Тема 3 Техногенні небезпеки та їхні наслідки

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Тема 3. Техногенні небезпеки та їхні наслідки..

Мета: навчальна: ознайомитись з впливом радіаційного випромінювання на організм людини, методи вимірювання, вимоги до безпеки, стан атомної енергетики в Україні, засоби захисту від дії хімічних речовин, поведінка під час аварій з викидом хімічних речовин, правила гасіння пожежі, засоби протипожежної безпеки;

розвиваюча: розвиток уваги, логічного мислення;

виховна: виховання культури безпечної поведінки.

Ключові слова: аварія, катастрофа, потенційно-небезпечний об’єкт, іонізуюче випромінювання, граничнодопустиме значення.

Професійна спрямованість: Головні вимоги Правил техногенної безпеки галузей господарювання, підприємств, установ та організацій в залежності від профільного напряму ВНЗ.. Загальні вимоги до безпечності технологічного обладнання, виробничих процесів, будівель і споруд. Особливості структури виробництва. Внутрішні фактори, що впливають на безпечність діяльності об’єкту господарювання. Комплекс робіт на об’єкті з попередження НС, локалізації та ліквідації їхніх наслідків за відомими алгоритмами, технологіями з урахуванням чинних галузевих норм і правил.

Зміст теми. 

1. Загальні характеристики техногенних небезпек.

2. Пожежна безпека.

3. Радіаційна безпека.

4. Хімічна безпека.

ЛІТЕРАТУРА

•  Бедрій Я І. Безпека життєдіяльності. -Л: Афіша, 1999.
•  Джигирей B.C., Жидецький ВІД. Безпека життєдіяльності. - Львів: Афіша, 1999.
•  Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти України I-IY рівнів акредитації /За ред. Є.П. Желібо і М.М. Пічі. - Київ "Каравела", Львів "Новий світ - 2000", 2001.
•  Лапін В.М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. - 3-тє вид., стер. - Л.: Львів, банк. Коледж; К.: Т-во «Знання», КОО, 2000.
•  Лушкін В. А., Торкалюк В.І, Коржик Б.М., Ачкасов А.Е., Ніколаєнко Л.Ф. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник. -Житомир, 2001.
•  Навчальна програма нормативної дисципліни "Безпека життєдіяльності" для вищих закладів освіти". - Київ: Міністерство освіти України, 1999
•  Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини. – Львів: Бескид Біт, 2005.

1. Загальні характеристики техногенних небезпек.

Аварія – це вихід з ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій, споруд внаслідок порушення технології виробництва, правил експлуатації, правил безпеки, помилок, які допущені при проектуванні, будівництві, а також внаслідок стихійних лих. Джерелом аварії можуть бути транспортні засоби, заводи, відсталі технології, застаріле обладнання електростанцій, АЕС. Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф. Катастрофа – це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування. Потенційно-небезпечний об’єкт – об’єкт на якому зберігаються хімічні або радіоактивні речовини.

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного характеру 

Фактори ураження джерел техногенних надзвичайних ситуацій класи-фікують по генезису і механізму дії. Генезис - виникнення і наступний розвиток факторів ураження.

Фактори ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій за генезисом розділяють на фактори: прямої дії або первинні; побічної дії або вторинні.

Первинні фактори ураження безпосередньо викликаються виникненням джерела техногенної надзвичайної ситуації.

Вторинні фактори ураження викликаються змінами об'єктів навколишнього природного середовища первинними факторами ураження.

Фактори ураження джерел техногенних надзвичайних ситуацій за механізмом дії розділяють на фактори: фізичної дії; хімічної дії.

До факторів ураження фізичної дії відносять: повітряну ударну хвилю; хвилю тиску в фунті; сейсмічну вибухову хвилю; хвилю прориву гідротехнічних споруд; уламки або осколки; екстремальний нагрів середовища; теплове випромінювання; іонізуюче випромінювання.

До факторів ураження хімічної дії відносять токсичну дію небезпечних хімічних речовин.

2. Пожежна безпека

Пожежна безпека – стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей. Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.

Відповідно до положень Закону України "Про пожежну безпеку" (статті 4 - 7) Правила пожежної безпеки в Україні є обов'язковими для виконання всіма центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від виду їх діяльності та форм власності), посадовими особами та громадянами.

Правила встановлюють загальні вимоги з пожежної безпеки, чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об'єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах.

Забезпечуючи пожежну безпеку, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (далі - ПУЕ) та ДНАОП 0.00-1.32-01 "Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок", нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

1. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно. Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта складається із відповідних систем, кожна з яких підрозділяється на підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня, які на рис. 1 не показані.

Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів. Оскільки дві перші системи достатньо об'ємні та потребують більш детального вивчення, то розглянемо їх окремими пунктами розділу.

Рис. 1. Загальна схема комплексу заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта

Всі заходи організаційно-технічного характеру на об'єкті можна підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.

Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію пожежної охорони на об'єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки (включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об'єкта в цілому та ін.

До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм, визначених чинними нормативними документами при реконструкції приміщень, будівель та об'єктів, технічному переоснащенні виробництва, експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення і т. п.

Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах, регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.

Експлуатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та допоміжного устаткування, а також інженерного господарства (електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).

2. Система запобігання пожежі

Система запобігання пожежі — це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для виникнення пожежі.

Умови, необхідні для виникнення пожежі (горіння). Одним із основних принципів у системі запобігання пожежі є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Основною умовою є наявність трьох чинників: горючої речовини, окисника та джерела запалювання (так званий трикутник Лавузьє). Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окисником, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником неможливо запалити дерев'яну колоду чи стіл, у той же час аркуш паперу легко загориться.

В табл. 1 наведені значення мінімальної енергії, необхідної для займання деяких паро-, газо- та пилоповітряних сумішей.

До джерел запалювання, які ініціюють горіння належать: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні заряди, теплові процеси хімічного, електричного та механічного походження, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання. Джерела запалювання можуть бути високо-, середньо- та малопотужними (табл. 2)

Горючими речовинами вважаються речовини, які при дії на них високої температури, відкритого полум'я чи іншого джерела запалювання можуть займатися і в подальшому горіти з утворенням тепла та зазвичай випромінюванням світла. До складу переважної більшості горючих речовин входять вуглець (Карбон) та водень (Гідроген), які є основними горючими складниками цих речовин. Крім вуглецю та водню горючі речовини можуть містити й інші елементи та сполуки. Є також ціла низка горючих речовин, які являють собою прості елементи, наприклад сірка, фосфор, вуглець. Горючі речовини не лише відрізняються за своїм хімічним складом, а й за фізичним станом, тобто можуть перебувати в твердому, рідинному чи газоподібному стані. Як правило, найбільш небезпечними у пожежному відношенні є горючі речовини в газоподібному стані.

Горючі речовини мають різну теплотворну здатність, тому температура на пожежах залежить не лише від кількості речовини, що горить, але й від її складу. В таблиці 3 наведена температура полум'я, під час горіння деяких речовин та матеріалів.

Таблиця 1

Мінімальна енергія, що необхідна для займання деяких паро-, газо-та пилоповітряних сумішей (при тиску 1 атм. та температурі 20 °С)

Речовина	Мінімальна енергія, мДж	Речовина	Мінімальна енергія, мДж	Речовина	Мінімальна енергія, мДж
Водень Ацетилен Сірководень Бензол Пропан Метан Ацетон	0,011-0,02 0,02-0,05 0,068 0,2-0,55 0,26-0,3 0,28-0,47 0,6	Етиловий спирт Стеарат алюмінію Сірка Цирконій Магній	0,65 15 15 15 20	Вугілля Алюміній Казеїн Поліетилен Цинк Полістирол Феромарганець	40 50 60 80 100 120 250

До окисників належать хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при окисненні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість горіння, а при вмісті кисню менше 14% (норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Хоча деякі речовини містять кисню стільки, що його достатньо для реакції горіння без доступу повітря (порох, вибухівка).

Таблиця 3

Температура полум'я під час горіння деяких речовин та матеріалів 

Речовина, матеріал	Температура полум'я, °С	Речовина, матеріал	Температура полум'я, °С
Стеарин Деревина Торф Спирти Целулоїд Нафтопродукти Парафін (свічка)	640-690 700-1000 770-790 900-1200 1100-1300 1100-1300 1430	Сірка  Метан Водень Сірководень Ацетилен у повітрі Ацетилен у кисні Магній	1820 1950 2130 2195 2150-2200 3100-3300 близько 3000

На рис. 2. наведено графічне зображення умов, необхідних для виникнення горіння. Якщо хоча б одна з цих умов не виконується, то горіння не виникає.

Рис. 2. Необхідні умови для виникнення горіння

Після виникнення, горіння протікає тим інтенсивніше, чим більшою є площа контакту горючої речовини з окисником (паперові обрізки горять інтенсивніше ніж пачки паперу) і чим вищою є концентрація окисника, температура та тиск. При пожежах температура досягає 1000-1300 °С, а в окремих випадках, наприклад при горінні магнієвих сплавів — 3000 °С.

Окисник разом з горючою речовиною утворює, так зване, горюче середовище, яке здатне горіти після видалення джерела запалювання. Тому система запобігання пожежі включає такі два основні напрямки: запобігання утворення горючого середовища і виникнення в цьому середовищі (чи внесення в нього) джерела запалювання.

Запобігання утворення горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; використанням інгібувальних (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизаційних (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок та ін.

Запобігання виникнення в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не виникає джерел запалювання; використанням електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування, що задовільняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування, видовжених металоконструкцій; використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що не допускають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів; усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин; підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв, речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем нижче гранично допустимої (80% температури самозаймання).

3. Система протипожежного захисту 

Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних заходів а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.

Протипожежний захист об'єкта здійснюється за такими чотирма напрямками:

1. Обмеження розмірів та поширення пожежі:

— розміщення будівель та споруд на території об'єкта із дотриманням протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки;

— дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі поверху;

— правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень, дільниць у межах будівлі;

— розміщення пожежонебезпечних процесів та устаткування в ізольованих приміщеннях, відсіках, камерах;

— вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості;

— встановлювання протипожежних перешкод у будівлях, системах вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях;

— обмеження витікання та розтікання легкозаймистих та горючих рідин при пожежі;

— влаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та пожежогасіння.

2. Обмеження розвитку пожежі:

— обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в приміщенні;

— використання оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними показниками вибухопожежонебезпечності;

— аварійне стравлювання горючих рідин та газів;

— своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів;

— застосування для пожежонебезпечних речовин спеціального устаткування із посиленим захистом від пошкоджень.

3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна:

— вибір такого об'ємно-планувального та конструктивного виконання будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично допустимих рівнів чинників пожежі;

— застосування будівельних конструкцій будівель та споруд відповідних ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та огороджувальні функції протягом всього часу евакуації;

— вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту;

— застосування аварійного вимкнення устаткування та комунікацій;

— влаштування систем протидимового захисту, які запобігають задимленню шляхів евакуації; будівельних споруд, пожежних водоймищ, гідрантів.

3. Радіаційна безпека

Іонізуючим випромінюванням називається випромінювання, взаємодія якого з речовиною призводить до утворення у цій речовині іонів різного знаку. Іонізуюче випромінювання складається із заряджених та незаряджених частинок, до яких відносяться також фотони. Енергію частинок іонізуючого випромінювання вимірюють у позасистемних одиницях – електрон-вольтах, еВ. 1 еВ = 1,610-19 Дж.

Розрізняють корпускулярне та фотонне іонізуюче випромінювання.

Корпускулярне іонізуюче випромінювання – потік елементарних частинок з масою спокою, що відрізняється від нуля, які утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. До нього відносяться: - та -частинки, нейтрони (n), протони (р) тощо.

-випромінювання – це потік частинок, які є ядрами атома Гелію і мають дві одиниці заряду. Енергія -частинок, що випромінюється різними радіонуклідами, лежить у межах 28 МеВ. При цьому всі ядра даного радіонукліда випускають  - частинки, що мають одну й ту саму енергію.

-випромінювання – це потік електронів або позитронів. Під час розпаду ядер -активного радіонукліда, на відміну від -розпаду, різні ядра даного радіонукліда випромінюють -частинки різної енергії, тому енергетичний спектр -частинок неперервний. Середня енергія -спектра складає приблизно 0,3 Еmax. Максимальна енергія -частинок відомих у нинішній час радіонуклідів може досягати 3,03,5 МеВ.

Випромінювання характеризуються за їх іонізуючою та проникною здатністю. Іонізуюча здатність випромінювання визначається питомою іонізацією, тобто числом пар іонів, створюваних частинкою в одиниці об’єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху. Випромінювання різних видів мають різну іонізуючу здатність.

Проникна здатність випромінювань визначається величиною пробігу. Пробігом називається шлях, який проходить частинка у речовині до її повної зупинки, обумовленої тим або іншим видом взаємодії.

-частинки володіють найбільшою іонізуючою здатністю. Їх питома іонізація змінюється від 25 до 60 тис. пар іонів на 1 см шляху в повітрі. Довжина пробігу цих частинок в повітрі складає кілька сантиметрів, а у м’якій біологічній тканині – кілька десятків мікрон.

-випромінювання має суттєво меншу іонізуючу здатність і більшу проникну здатність. Середня величина питомої іонізації в повітрі складає близько 100 пар іонів на 1 см шляху, а максимальний пробіг досягає кількох метрів при великих енергіях.

Найменшою іонізуючою здатністю та найбільшою проникною здатністю володіють фотонні випромінювання. У всіх процесах взаємодії електромагнітного випромінювання із середовищем частина енергії перетворюється в кінетичну енергію вторинних електронів, які, проходячи крізь речовину, виконують іонізацію. Проходження фотонного випромінювання крізь речовину, взагалі не може бути охарактеризоване поняттям пробігу. Послаблення потоку електромагнітного випромінювання у речовині підлягає експонентціальному закону і характеризується коефіцієнтом послаблення , який залежить від енергії випромінювання та властивостей речовини. Особливість експоненціальних кривих полягає в тому, що вони не перетинаються з віссю абсцис. Це означає, що якою б не була товщина шару речовини, вона не може повністю поглинути потік фотонного випромінювання, а може тільки послабити його інтенсивність у будь-яку кількість разів. У цьому суттєва відмінність характеру послаблення фотонного випромінювання від послаблення заряджених частинок, для яких існує мінімальна товщина шару речовинипоглинача (пробіг), де відбувається повне поглинання потоку заряджених частинок.

Відкриття іонізуючого випромінювання пов’язане з іменем французького вченого Анрі Беккереля. У 1896 р. він знайшов на фотографічних пластинках сліди якихось випромінювань, залишених мінералом, який містив уран, а у 1898 р. Марія Кюрі та її чоловік П’єр Кюрі встановили, що після випромінювань уран спонтанно послідовно перетворюється в інші елементи. Цей процес перетворення одних елементів в інші, що супроводжується іонізаційним випромінюванням, Марія Кюрі назвала радіоактивністю. Так була відкрита природна радіоактивність, яку мають елементи із нестабільними ядрами. В 1934 році Ірен та Фредерік Жюліо-Кюрі показали, що діючи нейтронами на ядра стабільних елементів, можна отримати ізотопи із штучною радіоактивністю.

Таким чином розрізняють природні та технічні джерела іонізуючого випромінювання. До природних відносяться космічні, а також земні джерела, що створюють природне опромінювання (природний фон). До технічних відносяться джерела, спеціально створені для корисного застосування випромінювання або такі, що є побічним продуктом діяльності.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Під дією іонізуючого випромінювання на організм людини у тканинах можуть відбуватися складні фізичні та біологічні процеси. В результаті іонізації живої тканини відбувається розрив молекулярних зв’язків і зміна хімічної структури різних сполук, що в свою чергу призводить до загибелі клітин.

Ще більш суттєву роль у формуванні біологічних наслідків відіграють продукти радіолізу води, яка складає 6070 % маси біологічної тканини. Під дією іонізуючого випромінювання на воду утворюються вільні радикали Н та ОН, а у присутності кисню також вільний радикал гідропероксиду (НО2) та пероксиду водню (Н2О2), що є сильними окисниками. Продукти радіолізу вступають у хімічні реакції з молекулами тканин, утворюючи сполуки, не властиві здоровому організму. Це призводить до порушення окремих функцій або систем, а також життєдіяльності організму взагалі.

Інтенсивність хімічних реакцій, індукованих вільними радикалами, підвищується і в них залучаються багато сотень і тисяч молекул, що не зазнали опромінювання. В цьому полягає специфіка дії іонізуючого випромінювання на біологічні об’єкти, тобто ефект, створюваний випромінюванням обумовлений не стільки кількістю поглинутої енергії в опроміненому об’єкті, скільки тою формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплової, електричної тощо), поглинутої біологічним об’єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які викликають іонізуючі випромінювання.

Порушення біологічних процесів можуть бути або оборотними, коли нормальна робота клітин опроміненої тканини повністю відновлюється, або необоротними, що ведуть до ураження окремих органів або всього організму та виникнення променевої хвороби.

Розрізняють дві форми променевої хвороби  – гостру та хронічну.

Г о с т р а форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий інтервал часу. При дозах близько порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим («смерть під променем»). Гостра променева хвороба може виникнути і під час надходження усередину організму великих кількостей радіонуклідів.

Х р о н і ч н і    у р а ж е н н я  розвиваються в результаті систематичного опромінення дозами, що перевищують гранично допустимі (ГДД). Зміни у стані здоров’я називаються соматичними ефектами, якщо вони проявляються безпосередньо в опроміненої людини, та спадковими, якщо вони проявляються у його потомства.

Для вирішення питань радіаційної безпеки у першу чергу становлять інтерес ефекти, що спостерігаються при «малих дозах» – порядку кількох сантизивертів на годину та нижче, які реально зустрічаються під час практичного використання атомної енергії. У нормах радіаційної безпеки, за одиницю часу, як правило, використовується рік, і як наслідок цього, поняття річної дози випромінювання.

Дуже важливим тут є те, що згідно сучасним уявленням вихід несприятливих ефектів у діапазоні «малих доз», що зустрічаються у звичайних умовах, мало залежить від потужності дози. Це означає, що ефект визначається передусім сумарною накопиченою дозою незалежно від того, отримана вона за 1 день, за 1 с або за 50 років. Таким чином, оцінюючи ефекти хронічного опромінювання, потрібно мати на увазі, що ці ефекти накопичуються в організмі протягом тривалого часу.

Ще в 1899 р. було встановлено ефект пригнічення ракових клітин іонізуючим випромінюванням. Надалі корисне застосування радіоактивних речовин у різних сферах діяльності стрімко розвивалося. У 1954 р. у Радянському Союзі була запущена перша в світі АЕС. На жаль, дослідження атома призвели до створення та застосування в 1945 р. атомної бомби у Хіросімі та Нагасакі. 26 квітня 1986 р. на ЧАЄС сталася дуже важка аварія, яка призвела до загибелі та захворювання людей, зараження значної території.

Дослідники випромінювань першими стикнулися з їх небезпечними властивостями. А. Беккерель отримав опік шкіри. Марія Кюрі, як припускають, померла від раку крові. Не менше ніж 336 осіб, що працювали з радіоактивними матеріалами, померли від переопромінення. Відмовитися від застосування радіоактивних речовин у науці, медицині, техніці, сільському господарстві неможливо через об’єктивні причини. Зостається один шлях – забезпечити радіаційну безпеку, тобто такий стан середовища життя, за якого з певною імовірністю виключене радіаційне ураження людини.

Сучасна концепція радіозахисного харчування базується на трьох принципах:

обмеження надходження радіонуклідів з їжею;

гальмування всмоктування й накопичення радіонуклідів, прискорення їх виведення з організму;

підвищення захисних сил організму.

Третій напрям передбачає пошук та створення радіозахисних харчових речовин і продуктів, які мають антиоксидантну та імуностимулюючу активність і здатні підвищувати стійкість організму до несприятливої дії радіоактивного випромінювання (антимутагени та радіопротектори). До цих речовин належать: листя чаю, виноград, чорна смородина, чорноплідна горобина, обліпиха, банани, лимони, фініки, грейпфрути, гранати; з овочів - шпинат, брюссельська і цвітна капуста, боби, петрушка. Для того, щоб радіонукліди не засвоювались організмом, треба постійно вживати продукти, які містять пектини, зокрема яблука. Насіння соняшника належить до групи радіозахисних продуктів. Багаті на біорегулятори морські продукти, дуже корисний мед і свіжі фруктові соки. Добре харчування, щоденне випорожнення, вживання: відварів насіння льону, чорносливу, кропиви, проносних трав; соків з червоними пігментами (виноградний, томатний); чорноплідної горобини, гранатів, родзинок винограду; вітамінів А, Р, С, В, соку буряка, моркви; хрону, часнику; крупи гречаної, вівсяної; активованого вугілля (1-2 таблетки перед їжею); сирів, вершків, сметани; овочів й фруктів (знімати верхній шар до 0,5см, з капусти видаляти верхні три листки); цибуля й часник мають здатність поглинати з організму радіоактивні елементи; щедре пиття.

4. Хімічна безпека.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

• заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;• заводи або їх комплекси по переробці нафтопродуктів;

• виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

• підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

• транспортні засобі, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

• склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

У світі використовується у промисловості, сільському господарстві і для побутових цілей біля 6 млн. токсичних речовин, із яких виробляється у великих кількостях більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) - найбільш токсичних для людей, основні характеристики яких приведені в таблицях 1.5-1.9. Для кількісної характеристики токсичних властивостей конкретних СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовуються такі токсичні дози: граничне допустимі, порогові, а також ті, що виводять із строю і смертельні.

Граничне допустима токсична доза - така доза (концентрація) при якій симптоми отруєння ще не наступають.

Середні порогові (токсичні дози РС50) - дози, які викликають початкові симптоми ураження СДОР у 50% уражених.

Середні (токсичні дози ІС50) - дози, які приводять до виходу із строю 50% уражених.

Середня смертельна (токсична доза LС50) - доза, яка приводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії.

Основні групи СДОР і речовини, які виникають при аваріях 

Група	Характеристика	Типові представники
1.	Рідкі легкі СДОР, які зберігаються в ємностях під тиском (стиснуті і зріджені гази)	Хлор, сірчаний газ, сірководень, фосген, бромистий метил, окисел вуглецю
2.	Легкі леткі СДОР, які зберігаються в ємностях без тиску	Нітро- і аміносполуки ароматичного ряду, синильна кислота, нітрил акрилової кислоти, тетраетилен свинцю, хлорна суміш, дифосген, діхлоретан, хлорпікрин
3.	Кислоти, які димлять	Сірчана - з щільністю (густотою) понад 1,87 і більше, азотна - з густотою 1,4 і більше, хлорсульфонова і плавкова кислоти; хлорангідриди сірчаної, сирнистої і піросірчаної кислот
4.	Сипучі і тверді нелегкі СДОР і речовини, які зберігаються до 40°С	Сулема, миш'яковистий ангідрид, фосфор жовтий, алкоїди, арсенат кальцію і натрію, арсенід кальцію та інші
5.	Сипучі і тверді легкі СДОР і речовини при зберіганні до 40°С	Солі синильної кислоти, ціаниста і оксіціаниста ртуть, ціаниста мідь та інші препарати, етилмеркур фосфат, етилмеркур хлорид, меркуран

Клас небезпеки СДОР за ступенем дії на організм людини 

Клас небезпеки	Сильно діючі отруйні речовини	ССК, мг/ м3
1.	Речовини надзвичайно небезпечні	<500
2.	Речовини високо небезпечні	501-5000
3.	Речовини помірно небезпечні	5001-50000
4.	Речовини мало небезпечні	> 50001

ССК - середня смертельна токсична доза LС50, яка приводить до загибелі 50% людей або тварин при 2-4 годинній інгаляційній дії.

Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поділяються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, наркотичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенсибілізатори.

Токсичні речовини - це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).,

Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполуки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.

Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів, аміак).

Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо.  Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутворення - пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).

Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглецю, оксиди азоту),

Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжувальну) функцію, можуть-бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.

Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.

Аммиак - бесцветный газ, с резким запахом, взрывоопасен в смеси с кислородом и окислами азота. Клинические проявления отравления аммиаком:

Аммиак обладает раздражающим и прижигающим действием.

При действии низких концентраций вызывает конъюнктивит, ринит, головную боль, боли в груди, потливость. При воздействии высоких концентраций - химический ожог конъюнктивы и роговицы, ожог слизистых оболочек верхних дыхательных путей, ларингоспазм, токсический бронхит, через час может развиться токсический отек легких.

Действие раздражающих газов на слизистую оболочку дыхательных путей зависит от их растворимости в воде или липидах. Газы с повышенной растворимостью в воде (аммиак, хлор) оседают на слизистых оболочках верхних дыхательных путей, вызывая раздражающее действие. В случае вдыхания больших концентраций развивается токсический отек легких. Вещества, имеющие тропность к липидам (окислы азота, фосген) осаждаются преимущественно в альвеолах, растворяясь в сурфактанте и повреждают эндотелий легочных капилляров.

•  Средства и способы дегазации: водяная завеса (20 т воды на 1 т аммиака), обработка 1-20% раствором щавелевой кислоты и минеральными кислотами.
•  Средства индивидуальной защиты: ватно-марлевая повязка, смоченная 5% раствором уксусной, лимонной или борной кислот; респираторы РПГ-67-КД,РУ-60М-КД, противогаз марки КД, средства защиты кожи.

Клінічні ознаки отруєння аміаком NН3:

Він небезпечний при вдиханні парів, потраплянні на шкіру та слизові оболонки.

1. Легкий ступінь отруєння- подразнення слизової оболонки очей (сльозотеча), ураження верхніх дихальних шляхів (чихання, першіння та печія у горлі при ковтанні).

2. Середній ступінь отруєння - задуха, нудота, блювання, головний біль.

3. Тяжкий ступінь отруєння - порушення дихання, діяльності серцево-судинної системи, клінічна смерть.

Долікарська і перша медична допомога:

1. Надіти ізолюючий дихальний апарат.

2. Винести на свіже повітря.

3. Забезпечити спокій, зігрівання тіла.

4. При потраплянні на шкіру та слизові оболонки очей - промивати 2% розчином борної кислоти, при болях очей закапати по 1-2 краплі 1% розчину новокаїну.

5. При утрудненні дихання закапати в ніс 2-3% розчин ефедрину (4-5 крапель), гірчичники на шию, папаверин 2% - 2,0 в/м.

6. Пиття лужної мінеральної води типу "Поляна Квасова", теплого молока.

7. При клінічній смерті проведення легенево-серцевої реанімації.

8. Термінова госпіталізація.

Серная кислота представляет собой маслянистую жидкость. Очищенная серная кислота — это бесцветная прозрачная жидкость, не очищенная — желтоватая или буро-желтая. Серная кислота обладает сильным разрушительным действием. Смертельная доза — 5 мл.

Немедленно после приема кислоты появляются резкие боли в области рта и всего пищеварительного тракта, сильная рвота с примесью сначала алой крови, а затем бурыми массами (вследствие того, что кровь под действием кислоты принимает бурый цвет). Одновременно с рвотой возникает сильный кашель из-за вдыхания паров кислоты или попадания ее капель в дыхательные пути.

От действия паров или самой кислоты на надгортанник и дыхательные пути развивается резкий отек гортани, голосовых связок, вызывающий резкое затруднение дыхания, в связи с чем иногда требуется даже трахеотомия. Лицо отравившегося становится синюшным, зрачки расширяются. Отмечаются падение и ослабление сердечной деятельности. Смерть наступает в первые 1—2 ч и иногда очень быстро.

Что делать: дают пить побольше воды, чтобы уменьшить крепость этих кислот, и в то же время поят растворами слабых щелочей, какие будут под рукой (мыльная вода, известковая вода); но избегать нужно соды и мела потому, что они в соединении с кислотами дают много углекислого газа, который может сильно раздуть желудок и вызвать надрывы обожжённых стенок его. Мыла можно взять кусок с куриное яйцо на пол-литра воды. Кроме противоядия поят молоком и слизистыми отварами. Полезны также холодные обливания, глотание кусочков льда и лёд на область желудка. Не нужно давать рвотного! Не промывать желудок! При упадке сердечной деятельности и дыхания — возбуждающие средства и искусственное дыхание.

Клінічні ознаки отруєння сірчаним ангідридом:

1. Легкий ступінь отруєння - подразнення слизової оболонки очей (сльозотеча), ураження верхніх дихальних шляхів (чихання, першіння та печія у горлі), біль у грудній клітині.

2. Середній ступінь отруєння - головна біль, загальна слабкість, запаморочення, нудота, блювання, серцебиття.

3. Тяжкий ступінь отруєння - напади задухи, втрата свідомості, смерть.

Долікарська і перша медична допомога: 

1. Винести на свіже повітря, забезпечити спокій.

2. При потраплянні на шкіру та слизові оболонки промити їх 2% розчином харчової соди.

3. Зігрівання тіла.

4. При нападах задухи, спазмах голосової щілини - інгаляції з 2% розчином харчової соди, тепло на шию, папаверин 2% - 2,0 в/м.

5. При отруєннях середнього та важкого ступеня - інгаляції з киснем, кордіамін, сульфакамфокаїн.

6. Термінова госпіталізація.

Хлор - газ желто-зеленого цвета, с резким запахом, негорючий.

Средства и способы дегазации:

•  распыление воды,
•  для дегазации жидкого хлора применять известковое молоко, растворы соды и каустика (60-80% раствор при расходе 2 л/кг хлора),
•  для нейтрализации газообразного хлора использовать 1-5% раствор едкого натра.

Средства индивидуальной защиты : ватно-марлевая повязка, смоченная 2% раствором гидрокарбоната натрия, противогаз марки А, В, Е, Г, средства защиты кожи.

Клинические проявления отравления хлором:

При воздействии невысоких концентраций возникает возбуждение, раздражение верхних дыхательных путей, жжение и резь в глазах, одышка, слезотечение, кашель. Высоких концентраций - рефлекторное апное, а через 2-4 часа - токсический отек легких. При ожоге глаз развивается коагуляционный некроз.

Клінічні ознаки отруєння хлором Cl2

Отруєння хлором відносять до найбільш розповсюджених, можливе проникнення до організму через неушкоджену шкіру, дуже небезпечний при вдиханні парів.

1. Легкий ступінь отруєння - почервоніння та свербіж шкіри, подразнення слизових оболонок очей (сльозотеча), ураження верхніх дихальних шляхів (чихання, першіння та печіння у горлі, сухий кашель), біль у грудній клітині.

2. Середній ступінь отруєння - утруднене дихання, задуха, збудження, серцебиття.

3. Тяжкий ступінь отруєння - не координовані рухи, пульс ниткопобідний, втрата свідомості, дихання поверхневе, судоми, обличчя синюшне, зупинка дихання. При наявності високих концентрацій - миттєва смерть.

Долікарська і перша медична допомога:

1. Надіти ізолюючий дихальний апарат.

2. Винести на свіже повітря.

3. Промивання слизових оболонок і шкіри 2% розчином харчової соди.

4. При ушкодженні очей закапати 1% розчином новокаїну.

5. Забезпечення спокою, зігрівання тіла.

6. При отруєнні середнього ступеня - інгаляції з 2% розчином харчової соди, пиття лужної мінеральної води типу "Свалява Квасова", теплого молока, зігрівання шиї.

7. При отруєнні середнього та тяжкого ступеня - тривалі інгаляції з киснем.

8. Термінова госпіталізація.

Ртуть – металл, представляющий собой жидкость с серебристым блеском

В зависимости от тяжести отравления различается следующая симптоматика:

•  при легкой степени отравления ведущими признаками являются тошнота, слюнотечение, снижение аппетита на фоне общей слабости при сохранении работоспособности;
•  при средней степени – рвота, единичные послабления стула, тупые боли в подложечной области;
•  при тяжелой степени – резкие схваткообразные боли в животе, многократная рвота, выраженные почечные и печеночные боли, беспокойное поведение больного.

Хроническое отравление ртутью (меркуриализм) проявляется в основном поражением нервной системы.

Механическое удаление капель ртути производится с помощью щеток, кисточек, резиновых груш или насосов. Если ртути немного, для более эффективного сбора их следует смочить при помощи кисточек пастой Перегуд (смесь двуокиси марганца и 5% раствора соляной кислоты в соотношении 1:2). Пленка, образующаяся на поверхности капель ртути, делает их малоподвижными и легко поддающимися уборке. Ртуть собирается на бумагу или в эмалированный совок, затем переносится в герметичную емкость. Механическим способом можно удалить около 80% разлитой ртути.

Химическая нейтрализация ртути основана на ее взаимодействии с хлором, сероводородом, озоном, йодом, серой, двуокисью марганца, которые могут быть использованы для окончательной очистки загрязненных поверхностей. При работе с хлором и сероводородом необходимо соблюдать меры предосторожности. В зависимости от применяемого химического агента, на поверхности металлической ртути образуется пленка того или иного состава, появлению которой и обязан первоначальный эффект дегазации. Для нейтрализации ртути наиболее эффективны следующие растворы: 

0,2% подкисленный раствор перманганата калия;

20% водный раствор хлорного железа;

4–5% раствор моноили дихлорамина с последующим применением 4–5% раствора полисульфида натрия.

Питання для самостійного вивчення

1.  Маркування небезпечних вантажів з небезпечними речовинами.
2.  Вибух. Фактори техногенних вибухів, що призводять до ураження людей, руйнування будівель, споруд, технічного устаткування і забруднення навколишнього середовища. 
3.  Категорії зон радіоактивно забруднених територій внаслідок аварії на ЧАЕС.
4.  Організація дозиметричного й хімічного контролю.

Питання для самоконтролю

1.  Фактори ураження джерел надзвичайних техногенних ситуацій за генезисом та механізмом дії
2.  Поняття аварія, катастрофа
3.  Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта.
4.  Система запобігання пожежі.
5.  Необхідні умови для виникнення горіння.
6.  Поняття типів радіаційного випромінювання.
7.  Біологічна дія іонізуючих випромінювань
8.  Вимоги до харчування в зоні радіаційного випромінювання.
9.  Характеристика аміаку та допомога при ураженні.
10.  Характеристика ртуті та допомога при ураженні.
11.  Характеристика хлору та допомога при ураженні.
12.  Характеристика сірчаної кислоти та допомога при ураженні.

PAGE   \* MERGEFORMAT1

1. В основі остеохондрозу хребта лежить зміна міжхребцевих дисків з наступним втягуванням в процес тіл сус
2. Сегодняшние дети и молодёжь подвергаются серьёзным духовным испытаниям поэтому наша задача наставлять д
3. Банковский маркетинг- современная теория и практика
4. TheBll the hre the ber the wolf the fox
5. ЗАТВЕРДЖУЮ Проректор з навчальної роботи 2013 року РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛ
6. ПОНЯТИЕ И СУЩНОСТЬ КОНСТИТУЦИИ.html
7. Корова не может жить в ЛосАнджелесе
8. Все жанры искусства хороши кроме скучных
9. Графический дизайн Квалификация ~ Дизайнер 20102013 гг
10. во суммар
11. ПОЯСНИТЕЛЬНАЯ ЗАПИСКА к проекту федерального закона О внесении изменений в Закон Российской Федерац
12. Вожатый ~ чудодей Он как факир повсюду успевает Пусть нет гуаши кисточки гвоздей Но творческих ид.
13. Жилище в стиле техно
14. тема 14 Защита трудовых прав работников- понятие и способы Защита трудовых прав граждан остается одним и
15. Прикладное программное обеспечение ~ предназначено для решения повседневных задач пользователя
16. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук Ки
17. соц.ые организмы II Микроэтнический микроэтнич
18.  Как заявил министр РФ по налогам и сборам А
19. Определение спроса и предложения на рынке труда Спрос на рынке труда ~ это количество открытых вакансий
20. Российский государственный профессиональнопедагогический университет Институт социологии и права Ка

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе