Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЛЕКЦІЯ 1
ПЕДАГОГІКА ЯК НАУКА. МЕТОДИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
План лекції.
1. Педагогіка як наука про виховання
Кожна наука як одна із форм людської свідомості має свою історію і визначений аспект природних і суспільних явищ, які вона вивчає. (Наука – галузь людської діяльності, результатом якої є нові знання) Педагогічна галузь знань є чи не найдавнішою і по суті невід’ємною від розвитку суспільства. Щоб це положення стало більш зрозумілим, слід звернути увагу на одну істотну деталь. Педагогічні знання відносяться до тієї специфічної сфери людської діяльності, яка пов’язана з підготовкою підростаючих поколінь до життя, або вихованням.
Термін «педагогіка» виник у стародавній Греції. Назва походить від давньогрецьких слів «paidos» - дитя і «ago» – вести. У дослівному перекладі означає «провідник дітей». Педагогом у Давній Греції називали раба, який супроводжував дити ну свого господаря до школи. Поступово слово «педагогіка» стало вживатися для позначення мистецтва «вести дитину по життю», тобто виховувати її, спрямовувати духовний та тілесний розвиток. З часом накопичення знань привело до виникнення особливої науки про виховання дітей – педагогіки. З середини ХХ століття людство зрозуміло, що кваліфікованого виховання потребують не лише діти, а й дорослі. Педагогіка розширила свої межі й охопила виховання людини в цілому.
Найкоротше, загальне і разом з тим відносно точне визначення сучасної педагогіки - це наука про виховання людини.
Поняття «виховання» тут вживається у найширшому значенні, включаючи навчання, освіту, розвиток. Головне призначення виховання в широкому розумінні цього слова – забезпечення спадкоємного зв’язку між поколіннями у виробництві та інших сферах суспільного життя, формування у молодих поколінь нових якостей, яких вимагає хід розвитку суспільства. Наука педагогіка виникла із практичної потреби суспільства у вивченні, узагальненні і передачі раніше накопичених історичних цінностей підростаючим поколінням.
Педагогіці довелося тривалий час бути частиною філософії. Поступове накопичення знань про процес виховання привело до виділення із філософії самостійної науки – педагогіки. Вона вперше була виділена із системи філософських знань на початку ХVІІ століття і зобов’язана своєму оформленню чеському педагогу Яну Амосу Коменському. Значний внесок у розробку наукових основ педагогіки внесли Ж.Ж.Руссо, І. Песталоцці, А.Дістерверг, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші.
Таким чином, педагогіка пройшла довгий шлях розвитку. Можна виділити такі етапи:
Педагогіка швидко прогресує, виправдовуючи своє визначення як діалек тичної, мінливої науки. В останні десятиліття досягнуті суттєві успіхи в ряді її галузей, насамперед у розробці нових технологій навчання. Сучасні комп’ютери, обладнані якісними навчальними програмами, полегшують управління навчальним процесом, дозволяють досягати високих результатів із меншими витратами енергії і часу як педагогів, так і учнів. Намітився про грес і в створенні більш досконалих методик виховання, технологій самоос віту і самовиховання. У шкільній практиці використовуються нові наукові розробки. Науково-виробничі комплекси, авторські школи, експерименталь ні майданчики - усе це помітні віхи на шляху позитивних змін.
Джерелами розвитку педагогіки є:
Джерелами практичної педагогіки є художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать перу класиків літератури, але ці твори без наукової систематики висвітлюють внутрішній світ дитини або підлітка.
Частково до джерел педагогіки можна віднести статті в пресі, де здебільшого розглядаються важливі проблеми школи, педагогічної теорії і практики.
2. Предмет педагогіки, її основні категорії.
Педагогіка – наука особлива, вона виконує як науково-теоретичні функції, так і слугує практиці виконуючи функції прикладного мистецтва. Тому іноді педагогіку розглядають як мистецтво і трактується рядом авторів як мистецтво виховувати дітей. А.С.Макаренко порівнював діяльність педагога і актора. К.Д.Ушинський проводив паралель між педагогікою і медициною, стверджував, що педагогіка не стільки наука, скільки мистецтво – «найширше, складне, найвище і найнеобхідніше з усіх мистецтв».
