Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Харківський національний економічний університет
Кафедра управління персоналом
КУРСОВИЙ ПРОЕКТ
з курсу «Організація праці» на тему
«Аналіз бригадних форм організації праці і проектування колективних трудових процесів у допоміжному виробництві»
Виконала – студентка II курсу 8 групи
Факультету економіки і права,
Спеціальності 7.050 109
Перевірив – керівник
к.е.н. Єрмоленко Олексій Анатолійович
Харків, 2010
ЗМІСТ
ВСТУП…………….………………………………………………………………..….3
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….….27
ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………..…..28
ВСТУП
Процес розвитку виробничих сил суспільства пов'язане з проблемою ефективності використання всіх виробничих ресурсів. У тому числі і трудових. Трудові ресурси підприємства є головним ресурсом кожного підприємства, від якості і ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства і його конкурентоспроможність.
Для ефективної роботи сучасного виробництва, основаного на застосуванні складної техніки та технології, характерного великою кількістю внутрішньовиробничих зв’язків і інформаційних потоків у сфері управління, необхідна чітка організація трудового процесу, прогресивні норми та нормативи, ефективні системи матеріального стимулювання високовиробничої праці, як основа не тільки організації праці на робочих місцях, але й планування, організації виробничих процесів та управління виробництвом. Тому рівень розвитку виробництва немислиме без організації праці, яка виступає як упорядкована система взаємодій робітників з засобами виробництва і один з одним в єдиному виробничому процесі. У всіх сферах людської діяльності краще організована праця при різних рівних умовах забезпечувала досягнення більш високих результатів.
Ефективність виробництва можна підвищити, якщо постійно і своєчасно приділяти питанням підготовки кваліфікованих кадрів, професійної орієнтації молоді, нормування та мотивації праці, вивчення і впровадження передового виробничого досвіду, поліпшення умов праці. Цьому має передувати ретельний науковий аналіз трудових процесів і умов їх здійснення.
Також підвищення ефективності підприємства в багатьох випадках залежить від розвитку колективу підприємства – виробничої бригади. Колектив виробничої бригади є первинною ланкою трудового колективу підприємства, організації. Бригадна форма організації праці повинна охвачувати весь виробничий комплекс, забезпечуючи систематичний ріст ефективності виробничої діяльності бригад – ріст продуктивності праці, зниження працеємкості продукції, підвищення її якості, економія матеріальних ресурсів, покращення використання обладнання, підвищення кваліфікації та загальноосвітнього рівня робітників, скорочення текучості кадрів, укріплення трудової та виробничої дисципліни.
Отже, метою даної курсової роботи є вивчення бригадної форми організації праці допоміжного виробництва на Куп’янському молочноконсервному комбінаті.
Куп’янський молочноконсервний комбінат входить до числа найкрупніших в Україні по переробці молочної сировини. Колектив комбінату має великий досвіт роботи, а сучасне обладнання дозволяє йому випускати якісну продукцію у великих об’ємах. Випускаєма продукція – різноманітна, смачна, екологічно чиста та корисна, яка користується постійним попитом як у Харківському регіоні, так і за його межами. До складу комбінату входять, крім цехів основного виробництва, ремонтні, енергетичні, транспортні та лабораторні цеха, що забезпечують надійну і безперебійну роботу всього комбінату, обслуговування різними видами енергії; транспортне обслуговування; ремонт основних засобів.
Отже, основними задачами мого курсового проекту є:
• проведення аналізу організаційно-технічних параметрів об’єкта;
• виявлення недоліків існуючого трудового процесу;
• проектування раціонального трудового процесу;
• розробка проекту організації робочого місця;
• складання плану заходів щодо впровадження раціонального трудового процесу;
• розрахунок економічного ефекту від впровадження раціонального трудового процесу.
Удосконалення існуючого трудового процесу може привести до значної економії часу робітника, підвищення продуктивності праці та зменшення загальних витрат виробництва, що, звичайно, може з успіхом бути реалізовано на підприємстві будь-якого масштабу.
АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА
Незалежно від економічного розвитку країни основою будь-якого виробництва є трудовий процес, його відповідна організація. Коли ми говоримо про трудовий процес, необхідно відмітити, що трудовий процес – це процес взаємодії робітників на предмет праці та знаряддя праці з метою виготовлення продукції або виконання робіт, які супроводжуються витратами фізичної та нервової енергії людини. Працівник, виконуючи трудові дії, змінює форму, розміри, властивості предметів праці, управляє знаряддями виробництва, контролює хід виробництва і т.п.
Організація трудових процесів спрямована на забезпечення якісного виконання виробничих операцій з мінімальними витратами робочого часу, створення сприятливих і безпечних умов праці робітників, ефективне використання обладнання, організаційної та технологічної оснастки. Тобто організувати трудовий процес – значить зістикувати у просторі та часі, за кількістю та якістю предмет праці, знаряддя праці та живу працю. Принципи побудування праці можна розділити на дві групи: загальні та специфічні. До загальних відносять:
Специфічні принципи:
Основою трудового процесу є операція – закінчена частина технологічного процесу з обробки одного або одночасно декількох предметів праці, що виконується на одному робочому місці одним або групою робітників або без їхньої участі [2].
До складу трудового процесу відносять:
1.Трудовий рух, який є найбільш диференційованим елементом розчленовування операції. Воно являє собою одне кратне переміщення робочого органу виконавця з метою взяття, переміщення, суміщення, звільнення предмета, підтримання його в стані спокою.
2.Трудова дія – це логічно завершена сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви робочими органами людини за незмінних предметах і засобах праці.
3.Трудовий прийом – сукупність трудових закінчених дій працівника, яка характеризується певним закінченим цільовим призначенням, і представляє собою технологічно завершену частину операції з кількох трудових дій [1].
Високі результати праці окремих працівників, більша або менша економія матеріальних і трудових витрат є не тільки наслідком особистих здібностей, але і результатом раціональності застосовуваних прийомів і методів праці. Раціональними можна вважати такі прийоми і методи, які характеризуються – найменшими витратами часу, фізичними і психічними (нервовими) зусиллями і витратами енергії.
Основний напрямок раціоналізації прийомів і методів праці – це оптимізація структури технологічної операції і трудових прийомів за рахунок скорочення кількості трудових рухів і вдосконалення способів їх виконання. Основним етапом у вивченні, проектуванні та впровадженні раціональних прийомів і методів праці є вибір об’єкта дослідження. Досліджують перш за все трудові методи, прийоми, руху передових робітників і фахівців, досвід раціонального та ефективного використання сировини, матеріалів, обладнання.
Безпосереднє вивчення прийомів праці починається з виявлення їх змісту та послідовності виконання. З цією метою на підприємстві вибирають групу працівників, які досягли найвищих показників зростання продуктивності праці.
За допомогою візуальних спостережень, опитувань, анкетування, тестування, фотографій робочого дня, хронометражу, спеціальних технічних пристроїв досліджують існуючі трудові процеси. При цьому визначають використовувані методи, умови і форму організації праці; витрати робочого часу; технологічні і організаційні рішення роботи обладнання.
Виконані дослідження аналізують, вибирають найбільш раціональне рух, прийоми та методи праці, що дозволяє проектувати найбільш прогресивний трудовий процес. При впровадженні нових методів і прийомів праці велика увага повинна приділятися організації сприятливих соціальних умов праці, відпочинку працівників і збереження їх здоров’я [3].
Трудовий процес може бути колективним або індивідуальним. Індивідуальним є процес, в якому зайнятий один виконавець, результати діяльності якого носять індивідуальний характер. Індивідуальний процес в залежності від спеціалізації робочого місця може складатися з різної кількості та виду операцій. У процесі проектування трудового процесу повинен бути розроблений раціональний метод праці робітника, що забезпечує виконання виробничого завдання мінімальними витратами фізичної та нервової енергії, при дотриманні необхідної якості роботи.
При вдосконаленні трудового процесу необхідно аналізувати зміст, порядок і послідовність його здійснення, прийому праці, способи їх виконання [2].
Найбільш тісна кооперація членів колективу досягається при бригадній формі організації праці. Виробнича бригада представляє собою первинний трудовий колектив робочих однакових або різних професій, спеціальностей, кваліфікації, спільно виконуючих єдине виробниче завдання і об’єднаних загальною економічною оцінкою результатів праці. Об’єктивною передумовою такого об’єднання служать організаційно – технічні умови виробництва, тобто такі умови, коли поза бригадної форми ведення виробничого процесу або не можливо, або неефективно.
Бригадна форма створює економічні передумови для високопродуктивної праці на основі внутрішньо бригадної кооперації праці, що приводить до зменшення витрат робочого часу, збільшення часу використання обладнання.
В даний час на підприємствах поширені такі бригадні форми: спеціалізовані та комплексні.
Спеціалізовані бригади організуються з робочих однієї професії або спеціальності для виконання однорідних технологічних операцій. Їх перевагу полягає в тому, що в цих колективах скорочуються внутрізмінні витрати робочого часу шляхом більш організованого забезпечення інструментом, пристосуваннями, заготівлями, органічного поєднання висококваліфікованих робітників з робітниками більш низької кваліфікації, обміну досвідом та посилення дисципліни праці.
Комплексні бригади організують з робочих різних професій і спеціальностей для виконання комплексу технологічно різнорідних, але взаємопов’язаність робіт. Перевагою таких бригад є можливість оптимальної кооперації праці основних і допоміжних робітників, застосування принципу поєднання професій і спеціальностей, гнучкості у вирішенні питань розстановки робітників [4].
Кожна бригада має робочу зону, що охоплює технологічний процес або його відокремлену частину, за нею закріплюються виробнича площа, обладнання, засоби праці, надаються виробничі ресурси і необхідна технічна документація. Виробнича бригада самостійно здійснює виробничий процес і управління ним в своїй робочій зоні, несе колективну відповідальність у межах, що залежать від її діяльності, за результати своєї роботи та здійснення покладених на неї завдань, головні з яких: виконання в строк встановленого виробничого плану (завдання), прийнятих соціалістичних зобов’язань, зустрічних планів, підвищення продуктивності праці, забезпечення високої якості продукції (роботи), раціональне використання обладнання, робочого часу і всіх видів ресурсів, збереження соціалістичної власності.
При бригадній формі організації праці створюються сприятливі умови для прояву творчої енергії і трудової активності всього колективу і кожного трудящого, підвищення кваліфікації, придбання професійних навичок, особливо молодими робітниками, підвищення змістовності праці, скорочення плинності кадрів.
У ряді випадків у бригаду поряд з робочими включаються і окремі інженерно-технічні працівники, праця яких безпосередньо впливає на ефективність роботи і її кінцевий результат. Основними цілями впровадження бригадної форми організації праці є:
Головне завдання розвитку бригадної форми полягає в істотному підвищенні ефективності праці бригад шляхом перетворення їх у бригади нового типу, створення їм необхідних умов для стабільної і високопродуктивної роботи [5].
Робота виробничих бригад може бути успішною за дотримання встановлених принципів їх комплектування, при чіткій системі планування виробничих завдань, обліку результатів праці бригади і організація її оплати.
При підборі членів бригади необхідно суворо дотримуватися розрахункової чисельності працівників, а також відповідності середнього розряду робітників і кваліфікації фахівців середньому розряду та кваліфікації виконуваних робіт. На кожній ділянці виробництва кількісний склад бригад визначають виходячи із специфіки організації і типу виробництва підприємства.
Бригадна організація праці в сучасних умовах дуже актуальна і здатна найкращим чином з’єднати науку, техніку і людей в єдиному виробничому процесі, забезпечити безперервне підвищення продуктивності праці. Така організація праці створює великі можливості для трудової активності працівників, стверджує в трудових колективах почуття товариськості, взаємодопомоги, відповідальності, сумлінного ставлення до праці і один до одного.
В даній роботі розглядалася бригада допоміжного виробництва, яка займається отриманням продукції з цеху основного виробництва, її зберіганням, відвантаженням та постачанням клієнту. Склад цієї бригади має: начальника бригади; приймально – здатчика; приймальника тари;чотирьох вантажників; фасувальника [4].
Допоміжне виробництво, частина виробничої діяльності підприємства, необхідна для обслуговування основного виробництва і забезпечення безперебійного виготовлення і випуску його продукції. Найважливішими завданнями допоміжного виробництва є:
До допоміжного виробництва може бути віднесена діяльність транспортного і складського господарства підприємства. Перспективний напрям вдосконалення допоміжного виробництво — передача найбільш відповідальної і трудомісткої частини допоміжних робіт спеціалізованим підприємствам, обслуговуючим промисловість даного району. Це дозволяє застосовувати в допоміжному виробництві високопродуктивну технологію і передові методи виробництва, здешевлювати виконання відповідних робіт на підприємствах, що обслуговуються спеціалізованими ремонтними, інструментальними і іншими базами, забезпечувати зростання продуктивності праці. На крупних підприємствах і об’єднаннях допоміжне виробництво слід розвивати на основі централізації і спеціалізації робіт, що забезпечують його найбільшу ефективність.
Роль допоміжного виробництва в умовах інтенсифікації виробництва значно зростає і полягає насамперед у створенні умов для технічного переозброєння та реконструкції підприємств, підвищення техніко-економічного рівня основного виробництва, передумов для сталої роботи в 2-3 зміни [5].
Робоче місце – це зона трудової діяльності одного або декількох виконавців, оснащена необхідними засобами для виконання виробничих завдань.
Організація робочого місця представляє собою матеріальну основу, що забезпечує ефективне використання устаткування і робочої сили. Головною її метою є забезпечення високоякісного та ефективного виконання роботи, у встановлені терміни на основі повного використання обладнання, робочого часу, застосування раціональних прийомів і методів праці, створення комфортних умов праці, що забезпечують тривале збереження працездатності працівників. Для досягнення цієї мети до робочого місця пред’являються технічні, організаційні та ергономічні вимоги.
З організаційного боку, наявні на робочому місці все обладнання повинне бути раціонально розташоване в межах робочої зони; знайдено варіант оптимального обслуговування робочого місця по його своєчасному забезпеченню сировиною, матеріалами, заготовками, деталями, інструментом, ремонтом обладнання та оснащення, прибиранням відходів, забезпечені безпечні та нешкідливі умови праці.
З економічного боку організація робочого місця повинна забезпечити оптимальну зайнятість працівника максимально високий рівень продуктивності праці і якості роботи.
Ергономічні вимоги мають місце при проектуванні обладнання, технологічної та організаційної оснащення, планування робочого місця.
В організаційно – технічному аспекті робоче місце припускає раціональні вибір і розміщення технічних засобів, що забезпечують безпечну і ефективну діяльність працівників у відповідних підрозділах підприємства [6].
При вивченні питань оснащення і обслуговування робочих місць необхідно чітко уявляти, що слід відносити до основного і допоміжного обладнання, технологічної та організаційної оснастки, засобам зв’язку та сигналізації, а також знати пропоновані до них вимоги. Правильне оснащення робочого місця передбачає наявність повного комплекту інструменту, документації і пристосувань, які постійно використовуються при виконанні роботи.
Раціональна організація робочих місць та їх обслуговування залежать від різних факторів: галузі промисловості та виконуваних технологічних і трудових процесів, типу виробництва, характеру праці працівників (розумовий або фізичний, легкий чи важкий, різноманітний або монотонний), технічної, організаційної оснащеності і умов праці (сприятливі або несприятливі), рівня кооперації і поділу праці, ступеня рухливості робочих місць та інше. Ці фактори прямо чи опосередковано впливають на спеціалізацію, оснащення і планування робочих місць.
Під плануванням робочого місця розуміють найбільш зручне і ефективне просторове розміщення матеріальних елементів виробництва (устаткування, технологічної та організаційної оснащення, предметів праці і т.п.) для виконання виробничих трудових операцій. Планування робочого місця повинне забезпечувати необхідні зручності при виконанні трудових операцій, сприяти економії руху працівника, забезпечувати безпеку праці, раціональну робочу позу, економне використання робочої площі [7].
Оскільки головним елементом трудового процесу є людина, при організації робочого місця необхідно створювати всі зручності для виконання ним трудового процесу. Тому при підборі обладнання, оснащення, а також при плануванні робочих місць необхідно враховувати санітарно – технічні, біомеханічні, антропометричні та ергономічні показники.
Визначальним чинником при плануванні робочого місця є робоча поза, тобто положення рук і ніг працівника щодо знарядь і предметів праці. Поза працівника під час виконання трудових дій робить вирішальний вплив на його працездатність. Правильна робоча поза забезпечує збереження тривалої працездатності.
Вибір пози, необхідної для виконання трудової операції, істотно впливає на процеси проектування робочих місць. Тут необхідно враховувати всі параметри, що забезпечують працівникові хороші умови огляду поля виробничої діяльності як у вертикальній, так і в горизонтальній площинах.
Виходячи з викладеного, а також з огляду на інші причини нераціональних трудових рухів, можна визначити склад раціонального інтер’єру робочого місця:
При розробці типових проектів фахівці науково – дослідних інститутів, підрозділів підприємств (лабораторій, відділів) повинні забезпечити раціональне поєднання індивідуальних вимог в організації праці на робочому місці і загальних вимог виробництва. Це дозволить найкращим чином врахувати технологічні, організаційні та управлінські аспекти при узгодженні робочих місць різних фахівців.
В цілому проектування раціональної організації праці робітників і службовців за допомогою типових карт передбачає три етапи розробки заходів:
Найбільш раціональна організація робочого місця здійснюється на основі використання типових карт організації праці, які додаються до типових проектів і враховують специфічні виробничі умови підприємства і прийнятий у виробництві технологічний процес [6].
ПРОЕКТНА ЧАСТИНА
2.1. Проектування колективного трудового процесу
При проектуванні колективних трудових процесів досліджуються передові методи виконання операції; аналізується технологічний ланцюжок послідовності виконання роботи; визначається оптимальний варіант технології виконання роботи; здійснюється планування робочого місця і розробляються методи його обслуговування і поліпшення умов праці; проектується трудовий процес на рівні зміни; опрацьовується інструкційно – технологічна карта виконання трудового процесу; проводиться навчання робочих виконанню запроектованого трудового процесу і впровадження запропонованого методу праці на робочих місцях.
Бригада допоміжного виробництва нашого підприємства складається з восьми робітників (начальника, прймально – здачика, приймальника тари, фасувальника та чотирьох вантажників), кожен з яких має свої функції для виконання завдання, поставленого перед бригадою.
Основне робоче місце даної бригади має:
Отже, трудовий процес нашої бригади спроектовано наступним чином:
2.2. Проектування карти робочого місця
Робоче місце – це неподільне в організаційному відношенні (в даних конкретних умовах) ланка виробничого процесу, що обслуговується одним або кількома робочими, призначене для виконання однієї або кількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащене відповідним обладнанням і технологічним оснащенням.
Ергономічні вимоги мають місце при проектуванні обладнання, технологічної та організаційної оснащення, планування робочого місця.
Процесу праці працівника, незалежно від того, які функції він виконує, властиві притаманні йому закономірності, що визначають:
- Розміщення працівника в робочій зоні;
- Положення робочої зони;
- Послідовність, кількість і просторову протяжність складових трудовий процес трудових рухів;
До впровадження більш раціональної розстановки предметів та знаряддя праці, робоче місце нашої бригади виглядало таким чином:
планування А планування В
1 – холодильні камери;
2 – стіл;
3 – концерн з тарою;
4 – ліфт;
При розстановці робочого місця, даними для виявлення ефективності планування є :
за схемою А
3,8 км/ч
За схемою В
1)Відстань, яку проходив робітник за час виконання операції : 6,5 м
2)Середня швидкість руху робітника при переміщенні на робочому місці:
3,8 км/ч
3)Процент амортизаційних відчислень за використання площі: 5%
4)Виробнича площа, відведена під робоче місце: 62 м2
5)Тарифна ставка робітника: 6,92 грн./г.
6)Вартість 1 м2 виробничої площі: 84 грн.
7)Річний ефективний фонд часу праці обладнання: 3780 годин
8)Змінна норма виробки: 679 ящиків.
Для визначення на скільки дане планування робочого місця раціональне, його вичеслення проводиться з урахуванням витрат часу на виконання операції тарифної ставки робітника та амортизаційних відрахувань за використовувану виробничу площу:
=,
де Тш – норма часу на операцію, хв.;
а – процент амортизаційних відчислень за використання виробничої площі;
Сп – вартість одиниці виробничої площі, грн.;
Qп – виробнича площа, відведена на робоче місце, м2;
Фэф – річний ефективний фонд часу праці обладнання, ч.;
Ст – тарифна ставка робітника, грн./г.
Тш=,
де Тсм – час роботи зміни, хв.;
Нвир – норма виробки, шт.
Для знаходження різниці між нормою виробки при варіанті А і варіанті В, необхідно скористатися формулою:
Н’вир = -Нвир,
де Э – економія робочого часу, хв.;
Э= ,
де La, Lb – довжина переміщення робітника за зміну на робочому місці, км.;
Vср – середня швидкість руху робітника при переміщенні на робочому місці, км/г.
La = ; Lb = ,
де Кa,b – відстань, яку проходить робітник за час виконання операції.
Тобто, якщо норма виробки складає 345 ящиків за зміну, а відстань, яку проходить робітники при плануванні А складає 9 м, при плануванні В – 6,5м, то можна вирахувати La і Lb.
La = = 5,8 (км); Lb = = 4,2 (км)
З урахуванням швидкості руху робітника, яка дорівнює 3,8 км/г, варіант планування В забезпечує економію робочого часу на:
Э= = 25,3 (хв.), що дозволяє збільшити норму виробки за рахунок інтенсивного використання резервів робочого часу.
Так, як норма виробки при схемі А складає 645 ящиків, то збільшення норми виробки буде складати:
Н’вир = -645 = 34
Згідно цього: Нвир(В) = 645+34 = 679 (ящиків)
Тепер розрахуємо норму часу на операцію (Тш):
Тш (А)= = 0,74 (хв.)
Тш (В)= = 0,70 (хв.)
Тобто час, який робітники витрачають на проходження від холодильної камери з продукцією до концерну з тарою, а згодом віднесення тари з товаром до ліфту, при плануванні А складає 0,74 хвилини, а при плануванні В – 0,70 хвилин.
Маючи всі дані можна розрахувати раціональність планування А і раціональність планування В:
(А)= = 0,0839
(В)= = 0,0768
Тобто найбільш раціональним є варіант планування В. При даній перестановці скорочується час на операцію, збільшується норма виробки, а отже за зміну бригада може зробити більше роботи при даному плануванні, ніж при попередньому.
Карта організації праці на робочому місці – це документ, який містить відомості про фактичні умови праці на робочому місці, що застосовуються, пільги, компенсації, доплати працівникам і про їх відповідність чинному законодавству, нормах (видачі спецодягу та інше.), а також рекомендації щодо покращення умов праці на даному робочому місці (аналогічних робочих місцях) і, у разі необхідності, пропозиції про скасування (чи про введення нових) пільг і компенсацій.
Карта призначена:
Так як, даний цех і бригада робітників є допоміжними в основному виробництві, то карта їхнього робочого місця матиме вигляд:
Таблиця 1
Карта організації робочого місця
|
Підприємство: Куп’янський молочноконсервний комбінат |
КАРТА ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ |
Цех_________________ Відділення___________ Робоче місце_________ |
|
|
Предмет праці і технологія обробки |
Форма організації праці |
Оплата праці |
|
|
Зберігання, відвантаження та постачання клієнту продукції |
Бригадна, змінна |
Почасова - у вантажника та фасовщика, помісячна – у начальника бригади, приймально – здатчика, приймальника тари. |
|
|
Елементи процесу праці |
Час, хв |
||
|
Отримання продукції з основного цеху; Складання продукції в холодильні камери; Отримання пустої тари; Фасування продукції до тари; Відвантаження продукції |
15 11 6 22 17 |
||
|
Просторова організація робочого місця |
|||
|
Зовнішне планування |
Розміщення предметів в зоні роботи |
||
|
Цеклові переходи |
відстань |
час |
Холодильні камери знаходяться одна від одної, тара зберігається на спеціальних полицях |
|
Від холодильної камери до концерну з тарою; Від концерну з тарою до ліфту |
2,5 м 4 м |
5 с 9с |
|
|
фактори |
|||
|
Перерва 30 хвилин два рази на зміну |
ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ
3.1. Визначення економічної ефективності
Вся доцільна діяльність людини так чи інакше пов’язана з проблемою
ефективності. В основі цього поняття лежить обмеженість ресурсів, бажання заощаджувати час, отримувати як можна більше продукції з доступних ресурсів. Проблема ефективності – це завжди проблема вибору. Вибір стосується того, що виробляти, які види продукції, в який спосіб, як їх розподілити і який обсяг ресурсів використовувати для поточного та майбутнього споживання. Рівень ефективності впливає на вирішення цілого ряду соціальних і економічних завдань, таких як швидке економічне зростання, підвищення рівня життя населення, зниження інфляції, поліпшення умов праці та відпочинку.
Економічна ефективність – найважливіша соціально-економічна категорія, для якої характерні властивості динамічності і історичності. Ефективність виробничої діяльності властива різного рівня розвитку продуктивних сил кожної суспільної формації. Отже, вихідна модель кількісної оцінки ефективності являє собою співвідношення між економічними результатами і витратами, ресурсами. Максимізація кінцевих результатів з одиниці витрат і ресурсів або мінімізація витрат і ресурсів на одиницю кінцевого результату-така первинна мета суспільства, трудового колективу, окремої особистості (працівника).
Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну (відносну) ефективність.
Загальна ефективність необхідна для оцінки та аналізу загальноекономічних результатів та ефективності на різних рівнях економіки (макро-і мікрорівнях) за певний період часу і в динаміці для зіставлення рівня ефективності по підприємствам та регіонам.
Порівняльна ефективність розраховується і аналізується при обґрунтуванні прийнятих виробничо-господарських, технічних і організаційних рішень, для відбору з альтернативних варіантів найкращого (оптимального). Такий відбір здійснюється на основі зіставлення (порівняння) за варіантами системи техніко-економічних показників, розрахунку терміну окупності або коефіцієнта ефективності додаткових капітальних вкладень, величини економічного ефекту.
Для оцінки й аналізу економічної ефективності виробництва застосовуються диференційовані й узагальнюючі показники ефективності.
Ефективність використання якого-небудь одного виду витрат і ресурсів виражається в системі диференційованих показників ефективності. До них
відносяться: продуктивність праці або трудомісткість, матеріаловітдача або
матеріалоємність продукції, фондовіддача або фондоємне, капіталовітдача або капіталомісткість. Диференційовані показники ефективності розраховуються як ставлення випуску продукції до окремих видів витрат або ресурсів, або навпаки – витрат або ресурсів до випуску продукції. Для оцінки економічної ефективності в цілому по підприємству застосовуються узагальнюючі (комплексні, інтегральні) показники ефективності. Ці показники дозволяють більш повно та у взаємозв’язку врахувати багато факторів і складові, які впливають на рівень і динаміку ефективності.
Для обґрунтування показників економічної ефективності заходів по науковій організації праці застосовують різні формули в залежності від використання даних звіту виробничо - економічної діяльності підприємства. Так, відносна економія чисельності робітників (Эч) може бути визначена різними шляхами [8].
Тим робітникам, які зазнали травм під час виконання роботи та отримали тимчасову непрацездатність або професійне захворювання, виплачується матеріальна допомога, а також збитки за рахунок підприємства. В свою чергу підприємство несе втрати також на перепідготовку кадрів для заміни відсутнього робітника і на утримання додаткової чисельності робітників на покриття збитків.
Спробуємо підвисити ефективність за допомогою економії у зв’язку зі скороченням професійної захворюваності і виробничого травматизму:
Эч = (Н1 – Н2)*∑Рні
де Н1, Н2 – втрати робочого часу з тимчасової недієздатності протягом року до і після впровадження заходів, дні;
∑Рні – середній денний розмір збитку, завданого підприємству у зв’язку з отриманням робітником виробничої травми або професійного захворювання, грн. Цей показник включає в себе:
Рн1 – виплата допомоги з тимчасової недієздатності;
Рн2 - оплата регресійного позову за рахунок підприємства на відшкодування збитку особам, які отримали виробничу травми або професійне захворювання;
Рн3 – витрати на перепідготовку кадрів;
Рн4 – витрати по утриманню додаткової чисельності робітників на покриття збитків.
До впровадження заходів втрати робочого часу з тимчасової недієздатності становили 12 днів. Якщо впровадити відповідні міри по забезпеченню сприятливих і безпечних умов праці, провести інструктаж по техніці безпеки робітників, то витрати робочого часу скоротяться на 60%, тобто становитимуть 7 днів.
На досліджуваному підприємстві виплати допомоги з тимчасової непрацездатності складають – 1050 грн., оплата регресійного позову за рахунок підприємства на відшкодування збитку особам, які отримали виробничу травми або професійне захворювання – 1125 грн., витрати на перепідготовку кадрів – 12000 грн., витрати по утриманню додаткової чисельності робітників на покриття збитків – 8455 грн. Згідно цього ефективність становитиме:
Эч = (12 – 7)*∑1050+1125+12000+8455 = 113150 грн.
Підвищити економічну ефективність можна також при зменшенні текучості робочої сили, викликаної незадоволеністю організацією праці. Цей показник вираховується за допомогою формули:
Эс = ∑Рті*
де Кт1 – фактичний коефіцієнт текучості робочої сили у зв’язку з недоліками в організації праці на підприємстві. Становлять – 6,8%
Кт2 – очікуваний коефіцієнт текучості робочої сили після впровадження комплексу заходів з наукової організації праці. Якщо покращити умови праці робітників, то даний коефіцієнт зменшиться до 4,5%.
∑Рті – середньорічний збиток, який спричиняє підприємству текучість робочої сили, грн., в тому числі:
Рт1 – затрати, пов’язані з навчанням знов прийнятих робітників – 18000
Рт2 – додаткові витрати, пов’язані з організаційною роботою по прийому і звільненню робітників за власним бажанням – 34000 грн.
Эс = ∑18000+34000* (1 – 4,5/6,8) = 17680 грн.
Якщо покращити умови праці, зменшивши відсоток нещасних випадків, то можна підвищити працездатність робітника, ефективність його праці і тим самим зменшити економічні витрати підприємства.
3.2.Заходи на підвищення ефективності
Перехід до ринкової економіки вносить ряд істотних коректив у теорію і практику оцінки економічної ефективності, відбору і реалізації оптимальних варіантів виробничо-господарських рішень.
При аналізі всіх показників економічної ефективності враховуються фактори підвищення ефективності виробництва за основними напрямами розвитку та вдосконалення виробництва. Ці напрямки охоплюють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія живої праці, витрат і ресурсів, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції. Найважливішими факторами підвищення ефективності виробництва тут виступають:
Ефективність бригадної форми організації праці визначається кінцевим результатом, відбивається на поліпшенні використання робочої сили (скорочення втрат робочого часу, освоєння і суміщення суміжних професій), засобів праці (поліпшення використання машин і обладнання), предметів праці (економія сировини та матеріалів, палива, енергії) .
Економічний ефект, що досягається за впровадженням бригадної форми організації праці за рахунок підвищення кваліфікації робітників, суміщення професії та робіт, багатоверстатного обслуговування, виражається в збільшенні зростання продуктивності праці та економії по фонду заробітної плати та матеріальних засобів.
Одним із шляхів підвищення ефективності бригадної форми організації праці є створення великих комплексних наскрізних бригад. У них не тільки ліквідують міжзмінні простої, а й домагаються більш повного завантаження обладнання і збільшення коефіцієнта змінності роботи [9].
ВИСНОВКИ
В даній курсовій роботі був розглянутий трудовий процес допоміжного виробництва з застосуванням бригадної (колективної) форми організації праці.
Отже, трудовий процес являє собою сукупність дій, здійснюваних виконавцем у процесі виконання конкретних робіт (функцій). Бригадна форма в трудовому процесі – прогресивна форма організації колективної праці, що відповідає сучасним вимогам виробництва, його наукової організації, зростанню освітнього і культурного рівня трудящих.
За проведеними дослідженнями можна зробити висновок, що така форма організації праці є більш ефективною у порівнянні з індивідуальною працею. Адже робітники, які працюють у колективі швидше виконають поставлені перед ними задачі, а ніж якщо вони будуть робити все по одинці. Бригадна форма організації праці дуже вигідна підприємству, бо у випадку звільнення або захворювання одного з працівників даної бригади, його може замінити інший її член, а отже, підприємство не понесе значних витрат при відсутності працівника.
У проектній частині роботи був представлений схематичний план робочого місця бригади допоміжного виробництва Куп’янського молочноконсервного комбінату. До впровадження відповідних заходів норма часу на операцію становила 0,74 хвилини. При новому плані, тобто коли холодильні камери були ближче поставлені до концерну з ящиками і скоротилася відстань, яку проходив робітник за час виконання операції, норма часу стала 0,70 хвилин. Тобто при зменшенні часу на одну операцію робітник, таким чином, збільшує норму виробки, виконуючи за зміну більше роботи, а отже підвищує економіку підприємства.
Для підвищення економічної ефективності підприємству також необхідно впроваджувати окремі заходи. Наприклад, провести інструктаж робітників для зменшення їх захворюваності і травматизму; покращити умови праці для збільшення працездатності працівників і зменшення їх особистого звільнення
ЛІТЕРАТУРА
PAGE \* MERGEFORMAT 1