Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Польща
До кінця Першої світової війни вся територія Польщі була окупованою німецькими військами. Проте листопадова революція 1918 р. у Німеччині відкрила полякам двері до незалежності. У ніч на 7 листопада 1918 р. у залишеному австрійцями Любліні ліві партії проголосили створення Тимчасового народного уряду Польської республіки. 14 листопада цей уряд передав владу з надзвичайними повноваженнями Юзефу Пілсудському, проголосивши його «начальником держави». Головною метою Пілсудського було відновлення Великої Польщі за тими кордонами, які вона мала на 1772 р. Для досягнення цієї мети полякам довелося зіткнутися з українським урядом ЗУНР та Радянською Росією Боротьба за Східну Галичину вилилася в боротьбу між 3,5 млн. українців та 18 млн. поляків. У січні-липні 1919 р. стотисячна галицька армія вела війну з польською армією, але зазнала поразки.
«Польське питання» розглядалося на Паризькій мирній конференції. Поляки представили проект польських кордонів у межах 1772 р. Проте опонентами поляків виступили українці, литовці, німці, чехословаки. Не бажала сильної Польщі і Велика Британія. Гострим було питання про західний кордон Польщі з Німеччиною. Нарешті Ліга Націй передала південну частину Верхньої Сілезії Польщі, а решту 2/3 території — Німеччині. Сілезький район Цешина з переважаючим польським населенням відійшов до Чехо-Словаччини. Конференція висловилася за те, щоб східними кордонами Польщі стали етнічні польські кордони по річці Буг. Питання про приналежність Східної Галичини на Паризькій конференції вирішене не було. Лінія східного кордону Польщі була визначена лише у 1920 р. на конференції у м. Спа і названа на честь міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Керзона «лінією Керзона».
25 квітня 1920 р. три польські армії та українські частини розпочали наступ на Україну. 6 травня передовий загін поляків на трамваї в'їхав до столиці України. Українське населення насторожено віднеслося до поляків, радянські війська перегрупувалися і перейшли в контрнаступ. 13 серпня 1920 р. вони були вже під стінами Варшави. Усупереч сподіванням більшовиків на «світову революцію», поляки виступили на захист своєї країни. 180 тис. поляків добровільно вступили в армію. І під Варшавою сталося «диво на Віслі»: 16 серпня 1920 р. польська армія завдала раптового контрудару і відкинула більшовиків аж за Мінськ. Радянсько-польський кордон було встановлено за Ризьким до говором 18 березня 1921 р. Польщі відійшла Східна Галичина. Пілсудський отримав звання маршала. У березні 1921 p., згідно з Конституцією Польщі, влада президента істотно обмежувалася, тому Пілсудський не став висувати свою кандидатуру на цей пост. Економічне становище країни погіршувалося: 300 тис. без робітних, зростання цін. Ускладнювала ситуацію часта зміна урядів та сеймів (за 8 років їх змінилося 13). У таких умовах Пілсудський зважується на державний переворот і у травні 1926 р. здійснює його, В історії Польщі почався період «санації» («оздоровлення»). Для економіки це був сприятливий час. Пілсудський відмовився від поста президента, але став повно владним диктатором. Права сейму було обмежено. У 1935 р. Піл судський помер.
Чехо-Словаччина
Напередодні Першої світової війни чехи і словаки входили до складу Австро-Угорської імперії. Улітку 1918 p., коли поразка Четверного союзу стала очевидною, австрійська влада вирішила вивезти з Чехії обладнання, запаси продовольства та палива. У відповідь на це у країні почалися заворушення. 28 вересня 1918 р. Національний комітет у Парижі проголосив себе Тимчасовим урядом Чехо-Словаччини. Головою уряду було обрано Томаша Масарика. Після офіційного визнання уряду державами Антанти 28 жовтня 1918 р. Національний комітет проголосив Чехо-Словацьку республіку. 14 грудня 1918 р. Національні збори (парламент) проголосили про скасування влади Габсбургів. Незабаром Т. Масарика було обрано президентом республіки.
За Версальською системою договорів до Чехо-Словаччини ввійшли Чехія, Словаччина, Австрійська Сілезія, Богемія, Закарпаття з 500 тис. українців. Загалом населення республіки становило близько 15 млн. осіб, а територія — понад 140 тис. км2. У 1920 р. була прийнята Конституція країни, яка була однією з найдемократичніших у Європі.
У 20-ті роки Чехо-Словаччина швидко нарощувала свою економічну потужність. Особливих успіхів досягла чеська індустрія (в передвоєнні роки Чехословаччина ввійшла в десятку індустріально розвинених країн світу). Розвитку сільського господарства сприяла аграрна реформа, яка завершилася у 1929 р. і створила на селі потужний прошарок місцевих селянських господарств. Проте слабким місцем Чехо-Словаччини залишалося національне питання (більша третина населення країни становили національні меншини. Особливо гостро це питання стояло в Судетській області, де значну частину населення становили німці (3 млн. осіб.).
У зовнішній політиці Чехо-Словаччина орієнтувалася на Францію, з якою у 1934 р. уклала договір про взаємодопомогу. У 1935 р. такий же договір було укладено з СРСР, але радянські війська могли надати допомогу лише тоді, коли першою її на дасть Франція.
Після приходу до влади в Німеччині нацистів та приєднанні до неї Австрії Гітлер вирішив загарбати й територію Чехословаччини, скориставшись «судетським питанням». «П'ятою колоною» у Чехо-Словаччині була Судетсько-німецька партія на чолі з Генляйном. У травні 1938 р. Німеччина зосередила біля чехословацьких кордонів 200 тис. німецьких військ, але чехів та словаків це не злякало. У них було 40 добре вишколених дивізій та краща стрілецька зброя.
Доля Чехо-Словаччини була вирішена «мюнхенською змовою» 29-30 вересня 1938 р., за якою Судетська область пере давалася Німеччині і Чехо-Словаччина втратила третину своєї території. У березні 1939 р. Чехо-Словаччина була окупована німецькими військами.
Угорщина
Угорщина була промислово-аграрною країною з середнім рівнем розвитку капіталізму. її населення становило 8 млн. чол.
Труднощі війни загострили соціальні конфлікти і сприяли під несенню національного руху. 30-31 жовтня 1918 р. у Будапешті спалахнуло повстання, яке призвело до повалення королівської влади і проголошення 16 листопада 1919 р. Угорщини республікою. Президентом республіки в січні 1919 р. обирають лідера Партії незалежності графа Міхая Карольї. Його уряд вводить загальне виборче право, політичні свободи, 8-годинний робочий день, але не проводить соціальних реформ. Дуже поміркована політика уряду спричинила незадоволення трудящих. Ситуація ще більше загострилася, коли держави Антанти зажадали від Угорщини передачі майже 2/3 її території Румунії і Чехо-Словаччині. Уряд змушений був піти у відставку. Влада мирним шляхом перейшла до Революційної урядової ради з соціал-демократів і комуністів, яка проголосила Угорську радянську республіку.
Новий уряд роззброїв поліцію і жандармів, створив свою Червону охорону і Червону Армію. Проведено націоналізацію промисловості, банків, транспорту, підвищена зарплатня, введено 8-годинний робочий день. Земля конфісковувалася в поміщиків, на місці маєтків створювались виробничі товариства. Певну допомогу Радянській Угорщині надала Радянська Росія, яка пере дала 2500 кулеметів та 60 гармат.
Проти Угорщини почали військові дії румунські та чехо-словацькі війська, консолідувалась угорська контрреволюція, яка згуртувалась навколо колишнього адмірала австро-угорського флоту М. Хорті. Але угорська Червона Армія перейшла в наступ і вступила на територію Словаччини, де 16 червня 1919 р. була проголошена Словацька радянська республіка. Її уряд провів такі ж реформи, що й угорський. Прем'єр-міністр Франції Ж. Клемансо запропонував вивести угорські війська зі Словаччини, пообіцявши, у свою чергу, допомогти вивести румунські війська з Угорщини. Угорський уряд погодився і в результаті радянська республіка в Словаччині 7 липня 1919 р. впала. Клемансо не дотримав свого слова. У самій Угорщині в різних містах виникли заколоти, які жорстоко придушувалися Червоною Армією. Вона була вже не в силі оборонятися від румунських військ, які 3 серпня 1919 р. увійшли в Будапешт. Угорська Радянська республіка, яка проіснувала 133 дні, була повалена.
Після придушення революції в Угорщині до влади прийшов адмірал Хорті, якого було обрано регентом-правителем Угорського королівства. Він отримав право скликати і розпускати парламент, був головнокомандувачем армії. Ліві партії, за винятком однієї, були заборонені. Фактично в країні було встановлено режим його особистої диктатури. Вибори стали простою формальністю, оскільки за умов диктатури правляча партія Національної єдності неодмінно перемагала.
У промисловості були досягнуті суттєві успіхи, але слабким місцем угорської економіки залишалося сільське господарство.
У зовнішній політиці уряд Хорті орієнтувався спочатку на Італію, а потім — на Німеччину. У 1938 р. Угорщина за першим Віденським арбітражем узяла участь у відокремленні Чехо-Словаччини й отримала Південну Словаччину. У січні 1939 р. краї на приєдналася до Антикомінтернівського пакту, до якого вже входили Німеччина та Японія і який був спрямований проти Комуністичного Інтернаціоналу. У березні 1939 р. війська Угорщини окупували Карпатську Україну. За другим Віденським арбітражем (серпень 1940 р.) Угорщина повернула собі Трансільванію.
Румунія
Румунія взяла участь у Першій світовій війні на боці Антанти, але успіхів не мала, Бухарест було захоплено німцями. У травні 1918 р. Румунія уклала сепаратний мир з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Румунські війська окуповують Бессарабію (грудень 1917 — Лютий 1918 pp.) і Північну Буковину (листопад 1918 р). Згідно з рішенням Паризької мирної конференції до Румунії також відійшла болгарська Добруджа. У результаті територія країни збільшилася більш ніж удвічі, а населення зросло з 7 до 16 млн. осіб. На приєднаних землях здійснювалася політика «уніфікації» — поширення на нові землі загальнорумунського політичного та адміністративного устрою. Не румунські народи (угорці, німці, євреї, українці та інші) становили 28 % населення.
Конституцію Румунії було прийнято у 1923 р. За формою правління країна була конституційною монархією; деякі національності (наприклад, цигани), жінки та сільськогосподарські робітники не отримали виборчих прав. У 1918-1921 pp. було проведено аграрну реформу, селяни отримали частину поміщицьких земель. Це збільшило число заможних селян та середняків.
Румунські, фашисти об'єдналися у свою партію — «Залізну гвардію». У 1938 р. король Кароль II (1930-1940 pp.) скасував Конституцію і встановив самодержавний режим. Були розпущені всі партії та профспілки, закриті усі опозиційні газети. Нова Конституція віддавала всю владу королю. Але погіршилося між народне становище Румунії. У червні 1940 р. Румунія змушена була повернути СРСР Бессарабію та Північну Буковину. У тому ж році за рішенням Віденського арбітражу Угорщині було передано Північну Трансільванію, а за Крайовським договором до Болгарії відійшла Південна Добруджа. У цих умовах Прем'єр-міністром Румунії було призначено генерала Й. Антонеску (з надзвичайними повноваженнями), а Кароль II зрікся престолу на користь свого сина Міхая і залишив Румунію.
Болгарія
Болгарія воювала в Першій світовій війні на боці Четверного союзу. Незадоволення народу поразкою призвело до зречення 3 жовтня 1918 р. царя Фердинанда І на користь свого сина Бориса III. 150 тис. болгар загинуло у війні, 200 тис. дістали поранення. За Нейїським мирним договором (підписаним у передмісті Парижа) від Болгарії до Румунії відійшла Південна Добруджа, Югославії було передано частину Македонії, Греції — Східну Фракію. Загалом країна втратили 1/10 території і 1/7 населення. Армію було обмежено 33 тис. осіб, а контрибуція становила 2,25 млрд. франків золотом.
У 1919-1923 pp. уряд країни очолював О. Стамболійський, який провів аграрну реформу. У 1923 р. праві сили здійснили державний переворот та вбили О. Стамболійського. Уряд очолив профашистській налаштований професор Софійського університету О. Цанков. У вересні 1923 р. комуністи спробували організувати проти цього уряду повстання, але Цанков придушив його з надзвичайною жорстокістю: 20 тис. його учасників роз стріляли. У 1926 р. Цанкова відправили у відставку. У 1934 р. у Болгарії було здійснено військовий переворот — була скасована Конституція, розпущені політичні партії, обмежено політичні свободи. Але більшість військових не підтримала офіцерську верхівку, і царю Борису вдалося зміцнити свої позиції. У 1938 р. усупереч Версальським договорам Болгарія переозброїла свою армію та збільшила свою чисельність. 1 березня 1941 р. Болгарія приєдналася до Антикомінтернівського пакту.
Югославія
Сербія воювала в Першій світовій війні на боці Антанти. Піс ля розвалу Австро-Угорської імперії виникли передумови для об'єднання південнослов'янських народів. 1 грудня 1918 р. було проголошено Королівство сербів, хорватів і словенців. У 1921 р. була прийнята Конституція країни, яка узаконила централізацію держави та надання переваг сербам. Фактично австро-угорська великодержавність змінилася сербською. Хорвати позбулися на віть тієї автономії, яку мали раніше в імперії Габсбургів, а македонці та албанці взагалі не могли використовувати свою рідну мову в державних установах, школах та пресі. Адміністративний поділ держави не враховував етнічні та історичні кордони. Будь-які органи самоуправління в несербських районах були відсутні ми. У державі, що мала площу 249 тис. км2 і населення 15 млн. осіб, серби становили 39% населення. Тому національне питання було досить гострим. До нього додалося ще й релігійне, оскільки серед громадян держави були православні, католики, греко-католики, протестанти, мусульмани.
За умов посилення політичної кризи (парламентська нестабільність, загострення національного питання) король Олександр 6 січня 1929 р. здійснив державний переворот, розпустивши Народну скупщину (парламент). Країну було перейменовано в Югославію, адміністративно-територіальний поділ змінено, що ще більше загострило національне питання.
На міжнародній арені Олександр орієнтувався на Францію. У 1934 р. короля Олександра та міністра закордонних справ Франції Луї Варту було вбито македонським терористом у Марселі.
У березні 1941 р. югославський уряд підписав угоду про при єднання до Троїстого пакту (Німеччина, Італія, Японія). Але частина офіцерів, які орієнтувалися на західні демократії та СРСР, здійснили державний переворот і підписали пакт про не напад з СРСР. У відповідь 6 квітня 1941 р. Німеччина напала на Югославію і до 17 квітня захопила її. Після окупації країну роз'єднали: Хорватія, де владу захопили місцеві фашисти, і до складу якої увійшли Боснія і Герцеговина, стала незалежною державою; Сербія та Північна Словенія відійшли Німеччині; Чорногорія, Хорватське Примор'я та Південна Словенія — Італії; Бачка — Угорщині; Вардарська Македонія — Болгарії.