Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство фінансів України
Харківський інститут фінансів
Українського державного університету фінансів
та міжнародної торгівлі
Кафедра фінансів і кредиту
Опорний конспект лекцій
з навчальної дисципліни
«Фінансовий аналіз»
для студентів денноЇ та заочної форми навчання
освітньо-кваліфікаційний рівень - бакалавр
галузь знань - 0305 «Економіка та підприємництво»
напрям підготовки – 6.030508 «Фінанси і кредит»
Укладач Чемчикаленко Р.А., к.е.н., доцент кафедри
Розглянуто та ухвалено на
засіданні кафедри
Протокол від 31.08.2011 № 1
Харків
2011
ТЕМА 1
ЗНАЧЕННЯ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ
3. Методи фінансового аналізу, їх класифікація
Питання для самоконтролю
1. Прийоми і методи фінансового аналізу: переваги та недоліки
2. Моделювання та аналіз факторних систем фінансових показників
3. Загальні вимоги до фінансової звітності відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку
4. Фінансовий план як інформаційна підсистема фінансового аналізу
Мета: вивчити теоретичні основи фінансового аналізу
Перш ніж розпочати дослідження сутності й особливостей фінансового аналізу, як основної категорії, що буде систематично досліджуватися в ході вивчення однойменної навчальної дисципліни, на нашу думку, доцільно буде перш за все визначитися з сутністю такого поняття як «аналіз».
Так згідно з визначенням, наведеним в короткому словнику іноземних слів за ред. С.М. Локшина аналіз (слово грецького походження й означає буквально розкладання) – це логічний метод наукового дослідження, суть якого полягає в уявному або практичному розчленуванні єдиного цілого на складові частини й вивчення їх у всій багатоманітності суттєвих взаємозв'язків.
Відповідно до іншого трактування під аналізом розуміють знаходження причинно-наслідкових зв’язків між зміною окремих досліджуваних явищ.
В свою чергу в науці такому поняттю як «фінансовий аналіз» постійно відводиться достатньо велика увага, що й обумовило достатньо велику кількість різноманітних підходів щодо трактування його сутності.
Так з точки зору деяких українських фахівців фінансовий аналіз - це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів подальшого підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку.
На думку С.В. Дибаль взагалі більш доречно використовувати термін «економічний аналіз фінансового стану» під яким потрібно розуміти «аналітичне дослідження здатності підприємства фінансувати свою діяльність».
Існує також думка про те, що фінансовий аналіз – це метод оцінки та прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності.
Проте на нашу думку найбільш доречним є трактування фінансового аналізу як складової аналітичного еконо мічного дослідження щодо вивчення рівня, змін і динаміки фі нансових показників у їх взаємозв'язку і взаємо зумовле ності, з метою прийняття ефективних управлінських рішень для забезпе чення внутрішньої і зовнішньої діяльності господарюючих сис тем, сталого економічного розвитку і стійкого фінансового стану.
Доволі важливими з огляду на розуміння сутності досліджуваної начальної дисципліни є розуміння сутності об’єкту, предмету, суб’єктів дослідження та відповідно мети та задач дослідження.
Об’єктом дослідження фінансового аналізу виступають конкретне підприємство та його фінансовий стан. В сою чергу під фінансовим станом підприємства розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективністю використання. Отже, фінансовий стан підприємства – це найважливіша характеристика його ділової активності та надійності.
Предметом фінансового аналізу є фінансові ресурси підприємства і їх потоки.
Метою фінансового аналізу є всебічна оцінка фінансового стану підприємства, резервів його діяльності та ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства, а також виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими установами; розробки най вірогідніших передбачень і прогнозів майбутніх умов функціонування підприємства; своєчасного виявлення та усунення недоліків у господарській діяльності для визначення шляхів покращення фінансового стану підприємства та підвищення його платоспроможності.
Простіше кажучи основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства і фінансових результатів його діяльності.
В свою чергу мета аналізу досягається в результаті вирішення певного взаємозалежного набору аналітичних задач. Щоб приймати рішення по в сфері управління виробництвом, фінансами, інвестиціями керівництву потрібна постійна ділова поінформованість з відповідних питань, що є результатом добору, аналізу, оцінки і концентрації вихідної інформації. Необхідно аналітичне прочитання вихідних даних, виходячи з моменту часу та цілей аналізу.
Але не тільки часові межі визначають альтернативність цілей фінансового аналізу. Вони залежать також від цілей суб'єктів фінансового аналізу, тобто конкретних користувачів фінансової інформації.
Так під суб’єктами фінансового аналізу розуміють фінансових аналітиків, які зацікавлені в діяльності підприємства з будь-яких причин.
Основні цілі фінансового аналізу в залежності від інтересів партнерів підприємства представлені в табл. 1.1.
|
Основні партнери |
Внесок |
Компенсація |
Мета фінансового аналізу |
|
Власники |
Власний капітал |
Дивіденди |
Фінансові результати, фінансова стійкість підприємства |
|
Кредитори |
Запозичений капітал |
Відсотки |
Ліквідність (платоспроможність) мобільність грошей для оплати боргів |
|
Керівники |
Компетентність і кваліфікованість, організаторські здібності |
Оплата праці та частина прибутку зверх посадового окладу |
Інформація в повному обсязі |
|
Персонал |
Виконання робіт згідно з розподілом праці |
Оплата праці, премії, соціальні умови |
Фінансові результати та ліквідність |
|
Постачальники |
Поставка засобів і предметів праці |
Договірна ціна |
Фінансовий стан і ліквідність підприємства |
|
Споживачі |
Збут продукції, товарів, послуг, робіт |
Договірна ціна |
Фінансовий стан і наявність запасів готової продукції та товарів |
|
Податкова адміністрація |
Послуги |
Оплата податків в повному обсязі в визначений строк |
Фінансові результати |
Приклад: Кожний суб’єкт господарювання вивчає інформацію, виходячи з власних інтересів. Так, акціонерам і іншим власникам необхідно визначити частку власного капіталу та динаміку його зміни, оцінить ефективність використання ресурсів адміністрацією підприємства, можливість отримання дивідендів за результатами господарської діяльності.
В найбільш загальній формі цілі основних користувачів фінансової інформації представлені ( за Е.Хелфертом) на рис. 1.1.
|
Менеджери |
Власники |
Кредитори |
|
|
1 ціль |
Аналіз виробничої діяльності: - коефіцієнти прибут ковості (по балансовому прибут ку); - рівень рентабельності (по чистому прибутку); - аналіз поточних (операційних) витрат; - аналіз податкових платежів; - операційний важіль; - порівняльний аналіз. |
Прибутковість: - доходність власного капіталу; - доходність акціонерного капіталу; - прибуток на акцію; - грошовий потік на акцію; - курс акцій; - загальний прибуток акціонера; - інвестиційна вартість бізнесу. |
Ліквідність: - коефіцієнт поточної ліквідності; - коефіцієнт миттєвої ліквідності; - ліквідаційна вартість підприємства; - характеристика грошових потоків |
|
2 ціль |
Управління ресурсами: - обертання активів; - управління оборотним капіталом; - обертання запасів; - характеристика дебіторської заборгованості; - характеристика кредиторської заборгованості; - ефективність використання трудових ресурсів. |
Розподіл прибутку: - дивіденди на акцію; - поточна доходність акції; - коефіцієнт виплати дивідендів; - коефіцієнт покриття дивідендів; - коефіцієнт співвідношення дивідендів і активів. |
Фінансовий ризик: - доля боргу в активах; - доля боргу в капіталізації; - співвідношення позикового і власного капіталу; - компроміс між ризиком і винагородою; - власний оборотний капітал. |
|
3 ціль |
Доходність: - доходність активів (всіх або чистих); - доходність активів по прибутку до виплати процентів і податків; - вартість капіталу; - грошовий потік на інвестиції. |
Ринкові показники: - коефіцієнт Р/Е; - співвідношення ринкової і балансової вартості акцій; - динаміка курсу акцій. |
Обслуговування боргу: - коефіцієнт покриття процентних виплат; - коефіцієнт покриття боргових зобов'язань; - прострочена заборгованість. |
2. Види фінансового аналізу
Фінансовий аналіз (за І.О.Бланком) підрозділяється на окремі види в залежності від наступних ознак:
1. За організаційними формами проведення виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий аналіз підприємства.
а) Внутрішній фінансовий аналіз проводиться фінансовими менеджер рами чи підприємства власниками його майна з використанням усієї сукуп ності наявних інформативних показників. Результати такого аналізу можуть представляти комерційну таємницю підприємства.
Внутрішньогосподарський (управлінський) фінансовий аналіз викорис то вує як джерело інформації й інші дані системного бухгалтерського обліку, дані про технічну підготовку виробництва, нормативну, планову й іншу інформацію.
Особливостями управлінського аналізу є:
• орієнтація результатів аналізу на своє керівництво;
• використання всіх джерел інформації для аналізу;
• відсутність регламентації аналізу з боку;
• комплексність аналізу;
• інтеграція обліку, аналізу, планування і прийняття рішень;
• максимальна закритість результатів аналізу з метою збереження комерційної таємниці.
б) Зовнішній фінансовий аналіз здійснюють податкові інспекції, аудиторські фірми, банки, страхові компанії з метою вивчення правильності відображення фінансових результатів діяльності підприємства, його фінансової стійкості і кредитоспроможності.
Основний зміст зовнішнього фінансового аналізу полягає в:
• аналізі абсолютних показників прибутку;
• аналізі відносних показників рентабельності;
• аналізі фінансового стану, ринкової стійкості, ліквідності балансу, платоспроможності підприємства;
• аналізі ефективності використання позикового капіталу;
• економічній діагностиці фінансового стану підприємства.
2. За обсягом дослідження виділяють повний і тематичний фінансовий аналіз підприємства.
а) повний фінансовий аналіз проводиться з метою вивчення всіх аспектів фінансової діяльності підприємства в комплексі.
б) тематичний фінансовий аналіз обмежується вивченням окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Предметом тематичного фінансового аналізу може бути ефективність використання активів підприємства: оптимальність фінансування різних активів з окремих джерел: стан фінансової стійкості і платоспроможності підприємства; оптимальність інвестиційного портфеля: оптимальність фінансової структури капіталу і ряд інших аспектів фінансової діяльності підприємства.
3. За об'єктом аналізу виділяють наступні його види:
а) аналіз фінансової діяльності підприємства, об'єднання в цілому. У процесі такого аналізу об'єктом вивчення є фінансова діяльність підприємства в цілому без виділення окремих його структурних одиниць і підрозділів.
б) аналіз фінансової діяльності окремих структурних одиниць і підрозділів (центрів економічної відповідальності). Такий аналіз базується в основному на результатах управлінського обліку підприємства.
в) аналіз окремих фінансових операцій. Предметом такого аналізу можуть бути окремі операції, зв'язані з короткостроковими чи довгостроковими фінансовими вкладеннями; з фінансуванням окремих реальних проектів і інші.
4. За періодом проведення виділяють попередній, поточний і наступний фінансовий аналіз.
а) попередній фінансовий аналіз пов'язаний з вивченням умов фінансової діяльності в цілому чи здійснення окремих фінансових операцій підприєм ст ва (наприклад, оцінка власної платоспроможності при необхідності одержан ня великого банківського кредиту).
б) поточний (чи оперативний) фінансовий аналіз проводиться в процесі реалізації окремих фінансових чи планів здійснення окремих фінансових операцій з метою оперативного впливу на результати фінансової діяльності. Як правило, він обмежується коротким періодом часу.
в) наступний (чи ретроспективний) фінансовий аналіз здійснюється підприємством за звітний період (місяць, квартал, рік). Він дозволяє глибше і повніше проаналізувати фінансовий стан і результати фінансової діяльності підприємства в порівнянні з попереднім і поточним аналізом, тому що базується на завершених звітних матеріалах статистичного і бухгалтерського обліку.
3. Методи фінансового аналізу, їх класифікація
Умовою успішного проведення фінансового аналізу є чітка організація аналітичного процесу як системи раціональних, скоординованих дій щодо вивчення об'єкта дослідження відповідно до визначеної мети. Для забезпечення ефективності фінансового аналізу його потрібно добре продумати, спланувати й організувати. Процес фінансового аналізу повинен здійснюватись упоряд ковано, у певній послідовності. Організацію фінансового аналізу можна уявити як технологічний процес, в якому необхідні аналітичні процедури здійснюються у встановленому порядку і реалізуються за допо могою сукупності організаційних, методичних і технічних мето дів, способів і прийомів. Виходячи із терміну, змісту і призна чення виконуваних аналітиком процедур, процес фінансового аналізу умовно можна поділити на окремі складові щодо чоти рьох основних етапів:
І етап – формування моделі аналітичного дослідження;
ІІ етап – дослідження стану, динаміки та можливостей функціонування економічної системи;
ІІІ етап – інтерпретація системи показників аналітичного дослідження;
ІV етап – розробка сценаріїв управлінських рішень та контролю їх ефективності.
Коротко пояснимо зміст кожного з етапів фінансового аналізу.
Визначальним етапом розроблення методики фінансового аналізу є процес формування його моделі (І). Він полягає у визна ченні завдання, мети і об'єктів аналізу, вивченні матеріалів та результатів раніше проведених аналітичних досліджень, складанні плану аналізу і графіка його проведення, розробці програми і всього інструментарію методичних прийомів і алгоритмів розра хунків для аналізу, обмеженні кола необхідної інформації для проведення аналізу і попередньому ознайомленні з нею.
Як відмічає відомий економіст Е. Хелферт, в будь-якій ситуа ції слід чітко розуміти мету аналізу, перед тим як братися за олі вець чи сідати за комп'ютер, інакше процес аналізу стає беззміс товним перебиранням цифр.
Формування моделі аналізу дає змогу:
визначити оптимальну структуру інформаційних потоків щодо об'єктів для розв'язку всієї сукупності завдань, передбачених методикою аналізу;
за безпечити максимальну оперативність та економічність аналіти чного процесу;
виявити взаємозв'язки за видами і напрямами аналізу;
досягти максимальної адаптації методики аналітичного дослідження до запиту користувачів.
Планування фінансового аналізу охоплює широке коло пи тань. До них належать не лише встановлення термінів виконання окремих робіт, перелік виконавців і розподіл обов'язків між ни ми, а й складання самої програми аналізу, визначення його інфо рмаційної бази.
Розробка програми і вибір методики аналізу – один з важли вих етапів, що значною мірою визначає обсяг та ефективність всієї аналітичної роботи. У програмі потрібно відобразити мету, об'єкти й основні напрями аналізу, період, який він охопить, сту пінь деталізації і глибину вивчення окремих сторін діяльності, його інформаційне і технічне забезпечення.
Програма аналізу передбачає розробку макетів аналітичних таблиць, алгоритмів їх заповнення, методичних вказівок вико навцям щодо використання конкретних джерел даних технічних прийомів аналізу й оформлення результатів проведеної роботи.
Другий структурний етап фінансового аналізу – власне ана літичне дослідження (ІІ) – включає в себе зведення і групування даних, розрахунок системи синтетичних та аналітичних показників побудову таблиць і графіків.
В процесі аналітичного дослідження використовується система логічних, математичних та евристичних методів фінансового аналізу.
Водночас, як застерігає Е. Хелферт, фінансовий аналітик час то зазнає спокуси розрахувати все, що тільки можливо від поча тку до кінця, однак в більшості випадків декілька правильно виб раних коефіцієнтів містять в собі ту інформацію і той зміст які в дійсності йому необхідні.
Для кожного блоку завдань фінансового аналізу необхідно формувати окрему підсистему показників, враховуючи принципи їх достатності, для відповідної глибини аналітичних досліджень Водночас вивчаються взаємозв'язки між показниками та рівні їх значень.
Частіше за все аналіз фінансового стану господарюючих суб'єктів проводять у системі досліджень об’єктів їх діяльності за двома напрямами:
активи -> зо бов'язання -> власний капітал;
доходи -> витрати -> фінансовий результат.
Інформація такого аналізу дає можливість здійснити оцінку повноти використання потенціалу господарської діяльно сті економічної системи у формуванні фінансового результату
На етапі інтерпретації системи показників аналітичного дослі дження (ІІІ):
- здійснюють в текстовому вигляді описовий якісний ви клад кількісних показників фінансового аналізу, відображених в таблицях і на графіках;
- дають оцінку стану ефективності динамі ки розвитку і потенційних можливостей діяльності господарюю чих суб'єктів;
- узагальнюють досягнення і недоліки, виявляють наявні резерви і визначають заходи з їх реалізації;
- доводять до відома користувачів результати аналізу.
Інтерпретацією одержа них результатів завершується кожний крок дослідження. При цьому визначають який висновок можна зробити, виходячи із проведеного аналізу, що говорять одержані цифри, чи підтвер джують вони вихідні передбачення або відкривають щось нове.
Надзвичайно популярною формою подання результатів фінан сового аналізу є економічні експрес-доповіді. Це письмові повід омлення суб'єктів аналізу, користувачів про результати аналіти чного дослідження. Рівень якості інтерпретації даних фінансо вого аналізу характеризують інформаційність, виразність і наоч ність матеріалів.
На завершальному етапі фінансового аналізу (ІV) на підставі інфо рмаційних ресурсів статистичних таблиць і графіків та формулю вання проблем, які потребують розв'язання в економічних екс-прес-доповідях, користувачі розробляють сценарії управлінських рішень і визначають систему контролю оцінки їх ефективності. Фінансовий аналіз дозволяє вияснити все корисне, що знаходить ся у вихідних даних і визначити, що і як можливо використати для прийняття рішень.
В процесі прийняття рішень виконавчі органи можуть допов нювати одержану інтерпретовану інформацію додатковими пока зниками і висновками.
Передумовою підготовки та прийняття управлінського рішен ня завжди є наявність проблеми, тобто встановлення за допомо гою фінансового аналізу невідповідності між фактичним і бажа ним станом діяльності господарюючих суб'єктів.
Технологія прийняття рішень охоплює діагностику проблеми, виявлення можливих способів її вирішення, оцінку варіантів і вибір варіанта, який дасть змогу найвигіднішим для економічної системи способом вирішити проблему. Вибір відповідного варіа нта рішення здійснюється з урахуванням рівня показників фінан сового аналізу щодо критеріїв часу, величини і ймовірності оде ржання необхідного результату.
Відносно ж другої частини досліджуваного питання необхідно відмітити ти, що методичне забезпечення може бути результа том власних розробок або адаптації наявних готових рекомен дацій. Серед останніх можна виділити методичні рекомендації державних органів виконавчої влади:
1. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій. – Наказ Агентства з питань запобі гання банкрутству підприємств та організацій. – 23.02.1998 р. -№22.
2. Методика оцінювання роботи центральних і місцевих орга нів виконавчої влади щодо залучення інвестицій, здійснення за ходів з поліпшення інвестиційного клімату у відповідних галузях економіки та в розрізі регіонів, рейтингової оцінки інвестиційної привабливості галузей, регіонів та суб'єктів господарювання. - Наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, – 25.03.2004 р. – № 115.
3. Методика проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та органі зацій. – Наказ Агентства з питань запобігання банкрутству під приємств та організацій. – 27.06.1997 р. – № 81.
4. Методичні рекомендації по аналізу фінансово-господар ського стану підприємств та організацій. – Лист Державної по даткової адміністрації України. – 27.01.1998 р. – № 759/10/20-2117.
5. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплато спроможності підприємства та ознак дій з приховування банк рутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. - Наказ Мінекономіки України. – 17.01.2001 р. –№ 10.
6. Методичні рекомендації щодо проведення аналізу фінансо вого стану підприємства-боржника при отриманні відстрочок (розстрочок). – Лист Державної податкової адміністрації Украї ни. – 15.06.1998 р. – № 7141/10/20-0017.
7. Методичні рекомендації щодо проведення системного еко номічного аналізу фінансово-господарської діяльності по здійс ненню випереджувальних заходів запобігання банкрутству під приємств транспортно-дорожнього комплексу. – Наказ Міністер ства транспорту України. – 10.02.2003 р. – № 92.
8. Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації. – Наказ Мініс терства фінансів України. – 26.01.2001 р. – № 49/121.
9. Рекомендації щодо оцінки комерційними банками кредито спроможності та фінансової стабільності позичальника. – Лист Національного банку України. – 02.06.1994 р. – № 23011/79.
10. Рекомендації щодо інтегральної оцінки обсягів тіньової економіки. - Наказ Міністерства економіки України. - від 03.06.2005 р. № 156.
11. Методика аналізу фінансово-господарської діяльності під приємств державного сектору економіки. – Наказ Міністерства фінансів України. – 14.02.2006 р. – № 170.
12. Методичні рекомендації з аналізу і оцінки фінансового стану підприємства. - Рішення Правління Укоопспілки. - 28.07.2006 р.
Найчастіше ж з метою проведення ґрунтовного фінансового аналізу використовуються методичні рекомендації представлені в:
1. Методичних рекомендаціях щодо підготовки аудиторського висновку при перевірці відкритих акціонерних товариств та підприємств – емітентів облігацій (крім комерційних банків) схвалених Аудиторською палатою України протокол засідання АПУ від 23.02.2001 р.
2. Положенні про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженого наказом Мінфіну України від 26.01.2001 р. №49/121
3. Методичних рекомендаціях щодо аналізу фінансово-господарського стану підприємств та організацій, затверджених ДПА України від 16.06.2000 р.
ТЕМА 2
ЗНАЧЕННЯ І ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ
1 Фінансова звітність як інформаційна база фінансового аналізу підприємства
2 Система показників фінансового аналізу та оцінка їх величини в процесі прийняття управлінських рішень
Питання для самоконтролю
1. Класифікація фінансової звітності підприємства
2. Ознаки корисності даних
3. Призначення основних компонентів фінансової звітності
Мета: вивчити сутність фінансової звітності як інформаційної бази фінансового аналізу підприємства та систему показників фінансового аналізу та оцінку їх величини в процесі прийняття управлінських рішень
1 Фінансова звітність як інформаційна база фінансового аналізу підприємства
Під інформацією (від латинського informatio – пояс нення, повідомлення, викладення), зазвичай, розуміють впоряд ковані відомості про процеси і явища.
Інформаційне забезпечення є першочерговим завданням у будь-якому аналітичному дослідженні і важливим інструментом для підготовки та прийняття ефективних управлінських рішень. Фінансовий аналіз проводиться з використанням системи еконо мічних даних, дослідження яких породжує економічну інформа цію, що використовується в управлінні.
Потреби фінансового аналізу забезпечуються нормативно-довідковими, плановими та обліковими (фактичними) інформа ційними ресурсами. Вони відбивають певні події, явища, проце си, які бажано, щоб так відбулися, що мають так відбутись, або вже так відбулися.
В свою чергу формування інформаційної бази фінансового аналізу повинно відповідати ознакам корисності даних:
1. Своєчасність
2. Достатність
3. Рівні деталізації та агрегації
4. Зрозумілість
5. Недопущення зміщення (н-д, відносно часового горизонту)
6. Релевантність
7. Зіставлюваність
8. Надійність
9. Надмірність
10. Економічна ефективність (рентабельність)
11. Квантифікація (можливість кількісного вираження якісної інформації)
2 Система показників фінансового аналізу та оцінка їх величини в процесі прийняття управлінських рішень
Виходячи з вищенаведеного для прийняття економічних рішень користувачами фінансо вих звітів необхідна інформація про фінансовий стан, результати діяльності та зміни у фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовили склад фінансової звітності. Згід но з П(С)БО 1 до неї відносять:
• Баланс (ф. № 1);
• Звіт про фінансові результати (ф. № 2);
• Звіт про рух грошових коштів (ф. № 3);
• Звіт про власний капітал (ф. № 4);
• Примітки до звітів (ф. № 5).
Інші звіти (звернення ради директорів до акціонерів, звіт керів ництва компанії, звіт аудитора тощо), які включені до звітності підприємства, не є фінансовою звітністю.
Компоненти фінансової звітності відображують різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну ін формацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її зміни, що робить можливим ретроспективний ана ліз діяльності підприємства (табл. 4.1).
Таблиця 4.1
Призначення основних компонентів фінансової звітності
|
Складові фінан сової звітності |
Зміст |
Використання інформації |
|
Баланс |
Наявність економічних ре сурсів, які контролюються підприємством, на дату ба лансу |
Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності під приємства, прогнозування майбутніх потреб у пози ках, оцінка та прогнозуван ня змін в економічних ре сурсах, які підприємство, ймовірно, контролюватиме в майбутньому |
|
Звіт про фінан сові результати |
Доходи, витрати та фінан сові результати діяльності підприємства за звітний період |
Оцінка та прогноз: прибут ковості діяльності підприєм ства, структури доходів та витрат |
|
Звіт про власний капітал |
Зміни у складі власного капіталу підприємства про тягом звітного періоду |
Оцінка та прогноз змін у власному капіталі |
|
Звіт про рух гро шових коштів |
Генерування та викорис тання грошових коштів протягом звітного періоду |
Оцінка та прогноз опера ційної, інвестиційної та фі нансової діяльності підпри ємства |
|
Примітки |
Обрана облікова політика, інформація не наведена безпосередньо у фінансо вих звітах, але обов'язкова за П(С)БО, додатковий аналіз статей звітності, не обхідний для забезпечення її зрозумілості |
Оцінка та прогноз: обліко вої політики, ризиків або непевності, які впливають на підприємство, його ре сурси та зобов'язання, діяль ності підрозділів підприємс тва тощо |
Для інтерпретації економічних показників діяльності господа рюючих систем також необхідно мати обґрунтовані нормативні (ета лонні, стандартні) величини, які будуть характеризувати допус тимі (критичні) межі їх зміни.
Щодо термінів «еталон», «норматив» і «стандарт», то їх тлу мачення дається в словниках. Еталон (фр. etalon)– вимірник, зразок для порівняння з чим-небудь. Норматив (від лат. normatio – упорядкування) – економічний, технічний та інший показник норм, у відповідності з яким проводиться будь-яка ро бота, виконується будь-яка програма. Стандарт (англ. standard) -зразок, еталон, модель, які приймаються за вихідні для співставлення з ними інших подібних об'єктів.
Використовуючи фактичні і нормативні величини показників, можна здійснювати ідентифікацію діяльності господарюючих си стем за наступними рівнями:
• достатній та позитивний - - фактична величина показника (П1) перевищує критеріальну (еталонну, нормативну) межу (Пе) в коридорі значень що забезпечують ефективну діяльність (Кез), а в порівнянні з минулим періодом (П0) має тенденцію до покращення:
Пе<П1 >П0;
• достатній, але негативний – фактична величина показника перевищує критеріальну (еталонну, нормативну) межу в Кез, а в порівнянні з минулим періодом має тенденцію до погіршення:
Пе<П, <П0;
• недостатній, але позитивний – фактична величина показни ка нижча за критеріальну (еталонну, нормативну) межу в Кез, а порівнянні з минулим періодом має тенденцію до покращення:
Пе>П,>По;
• недостатній та негативний – фактична величина показника нижча за критеріальну (еталонну, нормативну) межу в Кез, а порі внянні з минулим періодом має тенденцію до погіршення:
Пе>П,<П0.
Показники, величини яких ненормовані, оцінюють за тенден цією зміни їх значень в динаміці. При цьому стан підприємства може поліпшуватись, бути стабільним або погіршуватись.
Оцінка розвитку підприємства при аналітичному дослідженні фактичних, планових і нормативних показників здійснюється за видами порівнянь (табл. 4.2).
Таблиця 4.2
Види порівнянь показників та їх інтерпретація
|
Порівнювана величина показника |
Базова величина показника |
Інтерпретація результатів порівняння показників |
|
Фактична |
За планом |
Рівень виконання показників плану |
|
За планом |
Фактична |
Рівень формування планових показників |
|
Фактична у звіт ному періоді |
Фактична у минуло му періоді |
Динаміка розвитку показни ків |
|
Фактична |
За нормативом |
Рівень оптимізації величини фактичних показників |
|
За планом |
За нормативом |
Рівень оптимізації величини планових показників |
|
За нормативом |
Фактична |
Рівень інтенсивності фактич них показників |
|
За нормативом |
За планом |
Рівень інтенсивності плано вих показників |
ТЕМА 3
АНАЛІЗ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА
1. Завдання, основні напрямки та інформаційне забезпечення аналізу необоротних активів підприємства
2. Аналіз наявності та стану необоротних активів
3. Аналіз ефективності використання необоротних активів
Питання для самоконтролю
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу технічного стану та ефективності використання необоротних активів підприємства
1. Завдання, основні напрямки та інформаційне забезпечення аналізу необоротних активів підприємства
Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати певне майно, яке належить йому на правах власно сті чи володіння. Усе майно, яке належить підприємству і яке ві дображено в його балансі, називають активами.
Активи — це економічні ресурси підприємства у формі сукуп них майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку;
це ресурси, контрольо вані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигід у майбутньому.
Згідно з національною обліковою теорією головним критерієм відображення певних цінностей в активі балансу є право власності на них без будь-якого посилання на можливість одержувати еконо мічні вигоди від використання активу в майбутньому. Право влас ності має три форми свого прояву — право володіння, право корис тування і право розпорядження. Визначальним є право розпоря дження.
Комітет з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зазначає, що право власності не є суттєвим при визнанні активу в балансі. Головним є те, що підприємство контролює вигоди, отримані від використання цього майна, та переймає ризики, пов'язані з активом.
Безумовно, щоб підприємство нормально функціонувало, не обхідна наявність певних засобів і джерел. Основні виробничі за соби, що складаються з будівель, споруд, машин, обладнання та інших засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва, є найголовнішою основою діяльності підприємства. Без їх наявно сті навряд чи могло б що-небудь здійснитися. Природно, що для нормального функціонування кожного підприємства необхідні не тільки основні засоби, а й оборотні засоби, які являють собою передусім грошові кошти, які використовуються підприємством для придбання оборотних засобів і засобів обігу.
Тому маючи чітке уявлення про кожний елемент основних засобів у виробничому процесі, про їх фізичний та моральний знос, про чинники, які впливають на використання основних засобів, мож на знайти методи, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних засобів і виробничих потужностей під приємства, які забезпечують зниження витрат виробництва і, звичайно, зростання продуктивності праці.
Основною метою аналізу ак тивів підприємства є виявлення та задоволення потреби в окремих їх видах для забезпечення операційного процесу, а та кож оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективної гос подарської діяльності.
З урахуванням цієї мети, процес форму вання та налізу активів підприємства будується на основі таких принципів:
1. Врахування перспектив розвитку операційної діяльності та форм її диверсифікації. Формування активів підприємства при його створенні підпорядковано насамперед задачам розвитку йо го операційної діяльності. При цьому слід мати на увазі, що на первинних стадіях життєвого циклу підприємства обсяги опера ційної діяльності зростають доволі високими темпами (за умови правильного вибору підприємством своєї ринкової позиції). Тому сформовані на первинній стадії активи підприємства повинні ма ти певний резервний потенціал, який би забезпечував можливості приросту продукції та диверсифікації операційної діяльності в майбутньому періоді.
2. Забезпечення співвідношення обсягу та структури сформо ваних акти вів, обсягу та структурі виробництва і збуту продук ції. Таке спів відно шен ня повинно забезпечуватись у процесі роз робки бізнес-плану створення нового підприємства через визна чення потреби в окремих видах активів.
3. Забезпечення оптимального складу активів з позицій ефек тивності господарської діяльності. Така оптимізація складу акти вів підприємства направлена, з одного боку, на забезпечення на ступного повного корисного використання окремих їх видів, а з іншого — на підвищення сукупної потенційної їх здатності гене рувати операційний прибуток.
В свою чергу процес цієї оптимізації здійснюється за трьома наступними етапами:
На першому етапі оптимізується співвідношення сукупних розмірів необоротних та оборотних активів підприємства, які ви користовуються в процесі його операційної діяльності.
На другому етапі оптимізується співвідношення активної та пасивної частини необоротних активів. До активної частини не оборотних активів відносять машини, механізми та устаткування, які безпосередньо задіяні у виробничому технологічному проце сі. До пасивної частини необоротних операційних активів відно сять будівлі та приміщення; машини та устаткування, які викорис товуються в процесі управління операційною діяльністю; нема теріальні активи, які обслуговують операційний процес.
На третьому етапі оптимізується співвідношення трьох основних видів оборотних активів:
Оптимізація складу необоротних та оборотних активів потре бує врахування галузевих особливостей операційної діяльності, середньої тривалості операцій ного циклу на підприємстві, а та кож оцінки позитивних та негативних особливос тей функціону вання цих видів активів.
Отже, з урахуванням усіх розглянутих вище особливостей фор мування активів можна виділити основні завдання, які ставить перед собою підприєм ст во в процесі управління активами:
— як отримати найбільший прибуток при найменшому ризику;
— як збільшити продаж;
—як вести правильну інвестиційну стратегію;
—як розробити методику оптимального залучення фінансо вих ресурсів.
Активи підприємства розподіляються за різними класифіка ційними ознаками (рис. 3.2).
Рис. 3.2. Класифікація активів підприємства за основними ознаками
За формою функціонування виділяють:
• матеріальні активи, які характеризують активи підприємст ва, що мають матеріальну форму. Це основні засоби, незавершені капітальні вкладення, устаткування, виробничі запаси сировини та матеріалів, запаси швидко зношу ваних предметів (МШП), обсяг незавершеного виробництва, інші види матеріальних активів;
• нематеріальні активи, що характеризують активи підприємс тва, які не мають матеріальної форми, але беруть участь у госпо дарській діяльності та приносять прибуток. До них належать при дбання підприємством прав користування окремими природними ресурсами, патентні права на використання винаходів, «ноу-хау», товарний знак — емблема, рисунок чи сим вол, торгова марка — право на виняткове використання фірмового найменування юридичної особи, права на використання комп'ю терних програм, «гудвіл» — різниця між ринковою вартістю під приємства як майнового комплексу і його балансовою вартістю, інші аналогічні види майнових цінностей підприємства;
• фінансові активи, що характеризують різні фінансові ін струменти, які належать підприємству або перебувають у його володінні. Це грошові активи в національній та іноземній валюті, дебіторська заборгованість у всіх її формах, коротко- та довго строкові фінансові вкладення.
За характером участі в господарському процесі та швидкіс тю обороту активів виділяють:
• оборотні (поточні) активи, що характеризують сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну ви робничо-комерційну операційну діяльність і повністю викорис товуються впродовж одного виробничо-комерційного циклу. До них відносять такі елементи: виробничі запаси сировини та на півфабрикатів, запаси МШП, обсяг незавершеного виробництва, запаси готової продукції, дебіторську заборгованість, грошові ак тиви в національній та іноземній валюті, короткострокові фінан сові вкладення, витрати майбутніх періодів;
• необоротні активи, що характеризують сукупність майно вих цінностей підприємства, які багаторазово використовуються в процесі господарської діяльності та переносять на продукцію свою вартість поступово. Це основні засоби, нематеріальні ак тиви, незавершені капітальні вкладення, устаткування, довго строкові фінансові вкладення, інші види необоротних активів.
За характером обслуговування окремих видів діяльності розрізняють:
• операційні активи — сукупність майнових цінностей, які використовують у виробничо-комерційній (операційній) діяльнос ті підприємства з метою отримання операційного прибутку. До них належать: виробничі основні засоби, нематеріальні активи, що обслуговують операційний процес, оборотні операційні акти ви за винятком короткострокових фінансових вкладень;
• інвестиційні — активи, які характеризують сукупність май нових цінностей підприємства, пов'язаних зі здійсненням його інвестиційної діяльності. Це незавершені капітальні вкладення, устаткування, довго- та короткострокові фінансові вкладення.
За характером фінансових джерел формування виділяють:
• валові активи — сукупність майнових цінностей (активів) підприємства, які сформовані за рахунок як власного, так і пози кового капіталу;
• чисті активи, які характеризують вартісну сукупність май нових цінностей підприємства, сформованих винятково за раху нок його власного капіталу.
За характером володіння активи поділяють на:
• власні,
• орендовані.
За ступенем ліквідності розрізняють:
• активи в абсолютно ліквідній формі, які не потребують реа лізації, тобто грошові активи в національній та іноземній валюті;
• високоліквідні активи — активи, які можуть бути швидко конвертовані в грошову форму (як правило, на строк до одного місяця) без втрат своєї поточної ринкової вартості з метою своє часного забезпечення платежів за поточними фінансовими зо бов'язаннями. До них відносять короткострокові фінансові вкла дення та короткострокову дебіторську заборгованість;
• середньоліквідні активи — це всі форми дебіторської забор гованості, крім короткострокової та безнадійної, запаси готової продукції для реалізації;
• низьколіквідні — активи, які можуть бути конвертовані в грошову форму без втрат своєї поточної ринкової вартості лише впродовж значного періоду часу (від півроку і більше). Це запаси сировини, напівфабрикатів, запаси МШП, основні засоби, неза вершені капітальні вкладення, устаткування, довгострокові фі нансові вкладення;
• неліквідні активи — такі види активів, які самостійно не можуть бути реалізовані. До них належать безнадійна дебіторська заборгованість, витрати майбутніх періодів, збитки поточних та минулих років.
Інформаційними джерелами для аналізу майна підприємства є баланс підприємства, ф.1, примітки до фінансової звітності, ф.5, а також звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос), ф.11-ОФ. При аналізі діяльності підприємства до 1999 р. можна використовувати також Звіт про фінансово-майновий стан, ф.3 (згідно з НСБУ такий звіт не складається). При аналізі відкритих акціонерних товариств можна також використовувати примітки до фінансової звітності, яка подається до Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку згідно з Положенням про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами та підприємствами-емітентами обліга цій.
Аналіз майна підприємства здійснюється на основі агрегованого балансу підприємства та Структури і динаміки оборотних активів.
2. Аналіз наявності та стану необоротних активів
Аналіз майна підприємства передбачає проведення аналізу складу майна та його структури, вивчення джерел формування майна, зміни складових майна і джерел його формування.
Так аналіз структури та динаміки джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів, які направляються на придбанням суб’єктом господарювання різного роду майна, виконується за даними балансу підприємства з використанням прийомів вертикального та горизонтального аналізу.
Згідно П(С)БО № 1, джерела формування фінансових ресурсів відображені в пасиві балансу, а напрями їхнього використання, тобто майнові цінності – в активі.
Вертикальний аналіз дозволяє визначити питому вагу кожної статті пасиву та активу в підсумку балансу на певний момент часу, тобто дослідити структуру джерел формування фінансових ресурсів та майна підприємства в статиці.
Горизонтальний аналіз уможливлює вивчення динаміки джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів підприємства шляхом встановлення абсолютних та відносних відхилень за статтями пасиву та активу балансу.
Виконання аналізу структури та динаміки джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів підприємства передбачає заповнення табл. 1 – 2 для кожного звітного періоду окремо.
За результатами аналізу пасиву та активу балансу надаються висновки про структуру та динаміку джерел формування та напрямів використання фінансових ресурсів підприємства: як по кожному звітному періоду, так і за досліджуваний період взагалі.
Таблиця 1
Структура та динаміка зміни майна підприємства у 200_ році
|
Стаття активу |
Джерело інформації, форма № 1 |
Абсолютна величина, тис. грн. |
Питома вага, % |
Зміни за період |
|||||
|
на початок періоду |
на кінець періоду |
на початок періоду |
на кінець періоду |
в абсолютних величинах, тис. грн. |
у питомій вазі, % |
темп приросту, % |
у % до зміни підсумку балансу |
||
|
1. Необоротні активи |
р. 080 |
||||||||
|
1.1. Нематеріальні активи |
р. 010 |
||||||||
|
1.2. Основні засоби |
р. (020+030+070) |
||||||||
|
1.3. Довгострокові фінансові інвестиції |
р. (040+045) |
||||||||
|
1.4. Довгострокова дебіторська заборгованість |
р. 050+060 |
||||||||
2. Оборотні активи |
р. 260 |
||||||||
|
2.1.Запаси |
р. (100 + ... + 140) |
||||||||
|
2.2.Дебіторська заборгованість |
р. (150 +... + 210)** |
||||||||
|
2.3.Поточні фінансові інвестиції |
р. 220 |
||||||||
|
2.4.Грошові кошти |
р. (230 + 240) |
||||||||
|
2.5. Інші оборотні активи |
р. 250 |
||||||||
|
3. Витрати майбутніх періодів |
р. 270 |
||||||||
|
БАЛАНС |
р. 280 |
Таблиця 2
Структура та динаміка джерел формування майна підприємства у 200_ році
|
Стаття пасиву |
Джерело інформації, форма №1 |
Абсолютна величина, тис. грн. |
Питома вага, % |
Зміни за період |
|||||
|
на початок періоду |
на кінець періоду |
на початок періоду |
на кінець періоду |
в абсолютних величинах, тис. грн. |
у питомій вазі, % |
темп приросту, % |
у % до зміни підсумку балансу |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 = 4 - 3 |
8 = 6 - 5 |
10* |
|
|
1. Власний капітал |
р. 380 |
||||||||
|
1.1. Статутний капітал (пайовий капітал) |
р. (300 +310 + 360 +370) |
||||||||
|
1.2. Додатковий капітал |
р. (320+330) |
||||||||
|
1.3. Резервний капітал |
р. 340 |
||||||||
|
1.4. Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) |
р. 350 |
||||||||
|
2. Забезпечення майбутніх витрат і платежів |
р. 430 |
||||||||
|
3. Довгострокові зобов'язання |
р. 480 |
||||||||
|
4. Поточні зобов'язання |
р. 620 |
||||||||
|
4.1. Короткострокові кредити |
р. (500 + 510) |
||||||||
|
4.2. Кредиторська заборгованість |
р. (520 + ... + 610) |
||||||||
|
5. Доходи майбутніх періодів |
р. 630 |
||||||||
|
БАЛАНС |
р. 640 |
Примітка: * - ; ** - крім рядків, які не входять до підсумку балансу.
При проведенні аналізу складу та структури майна потрібно визначити зміни в майні підприємства, зробити висновки про покращення або погіршення структури активів. При цьому потрібно звернути увагу на наступні моменти:
1) на які складові припадала найбільша питома вага в структурі сукупних активів?
2) як в цілому змінилась величина майна (сума оборотних та необоротних активів підприємства):
3) якою є частка необоротних активів в сукупних активах підприємства (відповідь на це питання характеризує “важку” або “легку” структуру активів підприємства):
4) які зміни відбулися зі складовими необоротних активів:
5) яких змін зазнала структура необоротних активів?
6) як змінилась величина оборотних активів підприємства за досліджуваний період?
7) які статті внесли найбільший внесок у формування оборотних активів: запаси, дебіторська заборгованість, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти? Про які проблеми може свідчити така структура оборотних активів?
8) як змінилась вартість запасів за аналізований період, чи є ця зміна позитивною і про що свідчить:
9) яких змін за досліджуваний період зазнали обсяги дебіторської заборгованості:
10) підприємство протягом досліджуваного періоду мало активне чи пасивне сальдо заборгованості. Співставлення сум дебіторської і кредиторської комерційної заборгованості може показувати, що підприємство мало:
11) як змінилась частка грошових коштів в структурі оборотних активів підприємства за аналізований період?
Аналіз джерел формування фінансових ресурсів передбачає розгляд абсолютних та відносних змін власних та позикових засобів підприємства.
При виконанні даного аналізу потрібно визначити:
1) які кошти (власні чи позикові) є основним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства? Як змінюється частка власного капіталу в балансі за звітний період?
2) як змінилась частка позикових коштів в сукупних джерелах формування фінансових ресурсів, про що це свідчить:
3) про що може свідчити скорочення (зростання) величини резервів, фондів та нерозподіленого прибутку підприємства:
4) як за аналізований період змінилась структура власного капіталу підприємства, на які складові припадає найбільша питома вага;
5) які зобов’язання переважають у структурі позикового капіталу? Як змінились довгострокові зобов’язання за досліджуваний період?
6) підвищився чи знизився ризик втрати фінансової стійкості підприємства – для цього проводиться аналіз структури фінансових зобов’язань підприємства:
7) які зобов’язання переважають в структурі кредиторської заборгованості на звітну дату балансу;
8) яких змін зазнали за аналізований період короткострокові зобов’язання перед бюджетом, перед постачальниками, по авансам?
9) які види короткострокової заборгованості в досліджуваному періоді характеризуються найбільшими темпами зростання:
3. Аналіз ефективності використання необоротних активів
Зважаючи на традиційне переважання в структурі майна необоротних активів необхідно більше уваги приділити саме цьому виду активів підприємства.
Так політика управління операційними необоротними активами підприємства формується за такими етапами:
1. Аналіз операційних необоротних активів підприємства в майбутньому періоді. Такий аналіз проводиться з метою вивчен ня динаміки загального їх обсягу та складу, ступеня їх викорис тання, інтенсивності оновлення та ефективності їх використання.
На першій стадії аналізу розглядається динаміка загального обсягу операційних необоротних активів підприємства — темпи їх росту у співвідношенні з темпами росту обсягу виробництва та реалізації продукції, обсягу операційних оборотних активів, загаль ної суми необоротних активів.
На другій стадії аналізу вивчається склад операційних не оборотних активів підприємства та динаміка їх структури.
У процесі цього вивчення розглядається співвідношення основ них засобів та нематеріальних активів, які використовуються в операційному процесі підприємства; у складі основних засобів аналізується питома вага рухомих та нерухомих їх видів (які у виробничій діяльності характеризують відповідно активну та па сивну їх частини); у складі нематеріальних активів розглядають ся окремі їх види.
На третій стадії аналізу оцінюється стан необоротних ак тивів, які використовує підприємство за ступенем їх зношення (амортизації). У процесі оцінки використовують такі основні по казники:
— Коефіцієнт зносу основних засобів. Він розраховується за формулою:
КЗоз = Зоз / ПВоз =
де КЗоз — коефіцієнт зносу основних засобів;
3оз — сума зносу основних засобів підприємства на певну дату;
ПВоз — первісна вартість основних засобів підприємства на певну дату.
— Коефіцієнт строку використання основних засобів. Для йо го розрахунку використовується формула:
Коз = ЗВоз / ПВоз = ,
де ЗВоз — залишкова вартість основних засобів підприємства на певну дату.
— Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його роз рахунок проводиться за формулою:
КАна = Ана / ПВна =
де КАна — коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;
Ана — сума амортизації нематеріальних активів підприємства на певну дату;
ПВна — первісна вартість нематеріальних активів підпри ємства на певну дату.
Важливим показником характеристики майнового стану під приємства є коефіцієнт реальної вартості майна, який показує, яку частку у вартості майна становлять засоби виробництва:
КВМ = (Озз+Вз+Нв+Мшп) / А
де Озз — основні засоби за залишковою вартістю;
Вз — вироб ничі запаси;
Нв — незавершене виробництво;
Мшп — малоцін ні та швидкозношувані предмети;
А — вартість активів під приємства.
Цей коефіцієнт визначає рівень виробничого потенціалу підпри ємства, забезпеченість виробничого процесу засобами виробництва. Загальноприйнято, що якщо значення цього показника нижче за 0,5, це негативна ознака як для підприємства, так і для його партнерів. Однак на сьогодні вартість частини основних засобів занижено, то му в деяких випадках значення цього коефіцієнта, нижче за 0,5, вважають нормальним. Іншими причинами низького рівня коефіці єнта можуть бути занадто великі довгострокові фінансові або капі тальні вкладення, великі залишки готової продукції, велика дебітор ська заборгованість. Усі ці причини негативно характеризують майновий та фінансовий стан підприємств, хоча такі з них, як велика дебіторська заборгованість та складські залишки готової продук ції, в умовах сьогодення легко пояснити.
На четвертому етапі аналізу визначається період обороту опе раційних необоротних активів, які використовує підприємство. Він розраховується за формулою:
ПОона = ОНА / З,
де ПОона — період обороту операційних необоротних активів, які використовує підприємство;
ОНА — середньорічна сума всіх операційних необоротних активів підприємства за первісною вартістю;
3 — середньорічна сума зносу всіх операційних необо ротних активів, які використовує підприємство.
На п'ятому етапі аналізу вивчається інтенсивність оновлення необоротних активів у майбутньому періоді. У процесі аналізу використовують такі основні показники:
— Коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів. Він характеризує частку вибулих операційних необоротних активів у загальній їх сумі та розраховується за формулою:
КВона = ОНАв / ОНАпоч,
де КВона — коефіцієнт вибуття операційних необоротних активів;
ОНАв — вартість вибулих операційних необоротних активів у звітному періоді;
ОНАпоч — вартість операційних необоротних активів на початок звітного періоду.
— Коефіцієнт оновлення операційних необоротних активів. Він характеризує приріст нових операційних необоротних акти вів у загальній їх сумі та розраховується за формулою:
КОона = (ОНАвв - ОНАв) / ОНАк
де КОона — коефіцієнт оновлення операційних необоротних ак тивів;
ОНАвв — вартість знову зведених операційних необорот них активів у звітному періоді;
ОНАв — вартість вибулих опера ційних необоротних активів у звітному періоді;
ОНАк — вартість операційних необоротних активів на кінець звітного періоду.
Вказані показники розраховуються в процесі аналізу не тільки по операційних необоротних активах у цілому, а й у розрізі їх ви дів — основних засобів та нематеріальних активів.
На шостому етапі аналізу оцінюється рівень ефективності ви користання операційних необоротних активів у звітному періоді. У процесі оцінки використовують такі основні показники:
— Коефіцієнт рентабельності операційних необоротних акти вів. Його розрахунок відбувається за формулою:
КРона = ЧПод / ОНАсер,
де КРона — коефіцієнт рентабельності операційних необоротних активів;
ЧПод — сума чистого прибутку, отримана підприємством від його операційної діяльності у звітному періоді;
ОНАсер — се редня вартість операційних необоротних активів підприємства у звітному періоді.
— Коефіцієнт виробничої віддачі операційних необоротних активів. Він характеризує обсяг реалізації продукції в розрахунку на одиницю операційних необоротних активів, які використовує підприємство. Розрахунок цього показника відбувається за фор мулою:
КВВона = ОР / ОНАсер,
де КВВона — коефіцієнт виробничої віддачі операційних необо ротних активів;
ОР — обсяг реалізації продукції у звітному пері оді;
ОНАсер — середня вартість операційних необоротних активів у звітному періоді.
2. Оптимізація загального обсягу та складу операційних не оборотних активів підприємства. Така оптимізація здійснюється з урахуванням виявлених у процесі аналізу резервів підвищення виробничого використання операційних необоротних активів у майбутньому періоді. До числа основних з таких резервів відно сять: підвищення продуктивного використання операційних не оборотних активів у часі (за рахунок приросту коефіцієнтів змін ності та безперервності їх роботи) та підвищення продуктивного використання операційних необоротних активів за потужністю (за рахунок росту продуктивності окремих їх видів у межах пе редбаченої технічної потужності). У процесі оптимізації загаль ного обсягу операційних необоротних активів з їх складу вилу чають ті їх види, які не беруть участі у виробничому процесі з різних причин.
3. Забезпечення своєчасного оновлення операційних необорот них активів підприємства. З цією метою на підприємстві визнача ється необхідний рівень інтенсивності оновлення окремих груп операційних активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають оновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та вартість оновлення різних груп активів.
4. Забезпечення ефективного використання операційних не оборотних активів підприємства. Таке забезпечення полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієн тів рентабельності та виробничої віддачі операційних необорот них активів.
Використовуючи в процесі управління ефективністю операцій них необоротних активів ці показники, слід ураховувати два важли вих моменти, які забезпечують об'єктивність оцінки розроблених заходів. Перший з них полягає в тому, що при оцінці завжди потрі бно використовувати відновлювану вартість операційних необоротних активів на момент проведення оцінки. Другий момент полягає в тому, що при оцінці слід використовувати залишкову вартість опе раційних необоротних активів, тому що більша їх частина в процесі зносу втрачає частину своєї продуктивності.
Зростання ефективності використання операційних необорот них активів дає змогу скоротити потребу в них. Тому, заходи що до забезпечення підвищення ефективності використання опера ційних необоротних активів можна розглядати як заходи зі скорочення потреби в обсягу їх фінансування та підвищення тем пів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціо нального використання власних фінансових ресурсів.
5. Формування принципів та оптимізація структури джерел фінансування необоротних активів. Принципово оновлення та приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового залученого капі талу (фінансового кредиту, фінансового лізингу та ін.) та за ра хунок змішаного їх фінансування.
Узагалі на основі розглянутих принципів, які визначають по літику управління необоротними активами, можна виділити такі позитивні особливості:
а) вони практично не піддаються дії інфляції, тобто краще за хищені від неї;
б) необоротним активам менш притаманний фінансовий ризик втрат у процесі господарської діяльності підприємства;
в) ці активи спроможні генерувати стабільний прибуток при несприятливій ринковій кон'юнктурі — при нецільовому їх ви користанні вони можуть бути передані в оренду іншим господа рюючим суб'єктам;
г) вони сприяють зниженню втрат товарів та інших матеріаль них оборотних активів у процесі їх зберігання.
Разом з тим необоротні активи в процесі їх господарського використання мають і деякі недоліки:
а) вони піддаються моральному зносу (особливо активна час тина основних засобів), у зв'язку з чим, навіть якщо вони виведе ні з експлуатації тимчасово, вони втрачають свою вартість;
б) ці активи важко піддаються фінансовому управлінню через те, що вони слабко змінювані в структурі в короткому періоді часу;
в) у більшості випадків необоротні активи відносять до групи не ліквідних активів (у короткому періоді часу) і тому вони не можуть слугувати засобом забезпечення потоку платежів при зниженні рівня платоспроможності підприємства та загрозі його банкрутства.
ТЕМА 4
АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ
1. Зміст, завдання, основні напрямки та інформаційна база здійснення фінансового аналізу оборотних коштів підприємства
2. Аналіз забезпеченості підприємства оборотними коштами
3. Аналіз ефективності використання оборотного капіталу
Питання для самоконтролю
2. Класифікація факторів, що впливають на швидкість оборот ності дебіторської заборгованості
3. Алгоритм здійснення факторного аналізу оборотного капіталу
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу забезпеченості, структури та ефективності використання оборотних активів підприємства
1. Зміст, завдання, основні напрямки та інформаційна база здійснення фінансового аналізу оборотних коштів підприємства
Оборотний капітал - це сукупність майнових цінностей підприємства, що обслуговує господарський процес і повністю використовується протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. У практиці бухгалтерського обліку до них відносять майнові цінності (активи) всіх видів зі строком викорис тання менше від одного року або операційного циклу, якщо він перевищує рік.
Оборотний капітал безпосередньо бере участь у створенні но вої вартості, функціонуючи в процесі кругообороту всього капі талу. Співвідношення основного й оборотного капіталу впливає на величину отримуваного прибутку. Оборотний капітал оберта ється швидше, ніж основний. Тому зі збільшенням частки оборот ного капіталу в загальній сумі авансованого капіталу час обороту всього капіталу скорочується, а отже, уможливлюється зростання нової вартості, тобто прибутку. Для здійснення ефективного ана лізу оборотного капіталу фінансовий аналітик має виходити із суті цього поняття, що визначають такі основні ознаки:
по-перше, оборотні активи підприємства формуються і вико ристовуються з досить локальною метою – для обслуговування лише його операційної діяльності;
по-друге, важливою ознакою оборотних активів є те, що вони належать до складу так званих мобільних активів підприємства (швидко можуть бути перетворені в гроші);
по-третє, суттєвою ознакою оборотних активів підприємства є значна (порівняно із необоротними активами) різноманітність їх видів, груп та конкретних найменувань, що значно ускладнює процес поточного управління ними та потребує забезпечення пев ної гнучкості цього управління;
по-четверте, відповідно до практики бухгалтерського обліку до оборотних активів включають певні види засобів праці, які віднесені до складу малоцінних та швидкозношуваних предметів;
по-п'яте, суттєвою ознакою поняття оборотних активів є те, що їх формування як активів підприємства нерозривно пов'язано із конкретними джерелами капіталу, що забезпечують це форму вання.
Термін «оборотні активи» в економічній теорії має кілька си нонімів (оборотні кошти, оборотний капітал, робочий капітал), однак незважаючи на різноманітність термінів, економічна суть цього поняття трактується у вітчизняній та зарубіжній літературі однаково.
Аналіз оборотних активів здійснюють з метою забезпечення такої організації, щоб забезпечити ефективність їх використання. Зазначений аналіз здійснюють за такими напрямами:
• аналіз складу та структури оборотних активів;
• оцінка оптимальності визначеної потреби підприємства в оборотних активах;
• аналіз джерел формування оборотних активів;
• оцінка маневрування оборотними активами;
• аналіз оборотності оборотних активів за звітний період;
• аналіз виробничих запасів і дебіторської заборгованості;
• аналіз грошових коштів на підприємстві;
• аналіз збереження та ефективного використання оборотних активів.
Для аналізу оборотних активів необхідна відповідна інформа ція. Визначення потреби в інформації на підприємстві для аналізу оборотних активів належить до компетенції її власника або упов новаженого органу (посадової особи) – економічної служби під приємства.
Основною інформаційною базою для аналізу оборотного капі талу є фінансова звітність підприємства.
У зарубіжній та вітчизняній практиці оборотні активи класи фікують за низкою ознак.
За фінансовими особливостями формування оборотні активи підприємства поділяють на:
- валові оборотні активи (або валовий оборотний капітал) - це увесь їх обсяг незалежно від джерел фінансування;
- чисті оборотні активи (або чистий робочий капітал) – це різниця між валовою сумою активів та загальною сумою поточ них (короткострокових) пасивів підприємства.
За належністю оборотні активи поділяють на:
- власні оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок власного капіталу підприємства.
- позикові (залучені) оборотні активи характеризують ту їх частину, яка сформована за рахунок залученого підприємством товарного або фінансового кредиту як на довго-, так і на коротко строковій основі.
За рівнем ліквідності:
- абсолютно ліквідні активи, або оборотні активи у формі гото вих засобів платежу (гроші в касі та на поточних рахунках у банку);
- швидколіквідні оборотні активи, до яких відносять усі форми дебіторської заборгованості на користь підприємства, крім без надійної;
- низьколіквідні оборотні активи, до яких належать запаси то варно-матеріальних цінностей у різних формах.
За формами функціонування у конкретному періоді часу:
- матеріальні, до яких відносять оборотні активи у формі запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, незавершеного виробниц тва та готової продукції.
- фінансові, до яких належать оборотні активи у формі грошових коштів, короткострокових фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості.
За рівнем варіабельності розміру:
- постійними оборотними активами вважають такі, що по стійно перебувають у розпорядженні підприємства (протягом ча су, що розглядається), визначають мінімальну потребу в них, що забезпечує господарську діяльність, є основою постійного оборот ного капіталу.
- тимчасовими оборотними активами називають такі, обсяг яких коливається відповідно до сезонних потреб виробництва та реалізації продукції або до циклічних змін кон'юнктури ринку. У певні періоди часу тимчасові оборотні активи набувають ну льового значення.
Отже, на основі проведеного аналізу забезпечують ефективне управління оборотним капіталом. Воно визначається низкою чинників: обсягом і складом поточних активів, їх ліквідністю, співвідношенням власних і позикових джерел покриття поточних активів, величиною чистого оборотного капіталу, співвідношен ням постійного і змінного капіталу та ін.
Особливості управління оборотним капіталом визначаються структурною належністю суб'єктів господарювання. Якщо у тор говельних організаціях висока частка товарів, у промислових підприємств – сировини та матеріалів, то у фінансових корпора ціях переважають грошові кошти і їх еквіваленти.
Оборотний капітал (оборотні кошти) підприємства, беручи участь у процесі виробництва та реалізації продукції, здійснює безперервний кругообіг, при цьому кошти переходять зі сфери обігу до сфери виробництва і повертаються, набуваючи послідов но форми фондів обігу і оборотних виробничих фондів.
2. Аналіз забезпеченості підприємства оборотними коштами
Аналіз забезпеченості підприємства оборотними коштами перш за все здійснюють шляхом вивчення їх структури, джерел формування і динаміки, порівняння за елементами фактичної наявності з нор мативом, а також за показниками завантаження, витратомісткості та тривалості одного обороту в днях.
Так структура оборотних активів вивчається за їх розміщен ням у:
Обсяги розміщення активів у кожній сфері залежать від виду економічної діяльності підприємств та їх технологічного процесу. Так, для підприємств з матеріальним виробництвом потрібні значні залишки виробничих запасів, для підприємств із тривалим технологічним процесом – незавершеного виро бництва і готової продукції, на торгівельних підприємст вах – товарів.
З метою нормального функціонування підприємства залишки його оборотних активів мають бути оптимальні. У процесі аналі зу дотримання фактичних величин оборотних активів визначе ним нормативам з'ясовуються причини утворення понаднорма тивних або менших за нормативи залишків.
Основними причинами нестачі (браку) оборотних кош тів можуть бути:
• незадовільна робота маркетингової служби;
• недоотримання передбаченого прибутку;
• невисока відповідальність підприємств за формування і збе реження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;
• несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів;
• наявність необґрунтованої дебіторської заборгованості (не своєчасні розрахунки) тощо.
• значне зростання цін у результаті інфляційних процесів.
До причин появи надлишку оборотних коштів можна віднести:
• перевищення фактично отриманого прибутку над передба ченим планом;
• несплату в повному обсязі платежів до бюджету та держав них цільових фондів;
• безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріаль них цінностей від інших організацій;
• неповного використання прибутку на інші цілі, передбачені фінансовим планом, тощо.
В свою чергу для ліквідації понаднормативних залишків оборотних активів необхідно:
- скоротити закупівлю тієї сировини, що є в надлишку,
- реалізувати непотрібні матеріали,
- здійснити реалізацію готової продукції і товарів,
- забезпечити надходження коштів від дебіто рів,
- розмістити грошові кошти в матеріальних активах.
В свою чергу при прямому методі розрахунку нормативів, як основі аналізу достатності обсягу оборотних коштів застосовують два показники:
- одноденні витрати (потреба споживання підприємством), що визначається згідно з кошторисом витрат за квартал, рік шляхом співставлення кошторисної вартості елементів оборотних активів до тривалості періоду;
- норматив запасу в днях.
Формула розрахунку нормативу запасу матеріалів та інших елементів оборотних активів в днях має наступний вигляд:
,
де ОРпп - оптимальний розмір партії постачання;
Зг - необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини і матеріалів) в рік (квартал);
При цьому розрахунок оптимального розміру партії постачання, при якому мінімізуються сукупні поточні витрати по обслуговуванню запасів здійснюється по наступній формулі (відомій як модель Уїлсона):
де ОРпп - оптимальний розмір партії постачання;
Зг - необхідний обсяг закупівлі товарів (сировини і матеріалів) в рік (квартал);
ТЗ1 - розмір поточних витрат по розміщенню замовлення, доставці товарів і їх прийманню з розрахунку на одну партію поставки;
ТЗ2 - розмір поточних витрат по зберіганню одиниці запасів.
В процесі подальшого аналізу оцінюють стан оборотних коштів. Для цього перш за все визначають коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Кр.в). Цей показник визначають як відно шення вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства:
де Фн – фактична наявність (вартість оборотних коштів, грн);
М – вартість майна підприємства, грн.
Коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів показує, яку частку в майні підприємства вони займають. Залежно від типу виробництва, виду продукції та інших чинників ця частка може бути різною. Однак бажано, щоб вона забезпечувала можливість ритмічного, безперебійного виробництва і, в разі потреби, швид кої ліквідності оборотних активів.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовують різні показники, най важливішим з яких є швидкість обороту, яку обчислюють у днях. Вона характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, тобто проходять усі стадії кругообігу на підприємстві
де О – строк обороту оборотних коштів, днів;
С – середні за лишки нормованих оборотних коштів, грн;
Т-- тривалість пері оду, за який обчислюється оборот, днів;
Р – обсяг реалізованої продукції, грн.
Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як се редню арифметичну або середню хронологічну. Дані для розра хунку використовують залежно від періоду (рік, півріччя, квартал тощо), за який визначають оборотність. Якщо її розраховують за рік, то для розрахунку необхідно брати наявність оборотних ко штів на початок кожного місяця.
Отже, формула, за якою визначають середню арифметичну, буде мати такий вигляд:
де С1 + С2 +,..., + С12 – сума (вартість) оборотних коштів на по чаток кожного місяця року (з січня по грудень);
С13 – сума обо ротних коштів на початок наступного року.
Середню суму оборотних коштів із середньою хронологічною обчислюють за формулою
Хоча результати підрахунків за обома формулами мають не значні розбіжності, розрахунок, виконаний за формулою (2), ста тистика вважає точнішим.
Тривалість обороту коштів – це синтетичний показник, за допомогою якого можна визначити одночасно результати проце су матеріального відтворення – обсяг реалізації створених това рів і наданих послуг за даний період – та ефективність викорис тання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
Оборот оборотних коштів обчислюють за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час їх обороту з плановим, визначають прискорення або уповільнення обороту як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.
Внаслідок прискорення обороту оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, яку обчислюють множенням фак тичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні приско рення обороту оборотних коштів.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовують коефіцієнт обороту, який визначають за формулою
де Ко – коефіцієнт обороту;
Р – обсяг реалізації;
С – середня величина оборотних коштів.
Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних кош тів за період, що аналізується. Чим більше оборотів вони здійс нюють, тим краще використовуються.
Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обороту показником і визначається за формулою
Він характеризує наявність оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн обороту, тим ефективніше вони використовуються.
Для характеристики ефективності використання оборотних кош тів застосовують коефіцієнт ефективності (прибутковість обо ротних коштів) і рентабельності, які обчислюють за формулами:
де П- прибуток від реалізації продукції, грн;
Р– рентабель ність оборотних коштів, %.
Якщо Ке є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн оборотних коштів, то Р – відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Чим більше значення першого і другого показників, тим ефектив ніше використовуються оборотні кошти.
3. Аналіз ефективності використання оборотного капіталу
Далі в процесі фінансового аналізу вивчаються оборотні акти ви за джерелами формування та причини їх зміни. Для цього ви користовують наступні показники:
1. Наявність власних (чистих) оборотних активів (BOA), яка розраховується за формулою:
BOA = ВК - НА,
BOA = ОА - ЗП,
де ВК – власний капітал;
НА – необоротні активи;
ОА – обо ротні активи;
ЗП – зобов'язання підприємства.
Взагалі для визначення власних оборотних коштів нині немає єди ного алгоритму навіть на рівні державних органів – Аудитор ської палати України, Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України та Державної податкової адмініст рації України.
Найчастіше власні оборотні кошти (ВОК) розраховують як різ ницю між оборотними активами та поточними зобов'язаннями (за рядками балансу 260 і 620)
ВОК = Рядок 260 - Рядок 620.
Алгоритм цього розрахунку рекомендовано Аудиторською палатою України в Методичних рекомендаціях щодо підготовки аудиторського висновку при перевірці відкритих акціонерних то вариств та підприємств – емітентів облігацій (крім комерційних банків). Схвалено Аудиторською палатою України. Протокол за сідання АПУ від 23.02.2001 р. та в Положенні про порядок здійс нення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затверджені наказом Міністерства фінансів України та Фонду державного майна України від 26.01.2001 № 49/121 і зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 08.02.2001 р. за № 121/532.
За цим алгоритмом розрахунку власних оборотних коштів на явність розділу III активу Балансу, де містяться і оборотні активи, не враховується.
За Методичними рекомендаціями щодо аналізу фінансово-госпо дарського стану підприємств та організацій, затвердженими Дер жавною податковою адміністрацією України від 16.06.2000р. власні оборотні активи розраховують як різницю між власним капіталом і необоротними активами, проте з останніх вирахову ють довгострокову дебіторську заборгованість
ВОК = Рядок 380 – (Рядок 080 - Рядок 050).
Таблиця 3.1
Розмір власних оборотних коштів підприємства
|
№ пор. |
Формула розрахунку |
|
1 |
Рядок 260 - Рядок 620 |
|
2 |
(Рядок 260 + Рядок 270) - (Рядок 620 + Рядок 630) |
|
3 |
(Рядок 260 + Рядок 270) - (Рядок 480 + Рядок 620 + Рядок 630) |
|
4 мін |
Рядок 380 - (Рядок 080 - Рядок 050) |
|
5 |
Рядок 380 + Рядок 430 - Рядок 080 |
|
6 макс |
Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 630 - Рядок 080 |
|
7 |
Рядок 380 + Рядок 430 + Рядок 480 - Рядок 080 |
Взагалі ж цей показник свідчить про те, яка сума оборотних активів зали шається в розпорядженні підприємства після розрахунків за його зобов'язаннями.
Основним джерелом позитивної зміни цього показника є чис тий прибуток, а негативної – збиток, що отримує підприємство в результаті здійснення господарської діяльності.
Господарські операції, що супроводжуються одночасними змінами вартісної величини оборотних активів та поточних зо бов'язань або перегрупуванням їх складу, розмір власних оборо тних активів не змінюють.
Ефективність приросту чистих оборотних активів залежить від об'єктів, в які розміщується чистий прибуток. Якщо діяль ність підприємства супроводжується збільшенням виробничих і товарних запасів або дебіторської заборгованості, яке не обумов лено розширенням обсягів об'єктів діяльності, а отже, є невипра вданим, то використання чистого прибутку на формування акти вів не можна розглядати як ефективне управлінське рішення.
Загрожує підприємству і ситуація, коли величина власних боротних активів зменшується від збиткової діяльності або коли іоротні активи зростають меншими темпами, ніж поточні зо-;ов'язання, оскільки це потребує додаткового фінансування не обхідних активів на позиковій основі.
Отже, при дослідженні величини власних оборотних активів необхідно не тільки визначити розмір і динаміку зміни цього по казника, а й з'ясувати їх причини та наслідки.
2. Величина власних та прирівняних до них оборотних акти вів (ВПА):
ВПА = ВК + ДЗ - НА.
Даний показник визначає оборотні активи, які фінансуються за рахунок власного капіталу і довгострокових зобов'язань (ДЗ). При цьому у підприємства збільшується свобода маневру акти вами з позиції короткострокової перспективи. Цей же результат можна одержати й іншим способом: від загальної суми оборот них активів (ОА) відняти поточні зобов'язання (ПЗ).
ВАП = ОА-ПЗ.
Зниження показника до від'ємних значень сигналізує про від сутність у підприємства не тільки платіжних засобів, а і власних виробничих запасів.
3. Рівень забезпеченості власними оборотними активами гос подарської діяльності (РВО). Його розраховують за формулою:
РВО = BOA (ВПА): ОА.
Показник свідчить, яка частка оборотних активів формується за рахунок власних або власних і прирівняних до них фінансових ресурсів підприємства, і чим вища вона, тим безпечніша госпо дарська діяльність. Цей показник характеризується такими ж ко ливаннями і тенденціями, що й попередні показники BOA і ВПА. Вони є взаємопов'язаними, оскільки визначаються за величинами вартості оборотних активів, які забезпечуються за рахунок влас них коштів.
Інша частина оборотних активів визначає рівень їх забезпече ності за рахунок поточних зобов'язань (РЗО).
РВО = ПЗ : ОА.
Значний рівень формування оборотних активів за рахунок по зикових коштів свідчить про зниження фінансової стабільності підприємства і підвищення залежності від зовнішніх кредиторів.
4. Рівень маневреності власних оборотних активів (РМО) який характеризує їх частку, що знаходиться у формі грошових коштів (ГК):
РМО = ГК : BOA (ВПА).
Зростання показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція.
5. Рівень поточної забезпеченості господарської діяльності розраховується як відношення власних оборотних активів до ви робничих запасів і витрат незавершеного виробництва (ВЗ), а в торгівельних підприємствах – товарних запасів.
РПГ = BOA (ВПА): ВЗ.
Нижня межа, що рекомендується для цього показника, не менше 1,0. При розрахунку показника поточної забезпеченості господарсь кої діяльності власні та прирівняні до них оборотні активи можна збільшити на короткострокові кредити і кредиторську заборгова ність за отримані виробничі запаси. Суми власних, прирівняних до них і забезпечені поточними зобов'язаннями фінансових ресурсів, що розміщені в оборотних активах, і визначають загальну величину джерел фінансування залишків виробничих запасів (ЗВА).
Якщо значення цього показника менше за одиницю, то під приємству необхідно перегрупувати джерела залучених фінансо вих ресурсів у власні.
Найбільший вплив на стабілізацію діяльності підприємства має система управління виробничими запасами щодо оцінки їх стану, забезпечення ефективного використання та оптимізації за лишків. Завдання аналізу полягає в тому, щоб знайти оптимальне співвідношення між залишками виробничих запасів і обсягами виробництва об'єктів діяльності підприємства.
За відповідності складу, структури й наявності запасів обсягу господарської діяльності, підприємство в змозі отримувати дохо ди з мінімальними витратами. У разі заниження розміру вироб ничих запасів можливі перебої в постачанні і виробничому про цесі, зменшення обсягів господарської діяльності та чистого прибутку. Надлишок запасів призводить до нагромадження над мірних їх залишків та втрат від використання не за призначенням грошових коштів. Обсяги готової продукції на складі мають бути оптимальними щодо тривалості виробничого процесу, умов реа лізації продукції і порядку розрахунків з покупцями.
Для здійснення контролю за оптимізацією залишків виробни чих запасів, крім прямого дослідження їх рівня за кожним елеме нтом, доцільно використовувати непрямі методи оцінки дотримання підприємством нормативів залишків, які за безпечують стабільну господарську діяльність.
Для аналізу використовують розрахунок нормативу залишків виробничих запасів і оцінку відхилень фактичних даних від нор мативних за формулами:
НЗВ = ВЗП : ЧДП;
ПЗВ = ЧДФ • НЗВ;
ПНВ = ФНВ - ПЗВ
ЗНВ = ПЗВ - ФНВ,
де НЗВ – норматив залишків виробничих запасів (коп.) на 1 гривню створеного підприємством чистого доходу;
ВЗП – залишки виробничих запасів за планом, грн;
ЧДП – плановий обсяг чистого доходу підприємства, грн;
ПЗВ – потреба в за лишках виробничих запасів, що відповідає оптимальному рів ню, грн;
ЧДФ – фактичний обсяг чистого доходу за досліджу ваний період, грн;
ПНВ – перевищення залишків наявних виробничих запасів на підприємстві, грн;
ФНВ – фактична наявність виробничих запасів на підприємстві, грн;
ЗНВ – за ниження залишків наявних виробничих запасів на підприємст ві, грн.
Ефективність управління залишками виробничих запасів мо жна оцінити за допомогою суми коштів, які можна було б виві льнити чи додатково залучити для забезпечення господарської діяльності підприємства.
Для розрахунку суми коштів, які можна вивільнити при зменшенні залишків виробничих запасів, використовують фо рмулу:
ПНВ = (ФЗВ - НЗВ) • ЧДФ,
де ФЗВ – - фактичний залишок виробничих запасів (коп.) на 1 гривню створеного на підприємстві чистого доходу.
Ефективність використання виробничих запасів досліджують за допомогою показників оборотності.
Швидкість обороту виробничих запасів визначають за формулою
Строк збереження запасів обчислюють за формулою
Для оперативного управління запасами проводять більш до кладний аналіз їх обороту за кожним їх видом.
Період обороту запасів (сировини і матеріалів) дорівнює часу зберігання їх на складі від моменту отримання до передачі у ви робництво. Чим менший цей період, тим менший за всіх рівних умов виробничо-комерційний цикл:
На підприємстві значну частку в поточних активах займає го това продукція. Тривалість знаходження капіталу в готовій про дукції дорівнює часу зберігання готової продукції на складах від моменту її отримання з виробництва до відвантаження покупцям:
Оцінити стан незавершеного виробництва на підприємстві можна за допомогою визначення тривалості виробничого циклу. Тривалість виробничого циклу дорівнює часу, протягом якого із сировини виробляється готова продукція:
Оптимальність величини залишку грошових коштів визнача ється за оцінкою доцільності формування їх запасів на операцій ну діяльність, забезпечення резерву, інвестиційну діяльність та компенсаційну заставу.
Залишок коштів на операційну діяльність повинен забезпечи ти поточні платежі підприємства, пов'язані з придбанням ресур сів, виплатою заробітної плати, сплатою податків та поверненням позик відповідно до платіжного календаря. Необхідність форму вання страхового запасу обумовлюється ризиками несвоєчасного надходження грошових коштів та потребою підтримки постійної платоспроможності підприємства. Інвестиційний залишок гро шових коштів формується з метою здійснення ефективних корот кострокових фінансових інвестицій та депозитних операцій, які забезпечують підприємству більший відсоток прибутку, ніж їх використання для створення об'єктів діяльності. Компенсаційний залишок постійної величини коштів на рахунках може формува тися на вимогу банківських установ, як умова для одержання підприємством кредиту.
Основною метою аналізу грошових коштів підприємства є оцінка сум і рівня середнього залишку грошових активів з пози цій забезпечення платоспроможності підприємства, а також ви значення ефективності їх використання.
На першому етапі аналізу оцінюють ступінь участі грошових активів у оборотному капіталі. Оцінка здійснюється на основі ви значення коефіцієнта участі грошових активів у оборотному капіталі
У процесі аналізу руху грошових коштів потрібно вивчати ди наміку залишків готівки на рахунках у банку, період надходжен ня капіталу в даному виді активів (період обороту грошових кош тів) та кількість оборотів середнього залишку грошових коштів (оборотність грошових коштів).
Період обороту грошових коштів визначають так:
Кількість оборотів середнього залишку грошових коштів (оборотність грошових коштів) обчислюють за формулою
Для визначення оборотності грошових коштів можна викорис тати таку формулу:
Використання останньої формули, на наш погляд, дасть більш точний результат, оскільки загальний видаток грошових кош тів – це кредитовий оборот по рахунку «Розрахунки в національ ній валюті» за період, а загальна сума обороту від реалізації в бух галтерському обліку відображує не тільки кошти, які фактично отримані за реалізовану продукцію, а й дебіторську заборгова ність за відвантажену, але не оплачену продукцію.
Аналіз стану дебіторської та кредиторської заборгованості має велике значення, їх розмір має значний вплив на фінансовий стан підприємств. Небезпечним є стрімке накопичення взаємних вало вих боргів між підприємствами, які призводять до необгрунтова ного банкрутства багатьох підприємств.
Особливе значення має аналіз і управління дебіторською та кредиторською заборгованістю в умовах інфляції, оскільки така іммобілізація власного оборотного капіталу стає найбільш неви гідною для підприємств, тому що більшість з них відчувають го стру нестачу оборотного капіталу.
Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фі нансовій звітності визначаються П(С)БО 10 «Дебіторська забор гованість». Дебіторською заборгованістю вважають суму за боргованості дебіторів підприємству на певну дату. Уся дебі торська заборгованість поділяється на довгострокову й поточ ну. Відповідно до п. 6 П(С)БО 10 у разі відстрочення платежу за продукцію, товари, роботи, послуги з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою грошових коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню за продукцію, товари, роботи, по слуги, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.
Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебітор ської заборгованості, яка не виникає у ході нормального опера ційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.
Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, яка не виникає у ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати ба лансу.
Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, ро боти, послуги, щодо якої існує невпевненість у її погашенні бор жником, називається сумнівним боргом. Поточна дебіторська за боргованість, щодо якої існує впевненість у її неповерненні боржником або за якою минув строк позовної давності,- це безнадійна дебіторська заборгованість.
Для аналізу дебіторської заборгованості розраховують коефі цієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборго ваність, який дорівнює відношенню суми дебіторської заборго ваності за певний період до загальної суми оборотних активів підприємства. Коефіцієнт розраховують у динаміці.
Проаналізуємо середній період інкасації дебіторської заборго ваності та кількість оборотів дебіторської заборгованості за ви значений період.
Середній період інкасації дебіторської заборгованості обчис люють як відношення середнього залишку дебіторської заборго ваності в періоді, що аналізується, до одноденної виручки від ре алізації в цьому періоді.
Кількість оборотів дебіторської заборгованості характери зує швидкість обороту інвестованих у неї коштів протягом ви значеного періоду і визначається як відношення загальної суми виручки від реалізації за період до середнього залишку дебітор ської заборгованості за період, що аналізується.
Важливим є аналіз строку виникнення дебіторської заборго ваності та розгляд складу простроченої дебіторської заборгова ності, у межах якої виділяється сумнівна та безнадійна заборго ваність.
Відповідно до облікової політики підприємства нормальною вважають дебіторську заборгованість зі строком погашення до 3-х міс., а зі строком погашення більше від 3-х міс. – простроченою. Коефіцієнт простроченої заборгованості розраховують як суму дебіторської заборгованості, несплаченої в строк, до загальної суми дебіторської заборгованості підприємства.
Середній «вік» простроченої дебіторської заборгованості визначають як відношення середнього залишку дебіторської за боргованості, неоплаченої в строк у період, що аналізується, до суми одноденного обороту по реалізації в цьому періоді.
Досить показовим при аналізі дебіторської заборгованості є порівняння наявного рівня заборгованості покупців з оптималь ним її розміром.
Оптимальний розмір дебіторської заборгованості визнача ють за формулою
де ОР – плановий обсяг реалізації продукції з наданням комер ційного кредиту;
Кс/ц – коефіцієнт співвідношення собівартості та ціни продукції;
Сп.о – середній період обороту дебіторської заборгованості в минулому періоді;
СПП – середній період про строчення платежів.
ТЕМА 5
АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
1. Завдання, методологія та інформаційна база здійснення аналізу джерел фінансування капіталу підприємства
2. Аналіз вартості капіталу
3. Оцінка ефективності використання власного та залученого капіталу
Питання для самоконтролю
1. Оцінка ефективності управління структурою капіта лу на основі фінансового левериджу.
2. Аналіз впливу структури активів і пасивів на рентабель ність власного капіталу.
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу структури та ефективності використання капіталу підприємства
1. Завдання, методологія та інформаційна база здійснення аналізу джерел фінансування капіталу підприємства
Поряд з чітким уявленням про кожний елемент майна підприємства важливе значення мають джерела фінансових ре сурсів, які забезпечують формування окремих об'єктів матеріа льних і нематеріальних активів, тобто необхідно мати уяву про наявність та структуру капіталу підприємства. В свою чергу за джерелами формування фі нансових ресурсів, що розміщуються в майні підприємства, їх поділяють на внутрішні зобов'язання (власний капітал) і зовніш ні зобов'язання (залучений капітал).
Проте перш ніж перейти до висвітлення основних аспектів аналізу, вважаємо за потрібне розглянути поняття капіталу, оскільки від правильного його розуміння значною мірою залежить наукова оцінка економічних відносин, які виникають у результаті функ ціонування підприємства.
Так значна кількість дослідників вважають, що капітал – це сукупність за собів виробництва, які приносять дохід їхньому власникові.
А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для гос подарських потреб і приносить дохід;
Д. Рікардо – як ту частину багатства, що використовується у виробництві і складається з ін струментів, матеріалів, машин;
Дж. С. Мілль – як попередньо на копичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необ хідні для виробничої діяльності будівлі, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу;
А. Маршалл - як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефектив ністю, але які не є безоплатними дарами природи.
Перелічені під ходи до визначення капіталу дещо однобокі; вони пов'язують цю категорію з сукупністю речових факторів виробництва. Отже, до слідники звертають увагу на речову форму капіталу, хоча навіть із цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капі тал, який ніяк не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначений для придбання факторів виробництва, забезпе чення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу.
Крім речових факторів, так званого «фізичного капіталу», Г. Беккер, Дж. Мінсер та інші вчені вводять поняття «людський капітал», під яким розуміють витрати, що сприяють майбутньому збільшенню доходів індивідуума (надбання знань, навичок, енер гія людей тощо).
Усі розглянуті підходи загалом можна охарактеризувати як народногосподарські (макроекономічні). З погляду ж підприємства капітал є сумою вартісної оцінки його майна та коштів, які вико ристовуються в процесі господарської діяльності.
Стосовно визначення економічної суті капіталу, його можна розглядати як:
фінансові ресурси у грошовій формі;
майно, сукупність ресурсів та засобів, вкладення в активи підприємства;
запас економічних благ, багатство.
В свою чергу склад капіталу підприємства розрізняється в залежності від обраної концепції аналізу – фізичної та фінансової. Так на відміну від фізичної концепції капіталу, яка передбачає поділ останнього в його натурально-речовій формі (постійний – змінний, основний – оборотний), у межах фінансової концепції класифікацію капітал здійснюють у його грошовій формі.
При цьому під постійним капіталом розуміють ту частину капіталу, яка перетворюється в засо би виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини, а під змінним – ту частина капіталу, яка витрачається на купів лю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає).
За джерелами ж формування (або ж фінансовою концепцією) капітал поділяють на власний і позиковий (рис. 1).
Власний капітал підприємства визначається вартістю його чистих активів, яку розраховують як різницю між вартістю майна підприємства та його зобов'язаннями. Власний капітал склада ється зі статутного, додаткового та резервного капіталу, нерозпо діленого прибутку.
Позиковий капітал – це частка вартості майна підприємст ва, сформованого за рахунок зобов'язань, які в майбутньому ма ють бути погашені. До складу позикового капіталу входять довго та короткострокові зобов'язання.
Власний капітал складається з двох складових: інвестованого капіталу, тобто капіталу, вкладеного власниками в підприємство, та накопиченого, тобто створеного на підприємстві крім того, що був спочатку авансований власниками (резервний капітал, нерозподілений прибуток, фонд накопичення).
Рис. 1. Структура капіталу підприємства
В свою чергу аналіз капіталу підприємства передбачає вирішення таких завдань:
• дослідження наявності капіталу, його достатності для забез печення необхідних темпів економічного розвитку підприємства. Для цього визначають загальний розмір капіталу, порівнюють його з величиною необхідного підприємству майна, оцінюють до цільність залучення різних форм капіталу з відповідних джерел, вивчають обрані підприємством схеми фінансування оборотних та необоротних активів;
• аналіз дохідності капіталу при певному рівні фінансового ризику. Оцінка дохідності (рентабельності) капіталу на стадії йо го формування передбачає визначення середньорічної його вар тості, здійснення аналізу співвідношення власного і позикового капіталу, дослідження форм залучення останнього з позиції генерування відповідного рівня прибутку. Вирішуючи це завдання, слід пам'ятати про прямий зв'язок, що існує між рівнем дохідно сті капіталу та рівнем фінансового ризику, пов'язаного з проце сом його формування. Тому при здійсненні оцінки дохідності ка піталу, що формується, рекомендується визначати і враховувати допустиму для підприємства межу фінансового ризику;
• здійснення оцінки фінансового ризику, пов'язаного з форму ванням капіталу, при певному рівні його дохідності. У процесі ви конання цього завдання насамперед аналізують рівень ризику, фак тори, що на нього впливають, а також резерви його зниження. Мінімізація рівнів ризиків може бути забезпечена шляхом дивер сифікації форм капіталу, що залучається, оптимізації структури джерел його формування, запобігання окремим фінансовим ризи кам, ефективних форм їх внутрішнього та зовнішнього страхування;
• проведення оцінки фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Для цього аналізують рівень фінансової стійкості та платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку, оцінюють структуру капіталу з позиції її оптимальності, досліджують обсяги авансування джерел у високоліквідні ви ди активів, порівнюють фактичну їх величину з необхідною;
• аналіз фінансової гнучкості підприємства, тобто здатності підприємства швидко формувати необхідний обсяг додаткового капіталу при несподіваному виникненні високоефективних інвес тиційних пропозицій або нових можливостях прискорення еко номічного зростання. Слід зауважити, що необхідна фінансова гнучкість забезпечується в процесі формування капіталу за раху нок оптимізації співвідношення власних і позикових його видів, довго- та короткострокових форм його залучення, зменшення рів ня фінансових ризиків.
Наведені завдання аналізу формування капіталу підприємства тісно взаємозв'язані, хоча деякі з них підпорядковані різноспрямованим цілям управління (наприклад, забезпечення умов досяг нення максимальної дохідності капіталу та мінімізації фінансово го ризику, пов'язаного з його формуванням; накопичення достатнього обсягу капіталу та забезпечення постійної рівноваги підприємства в процесі його розвитку тощо). Тому в процесі фор мування капіталу підприємства окремі завдання аналізу мають бути узгоджені між собою і вирішуватися з позиції оптимальності для найбільш ефективної реалізації головної мети управління.
Головна мета аналізу капіталу полягає не тільки в тому, щоб установити й оцінити структуру та динаміку джерел коштів і напрямів його розміщення, а й у тому, щоб оцінити ступінь впливу на фінансовий стан підприємства додатково залученого капіталу.
2. Аналіз вартості капіталу
Аналіз структури пасиву балансу, що характеризує джерела коштів, свідчить про те, що основними їх видами є внутрішні джерела, позикові кошти, тимчасово запозичені кошти (креди торська заборгованість).
Залучення того чи іншого джерела фінансування пов'язано для підприємства з певними витратами: акціонерам потрібно сплатити дивіденди, банкам – відсотки за надані їм кредити та позики. Загальну суму коштів, яку необхідно сплатити за викори стання певного обсягу фінансових ресурсів, називають ціною ка піталу, її величина, або вартість капіталу, певною мірою визна чається наявними у підприємства можливостями вибору джерел фінансування. Під вартістю капіталу слід розуміти те, у скіль ки обходиться підприємству весь капітал, що використовується. У широкому розумінні вартість капіталу являє собою розмір фі нансової відповідальності, яку бере на себе підприємство за ви користання у своїй діяльності власного і позикового капіталу. У такій інтерпретації поняття «ціна (вартість) капіталу» дуже близьке за економічним змістом поняттю «рентабельність капіта лу», а тому є одним із основних у теорії капіталу.
Ціна капіталу передбачає не тільки визначення відсотків, які необхідно сплатити власникам фінансових ресурсів, а й характе ризує ту норму рентабельності інвестованого капіталу, яку має забезпечити підприємство, щоб не зменшити своєї ринкової вар тості. Якщо підприємство бере участь в інвестиційному проекті, дохідність якого менша, ніж ціна капіталу, ціна підприємства по завершенні цього проекту зменшиться.
Отже, оцінка вартості капіталу підприємства дуже корисна для порівняльного аналізу ефективності авансування коштів у його діяль ність, а також для здійснення його власної інвестиційної політики.
Така оцінка на підприємстві поступово здійснюється в кілька етапів:
оцінка вартості власного капіталу;
оцінка вартості позикового капіталу;
оцінка середньозваженої ціни капіталу.
Власний капітал не є безплатним з різних причин. Основною серед них є та, що капітал може бути вкладений за межами під приємства. Тому вартість власного капіталу звичайно розгляда ють з погляду втраченої вигоди. Наприклад, акціонер, надаючи капітал, втрачає інші можливості отримання доходу від вкладан ня наявних у нього коштів. Відповідно компенсацією або платою за втрачену вигоду акціонеру мають стати майбутні доходи у ви гляді дивідендів і росту вартості акцій.
Проблема визначення вартості власного капіталу є складною. Невипадково в літературі, присвяченій цій проблемі, розгляда ються різні підходи до визначення ціни власного капіталу. Серед них можна виділити такі:
на основі дивідендів;
на основі доходів;
на основі визначення ціни капітальних активів1.
Перший підхід полягає в тому, що вартість власного капіталу визначається поточною вартістю дивідендів, які акціонери або отримують, або очікують отримати від підприємства. Логіка концеп ції полягає в тому, що явні або очікувані витрати чистого прибутку у вигляді дивідендів розглядаються як плата за власний капітал.
У зарубіжній практиці для розрахунку вартості власного капі талу таким способом використовують формулу:
Включення у формулу прогнозного значення очікуваного тем пу зростання дивідендів дає змогу уточнити розрахунок:
Однак використання цих формул у вітчизняній практиці ускладнюється відсутністю стабільної інвестиційної та дивіденд ної політики, стабільного рівня очікуваного чистого прибутку та деяких інших умов.
Тому спрощеним варіантом розрахунку є така формула визна чення ціни власного капіталу:
Недолік такого способу розрахунку полягає в тому, що формула оперує оцінками вартості власного капіталу за звітний, тобто мину лий, період. Іншими словами, модель має історичний характер і не враховує ні можливі зміни в структурі капіталу, які можуть мати міс це в майбутньому періоді, ні зміни в очікуваннях акціонерів щодо виплати їм дивідендів. Тому при виборі способу розрахунку цього показника слід виходити з цілей аналізу, наявності задовільної з по гляду надійності інформації, професійного судження аналітика.
У цілому дивідендний підхід до визначення ціни власного капі талу є зрозумілим та наочним, у чому полягають його переваги. Ак ціонери не нададуть капітал, якщо натомість не отримають дивіден ди. Звідси дивіденди і є плата за власний капітал, а вартість капіталу визначається співвідношенням першого показника до другого.
Разом з тим такий підхід має також і суттєвий недолік, пов'язаний з тим, що при його використанні не враховується ка піталізована частина прибутку, тобто частина чистого прибутку, що залишається на підприємстві (реінвестується).
Включення в розрахунок вартості власного капіталу тільки тієї частини чистого прибутку, яка буде сплачена акціонерам у ви гляді дивідендів, призводить до її зниження. Саме тому вважає мо, що нерозподілений прибуток слід розглядати як джерело фі нансування, що бере участь у формуванні активів і має ціну. Ціна дорівнює величині доходів, яку отримали б акціонери в результа тів повного розподілення чистого прибутку.
На цьому припущенні грунтується другий підхід – дохідний, який передбачає включення повного розміру прибутку, що зали шається в розпорядженні підприємства.
У зарубіжній практиці одним зі способів практичної реалізації такого підходу є використання формули
Проблеми використання формули пов'язані з надійністю про гнозу очікуваного чистого прибутку і, власне, існуванням ринко вої вартості акцій.
Варіантом розрахунку ціни власного капіталу в межах цього підходу є такий спрощений спосіб
Так само, як і при дивідендному підході, аналітику необхідно обирати між історичним і прогнозним значенням показників, що беруть участь у визначенні ціни власного капіталу.
Третій підхід передбачає встановлення нормальної ринкової до хідності акцій, скоригованої залежно від ступеня ризику. Для вико ристання цього підходу необхідна інформація про оцінку рівня до хідності вільних від ризику цінних паперів, оцінку рівня дохідності цінних паперів, середніх за ступенем ризику, характеристику вели чини ризику. Останнім параметром виступає коефіцієнт р, який ви значає величину систематичного ризику, тобто ризику, що виникає у результаті коливань дохідності на ринку цінних паперів.
При цьому підході використовують формулу:
де Rf – ставка дохідності за безризиковими вкладеннями;
Rm – середньорічний рівень дохідності звичайних акцій;
– коефіці єнт «бета».
Складова являє собою коригування на ризик у по рівнянні з дохідністю вкладень, вільних від ризику.
Слід мати на увазі, що необхідною умовою використання та кої моделі є наявність розвинутого ринку цінних паперів.
Залучення позикового капіталу для підприємства – один зі способів розширення його діяльності. При цьому окремі види по зикових коштів для підприємства мають різну вартість.
Однак незважаючи на велику кількість видів заборгованості, загальним підходом до визначення вартості позикового капіталу може бути такий: ціна позикового капіталу визначається відно шенням витрат, пов'язаних із залученням фінансових ресурсів, до величини капіталу, що залучається.
Визначивши вартість окремих джерел фінансування – влас ного і позикового, розраховують середню вартість капіталу, яка може бути визначена як середньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.
Головна мета розрахунку цього показника полягає в тому, щоб отримати критерій вибору для майбутніх інвестицій, які оціню ються за ставкою дохідності, достатньої, щоб компенсувати ви трати вкладникам капіталу.
Отже, середньозважена вартість капіталу характеризує рівень компенсації вкладникам капіталу відмови від використання коштів іншим чином – поза даним підприємством. Ураховуючи, що сту пінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяльності не рівноцінна, вартість окремих видів фінансування зважується ви ходячи з частки даного джерела в загальному обсязі фінансування. Середньозважену вартість капіталу визначають за формулою
де Ві – вартість конкретного джерела фінансування;
аі – частка конкретного джерела фінансування в загальній сумі.
3. Оцінка ефективності використання власного та залученого капіталу
Поряд з дослідженням структури і динаміки майна при оцінці фінансового стану підприємства необхідно здійснювати аналіз фінансових ресурсів, тобто капіталу, вкладеного в активи.
Використовуючи дані балансу підприємства, можна дати ха рактеристику:
величини і динаміки капіталу, який розміщений в активах;
структури капіталу за окремими елементами;
складу і величини структурних змін власного капіталу і зо бов'язань;
резервів поліпшення динаміки і структури джерел форму вання капіталу.
При цьому в процесі загальної оцінки капіталу підприємства необхідно зробити наступні ви сновки (провести наступні розрахунки):
1. ПРО ЗМІНУ ВЕЛИЧИНИ І СТРУКТУРИ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ.
Необхідну підприємству (теоретичну) величину власного ка піталу визначають виходячи з прямої пропорційної залежності, яка існує між критичним обсягом реалізації та власним капіталом і виражається таким співвідношенням:
де П - сукупні пасиви;
ВКТ – теоретична величина власного капіталу;
- критичний обсяг реалізації;
– фактичний обсяг реалізації за період.
Звідси теоретична величина власного капіталу становитиме:
Отже, якщо в балансі підприємства величина наявного влас ного капіталу менша від його розрахованої величини, то роблять висновок про те, що в умовах фактичного співвідношення дохо дів і витрат частка власного капіталу дуже мала, а сама структура джерел коштів небезпечна для кредиторів.
При цьому збіль шення капіталу за рахунок власних джерел фінансу ва н ня свід чить про реінвестування прибутку в господарську діяльність та / або додаткове внесення активів власниками.
Приріст величини і питомої ваги власного капіталу за рахунок реінвестованого прибутку є ознакою покращення діяльності під приємства, добрих перспектив економічного зростання та інвес тиційної привабливості об'єктів підприємництва.
Більш повно оцінка стану власного капіталу підприємства здійснюється через виконання ним його функцій за окремими складовими: ста тутним капіталом, резервним капіталом, додатковим капіталом, нерозподіленим фінансовим результатом.
Так збільшення статутного капіталу свідчить про реалізацію інве стиційних проектів розвитку підприємства, а зменшення – про згортання діяльності.
Важливою складовою аналізу власного капіталу є визначення резервів, які фор муються на підприємстві у формі додаткового (капітальні резер ви) і резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку) та резервів, сформованих як збільшення витрат. Зро зуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.
Тому в процесі фінансового аналізу досліджують величини наявних резервів, їх відповідність мінімально допустимим рівням та мож ливість спрямування за призначенням. Рівень створених резервів оцінюють за коефіцієнтами захисту і ризику власного капіталу:
1) коефіцієнт захисту власного капіталу (КЗК):
2) коефіцієнт ризику власного капіталу (КРК):
3) коефіцієнт захисту статутного капіталу (КЗС):
де ДК – додатко вий капітал;
РК – резервний капітал;
ВК – власний капітал;
СК – статутний капітал.
Так коефіцієнт захисту власного капіталу (КЗК) характеризує, яка частина активів здійснює захист власного капіталу. Збільшення цього показника свідчить про по силення захисту.
Коефіцієнт ризику власного капіталу (КРК) – показує рівень ризику втрати підприємством статут ного капіталу і наявного чистого прибутку. При збільшенні вели чини показника підприємство втрачає довіру до нього з боку всіх учасників господарської діяльності. Мінімальна межа показника повинна бути не менше 5,0. Чим вище його значення, тим вищий ризик вкладення капіталу в це підприємство.
Коефіцієнт захисту статутного капіталу (КЗС) – свідчить про рівень захисту статутного капіталу. Зна чення показника, відповідно до діючого законодавства, не може бути меншим ніж 0,25.
Найважливішим джерелом формування власного капіталу і впливу на його стан є чистий прибуток, який залишається на са мофінансування господарської діяльності. Рівень розвитку під приємства шляхом самофінансування визначається за допомогою коефіцієнта:
де КРФ – коефіцієнт розвитку підприємства за рахунок самофі нансування господарської діяльності;
СЧП – створений чистий прибуток;
ЗЧП – використаний чистий прибуток на погашення зобов’язань.
При аналізі джерел фінансових ресурсів, їх динаміки та струк тури слід мати на увазі, що оцінка структури джерел здійснюєть ся як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерсь кої інформації. Відповідно до цього існують різні підходи до аналізу. Так, зовнішні користувачі (банки, постачальники та ін.) оцінюють зміни частки власних коштів підприємства в загальній сумі джерел фінансування з погляду фінансового ризику при укладанні угод; ризик зростає зі зменшенням частки власних джерел коштів.
Внутрішній аналіз структури джерел майна пов'язаний з оцін кою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприєм ства. Основними критеріями вибору виступають ступінь ризику, ціна того чи іншого джерела фінансування, умови залучення по зикових коштів, строки сплати боргу, можливі напрями викорис тання тощо.
Однак за інших рівних умов якщо частка власного капіталу більша, ніж залученого, то ризик креди торів менший. Водночас, залучений капітал створює умови і ви магає від власників підприємства відповідальності у відносинах з позичальниками та більш ефективного використання активів.
До основних показників, що характеризують структуру капі талу, відносять коефіцієнт незалежності, коефіцієнт фінансової стійкості, коефіцієнт фінансування, їх розраховують за наведе ними нижче формулами.
1. Коефіцієнт незалежності:
де ВК – класний капітал;
ΣК - загальний капітал (валюта ба лансу).
Цей коефіцієнт розраховують як інвестори, так і кредитори підприємства, оскільки він характеризує частку коштів, вкладе них власниками в загальну вартість майна підприємства. Теоре тично вважається, що якщо коефіцієнт незалежності більший або дорівнює 50 %, то ризик кредиторів мінімальний: продавши по ловину майна, сформованого за рахунок власних коштів, підпри ємство зможе погасити свої боргові зобов'язання. Слід наголоси ти, що таке положення не може розглядатися як загальне правило. Воно потребує уточнення і врахування специфіки діяль ності підприємства, його галузевої незалежності та впливу інших факторів.
2. Коефіцієнт фінансової стійкості:
де ДПК – довгострокові позикові кошти.
Значення коефіцієнта відображує частку довгострокових па сивів у складі сукупного капіталу, тобто тих джерел фінансуван ня, які підприємство може використовувати у своїй діяльності тривалий час.
3. Коефіцієнт фінансування:
де ПК – позиковий капітал.
Коефіцієнт показує, яка частина діяльності підприємст ва фінансується за рахунок власних, а яка – за рахунок пози кових коштів. Ситуація, при якій величина коефіцієнта фінан сування менша за одиницю (більша частка майна підприємст ва сформована за рахунок позикових коштів), може свідчити про загрозу платоспроможності і перешкоджати отриманню кредитів.
Однак слід зауважити, що рекомендовані значення показника недоцільно застосовувати до всіх підприємств. Висновки щодо допустимого для підприємства співвідношення власного та пози кового капіталу необхідно робити з урахуванням інших характе ристик його діяльності. Рекомендується поряд з результатами розрахунків коефіцієнта фінансування використовувати інфор мацію про швидкість оборотності активів, рівень постійних ви трат, попит на продукцію, налагодженість каналів постачання і збуту.
Підприємства, діяльність яких характеризується високою обо ротністю коштів, зберігатимуть достатньо високу фінансову стійкість навіть тоді, коли частка власного капіталу в структурі джерел буде меншою від половини. Водночас у капіталомістких підприємств з тривалим періодом обороту коштів, що мають зна чну частку необоротних активів, частка позикових коштів, яка становить 40 % – 50 %, може бути небезпечною для фінансової стабільності.
Продовжує аналіз структури джерел фінансування оцінка фак торів, що впливають на співвідношення власних і позикових коштів і відповідно, на фінансову стійкість підприємства. До чи сла важливих факторів, що обумовлені внутрішніми умовами ро боти суб'єкта господарювання, відносять:
1. Спосіб розміщення джерел коштів в активах підприємс тва. У цьому проявляється нерозривний зв'язок пасивної та ак тивної частини балансу.
У процесі оцінки цього фактора перевіряють співвідношення:
• необоротних активів і джерел їх формування;
• оборотних активів і джерел їх формування;
• запасів і джерел їх формування.
Так необоротні активи мають формуватися в основному за рахунок власного капіталу та довго строкових боргових зобов'язань. Якщо підприємство не має по зикових коштів, що залучаються на тривалий час, основні засоби та інші необоротні активи слід формувати за рахунок власного капіталу. При цьому частка загальної величини останнього має бути спрямована також на формування оборотного капіталу.
Крім власного оборотного капіталу джерелами покриття поточ них активів виступають короткострокові пасиви. Матеріальні за паси мають формуватися за рахунок власних оборотних коштів, короткострокових позикових коштів і кредиторської заборгова ності.
2. Структура активів підприємства з позиції їх ліквідності. Підприємства, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, у складі оборотних засобів значний, повинні мати більшу частку власного капіталу.
3. Швидкість одного обороту коштів. Підприємство, швид кість обороту коштів у якого вища, може мати більшу частку позикових джерел у сукупних пасивах без загрози для власної платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів. Підприємство з високою оборотністю капіталу здатне забез печити приплив грошових коштів у необхідному розмірі та своєчасно розрахуватися за своїми зобов'язаннями. Тому такі підприємства є більш привабливими для кредиторів та інвес торів.
4. Співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості. Чим більший період виробничо-комерційний цикл обслуговується ка піталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бу ти у підприємства.
5. Структура витрат підприємства. Відомо, що до складу витрат будь-якого підприємства належать змінні та постійні ви трати. До останніх відносять амортизацію, орендну плату, заробіт ну плату адміністративно-управлінського персоналу тощо. Чим вищий рівень умовно-постійних витрат у структурі собівартості продукції, тим вищий ризик неплатоспроможності підприємства, якщо з якихось причин його доходи зменшаться. Відповідно, підприємства, у яких частка постійних витрат у загальній їх сумі значна, повинні мати більший обсяг власного капіталу.
Позиковий капітал у джерелах формування майна підпри ємства в сучасних умовах набуває важливого значення для забез печення ефективної фінансової діяльності, оскільки покриває тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах. Залучення позикового капіталу обумовлено характером виробництва, склад ними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю по повнення нестачі власних коштів та іншими об'єктивними при чинами. Використання позикового капіталу дає змогу розширю вати обсяги господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних фінансових фондів, а в кінцевому підсумку - підвищити ринкову вартість підприємства.
Наявність капіталу з довгострокових джерел свідчить про нарощування виробничого потенціалу підприємства, розвиток дія льності за прибутковим сценарієм, довіру з боку кредиторів. Також наявність таких коштів (при певних умовах) розглядається як позитивне явище, оскільки дає змогу підприємству користуватися позиковими кош тами тривалий час. Проте при вирішенні питання про доцільність залучення довгострокових зобов'язань до процесу фінансування ви робничо-господарської діяльності суб'єкта господарювання реко мендують ураховувати загальне правило фінансової стійкості, здат ність підприємства генерувати грошові кошти, необхідні для покриття існуючих зобов'язань, дохідність діяльності тощо.
Залучення позикових коштів у оборот підприємства – явище нормальне. Це сприяє тимчасовому поліпшенню фінансового стану за умови, що вони не відволікаються з обороту на тривалий час і своєчасно повертаються. У противному разі може виникну ти прострочена кредиторська заборгованість, що в кінцевому під сумку призведе до сплати штрафів та погіршення фінансового стану. Тому в процесі аналізу необхідно вивчити склад, дату, умови виникнення кредиторської заборгованості, строки її погашення, наявність та причини виникнення простроченої кредитор ської заборгованості, визначити період прострочення та суму сплачених за це штрафів. Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємс тва, її розраховують за формулою:
де Д – кількість днів досліджуваного періоду;
Кр.з. - середні залишки кредиторської заборгованості;
С/В – повна собівартість виробництва.
Враховуючи те, що кредиторська заборгованість є джерелом покриття дебіторської заборгованості, у процесі аналізу рекомен дується порівнювати величину дебіторської та кредиторської за боргованості. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кре диторську, то це свідчить про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість. Якщо кредиторська заборгованість значно (наприклад, у 2 рази) перевищує дебіторську, то фінансо вий стан підприємства вважається нестабільним.
Крім зіставлення абсолютних величин дебіторської та креди торської заборгованості важливим є порівняння строків їх пога шення. Якщо період обороту дебіторської заборгованості пере вищує аналогічний показник по кредиторській заборгованості, це вказує на те, що обрані підприємством умови надання товарного кредиту є більш пільговими, ніж умови його отримання, а отже, строк погашення кредиторської заборгованості настане раніше, ніж надійдуть кошти від дебіторів. Така ситуація або примусить підприємство відшукувати додаткові резерви коштів для своєчас ного погашення боргів, або призведе до невиконання платіжних обов'язків, виникнення простроченої кредиторської заборговано сті, за якою передбачено сплату штрафних санкцій. І в першому, і в другому випадках це негативно відіб'ється на фінансовому стані підприємства. Саме тому при укладанні угод з постачаль никами рекомендується враховувати умови надання товарного кредиту покупцям.
Взагалі ж оптимальний варіант залучення поточних зобов'язань – це їх розміщення в оборотних активах, крім нормативної величини виробничих запасів.
Отже, аналіз структури власних і позикових коштів необхід ний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства та його ринкової стійкості. Цей момент дуже важливий, по-перше, для зовнішніх користувачів інформа ції при вивченні ступеня фінансового ризику; по-друге, для само го підприємства при визначенні перспективного варіанта органі зації фінансів та розробці фінансової стратегії.
ТЕМА 6
АНАЛІЗ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ
Питання для самоконтролю
3. Факторний аналіз ефективності формування грошових потоків
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу грошових потоків підприємства
Господарські операції підприємств супроводжуються грошовими потоками, що забезпечують оцінку надходження, ви трат та переміщення фінансових ресурсів і активів. Процес руху коштів відбувається у часі і просторі під час обслуговування всіх видів господарської діяльності. Від повноти і вчасності забезпе чення процесів постачання, виробництва і збуту грошовими ре сурсами залежить рівень ефективності господарювання.
В свою чергу грошові потоки підприємства характеризується сукупними доходами і ви тратами, що забезпечуються надходженнями і виплатами грошо вих коштів і відповідно позитивним та негативним їх рухом.
У кожному випадку грошовий потік означає фактичну вели чину розподілених у просторі і часі надходжень і виплат грошо вих коштів, що формуються в процесі діяльності господарюючих систем.
Проте незважаючи на високий рівень важливості аналізу ефективності формування та використання грошових коштів підвищений інтерес до досліджень природи, закономірностей і особливостей їх руху спостерігається в світовій економічній думці порівняно недавно та пов'язаний з необхід ністю:
• здійснення динамічного аналізу функціонування підприєм ства;
• пошуком доступних підприємству джерел фінансування із забезпечен ням оптимальної їх структури;
• раціонального розміщення коштів у відповідних елементах активів підприємства;
• перетворення прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку підприємства, на величину грошових коштів;
• забезпечення ліквідності та платоспроможності підприємства.
Поняття «грошовий потік» досить часто зустрічається в зару біжній економічній літературі. У свою чергу, вітчизняні аналіти ки почали широко використовувати його тільки з розвитком рин кового реформування української економіки.
В умовах командно-адміністративної економіки аналіз госпо дарської діяльності оперував лише поняттям коштів як найліквіднішої складової активів. До коштів включали гроші на поточному рахунку і в касі підприємства. У виданнях з економічного аналізу М. Баканова, С. Барн гольца, В. Бєлобородової, А. Шеремета та ба гатьох інших відомих дослідни ків кошти розглядали в контексті оборотних засобів, які, у свою чергу, поділялися на нормовані та ненормовані. Кошти відносили до оборотних засобів, за якими планові норми та нормативи були відсутні, отож, за базу порів няння переважно приймали попередній період, тобто вивчали динаміку їх абсолютних сум за даними балансу підприємства.
Притому збільшення залишків на поточному рахунку та в касі за період у динаміці трактувалося як позитивне явище, тоді як в умовах ринкової економіки підприємства повинні прагнути раці онально використовувати вільні кошти. Необхідність оптимізації залишків грошових коштів обумовлена збитками, які реально не се підприємство внаслідок їх невиправданого збільшення. Це збитки, пов'язані із:
• інфляцією та знеціненням грошей;
• втраченою можливістю їх вигідного розміщення й одержан ня додаткового доходу.
В англо-американській літературі кошти у звичайному для нас розумінні мають назву готівки. Саме визначення коштів є значно змыстовнышим - це готівка та грошові еквіваленти, тобто інші ко роткострокові ліквідні активи, що можуть бути реалізовані в будь-який час без значних витрат. Слід мати на увазі, що купівля та продаж грошових еквівалентів розглядається лише як транс формація з однієї форми коштів у іншу, а не як рух грошових по токів.
У французьких економічних виданнях існує інше визначен ня коштів, що використовується починаючи з 70-х років — рі зниця між чистим оборотним капіталом і потребою в оборот ному капіталі. Воно відоме як рівняння функціональної рівноваги Мельє, Бароле і Бульме. Поряд з ним існує також поняття касової готівки, що визначається як сума коштів і бан ківських кредитів. Звідси кошти дорівнюють касовій готівці мінус банківські кредити. Отже, кошти збігаються з готівкою тільки у разі, якщо підприємство не потребує кредитів для під тримання своєї фінансової рівноваги. Саме існування концеп ції фінансової рівноваги у французькій школі фінансового ме неджменту зумовлює використання цього підходу до визначення категорії коштів.
У ринкових умовах поява терміну «грошовий потік» поряд з існуванням категорії коштів є цілком виправданою. Адже термін «грошовий потік» розкриває динамізм підприємницької діяльно сті, де грошові надходження й витрачання мають постійний ха рактер, ідуть безперервними потоками. Тільки в балансі підпри ємства його кошти показані на певну дату.
В.М. Суторміна вважає, що фінансовий аналіз визначає гро шові потоки як кошти, які одержує підприємство в результаті підприємницької діяльності. М.А. Поукок і А. X. Тейлор зазна чають, що термін «грошовий потік» означає «... усі кошти, що надходять у розпорядження підприємства і доступні для використання протягом періоду часу».
На сьогодні в Україні під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Однак, на наш погляд, більш змістовним та точним визначен ням цієї категорії є таке, за яким грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємс тва [4].
У зарубіжних та вітчизняних джерелах немає єдиного визна чення грошового потоку. Адже вжитий відокремлено і без певних характеристик цей термін не має значного змістовного наванта ження. У зв'язку з цим розрізняють різні види грошових потоків залежно від тих чи інших аналітичних потреб.
Так, для визначення структури грошового потоку і джерел йо го формування в розрізі видів діяльності використовують таку класифікацію.
1. Грошовий потік від операційної діяльності характеризу ється витрачанням грошових кошів, пов'язаних зі сплатою рахун ків постачальників та підрядників, виплатою заробітної плати, відрахуванням до бюджету та внесками в державні цільові фон ди, сплатою відсотків за кредити і позики; іншими виплатами, які забезпечують здійснення операційної діяльності. Одночасно цей вид грошового потоку відображує надходження грошових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), погашення дебі торської заборгованості, авансів, що отримані від покупців та за мовників, податкових органів у порядку здійснення перерахунку надмірно сплачених сум тощо.
Оскільки операційна діяльність підприємства є головним дже релом прибутку, то вона має генерувати основний потік грошо вих коштів.
2. Грошовий потік від фінансової діяльності складається насамперед з надходжень від випуску акцій, залучення банків ських кредитів і позик. Вибуття коштів у зв'язку з фінансовою діяльністю включає виплату дивідендів та повернення позик і кредитів.
3. Грошовий потік від інвестиційної діяльності охоплює придбання (створення) та реалізацію майна довгострокового використання. Перш за все це стосується надходження (вибуття) основних засобів, нематеріальних активів, а також придбання або реалізації цінних паперів інших компаній.
Взагалі ж в економічній же літературі зараз налічується досить багато різноманітних підходів щодо класифікації грошових потоків, проте найбільш вагомим поряд з поділом за видом діяльності, є класифікація грошових потоків за джерелами надходжень і витрат (рис. 1).
На завершення дослідження сутності та особливостей формування грошових потоків слід зауважити, що платіжна криза в Україні зумовлена «ви тратним» характером економіки: сукупні витрати в країні значно перевищують сукупні доходи, що призвело до того, що підприємства не здатні генерувати позитивний грошовий по тік від операційної діяльності.
У зв'язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися на розгляді факторів, що визначають грошові потоки вітчизняних підприємств.
До зовнішніх факторів слід віднести:
загальну платіжну кризу в країні:
низький рівень виробництва;
розвиток науки і техніки;
низьку купівельну спроможність населення;
неврегульованість правового забезпечення;
недосконалість податкової політики;
неплатоспроможність підприємств.
На завершення дослідження сутності та особливостей формування грошових потоків слід зауважити, що платіжна криза в Україні зумовлена «ви тратним» характером економіки: сукупні витрати в країні значно перевищують сукупні доходи, що призвело до того, що підприємства не здатні генерувати позитивний грошовий по тік від операційної діяльності.
У зв'язку з цим вважаємо за необхідне зупинитися на розгляді факторів, що визначають грошові потоки вітчизняних підприємств.
До зовнішніх факторів слід віднести:
загальну платіжну кризу в країні:
низький рівень виробництва;
розвиток науки і техніки;
низьку купівельну спроможність населення;
неврегульованість правового забезпечення;
недосконалість податкової політики;
неплатоспроможність підприємств.
Рис. 1 Грошові потоки за джерелами надходжень і витрат
Слід зазначити, що поділ чинників на зовнішні та внутрішні є умовним, оскільки існує зворотний зв'язок: криза на макрорівні спричиняє кризу на мікрорівні, і навпаки.
У сучасних вітчизняних умовах поступово змінюється відношен ня до нормування традиційно ненормованих елементів поточних ак тивів. Ідеться про необхідність визначення оптимального розміру грошових коштів на рахунку і в касі, яка, у свою чергу, зумовлена класичним конфліктом, що існує між ліквідністю та дохідністю.
Для розуміння суті цього конфлікту розглянемо взаємозв'язок, що існує, з одного боку, між грошовими активами та ліквідністю, а з другого — між грошовими активами і дохідністю.
Безумовно, якщо величина грошових активів зростає, ліквід ність підприємства підвищується, і це є позитивною тенденцію. Однак разом зі збільшенням залишків грошових коштів підпри ємство втрачає можливість вигідного розміщення тимчасово віль ної їх частини та отримання додаткового доходу. Відповідно ефективність діяльності підприємства знижується. Для того щоб підвищити ефективність використання надлишку грошових кош тів, підприємство, як правило, здійснює його вкладення в цінні папери або строкові контракти, що, у свою чергу, приводить до загострення проблем, пов'язаних з ліквідністю.
Отже, велика дохідність будь-якої форми вкладення грошових коштів завжди оплачується зниженням ліквідності, а збільшення шансів на прибуток означає зростання ризику втрати ліквідності.
Виходячи із викладеного, можна зробити висновок, що полі тика управління грошовими коштами має забезпечити пошук компромісу між ефективністю діяльності та ліквідністю підпри ємства, яка полягає в оптимізації залишків грошових коштів.
Для оптимізації коштів починаючи з 50-х років дослідники фінансів запропонували математичні моделі, в основу яких за кладено такі ідеї, як і в методи оптимізації виробничих запасів.
Одна з таких моделей належить В. Баумолю. Вона ґрунтується на положенні, що управління коштами, як і товарними запасами, передбачає сукупні витрати, пов'язані з підтриманням певного їх рівня на рахунку, які умовно можна поділити на дві групи. Перша - це оплата банківських послуг при залученні кредиту або комісій ні платежі за конвертацію цінних паперів у кошти. Позначимо цей вид витрат Вк. Ці витрати при збільшенні залишку коштів знижу ються, оскільки зменшується кількість операцій по конвертації. Друга група — це витрати, пов'язані зі зберіганням коштів (Вз). До них можна віднести втрати підприємства через відмову від інвесту вання грошового залишку в короткострокові фінансові вкладення. Уданому разі сума витрат прямо пропорційна до залишку грошових коштів. Отже, існує деяка оптимальна величина коштів, що забезпечує рівновагу процесу зниження однієї групи витрат і зростан ня другої. Вона мінімізує сукупні витрати, пов'язані з даною групою грошових коштів. В. Баумоль виразив величину їх оптимального залишку через відомі параметри діяльності фірми і зовнішнього се редовища, поклавши в основу систему суворих вихідних передумов:
• попит на кошти за аналізований період є відомою детермі нованою величиною; при цьому коефіцієнт витрачання коштів за одиницю часу вважається постійним;
• платежі підприємства з поповнення залишку на рахунку здійснюються негайно і в наперед задані моменти часу;
• усі резерви грошових активів зберігаються у формі коротко строкових фінансових вкладень;
• витрати на створення запасів пропорційні до його величини і є постійною відомою величиною;
• витрати на зберігання коштів виражаються у вигляді процент ного доходу за короткостроковими фінансовими вкладеннями.
Математичний алгоритм розрахунку оптимального розміру залишку грошових коштів відповідно до моделі Баумоля має та кий вигляд:
де Пг.к — планова потреба в грошових коштах;
Вк — витрати по обслуговуванню однієї операції поповнення грошових коштів;
Вз - рівень витрат доходів при забезпеченні грошових коштів (серед ня ставка відсотка по короткострокових фінансових вкладеннях).
Середній запас грошових коштів становить: ГКопт / 2
У найбільш загальному вигляді динаміка грошових залишків за моделлю Баумоля подана на рис. 2.
Рис. 2. Формування та витрачання залишків грошових коштів відповідно до моделі Баумоля
Модель Баумоля є простою і достатньою мірою, прийнятною для підприємств, грошові витрати яких стабільні й прогнозовані. На справді таке трапляється рідко; залишок коштів на поточному рахун ку змінюється випадково, причому можливі значні коливання.
Модель, розроблена Міллером і Ором, являє собою компро міс між простотою та реальністю. Побудова моделі ґрунтується на процесі Бернулі (стохастичному процесі), в якому надходжен ня і витрачання грошей від періоду до періоду є незалежними ви падковими подіями.
Логіку управління залишком коштів на поточному рахунку наведено на рис. 3. Вона полягає в тому, що залишок коштів на рахунку хаотично змінюється доти, доки не досягає верхньої ме жі. Як тільки це відбувається, підприємство починає купувати достатню кількість цінних паперів з метою приведення запасу грошових коштів до деякого нормального рівня. Якщо запас грошових коштів досягає нижньої межі, то в цьому разі підпри ємство продає свої цінні папери і в такий спосіб поповнює запас грошових коштів до нормальної межі.
При вирішенні питання про розмах варіації (різниця між верх ньою та нижньою межами) рекомендується дотримуватися такої по літики: якщо щоденна мінливість грошових потоків велика або по стійні витрати, пов'язані з купівлею та продажем цінних паперів, високі, то підприємству слід збільшити розмах варіації, і навпаки. Рекомендується також зменшити розмах варіації, якщо є можливість отримання доходу завдяки відсотковій ставці по цінних паперах.
Рис. 3 Модель Міллера-Ора
Реалізація моделі здійснюється в кілька етапів.
1. Встановлюють мінімальну величину грошових коштів (ГК min), яку доцільно постійно мати на поточному рахунку. (Вона визначається експертним шляхом виходячи із середньої потреби підприємства в оплаті рахунків, можливих вимог банку тощо).
2. За статистичними даними визначають варіації щоденного надходження коштів на поточний рахунок (σ2).
3. Визначають витрати по зберіганню коштів (В3) на поточно му рахунку (зазвичай їх приймають в сумі ставки щомісячного доходу по короткострокових цінних паперах) та витрати по взаєм ній трансформації грошових коштів і цінних паперів (Вт) (ця ве личина постійна).
4. Розраховують розмах варіації залишку грошових коштів на поточному рахунку за формулою:
5. Розраховують верхню межу грошових коштів на поточному рахунку (ГКmax), при перевищенні якої необхідно частину грошо вих коштів конвертувати в короткострокові цінні папери:
ГКmax = ГКmin+Рв.
6. Визначають точку повернення (Тп) — величину залишку грошових коштів на поточному рахунку, до якої необхідно повер нутися у випадку, якщо фактичний залишок коштів на рахунку виходить за межі інтервалу (ГКmin, ГКmax)
Незважаючи на чіткий математичний апарат розрахунку оп тимальних сум залишків грошових активів, наведені моделі (Мо дель Баумоля і Міллера-Ора) поки що складно використовувати у вітчизняній практиці фінансового менеджменту через такі при чини:
• брак оборотних активів не дає змоги підприємствам форму вати залишок грошових коштів у необхідному розмірі з ураху ванням їх резерву;
• уповільнення платіжного обороту викликає значні коливан ня у розмірах грошових надходжень, що відображуються і на су мі залишку грошових активів;
• обмежений перелік короткострокових фондових інструмен тів, що перебувають в обігу на ринку цінних паперів, та їх низька ліквідність1.
У зв'язку з цим вітчизняні науковці пропонують для практич ного використання інші моделі оптимізації середнього залишку грошових активів підприємства. Так, І. О. Бланк пропонує підхід, суть якого полягає в розрахунку необхідного розміру окремих видів залишку коштів (операційного, страхового, компенсаційно го, інвестиційного) у майбутньому періоді.
І. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ТА СТРУКТУРИ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ
Аналіз руху грошових коштів підприємства почи нається з вивчення динаміки надходжень, видатків і форму вання чистого грошового потоку. Це дає змогу розкрити і охарактеризувати тенденції розвитку обсягів господарської діяльності в цілому і за окремими об'єктами щодо доходів, витрат та фінансових результатів, а також їх збалансованості в часі.
Паралельно оцінюють динамічні зміни показників у просторі за джерелами грошових потоків. Зокрема, це можуть бути окремі постачальники, покупці, податкові платежі, витрати на соціальні потреби, види оплати праці, банківські установи, сегменти ринку, структурні підрозділи.
Структурний аналіз грошових потоків забезпечує їх вивчен ня за:
• видами господарської діяльності (операційної, інвестицій ної, фінансової та від надзвичайних подій), що дасть змогу уста новити частку кожного виду діяльності у формуванні грошового потоку;
• об'єктами діяльності (товари, продукція, роботи, послуги, інші активи), що дозволить визначити важливість кожного об'єкта діяльності як в окремих видах, так і в цілому в господар ській діяльності підприємства;
• структурними підрозділами, що покаже внесок кожного під розділу у формування грошових потоків;
• джерелами надходження, що дає можливість визначити час тку кожного з них у формуванні загального грошового потоку. Особливу увагу звертають на співвідношення формування коштів за рахунок власних і залучених джерел;
• напрямами використання, що визначає основних корис тувачів грошових коштів. Розглядається на скільки змінили ся за рахунок витрат коштів окремі види активів підприємст ва, що забезпечують приріст його ринкової вартості та за якими напрямами використовувалися залучені грошові кошти.
Результати аналізу структури і динаміки грошових коштів служать базою для проведеного факторного аналізу формування грошових потоків.
ІІ. АНАЛІЗ РУХУ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ
Головною метою аналізу руху грошових коштів є оцінка спроможності підприємства заробляти грошові кошти в розмірі і в строки, необхідні для здійснення запланованих витрат.
Сформульована основна мета фінансового аналізу в процесі управління грошовими коштами може бути досягнута завдяки вирішенню таких завдань:
1. Визначення обсягів і джерел грошових коштів, що над ходять на підприємство. У процесі здійснення такого напряму аналізу доцільно зупинитися на розгляді таких питань:
• чи не відбулося надходження грошових коштів за рахунок збільшення короткострокових зобов'язань, які потребують пога шення в майбутньому;
• чи не збільшився акціонерний капітал за рахунок додаткової емісії акцій;
• чи не було розпродажу майна (основних засобів, виробни чих запасів);
• чи скорочуються запаси матеріальних цінностей, незавер шеного виробництва, готової продукції на складі.
2. Дослідження основних напрямів використання грошо вих коштів. У цьому зв'язку слід проаналізувати питання:
• чи не спостерігається зниження показників оборотності ак тивів;
• чи немає уповільнення оборотності поточних активів;
• чи не зростають абсолютні значення запасів і дебіторської заборгованості;
• чи не було різкого збільшення обсягів виробництва товарів, що потребує додаткових грошових потоків;
• чи не було надмірних виплат акціонерам понад рекомендо ваних норм розподілу чистого прибутку;
• чи своєчасно здійснюються платежі до бюджету та державні цільові фонди;
• чи не було тривалої заборгованості персоналу по заробітній платі.
3. Оцінка причин дефіциту грошових коштів. Такими при чинами можуть бути:
• низька рентабельність продажу, активів і власного капіталу;
• відволікання грошових коштів у зайві виробничі запаси та незавершене виробництво, вплив інфляції на запаси;
• випереджаючі темпи зростання дебіторської заборгованості відносно темпів зростання обсягів реалізації;
• великі капітальні витрати, що не забезпечені відповідними джерелами фінансування;
• високі виплати податків і зборів, а також суми дивідендів акціонерам;
• надмірна частка позикового капіталу в пасиві балансу і пов'язані з цим високі виплати відсотків за користування креди тами та позиками;
• зниження коефіцієнта оборотності оборотних активів, тобто залучення в оборот підприємства додаткових грошових коштів.
4. Аналіз достатності власних коштів для здійснення інвес тиційної діяльності. Джерелами грошових коштів для інвести ційної діяльності підприємства можуть бути надходження у фор мі амортизаційних відрахувань та чистого прибутку, доходи без посередньо від інвестиційної діяльності, надходження за рахунок
джерел довгострокового фінансування (емісія акції та корпоратив них облігацій, довгострокові кредити та позики).
Порівнюючи розмір фінансування запланованих підприємст вом певних напрямів інвестиційної діяльності з величиною чис того грошового потоку від операційної діяльності, визначають величину додаткових коштів, необхідних для залучення із зовніш ніх джерел. Чим більша величина чистого грошового потоку, що формується в результаті операційної діяльності, тим менша по треба в додатковому залученні позикових коштів для здійснення інвестиційної діяльності. За інших рівних умов таку ситуацію слід розглядати як позитивну, оскільки це дає змогу зменшити фінансові витрати, пов'язані з обслуговуванням боргу, та забез печити фінансову незалежність від зовнішніх інвесторів і креди торів.
5. Оцінка причин невідповідності величини грошових кош тів сумі отриманого прибутку. При аналізі фінансового стану підприємства необхідно розрізняти, що прибуток за звітний пері од і грошові кошти, отримані підприємством протягом періоду, - не одне й те саме. Прибуток виражає приріст авансованої вартос ті, що характеризує ефективність управління підприємством. На явність прибутку не означає наявності у підприємства вільних грошових коштів, доступних для витрачання. Ситуація, коли під приємство є прибутковим, але не має коштів, щоб розрахуватися зі своїми робітниками та контрагентами, має місце в трансфор маційній економіці.
Аналіз руху грошових коштів якраз дає змогу пояснити розбіж ності між величиною грошових коштів підприємства за звітний період та величиною отриманого за цей період прибутку.
Основні причини розбіжності між величиною грошових коштів і сумою отриманого прибутку.
1. Прибуток (збитки), що відображується у Звіті про фінансові результати, формується відповідно до принципів бухгалтерського обліку, згідно з яким доходи і витрати визнаються в тому обліко вому періоді, в якому вони були нараховані (незалежно від реаль ного руху грошових коштів):
а) облік реалізованої продукції на момент її відвантаження (виставлення розрахункових документів покупцям), пов'язаний із розбіжністю величини відвантаження і надходження грошових коштів від покупців. Причина такої розбіжності — зміни залиш ків дебіторської заборгованості;
б) наявність витрат, що відносяться до майбутніх періодів, призводить до того, що реальна сума платежів відрізняється від собівартості продукції, в яку, як відомо, включаються витрат тільки звітного періоду;
в) наявність відкладних платежів, тобто нарахованих, але не здійснених у звітному періоді витрат збільшує собівартість продукції на ці витрати, але відтоку грошових коштів не відбу вається;
г) поділ витрат на капітальні та поточні. Якщо поточні витра ти безпосередньо відносяться на собівартість реалізованої продук ції, то капітальні відшкодовуються протягом тривалого періоду часу через амортизаційні відрахування. Проте саме капітальні витрати супроводжуються більш значним відтоком грошових коштів.
2. Джерелом збільшення грошових коштів не обов'язково v. прибуток (наприклад, притік грошових коштів може бути забез печений за рахунок їх залучення на позиковій основі), так само як відтік грошових коштів часто не пов'язаний зі зменшенням фінансового результату.
3. Придбання активів довгострокового характеру і пов'язаний з цим відтік грошових коштів не впливає на величину прибутку, а їх реалізація змінює сукупний фінансовий результат на суму ре зультату від цієї операції.
4. На величину фінансових результатів впливають витрати, які не супроводжуються відтоком грошових коштів (наприклад, амор тизаційні відрахування).
5. На розбіжність фінансового результату та величини грошо вих коштів безпосередній вплив мають зміни в складі оборотного капіталу.
Діяльність підприємства, що накопичує запаси товарно-матеріальних цінностей, неминуче супроводжується відтоком грошових коштів; але до того моменту, поки запаси не будуть відпущені у виробництво, величина фінансового результату не зміниться. Отже, збільшення залишків по статтях оборотних активів призводить до додаткового відтоку грошових коштів, а скорочення — до їх притоку.
6. Відплив грошових коштів пов'язаний із закупкою товарно-матеріальних цінностей і визначається характером розрахунків із кредиторами. Наявність кредиторської заборгованості дає змогу підприємству використовувати запаси, які ще не сплачені. Відпо відно чим більше період погашення кредиторської заборгованос ті, тим більша сума несплачених запасів перебуває в обороті під приємства і тим вагомішою є розбіжність між обсягом матеріальних цінностей, відпущених у виробництво (собівартість реа лізованої продукції), і розміром платежів кредиторам.
Логіка аналізу руху грошових коштів полягає в тому, щоб ви значити залишок грошових коштів на початок і кінець періоду за видами діяльності, а також їх надходження та напрями викорис тання.
В свою чергу фінансова інформація про рух грошових коштів може бути використана для розрахунку аналітичних показників. У практиці фінансового аналізу використовують групу показників плато спроможності, які розраховують як відношення надходжень і платежів. Такі показники можуть застосовуватися як до грошо вих потоків від певних видів діяльності, так і до грошових пото ків підприємства в цілому.
Базова формула розрахунку показника платоспроможності має такий вигляд:
де Кпл - коефіцієнт платоспроможності;
Гн - грошові надхо дження за період;
Гв — грошові витрати.
Визначення цього коефіцієнта потрібне для того, що показати, наскільки в разі несприятливих умов можуть бути скорочені над ходження грошових коштів без загрози необхідним розрахункам .
Очевидно, що значення Кпл не має бути меншим за одиницю. У противному разі можна говорити про те, що поточних надхо джень недостатньо для здійснення поточних платежів і підпри ємство здійснює їх за рахунок залишку грошових коштів на по чаток періоду.
У цьому зв'язку слід зазначити, що однією з основних умов стабільного фінансового стану підприємства є надходження гро шових коштів, що забезпечує покриття його поточних зобов'я зань. Відсутність такого мінімально необхідного запасу грошо вих коштів свідчить про фінансові труднощі підприємства.
Наступним показником, що вказує на виникнення фінансових ускладнень, є тенденція до скорочення частки грошових коштів у складі оборотних активів підприємства при зростаючому обсязі Його поточних зобов'язань. Тому щомісячний аналіз співвідно шення грошових коштів і найбільш термінових зобов'язань (строк яких закінчується в поточному місяці) може надати точну інформацію про надлишок (нестачу) грошових коштів на підпри ємстві.
Іншим методом оцінки достатності грошових коштів є визна чення тривалості періоду їх обороту. З цією метою використову ють таке співвідношення:
де Тоб - тривалість періоду обороту;
ГК - середні залишки грошових коштів;
Т - тривалість періоду, що аналізується (рік, квартал);
Oгк — оборот грошових коштів за період.
Для розрахунку середніх залишків грошових коштів викорис товують внутрішні облікові дані про величину залишків на поча ток і кінець періоду (наприклад, місяць) на рахунках грошових коштів. З цією метою використовують формулу
де ГКn — залишки грошових коштів на початок n-го місяця, тис. грн;
n — кількість місяців у періоді.
Для визначення величини середнього обороту потрібно вико ристовувати кредитовий оборот за період, що аналізується, по субрахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті», беру чи до уваги, що більшість підприємств здійснюють безготівкові розрахунки зі своїми контрагентами, а видавання грошових кош тів через касу (наприклад, заробітна плата працівників) передба чає їх попереднє одержання в банку та використання (чекові книжки, акредитиви) за рахунок власних коштів, пов'язане з пе рерахуванням коштів з поточного рахунку на відповідні спеціаль ні рахунки. У цих випадках використання суми кредитових обо ротів по рахунках 30 «Каса», 311 «Поточні рахунки в банку в на ціональній валюті», 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті» для визначення величини обороту призвело б до подвій ного рахунку і, як наслідок, — до значного викривлення показ ника оборотності грошових коштів на підприємстві. Однак якщо на підприємстві значна частина розрахунків проходить через касу або формування спеціальних рахунків здійснюється на позиковій основі, тобто суми, що проводяться за кредитом субрахунків 30 «Каса», 313 «Інші рахунки в банку в національній валюті», не знаходять свого попереднього відображення на субрахунку 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті», вказані витра ти грошових коштів мають бути додані до суми кредитового обо роту по рахунку 311 «Поточні рахунки в банку в національній валюті».
У зв'язку з тим, що рух грошових коштів, а також його ре зультати (чистий грошовий потік) впливають на ліквідність та платоспроможність підприємства, у межах ретроспективного аналізу поряд з класичними його завданнями доцільно здійснити аналіз:
• ліквідності та платоспроможності;
• втрат у грошовому потоці внаслідок непродуманої політики стосовно дебіторів;
• внутрішніх ресурсів підвищення платоспроможності;
• шляхів підвищення ліквідності балансу підприємства.
На першому етапі ретроспективного аналізу розглядають ди наміку обсягу формування позитивного грошового потоку під приємства в розрізі окремих джерел. У процесі цього аналізу темпи приросту позитивного грошового потоку порівнюють з тем пами приросту активів підприємства, обсягів виробництва та ре алізації продукції. Особливу увагу на цьому етапі аналізу приді ляють вивченню співвідношення залучення коштів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел, виявленню ступеня залежності Розвитку підприємства від зовнішніх джерел фінансування.
На другому етапі вивчають динаміку обсягів формування не гативного грошового потоку підприємства, а також структуру Цього потоку за напрямами розподілу грошових коштів. На цьо му етапі аналізу визначають, наскільки розмірно розвивалися за Рахунок витрачання грошових коштів окремі види активів під приємства, що забезпечують приріст його ринкової вартості, за якими напрямами використовувалися грошові кошти, залучені із зовнішніх джерел, якою мірою погашалася сума основного боргу за залученими раніше кредитами та позиками.
На третьому етапі розглядають збалансованість позитивного і негативного грошових потоків, а також вивчають динаміку показника чистого грошового потоку як найважливішого показника фінансової діяльності підприємства та індикатора рівня збалан сованості його грошових потоків у цілому. У процесі аналізу визначають роль і місце чистого прибутку підприємства у форму ванні його чистого грошового потоку, виявляють ступінь достат ності амортизаційних відрахувань з позиції необхідності онов лення основних засобів і нематеріальних активів.
Одним із аспектів аналізу, що здійснюється на цьому етапі, є визначення достатності чистого грошового потоку, що генеру ється підприємством, з позиції його потреб. У таких цілях вико ристовують коефіцієнт достатності чистого грошового потоку, який розраховують за формулою
де Чгп — сума чистого грошового потоку підприємства в період, що розглядається;
БЗ — сума виплат основного боргу за довго- та короткостроковими кредитами і позиками підприємства;
∆З - сума приросту запасів товарно-матеріальних цінностей у складі оборотних активів підприємства;
Д — сума дивідендів (процен тів), що сплачені власникам підприємства (акціонерам) на вкла дений капітал (акції).
З метою усунення впливу господарських циклів розрахунок коефіцієнта достатності чистого грошового потоку підприємства рекомендується здійснювати за три останніх роки.
На четвертому етапі аналізу досліджують синхронність фор мування позитивного і негативного грошових потоків у розрізі окремих інтервалів звітного періоду, розглядають динаміку за лишків грошових активів підприємства, що відображує рівень цієї синхронності та забезпечує абсолютну платоспроможність. У процесі дослідження синхронності формування різних видів грошових потоків розраховують коефіцієнт ліквідності грошово го потоку підприємства:
де Лгп — коефіцієнт ліквідності грошового потоку підприємства;
ГПВП, ГПВН — відповідно сума валового позитивного і негативно го грошових потоків;
ГК1, ГК0 — сума залишку грошових активів підприємства на кінець і початок періоду.
На п'ятому етапі аналізу визначають ефективність грошових потоків підприємства.
Ефективне формування грошових потоків означає таке надходження і витрачання грошових коштів, яке створює чистий грошовий потік та дає віддачу у вигляді чистого прибутку. Тому варто виявити збалансованість позитивного (надходження) і не гативного (витрачання) грошових потоків у загальному обсязі, вивчити динаміку показника чистого потоку.
У процесі аналізу визначається роль і місце чистого прибутку підприємства у формуванні його чистого грошового потоку, ви являється рівень достатності амортизаційних відрахувань з пози цій необхідного відновлення необоротних активів.
Оцінку ефективності формування грошових потоків, насампе ред, здійснюють за розрахунком чистого грошового потоку (ЧГ), який характеризується різницею між надходженням (НГ) і витра чанням (ВГ) грошових коштів у певному інтервальному періоді.
ЧГ = НГ - ВГ.
Як показує розрахунок, в залежності від співвідношення по зитивного і негативного грошового потоку, величина чисто го грошового потоку може бути позитивною (+ГПвп) і негативною (-ГПвн).
Позитивна величина чистого грошового потоку свідчить про наявність у підприємства вільного залишку грошових коштів, одержаних від об'єктів господарювання в окремих періодах. У протилежному випадку можна говорити про те, що поточних надходжень недостатньо для здійснення платежів, і підприємству для розрахунків необхідно використовувати залишки грошових коштів минулих періодів, користуватися позиками, або тимчасо во збільшувати кредиторську заборгованість, тобто бути непла тоспроможним.
За відношенням позитивного і негативного грошових потоків визначають рівні окупності (РО) і завантаження (РЗ) грошових витрат:
Якщо рівень показника РО < 1, грошовий потік підприємства вважається скупним, тобто формується певна величина чистого грошового потоку, а на 1 гривню грошових надходжень викорис товується менше однієї гривні грошових витрат.
Рівень завантаження грошових витрат повинен бути більше 1.0 і показує скільки грошових надходжень формує кожна гривня грошових витрат.
Позитивні величини різниці 1,0 — РО і РЗ — 1,0 свідчать, на скільки стабільно підприємство може забезпечити грошові ви трати.
Достатність створеного чистого грошового потоку з позицій потреб підприємства (РД) щодо формування приросту активів (∆А), створення резервного капіталу (РК) і виплати дивідендів (ВД) розраховують за формулою:
Якщо показник РД > 1, то це свідчить про достатність чистого грошового потоку і, навпаки, якщо <1, то величина чистого гро шового потоку не забезпечує потреби підприємства.
Для вивчення зміни величин позитивного і негативного гро шових потоків в наочній формі, залежно від періодів, використо вують лінійний графік контролю.
Важливе значення для майбутнього становища підприємства має інвестиційна спрямованість грошових потоків.
Надходження грошових коштів оцінюється за рівнем форму вання власних джерел інвестування активів (ВІА) - чистого прибутку (ЧП) і амортизації (AM):
Показник показує, скільки власних інвестиційних джерел над ходить підприємству з позитивним грошовим потоком, і повинен зростати.
Витрачання грошових коштів оцінюється за рівнем їх інвесту вання (ВГА) в необоротні активи (НА) і приріст виробничих за пасів (ВЗ):
Значення показника свідчить про частку грошових коштів яка фактично витрачається на формування виробничого потенціалу підприємства, а його величина повинна забезпечувати конкурен тоспроможність об'єктів господарювання.
ТЕМА 7
АНАЛІЗ ЛІКВІДНОСТІ І ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2. Система показників ліквідності: методика їх розрахунку, економічна інтерпретація
3. Зміст та послідовність проведення аналізу платоспроможності підприємства
Питання для самоконтролю
1. Показники низької платоспроможності, можливості її відновлення (втрати).
2. Умови визнання підприємства неплато спромож ним.
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу ліквідності та платоспроможності підприємства
З позиції фінансової діяльності будь-якому підприємству до водиться вирішувати такі завдання:
• підтримання спроможності своєчасно відповідати за своїми поточними фінансовими зобов'язаннями;
• забезпечення фінансування в необхідних обсягах.
Ці завдання формуються з позиції коротко- та довгострокової перспектив.
Фінансовий стан підприємства з позиції короткострокової пер спективи оцінюється показниками ліквідності та платоспроможнос ті, які в загальному вигляді характеризують його спроможність своєчасно і в повному обсязі здійснювати розрахунки за коротко строковими зобов'язаннями перед контрагентами. Короткостроко ва заборгованість підприємства, що відокремлена у відповідному розділі пасиву балансу, погашається різними способами, зокрема забезпеченням такої заборгованості можуть виступати будь-які ак тиви підприємства, у тому числі необоротні. Разом з тим очевидно, що ситуація, коли, наприклад, частина основних засобів продається для того, щоб розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями, є небажаною. Саме тому, говорячи про ліквідність та платоспромож ність підприємства як характеристики його поточного фінансового стану і оцінюючи, зокрема, його потенційні можливості розрахову ватися із кредиторами за поточними операціями, цілком логічним є зіставлення оборотних активів та короткострокових пасивів.
Незважаючи на те, що на практиці поняття ліквідності та пла тоспроможності тісно взаємозв'язані, вони не є тотожними.
Так у перекладі з грецької мови «liquidus» означає «рідкий, плинний». Якщо пригадати властиво сті будь-якої рідини, то однією з них є здатність останньої приймати форму того посуду, який вона наповнює, і миттєво зміню вати цю форму при її переміщенні з одного посуду в інший.
У зв'язку з цим вважаємо, що найбільш точним є визначення, коли під ліквідністю розуміють мобільність активів, їх спромож ність (у разі потреби і за короткий проміжок часу) перетворюва тися з натурально-речовинної форми в грошову, тобто ліквідність у загальному розумінні означає здатність цінностей пе ретворюватися в грошові кошти. Вона характеризується наяв ністю в підприємства ліквідних засобів у формі залишку грошей у касі, грошових коштів на рахунках у банку та тих елементів оборотних активів, що легко реалізуються.
Ступінь ліквідності визначається тривалістю часового пері оду, протягом якого ця трансформація може бути здійснена. Чим коротший період, тим вища ліквідність цього виду активів.
Слід зауважити, що в складі поточних активів є такі їх елемен ти, які можна швидко продати, але зі значною знижкою в ціні. До таких елементів відносять виробничі запаси, при реалізації яких підприємство отримує 40 і менше відсотків від їх облікової вар тості.
У зв'язку з цим ліквідність необхідно розглядати:
1) як час, необхідний для продажу активів;
2) як суму, одержану від продажу активу.
В свою чергу платоспроможність підприємства характеризується його можливістю і здатністю своєчасно й повністю виконувати свої фінансові зобов'язання перед внутрішніми та зовнішніми парт нерами, а також державою.
Основними ознаками платоспроможності є:
а) наявність у достатньому обсязі коштів на поточному рахунку;
б) відсутність простроченої кредиторської заборгованості.
Оцінка платоспроможності необхідна не тільки для підприєм ства з метою аналізу й прогнозування його подальшої фінансової діяльності, а й для його зовнішніх партнерів і потенційних інвес торів. Як правило, досліджують поточну і перспективну плато спроможність.
Поточна платоспроможність характеризує поточний стан розрахунків на підприємстві та аналізується на основі даних про його фінансові потоки: приток грошових коштів має забезпечити покриття поточних зобов'язань господарюючого суб'єкта.
Перспективна платоспроможність визначає можливість підприємства у майбутньому розраховуватися за своїми коротко строковими боргами і досліджується переважно за допомогою показників ліквідності. Саме від рівня ліквідності залежить як перспективна, так і поточна плато спромож ність. Отже, ліквід ність і платоспроможність не тотожні, хоча й дуже близькі по няття, причому ліквідність є більш місткою категорією, ніж пла тоспроможність.
2. Система показників ліквідності: методика їх розрахунку, економічна інтерпретація
При визначенні рівня ліквідності одним із найпростіших, але недостатнім є порів няння величини поточних активів з величиною поточних пасивів. Проте на практиці іноді виникає ситуація, коли поточні активи переви щують за величиною короткострокові пасиви, показники ліквід ності характеризують фінансовий стан як задовільний, проте така оцінка вважається помилковою, оскільки в оборотних активах значну частку займають неліквіди та прострочена дебіторська за боргованість.
До неліквідів, як правило, відносять залежані виробничі запаси, споживчі властивості яких роблять неможливим їх використання в технологічному процесі, готову продукцію, що не користується по питом, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів.
Неліквіди, тобто активи, які не можуть бути використані в тех нологічному процесі чи реалізовані (як товар) на ринку, а іноді й невиправдана дебіторська заборгованість, не відображуються в ба лансі. Це означає, що активи, фактична цінність яких сумнівна, входять до їх загальної величини і використовуються при розрахун ках показників ліквідності, рівень якої не відповідає реально існу ючому. Хоча при складанні балансу активи, що потенційно не обі цяють доходу, мають бути списані на збитки, на практиці це здій снюється не завжди. Крім того, заздалегідь передбачити частку сумнівної дебіторської заборгованості дуже складно.
Разом з тим слід зазначити, що така ситуація має місце не завжди. Невиправдане збільшення поточних активів на величину неліквідів відбувається лише в процесі здійснення зовнішнього фінансового аналізу, оскільки інформація про якісний склад обо ротних засобів є недоступною.
Можливість отримання більш точної оцінки ліквідності вини кає в процесі здійснення внутрішнього аналізу, який ґрунтується на повних даних бухгалтерського обліку. Однак наявність нелік відів у структурі поточних активів не тільки робить результати зовнішнього аналізу ліквідності дуже умовними, а й значно погір шує якісний склад оборотних активів та негативно впливає на рі вень ліквідності.
У свою чергу, наслідками низького рівня ліквідності є не спроможність підприємства швидко розраховуватися за допомо гою наявного на балансі майна за своїми зобов'язаннями, що призводить до зниження дохідності, неплатежів і банкрутства.
Крім того, важкі наслідки низької ліквідності відчувають не тільки самі підприємства, а й їх кредитори, постачальники, оскіль ки відбувається затримка сплати відсотків і суми боргу, в край ньому разі — часткова або повна втрата неповернутого боргу, а також невиконання умов контракту тощо.
Досліджуючи взаємозалежність ліквідності та платоспромож ності, слід зазначити, що ліквідність є менш динамічною катего рією, ніж плато спроможність. Справа в тому, що в міру стабілізації виробничої діяльності підприємства в нього поступово склада ється певна структура активів і джерел коштів, різкі зміни якої порівняно рідкі. Тому показники ліквідності звичайно варіюють у певних цілком передбачуваних межах, що й дає підстави аналі тичним агентствам розраховувати та публікувати середньогалузеві і середньогрупові значення цих показників для використання у міжгосподарських порівняннях і як орієнтири при відкритті но вих напрямів виробничої діяльності.
Методичні засади оцінки ліквідності балансу
та підприємства в цілому
Як уже зазначалося, підприємство може бути ліквідним у біль шій чи меншій мірі, оскільки до складу активів входять різ норідні їх елементи, серед яких є як ті, що легко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються для погашення зовнішньої заборгованості
За ступенем ліквідності статті активів умовно можна розпо ділити на чотири групи:
Перша група (А1) — це абсолютно ліквідні активи, такі як грошові кошти та короткострокові фінансові вкладення.
Друга група (А2) — активи, що швидко реалізуються. Це го това продукція, відвантажені товари і дебіторська заборгованість. Ліквідність таких активів різна і залежить від низки факторів: своєчасності відвантаження продукції, оформлення банківських документів, швидкості платіжного документообороту в банках, попиту на продукцію та її конкурентоспроможності, місцезнахо дження контрагентів та їх платоспроможності, умов надання ко мерційних кредитів покупцям, форм розрахунків тощо.
Слід зауважити, що основним компонентом цієї групи є дебі торська заборгованість. З метою підвищення ліквідності підпри ємство деякою мірою може управляти активами другої групи, зо крема змінюючи строки кредитування покупців.
Третя група (А3) — це активи, що повільно реалізуються. До них належать виробничі запаси та незавершене виробництво.
Оборотні активи взаємопов'язані в межах кругообороту кош тів (рис. 2).
Рис. 2 Трансформація оборотних активів
Зв'язки, показані на рис. 2, відображують послі довну трансформацію коштів з однієї групи активів у іншу:
• зв'язок 1 — технологічний процес виробництва продукції з відповідної сировини, матеріалу (перетворення напівфабрикатів у готову продукцію);
• зв'язок 2 — надходження на поточний рахунок платежів за продукцію, боргів від дебіторів;
• зв'язок 3 — реалізація сировини, матеріалів, напівфабрика тів стороннім організаціям.
Говорячи про меншу ліквідність запасів порівняно з іншими видами оборотних активів, ми виходимо саме із суті кругообороту грошових коштів на підприємстві. Безумовно, якщо запаси си ровини, матеріалів, розглядати як товар, їх ліквідність може бути надто високою. Однак у даному випадку запаси розглядаються як проміжний елемент технологічного процесу.
Четверта група (А4) — це активи, що важко реалізуються. До них відносять основні засоби, нематеріальні активи, довгостро кові вкладення, незавершене будівництво.
Пропорція, в якій ці групи мають перебувати, визначається:
1) характером і сферою діяльності підприємства;
2) швидкістю обороту коштів підприємства;
3) співвідношенням оборотних і необоротних активів;
4) «якістю» — ступенем ліквідності поточних активів;
5) сумою та строковістю зобов'язань, на покриття яких при значені статті активів.
Оскільки в складі короткострокових пасивів можна виділити зобов'язання різного ступеня строковості, то одним зі способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є зіставлення певних елементів активу з елементами пасиву.
У зв'язку з цим усі зобов'язання підприємства залежно від строковості їх погашення поділяють на чотири групи:
Перша група (П1) — найбільш строкові зобов'язання (креди торська заборгованість та кредити банку, строк повернення яких настав).
Друга група (П2) — середньострокові зобов'язання (коротко строкові кредити банку).
Третя група (П3) — довгострокові зобов'язання (довгостро кові кредити банку та позики).
Четверта група (П4) — власний (акціонерний) капітал, що постійно є в розпорядженні підприємства .
Схематично процедура порівняння статей активів з відповід ними статтями пасивів подана на рис. 3.
Рис. 7.3. Класифікація статей активу і пасиву балансу для аналізу ліквідності
Так баланс вважають абсолютно ліквідним, якщо:
А1 ≥ П1;
А2 ≥ П2;
А3 ≥ П3;
А4 ≤ П4.
При цьому, якщо виконуються перші три обов'язкові умови ліквідності А1 ≥ П1, А2 ≥ П2, А3 ≥ П3, тобто поточні активи пере вищують зовнішні зобов'язання підприємства, то виконується і остання нерівність А4 ≤ П4, яка має балансуючий характер та під тверджує наявність у суб'єкта господарю ван ня власних оборот них коштів і означає дотримання мінімальної умови фінансової стійкості.
Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. При цьому нестача коштів по од ній групі активів компенсується їх надлишком по іншій групі лише теоретично, оскільки при цьому має місце компенсація за вартісною величиною. Однак у реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні. Тому якщо будь-яка з нерівностей має знак, протилежний зафіксованому в оптимальному варіанті, ліквідність балансу більшою або меншою мірою буде відрізнятися від абсолютної.
Зіставлення найбільш ліквідних активів і тих їх елементів, що швидко реалізуються, з найбільш строковими зобов'язаннями і ко роткостроковими пасивами дає змогу оцінити поточну ліквідність. Порівняння активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими зобов'язаннями відображує перспективну ліквідність.
Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність під приємства в найближчий до моменту проведення аналізу час.
Перспективна ліквідність являє собою прогноз платоспро можності на основі зіставлення надходжень і платежів.
Вивченням співвідношень зазначених вище груп активів і па сивів за кілька періодів можна встановити тенденції в структурі балансу та його ліквідності.
Наступним етапом аналізу виступає оцінка якості оборот них активів — складу запасів, надійності покупців тощо.
З метою поглибленого аналізу складу поточних активів їх групують за критеріями ризику.
Так, до групи активів з мінімальним ступенем ризику відно сять грошові кошти і короткострокові цінні папери, що легко ре алізуються.
Активи з малим ступенем ризику — це дебіторська заборгова ність підприємств з нормальним фінансовим станом, запаси (крім залежаних), готова продукція, що користується попитом.
До групи активів із середнім ступенем ризику належать неза вершене виробництво, витрати майбутніх періодів.
Високий ступінь ризику мають такі елементи оборотних активів, як сумнівна дебіторська заборгованість, запаси готової продукції, яка не користується попитом, залежані запаси, інші неліквіди.
На основі такої класифікації визначають величину активів, що важко реалізуються (сума груп оборотних активів із середнім та високим ступенем ризику), і оцінюють тенденцію зміни співвід ношень між нею та загальною величиною активів, а також між нею й сумою активів, що легко реалізуються. До складу останньої відносять елементи поточних активів, що мають мінімальний і ма лий ступені ризику вкладання капіталу. Тенденція названих спів відношень до зростання вказує на зниження ліквідності.
При проведенні такого аналізу рекомендується врахувати, що поділ оборотних засобів на ті, що важко та легко реалізуються, не є постійним і може змінюватися зі зміною конкретних економіч них умов. Наприклад, в умовах нестабільного постачання або ін фляції підприємство може збільшити вкладення коштів у вироб ничі запаси та інші види товарно-матеріальних цінності, ринкові ціни на які стабільно зростають, що дасть підґрунтя віднести їх до активів, які легко реалізуються.
Значне зростання оборотних активів, що важко реалізуються, має серйозні негативні наслідки для підприємства, до яких не тільки належить зниження його ліквідності. Крім того, збільшу ється величина так званого «мертвого» капіталу, внаслідок чого уповільнюється оборотність коштів і відповідно знижується ефек тивність діяльності. Дуже часто на підприємствах падіння зна чень показників рентабельності багато в чому визначається наяв ністю та зростанням частки активів, що важко реалізуються.
Основними причинами настання такої ситуації є:
а) низька якість та висока ціна продукції, що виробляється;
б) невідповідність місткості ринку, на якому передбачена реа лізація продукції, обсягу її виробництва;
в) послаблений контроль за зберіганням товарно-матеріальних цінностей, коли формально проведена інвентаризація не дає змо ги скласти об'єктивну картину наявності та стану запасів матері альних цінностей;
г) відсутність оперативного контролю та аналізу дебіторської заборгованості, коли завдання працівників бухгалтерського від ділу зводяться тільки до реєстрації господарських операцій та ві дображення їх в облікових регістрах.
При здійсненні аналізу ліквідності також потрібно з'ясувати і уточними такі питання, як:
• свобода у розпорядженні активами (чи не є активи предме том застави);
• можливість швидкої втрати цінностей активу внаслідок його морального або фізичного зносу (може бути особливо актуаль ним для підприємств харчової промисловості та торговельних підприємств);
• доступність активів для поточного розпорядження (напри клад, наявність заморожених рахунків є принциповим чинником для оцінки поточної платоспроможності);
• контрольованість активів (для кредитора важливо володіти ін формацією про спроможність позичальника швидко переміщувати або приховувати активи. Наприклад, переказати грошові кошти з од ного рахунка на інший, відомості про який недоступні кредиторам);
• наявність умовних зобов'язань, до яких відносять гарантійні та потенційні зобов'язання, що можуть виникнути внаслідок не сприятливого рішення по судовому розгляду. Хоча такі зо бов'язання не можуть бути відображені в бухгалтерському балан сі, оскільки по них не можна дати достовірну кількісну оцінку, інформація про сам факт наявності таких зобов'язань в обов'яз ковому порядку має бути надана в поясненнях до звітності.
Продовжує аналіз ліквідності — дослідження відповідних фі нансових коефіцієнтів, яке здійснюється поетапним зіставленням окремих груп активів з короткостроковими пасивами на основ.
Узагальнюючим показником ліквідності є коефіцієнт поточної ліквідності (коефіцієнт покриття), який визначається співвідно шенням усіх поточних активів до поточних зобов'язань, характеризує достатність оборотних активів підприємства для пога шення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов'язань:
де ОА — оборотні активи;
КП — короткострокові пасиви.
Багаторазове перевищення оборотних активів над коротко строковими зобов'язаннями дає змогу зробити висновок про те що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які формуються з власних джерел. З позиції кредиторів така ситуація є більш прийнятною, оскільки посилює їх упевненість у пога шенні боргів. Однак з погляду ефективності діяльності підприєм ства значне накопичення запасів, відволікання коштів у дебітор ську заборгованість спричиняє уповільнення оборотності його коштів а отже, призводить до зменшення маси прибутку. Тому необхідно встановити оптимальний розмір такого перевищення.
В економічній літературі наводиться теоретичне значення ко ефіцієнта поточної ліквідності - від 1,5 до 2. Проте це лише орі єнтовне значення, яке вказує на порядок показника, а не його точ не нормативне значення.
Застосування такого нормативного значення коефіцієнта по точної ліквідності до всіх підприємств є економічно недоціль ним Навіть якщо не враховувати галузеві особливості (коли змі на нормативного значення коефіцієнта є об'єктивною, оскільки відбиває структуру активів і пасивів, що змінюється залежно від сфери діяльності), на одному й тому самому підприємств, в різні періоди його діяльності нормативний рівень коефіцієнта може суттєво відрізнятися.
До факторів, що впливають на нормативне значення цього по казника, як правило, відносять:
а) зіставлення умов надання і отримання комерційного кредиту, якщо оборотність дебіторської заборгованості перевищує оборот ність кредиторської заборгованості, то рівень коефіцієнта поточної ліквідності може бути нижчим від орієнтовного його значення. Якщо має місце зворотна ситуація, то критичний рівень цього ко ефіцієнта має бути вищим за теоретично встановлений норматив;
б) ефективність роботи підприємства відносно управління за пасами: деякі компанії за рахунок високої культури організації технологічного процесу, наприклад упровадженням системи по стачання сировини та матеріалів, відомої під назвою «точно в строк» (just-in-just), можуть суттєво скоротити рівень запасів, а отже, знизити значення коефіцієнта поточної ліквідності до ниж чого рівня, ніж у середньому по галузі, без негативних наслідків для свого поточного фінансового стану;
в) високу оборотність грошових коштів, коли підприємство може дозволити собі відносно невисокий рівень коефіцієнта по криття. У даному разі прийнятна ліквідність забезпечується за рахунок більш інтенсивного притоку грошових коштів у резуль таті поточної діяльності.
Отже, аналізуючи поточний фінансовий стан підприємства з позиції ліквідності, потрібно врахувати ці та інші фактори, що впливають на рівень цього показника.
За своїм змістом, аналогічним коефіцієнту поточної ліквідності, є коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховують по більш вузь кому колу оборотних активів, коли з їх загальної величини вилуча ють найменш ліквідну частку — виробничі запаси за формулою:
де ВЗ — виробничі запаси.
Логіка такого вилучення полягає не тільки в значно меншій ліквідності запасів, а й у тому, що грошові кошти, які можна отримати на випадок змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути значно менші за витрати на їх придбання.
Аналізуючи динаміку цього показника, слід звертати увагу на фактори, що зумовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язано в основному зі збільшен ням величини невиправданої дебіторської заборгованості, то на вряд чи така тенденція може бути охарактеризована як позитивна.
Орієнтовним значенням показника вважається рівень від 0,5 до 1, але для цього показника, як і для попереднього, підприємст во самостійно встановлює норматив, ураховуючи різні фактори впливу.
Найбільш жорстким критерієм ліквідності є коефіцієнт абсо лютної ліквідності, який визначається відношенням найбільш ліквідних активів (грошових коштів) до поточних зобов'язань:
де ГК — грошові кошти.
Цей коефіцієнт показує, яка частка короткострокової заборго ваності в разі потреби може бути погашена негайно за рахунок наявних грошових коштів. Теоретично достатнім вважається, якщо коефіцієнт абсолютної ліквідності вищий як 0,2—0,35. Це означає, що 20—35 % своїх короткострокових боргів підприємс тво може погасити в поточний момент. Ось чому цей показник називають ще коефіцієнтом платоспроможності.
При оцінці ліквідності платіжних засобів необхідно розрахо вувати швидкість трансформації дебіторської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти і одержати дані про реальні те рміни погашення кредиторської заборгованості.
Показники швидкості та щоденної суми трансформації дебі торської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти ви значають таким чином:
де Тп — середній термін трансформації платіжних засобів під приємства у грошові кошти, дні;
Т, — термін для трансформації г-го виду платіжних засобів у грошові кошти, дні;
ПЗ, — величи на /-го виду платіжних засобів;
ГЗ — сума грошових коштів, що може щоденно формувати підприємство з платіжних засобів.
Оцінка можливостей трансформації активів підприємства в платіжні засоби дає змогу всебічно охарактеризувати їх ліквід ність.
3. Зміст та послідовність проведення аналізу платоспроможності підприємства
На відміну від ліквідності підприємства, фінансовий стан з погляду платоспроможності може бути досить змінним: незважаючи на те, що підприємство на конкретну дату характеризується як платоспроможне, вже наступ ного дня ця ситуація може кардинально змінитися внаслідок на стання строків розрахунку, з одного боку, і відсутності коштів, наприклад, у результаті їх не надходження за відвантажену рані ше продукцію — з другого.
Таким чином, підприємство через фінансову недисциплінова ність своїх дебіторів саме стає неплатоспроможним. Якщо затрим ка з надходженням платежу має короткостроковий або випадко вий характер, то ситуація з погляду платоспроможності може найближчим часом змінитися на краще, однак не виключені та кож інші менш сприятливі варіанти. Такі критичні ситуації особ ливо часто мають місце в комерційних організаціях, які через пев ні причини не підтримують у достатньому обсязі страховий запас грошових коштів на поточному рахунку.
Неплатоспроможність може бути випадковою, тимчасовою, хронічною або тривалою. Тому, аналізуючи стан платоспро можності підприємства, необхідно розглянути причини фінан сової скрути, частоту її виникнення та тривалість простроче них боргів.
Причинами неплатоспроможності можуть бути:
невиконання плану по виробництву і реалізації продукції,
підвищення її собі вартості,
невиконання плану по прибутку і, як результат, нестача власних джерел самофінансування.
Однією з причин погіршення платоспроможності може бути неправильне використання оборот ного капіталу: відволікання коштів у дебіторську заборгованість, а також вкладення в понадпланові запаси та на інші цілі, які тим часово не мають джерел фінансування. Іноді причиною неплато спроможності є не безгосподарність підприємства, а незамож ність його клієнтів.
Тому з метою оперативного внутрішнього аналізу поточної платоспроможності, щоденного контролю за надходженням кош тів від продажу продукції, погашення дебіторської заборгованос ті та іншими надходженнями грошових коштів, а також для конт ролю за виконанням платіжних зобов'язань перед постачаль никами, банками та іншими кредиторами складають платіжний календар, в якому, з одного боку, розраховують наявні та очіку вані надходження грошових коштів, а другого — розмір їх витра чань на той самий період.
Оперативний платіжний календар складають на основі даних про відвантаження та реалізацію продукції, закупівлю засобів вироб ництва, документів про розрахунки з оплати праці, видавання аван сів працівникам, виписки з банківських рахунків тощо (табл. 3).
Таблиця 3.
Оперативний платіжний календар на 15.03.09
|
Платіжні кошти |
Сума, грн. |
Платіжні зобов'язання |
Сума, грн. |
|
Залишок грошових коштів: у касі; на поточному рахунку |
|
Виплата заробітної плати |
|
|
Цінні папери із строком пога шення до 15.03.09 |
|
Відрахування у фонд со ціального захисту |
|
|
Надходження грошових коштів до 15.03 від: реалізації продукції; іншої реалізації; фінансової діяльності |
|
Платежі до бюджету та в державні цільові фонди |
|
|
Аванси, отримані від покупців |
|
Сплата рахунків поста чальників |
|
|
Кредити, позики |
|
Сплата відсотків за кре дит |
|
|
Погашення простроченої дебітор ської заборгованості |
|
Повернення банківсько го кредиту |
|
|
Інше |
|
Погашення іншої креди торської заборгованості |
|
|
|
|
Усього |
|
|
|
|
Перевищення платіжних коштів над платіжними зобов'язаннями |
|
|
Баланс |
|
Баланс |
|
Для визначення поточної платоспроможності слід платіжні кошти на відповідну дату порівняти з платіжними зобов'язан нями на ту саму дату. Ідеальним є варіант, коли цей коефіцієнт буде становити одиницю або дещо більше (від 1 до 2).
Для з'ясування причин зміни рівня платоспроможності важ ливе значення має аналіз виконання фінансового плану за дохід ною та витратною частинами. Для цього дані Звіту про рух гро шових коштів, а також Звіту про фінансовий результат порівню ють з даними фінансової частини бізнес-плану. У процесі аналізу насамперед установлюють виконання плану щодо надходження грошових коштів, в основному від реалізації продукції, робіт та послуг, майна, з'ясовують причини зміни суми виручки та вияв ляють резерви її збільшення. Особливу увагу приділяють викори станню грошових коштів, оскільки навіть при виконанні дохідної частини фінансового плану перевитрати та нераціональне вико ристання грошових коштів можуть призвести до фінансових труд нощів.
Витратну частину фінансового плану аналізують за кожною статтею зі з'ясуванням причини перевитрат, які можуть бути ви правданими і невиправданими. За результатами аналізу фінансо вого плану мають бути виявлені резерви збільшення планомірно го надходження грошових коштів для забезпечення стабільної платоспроможності підприємства в перспективі.
Певний науковий інтерес представляє французька методика оцінки платоспроможності. На основі дослідження 95 малих та середніх підприємств була розроблена модель, яка дає змогу оці нити ймовірність затримки платежів фірмою залежно від значен ня такого дискримінантного показника:
Імовірність затримки платежів, що мають різне значення по казника Q, наведено в табл. 4.
Таблиця 4
|
Значення Q |
+0,21 |
+0,48 |
+0,002 |
-0,026 |
-0,068 |
-0,087 |
-0,107 |
0,131 |
-0,164 |
|
|
Імовірність затримки платежів, % |
100 |
90 |
80 |
70 |
60 |
50 |
40 |
30 |
20 |
10 |
У вітчизняній практиці з метою прогнозування платоспромож ності підприємства розраховують коефіцієнт відновлення (втра ти) платоспроможності:
де Кпппл, Ккппл — фактичний коефіцієнт поточної ліквідності від повідно на початок і кінець періоду;
Кнпл — нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності;
Т — тривалість звітного пері оду, міс.;
6(3) — період відновлення (втрати) платоспроможності, міс.; за період відновлення платоспроможності прийнято 6 міс., період втрати — 3 міс.
Отже, алгоритм розрахунку коефіцієнта Квв являє собою конструкцію, в чисельнику якої прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності, розраховано на перспективу, а в знаменни ку — його нормативний рівень. Показник відображує наявність реальної можливості у підприємства відновлювати або втрачати платоспроможність протягом певного періоду.
Підставою для визнання структури балансу підприємства незадовільною, а підприємства — неплатоспроможним є виконання умов за якої коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має значення менше ніж 2;
Якщо вищевказана умова не виконується, оцінюється можли вість відновлення платоспроможності підприємства. Для цього визначають прогнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець так званого «періоду відновлення платоспроможності», що дорівнює 6 міс., і зіставляють його з нормативним рівнем. Як що значення показника Квв не менше за 1, підприємство протягом 6 міс. спроможне вийти на нормативний рівень коефіцієнта поточної ліквідності та відновити свою платоспроможність. Якщо Кав < 1, то підприємство швидше за все не матиме такої можливості.
У разі відсутності підстав для визнання структури балансу не задовільною досліджують імовірність втрати підприємством платоспроможності. У цьому випадку також розраховують про гнозне значення коефіцієнта поточної ліквідності на кінець пері оду, але такого, що дорівнює 3 міс., і зіставляють його зі своїм нормативом. Якщо значення Kвв буде меншим за 1, то підприєм ство найближчим часом не зможе виконувати свої зобов'язання перед кредиторами, якщо Kвв буде більшим за 1, то втрата пла тоспроможності підприємству не загрожує.
Незважаючи на простоту розрахунку, алгоритм коефіцієнта відновлення (втрати) платоспроможності не враховує ніяких за ходів, яких кожне підприємство вживатиме в разі виникнення не задовільної структури балансу.
Саме тому в практиці роботи внутрішніх аналітиків підприєм ства часто виникає потреба в застосуванні певного комплексного показника, відповідні значення якого вкажуть на ступінь набли ження фінансових труднощів. При цьому обов'язково врахову ються особливості діяльності конкретного підприємства, його ве личина, галузева належність. У свою чергу, специфіка діяльності підприємства визначає значущість різних коефіцієнтів у загаль ній картині його фінансового благополуччя. Склад групи фінан сових коефіцієнтів, який стане найкращим показником плато спроможності, а також значення вагомих множників, які відображу ють ступінь значущості кожного з коефіцієнтів, як правило, вста новлюють експертним шляхом.
В якості комплексного індикатора фінансової стійкості деякі вчені пропонують таку комбінацію коефіцієнтів:
• коефіцієнт оборотності запасів:
R1 = Виручка від реалізації / Середня вартість запасів;
• коефіцієнт поточної ліквідності:
R2 — Оборотні активи / Короткострокові пасиви;
• коефіцієнт структури капіталу:
R3 = Власний капітал / Позиковий капітал;
• коефіцієнт рентабельності:
R4 - Прибуток звітного періоду / Підсумок балансу;
• коефіцієнт ефективності:
R5 = Прибуток звітного періоду / Виручка від реалізації.
Отже, формула для оцінки фінансової стійкості матиме вигляд
N = 25 R'1 + 25R'2 + 20 R'3 + 20 R'4 + 1025 R',
R' = Фактичне значення показника R / Нормативне значення цього показника
Нормативне значення коефіцієнтів установлюється підприєм ством самостійно і є для нього оптимальним.
Коефіцієнти 25, 25, 20, 20, 10 являють собою частку впливу кожного з факторів і пропонуються експертами.
Якщо N>100, то фінансова ситуація на підприємстві вважа ється стабільною, якщо N< 100, вона викликає занепокоєння. Чим суттєвіше відхилення від значення 100 в менший бік, тим складніша ситуація і вища ймовірність того, що в підприємства протягом короткострокового періоду виникнуть фінансові труд нощі.
Той факт, що внутрішні й зовнішні аналітики розраховують і досліджують показник Квв, свідчить про те, що кожне під приємство потенційно несе в собі ризик зниження ліквідності і втрати платоспроможності. Враховуючи економічну сутність цих характеристик фінансового стану, а також методи розра хунку їх основних показників, можна з упевненістю сказати, що такий ризик залежить від обсягів, структури та складу по точних активів і пасивів, які, у свою чергу, формуються в ре зультаті проведення обраної підприємством політики управ ління активами та пасивами.
Відомо, що у фінансово-господарській діяльності підприємст ва кожний із елементів поточних активів (виробничі запаси, дебі торська заборгованість та грошові кошти) відіграє свою роль: за паси сировини й матеріалів використовуються для виробництва продукції, дебіторська заборгованість виникає в результаті існу ючої практики продажу товарів за безготівковим розрахунком у кредит, грошові кошти — багатофункціональні. Для забезпечен ня ритмічної й стабільної поточної діяльності підприємство по винно мати у своєму розпорядженні необхідну величину поточ них активів та їх елементів.
Однак суб'єкти господарювання по-різному підходять до ви рішення цього завдання. Одні підтримують політику накопичен ня достатньо великих запасів сировини та матеріалів, займають лояльну позицію відносно покупців, надаючи їм пільгове креди тування, збільшують залишки вільних грошових коштів на своїх рахунках. Безумовно, така позиція підприємства має певні пере ваги, наприклад, суттєво знижується ризик зупинки виробництва внаслідок несвоєчасного постачання сировини, збільшується кіль кість покупців у результаті надання їм пільгових умов реалізації товару в кредит тощо. Однак таку політику управління оборот ними активами не можна вважати виправданою і ефективною, оскільки вона супроводжується прямими і непрямими втратами: тривалий строк зберігання сировини на складі призводить до її старіння та псування, пільгові умови надання комерційного кре диту сприяють зростанню частки сумнівної дебіторської заборго ваності в загальній її величині, невикористання тимчасово віль них грошових коштів, які є в розпорядженні підприємства, позбавляє його можливості отримувати додатковий дохід тощо. Іншими словами, надмірно велика величина оборотних коштів супроводжується зниженням ефективності та прибутковості ро боти підприємства.
Інші підприємства обирають діаметрально протилежну полі тику, сутність якої полягає в граничній мінімізації рівня оборот них коштів. Остання досягається через налагодження ритмічного постачання сировини, що дає змогу скоротити до мінімуму її за паси на складі, встановлення жорстких вимог по розрахунках за продукцію, що приводить до зменшення величини дебіторської заборгованості та ін.
З погляду підвищення ефективності діяльності підприємст ва така політика є виправданою, але тільки теоретично. Так, У результаті мінімізації залишків основних елементів поточних активів зменшується величина коштів, що відволікаються з обороту, відповідно прискорюється оборотність оборотного капіталу, збільшується величина прибутку. Однак слід наголо сити, що реалізація таких заходів на практиці дуже часто при зводить до небажаних наслідків. Так, можливі збої в постачан ні сировини та матеріалів (при їх мінімальних запасах) можуть стати причиною різкого скорочення обсягів виробництва або призупинення виробничого процесу, жорсткі умови реалізації! товару в кредит можуть призвести до втрати покупців, відсутність резерву грошових коштів може ускладнити відносини кредиторами тощо.
Отже, облік ризикової складової ліквідності та платоспроможності з позиції управлінського персоналу підприємства зводиться до вибору оптимальної політики управління ве личиною, складом і структурою оборотних активів, яка дає змогу привести до прийнятного значення ризик втрати ліквід ності та за рахунок цього підвищити рентабельність діяль ності.
ТЕМА 8
АНАЛІЗ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1. Сутність фінансової стійкості підприємства, основні фактори, що на неї впливають
2. Відносні показники фінансової стійкості: методика їх розрахунку, економічна інтерпретація
3. Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості
Питання для самоконтролю:
2. Оцінка впливів ефектив ності використання необорот них і оборотних активів на стійкість фінансового стану підприємства.
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу фінансової стійкості підприємства
1. Сутність фінансової стійкості підприємства, основні фактори, що на неї впливають
Одним з напрямів оцінки фінансового стану підприєм ства є визначення його фінансової стійкості, тобто рівня забезпе ченості потреб господарської діяльності фінансовими ресурсами щодо їх наявності, розміщення і використання. Стійкість еконо міки підприємства залежить від результатів його операційної, фі нансової та інвестиційної діяльності за умови досягнення стабі льного перевищення доходів над витратами, вільного маневру вання грошовими коштами та економічного зростання.
Запорукою виживання підприємств в умовах кризи та осно вою їх фінансове стійкого стану є фінансова стабільність.
Фінансова стабільність підприємства є однією із найваж ливіших характеристик фінансового стану підприємства і пов'я зана з рівнем його залежності від кредиторів та інвесторів. За різ них умов, у яких функціонує підприємство, останнє для досяг нення фінансової стабільності проходить різні етапи. Так, в умо вах кризи підприємство може досягати фінансової стабілізації за такими етапами:
1) ліквідація поточної неплатоспроможності підприємства;
2) відновлення фінансової стійкості (фінансової рівноваги у коротко строко во му періоді);
3) забезпечення фінансової рівноваги у довгостроковому періоді. Кожному етапу фінансової стабілізації відповідають певні її внутрішні механізми — оперативний, тактичний і стратегічний, що являють собою систему заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань.
Оперативний механізм фінансової стабілізації — це система заходів, спрямованих, з одного боку, на зменшення розміру поточ них зовнішніх зобов'язань підприємства у короткостроковому пе ріоді, а з другого — на збільшення суми найліквідніших активів (грошей), що забезпечують термінове погашення цих зобов'язань.
Тактичний механізм фінансової стабілізації являє собою систему заходів, спрямованих на досягнення точки фінансової рів новаги підприємства у наступному періоді. Під фінансовою рів новагою тут слід розуміти відповідність між можливим обсягом генерування власних фінансових ресурсів та необхідним обсягом споживання власних фінансових ресурсів.
Стратегічний механізм фінансової стабілізації — це система заходів, спрямо ваних на підтримання досягнутої фінансової рівноваги підприєм ства у довгостроковому періоді.
Як економічний процес фінансова стабільність являє собою органічний процес чіткої взаємодії внутрішніх механізмів фінан сової стабілізації підприємства — оперативного, тактичного та стратегічного з метою виведення підприємства з кризового стану або забезпечення економічного його зростання.
Як економічна категорія фінансова стабільність — це сукуп ність економічних відносин, що забезпечують умови збереження підприємством абсолютної або нормальної фінансової стійкості при контрольованій фінансовій рівновазі та одночасно спромож ність до стійкого економічного зростання при врахуванні най більш вагомих зовнішніх чинників.
Складовими елементами фінансової стабільності є:
фінансова рівновага підприємства;
ресурсна стій кість;
потенційна стій кість;
фінансова стій кість.
Основними із цих складових фінансової стабільності є фі нансова рівновага та фінансова стійкість.
Фінансова рівновага підприємства — це відповідність обся гів формування та використання (споживання) власних фінансо вих ресурсів. Така фінансова рівновага досягається оптимізацією співвідношення між часткою коштів, що капіталізуються, і тією їх часткою, що спрямовується на споживання, а також узгоджен ня джерел формування та напрямів використання власних фінан сових ресурсів, встановлення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами формування власних фі нансових ресурсів.
Ресурсна стійкість — це оптимальна структура трудових і матеріальних ресурсів підприємства. Вона сприяє економії ви трат за рахунок скорочення потреб у фінансових ресурсах на їх фінансування, а отже, приводить до зростання прибутковості підприємства. Постійне збільшення прибутку дає змогу підпри ємству забезпечити в необхідній мірі формування власних фінан сових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, що, у свою чергу, сприяє досягненню фінансової рівноваги та фінансовій стабіліза ції стану підприємства.
Потенційна стійкість — це можливість підприємства щодо нарощування обсягів діяльності та його спроможність вийти на новий рівень фінансової рівноваги. Підприємство може досягати як повної так і часткової фінансової стабілізації. Повна фінансова стабілізація досягається підприємством тільки при створенні пе редумов для стабільного зменшення вартості капіталу, що вико ристовується, та постійного зростання ринкової вартості підпри ємства.
Фінансова стійкість — це такий стан фінансових ресурсів підприємства, за якого раціональне розпорядження ними є гаран тією наявності власних коштів, стабільної прибутковості та за безпечення процесу розширеного відтворення. Фінансова стій кість — один із головних чинників, що впливає на досягнення підприємством фінансової рівноваги та фінансової стабільності.
У системі складових елементів фінансової стабільності під приємства фінансова стійкість займає одне із головних місць. Тому необхідним є пошук шляхів досягнення певного ступеня фінансової стійкості підприємства. Так недостатня фінансова стійкість підприємства може призвес ти до його неплатоспроможності, а надлишкова — сприятиме створенню «зайвих» запасів та резервів, у зв'язку з чим зростуть витрати на їх утримання, спостерігатиметься недоотримання прибутку та гальмування темпів економічного розвитку підпри ємства.
Визначення стандартизованої межі фінансової стійкості є складним процесом. Кожне підприємство функціонує та здійснює свою операційну діяльність в умовах певного економічного се редовища.
На фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чин ників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаб лення їх впливу на фінансову стійкість підприємства їх можна об'єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня зна чущості.
За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.
Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники І рівня (базові), II рівня (похідні) та III рівня (деталізуючі).
Оскільки з різних причин виникають чинники, що впливають на фінансову стійкість, то при виборі методів управління ними необхідно це врахувати. Якщо зовнішні чинники, що впливають на фінансову стійкість, викликані дією об'єктивних економічних законів і майже не залежать від діяльності підприємства, то внут рішнім чинникам властивий високий ступінь керованості, а харак тер їх зміни безпосередньо залежить від організації роботи само го підприємства. Отже, вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на фінансову стійкість підприємства може бути різним, яким потріб но і можливо управляти в певних межах. За складом та ступенем значущості чинники, що впливають на фінансову стійкість, мож на охарактеризувати так.
Чинники І рівня — це узагальнюючі (базові) чинники, які є результатом впливу чинників II і III рівнів і водночас виступають генератором взаємодії більш дрібних чинників.
До чинників І рівня відносять:
• фазу економічного розвитку системи;
• стадію життєвого циклу підприємства.
Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів під приємства та населення. Так, у період економічної кризи темпи реа лізації продукції відстають від темпів її виробництва, зменшуються інвестиції в товарні запаси, що, у свою чергу, призводить до ще біль шого скорочення збуту за одночасного зменшення доходів підпри ємств і рівня доходів населення. Отже, знижується ліквідність під приємств та їх платоспроможність, що неодмінно негативно відби вається на ступені фінансової стійкості підприємства.
Другим базовим чинником І рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Вона є основоположним чинником при визна ченні загальноекономічної мети діяльності підприємства, для досяг нення якої будуть спрямовані всі інші його стратегії (стратегія управління обсягами діяльності, стратегія управління власним та позиковим капіталом, фінансова стратегія). На рівні підприємства необхідно велику увагу приділяти з'ясуванню специфіки кожної окремої стадії його розвитку, оскільки специфіка кожної окремої стадії розвитку підприємства буде визначати також потенційні його можливості щодо забезпечення обсягів діяльності, а отже, величини прибутку, формування приросту активів та їх фінансування за раху нок окремих видів джерел, зокрема власними фінансовими ресур сами в необхідному обсязі з метою самофінансування, і разом із цим опосередковано формуватиме певний ступінь фінансової стій кості та стабільності фінансової діяльності підприємства.
Чинники II рівня — похідні. Вони є результатом дії осново положних (базових) чинників (фази економічного розвитку сис теми та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинни ків II рівня (похідних) належать:
• середній рівень доходів населення;
• демографічна ситуація;
• соціальна політика держави;
• податкова політика держави;
• грошово-кредитна політика;
• амортизаційна політика;
• загальний рівень стабільності;
• стратегія управління обсягами діяльності;
• стратегія управління активами;
• стратегія управління капіталом;
• стратегія управління грошовими потоками.
Чинники III рівня — є деталізуючими. За допомогою їх з'ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників III рівня (деталі зуючих) відносять:
• рівень конкуренції;
• рівень інфляції;
• склад та структуру активів;
• стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом;
• стратегію управління ризиком.
2. Відносні показники фінансової стійкості: методика їх розрахунку, економічна інтерпретація
Значна кількість чинників, що впливає на фінансову стійкість підприємства, обумовлює значною мірою відсутність в економіч ній літературі єдиного підходу до її визначення та оцінки. Перед умовою оцінки фінансової стійкості майже в усіх методичних підходах визнається проведення аналізу фінансового стану підприємства та його оцінка за допомогою системи коефіцієнтів, які дають змогу зробити висновок про ступінь фінансової стійкості підприємства. Фінансова стійкість є однією з найважливіших характеристик фінансового стану. В Україні використовують різні методики оцінки фінансового стану підприємств. Різні системи показників оцінки фінансового стану і стали причиною існування не одного підходу до визначення та оцінки фінансової стійкості.
Фінансову стійкість підприємства оцінюють за допомогою абсолютних і відносних показників. За абсолютний показник фінансової стійкості приймають наявність власних оборотних коштів. Це розрахунковий показник. Він визначається як різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями:
НВОК = II р. АБ - IV р. ПБ = р. 260 – р. 620,
де II р. АБ — поточні активи, тобто підсумок за II розділом акти ву балансу;
IV р. ПБ — поточні зобов'язання, підсумок за IV роз ділом балансу.
Цей розрахунковий показник показує, яка сума поточних ак тивів сформована за рахунок власного капіталу. При цьому наявність власного оборотного капіталу в кожний конкретний період часу буде характеризувати фінансову залежність підприємства та його стан.
Крім абсолютних показників оцінки фінансової стійкості під приємства застосування відносних дозволяє більш детально її оцінити. Виділяють три методичних підходи щодо визначення фінансової стійкості за відносними показниками:
1) коефіцієнт ний;
2) агрегатний;
3) інтегральний.
Суть КОЕФІЦІЄНТНОГО ПІДХОДУ оцінки фінансової стійкості підприємства полягає в обчисленні та аналізі низки фінансових коефіцієнтів. Методичний підхід до визначення фінансової стій кості за допомогою фінансових коефіцієнтів є найбільш пошире ним. При використанні коефіцієнтного підходу кількість фінан сових коефіцієнтів коливається від одного до шістнадцяти і більше. Зокрема, Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, за твердженим Наказом Мінфіну України та Фонду державного майна України від 26 січня 2001 р. № 49/121, визначено лише чотири коефіцієнти фінансової стійкості, хоча практикою доведено доцільність брати не менш як сім.
Так аналіз фінансової стійкості підприємст ва здійснюють за даними Балансу підприємства. Проведений аналіз характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, суть фінансової стійкості та незалежності підпри ємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності.
Аналіз фінансової стійкості підприємст ва здійснюють через розрахунок та оцінку таких коефіцієнтів (табл. 1).
Таблиця 1
Алгоритм розрахунку основних показників (коефіцієнтів)
фінансової стійкості підприємства
|
№ з/п |
Показник |
Норматив |
Порядок розрахунку показника (коефіцієнта) |
|
1 |
Коефіцієнт фінансової автономії |
Критичне значення – 0,5, збільшення |
|
|
2 |
Коефіцієнт фінансової залежності |
Критичне значення – 2, зменшення |
|
|
3 |
Коефіцієнт фінансового ризику |
≤0,5, критичне значення - 1 |
|
|
4 |
Коефіцієнт маневреності власного капіталу |
>0 – збільшення |
|
|
5 |
Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень |
- |
|
|
6 |
Коефіцієнт довго стро ко вого залучення коштів |
0,4 |
|
|
7 |
Коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел |
0,6 |
З метою забезпечення єдиного порядку і основних методич них принципів проведення аналізу фінансового стану приватизо ваних підприємств Мінфіном України і Фондом державного май на України встановлено скорочений перелік коефіцієнтів для оцінки фінансової стійкості (табл. 2).
Таблиця 2
Алгоритм розрахунку показників (коефіцієнтів)
фінансової стійкості підприємства при приватизації
|
№ з/п |
Показник |
Порядок розрахунку показника |
|
1 |
Коефіцієнт платоспромож ності (автономії) |
|
|
2 |
Коефіцієнт фінансування |
|
|
3 |
Коефіцієнт забезпечено сті власними оборотними коштами |
|
|
4 |
Коефіцієнт маневреності власного капіталу |
Охарактеризуємо найбільш суттєві із коефіцієнтів капіталізації.
Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) (коефіці єнт концентрації власного капіталу) характеризує частку власних коштів (власного капіталу) в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійким, стабільним і більш незалежним від зовнішніх кредиторів є підприємство. Вважають, що в підприємства з високою часткою власного капіталу кредитори швидше вкладають кошти, оскільки вони мають можливість погасити борги за рахунок власних кош тів. Практика свідчить, що загальна сума заборгованості не повин на перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто дже рела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) мають бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів.
Отже, критичне значення коефіцієнта автономії має становити 0,5, хоча частка залученого капіталу в японських компаніях — 80 %, що на 58 % більше, ніж у США.
Коефіцієнтом, зворотним коефіцієнту фінансової автономії, є коефіцієнт фінансової залежності. Зростання цього показника у динаміці означає збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, а отже, втрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижуєть ся до одиниці (100 %), то це свідчить про те, що власники під приємства повністю його фінансують, а якщо перевищує оди ницю, то навпаки. Так, наприклад, якщо значення коефіцієнта 1,40, це озна чає, що при вкладенні в активи підприємства 1,40 грн, позиче ними є 40 коп.
Коефіцієнт фінансового ризику показує співвідношення залучених коштів і власного капіталу. За цим коефіцієнтом здійснюють найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він показує, скільки одиниць залучених коштів припадає на кожну одиницю власних. Зростання показни ка в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про зниження фінан сової стійкості, і навпаки.
Оптимальне значення — Кф р ≤ 0,5. Критичне значення — 1.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного оборотного капіталу перебуває в обороті, тобто у тій формі, яка дає змогу вільно маневрувати цими коштами, а яка капіталізована. Для забезпечення гнучкості у використанні власних коштів підприємства необхідно, щоб коефіцієнт манев реності за своїм значенням був досить високим.
Коефіцієнт маневреності власного капіталу розраховують як відношення власного оборотного капіталу підприємства до влас них джерел фінансування. Інформацією для розрахунку цього коефіцієнта є пасив Балан су та розрахункові дані, що відображують величину власних оборотних коштів. Величину власного капіталу підприємства показують у розд. І пасиву Балансу, тоді як величину власних оборотних коштів потрібно розрахувати.
Цей показник характе ризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джере лом покриття його поточних активів. Його можна розрахувати двома способами:
1) як різницю між сумою власного капіталу та сумою необо ротних активів:
Кв = Підсумок розд. І пасиву Балансу - Підсумок розд. І активу Балансу =
= р. 380 (ф. № 1) – р. 080 (ф. № 1);
2) як різницю між сумою оборотних активів і сумою власного капіталу
Кв= (Підсумок розд. II активу Балансу + Підсумок розд. III активу Балансу) - (Підсумок розд. II пасиву Балансу + + Підсумок розд. III пасиву Балансу + Підсумок розд. IV пасиву Балансу + Підсумок розд. V пасиву Балансу) =
= (рядок 260 (ф. № 1) + рядок 270 (ф. № 1)) - (рядок 430 (ф. № 1) + рядок 480 (ф. № 1) + рядок 620 (ф. № 1) + рядок 630 (ф. № 1)).
За своїм значенням показник — величина власних оборот них коштів може значно коливатися залежно від структури ка піталу та галузевої належності підприємства. Зміни коефіцієн та маневреності можуть бути як позитивними, так і негатив ними. Позитивним буде незначне збільшення коефіцієнта ма невреності в динаміці. Різке збільшення цього коефіцієнта не може свідчити про нормальну діяльність підприємства, оскіль ки зростання значення цього показника відбувається за умови або зростання власного оборотного капіталу, або при змен шенні власних джерел фінансування. Збільшення цього показ ника автоматично викличе зменшення інших показників, на приклад коефіцієнта фінансової автономії, що призведе до посилення залежності підприємства від кредиторів.
Для визначення оптимального значення коефіцієнта маневре ності потрібно цей показник по конкретному підприємству порів няти із середнім його значенням по галузі або в суб'єктів госпо дарювання — конкурентів.
Найчастіше, чим вищий рівень коефіцієнта фінансової авто номії і нижчий коефіцієнта фінансової залежності та коефіцієнта фінансового ризику, тим стійкіший фінансовий стан підприємст ва. Для підприємства дуже важливо знайти оптимальне спів відношення коефіцієнта фінансової автономії і коефіцієнта маневреності власного капіталу, іншими словами, співвідно шення власного і позикового капіталу.
Важливу роль при оцінці фінансової стійкості підприємства відіграють також коефіцієнти покриття.
Методика розрахунку коефіцієнта структури покриття дов гострокових вкладень ґрунтується на припущенні, що довго строкові позики використано для фінансування придбання основ них засобів та інших капітальних вкладень, тобто:
Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень по казує, яка частина основних засобів та інших необоротних акти вів профінансована зовнішніми інвесторами. Збільшення коефіці єнта в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів. Водночас фінансування є ознакою доб ре розробленої стратегії підприємства. Цей показник може бути інтерпретований по-різному, що залежить насамперед від корис тувачів аналітичних даних. Для банків та інших інвесторів більш надійною є ситуація, коли значення цього коефіцієнта нижче, то ді як з позицій підприємства більш високе значення показника е ознакою нормального функціонування.
Коефіцієнти структури довгострокових джерел фінансу вання. Визначаючи значення цих показників, у розрахунок при ймають тільки довгострокові джерела коштів. У цю підгрупу входять два взаємодоповнюючих показники — коефіцієнт дов гострокового залучення позикових коштів (Кд.з.п.к.) і коефіцієнт фінансо вої незалежності капіталізованих джерел (Кф.н.к.д.), які обчислюють за формулами:
Сума цих показників дорівнює одиниці. Зростання коефіцієн та Кд.з.п.к в динаміці є негативною тенденцією і означає, що з по зиції довгострокової перспективи підприємство все більше й біль ше залежить від зовнішніх чинників. Що стосується ступеня за лучення позикових коштів, то в зарубіжній практиці існують різ ні думки. Найпоширенішою є думка про те, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел довгострокового фінансування Кф.н.к.д має бути досить великою, при цьому нижню межу означе но на рівні 0,6 (60 %). При більш низькому рівні цього показника рентабельність власного капіталу не буде відповідати визнаним оптимальним значенням.
ІНТЕГРАЛЬНИЙ ПІДХІД дає змогу дати інтегровану оцінку ступеню фінансової стійкості. Його можна застосовувати на практиці, особливо в умовах кризового стану економічної сис теми, коли господарські зв'язки підприємства, що існували ра ніше, порушені і відбувається процес налагодження ним нових зв'язків з партнерами, зацікавленими у достатній фінансовій стійкості.
Показники фінансової стійкості за цього підходу характери зують стан і структуру активів підприємства та забезпеченість їх джерелами покриття.
Склад, суть та алгоритм розрахунку кожного з показників фі нансової стійкості при використанні інтегрального підходу наве дено в табл. 3.
Таблиця 3
Характеристика показників фінансової стійкості,
визначеної за інтегральним підходом
|
Назва показника |
Суть показника |
Алгоритм розрахунку |
|
1. Коефіцієнт покриття матеріальних запасів власними оборотними коштами (Звок) |
Характеризує ту частку матеріальних оборотних активів, що фінансується за рахунок власних оборотних коштів |
ВОК : МОА, де ВОК — власні оборотні кошти, МОА — матеріальні оборотні активи |
|
2. Коефіцієнт маневреності власних коштів (Кман) |
Відображує мобільність власних джерел коштів |
ВОК : ВК, де ВК — обсяг власного капіталу |
|
3. Індекс постійного активу (Кпа) |
Характеризує частку основних за собів та необоротних активів у складі власних джерел коштів |
ОЗ : ВК, де ОЗ — основні засоби та інші необо ротні активи |
|
4. Коефіцієнт довгостроко вого залучення позикових коштів (Кдп) |
Дає оцінку інтенсивності викорис тання підприємством довгостроко вих позикових коштів на віднов лення та розширення |
ДК: ВК, де ДК — обсяг довгострокового капіта лу підприємства |
|
5. Коефіцієнт накопичення зносу (Кнз) |
Слугує для оцінки ступеня фінансу вання, заміни та оновлення основних засобів за рахунок їх зносу |
З : Пбв, де 3 — нарахована сума зносу, Пбв — первісна балансова вартість ос новних засобів |
|
6. Коефіцієнт реальної вартості майна (Крв) |
Характеризує рівень виробничого потенціалу підприємства |
(ОЗ + ВЗ + MB + МШП) : А, де ОЗ — вартість основних засобів; НВ — вартість незавершеного виробни цтва; ВЗ — вартість виробничих запасів; МШП — вартість малоцінних та швидко зношуваних предметів |
|
7. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів (Кзс) |
Відображує залежність підприємст ва від позикових коштів |
ПК : Вк, де ПК — обсяг позикового капіталу підприємства |
Цей підхід цікавий тим, що на відміну від усіх охарактеризова них вище, у процесі його здійснення кожний з показників розгляда ється у взаємозв'язку з іншими показниками. Крім того, для загаль ної оцінки фінансового стану за цим підходом використовують узагальнюючий показник зміни фінансової стійкості підприємства:
де Кдп1, Кдп0 — коефіцієнт довгострокового залучення коштів у звітному та попередньому періодах;
Звок1, Звок0 — коефіцієнт за безпечення матеріальних запасів власними оборотними коштами у звітному та попередньому періодах;
Кзс1, Кзс0 — коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів у звітному та попе редньому періодах;
Крв1, Крв0 — коефіцієнт реальної вартості майна;
Kпа1, Kпa0 — коефіцієнт постійного активу.
Критерії оцінки цього показника такі:
якщо Фс > 0, то це свідчить про збільшення фінансової стійко сті підприємства;
якщо Фс < 0, то це свідчить про зниження фінансової стійкості підприємства.
3. Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості
АГРЕГАТНИЙ ПІДХІД ґрунтується на визначенні фінансової стій кості на основі агрегатів. Такий методичний підхід є доповнен ням до коефіцієнтного підходу, оскільки виділяють чотири типи поточ ної фінансової стійкості підприємства.
Важливим показником, що характеризує фінансову стійкість підприємства, є вид джерел фінансування матеріальних оборот них коштів.
Матеріальні оборотні кошти підприємства являють собою за паси (3), вартість яких відображується в II розділі активу балан су, їх вартість розраховують таким чином:
З = ряд. 100 + ряд. 110 + ряд. 120 + ряд. 130 + ряд. 140.
Види джерел, за рахунок яких сформовані матеріальні оборот ні кошти (запаси):
1. Власні оборотні кошти:
Кв.об = П1 – А1 = ряд. 380 - ряд. 080 =
= (А2 + А3) – (П2 + П3+ П4 + П5) =
= (ряд. 260 + ряд. 270) - (ряд. 430 + ряд. 480 +ряд. 620 + ряд. 630).
2. Власні оборотні кошти і довгострокові позикові джерела формування коштів (функціонуючий капітал) (Кв.д.п.):
Кв.д.п = Кв. об + П3 = (ряд. 380 - ряд. 080 + ряд. 480).
3. Сукупна величина основних джерел формування коштів (Ко):
Ко = Квдп + Короткострокові кредити - Необоротні активи =
= ряд. 380 + ряд. 480 + ряд. 500 - ряд. 080.
Трьом показникам наявності джерел формування запасів від повідають три показники забезпечення запасів джерелами фор мування:
1. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних коштів
± Фв = Кв.об - 3;
2. Надлишок (+) або нестача (-) власних оборотних кошти і довгострокових джерел формування запасів
± Фт = Квдп - 3;
3. Надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів
± Фо = Ко - 3.
За допомогою цих показників визначають трикомпонентний тип фінансової стійкості підприємства:
.
Після виконання розрахунків наведених вище показників під приємство може бути охарактеризоване одним із чотирьох типів фінансової стійкості (табл. 4). Для зручності визначення типу фінансової стійкості доцільно представити розраховані показники в табл. 4.
Таблиця 4
Зведена таблиця показників за типами фінансової стійкості
|
Показник |
Тип фінансової стійкості |
|||
|
абсолютна стійкість |
нормальна стійкість |
нестійкий стан |
Кризовий стан |
|
|
Фв = Квот - З |
Фв ≥ 0 |
Фв < 0 |
Фв < 0 |
Фв < 0 |
|
Фт = Квпз – З |
Фт ≥ 0 |
Фт ≥ 0 |
Фт < 0 |
Фт < 0 |
|
Фо = Ко – З |
Фо ≥ 0 |
Фо ≥ 0 |
Фо ≥ 0 |
Фо < 0 |
|
Стисла характеристика |
Висока платоспроможність: підпри ємство не залежить від кредитів |
Нормальна платоспроможність: ефективне використання позикових коштів — висока дохідність виробничої діяльності |
Порушення платоспроможності: необхідне залучення додаткових джерел |
Неплатоспроможність підприємства — межа банкрутства |
Абсолютна фінансова стійкість характеризується тим, що підприємство своєчасно виконує всі розрахунки, водночас у нього залишаються грошові кошти для закупівлі сировини, матеріалів, напівфабрикатів тощо, тобто для забезпечення наступного виробничого процесу матеріальними ресурсами.
Нормальна фінансова стійкість відбиває можливість підприємства своєчасно та в повному обсязі розрахуватися із кредиторами та інвесторами. Однак, такому підприємству може не вистачити грошових коштів для придбання виробничих запасів.
Нестійкий фінансовий стан пов’язаний з порушенням платоспроможності. Її відновленню може спонукати додаткова емісія акцій, залучення довгострокових кредитів банків тощо.
Кризовий фінансовий стан вказує на імовірність банкрутства підприємства.
ТЕМА 9
АНАЛІЗ КРЕДИТО СПРОМОЖ НОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1. Основні напрямки проведення аналізу кредитоспроможності підприємства
2. Методи оцінки кредитоспроможності підприємства
Питання для самоконтролю
1. Аналіз ефективності кредит них відносин підприємства з комерційними
банками.
2. Оцінка ефективності використання залучених фінансових ресурсів при кредитних операціях
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу кредитоспроможності підприємства
1. Основні напрямки проведення аналізу кредитоспроможності підприємства
Виникнення кредитних відносин має закономірний, об'єктив ний характер. Існування товарно-грошових відносин означає, що суб'єкти господарювання економічно відокремлені один від од ного. Кошти кожного підприємства в процесі виробництва й обі гу здійснюють індивідуальний кругооборот, відокремлений, з од ного боку, від індивідуальних кругооборотів інших підприємств, а з другого — від обігу грошових коштів держави і населення. Закономірності кругообороту виробничих фондів обумовлюють постійні зміни потреби підприємства в грошових коштах, а від носна самостійність індивідуальних кругооборотів призводить до різночасовості цих потреб: у той час як одні виробничі ланки за знають підвищену потребу в коштах, у інших виникають тимча сово вільні кошти.
У результаті цього процесу виникає об'єктивна економічна суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю. Вона може мати дві форми прояву та виступати як суперечність між наявністю коштів і тимчасовою відсутністю потреби в них та між тимчасовою потребою в додаткових грошо вих коштах і їх відсутністю, що і спричиняє появу потреби в додатковому залученні кредитних коштів (здійснення кредитних операцій).
Кредитні операції (кредит) — вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручитель ств, авалів (поручительство по векселю або чеку), розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо (передбачає купівлю або продаж облігацій чи інших цінних паперів одним контрагентом в іншого із твердим зобов'язанням продавця викупити ці ж цінні папери у визначений термін за іншою ціною), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання бо ржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зо бов'язання з виплати процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).
Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику і поділяються на:
«стандартні»,
«під контролем»
«субстандартні»,
«сумнівні»
«безнадійні».
Класифікація кредитних операцій — це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.
Кредитний ризик — ризик невиконання позичальником (конт рагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).
Стандартні кредитні операції — операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.
Операції під контролем — кредитні операції, за якими креди тний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виник нення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.
Субстандартні кредитні операції — операції, за якими кредит ний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в стро ки передбачені кредитним договором.
Сумнівні кредитні операції — операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника банку в повній сумі (з ураху ванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборго ваності низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ри зику.
Безнадійні кредитні операції— операції, ймовірність вико нання зобов'язань за якими з боку позичальника банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.
В процесі господарювання можуть використовуватися насту пні форми кредиту:
1. Банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку нада ти певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку по гашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання зі сплати відсотків та інших зборів з такої суми.
2. Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і мо жуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору вказану суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані послуги, щодо яких надається відстрочка платежу.
3. Лізинговий кредит— це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладан ням лізингової угоди. Об'єктом лізингу є різне рухоме (транспор тні засоби, обладнання, техніка тощо) і нерухоме (будинки, споруди тощо) майно.
4. Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеці можуть бути як звичайні банки, так спеціалізовані іпотечні банки, іпотечні компанії.
5. Бланковий кредит — це кредит, що надається без застави або інших видів забезпечення, а тільки під зобов'язання повернути кредит. Такий кредит надається надійним позичальникам, що мають стабільні джерела погашення кредиту і бездоганну ділову репутацію, із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.
6. Консорціумний (синдикований) кредит — кредит, наданий спеціально створеним з цією метою банківським консорціумом за рахунок кредитних ресурсів банків — учасників консорціуму.
7. Кредитування, що пов'язане з обігом векселів і супрово джується наданням чи залученням коштів проти векселів, або під забезпечення векселями, а саме: врахування векселів і надання банком кредитів під заставу векселів.
Урахування векселів — форма кредитування банком шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі зниж кою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.
Кредити під заставу векселів надаються банком за загальними принципами банківського кредитування. Особливість цього виду кредитування — порядок надання, зберігання і реалізації застави, якою є векселі. Прийом векселів до застави банком здійснюється на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником до говору застави.
Банківське кредитування здійснюється також і за допомогою гарантійних операцій з векселями. Гарантійні операції супрово джуються прийняттям банком на себе зобов'язань платежу за веселями з відкладальною умовою, тобто оплатою векселів при настанні певних обставин та в обумовлений строк. Гарантія пла тежу за векселем може надаватися шляхом авалювання векселя.
Авалювання — це прийняття банком на себе зобов'язання оплатити вексель цілком або частково за одну із зобов'язаних за векселем особу в разі несплати платником векселя в строк або якщо немає можливості одержати платіж за векселем у строк. Аваль оформлюється як напис на векселі чи алонжі (додатковому листі, що додається до векселя для проставлення написів) та під писується банком.
8. Факторинг — операція, що поєднується з кредитуванням оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою клієнтом-постачальником несплачених платіжних вимог за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Придбання дебіторської заборгованості позичальника здійснюється банком з диско нтом.
За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зо бов'язується відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.
9. Форфейтинг — операція, що поєднується з кредитуванням оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою клієнтом-експортером несплачених платіжних вимог за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Ця операція аналогічна операції факторингу, однак різниця полягає в тому, що здійсню ється переуступка вимоги за зовнішньоекономічним контрактом на одержання заборгованості від закордонної сторони — борж ника.
10. Овердрафт — це кредит, наданий за поточним рахунком позичальника до визначеного ліміту і на визначений строк для фінансування його господарської діяльності. Позичальник вико ристовує овердрафт у разі, коли його фінансові зобов'язання пе ревищують розмір коштів на його рахунку. Погашення заборго ваності за таким кредитом здійснюється шляхом зарахування поточних надходжень на рахунок позичальника.
11. Банківська гарантія — це зобов'язання банку-гаранта виконати фінансо ві зобов'язання свого клієнта перед іншими кредиторами в тому випадку, якщо сам боржник їх вчасно не виконає. Виконання зобов'язань банку за банківською гарантією здійснюється за рахунок кредиту банку. Банк-гарант у разі сплати заборгованос ті за боржника має до останнього право регресної вимоги.
В свою чергу банк приймає рішення про можливість кредитування суб'єкта господарювання після одержання повного пакета документів, що дозволяють оцінити платоспроможність і ділову репутацію поте нційного позичальника, а також економічну ефективність проек ту, що кредитується. Правовою підставою для початку реалізації процедури кредитування є клопотання (заява) про видачу креди ту, в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета викори стання кредиту, сума позички і строк користування нею. Техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу (бізнес-план) до зволяє визначити економічний ефект проекту, що кредитується, його рентабельність і окупність з урахуванням очікуваних надхо джень, за рахунок яких передбачається здійснювати погашення кредиту. Крім уже названих документів, позичальник надає в банк:
— установчі документи, картку зі зразками підписів посадо вих осіб, ліцензії, патенти, свідоцтва тощо;
— фінансові документи: фінансову звітність, податкові декла рації, аудиторські висновки, інші документи, що свідчать про кредитоспроможність позичальника;
— копії договорів на підтвердження кредитної операції та ін ших документів, що супроводжують здійснення кредитного за ходу;
— виписки з рахунків позичальника в разі, якщо його рахунок відкрито в іншому банку;
— перелік майна, наданого в заставу, а також правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності позичаль ника на надане в заставу майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо; платіжні документи; реєстраційні свідоцтва від повідних органів; технічний паспорт та інші необхідні документи);
— документи, що підтверджують повноваження посадових осіб позичальника на підписання кредитного договору (накази, протоколи, доручення).
У разі необхідності банк може запросити інші документи, не обхідні йому для прийняття рішення щодо надання кредиту.
До прийняття рішення про можливість надання кредиту банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредито спромож ність, прогнозує ризик неповернення кре диту.
Основні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника:
— забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його витрат;
— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної і платіжної дисципліни);
— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкуренто спроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяг експорту);
— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичаль ника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.
Під КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЮ розуміють наявність у підприємст ва умов одержання позики та її повернення у визначений термін.
Оцінка кредитоспроможності підприємства здійснюється за на прямами:
• вивчення кредитної історії;
• діагностика показників, які дають можливість оцінити фі нансовий стан і ефективність роботи підприємства;
• рух коштів для виявлення тенденцій формування та сезонної потреби підприємства в грошових ресурсах;
• обґрунтування ділового середовища для визначення ступеня його впливу на господарську діяльність підприємства.
Кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами та іншої відкритої інформації.
Кредитна історія підприємства містить таку інформацію:
1) відомості, що ідентифікують особу:
• повне найменування;
• місцезнаходження;
• дата і номер державної реєстрації, відомості про орган дер жавної реєстрації;
• ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі під приємств та організацій України;
• прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані керівника і го ловного бухгалтера;
• основний вид господарської діяльності;
• відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу:
- для фізичних осіб — власників: прізвище, ім'я та по батько ві, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;
- для юридичних осіб — власників: повне найменування, мі сцезнаходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;
2) відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної іс торії:
- відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);
- сума зобов'язання за укладеним кредитним правочином;
- вид валюти зобов'язання;
- строк і порядок виконання кредитного правочину;
- відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зо бов'язання за кредитним правочином;
- дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;
- відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому по рядку, гарантом тощо);
- відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;
3) інформацію про суб'єкт кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних ре єстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:
а) наявність заборгованості за податками та обов'язковими платежами;
б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином;
в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються майнового стану суб'єкта кредитної історії;
г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання суб'єктом кредитної історії власних зобов'язань.
Робочий документ кредитної історії позичальника відображає дані за наступними позиціями:
1. Назва позичальника та його відносини з банком (клієнт, ін сайд ер тощо).
2. Адреса підприємства (юридична та фактична).
3. Підприємства або особи, не пов'язані з позичальником без посередньо, але які мають з ним непрямі відносини, що можуть впливати на погашення кредиту позичальником, — назва, сума кредитів (депозитів) тощо.
4. Тип підприємства (вид господарського товариства, галузь промисловості, статутна діяльність).
5. Прізвище, ім'я та по батькові фахівця кредитного відділу, який безпосередньо відповідає за кредит.
6. Прізвища, імена та по батькові керівників підприємства-позичальника.
7. Дата підписання кредитної угоди та дата фактичної видачі кредиту.
8. Дата погашення кредиту.
9. Первісна сума виданого кредиту.
10. Непогашений залишок кредитної заборгованості.
11. Процентна ставка на час видачі кредиту, поточна процент на ставка та при потребі ставка пені.
12. Вид та сума забезпечення кредиту (застава, гарантія або поручитель ст во).
13. Зазначається, чи кредит є строковим, пролонгованим, про строченим, реструктуризованим, чи припинене нарахування за ним відсотків.
14. Мета кредиту.
15. Умови погашення кредиту (яким чином та коли сплачуєть ся основна сума заборгованості та відсотки за нею).
16. Основне та додаткове джерело погашення кредитної забо ргованості.
17. Категорія позичальника.
18. Класифікація кредиту.
19. Сума резерву на покриття можливого збитку щодо цього кредиту. Кредитний контролер — внутрішній аудитор при пере вірці повинен вказати, чи відповідає ця сума категорії кредитного ризику.
20. Для короткострокових кредитів і кредитних ліній вказу ється:
• на яку дату сума кредитної заборгованості була найбільшою за останні 12 місяців;
• найбільша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців;
• на яку дату сума кредитної заборгованості була найменшою за останні 12 місяців;
• найменша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців.
21. Дата внесення останніх змін і дата перевірки кредитним контролером/внутрішнім аудитором.
22. Аналіз даних про попередні відносини між банком і пози чальником у зв'язку з наданими кредитами, та зазначається: скі льки разів кредити цьому позичальникові зараховувалися до категорії прострочених, кількість пролонгацій кредитів та про переоформлення заборгованості новою кредитною угодою.
23. Оцінка фінансового стану.
24. Дата останнього фінансового звіту позичальника, що по даний банку.
25. Аналіз надходжень позичальника, інформація про зрос тання обсягу реалізації його продукції, прибутковість його бізне су, інші показники.
26. Дані щодо достатності обсягу грошових надходжень на рахунок позичальника для сплати його боргів, особливо для тер мінових кредитів (якщо сума кредиту та відсотки за його викори стання погашаються поступово протягом строку дії кредитної угоди, а не одноразово, тобто повна сума в строк погашення).
27. Показники платоспроможності позичальника.
28. Показники фінансової стійкості.
29. На підставі оцінки фінансового стану позичальника та ста ну обслуговування ним боргу визначається класифікація кредиту (з обґрунтуванням висновків).
30. Перелік виявлених порушень, у тому числі відсутність фі нансових звітів, порушення внутрішніх положень банку та нор мативно-правових актів тощо.
Надалі, якщо відбуваються зміни відносно даних позичальни ка, заповнюється новий бланк кредитної історії. Існування креди тних історій змушує позичальників чесніше ставитися до вико нання своїх зобов'язань перед банками. Якщо позичальник знати ме, що негативна інформація потрапить до його кредитної історії й отримати наступний кредит буде проблематично, він зробить усе, щоб своєчасно погасити кредит.
Очевидно, аналіз кредитоспроможності позичальника не по винен обмежуватись виключно вивченням його кредитної історії. Мінімізації ризику за позичковими операціями банку, а відтак і ефективність організації грошово-кредитних відносин загалом забезпечується діагностикою показників фінансової стійкості під приємства. З таких позицій методика оцінки кредитоспроможно сті має передбачати по суті використання якомога більшої кіль кості показників, що характеризують реальні можливості ефекти вного використання і своєчасного погашення підприємством позичених коштів.
2. Методи оцінки кредитоспроможності підприємства
Аналіз кредитоспроможності підприємства за його балансом здійснює кредитний інспектор; він вивчає також іншу доступну інформацію про потенційного позичальника та робить поперед ній висновок про можливість надання йому кредиту.
Спроможність потенційного позичальника — юридичної особи своєчасно погашувати позику визначається на основі бухгалтерського балансу на кілька звітних дат. Це необхідно для того, щоб виявити можливі зміни фінансового стану під приємства в динаміці. Крім того, аналіз балансу дає змогу ви значити, який обсяг коштів має у своєму розпорядженні під приємство та який за величиною кредит ці кошти забезпе чують.
При дослідженні активу балансу рекомендують звернути увагу на такі моменти:
1. У разі застави основних засобів, виробничих запасів, гото вої продукції, інших запасів і витрат право власності заставника на вкладені цінності має підтверджуватися включенням їх варто сті до складу відповідних балансових статей.
2. Залишок коштів на поточному рахунку має відповідати да ним банківської виписки на звітну дату.
3. При аналізі дебіторської заборгованості потрібно зверну ти увагу на строки її погашення, оскільки надходження боргів може стати для позичальника одним із джерел повернення кредиту.
При вивченні пасиву балансу особливу увагу слід приді лити дослідженню розділів, що відображують стан залучених коштів.
1. Проаналізувати кредитні угоди по тих позиках, заборгова ність по яких відображена в балансі, і впевнитися, що вона не є простроченою.
2. Наявність простроченої заборгованості по кредитах інших банків є негативним фактором і свідчить про недоліки в роботі позичальника, які, можливо, планується компенсувати за допо могою нового кредиту.
3. Необхідно проконтролювати, щоб запропонована як забез печення застава не була заставлена іншому банку.
4. Оцінюючи стан кредиторської заборгованості, слід упев нитися, що позичальник має змогу розраховуватися з кредито рами.
Однак аналіз балансу дає лише загальне уявлення про креди тоспроможність. Тому для розрахунку якісних показників креди тоспроможності використовують дані оперативного обліку, фі нансового планування, відомості, що накопичуються в банках, у статистичних органах, дані анкет клієнтів, інформацію постачаль ників, результати обробки даних обстеження за спеціальними програмами, відомості спеціальних бюро по оцінці кредитоспро можності суб'єктів господарювання.
Викладені вище умови оцінки кредитоспроможності підпри ємства визначають зміст способів її оцінки. До способів оцінки кредитоспроможності відносять:
1) фінансові коефіцієнти, які дають змогу оцінити фінансовий стан і ефективність роботи підприємства;
2) аналіз грошового потоку, за допомогою якого можна ви явити тенденції та сезонну потребу підприємства в грошових ре сурсах;
3) оцінку ділового ризику, яка уможливлює визначення рівня впливу на підприємство ризику, пов'язаного з діловим середо вищем.
Оцінку кредитоспроможності позичальника виконують у два етапи.
На першому етапі визначають показники, які характери зують фінансовий стан підприємства, а на другому здійснюють оцінку та узагальнення показників і визначають клас надійності позичальника.
У світовій та вітчизняній практиці використовують різні фінан сові коефіцієнти для оцінки кредитоспроможності позичальника, їх вибір визначається особливостями клієнтури банку, можливими при чинами фінансових труднощів та кредитною політикою кредитора.
Методика оцінки фінансово-господарської діяльності підпри ємства поєднує як об'єктивні дані, що формуються на основі фі нансової звітності, так і чинники, що мають суб'єктивний харак тер. Останні визначаються на основі інформації, якою володіє банк, та пакета документів, які надає позичальник для одержання кредиту. Установи банку здійснюють оцінку фінансового стану позичальника — юридичної особи — перед наданням йому пози ки, а в подальшому — щокварталу для визначення розміру відра хувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника.
Аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника згід но з Положенням Національного банку України передбачає до слідження таких показників:
• обсягу реалізації продукції;
• собівартості;
• прибутків і збитків;
• рентабельності;
• платоспроможності;
• фінансової стійкості;
• складу та динаміки дебіторсько-кредиторської заборгованості.
Крім того, комерційним банкам рекомендується враховувати такі суб'єктивні показники, як:
• ефективність управління підприємством;
• ринкова позиція позичальника та його залежність від цикліч них і структурних змін в економіці та в галузі;
• наявність державних замовлень і державної підтримки по зичальника;
• професіоналізм керівництва та його ділова репутація.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника Національного банку України пропонує комерційним банкам установлювати само стійно на основі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльнос ті клієнта, проведеної за підсумком порівнювального аналізу балан сів, звітів про фінансові результати та їх використання. Позичальник повинен мати фінансові передумови для отримання позики та бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відпо відно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк визначає ступінь ризику, який готовий узяти на себе.
У світовій банківській практиці при вирішенні питання про надання кредиту діяльність клієнтів докладно аналізується за найважливішими напрямами, перші літери назв яких (англійсь кою мовою) становлять абревіатуру CAMPARI:
С — character — характеристика клієнта, особисті якості;
А — ability — спроможність повернення позики;
М — margin — маржа (дохідність);
Р — purpose — мета, на яку витрачатимуться кошти;
А — amount — розмір позики;
І — insurance — страхування ризику непогашення позики.
Такий методологічний підхід використовують також комерційні банки України при оцінці кредитоспроможності позичальника.
З метою більш точного визначення кредитоспроможності по зичальника, а відповідно рівня фінансового ризику банку викори стовують методики, які ґрунтуються на аналізі фінансових кое фіцієнтів. Як правило, система оціночних коефіцієнтів зводиться до таких п'яти груп:
I. Коефіцієнти ліквідності.
II. Коефіцієнти ефективності або оборотності.
III. Коефіцієнти фінансової стійкості (фінансового левериджу).
IV. Коефіцієнти прибутковості.
V. Коефіцієнти обслуговування боргу.
Показники кредитоспроможності, що входять до кожної із цих груп, можуть відрізнятися великою різноманітністю (табл. 1).
Таблиця 1
Показники оцінки кредитоспроможності позичальника
|
№ пор. |
Показник |
Нормативні рівні |
|
1 |
Коефіцієнти ліквідності: поточної ліквідності швидкої ліквідності |
2—1,25 |
|
2 |
Коефіцієнти ефективності (оборотності): запасів дебіторської заборгованості основних засобів активів |
|
|
3 |
Коефіцієнти фінансового левериджу: співвідношення боргових зобов'язань і активів співвідношення боргових зобов'язань і власного капі талу співвідношення боргових зобов'язань і акціонерного капіталу співвідношення боргових зобов'язань і матеріального акціонерного капіталу (акціонерний капітал — нема теріальні активи) співвідношення довгострокової заборгованості та фі нансових (основних) активів співвідношення власного капіталу і активів співвідношення власних оборотних коштів і поточних активів |
0,25—0,6 0,66—2,0 |
|
4 |
Коефіцієнти прибутковості: норми прибутку рентабельності норми прибутку на акцію |
|
|
5 |
Коефіцієнти обслуговування боргу: покриття відсотка покриття фінансових платежів |
7,0—2,0 |
Коефіцієнти ліквідності. Як уже зазначалося, ліквідність підприємства характеризується показниками ліквід ності балансу як співвідношення активів і платіжних зо бов'язань.
При розрахунку коефіцієнтів ліквідності враховують групи активів з розділу II балансу, оскільки саме оборотні активи вико ристовуються підприємством для розрахунків за боргами при по точній діяльності. Необоротні активи залучаються для оцінки можливості розрахунків по боргах звичайно на стадії банкрутства підприємства або для оцінки банками вторинних джерел пога шення кредиту, якщо заставою виступають певні види необорот них активів (будинки, споруди, обладнання тощо).
При розрахунку коефіцієнтів ліквідності зіставляються три види оборотних активів, згрупованих за ступенем ліквідності, з трьома видами поточних пасивів, розподілених за строком їх погашення. Якщо підприємство не надає в банк таких розшифровок, при розрахунку коефіцієнтів ліквідності поточні боргові зо бов'язання беруть з балансу як підсумкову суму.
Коефіцієнти ефективності використання активів доповнюють першу групу показників і дають змогу зробити більш обґрунтовані висновки про результативність діяльності підприємства та його кредитні можливості. Наприклад, якщо показники ліквідності зрос тають за рахунок збільшення величини дебіторської заборгованості або вартості запасів при одночасному уповільненні їх оборотності, клас кредитоспроможності позичальника не можна підвищувати.
Ефективність використання активів характеризується показ никами оборотності. Найбільш поширеними з них є:
• тривалість одного обороту активів;
• коефіцієнт оборотності активів.
Тривалість обороту активів багато в чому залежить від орга нічної будови функціонуючого капіталу (основного і оборотно го). Чим вище частка капіталу в загальній сумі активів, тим три валіше буде оборотність, і навпаки, при збільшенні оборотних активів прискорюється загальна оборотність капіталу.
Враховуючи тривалий строк служби основних засобів, на практиці оборотність частіше визначають лише по оборотних ак тивах. Для прийняття обґрунтованих управлінських рішень ви вчають показники оборотності окремих видів оборотних коштів:
• оборотність виробничих запасів;
• оборотність дебіторської заборгованості;
• оборотність готової продукції;
• оборотність грошових коштів.
Розраховані показники оборотності окремих видів оборотних коштів необхідні для визначення впливу кожної статті поточних активів на зміну загальної тривалості обороту оборотних активів.
Коефіцієнт оборотності активів в основному використо вують у факторному аналізі. Чим коротша тривалість одного пе ріоду, тим більше оборотів здійснюють активи за період і тим ефективніше вони використовуються.
Економічний ефект прискорення оборотності виражається у відносному вивільненні коштів з обороту, у збільшенні обсягів реалізації продукції та суми прибутку. Саме тому зростання кое фіцієнта оборотності активів у динаміці розглядають як позитив ну тенденцію.
Коефіцієнти фінансового левериджу. Створення і функціо нування будь-якого комерційного підприємства спрощено являє собою процес інвестування фінансових ресурсів на тривалій ос нові з метою отримання прибутку.
Залучення позикових коштів змінює структуру джерел, під вищує фінансову залежність підприємства та фінансовий ризик, приводить до зростання середньозваженої вартості капіталу. Са ме цим пояснюється суттєвість такої характеристики, як фінансо вий леверидж.
У буквальному розумінні леверидж означає дію невеликої си ли (важеля), за допомогою якої можна переміщувати важкі предмети. Щодо економіки то він трактується як певний фактор, не значні зміни якого можуть призвести до суттєвих змін низки результативних показників.
Сутність, значущість та ефект фінансового левериджу вира жається так:
• велика частка позикового капіталу в загальній сумі джерел фінансування характеризується як високий рівень фінансового левериджу і свідчить про високий рівень фінансового ризику;
• фінансовий ризик полягає в тому, що регулярні платежі (на приклад відсотки) є обов'язковими, тому в разі недостатності коштів може виникнути необхідність ліквідації частини активів;
• фінансовий леверидж свідчить про наявність і ступінь фі нансової залежності підприємства від кредиторів та інвесторів;
• залучення довгострокових кредитів і позик супроводжується зростанням фінансового левериджу та фінансового ризику;
• для підприємства з високим рівнем фінансового левериджу навіть незначні зміни прибутку до сплати відсотків і податків можуть призвести до суттєвих змін чистого прибутку.
Теоретично фінансовий леверидж може дорівнювати нулю, якщо підприємство фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів. Такий суб'єкт господарювання називають фінан сове незалежним. У разі, якщо залучається позиковий капітал, компанію вважають фінансово залежною.
Відомо два основних показники фінансового левериджу:
1) співвідношення позикового та власного капіталу;
2) відношення темпу зміни чистого прибутку до темпу зміни валового прибутку.
Перший показник дуже наочний, легко розраховується й ін терпретується, другий використовують для кількісної оцінки на слідків при розвитку фінансово-господарської ситуації (обсяг ви робництва, збут продукції, змушена або цільова зміна цінової політики тощо) в умовах обраної структури капіталу, тобто обра ного рівня фінансового левериджу.
Показник, що відображає рівень прибутку, який додатково утворюється на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, називається ефектом фінансового левериджа. Він розраховується за формулою:
де ЕФЛ – ефект фінансового левериджа, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;
КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового прибутку до середньої вартості активів), %;
ВК – середній розмір відсотків за кредит, що сплачуються підприємством за використання позикового капіталу, %;
ПК – середня сума позикового капіталу, що використовується підприємством;
ВК – середня сума власного капіталу підприємства.
Розглядаючи приведену формулу розрахунку ефекту фінансового левериджа, можна виділити в ній три основні складові:
1) Податковий коректор фінансового левериджа (1 – Спп), який показує в якій мірі виявляється ефект фінансового левериджа в зв'язку з різним рівнем оподаткування прибутку.
2) Диференціал фінансового левериджа (КВРа – ВК), який характеризує різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.
3) Коефіцієнт фінансового левериджа (ПК/ВК), який характеризує суму позикового капіталу, що використовується підприємством, з розрахунку на одиницю власного капіталу.
Коефіцієнти прибутковості (рентабельності). Ці коефщієнти застосовуються для загальної характеристики використання всього капіталу і розглядаються як додаткові до названих вище груп показників. Для оцінки кредитоспроможності використову ють такі показники рентабельності:
а) коефіцієнти норми прибутковості:
• рентабельність одиниці продукції
• рентабельність основної діяльності
• рентабельність продажу
б) коефіцієнти рентабельності:
• рентабельність сукупних активів (майна) підприємства
• рентабельність власного капіталу
в) коефіцієнти норми прибутку на акцію:
• дохід на акцію
• дивідендний дохід
Усі показники рентабельності характеризують кращу віддачу функціонуючого капіталу, якщо вони в динаміці зростають. Тому в банківській практиці необхідно використовувати такі показники (як і коефіцієнти інших груп) за кілька звітних періодів або на дві звітні дати.
Якщо частка прибутку у виручці від реалізації продукції зростає, підвищується прибутковість активів і капіталу, то можна не знижувати рейтинг клієнта навіть при погіршенні коефіцієнтів фінансового левериджу.
Коефіцієнти обслуговування фінансового боргу (ринкові коефіцієнти) відображують, яка частка прибутку погашається відсотковими та фіксованими платежами. Загальна формула їх розрахунку полягає в наступному:
Конкретна методика визначення чисельника названих коефі цієнтів залежить від того, чи належать відсоткові або фіксовані платежі до собівартості або сплачуються з прибутку.
Коефіцієнти обслуговування боргу відображують, яка частина прибутку використовується для відшкодування відсоткових або всіх фіксованих платежів. Особливе значення ці коефіцієнти ма ють при високих темпах інфляції, коли величина сплачених від сотків може наближуватися до основного боргу клієнта або на віть його перевищувати. Чим більша частка прибутку спрямовуєть ся на покриття відсотків та інших фіксованих платежів, тим мен ше її залишається для погашення боргових зобов'язань і покрит тя ризиків, тобто тим гірша кредитоспроможність клієнта.
Слід зауважити, що оцінка кредитоспроможності підприємст ва на основі фінансових коефіцієнтів потребує індивідуального підходу до кожного клієнта. Необхідна систематична аналітична робота по оцінці фінансового стану позичальника. Але вона має ряд недоліків:
— будується на даних про залишки;
— відображує стан у минулому;
— показує в основному рух оборотних активів тощо.
ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ
НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ
Аналіз грошового потоку — спосіб оцінки кредитоспромож ності підприємства, в основу якого покладено використання фак торних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді. Саме цим метод аналізу грошового потоку принципово відрізняється від методу оцінки кредитоспроможно сті клієнта на основі системи фінансових коефіцієнтів, розраху нок яких будується на звітних (сальдових) показниках.
Аналіз грошового потоку полягає в зіставленні відпливу і припливу коштів у позичальника за період, який відповідає стро ку надання кредиту.
Різниця між надходженням і витрачанням коштів визначає величину чистого грошового потоку. Як уже зазначалося, зміни величини запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, ін ших активів і пасивів, основних засобів по-різному впливають на чистий грошовий потік. Для визначення цього впливу порівнюють залишки за статтями запасів, дебіторів, кредиторів тощо на поча ток і кінець періоду. Зростання залишків запасів, дебіторів та ін ших активів протягом періоду означає відтік коштів і враховується при розрахунку із знаком «-», а зменшення — приток коштів і фік сується із знаком «+». Збільшення величини довго- та коротко строкової заборгованості, а також інших пасивів розглядається як надходження коштів («+»), а зниження — як їх витрачання («-»).
Крім того, у визначенні вхідних та вихідних потоків, пов'яза них із зміною величини основних засобів, є певні особливості. Враховуються не тільки зростання або зниження їх залишку за період, а й результати реалізації частки основних засобів протя гом періоду. Перевищення ціни реалізації над балансовою оцін кою розглядається як надходження коштів, а зворотна ситуація — як їх витрачання.
Приплив (відплив) коштів у зв'язку зі зміною вартості основних засобів = Вартість основних засобів на кінець періоду - Вартість основних засобів на початок періоду + Результати реалізації ос новних засобів протягом періоду.
Для аналізу грошового потоку використовують дані як міні мум за три останніх роки. Якщо клієнт мав стійкі перевищення надходження коштів над їх витрачанням, то це свідчить про його фінансову стійкість, а отже, кредитоспроможність. Коливання величини чистого грошового потоку, а також короткочасне пере вищення витрат над надходженням коштів указує на більш низь кий рейтинг клієнта за рівнем кредитоспроможності.
Насамкінець, систематичне перевищення відтоку грошових коштів над їх притоком характеризує клієнта як некредитоспро можного. Середня величина чистого грошового потоку, що мало підприємство протягом досліджуваного періоду, може бути вико ристана як межа надання нових кредитів чи позик. Перевищення позитивного грошового потоку над негативним відображає, в яко му розмірі клієнт може погашати за період боргові зобов'язання. На основі співвідношення величини чистого грошового потоку і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається клас його кре дитоспроможності. Нормативні рівні цього співвідношення:
I клас — 0,75;
II клас —0,30;
III клас —0,25;
IV клас — 0,20;
V клас —0,15.
ВИЗНАЧЕННЯ КЛАСУ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
При аналізі кредитоспроможності підприємства на другому етапі визначають клас позичальника.
Клас кредитоспроможності клієнта визначають на базі основних і допоміжних показників. Основні показники, обрані комерційним банком, мають бути незмінними відносно три валий час і зафіксовані в документі про його кредитну полі тику.
Набір допоміжних показників може переглядатися залежно від ситуації, що склалася. Як допоміжні показники можна вико ристовувати показники оцінки ділового ризику, менеджменту тривалості простроченої заборгованості банку, аналізу балансу тощо.
Клас кредитоспроможності клієнта визначається на базі основ них показників і корегується з урахуванням допоміжних.
Клас кожного показника встановлюють зіставленням фактич ного його значення з нормативним. Нормативні рівні основних показників орієнтовані на світові стандарти, однак є індивідуаль ними для даного банку і даного періоду. Нормативні рівні інших коефіцієнтів можуть бути розроблені кожним банком на основі накопиченої статистичної інформації про фактичні значення по казників за групами клієнтів однакових (або близьких за техно логією) галузей економіки.
На основі проведеного аналізу кількісних (системи показни ків) і якісних чинників комерційні банки визначають клас надій ності позичальника. Залежно від стану платоспроможності, фі нансової стійкості та можливості виконувати свої зобов'язання підприємство може бути віднесене до одного з п'яти класів, які характеризують його надійність:
Клас А
• фінансова діяльність дуже добра і дає змогу погашати основ ну суму кредиту та відсотків по ньому в установлені строки;
• не менш як п'ять років з часу державної реєстрації;
• не менш як один рік з часу останньої структурної реоргані зації, зміни складу акціонерів;
• наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;
• наявність перспективного бізнес-плану;
• відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повер нення позик;
• відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахо ваних відсотків за позиками;
• прибуткова діяльність за останні три роки.
До цього класу належать позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення пози ки і відсотків за нею.
Клас Б
• фінансова діяльність добра або дуже добра, але немає мож ливості підтримувати її на цьому рівні впродовж тривалого часу;
• не менш як п'ять років з часу державної реєстрації;
• не менш як один рік з часу останньої структурної реоргані зації, зміни складу акціонерів;
• наявність позитивних аудиторських висновків за останні три роки діяльності;
• наявність бізнес-плану;
• відсутність фактів неповернення або несвоєчасного повер нення позик;
• відсутність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахо ваних відсотків за позиками;
• прибуткова діяльність за попередній господарський рік, але рівень прибутку порівняно з минулим роком зменшився.
До цього класу відносять позичальників, до яких щодо спро можності до своєчасного й повного погашення позик та сплати відсотків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи тощо або зовнішні чинники (загальний стан галузі основної діяльності) не дають можливості віднести їх до вищого класу.
Клас В
• фінансова діяльність задовільна, проте спостерігається чітка тенденція до погіршення;
• менше від трьох років з часу державної реєстрації;
• менш як один рік з часу останньої структурної реорганізації, зміни складу акціонерів;
• наявність позитивного аудиторського висновку за останній рік діяльності;
• наявність бізнес-плану чи його розробки;
• наявність фактів періодичного затримання повернення позик та сплати нарахованих відсотків за нею;
• чітко простежується поява негативних чинників щодо первіс них джерел погашення позик.
До цього класу належать позичальники, якість джерел пога шення позик (виручка від реалізації) яких більше не влаштовує банк унаслідок появи періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.
Клас Г
• фінансова діяльність погана, спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу;
• менш як один рік з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;
• наявність частково негативного аудиторського висновку або відсутність аудиторського висновку;
• відсутність бізнес-плану;
• наявність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення позик;
• наявність фактів несплати або несвоєчасної сплати нарахо ваних відсотків за позиками;
• збиткова діяльність за попередній рік, негативні фінансові результати у поточному році;
• відсутність повного покриття суми позики розміром застави чи іншого забезпечення;
• нестабільна динаміка показників на квартальні дати, значен ня показників погіршується.
До цього класу відносять позичальників, які не можуть повер нути повної суми позики в строк та на умовах, передбачених кре дитним договором (відсутність повного забезпечення позики за ставою, негативні фінансові результати тощо).
Клас Д
• фінансова діяльність свідчить про збитки і, очевидно, ні ос новна сума позики, ні відсотки за нею не можуть бути сплачені;
• менш як один рік з часу державної реєстрації, останньої структурної реорганізації, зміни в складі акціонерів;
• наявність негативного аудиторського висновку чи відсут ність аудиторського висновку;
• відсутність бізнес-плану;
• наявність фактів неповернення або несвоєчасного повернен ня позик;
• наявність фактів несплати чи несвоєчасної сплати нарахова них відсотків за позиками;
• відсутність повного покриття суми позики розміром застави або іншого забезпечення;
• позичальника визначено банкрутом або проти нього ведеть ся справа в арбітражному суді;
• збиткова діяльність за останні три роки, негативні фінансові результати за поточний рік.
До цього класу належать позичальники, подальше кредиту вання яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації.
Слід зазначити, що наведена методика визначення класу кредито спромож ності підприємства не завжди дає змогу зро бити однозначний висновок. Це зумовлено тим, що в результаті аналізу виникає ситуація, коли різні показники кредито спроможності вказують на різні класи одного й того самого позичальника. У цьому зв'язку з метою усунення суперечнос тей, що виникають, рекомендують клас кредитоспроможності клієнта визначати або за більшою кількістю показників, що потрапили до відповідного класу, або на основі рейтингової оцінки.
Сума балів по кожному показнику визначається множенням класу цього показника на його вагу, яка встановлюється залеж но від його важливості та значення для конкретного бан ку при оцінці кредитоспроможності. Значущість показника ви значається індивідуально для кожної групи постачальників залежно від політики даного банку, особливостей клієнта, лік відності їх балансу, положення на ринку. Наприклад, висока частка короткострокових ресурсів, наявність простроченої заборгованості по кредиторах і позиках та неплатежів постачаль никам підвищує роль коефіцієнтів ліквідності, за допомогою яких оцінюють спроможність підприємства до оперативно го вивільнення грошових коштів. Залучення ресурсів банку до кредитування постійних запасів, зменшення розміру влас ного капіталу підвищує рейтинг показника фінансового левериджу.
На всю систему обраних показників розподіляють 100 пунк тів, що становлять одиницю, відповідно до відносної важливості того чи іншого показника для прийняття рішення щодо кредиту вання.
Загальну оцінку кредитоспроможності клієнта (його рейтинг) визначають як суму балів за кожним показником. Залежно від то го, в яких межах знаходиться розраховане у такий спосіб значен ня, позичальника на основі рейтингової шкали (табл. 2) відно сять до певного класу (А, Б, В, Г, Д).
Таблиця 2
Рейтингова шкала кредитоспроможності позичальника
|
№ пор. |
Значення інтегрального показника |
Клас |
|
1 |
Понад 200 |
А |
|
2 |
160—200 |
Б |
|
3 |
135—160 |
В |
|
4 |
110—135 |
Г |
|
5 |
Менш як 110 |
Д |
З підприємствами кожного класу комерційні банки по-різному будують свої кредитні відносини. На основі рейтингу, присвоє ного позичальнику, кредитний інспектор приймає попереднє рі шення про можливість надання позики та умови кредитування (табл. 3).
Таблиця 3
Залежність можливостей і умов надання кредиту від рейтингу позичальника
|
Клас |
Кредитний рейтинг |
Можливість і умови надання кредиту |
|
А |
Дуже високий |
Пільговий відсоток за користування кредитом. Надання кредиту без забезпечення. Контроль за фінансовим станом необов'язковий |
|
Б |
Високий |
Відсоток установлюється на рівні середньої ставки, що діє на ринку. Зменшення форм за безпечення. Контроль за фінансовим станом необов'язковий |
|
В |
Задовільний |
Кредит може бути наданий на загальних умо вах. Здійснюється поточний контроль за фінан совим станом |
|
Г |
Низький |
Кредит може буди наданий за більш високою ставкою, що включає премію за ризик; під кіль ка видів забезпечення, в обмеженій (розміром статутного капіталу) сумі. Здійснюється конт роль за документооборотом угоди, що кредиту ється |
|
Д |
Неприйнятний |
Кредит не видається |
Приклад встановлення банком значення класності показників залежно їх значень наведено в табл. 4.
Таблиця 4
Розподіл показників за класами
|
№ |
Показник |
Нормативне значення |
Розподіл за класами |
||
|
3-ий |
2-ий |
1-ий |
|||
|
|
Коефіцієнт абсолютної ліквідності |
0,2-0,35 |
0,2 і вище |
0,1-0,2 |
<0,1 |
|
|
Коефіцієнт швидкої ліквідності |
0,5-1 |
0,5 і вище |
0,3-0,5 |
<0,3 |
|
|
Коефіцієнт поточної ліквідності |
2,0 |
2,0 і вище |
1-2 |
<1,0 |
|
|
Коефіцієнт оборотності активів |
- |
Прискорення |
На одному рівні |
Уповільнення |
|
|
Коефіцієнт автономії |
0,5 |
0,5 і вище |
0,3-0,5 |
<0,3 |
Рейтинг розраховують за формулою:
де Kk — фактичне значення класу k-ro показника;
dk — вага k-ro показ ника.
Зазначимо низку проблем, які необхідно враховувати при роз робці подібних методик.
1. Необхідний ретельний відбір основних оціночних критері їв. У разі можливості ці показники не повинні бути тісно взаємо зв'язані між собою.
2. Порогові значення оціночних показників мають бути об ґрунтованими. На практиці необхідне використання розрахованих для конкрет ного підприємства нормативних рівнів показників, які б урахо вували його галузеву належність, специфіку, масштаби та ха рактер діяльності.
3. Вага коефіцієнтів також має бути обґрунтованою.
ТЕМА 10
АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
1. Зміст та основні завдання аналізу ділової активності підприємства
2. Якісні та кількісні характеристики ділової активності підприємства
Питання для самоконтролю:
Мета: охарактеризувати методику проведення аналізу ділової активності підприємства
1. Зміст та основні завдання аналізу ділової активності підприємства
В умовах дефіциту ресурсів, що склалися в Україні, проблеми ефективного розподілу та використання ресурсів підприємств виходять на одне з перших місць. Основним інструментом для оцінки ефективності використання ресурсів підприємства в умо вах нестабільної економіки є оцінка й аналіз ділової активності суб'єкта господарювання, за допомогою якого можна об'єктивно оцінити результативність господарсько-фінансової діяльності під приємства та визначити перспективи його розвитку. Від об'єктивності та точності оцінки й оптимізації ділової активності підприємства залежить якість важливих та відповідальних управ лінських рішень, які дають змогу не пристосовуватися до змін на ринку, а активно реагувати та впливати на ринкову ситуацію, що постійно змінюється.
Оцінка ділової активності передбачає визначення результа тивності діяльності суб'єкта господарювання шляхом застосу вання комплексної оцінки ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів, що формують оптимальне співвідно шення темпів зростання основних показників, а також зумовлю ють проміжні та кінцеві результати діяльності.
Метою аналізу ділової активності підприємства є розраху нок відповідних аналітичних показників, виявлення тенденцій і причин їх змін для дослідження досягнутого рівня ефективності виробничо-господарської діяльності та визначення потенційних можливостей підприємства щодо підвищення останнього.
Альтернативність цілей аналізу ділової активності підприємства визначають не тільки функціональні обов'язки управлінського пер соналу підприємства різних рівнів. Вона залежить також від цілей, які ставлять перед собою зовнішні користувачі інформації.
Цілі дослідження досягаються в результаті вирішення низки аналітичних завдань. До них відносять:
• аналіз виробничо-господарської ситуації, що склалася на підприємстві в попередні періоди його функціонування, оцінка її відповідності рівням ділової активності;
• діагностика бізнес-середовища підприємства, виявлення ос новних факто рів впливу на зміни рівнів ділової активності суб'єкта господарю ва н ня за період, що досліджується;
• аналіз темпів зростання основних результативних показни ків; з'ясування причин їх відхилення від ідеальної моделі залеж ностей, що існують між ними;
• оцінка ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів;
• визначення резервів підвищення ефективності виробництва та розробка оптимальних заходів їх використання з метою під вищення ділової активності підприємства.
Оскільки результати аналізу ділової активності є підґрунтям та вагомою складовою в розробці заходів щодо забезпечення результативної діяльності суб'єкта господарювання, доцільно при оцінці його стану виділити рівні ділової активності та при таманні їм виробничо-господарські ситуації, що зумовлюють певні результати фінансово-господарської діяльності підпри ємства.
В умовах нестабільної економіки виділяють такі рівні ділової активності:
1) високий (достатній);
2) середній (задовільний);
3) низький (незадовільний).
Слід зазначити, що кожному рівню ділової активності відпо відає характерна виробничо-господарська ситуація, у зв'язку з чим виділяють нормальну, проблемну і кризову ситуації
Нормальна ситуація властива високому рівню ділової актив ності та означає такий збіг умов і обставин, коли створюються сприятливі умови для функціонування суб'єкта господарювання при яких формується стійка тенденція підвищення темпів зрос тання оціночних показників.
Проблемна ситуація існує на підприємстві, рівень діло вої активності якого відповідає середньому і визначається г господарських умов та чинни ків, при яких формуєть ся тенденція до погіршення стану підприємства та спостеріга є ться нестійка динаміка оціночних показників ділової активності.
Кризова ситуація характеризує низький рівень ділової актив ності і виникає в разі відсутності оперативного реагування на стратегічні питання, які потребують термінового вирішення її можна визначити як збіг обставин, які формують стійку негатив ну тенденцію оціночних показників ділової активності та погро жують підприємству банкрутством.
Визначення проблемної, а тим більше кризової, ситуації при оцінці стану ділової активності викликає необхідність термінового регулювання виробничо-господарської діяльності через прийняття оперативних управлінських рішень. Характеристику рів нів ділової активності підприємства та способів їх підвищення наведено в табл. 1.
Таблиця 1
Характеристика рівнів ділової активності суб'єктів господарювання
|
Рівень ділової активності |
Виробничо-господарська ситуація |
Характеристика рівня ділової активності |
Способи підвищення та стабілізації рівня ділової активності |
|
Високий (достатній) |
Нормальна |
Стійкий фінансовий стан, ак тивна інвестиційна та іннова ційна політика, стійка тенден ція зростання темпових показ ників, підвищення рівня показ ників ефективності викорис тання ресурсів |
Підвищення якості продукції, розробка нових її ви дів, постійний пошук резервів зниження витрат усіх видів сировини та матеріалів, періодичне оновлення виробничої бази на новій технологічній основі, за стосування безвідхідних технологій, формування за пасів виробничих і фінансових ресурсів відповідно до оптимально необхідних потреб підприємства, оптимізація структури джерел фінансування, раціональ не їх розміщення в майні |
|
Середній (задовільний) |
Проблемна |
Нестійкий фінансовий стан, інертне (епізодичне) здійснення інвестиційної та інноваційної діяльності, нестійка динаміка зростання оціночних показни ків, суттєве зниження рівнів показників ефективності ви користання ресурсів |
Нейтралізація надмірно великих залишків запасів то варно-матеріальних цінностей, реалізація продукції, що не користується попитом, за демпінговими ціна ми, дослідження ринкового середовища, аналіз влас них позицій і конкурентів, скорочення тривалості виробничо-комерційного циклу за рахунок неви правданої тривалості основних його етапів, забезпе чення ритмічної та злагодженої роботи підприємст ва; ліквідація простоїв обладнання, збоїв у поста чанні, постійне здійснення аналізу ділової активності на всіх рівнях, розробка й прийняття управлінських рішень з урахуванням результатів аналізу |
|
Низький (незадовіль ний) |
Кризова |
Кризовий фінансовий стан, від сутність інноваційної діяльності, звужений тип виробництва, стій ка негативна тенденція спаду оціночних показників, неефек тивне використання ресурсів |
Локалізація ризикової ситуації відповідно до дже рел її виникнення, зміна стилю управління в умо вах кризової ситуації, експрес-аналіз ділової акти вності, оперативне реагування на виникнення проблемної ситуації |
Оскільки вплив середовища на ділову активність підприємст ва характеризується багатьма факторами, розглянемо дві к гру пи, що відповідають складовим бізнес-простору. Так, до зовніш ніх відносять фактори:
1) міжнародного рівня, які поєднують у собі загальноеко номічні чинники, вплив міжнародної політики та конкуренції;
2) національні, що включають політичні, економічні, демо графічні чинники;
3) ринкові, до яких належать конкурентні, науково-технічні та споживчі чинники.
До внутрішніх факторів відносять:
1) конкурентну позицію підприємства;
2) принципи діяльності;
3) ресурси та їх використання;
4) маркетингову ситуацію й політику;
5) фінансовий менеджмент (табл. 10.3).
Найбільш загальний перелік показників для оцінки внутрі шньої ділової активності підприємства визначається наступною системою:
1. Абсолютних величин:
• чистого доходу від господарської діяльності;
• чистого прибутку;
• активів;
• основних засобів;
• чисельності працівників;
• чистих активів;
• доданої вартості.
2. Відносних величин:
• рентабельності: активів, чистих активів, чистого доходу, по точних витрат;
• продуктивності праці;
• оплати праці за одну годину робочого часу;
• капіталовіддачі;
• витратомісткості чистого доходу.
Наведені показники дають різновекторну оцінку ділової активності, а для узагальнення аналітичних висновків вико ристовують дослідження їх в динаміці і методи інтегральної оцінки.
Активність підприємства у зовнішньому економічному сере довищі оцінюється за параметрами:
а) питомої ваги на ринку об'єктів господарської діяльності;
б) обсягів відносин з покупцями та постачальниками;
в) зовнішньоекономічного обороту;
г) доходів найманих працівників і власників;
д) інвестиційної привабливості.
Якісними параметрами ділової активності підприємства у зов нішньому економічному середовищі можуть бути:
а) імідж підприємства (ділова репутація);
б) корпоративна соціальна відповідальність за зовнішніми і внутрішніми напрямами;
в) природоохоронна діяльність.
Рівень ділової активності підприємства оцінюється як за вели чиною досягнутих показників, так і в стратегічному вимірі Роз виток ділової активності дозволяє постійно підвищувати конку рентоспроможність підприємства.
2. Якісні та кількісні характеристики ділової активності підприємства
Оцінка ділової активності – один з основних аспектів аналізу діяльності суб'єкта господарювання, якому належить провідне місце в системі завдань фінансового аналізу. Це зумовлено тим, що такий аналіз дає змогу оцінити внутрішній і зовнішній стан підприємства, визначити рівень прибутковості та перспективи його розвитку, дослідити ефективність використання виробничо-фінансових ресурсів.
Аналіз ділової активності підприємства здійснюється на якіс ному та кількісному рівнях. Якісний рівень оцінки може бути отриманий у результаті порівняння діяльності даної компанії з однотипними за сферою застосування капіталу підприємствами. Такими якісними критеріями є:
• широта ринків збуту продукції;
• наявність продукції, що експортується;
• наявність унікальної продукції, техніко-економічні парамет ри якої перевищують або відповідають світовим аналогам;
• репутація підприємства;
• стійкість зв'язків з клієнтами, партнерами тощо.
Кількісну оцінку та аналіз ділової активності здійснюють за двома напрямами:
1) ступенем виконання плану на основі показників, що забез печують задані темпи їх зростання;
2) рівнем ефективності використання ресурсів.
Найбільш інформативні аналітичні висновки формуються в результаті зіставлення темпів їх змін. У цьому зв'язку найоптимальнішим є зіставлення таких показників:
100% < Тск < Тр < Тп,
де Тск – темп зміни сукупного капіталу, авансованого в діяль ність підприємства;
Тр – темп зміни обсягів реалізації продукції;
Тп – темп зміни прибутку.
Перша нерівність (100 % < Тск) означає, що економічний по тенціал підприємства зростає, тобто розширюються масштаби його діяльності.
Друга нерівність (Тск < Тр) вказує на те, що в порівнянні із збільшенням економічного потенціалу обсяг реалізації підвищу ється більш високими темпами, тобто ресурси комерційної орга нізації використовуються більш ефективно, підвищується віддача з кожної грошової одиниці, вкладеної в компанію.
Із третьої нерівності (Тр < Тп) видно, що прибуток зростає ви переджальними темпами, що свідчить про відносне зниження ви трат виробництва та обігу як результат дій, спрямованих на оптимізацію технологічного процесу і взаємовідносин з контрагентами.
Однак можливі також відхилення від цієї ідеальної залежнос ті, які не завжди слід розглядати як негативні. Причинами пору шення системи нерівності можуть бути освоєння нових перспек тивних напрямів застосування капіталу, реконструкція та модерні зація діючих виробництв, упровадження продуктових нововве день тощо. Така діяльність завжди пов'язана із значним вкладен ням фінансових, матеріальних, інтелектуальних ресурсів, які по рушують наведене співвідношення показників, але це не свідчить про зниження ділової активності підприємства.
АНАЛІЗ ВИРОБНИЦТВА ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ
Основними завданнями аналізу виробництва і реалізації про дукції є:
• оцінка ступеня виконання плану реалізації продукції та ви робничої програми;
• оцінка динаміки випуску і реалізації продукції;
• визначення впливу різних факторів на зміни величини цих показників;
• кількісна оцінка резервів зростання випуску та реалізації продукції.
Обсяг виробництва продукції оцінюється за допомогою нату ральних, умовно-натуральних і вартісних показників. Найважливішими показниками обсягу продукції є:
Валова продукція – це готова продукція, напівфабрикати, ін струменти, прилади, роботи (послуги), що реалізовані на сторо ну, разом із змінами залишків незавершеного виробництва за пе ріод.
Готова продукція - це вироби, які є закінченими з погляду виробничого циклу та виготовлені для реалізації зовнішнім спо живачам. Готова продукція є часткою товарної продукції.
Товарна продукція – це вироби підприємства, які призначені для продажу стороннім організаціям та для внутрішнього спожи вання на самому підприємстві.
Реалізована продукція - це відвантажена і сплачена покуп цями продукція.
Аналіз динаміки обсягу випуску та реалізації продукції здійс нюється за допомогою базисних, ланцюгових та середньорічних темпів зростання (приросту).
Аналіз обсягів виробництва та реалізації здійснюється у вар тісних і натуральних показниках. Порівняння темпів зростан ня цих показників дає змогу виділити основні фактори, що впливають на оціночні показники. При цьому можливі такі ва ріанти:
• темпи зростання вартісних показників вищі, ніж темпи зрос тання натуральних. У цьому випадку зміна обсягів продукції зу мовлена переважно зростанням цін;
• темпи зростання натуральних показників вищі, ніж темпи зростання вартісних. У цьому разі зміна обсягів продукції викли кана зростанням кількості виробленої реалізованої продукції.
Доповнює та поглиблює аналіз оцінка ступеня виконання пла ну виробництва та реалізації продукції.
У процесі оцінки виявляють причини та наслідки розбіжнос тей між фактичними та плановими показниками.
Так, у разі, якщо фактичний обсяг виробництва менший за плановий, підприємство не виконує договірних зобов'язань з об сягу реалізації продукції. Причинами виникнення такої ситуації можуть бути велика кількість бракованої продукції, використан ня основних засобів не на повну потужність, простої обладнання, нестача сировини, матеріалів тощо.
У випадку, коли фактичні обсяги виробництва перевищують обсяги реалізації, на підприємстві накопичуються понаднормативні запаси нереалізо ва ної продукції. Основними причинами виник нення такої ситуації можуть бути низька якість продукції, невід повідність обсягів виробництва місткості ринку, вибір неефекти вних форм і методів просування товарів.
У процесі аналітичних процедур оцінюються наслідки таких ситуацій для підприємства. У першому випадку – це штрафні санкції за порушення договірних зобов'язань, у другому – ви никнення витрат, пов'язаних з наявними понаднормативними запасами: зростання складських витрат, податку на майно, уповільнення оборотності оборотних коштів, омертвіння капі талу в запасах.
Отже, аналіз виконання плану виробництва та реалізації про дукції спрямований на виявлення причин неефективного викорис тання виробничого потенціалу.
Враховуючи ж характер зв'язку, який існує між вироб ництвом і реалізацією продукції в коротко- та довгостроковій перспективі, у системі факторного аналізу результативним показником є обсяг реалізації продукції, а факторним – обсяг виробництва та зміни залишків нереалізованої продукції (рис. 1).
Рис. 1. Схема факторної системи обсягу реалізації продукції
Можливі два варіанти методики аналізу реалізації продукції. Якщо виручку на підприємстві визначають по відвантаженні то варної продукції, то баланс товарної продукції буде таким:
РП = ГПп + ТП – ГПк,
де ГПп, ГПк – залишки готової продукції на складах відповід но на початок і кінець періоду;
ТП - вартість випуску товар ної продукції;
РП - обсяг реалізації продукції за звітний пе ріод.
Якщо виручку визначають після сплати відвантаженої продук ції, то товарний баланс можна записати так:
РП = ГПп + ТП + ВТп - ВТк - ГПк,
де ВТп, ВТк – залишки відвантаженої продукції на початок і кі нець періоду.
Враховуючи те, що визначальною умовою реалізації є вироб ництво, особливу увагу приділяють факторам, що впливають на обсяг виробництва продукції, їх можна об'єднати в три групи:
1) забезпеченість підприємства основними засобами та ефек тивне їх використання;
2) забезпеченість підприємства сировиною і матеріалами та ефективність їх використання;
3) забезпеченість підприємства трудовими ресурсами та ефек тивність їх використання.
АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
Наступною характеристикою ділової активності виступає собі вартість, яка визначає переваги підприємства в ціновій конкуренції, впливає на фінансові результати його діяльності, темпи розширено го відтворення, фінансовий стан суб'єктів господарювання.
Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміють сумар ні витрати всіх видів ресурсів у грошовій формі: основних засо бів, сировини, матеріалів, палива, енергії, праці, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції і виконання робіт, а також для збереження й поліпшення умов виробництва та його вдосконалення.
Аналіз собівартості продукції здійснюється за такою схемою:
1) визначають абсолютні та відносні відхилення показників собівартості від аналогічних показників плану і минулих років;
2) здійснюють оцінку зміни структури собівартості, визнача ють відхилення частки окремих статей витрат від аналогічних даних плану і минулих років, розраховують вплив цих відхилень на підсумковий показник. Разом з тим виділяють статті втрат, що мають найбільшу частку в собівартості, і статті витрат, по яких відбулися суттєві зміни. Характерною особливістю цього розділу аналізу є те, що статті витрат у цьому разі виступають і як факто ри, які впливають на зміну собівартості, і як окремі компоненти, які формують її структуру;
3) визначають рівень витрат на 1 грн. товарної продукції, який характеризує їх окупність, здійснюють аналіз динаміки цього по казника та оцінку факторів, що впливають на його рівень. Вищевказаний показник може застосовуватися в будь-якій галузі і на очно відображує прямий зв'язок між собівартістю та прибутком. Якщо собівартість товарної продукції подати як суму добутків собівартості одиниці продукції по кожному найменуванню про дукції на кількість виробів, а обсяг товарної продукції - як до буток кількості продукції на її ціну, то формула для розрахунку рівня витрат на одну грошову одиницю продукції буде такою:
де qi – кількість виробів у натуральних одиницях виміру і-го ви ду товару;
сi – собівартість одного виробу;
pi – ціна продукції;
n – кількість видів товару в номенклатурі.
Безпосередній вплив на зміни рівня витрат на одну грошову одиницю продукції здійснюють п'ять факторів, які перебувають з ним у прямій функціональній залежності:
1) структура виготовленої продукції;
2) обсяг виробництва в натуральних показниках;
3) рівень витрат на виробництво окремих виробів;
4) ціни та тарифи на спожиті матеріальні ресурси;
5) ціни на продукцію.
Вплив цих факторів на зміну витрат на одну грошову одини цю товарної продукції розраховують способом ланцюгових під становок за даними табл. 2.
Таблиця 2
Вихідні дані для факторного аналізу витрат
на одну грошову одиницю продукції
|
№ |
Показник |
Асортимент продукції |
Усього |
||
|
А |
Б |
В |
|||
|
1 |
Ціна одиниці продукції, грн: за планом фактично |
||||
|
2 |
Кількість виробленої продук ції, шт.: за планом фактично |
||||
|
3 |
Структура випуску, % за планом фактично |
||||
|
4 |
Фактична кількість продукції при плановій структурі, шт. |
||||
|
5 |
Індекс цін на ресурси |
||||
|
6 |
Собівартість одиниці продук ції, грн: за планом фактично фактично в порівнянних цінах |
||||
|
7 |
Повна собівартість виробниц тва продукції, тис. грн: за планом фактично фактично в планових цінах |
Отже, результати дослідження темпів і тенденцій змін основ них показників діяльності дають змогу визначити динамічність розвитку підприємства, його внутрішні резерви до подальшого отримання прибутку, поточну активність комерційної структури в сприйнятті новаторських ідей, перспективність вкладеного до даткового капіталу в її діяльність тощо.
Проте, в обліково-аналітичній практиці економічно розвине них країн для характеристики ділової активності компаній крім темпових показників використовують коефіцієнт стійкого еко номічного зростання (Кез), який розраховують за формулою:
де ЧП – чистий прибуток (прибуток, призначений до розподі лення акціонерів);
Д – дивіденди, що сплачуються акціонерам;
ВК – власний капітал.
Враховуючи те, що власний капітал акціонерної компанії мо же збільшуватися або за рахунок додаткового випуску акцій, або за рахунок реінвестування отриманого прибутку, коефіцієнт Kез відображує, якими темпами в середньому збільшується власний капітал за рахунок саме останнього фактора.
АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ
РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА
Наступним напрямом оцінки ділової активності є аналіз ефек тивності використання ресурсів підприємства, які, як уже зазна чалося, поділяють на три групи:
матеріальні,
трудові
фінансові ресурси.
Розглянемо методику аналізу і систему оціночних показ ників для кожного виду ресурсів.
Основним засобам належать, як правило, основна частка в загальній сумі основного капіталу підприємства. Від їх кількості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати діяльності підприємства: ви пуск продукції, її собівартість, прибуток, рентабельність, стій кість фінансового аналізу.
Раціональність і повноту використання основних виробничих засобів характеризує економічний ефект, отриманий за той чи інший період у вигляді певного обсягу та якості продукції.
Економічна ефективність використання основних засобів визна чається відношенням економічного ефекту до затрат, пов'язаних із їх формуванням. За економічний ефект при визначенні фондовідда чі приймають вартість річного випуску (реалізації) продукції, а при розрахунку рентабельності основних засобів – прибуток.
В якості витрат використовується середньорічна вартість ос новних виробничих засобів.
Для повної характеристики ефективності використання основ них засобів приймають систему показників, які поділяють на уза гальнюючі та конкретні. До узагальнюючих показників належать фондовіддача, фондомісткість, рентабельність засобів, питомі ка пітальні вкладення на одну грошову одиницю приросту продукції, відносна економія основних виробничих засобів, коефіцієнт ви користання виробничих потужностей.
Конкретні показники використовують для характеристики окре мих видів машин, обладнання, виробничої площі. Наприклад, се редній випуск продукції в натуральному вираженні на одиницю обладнання за зміну, випуск продукції на 1 м2 виробничої площі.
Перелік узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів та формули їх розрахунку наведено в табл. 3.
Таблиця 3
Показники ефективності використання основних засобів
|
Показник |
Формула розрахунку |
Позначення в алгоритмах |
|
Фондовіддача (Фв) |
Фв = Vв : ОФ |
Vв – обсяг виробництва (реа лізації) продукції; ОФ – се редньорічна вартість основ них засобів |
|
Фондомісткість (Фм) |
Фм = ОФ : Vв |
|
|
Рентабельність основ них засобів (Рф) |
Рф=Пр : ОФ |
ПР – сума прибутку |
|
Рівень капітальних вкла день на 1 грн приросту продукції (KB) |
КВ = КВз : ∆Vв |
КВз – сума капітальних вкла день, що забезпечує приріст продукції; ∆Vв – приріст об сягу виробництва продукції |
|
Відносна економія основних виробничих засобів (Еф) |
Еф=ОФ1-ОФ0*Кр |
ОФ0 (ОФ1) – середньорічна вартість основних виробни чих засобів у базисному та звітному році; Кр - індекс зростання обсягу виробництва продукції у звітному році від носно базисного |
|
Коефіцієнт використан ня виробничих потуж ностей (Квп) |
Квп = Vв : ВП |
ВП – середньорічна вироб нича потужність підприємс тва |
У процесі аналізу вивчають динаміку перелічених показників виконання завдань щодо досягнення запланованого їх рівня, здій снюють міжгосподарські порівняння.
Необхідною умовою виробництва продукції, зниження її собі вартості, збільшення прибутку та рентабельності є РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ.
Дослідження ефективності використання матеріальних ресурсів у практиці аналітичної роботи здійснюється через систему показни ків та моделювання їх взаємозв'язку. Показники ефективності вико ристання матеріальних ресурсів поділяють на загальні і окремі.
До загальних показників належать:
матеріаловіддача,
матеріа ломісткість продукції,
коефіцієнт співвідношень темпів зростання обсягів виробництва і матеріальних витрат,
частка матеріальних ви трат у собівартості продукції,
коефіцієнт використання матеріалів.
Окремі показники ефективності використання матеріальних ресурсів використовують для характеристики ефективності спо живання окремих елементів матеріальних ресурсів, а також для оцінки матеріаломісткості окремих виробів.
Матеріаловіддача визначається діленням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Цей показник характеризує віддачу матеріалів, тобто скільки вироблено продукції з кожної грошової одиниці спожитих мате ріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, енергії тощо).
Метаріаломісткість продукції – показник, зворотний матеріаловіддачі, указує, скільки матеріальних витрат припадає на виробництво одиниці продукції.
Коефіцієнт співвідношення темпів зростання обсягів вироб ництва та матеріальних витрат визначають відношенням індексу товарної продукції до індексу матеріальних витрат Цей показник характеризує у відносному вираженні динаміку матеріаловіддачі і одночасно розкриває фактори її зростання.
Частка матеріальних витрат у собівартості продукції розраховується відношенням суми матеріальних витрат до повної собівартості виготовленої продукції. Динаміка цього показника характеризує зміну матеріаломіст кості продукції.
Коефіцієнт матеріальних витрат – це відношення фактичної суми матеріальних витрат до планової, перерахованої на фактичний обсяг виробленої продукції. Він відображує, наскільки економно ви користовуються матеріали в процесі виробництва, чи немає їх пере витрат порівняно із встановленими нормами. Якщо коефіцієнт біль ший за одиницю, це свідчить про перевитрати матеріальних ресурсів на виробництво продукції, і навпаки, якщо менший за одиницю, ма теріальні ресурси використовувались більш економно.
У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріалів порівнюють з плановим, вивчають їх динаміку та причини змін.
Для оцінки рівня продуктивності праці використовують сис тему загальних, окремих і допоміжних показників.
До загальних показників відносять:
середньорічний,
середньо денний,
середньогодинний виробіток продукції одним робітни ком,
середньорічний виробіток продукції на одного пра цюючого у вартісному вираженні.
Окремі показники – це витрати часу на виробництво одиниці продукції (трудомісткість продукції) або випуск продукції в нату ральному вираженні за один людино-день або людино-годину.
Допоміжні показники характеризують витрати часу на вико нання одиниці певного виду робіт або обсяг виконаних робіт за одиницю часу.
Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним робітником. Його ве личина залежить не тільки від виробітку робітників, а й від част ки останніх у загальній чисельності промислово-виробничого пер соналу, а також від кількості відпрацьованих ними днів і трива лості робочого дня.
Рекомендована література
Основна:
|
1 |
Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – 2-ге вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2007. – 592 с. |
|
2 |
Цал-Цалко Ю.С. Фінансовий аналіз. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 566 с. |
|
3 |
Шеремет О.О. Фінансовий аналіз. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 196 с. |
Додаткова:
|
4 |
Балабанов И.Т. Финансовый анализ и планирование хозяй ствующего субъекта. М.: Финансы и статистика, 2002. – 208 с. |
|
5 |
Грачев А.В. Финансовая устойчивость предприятия: анализ, оценка и управление: Учебно-практическое пособие. М.: Дело и сервис, 2004. – 192 с. |
|
6 |
Данилин В.И. Финансовый менеджмент: задачи, тесты, ситуации: учеб. пособие. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. – 360 с. |
|
7 |
Дыбаль С.В. Финансовый анализ: теория и практика: Учеб. пособие. – СПб.: Издательский дом «Бизнес Пресса», 2006. – 304 с. |
|
8 |
Карамзін В.А., Савицька О.М. Економічний аналіз: Практикум. – К.: Знання, 2007. – 255 с. |
|
9 |
Кононенко О., Маханько О. Аналіз фінансової звітності. – 4-те вид., переоб. і доп. – Х.: Фактор, 2006. – 200 с. |
PAGE 2