042008 15-27 Проблема захисту людини від небезпеки у різних умовах її перебування виникла одночасно із появою

Работа добавлена на сайт samzan.net:

 ПРАВОВІ ОСНОВИ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

 

29.04.2008 15:27

Проблема захисту людини від небезпеки у різних умовах її перебування виникла одночасно із появою на Землі наших далеких пращурів. Це були небезпечні природні явища, певні представники біологічного світу. Згодом з’явилася небезпека, творцем якої стала сама людина. У теперішній час людина більше всього страждає від небезпек, які сама ж і створила. Вона перманентно живе і діє в умовах потенціальних небезпек, що постійно змінюються.

Такий розвиток небезпеки зумовив те, що кожна держава, яка ставить за основу цілісність і безпеку своїх громадян, прийняла законодавство, яке урегульовує цю проблему.

В Україні таке регулювання здійснює Конституція України (далі КУ) як Основний Закон та прийняте на її основі законодавство: Закон України “Про охорону праці”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про цивільну оборону”.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються найвищою соціальною цінністю (ст.3 КУ). З цією метою держава бере на себе зобов'язання зберегти генофонд України, подолати наслідки Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу.

Правовий порядок ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 КУ). Права і свободи людини згідно Конституції, є невідчужуваними та непорушними. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах (ст. 21 КУ). Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. З іншої сторони кожна людина має обов'язки перед суспільством (ст. 23 КУ).

Кожна людина має право на захист свого життя і здоров'я, життя та здоров'я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до Закону людина має невід'ємне право на життя, на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 КУ). Основним Законом держави гарантується право на працю, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, що дає можливість заробляти собі на життя (ст. 43 КУ). Держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програму професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до потреб суспільства.

Кожній людині гарантується Конституцією право на належні, безпечні і здорові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 КУ). Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створенням умов для ефективного та доступного медичного обслуговування.

Держава дбає про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя, про право на безпечне для життя і здоров'я довголіття та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Законом гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст. 50 КУ).

Кожен громадянин зобов'язаний не заподіювати шкоду навколишньому середовищі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки, неухильно дотримуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей (ст. 66, 68 КУ).

Отже, позитивні зрушення у сфері безпеки життєдіяльності зроблені чималі, однак здійснені заходи поки що не привели до відчутного поліпшення умов і безпеки життєдіяльності. А це, поза сумнівом, відображається на економіці держави загалом. -------------------------------------------2 Основні принципи і способи захисту населення та територій

Захист населення та територій від НС здійснюється за відповідними принципами, що забезпечують максимально ефективне розв’язання проблеми, а саме:

– пріоритетність завдань, спрямованих на захист людей, збереження їхнього здоров’я, а також на захист довкілля;

– обов’язковість завчасного планування та реалізації заходів щодо захисту населення та територій з урахуванням економічних, природних та інших особливостей регіону, а також імовірності виникнення НС;

– комплексне використання способів і засобів захисту та вибір найбільш раціональних;

– вільний доступ населення до інформації про захист від НС;

– особиста відповідальність керівників органів ЦЗ та піклування громадян про власну безпеку, неухильне дотримання ними правил поведінки та дій у НС.

Основні способи захисту населення від уражальної дії факторів, що виникають у НС мирного та воєнного часу, такі.

Використання засобів індивідуального захисту. Цей спосіб полягає у своєчасному використанні спеціальних індивідуальних засобів, що забезпечують захист органів дихання, шкіри, підвищує захисні властивості організму від дії ОР, РР та бактеріальних засобів (БЗ).

Для повного та ефективного захисту потрібне виконання таких умов:

– заздалегідь забезпечити населення засобами індивідуального захисту;

– своєчасно видати людям засоби захисту (у разі виникнення НС);

– своєчасно оповістити населення про небезпеку та постійно інформувати його про стан радіоактивної, хімічної та бактеріологічної обстановки.

Укриття людей у захисних спорудах (ЗС) полягає у своєчасному укритті людей у спеціальних інженерних спорудах, що здатні захистити людей від дії уражальних факторів або послабити їх дію. За захисними властивостями ЗС поділяють на таки типи: сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ), найпростіші ЗС.

Сховище – герметична споруда, яка забезпечує захист від усіх уражальних факторів.

Захисні властивості сховища характеризуються граничним значенням надмірного тиску УХ, що витримує споруда, ? Рф.зах.

За захисними властивостями сховища поділяють на 4 класи: 1-й клас – сховище витримує до 500 кПа; 2-й клас – 300 кПа; 3-й клас – 200 кПа; 4-й клас – 100 кПа. Коефіцієнти ослаблення Косл.зах відповідно: 5000 і більше, 3000, 2000, 1000.

Протирадіаційне укриття забезпечує захист від зовнішнього радіаційного опромінення та послаблює дію деяких інших уражальних факторів. Це не герметична споруда, тому в ПРУ треба використовувати засоби індивідуального захисту. Захисні властивості ПРУ характеризуються Косл.зах. За цим показником такі укриття поділяють на дві групи: до першої належать ті, які мають Косл.зах від 100 до 200, до другої – від 50 до 100. Протирадіаційні укриття для зони АЕС будують з коефіцієнтом ослаблення 500–1000.

До будівництва та експлуатації ЗС висувають такі вимоги:

– забезпечення захисту людей протягом тривалого часу (не менше двох діб – період значного зниження рівня радіації);

– розташування якомога ближче до місць перебування людей (сховищ – не далі 500 м, ПРУ – 3000 м);

– наявність не менше двох входів і аварійного виходу.

Загальна місткість ЗС має відповідати чисельності персоналу об’єкта господарювання. За місткістю сховища бувають малої місткості – 150–600 осіб, середньої – 600–2000, великої – більше 2000. Будувати сховища місткістю менше ніж на 150 місць економічно недоцільно.

Протирадіаційні укриття споруджують на 50 осіб і більше, а облаштовані в існуючих будівлях та швидкоспоруджувані простіші укриття – на 5 і більше осіб.

Будівництво захисних споруд і їх утримання потребують багато часу та коштів, тому накопичують фонд захисних споруд таким чином:

– будують сховища одночасно з будівництвом нових підприємств, розрахованих на укриття працівників найбільшої зміни;

– будують ПРУ;

– використовують лінії метрополітену підземного пролягання;

– обладнують сховища у підземних та інших заглиблених приміщеннях будівель і споруд;

– пристосовують та використовують частини приміщень освоєного підземного простору міст для захисту населення;

– використовують підземні вироби та природні порожнини;

– масово будують швидкоспоруджувані сховища та укриття у період загрози виникнення НС у скорочений термін (3–6 діб).

Наявний фонд захисних споруд у повсякденних умовах життєдіяльності використовують для господарських, культурних та побутових потреб у встановленому порядку (за прямим призначенням в установлений короткий термін).

Здійснення заходів з евакуації населення полягає в завчасному (до початку виникнення НС, у період загрози) вивезенні (виведенні) населення з місць можливого ураження, зони катастрофічного затоплення (зараження) у безпечні райони на тимчасове або постійне проживання.

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, що мають об’єкти підвищеної небезпеки, а також на випадок війни евакуація – це основний спосіб захисту населення, і проведення її планують і готують заздалегідь. Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, евакуація може бути загальною або частковою, тимчасового або безповоротного характеру.

Загальну евакуацію проводять в особливий період за рішенням Кабінету Міністрів України та у разі виникнення загрози для населення, яке проживає в зоні виникнення НС воєнного характеру, можливого радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій, виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі, лісових і торф’яних пожеж, інших явищ із тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам, об’єктам.

Часткову евакуацію населення проводять на відповідній території в разі виникнення або ж загрози виникнення НС.

Під час проведення часткової або загальної евакуації насамперед вивозять незайняте у сфері виробництва та обслуговування населення: маленьких дітей, школярів, студентів, вихованців дитячих будинків разом із викладачами та вихователями, пенсіонерів та інвалідів з будинків для осіб похилого віку разом з обслуговуючим персоналом та членами їх сімей.

Медичний захист – це заходи, спрямовані на запобігання або зменшення ступеня ураження людей завдяки своєчасному застосуванню медичних препаратів, наданню медичної допомоги постраждалим і їх лікуванню та психологічному відновленню, забезпеченню нормального епідемічного стану в зонах НС, контролю за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією.

Медичний захист може бути здійснений на належному рівні за умови завчасного створення та підготовки спеціальних медичних формувань, накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна та техніки, планування і використання наявних сил та засобів, закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності та господарювання.

Важливу роль у реалізації медичних заходів відіграє Державна служба медицини катастроф, що складається з медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів, а також Центри медико-психологічної реабілітації, створені у структурі санаторно-курортних закладів, що функціонують.

Організаційно-медичне керівництво Служби медицини катастроф здійснює Міністерство охорони здоров’я. Координує її діяльність на випадок НС комісія з техногенно-екологічної безпеки та НС на відповідному рівні.

Радіаційний та хімічний захист включає заходи з виявлення та оцінювання радіаційної і хімічної обстановки, організації та здійснення дозиметричного і хімічного контролю, розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту, забезпечення населення засобами індивідуального та колективного захисту, організацію і проведення спеціального оброблення.

Біологічний захист включає своєчасне виявлення факторів біологічного зараження та проведення комплексу адміністративно-господарських, режимообмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів.

Біологічний захист передбачає:

– виявлення осередку біологічного зараження;

– своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;

– запровадження обмежувальних режимів карантину та обсервації;

– знезаражування осередку бактеріологічного ураження;

– проведення екстреної та специфічної профілактики;

– дотримання протиепідемічного режиму населенням, підприємствами, установами та організаціями.

Інженерний захист території здійснюється для створення умов безпечного проживання населення на території з підвищеним технологічним навантаженням та ризиком виникнення НС, а саме:

– урахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування можливих проявів небезпечних і катастрофічних явищ;

– раціональне розміщення потенційно небезпечних об’єктів з урахуванням можливого впливу їх діяльності на безпеку населення і довкілля у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

– будівництво споруд, будинків, інженерних мереж, транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

– будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавових, протиерозійних інженерних споруд спеціального призначення та інші заходи.

3)второй

4) Управління та нагляд за станом безпеки життєдіяльності

 

Основою управління безпекою є система організаційно-розпорядчих заходів з профілактики і протидії негативним факторам - недоліки, проблеми, кризові ситуації, які порушують стійке функціонування та розвиток держави, регіона, погрожуючи небезпекою окремій людині.Важливим державним органом є Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яка створена відповідно до Закону України "Про охорону праці". Основне її призначення розробка та реалізація державної політики в галузі охорони життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, створення системи державного управління цією галуззю.

Національна рада у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України   Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві та профілактики побутового травматизму, вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції про вдосконалення цієї системи; організує і забезпечує контроль за виконанням законодавчих актів і рішень Уряду України.Враховуючи багаторівневість та багатоаспектність системи управління безпекою життєдіяльності, необхідно використовувати методи програмно-цільового та програмно-орієнтовного управління, тобто враховувати специфічні особливості кожної конкретної ситуації, місцевості, об'єкта.

Програмно-цільовий метод вимагає участі структур, які відносяться до різних відомств у рішенні системних задач, орієнтуючи всю систему управління безпекою життєдіяльності на кінцеву ціль - безпечна життєдіяльність всього суспільства.

Проблемно-орієнтовний метод акцентує увагу на прийняття профілактичних заходів, які б попереджували виникнення кризових ситуацій. Разом узяті ці два методи обумовлюють необхідність проведення робіт за двома напрямками. Перший - зумовлює необхідність загальних розробок концептуально-методологічних основ забезпечення безпеки життєдіяльності на державному рівні. Другий - потребує конкретних розробок, які б забезпечили управління безпекою на інших, нижчих рівнях - місцевому, локальному, об'єктному.Сучасне життя, в будь-якій сфері - природній, від якої залежать інші -виробнича, яка найбільш насичена небезпечними факторами, побутова, психічна, соціальна відзначається насиченістю небезпечними факторами, явищами. Знання їх природи, специфіки дії на людину, на все живе та неживе, може знизити шкідливість їх дії, забезпечити здорове тривале життя.Уміння забезпечити безпеку собі та оточуючим характеризує загальну культуру людини,рівень освіченості фахівця в будь-якій сфері діяльності. Спеціаліст несе відповідальність за життя не тільки своє, але й оточуючих його людей. Тому він повинен знати основні прийоми допомоги постраждалому, вміти навчити оточуючих підлеглих правилам безпечної діяльності, брати на себе відповідальність за життя підлеглих.

Для цього треба знати передусім законодавство, яке гарантує права на безпечне життя, підказує ті дії, які треба здійснити, щоб забезпечити безпеку. Важливим є "Кримінальний кодекс України", який найбільш суворо відноситься до дій, які суперечать вимогам законодавства, порушують морально-етичні принципи.

5)

6)Наукові засади безпеки життєдіяльності

Виходячи із сучасних уявлень безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, по­в'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою на­вчання у сфері наук з ризиків «FORM-ОSE» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Науки про безпеку мають спільні й окремі частини. Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка називається безпекою життє­діяльності, своєрідним корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння «проросли» екологічна культу­ра, соціальна екологія та інші науки. Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна й комунальна гігієна та багато інших дисциплін.

Безпека життєдіяльності - це наука про комфортну й безпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває.

Наука — це сфера людської діяльності, функціями якої є опрацювання і теоретичне систематизування об'єктивних знань про світ, а метою — опис, пояснення і передбачення процесів та явиш дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, які вона відкриває. Кожна наука має власний методологічний апарат, структуру до­сліджень, мову. Наука відрізняється від повсякденної свідомості тим, що теоретично обґрунтовує дійсність.

Безпека життєдіяльності тепер формується як наука, що забезпечує єдиний, загальний підхід до розробки і реалізації відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту й виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» розпочинається з назви, яку складають два слова «безпека» і «життєдіяльність». Спочатку розглянемо термін «життєдіяльність». Хоч поняття життєдіяльності існувало від початку існування люд­ства, сам термін «життєдіяльність» порівняно новий. Він з'явився з появою пілотованої космонавтики, але сьогодні він все ширше використовується в усіх сферах: ми говоримо про життєдіяльність села, міста, району, навіть про життєдіяльність мікроорганізмів, хоч це, як буде видно з подальшого тексту, не зовсім правильно.

7)Принципи забезпечення життєдіяльності:

1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини повітрям, питною водою, продуктами харчування, теплом, світлом тощо.

2. Взаємозв'язок і взаємозалежність з навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується такими факторами навколишнього середовища, як параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини, продукти харчування, елементи штучного середовища тощо.

З іншого боку, життєдіяльність впливає на середовище життя: змінює (регулює) параметри споживання, виснажує енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рослинний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.

З огляду на те, що науково-технічний прогрес ще не досяг такого рівня, коли всі технологічні процеси безпечні, безвідходні та неаварійні, вірогідність виникнення техногенних і технологічних криз не виключається.

3. Раціональна організація праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці передбачає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці.

Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне за старіння засобів виробництва, як правило, призводять до аварійних ситуацій.

4. Матеріальне заохочення при організації життєдіяльності. Безпосередньо пов'язане з продуктивністю праці, яка визначається:

— людським фактором (способом матеріального заохочення);

— працездатністю виробничого персоналу;

— ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним).

Певний вплив на продуктивність праці мають також індивідуальні особливості працівників, їх фізіологічні та психологічні можливості, параметри навколишнього середовища, технічні та організаційні умови.

Неуважність, недотримання послідовності виконання технологічних операцій, норм і вимог технічної документації, низький рівень професійної підготовки також можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

5. Захист здоров'я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути: медичного забезпечення, екологічного захисту, оборони, моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності створюються для захисту людей і об'єктів господарювання в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них можна зарахувати: Міністерство з надзвичайних ситуацій, комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.

6. Ліквідація негативних наслідків життєдіяльності. У вищеназваних принципах зазначені випадки, при яких життєдіяльність окремих груп людей і населення Землі загалом супроводжується небезпечними ситуаціями техногенного, природного, соціально-екологічного характеру. Тому кожна держава повинна мати професійно придатні структури для ліквідації наслідків небезпечних ситуацій.

Способи забезпечення життєдіяльності

Кожен принцип має певну кількість способів його реалізації. Найбільш типовими з них є:

1. Усі види трудової діяльності, практики.

2. Способи розробки і створення засобів праці.

3. Забезпечення життєдіяльності людини параметрами штучного середовища.

4. Здоровий спосіб життя, профілактика здоров'я, відпочинок.

5. Оптимальне обмеження параметрів споживання ресурсів, забезпечення і поповнення їх.

6. Функціонування захисних систем у звичайних умовах і в умовах виникнення різних небезпек.

Основні функції БЖД повинні забезпечити безпеку життєдіяльності людини, охорону навколишнього середовища через:

— опис життєвого простору, його зонування за значеннями негативних чинників на основі експертизи джерел негативних впливів, їх взаємного розташування та режиму дії, а також із урахуванням кліматичних, географічних та інших особливостей регіону або зони діяльності;

— формування вимог безпеки до джерел негативних чинників — їх гранично допустимих викидів, енергетичних впливів, допустимого ризику та ін.;

— організацію моніторингу стану навколишнього середовища та контролю джерел негативних впливів;

— розробку та використання систем захисту;

— реалізацію заходів щодо запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

— навчання населення основам БЖД, підготовку спеціалістів усіх рівнів і видів діяльності.

Отже, можна зробити висновок, що прийнятні умови життєдіяльності людини великою мірою ґрунтуються на забезпеченні належних умов безпеки перебування людини у навколишньому середовищі. А поява наукової галузі знань про безпеку життєдіяльності людини — це закономірний процес розвитку суспільства, який обумовлюється, з одного боку, бурхливим розвитком науково-технічного прогресу, процесами глобалізації і створенням комфортних умов життя для людини, а з іншого — зростанням різного роду небезпек.

Можна виділити ряд важливих проблем, які постійно перебувають у полі зору людства для забезпечення нормальних умов життя і праці.

1. Дотримання параметрів середовища перебування людини в необхідних для життєдіяльності межах. Це одна із складних проблем, які стоять перед світовим співтовариством. Це пов'язано з тим, що трудова діяльність людей з року в рік активізується, ускладнюється, вводяться новіші знаряддя праці і технології. Виникає проблема технологічної безпеки.

Це означає, що збільшується навантаження на всі структурні частини навколишнього середовища, є очевидною небезпека виснаження природних ресурсів, незворотних забруднень і зміни безпечних параметрів середовища, за якими створюються реальні умови для виникнення різного роду небезпек.

Отже, кожна держава повинна мати професійно придатні структури і системи захисту від наслідків імовірних небезпек. Головною метою таких систем є захист населення та зниження рівня ризику при виникненні певних небезпек шляхом запобігання, реагування і ліквідації їх наслідків.

2. Забезпечення населення всіма видами енергоресурсів (електроенергією, газом, нафтопродуктами, кам'яним вугіллям, водою тощо). Енергетична криза, що існує сьогодні, суттєво впливає на життєдіяльність людей. Це одна з найбільш актуальних проблем забезпечення безпеки будь-якої країни світу.

3. Забезпечення населення всіма необхідними параметрами і нормами матеріального середовища життя. Гострою проблемою для багатьох людей у різних країнах є недостатня кількість житла, комунального транспорту, суспільних закладів, спортивних комплексів, медичних закладів та інших елементів системи життєзабезпечення.

4. Забезпечення продуктами харчування. Продукти харчування є фізіологічною основою життєдіяльності. Із збільшенням чисельності населення ця проблема стає особливо гострою. Якщо людство не розробить нові перспективні технології вирощування продуктів харчування і своєчасно не адаптується до них, може виникнути небезпечна ситуація глобального масштабу.

5. Наявність і раціональне використання питної (прісної) води. Йдеться про охорону прісної води від забруднення, що може призвести до непридатності її використання для потреб населення. Звідси випливає важливість очищення води, боротьба з промисловим і побутовим забрудненням, виснаженням водойм.

6. Ліквідація, переробка або використання відходів виробництва. Особливо небезпечними є відходи атомних, хімічних, біологічних виробництв, кількість яких щорічно зростає і, відповідно, збільшується кількість відходів.

 

Тому основні проблеми життєдіяльності людини зводяться до комплексу заходів щодо захисту, раціонального використання природних ресурсів і відновлення живої природи (рослинний і тваринний світ) і неживої (ґрунт, вода, атмосфера, надра, клімат та ін.).

8)За походженням небезпеки поділяють на два класи: природні та антропогенні (рис. 2.1).

Природні небезпеки пов’язані з природними явищами: а) в атмосфері (бурі, урагани, ожеледь, град, зливи, блискавки та ін.); б) у гідросфері (повені, селі, цунамі); в) у літосфері (землетруси, обвали, виверження вулканів); г) біологічні небезпеки від живих об’єктів рослинного і тваринного світу (хвороботворні мікроорганізми, гриби, отруйні рослини, хижі тварини, плазуни та ін.); д) космічні (астероїди, планети, випромінювання).

Антропогенні небезпеки обумовлені діяльністю людини і проявляються як у виробничій, так і в побутовій сферах. За причинами і характером проявлення антропогенні небезпеки можна поділити на техногенні і соціальні.

У зв’язку з технізацією діяльності людського суспільства техногенні небезпеки посідають перше місце серед інших. За характером проявлення техногенні небезпеки поділяють на механічні, хімічні, енергетичні, екологічні (рис. 2.1).

Механічні небезпеки створюють об’єкти, які падають, рухаються, обертаються. До механічних небезпек пасивного характеру відносять колючі та ріжучі предмети, ковзкі та нерівні поверхні, відкриті люки підземних колекторів та ін.

Енергетичні небезпеки створюють об’єкти, установки, здатні випромінювати енергії різного роду (електромагнітне, іонізуюче (радіоактивне, рентгенівське, світлове тощо) випромінювання), а також шуми, вібрації, вибухи та пожежі.

Екологічні небезпеки як наслідок недалекоглядної діяльності людства, надмірного втручання в природне середовище обумовлені забрудненням середовища, зміною параметрів біосфери, що викликає небезпеки ЖД локального і глобального масштабу: кислотні дощі, парниковий ефект, озонові діри та ін.

Соціальні небезпеки обумовлені стосунками між людьми в суспільстві, поведінкою окремих груп людей. Ці небезпеки пов’язані з протиправними діями (насильство, тероризм, бандитизм), психологічним упливом на людей (шантаж, шахрайство), вживанням речовин, що руйнують організм людини (паління, наркотики, алкоголь та ін.), поширенням небезпечних хвороб (СНІД, туберкульоз, венеричні хвороби), порушенням психологічної і фізіологічної рівноваги – суїциди (самогубства). За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щорічно фіксується близько 500 тис. самогубств і майже 7 млн спроб до самогубства. Суїциди – це результат упливу соціального середовища, яке підриває віру людини в себе.

9)

10) Концепція прийнятного ризику

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, суть якої − в прагненні до такої безпеки, яку сприймає суспільство у даний період часу. Ця концепція реалізується через ризик орієнтований підхід (РОП).

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки й техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні й політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у вказаних сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем, в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

Сумарний ризик має мінімум при оптимальному співвідношенні інвестицій у технічну й соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Безперечно, не існує абсолютної безпеки, завжди буде існувати деякий рівень залишкового ризику.

Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним, вирішує керівництво держави та конкретного підприємства, установи і організації. Результат цього рішення впливатиме на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце займає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик. Індивідуальний ризик характеризує небезпека певного виду для окремого індивідуума. Соціальний або груповий - це ризик для групи людей. Соціальний ризик може бути визначений як залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

Інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудова дерев небезпеки.

Модельний заснований на побудові моделей впливу шкідливих чинників на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо.

Експертний, при якому ймовірність подій визначається на основі опитування досвідчених фахівців, тобто експертів.

4. Соціологічний, заснований на опитуванні населення.

Перераховані методи відображають різні аспекти ризику, тому застосовувати їх необхідно в комплексі.

11)2. Природні небезпеки

У наш час людина здатна полетіти на Місяць, ми багато знаємо про інші планети, але сили природи нашої власної планети все ще нами не підкорені. У наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явищ, які досить час­то мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетру­си, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють заги­бель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.

Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40%), на другому місці — тропічні циклони (20% ), на третьому І четвертому місцях (по 15%) — землетруси та посухи.

* Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний ха­рактер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.

За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:

• тектонічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), до них належать землетруси, виверження вулканів;

• топологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), до них належать повені, зсуви, селі;

• метеорологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в атмо­сфері), до них належать спека, урагани, посуха та ін.Тектонічні стихійні лиха

* Виверження вулканів. За руйнів­ною дією та кількістю енергії, яка виді­ляється при виверженні вулкана, саме це стихійне лихо належить до найнебезпечніших для життєдіяльності людства. Під попелом та лавою гинули цілі міста.

* Землетруси. Щорічно вчені фіксують близько 1 млн. сейсмічних і мікросейсмічних коливань, 100 тис. з яких відчуваються людьми та 1000 спричиняють значні збитки.

Топологічні стихійні лиха

* Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним та­ненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.

Значні, до катастрофічних, повені відбуваються на морських узбережжях, в тому числі і в помірних широтах. Зазвичай вони пов'язані з циклонами, штормо­вими вітрами, рідше з вулканічною діяльністю та землетрусами (цунамі). Найча­стіше затоплення узбережжя спостерігається в країнах північно-західної Європи (Англія, Бельгія, Голландія, Німеччина). Руйнування спричинені не тільки морськими хвилями, які сягають 3-4 і більше метрів заввишки, але й значними повенями, пов'язаними з виходом рік з берегів. Території затоплення досягають декількох десятків кілометрів завширшки й сотень завдовжки. Під час повені 1962р. на уз­бережжі поблизу міста Гамбург (Німеччина) води проникли до 100км вглибину країни. При цьому загинуло 540 осіб.

Значного лиха завдають людству цунамі — велетенські хвилі, які викликають підводні землетруси. Висота цих хвиль досягає 20м. Хвилі все знищують на своєму шляху й за­топлюють великі території. До небезпечних районів, які потерпають від цунамі, нале­жать Японія, Філіппіни, острови Індонезії (узбережжя островів Ява, Суматра). Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості великих" річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип'ять, Захід­ний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також на невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені фор­муються за рахунок зливових опадів.

* Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ос­лаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вими­вання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.

* Снігові лавини. Снігові лавини також належать до зсувів і виника­ють так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас уздовж схилу.

Великі лавини виникають на схилах 25-60° через перевантаження схилу після значного випадання снігу, частіше під час відлиги, внас­лідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.

* Селі. Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внас­лідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, об­валів, зсувів, землетрусів.

* Селі — це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних час­тин, каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об'єму потоку). «Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено виру­юча хвиля висотою з п'ятиповерховий будинок яка мчить ущелиною з великою швидкістю.

Метеорологічні стихійні лиха

* Урагани. Ми живемо на дні великого повітряного океану, який розташований навколо земної кулі. Глибина цього океану 1000 км, називається він атмосферою.

* Вітри — це так звані «прилади-змішувачі», вони забезпечують обмін між забрудненим повітрям міст та чистим, насиченим киснем полів і лісів, теплим екваторіальним та холодним повітрям полярних об­ластей, розганяють хмари і приносять дощ на поля, на яких без них нічого б не росло.

Досить небезпечне явище — смерчі, вони трапляються частіше, ніж урагани й тайфуни. Щорічно в Америці спостерігається близько 900 смерчів, які там називають торнадо. Найчастіше це стихійне лихо трап­ляється на території штатів Техас і Оґайо, де від нього гине в серед­ньому 114 осіб на рік.

* Пожежі. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні яви­ща (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини лю­дини і тільки 7-8% спричинені блискавками. Пожежі — це неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.

Під час пожеж вигорає родючий шар грунту, який утворювався про­тягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.

Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсив­ністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.. Соціально-політичні небезпеки

12)

13)Ви́верження вулка́на (ерупція - від англ. Vulcanian eruption)— активна діяльність вулкана, небезпечна для будь-яких форм життя.

Виверження вулкана — викидання на земну поверхню розжарених уламків, попелу, виявлення лави. Виверження вулкана може тривати від декількох годин до багатьох років.

При вибухових виверженнях викидається безліч уламкового матеріалу: вулканічних бомб, попелу. Викид попелу на велику висоту в атмосферу позначається на погоді Землі протягом довгого часу.

При деяких виверженнях в'язка магма застигає в жерлі вулкана, не вилившись.ИСНУЮТЬ-Лінійні виверження (рос. линейные извержения, англ. fissure eruptions, нім. Spalteneruptionen f pl) – виверження рідкої, головним чином базальтової лави через лінійні тріщини земної кори. Приклад: вулкан Лакі в Ісландії.))Лавове виверження (рос. лавовое извержение, англ. lava eruption, eruption effusive; нім. Lavaeruption f) – виверження лави, при якому викид пухких пірокластичних продуктів майже відсутній.))Фреатичне виверження, фреатичний вибух або ультравулканічне виверження — тип вулканічного виверження, при якому відбувається контакт з грунтовими або поверхневими водами. Висока температура магми (від 600 °C до 1170 °C) викликає майже раптове перетворення води на пар, що призводить до вибуху пару))плинианське---Плініанські виверження характеризуються перш за все утворенням колони газу та попелу, що піднімається у стратосферу. Іншими характеристиками є також викид великої кількості пемзи та потужні викиди газів.))Експлозія або вибухове виверження — тип вулканічного виверження, що характеризується активниою вибуховою течією. Час, хоча і не місце, цих виверженнь найважче за все передбачити, а їх руйнівна сила зазвичай величезна. Через це експлозійні виверження часто приводять до значних жертв)))Пелейське виверження або пелейський тип виверження — тип вулканічного виверження, що характеризується дуже в'язкою лавою кислого складу, яка застигає до виходу із жерла і утворює пробку, яка витискається над куполом у вигляді монолітного обеліска.Деякі рекомендації щодо правил поведінки в умовах небезпеки землетрусу

• При землетрусі ґрунт відчутно коливається відносно недовгий час – тільки декілька секунд, найдовше – хвилину при дуже сильному землетрусі. Ці коливання неприємні, можуть викликати переляк. Тому дуже важливо зберігати спокій та самовладання. Якщо відчувається здригання ґрунту чи будинку, слід реагувати негайно, пам’ятаючи, що найбільш небезпечні предмети – які падають.

• Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це пройоми капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартири), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучими колонами, біля внутрішньої ка-пітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам’ятати, що частіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.

• Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас застав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце.

• Знаходячись всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу.

• Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів падаючих уламків.

• Знаходячись в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати подалі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись у машині до припинення поштовхів.

• Коли здригання ґрунту закінчаться, особливо важливо зберігати спокій, негайно розпочати надання допомоги потерпілим та по-раненим. Після землетрусу небезпечно запалювати вогонь.

• Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі першу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її потребує. Важливо подбати про встановлення зв’язку з тими, хто перебуває ззовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.Захист та зменшення негативного впливу вулканічної дія

льності полягає у відведенні та охолодженні лавових потоків.

14)

16) Стихíйне ли́хо — це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шко­ди району, в якому відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, знищує матеріальні ціннос­ті.

Стихійні лиха можуть виникати як незалежно один від одного, так і зв'язано: одне з них може спричинити за собою інше. Деякі з них часто виникають в результаті діяльності людини (наприклад, лісові та торф'яні пожежі, виробничі вибухи в гірській місцевості, при будівництві гребель, закладці (розробці) кар'єрів, що часто призводить до зсувів, сніжним лавинам, обвалам льодовиків і т. д.).

Незалежно від джерела виникнення, стихійні лиха характеризуються значними масштабами й різною тривалістю - від декількох секунд і хвилин (землетруси, снігові лавини, лімнологічних катастрофи) до декількох годин (сіли), днів (зсуви) і місяців (повені).   Гідросферні[ред. • ред. код]

Гідрологічними небезпечними явищами, що мають місце в Україні, є: повені (басейни річок); селі (Карпатські та Кримські гори); маловоддя (річки України); крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного й Азовського морів трапляються небезпечні підйоми та спади рівня моря.

Повідь, повіддя, повінь[1][2] — стихійне лихо, що виникає, коли вода виходить за межі звичайних для неї берегів і затоплює значні ділянки суходолу. Терміни «повінь» та «повідь» у повсякденній мові вживають як синоніми[3]. У гідрології повенями називають регулярні розливи водойм, які повторюються зазвичай щороку, і часто не спричиняють стихійного лиха. Нерегулярні розливи називаютться паводками.

Зазвичай причиною повені є значне підвищення рівня води. На річках це трапляється внаслідок збільшення притоку води, внаслідок танення снігів, дощів тощо. На озерах чи водосховищах — внаслідок перевищення притоку води над витоком. Часом причиною повені може стати вітер, який «наганяє» воду. Ще однією причиною підйому води може стати утруднення витоку внаслідок технічних несправностей на штучних водоймах чи природних гребель, що часом утворюються на гірських річках внаслідок зсувів (зазвичай після землетрусів). Ще однією причиною повені може стати прорив води на рівнину, рівень якої розташований нижче рівня води. Подібні повені зазвичай трапляються внаслідок прориву дамб, або ж зміни річкового русла.

21)Надання першої медичної допомоги при опіках. Реферат

Опіки виникають під дією високих температур. Опіки від світлового випромінювання, полум'я, кип'ятку і гарячої пари називаються термічними, й від дії на шкіру і слизові оболонки сильних кислот і лугів, які спричинюють не тільки місцеве ураження, а й загальне отруєння організму, - хімічними

Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних речовин. Напалм прилипає до одягу і, продовжуючи горіти, вражає не лише шкіру, а й підшкірну клітковину та м'язи й утворює глибокі опіки.

Залежно від глибини ураження шкіри і тканин тіла розрізняють чотири ступені опіків:

легкий (І) - почервоніння шкіри;

середньої тяжкості (ІІ) - утворення пухирів;

тяжкий (ІІІ) - змертвіння всієї товщини шкіри;

надзвичайно тяжкий (IV) - обвуглювання тканин тіла.

При великих (понад 10-15% поверхні тіла) опіках II-III ступенів виникає важке загальне ураження організму - опікова хвороба, яка нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його довготривалість (24-72 години). Опікова хвороба характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі водно-сольового обміну. Все це часто призводить до запалення легенів, ураження печінки, нирок, гострих виразок шлунково-кишкового тракту.

При опіках насамперед потрібно погасити одяг, якщо він горить, для чого на ураженого слід накинути пальто, ковдру тощо. Потім необхідно дати потерпілому випити теплої підсоленої води. Обпечену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи і залишаючи на місці ті його шматки, що прилипли до тіла. Не можна розрізати або роздушувати пухирі, торкатись обпаленої поверхні руками, змазувати її жиром, маззю чи іншими речовинами. На опікову поверхню накладається стерильна пов'язка.

При великих опіках, які займають значну поверхню тіла, ураженого слід загорнути в чисте простирадло, вжити всіх необхідних заходів для запобігання шоку і терміново транспортувати його до медичного закладу.

24)

Транспортні аварії (катастрофи)

Транспортом загального користування щорічно в Україні перевозиться понад 3 млрд. т. вантажів, у тому числі велика кількість небезпечних. 60% вантажних перевезень припадає на залізничний транспорт, 26% - на автомобільний і 14% - на річковий і морський.

^ Причини аварій і катастроф на залізничному транспорті це: несправності засобів сигналізації, централізації та блокування, несправ­ності колій та рухомого складу, помилки диспетчерів, халатність і неуважність машиністів; зіткнення, сходження рухомого складу з колії, наїзди на перегони на переїздах, пожежі й вибухи у вагонах, розмиви залізничних колій, затоплення, осипи, зсуви та обвали.

Набуло великих масштабів перевезення пасажирів і вантажів авіаційним транспортом.

Аварії і катастрофи повітряного транспорту можуть виникати в момент запуску двигунів, при розбігу на злітно-посадковій смузі, на зльоті, під час польоту і при посадці.

Авіаційна катастрофа в повітрі може стати причиною жертв і великих втрат майна не тільки на борту, а й на землі при падінні на виробничі споруди і житлові будинки. До великої небезпеки може призвести падіння літака чи вертольота на АЕС і об'єкти хімічної промисловості, що може зумовити радіоактивне забруднення або хімічне зараження навколишнього середовища.

На дорогах України щорічно відбуваються десятки тисяч автомо­більних аварій і катастроф. Так, у 2003 р. на автомобільному транспорті сталося 42,4 тис. дорожньо-транспортних подій, загинуло 7149 осіб, травмовано 47 458 тис. осіб.

Майже 60 % НС припадає на транспортні засоби приватної фор­ми власності.

Причини дорожньо-транспортних подій такі: порушення правил дорожнього руху, правил пілотування і судноплавства, перевищення швидкості руху, недостатня підготовка водіїв, їх слабка реакція, технічні несправності транспортних засобів, недотримання правил перевезень небезпечних вантажів та недотримання вимог безпеки, корування автомобілем у нетверезому стані, незадовільний стан доріг, відкриті люки, необгороджені та неосвітлені ділянки ремонтних робіт, відсутність знаків про попередження небезпеки, несправність сигналізації на залізничних переїздах, порушення дорожнього руху пішо­ходами.

26)Основним способом оповіщення населення про аварії з викидом (виливши) отруйних речовин є передача мовної інформації через місцеву теле - та радіомовну мережу. Для оповіщення населення про аварії на хімічно небезпечних об'єктах використовується встановлений сигнал «Увага всім!», При якому для залучення уваги населення включаються електросирени, дубльовані виробничими гудками та іншими сигнальними засобами. Почувши сигнал «Увага всім!», Населення зобов'язане включити радіо-і телевізійні приймачі та прослухати мовне повідомлення про надзвичайну ситуацію та необхідні дії.

Норми поведінки та дії населення при аваріях з викидом СДОР залежать від його виду, концентрації, метео умов і т.д.

Для захисту персоналу та населення при аваріях на хімічно небезпечних об'єктах рекомендується:

- Використання індивідуальних засобів захисту та сховищ з режимом повної ізоляції;

- Евакуація людей із зони зараження, що виникла при аварії;

- Застосування антидотів та засобів обробки шкірних покривів;

- Дотримання режимів поведінки (захисту) на зараженій території;

- Санітарна обробка людей, дегазація одягу, території, споруд, транспорту, техніки та майна.

Населення, яке проживає поблизу хімічно небезпечних об'єктів, повинно знати властивості, відмінні ознаки і потенційну небезпеку СДОР, використовуваних на даному об'єкті, способи індивідуального захисту від ураження СДОР, вміти діяти при виникненні аварії, надавати першу медичну допомогу ураженим.

Населення, яке проживає поблизу хімічно небезпечних об'єктів, при аваріях з викидом СДОР, почувши інформацію, передану по радіо, телебаченню, через рухливі гучномовні засоби або іншими способами, має надіти засоби захисту органів дихання, закрити вікна і кватирки, вимкнути електронагрівні та побутові прилади, газ , погасити вогонь у печах, одягти дітей, взяти при необхідності теплий одяг і харчування (триденний запас непортящихся продуктів), попередити сусідів, швидко, але без паніки, вийти з житлового масиву у вказаному напрямку або в бік, перпендикулярну напрямку вітру, бажано на піднесений добре провітрюваний ділянка місцевості, на відстань не менше 1,5 км від місця проживання, де перебуватиме до отримання подальших розпоряджень.

У разі відсутності протигаза необхідно негайно вийти із зони зараження. При цьому для захисту органів дихання можна використовувати ватно-марлеві пов'язки, підручні вироби з тканини, змочені водою. Якщо немає можливості вийти із зони зараження, потрібно негайно сховатися в приміщенні і загерметизувати його.

Слід пам'ятати, що СДОР важче за повітря будуть проникати в підвальні приміщення та нижні поверхи будівель, в низини і яри, а СДОР легший за повітря, навпаки, будуть заповнювати вищі поверхи будинків.

При русі на зараженій місцевості необхідно суворо дотримуватися таких правил:

- Рухати швидко, але не бігти і не піднімати пилу;

- Не притулятися до будинків і не торкатися навколишніх предметів;

- Не наступати на зустрічаються на шляху краплі рідини або порошкоподібні розсипи невідомих речовин;

- Не знімати засоби індивідуального захисту до розпорядження;

- При виявленні крапель СДОР на шкірі, одязі, взутті, засобах індивідуального захисту видалити їх тампоном з паперу, ганчір'я або носовою хусткою, по можливості заражене місце промити водою;

- Надавати допомогу постраждалим дітям, людям похилого віку, не здатним рухатися самостійно.

Вийшовши із зони зараження, верхній одяг знімають і залишають її на вулиці, приймають душ з милом, ретельно промивають очі і прополіскують рот.

При підозрі на ураження сильнодіючими отруйними речовинами необхідно виключити будь-які фізичні навантаження, прийняти рясне тепле пиття (чай, молоко) і звернутися до медичного працівника для визначення ступеня ураження та проведення профілактичних і лікувальних заходів.

Про усунення небезпеки хімічного ураження і про порядок подальших дій населення сповіщається спеціально уповноваженими органами або міліцією.

Треба пам'ятати, що при поверненні населення в місця постійного проживання вхід у житлові приміщення та виробничі будівлі, підвали та інші приміщення дозволяється тільки після контрольної перевірки на утримання СДОР в повітрі приміщень.

29)

 

Роль соціального конфлікту розкривається через його різноманітні функції.

На думку американського соціолога Л. Козера, основними функціями соціального конфлікту є такі: 1) утворення соціальних груп і підтримка їхньої цілісності і меж; 2) встановлення і підтримка відносної стабільності внутрішньогрупових і міжгрупових відносин; 3) створення і підтримка балансу інтересів між протиборчими сторонами; 4) стимулювання дій щодо створення нових форм соціального контролю; 5) створення нових соціальних інститутів; 6) одержання інформації про навколишнє середовище (точніше, про соціальну реальність, її позитивні і негативні сторони); 7) соціалізація та адаптація конкретних індивідів.

Виділяють такі позитивні функції соціального конфлікту.

Функція розрядки напруженості. Сутність її полягає у зниженні психологічного напруження між протиборчими сторонами, а конкретно — у відношеннях між ними. Існування, так би мовити, "вихідних клапанів" і "відвідних каналів" допомагає взаємній адаптації індивідів, а також стимулює позитивні соціальні зміни.

Комунікативна функція. Через цю функцію учасники конфлікту усвідомлюють свої та чужі їм інтереси, виявляють загальні проблеми, пристосовуються одне до одного.

Консолідуюча функція. Конфлікт здатний грати консолідуючу роль у суспільстві і навіть бути рушійною силою соціальних змін. Це відбувається тоді, коли під час розв´язання конфлікту люди по-новому сприймають один одного, і у них з´являється інтерес і можливості до співробітництва.

Водночас соціальний конфлікт має і негативний, руйнівний характер. Він може дестабілізувати відносини в соціальних системах, руйнувати соціальні спільноти і групову єдність.

У суспільстві відбувається безліч різноманітних конфліктів. їх намагаються класифікувати, наприклад, за сферами суспільного життя. Ідеться про конфлікти у сфері економіки, політики, національних або конфесіональних взаємовідношеннях, у соціальній або духовній сфері тощо.

Нині одержала поширення й така точка зору, що деякі соціальні конфлікти не тільки можливі, а й можуть бути бажаними. Відповідно до цього виділяють два типи конфліктів: функціональний та дисфункціональний. Конфлікт вважається функціональним, якщо він веде до підвищення ефективності дії будь-якої організаційної системи. І навпаки, конфлікт вважається дисфункціональним, якщо він призводить до зниження особистої задоволеності працівників, групового співробітництва та ефективності функціонування організаційної системи.

Конфлікти можна класифікувати також залежно від суб´єктів і зон розбіжностей. Це найпоширеніша нині класифікація конфліктів, яка охоплює такі їх види [23, с.326]:

Особистісний конфлікт охоплює такі конфлікти, що відбуваються, так би мовити, всередині особистості, на рівні її індивідуальної свідомості. Він може набувати різної форми: а) рольового конфлікту, який виникає, коли до індивіда висуваються суперечливі вимоги щодо того, яким має бути результат його роботи; б) внутрішньоособистісного конфлікту, який може також виникнути в результаті того, що виробничі вимоги не узгоджуються із особистими потребами або цінностями людини.

 

li>

Міжособистісний конфлікт — це розбіжності між двома чи більше людьми з однієї або кількох соціальних груп. Міжособистісний конфлікт може також проявлятися і як зіткнення особистостей з різними рисами характеру, поглядами і цінностями.

Конфлікт між: особистістю і соціальною групою. Він виникає, як правило, у двох випадках: а) якщо сподівання групи суперечать сподіванням окремої особистості; б) якщо ця особистість займає позицію, що докорінно відрізняється від позиції цієї групи.

Міжгруповий конфлікт — це конфлікт між соціальними групами і спільностями людей із протилежними інтересами. Сучасне суспільство — це світ різноманітних організацій, які складаються із безлічі соціальних груп — формальних і неформальних. Навіть у найкращих організаціях між такими групами можуть виникати конфлікти. Часто функціональні групи починають конфліктувати через розбіжності цілей усередині організації.

Конфлікт належності виникає, коли індивіди мають подвійну належність. Наприклад, коли конфліктуючі сторони утворюють групу всередині якоїсь великої соціальної групи або коли індивід входить одночасно у дві конкуруючі групи, що переслідують одну мету.

Конфлікт із зовнішнім середовищем виникає, коли індивіди, що складають соціальну групу, зазнають тиску ззовні, передусім у вигляді адміністративних або економічних норм і розпоряджень. Вони таким чином входять у конфлікт із соціальними інститутами, що підтримують ці норми і розпорядження.

Типологію соціального конфлікту можна подати також і в такий спосіб:

а) конфронтація — це пасивне протистояння груп із протиборчими політичними, економічними чи соціальними інтересами;

б) суперництво — це боротьба за визнання особистих досягнень і творчих здібностей з боку суспільства, соціальної групи або соціальної організації. Мета суперництва — здобуття кращих позицій, визнання, а також демонстрація переваги шляхом досягнення престижних цілей;

в) конкуренція — це особливий тип конфлікту, його мета — одержання вигоди, прибутку або доступу до дефіцитних благ.

Професор Мічиганського університету А. Раппопорт, полемізуючи з відомим американським дослідником конфлікту професором Гарвардського університету Т. Шеллінгом, переконливо довів, що не можна підганяти всі конфлікти під єдину універсальну схему. Так, є конфлікти типу сутички, коли супротивників розділяють непримиренні протиріччя і розраховувати можна тільки на перемогу; дебатів, де можливі спори, маневри й обидві сторони можуть розраховувати на компроміс; ігор, якщо обидві сторони діють у рамках тих самих правил, тому вони ніколи не завершуються і не можуть завершитися руйнуванням усієї структури відносин. Цей висновок має важливе значення, оскільки він знімає ореол безвихідності та приреченості навколо кожного з конфліктів — чи то у сфері міжнародних відносин, чи всередині суспільства [22, с.9].

Зазначимо, що класифікація конфліктів з точки зору об´єкта загалом досить ускладнена, оскільки об´єктом конфлікту може бути практично будь-яка цінність, будь-який предмет, будь-яке право. Проте можна запропонувати таку класифікацію, що має свідомо неповний характер:

1) конфлікти, в яких об´єктом є людина (дитина у сімейних суперечках, коханий-кохана і т. ін.);

2) конфлікти навколо матеріальних цінностей;

3) конфлікти навколо інтелектуальної власності;

4) конфлікти навколо "престижних" об´єктів або об´єктів, здатних принести вигоду;

5) конфлікти, пов´язані з релігійною вірою. Тут можна виділити конфлікти, що протікають усередині конфесій і міжконфесійні конфлікти;

6) конфлікти, зумовлені порушенням уявлення однієї із сторін щодо справедливості винагороди.

Варто підкреслити, що конфлікт із погляду соціології — це передусім модель поведінки з особливим розподілом ролей, послідовністю подій, певними способами вираження поглядів, ціннісних орієнтацій, а також формами відстоювання власних групових інтересів, цілей.

Якщо виходити з точки зору поведінкової теорії, то мета конфлікту полягає у задоволенні власного інтересу за рахунок інтересів інших людей. Коли інтереси чітко демонструються, виявлені суб´єкти, об´єкт і засоби конфлікту, а також тактика поведінки, тоді це буде відкритий, або повномасштабний конфлікт. Якщо ж інтереси учасників конфлікту структуровані слабо, їхня чисельність невелика, конфлікт слабко легалізований і поведінка його учасників прихована, то такий тип конфлікту називається прихованим, або неповним (наприклад, порушення трудової дисципліни, невихід на роботу, цивільна непокора і т. ін.). Можна назвати ще й хибний конфлікт, який перебуває на межі психологічного і соціологічного підходів до аналізу конфлікту. У разі хибного конфлікту відсутні його об´єктивні підстави. Лише у якоїсь однієї сторони виникає неправильне уявлення про наявність конфлікту в той час, як насправді його немає.

Це основні варіанти типологій соціальних конфліктів.

30)Досвід підтверджує, що досить часто натовп стає небезпечнішим стихійного лиха або аварії, які його створили.

Психологія натовпу

Почуття страху, що охоплює групу людей миттєво передається іншим і переростає в некерований процес – паніку. У людей різко підвищується емоційність сприйняття того, що діється навкруги, знижується відповідальність за свої поступки. Людина не може розумно оцінити свою поведінку і обстановку, що склалася. В такій атмосфері досить тільки одному виказати, проявити бажання втекти з небезпечного району, як людська маса починає сліпо копіювати його дії. Тому люди частіше всього гинуть не від самої небезпеки, а від страху і паніки, що виникають у натовпі. Про це треба завжди пам’ятати і передбачати можливу небезпеку.

Дослідження Карантелі (США) показують наступні характерні риси паніки:

- панічна втеча завжди направлена в бік від небезпеки (не робиться ніяких спроб протидії );

- напрям втечі при паніці не являється випадковим (вибір - за знайомою дорогою або тією, що втікають інші);

- по своєму характеру панічна втеча асоціальна (самі сильні зв’язки можуть бути перервані: мати може кинути дитину, чоловік – дружину і т.д., а люди стають несподіваним джерелом небезпеки один для одного ).

- людина, охоплена панікою, завжди вірить, що обстановка дуже небезпечна (панічна втеча припиняється, коли людина усвідомлює, що знаходиться поза небезпечною зоною);

- людина, охоплена панікою, погано міркує , хоча повністю її дії не позбавлені логіки. Проблема скоріше в тому, що вона не шукає альтернативних рішень і не бачить наслідків свого рішення, інколи – головних, як у типовому для пожеж випадку: стрибок з приречено великої висоти;

Зрозуміло, що нейтралізувати паніку може або сильне емоційне гальмо, або чудо. Але, як відомо, чудес не буває. А серед засобів нейтралізації паніки – категоричні команди, гаряче переконання у відсутності небезпеки.

Види натовпу, їх характеристика

У межах однієї з найпоширеніших класифікацій, якими користуються соціологи і психологи, прийнято розрізняти чотири основні різновиди натовпу: випадковий, експресивний, конвенційний і діючий.

Випадковий натовп – це чималий гурт людей, чию увагу, наприклад, привернула якась надзвичайна подія, скажімо, дорожньо-транспортна пригода.

Експресивний натовп (фр. еxpressif – виразний) утворюються з людей, згуртованих прагненням спільно висловити свої почуття-радість, горе, протест, солідарність тощо. Експресивний натовп можна побачити на багатолюдному весіллі чи похороні, на мітингах і маніфестаціях.

Під конвенційним натовпом розуміють найчастіше учасників масових розваг, наприклад, глядачів на стадіоні чи в концертному залі. Їх об’єднує не тільки цікавість до масового дійства, але й готовність реагувати на нього згідно з певними ритуалами чи нормами, що не мають офіційного характеру, а виникають ніби за домовленістю-конвенцією (від лат. сonventio – договір, угода).

Діючий натовп поділяється на агресивний, панічний, корисливий та повстанський. Прикладом дій агресивного натовпу може бути, скажімо, самосуд розгніваної юрби над спійманим на гарячому злочинцем, панічного –масова втеча людей від несподіваної небезпеки.

Дії корисливого натовпу завжди спрямовані на оволодіння якимись цінностями чи благами. Це може бути штовханина за дефіцитними товарами чи просто сутичка за місце у транспорті.

Повстанським називають натовп, дії якого зумовлені справедливим обуренням проти властей, їхніх утисків, сваволі. Такий натовп здатний змести навіть організовану, озброєну силу.

Правила поведінки по збереженню власного життя у натовпі під час масових заходів.

Статистика свідчить, що у місцях, де збирається дуже багато людей, наприклад, у школі, кінотеатрі, на стадіоні і т.д., некеровані панічні дії натовпу можуть викликати навіть людські жертви.

Щоб не загинути у натовпі, краще правило – не попадати в нього або обійти його. Якщо це неможливо, ні в якому разі не йти проти натовпу.

Пам’ятай, що саме небезпечне – бути затиснутим і затоптаним у натовпі!

Люди в паніці не помічають тих, хто знаходиться поряд. Кожен думає про особистий порятунок. Люди пориваються вперед, до виходу. Найбільша давка буває в дверях, перед сценою, біля арени і т.д.

Тому, при вході в будь-яке приміщення треба звертати увагу на запасні і аварійні виходи, представляти як до них добратися.

Не наближайся до вітрин, стін, скляних дверей, до яких тебе можуть притиснути і роздавити. Якщо натовп захопив тебе – не чини йому опору. Глибоко вдихни, зігни руки в ліктях, підніми їх, щоб захистити грудну клітину. Не тримай руки в кишенях, не чіпляйся ні за що руками - їх можуть зламати. Якщо є можливість, застебни одяг. Високі каблуки можуть коштувати тобі життя, так же як і розв’язаний шнурок. Викинь сумку, парасольку і т.д. Якщо у тебе щось впало, ні в якому разі не намагайся підняти – життя дорожче.

Головне завдання в натовпі – не впасти. Якщо тебе збили з ніг і ти впав на землю, спробуй згорнутися клубком і захистити голову руками, прикриваючи потилицю. При будь-якій можливості треба спробувати встати.

З метою запобігання надзвичайним ситуаціям під час проведення масових заходів рекомендується створення так званих “груп порятунку”.

Основне їх завдання – своєчасне і оперативне реагування на раптово виникаючі запити присутніх і недопущення панічних настроїв.

Як не постраждати в натовпі

1. Уникай натовпу і стовпотворіння (того, хто впав затопчуть на смерть).

2. При русі в суцільному натовпі не напирай на тих, хто йде попереду. (Бажання прискорити рух закінчиться повною пробкою.)

3. Старайся уникати затору, а головне тих місць, де просування обмежують гострі кути, перила, скляні вітрини. (Кращих умов, щоб бути притиснутим, роздавленим і серйозно травмованим важко придумати).

4. Якщо на рок-концерті або футбольному матчі ти побачив багато п’яних або сильно збуджених глядачів – вийди раніше закінчення видовища або значно пізніше (потрапити в перші ряди такої публіки – самогубство).

35----36--)Екстремальні ситуації криміногенного характеру і способи їх уникнення

 

Боротьба зі злочинністю органічно входить до загальної системи соціальної діяльності нашої держави, спрямованої на вдосконалення способу життя українського народу. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, значних недоліків у законодавстві та інших негативних чинників усе більше з'являється осіб, які схильні до скоєння злочинів.

Що стосується причин зростання злочинності, то вони загалом випливають:

— по-перше, з економічної кризи у країні і, як наслідок, різкого спаду рівня життя, що спонукає певну частину населення, особливо молодь, поліпшити рівень особистого життя будь-якою ціною;

— по-друге, з недосконалості законодавчої і правової бази, що дає можливість окремим особам використовувати незаконні шляхи для власного збагачення (тіньова економіка та ін.);

— по-третє, із зовнішнього фактора, який полягає в тому, що сучасне покоління через історичні обставини не має високого рівня національної культури і християнських цінностей, які виховують людей на засадах заповідей Божих;

— по-четверте, з негативного впливу на свідомість окремих людей масової культури Заходу: перегляд кінофільмів, відеозаписів, що пропагують насильство, розбій, секс.

В умовах криміногенної ситуації, що склалася в нашій країні, питання особистої безпеки хвилює кожного громадянина, адже кожен може стати жертвою злочину. Дійовим засобом проти посягань на особистість є самозахист.

Самозахист — це законні дії громадян за умови, що при цьому дотримуються певні вимоги, основною з яких є глибоке розуміння таких важливих положень у кримінальному праві, як необхідна оборона. Під необхідною обороною розуміють правомірний захист від суспільно небезпечних посягань на інтереси держави, суспільні чи особисті інтереси шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає. Суть особистої оборони полягає в її моральному змісті та соціальній спрямованості. Тобто необхідною визнається оборона лише тоді, коли вона була направлена на відбиття суспільно небезпечного нападу, на захист прав та інтересів людини, яка обороняється від загрози заподіяння шкоди. Закон встановлює, що особа, яка заподіяла в момент необхідної оборони шкоду нападаючому, не відповідає за це, оскільки її дії присікають чи запобігають нападу. Правом на самозахист може користуватися кожна людина. Законодавством України передбачено, що при захисті особистих інтересів можливе заподіяння шкоди тому, хто на них посягає.

Щоб захиститись, необхідна як фізична, так і психологічна готовність до екстремальної ситуації. Це значно підвищить шанси дати відсіч зловмисникові. Бажано, та й в інтересах кожної особи чоловічої і жіночої статі, оволодіти хоча б елементарними прийомами самбо, боксу чи інших аналогічних видів спорту. Для цього існує достатньо різних спортивних секцій, гуртків, де можна за короткий час навчитися навичкам самозахисту. Добре б мати при собі газову зброю, придбану в установленому порядку. У жодному разі не рекомендується озброюватись холодною зброєю, бо лише її зберігання — це вже порушення правових норм.

Треба зауважити, що у життєвих ситуаціях криміногенного характеру є деякі правила щодо використання необхідної оборони, які треба знати і враховувати перед тим, як прийняти рішення про самозахист.

У відповідній літературі зазначено, що такими правилами, зокрема, є:

— суспільна небезпека посягання (нападу) і його дієвість;

— можливість захисту державних, громадянських, особистих (своїх власних та інших осіб) інтересів;

— заподіяння шкоди тільки нападаючому;

— захист не повинен перевищувати меж необхідності.

Іншими словами, щоб оборона вважалась правомірною дією, потрібно, щоб усіх цих правил було дотримано.

37)Алкоголі́зм — захворювання, що викликається систематичним вживанням алкогольних напоїв, що характеризується патологічним потягом до них, призводить до психічних і фізичних розладів та порушує соціальні стосунки особи, яка страждає цим захворюванням.[1]. Найважчою стадією є синдром фізичної залежності від алкоголю, при якому раптове припинення його вживання може викликати такі абстинентні симптоми, як тремор, страх, галюцинації або марення (див. Біла гарячка)[2].

Алкоголізм характерний психо-фізичною залежністю від алкоголю, основою якої є наявність алкоголю в обмінних процесах людського організму, розвивається внаслідок хронічного зловживання спиртними (алкогольними) напоями. У ширшому розумінні алкоголізм — сукупність шкідливих звичок, пов'язаних із зловживанням алкоголем, впливів на здоров'я, життя, працю і добробут людей. Психологічно має дві стадії: звичка та хвороба.

Алкоголізм, або алкогольна залежність, асоціюється з рядом ознак:

Хворобливий потяг до алкоголю;

Ріст толерантності (зростає витривалість до великої кількості алкоголю);

Втрата кількісного контролю;

Наявність синдрому відміни або абстинентного синдрому.

Однозначним є визначення впливу алкоголю на організм людини, як порушення нормального функціонування, що характерне появою різного роду соматичних захворювань. Ці захворювання разом із алкоголізмом на 15—17 років вкорочують життя людини. Понижена працездатність мозку, яка спричинює негативні зміни в центральній нервовій системі, особливо процесів мислення, пам'яті, уяви, сприйняття, відчуття. Перш за все відбувається отруєння кори головного мозку, де концентрація алкоголю на 60—70 % більша, аніж в крові. Аналогічні показники простежуються і на потомстві. Відхилення фізичного й розумового розвитку дітей з'являються як результат зачаття в нетверезому стані, або вплив алкоголю на плід, що розвивається в утробі матері. Виникає загроза епілепсії у дітей, оскільки алкоголь вільно проникає у плід через плаценту, пошкоджує нервову систему.

Алкоголь — наркотична отрута, що діє насамперед на нервові клітини кори головного мозку. При цьому значно ослаблюється процес гальмування і відносно переважає процес збудження. Великі дози алкоголю чинять паралізуючий вплив на деякі відділи центральної нервової системи. При ураженні центрів довгастого мозку настає порушення терморегуляції, дихання і серцевої діяльності—так званий коматозний стан. Алкоголізм викликає глибокі розлади діяльності шлунково-кишкового тракту, печінки, органів дихання, нирок, статевих залоз та ін. Організм алкоголіка втрачає опірність до захворювань. Алкоголізм зумовлює стійкі порушення психіки, велике зниження працездатності, швидку стомлюваність, ослаблення пам'яті, деяку безтурботність, брехливість, несталість настрою, дратівливість і схильність до конфліктів. На ґрунті алкоголізму бувають запої, розвиваються різні психози—біла гарячка, корсаковський психоз та ін. Алкоголізм призводить до побутових і виробничих травм, аварій на транспорті, злочинів, порушень правил громадської поведінки, руйнування сім'ї.Гостре алкогольне сп'яніння[ред. • ред. код]

Розрізняють три ступені гострого алкогольного сп'яніння: початковий, середній і важкий.

Початковий ступінь сп'яніння виявляється у відчутті тепла, легкого запаморочення. Поведінка людини майже не змінюється, але з'являється самовпевненість. Посилюється серцебиття, розширюються зіниці, судини обличчя. Зовнішні рухові розлади не помітні, але координація рухів дещо порушується, уповільнюється реакція на зовнішні подразники.

При вживанні великої кількості алкоголю наступає середній ступінь сп'яніння. П'яний нервується, йому властиві спалахи гніву, озлобленості, буяння, він втрачає почуття відповідальності за свої вчинки, прихильний до вихваляння і агресії. Після витвережування, проявляється в'ялість, сонливість, головний біль.

Важкий ступінь сп'яніння наступає при вживанні великої дози алкоголю. Для цього стану характерні дві фази: збудження і гальмування. В першій фазі мова стає невиразна, рухи некоординовані, вчинки беззмістовні, нерідко агресивні. Фаза гальмування проявляється у в'ялості, сонливості і закінчується глибоким наркотичним сном. В такому стані людина не реагує навіть на сильні больові подразники, вона може заснути на вулиці, а в холодну пору року замерзнути. Після пробудження людина майже не пам'ятає, що з нею було, з'являється сильне бажання випити ще. У людини можлива нудота, блювота і інші ознаки отруєння.

Внаслідок неодноразового прийняття спиртних напоїв у людини закріплюється умовний рефлекс. Після забуття і пробудження у п'яниць наступає важкий стан похмілля, симптоми якого знімаються при повторному вживанні спиртних напоїв. Це головна ознака хронічного алкоголізму. Вона супроводжується синдромом астенії — втомою, непрацездатністю.

Хронічний алкоголізм, або алкогольна наркоманія, — хвороба, при якій у людини з'являється неймовірний потяг до спиртних напоїв, спостерігається симптоми астенії і абстиненції та інші алкогольні розлади. Самопочуття алкоголіка дуже пригнічене, він невпевнений в собі, часом кається, лякається. Характер різко погіршується, сон короткочасний і поверхневий, він бачить жахливі сни. Водночас підвищується опірність організму до алкогольного отруєння. В стадії побутового п'янства звичайні дози алкоголю вже недостатні. Ще одна ознака алкоголізму — ослаблення захисних рефлексів — блювоти, нудоти, слиновиділення. При вживанні великих доз алкоголю спостерігається галюцинації, гострі психози, втрата пам'яті. З'являється нестійкий мотив поведінки, хворий здійснює вчинки, не властиві йому раніше. У алкоголіка відсутня цілеспрямованість. Він ніколи не доводить розпочату справу до кінця.

В останній стадії алкоголізму різко знижується опірність до великих доз алкоголю. Хворі почувають себе погано, у них порушується кровообіг, з'являються гострі розлади серцево-судинної системи, печінкова недостатність. По зовнішньому вигляді вони нагадують хворих, яким властива психічна і соціальна деградація.Відомо кілька станів, зокрема:

початковий: соматичні відхилення не простежуються, окрім порушень функцій окремих органів або систем;

перехід від епізодичного до систематичного вживання алкоголю. Соматичні патології окреслюються, як порушення апетиту, шлунково-кишкові розлади;

хронічний: формується протягом кількох років. Фізичний потяг до спиртного характерний похмільним синдромом, максимальною толерантністю;

наступна фаза найважча, вона окреслюється як втрата будь-якого контролю з метою заспокоєння психо-фізичного дискомфорту. Психічне звикання та стійкість організму розвиваються паралельно і послідовно. Соматично ушкоджені окремі органи і системи, у деяких випадках з незворотними патологіями.

38)В Україні тютюнопаління є опосередкованою причиною кожного п'ятого випадку смерті осіб віком понад 35 років.

Тютюн - найголовніший і найглобальніший вбивця. Тобто кожних 8 секунд на земній кулі помирає людина з цієї причини. Якщо відношення до тютюнопаління не зміниться, то за прогнозами експертів у 2030 році з цієї причини буде помирати понад 10млн. чоловік.

Тютюнопаління в наш час становить одну з найсерйозніших медикосоціальних проблем. Складність її вирішення - у невідповідності стандартного відношення до паління в суспільстві та його дійсним значенням у руйнуванні здоров'я людей.

Всі форми споживання тютюну, включаючи паління сигарет, сигар, трубок, жувального або нюхального тютюну, а також вплив продуктів його згоряння на тих, хто не палить (пасивне або вимушене паління), значно підвищують захворюваність і передчасну смертність, що спричиняються більш як 20 різними хворобами.

Більшість досліджень показали, що ризик виникнення захворювань залежить як від кількості випалюваних сигарет, так і від тривалості паління. 3а оцінкою експертів ВООЗ від хвороб, пов'язаних з палінням, щорічно вмирає 4 мільйона людей у світі. Якщо ситуація з палінням не зміниться, в 2025 році щорічні втрати будуть складати вже 10 мільйонів чоловік.

Проблема тютюнопаління вкрай актуальна для України. Україна посіла перше місце в Європи за кількістю курців. У нашій країні в 2007 році нараховувалося більше 15,5 млн курців і з кожним роком кількість викурених сигарет зростає.

За даними Міністерства охорони здоров'я України в сучасних умовах кожна п’ята жінка-активний курець. Особливо занепокоює те, що ця шкідлива звичка припадає на вік до 35 років. За статистикою, щорічно від захворювань, спричинених тютюнокурінням у світі помирає понад 4 млн людей, в країнах СНД 500 тисяч, в Україні 110 тисяч осіб, які насолоджувалися тютюновим димом.  

Найстрашніше, що згубна дія тютюну не обмежується змінами в організмі курця. У закритому приміщенні під час куріння скупчується велика кількість тютюнового диму. Перебуваючи в цьому приміщенні, його вдихають і люди, які не курять. Підраховано, що людина, яка перебуває протягом години в накуреному приміщенні, вдихає стільки тютюнового диму, мовби викурила чотири сигарети. Слід зазначити, що пасивний курець потрапляє у такий же стан, що й курець. У людини, яка довгий час перебувала в накуреному приміщенні, з'являються ознаки нікотинової інтоксикації (отруєння): виникає головний біль, нудота, кволість.

39

40)В даний час проблема парникового ефекту є одним з найбільш глобальних екологічних питань, що стоять перед людством. Суть цього явища полягає в тому, що сонячне тепло залишається біля поверхні нашої планети у вигляді оранжерейних газів. Головною причиною парникового ефекту є потрапляння в атмосферу промислових газів.

Парниковий ефект створюють вуглекислий газ, оксид азоту, метан, хлорфторвуглеці. Всі ці гази — результат діяльності людини.

Спалювання палива, автомобільні викиди, лісові пожежі, робота промислових підприємств і повсюдна індустріалізація є причинами кислотних дощів, забруднення повітря, руйнування озонового шару і його наслідків, потепління клімату.

З іншого боку, ряд вчених вважає, що парниковий ефект завжди був притаманний Землі. Але в даний час його масштаби набули загрозливих розмірів внаслідок зсуву орбіти планети. Наслідків же парникового ефекту набагато більше.

 

Підвищена випаровуваність води в океанах.

Збільшення виділення вуглекислого газу, метану, а також закису азоту в результаті промислової діяльності людини.

Швидке танення льодовиків, зміна кліматичних зон, що призводить до зменшення відбивної здатності поверхні Землі, льодовиків і водойм.

Розкладання з’єднань води й метану, які знаходяться біля полюсів.

Уповільнення течій, у тому числі і Гольфстріму, що може викликати різке похолодання в Арктиці.

Порушення структури екосистеми, скорочення площі тропічних лісів, зникнення популяцій багатьох тварин, розширення середовища проживання тропічних мікроорганізмів.У наш час велике занепокоєння викликає можливість того, що внаслідок людської діяльності парниковий ефект може сильно збільшитися й призвести до глобального потепління. Основними газами, що забруднюють атмосферу, є водяна пара, двоокис вуглецю, метан і хлорфторвуглеці [Джерело?]. У результаті спалювання викопного палива і лісових пожеж створюється велика кількість двоокису вуглецю, метан є супутнім продуктом сільського господарства (рис, худоба, вівці). Випари води також є перешкодою для відбитих сонячних променів. Програма ООН з навколишнього середовища прогнозує, що можливе підвищення середньої температури Землі на 1,5 °C до 2025 року, викличе підняття рівня світового океану на 25 см через танення льоду біля полюсів [Використання інноваційних підходів до організації виробництва допоможе знизити накопичення газів в атмосфері і, відповідно, вплив парникового ефекту.

44)

До природно-соціальних небезпек належать епідемії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія.

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники природного та антропогенного походження. Деякі мікроорганізми викликають масове розповсюдження захворювань у вигляді епідемій та пандемій.

Епідемія – масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності.

Пандемія – найвищий ступінь розвитку епідемії, коли якась інфекційна хвороба поширюється на території усієї країни, території суміжних держав, а іноді й багатьох країн світу (напр. грип, холера).

Соціальні хвороби – це захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов’язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та інші).

Найбільш поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає як епідемія щорічно. Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, Д, а також багато інших підтипів. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (пневмонія, плеврит), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Інший спосіб захисту – вакцинація. Але головне, людина повинна тримати себе в чистоті – духовній та фізичній.

Вірусний гепатит або хвороба Боткіна, посідає п’яте місце серед найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Відомо мінімум сім збудників захворювання – A, B, C, D, E, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Збудник гепатиту потрапляє в організм людини при нехтуванні правил гігієни, також із забрудненою водою та їжею (збудник А), при медичних маніпуляціях, перемиванні крові (збудник С) або активізуються при простудних захворюваннях, грипі, невиправданому прийомі антибіотиків (збудник В). У значної частини інфікованих захворювання протікає безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Для запобігання цій хворобі необхідно дотримуватись таких основних правил: мити руки перед їжею, кип’ятити воду, обмивати кип’ятком овочі і фрукти. Найнадійніший захист від гепатиту В – вакцинація.

Туберкульоз (сухоти) – це різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання Збудником туберкульозу є паличка Коха, яка може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечника, сечостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо.

Для запобігання захворюванню на туберкульоз проводиться щеплення.

Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного походження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).

Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Найбільшу небезпеку представляють збудники шлунково-кишкових захворювань. Їжа служить для них лише переносником, харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони розповсюджуються, вживаються людьми кожного дня.

Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників харчових інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів. Особливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби (блювота, різкі болі в області живота, пронос, загальна слабкість). Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та отруєння викликані стафілококами.

Харчові токсоінфекції займають проміжне положення між харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Викликають токсикоінфекції найчастіше сальмонелами (бактеріями). Харчові токсикоінфекції , які викликаються сальмонелами, називаються сальмонельозами. Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни.

Захворювання, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять декілька груп:

хвороби, які викликаються вірусами – генітальний герпес, СНІД, вірусні генітальні бородавки та інші;

паразитарні – короста та ін.; оптимальні умови для передавання створюються при статевих контактах;

бактеріальні – сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити (запалення сечівника), бактеріальний вагіноз;

грибкові – кандідоз на статевих органах.

Важливе значення має профілактика: слід уникати випадкових зв’язків, користуватися презервативами, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

СНІД – синдром набутого імунодефіциту, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

ВІЛ-інфекція передається при статевому контакті, під час переливання крові чи пересадці органів чи тканин, при неодноразовому використанні голок та шприців наркоманами, нанесенні татуювання,. Найчастішими проявами хвороби є підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, висипка на обличчі, на тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлад травлення, головний біль, блювання. Цей стан триває від 2 до 4 тижнів. Антитіла ВІЛ на цей момент ще не визначаються, а з’являються лише через 1,5-3 місяці. За фазою гострої інфекції настає фаза безсимптомної інфекції. Цей період триває до 3-5 років і більше. Людина почувається здоровою, але залишається джерелом інфекції. У цей період можлива поява деяких ознак прогресування хвороби: збільшуються периферичні лімфатичні вузли. Наступною є стадія вторинних захворювань: розлад шлунку, тривале (близько 1 місяця) підвищення температури тіла, зменшення маси тіла триває 10% і більше, швидка втомлюваність нічна пітливість. Приєднання вторинних інфекцій, викликаних вірусами, бактеріями, розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчать про те, що настала фінальна стадія хвороби-СНІД.

Наркотики і наркоманія. За походженням наркотики поділяються на природні і синтетичні, а за психофармакологічним впливом на три групи: 1. ті, що пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати); 2 – які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш); 3 – які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін). Наркоманія – стан епізодичного або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику. В наркоманії як хворобі розрізняють два стани – залежність та звикання. Виникає психічна і фізична залежність (абсистентний синдром або “наркотичний голод”). У наркомана сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби поступово випадають, значно послаблена пам’ять. Всі його дії спрямовані на те, щоб дістати наркотик. Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків і як наслідок набряк легень, шок. Наркоманія набула ознак епідемії.

45)Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чинники природного та антропогенного походження. Деякі мікроорганізми викликають масове розповсюдження захворювань у вигляді епідемій та пандемій.Інфекці́йні хворо́би — розлади здоров'я людей, що спричиняються живими збудниками (вірусами, різноманітними бактеріями, найпростішими, грибками, гельмінтами, продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), здатні передаватися від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Найбільш поширена вірусна інфекція – грип, яка виникає як епідемія щорічно. Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, Д, а також багато інших підтипів. Існує небезпека ускладнення вторинною інфекцією (пневмонія, плеврит), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Інший спосіб захисту – вакцинація. Але головне, людина повинна тримати себе в чистоті – духовній та фізичній.

Вірусний гепатит або хвороба Боткіна, посідає п’яте місце серед найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Відомо мінімум сім збудників захворювання – A, B, C, D, E, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Збудник гепатиту потрапляє в організм людини при нехтуванні правил гігієни, також із забрудненою водою та їжею (збудник А), при медичних маніпуляціях, перемиванні крові (збудник С) або активізуються при простудних захворюваннях, грипі, невиправданому прийомі антибіотиків (збудник В). У значної частини інфікованих захворювання протікає безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Для запобігання цій хворобі необхідно дотримуватись таких основних правил: мити руки перед їжею, кип’ятити воду, обмивати кип’ятком овочі і фрукти. Найнадійніший захист від гепатиту В – вакцинація.

Туберкульоз (сухоти) – це різноманітне за своїми проявами інфекційне захворювання Збудником туберкульозу є паличка Коха, яка може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечника, сечостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо.

Для запобігання захворюванню на туберкульоз проводиться щеплення.

Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного походження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).

46)В літній період до міської інфекційної лікарні найбільше хворих поступає з ознаками харчових інфекцій, що виникають при вживанні їжі, яка містить шкідливі мікроорганізми або отруйні речовини. До цих хвороб відносять харчові отруєння, гострі кишкові інфекції, гельмінтози тощо. Часто розлади травного тракту, спричинені бактеріями, називають збірним терміном "бактеріальний гастроентероколіт". Як уникнути таких захворювань розповіла виконуюча обов’язки головного лікаря міської інфекційної лікарні Нінель Марцонь.

Захворювання на кишкові інфекції перебігають з блювотою, проносом, підвищенням температури тіла, загальною слабкістю, болями в животі. Причиною таких захворювань можуть бути: бактерії, віруси, гельмінти, гриби, токсичні речовини тощо.

Запобігти захворюванню допоможе:

- дотримання санітарно-гігієнічних норм, особливо миття рук після туалету і до прийому їжі;

- правильна термічна обробка їжі;

- дотримання термінів та умов зберігання продуктів;

- вживання сезонних овочів та фруктів;

- користування водопровідною водою (при користуванні водою з криниць впевнитись, що вона не забруднена нітратами або іншими шкідливими речовинами);

- не давати в їжу гриби дітям, особливо молодшого віку, так як навіть їстівні гриби мають особливості накопичувати токсичні речовини;

- не купувати продукти на стихійних ринках.

Протягом року до закладу періодично на лікування поступають хворі на ботулізм, який проявляється нудотою, блювотою, сухістю в ротовій порожнині, проносом в перші дні захворювання, який змінюється закрепом. З’являються та наростають ознаки порушення зору, ковтання, дихання. Причиною ботулізму є вживання консервованих (особливо в домашніх умовах) продуктів; копчених та в’ялених м’ясних та рибних продуктів, які містять ботулотоксин.

Запобігти захворюванню допоможе:

- дотримання технології переробки харчових продуктів, яка не уможливлює накопичення ботулотоксина, ретельно мити продукти, додавати до них достатню кількість солі, оцтової кислоти, стерилізувати під підвищеним тиском за температури 1200С методом автоклавування;

- при вживанні консервованих м’ясних та рибних продуктів, особливо домашнього приготування, рекомендується прогрівати продукти протягом 15-20 хв. при температурі 1000С.На рівні з кишковими інфекціями поступають в стаціонар хворі з ангінами та іншими простудними захворюваннями, що обумовлено вживанням охолоджених напоїв та продуктів, перебуванням на "протягах", неправильним користуванням кондиціонерами, переохолодженням, перегріванням.

Харчове отруєння – це будь-яке захворювання, викликане вживанням неякісної або отруйної їжі.

Харчова токсикоінфекція – гостре харчове отруєння, зумовлене вживанням в їжу продуктів, що містять патогенні мікроорганізми і/або їхні токсини (а іноді це токсини, вироблені не патогенними мікроорганізмами). Крім мікробних отруєнь, розрізняють отруєння, пов'язані з вживанням в їжу отруйних рослин і тварин, а також отруєння різними хімічними речовинами. Зараження патогенними мікроорганізмами (харчова інфекція) спостерігається частіше, ніж отруєння природними або хімічними токсинами (харчова інтоксикація).

Симптоми харчового отруєння

 

Порушення проявляються зазвичай через 2-5 годин після вживання зараженого продукту і характеризуються:

• болями в животі;

• нудотою;

• блювотою;

• діареєю;

• підвищенням температури тіла до 37,5-39 оС;

• загальною слабкістю;

• лихоманкою.

 

Як попередити харчове отруєння

 

Завжди мийте руки перед приготуванням їжі, мийте посуд гарячою мильною водою після приготування в ній м'яса і риби.

Не розморожуйте м'ясо при кімнатній температурі. Розморожуйте його поступово в холодильнику або швидко – в мікрохвильовій печі, і відразу готуйте.

Уникайте сирих маринованих продуктів і сирого м'яса, риби чи яєць. Ретельно готуйте всі подібні продукти.

Не їжте продукти, які виглядають зіпсованими або погано пахнуть, чи продукти з роздутих або тріснутих консервних банок.

Тримайте холодильник при температурі 3 °С. Ніколи не їжте готового м'яса або молочних продуктів, які знаходилися поза холодильником більше двох годин.

 

Групи ризику

 

Чи захворієте Ви, з'ївши заражену їжу, залежить від виду хвороботворних мікроорганізмів, кількості спожитої їжі, Вашого віку і загального стану здоров'я.

Що робити при харчовому отруєнні?

 

При легких формах харчового отруєння буде достатньо тільки «домашніх» заходів, тоді як у більш важких випадках, або при отруєннях людей з груп ризику необхідно відразу ж звернутися за допомогою до медиків.

Основні дії з надання допомоги вдома

Посилення виведення незасвоєних шкідливих продуктів

Для посилення виведення незасвоєних токсичних речовин при харчовому отруєнні використовують промивання шлунка, сорбенти і проносні засоби. Їх потрібно застосувати якомога раніше.

47)Захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ), як правило, передаються через незахищені статеві контакти (оральні, вагінальні, анальні). Деякі хвороби, такі як: ВІЛ - інфекція, гепатити передаються при контакті з інфікованою кров'ю. Більшість ЗПСШ передаються від матері плоду: через плаценту під час вагітності або під час пологів.

На сьогодні налічується понад 20 збудників, які є здатними викликати захворювання, що передаються статевим шляхом. За видом цих збудників вони поділяються на:

- бактерійні (сифіліс та інші спірохетози, гонорея, хламідіоз, бактерійний вагіноз, мягкий шанкр, стрептококи групи В)

- вірусні (ВІЛ-інфекція та СНІД, герпетична та цитомегаловірусна інфекції - 6 типів вірусів, папіломавіруси - збудники статевих бородавок -4-5 видів, гепатит В та С інфекції)

- мікоплазменні (3 види, включаючи уреаплазму)

- протозойні (трихомоніаз, амебіаз)

- грибкові (різноманітні гриби, найбільш відомими як збудник "молочниці" є гриби кандіда )

- паразитарні (лобковий педікульоз - лобкові воші, короста)

Багато людей вважають, що вони є поза ризиком захворіти статевими захворюваннями. Але так як ЗПСШ є найбільш поширеними видами захворювань в будь–якіїй країні світу, Ви, навіть якщо й маєте тільки одного статевого партнера, можете заразитись таким захворюванням, причому часто не знаючи про це, якщо:

- Ви або Ваш партнер хоча б раз мали статевий зв'язок з іншим партнером

- Ви не знаєте про минуле сексуальне життя Вашого партнера

- Ви мали хоча б раз незахищений сексуальний контакт з невідомим партнером

Як свідчить статистика, більша половина населення, хоча б один раз стикалася із інфекційними захворюваннями, які передаються статевим шляхом. Значну її частину складають підлітки у віці від 13 до 19 років, тобто кожний четвертий підліток, який живе активним життя стикався із такими захворюваннями.

Проявами симтомів захворювань, що передаються статевим шляхом можуть бути:

- виділення зі статевих органів різного характеру.

- свербіж статевих органів та оточуючих шкірних покривів.

- больове сечовипускання.

- поява ранок та ерозій на статевих органах.

- біль при статевому акті.

- відчуття дискомфорту в нижній частині живота.

А також деякі захворювання можуть супроводжуватися скаргами на погане самопочуття, але в більшості випадків протікають без вираженої симптоматики, що в свою чергу ускладнює своєчасне виявлення і лікування хвороби.

Інфекції, що передаються статевим шляхом, викликають запальні процеси внутрішніх статевих органів чоловіків і жінок (простатити, уретрити, псевдоерозії шийки матки, запалення маткових труб - сальпінгіти), що, у свою чергу, стає передумовою виникнення безпліддя, невиношування вагітності, позаматкових трубних вагітностей, патологічного перебігу вагітності та інфекційних поразок новонароджених.

Якщо у Вас виникла мимоволі думка, що у Вас є захворювання, яке передається статевим шляхов, то в такому випадку, потрібно негайно звернутися до лікаря і пройти всі необхідні здачі аналізів. Не варто сподіватися, що таке захворювання пройде самостійно з часом, а також, в такий спосіб потрібно пам’ятати про можливість зараження й інших.

Також потрібно завжди пам’ятати про методи профілактики такого захворювання, а саме це:

• Користування презервативів;

• Обмеження кількості статевих партнерів;

• Проходження регулярних оглядів та здачі аналізів.

48)Онколо́гия (от греч. ονκος — «опухоль» и λόγος — «учение») — раздел медицины, изучающий опухоли (причём не только злокачественные, как иногда считается, но и доброкачественные) Онкологічні захворювання – причини, ОСОБЛИВОСТІ та профілактика

     Статистичні дані

     Статистика свідчить, що за останні 100 років за рівнем захворюваності та смертності онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), до 2020 року онкопатологія вийде на перше місце, а за даними Американської асоціації госпіталів, - це відбудеться вже через 5 років. За даними ВООЗ, щороку знову хворіють 10 млн. осіб. Фахівці вважають, що, якщо в найближчі 15-20 років не буде розроблена ефективна профілактика, то кількість хворих на рак зросте до 20 млн, а число смертей - до 12 млн. Рак є причиною понад 15% всіх смертей, основне зростання нових випадків раку припадає на країни Азії і Африки, а також СНД.

     За останні десять років кількість хворих в Україні зросла на 25%, загальна чисельність населення скоротилася на 4 млн. осіб. Онкологічна захворюваність стабільно зростає на 2,6-3% на рік, і рак продовжує «молодіти». Здавалося б, за цими показниками ми не сильно відрізняємося від розвинених країн, проте слід враховувати, що середня тривалість життя українців на 10-20 років нижча, а захворюваність на рак суттєво зростає після 50 років. І далеко не кожен українець доживає до «свого раку», вмираючи від інших причин.

     Найвищі показники захворюваності в порівнянні з загальноукраїнським показником на онкологічні захворювання спостерігались в Кіровоградській області (429,4 на 100 тис.нас.), м. Севастополі (460,1 на 100 тис.нас.), Миколаївській та Одеській областях (375,4 на 100 тис.нас.).

     Найнижчі показники захворюваності на злоякісні новоутворення в Закарпатській (22,4 на 100 тис.нас.), Волинській (260,8 на 100 тис.нас.) Чернівецькій (267,9 на 100 тис.нас.) та Івано-Франківській областях (270,6 на 100 тис.нас.).

     До того ж, аналіз показників стверджує, що міське населення значно частіше страждає

49)СНІД – синдром набутого імунодефіциту – це термінальна стадія інфекційної хвороби, що має назву ВІЛ-інфекція. Збудником хвороби є вірус імунодефіциту людини (скорочено ВІЛ), який вражає клітини крові, так звані СД4-лімфоцити, що захищають організм людини від інфекційних захворювань, розвитку злоякісних пухлин та інших уражень. Внаслідок дії ВІЛ відбувається глибоке ушкодження імунної системи, і людина стає беззахисною перед збудниками різних інфекцій.

Шляхи інфікування.

ВІЛ-інфікована людина – це носій вірусу, здатний заражати здорову особу. Зараження відбувається, коли вірус з організму ВІЛ-інфікованого разом з кров`ю, спермою чи виділенням піхви, або з грудним молоком матері потрапляє в кров здорової людини. Підступність ВІЛ-інфекції у тому, що після зараження людина може довгий час не відчувати ознак хвороби, вважати себе здоровою і водночас заражати інших.

Вірус передається:

 

Статевим шляхом – при статевих стосунках з ВІЛ-інфікованою особою, коли через слизову оболонку статевих органів (піхви, члена), прямої кишки чи ротової порожнини вірус проникає в організм статевого партнера;

 

Паренеальним шляхом – через кров, насамперед через спільні шприці та голки при внутрішньовенному введенні наркотичних речовин та забруднений кров’ю, нестерильний медичний інструмент;

 

Від ВІЛ-інфікованої матері до дитини – інфікування відбувається під час вагітності, пологів чи годуванні грудним молоком.

Ризик інфікування підвищений:

 

Серед споживачів ін’єкційних наркотичних речовин, що користуються спільними шприцами, голками, при фасуванні наркотику та введенні його ін`єкційним шляхом.

 

Серед сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, що не застосовують засоби індивідуального захисту – презервативи. Особливо небезпечний щодо ризику зараження анальний секс: слизова оболонка прямої кишки надзвичайно чутлива до пошкоджень, через які вірус проникає в кров. Дещо менш ризикованим є оральний секс, хоча віруси із сперми можуть проникати в організм і через поранену оболонку ротової порожнини.

 

Серед сексуальних партнерів ВІЛ-інфікованих, при наявності у них венеричних хвороб, оскільки в уражених місцях статевих органів скупчується велика кількість інфікованих ВІЛ лімфоцитів. Доведено, що жінки в 3 рази частіше заражаються при статевому акті від інфікованих чоловіків, ніж чоловіки від інфікованих жінок.

 

У випадку вагітності ВІЛ-інфікованої жінки ризик народження інфікованої дитини в значній мірі залежить від стану здоров`я вагітної, кількості вірусу в її крові, симптомів хвороби, особливо ураження шийки матки та піхви, тривалості пологів, числа попередніх вагітностей. Наукові дослідження свідчать про те, що плід може бути інфікованим уже на 8 – 12 тижні вагітності, проте у більшості випадків зараження немовлят відбувається в момент пологів.

 

Не виключена можливість ураження ВІЛ при порушенні правил гігієни при голінні, манікюрі, татуюванні та деяких інших косметичних процедурах, а також при медичних маніпуляціях, які супроводжуються пошкодженням цілісності шкіри чи слизових оболонок з використанням нестерильних інструментів. Правильна і своєчасна обробка косметичного приладдя та стерилізація медичного інструментарію (чи використання одноразового) забезпечують безпеку їх застосування.

СНІД не передається:

 

Через піт, сечу, сльози, слину, оскільки кількість вірусних частинок в цих рідинах надзвичайно мала для зараження.

 

Побутовим шляхом: через повітря при чханні, кашлі, при спільному проживанні, роботі в одному приміщенні, користуванні посудом. Не треба боятись подати руку чи обійняти інфіковану і хвору людину, не страшні також дружні поцілунки, коли на губах відсутні виразки чи тріщинки. Безпечним щодо зараження ВІЛ є спільне відвідання місць громадського користування – бані, сауни, басейну, туалету. СНІДом не можна заразитись в громадському транспорті.

 

Через укуси комарів чи інших комах. В організмі комахи вірус розмножуватись не здатен.

Перебіг хвороби

Перші прояви хвороби спостерігаються в середньому через 1,5 – 3 місяці після інфікування. Це так звана гостра стадія ВІЛ-інфекції, і вона спостерігається не у всіх інфікованих. Для гострої стадії характерна тривала лихоманка, схуднення, нічні поти, збільшення лімфатичних вузлів. Продовжується недуга 2 - 3 тижні, і людина наче одужує, проте вірус залишається в організмі і може інфікувати інших.

Період безсимптомного вірусоносійства триває від кількох місяців до багатьох років (8 і більше). Протягом всього цього часу ВІЛ-інфікована особа почувається здоровою. Проте врешті решт вірус долає імунний захист і знижує опірність організму. Як наслідок, розвивається СНІД, який проявляється інфекційними хворобами, найчастіше це тривалі запалення легень (пневмонії), туберкульоз, вірусні хвороби (оперізуючий лишай, герпес, цитомегаловірусна інфекція), у деяких хворих розвиваються пухлини чи ураження нервової системи.

Хвороба тягнеться кілька років, людина виснажується і гине.

Хоча ефективних ліків від СНІДу ще немає, проте розроблені так звані антиретровірусні препарати, які впливають на рівень вірусу в крові, знижують його і цим значно подовжують життя і покращують стан ВІЛ-інфікованих, віддаляють прояви СНІДу, зменшують число смертей від цієї хвороби. Найкращим і найдешевшим засобом запобігання зараження ВІЛ залишаються профілактичні засоби, додержання яких дозволить виключити із свого життя ризиковані миттєвості.

Головним інструментом профілактики є всебічні знання про хворобу, шляхи інфікування та чинники, що сприяють цьому. Обізнаність в питаннях профілактики ВІЛ-інфекції дає змогу захистити себе, зменшити шкоду від ВІЛ та наркотику для особистості та суспільства.

50)Нарко́тик (від грец. narkoticos — той, що призводить до заціпеніння, одурманюючий) — дуже різні по відношенню до обміну речовин субстанції природних чи штучних речовин, здатні викликати і фізичну залежність, внаслідок заміщення однієї з речовин-учасників природного метаболізму, і — психічну. Впливаючи на нервові центри головного мозку, наркотик може створювати підняття настрою, чи надмірну сонливість, хворобливу, незвичайну веселість — ейфорію, а іноді й порушення свідомості. У патологічних випадках цей стан може бути цілком нереалістичним, викликати манію величі та невразливості.Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики близько 100 тисяч (за офіційними даними). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і складає 800-900 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров’ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія – це насамперед проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків – 13-15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший – 9-13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати наркотики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь “знайомиться” з наркотиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який фактично свідчить про “наркотичний голод”. Абстинентний синдром характеризується низкою проявів у психічній та фізичній сферах, специфічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж психофармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється в зниженні інтенсивності реакції організму на ту саму кількість наркотику, або виникає потреба в збільшенні дози для досягнення ефекту, котрий раніше досягався при дії меншої кількості того самого наркотику.

Залежність характеризують:

- сильне бажання або непереборна потреба (нав’язливий стан) подальшого прийому наркотику, а також спроби отримати його за будь-яку ціну;

- тенденція збільшення дозування через розвиток залежності;

- психічна (психологічна або емоційна) залежність від ефекту наркотику;

- згубні наслідки для особистості і суспільства.

Звикання характеризують:

- бажання подальшого прийому наркотику з метою поліпшення настрою;

- незначна тенденція (або її відсутність) до збільшення дозування;

- деякий ступінь психічної залежності від ефекту наркотику, але відсутність фізичної залежності (відсутність абстинентного синдрому);

- негативні наслідки стосуються тільки особистості наркомана.

Усі наркотики за походженням можна розділити на дві групи – природні і синтетичні.З точки зору психофармакологічного впливу наркотики можна розподілити на три великі групи:

• наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової системи (опіати, барбітурати);

• наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);

• наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).Наркомани – це люди без майбутнього. Вони втратили своє здоров’я й загрожують здоров’ю власних дітей і суспільству. У наркоманів народжуються діти з тяжкими фізичними та психічними вадами. Зовнішній вигляд наркомана далекий від привабливого: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби поступово випадають. У них значно послаблена пам’ять, вони не в змозі запам’ятати прочитане.

Наркоманія – це не пустощі, не проведення вільного часу в товаристві друзів, а небезпечна хвороба. Не кожному вдається вирватись з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

51--50)

1. Общество с ограниченной ответственностью
2. Выбор рациональной системы разработки и расчёт её элементов
3. тема российского права позитивизм и институциональная теория.
4. Переложение Екклезиаста
5. Рамонский сахарВ августе 1990 года коллектив Рамонского сахарного завода отмечал 150летие своего предприятия
6. Школа для дураков Гюго отверженные Антона Павловича Чехова Палата 6 Камюкалигулападени
7. Особливості формування вмінь мовленнєвої діяльності Формування вмінь усного мовлення
8. Курсовая работа- Историческая школа в Германии
9. Комбинат работает с 1960 года; в его состав входят четыре предприятия- Ростокинский завод железобетонных ко
10. Статья- Жизненный цикл товара
11. Авторская песня как предмет литературоведческого лингвистического и междисциплинарного изучения
12. ЛЕКЦИЯ 5 по дисциплине 3421 Вычислительные машины системы и сети Раздел 2 Микропроцессоры с одн
13. Розмірні ланцюги
14. Кастрация хрячка.html
15. Тема 1 Теоретичні правові та організаційні основи податкового менеджменту Лекція 1 1год
16. Процедура аудита издержек обращения
17. мысль ББК 88 Б87 РЕДАКЦИИ ФИЛОСОФСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ Рецензенты- др психол
18. і Першая сусветная вайна была вынікам абвастрення супярэчнясцей паміж двума блокамі капіталістычных дзяр
19. МОДУЛЬ КОНТРОЛЬ контрольні питання до дисципліни для самоконтролю та самоперевірки Політологія як
20. тема Информационнотелекоммуникационная сеть Обладатель информации ПРОЦЕССЫ МЕТОДЫ ПОИС

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе