Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
19. Статистика ефективності
19.1. Статистика ефективності
суспільного виробництва
Під ефективністю розуміють звичайно відношення результату виробництва до витрат на його одержання, а збільшення цього відношення тлумачать як підвищення ефективності виробництва.
Досягнення високої ефективності діяльності в усіх сферах економіки — важлива передумова забезпечення високих темпів економічного зростання, підвищення матеріального та культурного рівня життя народу. Ефективність є основною характеристикою функціонування народного господарства.
Система показників ефективності застосовується для постійного порівняння витрат з результатами праці. Ефективність необхідно підвищувати на всіх фазах процесу відтворення — у вироб ництві, розподілі, обігу та споживанні.
Розвиток економіки відбувається за рахунок двох груп факторів, або чинників, — залучення додаткових ресурсів (екстенсивний шлях) та дедалі раціональнішого використання ресурсів завдяки технічному прогресу, організаційно-економічним та іншим факторам (інтенсивний шлях).
У розвитку економіки України найбільш невідкладне завдання — інтенсифікація суспільного виробництва, зростання його ефективності.
У процесі аналізу ефективності застосовуються статистичні моделі, за допомогою яких виявляються можливості відносного зниження виробничих витрат, витрат енергії, сировини та матеріалів.
Поняття «ефект» походить від лат. effectus, що означає дію, результат, наслідок чогось.
Ефект буває двох видів: виробничий — продукція (у натуральному або вартісному виразі), що є величиною абсолютною (додатною); господарський — прибуток (величина абсолютна, додатна або від’ємна).
Макроекономічними показниками ефекту є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний дохід (ВНД), чистий внутрішній продукт (ЧВП) і т. ін.
У категорії «витрат» виокремлюють поняття «ресурси» та «поточні витрати».
Ресурси — це авансовані витрати, тобто авансований до почат ку виробництва обсяг таких витрат. В їх складі вирізняють середні за період обсяги — вартості необоротних засобів ; оборотних засобів ; середньооблікової чисельності робочої сили (робітники виробництва), яка становить ресурси праці (РП).
Для розрахунку ефективності суспільного виробництва потріб но визначити загальний обсяг ресурсів. При цьому постає проблема вибору однакової одиниці для вимірювання різних видів виробничих ресурсів. За різними методиками з цією метою застосовують як трудові, так і вартісні показники.
У процесі виробництва ресурси споживають, і в результаті утворюються поточні витрати.
Розрізняють такі види поточних витрат:
Зіставленням ефекту і витрат розраховують ефективність — відносну величину. Ефективність може вимірюватися прямою величиною, коли ефект у чисельнику, і оберненою — коли ефект у знаменнику.
На основі даних про ВВП ефективність суспільного виробниц тва Е можна розрахувати щодо таких показників:
ресурсів (в однакових одиницях)
;
поточних витрат
.
Крім цих узагальнюючих розраховують також частинні показ ники ефективності (відповідні формули наведено в поданій далі табл. 19.1).
|
Частинні показники ефективності |
Зіставлення з |
|
|
ресурсами |
поточними витратами |
|
|
Необоротних засобів |
||
|
Оборотних засобів |
||
Ресурсів праці |
Мета підвищення ефективності — одержання додаткового ефекту без додаткових витрат. Це досягається за рахунок економії ресурсів та поточних витрат.
Шляхи економії необоротних засобів — одержання більшого ефекту з кожної гривні необоротних засобів; оборотних — з кожної гривні оборотних засобів; ресурсів праці — у розрахунку на кожного працівника.
Шляхи економії поточних витрат необоротних засобів (витрат на їх споживання та утримання) — на кожну одиницю продукції списується менший обсяг амортизації; оборотних засобів — раціональне їх використання, зокрема збільшення швидкості обороту, зменшення частки браку тощо; витрат праці — економія робочого часу на одиницю ефекту.
Формули для розрахунку відносної економії окремих видів ресурсів і витрат завдяки поліпшенню використання наведені в табл. 19.2.
|
Шляхи відносної економії |
Відносна економія |
|
|
ресурсів |
поточних витрат |
|
|
Поліпшення використання: |
||
|
необоротних засобів |
||
|
оборотних засобів |
||
|
ресурсів (витрат) праці |
Результати розрахунку зі знаком «–» показують відносну економію, а зі знаком «+» — перевитрати.
У ході аналізу динаміки ефективності використовують, зокрема, систему факторних індексів.
Індекс середньої ефективності розраховують за формулою
.
Абсолютний приріст ефективності
.
Вплив окремих факторів на динаміку рівня ефективності визначають за допомогою, наприклад, таких факторних взаємо зв’язаних індексів.
.
.
.
Показник економічної ефективності — середня величина. Загальна середня ефективність залежить, з одного боку, від рівня ефективності в окремих регіонах і галузях Еi, а з іншого, — від частки кожного з підрозділів економіки в сукупних витратах di.
Вплив кожного з цих факторів розраховують за допомогою системи взаємозв’язаних індексів змінного, фіксованого складу та структурних зрушень. У комбінаційному розподілі за регіонами та галузями індекс ефективності змінного складу обчислюють за формулою
,
де — рівень ефективності в окремих галузях; — частка ресурсів окремих регіонів; — частка ресурсів окремих галузей у складі регіонів.
Індекс фіксованого складу
;
індекс структурних зрушень 1-го порядку
;
індекс структурних зрушень 2-го порядку
.
Вплив окремих факторів на динаміку ефекту може бути визначений методом ланцюгових підстановок:
вплив інтенсивного фактора — рівня ефективності
;
вплив екстенсивного фактора — обсягу ресурсів
.
Вивчають закономірності впливу окремих факторів, що є базою для розробки заходів щодо збільшення ефективності.
Для визначення ролі інтенсивних факторів економічного зростання використовують також апарат виробничих функцій, зокрема методику О. І. Анчишкіна, засновану на застосуванні в розрахунках виробничої функції Кобба—Дугласа
,
де K — виробничі засоби; L — чисельність зайнятих у матеріальному виробництві.
Коефіцієнти α і β характеризують залежність (еластичність) обсягу та динаміки продукції від обсягу та динаміки факторів виробництва K і L.
Так, α характеризує приріст продукції, який припадає на одиницю зміни K при фіксованому рівні L. Коефіцієнт β характеризує приріст результату на одиницю зміни L при K = const.
Збільшення K та L у n раз спричиниться до збільшення Y
у n + .
Тут можливі три випадки:
1) α + β > 1 — якщо фактори збільшуються в n раз, то випуск продукції збільшується більш ніж у n раз. Тим самим зростання виробництва випереджує зростання сукупних витрат урахованих факторів виробництва. Цей тип відтворення означає зростання ефективності сукупних витрат суспільної праці, наявність інтенсивних джерел економічного зростання;
2) α + β = 1 — зростання виробництва відбувається в міру зростання сукупного обсягу авансованих ресурсів. Це суто екстенсивний розвиток економіки;
3) α + β < 1 — випуск продукції зростає повільніше, ніж фактори виробництва. Знижується сумарна ефективність виробничих ресурсів, деінтенсифікується економічне зростання, що призводить зрештою до порушень нормальних умов функціонування економіки.
Підвищення економічної ефективності — запорука зростання соціальної ефективності, яка є індикатором можливостей суспіль но-економічної системи та її виробничо-економічних, соціально-політичних, культурно-побутових інститутів із забезпечення умов життєдіяльності та розвитку людини. Критерієм підвищення соціальної ефективності є зростання життєвого рівня населення, розвиток особи.
Для оцінювання економічної ефективності на основі системи національних рахунків України використовуються такі показники макроекономічного розвитку:
Оцінку економічної ефективності можна дістати на основі такої системи показників:
, , , ,
а також відповідних питомих витрат:
, , , , .
Наведені показники є базою факторного аналізу динаміки ефекту та ефективності. Наприклад, якщо ефективність розрахована за формулою , то . Ці співвідношення дозволяють визначити вплив на динаміку ВВП рівня ефективності та сукупних витрат, а на динаміку рівня ефективності — обсягу ВВП і сукупних витрат:
,
.
Ці самі дані застосовують для аналізу впливу на динаміку ВВП ефективності окремих видів витрат. Так, за оцінку використання основного капіталу можна взяти співвідношення , звідки . Це дозволяє визначити вплив на динаміку ВВП рівня використання та обсягу споживання основного капіталу:
і .
Факторний аналіз динаміки рівня використання основного капіталу здійснюється за формулами:
, .
Аналогічні розрахунки можна зробити, аналізуючи вплив на динаміку ВВП віддачі проміжного споживання .
Обсяг валового випуску В є результатом спільної дії затрат праці Т та продуктивності праці: . Для переходу від обсягу валового випуску до ВВП необхідно знати частку ВВП в обсязі валового випуску — .
Звідси обсяг ВВП можна визначити за формулою: . Метод ланцюгових підстановок дозволяє визначити вплив на динаміку ВВП наведених факторів: Т, W і .
У складі категорій доходу, які утворюють ВВП, виокремлюють обсяг оплати праці ОП. Ця величина може бути використана для оцінки ефективності затрат живої праці на основі співвідношення , звідки . Скориставшись цим виразом, можна проаналізувати вплив на динаміку ВВП окремо продуктивності праці та вартості оплати праці ОП.
Окреме місце у процесі аналізу соціального аспекту ефективності економічного розвитку посідають показники норм оплати праці , норми прибутку , а також співвідношення оплати праці, валового прибутку й податків: і . Останні певною мірою характеризують співвідношення необхідної та додаткової праці і є важливим чинником формування споживчого попиту населення. Зниження їх гальмує попит, пропозицію на ринку і розвиток виробництва, негативно позначаючись на життєвому рівні населення.
Соціальний аспект аналізу ефективності може бути продовжений на основі даних про використання ВВП. З цією метою застосовують співвідношення з ВВП фактичного кінцевого споживання , фактичного індивідуального кінцевого спожи вання та фактичного колективного кінцевого споживання . При цьому . Як і в попередньому прикладі, ці показники визначають платоспроможний попит населення, а звідси і розвиток пропозиції та виробництва.
Метод ланцюгових підстановок дозволяє здійснити факторний аналіз динаміки кінцевого споживання та відповідних коефіцієнтів. Наприклад:
,
.
У складі категорій використання ВВП виокремлюють валове нагромадження основного капіталу — ВНОК. Ця величина може бути використана в процесі дослідження відтворення. Для оцінювання ефективності інвестицій застосовують такі показники:
, , та .
Співвідношення обсягу споживання основного капіталу СОК та оплати праці ОП певною мірою характеризує фондоозброєність праці. Чим вищий цей показник, тим більше на кожну одиницю витрат праці припадає вартості машин, обладнання, переробленої сировини тощо.
У процесі аналізу динаміки окремих елементів розподілу ВВП важливо виявити вплив на неї послідовності чинників, що характеризують основні тенденції розвитку економіки. У даному разі йдеться про залежність обсягу індивідуальних споживчих витрат від ВВП та його складових.
Такі завдання вирішуються за допомогою індексного аналізу. У цьому разі обсяг індивідуальних споживчих витрат можна визначити за формулою:
,
де В — обсяг валового випуску; — частка ВВП у валовому випуску; — частка кінцевих споживчих витрат у обсязі ВВП; — частка індивідуальних споживчих витрат у обсязі кінцевих споживчих витрат.
Метод ланцюгових підстановок дозволяє визначити зміну обсягу індивідуальних споживчих витрат (ІСВ) під впливом перелічених чинників і на цій основі більш обґрунтовано вивчати й прогнозувати попит на товари та послуги, а також життєвий рівень населення.
Крім ВВП для оцінки соціально-економічної ефективності використовується також показник валового національного доходу ВНД, який ураховує доходи, одержані як усередині країни, так і за її межами в результаті використання факторів виробництва, які перебувають у власності резидентів.
З цією метою використовується також валовий національний наявний дохід — ВННД, який може бути спрямований на кінцеве споживання та нагромадження, а також чистий наявний національний дохід ЧННД (за винятком споживання основного капіталу — СОК). На відміну від ВНД вони враховують також сальдо поточних трансфертів. На основі даних про ВНД, ЧНД, ВННД та ЧННД розраховуються й аналізуються показники ефективності, питомі показники та коефіцієнти стосовно використання та нагромадження за принципом, наведеним раніше для ВВП.
Показники СНР у розподілі за галузями дозволяють здійснити міжгалузеві порівняння, а також визначити вплив на показники ефективності відповідних структурних зрушень. З цією метою використовується система індексів ефективності змінного, фіксованого складу та структурних зрушень.
Визначення економічної ефективності має свою специфіку за окремими видами діяльності.
19.2. Оцінка ефективності комерційної діяльності
Перехід до ринкової економіки істотно розширює права підприємств торгівлі щодо комерційної діяльності. Активізується пошук нових комерційних партнерів, збільшується діапазон комерційних угод. Змінюються критерії та методи оцінювання ефективності комерційних операцій.
Визначення ефективності комерційних операцій потребує класифікації всіх видів угод, що входять до цих операцій. У класифікації, здійсненій І. О. Бланком, Н. М. Ушаковою та Л. О. Ліго ненко, відображені ті ознаки, які безпосередньо впливають на формування ефективності комерційних операцій, насамперед на рівень чистого прибутку за угодами.
При визначенні ефективності комерційних угод із закупівлі товарів ураховуються особливості формування елементів роздріб ної ціни на споживчому ринку. Головні елементи формування ціни реалізації товарів, що їх купують торговельні організації, такі:
Звідси чистий прибуток визначається за формулою
ЧП = ВД – МВ – ФОП – ОП .
Основним показником оцінки ефективності комерційної угоди із закупівлі товару є рентабельність витрат обігу
.
Для оцінювання ефективності комерційної угоди застосовують також показники:
а) рентабельність обігу із закупівлі товарів:
;
б) рентабельність обігу із продажу товарів
.
Показник рентабельності витрат обігу може бути використаний для оцінювання ефективності комерційних угод та для моделювання необхідного рівня ефективності з метою формування відповідного рівня оптових цін і цін реалізації.
У результаті підвищення ефективності (інтенсивний фактор) одержується додатковий ефект. Він обчислюється за допомогою методу ланцюгових підстановок. Наприклад:
;
.
Додатковий ефект за рахунок динаміки ресурсів або витрат визначають за формулами:
;
.
Звідси можна обчислити частку кожного фактора в абсолютному розмірі зміни ЧП:
1) за показниками ефективності витрат обігу:
і ;
2) за показниками ефективності обсягів реалізації:
і .
Ці розрахунки та відповідний аналіз можна виконати як на рівні окремих підприємств, так і за їх сукупністю. В останньому випадку дається характеристика ступеня екстенсивного розвитку окремих підприємств у складі їх сукупності (горизонтальний розріз) і ролі окремих підприємств в утворенні ЧП як у цілому, так і за рахунок окремих факторів (вертикальний розріз).
Рівень ефективності змінюється за рахунок динаміки ефекту ЧП і витрат ВО.
Вплив на ефективність динаміки ЧП визначається за формулою
,
а вплив динаміки ВО — за формулою
.
Умовою зростання ефективності є перевищення темпів зростання ефекту (ЧП) над темпами зростання витрат обігу.
19.3. Оцінки ефективності банківської діяльності
Ефективність роботи банку характеризується такими показниками:
Аналіз продуктивності дає змогу оцінити ефективність одного з трьох ресурсів банку — його працівників, репутації, фінансових зобов’язань, для чого розраховується дохід на керуючого або дохід на рядового працівника банку. Зміна цього відношення в часі безпосередньо відбиває здатність банку керувати своїми кадрами та ефективно на рівні витрат конкурувати з іншими банками.
Згідно із загальними принципами оцінювання ефективності на різних етапах визначення ефективності банківської діяльності за ефект можна взяти: процентний дохід, чистий процентний дохід, валовий операційний дохід, чистий операційний дохід, чистий дохід до сплати податків, чистий дохід після сплати податків, або узагальнено дохід Д.
Процентний дохід — дохід, що формується в результаті основних операцій банку та охоплює всі проценти, одержані банком з різних джерел.
Витрати з виплати процентів — проценти, сплачені за депозитами та отриманими позиками.
Інші операційні доходи — банківська, кредитна та страхова комісія, дохід від обміну іноземної валюти, плата за управління інвестиціями, дохід від торгівлі цінними паперами, прибуток (збитки) від операцій із золотом тощо.
За витрати беруться операційні витрати В у складі персоналу П, будівель і устаткування Б та інших витрат І.
Операційні витрати поділяють на три категорії:
а) персонал, включаючи пенсії, витрати на переміщення, нав чання і т. ін.;
б) будівлі та устаткування, включаючи амортизацію, ремонт та утримання;
в) інші витрати, включаючи рекламу, канцелярські та загальні витрати.
Неопераційні доходи та витрати — витрати на створення резервів, покриття збитків за кредитами, списання інвестицій, прибутки (збитки) від нестандартних подій, наприклад від зміни вартості землі, споруд, устаткування в разі їх продажу тощо.
Взаємозв’язок між переліченими показниками ілюструє така таблиця:
|
Номер |
Назва показника |
Формула |
|
1 |
Процентний дохід |
|
|
2 |
Процентні витрати |
|
|
3 |
Чистий процентний дохід |
(1 – 2) |
|
4 |
Інші операційні доходи (збитки) |
|
|
5 |
Операційні витрати |
Закінчення табл.
|
Номер |
Назва показника |
Формула |
|
6 |
Валовий операційний дохід (збитки) |
(3 + 4) |
|
7 |
Чистий операційний дохід до виплат податків (відбиває здатність банку одержувати дохід від звичайних банківських операцій) |
(6 – 5) |
|
8 |
Неопераційні доходи |
|
|
9 |
Неопераційні витрати |
|
|
10 |
Чистий дохід (збитки) до виплати податків |
(7 + 8 – 9) |
|
11 |
Податки |
|
|
12 |
Чистий дохід (збитки) після виплати податків |
(10 – 11) |
На підставі цих даних ефективність банківської діяльності можна визначити за формулою
.
Крім узагальнюючого показника, розраховують і аналізують також частинні показники ефективності, обчислювані за такими формулами.
|
Частинні показники ефективності: |
Розрахункові формули: |
|
затрат праці; |
; |
|
основних засобів; |
; |
|
інших витрат. |
. |
Паралельно використовуються такі групи показників.
|
1. Ефективність затрат праці |
= |
. |
|
2. Рентабельність операційної діяльності (розраховується в цілому за всіма кредитами, у тому числі окремо за коротко- і довгостроковими) |
= |
. |
|
3. Віддача статутного |
= |
. |
|
4. Віддача всіх |
= |
. |
|
5. Рентабельність |
= |
. |
|
6. Використання |
= |
. |
|
7. Відношення кредитів |
= |
. |
За сукупністю регіональних (або в інших розподілах) підрозділів банку динаміка середнього рівня ефективності Е аналізується за допомогою системи індексів змінного, фіксованого складу та структурних зрушень.
Аналіз динаміки ефекту банківської діяльності за рахунок ефективності та витрат, а також ефективності за рахунок ефекту та витрат здійснюється за методикою, наведеною в підрозд. 19.1.
Ефективність банківської діяльності — основа оцінки рейтингу банків.
Ця оцінка подається диференційовано з урахуванням інтересів суб’єктів банківської діяльності:
|
|
Основні критерії оцінки |
|
Позичальники |
1. Процентна ставка |
|
Вкладники депозитів |
1. Процентна ставка за депозитами |
|
Акціонери банку |
1. Фінансова стабільність банку |
|
Управління банком |
1. Ефективність роботи банку і його підрозділів (прибутковість, ліквідність тощо) |
|
Національний банк |
Додержання нормативів фінансового стану — ліквідності, платоспроможності, співвідношення власних коштів банку та залучених коштів, відрахувань до резервного фонду; використання кредитного портфеля, залучених коштів |
|
1. За видами |
1.1. За пасивними операціями 1.2. За активними операціями, у тому числі кредитна діяльність |
|
2. За напрямками оцінювання |
2.1. Ліквідність 2.2. Платоспроможність 2.3. Прибутковість 2.4. Загальна (інтегральна) оцінка ефективності |
|
3. За організаційною структурою |
3.1. За окремими регіональними підрозділами банку (дирекціями, відділеннями, філіями) 3.2. За видами банківської діяльності (кредитна, інвестиційна, зовнішньоекономічна, лізингова тощо) |
Наведені формули (див. с. 404, 405) використовуються як для аналізу ефективності конкретного банку та його підрозділів, так і для порівняльного аналізу ефективності діяльності сукупності банків.
Рейтинг банку встановлюють на підставі системи показників ефективності. Для цього використовують різні системи. Наприклад, за системою CAMEL оцінюють п’ять компонентів: достатність капіталу, якість активів, управління, надходження, ліквідність. За кожним компонентом установлюється оцінка від «1» до «5», де одиниця «1» означає найвищий, а «5» — найнижчий з усіх можливих рейтингів.
Кожний із цих компонентів обчислюється на базі складових оцінок, у результаті чого для банку встановлюється загальна зведена оцінка (рейтинг).
Комплексна оцінка «1» показує, що банк загалом надійний. Банк уважається стабільним та добре керованим, і через це очікується, що він у змозі протистояти коливанням у бізнесі.
Комплексна оцінка «2» є майже так само високою, як і «1», хоча помічені вади слід вважати істотнішими.
Комплексна оцінка «3» свідчить, що банк здатний протистояти несприятливим умовам, але в разі неефективності заходів, спрямованих на ліквідацію недоліків, перебуватиме під загрозою.
Комплексна оцінка «4» вказує на банк із серйозними проблемами, а також на потребу вжити невідкладних заходів щодо підвищення платоспроможності, яка перебуває під загрозою.
Комплексна оцінка «5» указує на банк, який майже або цілком неплатоспроможний, а отже, може розглядатися питання про його ліквідацію або реорганізацію.
Для обчислення рейтингу як інтегральної оцінки діяльності банку доцільно застосовувати метод багатовимірних середніх.
Алгоритм розрахунку такий. Береться сукупність банківських установ для встановлення рейтингу n. Формується відповідна система показників Хij і обчислюються їх значення за кожною банківською установою та в середньому за їх сукупністю:
.
Щоб елімінувати масштаб цих показників, обчислюють узагальнюючі показники у вигляді відношення показників окремих банків до середнього їх значення за сукупністю банків:
.
Розраховується середнє значення:
,
де k — кількість показників, які беруть участь у розрахунках.
Ранжирований ряд і є, по суті, оцінкою рейтингу банків.
Подамо кілька зауважень до цієї методики.
1. Усі показники мають бути прямими або зворотними.
2. Обґрунтованість розрахунків рейтингу підвищиться, якщо надати окремим показникам диференційованої ваги згідно з їх значущістю. Ця вага може бути встановлена за допомогою експертних оцінок. Проте останні здебільшого є суб’єктив ними і тому не досить надійні. Більшої об’єктивності можна досягти, установивши взаємозв’язок між результатами банківської діяльності та факторами, які їх визначають. Для цього доцільно скористатися методами кореляційно-регресійного аналізу, за допомогою яких вимірюється взаємозв’язок між результативною ознакою Y, що характеризує ефект банківської діяльності, наприклад доходом, прибутком тощо, і факторними ознаками X1, X2,…, на підставі яких оцінюють рейтинг. При цьому загальний ефект має бути розподілений між окремими факторами.
Аналізуючи відповідний причинний зв’язок, можна як моделі брати рівняння регресії різних рівнів. Це можуть бути макромоделі, які характеризують сукупність банків (для визначення рейтингу окремих банків), або мікромоделі, що описують залежності в розрізі підрозділів одного банку (коли йдеться про рейтинг цих підрозділів усередині банку). Нагадаємо, що склад сукупності показників добирається окремо як для згаданих рівнів, так і всередині кожного з них для різних суб’єктів банківської діяльності (акціонери, позичальники, вкладники, споживачі інших видів послуг), на рівні правління комерційних банків, НБУ.
Залежно від поставлених цілей застосовують моделі ефективності статичні (наприклад, за рік) або динамічні, що показують зміну в часі. На практиці найчастіше розглядають багатофакторні лінійні рівняння:
З урахуванням мультиколеніарності зв’язку між показниками оцінку ваги окремих факторів у формуванні результативної ознаки, наприклад прибутковості капіталу банку, можна дістати на основі показників множинної детермінації R2, парної кореляції rij та стандартизованих коефіцієнтів регресії — -коефіцієнтів за формулою:
.
Важливим етапом управління ефективністю є розробка нормативів роботи окремих відділень банку. У такому разі доцільно використовувати не лише абсолютні показники, такі як прибуток, оскільки на їх підставі не можна оцінювати та порівнювати ефективність відділень за періодами часу та в розрізі відділень. Найбільш придатний показник на рівні банку — прибуток у розрахунку на діючий капітал, але на рівні відділень такий показник не дає чіткої картини — одні відділення є великими позикодавцями, а інші — невеликими й надають свої ресурси для подальшого їх використання всередині структури банку, тобто в інших відділеннях. Тому поряд із загальними для банку нормативами для оцінки ефективності діяльності окремих відділень доцільно використовувати такі показники в розрахунку на одного працівника: прибуток, безпроцентні витрати, розмір вкладень, вартість виданих кредитів, кількість договорів, кількість відвідувань стратегічно важливих позичальників, кількість завершених операцій з обслуговування рахунків, кількість закритих рахунків і скарг. Ці показники ефективності мають бути прив’язані до відповідної категорії працівників. Так, кредитні операції розраховують щодо пра цівників, які здійснюють відповідну діяльність.
Крім того, доцільно використовувати показники вартості нових договорів відносно витрат за кредитами, кількості нових відкритих поточних і депозитних рахунків, якості кредитного портфеля тощо.
Які принципи оцінювання ефективності банківської діяльності використовують різні суб’єкти ринку банківських послуг?
Дайте характеристику основних показників ефективності банківської діяльності.
Як оцінюється рейтинг банків?
Обчисліть індекс ефективності суспільного виробництва, якщо у звітному періоді порівняно з базовим затрати праці зросли на 12%, продуктивність праці — на 7%, частка проміжних витрат у валовому випуску знизилася з 78 до 72%, а обсяг ресурсів збільшився на 7%.
Визначіть, на скільки процентів зріс ВВП за рахунок зміни рівня ефективності виробництва і обсягу ресурсів, якщо за цей період обсяг ВВП збільшився на 15%, а обсяг ресурсів — на 12%. Як змінився рівень ефективності виробництва?
За даними таблиці, млрд грн., розрахуйте:
|
Показник |
Період |
|
|
базовий |
звітний |
|
|
ВВП (у фактично діючих цінах) |
125 |
205 |
|
Основні засоби* |
194 |
298 |
|
Оборотні засоби* |
74 |
118 |
|
Ресурси праці сфери матеріального виробництва |
46 |
66 |
* Середньорічна вартість.
20. За даними попередньої таблиці визначіть частинні ресурсні показники ефективності суспільного виробництва, відносну економію (перевитрати) у звітному періоді порівняно з базовим окремих видів ресурсів.
21. За даними тієї самої таблиці обчисліть абсолютний приріст ВВП за рахунок рівня ефективності суспільного виробництва і обсягу ресурсів.
22. За наведеними в таблиці даними, млрд грн., обчисліть:
|
Показник |
Період |
|
|
базовий |
звітний |
|
|
ВВП |
125 |
205 |
|
Сума нарахованої амортизації, що відображає споживання основних засобів |
11 |
22 |
|
Матеріальні витрати (без амортизації) |
106 |
148 |
|
Фонд оплати праці працівників сфери матеріального виробництва |
36 |
50 |
Обчисліть показники ефективності за угодою щодо витрат обігу, товарообігу, а також витрат із закупівлі та реалізації товару.
індекси змінного, фіксованого складу і структурних зрушень середнього рівня рентабельності, а також індивідуальні індекси рентабельності;
абсолютний приріст прибутку за рахунок динаміки обсягу власних коштів і рівня рентабельності;
зміну рівня рентабельності за рахунок динаміки обсягів власних коштів і прибутку.
Зробіть висновки.
|
Установа банку |
Обсяг власних коштів |
Обсяг прибутку |
||
|
базовий |
звітний |
базовий |
звітний |
|
|
І |
1925 |
4812 |
2310 |
6110 |
|
ІІ |
1575 |
4625 |
1733 |
5596 |
412