Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
29
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НОДЬ Вікторія Іванівна
РОЗВИТОК АБСОЛЮТНОЇ ІНФІНІТИВНОЇ КОНСТРУКЦІЇ
В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ (ХІІ-ХІХ ст.)
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі граматики та історії англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.
|
Науковий керівник |
доктор філологічних наук, доцент Буніятова Ізабелла Рафаїлівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра граматики та історії англійської мови, завідувач кафедри |
|
Офіційні опоненти: |
доктор філологічних наук, професор Приходько Анатолій Миколайович, Запорізький національний університет, кафедра германської філології, завідувач кафедри кандидат філологічних наук, доцент Євченко Віра Володимирівна, Житомирський державний університет ім. І.Я.Франка, кафедра англійської мови, завідувач кафедри |
|
Провідна установа |
Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, Міністерство освіти і науки України, кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства, м. Чернівці |
Захист відбудеться “30” вересня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул. Червоноармійська, 73).
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).
Автореферат розіслано “29” серпня 2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради проф. О.М.Кагановська
Останні десятиліття ХХ століття характеризуються значними успіхами у вивченні проблем, пов’язаних з природою речення як у синхронному, так і діахронному аспектах. Центр уваги синтаксичних студій, які тривалий час перебували під впливом атомарності молодограматичного напряму, поступово зміщується до системного пояснення мовних явищ у діахронії, що сприяє розв’язанню таких проблем історичного синтаксису, як реконструкція праіндоєвропейського речення та основні моделі порядку слів (Д.Денісон, Д.Лайтфут, Ю.С.Степанов), типологія синтаксичних структур, механізми граматичних змін, синтаксичні універсалії (В.Г.Адмоні, В.Д.Івшин, А.Крох, М.Ріссанен, В.М.Ярцева).
Незважаючи на значні успіхи як вітчизняних (І.Р.Буніятова, В.В.Михайленко, А.М.Приходько, Г.М.Семененко, Я.Г.Тестелець), так і зарубіжних (Р.Стоквел, Е.Траугот, О.Фішер, Г.Хокк) дослідників у вивченні природи речення та його конституентів, нерозв’язаними й досі залишається ряд проблем синтаксису. Серед них, зокрема, розкриття структурних та функціональних особливостей абсолютної інфінітивної конструкції (далі АІК), що складається з інфінітива та одного або більше комплементів, в історичному аспекті. Формування АІК у мові середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів, що відбувалося в контексті переходу англійської мови від порядку “суб’єкт-об’єкт-дієслово” (SOV) до “суб’єкт-дієслово-об’єкт” (SVO), становить особливий інтерес з погляду еволюції мовних систем.
У контексті розбудови вітчизняних синтаксичних студій у діахронному аспекті важливою виявляється потреба комплексного вивчення АІК, що опинилася поза дослідницьким інтересом. Необхідним при цьому є дослідження АІК з урахуванням новітнього методологічного інструментарію, зокрема, напрацювань генеративної граматики (Р.Фрейдін, Л.Хеґман, Н.Хомський) і прагмалінгвістики (Ж.Барнкопф, П.Грайс, В.І.Карабан).
Актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасних граматичних студій на вивчення проблем функціонування і розвитку окремих елементів мовних систем, що передбачає належний рівень формалізації дослідницьких процедур. Відсутність інтегрального підходу до дослідження АІК зумовлює потребу всебічного аналізу мовних і позамовних чинників її становлення, закономірностей розвитку та функціонування в середньо-, ранньоново- та новоанглійський періоди.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано відповідно
до плану науково-дослідної роботи кафедри граматики та історії англійської
мови Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика дисертації входить до кола питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою “Когнітивні й комунікативні аспекти дослідження мовних одиниць: мова, текст, дискурс” (тему затверджено вченою радою
Київського державного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 1 січня
3 року).
Метадисертаційного дослідження полягає у розкритті особливостей АІК шляхом комплексного вивчення її основних структурних, семантичних та прагматичних особливостей у мові середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів й ідентифікації джерела її походження.
Поставлена мета передбачає необхідність розв’язання таких завдань:
– ідентифікувати джерело походження АІК в англійській мові;
– розкрити історичні умови розвитку АІК в середньо-, ранньоново- та новоанглійський періоди з урахуванням особливостей попереднього етапу розвитку мови;
– визначити граматичний статус АІК в англійській мові;
– з’ясувати структурні та функціональні особливості АІК з урахуванням діалектної взаємодії у досліджувані періоди;
– висвітлити різнорівневі засоби оформлення АІК в англійській мові;
– виявити основні структурні типи АІК, характерні для середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів розвитку мови;
– окреслити мовні та позамовні чинники, що вплинули на розвиток і поширення АІК;
– встановити основні тенденції розвитку АІК в англійській мові.
Об’єктом дослідження є АІК у простих і складних реченнях в англійській мові XII-XIX ст.
Предметом дослідження є еволюція структури, семантики та функціонування АІК у пам’ятках мови середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів із погляду взаємодії внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку.
Матеріалом дослідження слугували АІК, відібрані для дослідження методом суцільної вибірки з 310 (75000 сторінок) середньо-, ранньоново- та новоанглійських поетичних творів й прозових текстів. Загальна кількість відібраних одиниць становить 2500. Аналіз структурних та функціональних особливостей АІК здійснено на матеріалі повного корпусу пам’яток північних, південних й центральних середньоанглійських діалектів. Для з’ясування питомості АІК в англійській мові необхідним було спорадичне звернення до давньоанглійського матеріалу, оскільки будь-яке утвердження думки про автохтонність або неавтохтонність граматичного явища в англійській мові має підтверджуватися наявністю або відсутністю витоків даного явища у мові періоду, що передує досліджуваному.