Педагогіка як мистецтво займається пошуком ефективного розв’язання педагогічних завдань, розвитком індивідуальної педагогічної майстерності кожного вчителя. Те, що стосується практичного аспекту виховної діяльності, що вимагає від педагога свого власного стилю в реалізації засобів, методів, прийомів, форм і знаходить вираження в професійних уміннях та майстерності, - це сфера мистецтва у вихованні. Але теоретичний аспект виховання є предметом науково-педагогічного дослідження.
Важливо розрізняти педагогіку як науку з педагогікою як мистецтвом, але не слід їх протиставляти, бо в єдності вони служать основній меті – формування особистості.
Для визначення педагогіки, як науки важливо встановити ряд факторів (об’єкт, предмет, категорії) , які характеризують її як і будь-яку іншу науку.
Об’єкт педагогіки – є та частина об’єктивного світу, ті його явища, які обумовлюють розвиток особистості людини в процесі цілеспрямованої діяльності суспільства. (Об’єкт науки це та сфера дійсності, яку вивчає дана наука.)
Наука педагогіка має свій предмет дослідження – система відношень, що виникають у ході виховання. (Предмет науки – особлива точка зору на об’єкт). Конкретніше можна визначити, що предметом педагогіки є закономірності, принципи організації процесу виховання, навчання, освіти, що передбачає визначення цілей, змісту, методів, форм, засобів залучення індивіда до оволодіння соціальним досвідом людства, його культурними цінностями, створення для цього оптимальних умов у різних видах діяльності та спілкування особистості з метою забезпечення її позитивних змін, формування і розвитку, а також аналіз результативності процесу і його корегування за необхідності.
Узагальнення педагогіки як самостійної науки визначаються рівнем розробки її понять і категорій. (Категорія – наукове поняття, що визначає найсуттєвіші якості того чи іншого явища дійсності.) Категоріальний апарат педагогіки (система педагогічних понять) включає в себе загальновживані слова у звичній мові. Але потрапляючи в систему наукових знань, вони набувають таку якість, як однозначність, яка дозволяє досягти єдиного розуміння їх всіма спеціалістами даної галузі знань. Вимога однозначності включена до числа показників педагогічного дослідження і тлумачення його результатів. Прагнення замінити в педагогіці чітке наукове тлумачення популярним, образним приводить до «розмитості» педагогічного знання і як наслідок, до непрофесіоналізму в педагогічній діяльності Знати категорії – означає розуміти мову науки. Безграмотне використання термінів професійної мови демонструє низьку кваліфікацію педагога.
Категоріальний апарат педагогіки досить широкий. Він включає філософські поняття (зміст, метод, форма і т.д.), психологічні поняття (особистість, розвиток, формування, соціалізація тощо).
Фундаментальними категоріями (основні поняття) педагогіки є: виховання, навчання, освіта.
Перша категорія педагогіки – виховання — це цілеспрямований та організований процес форму вання особистості.
(Формування – процес і результат впливів на свідомість і поведінку особистості. Формуватися (змінюватися) особистість в цілому, чи окремі її якості можуть в процесі цілеспрямованих впливів (організованих тими хто здійснює виховання) так і стихійних впливів (життя вулиці тощо). Поняття «виховання» охоплює лише цілеспрямовані впливи).
У науковій педагогічній лексиці поняття «виховання» вживають у декількох значеннях:
виховання в широкому соціальному значенні — процес формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Кажучи «виховує життя», мають на увазі виховання в широкому значенні цього слова. Оскільки дійсність нерідко буває суперечливою і конфліктною, то особистість може не лише формуватися під впливом середовища, а й деформуватися під впливом антисоціальних явищ або, навпаки, загартовуватись у боротьбі з труднощами, виховувати в собі несприйнятливість до цих явищ.
виховання в широкому педагогічному значенні — формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка базується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.
виховання у вузькому педагогічному значенні — цілеспрямована виховна діяльність педагога, спрямована на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).
виховання в гранично вузькому значенні — спеціально організований процес, що передбачає формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком й відбувається через взаємодію вихователя і вихованця.
Отже, у широкому розумінні виховання – це вплив суспільства на формування особистості, процес дій педагогів певних соціальних інститутів, скерованих на забезпечення оптимальних умов для фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців.
У вузькому розумінні виховання – це конкретний цілеспрямований вплив особистості вихователя (вчителів, батьків та ін.) з метою формування в дитини певних морально-духовних якостей.
Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за своєю сутністю, змістом, характером.
Національне виховання — виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.
У педагогічній науці є, крім виховання, ще дві категорії того ж ряду: самовиховання і перевиховання.
Самовиховання – цілеспрямована, самостійна діяльність людини ( а для дітей – керована дорослими) над удосконаленням своєї особистості.
Перевиховання – цілеспрямована діяльність, пов’язана з усуненням недоліків у формуванні особистості педагогічно занедбаного учня.
Друга категорія педагогіки — освіта — це процес і результат (наслідки) оволодіння надбаннями людської культури, досвідом (системою знань, умінь, навичок), досягнення значного освітнього рівня як передумови активної соціальної діяльності.
Іншими словами – освіта – це процес і результат навчання (обсяг засвоєних учнем систематизованих знань, умінь, навичок, способів мислення).
Освіченою прийнято вважати лю дину, яка опанувала визначений обсяг знань і, крім того, набула навички ло гічно мислити. Головний критерій освіченості — системність знань і мислен ня, яка виявляється в тому, наскільки людина здатна самостійно відновлюва ти відсутні ланки в системі знань за допомогою логічних міркувань.
Самоосвіта – один із способів отримання освіти, самостійне оволодіння людиною знаннями, уміннями, навичками, підвищення рівня освіченості.
Основним шляхом і засобом здобуття освіти є нав чання, в процесі якого реалізуються цілі освіти.
Третя категорія педагогіки навчання – це сам процес засвоєння індивідом соціального досвіду, накопиченого людством — цілісний процес взаємодії вчителя і учнів спрямований на оволодіння системою знань, умінь, навичок (соціального досвіду накопиченого людством) та способами пізнавальної діяльності.
Простіше, навчання – це цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності.
Узагальнюючи вище сказане можна зробити висновок , що виховання - поняття найбільш загальне та універсальне. Воно, як процес, спрямовується на вироблення певних норм поведінки людини. Освіта сприяє формуванню світогляду, що означає набуття певної суми знань з різних галузей науки. Традиційно освіта тлумачиться як складова частина виховання. Навчання ж відображає процесуальний бік освіти, у межах якої взаємодіють учитель і учень. Звичайно, виховання, освіта і навчання дуже тісно взаємопов'язані між собою, хоч кожне з них має свою специфіку, свої особливості. Ці погляди можна проілюструвати за допомогою так званої «педагогічної матрьошки», ідея якої належить російській дослідниці В.С.Безруковій. Категорії «виховання», «освіта», «навчання» співвідносяться за принципом «матрьошки»: маленька матрьошка – це навчання, середня – освіта, велика – виховання. Уявити кожну з них окремо і а описати можливо, але неможливо зрозуміти сутність однієї, не розглянувши інших, – об'єкт зникає. Внутрішня автономна побудова забезпечує збереження єдиної природної цілісності.
3. Функції та завдання педагогічної науки.
Педагогіці як науці про виховання людини властиві ряд функцій: теоретична (пояснювальна), практична та прогностична.
Теоретична (пояснювальна) функція педагогічної науки реалізовується тоді, коли здійснюється аналіз, оцінка, встановлюються причинно-наслідкові зв’язки педагогічних явищ з досвіду діяльності вчителів, педагогічних колективів, описується передовий педагогічний досвід.
Водночас, розвиваючись в теоретичному аспекті, педагогіка, як і будь-яка наука, слугує практиці – удосконаленню педагогічного процесу в школі. Одною із ефективних форм реалізації практичної функції педагогічної науки є створення передових технологій навчання і виховання, якими особливо сьогодні цікавляться вчителі. Технологія подається у вигляді чіткої інструкції, графіків, схем, які забезпечують високу ефективність педагогічного процесу.
Як і любій науці, педагогіці властиве прогнозування. Функція прогнозування включає спеціальне наукове дослідження, які на основі аналізу тенденцій розвитку суспільства, його культури, економіки прогнозують школу майбутнього (цілі, зміст, форми тощо). На основі прогнозування створюються моделі перетворення педагогічного процесу. Об’єктом прогнозування можуть бути і теорії, які в перспективі можна використати в практичній діяльності.
Основними завданнями педагогіки є:
Отже, педагогіка передбачає вивчення педагогічних закономірностей, здійснення основних принципів виховання, навчання, освіти, визначення цілей, завдань, змісту, методів, форм, засобів педагогічного процесу, аналіз результатів та корегування його за необхідності.
Разом з тим є підстави вважати, що педагогіка є одночасно і наукою про мистецтво виховання та навчання, тобто про творчість при організації виховання та навчання, а це висуває певні вимоги до особистості вихователя, дійсна майстерність якого спирається не тільки на наукові педагогічні знання, але й на творче натхнення вчителя, його захоплення педагогічною діяльністю, талант, мистецтво.
4. Система педагогічних науки.
Педагогіка надзвичайно багатогранна. Досліджуваний нею предмет на стільки складний, що окрема наука не в змозі повністю охопити його сут ність. Тому сучасну педагогіку правильніше називати системою наук про виховання.
Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.
В основі такої системи стоїть загальна педагогіка, об’єкт якої — педагогічний процес, який здійснюється спеціально підготовленими фахівцями-педагогами і має на меті сприяння особистісному розвитку вихованців. У загальній педагогіці традиційно виділяють чотири розділи: загальні осно ви, теорія навчання (дидактика), теорія виховання і школознавство (Управління педагогічними системами).
У загальних основах педагогіки розкривається природа розвитку особистості вихованця як об’єкта і суб’єкта педагогічного процесу (фактори, закономірності, теорії розвитку), мета виховання в сучасному суспільстві, а також наукові засади організації педагогічної діяльності (її структура, функції) тощо.
Дидактика або теорія навчання – предметом дослідження є наукові основи (принципи, форми, методи, прийоми, засоби) навчального процесу та визначення змісту освіти.
Теорія виховання – предметом цього розділу є виховання у вузькому значені.
Школознавство – розділ загальної педагогіки про організацію і управління діяльністю загальноосвітнього навчально-виховного закладу.
Видовими по відношенню до загальної педагогіки є вікова, професійна і спеціальна педагогіки.
Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна, педагогіка дорослих) - досліджує особливості виховання людини на різних вікових етапах.
Професійна педагогіка (військова, спортивна, виробнича і т. д.) займаєть ся проблемами виховання, професійної підготовки спеціалістів різного фаху.
Спеціальна педагогіка досліджує особливості виховання людей з різними вадами розвитку, глухих та глухонімих (сурдопедагогіка); сліпих (тифлопедагогіка); розумово відсталих та дітей із затримками розумового розвитку (олігофренопедагогіка).
Окрему групу педагогічних наук складають так звані часткові або пред метні методики, що досліджують принципи, методи, прийоми та форми ви кладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін.
Історія педагогіки досліджує розвиток педагогічних ідей і практики ви ховання в різні історичні епохи.
Порівняльна педагогіка досліджує педагогічні теорії та виховні системи різних країн.
Со ціальна педагогіка вивчає проблеми позашкільного виховання дітей і дорос лих. В її складі виділяються такі галузі, як сімейна педагогіка, педагогіка перевиховання правопорушників і ін.
Етнопедагогіка, об’єктом дослідження якої є вивчення особливостей, досвіду народного виховання, які відбиті в національній культурі, народних традиціях, звичках, фольклорі.
Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання (прислів’ях, традиціях, народній мудрості тощо).
Родинна педагогіка — складова частина народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім'ї, сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких). Це сприяє формуванню в дітей любові до матері і батька, бабусі й дідуся, поваги до пам'яті померлих та ін.
5. Зв’язок педагогіки з іншими науками.
Педагогіка, як і будь-яка наука, розвивається в тісному взаємозв'язку з іншими науками. Філософські науки (наукознавство, соціологія, етика, ес тетика) допомагають педагогіці визначити зміст і цілі виховання, правиль но враховувати дію загальних закономірностей людського буття і мислення, постачають оперативною інформацією про зміни у науці і суспільстві, тим самим допомагаючи коригувати спрямованість виховання.
Анатомія і фізіологія є базою для розуміння біологічної сутності людини - розвитку вищої нервової діяльності і типологічних особливостей центра льної нервової системи, органів чуття, опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем.
Особливе значення для педагогіки має її зв’язок із психологією, яка ви вчає закономірності функціонування і розвитку психіки людини. Психоло гію головним чином цікавить самий розвиток психіки, а педагогіку - ефек тивність тих виховних впливів, що викликають плановані зміни у внутріш ньому світі і поведінці людини. Кожний аспект педагогіки знаходить опору у відповідному розділі психології. Дидактика, наприклад, спирається на тео рію пізнавальних процесів і розумового розвитку; теорія виховання базуєть ся на психології особистості і теорії розвитку емоційно-вольових процесів. Інтеграція наук спричинилася до виникнення міждисциплінарних галузей - педагогічної психології, психопедагогіки.
Очевидні зв'язки педагогіки з історією і літературою, географією й ан тропологією, медициною й екологією, економікою та археологією, політоло гією, етнографією, культурологією.
У наук, що мають цілком різні і, здавалося б, дуже далекі сфери дослі дження, знаходиться чимало точок зіткнення, із яких часто і виникають нові перспективні напрямки. Такими є, наприклад, галузі, що виникли на стику педагогіки з точними і технічними науками, - кібернетична, математична, комп’ютерна педагогіка тощо.
Посилюються зв’язки педагогіки із соціологією, що досліджує вплив соціального середовища на людину, її становище в суспільстві. Педагогічна соціологія, що утворилася на стику педагогіки і соціології, здійснює переклад загальних даних і результатів соціологічних досліджень про процеси змін соціальної структури суспільства, професійної зайнятості людей в конкретні завдання виховання, які повинні разом вирішувати школа, сім’я і суспільство.
Біологічні науки, і зокрема фізіологія, розглядаються як природо наукова база і педагогіки, і психології. Педагогіка опирається на фундаментальні праці видатних російських фізіологів Сєченова і Павлова. З питань нервово-психічного розвитку людини, рефлекторної природи психічної діяльності тощо.
Особливо велике значення для вирішення конкретних питань навчання і виховання, розробка режимів праці і відпочинку мають вікова фізіологія, що вивчає особливості будови і функціонування організму дітей, підлітків, юнаків і дівчат та шкільна гігієна, що вивчає питання гігієнічної організації всіх видів занять у школі (стан здоров’я, фізичний розвиток і працездатність школярів в залежності від режиму і умов навчання і виховання).
На відміну від інших дисциплін, що вивчають окремі сторони розвитку людини та її особистості, що відбувається під впливом різних факторів, педагогіка займається людиною в цілому і шукає найбільш дієві шляхи формування цілісної людської особистості.
Форми зв’язку педагогіки з іншими науками різноманітні і включають:
Педагогіка використовує матеріали і дані суміжних наук не у готовому вигляді, а на основі строгого їх відбору, після проведення спеціальної педагогічної переробки, з обов’язковим виявленням умов і кордонів їх прийнятності в педагогіці.
6. Етапи і методи науково-педагогічного дослідження
Науково-педагогічне дослідження – це систематичне цілеспрямоване вивчення педагогічних процесів і явищ за допомогою засобів і методів педагогічної науки.
Метою педагогічного дослідження є виявлення об’єктивних закономірностей навчання і виховання та застосування їх у навчально-виховній практиці.
До педагогічних досліджень ставляться певні вимоги: актуальності, цілісного вивчення педагогічного процесу чи явища і його розвитку; об’єктивності; комплексного використання методів; наукової новизни,; теоретичної і практичної значущості; вірогідності та ефективності результатів.
При здійсненні педагогічного дослідження слід мати на увазі особливості педагогічних процесів, тобто неоднозначність їх протікання (залежність від багатьох факторів, кожен з яких по своєму впливає на результат) та неповторність ( неможливість повністю повторити умови).Педагогічні дослідження повинні проводитися без найменшої шкоди для досліджуваних. Всякі експерименти, які не відповідають моральним та етичним нормам, заборонені.
При організації та проведенні науково-педагогічного дослідження необхідно дотримуватися певної послідовності дій (логіки).
Логіка (етапи) науково-педагогічного дослідження
1. Визначення проблеми дослідження. Вона має бути актуальною, значимою, відображеною у темі дослідження. Розпочинаючи психолого-педагогічне дослідження з'ясовують його об'єкт, предмет та мету.
2. Ґрунтовне і всебічне вивчення наукових фактів, положень, висновків. Спрямоване на з'ясування під час вивчення літературних джерел головної ідеї, позиції автора та особливостей наукового доробку з досліджуваної проблеми. Важливо простежити логіку полеміки автора з іншими дослідниками, особливості його аргументації, виробити власну думку щодо його позиції, сформулювати завдання для глибшого вивчення проблеми.
3. Вивчення шкільної практики. Передбачає аналіз літератури про досвід школи, з'ясування проблем, які змушений вирішувати вчитель, типових недоліків у його роботі.
4. Формулювання гіпотези дослідження. Гіпотезу дослідження (наукове передбачення його результатів) потрібно формулювати так, щоб виявити положення, які потребують перевірки у процесі дослідження.
5. Виконання експериментальної роботи. Передбачає: взаємодію з предметом дослідження, з'ясування його ознак, властивостей; вибір методики, процедури дослідження; організацію експериментальної роботи за обраною методикою.
6. Зіставлення експериментальних даних з масовою практикою. Порівняння одержаних результатів дослідної роботи з існуючими в шкільній практиці, опублікованими в науковій, психолого-педагогічній літературі.
7. Узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези. Використовують спеціальні методи (контент-аналіз — для узагальнення змістовної інформації), кореляційний, факторний та інші види аналізу — для узагальнення інформації переважно кількісного характеру та підтвердження закономірних зв'язків між явищами).
8. Оформлення результатів дослідження, втілення їх у життя. Подання результатів та висновків дослідження найбільш інформативним способом (графічне, схематичне моделювання, ілюстративне відображення), планування та організація перетворюючих, розвиваючих впливів на сутність досліджуваних явищ.
Для педагогічного дослідження вибирають оптимальний комплекс методів.
Метод педагогічного дослідження – це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв’язання науково-педагогічних проблем.
Методи педагогічного дослідження відповідно до їх призначення і пізна вальних можливостей можна розділити на описові (методи збору даних) і пояснювальні (експериментальні).
До методів збору даних належать: спосте реження, вивчення документів і продуктів діяльності, опитування (бесіда, інтерв'ю, анкетування), тестування.
Спостереження - цілеспрямоване, планомірне сприймання і фіксування педагогічних явищ. Виділяють такі етапи спостереження: 1) визначення мети і завдань (для чого, з якою метою ведеться спостереження); 2) вибір об'єкта, предмета і ситуації (що спостерігати); 3) вибір способу спостереження, що якомога менше впливає на досліджуваний об'єкт і найбільше забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати); 4) вибір способів реєстрації резуль татів спостереження (письмові записи, відеозапис, магнітофон тощо); 5) опрацювання та інтерпретація отриманої інформації.
Вивчення документів - інформації, зафіксованої в рукописному або друкованому тексті, на магнітній плівці, кіноплівці тощо. В умовах школи джерелом інформації можуть бути протоколи зборів, класні журнали, кален дарні і поурочні плани вчителів, конспекти, стенограми уроків, навчальні і виховні програми, статути, навчальна література, розклади занять.
Для вивчення документів може використовуватись метод контент-аналізу (від англ. content - зміст), суть якого полягає у виділенні в тексті пе вних змістових одиниць і їхній статистичній обробці (підрахунок частоти вживання певних термінів, оцінок тощо). Наприклад, про роль однокласни ків у житті учня можна дізнатися з того, як часто він згадує їх у своєму що денникові або листуванні з близькими друзями. Провівши контент-аналіз характеристик друзів, можна зробити висновок, які якості найбільше цінує учень.
Цінний матеріал може дати вивчення продуктів діяльності учнів: письмо вих, графічних, творчих і контрольних робіт, малюнків, креслень, зошитів, щоденників, записок учнів і т.д. Вони містять інформацію про індивідуаль ність учня, рівень його умінь і навичок у тій чи іншій галузі.
Методи опитування забезпечують збір первинної інформації шляхом безпосередньої (бесіда, інтерв'ю) або опосередкованої (анкета) взаємодії дослідника з опитуваними (респондентами). Методи опитування належать до найбільш поширених у педагогіці. їх популярність зумовлена універсаль ністю, економічністю, відносною легкістю проведення і обробки даних. Ос новна проблема, яка виникає при їх застосуванні, - це забезпечення об'єктивності і надійності отриманих даних. Вірогідність отриманої інфор мації залежить, з одного боку, від відвертості респондентів, з іншого - від їх здатності об’єктивно оцінювати вчинки людей, власні якості й якості інших людей.
Бесіди як різновид опитування являє собою вільний діалог між дослідни ком і досліджуваним на певну тему. Якщо бесіда має регламентований хара ктер і відбувається на основі завчасно складеного переліку запитань, то йдеться про інтерв’ю. Головна умова успішного проведення бесіди або інтерв’ю - це створення дружньої атмосфери, налагодження психологічного контакту з опитуваним. Тут велике значення має вступне слово і перші запи тання, що повинні викликати в респондента довіру і бажання співпрацювати. Бесіда вимагає особливої гнучкості і чуйності, уміння слухати і водночас вести її в заданому напрямку, розуміти емоційний стан співрозмовника, фік сувати зовнішні прояви (жести, міміку, пози).
Письмове опитування за допомогою попередньо складеного переліку за питань називають анкетуванням. Воно має ряд переваг перед усним: дозво ляє одночасно опитати значну кількість осіб; його результати легко підда ються статистичній обробці. Складання анкети - це складний процес, що вимагає від дослідника професійної майстерності, чіткого розуміння мети дослідження. За формою питання анкети діляться на відкриті (вимагають самостійного формулювання відповіді в довільній формі) і закриті (містять перелік можливих варіантів відповіді), прямі і непрямі.
У педагогіці широко застосовується такий різновид анкетування, як соціометрія - метод психологічного дослідження міжособистісних стосунків у групі.
Тест - це стандартизований метод, що використається для вимірювання якостей і здібностей особистості. Залежно від сфери, що підлягає діагности ці, розрізняють інтелектуальні тести, тести досягнень і спеціальних здібнос тей, особистісні тести, тести інтересів, мотивів, установок, цінностей тощо. Найважливішими характеристиками тесту є надійність і валідність. Надій ність - ступінь узгодженості результатів, одержуваних при багаторазовому застосуванні тестової методики. Надійний тест заслуговує довіри, дає стійкі, повторювані результати. Наприклад, тест художніх здібностей повинен оці нювати людей однаково, скільки б раз його не повторювали, інакше він буде непридатний для дослідницьких цілей. На ненадійний тест впливає настрій піддослідного чи настрій дослідника, який оцінює результат. Валідність -показник точності, з якою методика вимірює ту якість, для вимірювання якої вона призначена. Якщо тест призначений для вимірювання рівня інтелекту, а насправді вимірює лише словниковий запас, то його не можна вважати валідним.
Педагогічний експеримент полягає у планомірній зміні умов педагогіч ного процесу і реєстрації відповідних наслідків. Умову, яку експериментатор спеціально і планомірно змінює, щоб оцінити її вплив на той чи інший ас пект педагогічного процесу, називають незалежною змінною. Аспект педа гогічного процесу, який змінюється у відповідь на зміну незалежної змінної, називається залежною змінною. Якщо, наприклад, експериментально переві ряється ефективність нового методу навчання, то сам цей метод є незалеж ною змінною, а якість знань учнів - залежною.
Експеримент - це контрольоване педагогічне спостереження, з тією різ ницею, що експериментатор спостерігає наслідки змін, які сам цілеспрямо вано викликає у педагогічному процесі. Ще однією особливістю експериме нту є тісний зв'язок з теорією - він не тільки спрямовується певною теоре тичною гіпотезою, але саме його проведення стає можливим лише тоді, коли Дослідник має попередні уявлення про природу процесу, який вивчається, про чинники, що його детермінують. Педагогічний експеримент вимагає об грунтування робочої гіпотези, складання детального плану її перевірки, точ ної фіксації результатів, ретельного аналізу отриманих даних, формулюван ня остаточних висновків.
В умовах експерименту піддослідних розділяють на експериментальну і контрольну групи. Ті, які піддаються певним спеціальним впливам (напри клад, їх навчають за допомогою нового методу), належать до експеримента льної групи. Члени контрольної групи не зазнають спеціальних впливів. Піс ля цього обидві групи порівнюються, щоб визначити, чи справили експери ментальні умови певний вплив на залежну змінну (наприклад, об'єм і рівень засвоєння знань). Якщо між експериментальною і контрольною групами спостерігаються достовірні відмінності у якості знань учнів, то їх можна по яснити впливом незалежної змінної (нового методу навчання). Такий висно вок можна зробити лише тоді, коли з самого початку в обох групах були за безпечені однакові умови, крім тієї, що перевіряється. Якщо, наприклад, пе ревіряється ефективність нового методу, то всі інші умови навчання необ хідно зробити однаковими в обох групах. Зважаючи на велику кількість фак торів, що діють у педагогічному процесі, дотриматися цієї вимоги на прак тиці дуже важко.
Залежно від характеру експериментальної ситуації розрізняють природ ний і лабораторний педагогічний експеримент. Природний здійснюється без порушення звичних умов навчально-виховного процесу. Найчастіше його використовують для перевірки нових навчальних планів і програм, підруч ників і посібників, прийомів і методів навчання та виховання, форм навчаль но-виховного процесу. Лабораторний експеримент проводиться в штучній, незвичній обстановці (наприклад, в лабораторії) і дозволяє точно фіксувати зміни у поведінці піддослідних. У педагогічних дослідженнях лабораторний експеримент застосовується рідко.
У педагогіці використовують також деякі математичні методи. Використовують їх для кількісного аналізу фактичного матеріалу, отриманого у процесі дослідження. Вони надають процесу дослідження чіткості, структурованості, раціональності, ефективності при опрацюванні великої кількості емпіричних даних. У педагогічних дослідженнях широко використовують такі їх види:
— метод реєстрування — виявлення певної якості в явищах та її кількості (наприклад, кількості запізнень на уроки );
— метод ранжування — класифікація даних у певній послідовності (спадання чи зростання показників), визначення місця в цьому ряду (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня успішності тощо);
— метод моделювання — створення і дослідження моделей. Є засобом теоретичного дослідження психологічних явищ через уявне створення життєвих ситуацій, в яких може відбуватися діяльність людини, змодельованої системи. Допомагає пізнати закономірність поведінки людини у певних ситуаціях;
— статистичні методи — методи математичної статистики, що використовуються для опрацювання експериментальних даних з метою підвищення обґрунтованості висновків. У педагогіці та психології вони представлені: а) описовою статистикою (табулювання, графічний вираз та кількісне оцінювання даних); б) теорією статистичного висновку (передбачення результатів за даними обстеження вибірок); в) теорією планування експериментів (виявлення та перевірка причинних зв'язків між змінними).
Завдяки математичним методам описують кількісні характеристики педагогічних явищ, визначають оптимальні умови управління процесом навчання і виховання. Ефективні тільки при масовому характері досліджуваних явищ, їх типовості, вимірюваності.
Література: