Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 3
Поняття про професійне спілкування вчителя
План проведення лекції:
1. Педагогічне спілкування, його структура, функції, стилі
2. Мистецтво педагогічного спілкування
ХІД ЛЕКЦІЇ:
1. Педагогічне спілкування, його структура, функції, стилі
Професія педагога належить до соціономічних нидів праці, де спілкування, що супроводжує трудову діяльність, перетворюється на професійно значущий чинник.
Спілкування як основа педагогічної діяльності
Навчально-виховний процес у школі є складним, багатогранним і динамічним явищем. Психолого-пе-дагогічна наука доводить: щоб виховання було ефек тивним, у дитини необхідно викликати позитивне ставлення до того, що виховують. А таке ставлення завжди формується в діяльності, через складний механізм взаємин, спілкування. Розвиток індивіда, існування його як особистості неможливі без зв'язку із суспільством, спілкування з іншими людьми. В ізо ляції людина не може розвиватися: тільки у спілку ванні з дорослими, своїми ровесниками формується особистість дитини.
Спілкування — багатоплановий процес налагодження і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну стратегію і тактику взаємодії, сприймання і розуміння суб'єктами спілкування один одного.
Отже, спілкування — це різноманітні контакти між людьми, зумовлені потребами спільної діяльності.
У процесі спілкування завжди відбувається обмін інформацією, тобто комунікація. Вербальна комуніка ція за допомогою слова — основна і найдосконаліша форма людського спілкування. Немовні засоби спілку вання, супроводжуючи вербальне повідомлення, ство рюють підтекст, який полегшує, поглиблює і збагачує сприймання інформації, що передається.
У структурі спілкування виокремлюють такі аспекти:
Аспекти спілкування тісно пов'язані між собою. Адже інформацію необхідно не тільки прийняти, а й осмислити. Передавання, приймання, розуміння інфор мації зумовлюють взаємозв'язок «діяльність — спілку вання — пізнання». Обмінюючись інформацією, парт нери впливають один на одного.
У взаєминах надзвичайно важливим є уміння спіл куватися. Це явище багатопланове і охоплює кілька компонентів:
а) комунікабельність — здатність відчувати задово лення від процесу комунікації, володіння комунікатив ними вміннями й навичками;
б) соціальну спорідненість — бажання перебувати серед інших людей;
в) альтруїстичні тенденції — бажання приносити радість людям, з якими доводиться спілкуватися.
Уміння спілкуватися має яскраво виражену емоційну природу, основою якої є комунікативні емоції (бажання ділитися думками, почуття симпатії, повага до учасни ків спілкування, прихильність тощо) та альтруїстичні (бажання приносити радість і співпереживати тим, з ким людина взаємодіє). Важливий чинник уміння спілкува тися — психологічна культура, яка передбачає вміння розумітись на інших людях, адекватно відгукуватись на їх поведінку, обирати такі способи звертання, які відпо відають індивідуальним особливостям учасників спілкування.
Спілкування, що ґрунтується на повазі до особисто сті, незалежно від її віку чи соціального становища, стає надійною основою співпраці, а отже, є обов'язковою умовою успішної педагогічної діяльності.
Сутність педагогічного спілкування
У педагогічній діяльності спілкування постає як засіб розв'язання навчально-виховних завдань; соціально-психологічне забезпечення педагогічного процесу; засіб організації взаємин учителя й учнів, що має гарантувати ефективність навчання, вихован ня та розвитку особистості. У цьому контексті педаго-пчиє спілкування містить могутній резерв зростання професійної майстерності педагога, удосконалення організації педагогічної діяльності і навчально-виховного процесу.
Педагогічне спілкування — система способів і прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу та налагодження взаємин.
Структура педагогічного спілкування
Професійно-педагогічне спілкування спрямоване на розвиток мотивації учнів, надання творчого характеру навчальній діяльності та формування особистості школя рів. Тому єдиним важливим завданням є вміння правиль но його вибудувати. У структурі процесу професійно-пе дагогічного спілкування виокремлюють такі етапи:
«Комунікативна атака». Суть її полягає в завоюванні ініціативи, налагодженні емоційного і ділового контакту. Педагогові важливо володіти технікою швидкого входження у взаємодію, прийомами динамічного впливу.
3. Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспря мована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування згідно з його метою. На цьому етапі відбу-пається обмін інформацією, оцінками інформації; вза-г.мооцінка співрозмовників. Важливою є атмосфера доб розичливості, у якій учень зміг би вільно виявляти своє Я, отримувати позитивні емоції від спілкування. Посту -І гаючись учневі ініціативою, педагог делегує йому право й необхідність самостійного аналізу подій та фактів. Він має виявляти зацікавлення учнем, сприймати інформа цію від нього (активно слухати), висловлювати суджен ня, передаючи учневі свій оптимізм і впевненість в успіху, ставити перед ним яскраві цілі, окреслювати шляхи їх досягнення.
Важливо на початку взаємодії вчителя з учнями налагодити цілісний контакт із ними, привернути їхню увагу. Досягають цього насамперед мовленнєвими засо-ґііши. Педагог вітає учнів, пояснюючи значущість наступної комунікації, повідомляючи їм цікаву інфор мацію чи формулюючи проблемне запитання. Водночас ВІН організовує простір навчальної взаємодії: розвішує таблиці, готує наочне приладдя, дидактичні матеріали. Цим він актуалізує увагу учнів, спонукає їх до участі в ІІапчально-пізнавальній діяльності. Привернути увагу може і пауза. Однак найчастіше поєднують кілька еле ментів: голосову розрядку, гумористичну репліку, Іслаус, запитання до аудиторії, коментування тощо.
Залежно від способу впливу методи завоювання уиаги аудиторії поділяють на пасивні та агресивні. Пасивні методи полягають у тому, що вчитель фокусує уппі'у слухачів на своїй особистості, послідовно органі-;« жуючи її. Агресивні методи використовують сильні, уїиміїїсні в собі й експресивні педагоги, миттєво привер таючи увагу аудиторії, неначе гіпнотизуючи її. Такий ("пні аудиторії вони утримують стільки, скільки по трібно для розв'язання педагогічного завдання. Не-Іи ІІ.о застосовують темпоритми і педагогічну моно тонність, за допомогою яких педагог ніби «проникає» у свідомість слухачів, «присипляючи», а відтак напружую чи її, доводячи до кульмінації почуттєвих переживань.
4. Аналіз спілкування (етап самокоригування). На цьому етапі зіставляють мету, засоби з результатами взаємодії, моделювання подальшого спілкування.
Етапність процесу педагогічного спілкування в реальній педагогічній діяльності може бути дещо іншою, зокрема деякі етапи бувають згорнутими або, навпаки, надмірно розтягнутими. Описана логіка спіл кування характерна для найтиповіших ситуацій, що складаються у процесі педагогічного спілкування. Вона допомагає у налагодженні педагогічне доцільних сто сунків між педагогом і вихованцями.
Стилі педагогічного спілкування
Кожна людина залежно від характеру, поглядів, пси хічних особливостей виробляє власний стиль спілкуван ня — сукупність найтиповіших ознак поведінки у цьому процесі. Під стилем педагогічного спілкування розумі ють індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога та учнів.
Стиль педагогічного спілкування — усталена система способів і прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі.
У стилі спілкування відображаються особливості комунікативних можливостей учителя, характер взає мин педагога і вихованців, творча індивідуальність педагога, особливості учнівського колективу.
Стиль педагогічного спілкування залежить від особи-стісних якостей педагога і комунікативної ситуації. До особистісних якостей, які визначають стиль спілкуван ня, належать ставлення вчителя до дітей (активно-пози тивне, пасивно-позитивне, ситуативно-негативне, стійке негативне) та володіння організаторською технікою.
За активно-позитивного ставлення педагог ви являє ділову реакцію на діяльність учнів, допомагає їм, реалізує інші потреби в неформальному спілкуванні. Вимогливість, поєднана із зацікавленістю в учнях, викликає взаємодовіру, розкутість, комунікабельність. Пасивно-позитивне ставлення фокусує увагу вчителя на вимогливості та суто ділових стосунках. Таке спілкування характеризується сухим, офіційним тоном, емоційністю, що збіднює спілкування і гальмує твор чий розвиток вихованців. Ситуативно-негативне ста влення, що залежить від зміни настрою вчителя, поро джує в дітей недовіру, замкненість, нерідко лицемір ство, брутальність тощо. Викликаючи негативне ставлення до себе, учитель працює і проти предмета, який викладає, і проти школи, і проти суспільства загалом. Стійке негативне ставлення характеризується виявом грубості, використанням образливих, принизливих висловів, постійним недотриманням правил професій ної етики, педагогічного такту.
Ставлення до дитини детермінує організаторську діяльність учителя, визначає загальний стиль його спілкування, який може бути авторитарним, лібераль ним і демократичним.
За авторитарного стилю спілкування вчитель сам вирішує всі питання життєдіяльності класу, визначає кожну конкретну мету, виходячи з власних установок; суворо контролює виконання будь-якого завдання і суб'єктивно оцінює досягнуті результати. Цей стиль керівництва є засобом реалізації тактики диктату та опіки і в разі протидії школярів владному тиску вчите ля веде до конфронтації.
Ліберальний (поблажливий, анархічний) стиль спілкування характеризується прагненням педагога не Прати на себе відповідальності. Формально виконуючи свої обов'язки, учитель, що обрав такий стиль, намага ється самоусунутися від керівництва колективом шко лярів, уникає ролі вихователя, обмежується виконан ням лише викладацької функції. Ліберальний стиль є способом реалізації тактики невтручання, яка ґрунтуєть ся на байдужості і незацікавленості проблемами шкіль ного життя. Наслідки такої позиції вчителя — втрата поваги школярів і контролю над ними, погіршення дис ципліни, нездатність позитивно впливати на особистісний розвиток учнів.
Демократичний стиль спілкування передбачає ^орієнтованість учителя на розвиток активності учнів, залучення кожного до розв'язання спільних завдань. В основі керівництва — опора на ініціативу класу. Демократичний стиль є найсприятливішим способом органі зації взаємодії педагога і школярів.
Впливає стиль спілкування педагога і на становлення особистості учнів, формування характеру пізнавальної активності, їх емоційне благополуччя й стан здоров'я. Результати наукових досліджень свідчать, що у класах з авторитарним, суворим, недоброзичливим педагогом поточна захворюваність утричі вища, а кількість невро логічних розладів у два рази більша, ніж у класах зі спо кійним, урівноваженим, чуйним педагогом, якому при таманний демократичний стиль спілкування.
Стиль спілкування визначає проактивний, реактив ний і надактивний типи вчителів. Проактивний тип — ініціативний в організації спілкування, індивідуалізує свої контакти з вихованцями. Його настанови зміню ються відповідно до досвіду. Він знає, чого хоче, і розу міє, що в його поведінці сприяє досягненню мети. Реак тивний тип — гнучкий у своїх настановах, але вну трішньо слабкий. Не він особисто, а вихованці визнача ють характер його спілкування з класом. У нього нечіткі, розмиті цілі та пристосувальна поведінка. Надактив ний тип — схильний до гіпертрофованого оцінювання своїх учнів і вибудовування нереальних моделей спіл кування; вважає, якщо учень активніший від інших, то він бунтар і хуліган, а коли пасивніший — ледар і неро ба. Такі оцінки змушують учителя відповідно діяти: він час від часу вдається в крайнощі, підпорядковуючи своїм стереотипам поведінку учнів.
У педагогічному спілкуванні надзвичайно важливою є установка вчителя.
Установка — стійка схильність людини, яка спонукає її орієнтува ти свою діяльність у певному напрямі й діяти послідовно щодо всіх об'єктів і ситуацій, віддзеркалює стан особистості на основі взає модії між потребами та їх задоволенням, забезпечує легкість, автоматичність та цілеспрямованість поведінки.
Установка може бути основним чинником, який опосередковує активну взаємодію людини та соціально го середовища. Завдяки багаторазовому повторенню установочних ситуацій поступово формуються фіксова ні установки людини, які непомітно для неї самої впли вають на її життєву позицію. Установки можуть бути як позитивними (поведінка школяра, основана на його позитивному ставленні до вчителя), так і негативними, упередженими (ставлення вчителя до учнів, які не всти гають, ще й порушують поведінку).
Роль установки в педагогічному спілкуванні було досліджено під час експерименту, який увійшов у істо рію педагогіки як «ефект Пігмаліона». Американські психологи Роберт Розенталь і Ленор Джекобсон після психологічного обстеження школярів, визначення ріння їх розумового розвитку повідомили вчителям, що її класах є учні з високим інтелектуальним потенціа лом, і назвали прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи й здібності. Через деякий час психологи виявили помітні успіхи в розвитку тих дітей, які були названі І'грсд кращих, але мали посередні оцінки. Сталося це тому, що вчителі, дізнавшись про здібності своїх вихо ванців, змінили установку щодо них. Навіть якщо рівень знань учня був низьким, учитель почав уважні ше придивлятися до нього, а це змінювало його ставлен ня до учня і характер стосунків загалом. Учитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги й піклування в класі, доброзичливої вимогливості й любові створював умови для ефективного розвитку дитини. А найголовніше — він дивився на дитину, як на талановиту, робив усе для розвитку її таланту. Тому установка завжди має бути тільки позитивною, оптимістичною.
Практика свідчить, що нерідко один і той самий метод впливу, який використовують різні педагоги, дає неоднаковий ефект. І не тому, що не відповідає ситуації, а тому, що невластивий самій особистості педагога. Це спонукає до висновку, що кожен учитель має виробити власний стиль.
Індивідуальний стиль педагогічного спілкування — обумовлена цілями педагогічної діяльності та особливостями індивідуальності педагога своєрідність притаманної йому стійко'/' системи засобів і способів комунікативної взаємодії з учнями.
Стиль спілкування має відповідати сутності особистості. Тому не можна копіювати стилі спілкування найближчого соціального оточення, запозичувати за пропоновані стереотипи педагогічних дій. Кожній людині слід мати достатньо знань про власне Я і зіста вляти свої індивідуальні якості та можливості зі змі стом і формами власної комунікативної поведінки.
Формуючи індивідуальний стиль педагогічного спілкування, педагог має з'ясувати для себе особливості власного психофізичного апарату як компонента твор чої індивідуальності, через який здійснюється трансля ція його особистості дітям. А відтак звернути увагу на відповідність (невідповідність) своїх комунікативних можливостей індивідуально-типологічним особливо стям дітей. Правильно віднайдений індивідуальний стиль педагогічного спілкування сприяє розв'язанню ком плексу завдань:
педагогічний вплив стає адекватним особистості
педагога, а процес спілкування з аудиторією — приємним;
суттєво полегшується процедура налагодження
н.чаємин із учнями;
- зростає ефективність передавання інформації.
Часто трапляються випадки формування не індиві дуального стилю, а псевдоспшлю — системи прийомів, які забезпечують ситуаційний пристосувальний ефект і (з принципового погляду) не можуть бути прийнятими. Він виявляється у виробленні помилкових, хибних індивідуальних прийомів і способів роботи, що не гарантують високих результатів діяльності і затриму ють розвиток здібностей.
Псевдостиль може утворюватися по-різному: стихій но — на основі незнання справжніх прийомів і способів роботи, а також своїх індивідуальних особливостей; шляхом наслідування зразків поведінки товаришів, ІІІІкладачів, учителів-наставників, у яких інші типоло гічні особливості. Виникнення псевдостилю небезпечне тим, що студент, сформувавши, закріплює його. А про цес перебудови завжди складний і важкий. Псевдо-І-тнлІ. і негативні риси особистості гальмують успішне панчання майбутнього вчителя, перешкоджають набут тю глибокої системи знань, формуванню індивідуально го стилю, розвитку здібностей студентів.
Отже, педагогічне спілкування буде продуктивним лише тоді, коли ґрунтуватиметься на повазі до особи стості учнів, розумінні їх потреб та інтересів, на вмінні правильно оцінювати ситуації і обирати необхідний тип спілкування.
2. Мистецтво педагогічного спілкування
Педагоги, постійно спілкуючись з учнями, їхніми батьками, колегами по роботі, мають уникати конфлік тів, непорозумінь, неконструктивних суперечок, дот римуватися правил професійно-педагогічної взаємодії. З огляду на це вчителям необхідно оволодівати мистец твом спілкування, яке є основою професійного успіху.
Педагогічний конфлікт і причини його виникнення
Володіння технологією спілкування допомагає педа гогу обирати правильну поведінку в кожній ситуації. Неправильний педагогічний вплив або неправильна форма спілкування, тобто «технологічна» непідготовле ність до спілкування, може призвести до конфлікту між учителем і учнем.
Конфлікт (лат. соптІісШз — зіткнення) — зіткнення протилежних поглядів, інтересів і дій.
До найпоширеніших причин виникнення педагогіч них конфліктів у взаємодії «вчитель — учень», «вчи тель — учні» належать (за Н. Волковою):
нездатність учителя прогнозувати на уроці поведінку учнів. Несподіваність їх учинків часто порушує запланований перебіг уроку, викликає в учителя роздратування і прагнення в будь-який спосіб подолати
конфлікт. Водночас обмеженість інформації про причини того, що трапилось, ускладнює вибір оптимальної поведінки, засобів впливу на клас;
намагання вчителя зберегти свій соціальний статус шляхом зниження статусу учня. Учитель вживає вирази низького стилю («розвісив вуха», «роззявив рота», «вештаєшся», «що ти верзеш?»). Це порушує принципи взаємодії, доводить ситуацію до конфлікту;
оцінювання вчителем не окремого вчинку учня, а
його особистості («роззява», «дурень», «нахаба»). Таке ставлення до учня впливає на формування ставлення до нього інших учителів та свідків (особливо у початковій школі);
поспішність у намаганні суворо покарати учня з огляду на те, що зайва суворість не завадить;
суб'єктивізм учителя у сприйнятті вчинку учня, недостатня поінформованість про його мотиви, якості особистості, умови проживання в сім'ї;
невміння спрогнозувати наслідки необ'єктивного оцінювання вчинків дітей;
застосування покарання без урахування позиції учнів; приниження гідності учня, що породжує захисну реакцію дитини;
риси характеру та нестандартна поведінка окремих учнів в емоційно-особистісних взаєминах із педагогами;
особистісні риси педагога (нездатність до самоконтролю, роздратованість, брутальність, знервованість, нетактовність, грубість, мстивість, самовдоволеність, безпорадність та ін.). Конфліктують з учнями
вчителі з негнучким мисленням, стереотипністю оцінок, шаблонним підходом до їх запитів та інтересів.
Особливо небезпечні їхні недовіра і підозра. Свою прискіпливість до учнів вони вважають вимогливістю, а вимогливість учнів до них сприймають як посягання на авторитет;
брак педагогічних здібностей, відсутність інтересу до вчительської праці, невдоволення соціально-побутовими умовами життя тощо;
- незадовільна організація роботи вчителя, не сприятливий соціально-психологічний клімат у педаго гічному колективі.
Кожна помилка вчителя при подоланні конфліктів травмує учнів, вселяє недовіру до нього, порушує систе му взаємин. У педагога виникає глибокий стресовий стіш, незадоволення своєю працею, нездорове усвідо млення залежності професійного самопочуття від пове дінки учнів. В. Сухомлинський зазначав: «Конфлікт між педагогом І дитиною, між педагогом і колективом — велика біда для школи... думайте про дитину справед ливо — і конфліктів не буде... вміння уникнути кон флікту — одна з рис, які за самою сутністю своєю є педа гогічною мудрістю вчителя».
Часто у виникненні конфліктів звинувачують учите лів, а вони свою провину визнають рідко. Найчастіше це трапляється з учителями, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета. Ситуація на уроці доходить до кон флікту, як правило, із невстигаючими учнями. Тому в інтересах учителя — виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.
Трапляється, що конфлікт виникає через покарання за недисциплінованість на уроці поганими оцінками з предмета. Це не просто консервує конфлікт, а знижує зацікавленість учня дисципліною. Немало конфліктів спричинює низький рівень педагогічного спілкування вчителів, які не можуть своєчасно зупинитися, уникну ти різких слів, негативних узагальнень та перебільшень («Від тебе ніколи не почуєш нічого розумного», «Ти зав жди брешеш» тощо), загрозливих попереджень («Дивіться мені, щоб зробили...», «Спробуйте мені тіль ки не...»). Це ображає вихованців, підриває віру в те, що педагог може бути справедливим.
Незадоволення учнів учителями породжують також емоційні спалахи; дратівливість через дрібниці; вико ристання дитячих методів дисциплінування; відвертий поділ учнів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках учнів; привселюдні образи; втручання у світ особистіс-них стосунків хлопців і дівчат тощо.
Початком конфлікту, як правило, є інцидент, непо розуміння, коли ще немає відкритого протистояння, а наявні лише невдоволення, нестриманість учнів. Однак це не можна обходити увагою, бо нерідко учні тракту ють таку ситуацію як конфлікт. Якщо вчитель не усві домить цього і вчасно не внесе корективів у свою пове дінку, ситуація може набути деструктивного характеру. Належно продумані, делікатні превентивні (запобіжні) дії знімуть напругу, відкриють простір для позитивних емоцій. Часто ефективними бувають компроміс, взаєм ний аналіз ситуації.
Учитель повинен пам'ятати, що конфліктові в педа гогічній діяльності легше запобігти, ніж його подолати. Тому педагогу не можна вдаватися до необдуманих заходів, карати учня, не проаналізувавши мотивів учинку. Будь-який конфлікт слід розглядати в динамі ці: виникнення конфліктної ситуації — усвідомлення конфліктної ситуації — перехід до конфліктної поведін ки — розв'язання конфлікту як кінцева стадія. Уміння розв'язувати педагогічні конфлікти є важливою скла довою культури педагогічного спілкування.
Поведінка вчителя в конфліктній ситуації
Для ефективного подолання конфліктної ситуації вчителеві необхідно обрати поведінку, враховуючи власний стиль, стиль інших людей, втягнутих до кон флікту. Найчастіше поведінка вчителя при подоланні конфліктної ситуації реалізується як комбінація еле ментів таких стилів:
Одним із найважливіших завдань педагога є вміння успішно використовувати кожен зі стилів розв'язання конфліктної ситуації, враховуючи конкретні обставини: вміти поступатися, йти на розумний компроміс, встано влювати партнерські стосунки й водночас обстоювати власну позицію.
Реальний механізм налагодження хороших стосунків полягає в запобіганні конфліктним ситуаціям зав дяки правильній психологічній тактиці у спілкуванні з учнями, навіть «налаштованими» на протистояння; переключенні уваги з проблем, які спровокували його, на інші питання, щодо яких різнобою поглядів немає.
Успішно взаємодіяти з учнями, запобігати конфлік там, а за їх виникнення конструктивно долати кон фліктні ситуації допомагає педагогічний такт, який є показником зрілості педагога, його майстерності.
Педагогічний такт (лат. відчуття) — творче вміння обира ти в кожній ситуації такий стиль поведінки, який оберігає честь і гідність кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його.
Це сильний засіб, за допомогою якого вихованців можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників. Обов'язковою передумовою педагогічного такту є знання індивідуальних особливостей кожного учня.
У школі мають панувати конструктивний діалог компетентного педагога з учнями, демократичний стиль спілкування, сприятливий психологічний клімат і атмосфера толерантності в учнівських і педагогічному колективах. Для цього слід учитися мистецтва спілку вання. Щоб досягти успіху у спілкуванні з учнями, по трібно насамперед дотримуватися загальних вимог до педагогічного спілкування, найважливішими серед яких є: стриманість, тактовність, толерантність, емпа-тійність, культура мови, повага до учня, опора на його позитивні якості, встановлення зворотного зв'язку з вихованцями, співпраця з ними.
Успіху можна досягти лише тоді, якщо постійно і наполегливо займатися формуванням комунікативних умінь. Нині розроблено комплекс вправ, якими може скористатися кожен педагог. Серед них вправи на розвиток спостережливості у спілкуванні, комунікативноі компетентності, комунікативної уяви, техніки й виразності мовлення, невербальних засобів, формуван ня м'язової свободи у процесі педагогічної діяльності, керування увагою під час спілкування. Необхідно також збагачувати досвід спілкування завдяки різнома нітній громадській роботі. Важливе значення має участь педагогів у тренінгах комунікативної компетент ності, особистісного зростання, активного соціально-психологічного навчання тощо.