Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Київський національний університет
будівництва і архітектури
матеріалознавство
Методичні вказівки до виконання лабораторних та індивідуальних робіт
для студентів напряму підготовки 6.060102 «Архітектура»
Київ 2012
УДК
ББК
Укладачі: К.К. Пушкарьова, доктор технічних наук, професор
М.О. Кочевих, кандидат технічних наук, доцент,
О.А. Гончар, кандидат технічних наук, доцент
Рецензент: В.Б. Барановський, кандидат технічних наук, доцент
Відповідальний за випуск: К.К. Пушкарьова, завідувач кафедри будівельних матеріалів, доктор технічних наук, професор
Затверджено на засіданні кафедри будівельних матеріалів,
протокол №3 від 10 вересня 2012 р.
Матеріалознавство: Методичні вказівки до виконання лабораторних та індивідуальних робіт /Уклад.: К.К. Пушкарьова, М.О. Кочевих, О.А. Гончар. – К.: КНУБА, 2012. - 40 с.
Наведено методики виконання лабораторних робіт для визначення властивостей та оцінки якості будівельних матеріалів та виробів, а також детального вивчення номенклатури будівельних матеріалів різного призначення, їх технічних та декоративних властивостей. Представлено зміст графічної частини робіт та перелік тем індивідуальних завдань і надано рекомендації щодо їх виконання.
Призначено для студентів напряму підготовки 6.060102 «Архітектура» спеціальностей 7.120101 “Архітектура будівель і споруд”, 7.120102 “Містобудування”, 7.120103 “Дизайн архітектурного середовища”
загальні положення
Метою виконання лабораторних робіт та індивідуальних завдань є ознайомлення студентів з сучасними методами визначення основних властивостей будівельних матеріалів та поглиблення теоретичних знань з номенклатури, особливостей отримання і застосування сучасних й традиційних будівельних матеріалів різного призначення (конструкційних, оздоблювальних, теплоізоляційних, гідроізоляційних, покрівельних, акустичних). Складовою частиною лабораторних занять є виконання графічних робіт, що сприяє більш детальному ознайомленню студентів з натурними зразками оздоблювальних будівельних матеріалів, їх декоративними властивостями, особливостями використання в інтер’єрі та екстер’єрі будівель і споруд різного призначення за допомогою навчальної літератури, Інтернет-джерел.
Навчальним планом з дисципліни “Матеріалознавство” передбачено проведення 7 лабораторних занять (по 4 години кожне заняття, всього - 28 годин), до складу яких входить й графічна частина та 6 індивідуальних занять під контролем викладача (12 годин). Результати виконання лабораторних робіт наводяться у вигляді протоколів в окремому зошиті. Індивідуальні заняття під контролем викладача передбачають виконання індивідуальних завдань за двома темами за вибором викладача (перелік тем наведено в розділі ІІ).
Графічна частина лабораторних робіт передбачає підготовку альбому за такими темами:
1.Природні кам’яні матеріали
2.Керамічні матеріали та вироби
3.Матеріали та вироби з мінеральних розплавів
4.Матеріали та вироби на основі мінеральних в’яжучих (бетони, будівельні розчини)
5.Полімерні матеріали та вироби
6.Матеріали та вироби на основі деревини
До складу кожного розділу входить 3 аркуша формату А4. На 1-ому аркуші студенти виконують малюнки трьох будівельних матеріалів або виробів (за вибором викладача), на 2-ому – наводять їхні властивості у формі таблиці, на 3-ому - надають приклад використання одного з наведених матеріалів в інтер’єрі або екстер’єрі сучасної будівлі або історичної пам’ятки (на основі різних джерел інформації, включаючи Інтернет (з посиланням на джерело інформації)). У формі таблиці наводять ефективність використання обраного матеріалу з урахуванням технічних (середня густина, міцність, хімічна стійкість, теплопровідність, вогнестійкість та ін.), екологічних (токсичність, радіоактивність), економічних (вартість) та декоративних властивостей (колір, текстура, фактура та ін.) матеріалу або виробу.
Графічний матеріал з кожної теми повинен мати підписи: один загальний - тема роботи - у верхній частині аркуша та окремі підписи зображених матеріалів. Техніка виконання графічних робіт може бути різноманітною і передбачає використання кольорових олівців, масляних, акварельних фарб, гуаші, темпери тощо.
По завершенню робіт альбом здається на перевірку викладачеві для отримання допуску до екзамену. Зразок оформлення титульної сторінки альбому наведено у додатку (1).
І. ЛАБОРАТОРНІ РОБОТИ
Лабораторна робота № 1
ВИЗНАЧЕННЯ ОСНОВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ БУДІВЕЛЬНИХ
МАТЕРІАЛІВ (4 год)
Доцільне застосування будівельних матеріалів можливе за умови знання їхніх властивостей. Властивості будівельних матеріалів зумовлені хімічним, мінералогічним або фазовим складом, а також мікро- та макроструктурою.
За сукупністю ознак властивості будівельних матеріалів поділяють на фізичні, фізико-механічні, експлуатаційні (спеціальні) та естетичні.
Оцінку якості будівельних матеріалів здійснюють порівнюючи певні їх властивості з вимогами до цього матеріалу залежно від особливостей його використання. Вибір матеріалів відповідної якості і вартості для будівництва кожного об’єкта є одним з основних елементів будівельного проектування.
Метою роботи є ознайомлення з методиками визначення основних властивостей будівельних матеріалів і виробів для оцінки їх якості та галузей раціонального використання.
1.1. Визначення густини
Більшість будівельних матеріалів поряд з твердою речовиною містить пори, заповнені повітрям, густина якого значно нижча, ніж густина твердої речовини. Для будівельних матеріалів і виробів найчастіше визначають істинну і середню густину.
1.1.1. Визначення істинної густини твердих матеріалів
Істинна густина – це маса одиниці об’єму матеріалу в абсолютно щільному стані (не враховуючи пори і пустоти).
Істинну густину твердих матеріалів визначають за допомогою приладу Ле-Шательє. Це скляна колба місткістю 120…150 см3 з вузьким горлом, на якому нанесено шкалу з поділками ціною 0,1 см3 (фото1.1). Прилад заповнюють до нульової позначки водою або іншою рідиною (V1), інертною до досліджуваного матеріалу і зважують (m1). Зразок матеріалу, що досліджується, подрібнюють до порошкоподібного стану, висушують до постійної маси, відбирають наважку масою 80…100 г і всипають невеликими порціями у колбу, доки рівень рідини у приладі підніметься до однієї з верхніх поділок (V2, бажано, щоб V2=20см3).
Різниця відліків між кінцевим і початковим рівнем рідини (V2 - V1) відповідає об’єму (V) всипаного порошку матеріалу в абсолютно щільному стані (см3). Зважують прилад Ле-Шательє разом з наважкою досліджуваного матеріалу (m2).
|
Фото 1.1. Прилад для визначення істинної густини – об’ємомір Ле-Шательє |
Істинну густину проби (і) в гсм3 визначають за формулою:
, (1.1)
де m1 - маса приладу з рідиною без матеріалу, г;
m2 - маса приладу з рідиною та досліджуваним матеріалом, г;
V – об’єм всипаного порошку матеріалу.
Істинну густину матеріалу () визначають як середньоарифметичне значення результатів випробування двох наважок проби, розраховане з точністю до 0,01 гсм3.
1.1.2. Визначення істинної густини рідких матеріалів
Істинну густину рідини визначають за допомогою ареометра (денсиметра), що працює за принципом поплавка. Він має форму скляної трубки, запаяної з обох кінців. У нижній частині цієї трубки знаходиться металевий дріб, а у верхній – шкала з поділками. (фото.1.2). Ареометр опускають у скляний циліндр з досліджуваним рідким матеріалом, при цьому він занурюється в рідину на певну глибину. Показник істинної густини визначають за рівнем занурення ареометра згідно з його шкалою.
|
Фото.1.2. Прилади для визначення істинної густини рідких матеріалів - ареометри |
1.1.3. Визначення середньої густини
Середня густина - це маса одиниці об’єму матеріалу у природному стані (разом з порами і пустотами).
Для визначення середньої густини зразки матеріалів правильної форми попередньо висушують до постійної маси та зважують з похибкою, яка залежить від маси зразка (наприклад, при масі зразка від 20 до 1000 г похибка при зважуванні має бути не більше 1 г, від 1000 до 10000 г – не більше 5 г). Потім вимірюють його лінійні розміри за допомогою металевої лінійки або штангенциркуля (кубів і циліндрів з похибкою не більше 0,1 мм, інших зразків – не більше 1мм). Середню густину зразка (кгм3) обчислюють за формулою:
, (1.2)
де m - маса зразка, висушеного до постійної маси, г;
V – об’єм зразка, см3.
Насипна густина – це відношення маси матеріалу у сипкому стані до його об’єму, включаючи простір між його зернами.
Під час лабораторної роботи визначають насипну густину дрібнозернистих матеріалів із розміром зерен до 5 мм (наприклад, піску, в’яжучих речовин). Для цього при визначенні насипної густини дрібнозернистих матеріалів використовують стандартний прилад – лійку Гарі (фото 1.3), що включає конус із засувкою та мірний циліндр об’ємом 1 л (1 дм3).
|
Фото 1.3. Прилад для визначення насипної густини – лійка Гарі |
Під лійку, що попередньо заповнена висушеним сипким матеріалом, встановлюють попередньо зважений з точністю до 1 г мірний циліндр. Відкривають засувку і заповнюють мірний циліндр матеріалом до утворення надлишку матеріалу у вигляді конуса. Конус зрізають по вінця циліндра металевою лінійкою і зважують циліндр разом з матеріалом.
Насипну густину проби , кгм3, обчислюють за формулою:
, (1.3)
де m2 - маса мірного циліндра з матеріалом, кг;
m1 - маса порожнього мірного циліндра, кг;
V - об’єм мірного циліндра, м3.
Насипну густину матеріалу визначають як середньоарифметичне значення результатів двох паралельних випробувань і розраховують з точністю до 10 кгм3.
1.1.4. Визначення відносної густини
Відносна густина (d) – це відношення середньої густини матеріалу до густини стандартної речовини, що розраховується за формулою:
(1.4)
У будівельному матеріалознавстві як стандартну речовину найчастіше використовують воду, густина якої дорівнює 1,0 гсм3. Відносна густина матеріалу є безрозмірною величиною.
1.2. Визначення пористості та пустотності
Пористість (П) – це ступінь заповнення матеріалу повітряними включеннями у вигляді пор. Найчастіше визначають істинну, або загальну, пористість. Істинна пористість (Пі) – це відношення об'єму всіх пор (відкритих і закритих) до загального об'єму матеріалу. Її вимірюють у відсотках і визначають розрахунковим способом за формулою:
(1.5)
де ρ - істинна густина матеріалу, г/см³;
ρm - середня густина матеріалу, г/см3.
Пустотність (Vn) характеризується наявністю порожнин у будівельних виробах або між зернами в сипких матеріалах. Наприклад, пустотність піску визначають за вище наведеною формулою, але замість середньої густини потрібно брати насипну густину ρmнас піску.
1.3.Визначення водопоглинання
Водопоглинання – це властивість матеріалу вбирати й утримувати воду. Визначають водопоглинання за масою та за об’ємом (у відсотках), як відношення маси або об’єму поглинутої зразком матеріалу води відповідно до маси сухого зразка або його об’єму у природному стані.
Для визначення водопоглинання зразок матеріалу висушують до постійної маси, знаходять його розміри (для зразків правильної геометричної форми), зважують, обчислюють об’єм, занурюють у посудину з водою і витримують у воді до повного насичення нею (поки приріст маси не стане менше 0,1% від початкової маси). Тривалість водонасичення для різних матеріалів встановлюється відповідними нормативними документами.
Насичений водою зразок виймають із води і зважують. Масу води, яка витекла на шальку ваг, включають у масу зразка, насиченого водою.
Водопоглинання зразка (Wi) у відсотках обчислюють за формулами:
за масою: % , (1.6)
за об’ємом: % , (1.7)
де mв- маса зразка, насиченого водою, г ;
mс - маса зразка, висушеного до постійної маси, г;
V - об’єм зразка у природному стані, см3 ;
- густина води, яка приймається рівною 1 гсм3.
1.4. Визначення теплопровідності
Теплопровідність – це здатність матеріалу передавати теплоту від однієї поверхні до іншої за наявності різниці температур на цих поверхнях. Вона характеризується коефіцієнтом теплопровідності λ і вимірюється у Вт(м·К).
Коефіцієнт теплопровідності – кількість теплоти, що передається через зразок матеріалу завтовшки 1 м, площею 1 м2 за 1 секунду при різниці температур на протилежних сторонах зразка в один градус.
Коефіцієнт теплопровідності може бути орієнтовно визначений за емпіричною формулою проф. В.П.Некрасова для матеріалів мінерального походження з природною вологістю до 7%:
λ=, (1.8)
де d - відносна густина матеріалу (див. формулу 1.4).
1.5. Визначення міцності
Міцність – це здатність матеріалу чинити опір руйнуванню від внутрішніх напружень, що виникають під дією різних зовнішніх навантажень. В процесі експлуатації будівель і споруд конструкції в них зазнають різних напружень – стиску, згину, розтягу, кручень, сколювань тощо.
Міцність оцінюють границею міцності R, яка дорівнює максимальному напруженню від дії навантаження, що виникає в матеріалі в момент його руйнування і вимірюється в мегапаскалях (МПа).
1.5.1.Методи визначення міцності
Границю міцності при стиску визначають випробуванням на гідравлічних, механічних або гідромеханічних пресах (фото1.4) зразків, форма, розмір і кількість яких є стандартними для відповідних матеріалів. З цією метою використовують зразки правильної геометричної форми (куби, циліндри, призми).
Границю міцності при стиску Rст, МПа (кгс/см2), обчислюють за формулою:
, (1.9)
де P - руйнівне навантаження (сила), МН ( кгс);
F - площа поперечного перерізу зразка до випробування, м² (см2).
Руйнівну силу визначають безпосередньо на силовимірювачі преса. Площу поперечного перерізу зразка F, см2, визначають за результатами вимірювання лінійних розмірів зразків, яке проводять перед випробуванням.
|
Рис 1.4. Прес для визначення міцності |
Для визначення міцності при стиску мінеральних в’яжучих речовин (портландцементу, гіпсових в’яжучих тощо) використовують половинки стандартно виготовлених зразків-балочок розмірами 4x4x16 см, що залишаються після випробування міцності при згині. При випробуванні таких зразків застосовують спеціальні металеві пластинки площею 25 см2 (рис 1.5). |
|
Рис. 1.5. Розташування зразка (половинки балочки) при визначенні міцності при стиску : 1, 3- нижня та верхня плита пресу, 2 – металеві пластинки, 4 – зразок матеріалу |
Для порівняльної оцінки ефективності різних матеріалів використовують коефіцієнт конструктивної якості Кк.я., МПа, який характеризується відношенням границі міцності при стиску (або розтягу) до відносної густини і розраховується за формулою:
, (1.10)
де Rст - границя міцності при стиску, МПа;
d - відносна густина матеріалу (безрозмірна величина, див. формулу 1.4).
Найбільш ефективними є матеріали, які є легкими та міцними. Наприклад, усереднені значення Кк.я., МПа, становлять: для цегли – 11, важкого бетону – 21, сталі – 52, сосни – 95, СВАМ (скловолокнистий анізотропний матеріал) - різновиду склопластику - 225.
Границю міцності при згині визначають за допомогою пресів або універсальних випробувальних машин типу “МИИ-100” (фото 1.6). Для цього використовують зразки матеріалів у вигляді призм квадратного або прямокутного перерізу з розмірами, встановленими відповідними стандартами, а також натурні зразки (цегла, черепиця тощо), розташовуючи їх на двох опорах.
Визначаючи міцність при згині стандартних зразків-балочок розмірами 4x4x16 см на універсальних машинах типу “МИИ-100” границю міцності Rзг фіксують за показником лічильника у кгссм2, а потім перераховують отримане значення у МПа.
|
Рис.1.6. Випробувальна машина “МИИ-100” для визначення границі міцності при згині |
1.6. Визначення водостійкості
Водостійкість – це здатність матеріалу зберігати фізико-механічні властивості у насиченому водою стані.
Показником водостійкості є коефіцієнт розм’якшення (або водостійкості), який обчислюють за формулою
, (1.9)
де Rн - міцність матеріалу у водонасиченому стані, МПа;
Коефіцієнт розм’якшення є безрозмірною величиною. Водостійкими вважаються матеріали з коефіцієнтом розм’якшення не менше ніж 0,8.
1.7. Естетичні (декоративні) властивості
Декоративні властивості характеризують рівень художньої виразності будівельного матеріалу. Найчастіше естетичні властивості оцінюють візуально порівнянням зразків досліджуваного матеріалу з затвердженими еталонами.
Естетичні властивості більшості будівельних матеріалів та виробів з’ясовують, визначаючи форму і пропорції виробів, їхні оптичні властивості (колір, блиск, прозорість), фактуру, малюнок, текстуру тощо.
Форма будівельного виробу та його лицьової поверхні характеризується геометричними параметрами й пропорціями і може бути кубічною, циліндричною тощо, а у випадку формоутворення у площині – квадратною, прямокутною, трикутною, круглою тощо.
Оптичні властивості оцінюються кольором, блиском, прозорістю.
Кольори матеріалу поділяють на дві групи: ахроматичні (білі, чорні та сірі) і хроматичні (червоні, помаранчеві, жовті, зелені, блакитні, сині, фіолетові).
Блиск – властивість матеріалів відбивати світло, що на них падає. Блиск може бути скляний, металевий, жирний, тьмяний, матовий, перламутровий, шовковий.
Прозорість – властивість матеріалу пропускати світло без розсіювання.
Фактура будівельних матеріалів визначається характером рельєфу поверхні і може бути гладка, скельна, борозенчаста, шорстка тощо.
Текстура будівельних матеріалів – це видимий рисунок (малюнок) поверхні, який характеризується відносним розташуванням та розподілом елементів структури (кристалів та їх агрегатів, пор, мікротріщин). Текстура може бути щільною, пористою, смугастою, волокнистою, шаруватою, зернистою тощо.
Малюнок – це зображення на поверхні матеріалу, яке створюється лініями, смугами та плямами, що відрізняються формою, розмірами, розташуванням і кольором. Він може бути природним або штучно створеним людиною. Створення штучного малюнку досягається фарбуванням поверхні, нанесенням орнаменту, візерунку тощо
Дослідження, проведені при виконанні лабораторної роботи №1, оформлюються у вигляді протоколу, форма якого наведена нижче.
Форма протоколу до лабораторної роботи №1
Визначення основних властивостей будівельних матеріалів
1. Визначення істинної густини
а) твердого матеріалу з використанням приладу Ле-Шательє (зробити рисунок основного приладу)
Прилади :____________________ Матеріал _______________________
Маса : m1 - маса приладу з рідиною без матеріалу, г; ______
m2 - маса приладу з рідиною та з досліджуваним матеріалом, г.______
Об’єм матеріалу V, см3 _____________________
Істинна густина , гсм3 _____________________
б) рідкого матеріалу (зробити рисунок приладу)
Прилади : ___________________
Матеріал :__________________________
Істинна густина , гсм3 ________________
Висновок: потрібно порівняти отримані дані з даними, наведеними у довідниках
2. Визначення середньої густини, пористості і теплопровідності
а) зразків правильної геометричної форми
Прилади:___________________
Таблиця 1.1
Визначення середньої густини, пористості і теплопровідності зразків правильної геометричної форми
|
Характеристика зразків та властивості матеріалів |
Найменування матеріалів |
||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
Форма |
|||
|
Розміри, см |
|||
|
Об’єм V , см 3 |
|||
|
Маса m, г |
|||
|
Середня густина , гсм3 |
|||
|
Відносна густина |
|||
|
Істинна густина , гсм3, (за довідковими даними) |
|||
|
Істинна (загальна) пористість Пі=(1-)·100% |
|||
|
Коефіцієнт теплопровідності (розрахунковий) Вт(м·К), |
б) сипкого матеріалу
(зробити рисунок основного приладу)
Прилади:____________________ Матеріал __________________
Об’єм мірного циліндра V, м3 ________________________
Маса циліндра з сипким матеріалом m2, кг _____________
Маса порожнього циліндра m1, кг ___________________
Насипна густина , кгм3
Істинна густина , кгм3 _______________
Пустотність , %
Висновок: потрібно порівняти отримані дані з даними, наведеними у довідниках
3. Визначення водопоглинання
Прилади :______________________ Матеріал:_______________________
Форма зразка___________________________________________________
Розміри зразка , см______________________________________________
Об’єм зразка V, см3______________________________________________
Маса сухого зразка mс , г ____________________
Маса водонасиченого зразка mв, г ____________________
Густина води , гсм3 ____________________
Водопоглинання: за масою , % ______________________
за об’ємом , % _____________________
Висновок: потрібно порівняти отримані дані з даними, наведеними у довідниках
4. Визначення границі міцності
|
а) при стиску (навести схему випробування) для: Прилади: __________________ Матеріал:__________________ Форма зразка ______________ |
зразка-куба, |
зразка-балочки. |
Розміри поперечного перерізу, см ___________________
Площа поперечного перерізу F, см2 ___________________
Руйнівна сила P, кгс ___________________
Границя міцності при стиску:
y метричній системі одиниць , кгссм2
у системі СІ, Мпа __________________________
|
б) при згині (навести схему випробування) |
Прилади:____________________ Матеріал:_______________________
Форма зразка __________________________
Розміри зразка, см _________________________
Границя міцності при згині :
у метричній системі одиниць, кгссм2 _______________
у системі СІ, МПа ________________
Висновок: потрібно порівняти отримані дані з даними, наведеними у довідниках, та визначити марку досліджуваного матеріалу за міцністю.
5. Визначення коефіцієнта конструктивної якості
Матеріал :___________________________________
Форма зразка________________________________
Розміри зразка, см____________________________
Об’єм зразка, см3_____________________________
Маса зразка, г________________________________
Середня густина зразка , гсм3 _______________
Відносна густина зразка ____________________
Площа поперечного перерізу зразка F , см 2____________
Руйнівна сила Р, кгс ______________________________
Границя міцності при стиску Rст, МПа ________________
Коефіцієнт конструктивної якості : к.к.я.= , МПа _____________
Висновок: потрібно порівняти отримані дані з даними, наведеними у довідниках
6. Визначення водостійкості
Прилади : ___________________ Матеріал :_______________________
Границя міцності при стиску :
водонасиченого матеріалу Rн , МПа__________________________
сухого матеріалу Rс, МПа ___________________________
Коефіцієнт розм’якшення =
Висновок: потрібно навести значення коефіцієнта розм’якшення та визначити водостійкість матеріалу
7. Характеристика декоративних властивостей оздоблювальних будівельних виробів (за вибором викладача) у формі таблиці 1.2.
Таблиця 1.2
Характеристика декоративних властивостей
|
Найменування виробу |
Форма (розміри) |
Колір |
Блиск |
Прозорість |
Текстура |
Фактура |
Висновок: бажано навести можливі галузі використання оздоблювального будівельного матеріалу (виробу).
Лабораторна робота №2
Природні кам’яні матеріали (4 год )
Метою роботи є ознайомлення з основними породотвірними мінералами та найбільш поширеними гірськими породами, які застосовують для отримання будівельних матеріалів різного призначення.
Природними кам’яними матеріалами називають матеріали і вироби, які одержують механічною обробкою (подрібненням, розколюванням, розпилюванням тощо) гірських порід, не змінюючи при цьому їхньої природної структури та властивостей.
Гірські породи – це природні мінеральні утворення, що виникають внаслідок протікання геологічних процесів у земній корі. Складаються з одного або декількох мінералів і мають відносно сталий мінералогічний склад, певну структуру (будову) і властивості.
За умовами утворення гірські породи поділяють на вивержені, осадові та метаморфічні. Властивості гірських порід обумовлені їхнім хіміко-мінералогічним складом, структурою та умовами формування. До властивостей, які визначають галузі застосування природного каменю, належать міцність, середня густина, пористість, водопоглинання, морозостійкість, корозійна стійкість, атмосферостійкість, водостійкість, теплопровідність, стираність, а також екологічні (радіоактивність, токсичність) та естетичні (колір, блиск, прозорість, текстура, фактура) властивості.
Природні мінерали – це новоутворення, що відрізняються постійними хімічним складом, структурою й властивостями. Визначальними характеристиками для ідентифікації мінералів є хімічний склад і структура, істинна густина, міцність, твердість, хімічна стійкість, оптичні властивості (колір, блиск, прозорість, світлозаломлення).
У сучасному будівництві природні кам’яні матеріали використовують у вигляді блоків та каменів для зведення та облицювання стін будівель, плит для облицювання стін, підлог та сходів, виробів для дорожнього будівництва (плит, бруківки, бордюрного каменю), виробів для гідротехнічного будівництва, архітектурні деталі (фасонні вироби), малі архітектурні форми. Гірські породи є сировиною для отримання заповнювачів для бетонів та розчинів (щебеню, гравію, піску), а також для виготовлення мінеральних в’яжучих речовин, керамічних, скляних виробів тощо.
Інформацію, отриману при опрацюванні підручника, конспекта лекцій, нормативної та іншої спеціальної літератури, заносять до табл. 2.1 та 2.2. Вивчені зразки з таблиці 2.2 використовують при виконанні графічної частини роботи.
Результати вибору різновидів гірських порід для отримання будівельних виробів залежно від галузей використання матеріалів (2-3 групи за завданням викладача) вносять до табл. 2.3.
У табл. 2.4 слід навести вихідну сировину, технологію отримання та особливості застосування різновидів кам’яної мозаїки.
Таблиця 2.1.
Характеристика основних породотвірних мінералів
|
Найменування мінералу, група за походженням |
Хімічний склад |
Колір |
Твердість |
Істинна густина, г/см3 |
Інші властивості |
Породи, які містять цей мінерал |
|
Мінерали вивержених порід |
||||||
|
Кварц |
||||||
|
Польові шпати |
||||||
|
Слюди |
||||||
|
Темнозабар-влені мінерали |
||||||
|
Мінерали осадових порід |
||||||
|
Мінерали кремнеземи-стих порід (опал, халцедон) |
||||||
|
Глинисті мінерали (каолініт, іліт) |
||||||
|
Мінерали групи карбонатів (кальцит, доломіт, магнезит) |
||||||
|
Мінерали групи сульфатів (гіпс, барит) |
Таблиця 2.2.
Характеристика основних гірських порід, що застосовуються у будівництві
|
Найменування породи |
Мінера-логічний склад |
Границя міцності при стиску, МПа |
Середня густина, кг/м3 |
Декоративні властивості |
Інші власти-вості |
Засто-суван-ня |
|
Магматичні (вивержені) породи |
||||||
|
Граніт |
||||||
|
Габро |
||||||
|
Лабрадорит |
||||||
|
Вулканічний туф |
||||||
|
Осадові породи |
||||||
|
Пісковик |
||||||
|
Вапняк-черепашник |
||||||
|
Гіпсовий камінь |
||||||
|
Метаморфічні породи |
||||||
|
Кварцит |
||||||
|
Мармур |
||||||
|
Гнейс |
Таблиця 2.3.
Основні властивості гірських порід для отримання будівельних виробів різного призначення
|
Умови використання матеріалів |
Гірські породи |
Декоративні властивості |
Переваги, недоліки * |
|
Конструкційні (стінові) (блоки, камені) |
|||
|
Облицювання фасаду (камені, плити) |
|||
|
Покриття доріг (плити, бруківка, бортовий камінь) |
|||
|
Облицювання стін в інтер’єрі (плити, мозаїка) |
|||
|
Покриття підлог та сходів – (плити , мозаїка) |
|||
|
Архітектурно-будівельні вироби (парапети, балясини, деталі карнизу, кулі, скульптура) |
*Примітка: Переваги і недоліки гірських порід слід наводити з урахуванням їх фізичних, механічних, екологічних та декоративних властивостей, а також економічної ефективності їх отримання.
Таблиця 2.4
Види та особливості використання кам’яної мозаїки
|
Види мозаїки |
Вихідна сировина |
Технологія укладання |
Приклади використання (історичні пам’ятки або сучасні споруди) |
|
Флорентійська |
|||
|
Римська |
|||
|
Візантійська |
|||
|
Сучасні види мозаїки |
Графічна частина
Зробити малюнки (1-й аркуш) та навести властивості (у вигляді таблиці 2.5) трьох гірських порід (за вибором викладача) (2-й аркуш). Приклад використання однієї з заданих гірських порід в інтер’єрі або екстер’єрі та ефективність її використання (у вигляді табл. 2.6) має бути наведено на 3-ому аркуші.
Таблиця 2.5
Основні властивості гірських порід
|
Наймену-вання гірської породи |
Мінера-логіч-ний склад |
Технічні властивості |
Декоративні властивості |
Галузі засто-суван-ня |
||
|
Границя міцності при стиску, МПа |
Середня густина, кг/м3 |
Текстура, фактура |
Колір, блиск, прозорість |
|||
Таблиця 2.6
Особливості використання гірської породи, вибраної для оздоблення інтер’єру або екстер’єру
|
Найменування гірської породи |
Сфера застосування |
Види будівельних виробів |
Переваги |
Недоліки |
Лабораторна робота №3
керамічні будівельні матеріали (4 год)
Метою роботи є вивчення різновидів керамічних матеріалів та виробів, їх властивостей, особливостей отримання та застосування, а також ознайомлення зі способами їх декорування.
Керамічними називають матеріали й вироби, які одержують формуванням, сушінням і подальшим випалюванням глинистої сировини з різними добавками або без них.
Головними критеріями класифікації будівельних керамічних матеріалів є показник водопоглинання черепка (матеріалу після випалювання), а також призначення керамічних виробів й спосіб їх формування.
За показником водопоглинання, а відповідно й пористості черепка, керамічні матеріали поділяють на дві групи: пористі (з водопоглинанням більше 5% за масою) та щільні.
За призначенням керамічні матеріали та вироби поділяють на такі види: стінові (цегла, порожнисті камені); покрівельні (черепиця); елементи перекриттів; вироби для облицювання фасадів (лицьові цегла і камені, плитки фасадні; килимово-мозаїчні плитки; архітектурно-художні деталі); вироби для внутрішнього облицювання (глазуровані плитки і фасонні деталі до них – карнизи, кутники, пояски); заповнювачі для бетонів (керамзит і його різновиди, аглопорит); теплоізоляційні вироби (ніздрювата кераміка); вироби для підлог і дорожніх покриттів (плитки для підлог, дорожня (клінкерна) цегла); санітарно-технічні вироби (умивальники, унітази, ванни, труби); кислототривкі вироби; вогнетривкі вироби.
За способом формування керамічні матеріали поділяють на матеріали, одержані пластичним формуванням, напівсухим пресуванням або шлікерним способом.
Будівельну кераміку залежно від технології, тобто складу глинистих мас, режимів випалювання та прийомів декорування, і, відповідно, типу отриманого матеріалу поділяють на теракоту, майоліку, клінкер, фаянс, фарфор.
За видом декорування керамічні матеріали та вироби поділяють на: глазуровані і неглазуровані (ангобовані); однокольорові, багатокольорові і з малюнком; з гладкою поверхнею та рельєфні.
Інформацію, отриману при опрацюванні підручника “Матеріалознавство” (2012р.), конспекту лекцій, нормативної та іншої спеціальної літератури, заносять до таблиці 3.1. При вивченні зразків слід звернути увагу на їх декоративне оздоблення.
Вивчені зразки використовують при виконанні графічної частини роботи.
Різновиди обраних керамічних матеріалів та виробів залежно від галузі їх застосування (2-3 групи за вибором викладача) слід навести в табл. 3.2. , а види та технологію декорування керамічних виробів, а також особливості їх використання – в табл. 3.3.
Таблиця 3.1.
Характеристика керамічних матеріалів та виробів
|
Найменування виробу |
Особливості виготовлення |
Основні властивості |
Особливості застосування |
|
Цегла звичайна Цегла порожниста Камінь крупно-форматний |
|||
|
Цегла керамічна лицьова Цегла клінкерна |
|||
|
Плитка клінкерна Плитка цокольна Плитка фасадна Керамічний граніт |
|||
|
Плитка фаянсова Плитка майолікова Килимово-мозаїчная плитка |
|||
|
Плитка керамо-гранітна |
|||
|
Черепиця керамічна |
|||
|
Клінкерна цегла |
|||
|
Фаянсова раковина |
Таблиця 3.2.
Вибір керамічних матеріалів та виробів за галузями використання
|
Галузі використання керамічних матеріалів та виробів |
Вид керамічного матеріалу та виробу |
Переваги, недоліки * |
|
Конструкційні (стінові) |
||
|
Облицювання фасаду та цоколю. |
||
|
Покриття доріг |
||
|
Облицювання стін в інтер’єрі |
||
|
Покриття підлог та сходів |
||
|
Влаштування дахів (покрівельні) |
||
|
Малі архітектурні форми |
Таблиця 3.3.
Види декорування керамічних виробів
|
Вид декорування |
Технологія отримання |
Види виробів, які декорують таким методом |
Галузі використання декорованого виробу |
|
Надання рельєфу |
|||
|
Об’ємне забарвлення |
|||
|
Ангобування |
|||
|
Глазурування |
|||
|
Люстрування |
|||
|
Фарбування |
|||
|
Серіографія |
|||
|
Шовкографія |
Графічна частина
Зробити малюнки (1-й аркуш) та навести властивості трьох керамічних виробів різних груп за галузями використання (за вибором викладача) (у вигляді таблиці 3.4) (2-й аркуш). Приклад використання одного з заданих керамічних виробів в інтер’єрі або екстер’єрі та ефективність його застосування (у вигляді табл. 3.5) має бути наведено на 3-ому аркуші.
Таблиця 3.4
Основні властивості керамічних матеріалів та виробів
|
Наймену-вання кераміч-ного виробу |
Вихідна сирови-на |
Технологія отримання, вид декорування |
Технічні вимоги та основні властивості |
Декоративні властивості |
Галузі застосування |
Таблиця 3.5
Особливості використання обраного керамічного виробу в інтер’єрі або екстер’єрі
|
Найменування виробу |
Сфера застосування |
Переваги |
Недоліки |
Лабораторна робота №4
Матеріали та вироби з мінеральних розплавів (4 год)
Метою роботи є вивчення різновидів скляних матеріалів, їх властивостей, особливостей отримання та застосування, а також ознайомлення зі способами їх декорування.
Матеріали цієї групи отримують шляхом швидкого охолодження силікатних розплавів. Характерною особливістю мінеральних розплавів є їх здатність при охолодженні переходити в склоподібний стан (аморфний різновид твердого стану), причому цей перехід є зворотним.
Головними критеріями класифікації будівельних матеріалів та виробів із мінеральних розплавів є вид сировини, її хімічний склад, характер макро-, мікроструктури, а також спосіб формування та призначення матеріалів і виробів.
Залежно від здатності розплавів до кристалізації матеріали за характером мікроструктури поділяють на скляні або аморфні (віконне та вітринне скло), склокристалічні з вмістом кристалічної фази до 30% (марбліт, смальта, скляна крихта) та склокристалічні з вмістом кристалічної фази більше 30% (будівельний ситал, шлакоситал, неопар’є).
За характером макроструктури матеріали на основі мінеральних розплавів поділяють на щільні (скло віконне, марбліт), пористо-волокнисті (вироби з мінеральної вати) та ніздрювато-пористі (газо- та піноскло).
За оптичними властивостями скло поділяють на світлопрозоре і непрозоре (глушене).
За технологією формування розрізняють скло, отримане витягуванням, прокатуванням, литтям, пресуванням, а також флоат-способом.
За призначенням вироби зі скла класифікують як конструкційні (звичайне листове, вітринне, безпечне), конструкційно-теплоізоляційні (склоблок, склопакет, склопрофіліт), теплоізоляційні та акустичні (скловата, мінераловатні вироби, ніздрювате скло), архітектурно-декоративні (вітраж, візерункове скло, дверні полотна з кольорового скла), в тому числі облицювальні (плитки з марбліту, скляна мозаїка, смальта) та спеціальні (увіольове, теплопоглинальне, термостійке, ситал).
Інформацію, отриману при опрацюванні підручників, конспекту лекцій, нормативної та іншої спеціальної літератури, заносять до таблиці 4.1. Вивчені зразки використовують при виконанні графічної частини роботи.
Різновиди обраних скляних матеріалів та виробів залежно від галузі їх застосування (2 групи за вибором викладача) слід навести в табл. 4.2, а види та технологію декорування скляних виробів, а також особливості їх використання – до табл. 4.3.
Таблиця 4.1.
Характеристика матеріалів та виробів із мінеральних розплавів
|
Найменування |
Особливості технології виготовлення |
Технічні вимоги та основні властивості |
Галузі застосування |
|
Скляні конструкції та зовнішнє опорядження |
|||
|
Скло будівельне листове |
|||
|
Безпечне скло -багатошарове (триплекс) -армоване -загартоване |
|||
|
Скло -кольорове -візерункове -дзеркальне |
|||
|
Скло тепловідбивне |
|||
|
Склопакет Склопрофіліт |
|||
|
Матеріали та вироби зі скла в інтер’єрі |
|||
|
Конструкційні (системи скління, двері, перегородки) |
|||
|
Вітраж |
|||
|
Склоблок |
|||
|
Скляна мозаїка Марбліт Смальта |
|||
|
Спеціального призначення |
|||
|
Ситал Шлакоситал |
|||
|
Піноскло Газоскло Мінераловатні плити |
Таблиця 4.2.
Вибір матеріалів із мінеральних розплавів за галузями використання
|
Галузі використання матеріалів |
Різновиди матеріалів |
Переваги, недоліки * |
|
Конструкційні фасадні |
||
|
Конструкційні інтер’єрні |
||
|
Облицювання фасаду |
||
|
Облицювання стін в інтер’єрі |
Таблиця 4.3.
Види декорування матеріалів із мінеральних розплавів
|
Спосіб декорування поверхні |
Технологія виконання |
Види виробів, які декорують таким методом |
Галузі використання декорованого виробу |
|
Ф’юзинг |
|||
|
Моллірування |
|||
|
Гравірування |
|||
|
Піщано-струменева обробка |
|||
|
Об’ємне та поверхневе забарвлення |
|||
|
Емалювання |
|||
|
Кольорове протравлювання |
|||
|
Фотографічна обробка |
|||
|
Трафаретний друк |
Графічна частина
Зробити малюнки (1-й аркуш) та навести властивості (у вигляді таблиці 4.4) трьох виробів на основі мінеральних розплавів різних груп за галузями використання (за вибором викладача) (2-й аркуш). Приклад використання одного з заданих скляних виробів в інтер’єрі або екстер’єрі та ефективність його застосування (у вигляді табл. 4.5) має бути наведено на 3-ому аркуші.
Навести різновиди вітражів, мозаїки, склоблоків, декоративних стекол (одну групу за вибором викладача), особливості отримання та використання у вигляді табл.4.6 та приклади їхнього використання в проектах з посиланням на джерело інформації.
Таблиця 4.4
Характеристика матеріалів та виробів із мінеральних розплавів
|
Найменування матеріалу, виробу |
Вихідна сировина, особливості технології виготовлення, вид декорування |
Технічні вимоги та основні властивості |
Декора-тивні власти-вості |
Галузі застосуван-ня |
Таблиця 4.5
Особливості використання обраного матеріалу (виробу) з мінерального розплаву
|
Найменування |
Сфера застосування |
Переваги |
Недоліки |
Таблиця 4.6
Характеристика декоративних матеріалів та виробів із мінеральних розплавів
|
Вид матеріалу |
Особливості отримання , спосіб декорування |
Декоративні властивості |
Переваги, недоліки |
Використання |
|
Вітражі Мозаїка Декоративне скло Склоблоки |
Лабораторна робота №5
визначення властивостей неорганічних вяжучих речовин та матеріалів і виробів на їхній основі (4 год)
Метою роботи є ознайомлення з методиками визначення технічних характеристик неорганічних в’яжучих речовин (гіпсових в’яжучих та портландцементу) та вивчення різновидів матеріалів і виробів на їхній основі, їх властивостей, особливостей отримання та застосування.
5.1. Визначення властивостей гіпсових в’яжучих речовин
Гіпсові в’яжучі матеріали складаються переважно з напівводного гіпсу CaSO40,5H2O або ангідриту CaSO4, їх отримують внаслідок теплової обробки вихідної сировини та її розмелювання.
Як вихідну сировину для виготовлення гіпсових в’яжучих речовин використовують гірські породи – природний гіпс (гіпсовий камінь), що складається з мінералу гіпсу CaSO42H2O, та ангідрит CaSO4.
Залежно від параметрів теплової обробки гіпсові в’яжучі речовини поділяють на дві групи: низько- та високовипалювальні.
Низьковипалювальні гіпсові в’яжучі речовини, що швидко тужавіють та тверднуть, отримують тепловою обробкою природного гіпсу при низьких температурах (110…160оС) або обробкою парою під тиском, і складаються вони в основному з напівводного гіпсу (CaSO40,5H2O). До низьковипалювальних гіпсових в’яжучих речовин належать: гіпс будівельний та високоміцний, різновидом якого є супергіпс. Низьковипалювальні гіпсові в’яжучі застосовують у будівництві для виготовлення панелей-перегородок, блоків, тепло- і звукоізоляційних плит, декоративних плит, пінобетонних виробів, гіпсокартонних листів.
Високовипалювальні гіпсові в’яжучі речовини, що повільно тужавіють і тверднуть, виготовляють випалюванням гіпсового каменю при температурі вище 600оС (600…950оС). Такі в’яжучі речовини складаються переважно з ангідриту CaSO4. Основними з них є опоряджувальний гіпсовий цемент, високовипалювальний гіпс (естрих-гіпс).
Технічні характеристики гіпсових в'яжучих оцінюються визначенням тонкості помелу, водопотреби, строків тужавлення, міцності при згині та стиску, водостійкості.
Маркування гіпсу здійснюють з урахуванням його міцності, строків тужавлення та тонкості помелу, наприклад гіпсова в’яжуча речовина з позначкою ГВ Г-5-А-II ДСТУ Б В.2.7-82-99 відповідає марці Г-5, є швидкотверднучою та характеризується середньою тонкістю помелу.
5.1.1 Визначення водопотреби (тіста стандартної консистенції) гіпсових в’яжучих речовин
Матеріали: Гіпсова в’яжуча речовина, вода.
Прилади: віскозиметр Суттарда (рис. 5.1), ваги, чаша для замішування, лопатка, мірний скляний циліндр, металева лінійка, секундомір.
Водопотреба визначається кількістю води, потрібної для приготування тіста стандартної консистенції (діаметр розпливу 180±5 мм), і залежить від виду та співвідношення модифікацій сульфату кальцію у складі гіпсових в’яжучих систем.
Порядок виконання роботи
У чисту чашу для замішування, попередньо протерту вологою тканиною, вливають воду у кількості 50…70 % від маси гіпсу. Потім у воду протягом 2…5 с всипають 300 г гіпсової в’яжучої речовини. Суміш перемішують ручною мішалкою протягом 30 с, починаючи відлік часу від початку висипання гіпсової в’яжучої речовини у воду. Після закінчення перемішування циліндр, встановлений у центрі скла, заповнюють гіпсовим тістом, залишки якого зрізують лінійкою. Циліндр і скло попередньо протирають вологою тканиною. Через 45 с від початку засипання гіпсової в’яжучої речовини у воду, або через 15 с після закінчення перемішування, циліндр швидко піднімають вертикально на висоту 15…20 см і відводять у бік.
|
Рис.5. 1. Віскозиметр Суттарда |
Діаметр розпливу гіпсового тіста вимірюють безпосередньо після підняття циліндра у двох перпендикулярних напрямках з похибкою не більше 5 мм і обчислюють середнє арифметичне значення. Діаметр тіста нормальної густоти або тіста стандартної консистенції становить 180±5 мм. Якщо діаметр розпливу тіста не відповідає нормі, випробування повторюють спочатку зі зміненою кількістю води. |
Результати досліду заносять до таблиці 5.1.
Таблиця 5.1
|
Кількість гіпсової в’яжучої речовини, г |
Кількість води, мл |
Діаметр розпливу гіпсового тіста, мм |
Водопотреба |
|
|
мл |
% |
|||
5.1.2 Визначення строків тужавлення
Матеріали. Гіпсова в’яжуча речовина, вода питна, ваги.
Прилади. Прилад віка з голкою (рис. 5.2), чаша для замішування, лопатка, мірний скляний циліндр, металева лінійка, секундомір.
Порядок виконання роботи
У чашу для змішування наливають певну кількість води, що відповідає нормальній густоті 200 г гіпсу, потім всипають 200 г гіпсу. Суміш перемішують лопаткою протягом 30 с. Отриману суміш наливають у попередньо змащене мастилом кільце приладу. Надлишок суміші зрізають і вирівнюють поверхню ножем. Кільце ставлять під голку приладу Віка, приводять її у дотик з поверхнею тіста в центральній частині кільця і визначають строки тужавлення гіпсу, опускаючи голку через кожні 30 с так, щоб кожного разу вона занурювалась в нове місце. Після кожного занурювання голку витирають вологою тканиною.
|
Рис. 5.2. Прилад віка з голкою |
Час від початку замішування гіпсового тіста до моменту, коли голка приладу Віка при опусканні вперше не торкнеться дна кільця, вважається початком тужавлення, а час від початку замішування до моменту, коли голка приладу Віка при опусканні вперше зануриться у гіпсове тісто не глибше ніж на 1,0 мм – кінцем тужавлення. Час початку і кінця тужавлення виражають у хвилинах, починаючи відлік з моменту замішування гіпсу з водою. |
Результати досліду заносять до таблиці 5.2.
Таблиця 5.2
Визначення строків тужавлення гіпсових в’яжучих речовин
|
Час замішуван-ня гіпсу з водою, __ год __ хв |
Час початку тужав-леня, _год__хв |
Час кінця тужав-лення, __год_хв |
Строки тужавлення, хв |
Вид гіпсової в’яжучої речовини за строками тужавлення |
Індекс |
|
|
початок тужав-лення |
кінець тужав-лення |
|||||
Висновок: отримані результати слід порівняти з вимогами стандарту та навести раціональні галузі використання досліджених гіпсових в’яжучих речовин.
5.1.3 Визначення марки за міцністю
Матеріали. Гіпсова в’яжуча речовина, вода питна, мастило, ніж, клаптик тканини.
Прилади. чаша для замішування, лопатка, мірний скляний циліндр, стандартна металева форма (рис. 5.3), секундомір, накладні сталеві пластинки для передачі навантаження на половинки балочок 40х40х160 мм, прилад МИИ-100, гідравлічний прес (див. лабораторну роботу №1).
Границю міцності гіпсового каменю при згині та при стиску визначають на трьох зразках–балочках розміром 40х40х160 мм.
Порядок виконання роботи
Для виготовлення зразків беруть 900г гіпсової в’яжучої речовини і протягом 5…20 с засипають у чашу з водою, кількість якої відповідає нормальній густоті тіста, перемішують протягом 60 с. Одержану однорідну суміш негайно розливають у металеві форми, попередньо змащені спеціальним мастилом. Наповнюють всі форми одночасно, розливаючи суміш у форми. Після наповнення форм поверхню зразків вирівнюють металевим ножем.
|
Рис. 5.3. Стандартна металева форма для балочок |
Через 155 хвилин після кінця тужавіння зразки виймають з форми, маркують і зберігають у приміщенні 1,5 години, після чого випробовують спочатку на згин (прилад МИИ-100), а потім половинки балочок випробують на стиск (гідравлічний прес). Міцність зразків, виготовлених з гіпсового тіста стандартної консистенції, визначають через 2 год після замішування гіпсової в’яжучої речовини водою. Одержані після випробувань на згин шість половинок балочок зараз же випробовують на стиск. |
Границю міцності при стиску обчислюють як середнє арифметичне результатів чотирьох випробувань, відкидаючи найбільше та найменше значення. Результати досліду заносять до таблиці 5.3.
Таблиця 5.3
Визначення марки гіпсової в’яжучої речовини
|
Кількість гіпсової в’яжучої речовини, г |
Кількість води, мл |
Границя міцності, МПа |
Марка гіпсової в’яжучої речовини за міцністю |
|
|
при стиску |
при згині |
|||
Висновок: отримані результати слід порівняти з вимогами стандарту, визначити марку гіпсової в’яжучої речовини, навести умовні позначення і вказати доцільні галузі застосування.
5.2. Ознайомлення з видами та властивостями портландцементу
Портландцемент – гідравлічна в’яжуча речовина, яку отримують спільним помелом клінкеру з гіпсом або іншими добавками. Портландцементний клінкер - продукт випалювання до спікання (при температурі 1450оС) сировинної суміші, що містить приблизно 75% карбонатних порід і 25% алюмосилікатних (глини). Як карбонатні породи використовують вапняки, крейду, вапняки-черепашники, вапнякові туфи. Для регулювання строків тужавлення й підвищення міцності до складу портландцементу вводять двоводний гіпс.
За речовинним складом та міцністю при стиску (на 28 добу) цементи загальнобудівельного призначення поділяють на такі типи і марки:
Тип І – портландцемент (містить від 0 до 5% мінеральних добавок), марки М300, М400, М500, М550, М600.
Тип ІІ – портландцемент із мінеральними добавками (від 6 до 35%), марки М300, М400, М500, М550, М600.
Тип ІІІ – шлакопортландцемент (від 36 до 80% доменного гранульованого шлаку), марки М300, М400, М500.
Тип ІV – пуцолановий цемент (від 21 до 55% мінеральних добавок), марки М300, М400, М500.
Тип V – композиційний цемент (від 36 до 80% мінеральних добавок, причому доменного гранульованого шлаку від 18 до 60%, пуцолани від 10 до 40%). Марки М300, М400, М500.
Основні властивості портландцементу наведено в табл.5.4.
Таблиця 5.4
Оцінка властивостей портландцементу
|
Властивість портландцементу |
Показник |
|
Істинна густина, г/см3 |
3,0...3,2 |
|
Тонкість помелу: - залишок на ситі №008 (не більше), мас.% |
15,0 |
|
Водопотреба (тісто нормальної густоти), % |
22...28 |
|
Строки тужавлення: - початок (не раніше), хв. (залежно від виду цементу) - кінець (не пізніше), год |
45 (60) 10 |
|
Рівномірність зміни об’єму: - наявність на зразках-плескачиках діаметром 7...8 см, товщиною 1 см радіальних тріщин по діаметру, посічки тріщин, деформованої поверхні |
Не допуска-ється |
|
Вміст ангідриду сірчаної кислоти SO3, % |
4,0...4,5 |
|
Граничне значення стандартної міцності при стиску на 28 добу (не менше), МПа (за ДСТУ Б В.2.7-112-2002) для марки 300 400 500 550 600 |
28,5 38,0 47,5 52,5 57,5 |
5.3. Вивчення властивостей будівельних матеріалів і виробів на основі неорганічних в’яжучих речовин
Під час виконання роботи потрібно: ознайомитись зі зразками бетонів різного призначення та визначити їхні розміри, середню густину; користуючись підручником “Матеріалознавство”, конспектом лекцій, нормативною та іншою спеціальною літературою, навести основні властивості та вимоги стандартів до вказаних бетонів у таблиці 5.5.
Характеристики декоративних матеріалів і виробів на основі неорганічних в’яжучих речовин (п’ять матеріалів різного призначення за вибором викладача) наводять у таблиці 5.6.
Вивчені зразки використовують при виконанні графічної частини роботи.
Таблиця 5.5.
Характеристика бетонів різного призначення
|
Різновиди бетонів |
Вихідні компоненти |
Розміри зразка, м |
Об’єм V, м3 |
Маса m, кг |
Середня густина pm, кг/м3 |
Властивості, вимоги стандартів |
Особливості застосування |
||
|
довжина |
ширина |
висота |
|||||||
|
Конструкційний |
|||||||||
|
Гідротехнічний |
|||||||||
|
Дорожній |
|||||||||
|
Крупнопористий |
|||||||||
|
Ніздрюватий |
|||||||||
|
Жаростійкий |
|||||||||
|
Радіаційноза-хисний |
Таблиця 5.6.
Характеристика декоративних матеріалів і виробів на основі неорганічних в’яжучих речовин
|
Найменування матеріалу, виробу |
Основні компоненти |
Власти-вості |
Особливості застосування |
|
Декоративний бетон (штампований, напилений, трафаретний, «структурний», терраццо, митий та ін.) |
|||
|
Черепиця бетонна |
|||
|
Декоративні штукатурні розчини (штукатурки) (кам’яні, камінцеві, сграфіто, теразитові, «короїд» та ін.) |
|||
|
ФЕМи (2-3 різновиди, схеми укладання) |
|||
|
«Штучний мармур» |
Графічна частина
Навести приклади використання трьох матеріалів і виробів в інтер’єрі або екстер’єрі (за вибором викладача)та особливості їхнього застосування (у вигляді табл. 5.8).
Таблиця 5.8.
Особливості використання обраного матеріалу чи виробу на основі неорганічних в’яжучих речовин
|
Найменування виробу |
Основні компоненти |
Особливості використання |
Переваги |
Недоліки |
Лабораторна робота №6
Полімерні будівельні матеріали (4 год)
Метою роботи є вивчення різновидів полімерних матеріалів та виробів, їх властивостей, особливостей отримання та застосування, а також ознайомлення зі способами їх декорування.
Полімерними речовинами називають високомолекулярні сполуки, які складаються з елементарних (мономірних) ланок, об’єднаних у макромолекули різної будови. Головними критеріями класифікації полімерних речовин є хімічна природа, походження, спосіб синтезу та тверднення, склад основного ланцюга макромолекул та характер їхньої будови, здатність до пластичних деформацій при циклічній дії температурного фактора.
За хімічною природою полімерні речовини поділяють на органічні та неорганічні. У складі неорганічних високомолекулярних сполук (полімерів) атоми карбону відсутні, а в органічних – макромолекули складаються переважно з цих атомів.
За походженням розрізняють полімерні матеріали природні (біополімери, наприклад, білки, нуклеїнові кислоти) та штучні. До природних полімерів відносять складові деревини (лігнін та целюлозу), а також бавовну, вовну, шкіру, каучук тощо. Штучні полімерні матеріали отримують синтезом із простих низькомолекулярних речовин – мономерів. До штучних відносять поліетилен, поліпропілен, фенолформальдегідні смоли.
За характером просторової структури полімерні матеріали поділяють на лінійні, розгалужені та просторові. Структурні елементи можуть розташовуватись у макромолекулі у вигляді відкритого ланцюга або побудованої в лінію послідовності мономерів (лінійні полімери, наприклад, каучук природний), ланцюга з розгалуженням (розгалужені, наприклад, амінопектин), тривимірної сітки (зшиті просторові полімери, наприклад, отверджені епоксидні смоли).
За способом синтезу та тверднення органічні штучні полімерні речовини поділяють на полімеризаційні та поліконденсаційні.
При реакції полімеризації процес сполучення молекул мономеру відбувається без зміни його хімічного складу і виділення побічних речовин. Прикладами таких полімерів є полівінілхлорид, полістирол, поліетилен, поліакрилати, синтетичний каучук.
При реакції поліконденсації утворюються високомолекулярні сполуки з виділенням побічних продуктів реакції, хімічний склад таких полімерів відрізняється від вихідних речовин. Прикладами є поліефіри, поліуретани, а також фенолоальдегідні, карбамідні, епоксидні, кремнійорганічні полімери.
За здатністю до пластичних деформацій при дії температурного фактора органічні полімери поділяють на термопластичні та термореактивні.
Термопластичні полімери (поліетилен, полістирол) як полімеризаційного, так і поліконденсаційного типу, при підвищенні температури здатні до пластичних деформацій: при нагріванні вони розм'якшуються і переходять у в'язкопружний стан, а при охолодженні - твердіють, зберігаючи задану форму. Такі перетворення можуть повторюватися неодноразово. Термореактивні полімери також обох типів (фенолформальдегідні, карбамідні та інші полімери) здатні розм’якшуватись при підвищенні температури, але після охолодження вони не можуть зворотно змінювати свої властивості. Це пояснюється об’єднанням лінійних молекул у просторові сітки. З цієї ж причини термореактивні полімери здебільшого є більш теплостійкими, ніж термопластичні. Незворотні зміни в структурі термореактивних полімерів можуть бути викликані не тільки дією температурного фактора, але й хімічного реагенту (розчинника), ультрафіолетового або γ-випромінювання.
Полімерними матеріалами, або пластичними масами, називають матеріали, які містять у своєму складі високомолекулярні органічні речовини й на певній стадії виробництва набирають пластичності, яка повністю або частково втрачається після затвердіння полімеру.
Розрізняють пластичні маси прості, що складаються лише з полімерної речовини, і складні, до складу яких, крім полімеру, входять: наповнювачі, пластифікатори, стабілізатори, барвники та інші добавки для надання спеціальних властивостей.
Будівельні матеріали та вироби на основі полімерних органічних речовин класифікують за видом основного полімеру, який входить до їхнього складу, за методом виробництва та галуззю застосування в будівництві.
Залежно від фізичного стану при нормальній температурі та інших властивостей пластмаси поділяють на жорсткі (модуль пружності Е>1ГПа) (фенопласти, амінопласти, гліфталеві), напівжорсткі (1≥Е>0,4ГПа) (поліпропілен, поліаміди), м'які (Е=0,02...0,4 ГПа) (полівінілацетат, поліетилен) та еластичні (Е<0,02 ГПа) (каучуки, поліізобутилен).
Залежно від кількості введеного наповнювача розрізняють пластмаси ненаповнені (частіше всього до них відносять плівки), наповнені – містять до 70% наповнювача (рулонні, плиткові та ін.), високонаповнені – містять наповнювача більше 70% від маси полімеру.
За структурою пластмаси бувають щільні, ніздрюваті, крупнопористі, волокнисті, шаруваті; за фактурою поверхні – гладкі, рифлені, тиснені; за кольором – одно- та багатокольорові.
Виготовлення полімерних матеріалів та виробів передбачає підготовку сировинних компонентів, їх дозування, змішування, формування й стабілізацію. Вироби формують вальцюванням (каландруванням), екструзією, пресуванням, литтям під тиском, термоформуванням, зварюванням, склеюванням тощо. Ніздрюваті теплоізоляційні матеріали виготовляють спінюванням та пороутворенням.
При вивченні натурних зразків полімерних матеріалів слід звернути увагу на їх декоративне оздоблення. Інформацію, отриману при опрацюванні підручника “Матеріалознавство”, конспекту лекцій, нормативної та іншої спеціальної літератури, заносять до таблиці 6.1.
Вивчені зразки використовують при виконанні графічної частини роботи.
Таблиця 6.1.
Характеристика матеріалів і виробів на основі полімерних речовин
|
Найменування матеріалу, виробу |
Особливості технології виготовлення |
Основні властивості |
Особливості застосування |
|
Конструкційні |
|||
|
Полімербетони |
|||
|
Бетонополімери |
|||
|
Тришарові панелі |
|||
|
Склопластики |
|||
|
Оздоблювальні |
|||
|
Вініловий сайдинг |
|||
|
Фасадні полімерні панелі |
|||
|
Полікарбонатний листовий пластик |
|||
|
ПВХ лінолеум |
|||
|
Килимові покриття |
|||
|
Наливні покриття підлог |
|||
|
Декоративний паперово-шаруватий пластик |
|||
|
Вінілові шпалери |
|||
|
Спеціального призначення |
|||
|
Полімерні плівки |
|||
|
Герметизуючі матеріали |
|||
|
Екструдований пінополістирол |
|||
|
Полімерні труби |
Таблиця 6.2.
Вибір матеріалів на основі полімерних речовин залежно від призначення (галузі використання)
|
Умови використання матеріалів |
матеріал |
спосіб декорування |
Переваги, недоліки * |
|
Конструкційні |
|||
|
Для підлог |
|||
|
Оздоблення стін в інтер’єрі |
|||
|
Оздоблення стін в екстер’єрі |
|||
|
Покрівельні |
Графічна частина
Зробити малюнки (1-й аркуш) та навести властивості (у вигляді таблиці 6.3) трьох виробів (за вибором викладача) на основі полімерних речовин різних груп за галузями використання (2-й аркуш). Приклад використання одного з заданих матеріалів чи виробів в інтер’єрі або екстер’єрі та ефективність його застосування (у вигляді табл. 6.3) має бути наведено на 3-ому аркуші.
Таблиця 6.3.
Основні властивості матеріалів та виробів на основі полімерних речовин
|
Наймену-вання матеріалу чи виробу |
Вихідна сировина |
Технологія отримання, вид декорування |
Технічні вимоги та основні властивості |
Галузі застосування |
Таблиця 6.4.
Особливості використання обраного матеріалу чи виробу
|
Найменування матеріалу чи виробу |
Особливості використання |
Різновиди аналогів залежно від призначення |
Переваги |
Недоліки |
Лабораторна робота №7
Будівельні матеріали та вироби на основі деревини (4 год)
Метою роботи є вивчення різновидів матеріалів і виробів на основі деревини, їх властивостей, особливостей отримання та застосування, а також ознайомлення зі способами їх декорування.
Фізичні властивості деревини. Вологість значною мірою зумовлює якість деревини. Розрізняють гігроскопічну вологість, зв'язану в стінках клітин, та капілярну, яка заповнює порожнини клітин і міжклітинний простір. При висиханні деревина спочатку втрачає вільну (капілярну) вологу, а далі починає виділяти гігроскопічну. Вологість деревини, що дорівнює 12%, умовно вважається стандартною.
Істинна густина деревини майже однакова для різних порід і становить 1,53...1,55 г/см3. Середня густина деревини залежить від виду породи, вологості та пористості й може бути в межах 450...900 кг/м3.
Усихання, розбухання, короблення деревини відбуваються зі зміною вологості.
Теплопровідність деревини залежить від породи, напряму волокон і вологості. Так, при вологості 15% теплопровідність уздовж волокон у дуба дорівнює 0,45 Вт/(мК), у сосни – 0,35 Вт/(мК), впоперек волокон відповідно 0,22 і 0,17 Вт/(мК). Теплоємність сухої деревини різних порід знаходиться в межах 1,26...1,42 Дж/(гК), при збільшенні вологості теплоємність зростає.
Стійкість деревини до дії агресивних середовищ досить висока. Слаболужні розчини майже не руйнують деревину; у кислому середовищі руйнування починається при рН<2. У морській воді деревина зберігається гірше ніж у прісній.
Механічні властивості деревини. Міцність деревини характеризується здатністю чинити опір зовнішнім механічним впливам і залежить від породи, середньої густини, вологості, наявності вад тощо.
Міцність при стиску деревини визначають уздовж та впоперек волокон на зразках-призмах перерізом 20х20 мм і завдовжки 30 мм. Міцність деревини на стиск уздовж волокон у 4...6 разів більша за її міцність впоперек волокон.
Міцність при розтягу деревини вздовж волокон у 2...3 рази більша за міцність при стиску й у 20...30 разів вища за міцність при розтягу впоперек волокон. Для окремих порід границя міцності при розтягу досягає 100...200 МПа.
Міцність при статичному згині деревини перевищує міцність при стиску вздовж волокон, але менша за міцність при розтягу і становить для різних порід 50...100 МПа.
Міцність при сколюванні деревини вздовж волокон становить у середньому 3...13 МПа. Міцність при сколюванні впоперек волокон у 3...4 рази вища за міцність при сколюванні вздовж волокон.
Статична твердість деревини дорівнює навантаженню, потрібному для вдавлювання в поверхню зразка половини металевої кульки на глибину 5,64 мм (площа відбитка дорівнює 1 см2). За твердістю по торцю деревину поділяють на три групи: м'яка з твердістю 35...50 МПа (сосна, ялина, ялиця, вільха); тверда – 50...100 МПа (дуб, клен, каштан, береза); дуже тверда – понад 100 МПа (самшит, кизил).
Пружність деревини характеризується здатністю відновлювати первинну форму після припинення впливу зовнішніх сил, якщо цей вплив не перевищує певної межі. Вона залежить від вологості, густини, кількості та розмірів серцевинних променів і віку дерева. Найбільшу пружність мають дуб і ясен. В'язкість (пластичність) деревини характеризується здатністю змінювати свою форму (наприклад, гнутися) під дією зовнішніх сил і зберігати її після припинення такого впливу. Вона залежить від породи, віку, вологості та температури деревини. До найбільш в'язких порід відносяться в'яз, дуб, ясен, верба. Крихкість – властивість, протилежна пружності, яка полягає в тому, що під дією зовнішньої сили форма деревини дещо змінюється. Коли зовнішня сила досягає граничної величини, відразу настає руйнування. Пересушена деревина стає більш крихкою. Розколюваність деревини характеризується здатністю чинити опір розколу під дією зусиль, що імітують вбивання клину вздовж волокон. Розколювання пояснюється слабким зчепленням волокон деревини по довжині дерева. Осика, ялина, сосна здатні легко розколюватися; клен, граб, береза та дуб розколюються важче. Пробійність деревини характеризується здатністю утримувати цвяхи, шурупи, милиці, скоби. Вона залежить від породи деревини, її густини та вологості. Деревина твердих порід при вбиванні в неї цвяхів розколюється швидше, ніж деревина м'яких порід.
Зовнішній вигляд деревини визначається її кольором, блиском і текстурою.
Вади деревини – недоліки окремих її ділянок, які знижують якість і обмежують можливості використання. Вади деревини можуть бути пов’язані з відхиленнями від її нормальної будови, пошкодженнями та захворюваннями в період росту дерева або його зберігання та експлуатації.
При вивченні натурних зразків слід звернути увагу на їхнє декоративне оздоблення. Інформацію, отриману при опрацюванні підручника “Матеріалознавство”, конспекту лекцій, нормативної та іншої спеціальної літератури, заносять до таблиці 7.1.
Характеристику трьох способів декорування деревини (за вибором викладача) наводять у таблиці 7.2.
Вивчені зразки використовують при виконанні графічної частини роботи.
Таблиця 7.1
Характеристика матеріалів і виробів на основі деревини
|
Найменування матеріалу, виробу |
Особливості технології виготовлення |
Основні властивості |
Особливості застосування |
|
Пиломатеріали |
|||
|
Паркет штучний |
|||
|
Паркетна дошка |
|||
|
Паркетні щити художні |
|||
|
Мозаїчний паркет |
|||
|
Пробкові покриття: для стін для підлог |
|||
|
Фанера |
|||
|
Полімермодифікована деревина |
|||
|
Термомодифікована деревина |
|||
|
Ламінат |
|||
|
ДСП (МДФ, ОСП) |
|||
|
ДВП |
|||
|
Арболіт |
|||
|
Деревношаруваті пластики |
Таблиця 7.2
Характеристика способів декорування деревини
|
Спосіб декорування |
Технологія виконання |
Для яких матеріалів і виробів доцільно застосовувати такий спосіб декорування |
|
Фарбування: поверхневе глибинне протравне |
||
|
Аерографія |
||
|
Акваграфія |
||
|
Друкування |
||
|
Декалькоманія |
||
|
Вощення |
||
|
Мастикування |
||
|
Матування |
||
|
Глазурування |
||
|
Різьблення |
||
|
Випалювання |
Таблиця 7.3
Види та особливості використання мозаїки по деревині
|
Вид мозаїки |
||
|
Маркетрі |
||
|
Інтарсія |
||
|
Інкрустація |
Графічна частина
Зробити малюнки (1-й аркуш) та навести властивості (у вигляді таблиці 7.4) (2-й аркуш) трьох виробів на основі деревини різних груп за галузями використання (за вибором викладача). Приклад використання одного з заданих матеріалів чи виробів в інтер’єрі або екстер’єрі та ефективність його застосування (у вигляді табл. 7.5) має бути наведено на 3-ому аркуші
Таблиця 7.4.
Основні властивості матеріалів та виробів на основі деревини
|
Найме-нування матері-алу чи виробу |
Вихідна сировина |
Технологія отримання, вид декорування |
Технічні вимоги та основні властивості |
Декоративні властивості |
Галузі застосування |
Таблиця 7.5
Особливості використання обраного матеріалу чи виробу
|
Найменування матеріалу чи виробу |
Сфера застосування |
Різновиди аналогів залежно від призначення |
Переваги |
Недоліки |
ІІ. ІНДИВІДУАЛЬНІ РОБОТИ
Індивідуальні роботи виконуються у вигляді таблиці 8, за двома темами, які видав викладач студенту згідно з наведеним нижче переліком тем індивідуальних робіт (ІРК). В таблиці слід навести характеристики 6…8 видів будівельних матеріалів та виробів.
Таблиця 8.
Назва таблиці - тема завдання для індивідуальної роботи
|
Найменування матеріалу чи виробу |
Основні компоненти |
Основні властивості |
Переваги та недоліки |
Умовна оцінка функціональної ефективності (за 10- бальною шкалою) |
Теми завдання для індивідуальних робіт ((ІРК):
1. Бетонні та керамічні конструкційні будівельні матеріали і вироби для зведення несучих стін.
2. Бетонні будівельні матеріали для зведення огороджувальних конструкцій.
3. Цегляні, гіпсові, деревні конструкційні будівельні матеріали для зведення перегородок.
4. Конструкційні будівельні матеріали із різновидів легкого бетону та світлопрозорі скляні для зведення перегородок.
5. Оздоблювальні матеріали для фасадів громадських і житлових будівель (бетонні, керамічні, на основі сухих будівельних сумішей).
6. Оздоблювальні матеріали для фасадів громадських і житлових будівель (із природного каменю, полімерні, металеві, деревні, скляні).
7. Оздоблювальні матеріали різного походження для фасадів громадських будівель.
8. Оздоблювальні матеріали різного походження для фасадів житлових будівель.
9. Оздоблювальні матеріали для інтер’єрів громадських і житлових будівель (керамічні, на основі сухих будівельних сумішей, із природного каменю).
10. Оздоблювальні матеріали для інтер’єрів громадських і житлових будівель (полімерні, деревні, скляні).
11. Оздоблювальні матеріали різного походження для інтер’єрів громадських будівель.
12. Оздоблювальні матеріали різного походження для інтер’єрів житлових будівель
13. Рулонні оздоблювальні матеріали для інтер’єрів громадських і житлових будівель.
14. Плиткові та листові оздоблювальні матеріали для інтер’єрів громадських і житлових будівель.
15.Будівельні матеріали та вироби для оздоблення стель громадських та житлових приміщень.
16. Матеріали для покриття підлог житлових та громадських будівель (із природного каменю, полімерні, деревні).
17. Матеріали для покриття підлог житлових та громадських будівель (бетонні, полімербетонні, керамічні).
18. Деревні та полімерні матеріали для покриття підлог житлових і громадських будівель.
19. Матеріали для покриття підлог громадських будівель.
20. Матеріали для покриття підлог житлових будівель.
21. Покрівельні матеріали для громадських і житлових будівель.
22. Покрівельні матеріали для промислових і громадських будівель та споруд (керамічні, металеві, полімерні, бітумно-полімерні).
23. Різновиди черепиці для влаштування покрівель громадських та житлових будівель.
24.Покрівельні матеріали для промислових, житлових і громадських будівель та споруд (керамічні, металеві, полімерні, деревні, бітумно-полімерні).
25. Дорожні матеріали (бетонні, асфальтобетонні, керамічні, із природного каменю).
26.Лакофарбові матеріали для фасадів громадських та житлових будівель.
27.Лакофарбові матеріали для інтер’єрів приміщень з підвищеним вмістом вологи.
28.Лакофарбові матеріали для інтер’єрів житлових та громадських будівель.
29. Звукопоглинальні будівельні матеріали та вироби на органічній основі.
30. Звукопоглинальні будівельні матеріали та вироби на неорганічній основі.
31. Звукоізоляційні будівельні матеріали та вироби.
32. Неорганічні теплоізоляційні будівельні матеріали.
33. Органічні теплоізоляційні будівельні матеріали.
34.Комбіновані теплоізоляційні будівельні матеріали.
35. Види гідроізоляції за способом влаштування, що застосовуються у будівництві.
36. Види герметизуючих матеріалів, що застосовуються у будівництві.
Література
1.Будівельне матеріалознавство: Методичні рекомендації до виконання лабораторних робіт /Уклад.: К.К. Пушкарьова, В.Б. Барановський та ін. – К.: КНУБА, 2007. - 106 с.
2. “Матеріалознавство (для архітекторів та дизайнерів)”: Підручник /Пушкарьова К.К., Кочевих М.О., Гончар О.А., Бондаренко О.П. – К.: Видавництво «Ліра-К», 2012. – 592 с.
3. Будівельне матеріалознавство: Підручник / Кривенко П.В., Пушкарьова К.К.,Барановський В.Б., Кочевих М.О., Гасан Ю.Г., Констатинівський Б.Я., Ракша В.О. (3-є видання).– К.: «Ліра-К», 2012. – 624 с.
4. Будівельне матеріалознавство: Підручник / Кривенко П.В., Пушкарьова К.К., Барановський В.Б. та ін. – К.: ТОВ УВПК “ЕксОб”, 2010. – 704 с.
5. Опоряджувальні будівельні матеріали. Навчальний посібник / Дворкін Л.Й., Дворкін О.Л. – Рівне: НУВГП, 2011. – 291 с.
6 Справочник по строительному материаловедению /Дворкин Л.И., Дворкин О.Л. – М.: Инфра-Инженерия, 2010. – 472
Додаток1
Форма титульної сторінки альбому
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Київський національний університет будівництва та архітектури Кафедра будівельних матеріалів Альбом графічних робіт з дисципліни “Матеріалознавство” Виконав: Студент групи_____ П.І.Б. Перевірив: П.І.Б. Київ-20-- |
Зміст
|
Загальні положення |
3 |
|
|
І.Лабораторні роботи |
4 |
|
|
Лабораторна робота №1. Визначення основних властивостей будівельних матеріалів. |
4 |
|
|
Лабораторна робота № 2. Природні кам’яні матеріали |
14 |
|
|
Лабораторна робота № 3. Характеристика керамічних будівельних матеріалів та виробів. |
17 |
|
|
Лабораторна робота № 4. Характеристика матеріалів із мінеральних розплавів. |
20 |
|
|
Лабораторна робота № 5. Визначення властивостей неорганічних вяжучих речовин та матеріалів і виробів на їхній основі. |
23 |
|
|
Лабораторна робота № 6. Полімерні матеріали та вироби |
29 |
|
|
Лабораторна робота № 7. Матеріали на основі деревини. |
32 |
|
|
ІІ. Індивідуальні роботи |
36 |
|
|
Література |
38 |
|
|
Додаток 1 |
38 |
|
Навчально-методичне видання
матеріалознавство
Методичні вказівки до виконання лабораторних та індивідуальних робіт
для студентів напряму підготовки 6.060102 «Архітектура»
спеціальностей 7.120101 “Архітектура будівель і споруд”, 7.120102 “Містобудування”, 7.120103 “Дизайн архітектурного середовища”
Укладачі: К.К. Пушкарьова, доктор технічних наук, професор
М.О. Кочевих, кандидат технічних наук, доцент,
О.А. Гончар, кандидат технічних наук, доцент
Комп’ютерна верстка
Підписано до друку Формат
Папір офсетний. Гарнітура Таймс. Друк на різографі
Ум. друк. арк. Обл.-вид. арк
Ум фарбо-відб. Тираж 100 прим. Вид. № Зам. №
КНУБА, Повітрофлотський проспект, 31, Київ, 03037
Віддруковано в редакційно-видавничому відділі
Київського національного університету будівництва і архітектури