Методи дослідження зумовлені метою і поставленими завданнями. Для встановлення взаємозв’язку семантики АІК та її структури було залучено елементи компонентного аналізу. Розкриття семантики та структури АІК у досліджувані періоди ґрунтується на застосуванні трансформаційного аналізу у руслі теорії керування та зв’язування Н.Хомського. Кількісний аналіз мовних фактів дозволив установити тенденції розвитку АІК в англійській мові. Використано метод лінгвістичного опису, який передбачає констатацію особливостей функціонування АІК у текстах середньо-, ранньоново- та новоанглійських пам’яток.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві було здійснено комплексне вивчення різнорівневих засобів оформлення АІК,
а також аналіз її семантичних, структурних та прагматичних особливостей на матеріалі середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів згідно з теорією керування та зв’язування. У межах даного дослідження вперше дістало розвиток питання автохтонності АІК в англійській мові. Новим у роботі є виявлення гетерохронності розвитку АІК у середньоанглійських діалектах. Новими є також результати аналізу розвитку даної конструкції в англійській мові, становлення базових моделей порядку слів, основних структурних типів, семантики АІК протягом кожного окремого досліджуваного періоду й висновки про вплив внутрішньоструктурних і зовнішніх чинників на функціонування АІК в англійському реченні.
Теоретичне значення роботи полягає в новому підході до розв’язання проблем історичного синтаксису з урахуванням останніх досягнень лінгвістичної думки. Результати дослідження є внеском у порівняльно-історичне, загальне і германське мовознавство, типологію граматичних систем. Вони сприятимуть глибшому розумінню специфіки досліджуваного явища як у сучасній англійській мові, так і в історичному аспекті. Дане дослідження допомогло розкрити взаємодію внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку. Запропонована методика, результати та висновки можуть бути використані у подальших теоретичних розробках: у працях з теоретичного синтаксису, з проблематики загальної теорії мовної еволюції та механізмів розвитку мовних систем.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості використання його основних положень, висновків та результатів у теоретичних курсах з історії англійської мови (розділи “Неособові форми дієслова”, “Синтаксис середньоанглійського речення”, “Синтаксис ранньоновоанглійського речення”, “Розвиток абсолютних інфінітивних конструкцій”), теоретичної граматики англійської мови (розділ “Синтаксис”), у створенні методичних посібників з теоретичної граматики та історії англійської мови, а також у науково-дослідній роботі студентів і магістрів з англійської філології.
Апробаціярезультатів дослідження здійснена на п’яти міжнародних конференціях та семінарах: “Мови і культури національних меншин у
контексті процесів демократизації та глобалізації” (Київ, 2002 р.), “Компаративістика і типологія в сучасній лінгвістичній науці: здобутки і
проблеми” (Донецьк, 2003 р.), “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ,
р.), “Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика –на шляху
до інтеграції” (Харків, 2003 р.), “Мова й культура” (Київ, 2004 р.);
на чотирьох міжвузівських конференціях: “Мови й культури в сучасному
світі” (Київ, 2003 р.), “Сучасні проблеми та перспективи дослідження
романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004 р.), “Мова, освіта, культура у контексті Болонського процесу” (Київ, 2004 р.), “Лінгвістична наука й освіта в європейському вимірі” (Київ, 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображено в 4 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях ВАК України, та в тезах трьох наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій –,97 др. арк.
Загальний обсяг роботи. Обсяг тексту дисертації складає 166 сторінок, загальний обсяг праці разом з бібліографією й додатками становить
227 сторінок. Список використаної літератури містить 237 позицій, із них
іноземними мовами.
Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаної наукової літератури, довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу та додатків.
У вступі обґрунтовано актуальність обраної проблематики, окреслено мету й завдання роботи, визначено її об’єкт та предмет, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, визначено методи дослідження, сформульовано основні положення, що виносяться на захист, наведено відомості про апробацію результатів.
У першому розділі проаналізовано зарубіжні та вітчизняні концепції граматичного статусу, морфології й синтаксису АІК, розглянуто питання про походження та подальший розвиток конструкції в англійській мові та сформульовано визначення терміну “абсолютна інфінітивна конструкція”.
У другому розділі висвітлено основні тенденції та причини виникнення АІК, розвитку її структури й функціонування у мові середньоанглійського періоду.
Третій розділ присвячено розгляду подальшого розвитку АІК, структурній організації у мові ранньоново- та новоанглійського періодів і прагматичному аспекту її функціонування. Здійснено порівняльний аналіз структури й семантики конструкцій, а також проаналізовано частоту їх уживання в писемному мовленні в зазначені періоди.
У загальних висновках підведено підсумки проведеного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розробок.
Додатки містять АІК, відібрану з текстів середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Розділ 1. “Абсолютна інфінітивна конструкція як проблема теоретичного синтаксису”. В граматичних студіях відокремлений інфінітивний зворот, що складається з інфінітива та одного або більше комплементів, визначають як: (а) парантеза (О.В.Долгова, О.Єсперсен, Е.Г.Різель); (б) вставне слово, словосполучення, речення (В.В.Виноградов, В.О.Іцкович, Д.В.Малявін, О.М.Сизенко); або (в) абсолютна інфінітивна конструкція. Останній термін є поширеним у західних граматичних студіях (Ф.Віссер, Т.Мустаноя, Е.Шольц).
АІК посідає особливе місце в ієрархії синтаксичних одиниць. Вона має
як спільні зі словосполученням та реченням риси, так і цілком відмінні від
них, оскільки цю конструкцію характеризує: (а) різносуб’єктність (часто, але не завжди) стосовно базової частини речення; (б) синтаксична відокремленість
від структури речення; але (в) обов’язкова семантична співвіднесеність з реченням; (г) існування не поза реченням, а лише в єдності з ним; (д) відсутність особової форми дієслова, тобто відсутність суб’єктно-предикатних відношень, й (е) особливе інтонаційне та графічне оформлення.
За своєю структурою АІК є наслідком згортання синтаксичних одиниць вищого рівня, тобто простих речень з особовою формою дієслова. Згідно з положеннями генеративної граматики такі речення зазнали редукцію суб’єкта дії, вираженого особовим займенником (PRO), і трансформацію особової форми дієслова на неособову. Суб’єкт на рівні глибинної структури є обов’язковим комплементом дієслова, але відсутній на поверхневому рівні АІК. У результаті спрощення словозмінювальних систем мови в середньоанглійський період відбулося синтаксичне згортання, що позначилося на нульовій позиції суб’єкта-мовця в АІК. Його відсутність у поверхневій структурі пояснюється дією механізму економії мовних ресурсів.
Таким чином, у реферованій праці АІК розглядається як редукована синтаксично відокремлена одиниця, що складається або з інфінітива або з інфінітива та одного чи більше прикметників, прислівників, займенників чи іменників, які виконують функцію інфінітивних комплементів. Ця конструкція не може функціонувати як самостійна мовленнєва одиниця. Вона виражає суб’єктивне ставлення мовця до викладених фактів, унаслідок чого суттєво або побіжно модифікує семантику речення, тобто виражає емоційну оцінку, вказує на джерело повідомлення, а отже, доповнює й уточнює як окремі конституенти речення, так і речення в цілому. АІК виконує певне прагматичне завдання та відрізняється особливим фонетичним і графічним оформленням, що створює її синтаксичну ізольованість у реченні, а також вільною позицією й смисловим зв’язком із реченням.
Розділ 2. “Абсолютна інфінітивна конструкція у мові середньоанглійського періоду”. Початок виникнення АІК припадає на ХІІ ст. і відбувається під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників мовного розвитку. В історичній лінгвістиці існує припущення, що АІК з’явилася в англійській мові через непрямий вплив масових перекладів з латинської мови внаслідок калькування відповідної синтаксичної латинської моделі як більш престижної (К.Оніонз, Г.Поутсма, Г.Світ). Ідентифікація випадків іншомовного впливу у сфері синтаксису є одним із найскладніших завдань історичного дослідження. Пояснення того чи іншого феномена як калькування моделей класичних мов завжди виявляється спокусливішим, аніж спроба виявити його витоки у досліджуваній мові (І.Р.Буніятова). Однак, на наш погляд, латинська мова могла тільки прискорити процес розвитку та сприяти поширенню АІК в англійській мові, оскільки синтаксичні явища, які не є абсолютно властивими для мови-реципієнта, не можуть закріпитися у ній.
Тезу про автохтонність АІК в англійській мові підтверджує матеріал оригінальних пам’яток писемності, де було зареєстровано прості особово-дієслівні речення, згортання яких привело до утворення АІК, пор.: двн.-англ. Secge ic Þe to soðe (Beowulf) –“я кажу тобі правду”, well soÞe tyÞinge Ich ou wile telle (Death) –“правду набридаючу тобі я скажу”. Таким чином, АІК не є калькою з латини або
з будь-якої іншої мови.
Поширенню АІК сприяли не лише діахронні зміни у процесі розвитку мови, але й позамовні чинники. Це відбувалося під впливом риторичного мистецтва, яке розвивалося в Європі XII-XIV ст. на тлі наслідування латинської граматичної традиції та масових перекладів праць античних авторів. АІК є одним із прийомів організації аргументативного мовлення (термін А.Д.Бєлової), яке включає способи та прийоми переконливого викладення думок, що розроблялися античними авторами й вивчалися в логіці, риториці, філософії.
Як і будь-яка одиниця мови, АІК має свій план змісту та план вираження.
У граматичних студіях ці два плани прийнято описувати в термінах семантичної й формальної організації конституентів, які у своїй єдності утворюють глибинну структуру синтаксичної одиниці. Між конституентами АІК існують певні граматичні відношення, що забезпечують її цілісність та відокремленість від інших частин речення. Глибинна структура АІК є специфічною тому, що вона уможливлює розгортання непоширених (простих) типів у поширені (складні).
Існування непоширених та поширених АІК дозволяє вибудувати ієрархію її структурних типів. Матеріал показує, що із 2500 конструкцій, які було зафіксовано у творах ХІІ-ХІХ ст., вживання непоширених типів (1954, або 78%) переважає над поширеними (546, або 22%). На рівні поверхневої репрезентації непоширені типи можуть відповідати слову (коли АІК складається із самого інфінітива), словосполученню, яке містить два-три конституенти, а поширені –розгорнутому словосполученню, до складу якого входять чотири й більше конституенти, які виконують функцію комплементів інфінітива та модифікують семантику АІК. Протягом XIIІ-XV ст. відбувається зростання кількості структурних моделей АІК та ускладнення її синтаксичної будови. Це вплинуло на подальше смислове відокремлення АІК від речення.
Особливості організації непоширених і поширених типів конструкції підпорядковуються синтаксичним та лексичним параметрам стрижневого інфінітивного конституента. У творах середньоанглійського періоду АІК вживалася з такими чотирма класами дієслів: verba declarandi (to telle, to talke, to seyn,
to quote, to speke, to ansuare, to expresse); verba sentiendi (to concluden, to descrive, to wiit, to confirm, to knawe); verba agitandi (to make, to go, to perform, to work,
to taken, to stonden, to come, to pass, to procede) та verba vera (to be).
Структурно прості АІК складаються тільки з інфінітивів, різних за семантикою: с.-англ. to begyn, to blame, to choose, to conclude, noht to lie, to guess, to know, to resume, to say, to see, to telle, to understand, to view, to wit тощо.
Непоширені типи АІК містять інфінітив у сполученні з іменниковим, прикметниковим, займенниковим або прислівниковим конституентами, які виступають у функції залежних членів, тобто комплементів інфінітивного словосполучення. Для непоширених типів АІК протягом XII-XIX ст. властивою є стереотипність, що зумовлена обмеженістю конституентів, які за певною схемою здатні утворювати конкретні типи. Комплементи є обов’язковими й необхідними для реалізації потенційної валентності неособової форми дієслівної фрази. Відповідно до природи інфінітивних комплементів непоширені типи АІК поділяємо на об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні.
Об’єктний тип у мові середньоанглійського періоду представлений двома моделями –Vinf+O та O+Vinf. Пор.: for to telle trouthe (Richard the Redeless) –“правду кажучи” та of this mater to speik (Henryson) –“про цю справу говорячи”. Адвербіальний тип складається з Adv+Vinf та Vinf+Adv: pleynly for to telle (Lydgate) – “відверто кажучи” та for to telle redily (Gower) –“охоче кажучи”. Ад’єктивний тип –Vinf+A та A+Vinf: for to be brefe (Lydgate) –“бути стислим” та softe to ansuare
(Sir Perceval of Gales) –“лагідно відповідаючи”.
Поширені типи АІК якісно та кількісно відрізняються від непоширених, оскільки вони є об’ємнішими, інформативнішими й уносять у речення додаткову інформацію. Названі типи АІК містять інфінітив у сполученні з прислівниковим, займенниковим або іменниковим комплементами. Існують також конструкції комбінованої комплементації. Адвербіальний тип складається з двох моделей: Adv+Vinf+Adv та Vinf+Adv+Adv. Пор.: for shortly for to tellen at o word (Chaucer) –“коротко кажучи одним словом” та to tellen short and pleyn (Chaucer) –“стисло і відверто кажучи”. Об’єктний тип Vinf+O+O: for to telle you Þe trouth (Caxton) –“правду кажучи вам”.
