Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Питання до державного іспиту з бюджетної системи
1. Основи бюджетного устрою
2. Бюджетний федералізм
3. Бюджетне право і його роль у побудові бюджетної системи
4. Структура, склад і принципи будови бюджетної системи України
5. Система доходів бюджетів в України
6. Система витрат бюджетів в України
7. Система фінансування бюджету
8. Сутність та призначення Державного бюджету України
9. Структурна будова Державного бюджету України
10. Склад та структура дохідної і видаткової частин Державного бюджету України
11. Складові дефіциту державного бюджету та джерела фінансування бюджетного дефіциту в Україні
12. Сутність, призначення, склад місцевих бюджетів в Україні та їх структурна будова.
13. Міжбюджетні взаємовідносини
14. Бюджетне регулювання в Україні
15. Витрати бюджету на економічну діяльність держави
16. Витрати бюджету на науку
17. Видатки бюджетів на соціальний захист населення
18. Видатки бюджетів та соціальне забезпечення
19. Засади бюджетного фінансування освіти
20. Особливості фінансування дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл та закладів вищої освіти
21. Засади бюджетного фінансування охорони здоров’я населення
22. Особливості організації фінансової діяльності державних і комунальних закладів охорони здоров’я населення
23. Засади бюджетного фінансування
24. Засади бюджетного фінансування духовного та фізичного розвитку населення.
25. Особливості фінансування театрів, музеїв, бібліотек та засобів масової інформації
26. Засади бюджетного фінансування розвитку фізичної культури і спорту
27. Видатки бюджету на оборону
28. Видатки бюджетів та управління
29. Державний борг: причина виникнення та класифікація
30. Видатки Державного бюджету України на обслуговування та погашення державного боргу
31. Обслуговування і погашення боргових зобов’язань місцевого самоврядування
Бюджетний устрій показує, як побудовано бюджетну систему в цілому, тобто відображає організацію вертикальної структури Бюджету (далі - Б) за рівнями влади.
Бюджет держави – є провідною ланкою бюджетних фінансів та сукупністю законодавчо регламентованих відносин, відображених у централізованих фондах коштів, призначених для здійснення завдань і функцій держави, органів АРК та місцевого самоврядування.
Сутність бюджету будь якої держави визначає соціально-економічною побудовою, завданнями і функціями держави: - соціальна; - економічна; - оборонна; - управлінська.
Призначення бюджету полягає в перерозподілі ВВП, державному регулюванні і стимулюванні економіки, фінансового забезпечення соціальної політики і бюджетному контролі.
Бюдж. структура (БС) – сукупність усіх бюджетів, що формують у країні згідно з її бюджетним устроєм і адмін-територіальним поділом. Основами БУ, що відображає напрями і форми вертикальної побудови Б є: виокремлення видів Б; установлення принципів побудови БС; розмежув. доходів і видатків між ланками БС; організац. відносин між різними бюджетами.
Є 3 варіанта виокремлення видів бюджетів. 1 – створен. єдиного Б для країни. Позитив – концентрац. всіх ресурсів у одному Б, що спрощує управління ним і контроль. Негатив – нівелюється автономність МОВ. 2 – створ. окремих регіональн. Б. (+): загальнодерж. видатки можуть фінансуватися за рахун. відрах. на централізов. потреби. (-): ризик втрати контролю за бюджетними коштами. 3- створ. кількох видів Б. на основі поєднання централізов. і децентралізов. Б. Є загальноприйнятим у світі. Розрізняють: центральний Б та місцеві бюджети. У федераціях м. б. 2 види централізованих бюджетів: загальний для федерації та окремий для членів федерації (США, Росія). В Україні – ДБ.
Важливим призначенням бюджетного федералізму є забезпечення витрачання завжди обмежених бюджетних коштів на тому рівні державної влади, де вони дають максимальний ефект за умови адекватних пропорцій розподілу зібраних податків.
Бюджетний федералізм не обмежується лише територіальним перерозподілом ресурсів у вигляді фінансової допомоги, його метою також є забезпечення самодостатності територіальних формувань, стимулювання власних зусиль громад до нарощування економічного потенціалу. Бюджетний федералізм виконує важливу політичну і соціальну функції. Рух бюджетних ресурсів у напрямку від територій до центру об'єднує регіони з різним фінансово-економічним потенціалом у єдиний державний організм і тим згуртовує націю.
Бюджетний федералізм передбачає самостійність органів місцевої влади у прийнятті рішень щодо якості і переліку місцевих послуг, у сфері оподаткування і розміщення ресурсів, в управлінні комунальним майном, у залученні альтернативних джерел доходів тощо, передбачає проведення бюджетної децентралізації, основною метою якої є покращення якості суспільних послуг, що надаються громадянам за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Причому відповідальність за надання таких послуг несуть загальнодержавні або місцеві органи влади. За змістом бюджетна децентралізація становить передачу повноважень, функцій і компетентності від центрального уряду до органів місцевого самоврядування, що супроводжується передачею відповідних фінансових ресурсів.
БП – сукупність правових норм, що регламентують формування та використання коштів Б. тобто виникають у зв'язку з бюджетною діяльністю, - утворенням, розподілом та використанням коштів державного та місцевих бюджетів.
Коло відносин у сфері бюджетної діяльності є широким, оскільки включає відносини, пов'язані зі встановленням бюджетного устрою та бюджетної системи України, структурою доходів і видатків бюджетної системи, їх розподілом між її ланками, здійсненням міжбюджетних трансфертів та розмежуванням компетенції органів державної та муніципальної влади, а також з організацією бюджетного процесу.
Бюджетно-правові норми - складова частина фінансового права і регулюють відносини при формуванні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи та здійснення міжбюджетних трансфертів, а також визначають правову регламентацію бюджетного процесу та компетенцію його учасників. Отже, бюджетні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами і пов'язані з розподілом та витрачанням ресурсів, акумульованих бюджетною системою країни.
Бюджетно-правові норми визначають права та обов'язки суб'єктів бюджетних відносин, вказують на обставити, за яких учасники цих відносин стають носіями конкретних прав та обов'язків, і передбачають наслідки, які настають у разі невиконання вимог, встановлених цими нормами. Бюджетні правовідносини є наслідком правового регулювання державою суспільних (економічних) відносин, що виявляється у наданні цим відносинам юридичної форми. Слід зазначити, що саме у бюджетній діяльності будь-який її акт (розподіл коштів між окремими ланками бюджетної системи, використання бюджетних асигнувань) може здійснюватися виключно на основі правового акта. Правове регламентування Б здійснюється у загальних рисах Конституцією і деталізується у бюджетному законодавстві, яке охоплює 3 рівні: 1- закони, що регламентують бюджет і бюджетні відносини; 2 – закони, що регламент. окремі статті доходів і видатків; 3 – закон про ДБУ і рішення МОВ про місцеві бюджети. Бюджетний період – період, протягом якого функціонує бюджет. В Україні – річний бюджетний період. Бюджетний цикл – починаючи з розгляду запитів аж до звітування по Б.
Складовими бюджетної системи є її структура, принципи побудови та організація функціонування. Структура БС визначається бюджетним устроєм, який ґрунтується на адміністративно-державному устрої України. У федеративній, конфедеративній та унітарній державах бюджетний устрій є різним. БС України - врегульована нормами права сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, що побудована з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіального устрою. БС ґрунтується на принципах єдності, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості, відповідальності учасників бюджетного процесу. Принцип єдності БС є одним з визначальних принципів унітарного бюджетного устрою країни, що забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиними регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності.
Принцип самостійності БС ґрунтується на нормах Конституції України і закріплює самостійність Державного бюджету та місцевих бюджетів. Бюджети затверджуються представницькими органами відповідного рівня, виконуються органами виконавчої влади в межах відповідної компетенції. Принцип повноти бюджетної системи відображає демократичні і правові засади побудови громадянського суспільства, оскільки, по суті, обмежує видатки органів виконавчої влади виключно тими коштами, що надійшли до відповідного централізованого фонду. Принцип ефективності полягає у тому, що при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягти максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. Принцип субсидіарності передбачає, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наданні суспільних послуг їх безпосередньому споживачеві.
Принцип цільового використання бюджетних коштів є одним з основоположних принципів кошторисно-бюджетного фінансування, що полягає у тому, що всі бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.
Принцип справедливості і неупередженості, закріплений Конституцією України (ст. 95), - бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Суть принципів публічності та прозорості, які базуються на нормах Конституції України, закріплених, зокрема, у статтях 3, 8 і 19, полягає в тому, що Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно ВРУ, ВР АРК та відповідними радами.
Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу. Бюджетний кодекс встановлює, що особи, винні у порушенні бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України.
Доходи Б – всі надходження відповідного Б на безповоротн. основі у вигляді податков. і неподатков. платежів, доходів від операцій з капіталів, офіційних трансфертів, доходів державн. цільових фондів, включених до Б, справляння яких передбачено з-вом України, включаючи дарунки і гранти. Складові СД: методи, вихідні принципи, джерела формування доходів Б та визначена їх структура. Доходи Б можуть формуватися на основі методів централізації грошових коштів: пряме вилучення доходів з держсектору; отрим. доходів від держ. угіль, майна та послуг; перерозподіл доходів юр та фізосіб за допомогою податків; емісійний доход для покриття дефіциту Б (випуск цінних паперів). Вихідні принципи формув. доходів Б: фіскальна ефективність (передбачає мінімізац. витрат на формування доходів, збирання та стягнення податків, запобігання від ухилення сплати податків до Б, рівномірн. розподіл доходу між адмін.-територ. одиницями).
Згідно з Бюджетним кодексом доходи бюджету класифікуються за розділами:
1) податкові надходження;
2) неподаткові надходження;
3) доходи від операцій з капіталом;
4) трансферти;
При групуванні доходів бюджету використовується 8 значний код.
Податкові надходження складають від 67 до 80% від загального обсягу доходів зведеного бюджету України. Податкові надходження об’єднуються в шість груп залежно від джерела одержаного податку:
1) податки на доходи, прибуток, податки на збільшення ринкової вартості: прибутковий податок з юридичних осіб та податок на доходи з фізичних осіб;
2) податки на власність: податок з власників транспортних засобів;
3) збори на використання природних ресурсів: збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, платежі за користування надрами, плата за землю;
4) внутрішні податки на товари та послуги: ПДВ, акцизний збір;
5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито, вивізне мито;
6) інші податки: місцеві податки і збори, фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок на підприємницьку діяльність.
Неподаткові надходження – питома вага 10-12%. До них відносяться:
1) доходи від власності та підприємницької діяльності: надходження від перевищення валових доходів над видатками НБУ, надходження від грошово-речових лотерей;
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу: державне мито, збори, що стягуються ДАІ;
3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;
4) інші неподаткові надходження: доходи від реалізації конфіскованого митними органами майна.
Доходи від операцій з капіталом становлять 1-2%. Вони складаються з:
1) надходжень від продажу основного капіталу;
2) надходження від продажу державних запасів товарів;
3) надходження від продажу землі і нематеріальних активів;
4) податки на фінансові операції та операції з капіталом.
Трансферти – це кошти одержані від інших органів державної влади, органів влади АРК., органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
До складу бюджету входять платежі і збори до загальнодержавних цільових фондів (Пенсійний фонд, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та інші), які не визначені Бюджетним кодексом як доходи бюджету.
Виконати доходну частину бюджету означає забезпечити повне і своєчасне надходження доходів до бюджету як в цілому, так і за кожним джерелом відповідно до сум, які визначені і затверджені в бюджеті. У виконанні доходної частини бюджету беруть участь такі сторони:
- податкові органи та інші органи стягнення
- органи Держказначейства;
- банківські установи;
- платники податків.
Встановленою системою стягнення передбачено, що по більшій частині платежів платники самі визначають суму податку і перераховують її до бюджету у безготівковій формі. Це стосується юридичних осіб. Фізичні особи сплачують податки і відповідні платежі в готівковій формі. При обох зазначених формах сплати податків і платежів кошти з рахунку платника, що відкриті в банківських установах або банківською установою, перераховуються на рахунки по зарахуванню доходів до бюджетів, що відкриваються в органах казначейства середньої ланки. Остаточне рішення щодо використання коштів державного бюджету приймає Держказначейство, органи казначейства і податкові органи відповідного рівня проводять щомісячно звірку доходів, що надійшли на рахунки бюджетів, про що складають відповідний документ.
Система держвидатків характеризує держполітику фінансового забезпечення і соціально-економічного розвитку.
СВ включає:- видатки бюджету;- кошти на кредитування;- кошти на погашення основної суми боргу.
За формами бюджетного фінансування виділяють:- бюджетні інвестиції;- бюджетні кредити;- кошторисне фінансування;- державні трансферти.
За методами бюджетного фінансування:- метод відкриття кредитів (діяв до 1993 року);- метод переказування коштів з рахунку бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів.
Класифікація видатків:- за функціями ( з виконанням яких пов’язані видатки);
- за економічною характеристикою операцій (при проведенні яких здійснюються ці видатки);- за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів;- за бюджетними програмами;- за суспільним призначенням видатки бюджету відображають функції держави – рівень соціальних видатків визначається бюджетною моделлю суспільства.
Основний критерій вибору бюджетної моделі – це вплив на суспільство через установлення інтересів до праці і ефективного господарювання.
Видатки Б – кошти, спрямовані на здійснення програми та заходів, передбач. відповідними бюджетами. Витрати Б – видатки Б + надання кредитів з Б, погашення боргу та розміщення на депозиті або придбання цінних паперів. Видатки Б як економічна категорія – відносини, що складаються між Д., з одного боку, юр. чи фіз. особами з іншого з приводу використання коштів централізованого фонду за різними напрямами. Економічна суть видатків Б проявляється у випадках, які мають кількісну або якісну характеристику. Якісна – дозволяє визначити признач. бюджетних видатків, кількісна – їх величину.
Бюджетне фінансування – перерахування коштів на рахунок розпорядників коштів (особові, реєстраційні. Спеціальні реєстраційні, поточні) з рахунку бюджету, які відкриваються в органах казначейства і банківських установах.
У бюджетному фінансуванні беруть участь:- органи казначейства;- банківські установи;
- розпорядники коштів;- одержувачі бюджетних коштів.
Принципи бюджетного фінансування:
Методи бюджетного фінансування:
З 01.07.1993 в Україні використовується єдиний метод бюджетного фінансування – другий.
В даний час використовується такий вид бюджетного фінансування як оплата витрат, яка включає в себе оплату рахунків і видачу готівкових коштів.
При даному виді фінансування рахунки бюджету і рахунки розпорядникам, одержувачам коштів відкриваються в органах казначейства. Перерахування коштів здійснюється з рахунку бюджету безпосередньо на рахунок суб’єкта господарської діяльності, який виконав роботу чи надав послуги розпоряднику коштів. Ця операція відображається на рахунках розпорядників коштів. Готівкові кошти розпорядник одержує з рахунку казначейства, що відкривається в банківській установі.
Казначейство є учасником системи електронних платежів НБУ.
Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:
кошторисне фінансування;
фінансування інвестиційних проектів (бюджетні інвестиції);
державні субсидії, субвенції, дотації (державні трансферти);
бюджетні кредити.
Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно охоплює забезпечення виробничої та соціальної інфраструктур, оборони та управління. За цієї форми бюджетні асигнування виділяються на підставі спеціального документа — кошторису. У ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань. їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов'язковими і факультативними. Норми витрат — основний елемент кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.
Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава, виходячи зі своїх фінансових можливостей, здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів. Проекти, що не пройшли конкурсний відбір, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків установлюється на основі спецкошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об'єктів.
Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримку певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають пайову участь суб'єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації — це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств. В основному вони стосуються державних підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати дотацію тоді, коли їх збитки виникають внаслідок певної політики держави, наприклад у сфері ціноутворення.
Бюджетні кредити являють собою форму надання державним підприємствам тимчасової фінансової допомоги на умовах повороткості. Це нехарактерна для бюджету форма його видатків, оскільки взаємовідносини держави з юридичними особами засновуються саме на безповоротній основі.
Форми бюджетн. фінансування визначаються економічними умовами, в яких функціонує бюджетний фонд держави. Із зміною конкретних умов господарювання поступово змінюються й самі форми бюджетного фінансування, а також межі їх застосування. На нинішньому етапі розвитку економіки у зв'язку з необхідністю вдосконалення всієї системи управління економічною і соціальними сферами постала потреба у вдосконаленні форм бюджетного фінансування.
При визначенні шляхів удосконалення діючих форм бюджетного фінансування до них не може бути застосований єдиний підхід, перспективи розвитку кожної з форм повинні пов'язуватися з тими цілями, яким вона слугує. Цілі управління поділяються на загальні і спеціальні. Загальні цілі реалізуються через ті форми фінансування, які відповідають системі управління економікою у цілому. Такими формами є фінансування інвестиційних проектів та кошторисне фінансування, за допомогою яких формуються галузеві і територіальні пропорції, здійснюються структурні зміни в економіці. Спеціальні цілі пов'язані з особливими умовами господарювання, що визначаються економічною політикою держави на певному етані її розвитку. Звідси виникає необхідність використання таких форм, як державні субсидії, субвенції і дотації, бюджетні кредити.
ДБ Украї́ни — річний план формування і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади України, органами влади АРК та місцевими Радами народних депутатів з розподілом на спец. та загальні фонди.
ДБ як централізований фонд фінансових ресурсів використовується державою для виконання покладених на неї функцій. Водночас він відображає специфічні економічні відносини, зумовлені розподілом і перерозподілом частки ВВП, що у формі фінансових ресурсів надходять для задоволення загальносуспільних потреб.
Фінансові ресурси ДБ перебувають у розпорядж. ЦОВВ і використовуються для фінансування заходів загальнодержавного значення. До них належать державне управління, національна оборона, забезпечення охорони правопорядку та інші заходи, що повністю фінансуються за рахунок ДБ. Зазначені суспільні блага та послуги мають нерозподільний характер. За рахунок ДБ переважно фінансуються соціальні блага і послуги: послуги освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, забезпечення комунальними послугами тощо. ДБ виступає засобом впливу на економічні, соціальні, національні і регіональні процеси, економічним важелем регулюючого впливу органів державної влади на соціально-економічний розвиток суспільства. Він відіграє важливу роль у забезпеченні перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливої соціальної атмосфери у державі, здійснення соціального захисту населення та соціального забезпечення найбільш вразливих верств населення.
За допомогою ДБ відбувається мобілізація грошових коштів не лише для фінансування загальносуспільних заходів, але і для здійснення перерозподілу визначеної частини ВВП з метою забезпечення соціальної справедливості у суспільстві. ДБ виступає як Закон України, який щороку затверджується ВРУ.
Багатогранність економічного, політичного і соціального значення Державного бюджету та відображення їх повноти зумовлюють необхідність його розгляду з таких сторін:
* як економічну категорію, що відображає економічні відносини, які складаються у процесі формування і використання централізованого фонду фінансових ресурсів держави;
* як правову категорію, оскільки формування і використання централізованого фонду фінансових ресурсів держави здійснюється на основі закону, який затверджується вищим органом влади — Верховною Радою України;
* як основний фінансовий план утворення і використання загальнодержавного фонду фінансових ресурсів. На його основі формуються і використовуються фінансові ресурси держави за відповідним цільовим спрямуванням.
За характером організації Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи України. З його допомогою забезпечується розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між окремими ланками бюджетної системи та окремими суб´єктами суспільства.
Бюджет держави – складова ланка державних фінансів. Державні фінанси складаються з 4 компонентів:
1) бюджет держави:
- державний бюджет
- місцеві бюджети
2) фінанси суб’єктів господарювання:
- фінанси підприємств держ.форми власності
- фінанси підприємств комунальної форми власності
3) цільові фонди:
- загальнодержавні цільові фонди
- місцеві (регіональні цільові фонди)
4) державний кредит:
- державні позики
- місцеві (муніципальні) позики.
Бюджет є провідною ланкою державних фінансів. Суть його розкривається у призначенні – фінансове забезпечення виконання державою своїх функцій: економічної, соціальної, управлінської та оборонної.
Загальний фонд ДБ – це складова частина бюджету, яка формується за рахунок доходів бюджету, які не передбачені на конкретну мету і є загальними ресурсами бюджету, витрачаються відповідно до бюджетного розпису. До складу загального фонду Б входить резервний фонд (стаття 24 БКУ), який не може перевищувати 1% від загального фонду ДБ. Порядок використання його коштів регулюється КМУ.До складу загального фонду Б входе стабфонд. Спеціальний фонд Б – складова частина ДБ, яка може формуватися за рахунок цільових фондів, цільових коштів та власних надходжень, що отримуються бюджетними установами від різного роду робіт та послуг, які виконуються ними при здійсненні своєї діяльності, а також з інших джерел. Складає загалом близько 15%, загальний – решту 85 %. Бюджет як фінплан тісно пов'язаний з цільовими фондами, які прийнято поділяти: - за цільовим призначенням (економічні і соціальні); - за способом утворення; - за джерелом формування (обов'язкові, добровільні, бюджетні).
Склад доходів ДБ визначається Бюджетним кодексом України та Законами «Про Державний бюджет» на відповідний бюджетний період. Починаючи з 2000 р. ДБ включає дві складові: загальний фонд та спеціальний фонд.
Доходи загального фонду ДБ призначені для фінансування загальних видатків і не мають визначеного спрямування на конкретну мету. Водночас доходи спеціального фонду державного бюджету включають доходи, призначені на забезпечення фінансовими ресурсами передбаченої мети.
До доходів загального фонду ДБ зараховуються такі надходження:
1) податкові надходження (ПДВ, акциз, мито, збори, платежі за користування ресурсами, за ліцензії, адмінштрафи, кошти від реалізації конфіскованого майна тощо)
До джерел формування доходів спеціального фонду Державного бюджету належать: доля акциза, кошти збору від виноградарства, геологорозвідувальних робіт, відсотки від користування державним кредитом, гранти тощо.
Видатки ДБ спрямовані на фінансування програм, функцій, цілей та заходів Держави:
1) державне управління: 3 гілки влади; Президента України;
2) міжнародну діяльність;
3) фундаментальні та прикладні дослідження;
4) національну оборону;
5) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
6) освіту:
7) охорону здоров´я:
8) соціальний захист та соціальне забезпечення:
9) культуру і мистецтво:
10) державні програми
11) фізичну культуру і спорт:
12) обслуговування державного боргу;
13) проведення виборів та референдумів.
Таємні видатки пов’язані з держтаємницею подаються до ДБ без деталізації. Звіти про використання коштів розгляд. на закритому засід. ВРУ.
Негативним явищем фінансової ситуації вважається перевищення видатків бюджету над його доходами - бюджетний дефіцит, який можна розглядати за формою прояву, за причинами виникнення та за напрямками його фінансування. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий, або офіційно зафіксований, та прихований. Відкритий дефіцит бюджету показує фактичний стан співвідношення доходів бюджету з його використанням. Прихованість дефіциту служить ознакою недостатнього рівня обґрунтованості формування фінансової політики держави.
За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на свідомий та вимушений. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатніх ресурсів у суспільстві та високого рівня доходів фізичних і юридичних осіб. Він пов´язаний з помірним оподаткуванням, що сприяє зміцненню фінансової бази підприємницьких структур. Вимушений дефіцит зумовлений невеликим обсягом виробленого валового внутрішнього продукту і за умов навіть високого рівня оподаткування не може забезпечити фінансовими ресурсами здійснення видатків бюджету держави.
За напрямками фінансування бюджетний дефіцит може мати пасивне або активне спрямування. Пасивне спрямування дефіциту зумовлюється спрямуванням бюджетних ресурсів на фінансування поточних потреб держави, а активний — на фінансування інвестицій, і в першу чергу, капітальних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.За наявності бюджетного дефіциту держава повинна обирати оптимальні заходи для його ліквідації. У світовій практиці застосовуються 2 методи подолання бюджетного дефіциту: емісійний і беземісійний.
Емісійний метод пов´язаний з використанням грошово-кредитної емісії. Вважається недостатньо ефективним, оскільки може негативно вплинути на економічну ситуацію в країні. БКУ визнано, що емісійні кошти НБУ не можуть використовуватися в якості джерела фінансування дефіциту ДБ. Держава повинна формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб забезпечувати скорочення бюджетного дефіциту шляхом збільшення надходжень до бюджету та зменшення його видатків.
Вирішення проблеми бюджетного дефіциту неемісійним методом - за рахунок внутрішніх джерел, шляхом збільшення податків чи інших доходів або скорочення видатків.
Внутрішніми джерелами покриття бюджетного дефіциту можуть бути кредити НБУ, доходи від операцій з цінними паперами тощо. Зовнішніми джерелами можуть слугувати кредити міжнародних фінансових установ та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми. Водночас використання зовнішніх та внутрішніх кредитних Джерел покриття бюджетного дефіциту зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави, що включає додаткові витрати на його обслуговування. Тому економічна політика держави має бути спрямована на зменшення бюджетного дефіциту за рахунок збільшення доходів шляхом створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності та скорочення витрат бюджету і, в першу чергу, за рахунок обмеження витрат на утримання апарату управління, видатків на оборону тощо.
Бюджети усіх рівнів в Україні складаються на один рік з поквартальним розподілом. Вони є основою для розробки принципів взаємовідносин фізичних і юридичних осіб з відповідними бюджетами, оцінки рівня фінансового забезпечення витрат, що покриваються за рахунок централізованих й децентралізованих фондів цільового призначення, а також для визначення обсягу державного боргу і витрат на його обслуговування, ефективності функціонування фінансового ринку та страхових фондів.
МБ представляють собою надходження і витрати на виконання повноважень ОВ АРК, МДА. МБ є у федеральних і унітарних держа вах. Значний вплив на функціонування МБ має дер жавний устрій та національні особливості організації місцевого само врядування.
Місцеві бюджети — це фонди грошових коштів, призначені для реалізації завдань і функцій, покладених на органи самоврядування. За рахунок фондів грошових коштів місцевих бюджетів — складової бюджетної системи держави і фінансової бази діяльності органів са моврядування — забезпечується фінансування заходів економічного і соціального розвитку на відповідній території. Згідно з ст. 43 Консти туції МОС здійснюють управління майном, що є у комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і здійснюють кон троль за їх виконанням; затверджують бюджети відповідних адміні стративно-територіальних одиниць і здійснюють контроль за їх вико нанням; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.
У процесі виконання своїх завдань і функцій між місцевими бю джетами, з одного боку, та юридичними і фізичними особами, що функціонують на даній території, — з іншого, складаються еко номічні відносини щодо мобілізації і витрачання грошових коштів цих бюджетів. Крім того, між місцевими бюджетами різних рівнів та між ними і державним бюджетом виникають економічні відносини, зумовлені перерозподілом фінансових ресурсів. Останнє пов´язане з необхідністю забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету. Місцеві Б мають подібну до ДБ структурну форму. Структурна будова місцевих бюджетів включає бюджет АРК, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, якими є бюджети тери торіальних громад сіл, селищ, міст та їх об´єднань. Загальний фонд МБ – складова частина бюджету, яка формується за рахунок доходів загального призначення. До його складу входить резервний фонд. Підставами для формування і використання резервного фонду є статті БКУ, відповідно до яких він створ. для здійснення непердбач. видатків. Спец. фонд МБ – складова, яка може формуватися за рахунок коштів з визначених джерел, передбач. на фінансування відповідних видатків. Створення і функціонування спец. фонду МБ регулюється статтею 13 БКУ. Складовою частиною спец. фонду МБ є бюджет розвитку, кошти якого призначені для погашення основної суми боргу МБ. джерелами доходів бюджету розвитку можуть бути: надходження дивідендів; кошти від відчуження майна, яке знаходь. у комунальні й власності (стаття 71 БКУ).
МВ – система фінансових відносин між Д, АРК та МС у процесі забезпечення фін ресурсами відповідних бюджетів для виконання їх функцій. Організація взаємовідносин між бюджетами базується на міжбюджетних потоках, згідно з якими напрямки взаємовідносин поділяються на: вертикальні(виник. між бюджетами різних рівнів) і горизонтальні (виник. між бюджетами одного рівня). В Україні – вертикальні.
Бюджетні потоки - є рух коштів до бюджету і з нього, а також між окремими бюджетами, який здійснюється через рахунки бюджету.
Бюджетні потоки є внутрішніми, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами, та зовнішніми.
За видом міжбюджетної взаємодії поділяються на договірні та регламентовані. До договірних може включатися бюджетне субсидіювання та бюджетні позички.
До регламентованих: взаємні розрахунки; вилучення надлишку коштів.
Існує три види бюджетного субсидіювання:
1 ) Бюджетна субсидія, коли бюджетні кошти надані бюджету іншого рівня бюджетної системи на умовах часткового фінансування цільових видатків. Бюджетна субсидія не пов'язується безпосередньо з фінансовим станом бюджету, які її отримує.
Вилучення надлишку коштів бюджету - явище зворотне бюджетній дотації.
Кошти вилучаються на суму перевищення доходів над видатками з тих бюджетів, де вони виникають.
Бюджетна позика - тимчасове надання коштів з одного бюджету до іншого на умовах строковості і поворотності до кінця бюджетного року (для покриття
тимчасового касового розриву).
Тимчасовий касовий розрив є незбігом у часі фінансування видатків і надходження доходів до бюджету
Взаємні розрахунки бюджетів - передача коштів з одного бюджету до іншого у зв'язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків.
Згідно з БКУ установлено такі взаємобюджетні відносини у формі міжбюджетних трансфертів: - дотація вирівнювання – трансферти, що здійснюються у порядку вирівнювання бедж. спроможності на безоплатній і безповоротній основі на покриття поточних видатків; субвенції – трансферти, що надаються для використання на певну мету у порядку, визначеному тим органом, який надає цей трансферт; вилучення коштів та інші дотації.
У процесі бюджетного регулювання основними завданнями є: досягнення відповідності між видатками та доходами всіх бюджетів, тобто їхнє збалансування; створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території; забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів в процесі виконання місцевих бюджетів; перерозподіл бюджетних ресурсів між "багатими" й "бідними", у фінансовому розумінні, територіями; здійснення фінансового вирівнювання.
Бюджетне регулювання - надання коштів із загальнодержавних доходних джерел, що закріплені за бюджетами вищих рівнів, бюджетам нижче стоячих рівнів з метою збалансування їх на рівні необхідному для виконання планів економічного і соціального розвитку на певній території.
У бюджетній сфері застосовуються такі методи бюджетного регулювання
1. Балансовий метод – збалансування бюджетів усіх рівнів.
2. Нормативний метод - застосовується в усіх випадках коли доходи в бюджети від податків та інших платежів встановлюються по нормативах.
3. Метод перерозподілу – дає змогу через нормативи відрахувань регулювати бюджети і при їх незбалансованості дохідної і видаткової частини бюджету провести збалансування через метод дотацій, субвенцій.
4. Метод коефіцієнтів – використовується дуже широко. Через зростання цін на товари першої необхідності, а також ріст ЗП в бюджетних установах регулюються через коефіцієнти, а й тому й розрахунки бюджету провадяться із застосуванням коефіцієнтів.
5. Податковий – дає змогу мати платежі по встановлених нормативах і ставках.
Крім основного методу бюджетного регулювання застосовуються і додаткові методи.
1. Дотація - кошти, що передаються з ДБ до МБ або з місцевого бюджету вищого рівня до місцевого бюджету нижчого рівня безповоротно для збалансування їх доходів та видатків.
2. Субсидія - кошти, що надаються місцевому бюджету з ДБ або з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків.
3. Субвенція - кошти, що надаються місцевому бюджету з ДБ або з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають поверненню у випадку їх нецільового використання.
Методи регулювання можна згрупувати.
1. За доходами – податковий, метод перерозподілу, метод дотацій
2. За видатками – метод коефіцієнтів, нормативний.
Форми участі органів влади й управління у процесах формування фінансів та бюджету різні, але спільним для них є управління податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням.
Виділяють чотири форми регулювання бюджетів:
1)централізована, здійснюється Мінфіном з метою вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами влади;
2) децентралізована, основою якої є фінансова самостійність місцевих рад;
3) забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи;
4)забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства.
Витрати бюджету на економічну діяльність держави визначаються 2 чинниками:
І ) Масштабами державного сектора економіки.
2) Економічною політикою держави, яка може віддавати перевагу бюджетному фінансуванню чи податковому регулюванню.
Мають галузевий склад:
За формами фінансування на економічну діяльність держави бувають:
1. Капіталовкладення держави.
2.Операційні витрати бюджету.
3. Кредити і дотації держави.
Капіталовкладення - фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави.
Бюджетні інвестиції - вкладення бюджетних коштів у визначені проекти з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту
Напрями капіталовкладень:- відомчий розподіл,- розподіл інвестиційних проектів.
Галузевий підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Україні, хоча має недолік — розпорошення коштів. Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє концентрувати ресурси на реалізації основних завдань.
Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками: можливостями бюджету; наявністю необхідних та ефективних проектів.
Виділення з бюджету фінансування на капіталовкладення на даний час не має ніякої нормативної бази (наприклад, відповідно до Закону «Про освіту» щорічно на її фінансування повинно виділятись 10% національного доходу і хоча, як правило, цього розміру не додержуються, але база для планування існує). Тобто планування капіталовкладень йде від досягнутого рівня, а не від потреб.
Особливою формою є інвестиційна діяльність, яка спрямована на впровадження досягнень науково-технічного прогресу у соціальну сферу.
До інноваційної діяльності належать:
- виробництво та поширення нових видів техніки і технологій;
- реалізація довготривалих науково-технічних програм з великим терміном окупності;
фінансування фундаментальних досліджень;
розробка нових ресурсозберігаючих технологій.
Державне інвестування здійснюють:
Вартість інвестиційних проектів визначається в їх кошторисах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі таким чином:
Видатки бюджету на економічну діяльність плануються і здійснюються у таких формах:
1) капіталовкладення; 2) операційні витрати; 3) кредити; 4) дотації.
Фінансування капіталовкладень може здійснюватися за 2 напрямами:
Галузевий підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетних капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які в свою чергу розподіляють цю суму між підприємствами і організаціями.
Фінансування інвестиційних проектів дозволяє концентрувати ресурси на реалізації основних завдань.
Обсяг капіталовкладень, що фінансуються з бюджету, визначається двома чинниками:
Вартість інвестиційних проектів визначається в кошторисах. Виділення бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних проектів здійснюється на конкурсній основі.
До операційних витрат відносять:
Фінансування геологорозвідувальних робіт проводиться за рахунок двох джерел: бюджету і коштів підприємств. Із бюджету фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, а за рахунок коштів підприємств – роботи в межах існуючих родовищ. Фінансування геологорозвідувальних робіт здійснюється за рахунок компенсаційного доходу – відрахувань на геологорозвідувальні роботи, які вносять у бюджет підприємства видобувної промисловості. Вартість геологорозвідувальних робіт визначається на підставі спеціальних кошторисів, які розраховуються виходячи з обсягів цих робіт та існуючих розцінок.
Утримання лісового і водного господарства віднесено до видатків бюджету тому, що на даний час це є загальнодержавною власністю. У бюджеті існують певні доходи, які пов’язані з фінансуванням зазначених витрат: лісовий дохід, плата за використання прісних водних ресурсів.
Землевпорядкувальні роботи включають в себе заходи з підвищення і відновлення родючості ґрунтів. Протиепідемічні заходи у цілому фінансуються із бюджету в тих випадках, коли вони охоплюють певний регіон. Виділення коштів із бюджету на ці заходи здійснюється на підставі кошторису. На підставі кошторису фінансуються насіннєві станції і племінні господарства.
Бюджетні кредити надаються підприємства державного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускладнень. Вони можуть бути з невеликою процентною ставкою або безвідсотковими.
Державна дотація – це виділення з бюджетних коштів на покриття збитків суб’єктів господарювання в тому випадку, коли збитковість визначається певною фінансовою політикою держави в сфері ціноутворення.
Наука виступає головною умовою розвитку науково-технічного прогресу, засобом зростання ефективності суспільного виробництва і забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції.
В Україні діє широка мережа наукових установ з її координуючим центром — НАНУ. Всі науково-дослідні організації загальнонаукового профілю перебувають у її віданні і здійснюють розробку теоретичних проблем, що мають загальнодержавне значення. Вони включають науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські та технологічні організації, підпорядковані різним міністерствам і відомствам, що здійснюють розробку проблем прикладного характеру. За рахунок бюджетних коштів в Україні фінансується майже третина наукових і науково-технічних робіт. Це в основному:
- фундаментальні дослідження і розробки, в тому числі оборонного характеру;
- розробки, що відображають пріоритетний напрямок розвитку науки і техніки;
- прикладні науково-технічні розробки загальнодержавного значення;
- науково-технічні розробки, що реалізуються за співробітництвом на основі міждержавних угод.
Бюджетне фінансування науково-технічних досліджень здійснюється за такими трьома напрямками:
а) шляхом базового фінансування у формі підтримки фундаментальних досліджень, що виконують наукові установи і вищі навчальні
заклади;
б) цільове фінансування науково-технічних програм та наукових розробок і досліджень з пріоритетних напрямків науки і техніки;
в) фінансування окремих наукових досліджень і розробок на основі контрактів, що пройшли конкурсний відбір.
Оскільки бюджетні кошти, що спрямовуються на розвиток науки, є досить обмеженими, держава застосовує фінансово-кредитні важелі стимулювання для суб´єктів науково-технічної діяльності, зокрема, створення інноваційних фондів, сприяння організації і комерційній діяльності комерційних банків, заснованих на різних формах власності, а також здійснення пільгового оподаткування і кредитування, запровадження прискореної амортизації основних засобів суб´єктів господарювання, що здійснюють роботи з пріоритетних напрямків науково-технічного прогресу. Обсяг витрат для кожного наукового закладу визначається планами науково-дослідних робіт і відображається у кошторисі за категоріями видатків згідно з економічною класифікацією. Значну частку за кошторисами у більшості науково-дослідних організацій становлять витрати на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують, виходячи із структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для даної категорії наукових установ та діючої схеми посадових окладів.
Науково-дослідні організації, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів, складають кошторис доходів і видатків за встановленою формою. Величина бюджетних асигнувань залежить від обсягів робіт, виробничих показників науково-технічних досліджень, бюджетних норм, нормативів, тарифів тощо. Витрати для кожного наукового закладу формуються залежно від плану науково-дослідних робіт і знаходять своє відображення в кошторисі за категоріями видатків бюджетної класифікації.
Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг. До них належать такі групи населення:
- ветерани праці та громадяни похилого віку;
- військовослужбовці;
- матері з дітьми;
- інваліди з дитинства і діти-інваліди;
- діти, які перебувають під опікою чи піклуванням;
- громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи;
- учасники бойових дій та ветерани Великої Вітчизняної війни;
- сім´ї з незначними доходами;
- молоді сім´ї;
- інші категорії населення.
Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певними ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. З Державного бюджету здійснюється фінансування заходів, пов´язаних з поверненням та облаштуванням депортованого кримськотатарського народу й осіб інших національностей, які повернулися в Україну, утримання пунктів тимчасового розміщення біженців, надання грошової допомоги біженцям та інші витрати. Переважна більшість видатків на соціальний захист населення адресного характеру, як державна допомога сім’ям з дітьми, державна допомога інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, житлові субсидії та інші, фінансуються за рахунок виділення коштів з Державного бюджету у формі субвенцій місцевим бюджетам.
По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населення за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих програм. До загальнодержавних відносяться програми усіх видів допомога і компенсацій, утримання установ та закладів соціального захисту, функціонування яких передбачено чинним законодавством та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України. До них належать витрати, фінансування яких передбачається Законом України «Про державну допомогу сім´ям з дітьми», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім´ям», «Про органи і служби у справах неповнолітніх» та інші.
Запровадження місцевих програм соціального захисту населення відбувається на основі рішень органів місцевого самоврядування. їх фінансування проводиться за рахунок коштів місцевих бюджетів.
По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:
а) видатки на соціальний захист у зв´язку з малозабезпеченістю.
б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди можна віднести індексацію грошових доходів громадян;
в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров´я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»;
г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні організацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим категоріям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а також надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;
По-четверте, виплати на соціальний захист населення можуть здійснюватися у грошовій та натуральній формах. Причому грошові виплати на соціальний захист можуть відбуватися готівковими грошовими коштами та у безготівковій формі. Єдиною формою безготівкових виплат є житлові субсидії. Виплати у натуральній формі здебільшого застосовуються при реалізації місцевих програм соціального захисту населення.
До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.
Досить помітна роль у будь-якій державі належить пенсійному забезпеченню. Гарантом пенсійного забезпечення в Україні є держава -головна складова системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснюють Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство фінансів України. Управління фінансовими ресурсами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України.
Важливою складовою соціального забезпечення є фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, фінансування видатків на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатків, зумовлених ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, та інших видатків.
Інші видатки на соціальне забезпечення включають видатки на заходи, пов´язані з поверненням депортованих з України, кримськотатарського народу та осіб інших національностей, грошову допомогу біженцям і утримання пунктів тимчасового розміщення біженців.
Система освіти як специфічна галузь сфери розвитку головної складової продуктивних сил суспільства — людини здійснює формування знань та умінь молодого покоління, його виховання та підготовку кадрів.
Усі видатки на освіту в Україні поділяються за такими групами закладів і заходів:
1. Дошкільна освіта:
- дошкільні заклади освіти.
2. Загальна середня освіта:
- загальноосвітні школи (в т.ч. школа-дитячий садок, інтернат при школі), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми;
- вечірні змінні школи.
3. Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації:
- загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні школи-інтернати санаторного типу;
- загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;
- дитячі будинки (в тому числі сімейного типу, прийомні сім´ї);
- спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи та інші заклади освіти для дітей з вадами у фізичному чи розумовому розвитку;
- загальноосвітні школи соціальної реабілітації;
- допомога дітям, які перебувають під опікою, піклуванням.
4. Позашкільна освіта:
- позашкільні заклади освіти, заходи із позашкільної роботи з дітьми.
5. Професійно-технічна освіта:
- професійно-технічні заклади освіти;
- професійно-технічні училища соціальної реабілітації.
6. Вища освіта:
- вищі заклади освіти І та II рівнів акредитації;
- вищі заклади освіти III та IV рівнів акредитації.
7. Післядипломна освіта:
- заклади післядипломної освіти III—IV рівнів акредитації (академії, інститути, центри підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення);
- інші заклади і заходи в галузі післядипломної освіти.
8. Інші заклади та заходи в галузі освіти:
- придбання підручників;
- методична робота, інші заходи з народної освіти;
- служба технічного нагляду за будівництвом і капітальним ремонтом;
- централізовані бухгалтерії;
- групи з централізованого господарського обслуговування;
- інші заклади освіти.
Фінансування установ, закладів та заходів освіти, що здійснюється на нормативній основі, не обмежується коштами державного і місцевого бюджетів, галузей економіки, підприємницьких структур. При збереженні орієнтації в основному на державне фінансування освіти навчальним закладам надано широкі права для самостійного заробітку грошей на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтернативні, позабюджетні кошти.
Додаткове фінансування освіти включає такі джерела:
- кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами;
- плата за надання додаткових освітніх послуг;
- кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян;
- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, цехів, підприємств та від надання в оренду приміщень, споруд, устаткування;
- дотації місцевих органів влади;
- кредити банків;
- добровільні грошові внески, матеріальні та інші цінності, отримані від підприємств, установ, організацій та окремих громадян.
В основі визначення обсягів фінансування загальноосвітніх шкіл лежать два показники:
вихідний – кількість учнів;
похідний – кількість класів.
Ці показники відображаються на дві дати: 1 січня і 1 вересня планового бюджетного року. Кількість учнів на 1 січня планового року приймається на рівні контингенту на 1 вересня поточного року. Кількість учнів на 1 вересня планового року визначається з урахуванням повного переходу учнів з класу в клас. Кількість учнів перших класів на 1 вересня поточного року встановлюється на основі перепису дітей в районі функціонування школи. Кількість учнів десятих класів визначається з урахуванням вступу до ПТУ і коледжів випускників 9-х класів.
Кількість класів визначається на кожну дату, виходячи з нормативів наповнюваності одного класу. Вони встановлені на такому рівні:
1-9 класи – 35 учнів
10-11 – 25 учнів.
Система зарплати вчителів скла дається з трьох складових:
а) оплата навчальних годин;
б) доплата за перевірку зошитів;
в) додаткові доплати.
Основним елементом виступає оплата навчальних годин, яка визначається за та кою формулою:
де: С — ставка зарплати вчителя. Вста новлюється в залежності від освіти (се редня, середня спеціальна, неповна вища, вища) і кваліфікаційних категорій (вчи тель, вчитель-методист, заслужений вчи тель народний вчитель);
Кг — кількість годин педагогічного на вантаження на тиждень;
Нг — норма педагогічного навантаження вчителя на тиждень (1—4 класи — 20 го дин, 5—11 класи — 18 годин).
Доплата за перевірку зошитів вста новлена для вчителів почат кової школи та в старших класах з таких предметів: мова та літ-ра -13%, математика -10%, іноземна мова –6% від ставки з/п.
Додаткові доплати встановлені за класне керівництво у 1-4 кл. 13%, у 5-12 кл. –20%, у ПТУ –13% ставки з/п., завіду вання нав чальними кабінетами, дослідними май стернями і ділян ками, ве дення позаклас ної фізкультурної роботи, завідування біб ліотекою.
Розрахунок зарплати вчителів здійснюється у спеціальному до кументі — тарифікаційному списку, в рядках якого відображають ся дані по кожному вчителю.
Основним напрямом витрат по школі є фонд зарплати, який складається з трьох елементів:
1) педагогічного персоналу;
2)адм.-управлінського персоналу;
3) обслуговуючого персоналу.
Фонд зарплати вчителів планується у розрізі трьох складо вих системи зар плати: а) оплата навчальних годин; б) до плата за перевірку зошитів; в) додаткові доплати.
Планування фонду оплати педа гогічного наванта ження здійснюється на основі двох по казників:
1) кількості педагогічних ставок;
2) середньої ставки зарплати.
Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:
• директор;
• заступники;
• організатори масової роботи.
Кількість посад заступників та ор ганізаторів залежить від кіль кості класів у школі, а ставка зарплати директора та його заступ ників — від кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається шляхом множення кількості посад на ставку зарплати.
Фонд зарплати обслуговуючого персо налу планується шляхом множення кількості посад на ставку зарплати.
Дошкільний заклад – заклад освіти і сусп-го виховання дітей від 2 міс до 7 років, які здійсн-є завдання щодо задоволення потреб у догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільн. віку.
Норматив на повнюваності груп у дошкільних навч. закладах:1) діти до 1р.-10 осіб; 2)від 1-3р. -15ос.; 3) від 3-6р. –20 ос., в оздоровчий період –до 15 ос. До пускається більша к-ть дітей за умови виділення додатк. коштів їх засновни ками.
Обсяг фінансування дитячих дошкільних за кладів визн-ся на основі таких показників:
Для визнач. видатків на утримання дошкільного закладу обчисл. сер. річну к-ть дітей чи їх груп як суму перегідної к-ті дітей чи їх груп на поч. план. року та середньорічн. їх прирісту; крім того об числюють заг. к-ть дітоднів по плану як добуток спискової к-ті дітей на к-ть днів перебування 1-ї дитини в дит. закладі. Виходячи з цього пок-ка визнач. заг. к-ть перебув. всіх дітей в дошк. закладах і об числ. витр. на харч-ня дітей.
Вид-ки б-ту на дит-і дошк-і заклади вкл-ть такі осн статті:
оплата праці, ФЗП визн-я за спрощ-ю метод-ю: к-ть посад * сер ставку з/п. Число посад вих-ів і їх поміч-ів встан-я за нормативом на одну групу залежно від трив-ті переб-я дітей у закладі.
вид-ки на харч-я дітей пров-я відпов-о до встан-х норм. У групах, де діти переб-ть менше 6 годин, провед-я харч-я, його форми і кратність визн-я за домовл-ю з батьками
мед обслуг-я здійсн-я штатним або спец закріп перс-м мед закладу держ чи комун вл-ті;
комун, госп та ін витрати визн-я вих-чи з розмірів буд-лі та ін необ-х пок-ів.
Бюджетні кошти та інші надходження на утримання ВНЗ повинні використовуватися на відшкодування матеріальних та прирівняних до них витрат, що відповідають профілю закладу, на виплату з/п, стипендії, створення необхідної матеріально-технічної бази, соц розвиток та стимулювання працюючих.
Основною статтею витрат є з/п.
ФОП працівників включає 5 елементів:
1)професорсько-викладацький склад = кількість посад * ставка з/п. К-сть посад визначається за нормативами к-сті студентів та аспірантів на 1 викладача. З/п залежить від посади, наукового ступеня, вченого звання.
2)фонд погодинної оплати праці розраховується за нормою 1-2% до ФЗП професорсько-викладацького складу і використовується для оплати праці залучених до викладання фахівців практиків та фахівців з інших наукових закладів.
3) ФОП адмін-управл персоналу визначається на підставі штатного розпису ВНЗ.
4) ФОП навчально-допоміжного персоналу визначається на підставі типового штатного розпису ВНЗ.
5) ФОП обслуговуючого персоналу визначається на підставі типового штатного розпису ВНЗ.
Складовими навч. витрат є: 1)придбання сировини і матеріалів, що використовуються в навч. процесі; 2)придбання та тиражування метод матеріалів; 3)навчальн. та випускної документації; 4)придбання МШП, що використовуються в навчанні; 5)придбання інструментів, що використовуються при навчанні.
Правові, організаційні, економічні й соціальні засади охорони здоров’я людей в Україні визначені Основами законодавства України про охорону здоров’я, якими зазначається, що суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя. Охорона здоров’я - розгалужена система медичних закладів, діяльність яких спрямована на охорону здоров’я і лікування населення.
Фінансування охорони здоров’я в Україні здійснюється за рахунок Державного і місцевого бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Основний склад установ охорони здоров’я перебуває на кошторисному фінансуванні. Це лікувально-профілактичні установи (лікарні широкого профілю, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки й амбулаторії, спеціалізовані поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти) і санітарно-епідемічна служба.
Видатки на утримання установ охорони здоров’я визначаються за кошторисами доходів і видатків. Вихідною базою, що використовується для визначення асигнувань за категоріями видатків кошторису установи охорони здоров’я, є такі показники, як кількість лікарняних ліжок, кількість лікарських посад, кількість лікарських відвідувань, кількість ліжко-днів та чисельність прикріпленого населення.
Значну частку за кошторисами у переважній більшості установ охорони здоров’я становлять витрати на оплату праці. Умови оплати праці фахівців охорони здоров’я затверджені наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства охорони здоров´я України від 22.02.2002 № 110/72. Оплата праці працівників здійснюється за фактично відпрацьований час, виходячи з посадових окладів, або залежно від виробітку і відрядних розцінок з урахуванням доплат і надбавок, передбачених діючим законодавством. Для заробітної плати працівників охорони здоров’я граничних розмірів не встановлено.
Фінансування ОЗ здійснюється за рахунок: 1)Держ бюджету Укр; 2)Респ бюджету АРК; 3)місц бюджетів; 4)фондів мед страхування; 5)благодійних фондів; 6)інших джерел дозволених законодавством. Кошти бюджету асигновані на ОЗ використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм ОЗ та фундаментальних наук досліджень з цих програм.
Фінансування охорони здоров’я здійснюється за такими основними напрямами:
Кошторисне фінансування .медичних закладів Ґрунтується на таких показниках:
по стаціонару— кількість ліжок і ліжко-днів;
по поліклініках — кількість лікарських відвідувань,
Кількість ліжок характеризує лікарняні місця. Розрізняють нормативну потребу і фактичну їх наявність. Нормативна потреба визначається. Виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Фактична наявність характеризує кількість встановлених в медичному закладі ліжок.
Кількість ліжко-днів — добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка на рік.
Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом множення чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувані, лікарні на рік (приблизно ЗО разів). Загальна кількість відвідувань розподіляється за окремими спеціалістами — хірурги, терапевти і т. п.
Система заробітної плані медичних працівників встановлюється в розрізі категорій: лікарі, середній та молодшим медичний персонал, адміністративно-управлінський та обслуговуючий персонал.
Система зарплати лікарів грунтується на встановленні ставки заринати та системи підвищень і надбавок. Ставка зарплати залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн чи лікарі інших спеціальностей) та кваліфікаційної категорії Крім того, ставка в частіші надбавки може залежати від місцезнаходження лікарні — місто чи сільська місцевість. Надбавки до зарплати також встановлюються за шкідливі і небезпечні умови праці (інфекційні лікарні, рентген-кабінет), за роботу у вихідні і святкові дні та нічний час.
Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади (медична сестра, акушерка, фельдшер, зубний лікар), категорії і стажу роботи. Для молодшого медичного персоналу ставки встановлені залежно від посади (сестра операційна, сестра-господиня). На середній і молодший медперсонал поширюються надбавки за шкідливі умови праці та роботу у вихідні і святкові дні та нічний час.
Для адміністративно-управлінського та обслуговуючого персоналу встановлені тверді ставки заробітної плати. Фонд зарплати розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати. Середня ставка зарплати медперсоналу встановлюється на підставі тарифікаційного списку.
Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:
по стаціонару — виходячи з нормативу кількості ліжок на одного лікаря (15—ЗО ліжок), який диференційовано в розрізі відділень (хірургічне, терапевтичне і і. д); враховуються також посади завідувачів відділеннями та лікарів-спеціалістів;
у поліклініці — на основі кількості лікарських відвідувань у розрізі спеціалістів і встановлених нормативів на одного лікаря; в поліклініці також передбачаються посади завідувачів відділеннями (за наявності певної кількості лікарів даного профілю).
Кількість посад середнього медперсоналу визначається по стаціонару, виходячи з кількості цілодобових постів. Кількість постів, у свою чергу, встановлюється відповідно до нормативів кількості ліжок на один пост, які диференціюються в розрізі відділень і встановлюються окремо для денних і нічних годин. Кількість посад на один пост визначається шляхом ділення річного балансу часу в годинах (365 х 24) на кількість годин роботи однієї медсестри на рік. Крім того, враховуються посади старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за тяжкохворими та медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах. У поліклініці кількість посад медсестер встановлюється за нормативом відповідно до кількості посад лікарів (як правило, 1:1 і більше).Кількість посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно середньому медперсоналу. Кількість посад обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
Надання грошових коштів з бюджетів різних рівнів відбувається на умовах безповоротності і безоплатності з метою забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства, державного управління, оборони тощо називається бюджетним фінансуванням. Суть бюджетного фінансування полягає у тому, що з його допомогою налагоджуються грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, та суб’єктами господарювання усіх форм власності — з іншого, щодо спрямування грошових коштів бюджетів. Своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня наповнюваності грошовими коштами бюджету.
Бюджетне фінансування включає принципи, форми і методи надання грошових коштів бюджетів відповідним розпорядникам.
Незалежно від джерел формування грошових коштів бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів.
Принцип плановості означає, що обсяг видатків з Державного бюджету визначається законом про Державний бюджет на наступний рік, а видатки місцевих бюджетів ухвалюються рішеннями відповідних рад. Видатки грошових коштів з різних бюджетів відображаються у фінансових планах і кошторисах суб’єктів господарювання.
Принцип цільового спрямування коштів означає, що бюджетні видатки мають здійснюватися лише за суворо цільовим призначенням. Грошові кошти бюджету спрямовуються на фінансування витрат, передбачених у відповідних кошторисах і фінансових планах.
Принцип безповоротності використання бюджетних коштів означає, що кошти, спрямовані на фінансування державного управління, економічної діяльності держави, оборони, соціальної сфери тощо, не потребують їх відшкодування.
Принцип безоплатності означає відсутність плати за виділені бюджетні кошти. Він безпосередньо пов´язаний з принципом ефективності використання коштів, який має на меті досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та одержання максимального результату при використанні визначених бюджетом коштів.
Принцип справедливості і неупередженості визначається тим, що бюджетне фінансування здійснюється на засадах справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядниками коштів.
Принцип публічності та прозорості полягає у наданні об´єктивної інформації суспільству у формі звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядниками та прийнятті відповідних рішень.
Принцип контрольованості витрачання бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів.
Бюджетне фінансування здійснюється у таких формах, як кошторисне фінансування, державне фінансування інвестицій, надання дотацій, субвенцій, субсидій.
Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків. Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис включає дві складові:
- загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій;
- спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спецфонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спец. призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.
Державне фінансування інвестицій — це надання грошових коштів бюджетів для інвестиційної та інноваційної діяльності. Таке фінансування здійснюється відповідно до бюджетної класифікації видатків на основні об´єкти економічного і соціального розвитку держави.
Державні дотації — форма бюджетного фінансування, що застосов. для виділення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надаватися з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів.
Субвенція — виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансування певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання.
Субсидії — невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов´язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.
Для здійснення бюджетного фінансування застосовуються два методи: метод єдиного казначейського рахунку та метод перерахування коштів бюджетів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.
У сучасних економічних умовах бюджетне фінансування поєднується з кредитуванням за рахунок бюджетних коштів. До кредитування належать платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких у них з´являються фінансові вимоги до інших економічних суб´єктів, передбачаючи обов´язкове повернення коштів.
Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.
У кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповідники.
Клуби і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні. Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг.
Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.
Фінансування бібліотек грунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.
Клуби, палаци і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу залежно від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.
Установи культури можуть здійснювати свою фінансову діяльність як на основі кошторисного фінансування, так і комерційного розрахунку.
У кошторисному порядку фінансуються ті з них, які не мають реальних можливостей самостійно заробляти гроші і послуги яких повинні мати доступний характер, — бібліотеки, музеї, заповідники. Клуби, палаци і будинки культури на даний час фінансуються на мінімальному рівні. Комерційний розрахунок може бути повним або частковим. Повний розрахунок передбачає повну самоокупність і отримання прибутку, частковий характеризується покриттям витрат як за рахунок бюджетних асигнувань, так і за рахунок надання платних послуг.
Такий метод фінансової діяльності встановлюється, наприклад, стосовно театрів загальнонаціонального значення.
Фінансування бібліотек грунтується на показнику бібліотечних фондів. Фонд заробітної плати бібліотекарів визначається множенням кількості посад, розрахованої за встановленими нормативами бібліотечного фонду на одну посаду, на середню ставку заробітної плати. Фонд заробітної плати обслуговуючого персоналу встановлюється за типовими штатними розписами.
В аналогічному порядку фінансуються музеї. Чисельність штатних працівників-спеціалістів визначається за нормативами музейних фондів на одного працівника, посади обслуговуючого персоналу — за типовими штатними розписами. Частина витрат на утримання музею здійснюється за рахунок встановленої вхідної плати.
Клуби, палаші і будинки культури фінансуються в змішаному порядку, тобто за рахунок бюджету і отримання доходів від платних послуг За рахунок бюджету фінансується заробітна плата. Штатний розпис розробляється окремо для кожного закладу залежно від того, які гуртки, секції в ньому функціонують.
Із зміцненням здоров'я громадян країни тісно пов'язане фізичне виховання дітей, підлітків, дорослого населення. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спорт - органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Соціальна цінність спорту визначається його дієвим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення.
Видатки на фізкультуру і спорт фінансуються за розділом "Духовний та фізичний розвиток" (код 0800) функціональної класифікації. Він включає такі підрозділи, як "фізична культура і спорт" (код 0810), "Дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 0840), "Інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 1850).
За рахунок коштів державного бюджету фінансуються:
а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення;
б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації;
в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.
Обласні бюджети та бюджет АРК беруть участь у фінансуванні державних програм з інвалідного спорту і реабілітації, а також забезпечують навчально-тренувальну роботу дитячо-юнацьких спортивних шкіл (усіх типів республіканського АРК та обласного значення) та проводять заходи з фізичної культури і спорту.
Фінансування видатків на національну оборону зумовлюється необхідністю захисту інтересів держави у міжнародному співтоваристві. Обсяг витрат на оборону визначається системою офіційних поглядів військового характеру, виходячи із співвідношення різних воєнних угруповань у світі, напрямків зовнішньої політики України та інших факторів.
Видатки на оборону — спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати.
Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та інші витрати. Вони поділяються на поточні і капітальні.
Поточні витрати на оборону пов’язані в основному з підтримкою бойової могутності збройних сил на досягнутому рівні і включають грошове утримання військовослужбовців та заробітну плату цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, а також витрати, пов’язані з експлуатацією та ремонтом військової техніки. Капітальні витрати пов’язані з відображенням матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної промисловості. Вони включають витрати на військові наукові дослідження і дослідно-конструкторські роботи, закупівлі озброєння та військової техніки, військове будівництво тощо.
Побічні видатки на оборону зумовлені утриманням збройних сил, ліквідацією наслідків війни, переозброєнням тощо. Вони включають виплати пенсій і допомоги ветеранам війни, інвалідам та сім´ям загиблих, витрати з відбудови руйнувань, спричинених війною, відшкодування збитків, завданих воєнними діями тощо.
Непрямими вважаються видатки, що за своїм характером значною мірою відносяться до оборонних, але включені до кошторисів витрат цивільних міністерств і відомств.
Видатки на оборону фінансуються виключно з Державного бюджету у розмірах, які щорічно визначаються Законом України «Про Державний бюджет України». Фінансування органів і установ національної оборони здійснюється на основі їх кошторисів доходів і видатків. Зведені кошториси розглядаються у Міністерстві фінансів і включаються до проекту ДБУ. Фінансування видатків на оборону здійснюється через Державне казначейство України.
Видатки на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави зумовлені необхідністю захисту її зовнішніх та внутрішніх інтересів. Фінансування правоохоронної діяльності і гарантування безпеки держави здійснюється в межах обсягу грошових коштів, затверджених у ДБ через систему головних розпорядників бюджетних коштів. Всі ці видатки фінансуються з ДБ за виключенням видатків на утримання підрозділів міліції, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.
Відповідно до функціональної класифікації видатки бюджету на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави включають такі витрати:
—видатки на утримання органів внутрішніх справ, до яких належить матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів з боротьби із організованою злочинністю; підрозділів органів внутрішніх справ; підрозділів державно-патрульної служби та дорожнього нагляду; інспекції у справах неповнолітніх; приймальників-розподільників для неповнолітніх; спеціальних приймальників-розподільників;
—видатки на поточне утримання внутрішніх військ МВС України;
—видатки на утримання прокуратури, які включають видатки на поточне утримання Генпрокуратури та місцевих органів прокуратури;
—видатки на кримінально-виправні системи: установи і підприємства України з виконання покарань;
—видатки на Прикордонні війська України, до яких належать видатки на утримання Прикордонних військ та комплексну програму розбудови державного кордону України;
—видатки на СБУ, які включають видатки на поточне утримання Служби безпеки України, антитерористичного Центру Служби безпеки України та матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів із боротьби з організованою злочинністю;
— видатки на пожежну охорону, які включають державну пожежну охорону та професійну пожежну охорону;
—видатки на утримання Головного управління урядового зв´язку;
— видатки на утримання інших правоохоронних органів, які включають витрати управлінь державної охорони та спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів;
—видатки на утримання розвідувальних органів;
—витрати, пов´язані із зміцненням правопорядку за рахунок реалізації конфіскованого митними органами майна, товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними й іншими уповноваженими органами, а також конфіскованої валюти;
—видатки на утримання Національного бюро розслідувань.
Планування видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави здійснюється за програмно-цільовим методом. До найважливіших програм належать: «Забезпечення захисту прав і свобод громадян, суспільства і держави від протиправних посягань, охорона громадського порядку», «Охорона та оборона особливо важливих державних об´єктів і супроводження перевезення ядерних матеріалів по території України», «Участь внутрішніх військ в охороні громадського порядку та боротьбі зі злочинністю, конвоювання арештованих і засуджених та охорона підсудних під час судових процесів», «Розвиток фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів» та інші.
З метою задоволення потреб окремі служби правоохоронної діяльності поєднують свою діяльність з господарською для залучення додаткових грошових коштів. Це, зокрема, виконання певної господарської діяльності установ і підприємств з виконання покарань, служби пожежної охорони тощо.
Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.
За економічною суттю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і нерезидентами) щодо перерозподілу частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та платності.За умовами залучення грошових коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.
Внутрішній державний борг — сукупність зобов’язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації.
Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов’язань держави, що виникли в результаті запозичень держави на зовнішньому ринку.
Зовнішній державний борг має дві складові:
- борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів ДБ та коштів НБУ;
- борг суб´єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб´єктами господарювання — позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов´язань суб´єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів ДБУ.
Державний борг можна поділити на дві складові:
- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов´язань держави на певну дату;
- поточний, що складається з платежів по зобов´язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.
Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов´язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.
Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.
Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування держав ного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.
ДБ — сума заборгованості держави своїм кредиторам.
1.Внутрішній борг — це заборгованість за запозиченнями на внутр ринку у нац валюті; 2.Зовнішній борг - це заборгованість за запозиченнями на зовн ринку у іноз. валюті; 3.Поточний борг — це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році разом з належними до сплати в цей період процентами з усіх випущених на даний момент позик.
4.Капітальний борг — це сума боргу з усіх запозичень, які здійснені на даний момент, і сума %, що мають бути виплачені згідно з умовами випуску позик. Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам, що призводить до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього надання, з одного боку, і розміри погашення й виплачуваних відсотків, з іншої.
Управління державним боргом полягає у забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів.
Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Щодо поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Стосовно капітального боргу важливо встановити такі терміни його погашення, які збігатимуться з наявністю відповідних джерел.
В управлінні внутрішнім і зовнішнім боргами існують певні особливості. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від валютних надходжень.
За недостатньої платоспроможності держави можуть застосовуватись такі способи коригування позикової політики:
Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачений дохід.
Консолідація — це перенесення зобов’язань по раніше випущеній позиці на нову позику з метою подовження її терміну. Проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи поперед ніх) позики на нові. В окремих випадках може застосовуватись і скорочення термінів позики.
Уніфікація являє собою об’єднання кількох позик в одну. Вона спрощує управління державним боргом і може проводитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.
Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки є не що інше, як часткова відмова держави від своїх боргів.
Відстрочка погашення означає перенесення термінів виплати заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться.
Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як припустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені терміни.
Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі призводить до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним.
Державний борг – сума заборгованості Д своїм кредиторам.
1.Внутрішній борг — заборгованість за запозиченнями на внутр. ринку у нац. валюті; 2.Зовнішній борг - це заборгованість за запозиченнями на зовн. ринку у іноз. валюті. Джерелами погашення:
- додаткові податкові надходження внаслідок зростання ВВП,
- інвестування позичених коштів. Це реальне джерело і економічно обґрунтоване;
- збільшення доходів бюджету за рахунок введення нових податків, підвищення ставок і розширення об'єкта оподаткування з діючих податків, всебічне використання неподаткових методів.
Покриття боргу здійснюється за рахунок бюджету і видатки на обслуговування Д боргу закладаються у бюджеті поточного року.
Джерела покриття:
- валютні надходження в країну, що в свою чергу визначається станом платіжного балансу. При складанні бюджету обов'язково передбач. видатки на обслуговування держ боргу, т/т погашення боргу, термін якого припадає на даний рік, а також виплат % з усіх позик випущених на даний момент. Крім окремих методів (уніфікація, консолідація, відстрочка) використовується реєстрація заборгов. Існує 2 крайніх способи врегулювання заборгованості, коли немає реальних джерел:
1)оголошення дефолту (неплатоспроможності)
2)анулювання боргів (відмова).
Погашення та обслуговування державного боргу здійснюється шляхом проведення платежів з виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, відсотків по ній та супутніх витрат, передбачених умовами випуску державних цінних паперів, угодами про позику, державними гарантіями та іншими документами.
Погашення боргу — це виконання боргових зобов’язань перед кредиторами щодо сплати основної суми боргу, визначеної угодою про позики або номінальної вартості державних цінних паперів.
Обслуговування боргу — це комплекс заходів держави, спрямованих на погашення позики, виплати відсотків за ними, уточнення і проведення змін умов погашення позик.
Відсотки (проценти) — це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.
Погашення та обслуговування державного боргу може здійснюватися у грошовій формі, а за згодою з кредитором — шляхом постачання товарів (послуг), заліку зустрічної вимоги та іншими засобами відповідно до чинного законодавства України.
Державний борг можна розглядати з двох боків: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню, а з іншого - борг збільшує навантаження на Державний бюджет. Тому вирішення питання про державний кредит має віднайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішніми і зовнішніми запозиченнями.
Конверсія — це зміна доходності по кредитах. Вона відбувається за умови зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршенням фінансового стану держави, що характеризується обмеженими можливостями сплати передбаченого доходу.
Консолідація — це переоформлення зобов’язання на раніше отриманий кредит на новий кредит з метою його продовження на новий термін. Тобто зобов’язання попереднього кредиту переоформляється на новий термін у формі облігацій.
Уніфікація — це об’єднання кількох кредитів в один, чим спрощується управління державним боргом. Уніфікація може проводитися окремо від консолідації або у поєднанні з нею.
Відстрочення погашення боргу означає перенесення термінів виплати заборгованості. За період перенесення погашення боргу виплата доходів не проводиться.
Реструктуризація боргу являє собою використання зазначених способів коригування боргу в комплексі або частково.
Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Водночас авторитет держави залежить від об’єктивності позиції держави щодо визнання (невизнання) нею своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у визначені терміни. Основним завдання сучасної боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження бюджету й економіки країни. Фінансова безпека характеризується таким станом фінансової грошово-кредитної, валютної, банківської, бюджетної і податкової систем, який здатний забезпечити ефективне функціонування національної економіки та економічне зростання держави шляхом збалансованості, стійкості і протидії до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів на її розвиток.
PAGE 1
EMBED Equation.3