Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.Населення трипільської культури
За доби енеоліту з’являється Трипільська культура. Вона була поширена від верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддністрянщини і Надчорномор’я. Трипільська культура проіснувала протягом IV – III тис.до н.е. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Населення на всій території Трипільської культури становило що найменше 1 млн. чол. Селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу рік. Поселення налічували від десятка до сотні жителів та господарських споруд.
На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра і Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували 2000 жителів. Тут вже існувала квартальна забудова, більшість будинків - двохповерхові. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо у світі перші протоміста. Основним заняттям Трипільців було землеробство. Вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Займались садівництвом та виноградством, полюванням і рибальством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками. Збирали врожай серпами з крем’яним лезом. Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. Як тяглова сила використовувались бики. Дуже високого рівня досягло керамічне виробництво. Виготовлення посуду було вже справою фахівців. Він виповнювався у спеціальних печах. Трипільці вже мали гончарний круг. Посуд розписувався чорною, червоною, білою мінеральними фарбами.
2 Розквіт Київської держави
Найбільша могутність Київської держави приходиться на княжіння Володимира Великого(Святославовича) та Ярослава Мудрого (Володимировича).Володимир Великий зосередився на захисті власних кордонів. Він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. При ньому до володінь Київської Русі були включені землі сучасної Західної України та проведена реформа війська та адміністративної системи. У 988 р. Він запроваджує християнство, яке прийшло до Києва з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та поляками.
Князювання Ярослава Мудрого вважається апогеєм могутності Київської Русі. Кордони держави простягнулися від Балтійського до Чорного морів та від Оки до Карпатських гір. Гучна слава Ярослава Мудрого спиралася перед усім на досягнення у внутрішній політиці. При ньому зросла могутність церкви. В Києві в той час було побудовано більше 400 церков. Він звів загальноприйняті закони в єдину “Руську Правду”, яка стала правовим кодексом держави. В ній існуючі закони не лише систематизуватися, але й змінювалися. Так кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, що її встановлювали князь чи його помічники.
3 Причини, х-тер,рушійні сили та поч. НВВ.
На кінець XVI ст. центр подій української історії з Галичини та Волині знову перемішується у Придніпров’я. Розгорілась давня боротьба між осілим людом та кочівниками, посилювана затятим протистоянням християнства та ісламу. Гніт, що поширювався у західних районах, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Внаслідок цього з’являється новий стан – козацтво, що селилося на порубіжних землях.
Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар. сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн. Але в міру того як козаки, вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи щораз переконливі перемоги над татарами та турками, укр. суспільство стало дивитись на них не лише як на борців проти мусульманської загрози, а й як на обранців від національно – релігійного та соціально – економічного гноблення польської шляхти.Козаки стали брати дедалі активнішу участь у розв’язанні цих ключових питань укр. Життя. У 1648р. укр. народ повстав проти польсько – шляхетського поневолення, за свою свободу і незалежність. Розпочалася національно-визвольна війна, яка поклала початок новому періоду української історії.
Причини:
Рушійною силою національно-визвольної війни були українські козаки, селяни, ремісники, міська біднота, козацька старшина, українська шляхта та православне духовенство.
4 Формування і розвиток укр..державності в ході НВВ
На визволених землях - почала складатися нова військово - адміністративна і політична системи, формувалась українська національна держава. Очолював новий державний апарат виборний гетьман, яким став на початку 1648р. Богдан Хмельницький. Йому належала вища військова, адміністративно-політична й судова влада. Панівною верствою стала козацька старшина.
Адміністративний устрій в Україні складався на зразок устрою Запорізької Січі. Всі найважливіші військові й політичні справи мала розв’язувати Військова рада, в якій могло брати участь все військо. Поступово Хмельницький загальну раду скликав дедалі рідше, і головним органом влади ставала рада старшин.
Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральна, вища військова старшина, яка разом становила центральний, гетьманський уряд. Центром, столицею, де перебувало гетьманське правління, в часи визвольної війни стало м. Чигирин. Територія України поділялась на полки, число яких було несталим. На чолі полку стояв полковник, який або обирався, або призначався гетьманом. Він і здійснював усі військові й адміністративні функції на території полку. У містах і селах адміністративні функції виконували отамани. Судочинство в основному було в руках козацької старшини - гетьмана, полковників, сотників та відповідних суддів. Функції козацьких суддів здебільшого поширювалося не тільки на козаків, а й на міщан та селян, зокрема в справах убивств, розбою, крадіжок та інших тяжких злочинів.
5 Політика Петра І щодо України
Прагнучи монополізувати владу, московські царі виступали проти ідеї українського самоврядування. В той час по всій Європі поширювалися принципи та практика абсолютизму. Такі представники абсолютизму як Петро І і Катерина ІІ вважали централізований уряд найбільш ефективним і передовим. Українська ж політична еліта прагнула до збереження автономій. З 1700р Росія вела війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря. У цю війну була втягнута і Україна. Наміри Петра І спрямувати потоки товарів на європейський ринок через Прибалтику означали для України розрив традиційних економічних зв’язків з європейськими країнами. Петро І враховував лише інтереси Росії і вимагав від України для війни все більше матеріальних і людських ресурсів. Козацтво утримувалося за рахунок населення України. Збільшувалися різні податки та збори, в Україні розташовувалися багато російських військ, які грабували і гнобили населення. Господарство України руйнувалося, торгівля занепадала. Російські воєводи самовільно розпоряджалися в містах України та козацьких військах, не рахувалися ні з законами, ні з звичаями України. Після Полтавської битви Петро І видав указ, за яким козацькі війська підпорядковувались московським воєводам. Резиденцію гетьмана було перенесено до м. Глухова. Крім гарнізонів у фортецях, у містах України було розташовано 10 драгунських полків, яких утримувало місцеве населення. 29 квітня 1722р. Петро І створив Малоросійську колегію з 6 царських офіцерів. Вона стала вищим судовим, контролюючим і наглядовим органом в Україні. Після смерті Скоропадського у 1722р. цар призначив виконувати обов’язки гетьмана Павла Полуботка. П.Полуботок та частина козацької старшини не раз зверталися до Петра І з проханням не обмежувати автономні права України. У квітні 1723р П. Полуботка та частину генеральної старшини за наказом царя було заарештовано і посаджено у Петропавловську фортецю.18 грудня 1724р у фортеці Полуботок помер, а 28 січня 1725р помер Петро І.
6 Ліквідація автономного устрою укр.. Катериною ІІ
Катерина II, ставши у І762 р. царицею, поставила метою уніфікувати системи управління по всій країні, скасувавши особливості, що були в Україні. У 1764 р. Катерина ІІ скориставшись з того, що серед старшини поширилась агітація за те, щоб просити уряд зробити гетьманство спадковим, гетьманство було ліквідовано. К. Розумовський дістав від цариці велику пенсію і чималі земельні володіння в Україні. Він отримав чин генерала-фельдмаршала. Жив як приватна особа, не втручався в політичне життя. В Лівобережній Україні було створено Малоросійське генерал-губернаторство. Для управління було створено Малоросійську колегію з 8 чоловік (4 росіян і 4 українців). Президент колегії – малоросійський генерал – губернатор граф Румянцев. Йому Катерина ІІ наказала вести лінію на повну ліквідацію всіх залишків автономії України. Він мусив старатися викоренити серед українців фальшивий погляд на себе, як на народ, цілком відмінний від москалів. У І765 р. уряд ліквідував слобідські козацькі полки і замість них створив регулярні гусарські полки. У І764 р. за розпорядженням уряду було створено Новоросійську губернію яка складалася з двох провінцій: Єлизаветинської - на правому березі Дніпра і Катеринославської на лівому.8 квітня 1783 р. Катерини II підписала маніфест яким було ліквідовано Кримське ханство і на його території створювалась Таврійська область. Перемога Росії у війні і перенесення кордонів на південь, змінили становище Запоріжжя і вплинули на його долю. Запорожці брали активну участь у багатьох антифеодальних виступах поза межами Запоріжжя, в селянській війні під проводом О. Пугачова, у гайдамацькому русі. До Запоріжжя втікали селяни - кріпаки. На Запоріжжі не було кріпосного права. Усе це не вкладалося в рамки політики самодержавства. 1775 р. Катерина ІІ доручила командуючому 1-ю армією генералові Петру Текелію при переході з Дунаю на Волгу зайняти своїми військами Січ і знищити Кіш. Війська Текелія 4 червня І775 р. оточили Січ, а наступного дня зайняли і зруйнували її. 3 серпня 1775 р. Катерина II видала маніфест, який офіційно сповіщав про ліквідацію запорізького козацтва із знищенням і «самої назви запорізьких козаків».
7.Кирило-Мефодіївське товариство
Криза кріпосницького господарювання, посилення колонізаторської політики царизму в Україні зумовлювало розвиток національного руху. Його найрадикальніших учасників уже не задовольняли лише культурно-просвітницькі заходи щодо видання українських книжок і журналів, вивчення та популяризації знань з історії України. На передній план вийшли вимоги ліквідації самодержавно-кріпосницького режиму, встановлення республіканської форми правління, державної незалежності України. У 40 рр. XIX ст. центром національно-визвольного руху став Київ. Вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець Микола Гулак, професор Київського університету Микола Костомаров та ін. створили на початку 1846 р. справжню нелегальну політичну організацію - Кирило-Мефодіївське товариство. У засіданнях активу участь брали Т.Шевченко, Пантелеймон Куліш, Георгій Андрузький та інші. Головна мета КМТ - утвердження національно - державної незалежності України з демократичним ладом. Київ мав стати центральним містом конфедеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативний, регулюючий міждержавні взаємини, орган - собор. Для загального захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо. Всі громадяни мали навчатися військовій справі, щоб бути готовими в разі війни стати на захист батьківщини. Ідеї визволення слов’янських народів з під іноземного гніту та їх державно-федеративного єднання мали поширюватися шляхом літературно-просвітницької пропаганди. Члени братства виступали за повалення царського самодержавства і ліквідацію кріпацтва в Російської імперії. Програму товариства викладено в «Книзі буття українського народу» або «Законі Божому». Був розроблений і статут організації. В ньому конкретизувалися ідеї рівноправності народів держав і громадян майбутньої Слов’янської республіканської конфедерації і викладалися статутні права і обов'язки членів КМТ. Найвизначнішою постаттю серед членів КМТ був Тарас Григорович Шевченко. Його творчість заклала основи перетворення етнічної спільноти у політично свідому націю. Увесь пізніший український національний рух тією чи іншою мірою виводився з поезії Шевченка. А його мученицька особиста доля послужила джерелом для витворення сильного національного міфу, який надихав наступні покоління українських діячів. КМТ проіснувало трохи більше року. У 1847 р. за доносом студента Олексія Петрова в Києві заарештували всіх 12 постійних учасників засідань товариства і під конвоєм відправили до Петербурга. Микола І затвердив вирок кожному, їх заслали до різних місць Російської імперії. Одностайність, з якою російські офіційні і суспільні діячі засудили діяльність КМТ відображала певні специфічні риси формування російської національної ідеології.
8.Український національний рух 60-80 ч рр XIX ст.
Провідні російські інтелектуали не мали найменшого сумніву щодо «російськості» українських земель, і цей погляд збігався з офіційною позицією російського самодержавства. За таких умов спроба КМТ утвердити окрему від російської українську ідентичність сприймалася всіма колами російського суспільства, як національна рада. Повернувшись наприкінці 50 рр. із заслання, члени КМТ оселилися на постійне мешкання в Петербурзі. Тут в 1859р. було створено першу українську громаду - культурно-освітню організацію, що ставила собі за мету поширення національної ідеї шляхом видання книг, журналів, проведення вечорів, тощо. У 1861-62 рр. виходив науково-літературний місячник «Основа», що видавався Пантелеймоном Кулішем за участю Миколи Костомарова і Тараса Шевченка. У 1861р. у Києві виникла своя громада з числа студентів Київського університету та місцевої інтелігенції. Одним з основних напрямків діяльності Київської громади була організація недільних шкіл для дорослого населення. Громади займалися переважно проведенням культурно-освітніх заходів, їх учасники брали участь в роботі недільних шкіл, видавали українські підручники, збирали і публікували збірки усної народної творчості. Всіх громадівців об'єднала єдина мета: домогтися повалення Російської імперії, покінчити з будь-яким національним гнобленням і демократизувати політичний режим в Україні. Після придушення польського повстання 1863 р. царський уряд починає трактувати український рух як польську інтригу. Було розгромлено Полтавську і Чернігівську громади, проведено арешти у Києві та Харкові, закрито всі недільні школи. Але найбільшої шкоди завдав циркуляр Міністра внутрішніх справ Валуєва 1863 р.. яким заборонялося друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. Заборона не стосувалася художньої літератури. Наміром російського уряду було те, щоб не допустити поширення україномовних видань серед простого люду, а шкільні та релігійні видання призначались саме для цього. Валуєвський циркуляр перешкоджав перетворення українського руху в масове явище, оскільки це становило серйозну загрозу для територіальної цілісності імперії. Громадівці Києва, Одеси обрали раду - центральний керівний орган «федеративного об'єднання громад» усієї України. До складу ради увійшли професор Київського університету Володимир Антонович, етнограф Павло Чубинський («Ще не вмерла Україна», слова Чубинського, музика М.Вербицького) та інші. Активними членами громадівського руху були Микола Лисенко (композитор), письменник і драматург Михайло Старицький, Панас Мирний, вчений історик Михайло Драгоманов. У М.Драгоманова знайшов своє найпослідовніше вираження курс на поєднання соціалізму з національною справою. Він був далекий від ортодоксального марксизму, не визнавав пріоритету економічного фактора розвитку суспільства, диктатури однієї партії чи одного класу. Драгоманов у центр уваги ставив свободу особистості. Його ідеалом була політична організація, близька до державного ладу Англії та Швейцарії. Він відкидав терористичну тактику російських народників. Український соціалізм у драгоманівській версії мав загальнолюдський, етичний характер і став головною ідеологією українського руху в другій половині ХЇХ - на початку XX ст.
9.Створення Центральної Ради.Проголошення автономії України. І. Війна вкрай загострила політичні та національні суперечності Російської імперії, активізувала визвольний рух поневолених народів проти самодержавства. Революційний вибух припав на 1917р. У січні відбулися виступи в пам'ять про «криваву неділю» 1905р., у лютому - мітинги, страйки, які переросли в загальний політичний страйк, а потім у збройний виступ в Петрограді. 2 березня 1917р. Микола ІІ зрікся престолу. Відмовився від влади і його брат. Так в Росії припинила своє існування царська династія і впала монархія. 3 березня було сформовано Тимчасовий Уряд.
Перемога Лютневої революції і крах самодержавства в Російській імперії обумовили зміну органів влади в Україні. Губернаторів було усунено. Вищою посадовою особою в губернії став комісар Тимчасового Уряду. На місцях почали створювати громадські комітети, до яких увійшли члени міських дум, підприємці, інтелігенція. Відбулися з'їзди, які обрали виконавчі губернські комітети. Паралельно створювалися ради робітничих і солдатських депутатів, до керівництва яких прийшли есери і меншовики. Поновилися старі, виникали нові українські політичні партії: Товариство українських поступовців (ТУП), яке реорганізувалося в Союз українців - автономістів, соціал-демократи, соціал-революціонери, Українська селянська спілка. Відроджувалися «Просвіти». Розгорталися кооперативні організації. Були засновані Військова Рада, Центральний український кооперативний комітет, з'явилися газети.
4 березня 1917 р. у Києві зібралися представники українських партій, наукових, освітніх кооперативних, студентських та інших організацій, які проголосили створення Української Центральної Ради, завданням якої мало стати об'єднання всіх українських сил. Головою було обрано М.Грушевського
Основні напрямки політичної програми ЦР:
1.Боротьба за національно-територіальну автономію у складі 9 українських губерній та етнічних земель.
2.Підготовка виборів в Установчі збори з метою розв’язання питання про автономію України у складі Російської республіки.
3. Співпраця з Тимчасовим Урядом.
4.Надання національним меншинам рівних політичних прав.
Революційна хвиля відродження охопила і військовослужбовців - українців. 22 березня в Києві відбулося
10 (23) червня 1917р. Комітет (Мала рада) Центральної Ради ухвалив
І Універсал Центральної Ради до українського народу в якому було оголошено: «Однині самі будемо творити наше життя».
Положення І Універсалу:
1.Автономія України в складі Росії.
2.Право ЦР проголошувати універсали – акти конституційного значення.
3.Загальнонародні, рівні, прямі вибори Всенародних Установчих зборів шляхом таємного голосування.
4.Відмова передавати податок до центральної російської скарбниці, введення українського податку.
5.Надання широких національно-культурних прав національним меншинам України.
Прийняття І Універсалу сприяло консолідації (об’єднанню) українського суспільства.
Тимчасовий Уряд опублікував «Звернення до українського народу», де закликав не відриватись від Росії.
15 (28) червня Комітет Центральної Ради створив тимчасовий революційний уряд - Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком, який водночас виконував обов'язки генерального секретаря внутрішніх справ.
10 IV Універсал ЦР: історичні умови прийняття та його значення
9(22) січня 1918р. ЦР прийняла ІV Універсал.
Положення ІV Універсалу:
1. УНР проголошувалася незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.
2. УНР встановлювала мирні взаємини із сусідніми державами – Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною.
3. ЦР виступала від імені народу України до скликання Українських Установчих зборів.
4. Генеральний секретаріат був перейменований на Раду Народних Міністрів.
5. Урядові доручалося закінчити мирні переговори з Німеччиною та її союзниками, укласти з ними мир.
6. Передбачалася демобілізація армії та створення міліції, запровадження суворого контролю над банками, навесні – роздача землі селянам без викупу.
IV Універсал затвердив процес розвитку українського національного руху, відкинувши ідеї автономії та федералізму. Підтверджувались демократичні свободи, право національно-персональної автономії для всіх народів. Остаточний устрій, зазначалось в Універсалі, проведуть Українські установчі збори.
IV Універсал - вершина державотворчості Центральної Ради. За 11 місяців, з березня по січень, пройдено шлях від, вимоги автономії до проголошення самостійності. Протягом цього часу творилися елементи української державності: визначалася-територія, об'єднувався народ навколо ідеї державотворення, готувалися кадри, створювалися організації її установи. Було проведено календарну реформу. Схвалено грошову систему. Тризуб - державний герб, синьо-жовте полотнище - прапор держави. Схвалено адміністративний поділ на землі, яких визначено 30.
Проголошення самостійності УНР ще більше активізувало дії українських більшовиків. На заводі «Арсенал» розпочалось повстання (14 (27) січня 1918р.). 22 січня ( 4 лютого) 1918р. цей виступ було придушено.
Проте тривав наступ російських більшовицьких військ. На станцію Крути було направлено загін київських студентів та гімназистів, в кількості 300 осіб, які повинні були зупинити наступ більшовиків. Всі вони загинули.
Втримати Київ не вдалося . 8-9 лютого 1918р. червоноармійці зайшли в Київ. За час знаходження в Києві червоної армії було розстріляно до 6 тис. чоловік. Наступ російського радянського війська на Україну мав всі ознаки окупації. Це ще раз підтверджує витяг з наказу командуючого більшовицькими військами Муравйова «Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, і там, де її встановлюємо, всемірно підтримуємо її силою цих багнетів».
Уряд УНР перебрався до Житомира. ЦР потерпіла поразку у війні проти більшовиків. Причини цієї поразки полягають у слідую чому:
Війна радянської Росії з ЦР негативно вплинула на перебіг національно-визвольної революції.
11.Внутрішня та зовнішнея політика уряду П.Скоропадського
Внутрішня політика. У «Грамоті до всього Українського Народу», проголошеній 29 квітня 1918 p., гетьман заявляв, що він «відкликнувся на поклик трудящих мас Українського народу і взяв на себе тимчасово всю повноту влади». Відповідно до цього документа, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом. Гетьман проголошувався гарантом порядку і законності до виборів представницького органу влади — Українського Сейму. Мали місце розпуски земств і міських дум (Катеринослав, Одеса), кадрові чищення центрального й місцевого апаратів влади. Поліцейські функції виконувала «державна варта» (департамент МВС). Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки. Відновлено діяльність залізниць. У промисловості зберігалися кризові тенденції кінця 1917 — початку 1918 рр. У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 р. Створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи. Продовження курсу Столипінської аграрної реформи — підтвердження права власності селян на землю, виділення і продаж общинних земель, заходи до формування широкого класу середніх землевласників. Курс на розділ латифундій до жовтня 1918 р. блокувався польським аристократичним лобі і німецьким командуванням. Зберігалася державна хлібна монополія. Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, історії та географії як обов'язкових предметів. Створені Українські державні університети в Києві і Кам'янець-Подільському, Історико-філологічний факультет у Полтаві, Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український Історичний музей, Українська національна бібліотека, Український Театр драми і опери, Українська Державна Капела, Український Симфонічний Оркестр, Українська академія наук. Видавництво.
Зовнішня політика. Значними були успіхи гетьманської України в зовнішній політиці. Вона поширила дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Що ж до дипломатичних зносин, то вони існували з 12 державами світу: Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Фінляндією, Швецією, Іспанією, Данією, Голландією та ін. Першочергового значення український уряд надав налагодженню добрих відносин з Німеччиною. 2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську Державу. Правда, водночас гетьманський уряд дав німецько-австрійським окупантам нові «законні» підстави для пограбування України. Він підписав у вересні 1918 р. торговельний договір з Німеччиною і Австро-Угорщиною, за яким з України мало бути вивезено не менш як 100 млн. пудів хліба, 11 млн. пудів м'яса (у живій вазі), 300 тис. голів овець, 400 тис. пудів сала, 2 млн. пудів м'ясних консервів, багато іншого продовольства й промислової сировини. Визначним досягненням української дипломатії стало підписання 12 червня 1918 р. в Києві прелімінарного миру з Раднаркомом РСФРР. У ньому Радянська Росія визнавала незалежність Української Держави. Активною була політика гетьманського уряду, спрямована на включення до складу України українських етнічних земель, які перебували під владою Росії (північні повіти Чернігівщини, західні й південно-західні повіти Воронезької й Курської губерній), Польщі (Підляшшя й Холмщина), Румунії (Північна Бессарабія). Було підписано попередній договір з Кримом, який на автономних засадах мав увійти до складу України. Однак надто короткотривалим був період правління П.Скоропадського, щоб остаточно вирішити згадані проблеми.
12.ЗУНР історичні умови створення ,її внутрішня і зовнішня політика
В жовтні-листопаді 1918 під впливом поразки в І світ. війні Австро-угорська імп. почала розпадатися. 18 жовтня 1918 у Львові представники зах-укр політичних партій створили українську Народну Раду. 19 жовтня 1918 Національна Рада проголосила створення на західних землях України ЗУНР. Президентом став Євген Петрушевич. В цей час поляки готувалися відновити Річ Посполиту в межах 1772 року, включивши до її складу і східну Галичину. 3 листопада 1918 вони захопили вокзал у Львові. Народна революція переросла у війну за незалежність республіки.
Внутрішня політика: 5 листопада 1918 Національна Рада видала маніфест, де проголошувалося загальне виборче право, рівність громадян, 8-годинний робочий день, соціальний захист, охорона праці і громадського спокою, проведення аграрної реформи. 9 листопада 1918 сформовано уряд – Тимчасовий Державний Секретаріат на чолі з Костянтином Левицьким. 13 листопада 1918 проголошено Тимчасовий закон про державну самостійність. Положення закону: 1) визначалися кордони держави – майже 70 тис км2 з населенням 4 млн чол.; 2) визначався державний устрій, прапор, герб; 3) затверджувалась державність укр мови.
Для виведення країни з кризи розроблено програму заходів: 1) монополізація продажу с/г продукції; 2) відновлення роботи залізничного транспорту; 3) введена в обіг валюта – гривня і карбованець; 4) 4 квітня1919 прийнято закон про землю – передбачалась ліквідація великого землеволодіння та передача землі малоземельним і безземельним селянам.
Зроблені кроки створення жандармерії і укр галицької армії. Створити регулярну армію не вдалося. Уряд ЗУНР не зміг взяти під контроль нафтовидобувну промисловість, зyпинити інфляцію і реалізувати трудове законодавство.
Зовнішня політика: зовнішня політика була складною. З перших днів існування ЗУНР опинилась в стані війни з Польщею. Невдалі спроби добитися міжнародного визнання ЗУНР. Під тиском польських військ в кін травня 1919 уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, потім до Станіславова, згодом змушений піти в напрямку до р. Збруч. 16 липня 1919 президент Петрушевич дав наказ своїй армії перейти Збруч і з*єднатися з військами Директорії. Так ЗУНР була ліквідована, народ опинився в польській неволі. Висновок: проголошення ЗУНР відкривало широкі можливості, програма керівництва ЗУНР була демократичного характеру, але через складні зовнішньополітичні обставини не була реалізована.
13.Причини поразки та історичне значення українскої національної\демократичної революції 1917-1920 рр
Внутрішні причини: 1) низька національна і політична свідомість народних мас; 2) нерішучість інтелігенції у питанні про незалежність і схиляння її до автономії чи федерації; 3) селяни не підтримували ідею національної незалежності на поч. революції, а наприкінці громадянської війни, коли більш освічені селяни стали схилятись на цей бік, краща можливість завоювання незалежності була втрачена; 4) лідери укр. політичної еліти не мали досвіду державної роботи і сповідували народницьку, а не державну ідею; 5) занедбана роз*яснювальна діяльність керівників революції, порівняно з чіткою злагодженою пропагандою більшовиків.
Зовнішні причини: 1) шлях до незалежності України перетнули поляки на Заході та більшовицька Росія на сході. Проти незалежності України виступали і білогвардійці; 2) Україну не визнавали країни Антанти – переможці в І світовій війні, які прагнули зберегти «єдину і неподільну» небільшовицьку Росію.
Істор. значення укр. революції: українці заплатили своїми життями за прагнення незалежності більше, ніж інші європ. нації. Здобутки громадянської війни: 1) національна свідомість поширилася на усі верстви укр. суспільства; 2) набуто досвіду будівництва національної держави, поява укр. урядів привчала селян вважати себе українцями; 3) змінилося відношення інш. держав до України. Росія – формально сприйняла ідею незалежності радянської України; Польща – визнала УНР; більш гнучка позиція в цьому питанні країн Антанти; 4) висувалася і реалізовувалася ідея соборності укр. земель. Окреслилася територія України; 5) селяни показали здатність скидати уряд і боротися за свої інтереси, здобули впевненість в своїх силах і почуття самоцінності.
Іст. уроки революції: необхідні: чітка програма розбудови держави, об*єднання національно-патріотичних сил і вміти йти на взаємні поступки і компроміси, спиратися на сили народу, швидко вирішувати нагальні соц.-екон. проблеми, охорона інформаційного простору і припинення діяльності ворожих партій і організацій, створення регулярної армії, наступальна агітаційно-пропагандистська робота, забезпечення зовнішніх політичних і економічних інтересів України, широка міжнародна підтримка.
14.Економічне становище Радянської України в добу непу(1921-1929)
Економічне: Невдоволення населення політикою "воєнного комунізму" привело до масових повстань. У лютому-березні 1921 відбулося антибільшовицьке повстання моряків Балтійського флоту в Кронштадті. Опір посилювався. У лютому 1921 Ленін запропонував відновити принцип матеріальної зацікавленості в с/г виробництві. Суть непу: 1) заміна продрозкладки на продподаток; 2) дозвіл вільної торгівлі с/г продукцією; 3) дозвіл оренди землі і застосування вільнонайманої праці; 4) повернення дрібних і середніх підприємств їхнім власникам; 5) проведення децентралізації управління економікою; 6) об'єднання підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок; 7) скасування обов'язкової трудової повинності; 8) скасування зрівнялівки в оплаті праці; 9) залучення іноземного капіталу шляхом створення концесій та спільних підприємств. У 1921 велика посуха та неврожай охопили основні зернові центри Поволжя. Північний Кавказ, Україну. В Україні голодувало до 1 млн. чоловік. Голод в Україні замовчувався і офіційно вважалося, що її продовольче становите цілком задовільне. Керівництва КП(б)У майже до весни 1922 виконувало інструкції Москви і надсилало вагони з продовольством з України до промислових центрів Росії, голодуючим Поволжя. В Південній Україні продовжувалися хлібозаготівля, конфіскації продовольства. Тільки з середини 1922 українські губернії почали одержувати необхідну допомогу, наслідки голоду було ліквідовано в 1923. Впровадження непу в с/г поступово стабілізувало продовольче становище суспільства. Застосування об'єктивних ринкових законів у аграрній сфері дозволило вирішити і важливу політичну проблему. Припинялися селянські повстанські рухи. На дрібних заводах і фабриках допускалося приватне господарювання, участь іноземного капіталу у формі концесій. Була легалізована приватна торгівля, відновлена підприємницька діяльність. У 1922 – 1924 було проведено грошову реформу, наслідком якої стала фінансова стабілізація як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках. Підтримувався розвиток кооперативів. З весни 1921 підприємства були підпорядковані місцевим радам народного господарства. Було створено Зрівнялівка в системі оплати праці серед робітників і службовців ліквідовувалась, вони стали одержувати відрядну оплату праці. Позитивні зміни відбувалися в електроенергетиці, машинобудуванні. металургії.
Політичне: На початку 20-х в Україні діяло майже півтора десятка політичних партій. Всі вони, окрім КП(б)У, мали свої власні програми і статути, їх керівні органи знаходилися на території України. КП(б)У, яка виникла в липні 1918. Партія боротьбистів чинила опір офіційній владі в питаннях зміцнення радянської влади в Україні. В липні 1920 самоліквідувалась. Українська партія соціалістів-революціонерів виникла у травні 1918. Виступала проти воєнно-політичного союзу радянських республік, підтримувала укр національний рух. У березні 1920 самоліквідувалася. Українська комуністична партія була створена в січні 1920, виступали проти офіційного курсу радянської влади в Україні. Припинила своє існування у квітні 1925. Офіційна влада змусила і інші легальні політичні партії саморозпуститися. Діяльність нелегальних партій була припинена шляхом масових арештів їхніх членів. Комуністична партія відкрито монополізувала всю повноту влади в країні. КП(б)У була складовою частиною ВКП(6) і робила те саме: зрощення правлячої партії з держапаратом; переведення всіх державних та громадських організацій під контроль компартії, виникнення в кінці 20-30рр репресивного апарату, який став невід'ємною частиною тоталітарного режиму в умовах однопартійної системи. Етапи входження України до складу СРСР: 1) влітку 1919 відбулося входження України, Білорусі, Росії,Латвії, Литви довоєнно-політичного союзу. Усі сфери життя контролювалися з Москви. 2) представники Росії та України підписали Союзний робітничо-селянський договір про воєнний та господарський союз, за яким об’єднувались комісаріати військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти, телеграфу та вищі ради народного господарства. Аналогічні угоди уклали інш республіки. Обговорювалась модель союзу. У жовтні 1922 пленум ЦК РКП(б) прийняв модель: Росія в Союз входила на рівні з іншими республіками з утворенням союзних органів влади і управління. 3) 30 грудня 1922 в Москві відбувся І Всесоюзний з’їзд Рад, який затвердив Декларацію про утворення союзу і союзний договір. В січні 1924 прийнята перша союзна Конституція, ні Декларація, ні Договір не затверджувались. У травні 1926 затверджений новий текст Конституції, в якій законодавчо закріплювався вступ Радянської України до СРСР. Правове становище України: В компетенції союзних органів: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, планування народного господарства, оголошення війни, підписання миру. Союзно-республіканські органи відали фінансовою системою, питаннями праці, продовольства, промисловості. В компетенції республік: внутрішні справи, с/г, юстиція, освіта, охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Поступово союз перетворювався в унітарну державу.
15.Колективізація та голод 1932-1933 рр. в Україні
Колективізація – процес об*єднання дрібних одноосібних господарств у великі кооперативні соціалістичні господарства. Щоб підпорядкувати селян державі, треба було колективізувати село. Керувати кількома колгоспами легше, ніж усіма індивідуальними господарствами. В листопаді 1929 Пленум ЦК ВКП(б) створив комісію для розв*язання питань суцільної колективізації, очолив Яковлєв. 5 січня1930 видано постанову «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Завершення колективізації в Україні планувалося за рік. Мета: шляхом відчуження селян від землі та результатів своєї праці і об*єднання їх в колгоспи полегшувалась експлуатація аграрного сектора державою. Селянин перетворювався на найману робочу силу, залежав від бригадира і голови колгоспу, а ті від районного керівництва. Нещадна експлуатація села була головним джерелом надходження коштів.
Етапи колективізації: 1) 1929-1930 – суцільна колективізація, утворення колгоспів, забирали все: велику рогату худобу, коней, птицю. Застосовувались терористичні акти проти тих, хто чинив опір. 2) серед – 2 пол. 1930 – наростання напруги у стосунках влади з селянами. Виходить окозамилююча стаття Сталіна «Запаморочення від успіхів». Прийнято постанову «Про боротьбу з викривленням парт лінії в колгоспному русі». Почався вихід селян з колгоспів. 3) 1931-1933 – новий етап суцільної колективізації. Прискорення темпів. Створення машинно-тракторних станцій, як засіб економічного контролю за виробничою діяльністю колгоспів. Наслідком став голод 1932-1933. (перші ознаки голоду були ще в 1931. у жовтні 1932 в Україну прибула комісія для нагляду за хлібозаготівлею. В республіці оголошено блокадне становище – селища, які не виконували план, заносилися на «чорну дошку», жителі не мали права на виїзд, конфіскувались усі запаси продовольства. Втікачів до міста розбивали загрожувальні загони. 1 листопада 1932 – 1 лютого 1933 в Україні додатково «заготовлено» 105 пудів зерна. Взимку-навесні 1933 смерть від голоду набула масового характеру. Випадки людоїдства та трупоїдства. Вимирали села, вилучення продовольства продовжувалося. Загибель людей від голоду радянська вдала приховувала. Втрати від голоду складали приблизно 7,5 млн чоловік); 4) 1934-1937- завершальний етап. Одноосібники від безвиході змушені іти в колгоспи. В колгоспи об*єднано 96 % селянських дворів та 99 % посівних площ. Велася боротьба проти «куркулів» (селяни, які мали трохи більше майна, ніж інші; противники колгоспів) , відбувався розкол села за майновим станом. Селян, які не виконували рішень сільських сходів щодо хлібозаготівель, штрафували, розпродували майно і виселяли. 27 грудня 1929 проголошено політику «ліквідації куркульства як класу». 3 категорії куркулів: учасники антирадянських виступів і терор. актів (відправлялись в тюрми в концтабори), які чинили опір розкуркуленню (виселялись в Сибір), розкуркулені, що не чинили опору (давалися землі за межами колгоспних масивів).
Результати колективізації: скасовано необґрунтовану продрозкладку, колгоспники і одноосібники могли продавати залишок після виконання державних поставок, деградація с/г виробництва, 7 серпня 1932 видано т. зв. «Закон про 5 колосків», 1932 введено паспортну систему міського населення; ліквідовувалась карткова система розподілу продуктів, відроджувались підсобні господарства, тваринницькі ферми; низька ефективність господарювання на селі, різке зменшення населення.
16.Фашитський окупаційний режим на території України
Перед війною гітлерівці розглядали 2 основних варіанти, як розпорядитися Україною: 1) здобути підтримку українців в боротьбі проти Кремля, надавши їм власну державу, яка мала перебувати під опікою Німеччини; 2) (до якого схилялась більшість нацистського керівництва) цілком нехтував інтересами українців і передбачав їх нещадну експлуатацію на користь Німеччини. У серпні1941 Гітлер наказав поділити Україну на окремі адміністративні одиниці: 1) рейхскомісаріат Україна (Правобережжя і більша частина Лівобережжя), столиця – місто Рівне, правитель Еріх Кох, відомий своєю жорстокістю і нетерпимістю, особливою ненавистю до слов*ян; 2) Галичина (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області). Її німці перетворили на один з районів Генерального губернаторства Польщі; 3) Буковина (Чернівецька обл.) і частина Південно-Західної України, включаючи Одесу, були передані Румунії і називалися Трансністрією; 4) наближені до лінії фронту східні землі України залишалися під управлінням командування німецької армії. В Україні на всі важливі адміністративні та господарські посади призначали німців, українцям дозволялось займати лише найнижчі посади (сільський староста, мер невеликого міста, поліцай). Нацисти використовували Україну як джерело примусової праці для роботи в Німеччині. На поч. 1942 почалося вивезення молоді до Німеччини. З 2 800 000 остарбайтерів, 2 300 000 були з України. Кох різко обмежив надходження продуктів у міста. Голод у містах став звичайним явищем. Багато жителів міста були змушені перебратися на село, щоб вижити. Київ втратив близько 60% своїх жителів. З 370 тис жителів Харкова для роботи в Німеччині вивезли 120 тис, 30 тис - розстріляли, а 80 тис – померли з голоду. Кох вважав, що 3-х класів початкової школи для українців більше ніж достатньо. Була згорнута система медичного обслуговування в Україні. Терор окупаційних властей викликав широкий рух Опору в Україні. Водночас частина українського населення, скривджена більшовицьким режимом, байдуже сприймала «новий порядок» Гітлера, не вбачаючи великої різниці між Гітлером і Сталіним. Майже 220 тис українців пішли на співпрацю з окупантами, служили в німецькій армії і поліції (за Субтельним). Певна частина населення наймалася на роботу в адміністративний апарат, переважно з метою врятувати себе та своїх близьких від голоду. Саме в Рейхскомісаріаті Україна нацистський режим набував своїх найбільш екстремальних форм. В Галичині німецькі власті пводили себе не так жорстоко. Галичанам дозволили утворити у Львові представницький орган – укр. земельний комітет. Тут існувала початкова, середня та професійна освіта. Українці в Галичині мали змогу в обмежених масштабах організовувати кооперативи та вести культурну діяльність. Порівняно з німецькою, румунська окупація південно-західної України була ліберальнішою. Румуни утримувались від застосування широкого політичного терору і дозволяли вільно торгувати. Але вони придушували всілякі прояви українського націоналізму. Політика нацистів в Україні була жорстокою і необачною. На думку багатьох сучасних істориків, неспроможність німців ефективно використовувати проти радянського режиму неросійські народи, були однією з їх найбільших помилок у війні.
17.рух Опору в роки Другої світової війни на території Ураїни
Організацією партизанського руху і антифашистського підпілля з початку війни займалася група працівників ЦК ВКП(б) і НКВС під керівництвом М. Бурмистренка, згодом М. Співака. Наприкінці 1941 утворюються відомі партизанські загони О.Федорова на Чернігівщині, С.Ковпака на Сумщині, кілька десятків загонів на Харківщині і Донбасі, що діяли у прифронтовій смузі в контакті з регулярними військами. На початку 1942 в Україні діяв 91 партизанський загін. Боротьба з радянськими партизанами відволікала сили вермахту. Поразка німців під Москвою і наступальні операції Червоної армії на Півдні взимку 1942 створили сприятливі умови для розгортання збройної боротьби в тилу окупантів для чого 30 травня 1942 утворено Український штаб партизанського руху. При штабі була створена спеціальна школа, яка готувала партизанських командирів, підривників, зв'язківців. Організаторські групи літаками закидалися у німецький тил. Влітку 1942 окремі загони об'єдналися у партизанські частини, а згодом навіть у з'єднання чисельністю до 3-5 тис. чоловік під командуванням Ковпака, Федорова, Сабурова, Наумова, Маликова, Шукаєва. Партизани здійснювали тисячокілометрові рейди по тилах нім армії. Командування вермахту відкликало сили з фронту. У 1943 партизани розпочали "рейкову війну" - руйнували військові комунікації ворога, знищували транспорт, живу силу, техніку і боєприпаси окупантів. Наприкінці 1942 до Москви надійшли відомості про діяльність на Західній Україні Повстанської Армії. У ході Карпатського рейду в лютому 1943 повстанці УПА пропустили партизан через контрольовану ними територію. Півроку утримувався нейтралітет між повстанцями та партизанами. ОУН (1929) у пошуках союзника для боротьби за самостійну соборну державу вдалася до співпраці з Німеччиною. Перед нападом на СРСР у нім армії було створено укр збройне об'єднання "Легіон українських націоналістів", яке складалося з двох підрозділів — "Роланд" і «Нахтігаль». Разом з нім армією вони увійшли до Львова, де 30 червня 1941 проголосили створення Української держави. Прем'єр-міністром став Я. Стецько. Ці дії не були узгоджені з нім керівництвом, через що була припинена діяльність націоналістів. Бандера був арештований, укр націоналісти стали ворогами рейху. Восени 1942 ОУН організувала ряд партизанських загонів, на Волині та в Поліссі, які виконували функції оборони місцевого населення від сваволі окупаційних властей, а також від нападів польських партизан. Ними була зірвана німецька акція вивезення укр молоді з Волині і Полісся до Німеччини. Утворення УПА збентежило не тільки Берлін, а й Москву. За вказівками Сталіна у січні 1943 був розроблений план передислокації партизанських загонів з Росії та Білорусі в Україну щоб розгромити частини УПА. Загони УПА у 1943 утворилися на Правобережжі у районах Умані, Холодного Яру. Було утворено керівний центр —Головна Команда і Головний військовий штаб. Командуючим УПА став генерал Роман Шухевич (Тарас Чупринка). Боротьба між українськими і радянськими партизанами призводила до великих втрат з обох боків. Радянське командування для боротьби з УПА створило цілу армію НКВС, яка почала регулярні воєнні операції на території Полісся і Волині, а пізніше і на всій території Західної України, і вела їх аж до 1953.
18.Реформи в економіці України в період хрущової (відлиги)
За часів Хрущова було здійснено низку економічних реформ. Найперш це стосувалось села. Серед перших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на с/г продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в с/г. Восени 1956 з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Для стимулювання праці с/г працівників їм було дозволено сплачувати грошовий аванс з коштів, які надходили від реалізації с/г продукції. Був послаблений податковий прес на особисті селянські господарства – розмір податку був зменшений майже в 2 р. Велику роль в планах Хрущова займала цілинна програма. Це була ще одна спроба екстенсивним шляхом вирішити долю продовольчої проблеми. 1956 на полях Зах Сибіру, Казахстану, Півн Кавказу працювало понад 75 % укр. молоді. Протягом 50-х років відбулося укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. 1958 було ліквідовано МТС, їхня техніка перейшла до колгоспів. Але зміни тривали не довго. Під адміністративний тиск чиновництва потрапили підсобні господарства одноосібників, які розглядалися як джерело нетрудових доходів громадян. Власники підсобних господарств обкладалися величезними податками, місцева влада пильнувала громадян, які не були членами колгоспів. Повернення до адміністративно-бюрократичних методів керівництва призвело до того, що багато родючих земель були зайняті під посіви кукурудзи. Це робилося без серйозного наукового обґрунтування внаслідок сліпого копіювання західних технологій, що мало негативний вплив на с/г і на всю соціальну сферу СРСР. З*явилися гострі перебої з хлібобулочними та м*ясо-молочними продуктами. Вперше за історію радянської влади країна стала ввозити зерно. Реформи здійснювались і в промисловості. Відбулась зміна галузевого управління промисловістю територіальним. Замість галузевих міністерств керівництво перейшло до територіальних рад народного господарства – раднаргоспів. Уряд України дістав під своє керівництво майже 10 тис промислових підприємств, виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна стала одним з найбільших регіонів машинобудування, металургії та інш галузей. Тепер перед Хрущовим стояло завдання переведення підприємств на державний розрахунок, запровадження нового господарського механізму, який включав бив себе максимум самостійності підприємств та активний процес матеріального і морального заохочення трудящих. Цей крок Хрущов не зробив. Половинчасте реформування промислової сфери не могло дати і не дало очікуваних результатів. Екстенсивний метод господарювання залишався пануючим, радянські товари були в більшості не конкурентоздатні. Проте окремий успіх реформ вплинув на соціальну сферу суспільства. Відбувалося масштабне житлове будівництво, люди переселялися з підвалів і комунальних квартир у світлі і затишні квартири, в багатьох сім*я з*явилися товари, про які раніше і не могли думати: телевізори, холодильники, магнітофони, пральні машини. Дещо зросла заробітна плата і добробут людей. Намагаючись ліквідувати бюрократизм партійної номенклатури, Хрущов здійснив поділ апарату за виробничим принципом. Партійні, радянські, комсомольські органи було поділено на промислові і сільські. На всіх рівнях у партійному середовищі відбувалась ревізія політики сталінського періоду. Послаблювалася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки в мистецтві та культурному житті. Нова хвиля «українізації». Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Але економічна криза, що охопила радянське суспільство, остаточно визначила згортання реформ і повернення на шлях неосталінізму. Хрущова усунули від вищих державних посад при першій можливості. Хоча його реформи були непослідовні і незавершені, вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського суспільства.
19.Косигінські реформи та їх наслідки для України
Зважаючи на нагальні потреби життя, Л. Брежнєв і О. Косигін 1965 зробили спробу прискорити розвиток народного господарства шляхом часткових реформ, які не зачіпали соціально-економічних і політичних основ радянського ладу. В промисловості: замість обрахування валового випуску продукції запроваджено новий показник - прибуток. Це мало стимулювати виробництво якіснішої продукції. Підприємствам дозволялося створювати фонди для оновлення технологій, стимулювання працівників на інші соціальні потреби. Це було кроком до запровадження економічних методів впливу на виробництво. Але з ліквідацією раднаргоспів, більшість підприємств України потрапила під знову в повну залежність від централізованих союзних структур. Нові підходи спочатку динамізували промислову сферу. Але невдовзі навіть часткові економічні реформи почали гальмуватися. Збільшувати прибуток можна було не тільки за рахунок підвищення якості продукції, а й за допомогою зростання цін. Союзний центр узявся скорочувати і зовсім ліквідував фонди підприємств. Ієрархічна структура управління зв*язала руки виробникам, звівши нанівець обмежену самостійність. Не надавалося належної уваги стимулюванню науково-технічного прогресу, СРСР відставав. Важким тягарем були великі витрати на оборонні цілі, які зросли із введенням радянських військ в Афганістан. За загальним обсягом виробництва промислової продукції Україна ввійшла до найрозвиненіших країн. Але її економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом. Сировини та енергоносіїв використовувалося більше і більше, а приріст продукції сповільнювався. Застарілі технології підприємств завдавали великої шкоди природі. В 70-х в Україні почалося будівництво атомних станцій з використанням недосконалих реакторів. Жорстока експлуатація природних ресурсів. С/г: 1865 було створено сприятливіші умови для присадибних ділянок колгоспників і робітників, знижено плани обов*язкового продажу державі продукції, підвищено заготівельні ціни, збільшено поставки на село техніки, устаткування і добрив. Стимулювалося запровадження врожайних сортів рослин, високопродуктивних порід худоби. Це призвело до зростання валових зборів зерна, виробництва цукру, молока, м*яса. Але з 70-х збільшились плани обов*язкового продажу державі с/г продукції. Зростали ціни на техніку, будівельні матеріали, добрива, що надходили в село, посилювалась експлуатація селян за допомогою цінових ножиць. Нова кампанія проти присадибних ділянок, колективних садів і городів. Родючі землі віддавалися під будівництво підприємств. Ерозія ґрунтів. Плата за ручну працю робітників дуже мала. Посилення міграційних процесів. Падіння продуктивності праці в с/г. Все це призвело до продуктового дефіциту, продовольство закуповувалося за кордоном. В 2 пол 60-х – на поч. 70-х зростала номінальна заробітна плата робітників і службовців, встановлено 5-денний робочий тиждень, запроваджено систему пенсійного забезпечення колгоспників, будувалися житлові будинки, заклади освіти і культури. Сповільнення темпів розвитку народного господарства позначилося на соціальній сфері. Товародефіцит при зростанні грошових доходів. Відставання с/г, легкої, харчової галузей обмежувало обсяг і асортимент товарів широкого вжитку, з*явилися черги. Лікарням не вистачало медикаментів, обладнання, кваліфікованого персоналу. 1/3 сіл не мали ніяких медичних закладів. Висока смертність, низька народжуваність.
20.Десидентський рух в Україні в др.пол. 20 столиття
Дисидентство - рух незгодних, інакомислячих. Дисиденти виявили себе як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 заключного документа у Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати громадянські права своїх підданих) почав активно поширюватися дисидентський рух. Дисид. почали організовувати легальні групи і об*єднання, які мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. В травні 1976 в Москві було засновано перший Гельсінський комітет. Такі комітети з*явилися і в Литві, Грузії, Вірменії. Між комітетами був тісний зв*язок. У грудні 1971 укр дисиденти створили громадський комітет захисту Н. Строкатої-Караванської. 9 листопада 1976 М. Руденко, О. Бердник, Л. Лук*яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Караванська, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). До них приєдналися П. Григоренко, В. Стус, В. Марченко, Ю. Литвин. УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола укр. громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси. Створення незалежного прес-агенства, інформування світової громадськості про факти порушень на території України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. УГГ була найчисленнішою і найактивнішою серед подібних груп в СРСР. Вона діяла в рамках чинного законодавства, підтримувала контакти з інш групами, захищала громадські та національні права. До 1980 ¾ членів УГГ були ув*язнені, зазнали найсуворіших покарань (в середньому 12 років ув*язнення), багато хто так і не вийшов на волю. Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток національно-демократичного руху. 80-і – новий імпульс. 1988 у Львові на базі УГГ сформувалася Українська Гельсінська спілка (УГС), на чолі з Л. Лук*яненком. Програмним документом УГС була Декларація принципів, яку написали В. Чорновіл, М Гориня, Б. Гориня. Автори Декларації вимагали перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонених віросповідань, впровадження ринкової економіки і громадського контролю над карними органами. Запропонована УГС програма була схвалена багатьма правозахисними і неформальними організаціями і взята за основу Декларації про суверенітет України (липень1990). У квітні 1990 делегати з*їзду УГС заявили про розпуск УГС і створення Української республіканської партії (УРП), на чолі з Л. Лук*яненком, метою якої було проголошення Української незалежної держави.
21.Історичні умови проголошення незалежності України
У 1989-1990 в СРСР поряд з проблемами соціально-економічного характеру з усією гостротою постало питання зміни державного ладу країни. 17 березня 1991 відбувся Всесоюзний референдум з питання збереження Радянського Союзу. В Україні одночасно з загальносоюзним референдумом Верховна Рада запропонувала жителям республіки відповісти на додаткове питання: « Чи згодні ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» За результатами голосування було зрозуміло, що громадська думка в Україні схиляється до незалежності. Почався «Новоогарьовський процес» - переговори керівників 9 республік про новий союзний договір, підписання якого планувалося на 20 серпня 1991. Але втрутилися консервативні сили, які прагнули зберегти союзну державу і не допустити ніякого її оновлення. 19 серпня1991 реакціонери здійснили спробу державного перевороту. Було створено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, рос ГКЧП), який заявив про свій намір відновити в країні порядок і не допустити розпаду СРСР. Призупинялась діяльність політичних партій, громадських організацій, масових рухів, заборонялося проводити демонстрації і мітинги, знову контролювалися засоби масової інформації, подекуди запроваджувався надзвичайний стан. Проте заколот провалився. Він висвітив реальні позиції і наміри всіх політичних сил і державних органів в Україні. Керівництво ЦК КПУ було на боці заколотників і пропонувало підтримати ДКНС. Присланий в Україну генерал Варенніков заявив, що в разі не підтримки рішень ДКНС будуть застосовані війська. Кравчук та очолювана ним президія Верховної Ради України закликали (більшість з КПУ) до спокою та витримки. Але при цьому Кравчук заявив, що будь-які зміни мають відбуватися на основі закону і немає підстав для введення в республіці надзвичайного стану. Проти заколотників рішуче виступила в Україні опозиція – представники Руху і новостворених демократичних партій, які виступили з пропозицією засудити заколот спеціальним рішенням Верховної Ради УРСР. За умов блокування Президією спроб дати належну оцінку ДКНС, демократи розгорнули широку роботу в масах. Почалася підготовка до страйку. 24 серпня 1991 Верховна Рада прийняла історичний документ – Акт проголошення незалежності України. УРСР перестала існувати юридично. З*явилась нова суверенна держава – Україна. Акт проголошення незалежності України це прагнення до національного суверенітету випробуване віками. Право самовизначення – право народу самому визначати свою долю. Акт проголошення незалежності України укр. народ прийняв,продовжуючи давню традицію державотворення в Україні з урахуванням природного права на самовизначення. Положення Акту дістали схвалення на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 (більше 90% проголосували «так»). День прийняття Акту проголошено національним святом. Цей документ великої історичної ваги, який відновив історичну справедливість, став закономірним наслідком процесу розвитку укр. народу.
22.державотворчі процеси в Україні в 90-х роках 20 ст-на поч 21 ст
Державотворчий процес – процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів. Після розпаду СРСР перед укр. народом постали завдання: будівництво власної суверенної держави; демонтаж тоталітарних політичних структурі будівництво правової демократичної держави; трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні; встановлення рівноправних зв*язків з далекими та ближніми сусідами. Ключовим у державотворенні стало формування 3 основних гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової. Разом з цим треба було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Єдиний орган законодавчої влади в Україні – парламент - Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень. Чимало законів і постанов не діє через недосконалість укр законодавства. Важливим етапом у діяльності ВРУ стало формування у 2002 парламентської президентської більшості, яка все ж виявилась ситуативною і нестабільно. Чергові вибори до ВРУ відбулися у березні 2006, а позачергові – у вересні 2007. Немало проблем у становленні і роботі виконавчої влади (вищий орган – Кабінет Міністрів України, центральні органи – міністерства, державні комітети,відомства; в областях, міста, районах - державні адміністрації). Новим явищем у діяльності КМУ стало створення коаліційного уряду на партійній основі. Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Главою держави є Президент України. 1991-1994 – Л. Кравчук, 1994-2005 – Л. Кучма, 2005-2010 – В. Ющенко, зараз В. Янукович. Концентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 Україна жила за підправленим основним законом зразка 1978. 28 червня 1996 V (5) сесія ВРУ прийняла нову Конституцію України. Процес юридичного оформлення української державності можна вважати в основному завершеним. Проте Конституція містить положення, які потребують уточнення і зміни. Це необхідність змін і перерозподілу владних повноважень між Президентом, Прем*єр-міністром і Верховною Радою. Спроби внести зміни у 2000-2004 не мали успіху. 8 грудня 2004 підчас «пакетного» голосування було схвалено законопроект про внесення змін і доповнень до Конституції, які вступили в силу з січня 2006. хоча ці зміни не завершили розподіл повноважень між Президентом і Прем*єр-міністром. Важливою складовою державотворчого процесу є становлення і зміцнення власних Збройних Сил. Становлення Збройних Сил в Україні почалося восени 1991 створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 прийнято Закон про збройні Сили України, 19 жовтня 1993 - військову доктрину України, в якій йдеться, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенціальної та реальної воєнної загрози. Крім армії, створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена у 1999),частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування Збройних Сил.