Як правило, комбіновані типи АІК є найрізноманітнішими як у структурному, так і в семантичному плані. Серед них ми виділяємо: (а) об’єктно-адвербіальні та
(б) об’єктно-ад’єктивні. Об’єктно-адвербіальний тип конструкції складається з п’яти моделей. Vinf+O+Adv: forto telle it more plein (Gower) – “говорячи про це більш відверто”; Vinf+Adv+O: to telle soothly thys tale (Langland) –“правдиво розповідаючи цю історію”; Adv+Vinf+O: bot now to speke of mi matiere (Gower) – “але тепер говорячи про мою справу”; Adv+O+Vinf: shortly of this storie for to trete (Chaucer) – “коротко розглядаючи цю історію” та O+Adv+Vinf: to the poynt right for to go (Visser) – “переходячи прямо до суті”. Об’єктно-ад’єктивний тип складається з трьох моделей: Vinf+A+O: to be plain to yowe(Paston Letters) – “бути відвертим з тобою”; A+Vinf+O: the yemer to tellen trouthe (Gower) – “сумну правду кажучи” та A+O+Vinf: schort tale forto telle (Gower) –“коротко кажучи”.
Процес формування порядку слів АІК відбувався у загальному контексті становлення порядку слів у англійському простому реченні –переходу від SOV до SVO-типу. Незважаючи на те, що за своєю поверхневою структурою АІК є еквівалентом словосполучення, вона підпорядкована правилам побудови простого речення в англійській мові, оскільки досліджувана конструкція історично була представлена повноцінним реченням.
Кількісні дані підтверджують тезу про те, що протягом XII-XV ст. для непоширених типів характерним був порядок слів, при якому інфінітив займав кінцеву, а його комплементи –початкову позицію. Інверсія, або винесення комплементів у початкову позицію, зумовлена прагматичними особливостями, оскільки в умовах значної дивергенції синтаксичних моделей розмовного й писемного мовлення риторичні засоби мали більшу вагу, ніж логіко-граматичні (І.Р.Буніятова, П.Метьюз, Р.Стоквел, Л.Хеґман, Г.Хокк, Н.Хомський). Напр.:
с.-англ. Lord,the sooth to say, Full well we understand Mahound is God veray,| And ye are lord of ilka land (Girdlers & Nailers) –“Боже, правду кажучи, ми добре розуміємо, що Махаунд –це справжній Бог, і ти є богом кожної землі”.
У даному реченні відбулася інверсія іменникової фрази (NP), тобто її пересув у препозицію до інфінітива (Vinf). Наведену АІК можна продемонструвати у вигляді дужкового запису (а) та діаграми-дерева (б) (див. рис. 1):
(а) [S [NP[PRO][VP[NP[Det+N][VР′[Vinf]]]]]]
(б)
S
NP VP
NP VP’
Det N Vinf
PRO the sooth to say
Рис. 1. Схема глибинної структури АІК
Для поширених типів властиві більші варіативні можливості у
розташуванні конституентів. Так, протягом ХІІ-ХV ст. інфінітив займав
три позиції: початкову, серединну та кінцеву. Конструкції з інфінітивом
у початковій позиції є найбільш притаманними мові середньоанглійського
періоду, особливо тим її діалектам, де завершився перехід від SOV до
SVO. Такі АІК характеризуються більшою впорядкованістю конституентів, стилістично нейтральним забарвленням та активнішим функціонуванням у середньоанглійських творах.
Окрему групу становить АІК з прийменником for. Цей прийменник
у структурі АІК не впливав ні на її зміст, ні на зміст речення, і тому
конструкції for Vinf та Vinf прийнято розглядати як еквіваленти: с.-англ. shortly for
to seyn = shortly to seyn, for to make a short tale = to make a short tale. Вибір to
або for to, наприклад у поезії, міг залежати і від вимог розміру (метрики).
Протягом ХІІ-ХІV ст. конструкції Vinf та for Vinf функціонують майже з
однаковою частотою. Однак під кінець ХV ст. активізується процес
десемантизації значення мети прийменника for, і його вживання у структурі
АІК стає не регулярним. У середньоанглійський період такі структурні типи
АІК фіксуємо з прийменником for (44%), а саме: (1) for Vinf О/Adv/A (18,5%):
for to make a short tale (Malory); (2) for O/Adv/A Vinf (2%): for thus
to say (Caxton); (3) О/Adv/A for Vinf (24%): shortly for to write (Lydgate);
(4) for O/Adv for Vinf (1%): for soothly for to saye (Chaucer).
Середньоанглійський період позначений високим рівнем діалектної дивергенції на різних рівнях мовної структури, зокрема, у плані вживання та функціонування АІК у зазначений період (див. табл. 1):
Поширення АІК у діалектах середньоанглійського періоду
|
Діалект Століття |
Північний |
Західно-центральний |
Східно-центральний |
Південний |
|
XII |
– |
– |
(0,2%) |
(0,2%) |
|
XIII |
– |
(0,2%) |
(0,6%) |
(0,2%) |
|
XIV |
5 (0,8%) |
(6,5%) |
(37,6%) |
(0,4%) |
|
XV |
36 (5,6%) |
(14%) |
(33,7%) |
– |
|
Всього |
41 (6,4%) |
(20,7%) |
(72,1%) |
(0,8%) |
У ХІІ ст. АІК зафіксовано у серії проповідей, виконаних на південному діалекті з елементами східно-центрального: с.-англ. selcouthe to saye (Homilies) –“дивно кажучи”, пізніше (ХІІІ ст.) у південному діалекті з елементами центрального: soð Þe to suggen (Layamon) –“правду тобі кажучи”. Протягом
ХІІІ ст. АІК з’являється у східно-центральному діалекті. З іншого боку,
у південному діалекті вона вживається тільки спорадично, хоча перші
випадки вживання зареєстровані саме в ньому та в східно-центральному діалекті, яким вдалося зберегти найбільшу кількість морфологічних та фонологічних рис, притаманних давньоанглійській мові.
У XIV-XV ст. помітно зростає частота вживання АІК у центральних
та північних діалектах. Можна стверджувати, що до кінця XV ст. відбулися не тільки кількісні (646 прикладів конструкції, що становить 26% від повної
вибірки, порівняно з давньоанглійським, у якому було зафіксовано лише поодинокі випадки), а й якісні зміни (тобто вона стає структурно та семантично різноманітнішою).
Розділ 3. “Структурні й функціональні особливості абсолютної інфінітивної конструкції у ранньоново- та новоанглійський періоди”. Залежно від історичного періоду у мовній системі відбувається відбір та систематизація засобів, які відповідають певній прагматичній меті. Діахронні зміни у процесі розвитку мови й, відповідно, у структурі речення безпосередньо позначилися на структурі АІК.
Дослідження АІК на трьох зрізах XII-ХV ст., XVI-XVII ст. та
XVIII-XIX ст. дозволяє виявити як специфіку змін її структури, так і напрями
цих змін. По-перше, простежити зрушення у структурній організації
конструкції. Процес стабілізації мовних підсистем фіксуємо у мові ранньоновоанглійського періоду, протягом якого завершується синтаксична перебудова предикативного ядра, представленого моделлю SVO. Слід
зауважити, що протягом XII-XV ст. порядок слів залишається одним із найважливіших засобів маніфестації актуального членування. SOV-тип давав ширші можливості для аранжування конституентів у АІК, а SVO, відповідно, –менші. По-друге, зіставлення кількісних даних у плані вживання конструкції
у середньо-, ранньоново- та новоанглійський періоди свідчить про контраст у
її функціонуванні.
Для XVI-XVII ст. властивим є зниження частоти АІК. Кількість
конструкцій у досліджуваних ранньоновоанглійських пам’ятках скоротилася до
одиниць (22%). У ранньоново- та новоанглійський період також
виокремлено непоширені та поширені типи АІК. Протягом XVI-XIX ст. стрижневий конституент у названих АІК представлений тими самими семантичними класами дієслів, що й у середньоанглійський період, а саме: verba declarandi, verba sentiendi, verba agitandi та verba vera. У ранньоново- та новоанглійський періоди непоширені моделі збігаються із середньоанглійськими (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні). Ідентичність структури непоширених
типів АІК протягом усієї історії розвитку свідчить про тенденцію перетворити
їх на клішовані конструкції.
Матеріал показує, що порівняно з XІI-XV ст., де частота непоширених типів АІК становила 77,6%, у ранньоновоанглійський період її вживання скорочується до 70,15%, але протягом XVIII-XIX ст. частота непоширених АІК зростає і становить 81,5% (див. табл. 2):
Таблиця 2
Таблиця частоти непоширених та поширених структурних типів АІК
у досліджувані періоди
|
Період Типи |
XII-XV ст. |
XVI-XVII ст. |
XVIII-XIX ст. |
|
Непоширені |
498 (77,6%) |
(70,15%) |
(81,5%) |
|
Поширені |
148 (22,4%) |
(29,85%) |
240 (18,5%) |
В XVI-XVII ст. відбувся ряд якісних змін, зокрема, граматична структура поширених типів ускладнюється, а їхня семантика збагачується за рахунок уживання інфінітивних комплементів, різних за семантичним наповненням.
У ранньоново- та новоанглійський періоди виділяємо адвербіальні, об’єктні та ад’єктивні (не були зафіксовані у середньоанглійський період) та комбіновані (об’єктно-адвербіальні та об’єктно-ад’єктивні) типи АІК.
До кінця XVIІ ст. відбувається стабілізація та функціонування порядку SVO у простому реченні і, відповідно, в АІК. Виникають нові структурно різноманітніші моделі з інфінітивом у початковій та серединній позиціях (VinfOA, VinfAA та OVinfO). На відміну від середньоанглійського, у ранньоновоанглійський період переважають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Моделі з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях характеризуються меншою частотою вживання, більшість з яких поступово виходить з ужитку в ранньоново-та новоанглійський періоди: OVinfAdv, AdvVinfAdv, AVinfO, AdvOVinf, AOVinf, OAdvVinf тощо (див. нижче табл. 3).
Для XVIІІ-XІХ ст. властивим є збільшення частоти конструкції –(52%) АІК. Зокрема у новоанглійський період зростає частота непоширених типів АІК. Скоротилося вживання поширених моделей АІК, в яких інфінітив займає кінцеву та серединну позиції. Частота моделей, що маніфестують порядок SVO, збільшилася до 89,3%, а з SOV-порядком, при якому інфінітив розміщений у серединній та кінцевій позиції, навпаки, зменшилася до 4%.
Таким чином, для новоанглійського періоду характерним є зникнення одних типів конструкції та стрімке збільшення частоти вживання більш стереотипізованих конструкцій, тобто непоширених АІК, що пов’язано з інтенсивними змінами у мовній будові цього періоду.
З творів ХІІ-ХІХ ст. виділено 24 структурні моделі АІК, із них –
моделей у середньоанглійський період, 21 –у ранньоновоанглійський,
а в новоанглійський –кількість моделей скоротилася до 15. У даному разі йдеться
про зменшення кількості моделей поширених типів АІК у новоанглійський
період, а кількість непоширених типів АІК протягом досліджуваних періодів майже однакова.
Таблиця 3
Таблиця частоти непоширених та поширених структурних типів АІК у досліджувані періоди
|
Період Моделі |
Середньоанглійський |
Ранньоновоанглійський |
Новоанглійський |
|
1. Vinf |
64 (10%) |
(23%) |
(6,7%) |
|
2. Vinf+Vinf |
– |
(0,2%) |
– |
|
3. Vinf+O |
80 (12,4%) |
(18%) |
(23%) |
|
4. O+Vinf |
178 (28%) |
(4%) |
(0,4%) |
|
5. Vinf+Adv |
27 (4%) |
40 (7,4%) |
(7%) |
|
6. Adv+Vinf |
141 (22%) |
(0,55%) |
(1,4%) |
|
7. Vinf+A |
4 (0,6%) |
89 (16%) |
(41%) |
|
8. A+Vinf |
4 (0,6%) |
(1%) |
(2%) |
|
9. Vinf+O+O |
39 (6%) |
(9,2%) |
(11,4%) |
|
10.Vinf+Vinf+O |
1 (0,15%) |
(0,2%) |
– |
|
11.Vinf+O+A |
– |
(0,2%) |
12 (1%) |
|
12.Vinf+A+A |
– |
(1,3%) |
(0,1%) |
|
13.Vinf+A+O |
11 (2%) |
(3%) |
(3%) |
|
14.Vinf+O+Adv |
27 (4%) |
(7%) |
(2%) |
|
15.Vinf+Adv+O |
13 (2%) |
(3%) |
(0,5%) |
|
16.Vinf+Adv+Adv |
19 (3%) |
(1%) |
(0,3%) |
|
17.O+Vinf+O |
– |
(0,55%) |
– |
|
18.O+Vinf+Adv |
1 (0,15%) |
– |
– |
|
19.Adv+Vinf+O |
13 (2%) |
(3%) |
(0,2%) |
|
20.Adv+Vinf+Adv |
3 (0,4%) |
– |
– |
|
21.A+Vinf+O |
3 (0,4%) |
– |
– |
|
22.Adv+O+Vinf |
9 (1%) |
(0,2%) |
– |
|
23.A+O+Vinf |
4 (0,6%) |
(1%) |
– |
|
24.O+Adv+Vinf |
5 (0,7%) |
(0,2%) |
– |
|
Всього |
646 (100%) |
(100%) |
(100%) |
Якщо в середньо- та ранньоновоанглійський періоди структура АІК характеризувалася більшим ступенем синтаксичної складності та більшою частотою вживаності майже всіх її типів, то в новоанглійський функціонують переважно прості конструкції, тому що відбулося структурне перетворення
АІК у бік її спрощення як наслідок дії механізму економії мовних зусиль.
Це пов’язано з тим, що мовна діяльність регулюється так званим “принципом найменшого зусилля”. Відповідно до цієї тенденції у мові продукуються такі засоби вираження, які містять рівно стільки, скільки необхідно для розуміння (А.Мартіне, Г.Пауль).
Зміни, які тривали у структурі АІК, відбувалися разом із зміною культури мовлення. Вплив таких чинників, як збільшення кількості освітніх центрів, спричинив якісні зрушеня в освіті населення, а отже, й зміну аудиторії, до якої апелював мовець. Уже в новоанглійський період помітне прагнення до економного, простого та зрозумілого способу передачі фактів, чіткості викладу та логічної послідовності.
Зіставлення трьох синхронних зрізів дозволило виявити як мовні, так і позамовні фактори, що впливають на тенденції розвитку АІК, а також особливості її перебудови на кожному етапі мовної еволюції. Протягом ХІІ-ХІХ ст.
відбулися значні зміни у структурній організації АІК. Скоротилася кількість середньоанглійських моделей АІК, що привело до перерозподілу семантичного й синтаксичного змісту інших типів конструкції. Збагатилася семантика та зросла вживаність АІК, особливо за останній період (ХVIII-XIX ст.). Це свідчить не тільки про розширення, а й про вагомість її значення у структурі речення.
У сучасній лінгвістиці проблема дослідження оціночних значень, їх
функцій у висловленні є однією з центральних у контексті взаємодії семантики
й прагматики мовних одиниць. Особливий інтерес становить проблема
злиття семантичного та прагматичного значень у таких утвореннях, як АІК, оскільки ці конструкції мають на меті передати не тільки основний зміст повідомлення, а й суб’єктивно-оцінне, емоційне ставлення мовця до предмету думки. АІК підсилюють семантичну структуру основного речення й знімають двозначність висловлення. Їх прагматична мета полягає як у реалізації комунікативного наміру мовця, підтримуванні комунікації, так і в прагненні зробити висловлення переконливішим та експресивнішим для співрозмовника,
а також уплинути на емоційний стан останнього.
АІК можуть указувати як на зміст висловлення, так і на форму його вираження, а також відображати емоційний стан мовця. Відповідно до цього, вилучені АІК з текстів мови середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи: (а) оцінні, (б) приєднувальні,
(в) уточнювальні й (г) кваліфікативні (не обов’язково мають еквіваленти у всі досліджувані періоди).
(а) Оцінні АІК додають у речення суб’єктивний елемент. Мовець оприлюднює певний неявний факт, який відомий тільки йому. У такому
разі він має претензію не стільки на істинність висловлення (оскільки
відбувається вираження індивідуального сприйняття світу), скільки на те, щоб продемонструвати обізнаність або підкреслити власну щирість: с.-англ. all the soothe for to saye (Chaucer), р.-н.-англ. to speak to you like an honest man (Shakespeare),
н.-англ. to tell your honour the evendown truth (Scott).
(б) Приєднувальні АІК вказують на початок розповіді: с.-англ. to begyn (Paston Letters), р.-н.-англ. to begin this (Osborne), н.-англ. to commence
then (Poe); продовження основної лінії оповіді: с.-англ. bot nou to speke of mi matiere (Gower), р.-н.-англ. to tell ye further (Fletcher), н.-англ. but to go on
regularly (Sterne); підбивання підсумків: с.-англ. to go to the conclusion (Chaucer),
р.-н.-англ. but to see the end (Dekker); н.-англ. to sum up the matter (Hawthorne); повернення, перехід до суті або до іншої лінії розповіді: р.-н.-англ. to return to his question (Defoe), н.-англ. to bring matters more to a point (Gaskell).
(в) Уточнювальні АІК вносять у речення додаткову інформацію, про яку йтиметься у реченні, напр.: с.-англ. for to speken of hire conscience (Chaucer),
р.-н.-англ. to speak to the question more largely (Bunyan), н.-англ. to give an example of this (Montagu).
(г) Кваліфікативні АІК характеризують манеру говоріння та спосіб вираження думки. Дана група містить цілий репертуар прагматичних значень
АІК, зокрема, правильність: с.-англ. as for to speke properly (Chaucer),
р.-н.-англ. to speak more properly (Shakespeare), н.-англ. to speak more correctly (Scott); стислість, лаконічність: с.-англ. for to be brefe (Lydgate), р.-н.-англ. to make this part of the story short (Defoe), to declare it in fewe wordes (Elyot), н.-англ. to speak more narrowly (Browne), to say all in a word (Montagu); узагальнення:
с.-англ. as to speken in comune (Chaucer), н.-англ. to speak more generally (Browne); неофіційність, конфіденційність, що встановлюється між автором твору та
його читачем: р.-н.-англ. but to be more private (Defoe), н.-англ. to speak quietly among oursells (Scott); точність: р.-н.-англ. to say precisely (Shakespeare),
н.-англ. to speak stictly (Browne), to speak with more precision (Wollstonecraft); сміливість: р.-н.-англ. to be bold with you (Shakespeare), н.-англ. to say a bold
Word (Gay), to speak out boldly at once (Fielding); засмучення: с.-англ. teirfull to tell (Gologras & Gawain), н.-англ. sad to say (Hardy) тощо.
Аналіз творів англійської літератури ХІІ-XІX ст. показує, що в структурі
й семантиці АІК відбулися певні зміни. Протягом новоанглійського періоду структурні типи АІК семантично збагачуються та скорочуються до кількох основних. Вживання АІК дозволяє економно представити інформацію, тобто
подати у мінімумі засобів максимум інформації. Іллокутивна інтенція досліджуваних конструкції полягає не тільки у пом’якшенні категоричності висловлення шляхом уведення до його складу елементів суб’єктивності, прагненні знайти в адресата підтримку, підтвердження висловленої мовцем оцінки
певних подій, явищ тощо, але й передати власний емоційний стан та викликати
у нього тотожні почуття.
ВИСНОВКИ
У розвитку АІК виокремлено три періоди: середньоанглійський (XII-XV ст.), ранньоновоанглійський (XVI-XVII ст.) та новоанглійський (XVIII-XIX ст.).
У ХІІ ст. в англійській мові відбувалися інтенсивні зміни, що торкнулися не тільки словникового складу, але й граматичної будови мови, прискоривши процес розвитку та поширення досліджуваних конструкцій, поява яких припадає на кінець ХІІ ст. АІК є питомим давньоанглійським утворенням, якому історично передує особово-дієслівне речення. Суб’єкт дії АІК представлений імпліцитно
на рівні поверхневої структури.
У XV ст. сталися як кількісні, так і якісні зміни в системі АІК, які пов’язуємо з розбудовою риторичного мистецтва й розвитком аргументативного мовлення, посиленого впливом перекладів античних авторів. Протягом XIV-XV ст. виникають нові структурні типи АІК: непоширені (об’єктні, адвербіальні
та ад’єктивні), поширені (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні (ХVII ст.) й комбіновані, а саме, об’єктно-адвербіальні й об’єктно-ад’єктивні) синтаксичні утворення, породжувані відповідно до певних правил. У зазначений період уніфікується й лексичний склад конструкції, вживаються більш складні та синтаксично різноманітніші типи АІК, які виконують функцію вставних одиниць у наступні періоди історії розвитку мови.
Матеріал свідчить про те, що для непоширених типів протягом досліджуваних періодів характерними є два варіанти порядку слів, при якому інфінітив перебуває: (а) у початковій позиції або (б) у кінцевій позиції, яку розглядаємо як марковану. Непоширені АІК регулярно вживаються протягом досліджуваних періодів. Для поширених типів властивою є більша позиційна мобільність інфінітива, який може знаходитися у трьох позиціях, а саме:
(а) у початковій, (б) у серединній (тільки спорадичні випадки протягом
ХVІІ-ХІХ ст.) та (г) у кінцевій (окрім новоанглійського). Процес стабілізації порядку слів у АІК відобразив загальний напрям розвитку мови –перехід
до SVO-типу.
АІК у ХІХ ст. продовжує розвиватися. Поширені типи АІК з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях виходять з ужитку, а домінантними стають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Даному періоду також властива більша лексична варіативність, а мовам середньо- та ранньоновоанглійського періоду –більша структурна різноманітність. Упорядковується структура АІК, кристалізується її семантика.
Зафіксовані АІК у текстах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи та підгрупи: (а) оцінні,
(б) приєднувальні, (в) уточнювальні та (г) кваліфікативні. Вилучення АІК призводить до порушення основного змісту речення, внаслідок чого неможливою стає його повнозначна інтерпретація.
Таким чином, аналіз функціонування АІК у творах середньо-,
ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох
зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку
АІК протягом XII-XIX ст. У подальшій роботі перспективним убачаємо
розгляд АІК у типологічному аспекті, тобто у порівнянні з корелятами
в інших мовах. Доцільним також є дослідження АІК в різних стилях:
художній літературі, публіцистиці й у наукових текстах.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Нодь В.І. Розвиток абсолютної інфінітивної конструкції в англійській мові (ХІІ-ХІХ ст.). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 –германські мови. –Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2005.
Дисертація присвячена дослідженню структурних, семантичних та прагматичних особливостей абсолютної інфінітивної конструкції (АІК) протягом XII-XIX ст., а також ідентифікації джерел її походження в англійській мові.
Ця конструкція визначається як редукована синтаксична одиниця, яка утворилася з давньоанглійського простого особово-дієслівного речення. Суб’єкт дії АІК представлений імпліцитно на рівні поверхневої структури.
У розвитку АІК виділено три періоди. Протягом ХІІ-ХІІІ ст. зафіксовані спорадичні вживання АІК, пізніше (XVI-XV ст.) вона переважно вживається у східно-центральному діалекті. Існує думка, що вплив риторичного мистецтва та розвиток аргументативного мовлення сприяли подальшому поширенню АІК.
За своєю структурою АІК поділяється на два типи: непоширені та поширені, які в свою чергу складаються з певних моделей. У середньоанглійський період для непоширених типів характерним є порядок “суб’єкт-об’єкт-дієслово” (SOV). Порядок слів поширених типів АІК відповідає типу “суб’єкт-дієслово-об’єкт” (SVO). Останній властивий для структури простого речення. У ранньоновоанглійський період (XVI-XVII ст.) частота АІК скорочується, а її структура ускладнюється. Протягом XVIII-XIX ст. вживаність АІК у текстах зростає, її структура стає простішою, й SVO-порядок стає домінуючим у непоширених та поширених типах. З текстів ХІІ-ХІХ ст. виокремлено чотири основні семантичні групи АІК: оцінні, приєднувальні, уточнювальні та кваліфікативні.
Ключові слова: абсолютна інфінітивна конструкція (АІК), структурні типи та моделі, непоширені / поширені АІК, поверхнева структура, редукція, порядок слів, оцінні / приєднувальні / уточнювальні / кваліфікативні АІК.
Нодь В.И. Развитие абсолютной инфинитивной конструкции в английском языке (ХІІ-ХІХ вв.). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04 –германские языки. –Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2005.
Диссертация посвящена исследованию структурных, семантических и прагматических особенностей абсолютной инфинитивной конструкции (АИК) на протяжении XII-XIX вв., а также идентификации источника ее происхождения в английском языке. АИК рассматривается как редуцированная синтаксически обособленная единица, которая образовалась вследствие свертывания древнеанглийского финитного предложения. Субъект действия АИК представлен имплицитно на уровне поверхностной структуры. Его отсутствие в поверхностной структуре объясняется действием механизма экономии языковых ресурсов.
АИК состоит из инфинитива, или из инфинитива и одного или более прилагательных, наречий, местоимений или существительных, которые выступают в роли инфинитивных комплементов. Эта конструкция не функционирует как самостоятельная речевая единица. Она выражает субъективное отношение говорящего к изложенным фактам, вследствие чего существенно или попутно модифицирует семантику предложения, то есть выражает эмоциональную оценку, указывает на источник сообщения, и таким образом, дополняет и уточняет как отдельный конституент предложения, так и предложение в целом. АИК имеет прагматическое значение и отличается особым фонетическим и графическим оформлением, которые создают синтаксическую изолированность в предложении, а также свободной позицией и смысловой связью с главным предложением.
В развитии АИК выделены три периода: среднеанглийский (XII-XV вв.), ранненовоанглийский (XVI-XVII вв.) и новоанглийский (XVIII-XIX вв.). АИК появляется только к концу ХІІ в. В XV в. происходят как количественные, так и качественные изменения в системе АИК в связи с развитием риторического искусства и аргументированной речи. С точки зрения структурного состава конструкции на протяжении XIV-XV вв. возникают новые типы АИК: нераспространенные (объектные, адвербиальные и адъективные) и распространенные (объектные, адвербиальные и адъективные (ХVІІ в.) и комбинированные –объектно-адвербиальные и объектно-адъективные) образования, порождаемые согласно определенным правилам. В указанный период унифицируется лексический состав ее единиц, употребляются более сложные, синтаксически разнообразные и экспрессивные типы АИК.
Материал свидетельствует о том, что для нераспространенных типов на протяжении исследуемых периодов характерными являются два варианта порядка слов, при котором инфинитив находится: (а) в инициальной позиции; (б) в финальной позиции, которую рассматриваем как маркированную. Нераспространенные АИК регулярно употребляются в течении XII-XIX вв. Для распространенных типов присуща большая позиционная мобильность инфинитива, который может находиться в трех позициях, а именно: (а) в инициальной; (б) в медиальной (только спорадичные случаи в ХVІІІ-ХІХ вв.) и (в) в финальной (кроме новоанглийского). Процесс стабилизации порядка слов в середине АИК отобразил общее направление развития языка –переход к типу “субъект-глагол-объект” (SVO).
В ХІХ в. АИК продолжает развиваться: выходят из употребления одни модели (преимущественно АИК с инфинитивом в медиальной и финальной позициях), а употребляются с инфинитивом в инициальной позиции, которые являются доминантными образованиями в указанный период. Данному периоду присуща большая лексическая вариативность, в то время, как средне- и ранненовоанглийскому языкам –большее структурное разнообразие. Упорядочивается структура АИК и кристаллизируется ее семантика.
Анализ функционирования АИК в прозаических произведениях в исследуемые периоды и сопоставление их с соответствующими результатами на срезах ХІІ-XV вв., XVI-XVII вв. и XVIII-XIX вв. показали существенные изменения как в структуре, так и в употребляемости исследуемых конструкций. В среднеанглийский период общее количество конструкций составляет 646 единиц (26%), а в ранненовоанглийский зафиксировано незначительное сокращение в ее употреблении, то есть 544 (22%). Тем не менее, уже в XVIII-XIX вв. частотность АИК выросла до 1310 (52%).
Зафиксированные АИК в текстах средне-, ранненово- и новоанглийского периодов разделяем на следующие четыре семантические группы и подгруппы:
(а) оценочные, (б) присоединительные, (в) уточняющие и (г) квалифицирующие. Изъятие АИК приводит к нарушению основного содержания предложения, вследствие чего невозможной становится полноценная интерпретация основного высказывания.
Ключевые слова: абсолютная инфинитивная конструкция (АИК), структурные типы и модели, нераспостраненные / распостраненные АИК, поверхностная структура, редукция, порядок слов, оценочные / присоединительные / уточняющие / квалифицирующие АИК.
RESUME
Nod′ V.I. Development of the Absolute Infinitive Construction in English
(12-19th centuries). –Manuscript.
Dissertation for a candidate degree in Philology in speciality 10.02.04 –Germanic Languages. –Kyiv National Linguistic University, Kyiv, 2005.
This dissertation focuses on structural, semantic, and pragmatic peculiarities
of the absolute infinitive construction (AIC) in the historical perspective of the
-19th centuries and the identification of its origins in English. This construction is defined as a reduced syntactical unit developed from the Old English simple finite sentence. The AIC subject of action is presented implicitly on the surface structure level.
The development of the AIC falls into three periods. During the 12-13th centuries sporadic occurrences of the AIC are fixed, later, 14-15th centuries, it is mostly used in the East Midland dialect. It is assumed that the influence of rhetorical art and the rise of argumentative speech caused the further spread of the AIC. According to the structure, the AIC splits into two types: the extended and non-extended ones, which in their turn are divided into several subtypes. In Middle English the unextended AIC are characterized by the “subject-object-verb” order (SOV). The word-order of the extended AIC is of the “subject-verb-object”-type (SVO). The latter is common for the simple sentence structure. In Early New English (16-17th centuries)the frequency of the AIC is reduced and its structure gets more complicated. During the 18-19th centuries the usage of AIC in texts is increased, its structure gets simplified and the SVO-order dominates in both extended and non-extended types. Four main semantic classes of the AIC are distinguished in the texts of the 12-19th centuries. They are evaluative, connective, specifying, and qualifying.
Key words: absolute infinitive construction (AIC), structural types and models, unextended / extended AIC, surface structure, reduction, word-order, evaluative / connective / specifying / qualifying AIC.
____________________________________________
Підписано до друку 02.06.2005 р. Формат 60×90/16.
Ум. друк. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 0,9.
Тираж 100. Зам. 34.
____________________________________________
“Видавництво “Науковий світ””®
Свідоцтво ДК № 249 від 16.11.2000 р.
м. Київ, вул. Боженка, 17, оф. 504.
200-87-13, 200-87-15, 8-050-525-88-7