Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МНС УКРАЇНИ
УНІВЕРСИТЕТ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ
ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
ОСНОВИ
ЦИВІЛЬНОГО
ЗАХИСТУ
КИЇВ-2008
УДК 355.58 ББК68
Схвалено Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій
тау справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
для використання в навчально-виховному процесі
(лист 22 лютого 2008 р. М 06-2269/291).
Авторський колектив:
О. В. Бикова, О. Ч. Болієв, Д. М. Деревинський,
В. Н. Єлісєєв, С. М. Миронець, С. І. Осипенко, Ю. О. Півень,
В. І. Плетньов, Л. В. Попов, І. П. Соколовський
За заг. ред. канд. іст. наук М. В. Болотських
Рецензенти:
П. А. Коротинсьшш,
заст. дир. Департаменту упр. рятувальних сил МНС України,
Г. В. Лисиченко,
заст. дир. Ін-ту геохімії навколишнього середовища НА НУ та МИСУ,
д-р техн. наук, чл.-кор. НАНУ,
М. І. Стеблтк,
проф. каф. заг. екології та безпеки життєдіяльності
Нац. аграрного ун-ту, д-р тех. наук.
ЗМІСТ
Стор.
|
ПЕРЕДМОВА |
7 |
|
СКОРОЧЕННЯ |
8 |
|
ВСТУП |
10 |
|
Кроки історії - від місцевої протиповітряної оборони до цивільної оборони і далі до цивільного |
|
|
захисту |
10 |
|
Міжнародне право з питань захисту людей |
14 |
|
1. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ |
16 |
|
1.1. Основні напрямки державної політики України у сфері цивільного захисту |
16 |
|
1.1.1 Правова основа цивільного захисту |
16 |
|
1.1.2 Принципи та завдання ЦЗ |
17 |
|
1.2. Державне управління захистом та безпекою у надзвичайних ситуаціях |
17 |
|
1.2.1. Системні характеристики державного управління у сфері цивільного захисту |
18 |
|
1.2.2. Механізми державного управління за складовою запобігання НС |
22 |
|
1.2.2.1. Формування та розвиток діяльності спрямованої на регулювання безпеки у НС |
23 |
|
1.2.2.2. Оцінка ризику |
25 |
|
1.2.2.3. Завчасне реагування на загрозу виникнення НС |
28 |
|
1.2.3. Механізми державного управління у сфері цивільного захисту за складовою |
|
|
ліквідації НС |
31 |
|
1.2.3.1. Негайне реагування |
32 |
|
1.2.3.2. Аварійно-рятувальні роботи у зоні НС |
34 |
|
1.2.3.3. Життєзабезпечення постраждалого населення |
37 |
|
2. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТА ЗАГРОЗИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ |
38 |
|
2.1. Класифікація НС |
38 |
|
2.1.1. Класифікація НС залежно від причин їх виникнення |
39 |
|
2.1.2. Класифікація НС природного і техногенного характеру, залежно від масштабів та |
|
|
розмірів нанесеного збитку |
39 |
|
2.2. Загрози виникнення НС |
41 |
|
2.2.1. Природні загрози |
42 |
|
2.2.1.1. Загрози геологічного характеру |
42 |
|
2.2.1.2. Загрози гідрометеорологічного характеру |
44 |
|
2.2.1.3. Загрози пожеж в природних екосистемах 2.2.1.4. Загрози медико-бюлопчного характеру |
44 45 |
|
2.2.2. Техногенні загрози |
46 |
|
2.2.2.1. Загрози радіаційної небезпеки |
46 |
|
2.2.2.2. Загрози хімічної небезпеки |
48 |
|
2.2.2.3. Загрози пожежовибухонебезпеки |
49 |
|
2.2.2.4. Загрози гідродинамічної небезпеки |
49 |
|
2.2.2.5. Чинники небезпеки на транспорті |
49 |
|
2.2.2.6. Чинники небезпеки на об’єктах життєзабезпечення: |
51 |
|
2.2.3. Транскордонні загрози |
55 |
|
2.2.4. Соціально-політичні загрози |
57 |
|
3. ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ |
58 |
|
3.1. Організаційна структура ЄДС ЦЗ |
58 |
|
3.1.1. Органи управління ЄДСЦЗ |
58 |
|
3.1.2. Сили і засоби ЄДС ЦЗ |
61 |
|
3.2. Комісії з питань ТЄБ та НС |
65 |
|
3.2.1. Загальні положення про Державну комісію з питань ТЄБ та НС |
65 |
|
3.2.2. Нормативно-правові документи об'єктової комісії з питань НС |
67 |
|
4. ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ |
67 |
|
4.3. Укриття у захисних спорудах |
72 |
|
4.3.1. Загальні питання |
72 |
|
4.3.2. Сховища |
73 |
|
4.3.3. Протирадіаційні укриття |
74 |
|
4.3.4. Захисні споруди в районах розміщення атомних станцій |
74 |
|
4.4. Евакуаційні заходи |
75 |
|
4.4.1. Загальні положення з евакуації |
76 |
|
4.4.2. Евакуаційні органи, їх призначення. |
77 |
|
4.4.3. Планування евакуації населення (працівників^ |
81 |
|
4.4.4. Порядок проведення евакуації наведення (працівників) |
86 |
|
4.4.5. Завдання основних видів забезпечення евакуаційних заходів |
89 |
|
4.5. Інженерний захист територій |
90 |
|
4.5.1. Зміст інженерного захисту територій. |
90 |
|
4.5.2. Заходи інженерного захисту при проектуванні та будівництві підприємств та міст |
91 |
|
4.6. Радіаційний захист |
95 |
|
4.6.1. Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на АЕС |
96 |
|
4.6.2. Радіоактивне зараження місцевості при застуванні ядерної зброї |
97 |
|
4.6.3. Оцінка радіаційної обстановки при аварії на АЕС |
98 |
|
4.7. Хімічний захист |
99 |
|
4.7.1. Характеристика НХР, які використовуються у промисловому виробництві України |
100 |
|
4.7.2. Визначення ступеню хімічної небезпеки об'єктів господарської діяльності та |
|
|
адміністративно-територіальних одиниць. |
100 |
|
4.8. Сучасні методи та прилади дозиметричного і хімічного контролю |
101 |
|
4.8.1. Основні величини дозиметричного контролю та одиниці їх вимірювання |
101 |
|
4.8.2. Методи виявлення іонізуючих випромінювань. |
104 |
|
4.8.3. Прилади дозиметричного контролю |
104 |
|
4.8.4. Методи та прилади хімічного контролю |
105 |
|
4.9. Спеціальне майно цивільного захисту |
105 |
|
4.9.1. Засоби радіаційного і хімічного захисту |
106 |
|
4.9.2. Вимоги керівних і нормативних документів по зберіганню спеціального майна |
|
|
цивільного захисту |
108 |
|
4.9.3. Обов'язки керівників об'єктів, відповідальних осіб за збереження, освіження, |
|
|
заміні й обліку спеціального майна |
109 |
|
4.10. Спеціальна обробка 1 |
109 |
|
4.10.1. Речовини і розчини, що застосовуються для спеціальної обробки. |
100 |
|
4.10.2. Особливість проведення спеціальної обробки під час ліквідації наслідків |
|
|
аварії на Чорнобильської АЕС |
111 |
|
4.11. Біологічний захист |
112 |
|
4.11.1. Біологічні засоби ураження |
112 |
|
4.11.2. Захист від біологічних засобів ураження та заходи для попередження інфекційних |
|
|
захворювань |
113 |
|
4.12. Медичний захист |
114 |
|
4 12 1 Основні захопи меличного захисту у HC |
114 |
|
4.12.2. Організація в Україні екстреної медичної допомоги. |
114 |
|
4.13. Психологічний захист |
116 |
|
4.13.1. Мета, завдання, принципи психологічної допомоги при НС |
117 |
|
4.13.2. Застосування психопрофілактичних методів |
118 |
|
4.13.3. Виявлення чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги |
118 |
|
4.13.4. Використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації |
|
|
негативних психічних станів серед населення |
119 |
|
5. ЗАПОБІГАННЯ ВИНИКНЕННЮ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ. УПРАВЛІННЯ |
|
|
РИЗИКАМИ НС |
120 |
|
5.1. Регулювання безпеки |
120 |
|
5.1.1. Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки |
120 |
|
5.1.2. Декларування безпеки ОПН |
121 |
|
5.1.3. Паспортизація та реєстрація ПНО |
121 |
|
5.1.4. Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності. |
122 |
|
5.1.5. Державна стандартизація у сфері цивільного захисту |
122 |
|
5.1.6. Державна експертиза у сфері цивільного захисту |
123 |
|
5.1.7. Державний нагляд і контроль у сфері цивільного захисту |
123 |
|
5.2. Управління ризиками НС |
123 |
|
6. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ ТА ДІЙ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ |
125 |
|
6.1. Основи планування заходів ЦЗ |
125 |
|
6.1.1. Загальні питання |
125 |
|
6.1.2. Організація та порядок планування |
128 |
|
6.2. Основи управління заходами і діями сил ЦЗ у режимі НС |
130 |
|
6.2.1. Завдання і принципи управління заходами і діями сил ЦЗ |
130 |
|
6.2.2. Система управління ЦЗ |
132 |
|
6.2.3. Особливості організації управління у режимі НС |
133 |
|
6.3. Організація забезпечення протипожежних заходів |
136 |
|
6.3.1. Основні положення |
136 |
|
6.3.2. Органи управління, розподіл компетенції, призначення та обов'язки |
137 |
|
6.3.3. Організація забезпечення протипожежних заходів |
139 |
|
6.3.4. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки |
142 |
|
6.3.5. Гасіння пожеж та проведення оперативно-рятувальних робіт |
143 |
|
6.4. Основні напрямки сталого функціонування галузей та об'єктів економіки у НС |
143 |
|
6.4.1. Сутність проблеми підвищення стійкості роботи економіки України в НС |
144 |
|
6.4.2. Основні напрямки підвищення стійкості функціонування економіки України в |
|
|
надзвичайних умовах |
144 |
|
6.4.2.1. Забезпечення захисту населення і його життєдіяльності. |
144 |
|
6.4.2.2. Раціональне розміщення виробничих сил на території держави. |
145 |
|
6.4.2.3. Підготовка до роботи в умовах НС мирного та воєнного часу об'єктів економіки |
145 |
|
6.4.2.4. Підготовка до виконання робіт по відновленню об'єктів економіки в умовах НС |
|
|
мирного та воєнного часу. |
146 |
|
6.4.2.5. Підготовка системи управління ЦЗ до функціонування в умовах мирного та |
|
|
воєнного часу. |
147 |
|
6.5. Ліквідація наслідків НС |
147 |
|
6.5.1. Зміст та послідовність виконання РІНР |
148 |
|
6.5.2. Алгоритм дій керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування |
|
|
при виникненні НС |
149 |
|
6.5.3. Заходи забезпечення РІНР |
151 |
|
6.5.4. Заходи безпеки при виконанні РІНР |
152 |
|
6.6. Забезпечення життєдіяльності населення у НС |
153 |
|
6.6.1. Вимоги до вибору районів розміщення заміських зон |
153 |
|
6.6.2. Забезпечення продовольством, питною водою та предметами першої необхідності |
154 |
|
6.6.3. Забезпечення житлом, комунальними послугами та працевлаштування |
|
|
евакуйованих |
157 |
|
6.6.4. Торгово-побутове обслуговування та медичне забезпечення |
158 |
|
6.7. Фінансування та матеріальне забезпечення заходів у сфері ЦЗ |
159 |
|
6.7.1. Порядок фінансування заходів з запобігання та ліквідації НС |
159 |
|
6.7.2. Порядок створення та використання матеріальних резервів для запобігання, |
|
|
ліквідації НС та їх наслідків |
162 |
|
7. ПІДГОТОВКА КЕРІВНИХ КАДРІВ ЦЗ ТА НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ ДІЯМ |
|
|
В УМОВАХ НС |
165 |
|
7.1. Єдина система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і |
|
|
фахівців у сфері ЦЗ та навчання населення діям в умовах НС |
165 |
|
7.2. Формальна та неформальна освіта населення способам захисту в разі виникнення НС |
167 |
|
7.2.1. Міжгалузева система підвищення кваліфікації (функціонального навчання) керівних |
|
|
управлінських кадрів і фахівців для потреб центральних та місцевих органів влади, органів |
|
|
місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій |
167 |
|
7.2.2. Підготовка студентів та навчально-виховна робота з дітьми й учнівською молоддю |
169 |
|
7.3. Навчально-практичні та просвітницькі заходи з навчання населення за місцем роботи на |
|
|
підприємствах, в установах, організаціях та проживання |
172 |
|
7.3.1. Навчально-практичні заходи з навчання населення за місцем роботи та проживання |
172 |
|
7.3.2. Просвітницькі заходи з навчання населення за місцем проживання |
175 |
|
ДОДАТКИ |
177 |
|
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ |
219 |
ПЕРЕДМОВА
На даний час ризик виникнення надзвичайних ситуацій на території України є високим. Зростає масштабність наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха, що ставить проблему запобігання виникненню надзвичайних ситуацій і ліквідації або мінімізації їх наслідків як найбільш актуальну.
Найбільшу небезпеку в природній сфері становлять надзвичайні ситуації, зумовлені геофізичними чинниками: землетрусами, цунамі, паводками, зсувами, ураганами, лісовими пожежами, а в техногенній сфері - радіаційними і транспортними аваріями, а також аваріями, пов'язаними з викидами хімічно і біологічно небезпечних речовин, вибухами, пожежами, гідродинамічними аваріями та аваріями на системах комунально-енергетичного господарства.
Останніми роками зусиллями органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, МНС України, наукових установ розроблено і прийнято ряд законодавчих і нормативно-правових актів, які регулюють діяльність у сфері запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій, накопичено значний досвід у проведенні заходів з попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.
На сучасному етапі основною метою державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій є забезпечення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства і держави в межах науково обгрунтованих критеріїв прийнятного ризику.
З прийняттям Верховною Радою України Закону "Про правові засади цивільного захисту" визначені правові, економічні і організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту щодо забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, економіки і національного надбання від негативних наслідків техногенних, природних, соціально-політичних та воєнних загроз.
У посібнику розглядаються основи цивільного захисту як комплекс організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, що здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, а також добровільними рятувальними формуваннями з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків у мирний та воєнний час.
Посібник відповідає навчальній програмі підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту керівного складу центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.
Посібник написаний авторським колективом Інституту державного управління у сфері цивільного захисту Університету цивільного захисту України:
Передмова - Виковою О.В., Єлісєєвим В.Н.;
Вступ - Миронцем CM., Соколовським І.П.;
розділ 1.1 - Болієвим О.Ч., Півнем Ю.О.;
розділ 1.2 - Осипенком СІ.;
розділ 2 - Болієвим О.Ч.;
розділ 3 -Півнем Ю.О., Поповим Л.В.;
розділ 4 - Єлісєєвим В.Н., Миронцем CM., Півнем Ю.О., Плетньовим В.І.;
Поповим Л.В., Соколовським І.П.;
розділ 5 - Болієвим О.Ч. та Єлісєєвим В.Н.;
розділ 6 - Биковою О.В., Деревинським Д.М., Єлісєєвим В.Н., Півнем Ю.О.;
розділ 7 - Осипенком СІ.
СКОРОЧЕННЯ
АБС - атомна електрична станція
АКВ - автомобільні колони для перевезення вантажів
АКН - автомобільні колони для перевезення населення
АКТ - автомобільні колони для перевезення сільськогосподарських тварин
АРЗСП - аварійно-рятувальні загони спеціального призначення
АРС - аварійно-рятувальна служба
АСК - автомобільні санітарні колони
ACT - атомна станція теплопостачання
АСУ - автоматизована система управління
АТЕЦ - атомна теплоелектроцентраль
АТО - адміністративно-територіальна одиниця
АТС - автоматична телефонна станція
БЖД - безпека життєдіяльності
БЗ - бактеріальні засоби
ГДК - гранично допустима концентрація
ГДР - гранично допустимий рівень
ГЕС - гідроелектростанція
ДБН - Державні будівельні норми
ДПД - добровільні пожежні дружини
ДПК -добровільні пожежні команди
ДПЧ - державні пожежні частини
ДСМК - державна служба медицини катастроф
ЕК -евакуаційна комісія
ЄС - Європейська спілка
ЄДС ЦЗ - єдина державна система цивільного захисту
ЖЕК - житлово-експлуатаційна контора
ЗДГТО - загін державної пожежної охорони
ЗЕП - збірні евакуаційні пункти
ЗЗПУ - заміські запасні пункти управління
ЗІЗ - засоби індивідуального захисту
ЗПМД - загони першої медичної допомоги
ЗМКЗ - зона можливого катастрофічного затоплення
ЗМР - зона можливого руйнування
ЗМХЗ - зона можливого хімічного забруднення
ЗСЦО (ЦЗ) - захисні споруди цивільної оборони (цивільного захисту)
ІТЗ ЦЗ (ЦО) - інженерно-технічні заходи цивільної оборони (цивільного захисту)
ІТП - інженерно-технічні працівники
КБ - конструкторське бюро
КНС - командно - начальницький склад
КОН - комплексні об'єктові навчання
КОТ - комплексні об'єктові тренування
КПП - контрольно-перепускний пункт
КШН - командно-штабні навчання
ЛЗР - легкозаймисті речовини (рідини)
ЛЧ - людський чинник
МЕЦ - медично-евакуаційне забезпечення
МКЧХ - Міжнародний комітет Червоного Хреста
МГТПО - місцева протиповітряна оборона
МСЦО - медична служба ЦО
МТП - матеріально-технічне постачання
НАНУ - Національна Академія Наук України
НДІ - науково-дослідний інститут
HP - небезпечна речовина
НРБУ - норми радіаційної безпеки України
НС - надзвичайна ситуація
НХР - небезпечні хімічні речовини
НЦЗУ - начальник Цивільного захисту України
ОГД - об'єкт господарчої діяльності
ОКНС - об'ектова комісія з надзвичайних ситуацій
ОП - окремий пост
ОПН - об'єкт підвищеної небезпеки
ОР - отруйні речовини
ОРС - оперативно-рятувальна служба
ОУ - органи управління
ПВ - пункт висадки
ПНО - потенційно небезпечний об'єкт
ПЕП - приймальні евакуаційні пункти
ПО - пункт обігріву
ПОГП - пункт охорони громадського порядку
ПП - пункт посадки
ППЕ - проміжні пункти евакуації
ППЗ - пункт продовольчого забезпечення
ППО - протиповітряна оборона
ППЧ - професійні пожежні частини
ПРЗ — пункт речового забезпечення
ПРУ - протирадіаційні укриття
ПТК - пожежно-технічні комісії
ПУ - пункт управління
ПХО - повітряна хімічна оборона
Р АВ - радіоактивні відходи
РОП - ризик орієнтований підхід
РПУ - рухомі пункти управління
РППЗ - рухомі пункти продовольчого забезпечення
РПХ - рухомі пункти харчування
РХЗ - радіаційний і хімічний захист
РР - радіоактивна речовина
РШР - рятувальні та інші невідкладні роботи
СВ - санітарні втрати
СГД - суб'єкт господарської діяльності
СДПЧ - самостійні державні пожежні частини
СЕС - санітарно-епідеміологічна станція
СПБ - служба пожежної безпеки
СФД - страховий фонд документації
ТЕБ - техногенно-екологічна безпека
ТЕС - теплова електростанція
ХАТО - хімічно-небезпечна адміністративно-територіальна одиниця
ХНО - хімічно-небезпечний об'єкт
ЦА - цивільна авіація
ЦЗ - цивільний захист
ЦЗН - цивільний захист населення
ЦО - цивільна оборона
ШН - штабні навчання
ШНОУ - штабні навчання органів управління
ЯЕР - ядерний енергетичний реактор
ЯРБ - ядерна та радіаційна безпека
ВСТУП
Кроки історії - від місцевої протиповітряної оборони до цивільної оборони і далі до цивільного захисту
22 квітня 1915 року вперше в історії воєн німецькою армією було застосовано хімічну зброю у вигляді газової атаки хлором. Жертвами її стали 5 тис. французьких та бельгійських солдат. У 1917 році неподалік від бельгійського міста Іпр кайзерівці пустили на французькі окопи газ, що отримав назву "Іприт". Паніка охопила війська, солдати кидали зброю і бігли з поля битви.
Загроза ураження такою зброєю нависла не тільки над військовими, а й над мирним населенням прифронтових районів. Літаки з отруйними речовинами на борту могли завдати великої шкоди і в глибокому тилу. Це обумовило появу відповідних засобів протиповітряної оборони і протихімічного захисту населення.
Протиповітряна оборона і протихімічний захист населення - це початок системи захисту населення і територій у НС, яка пройшла довгий і важкий шлях свого розвитку (Місцева протиповітряна оборона, Цивільна оборона, Цивільний захист), в історії якої можна умовно виділити наступні етапи:
Перший етап (березень 1918 р.- жовтень 1932 p.).
Другий етап (листопад 1932 р. -червень 1941 p.).
Третій етап (червень 1941 р. -травень 1945 p.).
Четвертий етап (червень 1945 р. - липень 1961 p.).
П'ятий етап (червень 1961 р. - вересень 1970 p.).
На першому етапі з'явилась тенденція до об'єднання всіх заходів з протиповітряного і протихімічного захисту країни в єдину загальнодержавну систему, що було закріплено Постановою про протиповітряну оборону СРСР, затвердженою Радою Народних Комісарів (РНК) СРСР 4 жовтня 1932 р.
У цей же період були вироблені організаційні основи евакуаційних органів, тобто вже з перших кроків спостерігається певна система у забезпеченні захисту населення. Загальновідома тріада "оповіщення - захист - надання допомоги" викреслювалася достатньо чітко.
Загальне керівництво протиповітряною обороною здійснював Народний комісаріат з військових і морських справ. Безпосереднє ж керівництво організацією і веденням повітряної та хімічної оборони у прикордонній загрозливій зоні (смузі) лягало на командування військових округів через управління військово-повітряних сил і створені при них штаби повітряної хімічної оборони (ПХО).
У 1929 році вперше були утворені штаби протиповітряної оборони (ППО) районів. Важливі у військовому та економічному відношенні підприємства отримали назву об'єктів ППО. Потрібно було вирішувати питання навчання спеціалістів - командирів формувань, інструкторів тощо. У 1927 році Рада праці і оборони СРСР доручила Народному комісаріату з військових і морських справ організувати об'єднані курси з підготовки працівників повітряної хімічної оборони для потреб народних комісаріатів. Перші такі курси були утворені у Ленінграді у серпні цього ж року на базі Військового хімічного музею. У наступному році аналогічні навчальні заклади почали діяти у Москві, Баку, Києві та Мінську. У 1928 році наказом Наркому з військових і морських справ було введено в дію перше Положення про протиповітряну оборону СРСР. У ньому говорилося, що ППО призначена для захисту країни від повітряних нападів силами і засобами військових та цивільних відомств і громадських організацій.
Обов'язки начальників ППО районів у містах були покладені на голів міських виконавчих комітетів районних Рад. При них формувалися штаби ППО, начальниками яких призначалися особи командно-начальницького складу.
Водночас із здійсненням державних заходів щодо укріплення ППО країни розширювалася загальна діяльність, спрямована на підготовку громадян до захисту Батьківщини. Однією з таких важливих форм патріотичної діяльності стали масові оборонні організації: добровільне товариство друзів хімічної оборони та промисловості; товариство друзів повітряного флоту.
Важливим кроком стало утворення у 1932 році місцевих частин ППО, на які покладались завдання щодо інженерного хімічного обладнання пунктів ППО та ліквідації наслідків нападу з повітря.
За короткий час було створено 50 окремих місцевих частин ППО, у тому числі два окремих кадрових батальйони, які стали першими військовими частинами місцевої протиповітряної оборони (МППО).
Другий етап — це створення і розвиток МППО СРСР, яка виділяється у самостійну систему оборонно-масового характеру для вирішення широкого кола оборонних (захисних) задач під загальним керівництвом РКН СРСР у центрі та органів влади на місцях.
4 жовтня 1932 року вийшла постанова уряду, яка затвердила Положення про протиповітряну оборону території СРСР. Цей акт ознаменував собою утворення МППО країни, основи майбутньої цивільної оборони. МППО призначалася для захисту населення від повітряного нападу супротивника. Згідно з Положенням загальне керівництво МППО у масштабі держави покладалось на Наркомат оборони, а на території військових округів - на командувачів військовими округами. Великі міста і найбільш важливі промислові підприємства складали відповідно пункти та об'єкти ППО. Начальники ППО пунктів призначалися із числа командирів частин ППО армії, а ППО об'єктів з числа директорів підприємств (керівники установ).
У жовтні - листопаді 1940 року у республіканських, крайових, обласних органах внутрішніх справ були сформовані відділи, відділення та інспекції місцевої ППО, а в Українській та Білоруській республіках - управління. Начальниками за посадою були визначені керівники органів внутрішніх справ республік, країв та областей. У містах і районах ці системи очолювали голови виконкомів відповідних рад. Збереглись штаби і служби МППО міст і районів, а також принцип утворення та навчання формувань.
Таким чином, МППО на початку Великої Вітчизняної війни була достатньо організованою, сучасною для того періоду системою. Вона відповідала рівню розвитку засобів повітряного нападу супротивника і в цілому була готова до виконання покладених на неї завдань: звести до мінімуму можливі втрати і руйнування, забезпечити безперервну роботу підприємств.
На третьому етапі головним джерелом розвитку МППО стала повсякденна практика бойової діяльності частин, формувань і штабів у вогнищах уражень.
Вже в перші дні війни Радянський уряд прийняв невідкладні заходи щодо комплектування регулярних частин Червоної Армії, дивізій народного ополчення і партизанських загонів, підготовки резервів для фронту, а також навчання населення з протиповітряної та протихімічної оборони.
Робота щодо всезагального навчання оборонній справі набула особливо глибокий та масовий характер після прийняття 2 липня 1941 року постанови РНК СРСР "Про всезагальну підготовку населення до протиповітряної оборони". Постанова зобов'язувала усіх громадян країни віком від 16 до 60 років оволодіти необхідними знаннями з МППО. Жінки від 18 до 50 років і чоловіки від 16 до 60 років були зобов'язані входити до складу груп самозахисту і брати активну участь у заходах, які проводила МППО.
Здійснювалось масове будівництво захисних споруд. Були споруджені сотні тисяч щілин і землянок, в яких могли сховатися 20 мільйонів чоловік. За 1,5 роки війни було підготовлено 53 мільйони чоловік. Навесні 1942 року у формуваннях МППО нараховувалось більше 6 мільйонів чоловік.
Головним підсумком діяльності місцевої протиповітряної оборони у воєнні часи є те, що вона відігравала важливу роль у захисті населення і народного господарства а також тилу країни від повітряних ударів противника. Тил давав збройним силам усе необхідне для здобуття перемоги. МППО внесла вагомий вклад у перемогу.
Важливим підсумком діяльності МППО у війні є те, що втрати серед населення внаслідок бомбардування у тилових містах були незначними, а із числа поранених більше 80% швидко поверталися до суспільно-корисної праці без усяких обмежень.
Досвід Великої Вітчизняної війни підтвердив також доцільність широкого залучення до вирішення завдань місцевої протиповітряної оборони усього працездатного населення. Тільки масова участь радянських людей в МППО полегшила успішне вирішення покладених на неї завдань. Бойова діяльність МППО в роки війни є одним із яскравих прикладів високоефективних дій населення щодо захисту своїх міст, підприємств, залізничних вузлів в умовах відбиття ударів ворожої авіації. У ході війни підтвердилось особливе значення морально-політичної підготовки сил МППО і всього населення.
Четвертий етап — це етап вдосконалення МППО, що пов'язаний з появою зброї масового ураження, пошуків найбільш ефективних шляхів захисту населення і народного господарства країни.
У післявоєнний період перед МППО постало паралельно два завдання: по-перше, участь у відновленні народного господарства, по-друге - уточнення завдань та удосконалення організаційної структури з урахуванням узагальненого досвіду, набутого у роки Великої Вітчизняної війни, з метою подальшого укріплення обороноздатності країни. З урахуванням цього МППО організовувалась по всій території країни. Масовими формуваннями МППО стали об'єктові та аварійно-відновлювальні загони міст. У 1956 році була запроваджена 12-годинна програма підготовки населення, у 1957 році -. 22-годинна.
Наприкінці 50-х - 60-х років розпочався новий важливий період у розвитку системи МППО. Нестримна гонка озброєння, збільшення виробництва ракетно-ядерної зброї дуже загострила міжнародне становище. США уже неодноразово намагалися розв'язати ядерну катастрофу. Вже в 1945 році з'явився план стратегічного атомного бомбардування 20 найбільш важливих об'єктів СРСР. У 1949 році за вказівкою Президента Трумена був розроблений план "Дропшот", що передбачав розв'язання атомної війни проти СРСР 1 січня 1957 року. За таких умов Радянський Уряд змушений був прийняти додаткові заходи щодо укріплення обороноздатності країни.
У зв'язку з оснащенням сучасної армії термоядерною та іншими видами зброї масового ураження, а також наявністю потужних засобів їх доставки до цілі фактично стираються межі між фронтом та тилом. При такому становищі неможливо вирішити всі завдання щодо захисту держави тільки за допомогою збройних сил. Захисні заходи повинні проводитись по всій території країни. І тому виникла необхідність у створенні нової оборонної системи.
П'ятий етап пов'язаний з подальшим удосконаленням системи захисту населення і територій від НС. Згідно рішення РМ СРСР у 1961 р. МППО була перетворена в цивільну оборону (ЦО). Цей процес привів до серйозного перегляду основних поглядів і положень у вирішенні проблем захисту населення і народного господарства.
Були створені Штаби Цивільної оборони СРСР, усіх союзних, автономних республік, країв, областей, міст, районів, об'єктів народного господарства.
Таким чином, система цивільної оборони охопила всю країну і почала будуватися за територіально-виробничим принципом.
Керівництво заходами цивільної оборони здійснювалося як по лінії Рад народних депутатів трудящих, так і по лінії міністерств, відомств, а також керівників підприємств, установ та організацій. Це забезпечувало участь у заходах ЦО радянських і господарських органів, громадських організацій і всього населення.
Завдання ЦО з урахуванням їх важливості поділялися на три групи.
До першої групи відносяться завдання щодо забезпечення захисту населення. Вирішення цього завдання здійснювалось шляхом підготовки захисних споруд, забезпечення людей індивідуальними засобами захисту, оповіщення населення, його евакуації із великих міст, навчання способам захисту.
До другої групи завдань відносяться заходи підвищення стійкості роботи галузей та об'єктів народного господарства, тобто їх можливості випускати встановлені види продукції, передбачені планом на воєнний час, також швидкого відновлення виробництва, зруйнованого внаслідок застосування противником зброї масового ураження.
Третя група завдань - це заходи з ліквідації наслідків застосування противником зброї масового ураження, організація і проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження, підготовка сил для їх виконання.
Як бачимо, у 70 - 80 роках цивільна оборона була орієнтована в основному на дії в умовах ведення війни із застосуванням зброї масового ураження. Це було обумовлено політичною ситуацією того часу. Разом з тим час і обставини вимагали більш конкретного повороту усієї системи цивільної оборони до проблем, пов'язаних з попередженням і ліквідацією наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, рятування та збереження життя людей.
Велика роль у боротьбі зі стихійними лихами та ліквідації їх наслідків належала формуванням ЦО. Саме вони мали найбільш організовані та підготовлені органи керівництва і сили для виконання рятувальних і невідкладних аварійно-рятувальних робіт.
Штаби ЦО виконували основну роботу щодо організації рятування населення і матеріальних цінностей, відновлення життєдіяльності у потерпілих населених пунктах та об'єктах народного господарства, брали участь у розробці та організації профілактичних і підготовчих заходів, спрямованих на зменшення збитків при можливих стихійних лихах, аваріях та катастрофах.
За роки становлення України, як незалежної держави, її структури, у тому числі ЦО, постійно удосконалювались, ставали більш професійними, що відповідало завданням часу.
В Україні найбільшу небезпеку становлять природні та техногенні загрози. Таким чином, проблема техногенної і природно-техногенної безпеки набула такого важливого значення, що вимагала невідкладного вироблення цілісної державної політики у сфері безпеки життєдіяльності, створення досконалих механізмів її реалізації. Існуюча на той час система захисту населення, відігравши свою позитивну роль у створенні законодавчих та організаційних засад функціонування, заощадження потенціалу захисту, з причин невпинного зростання кількості надзвичайних ситуацій, необхідності і висококваліфікованого втручання у них і залучення до дій широкого кола міністерств та відомств, вже не могла повною мірою забезпечувати реалізацію свого призначення - бути гарантом безпеки населення і його права на захист від надзвичайних ситуацій.
Переорієнтація завдань ЦО вимагала вирішення багатьох організаційних та правових питань, які обумовили їх ефективне виконання.
У 1992 році ЦО України як державна структура стала самостійною, тому необхідно було розробити основні законодавчі акти, які регламентували б функціонування цієї системи. Центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів, стає Штаб ЦО України, який за короткий час відпрацьовує основні керівні документи: Концепцію Цивільної оборони, яка затверджується Верховною Радою України у 1992 року і Закон України "Про Цивільну Оборону України", прийнятий Верховною Радою України у 1993 році.
З метою визначення організації та порядку виконання завдань ЦО в
травні 1994 року Кабінетом Міністрів затверджено "Положення про Цивільну оборону України", "Положення про невоєнізовані формування Цивільної оборони", у березні 1996 року - "Типове положення про штаб Цивільної оборони та надзвичайних ситуацій, обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації".
У жовтні 1996 року Указом Президента України на базі Штабу ЦО України і Мінчорнобиля створюється Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яке ініціює розробку і прийняття цілої низки актів законодавства, Президента України і рішень Уряду.
Подія була об'єктивно зумовлена тим, що невід'ємною функцією кожної держави як суспільного утворення є забезпечення національної безпеки заради гарантій сприятливих умов життя і продуктивної діяльності громадян, захисту важливих інтересів людини, суспільства і держави у цілому.
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України) є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення у життя державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.
На 10-ій Міжнародній конференції з цивільного захисту, яка відбулася в Аммані (Франція) 3-5 квітня 1994 року, держави-учасниці прийняли Універсальну Декларацію з цивільного захисту, у якій закликали уряди розглядати концепцію і визначення терміну "цивільна оборона" більш широко, а не тільки в рамках військових конфліктів і визначених гуманітарних завдань та НС у період військових конфліктів.
Термін "цивільний захист" (ЦЗ) повинен використовуватися для визначення всіх гуманітарних заходів, спрямованих на захист життя людей, власності і навколишнього середовища від усіх катастроф та НС природного або техногенного характеру.
ООН також зайнялася проблемою боротьби з різними небезпеками. Резолюція ООН 2034 закликала уряди створити служби цивільного захисту для здійснення надзвичайних операцій і надання допомоги. У більшості країн світу такі служби створені.
Політичні зміни, що відбулися останніми роками на міжнародній арені, та вдосконалення завдань, які покладаються на органи ЦО, мають вплив на рух цих органів у бік терміну "цивільний захист". Передусім йдеться про більшість країн Західної, Центральної та Східної Європи, де в цілому цей перехід уже завершено.
Саме з цих причин актуальною стає створення системи, яка вирішує весь комплекс завдань з протидії НС в мирний час і особливий період - системи цивільного захисту. Закон України "Про правові засади цивільного захисту " (червень 2004 року) розроблено з урахуванням наведених вимог.
Закон враховує конституційні засади створення та діяльності української держави, як демократичної, самостійної і правової та прийняті більшістю країн Європи програми щодо оновлення системи захисту населення і територій від негативних наслідків техногенних або природних катастроф, мінімізації наслідків катастроф та аварій, інших негативних проявів різного характеру.
Законом передбачено утворення Єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ) населення і територій, яка має за мету захист населення від наслідків НС техногенного, природного соціально-політичного та воєнного характеру.
Цей закон по суті є базовою доктриною, яка визначає правові, економічні і організаційні засади реалізації державної політики у сфері ЦЗ щодо забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, економіки і національного надбання від негативних наслідків НС, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Територія України, її населення, як і території та населення інших країн світу, на жаль, не застраховані від ризиків виникнення НС, які можуть спричинити людські втрати і заподіяти значної шкоди матеріальним об'єктам. Тому Українська держава приділяє чималу увагу проблемі забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій, запобігання або зменшення та ліквідації негативних наслідків небезпечних природних явищ, промислових аварій і катастроф.
Забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків НС розглядається українською владою як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва.
Міжнародне право з питань захисту людей
У серпні 1949 року в Женеві, за ініціативою ООН, були зібрані представники громадських захисних організацій практично з усіх країн світу, в результаті роботи яких були прийняті Женевські конвенції "Про захист жертв війни" та оформлені у вигляді Протоколів від 12 серпня 1949 року.
У 1949 році були прийняті чотири Женевські конвенції, які мають силу до цього часу :
1. "Про поліпшення долі поранених та хворих в діючих арміях".
2. "Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію зі складу збройних сил на морі".
3. "Про поводження з військовополоненими".
4. "Про захист цивільного населення під час війни".
У червні 1977 року в Женеві представниками 102 країн прийняті два додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949 року, які були підписані від імені СРСР в Берні у 1977 році і ратифіковані Верховною Радою 4 серпня 1989 року, вимоги яких повинні виконуватися під час міжнародних та не міжнародних збройних конфліктів.
За основу у Женевських конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги, що особи, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також особи, недієздатні внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок будь-якої причини - поважалися, щоб їм надавався захист від наслідків війни і щоб усім хто страждає, без виключення, надавалася необхідна допомога чи необхідний догляд.
Через додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторонам, які беруть участь у конфлікті та комбатантам ставиться за обов'язок утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об'єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загально визначених правил та законів гуманності.
Визначення і сфера застосування ЦО наведені у Четвертій Конвенції.
ДО - це виконання деяких або всіх гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомога йому усунути безпосередні наслідки воєнних дій або лиха, а також створення умов, необхідних для його виживання.
Такими завданнями є: оповіщення, евакуація, надання сховищ та їх обладнання, проведення заходів із світломаскування, рятувальні роботи, медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу, боротьба з пожежами, виявлення та визначення небезпечних районів, знезаражування та інші подібні заходи захисту, термінове надання житла та постачання, термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха, термінове поновлення необхідних комунальних служб, термінове поховання трупів, допомога у збереженні об'єктів, суттєво необхідних для виживання, додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вищенаведених завдань, а також планування, організація та інші.
"Організації ЦО" - це ті установи та інші організаційні одиниці, які створені або уповноважені компетентною владою сторін, що знаходяться у конфлікті, та призначені для виконання будь-яких з вищезазначених завдань.
"Персонал" організацій ЦО визначає осіб, які призначені сторонами, що знаходяться в конфлікті, виключно для виконання завдань ЦО, включаючи персонал управління цими організаціями.
"Матеріальна частина" організацій ЦО - це обладнання, матеріали і транспортні засоби, які використовуються цими організаціями для виконання завдань ЦО.
Об'єкти, які використовуються для ЦО, не можуть бути знищеними або використаними не за їх прямим призначенням, окрім як стороною, якій вони належать.
На окупованих територіях влада повинна сприяти організаціям ЦО в здійсненні їх завдань. Ні за яких обставин персонал організацій ЦО не може бути примушений до діяльності, що ускладнювала б належне виконання завдань ЦО. Від організацій ЦО не вимагається надання пріоритету громадянам або інтересам окупованої держави.
Держава, що окупує, не повинна:
примушувати або спонукати організації ЦО виконувати їх завдання таким чином, щоб це в чомусь негативно відбивалося на інтересах цивільного населення;
змінювати пряме призначення будівель або матеріальної частини, які належать ЦО або використовуються ними, а також реквізувати їх.
Надання захисту, на який мають право організації ЦО, їх персонал, будівлі, сховища і матеріальна частина, припиняється лише в тому випадку, якщо вони окрім своїх власних завдань вживають дії, які завдають шкоди супротивнику або використовуються для застосування таких дій.
Формування організацій ЦО за військовим зразком та обов'язкова служба в них не позбавляють їх захисту.
На окупованій території і в районах, де йдуть або можуть відбуватись бойові дії, персонал ЦО розпізнається за допомогою міжнародного розпізнавального знаку ЦО та посвідчення особи, яка підтверджує її статус.
Міжнародним розпізнавальним знаком ЦО є рівносторонній блакитний трикутник на помаранчевому фоні, який використовується для захисту організацій ЦО, їх персоналу, будівель, матеріальної частини, а також цивільних сховищ.
Крім розпізнавального знаку, сторони, які знаходяться в конфлікті, можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків ЦО.
Будівлі, обладнання і транспортні засоби військових підрозділів, призначених для організації ЦО, повинні бути чітко визначені міжнародним розпізнавальним знаком ЦО.
Окремо розглядаються питання стосовно захисту жінок і дітей.
Жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист від зґвалтування, примушення до до проституції та інше.
Сторони, які знаходяться у конфлікті; повинні прийняти усі необхідні заходи для того, щоб діти, яки, які досягли п'ятнадцятирічного віку не приймали безпосередньої участі у воєнних діях, а також не проводити вербування дітей у свої збройні сили.
Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стало для людства значним кроком вперед.
1. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
1.1. Основні напрямки державної політики України у сфері цивільного захисту
Державна політика у сфері цивільного захисту - це сукупність основних напрямків та способів діяльності держави щодо запобігання виникнення НС, а також по мінімізації та ліквідації їх наслідків.
Основними напрямами державної політики України у сфері ЦЗ слід вважати:
- формування та постійне вдосконалення системи захисту, запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
- підготовку керівних кадрів ЦЗ та навчання населення діям в умовах НС;
- міжнародне співробітництво у відповідності з чинним законодавством України та укладеними міжнародними угодами.
1.1.1 Правова основа цивільного захисту
Цивільний захист — це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігенічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів, з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період [ 8 ];
Правовою основою ЦЗ є:
Конституція України, закони України: "Про правові засади цивільного захисту", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про Цивільну оборону України", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про аварійно-рятувальні служби", Про пожежну безпеку", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", міжнародні угоди України та інші акти законодавства.
1.1.2 Принципи та завдання ЦЗ
ЦЗ діє на наступних засадах:
- гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров'я та їх майна, а юридичним особам - права на безпечне функціонування;
- добровільне залучення людей до здійснення заходів у сфері ЦЗ, пов'язаних з ризиком для їх життя та здоров'я;
- комплексного підходу до вирішення завдань ЦЗ;
- створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого, економічно обгрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків;
- територіальності та функціональності єдиної системи ЦЗ;
- мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;
- гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері ЦЗ відповідно до законодавства.
Основними завданнями ЦЗ є:
- збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС;
- прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС;
- здійснення нагляду і контролю у сфері ЦЗ;
- розроблення та виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері ЦЗ;
- розроблення та здійснення запобіжних заходів у сфері ЦЗ;
- створення, збереження та раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання НС;
- розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС;
- оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, заходи, що вживаються для запобігання НС, та подолання їх наслідків;
- організація захисту населення та територій від НС, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;
- проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків НС і організація життєзабезпечення постраждалого населення;
- забезпечення постійної готовності сил і засобів ЦЗ до НС та ліквідації їх наслідків;
- надання, з використанням засобів ЦЗ, оперативної допомоги населенню у разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
- навчання населення способів захисту у разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;
- міжнародне співробітництво у сфері ЦЗ.
1.2. Державне управління захистом та безпекою у надзвичайних ситуаціях
Соціологічні опитування шкали цінностей населенням показують, що більшість громадян віддають перевагу таким цінностям як справедливість, права людини, стабільність і безпека. Всі ці цінності пов'язані з концепцією сталого розвитку держави.
Термін сталий розвиток є перекладом з англійської і більш точним є переклад самопідтримуючий розвиток. За суттю мова іде про проблему перегляду набору системоутворюючих технологій та змін алгоритмів розвитку громади.
Концепція сталого розвитку стала реакцією на кризу ринково споживчої цивілізації. Основа терміну сталий розвиток вперше ведений, як забезпечення цивілізацією наступним поколінням стартових умов, порівняних з умовами покоління, яке проживає зараз. Ця ідея отримала світове признання на конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 році, де був прийнятий фундаментальний документ «Повістка дня на XXI вік», в якому визначені основні цілі сталого розвитку, які представлені на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Цілі сталого розвитку
Сталий розвиток нерозривно пов'язаний з промисловими, аграрними, соціальними, воєнними та іншими технологіями, з розвитком яких пов'язані не тільки можливості, а і небезпеки, загрози, ризики. Саме тому стратегія управління ризиками є невід'ємною частиною стратегії сталого розвитку. Не можна приймати рішення, не зрозумівши, яку ціну за них, можливо прийдеться платити.
Будь який ризик, небезпека реалізується через збитки. За оцінкою Всесвітнього Банку сукупні збитки від стихійного лиха тільки в державах Європи та Центральної Азії за останні 30 років склали більше 100 млрд. дол. США. З цих позицій управління ризиками НС, як система безпеки та захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха безперечно розглядаються як складова загальних систем національної безпеки та одним із головних чинників забезпечення сталого розвитку суспільства.
В Україні забезпечення безпеки та захисту населення, об'єктів економіки і національного надбання держави від негативних наслідків НС «невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, одна із найважливіших функцій центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування».
1.2.1. Системні характеристики державного управління у сфері цивільного захисту
Розвиток суспільства та рівень його безпеки відбувається під впливом соціального управління, цілеспрямованого впливу людей на власну суспільну, колективну і групову життєдіяльність, яке складається з двох типів: саморегулювання суспільства (безпосереднє управління); державного управління (через спеціально створені структури держави).
Державне управління - цілеспрямований організаційний, регулюючий та контролюючий вплив суб'єкта державного управління на об'єкт державного управління шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.
Для дослідження проблем державного управління використовується методологія системного підходу, яка дозволяє аналізувати будь який об'єкт або явище, як систему у єдності всіх її складових, що безперервно взаємодіють, як між собою, так і з зовнішнім середовищем.
Система - це сукупність взаємодіючих елементів, які мають інтегральні властивості, не притаманні кожному з цих елементів окремо.
Особливостями будь якої системи є її цілісність, структурність, ієрархічність організації (тобто наявність сукупності підсистем різного рівня, які розташовані у порядку поступовості), наявність різних типів необхідних комунікацій між елементами та наявність інтегрованої якості, цілеспрямованість функціонування на корисний результат.
В управлінні як суб'єктом, так і об'єктом управлінського впливу виступає людина. Специфіка державного управління як виду управління полягає в тому, що воно спирається на владу - організаційну силу суспільства, здатну до примусу та поширює свій вплив на все суспільство.
Суб'єктом державного управління є орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи посадова особа, яка наділена владними повноваженнями для здійснення державного управління.
Об'єктом державного управління відповідно до організаційно-структурного критерію виступають формально визначені структури (область, місто, район, підприємство), а за функціональними критерієм - види діяльності.
За своєю структурою система державного управління охоплює такі складові:
управляючу;
управлінську діяльність (вплив);
сфери і галузі суспільного життя.
Свого логічного завершення державне управління набуває з визначення мети та цілей функціонування системи щодо практичної реалізації організаційних, виконавчо-розпорядчих функцій із втілення в життя вимог законодавства і здійснення на цій основі управлінського впливу щодо певних сфер, галузей, об'єктів.
За джерелом виникнення й змістом основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:
суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований і якісний розвиток суспільства;
соціальні, які відображають влив суспільно-політичних цілей на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і рівень соціального життя людей;
економічні, які характеризують і утверджують економічні відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних цілей;
духовні, пов'язані зі сприйняттям культурних цінностей та з підключенням духовного потенціалу суспільства в реалізацію суспільно-політичних цілей.
Градація цілей державного управління може здійснюватися за будь якими засадами, наприклад, за обсягом, за результатами, за часом, тощо. Але переважно цілі державного управління поділяються на стратегічні, тактичні, оперативні.
Обгрунтованість і дієвість цілей державного управління визначається їх залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними.
Функції державного управління взаємозумовлені з цілями і відображають способи здійснення юридично визначених управляючих впливів. За критерієм змісту, характером і обсягом впливу поділяються на:
загальні які мають місце в будь якій управлінській взаємодії органів управління з об'єктами управління (аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання, робота з персоналом, облік, контроль);
спеціальні реалізуються, як правило, в окремих сферах, галузях і визначаються в основному запитами об'єктів управління. Ці функції є основними бо для їх реалізації утворюються системи управління.
Керуючись прийнятою в теорії класифікацією систем, державне управління у сфері цивільного захисту можна віднести до складних, відкритих, динамічних, цілеспрямованих систем.
Складність системи визначається можливістю розчленування її на підсистеми за різними ознаками - структурними (органи управління, сили та засоби за відповідними територіальними рівнями), функціональними (запобігання та ліквідація наслідків НС спрямоване на захист населення, тварин, рослин, об'єктів економіки і довкілля), діяльними за основними заходами у сфері ЦЗ, тощо. Іншою прикметою складності є те, що зміни в будь якому її окремому елементі, впливають на інші елементи та функціонування системи в цілому.
Відкритість системи обумовлена ступенем впливу об'єктів зовнішнього середовища (яким виступають надзвичайні ситуації) на систему та її поведінку так і на які впливає сама система (стан безпеки об'єктів захисту в умовах надзвичайних ситуацій).
Практично всі реальні (фізичні) системи є динамічними. Система функціонує у просторі та часі. Процес функціонування системи є перехід її з одного стану (повсякденної діяльності) в інший (підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного або воєнного стану). Чим і визначається її динамічність.
Цілеспрямованість означає, що відносно зовнішнього середовища система виступає і відповідно сприймається як щось єдине та всі її елементи служать одній меті:
реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період. .
Зазначена мета реалізується управляючою складовою системи державного управління у сфері цивільного захисту яка є організаційною структурою державних органів, організацій, їх персоналу, матеріальні та інформаційні ресурси, що виділяються і витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримання життєдіяльності самого суб'єкта управління у складі трьох визначених національним законодавством державних систем:
цивільної оборони України (ІДО);
єдиної державної системи органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру (ЄДС НС);
єдиної державної системи цивільного захисту (ЄДС ЦЗ).
Інтегрованою національною системою протидії НС виступає ЄДС ЦЗ.
Таким чином, з позиції системного підходу, сама національна система державного управління у сфері цивільного захисту в організаційному аспекті представляється як складна взаємодія трьох державних систем, які в свою чергу є організованою державою сукупністю суб'єктів (державних органів, громад, посадових осіб, окремих громадян), об'єднаних цілями і завданнями із захисту населення, тварин, рослин, об'єктів економіки і територій від наслідків надзвичайних ситуацій. Кожна з трьох систем має власні територіальні і функціональні підсистеми та сама є ієрархічною частиною більш загальної системи забезпечення національної безпеки і оборони. Як частини системи національної безпеки і оборони ЦО, ЄДС НС та ЄДС ЦЗ мають певні інформаційні зв'язки з іншими підсистемами загальної системи - політичної, воєнної, екологічної, техногенної, соціальної, економічної, науково-технологічної, інформаційної безпеки.
Державні органи, які формують і реалізують управлінський вплив у сфері цивільного захисту є системоутворюючими елементами національної системи протидії НС.
Побудова їх організаційної структури, вертикальні та горизонтальні зв'язки, форма зв'язків формується під впливом як зовнішніх (потенціальних загроз притаманних різним територіям) так і внутрішніх (демократизму і стилю державного управління, тощо) факторів з урахуванням правового поля, визначеного Конституцією і законами України та підзаконними актами Президента і Уряду.
Поряд з тим існування в Україні трьох державних систем, дві з яких є єдиними, які будуються за однаковим територіально-виробничим принципом, мають практично єдині координуючі і постійні органи управління сили і засоби, певним чином дублюють одна одну свідчить про наявність в державі проблеми системного характеру.
У зв'язку з цим доцільним буде розглянути систему державного управління у сфері ЦЗ у функціональному аспекті, враховуючи спеціальні функції визначені цілями державної політики та основні компоненти самого процесу протидії НС.
Формалізацію процесу протидії НС, спрямованого на захист населення, тварин, рослин, об'єктів економіки і довкілля доцільно визначити через розгляд терміну НС, за яких виникає або явна загроза, або безпосереднє ураження об'єктів захисту.
Універсальними причинами НС офіційні джерела, перш за все, називають аварії, стихійні лиха, катастрофи, що знаходить своє підтвердження у визначенні і самого терміну НС у законах України, підзаконних актах та державних стандартах України, які з різною мірою деталізації, визначають НС як "порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою стихійним лихом ... ". При цьому у законі [16] причини порушення нормальних умов продовжуються гранично визначеним переліком "епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження", згідно [10] подальший перелік причин не конкретизується, а використовується термін "або іншою небезпечною подією", в ДСТУ "Безпека у НС" цей термін замінюється на "іншими чинниками", але всі джерела констатують, "що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат", або "до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/ або значних матеріальних втрат".
Водночас недостатньо з'ясованим всі наведені визначення залишають лише поріг небезпечності наслідків, з якого подія із небезпечної стає надзвичайною ситуацією. Цю прогалину ліквідують діючі в державі Класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій, де одиницями виміру подій визначенні показники: кількості осіб, голів, факту виникнення події, тоннажу, часу, площі, або кількісний вираз перевищення ГДК та їх порогові значення. Порогові значення показників ознак для НС у транспортній, виробничій сферах, сфері життєзабезпечення, у природному середовищі та інших сферах життєдіяльності людини різні. Так показник загибелі або травмування людей внаслідок дорожньо-транспортних пригод дорівнює від 5 та 15 осіб відповідно, поряд з показниками загибелі або травмування людей внаслідок аварій, катастроф, отруєнь та нещасних випадків від 3 та 10 осіб, від 2 та 5 осіб при руйнуванні підземних споруд, пожеж (крім побутових пожеж), та вибухів, та від 1 особи при захворюванні на екзотичні особливо небезпечні інфекційні хвороби (чума, натуральна віспа і т.п.).
При цьому слід підкреслити, що вартісний показник розміру заподіяної шкоди класифікаційними ознаками не наводиться. Такий показник розміру заподіяних (очікуваних) збитків у вартісному показнику (для державного рівня більш 150 тис. мінімальних заробітних плат, регіонального рівня більш 15 тис. мінімальних заробітних плат, місцевого більш 2 тис. мінімальних заробітних плат) визначений Порядком класифікації НС за їх рівнями, затвердженим ПКМУ від 24.03.04 р. №368.
За обсягами технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків НС: для державного рівня встановлено не менш одного відсотка від обсягу видатків двох чи більше місцевих бюджетів регіонів; для регіонального не менш одного відсотка від обсягу видатків двох чи більше місцевих бюджетів районів (міст обласного значення); місцевого рівня коли обсяги перевищують власні можливості об'єкту, де виникла НС.
За критерієм загибелі людей НС поділяються на такі рівні : державний рівень понад 10 (300) осіб; регіональний понад 5 (100) осіб; місцевий понад 2 (50) осіб; об'єктовий, коли критерії НС не досягають зазначених розмірів. Цей критерій знижується до понад 5 (100), 3-5 (50-100), 1-2 (20-50) за умови, якщо матеріальні збитки перевищують відповідно 25, 15,0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином для віднесення будь якої небезпечної події до НС необхідно порівняти фактичні наслідки події з пороговими значеннями показників ознак НС, а для визначення рівня НС класифікувати її за критеріями територіального поширення, обсягами задіяних матеріальних і технічних ресурсів для ліквідації та розміром заподіяних або очікуваних матеріальних збитків від НС.
Рис. 1.2.
Тобто феномен НС полягає в тому, що визначальним критерієм для переходу небезпечної події в статус НС та її класифікації за рівнем, стають встановлені державою залежно від реальних соціально-економічних умов кількісні показники наслідків та матеріальних і технічних ресурсів необхідних для їх ліквідації (рис. 1.2) , в той час, як ймовірність виникнення або частота реалізації небезпеки відіграє лише допоміжну функцію, яка дозволяє: враховувати величини фінансових вкладень у підтримку та підвищення загального рівня убезпечення об'єктів, комплексів, систем від НС, з урахуванням домірності кількісних характеристик можливих втрат і реальних фінансових можливостей.
Враховуючи складові наведеного терміну НС основними компонентами, що характеризують будь яку ситуацію як надзвичайну, стають: джерела деструктивних впливів (уражальні чинники), об'єкти ураження і захисту та ресурси захисних заходів.
До уражальних чинників можна віднести групи факторів, що характеризуються фізичною, хімічною, біологічною чи іншою дією визначеною відповідними параметрами та які можуть зумовити такі стани, за яких виникає або загроза, або безпосереднє ураження людей чи об'єктів.
Об'єктами ураження і захисту стають населення, тварини, рослини, об'єкти економіки, території та довкілля як такі, що вимагають здійснення захисних заходів.
Ресурсами захисних заходів є інженерно-технічні, медико-біологічні, транспортно-комунікаційні, матеріальні та фінансові ресурси для компенсації втрат і покриття видатків на ліквідацію негативних наслідків, а також сили і засоби, якими здійснюється захист населення і територій від реальних або можливих уражальних чинників.
Кожна зміна станів компонентів ситуації відбувається під впливом взаємозумовлених зовнішніх і внутрішніх факторів.
У часі процес перебігу стану компонентів формуючих НС визначається трьома характерними періодами (фазами) розвитку і протидії НС:
початковий період (рання фаза) характеризується появою на території зон потенційного ризику, де зростає загроза ймовірного виявлення уражальних чинників;
період первинного впливу (фаза реалізації-) характеризується появою зон ураження;
післякризовий період (завершальна або пізня фаза) характеризується післядією, вторинним виявом уражальних чинників (у зонах післядії).
Відповідно до цього системою протидії НС з метою зменшення збитків та підтримання достатнього рівня убезпечення (захищеності) населення і територій впродовж початкового періоду здійснюються запобіжні заходи, протягом первинного впливу рятувальні заходи з реагування (локалізації наслідків), впродовж після кризового - ліквідація наслідків та відновлювальні роботи.
Таким чином, враховуючи спеціальні функції, що визначені цілями державної політики у сфері цивільного захисту, та розглянуті нами компоненти процесу протидії НС, систему у функціональному аспекті можна визначити за складовими або підсистемами першого рівня:
запобігання виникненню НС,
ліквідації наслідків НС.
Реагування на НС в окрему підсистему не виділяється, так як в умовах повсякденної діяльності здійснюються запобіжні заходи із завчасного реагування на НС, у режимі підвищеної готовності та НС з негайного реагування разом із заходами з ліквідації наслідків НС.
1.2.2. Механізми державного управління за складовою запобігання НС
Офіційно запобігання виникненню НС трактується для НС техногенного та природного характеру, як підготовка і реалізація комплексу правових, соціально-економічних, політичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання техногенної та природної безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення НС, що засновуються на даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом'якшення її можливих наслідків.
Таким чином основними елементами, через які суб'єкт управління в єдності його функцій, повноважень і організаційних зв'язків забезпечує управлінський уплив у сфері цивільного захисту за складовою запобігання НС стають:
регулювання безпеки у НС;
оцінка рівнів ризику НС,
завчасне реагування на загрозу виникнення НС.
1.2.2.1. Формування та розвиток діяльності спрямованої на регулювання безпеки у НС
Формування та розвиток діяльності спрямованої на регулювання техногенної та природної безпеки, в частині безпеки у НС, повинно здійснюватися багатопланово, в загальному комплексі заходів з регулювання безпеки виробництва, технологічних процесів, безпеки продукції (робіт, послуг), устаткування, сейсмобезпеки, пожежної, епідеміологічної безпеки та інших видів безпеки, що затверджуються як державні або галузеві норми і правила органами виконавчої влади відповідно до галузей економіки та сфери своєї відповідальності.
Підґрунтям для застосування комплексу заходів спрямованих на регулювання безпеки у НС перш за все стають визначені у правовому полі:
показники віднесення міст до відповідних груп з ІДО, об'єктів - до відповідних категорій з ЦО та класу підвищеної небезпеки;
норми і правила проектування, будівництва та експлуатації об'єктів виробничого і соціального призначення в зонах можливого впливу небезпечних техногенних процесів і природних явищ;
нормативи (регламенти) параметрів уражальних чинників НС, що традиційно проводяться за видами безпеки технічними комітетами в системі стандартизації (надлишковий тиск у фронті ударної хвилі, тиск гідравлічного потоку, площа та тривалість затоплення, щільність теплового потоку, доза опромінення, гранично допустима концентрація, токсична доза, тощо).
Основними механізмами регулювання є державна стандартизація, сертифікація, експертиза, державний нагляд і контроль на відповідність вимогам у сфері ЦЗ, ліцензування, врахування та реалізація вимог ІТЗ ЦЗ (ЦО), а також страхування та економічні регулятори (податки, штрафи, санкції на відшкодування збитків, фонди, пільги, тощо). Всі механізми мають спиратися на певні норми та бути ув'язані між собою в правовому полі (рис. 1.3).
Державна стандартизація визначається Законом України «Про стандартизацію» встановлює норми, характеристики і правила, що відповідають рівню науково-технічного і технологічного розвитку, формує єдину систему вимірювань гармонізовану з міжнародними стандартами.
Створення комплексу стандартів у сфері ЦЗ дозволяє досягти оптимального ступеня впорядкування та закріплення встановлених норм, положень, правил, методів щодо прогнозування виникнення та розвитку НС, запобігання ним, ліквідації цих ситуацій та їх наслідків, спрощує роботу органів виконавчої влади та самоврядування, підприємств, установ і організацій у цієї сфері.
Група стандартів, що входить до комплексу національних стандартів у сфері ЦЗ включає: стандарти вимог щодо моніторингу, запобігання і ліквідації НС, убезпечення населення, тварин, рослин, об'єктів економіки, захисту грунтів, атмосферного повітря, продовольства, харчової сировини та кормів, водних джерел та систем водопостачання, засобів та методів управління, зв'язку і оповіщення, технічного оснащення аварійно-рятувальних формувань, засобів спеціального захисту.
Рис. 1.3. Механізми регулювання безпеки у НС
Державна експертиза. Основні документи з цього питання цє Закони України «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про екологічну експертизу». У рамках комплексної державної експертизи аспекти безпеки у НС розглядаються в таких її складових частинах як державна експертиза проектно-кошторисної документації у частині пожежної безпеки, державної експертизи проектів будівництва небезпечних об'єктів виробничого захисту у частині протиаварійного захисту.
Відокремленої державної експертизи у сфері ЦЗ в правовому полі України немає, слід зауважити, що і самим законодавством у сфері ЦЗ державна експертиза передбачена, як експертиза стосовно техногенної безпеки об'єктів.
Державне ліцензування здійснюється з метою встановлення кваліфікаційних, організаційних, технологічних та інших вимог і контролю за їх додержанням для провадження певних видів господарської діяльності.
Як регулятивний механізм, ліцензування належить до групи традиційних адміністративних методів управління, які визначені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Ліцензування об'єктів економіки для завчасного здійснення комплексу заходів з підготовки об'єктів до сталого функціонування в умовах НС та категорійних об'єктів з ЦО у воєнний час, до яких будуть застосовуватися окремі правила ліцензування, а також і самі ці правила в державі відсутні.
Сертифікація систем захисту та управління безпекою визнана у всьому світі як ефективний механізм незалежної компетентної оцінки на відповідність вимогам нормативних правових актів. Сертифікація з ЦЗ, насамперед повинна стосуватися надійності технічних компонентів систем захисту, оповіщення та управління заходами ЦЗ на категорійних об'єктах, систем управління безпекою на потенційно-небезпечних об'єктах, підтвердження показників готовності персоналу до дій в умовах НС.
Головною мотивацією цієї сертифікації є інтереси національної безпеки, і тому її характер має бути обов'язковим. На даний час сертифікація з ЦЗ залишається у методичному плані слабо відпрацьованим механізмом державного регулювання безпеки у національному правовому полі.
Економічне регулювання, основні механізми якого можна класифікувати за функціональним принципом, виділивши наступні групи:
механізм економічної відповідальності (санкції, відшкодування збитків);
механізм перерозподілу ризику (страхування);
механізм формування і використання бюджетних і позабюджетних коштів (система фондів);
механізм стимулювання підвищення рівня безпеки (пільгове оподаткування прибутку, пільгове кредитування заходів з підвищення безпеки);
механізм резервування на випадок НС (утворення резервів матеріальних і фінансових ресурсів, призначених для ліквідації наслідків НС).
Страхування. Базовим законодавчим актом є Закон України «Про страхування». До основних класів страхування, що передбачені в законодавстві і що стосуються сфери ЦЗ, належать страхування від ризиків стихійних явищ, вогневих та технічних ризиків.
Розвиток системи страхування напряму пов'язаний з розв'язанням проблеми визначення ризику НС, адже саме такий показник складає основу механізмів страхування.
1.2.2.2. Оцінка ризику
В проблемі ризику, що широко дискутується однозначного тлумачення оцінки ризику не встановлено, оскільки застосування цього поняття використовується в різних сферах діяльності.
Ризики в якості основного кількісного показника рівня безпеки, приймаються у більшості складних систем, що включають в себе такі основні елементи, як людина (оператор, персонал, населення), об'єкти техносфери та оточуюче середовище.
Ризик реалізується через збиток, набуваючи конкретних форм, тому математичне визначення загального ризику як потенційної шкоди, як правило, у більшості (видань) світової літератури, присвяченої вивченню проблеми безпеки, наводиться, як добуток імовірності прояви деструктивного явища Р (яка не будь частотна характеристика) на математичне очікування (середнє значення) збитків від нього U в натуральному або вартісному виразі.
У такому варіанті один і той же ризик може бути викликаний або високою інтенсивністю прояву деструктивного явища, або обмеженої імовірністю його прояву але з високим рівнем збитку від нього.
Концепцією захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС одним із принципів вирішення завдання захисту, визначений принцип не
нульового (прийнятного) ризику, концепція ALARA - as low as risk acceptable (так низько, як це розумно досяжне) на яку спираються більшість розвинутих країн світу.
З якісної точки зору, прийнятний ризик це рівень ризику, який в цілому сприймається громадськістю. Стосовно аналізу рівня безпеки, прийнятний рівень встановлює нижній допустимий і верхній бажаний рівні з урахуванням соціально-економічних факторів.
Обгрунтування рівнів ризику потребує розгляду комплексу технічних, економічних, соціальних і психологічних проблем, а також обов'язкового урахування регіонального фактору. Тому останнім часом стала актуальною проблема визначення та нормативного закріплення національних стандартів ризику.
Аналіз рівня безпеки населення і територій від НС на підставі показника ризику дозволяє:
визначити інвестиційний рейтинг регіонів, територій;
створити нові можливості для формування умов страхування потенційно-небезпечних об'єктів та об'єктів, які мають одну із категорій з ЦО;
обґрунтувати величини фінансових вкладень у підтримку та підвищення рівня безпеки об'єктів, комплексів, систем, з урахуванням обсягу кількісних характеристик можливих втрат і реальних фінансових можливостей;
провести аналіз у порівнянні з іншими державними системами у сферах безпеки, охорони та захисту життя і здоров'я показників небезпечності факторів ініціюючих надзвичайні ситуації та ефективності застосування захисних бар'єрів від них.
Державним стандартом України оцінка ризику визначена, як ідентифікація небезпеки та можливих її джерел, дослідження механізму їх виникнення, оцінювання ймовірності виникнення ідентифікованих небезпечних подій та їх наслідків.
Небезпека у НС розглядається, як загроза виникнення вражаючих чинників (радіаційної, хімічної, геологічної, пожежної, біологічної, метеорологічної і гідрологічної небезпеки) і їх впливу на населення, об'єкти економіки та довкілля. Джерелами такої небезпеки виступають небезпечні природні явища або події техногенного походження, поширення інфекційних хвороб людей, тварин і рослин, а також застосування сучасних засобів ураження або терористичні прояви внаслідок чого можуть виникнути НС.
Ідентифікація небезпеки та можливих її джерел здійснюється за прийнятою процедурою паспортизації ПНО і територій щодо ризиків виникнення на них НС.
Результатом ідентифікації є вибір кодів та аналіз показників ознак можливих НС, опис джерел їх виникнення, параметрів вражаючих чинників, сценаріїв розвитку НС, які може ініціювати кожне з виявлених джерел небезпеки для встановлення максимально можливих рівнів НС.
Методологічною основою побудови сценаріїв розвитку НС може бути метод структурно-логічного аналізу, що дозволяє виділяти осередки НС та аналізувати їх взаємодію і процес розвитку НС з урахуванням існуючих систем комплексного захисту (рис. 1.4).
Після ідентифікації переходять до етапу дослідження механізму виникнення ідентифікованих джерел небезпеки, які при певних умовах можуть стати причиною виникнення НС, оцінювання ймовірності їх виникнення та наслідків, основні завдання якого включають:
визначення ймовірності виникнення ініціюючих НС подій;
оцінку наслідків їх виникнення (кількість загиблих, постраждалих, тих, кому порушені умови життєдіяльності, спричинено матеріальні збитки);
узагальнення оцінок потенційного ризику щодо їх відповідності критеріям прийнятного ризику з метою або його визнання, або розроблення рекомендацій щодо його зменшення.
Для оцінки ймовірності виникнення джерел небезпеки, ініціюючих НС, та наслідків НС потрібна наявність достатньо могутнього інструментарію у вигляді комплексів розрахункових кодів, що спираються на бази даних, які узагальнюють накопичену інформацію про можливі сценарії виникнення та розвитку НС при різних граничних і початкових умовах. Крім того, повинні існувати бази даних по механізмах впливу на людину, об'єкти економіки та території уражальних чинників джерел НС. До складу такого "інструментарію" повинні входити принаймні три групи розрахункових методів і програм з необхідними базами даних:
методи і програми для ймовірності оцінки шляхів виникнення і процесів розвитку небажаних подій (аварій, стихійних лих і катастроф);
методи і програми, що описують наслідки небажаних подій, наприклад вихід, поводження і поширення в навколишньому середовищі небезпечних речовин і механізми ураження цими речовинами організму людини;
методи і розрахункові програми оцінки економічного збитку й оптимізації витрат ресурсів на запобігання чи зменшення наслідків небажаних подій.
Можна виділити чотири методичних підходи для ймовірнісної оцінки ризику виникнення НС: інженерний опирається на статистику, розрахунок частот, ймовірний аналіз безпеки); модельований (побудова моделей впливу на об'єкт захисту); експертний (визначення ймовірності подій на основі опитування експертів); соціологічний (опитування населення).
Ймовірність виникнення небезпечної події техногенного походження для об'єктів підвищеної небезпеки визначається через процедуру декларування безпеки. Для отримання ймовірності виникнення інших техногенних, а також природних та соціальних небезпек, залежно від наявної вихідної інформації, можуть використовуватися статистичні, структурно-логічні методи та метод експертного оцінювання.
Статистичний або екстраполяційний метод - величина середнього щорічного оцінюваного ризику для майбутнього періоду J (Rj) за статистичними даними за період (Δ Т ) підраховується як відносний збиток на одну НС у рік (Ur) на середнє значення щорічного числа HC(NT):
Структурно-логічний метод оснований на побудові математичних моделей та використання «дерев відмов» та «дерев подій».
Дерева відмов, логічне представлення ймовірностей відмов системи, використовуються переважно для технічних систем, для ідентифікації слабких елементів, які можуть призводити до небажаних подій.
Дерево подій відображає шлях розвитку небажаної події та її можливий вплив на об'єкти захисту. Використовується для ідентифікації сценаріїв розвитку аварійних ситуацій, визначення суттєвих функцій систем безпеки та захисту.
Під головної подією розглядається, дія уражальних чинників на об'єкт захисту за реалізацією яких небезпека, з урахуванням наявних систем захисту може класифікуватися, як надзвичайна ситуація.
Структурно-логічний метод достатньо трудомісткій, вимагає великого числа вихідних даних, що призводить до низької точності одержуваних результатів та потужного пакету програмних продуктів, об'єднаних загальним управлінням для рішення спеціальних задач (комп'ютерні коди).
Рис. 1.4 Схема сценарію виникнення та розвитку НС
Експертний метод застосовується за відсутністю апробованих математичних моделей і досить достовірних вихідних даних. Основними методами є: метод попарних порівнянь -інтуїтивної оцінки небезпеки при порівняні територій при їх кількості не більш 9, метод порівняльної оцінки територій за статистичними даними, де в якості показників використовуються абсолютні (чисельність НС, потерпілих, ПНО, населення, яке проживає в потенційно-небезпечних зонах тощо) чи відносні показники колективного ризику, частка матеріальних збитків від НС у бюджеті, частка потенційно-небезпечних площ від загальної площі територій тощо.
Для оцінки наслідків небезпек, що можуть призвести до загибелі людей, тварин, рослин, значних матеріальних збитків використовують наявні методики з прогнозування та оцінки інженерної, пожежної, хімічної, радіаційної, медичної обстановки в основу яких закладений причинно-наслідковий зв'язок двох процесів: впливу вражаючих чинників на об'єкт захисту та опір самого об'єкту такому впливу.
Прогнозування обстановки, як об'єкт зацікавленості систем протидії НС включає в себе:
визначення території або об'єкту економіки де може виникнути НС;
аналіз масштабів та наслідків НС, що вже мали місце на відповідній території, об'єкті економіки;
визначення максимальних параметрів зони розповсюдження НС та її впливу на об'єкти захисту;
можливість виникнення в наслідок НС зон катастрофічного затоплення, осередків пожеж, радіоактивного, хімічного або іншого зараження, руйнувань будинків, промислових та громадських об'єктів і споруд, комунальних та енергетичних мереж, магістральних продуктопроводів;
визначення можливих втрат населення, персоналу об'єктів економіки;
орієнтовне визначення розмірів можливих матеріальних збитків;
визначення характеру та обсягів аварійно-рятувальних і невідкладних (першочергових) робіт.
При оцінці обстановки на підставі даних моніторингової інформації, оцінці уразливості об'єктів захисту, розрахунків вражаючих чинників визначаються зони НС та відстані на яких можливі ураження і загибель людей. При моделюванні наслідків враховуються погодні умови, стан атмосфери, напрям та швидкість вітру, умови розповсюдження.
На підставі прогнозних даних щодо територіального поширення, математичного очікування втрат населення та розміру очікуваних збитків небезпечна подія класифікується, як НС відповідного рівня та походження.
Збитки (втрати) відображають кінцевий результат негативного впливу НС на соціально-еколого-економічну систему.
Методикою оцінки збитків від наслідків НС усі збитки розділені на 4 класи залежно від виду завданої шкоди:
збитки від втрат життя і здоров'я;
технічні збитки (руйнування і пошкодження основних фондів);
втрати від недовироблення продукції внаслідок припинення виробництва;
екологічні наслідки.
При визначенні збитків оперують поняттями прямого, побічного, повного та загального, враховуючи динаміку зміни функції збитків у часі в залежності від оперативності вжиття заходів з реагування та ліквідації наслідків НС.
Під прямим збитком розуміють втрати всіх структур господарської діяльності, що увійшли до зони дії уражальних і шкідливих чинників НС.
Побічні збитки це втрати та додаткові затрати внаслідок порушень та змін в існуючій структурі господарських зв'язків, інфраструктурі, що несуть об'єкти, які не увійшли до зони дії уражальних чинників, а також втрати, що пов'язані з необхідністю проведення окремих заходів з ліквідації НС.
Повний збиток - це сума прямого та побічного збитків. Він розраховується на конкретний термін часу і є проміжним, якщо його порівнювати із загальним збитком, чисельність якого визначиться віддаленою перспективою.
Оцінка ризику виникнення НС закінчується розробленням рекомендацій, які можуть признати існуючий ризик, як прийнятний, або вказати міри щодо його зменшення через побудову систем комплексного захисту організаційного та технічного характеру. За результатами прогнозу та оцінки ризику можуть складатися карти територій щодо ризику виникнення НС.
1.2.2.3. Завчасне реагування на загрозу виникнення НС
Завчасне реагування на загрозу виникнення НС є сукупністю організаційних, інженерно-технічних і технологічних, медико-біологічних, фінансово-економічних, екологічних, спеціальних та інших заходів, що здійснюються заздалегідь з метою:
систематичного спостереження і отримання необхідної первинної інформації для прийняття управлінських рішень пов'язаних з усуненням загрози виникнення НС або реагуванням на неї;
створення на певній території, об'єкті економіки умов для захисту населення, матеріальних цінностей та довкілля від дії вражаючих чинників на прогнозовані за масштабами і наслідками можливі НС;
забезпечення ефективного застосування за призначенням органів управління, сил і засобів цивільного захисту.
Рис. 1.5 Складові завчасного реагування на загрозу виникнення НС
Механізмом, який виконує систематичне спостереження і контроль за об'єктами, процесами і системами захисту, прогнозу зон та наслідків ймовірних НС, стану впровадження превентивних заходів щодо зменшення їх масштабів, збирання, оброблення, передавання та збереження зазначеної інформації є моніторинг.
Моніторинг повинен здійснюватися з використанням багатьох методів і засобів за принципом максимального залучення існуючих організаційних структур суб'єктів моніторингу техногенно-екологічної безпеки та НС.
Так, наприклад, моніторинг і прогноз вихідних подій ініціюючих НС гідрометеорологічного характеру здійснюється установами ГМС, яка, крім того, веде моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і ґрунту. Сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів в країні здійснюється системою сейсмологічних спостережень і прогнозу землетрусів, до якої входять установи і системи спостереження Національної академії наук, Міноборони і Держбуду.
Екологічні структури здійснюють загальне керівництво державної системою екологічного моніторингу.
Міністерство охорони здоров'я через територіальні органи санітарно-епідеміологічного нагляду організовує і здійснює соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування у цій сфері.
Моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюють структури промислової безпеки, атомного регулювання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавчої влади відповідно до галузей економіки.
Силові структури здійснюють моніторинг зовнішніх дестабілізуючих факторів (збройних конфліктів, терористичних актів тощо).
Єдине інформаційне середовище для оперативного постачання даних такого моніторингу виконавцям, з метою прогнозування ризиків виникнення та розвитку сценаріїв НС, повинна забезпечувати Урядова інформаційно-аналітична система з питань НС (УІАС НС) створена для підтримки процесів підготовки, прийняття і контролю виконання управлінських рішень, пов'язаних з НС, на основі комплексної обробки оперативних, аналітичних, нормативно-довідкових, експертних та статистичних даних від різних джерел.
Для України поки що залишається проблемою повна інтеграція суб'єктів такого загальнодержавного моніторингу в єдину систему, розроблення єдиної методології збору, накопичення і передачі моніторингової інформації. Тому законодавством визначаються завдання тільки для загальнодержавної системи спостереження і контролю через збирання, опрацювання і передачу інформації про стан довкілля, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.
Основним інструментарієм здійснення такого моніторингу стають паспортизація ПНО, декларування безпеки ОПН, експертні оцінки стану готовності об'єктів економіки і територій до дій щодо захисту та функціонування в умовах НС, комплексна оцінка з визначення інтегральних показників небезпеки регіонів щодо виникнення НС, керівництво мережею спостереження та лабораторного контролю в особливий період (гідрометеорологічні та санітарно-епідеміологічні станції, ветеринарні та агрохімічні лабораторії).
Економічний ефект від моніторингу НС отримується завдяки скороченню часу на підготовку до робіт з реагування та ліквідації їх наслідків, а також за рахунок отримання об'єктивних даних для планування.
З метою завчасного здійснення заходів щодо реагування на загрозу виникнення НС і максимально можливого зниження втрат від їх наслідків провадиться планування заходів і дій центральних, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у рамках державних систем протидії НС.
Планування здійснюється на підставі аналізу моніторингової інформації щодо прогнозу загрози виникнення зон НС та дає опис структури і організації необхідних дій щодо запобігання, локалізації та ліквідації наслідків НС, визначає терміни їх виконання та відповідальних виконавців, організаційні структури управління заходами і діями, сили і засоби, фінансові, матеріальні та інші ресурси, а також порядок забезпечення дій, взаємодії та навчання усіх суб'єктів реагування на НС.
Крім того, на картах, планах що є невід'ємною частиною відповідних планів виділяються прогнозовані зони можливого небезпечного землетрусу, можливого катастрофічного затоплення, можливих небезпечних геологічних явищ, радіоактивного забруднення, хімічного зараження, прикордонна зона, зона можливих руйнувань внаслідок застосування засобів ураження, можливого утворення завалів, позаміська зона.
Планування в рамках систем протидії НС здійснюється за двома основними напрямками:
превентивні заходи щодо зниження ризиків і зменшення масштабів надзвичайних ситуацій;
заходи щодо захисту населення і територій, локалізації, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій екстреного реагування, проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, відновлювальні роботи, реабілітаційні заходи та відшкодування збитків.
Комплексні системи захисту у разі загрози або виникненні НС умовно включають у себе системи жорсткого, функціонального, охоронного та природного захисту.
При побудові системи жорсткого захисту (подолання якої повинно викликати витратити певної енергії") враховуються:
заходи технологічного характеру з удосконалення технологічних процесів, підвищення надійності технологічного обладнання та експлуатаційної надійності систем, своєчасного оновлення виробничих фондів, застосування якісної конструкторської документації, високоякісної сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, використання кваліфікованого персоналу, створення і використання ефективних систем контролю і технічної діагностики, безаварійної зупинки виробництва, локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і багато чого іншого.
Роботу щодо розробки і запровадження технологічного захисту ведуть відповідні технологічні служби підприємства та їх підрозділи з охорони праці та промислової безпеки;
існуючі уніфіковані способи захисту населення від основних складових вражаючого впливу джерел НС (неконтрольоване вивільнення певного виду енергії, вплив радіаційноих, хімічних, біологічних небезпечних речовин) - це створення фонду захисних споруд, накопичення і підтримка в готовності засобів індивідуального захисту, розроблення та застосування типових режимів радіаційного захисту, накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна, планування комплексу режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів, евакуації населення;
спеціальні заходи інженерного захисту територій які обумовлені особливостями джерел виникнення НС - будівництво протизсувних, протиповеневих (греблі, шлюзи, дамби тощо), протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення
спеціальні інженерно-технічні заходи з підвищення стійкості роботи об'єктів економіки в умовах НС з урахуванням їх специфіки та обмеження дії вторинних факторів ураження.
До таких інженерно-технічних заходів можна віднести комплекс робіт, що забезпечують підвищення стійкості будинків, споруд, обладнання, комунально-енергетичних систем, забезпечують підвищення стійкості роботи об'єкту економіки шляхом зміни технологічного процесу, що сприяє спрощенню виробництва продукції та мінімізує можливість виникнення вторинних факторів ураження (пожеж, вибухів, ураження небезпечними речовинами).
Створення функціонального захисту передбачає створення умов для узгоджених дій персоналом об'єктів економіки та виконання певних функцій, органами управління, силами реагування з припинення функціонування аварійних об'єктів, або запобігання розвитку небезпечної події та мінімізації її наслідків, з інформування та оповіщення населення, розгортання в умовах НС необхідної кількості лікувальних закладів, контролю за якістю харчових продуктів, продовольчої сировини і питної води, впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки радіаційної і хімічної обстановки, підтримання у готовності до дій сил реагування та навчання населення способам захисту у разі виникнення НС.
Охоронний захист - це вид спеціального захисту від несанкціонованого та терористичного впливу.
З метою проведення невідкладних робіт і заходів, спрямованих на запобігання або пом'якшення можливих наслідків НС та їх ліквідації:
розробляються і виконуються науково-технічні програми з проблем запобігання НС;
завчасно створюються, утримуються та щорічно поповнюються матеріальні державний, оперативний, відомчий, регіональний, місцевий та об'єктовий резерви з визначеними номенклатурою та обсягами будівельних матеріалів, пального, медикаментів, продовольства, техніки, технічних засобів та інших матеріально-технічних цінностей;
здійснюється підготовка осіб які приймають рішення (керівного складу), органів управління і сил до дій за призначенням, забезпечується їх оперативна та мобілізаційна готовність, здійснюються спеціальні навчально-організаційні заходи (інструктажі, вивчення та практичне відпрацювання дій за планами реагування на НС) з персоналом і населенням та дослідницькі навчання з відпрацювання питань теорії і практики цивільного захисту.
Вибір дій із запобігання та ліквідації наслідків НС прямо залежить від рівня компетенції та підготовленості особи, яка приймає рішення. Параметри що визначають компетентність за ступенем впливу у % мають наступну ієрархію 6]: інтелект-20, базова освіта-20, спеціальна освіта-15, управлінська освіта-10, відповідальність-10, комунікабельність-10, досвід-10, лібералізм-5. Підготовленість має наступні параметри: психологічна сталість-50%, тренінг-30%, реакція поведінки-20%.
1.2.3. Механізми державного управління у сфері цивільного захисту за складовою ліквідації НС
Виходячи з офіційного визначення терміну ліквідації НС - як проведення у зоні НС усіх видів рятувальних та невідкладних робіт, а також організація першочергового життєзабезпечення постраждалого населення і рятувальників.
Підсистемами 2 рівня державного управління у сфері цивільного захисту за складовою ліквідації НС стають:
негайне реагування на НС;
аварійно-рятувальні, аварійно-відновлювальні та інші невідкладні роботи, повна ліквідація наслідків НС;
життєзабезпечення потерпілого населення та рятувальників.
1.2.3.1. Негайне реагування
Негайне реагування наводиться, як виконання взасмоузгоджених дій органів управління ЄДС НС стосовно негайного отримання інформації, своєчасного повідомлення населення, зацікавлених структур, аналіз обстановки, прийняття рішень та організація дій сил і засобів щодо ліквідації НС.
Основними показниками, що характеризують сам процес негайного реагування стають ступінь адекватності заходів протидії реальним загрозам НС та час необхідний для мобілізації системи для їх впровадження. Слід також зазначити, що час мобілізації (Тм) має безпосередній вплив на кількісні показники збитків, з зменшенням часу мобілізації системи зменшується розмір збитків (оперативність реагування системи на виникнення НС).
Час мобілізації системи (з часу виникнення НС до часу безпосередніх дій щодо захисту, локалізації та ліквідації наслідків НС) можна визначити через показники часу, з отримання інформації про загрозу або виникнення НС (τR) оцінки НС та прийняття рішення (τOR),
доведення розпоряджень до виконавців (τV), часу необхідного на здійснення негайних заходів із захисту від конкретного уражального чинника (τZ), часу приведення у готовність, висуванню сил до зони НС та безпосереднього їх застосування за призначенням в осередку ураження (τOR):
Tm = τR + τOR + τV + τG + τZ
При розгляді заходів з негайного реагування на НС перш за все звертається увага на дії органів управління з негайного отримання інформації, своєчасного повідомлення населення та зацікавлених структур.
Усі процеси, які відбуваються у системі можна поділити на керовані та некеровані. Вони знаходяться у певному співвідношенні і стані динамічних змін, що відображає мистецтво в управлінні. У свою чергу управління системою можливо здійснювати лише на основі інформаційного обміну із зовнішнім середовищем і в загальному вигляді схему можна подати наступним чином:
У загальному обсязі потік інформації I розрізняється на інформацію про стан об'єкту управління та небезпеки в природному, техногенному, соціальному середовищі в стадії загрози або реалізації надзвичайних ситуацій (про вплив що обурює) IR та інформацію, що вироблена системою на підставі інформації, отриманої ззовні (вплив управління) * реалізація якої структурними елементами системи і визначає процес адаптації самої системи змінам, що відбуваються у зовнішньому середовищі.
Потік інформації ІZ цілком залежить від потоку IR та є його функцією:
IZ = f (ІR)
Тобто функціонування системи протидії НС об'єктивно можливе лише за наявності потоку IR.
Отримання інформації про загрозу або виникнення НС відбувається за затвердженим регламентом її подання та планом реагування на НС по телефонних та радіо каналах зв'язку усно з наступною обов'язковою письмовою доповіддю по факсу, телеграфних каналах, а також комп'ютерних мережах. Первину оцінку факту загрози або виникнення події на її відповідність до виду та рівня НС виконують наявні оперативно-чергові та диспетчерські служби. Система зв'язку, яка забезпечує передачу текстів звернення, документованих доповідей, відеоінформації, цифрової автоматизованої інформації створюється завчасно і включає в себе стаціонарну та мобільну мережу зв'язку.
Для оповіщення чергових служб територіальних органів управління ЦЗ та НС, органів внутрішніх справ, сил та населення створюються спеціальні системи централізованого оповіщення (СЦО). Системи мають державний, регіональний, місцевий і об'єктовий рівні.
СЦО забезпечують можливість циркулярного або вибіркового оповіщення чергових служб та посадових осіб центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, керівників визначених підприємств, установ і організацій, які приймають рішення щодо захисту та організації дій з локалізації і ліквідації НС, чергових аварійно-рятувальних служб, а також населення, яке проживає в зоні можливого ураження.
Інформація, яка доводиться до посадових осіб органів управління і сил, має оперативний характер. До населення доводиться інформація про характер і масштаби загрози та рекомендації щодо способів і методів їх захисту, а також вжиття заходів безпеки в умовах, які склалися.
Передача сигналів та мовної інформації здійснюється по каналах зв'язку на основі прийнятих схем сигналу оповіщення. Оповіщення визначається технологічними характеристиками апаратури управління, на основі якої побудована СЦО і встановленою тривалістю передачі мовного повідомлення. До населення сигнали оповіщення, повідомлення доводяться всіма наявними засобами зв'язку, мовлення, оповіщення.
Локальні системи оповіщення створюються на ПНО, зона ураження від яких, у разі виникнення на них НС, досягає заселених територій або інших підприємств, установ та організацій. Вони забезпечують оповіщення керівників та персоналу ПНО, а також підприємства, установи, організації та населення, які знаходяться в зоні відповідальності ПНО, в разі загрози або виникнення на них аварійної ситуації. Локальні системи ПНО мають бути сполученими з СЦО.
На потенційно-небезпечних підприємствах, на яких зона ураження не виходить за їх територію, створюються об'єктові системи оповіщення. Ці системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення: керівників та інших працівників підприємства; оперативних чергових аварійних служб, відповідних територіальних органів ЦЗ та НС, територіальних органів МВС по прямих телефонах.
До складу локальних та об'єктових систем входять абонентські радіоточки мережі радіомовлення та відомчих радіотрансляційних вузлів, вуличні гучномовці, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, телефони, включені до системи централізованого виклику, та інші технічні засоби.
З отриманням інформації про загрозу або виникнення НС органи управління і сили переводяться у режим підвищеної готовності або у режим НС, розгортаються місця для роботи (пункти управління, кризові центри) органів управління, комісії з ліквідації НС, забезпечується постійне чергування на системах зв'язку та обміну інформацією за відповідними напрямками, формуються і розпочинають роботу мобільні та робочі групи органів управління, аналізується оперативна обстановка.
До зони НС висуваються чергові сили органів і підрозділів цивільного захисту та виїзні бригади екстрених служб допомоги населенню для проведення першочергових робіт по ліквідації НС здійснення медико-санітарних заходів та з охорони правопорядку, постійного інформування про правила поведінки у зоні НС в умовах, що склалися.
З отриманням оперативних даних для аналізу обстановки використовуються: наявна інформація між різними підсистемами та ланками ЄДС ЦЗ; доповіді оперативно-чергових служб та сформованих мобільних (оперативних) груп органів управління (залучених до реагування) з місць загрози чи виникнення НС; данні загальної і спеціальної розвідки всіх видів; донесення мережі спостереження та лабораторного контролю та інші джерела моніторингової інформації уточнених в умовах конкретного виду та рівня НС.
Основні дані про обстановку:
характер та обсяги майбутніх заходів та умови, в яких вони будуть виконуватися (межі зон НС, характер руйнувань і ушкоджень, наявність зон забруднення, зараження, ступінь та характер ураження людей, тварин, рослин, обсяги і характер майбутніх аварійно-рятувальних робіт);
сили та засоби (стан органів управління, систем зв'язку та оповіщення, утримання фонду захисних споруд та їх місткість, засобів індивідуального захисту, стан готовності та можливості сил реагування, а також сил що залучаються за планами взаємодії, наявність засобів матеріального і технічного забезпечення);
характер місцевості, стан доріг та їх вплив на дії сил і засобів;
гідрометеорологічні умови, стан погоди, час.
Здійснюється встановленим порядком попередня оцінка щодо визначення класу та рівня НС.
Прийняття рішень та організація дій сил і засобів щодо ліквідації НС.
На підставі аналізу обстановки, попереднього розрахунку часу та загальних висновків щодо проведення першочергових заходів захисту і запобігання загибелі людей, зменшення матеріальних втрат Урядовою або іншою спеціальною комісією з ліквідації НС, залежно від попередньо встановленого рівня НС, приймається рішення щодо першочергових заходів з проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у зоні НС.
У рішенні визначаються: задум дій, завдання залученим за планами реагування органам управління та силам, порядок взаємодії при виконанні завдань, порядок забезпечення, організація управління.
Основою рішення є задум в якому міститься перелік робіт, заходів які необхідно виконати та їх послідовність, напрямки зосередження основних зусиль, виконавці, порядок створення ешелонованого угрупування сил і засобів реагування на НС та їх застосування.
Обсяг і зміст заходів з ліквідації НС визначаються з дотриманням вимоги необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів.
При організації дій і заходів щодо ліквідації НС визначаються загальна структура управління (комісія з ліквідації НС, спеціально уповноважений керівник з ліквідації НС та його штаб, мобільні групи органів управління та служб), комплекс заходів щодо ліквідації НС та її наслідків, угрупування сил та засобів, організація взаємодії, порядок нарощення сил і засобів та організація основних видів забезпечення дій у зоні НС.
Визначення ешелонування та порядку висування сил та засобів які переходять в оперативне підпорядкування керівнику з ліквідації НС.
1.2.3.2. Аварійно-рятувальні роботи у зоні НС
Аварійно-рятувальні роботи у зоні НС це дії, спрямовані на пошук, захист і рятування людей, матеріальних і культурних цінностей на захист довкілля під час ліквідації НС, та на локалізацію зони впливу небезпечних чинників, що виникають у разі аварій, катастроф, стихійних лих.
Невідкладні роботи у зоні НС це першочергові роботи щодо відновлення окремих споруд, усунення пошкоджень у мережах та системах комунальних і виробничих комунікацій, створення умов безпеки праці рятувальників та мінімально необхідних умов для життєзабезпечення населення, санітарного очищення та знезараження територій, здійснення протиепідемічних заходів та охорони правопорядку.
Аварійно-рятувальні роботи складаються з розвідки зони НС (інженерна, пожежна, радіологічна, хімічна, біологічна, медична, ветеринарна, повітряна, водна, підземна розвідка), пошуку потерпших, деблокування та транспортування їх із місць загрози життю і здоров'ю допункту прийому потерпілих медичними працівниками. На другому етапі проводяться роботи з рятування матеріальних та культурних цінностей та локалізації зони НС.
Для виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт відповідно до виду і масштабів НС, характеру та обсягу можливих робіт, утворюється по мірі прибуття до зони НС наявних сил ешелоноване угрупування сил і засобів. Роботи у зоні НС проводяться за розподілом території на сектори, ділянки та об'єкти робіт. Кількість ділянок залежить від обсягу робіт та кількості сил, які виділяються для їх проведення.
До складу першого ешелону як правило включаються:
аварійно-рятувальні служби, що постійно обслуговують території та об'єкти, де сталася аварія або інша небезпечна подія, що призвела до НС;
чергові сили органів і підрозділів цивільного захисту відповідного гарнізону на території якого виникла НС;
органи і підрозділи внутрішніх справ, що за місцем своєї дислокації потрапляють до зони НС;
сили, засоби та лікувально-профілактичні заклади Державної служби медицини катастроф, розташовані у зоні виникнення НС;
чергові сили з проведення авіаційних робіт з пошуку і рятування, пошуково-рятувальних робіт на водних об'єктах, пошуку та рятування туристів.
Основну частину аварійно-рятувальних робіт у зоні НС виконують чергові сили органів і підрозділів ЦЗ та професійні аварійно-рятувальні служби.
Професійні аварійно-рятувальні служби створюються, як державні, комунальні або служби громадських організацій для обслуговування окремих територій та підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування на яких існує небезпека виникнення надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Перелік об'єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню професійними аварійно-рятувальними службами, визначається згідно з законодавством.
З метою підвищення організації проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт на закріплених територіях і об'єктах професійні аварійно-рятувальні служби під час обслуговування здійснюють контроль за готовністю територій і об'єктів до ліквідації НС та виконують роботи щодо їх запобігання і мінімізації наслідків.
До складу аварійно-рятувальних служб входять органи управління, аварійно-рятувальні формування та допоміжні підрозділи.
На підприємствах, в установах, організаціях із шкідливими та небезпечними умовами праці та підвищеним ризиком виникнення аварій можуть створюватися і спеціалізовані об'єктові аварійно-рятувальні служби (формування) з працівників цих підприємств, установ, організацій за погодженням з професійною аварійно-рятувальною службою, що обслуговує об'єкт.
До складу сил другого ешелону включаються сили і засоби, необхідні для проведення інших невідкладних (аварійно-відновлювальних) робіт та забезпечення дій при ліквідації наслідків НС:
комунальні аварійно-відновлювальні підрозділи місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на території яких виникла НС;
спеціальні формування центральних органів виконавчої влади для виконання специфічних робіт пов'язаних з ліквідацією НС;
військові частини, у випадках передбачених законодавством;
формування спеціалізованих служб цивільного захисту.
Спеціалізовані служби цивільного захисту (оповіщення і зв'язку, протипожежна, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, медична, охорони громадського порядку, інженерна, комунальна, транспортного забезпечення, енергетики і світломаскування, сховищ та укриттів, технічна, матеріального забезпечення, технічного забезпечення, торгівлі і харчування, постачання паливно-мастильних матеріалів) створюються для забезпечення заходів захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення організаційно-планових робіт у центральних і місцевих органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування.
При наявності бази за рішенням відповідного начальника цивільного захисту можуть бути створені й інші спеціалізовані служби: водозабезпечення, газозабезпечення, метрополітену, водного (річкового, морського) транспорту, обеззаражування територій та споруд тощо.
Для виконання своїх специфічних завдань кожна служба створює спеціалізовані формування.
Розрахунки у потребі в формуваннях спеціалізованих служб цивільної оборони визначаються керівниками підприємств, установ, організацій за погодженням з територіальним органом управління до компетенції якого віднесені питання ЦЗ виходячи з наявності людських ресурсів, необхідних фахівців, техніки, матеріальних засобів, а також місцевих умов. При визначенні потреби у формуваннях за основу береться обсяг покладених на конкретний об'єкт завдань з цивільного захисту у відповідності зі специфікою його галузевої діяльності.
Потреба в об'єктових спеціалізованих формуваннях для підготовки і проведення евакуаційних заходів (збірні, проміжні, приймальні евакопункти, автомобільні колони) визначається місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на базі яких створені відповідні евакуаційні комісії.
Об'єктові невоєнізовані формування спеціалізованих служб складаються з команд, бригад, дружин, колон, груп, ланок, відділень, постів.
Забезпечення проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт здійснюється за рахунок інженерно-технічних, медико-біологічних, транспортно-комунікаційних, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.
Результативність дій певною мірою залежить від своєчасного медичного, транспортного, інженерного, дорожнього, гідрометеорологічного, технічного та матеріального забезпечення дій сил і заходів в районах проведення робіт.
Під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт спеціальною комісією з ліквідації НС визначається розмір збитків, затверджуються відповідні акти та пропозиції щодо залучення матеріальних резервів для ліквідації НС, готуються матеріали і документи до експертної комісії з визначення рівнів та класів НС щодо виникнення, розвитку НС та ліквідації її наслідків.
Основні шляхи підвищення готовності до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також ефективності застосування сил і засобів при ліквідації наслідків НС:
оптимізація чисельності та раціональне розміщення формувань, аварійно-рятувальних та спеціалізованих служб з урахуванням особливостей техногенно-екологічного стану та оперативності реагування на НС;
розвиток і вдосконалення технічного оснащення сил реагування на НС;
запровадження системи атестації аварійно-рятувальних служб та рятувальників;
завчасна й цілеспрямована підготовка органів управління, формувань і служб до можливих дій на основі прогнозу можливої обстановки та планів реагування на НС;
своєчасне реагування на виникнення надзвичайної ситуації; приведення у готовність та висування у зону НС необхідних сил і засобів; організація ефективної розвідки й розгортання системи управління;
всебічна оцінка обстановки, ухвалення обгрунтованого рішення на проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;
створення і нарощування необхідного угрупування сил, організоване уведення його на ділянки й об'єкти робіт, проведення погоджених дій з порятунку потерпілих і локалізації вторинних джерел ураження;
безперервне проведення рятувальних та інших невідкладних робіт до повного їхнього завершення за умови своєчасної зміни підрозділів з метою відновлення їхньої працездатності;
застосування ефективних способів і технологій проведення робіт, що забезпечують найбільш повне використання можливостей рятувальних підрозділів (за видами робіт);
безперервне управління діями підрозділів, формувань і служб, підтримкою стійкої взаємодії між ними стосовно до характеру робіт і сформованій обстановці;
організація всебічного забезпечення проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, життєзабезпечення й психологічна допомога рятувальникам і постраждалому населенню.
1.2.3.3. Життєзабезпечення постраждалого населення
Першочергове життєзабезпечення постраждалого населення здійснюється з метою створення умов, необхідних для збереження життя і здоров'я людей у зоні НС, маршрутах евакуації та місцях відселення постраждалого населення. Його організація покладається на відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, спеціалізовані служби цивільного захисту та з цією метою здійснюється:
висування у зону НС мобільних формувань життєзабезпечення, у тому числі пунктів торгівлі, харчування, водопостачання тощо;
перерозподіл ресурсів для покриття дефіциту можливостей життєзабезпечення населення на користь зони НС;
організація паливно-енергетичного і транспортного забезпечення функціонування систем та об'єктів життєзабезпечення постраждалого населення;
організація відновлення функціонування систем і об'єктів першочергового життєзабезпечення населення і виділення для цього необхідних ресурсів, сил і засобів;
організація медико-санітарного забезпечення та інші необхідні заходи залежно від чисельності постраждалого населення і ступеню руйнування об'єктів.
Життєзабезпечення населення в умовах НС повинне забезпечувати створення умов для виживання потерпілого в НС населення на основі задоволення його першочергових потреб по встановлених нормах у життєво важливих видах матеріальних засобів і послуг.
Задоволення першочергових потреб населення в життєво важливих видах матеріальних засобів і послуг здійснюють:
забезпеченням водою, продуктами харчування, житлом, предметами першої необхідності;
інформаційним, медичним і санітарно-епідеміологічним, транспортним і комунально-побутовим забезпеченням.
При вирішенні першочергових потреб населення повинні передбачатися:
потреби у воді для проведення лікувально-медичних заходів, санітарної обробки.
потреби у зерні, борошні, хлібобулочних і макаронних виробах, м'ясі й м'ясопродуктах (консервах), молоці й дитячому харчуванні, рибі (консервах), картоплі й овочах, солі, цукрі й чаї, а також фуражі для тваринництва;
розгортання й спорудження при необхідності в зоні НС тимчасових помешкань (наметів, збірних або пересувних будинків тощо), а також використання збереженого житлового фонду (житлових будинків, будинків відпочинку, санаторіїв, військових містечок, дитячих таборів тощо) для розміщення постраждалого після проведення евакозаходів населення в місцях відселення.
потреби у верхньому одязі, взутті, головних уборах, найпростішому побутовому посуді, мінімальному асортименті предметів галантереї й парфумерії тощо;
своєчасне оповіщення населення й органів управління всіх рівнів про можливість і факт виникнення НС, можливих меж його поширення і наслідків, способах та методах реагування на них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки;
надання першої допомоги в зоні НС потерпілому населенню, забезпечення його найпростішими медикаментами й медичним майном, надання йому кваліфікованої медичної допомоги формуваннями Служби медицини катастроф із наступною (при необхідності) евакуацією потерпілих у лікувальні установи для стаціонарного лікування, а також виконання санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;
потреби у теплі, освітленні, санітарному очищенні території, банно-пральному, ритуальному забезпеченні.
Висновки:
Системний підхід дає змогу розглядати державне управління у сфері ЦЗ в єдності його складових першого та другого рівнів, які нерозривно пов'язані з зовнішнім середовищем. Він розглядає складну організацію, як систему, що складається з певної кількості взаємопов'язаних підсистем, дозволяє визначати мету кожної з них в контексті загальної мети, сформулювати завдання, що потребують розв'язання для кожної із наведених підсистем. Слід зауважити, що розподіл системи державного управління у сфері цивільного захисту на підсистеми і елементи, можна здійснювати і виходячи з інших аспектів її функціонування: за територіальною ознакою, рівнями реагування на НС, галуззю, режимами функціонування, основними заходами, або організаційною структурою.
Але, враховуючи часткову неузгодженість національних нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту та надмірну зацікавленість у реалізації "своїх" завдань органами і підрозділами у складі Єдиної державної системі цивільного захисту (що знаходить своє відображення у побудові організаційних структур), найбільш прийнятним є розгляд системи у функціональному аспекті, виходячи із спеціальних функцій щодо протидії надзвичайним ситуаціям, для реалізації яких і утворена національна система державного управління у сфері цивільного захисту.
Питання для самоконтролю:
1. Основні напрямки державної політики України у сфері ЦЗ.
2. Основні принципи, на яких базується ЦЗ України.
3. Завдання ЦЗ України.
4. Схарактеризуйте ЦЗ, як систему
5. Розкрийте основні складові підсистеми запобігання НС.
2. НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ ТА ЗАГРОЗИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ
Під надзвичайною ситуацією розуміється порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, викликане небезпечною подією (аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження), яке привело до загибелі людей та значних матеріальних втрат.
Ознаками НС є:
- наявність або загроза загибелі людей та тварин, або значне погіршення умов їх життєдіяльності;
- заподіяння великих економічних збитків;
- істотне погіршення стану навколишнього природного середовища.
2.1. Класифікація НС
Офіційна класифікація НС в Україні здійснюється двома нормативно-правовими документами:
Державним класифікатором надзвичайних ситуацій ДК 019-2001, введеним у дію з 01.03.2002 р. наказом Держстандарту України № 552 від 19.12.2001р. і "Порядком класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями" [30].
Класифікація НС здійснюється для:
- забезпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з НС та ліквідацією їх наслідків;
- ведення державної статистики;
- для машинного оброблення інформації в автоматизованих системах управління економікою держави, забезпечення інформаційної сумісності задач органів різних рівнів управління.
2.1.1. Класифікація НС залежно від причин їх виникнення
Згідно з ДК 019-2001 залежно від причин, які можуть зумовити виникнення НС на території України, розрізняються:
- НС техногенного характеру - НС, що виникли внаслідок дії чинників техногенного характеру, якими можуть бути транспортні аварії (катастрофи), пожежі, вибухи, аварії з викидом (загрозою викидання) небезпечних і шкідливих, хімічних і радіоактивних речовин, раптове руйнування споруд; аварії в електроенергетичних системах, системах життєзабезпечення, системах зв'язку та телекомунікація, на очисних спорудах, у системах нафтогазового промислового комплексу, гідродинамічні аварії та ін.;
- НС природного характеру - НС, що з'явилися внаслідок дії природного характеру, таких як небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, пожежі у природних екологічних системах, зміни стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність і масове отруєння людей, інфекційні захворювання свійських тварин, масова загибель диких тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками та інші;
- НС соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування:
- збройні напади, захоплення та силове утримання важливих об'єктів, або реальна загроза здійснення таких акцій;
збройні напади, захоплення та силове утримання атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики або реальна загроза здійснення таких акцій; - замах на життя керівників держави і народних депутатів України;
- напад, замах на життя членів екіпажу повітряного або морського (річкового) судна, захоплення заручників з членів екіпажу чи пасажирів, викрадення (спроба викрадення), знищення (спроба знищення) таких суден;
- установлення вибухового пристрою у багатолюдних місцях, в установі, організації, на підприємстві, у житловому секторі, на транспорті;
- зникнення або викрадення зброї та небезпечних речовин з об'єктів їх зберігання, використання, перероблення та під час транспортування;
- виявлення застарілих боєприпасів, аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викиданням уламків, реактивних та звичайних снарядів, нещасні випадки з людьми та ін.
- НС воєнного характеру пов'язані з наслідками застосування звичайної зброї або зброї масового ураження, під час якої виникають вторинні чинники ураження населення, що визначаються окремими нормативними документами.
2.1.2. Класифікація НС природного і техногенного характеру, залежно від масштабів та розмірів нанесеного збитку
Відповідно до "Порядку класифікації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями" НС, залежно від обсягів заподіяних збитків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, можуть бути державного, регіонального, місцевого або об'єктового рівня.
Для визначення рівня НС встановлюються такі критерії:
- територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, які необхідні для ліквідації наслідків НС;
- кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок НС;
- розмір заподіяних (очікуваних) збитків. Державного рівня визнається НС:
- яка поширилась або може поширитися на територію інших держав;
- яка поширилась на територію двох чи більше регіонів України (Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя), а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менш як 1 відсоток від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (НС державного рівня за територіальним поширенням);
- яка призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб (постраждалі - особи, життю або здоров'ю яких було заподіяно шкоду внаслідок надзвичайної ситуації), чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби);
- внаслідок, якої загинуло понад 5 осіб, або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності, понад 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки (оцінені в установленому законодавством порядку), спричинені НС, перевищили 25 тис. мінімальних розмірів (на час виникнення НС) заробітної плати;
- збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
- яка в інших випадках, передбачених актами законодавства, за своїми ознаками визнається як НС державного рівня.
Регіонального рівня визнається НС:
- яка поширилась на територію двох чи більше районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей і для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як 1 відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів (НС регіонального рівня за територіальним поширенням);
- яка привела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок, якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час (більш як на 3 доби), а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
- збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати. Місцевого рівня визнається НС:
- яка вийшла за межі території потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам і для її ліквідації необхідні матеріальні та технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;
- внаслідок, якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час (більш як на З доби) і збитки перевищили 0,5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;
- збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати. Об'єктового рівня визнається НС, яка не підпадає під названі вище визначення.
НС відноситься до певного рівня, за умови відповідності її не менше одного із зазначених критеріїв, наведеному у [30].
У випадку, коли внаслідок НС для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків, якого не досягає визначеного у [30], рівень НС визнається на ступінь менше (для дорожньо-транспортних пригод - на дві ступені менше).
Віднесення НС, яка виникла на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, до державного та регіонального рівня, за територіальним поширенням або за сумарними показниками її наслідків не є підставою для віднесення НС до державного або регіонального рівня окремо для кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць. Віднесення НС до державного та регіонального рівня для зазначених адміністративно-територіальних одиниць здійснюється окремо за критеріями та правилами, зазначеними у [30].
Остаточне рішення щодо рівня НС з подальшим відображенням її у даних статистики, у тому числі, у разі відсутності достатніх відомостей, щодо розвитку НС, приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції, якого належить вирішення питань захисту населення та територій від НС техногенного та природного характеру, за погодженням, у разі потреби із зацікавленими міністерствами та іншими
центральними органами виконавчої влади, а також з урахуванням експертного висновку (у разі його надання) регіональної комісії з питань ТЕБ та НС щодо рівня НС. Остаточне рішення (експертний висновок - у разі його надання) спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого належить вирішення питань захисту населення та територій від НС техногенного та природного характеру, про віднесення небезпечної події до НС, її класифікацію та визначення рівня вважається підставою для здійснення інших заходів щодо реагування на НС.
2.2. Загрози виникнення НС
Останні роки населення і територія України перебувають під суттєвим негативним впливом чинників, які призводять до виникнення НС і небезпечних подій, загибелі людей, погіршення умов життєдіяльності, забруднення навколишнього природного середовища, значних економічних збитків. Про що свідчать дані по Україні наведені в табл. 2.1.
Дія цих чинників посилюється безоглядною понаднормативною експлуатацією основних виробничих фондів і ресурсів, недосконалістю технологічних процесів багатьох галузей промисловості; обмеженими можливостями держави у сфері розвитку та реконструкції, природними особливостями території України.
За характером чинників небезпеки, загрози виникнення НС можуть бути природними, техногенними, соціально-політичними і військовими.
Таблиця 2.1.
Кількість НС, які мали місце в Україні в 1997 - 2006 роках
|
Надзвичайні ситуації |
1997-2005 |
2005 |
2006 |
|
Всього |
3884 |
368 |
364 |
|
В тому числі: |
|||
|
Техногенного характеру |
2112 |
212 |
207 |
|
Природного характеру |
1369 |
129 |
137 |
|
Соціально-політичного характеру |
403 |
27 |
20 |
|
У тому числі: |
|||
|
Державного рівня |
85 |
5 |
6 |
|
Регіонального рівня |
277 |
21 |
25 |
|
Місцевого рівня |
1249 |
145 |
140 |
|
Об'єктового рівня |
2273 |
197 |
193 |
|
Загинуло людей |
6610 |
456 |
463 |
|
Постраждало людей |
34057 |
1580 |
1046 |
|
Матеріальний збиток (млн. грн.) |
>4500 |
291 |
|
|
Техногенні НС |
8% |
51 |
|
|
Природні НС |
90% |
240 |
2.2.1. Природні загрози
В Україні щорічно виникає близько 130 НС природного характеру. Збитки від них становлять 80-90 відсотків від загальної суми збитків внаслідок НС природного та техногенного характеру разом.
НС природного характеру можуть бути викликані геологічними, гідрометеорологічними, медико-біологічними чинниками, пожежами в природних екосистемах.
2.2.1.1. Загрози геологічного характеру
Значний вплив на функціонування господарського комплексу та життєдіяльності населення в Україні здійснюється під впливом ендогенних та екзогенних геологічних процесів, з яких найбільш розповсюджені зсуви, абразія, підтоплення земель і населених пунктів, карстові процеси та землетруси.
Особливу небезпеку для об'єктів економіки та життєдіяльності людей становлять зсуви, абразія, підтоплення та карстові процеси.
Зсуви
Майже в усіх регіонах України спостерігається активізація зсувних процесів Ця активізація відбувається внаслідок як природних, так і антропогенних чинників. Господарська діяльність на зсувонебезпечних територіях може сприяти збільшенню активності зсувів. Так, наприклад, активна господарська діяльність без проведення необхідних інженерно-захисних заходів викликала розповсюдження зсувних процесів на території майже 200 міст і селищ міського типу. Останніми роками в Україні фіксується більше ніж 20 000 зсувів за рік
Районами найбільшого розповсюдження зсувів є АР Крим, Одеська, Закарпатська, Чернівецька, Луганська і Черкаська області.
Особливу небезпеку представляють зсуви на забудованих територіях, які можуть виникати раптово і які важко прогнозувати. Ліквідація наслідків таких зсувів вимагає значних фінансових і матеріальних витрат.
Підтоплення
Підтоплення території пов'язано з підвищенням рівня ґрунтових вод до верхніх шарів грунту та супроводжується зволоженням грунтів, заболочуванням місцевості, затопленням низин. Підтоплення викликає забруднення ґрунтових вод, вимивання та просідання ґрунтів, формування зсувів. НС, які супроводжуються підтопленням і руйнуванням житлових будов, а іноді і загибеллю людей, трапляються епізодично при несприятливому збігу кліматичних чинників. Але багаторічні дані спостережень свідчать про стійку тенденцію збільшення ризику катастрофічних проявів підтоплення.
Підтоплення може носити явний або прихований характер.
"Явний вид підтоплення "- це підтоплення в результаті підвищення рівня ґрунтових вод. "Приховане підтоплення " - це підвищення вологості грунтів до критичної величини, що викликає вологість у приміщеннях, явища просідання та ін. При підтопленні сільськогосподарських угідь знижується родючість землі.
Динаміка процесу підтоплення, яка зафіксована практично у всіх областях, має прогресуючий характер. Найсприятливіші умови в результаті підтоплення склалися в центральних і південних областях України. До числа областей, які підтоплюються, відносяться Херсонська, Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Харківська та Донецька області. Процес інтенсивно розвивається по всіх річкових басейнах.
Південно-західна частина Одеської, північна частина Миколаївської та південна частина Херсонської областей (територія, яка зайнята зрошувальними масивами, та прилеглі до неї землі) є зонами постійного підтоплення. До числа міст з найбільшими площами підтоплення відносяться: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Одеса, Запоріжжя, Керч, Кременчук, Кривий Ріг, Котовськ, Маріуполь, Первомайськ, Сєверодонецьк, Вугледар, Слов'янськ, Херсон. Так, техногенне підтоплення внаслідок прогресуючого підняття рівнів ґрунтових вод у Дніпропетровську сягає 20 відсотків території, Дніпродзержинську - 24 відсотків, Кривому Розі - 15 відсотків, в Одесі та Херсоні підтоплено близько 50 відсотків територій міст.
Основні причини та чинники підтоплення населених пунктів:
Природні:
- розташування населених пунктів на знижених ділянках місцевості, особливо в річкових долинах, в приморській зоні, на схилах балок, ярів і т.д;
- кліматичні, геологічні та гідрологічні чинники (осідання, ерозія річкових долин, водний режим річок, ступінь дренування товщини рельєфостворюючих відкладень і глибина залягання регіонального водостійкого шару.
Техногенні:
- порушення умов стоку поверхневих вод різними видами будівництва;
- незадовільний стан мережі водопостачання та каналізації, відсутність централізованих систем водовідведення;
- незадовільний стан природних дренажних систем (створення штучних водоймищ, замулювання річок, засипання балок, ярів, озер і каналізація малих водостоків);
- продовження експлуатації неглибоких водоносних горизонтів;
- високий рівень техногенного завантаження територій, викликаного промислово-міським будівництвом, будівництвом водосховищ, ставків, хвостосховищ, каналів, водоводів і т.п.
Абразія
На водних акваторіях України розвиваються абразивні процеси. Особливо вони розвиваються: в АР Крим (де абразія розвивається на протяжності 225 км), Миколаївській (60 км, на забудованій території - 27 км). Херсонській (від абразії потерпає берегова смуга морів і лиманів завдовжки більше 80 км і 245 км берегової смуги Каховського водосховища), Одеській (абразія спостерігається на ділянці берега завдовжки 110 км, з них на забудованій території - 17 км) областях.
Причини абразії - шторми, коливання рівня моря та річок.
Швидкість абразії Чорноморського та Азовського побережжя в середньому 0.5 - 1.2 м / рік, але на окремих ділянках побережжя Кримського півострова відступ берегової лінії досягає З - 4 м в рік.
Карст
Карст - це явище пов'язане з розчиненням природними водами гірських порід, що веде до утворення підземних порожнин (печери, ходи, колодязі) і провали поверхневого фунту, що у свою чергу, може призвести до руйнування споруд і людських жертв.
На території України карст відноситься до поширених ендогенних геологічних процесів. На 38 відсотків території України поширені породи, в яких можуть відбуватися процеси карстування. На 24 відсотках території України карст безпосередньо може впливати на господарську діяльність.
Найістотнішими природними причинами, які обумовлюють розвиток і активізацію карстових процесів є тектоніка та сейсмічна активність. Тому в сейсмічно активних районах активізація карсту може бути раптовою та важкопрогнозованою.
Активізації карсту сприяє інтенсивна техногенна діяльність. Останніми роками під впливом техногенних чинників карстові процеси стали з'являтися в районах, де раніше їх поява виключалася. Техногенний процес стає одним з основних чинників активізації карсту, особливо на території Донецького басейну.
Техногенна активізація карсту найбільше проявляється:
- у басейнах річок, де вона пов'язана з осушенням і торфорозробками боліт;
- у зонах депресивних вирв великих водозаборів;
- на урбанізованих територіях у місцях розгалуження гіпсу та ангідридів (Донеччини, Одеси, Севастополя, Миколаєва, Львова);
- на ділянках шахторозробок в результаті шахтного водовідливу та ін.
Землетруси.
Серед ендогенних геологічних процесів в Україні самими небезпечними є землетруси. В Україні, в середньому в рік мережею Кримських станцій реєструється близько 150 локальних землетрусів басейну Чорного моря та прилеглих територій, мережею Карпатських станцій -понад 100 місцевих землетрусів Карпатського регіону, які підтверджують розвиток сучасної активності тектонічних структур.
Разом з тим, сейсмічний ризик для населення та економіки країни визначається рівнем природної сейсмічної небезпеки територій та уразливістю розташованих на них об'єктів до сейсмічних впливів. Основна проблема полягає в тому, що на територіях з відносно низьким рівнем природної сейсмічної небезпеки, до яких відноситься Україна, більшість споруд проектують несейсмостійкими, внаслідок чого вони є незахищеними від рідких, але потенційно можливих сейсмічних впливів (сейсмічно уразливих).
З другого боку, через низьку повторюванність землетрусів на таких територіях, реальних даних про можливі місцеві землетруси, як правило, не існує. Як результат - сейсмічний ризик слабо сейсмічних територій і встановлених на них техногенно та екологічно небезпечних об'єктів є достатньо високим.
Протягом 1997 - 2004 років на території України в результаті дії чинників геологічного характеру виникло понад 85 НС. Найбільша їх кількість зафіксована в 1997-1999 pp. У 2002 -2003 роках відзначено зниження кількості НС, а 2004 - 2006 роки є періодом підвищеної активності ендогенних геологічних процесів.
Найбільшу кількість випадків мали зсуви та підтоплення (83 відсотки від загальної кількості небезпечних геологічних явищ.).
2.2.1.2. Загрози гідрометеорологічного характеру
Чинниками виникнення НС та ускладнень гідрометеорологічного характеру, в Україні здебільшого виступають поєднання декількох явищ протягом короткого проміжку часу або локальні короткотермінові інтенсивні явища (зливи, шквали або смерчі, селеві потоки, паводки тощо).
Додаткові фактори посилення негативних наслідків нерідко бувають спричинені деякими невдалими методами господарювання (негативний стан дренажних систем або зовсім не працюючі системи; недотримання водоохоронного режиму на прибережних землях, у першу чергу, забудова берегів річок у місцях їх ймовірного затоплення; знижена спроможність русел річок, підмостових отворів внаслідок захаращеності, замулення або утворення штучних гребель зі сміття; нерідко незадовільна робота систем відведення дощових вод у населених пунктах або систем скиду води з водосховищ).
Протягом 2005 року за умови виникнення 134 стихійних метеорологічних явищ, 2281 небезпечних гідрометеорологічних явищ та 117 випадків різкої зміни погоди зафіксовано 26 пов'язаних з ними надзвичайних ситуацій. Цей показник певною мірою свідчить про точність і своєчасність доведення прогнозів безпосередньо до органів та підрозділів цивільного захисту МНС та прийняття ними відповідних превентивних заходів щодо запобігання виникненню НС і зменшення їх негативних наслідків.
2.2.1.3. Загрози пожеж в природних екосистемах
Небезпека пожеж в екосистемах території України є досить значною. Землі лісової фундації в Україні займають площу понад 10,7 млн. га і розподіляються територіально нерівномірно. Лісистість на Поліссі і в Карпатах складає 30 - 60, лісостепу - 10-17, степу -до 10 відсотків.
Загальна площа лісів, де можливе виникнення високої та надзвичайно високої пожежної небезпеки за умовами погоди, складає в Україні близько 4 млн. га. Найбільші їх площі знаходяться в Рівненській (280 тис. га), Житомирській (270 тис. га), Волинській (200 тис. га), Київській (160 тис. га), Чернігівській (150 тис. га), Херсонській (60 тис. га), Черкаській (59 тис. га) областях. Відповідно, у лісах півдня, Полісся та сходу України виникало найбільше лісових пожеж.
У середньому, щороку фіксується 3500 лісових пожеж на площі понад 5000 га лісу. Аналіз пожежної ситуації в лісах за останні роки свідчить, що формується вона переважно під впливом антропогенних чинників і природних умов. Це, в першу чергу, необережне поводження з вогнем людей, що разом з погодними умовами (тривалий період сухої погоди, низька відносна вологість повітря, високий температурний фон, сільськогосподарські випалини, блискавки і тому подібне) значною мірою обумовлює їх виникнення, а іноді, і розповсюдження на значних площах.
У 2004 році 95,5% лісових пожеж відбулися з вини населення, 2,9% в результаті сільськогосподарських випалин, 1,3% з вини інших організацій і підприємств, 0,3% від грозових розрядів
2.2.1.4. Загрози медико-біологічного характеру
Серед медико-біологічних загроз найбільшу небезпеку становлять інфекційні захворювання населення, масові отруєння (неінфекційні захворювання) людей, інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин, масове розповсюдження шкідників сільськогосподарських рослин.
Аналіз захворюваності на інфекційні хвороби в Україні за період з 1995 по 2005 рік виявив тенденцію до її зниження на 16,6%. Але, незважаючи на зниження захворюваності, її рівень продовжує залишатися високим і значно перевищує рівень показників країн Європейського союзу. Крім того, слід зазначити, що при аналізі смертності від інфекційних хвороб в Україні за цей період виявлена тенденція до її значного зростання. Так, якщо інтенсивний показник смертності в 1995 р. складав 13,1 на 100 тис. населення, то у 2005 році 31,9, тобто виріс у 2,4 рази.
В Україні офіційно реєструється 52 нозологічні форми інфекційних хвороб. Щорічно на них хворіє від 8 до 10 млн. осіб, з числа яких 15 тис. осіб помирає.
Серед всіх інфекційних хвороб, що реєструються в Україні, самий негативний вплив на стан здоров'я населення мають грип і гострі інфекції верхніх дихальних шляхів, вірусні гепатити, гострі кишкові захворювання, туберкульоз, ВІЧ/СНІД, інфекції керовані засобами специфічної профілактики, паразитози.
На сьогоднішній день Державною службою ветеринарної медицини контролюється понад 130 хвороб тварин. Найбільш небезпечними хворобами є сказ, лейкоз великої рогатої худоби (ВРХ), лептоспіроз, туберкульоз, сибірка, пташиний грип.
У списку особливо небезпечних хвороб у 2005 році в Україні зареєстровано високопатогенний грип птиці.
Національний перелік шкідників, хвороб рослин та бур'янів, які мають карантинне значення в Україні, сьогодні налічує 117 видів, з яких 20 обмежено поширені на території країни.
Протягом 2005 року для оцінки фітосанітарного стану території України було проведено обстеження на площі близько 3,7 млн. га. При цьому виявлено вогнища 13 видів карантинних організмів, які обмежено розповсюджені по території України на площі близько 73,8 тис. гектарів.
Найбільш небезпечного поширення набула амброзія полинолиста, площі зараження якої складають до 70-75% сільськогосподарських угідь Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Харківської, Херсонської областей та АР Крим.
У 2005 році в Україні виникло 85 НС медико-біологічного характеру. Внаслідок цих НС загинуло 78 осіб (в тому числі 9 дітей) та постраждало 1287 осіб (з них, 761 дитина). Порівняно з 2004 роком кількість загиблих збільшилася на 7 %, постраждалих - зменшилася в 1,6 разів (по дітях зменшення у 2 рази).
Найбільшу кількість НС медико-біологічного характеру у 2005 році було зареєстровано в АР Крим та Миколаївській, Одеській, Запорізькій, Луганській, Вінницькій, Черкаській, Чернігівській областях. Найбільшу кількість постраждалих внаслідок НС медико-біологічного характеру відмічено у Хмельницькій, Чернігівській, Харківській, Одеській, Закарпатській, Житомирській, Вінницькій та Миколаївській областях, загиблих - у Луганській, Одеській, Черкаській та Дніпропетровській областях.
2.2.2. Техногенні загрози
Розвиток промисловості, надвисока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, на яких зосереджені потенційно небезпечні об'єкти різної категорії і потужності, обумовлюють велику вірогідність виникнення надзвичайних ситуацій.
2.2.2.1. Загрози радіаційної небезпеки
Радіаційний вплив є одним з самих небезпечних техногенних чинників, які негативно відображаються на умовах життя населення і на навколишньому
середовищі. В Україні об'єктами ядерної і радіаційної небезпеки є:
4 діючих АЕС;
сховища відпрацьованого ядерного палива;
2 дослідницькі реактори;
підприємства по видобуванню і переробці уранової руди;
об'єкт "Укриття" і післяаварійні відходи в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС ;
8 підприємств, що займаються радіоактивними відходами;
підприємства, що використовують джерела іонізуючого випромінювання і радіаційно-небезпечні технології.
Радіаційна безпека на АЕС
На даний час в Єдиній енергетичній системі України працює 4 атомні електростанції (Запорізька АЕС, Рівненська АЕС, Південно-Українська АЕС, Хмельницька АЕС). В експлуатації знаходяться 15 енергоблоків: 13 - з реакторними установками типу ВВЕР-1000 і 2 - з ВВЕР-440.
За категоріями Цивільної оборони АЕС відносяться до об'єктів особливої важливості, за ступенем радіаційної небезпеки - до радіаційно-небезпечних об'єктів. Виходячи із загальної кількості сильнодіючих отруйних речовин, ВП АЕС відноситься до III ступеня хімічно-небезпечних об'єктів.
Поточний стан радіаційної безпеки та радіаційного захисту на АЕС визначається:
рівнями радіаційного опромінення персоналу АЕС;
величинами газо-аерозольних викидів та водних скидів радіоактивних речовин у навколишнє середовище, які визначають рівень опромінення населення, яке мешкає у районах розташування АЕС.
Для кожної АЕС встановлено допустимі і контрольні рівні газо-аерозольних викидів радіоактивних речовин у навколишнє середовище. З 1 лютого 2003 року з метою додаткового контролю технологічних режимів роботи обладнання АЕС були розроблені та введені в дію єдині для всіх АЕС адміністративно-технологічні рівні (АТР) викидів та скидів, що дозволило удосконалити систему нагляду за параметрами радіаційної безпеки та радіаційного захисту.
Проведений аналіз безпосередніх причин порушень у роботі енергоблоків АЕС показав, що найбільша частка припадає на порушення, пов'язані з відмовою обладнання через його недостатню надійність, придатність, функціональні якості під час експлуатації, фізичне зношення. Корінними причинами порушень у роботі обладнання атомних станцій є відсутність або недостатній контроль працездатності обладнання або недоліки процедур.
Поводження з радіоактивними відходами (РАВ)
Проблема поводження з РАВ, особливо їх зберігання і захоронення, та захист навколишнього середовища від їх негативного впливу є для України, яка має розвинуту атомну енергетику, уранодобувну та переробну промисловість, широко використовує радіаційно активні речовини та радіоізотопну продукцію в різних галузях виробництва, однією з найважливіших проблем.
Сучасний стан поводження з РАВ на АЕС України значною мірою обумовлений відсутністю повного технологічного циклу переробки до одержання кондиційованих продуктів, які мають передаватися спеціалізованим підприємствам з поводження з РАВ на тривале зберігання/поховання.
Проектами було передбачено оснащення українських АЕС установками для сортування і пресування твердих радіоактивних відходів, установками спалювання твердих і рідких радіоактивних відходів, установками глибокого випарювання, установками регенерації радіоактивних масел тощо. Але через ряд причин ці проектні рішення не реалізовані в повному обсязі. Відсутність переробних комплексів призводить до передчасного заповнення ємностей для збереження рідких та твердих РАВ.
У разі відмови від будівництва комплексів з переробки РАВ уже за 3-4 роки виникне необхідність будівництва нових потужностей із збереження РАВ на АЕС, що спричинить додаткове радіаційне навантаження на території АЕС.
Перевезення радіоактивних матеріалів
Перевезення радіоактивних матеріалів територією України здійснюється у сертифікованих упаковках (транспортних пакувальних комплектах), а подільних матеріалів -свіже та відпрацьоване ядерне паливо - в упаковках для подільних матеріалів.
Практика перевезень радіоактивних матеріалів в Україні та за кордоном свідчить про високий фактично досягнутий рівень безпеки при їх здійсненні. До цього часу в Україні не було зареєстровано жодного аварійного випадку при транспортуванні.
Об'єкт "Укриття" та післяаварійні відходи у 30-кілометровій зоні ЧАЕС.
Після аварії на ЧАЕС загальний об'єм накопичень РАВ (техніка, конструкції, тимчасові захоронення) тільки у зоні відчуження становить близько 2 млн. куб. метрів.
Стратегічним завданням щодо поводження з РАВ у зоні відчуження та зоні безумовного (обов'язкового) відселення є мінімізація їх шкідливого впливу на довкілля.
На промисловому майданчику Чорнобильської АЕС є чотири ядерні установки: реактори першого, другого та третього енергоблоків та сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-1). Всього на Чорнобильській АЕС зберігаються 21 284 відпрацьовані паливні збірки, у т.ч. 53 дефектні збірки, які мають значні механічні ушкодження (15 603 у СВЯП-1 і 5 681 на енергоблоках).
Зберігання відпрацьованого ядерного палива на ЧАЕС здійснюється відповідно до встановлених норм і правил. Щодо зберігання дефектного ядерного палива, то воно завантажено у спецпенали і зберігається у приреакторних басейнах витримки на 1 та 2 енергоблоках ЧАЕС та у СВЯП-1.
У зруйнованому 4 енергоблоці (об'єкт "Укриття"), за різними оцінками, знаходиться до 214 т ядерного палива, яке міститься у паливовмісних матеріалах (ПВМ).
Використання джерел іонізуючого випромінювання
Джерела іонізуючого випромінювання (ДІВ) використовуються в Україні в промисловості, медицині, науково-дослідній роботі, навчанні. ДІВ застосовуються у вигляді радіоактивних речовин або пристроїв, що генерують іонізуюче випромінювання. У разі використання ДІВ з порушенням вимог законодавства, норм правил та стандартів з радіаційної безпеки, виникає ризик неконтрольованого опромінення людей, а також може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Всього в Україні зареєстровано понад 180,0 тис. ДІВ та понад 18,0 тис. приладів іонізуючого випромінювання, які використовуються більше ніж на 7,0 тис. підприємств.
Видобування та переробка уранових руд
Видобуванням та переробкою уранових руд в Україні займається державне підприємство „Східний гірничо-збагачувальний комбінат".
Внаслідок видобутку та переробки уранових руд утворюється велика кількість відходів -хвости переробки уранових руд (хвостова пульпа), відвали шахтних порід, шахтні води, скиди і викиди (рідкі, газоподібні), що являють собою джерела радіоактивного забруднення навколишнього середовища. Хвостосховища відходів переробки уранових руд є потенційно небезпечними джерелами виникнення аварійних ситуацій.
Ці хвостосховища розташовані на площі 542 га і містять радіоактивні речовини, загальна кількість яких складає близько 66 мли. тонн і має сумарну активність більше 4,4 * 1015 Бк (120000 Кі).
2.2.2.2. Загрози хімічної небезпеки
У даний час відповідно до Міжнародного реєстру в світі використовується в промисловості, сільському господарстві і для побутових потреб більше 6 мли. токсичних речовин. 60 тис. з них виробляється у великих кількостях, у тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин - найотруйніших для людей.
Об'єкти господарювання, на яких використовуються небезпечні хімічні речовини (НХР), є потенційними джерелами техногенної небезпеки - хімічно небезпечними об'єктами (ХНО).
В Україні у 2005 році функціонувало понад 1600 об'єктів, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності більше 330 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: близько 11,5 тис. т хлору, 230 тис. т аміаку та понад 90 тис. т інших НХР.
Ці об'єкти розподілені за ступенями хімічної небезпеки [51]:
I ступінь - 80 об'єктів ;
II ступінь -184 об'єкти;
III ступінь - 381 об'єкт;
IV ступінь - 927 об'єктів.
Усього в зонах можливого хімічного зараження (ЗМХЗ) від цих об'єктів мешкає близько 14 млн. осіб (31,7% від населення країни). Територіально найбільша кількість ХНО зосереджена у східних областях України, а саме у Харківській -169, Донецькій - 168, Луганській - 142 і Дніпропетровській- 106.
Серед об'єктів, які зберігають або використовують у своїй діяльності хімічні речовини, найбільш потенційно небезпечними є об'єкти з виробництва вибухових речовин та утилізації непридатних боєприпасів; великотоннажні виробництва неорганічних речовин (добрива, хлор, аміак, кислоти); нафто- та газопереробні заводи; об'єкти з виробництва продуктів
органічного синтезу; об'єкти, що використовують хлор та аміак; склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства; магістральні аміако- та етиленопроводи.
Застосування застарілих систем протиаварійного захисту, потенційно небезпечних технологічних процесів та ресурсне зношення основних фондів сприяло зниженню рівня безпеки хімічних, нафтохімічних та нафтогазопере-робних виробництв. Значна частина технологічного обладнання та ряд технологічних процесів не відповідають вимогам безпеки. На виробництвах вибухових речовин застосовуються недосконалі технології та застаріле технологічне обладнання. Практично немає нормативних документів, що регламентують безпеку виробництв з утилізації звичайних видів боєприпасів.
Вісімдесят відсотків аміачно-холодильних установок знаходяться в незадовільному стані через фізичне та моральне їх старіння, відсутність в Україні виробництва комплектуючих.
Значною проблемою є забруднення довкілля викидами та скидами забруднюючих речовин від промислових підприємств, транспортних засобів та інших джерел забруднення.
Наприклад, у 2005 році у 7 містах було зафіксовано 33 випадки високого забруднення атмосферного повітря за максимальними концентраціями (максимальні разові концентрації дорівнювали або перевищували 5 ГДК): з діоксиду азоту у Києві - 10 випадків (максимум 11,5 ГДК), у Красноперекопську - 4 (максимум 5,9 ГДК), у Хмельницькому - 3 (максимум 7,8 ГДК), у Донецьку (максимум 7,8 ГДК), Луцьку та Херсоні - 1; з хлористого водню в Красноперекопську - 12 випадків (максимум 10,5 ГДК), з пилу в Харкові -1 випадок.
До міст з дуже високим рівнем забруднення належать Одеса, Дніпродзержинськ, Красноперекопськ, Армянськ.
Водні об'єкти України забруднені переважно сполуками важких металів, азоту, сульфатами, дещо менше нафтопродуктами та фенолами. Причиною забруднення поверхневих вод є стічні води підприємств різних галузей промисловості, поверхневий стік із забруднених територій, а також явища вторинного забруднення, які спостерігаються на водних об'єктах через донні відклади.
У 2005р. на 74 водних об'єктах відмічено 599 випадків високого забруднення та 2 випадки надзвичайно високого забруднення.
Хронічно високим забрудненням характеризується басейн Західного Бугу, зокрема р. Полтва. Скиди недостатньо очищених вод з очисних споруд м. Львова в цю річку обумовлюють високий вміст сполук азоту до 12-15 ГДК, максимальних концентрацій до 15-37 ГДК.
Основними забруднюючими речовинами річок і водосховищ басейну Дніпра були сполуки марганцю, цинку та сульфати. Найбільш висока концентрація по сполуках марганцю ( 57 ГДК) відмічена на р. Сула - м. Лубни, по сполуках цинку (27 ГДК) на р. Псел - м. Гадяч. по сульфатах (19 ГДК) на р. Солона - с. Новоселівка.
Води Чорного моря найбільш забруднені нафтовими вуглеводнями, фенолами, а води дельти р. Дунай нітритним азотом; Азовського моря - також нафтовими вуглеводнями, фенолами, нітритним азотом.
2.2.2.3. Загрози пожежовибухонебезпеки
У господарському комплексі України діє понад 1,5 тис. вибухо і пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено близько 13 млн. тонн твердих і рідких вибухо і пожежонебезпечних речовин.
Переважна кількість вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні і машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафтові і газові промисли, вугільні шахти.
Протягом 6 років (з 1999 до 2004 роки) в державі виникло понад 324 тис. пожеж, якими нанесено прямих матеріальних збитків на суму понад 435 млн. гривень. На пожежах загинуло понад 20 тис. осіб, травмовано понад 10 тис. осіб, знищено і пошкоджено понад 110 тис. будівель і споруд, понад 13 тис. одиниць техніки, загинуло близько 4,5 тис. голів худоби.
2.2.2.4. Загрози гідродинамічної небезпеки
До основних чинників гідродинамічної небезпеки відносяться гідротехнічні споруди, за допомогою яких створюється і концентрується певний об'єм води: дамби, греблі, шлюзи.
На території України налічується 63119 річок, у тому числі 9-великих, 81 середня і 63029 малих. Загальна довжина цих річок складає 206 400 км, з яких 90% доводиться на малі річки.
Потенційні ресурси річкових вод складають 210 км3.
На даний час в Україні створений комплекс водозахисних споруд, що включає 3,5 тис. км. гребель, 1200 км берегових зміцнень, більше 600 насосних і компресорних станцій для перекачування надлишків води.
Комплекс захисних гідротехнічних споруд насосних і компресорних станцій каскаду дніпровських водосховищ експлуатується в середньому 30 - 40 років, а комплекс каховського водосховища - 50 років в складних гідрологічних умовах з сильним навантаженням.
Електричне і механічне устаткування насосних і компресорних станцій вже відпрацювало по декілька призначених ресурсів і вимагає невідкладної реконструкції. Вихід їх з ладу може призвести до затоплення 200 000 га земель і 102 населених пунктів.
2.2.2.5. Чинники небезпеки на транспорті
У транспортній галузі України функціонує: 6 залізниць, 32 аеропорти, 20 державних морських торговельних портів, 10 річкових портів, 97 авіа та близько 150 судноплавних компаній різних форм власності, близько 700 державних підприємств, установ і організацій, понад 58 тис. суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на ринку автотранспортних перевезень.
Загальна протяжність магістралей становить: мережі автомобільних доріг загального користування — 169,7 тис. км (з твердим покриттям — 164,6 тис. км), у тому числі — 16,2 тис. км доріг державного і 153,5 тис. км місцевого значення, залізничної мережі України - 22,1 тис.км, річкових шляхів - 2,3 тис. км, магістральних газопроводів - 37,6 тис. км, нафтопроводів -4,7 тис. км.
Транспортом загального користування в Україні щорічно перевозиться понад 3 млрд. т. вантажів, у тому числі велика кількість небезпечних. 60% вантажних перевезень доводиться на залізничний транспорт, 26% - на автомобільний і 14% - на річковій і морський.
Велику небезпеку для життя і здоров'я людей являють перевезення (до 15% від загальних об'ємів вантажних перевезень) вибухонебезпечних, хімічних, радіоактивних, легкозаймистих і т.п. речовин.
Одним із пріоритетних напрямків роботи транспортного комплексу України є підвищення рівня безпеки на всіх видах транспорту.
Особливу небезпеку являють аварії і катастрофи на залізничному транспорті у зв'язку з можливими великими об'ємами вантажів, що перевозяться, особливо на території залізничних станцій, оскільки звичайно поблизу станції можуть бути розташовані населені пункти з високою щільністю населення, зосереджена велика кількість вагонів з різними вантажами і людьми.
Причинами аварій і катастроф на залізничному транспорті є: несправності засобів сигналізації, колій і рухомого складу, помилки диспетчерів, халатність і неуважність машиністів, пожежі і вибухи у вагонах, руйнування шляхів у результаті обвалів, осипів, і т.п.
Водночас стан справ із забезпеченням безпеки дорожнього руху залишається складним. У середньому по Україні щорічно в дорожньо-транспортних пригодах (ДТП) гине 6-7 тисяч осіб і отримують травми різного ступеню тяжкості більш ніж 40 тисяч. Кожні 11 хвилин в державі трапляється дорожня пригода. Майже кожні 1,5 год. гине людина. В середньому за добу в автоаваріях гине 15 - 20 і отримує тяжких поранень 140 - 150 осіб.
Забезпечення безпеки дорожнього руху на автомобільному транспорті здійснюється відповідно до Законів України, Державної програми забезпечення безпеки руху на автомобільних дорогах, вулицях міст, інших населених пунктів і залізничних переїздах на 2003-2007 роки та інших нормативних документів у сфері дорожнього руху. Набув чинності закон про автомобільні дороги.
За даними Державного науково-дослідного центру безпеки дорожнього руху та діяльності дорожньо-патрульної служби місцевої міліції Міністерства внутрішніх справ України, протягом останніх п'яти років у цілому по Україні кількість дорожньо-транспортних пригод збільшилася на 35,0%, загиблих у них людей - на 21,0% і травмованих - на 47,0%.
Таблиця 2.2
Кількість ДТП та потерпших в них за 2001-2005 роки
|
Рік |
Кількість ДТП |
Загинуло, осіб |
Число загиблих на 100 ДТП |
Поранено, осіб |
Всього потерпіло, осіб |
Питома вага загиблих у загал, кільк. потерпілих |
|
2001 |
34 541 |
5 984 |
17,3 |
38 196 |
44 180 |
13,5 |
|
2002 |
34 488 |
5 982 |
17,3 |
37 916 |
43 898 |
13,6 |
|
2003 |
42409 |
7149 |
16,9 |
47458 |
54 607 |
13,1 |
|
2004 |
45 593 |
6966 |
15,3 |
53 638 |
60 604 |
11,5 |
|
2005 |
46 485 |
7 229 |
15,6 |
55999 |
63228 |
11,4 |
Частина катастроф на автомобільному транспорті є найбільшою серед НС техногенного характеру на транспорті. Головними причинами цих НС є порушення Правил дорожнього руху водіями транспортних засобів при перевезеннях вантажів і пасажирів, причому особливо важкі наслідки мають аварії пасажирських автобусів як на автодорогах, так і на залізничних переїздах.
Місцевий електротранспорт
В останній час через збиткове функціонування міського електротранспорту, відсутність достатнього оновлення інвентарного парку його рухомого складу суттєво знизився рівень безпеки перевезень пасажирів цим видом транспорту. Протягом останніх 10 років кількість трамваїв і тролейбусів зменшилася на третину, із наявного парку рухомого складу майже 90 відсотків відпрацювало нормативний термін експлуатації і підлягає списанню, а в АР Крим, містах Житомирі, Рівному, Тернополі та Чернігові - 100 відсотків. Біля 40 відсотків загальної протяжності контактної мережі та трамвайних колій не відповідають вимогам Правил експлуатації трамвая та тролейбуса і потребують капітального ремонту.
У системі Мінбуду України функціонує державна технічна інспекція міського електротранспорту, на яку покладено функції з проведення щорічного державного технічного огляду об'єктів міського електротранспорту та контролю за забезпеченням безпеки руху на його підприємствах шляхом перевірки безпеки пасажирських перевезень, профілактичної роботи щодо попередження аварійності, дотримання законодавства про дорожній рух.
Зокрема, у 2005 році інспекцією було перевірено 2880 трамвайних вагонів, 4135 тролейбусів, 2032,7 км трамвайної колії, 6467,2 км контактної мережі, 685 тягових підстанцій. Визнані такими, що відповідають вимогам Правил експлуатації, лише 82% інвентарної кількості трамвайних вагонів, 83% тролейбусів, 62% загальної протяжності трамвайних колій і контактних мереж, 80% тягових підстанцій. Найгірший технічний стан міського електротранспорту склався у містах Запоріжжі, Дзержинську (Донецька обл.), Краснодоні і Стаханові (Луганська обл.), Кременчузі (Полтавська обл.), суттєво погіршився у м. Черкасах.
Трубопровідний транспорт
По території України, проходить понад 45 тис. км магістральних трубопроводів, серед яких 37,6 тис. км - магістральних газопроводів, 4,7 тис. км - магістральних нафтопроводів і 3,3 тис. км - продуктопроводів.
Україна має розвинену газотранспортну систему, яка включає 37,6 тис. км газопроводів, у тому числі 14 тис. км діаметром 1020-1420 мм, 73 компресорні станції (ПО компресорних цехів) загальною потужністю 5400 МВт, 13 підземних сховищ газу. Пропускна спроможність системи становить на вході 290 млрд. м3 на рік, а на виході - 176 млрд. м3 на рік.
Газотранспортна система забезпечує подачу газу внутрішнім споживачам (70-75 млрд, м) і здійснює основний обсяг експортних поставок російського газу до інших європейських країн (118-122 млрд. м3).
Важливим технологічним елементом газотранспортної системи є 13 підземних газосховищ з активним об'ємом понад 34 млрд. м3. Мережа підземного зберігання газу включає чотири комплекси - Донецький, Західноукраїнський, Київський і Південноукраїнський.
У розвиненій системі нафтопроводів України, загальна довжина яких становить 4,7 тис. км, працює 51 нафтоперекачувальна станція. Ємність резервуарного парку - понад 1 млн. куб. м. Пропускна спроможність системи на вході становить 114 млн. т нафти на рік, на виході -близько 70 млн. т на рік.
З метою підвищення рівня техногенно-екологічної безпеки, попередження аварій та своєчасного реагування на надзвичайні ситуації на об'єктах підвищеної небезпеки підприємств функціонують 788 одиниць протиаварійних формувань загальною чисельністю понад 13 тисяч працівників.
У складі формувань - 3 протифонтанні служби, 6 газорятувальних служб, 636 аварійно-диспетчерських служб підприємств газопостачання та газифікації. У складі ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ВАТ "Укртранснафта" функціонують аварійно-рятувальні та пожежні судна.
2.2.2.6. Чинники небезпеки на об'єктах життєзабезпечення
Системи водопостачання і водовідведення
Стан водопостачання
За даними Держводгоспу централізованим питним водопостачанням забезпечено населення всіх 445 міст країни, 829 селищ міського типу (91% від їх загальної кількості) і 6506 сільських населених пунктів (23%).
Система водопровідно-каналізаційного господарства в даний час знаходиться в кризовому стані.
Система водопостачання складається з водозаборів, водоочищувальних споруд, хлораторних, резервуарів чистої води, насосних станцій і водопровідних мереж.
Загальна протяжність водопровідних мереж в Україні складає приблизно 180 тис. км, з яких 112 тис. км знаходяться в системах міського водопостачання, з них 33%, або 37 тис. км, в даний час знаходяться в аварійному стані і потребують негайної заміни. Близько 91 тис. км трубопроводів визначені як магістральні водоводи (30 тис. км) і вуличні мережі (61 тис. км), з них відповідно 22 і 30% (або 6,6 і 18 тис. км) - аварійні.
Довжина внутріквартальних трубопроводів складає 19 тис. км, з яких 27%, або 5,1 тис. км визначено як такі, що знаходяться в аварійному стані. У сільській місцевості протяжність водопровідної мережі складає 70,7 тис. км, 16% якої - в аварійному стані.
Показник втрат води в міських мережах (10-70 м3/(км/добу)), також є дуже високим порівняно з показниками Західної Європи - 2-10 м3/(км/добу). Втрати води в розподільній мережі складають 30-50%, або майже половину загального об'єму поданої у сіть води.
Існуючий технічний стан водоводів і розподільних мереж створює постійну загрозу або призводить до погіршення якості питної води за фізико-хімічними і бактеріологічними показниками під час її транспортування.
Вимоги до якості питної води в усьому світі стають більш жорсткими, в Україні з 1 січня 2000 року поетапно вводиться в дію новий нормативний документ - Державні санітарні правила і норми "Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання", який передбачає проведення досліджень і контролю якості питної води за 30 новими інгредієнтами і запроваджує особливо жорсткі вимоги. Враховуючи той факт, що більшість очисних споруд поверхневих водозаборів проектувались і будувались із розрахунку якості води джерел водопостачання І класу, а на сьогодні забруднення річок у місцях водозаборів сягнуло вже II і НІ класу, досягнути на діючих очисних спорудах нормативних значень складу і властивостей питної води дуже важко, а то і неможливо.
Стан водовідведення
Незадовільний стан склався і в каналізаційному господарстві, яке є одним з найбільших забруднювачів водних об'єктів і навколишнього середовища. У містах України систем водовідведення набагато менше ніж водопроводів. Близько 7 млн. міського населення країни не мають нагоди користуватися послугами централізованої каналізації.
На сьогодні централізованими системами водовідведення забезпечені 432 міста (95% від їх загальної кількості), 504 селища міського типу (57%) і 834 сільські населені пункти (3%), інші не мають їх зовсім.
Вся система водовідведення України складається приблизно з 47 тис. км мереж і 1,7 тис. насосних станцій, на яких встановлено близько 7,5 тис. насосів. Близько 42 тис. км мереж прокладено в міській місцевості, з них понад 10 тис. км каналізаційних труб (або 24%) знаходяться в аварійному стані і, з метою уникнення аварій, вимагають негайної заміни.
З 52 млн. куб. м стічних вод, що поступають в централізовані мережі водовідведення сіл, приблизно 22% не проходять очищення, 37% перед скиданням у водні об'єкти проходять первинне очищення і 41% - первинне і вторинне очищення.
Особливу тривогу викликає той факт, що протягом останніх років через економічні труднощі майже повністю припинилися будівництво і введення в експлуатацію нових водопровідно-каналізаційних потужностей, а також реконструкція діючих споруд і мереж.
Основні забруднювачі поверхневих водоймищ - перевантажені каналізаційні очисні споруди і мережі, які знаходяться в незадовільному технічному стані. їх устаткування зношене і потребує капітального ремонту або реконструкції.
Системи централізованого теплопостачання. Системи централізованого теплопостачання є суттєвим джерелом викидів парникових газів. В Україні вони становлять 20% від сукупних викидів СO2 та 81% викидів метану в результаті спалення органічних видів палива. Окрім цього, системи центрального теплопостачання споживають приблизно 40% від усіх теплоенергетичних ресурсів, що використовуються у господарстві країни.
Ефективність роботи системи централізованого теплопостачання залежить від належного функціонування всіх її складових: виробництва тепла, розповсюдження гарячої води й тепла та споживання тепла кінцевими споживачами.
Виробництво тепла.
Втрати, що супроводжують стадію виробництва тепла, становлять близько 30%. Цей рівень втрат значно перевищує проектні розрахунки. Приведення цих втрат до нормативного рівня дозволить зекономити до 2,4 млн. тонн умовного палива. Більше того, якщо вилучити втрати безпосередньо у котельних агрегатах, можна підвищити ефективність використання палива на 10-12% у новіших котлах та на 35% у старіших. За даними Держкомстату України на підприємствах усіх форм власності та відомчого підпорядкування експлуатується 26430 котелень, загальний технічний стан обладнання яких є критичним. З 64726 установлених котлів (енергоустановок) 22,2% (14333 одиниці) експлуатується понад 20 років.
Постачання тепла.
Понад 3 тис. км (14%) теплових мереж перебуває в аварійному стані, більше 1,5 тис. км (32%) - повністю амортизовано. На багатьох теплових пунктах експлуатуються застарілі кожухотрубні водопідігрівачі з низьким коефіцієнтом теплопередачі, а більше 1760 теплопунктів (29%) перебувають у зношеному чи аварійному стані. Неякісна теплоізоляція трубопроводів обумовлює втрати 25% тепла під час його транспортування від котелень до споживачів.
Споживання тепла.
В Україні у результаті неефективної теплоізоляції житлових та громадських будівель від 30 до 50 відсотків тепла розсіюється у навколишньому середовищі.
Системи газопостачання
Природний газ залишається пріоритетним енергоресурсом України. Його частка в паливно-енергетичному балансі держави сягає 45%. Ми споживаємо близько 70 млрд. куб. м природного газу за рік, посідаючи за цим показником шосте місце в світі, а за обсягами імпорту - третє після США та Німеччини.
В Україні у 2004 році природним газом користувалися 1447 міст і селищ міського типу та 257699 сіл. Тобто, газифіковано природним газом понад 11 млн. квартир та приватних будинків; скрапленим газом - близько 4,5 млн. квартир.
На обслуговуванні підприємств газопостачання та газифікації знаходиться більш як 16,1 млн. газових плит, понад 3,2 млн. газових водонагрівачів та 4,1 млн. опалювальних приладів.
Довжина мереж, через які подається газ споживачам, складає біля 269 тис. кілометрів. Необхідний режим газопостачання в цих мережах підтримують понад 48 тис. газорегуляторних пунктів.
За результатами проведеного обстеження, в Україні вже вичерпано термін амортизації понад 12 тис. км газорозподільних мереж, близько 500 км газопроводів потребують капітального ремонту, а понад 100 км - заміни.
Особливо гостро стоїть ця проблема в тих регіонах, де газорозподільні мережі збудовані і експлуатуються вже понад 50 років, зокрема, в Івано-Франківській, Львівській, Одеській, Чернівецькій областях.
Системи енергопостачання.
Основою електроенергетики країни є Об'єднана електроенергетична система (ОЕС), яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів.
Централізоване виробництво електричної енергії в ОЕС здійснюють 14 найбільш потужних теплових і вісім гідроелектростанцій, які входять до складу шести державних акціонерних енергогенеруючих компаній, підпорядкованих Мінпаливенерго України, та чотири АЕС, які входять до складу Національної атомної енергогенеруючої компанії "Енергоатом".
Транспортування електричної енергії від енергогенеруючих компаній до енергопостачальних проводиться магістральними і розподільними електромережами країни загальною довжиною понад 1 млн. кілометрів. Необхідні при цьому диспетчерські функції забезпечує Національна енергетична компанія "Укренерго", до складу якої входять вісім регіональних електроенергетичних систем.
Стан основних фондів електроенергетичного комплексу постійно погіршується. Понад 95% енергоблоків на ТЕС відпрацювали свій розрахунковий (нормативний) ресурс - 100 тис. годин, а більше половини з них перебуває в експлуатації понад 200 тис. годин. На початок 200S року на устаткування з терміном експлуатації 30 і більше років припадає близько 80% потужностей у тепловій енергетиці.
Більша частина устаткування ТЕЦ та ГЕС теж є фізично зношеною і потребує реконструкції та модернізації.
Термін експлуатації більшості існуючих блоків АЕС досяг 15 років, що становить близько половини від установленого нормативного. Стає все актуальнішим питання продовження періоду експлуатації, а також реконструкції наявних ядерних енергоблоків.
У 2004 році було введено в експлуатацію два енергоблоки на АЕС: у серпні - 2-й енергоблок на Хмельницькій, у жовтні - 4-й на Рівненській.
На цей час в електроенергетичній галузі експлуатується близько 1 млн. км повітряних та кабельних ліній електропередач всіх класів напруги, а також 203 тис. трансформаторних підстанцій напругою 6-750 кВ загальною потужністю 201 тис. МВА.
Магістральні електричні мережі напругою 220-750 кВт налічують 131 підстанцію загальною потужністю 76,8 тис. МВА та 22,5 тис. км повітряних ліній електропередачі.
Електроустаткування 52 підстанцій напругою 220 кВт та вище, або 40% від загальної кількості, за більш ніж 40-річну експлуатацію, практично спрацювало свій технічний ресурс, морально застаріло і потребує заміни.
У магістральних електромережах напругою 220 та 330 кВт потребують відновлення 63% повітряних ліній напругою 220 кВ і 19% - напругою 330 кВт від їх загальної довжини.
Стан українських електричних мереж із року в рік погіршується, що призводить до аварійних ситуацій на рівні окремих областей. Відсутність достатнього фінансування ремонтних робіт, заходів з модернізації та реконструкції електричних мереж і підстанцій може спричинити до системної аварії в ОЕС. Незадовільний стан електричних мереж, їх невідповідність існуючим рівням та режимам електроспоживання призводить до значного зростання технологічних витрат при транспортуванні електроенергії.
Житлове господарство
Основними чинниками небезпеки на об'єктах життєдіяльності є старіння основних фондів та порушення вимог безпеки.
На даний час житловий фонд України складає понад 10,1 млн. будинків, загальною площею 1040,0 млн. кв. м, з нього житловий фонд комунальної власності — 254,2 тис. будинків загальною площею 102,7 млн. кв. м, або 9,9% житлового фонду країни. Приватний житловий фонд складає 88,0% від усього житлового фонду.
Упродовж останніх років зберігається тенденція щодо старіння житлового фонду, який здебільшого перебуває у незадовільному технічному стані. До категорії непридатних для проживання та аварійних житлових будинків в Україні віднесено 52,7 тис. житлових будинків загальною площею 4,84 млн. кв. м, або 0,5 % житлового фонду країни, де постійно проживають 169,3 тис. мешканців.
За статистичними даними, ліфтове господарство України налічує 85,4 тис. ліфтів, які обслуговують 26,9 тис. житлових будинків загальною площею 177,2 млн. кв. м, з них обслуговуються диспетчерами - 51,0 тис. одиниць, що складає 59,7% від загальної кількості ліфтів, які обслуговують житлові будинки. Кількість ліфтів, які мають термін експлуатації 25 і більше років становить 21,9 тис. одиниць, що складає 25,6% ліфтового господарства України.
Особливе занепокоєння викликає незадовільний технічний стан великопанельних житлових будинків забудови 60-70 років. Необхідність їх ремонту та реконструкції зумовлена багатьма факторами. У свій час ці будинки зняли гостроту житлової проблеми, сотні тисяч громадян отримали житло. Але протягом останніх 25-30 років відбувається прискорене як фізичне, так і моральне старіння таких будинків. Моральне - через невдале їх внутрішнє планування, малу площу як жилих кімнат, так і допоміжних приміщень, неестетичність. Фізичне - зносилися стелі та вузли збірних елементів таких будинків, основа їх міцності та сталості, а також зовнішні стінові панелі, що значно погіршило і без того недостатній теплозахист квартир.
Розподіл надзвичайних ситуацій на системах життєзабезпечення за видами у 2003 - 2006 роках наведено у таблиці 2.3.
Причинами виникнення НС на системах життєзабезпечення в основному є незадовільний технічний стан каналізаційних та водопостачальних систем - приблизно 70%, порушення вимог технологічного процесу - приблизно 25%, протиправні дії сторонніх осіб.
Таблиця 2.3
Розподіл надзвичайних ситуацій на системах життєзабезпечення
за видами у 2003 - 2006 роках
|
Надзвичайні ситуації техногенного характеру Авари в системах життєзабезпечення |
2003 рік |
2004 рік |
2005 рік |
2006 рік |
|
Загальна кількість, всього |
28 |
8 |
28 |
32 |
|
У тому числі: Аварії у каналізаційних системах із скиданням і викиданням шкідливих речовин |
5 |
1 |
10 |
9 |
|
Аварії на теплових мережах (системах гарячого водопостачання) холодної пори року |
6 |
1 |
4 |
13 |
|
Аварії у системах забезпечення населення питною водою |
13 |
3 |
9 |
7 |
|
Аварії на комунальних газопроводах |
4 |
3 |
5 |
3 |
Аналіз даних щодо кількості надзвичайних ситуацій на системах життєзабезпечення по регіонах України дозволяє зробити висновок, що протягом 200S року технічний стан систем життєзабезпечення значно погіршився, власники об'єктів не змогли забезпечити їх належну експлуатацію та безаварійну роботу, що призвело до зростання кількості НС на системах життєзабезпечення.
2.2.3. Транскордонні загрози
На території України і суміжних з нею держав розташовані об'єкти, вірогідні аварії на яких можуть створювати загрозу ураження населення і навколишнього середовища в межах прикордонних територій. До таких підприємств відносяться, переважно, об'єкти радіаційної і хімічної небезпеки, а також гідродинамічно небезпечні об'єкти.
У разі аварії на Рівненській АЕС з викидом до 10% радіоактивних речовин може утворитися зона радіоактивного зараження, в яку потрапляє і територія Білорусі (Брестська і Гомельська області) загальною площею 34 тис. кв. км і населення близько 1,4 млн. чоловік.
При аварії з викидом до 50% радіоактивних речовин в зону радіоактивного зараження потрапляють також території Білорусі (Брестська, Гомельська, Гродненська і Мінська області) і Польщі загальною площею близько 270 тис. кв. км і населення близько 12 млн. чоловік.
При викиді до 50% радіоактивних компонентів в результаті аварії на Хмельницькій АЕС в зону радіоактивного зараження потрапляють території Білорусі (Гомельська і Брестська області), Молдови і Польщі загальною площею понад 90 тис. кв. км і населення близько 4,5 млн. чоловік.
При викиді до 50% радіоактивних компонентів в результаті аварії на Південноукраїнській АЕС в зону радіоактивного зараження потрапляють території Молдови і Румунії загальною площею близько 4,5 тис. кв. км і населення в кількості близько 450 тис. чоловік.
При аварії на Запорізькій АЕС з викидом до 50% радіоактивних компонентів в зону радіоактивного зараження потрапляє незначна територія Росії (Ростовська область і Краснодарський край).
Для території України загрозу радіаційної небезпеки несуть атомні електростанції, розташовані в Росії, Литві, Болгарії, Угорщині, Словаччині.
При аварії на Курській АЕС з викидом до 10% радіоактивних компонентів в зону радіоактивного зараження з дозою опромінення понад 5 бер / рік можуть потрапити території Полтавської, Сумської, Харківської і Чернігівської областей загальною площею близько 10 тис. кв. км і населення близько 4 млн. осіб. При викиді до 50% радіоактивних компонентів в аналогічну зону додатково потрапляють території Київської, Черкаської, Дніпропетровської, Донецької, Луганської і Кіровоградської областей загальною площею до 250 тис. кв. км і населення близько 24 млн. чоловік.
При аварії з викидом до 10% радіоактивних компонентів на Смоленській АЕС в зоні радіоактивного опромінювання з дозою 5 бер/рік можуть опинитися території Чернігівської і Сумської областей загальною площею понад 10 тис. кв. км і населення до 500 тис. чоловік. А при викиді до 50% радіоактивних компонентів - додатково території Київської, Полтавської і Харківської областей із загальною площею 90 тис. кв. км і населення близько 9,5 млн. чоловік.
Аварія на Італійській АЕС з викидом до 10% радіоактивних компонентів може утворити зону радіоактивного зараження на території Рівненської, Житомирської, Київської і Чернігівської областей загальною площею 5 тис. кв. км, а при викиді до 50% радіоактивних компонентів в зону радіоактивного зараження додатково потрапляє територія Волинської, Львівської. Тернопільської, Хмельницької, Вінницької, Черкаської, Полтавської і Сумської областей загальною площею понад 250 тис. кв. км і населення в кількості близько 19 млн. чоловік.
При аварії на Нововороніжській АЕС з викидом до 50% радіоактивних компонентів в зону радіаційного ураження може потрапити східна частина Луганської області площею до 1 тис. кв. км і населення до 100 тис. осіб.
Негативний вплив на екологічну ситуацію в Україні має ТЕС, яка знаходиться на території Молдови, але золу і шлаки від використаного вугілля по шламопроводу переносить на територію Одеської області без жодної компенсації і розрахунку збитків, де сотні гектарів земель забруднені мільйонами метрів кубічних шлаків. На даний момент Держкомзем України розробив План заходів, направлених на рішення комплексу питань, пов'язаних з експлуатацією Молдовською ТЕС земель на території України.
Крім того, небезпеку хімічного забруднення (в першу чергу, повітря і водних ресурсів) несуть підприємства хімічної промисловості, розміщені в прикордонних районах Росії, Молдови, Болгарії, Румунії, Словаччини, Польщі, Білорусі.
Потенційно небезпечні для екологічного середовища і населення України виробництва, зосереджені на території Білорусі (переважно, в Гомельській області в басейні р. Дніпро і затонів), в Польщі - група підприємств коксохімічного виробництва у Верхнгй Сілезії (міста Хожув, Бітом, Зарже, Кандзежін).
На території Східної Словаччини розташовані декілька хімічних підприємств нафтогазопереробки, можлива аварія на яких завдасть екологічної шкоди західним областям України, особливо Закарпатській.
Значний вплив на стан природних ресурсів Закарпатської області (особливо водних і повітряних) мають екологічно небезпечні об'єкти Румунії.
У результаті екологічних досліджень фахівців комісії ЄС, в Румунії виявлено 24 потенційні джерела забруднення р. Тиса, що не виключає постійного 'її забруднення небезпечними з'єднаннями у разі аварій на румунських шахтах, наслідки яких можуть перевищувати у декілька разів попередню екологічну катастрофу.
За останні п'ять років лише з боку Румунії мали місце шість випадків забруднення вод Дунаю і його приток важкими металами і ціанідами. У березні 2004-го року на хімкомбінаті поблизу румунського міста Сучава відбувся аварійний викид у річку 10 тонн ціанідів.
Наслідки аварії на золотокопальні в місті Байя-марі в Європі порівнюють з аварією на Чорнобильській АЕС. Румунська влада лише через певний час офіційно визнала, що створена реальна небезпека для сусідніх країн. Жодній з них, у тому числі й Україні, Румунія збитків не відшкодувала.
2.2.4. Соціально-політичні загрози
Чинниками небезпеки соціально-політичного характеру, здатними привести до надзвичайної ситуації в Україні є:
можливості терористичних актів;
наявність великої кількості озброєння, що залишилося на складах і арсеналах після розпаду Радянського Союзу, при недостатньо ретельній охороні;
наявність великої кількості снарядів різного типу, що залишилися в землі після Великої Вітчизняної війни;
діяльність кримінальних структур.
Даний час у світі характеризується посиленням активності міжнародної терористичної діяльності.
Закон України "Про боротьбу з тероризмом" визначає тероризм як суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, вбивств, тортур, залякування населення і органів влади або здійснення інших посягань на життя або здоров'я ні в чому не повинних людей або загрози здійснення злочинних дій з метою досягнення злочинної мети.
В Україні діє ряд зовнішніх і внутрішніх чинників, які можуть сприяти виникненню тероризму, зокрема:
існуючі суперечності між політико-економічними інтересами України і інших держав;
нестабільність політичної ситуації;
офіційна підтримка антитерористичної політики США;
активна участь України в миротворчих операціях;
можливе перебування на території України прихильників терористичних організацій;
перебування на території України нелегальних мігрантів, у тому числі з країн з несприятливою політичною і криміногенною обстановкою;
періодичне зростання напруженості відносин між представниками різних релігійних конфесій, діяльність релігійних тоталітарних сект (деструктивних культів), релігійно-політичних організацій;
незадовільний стан збереження військових засобів поразки;
функціонування на території України диверсійно-привабливих об'єктів підвищеної небезпеки, дипломатичних установ і представництв міжнародних організацій;
незадовільний рівень фізичної охорони вказаних об'єктів.
Потенційно небезпечними об'єктами, які можуть привернути "увагу" терористичних груп, є ті, що мають щонайвищий ступінь небезпеки:
чотири атомні електростанції, хімічно небезпечні об'єкти 1-го ступеня небезпеки, вибухо - і пожежонебезпечні об'єкти категорії "А" і "Б", греблі водосховищ Дніпровського каскаду, транспортні вузли (у тому числі аеропорти і залізничні станції), магістральні трубопроводи, військові склади і бази.
Крім того, в Україні зосереджено велику кількість хімічного виробництва, яке є диверсійно уразливим. За даними спеціалістів, техногенні аварії і терористичні акти на таких об'єктах можуть привести до катастрофічних наслідків для екології як України, так і сусідніх держав, травмуванню і загибелі великої кількості людей.
Після Чорнобильської катастрофи і розповсюдження ядерних технологій на держави з нестабільними політичними режимами встала актуально проблема протидії ядерному тероризму.
Основними загрозами є:
зараження радіоактивними речовинами
використовування радіоактивних матеріалів (цезію, плутонію, кобальту і ін.);
диверсії на ядерних об'єктах.
Питання для самоконтролю
1. Що розуміється під терміном «надзвичайна ситуація»?
2. З якою метою проводиться офіційна класифікація надзвичайних ситуацій в Україні?
3. Якими нормативними документами визначається класифікація надзвичайних ситуацій в Україні?
4. За якими ознаками здійснюється класифікація надзвичайних ситуацій?
5. Як класифікуються надзвичайні ситуації згідно ДК019-2001?
6. Як класифікуються надзвичайні ситуації за територіальним поширенням та нанесеними збитками?
7. Перелічити загрози виникнення НС природного характеру.
8. Перелічити загрози виникнення НС техногенного характеру.
9. Перелічити загрози виникнення НС соціально-політичного характеру.
10. Які явища відносяться до чинників небезпеки геологічного характеру?
11. Які явища відносяться до чинників небезпеки гідрологічного характеру?
12. Які явища відносяться до чинників небезпеки медико-біологічного характеру?
13. Які об'єкти є чинниками радіаційної небезпеки?
14. Які об'єкти є чинниками хімічної небезпеки?
15. Які об'єкти є чинниками гідродинамічної небезпеки?
16. Які об'єкти відносяться до пожежо-і вибухонебезпечних?
17. Які чинники небезпеки на транспорті?
18. Які чинники небезпеки на об'єктах життєзабезпечення?
19. Які транскордонні загрози виникнення надзвичайних ситуацій?
20. Які діючі в Україні чинники можуть сприяти виникненню тероризму?
3. ЄДИНА ДЕРЖАВНА СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері ЦЗ населення і територій від НС в Україні відповідно до закону [10] створена Єдина державна система цивільного захисту населення і територій (ЄДС ЦЗ). ЄДС ЦЗ - це сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері ЦЗ.
ЄДС ЦЗ є складовою національної безпеки, а виконання її завдань - важливим обов'язком органів виконавчої влади всіх рівнів.
3.1. Організаційна структура ЄДС ЦЗ
3.1.1. Органи управління ЄДС ЦЗ
Структуру ЄДС ЦЗ становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування і створювані ними функціональні та територіальні підсистеми ЄДС ЦЗ.
Очолює ЄДС ЦЗ Начальник цивільного захисту України - Прем'єр-міністр України. Загальне керівництво ЄДС ЦЗ здійснює Кабінет Міністрів України, а безпосереднє керівництво діяльністю ЄДС ЦЗ покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту - МНС України. Міністр МНС є заступником начальника цивільного захисту України.
Функціональні підсистеми ЄДС ЦЗ створюються центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням НС та захистом населення і територій в разі їх виникнення. Перелік функціональних підсистем, які створюються центральними органами виконавчої влади визначений KM України [40]. Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності функціональних підсистем ЄДС ЦЗ визначаються положеннями про ці підсистеми, затвердженими відповідними центральними органами виконавчої влади за погодженням із МНС України.
Територіальні підсистеми ЄДС ЦЗ створюються в Автономній Республіці Крим, властях, містах Києві та Севастополі для запобігання та ліквідації наслідків НС техногенного, природного та військового характеру в межах відповідних територій. Організація, завдання, склад сил і засобів, порядок діяльності територіальних підсистем визначаються положеннями, які затверджуються МИС України за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями у відповідності до порядку створення і функціонування територіальних підсистем, затвердженого наказом МНС України [57].
Керівництво територіальними підсистемами ЄДС ЦЗ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють відповідно Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Начальниками територіальних підсистем ЄДС ЦЗ за посадою є відповідно Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим та голови відповідних державних адміністрацій. Керівники територіальних органів МНС України за посадою є заступниками відповідних начальників територіальних підсистем ЄДС ЦЗ.
Безпосереднє керівництво територіальними підсистемами ЄДС ЦЗ здійснюють територіальні органи управління МНС України та структурні підрозділи з питань ЦЗ державних адміністрацій та виконавчих органів рад. Кожний рівень ЄДС ЦЗ має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань ЦЗ, сили і засоби, резерви матеріальних і фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.
Координуючими органами ЄДС ЦЗ є Рада національної безпеки і оборони України в межах, передбачених законом [3] та Кабінет Міністрів України, який утворює Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій (комісія з питань ТЕБ та НС) і визначає порядок утворення комісій з питань ТЕБ та НС регіональних, місцевих та об'єктових рівнів [25].
У разі необхідності, для ліквідації наслідків НС можуть бути утворені спеціальні комісії загальнодержавного, регіонального, місцевого та об'єктового рівнів [34].
Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії (залежно від рівня НС) здійснюють координацію і забезпечення дій органів управління та сил ЄДС ЦЗ у ході запобігання і реагування на НС або на загрозу її виникнення.
Постійними органами управління ЄДС ЦЗ на загальнодержавному рівні є МНС України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень, що належать до сфери ЦЗ.
На регіональному та місцевому рівнях, у межах своїх повноважень, у сфері ЦЗ - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, у складі яких відповідно до Указу Президента [19] створені спеціальні структурні підрозділи з питань НС. та територіальні органи управління МНС України.
На об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання або спеціально призначені особи з питань НС.
Територіальні органи управління МНС України:
забезпечують на відповідній території координацію діяльності, спрямованої на реалізацію державної політики у сфері ЦЗ;
здійснюють державний нагляд за техногенною і пожежною безпекою;
контролюють планування та реальність розроблення документів з питань ЦЗ, готовність до практичного виконання завдань запобігання і ліквідації НС органів управління місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності;
керують виконанням заходів запобігання та реагування на НС;
здійснюють методичне керівництво виконанням заходів щодо захисту населення і територій від НС, контролюють їх здійснення;
виконують інші функції відповідно до повноважень, визначених нормативно-правовими актами з питань НС і пожежної безпеки.
Режими функціонування ЄДС ЦЗ
Залежно від існуючої або прогнозованої обстановки, масштабу НС у межах конкретної території за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, міської ради встановлюється один з таких режимів функціонування ЄДС ЦЗ: повсякденного функціонування, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану, воєнного стану.
Режим повсякденного функціонування ЄДС ЦЗ встановлюється за умов нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (в тому числі бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної та гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій, епізоотій, епіфітотій.
Режим підвищеної готовності ЄДС ЦЗ встановлюється в разі істотного погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (у тому числі бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної та гідрометеорологічної обстановки, за наявності загрози виникнення НС.
Режим надзвичайної ситуації ЄДС ЦЗ встановлюється у разі виникнення та під час ліквідації наслідків НС.
Режим надзвичайного стану встановлюється відповідно до [7 ].
Режим воєнного стану, порядок підпорядкування ЄДС ЦЗ військовому командуванню визначаються відповідно до [8 ].
Основні заходи, що реалізуються ЄДС ЦЗ.
У режимі повсякденного функціонування органи управління, сили і засоби ЄДС ЦЗ:
забезпечують спостереження і контроль за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, а також чергування оперативного персоналу;
розробляють і виконують науково-технічні програми щодо запобігання надзвичайним ситуаціям і зменшення можливих втрат;
здійснюють заходи щодо забезпечення безпеки і захисту населення під час НС;
забезпечують підготовку органів управління до дій у надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуаціях, організовують навчання населення з поводження із засобами захисту в таких ситуаціях;
створюють і поновлюють матеріальні резерви для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
проводять постійне прогнозування обстановки щодо її погіршення, яке може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.
У режимі підвищеної готовності органи управління ЄДС ЦЗ:
надають оперативну допомогу органам і структурам, причетним до забезпечення ЦЗ, в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
формують комісії для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення НС,
готують пропозиції щодо її нормалізації;
посилюють спостереження і контроль за ситуацією на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглих до них територіях, здійснюють прогнозування можливості виникнення НС та їх маштабів;
розробляють заходи із захисту населення і територій в умовах НС;
приводять у стан підвищеної готовності наявні сили і засоби реагування, залучають додаткові сили і засоби, уточнюють плани їх дій та направляють їх у разі потреби в район загрози виникнення НС;
здійснюють заходи із запобігання виникненню НС.
У режимі НС органи ЄДС ЦЗ:
визначають межі території, на якій виникла НС;
організовують захист населення і територій в умовах НС;
організовують роботи з локалізації або ліквідації наслідків НС, залучають необхідні сили і засоби;
здійснюють безперервний контроль за розвитком НС, становищем на аварійних об'єктах і прилеглих до них територіях;
оперативно доповідають вищим органам управління про розвиток НС, заходи, які виконуються, та оповіщають населення.
У режимі функціонування у надзвичайному стані здійснюються заходи у відповідності до закону [7].
Надзвичайний стан - це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені законом [7] обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.
Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.
Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких НС, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.
Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.
Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як ЗО діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більше як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.
Під час надзвичайного стану держава може вживати заходів, передбачених законом [7], відступаючи від своїх зобов'язань за Конституцією лише настільки, наскільки це вимагається гостротою стану, за умови, що такі заходи не є несумісними з іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації на основі національності, мови, статі, релігії чи соціального походження.
Такими заходами можуть бути:
встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан;
обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;
посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;
заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;
заборона страйків.
3.1.2. Сили і засоби ЄДС ЦЗ
Складовою ЄДС ЦЗ є сили ЦЗ (відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем ЄДС ЦЗ, а також недержавні, добровільні рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт).
Відповідно до [11] сили і засоби ЦЗ це особовий склад і працівники органів і підрозділів ЦЗ, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного, біологічного, радіаційного, хімічного або екологічного та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи.
До сил ЦЗ належать:
оперативно-рятувальна служба ЦЗ;
спеціальні (воєнізовані) і спеціалізовані аварійно-рятувальні формування та їх підрозділи;
аварійно-відновлювальні формування;
спеціальні служби центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання ЦЗ;
формування особливого періоду;
авіаційні та піротехнічні підрозділи;
підрозділи забезпечення та матеріальних резервів.
Оперативно-рятувальна служба ЦЗ
Основу сил ЦЗ складає Оперативно-рятувальна служба (ОРС) ЦЗ.
ОРС ЦЗ створена відповідно до [11] Державної програми перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005р., затвердженої Указом Президента України [22].
ОРС ЦЗ - спеціальне воєнізоване формування, на яке покладається проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення НС техногенного, природного і військового характеру, участь у заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях. Органи і підрозділи ОРС ЦЗ створюються за територіальним принципом, до району включно, з урахуванням техногенного і екологічного навантаження території та завдань у мирний час і в особливий період. Вона виконує аварійно-рятувальні роботи самостійно або у взаємодії з іншими аварійно-рятувальними формуваннями, що входять до складу сил МНС, та силами інших центральних органів виконавчої влади.
ОРС ЦЗ діє на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності, її особовий склад та працівники виконують обов'язки на професійній основі. Діяльність ОРС ЦЗ поширюється на всю територію України. За межами України ОРС ЦЗ діє за рішенням КМУ, згода на обов'язковість яких надається Верховною Радою України.
До складу ОРС ЦЗ входять:
орган управління;
аварійно-рятувальні загони центрального підпорядкування;
мобільний рятувальний центр;
вузли зв'язку;
управління, відділи у складі ГУ (У) МНС в областях;
гарнізони.
Аварійно-рятувальні загони центрального підпорядкування оснащені, в основному, сучасною інженерною та автомобільною технікою, технікою радіаційної і хімічної розвідки та захисту, технікою зв'язку, автономними енергоджерелами, технікою малої механізації і мають завдання щодо проведення рятувальних операцій, спеціальних робіт у складних умовах, участі у ліквідації наслідків НС та відновлювальних роботах регіонального та загальнодержавного рівня, організації і проведення мобілізаційного розгортання формувань, призначених для роботи в особливий період для ліквідації наслідків НС.
Спеціальний морський аварійно-рятувальний загін має завдання щодо своєчасного реагування на НС в акваторії Азовського та Чорного морів;
Спеціальний авіаційний аварійно-рятувальний загін має завдання щодо своєчасного реагування на НС, які виникають внаслідок аварій з літальними апаратами, надання допомоги постраждалим, забезпечення своєчасного прибуття рятувальників в зону НС;
Мобільний рятувальний центр займається проведенням пошуково-рятувальних заходів в місцях їх виникнення та надання медичної допомоги постраждалому населенню (мобільний госпіталь).
Гарнізон ОРС ЦЗ, у відповідності до Положення про Оперативно-рятувальну службу ЦЗ МНС, - це оперативна територіальна структура органів управління, підрозділів, навчальних і науково-дослідних закладів, підприємств
та організацій МНС України, а також інших сил ЦЗ, які залучаються до ліквідації НС та гасіння пожеж, дислокованих у межах адміністративно-територіальної одиниці (обласні, міські та районні гарнізони).
Начальниками гарнізонів ОРС ЦЗ є начальники головних управлінь, управлінь, відділів відповідно в областях, містах, районах.
В обласних гарнізонах ОРС ЦЗ основу сил складають аварійно-рятувальні загони спеціального призначення (АРЗ СП). Вони створюються, в першу чергу, в тих областях, в яких ліквідовані військові частини цивільної оборони. АРЗ СП мають завдання щодо реагування на НС регіонального рівня. Крім АРЗ СП основу сил ОРС ЦЗ в гарнізонах складають пожежно-рятувальні підрозділи, які створені на підставі закону [18].
До таких підрозділів належать: самостійні та підпорядковані державні пожежні частини (СДПЧ, ПДПЧ); професійні пожежні частини (ППЧ); державні пожежні частини (ДПЧ), окремі пости (ОП).
У кожному міському, сільському районі, у містах без районного поділу створені СДПЧ або ППЧ під керівництвом міських або районних відділів Головних управлінь (Управлінь) МНС України в областях.
На об'єктах підвищеної небезпеки та на закритих об'єктах створюються ДПЧ, які утримуються за рахунок коштів таких об'єктів і підпорядковуються ЗДПО (загін державної пожежної охорони) або відділам організації пожежно-профілактичної роботи на закритих об'єктах відповідно.
Особовий склад ОРС ЦЗ комплектується на контрактній основі і перебуває на державній службі особливого характеру [11].
Основними завданнями ОРС ЦЗ є:
забезпечення постійної готовності сил і засобів ОРС ЦЗ щодо ліквідації НС, пожеж та їх наслідків. Підрозділи ОРС ЦЗ знаходяться на цілодобовому чергуванні;
проведення невідкладних робіт із ліквідації НС, гасіння пожеж та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
надання з використанням спеціальних аварійно-рятувальних засобів оперативної індивідуальної допомоги громадянам у разі виникнення подій у побуті, які загрожують їхньому життю і здоров'ю або можуть завдати матеріальної шкоди;
ОРС ЦЗ здійснює контроль за готовністю до проведення робіт з ліквідації НС спеціальних (воєнізованих) і спеціалізованих аварійно-рятувальних формувань та їх підрозділів, аварійно-відновлюваних формувань, спеціальних служб центральних та інших органів виконавчої влади, на які покладено завдання ЦЗ, підрозділів відомчої, місцевої і добровільної пожежної охорони, вносить пропозиції щодо створення зазначених підрозділів та формувань.
Порядок організації та проведення підрозділами ОРС ЦЗ аварійно-рятувальних робіт і гасіння пожеж, визначається Статутом дій у надзвичайних ситуаціях , який затверджується МНС України (наказ МНС від 07.02.08 № 96). У підрозділах ОРС ЦЗ організовується цілодобове несення служби, порядок якої встановлює МНС України.
Аварійно-рятувальні служби (АРС) створюються на підставі закону [6].
Аварійно-рятувальна служба - це сукупність організаційно об'єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації НС техногенного і природного характеру та окремих їх наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.
АРС поділяються на спеціальні (воєнізовані) та спеціалізовані, які створюються на професійній або непрофесійній основі. За підпорядкованістю поділяються на: державні, комунальні, АРС громадських організацій, об'єктові.
Професійна аварійно-рятувальна служба - АРС, особовий склад якої працює на постійній основі, а рятувальники їхнього складу також на професійній основі, яка передбачає спеціальну фізичну та психологічну підготовку особового складу.
Спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба - професійна АРС, заснована на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності.
Державні АРС створюються як професійні МНС та іншими міністерствами і відомствами.
Комунальні АРС створюються як професійні для аварійно-рятувального обслуговування територій та об'єктів комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування, у тому числі за пропозиціями обласних держадміністрацій.
АРС громадських організацій - АРС, які створені об'єднаннями та спілками об'єднань громадян.
Державна реєстрація цих служб здійснюється МНС. Ці служби діють на основі своїх статутів, які затверджуються їх засновниками.
До складу АРС входять органи управління та їх сили (аварійно-рятувальні формування та допоміжні підрозділи), що забезпечують вирішення покладених на них завдань. Особовий склад професійних АРС комплектується на контрактній основі і поділяється на основний та допоміжний.
До основного особового складу служби належать працівники, які виконують аварійно-рятувальні роботи і забезпечують готовність служби до їх проведення. До допоміжного особового складу служб належать працівники, які забезпечують діяльність цих служб.
Основними завданнями аварійно-рятувальних служб є:
проведення аварійно-рятувальних робіт при виникненні НС на об'єктах і територіях;
ліквідація надзвичайних ситуацій і окремих їх наслідків;
виконання робіт з попередження виникнення і мінімізації наслідків НС;
захист навколишнього середовища і локалізація зони дії небезпечних факторів, які виникають при НС.
У відповідності з покладеними на них завданнями, основними функціями аварійно-рятувальних служб є:
забезпечення готовності своїх органів управління, сил і засобів до дій за призначенням;
пошук і рятування людей на вражених об'єктах, надання потерпілим, в можливих межах, першої допомоги;
ліквідація особливо небезпечних проявів НС в умовах екстремальних температур, задимленості, загазованості, загрози вибухів, обвалів, зсувів, затоплень, радіаційного і бактеріального зараження, інших небезпечних проявів;
контроль за готовністю об'єктів і територій, які вони обслуговують, до проведення робіт з ліквідації НС;
участь в розробці та узгодженні планів реагування на НС на об'єктах і територіях, які вони обслуговують;
участь в підготовці рішень з питань створення, розташування, визначення об'ємів матеріальних резервів для ліквідації НС;
участь в проведенні експертизи проектних рішень з покращення захисту об'єктів і територій на випадок виникнення НС;
участь у роботі комісій з прийняття в експлуатацію об'єктів, які вимагають аварійно-рятувального обслуговування; пропаганда в сфері захисту населення і територій від НС та участь в підготовці працівників підприємства і населення до дій в умовах НС.
Перелік об'єктів і окремих територій, які підлягають постійному і обов'язковому обслуговуванню комунальними і аварійно-рятувальними службами громадських організацій, визначається МНС і органом місцевого самоврядування.
Спеціалізовані служби та формування особливого періоду Для забезпечення заходів щодо захисту населення і територій від наслідків НС та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби ЦЗ: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв'язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші.
Зазначені служби та підпорядковані їм необхідні сили і засоби створюються на базі відповідних профільних структурних підрозділів цих суб'єктів, з урахуванням забезпечення виконання завдань відповідних підсистем.
В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, сільських районах, населених пунктах, на підприємствах, в установах та організаціях, що продовжують свою діяльність в особливий період, для виконання завдань щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій військового характеру, з урахуванням обсягів завдань відповідних функціональних і територіальних підсистем та їх ланок в особливий період, створюються невоєнізовані формування цивільного захисту (загони, команди, групи, ланки), які є складовою частиною сил цивільного захисту.
По підпорядкуванню всі формування поділяються на територіальні та об'єктові, а за призначенням - на формування загального призначення та на формування служб цивільного захисту. До невоєнізованих формувань зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.
Громадські об'єднання можуть брати участь у виконанні завдань цивільного захисту під керівництвом територіальних органів, уповноважених із питань цивільного захисту населення, за наявності в учасників зазначених робіт - представників цих об'єднань відповідного рівня підготовки, підтвердженого в атестаційному порядку.
Питання для самоконтролю.
1. Сукупність яких складових становить єдину державну систему ЦЗ?
2. Що становить структуру єдиної державної системи ЦЗ?
3. Які координуючі органи єдиної державної системи ЦЗ?
4. Що відноситься до постійних органів єдиної державної системи ЦЗ?
5. Хто здійснює загальне керівництво єдиною системою ЦЗ?
6. На кого покладається безпосереднє керівництво діяльністю ЄДСЦЗ?
7. Які режими функціонування ЄДС ЦЗ?
3.2. Комісії з питань ТЄБ та НС
3.2.1. Загальні положення про Державну комісію з питань ТЄБ та НС
Діяльність Державної комісії з питань ТЕБ та НС визначається Кабінетом Міністрів України [25], діяльність комісій з питань ТЄБ та НС регіонального, місцевого та об'єктового рівнів здійснюється відповідно до положень про такі комісії, які затверджуються керівниками відповідного рівня.
Державна комісія з питань ТЕБ та НС (далі - Комісія) у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, Положенням про Державну комісію з питань ТЄБ та НС, та іншими нормативно-правовими актами.
Основними завданнями Комісії є :
координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаної із створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші НС;
участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
організація та керівництво проведенням робіт з ліквідації наслідків НС державного і регіонального масштабів, у тому числі з транскордонним впливом.
У режимі повсякденного функціонування Комісія відповідно до покладених на неї завдань:
готує і подає до Кабінету Міністрів України відповідні пропозиції щодо визначення прав і обов'язків у цій сфері центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій;
координує діяльність органів виконавчої влади з питань розроблення та реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно епідеміологічного благополуччя, а також реагування на НС;
бере участь у розгляді питань про створення або припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні та небезпечні технології (хімічні, радіаційні тощо);
вживає заходів до проведення експертизи найважливіших проектів будівництва та реконструкції в частині забезпечення техногенно-екологічної безпеки;
сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів. Державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи ЦЗ населення, форм контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів;
здійснює методичне керівництво і контроль за роботою регіональних комісій з питань ТЄБ та НС, за їх підготовкою до дій у НС;
здійснює співробітництво з відповідними органами зарубіжних країн і міжнародними організаціями у межах зобов'язань України згідно з міжнародними договорами.
У режимі надзвичайної ситуації Комісія:
здійснює безпосереднє керівництво ліквідацією наслідків НС державного і регіонального масштабів, у тому числі з транскордонним впливом;
здійснює керівництво організацією та проведенням робіт у зоні НС до прибуття (призначення) керівника ліквідації НС, та організовує взаємодію органів центральної і місцевої виконавчої влади, громадських, міжнародних організацій з евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;
вивчає обставини, що склалися, та готує інформацію Президентові України і Кабінету Міністрів України про вжиті заходи реагування на НС та причини її виникнення;
залучає до виконання робіт з ліквідації наслідків НС необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та інші формування, використовуючи наявні матеріально - технічні, продовольчі та інші ресурси і запаси;
взаємодіє з відповідними організаціями країн, територія яких зазнала негативної дії в результаті НС, що виникла в Україні;
організує визначення розміру шкоди, заподіяної суб'єктам господарської діяльності і населенню внаслідок НС державного та регіонального масштабів.
Комісії надається право:
застосовувати без попереднього узгодження з відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади сили і засоби, призначені виконувати завдання із запобігання НС та реагування на них (крім запасів державного матеріального резерву);
заслуховувати керівників ( представників) центральних і місцевих органів виконавчої влади з питань, що належать до її компетенції, і давати їм відповідні доручення;
одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади матеріали і документи, необхідні для вирішення питань, які вона розглядає;
залучати до ліквідації наслідків НС, у разі потреби, всі функціональні ланки державної системи запобігання НС та реагування на них;
розглядати матеріали про причини виникнення і наслідки НС та вносити пропозиції щодо притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у виникненні НС.
3.2.2. Нормативно-правові документи об'сктової комісії з питань НС
На об'єктові служби лягає головний тягар з попередження та ліквідації наслідків НС, захисту життя і здоров'я робітників та службовців, врятуванню матеріальних та культурних цінностей, захисту навколишнього середовища.
Головою ОКНС слід призначати головного інженера ОГД, тому що найбільше число НС техногенного характеру на об'єктах знаходиться у зв'язку з технологічним процесом (виробничим циклом) та його забезпеченням, а за посадовими функціями служба головного інженера відповідає за безаварійність виробничого циклу та стійке функціонування виробництва в екстремальних ситуаціях (природного і техногенного характеру).
У склад комісії слід включати посадових осіб структурних підрозділів об'єкта, що мають відношення (згідно функціям які виконуються) до питань попередження НС та реагування на них і ліквідації їх наслідків на об'єкті:
служби головних фахівців об'єкта (технолога, механіка, енергетика, металурга та інше.);
підрозділи забезпечення (транспортний, охорони, протипожежний, медичний, схову та інше.);
інші структури об'єкта згідно специфіки виробництва, місцевих умов, з можливості протидіяти НС.
Основними нормативно-правовими документами, регламентуючими діяльність об'єктової комісії, є:
наказ керівника підприємства про утворення ОКНС;
положення про ОКНС;
перелік функціональних обов'язків посадових осіб ОКНС та її структур.
Варіанти цих документів наведені в додатках 3.2.1- 3.2.3.
Питання для самоконтролю
1. Хто забезпечує інформаційну та методичну роботу Комісії з питань ТЕБ та НС?
2. Основні завдання Комісії з питань ТЕБ та НС?
3. Хто є головою Комісії з питань ТЕБ та НС за посадою?
4. Особливості роботи Комісії з питань ТЕБ та НС у режимі повсякденної діяльності?
5. Особливості роботи Комісії з питань ТЕБ та НС у режимі НС?
6. Які документи регламентують діяльність об'єктової комісії з питань ТЕБ та НС?
4. ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
4.1. Оповіщення та інформування
Одним з головних заходів захисту населення від НС є його своєчасне попередження про небезпеку, обстановку, яка склалася внаслідок її реалізації, а також інформування про порядок і правила поведінки в умовах НС.
Інформування та оповіщення є основним принципом та головним і невід'ємним елементом всієї системи захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру.
Оповіщення та інформування у сфері ЦЗ включають:
оперативне доведення до відома населення інформації про виникнення або можливу загрозу виникнення НС, у тому числі через загальнодержавну, територіальні і локальні автоматизовані системи централізованого оповіщення;
завчасне створення та організаційно-технічне поєднання постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення із спеціальними системами спостереження і контролю в зонах можливого ураження;
централізоване використання мереж зв'язку, радіомовлення, телебачення та інших технічних засобів передачі інформації незалежно від форми власності та підпорядкування в разі виникнення НС.
Процес оповіщення населення обов'язково супроводжується організацією оповіщення органів управління і відповідальних посадових осіб, які приймають рішення на проведення конкретних заходів щодо захисту населення, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в районах НС.
Оповіщення включає доведення в стислий термін до органів управління, посадових осіб і сил Єдиної системи цивільного захисту, а також населення на відповідній території завчасно установлених сигналів, розпоряджень та інформації органів виконавчої влади і місцевого самоврядування відносно загроз і порядку поведінки в умовах, які склалися.
Оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення НС, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання НС та подолання їх наслідків - одне з важливих завдань ЦЗ України.
З метою виконання цього завдання у всіх ланках міських та позаміських пунктів управління, на основі апаратури та технічних засобів оповіщення, мережі зв'язку, радіомовлення та телебачення, а також спеціальних засобів створюється система оповіщення та інформаційного забезпечення. Вона являє собою комплекс організаційно-технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій, населенню.
Система оповіщення ЦЗ України - це комплекс організаційно-технічних заходів, апаратури оповіщення, засобів та каналів зв'язку, призначених для своєчасного доведення сигналів та інформації з питань ЦЗ до органів виконавчої влади всіх рівнів, підприємств, установ, організацій і населення.
В основу побудови системи оповіщення в Україні покладено характер і регіональне проявлення можливих НС природного і техногенного характеру, а також структуру системи державного управління, наявність і місця розташування сил, які можуть залучатися до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій
Оповіщення організується відповідним органом у сфері ЦЗ, який створюється рішенням Голови держадміністрації, згідно зі схемами оповіщення, які затверджуються начальником ЦЗ відповідного рівня. Система оповіщення та інформативного забезпечення створюється завчасно в усіх ланках пунктів управління. Основу системи оповіщення утворюють автоматизована система централізованого оповіщення мережі зв'язку та радіомовлення, а також спеціальні засоби. Автоматизована система оповіщення створюється завчасно на базі загальнодержавної мережі зв'язку та радіомовлення і поділяється на державну та територіальну.
Система оповіщення ЦЗ розподіляється на загальнодержавну, регіональні (внутрішньо обласні), спеціальні системи централізованого оповіщення, локальні та об'єктові системи оповіщення, системи централізованого виклику. Вони повинні охоплювати територію, на якій проживає населення та розташовані підприємства, установи і організації електросиренами, вуличними гучномовцями, мережами радіомовлення та телебачення.
На випадок загрози або виникнення НС загальнодержавного рівня створено загальнодержавну систему централізованого оповіщення центральних і місцевих органів виконавчої влади.
На випадок НС регіонального рівня в Автономній Республіці Крим, областях, містах Київ та Севастополь і містах, віднесених до груп з ЦО, створено регіональні системи з централізованого оповіщення місцевих органів виконавчої влади та населення.
Оповіщення населення про загрозу, виникнення НС, інформування його про наявну обстановку здійснюється за допомогою регіональних, спеціальних та локальних систем оповіщення, з використанням мереж радіо та провідного мовлення, телебачення.
Відповідальність за організацію оповіщення несе особа, уповноважена керівником місцевого органу виконавчої влади. Безпосередньо оповіщення здійснює за рішенням керівника місцевого органу виконавчої влади відповідна чергова служба.
Власником регіональної системи оповіщення є відповідна державна адміністрація, голова якої затверджує побудову системи оповіщення, приймає рішення на будівництво, реконструкцію, удосконалення системи оповіщення, виділяє кошти на її утримання і експлуатаційно-технічне обслуговування.
Безпосередньо на гідроспорудах водосховищ Дніпровського каскаду ГЕС та інших річках за кошти їх власників монтуються спеціальні системи централізованого оповіщення. При загрозі катастрофічного затоплення внаслідок руйнування однієї' чи декількох гребель на водосховищах відповідні чергові служби ГЕС здійснюють оповіщення відповідні чергові служби органів у сфері ЦЗ, які оповіщають населення що потрапляє в зону катастрофічного затоплення. Спеціальні системи централізованого оповіщення змонтованих безпосередньо на гідроспорудах забезпечують оповіщення і подальше інформування чергових служб міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, чергових аварійно-рятувальних служб, аварійних, спеціальних та аварійно-рягувальних служб та підрозділів, які залучаються до дій при виникненні НС, населення, яке знаходиться в зоні НС.
Залежно від характеру і масштабів НС оповіщення здійснюється:
оперативним черговим спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань ЦЗ (далі МНС України) - оповіщення чергових служб центральних органів виконавчої влади, чергових служб місцевих органів виконавчої влади обласного рівня, територіальних органів управління та сил МНС України;
від пунктів управління начальників ЦЗ АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міст, віднесених до груп з ЦЗ - оповіщення керівного складу органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, чергових аварійних та спеціальних служб, спеціалізованих формувань, аварійно-рятувальних підрозділів, населення території, на якій виникла загроза чи сталася НС.
Оповіщення населення передбачає спочатку, за будь-якого характеру небезпеки, включення електричних сирен, переривчастий звук яких означає єдиний сигнал небезпеки "Увага всім!", мережі радіомовлення всіх діапазонів частот та видів модуляції і телебачення незалежно від форм власності. Почувши цей звук (сигнал), люди мають негайно включити наявні у них засоби прийому повної інформації - радіоточки, радіоприймачі і телевізори, щоб послухати інформаційне повідомлення про характер і масштаби загрози, а також рекомендації щодо найбільш доцільної поведінки в умовах, які склалися.
Зміст інформації мають становити відомості про НС, що прогнозуються або вже виникли, з визначенням їхньої класифікації, меж поширення і наслідків, а також заходи реагування на них. Оперативну і достовірну інформацію про стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, методи та способи їх захисту, заходи безпеки зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації центральні та місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи рад.
Інформація про загрозу або виникнення надзвичайної ситуації державного рівня, її можливі наслідки в установленому порядку і в установлені терміни обов'язково подається до оперативно-чергової служби МНС через оперативно-чергові (диспетчерські) служби органів управління функціональних і територіальних підсистем Системи по вертикалі управління - від об'єктового до місцевого, регіонального і державного рівня.
Термін проходження інформації від органу управління Системи об'єктового рівня до державного не повинен перевищувати 1 години, а передачі інформації від оперативно-чергової (диспетчерської) служби центрального і місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації (незалежно від форми власності і господарювання) до оперативно-чергової служби МНС - 5 хвилин.
Оповіщення населення у 30-кілометровій зоні навколо АЕС здійснюється від чергової служби пункту управління начальника територіальної підсистеми цивільного захисту відповідного регіону.
На трасі транспортування аміаку акціонерного товариства відкритого типу "Трансаміак" Тольяггі -Одеса, впродовж магістральних і відвідних трубопроводів транспортування газу та нафти за рахунок їх власників створюються спеціальні системи для оповіщення чергових служб органів виконавчої влади, органів внутрішніх справ, населення і підприємств, які знаходяться в зоні можливого ураження. Ці системи підключаються до відповідних регіональних систем централізованого оповіщення.
Відповідно до закону [16] радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення НС та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження.
На випадок виникнення НС безпосередньо на ПНО за їх рахунок створюються локальні або об'єктові системи оповіщення, які мають бути сполученими з регіональними системами централізованого оповіщення.
Локальні системи оповіщення створюються на ПНО, зона ураження від яких, у разі виникнення на них НС, досягає заселених територій або інших підприємств (об'єктів). До їх складу входять абонентські радіоточки мережі радіомовлення та відомчих радіотрансляційних вузлів, вуличні гучномовці, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, система централізованого виклику, магнітофони, магнітні стрічки із записаними текстами звернень. Локальні системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення:
керівників та інших працівників ПНО;
оперативних чергових аварійних служб, чергові служби відповідних органів у сфері ЦЗ, територіальних органів внутрішніх справ за прямими телефонами;
керівників та інших працівників підприємств, установ (насамперед дитячих, навчальних, медичних закладів, що знаходяться в межах зони можливого ураження), організацій і населення.
На ПНО, незалежно від форм власності, на яких зона ураження не виходить за територію об'єкта, створюються об'єктові системи оповіщення. До їх складу входять абонентські радіоточки і вуличні гучномовці державної мережі радіомовлення та відомчих радіовузлів, пристрої запуску електросирен та самі електросирени, телефони, включені до системи централізованого виклику, та інші технічні засоби (у разі необхідності).
Об'єктові системи оповіщення повинні забезпечувати оповіщення:
керівників та інших працівників підприємства;
оперативних чергових аварійних служб, чергові служби відповідних органів у сфері ЦЗ, територіальних органів МВС за прямими телефонами.
Оповіщення персоналу ПНО, а також керівників підприємств, установ, організацій і населення, які знаходяться в зоні локальної системи оповіщення, здійснює черговий диспетчер об'єкту (особа, яка виконує ці обов'язки).
Оповіщення підприємств, установ, організацій, населення, які знаходяться за межами зони локальної системи оповіщення, покладається на оперативно-чергову службу відповідних начальників ЦЗ, з залученням сил та засобів відповідних органів внутрішніх справ. У населених пунктах, де відсутні оперативно-чергові служби начальників ЦЗ, їх функції з оповіщення виконують чергові служби відповідних органів внутрішніх справ.
Для своєчасного оповіщення керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, керівного складу центрального і територіальних органів ЦО та НС створюється загальнодержавна система пейджерного зв'язку, яка може охоплювати і оповіщення керівного складу потенційно небезпечних підприємств.
Оповіщення чергових служб центральних і місцевих органів виконавчої злади, керівного складу територіальних органів ЦЗ здійснюється за допомогою системи циркулярного виклику.
Готовність системи оповіщення до застосування забезпечується:
організацією цілодобового чергування на пунктах управління начальників ЦЗ. Там, де таке чергування не передбачається, задіються відповідні чергові служби органів МВС;
організацією прямого телефонного зв'язку від чергових служб потенційно небезпечних об'єктів, сейсмічних станцій, гребель водосховищ (диспетчерів чи начальників змін ГЕС) до чергових служб пунктів управління начальників ЦЗ;
завчасною підготовкою персоналу чергових служб до дій в НС;
впровадженням автоматизованих систем оповіщення з використанням сучасних технологій;
якісним експлуатаційно-технічним обслуговуванням систем оповіщення і зв'язку ЦЗ.
Для забезпечення роботи систем оповіщення використовуються:
місцеві мережі зв'язку;
мережі дротового (ефірного) радіомовлення та телебачення;
постійно діючі мережі радіозв'язку, електросирени і технічні засоби оповіщення незалежно від форм власності.
Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності і господарювання зобов'язані:
забезпечити встановлення електросирен з можливістю централізованого запуску (місце їх встановлення визначає відповідний орган ЦЗ з урахуванням озвучення території);
забезпечити встановлення вуличних гучномовців у місцях масового скупчення працівників та населення (за погодженням з відповідним органом ЦЗ);
забезпечити всі виробничі, службові та адміністративні приміщення, а також приміщення навчальних і лікувальних закладів радіотрансляційними точками (радіоприймачами відповідного діапазону для районів, де немає провідного мовлення) для гарантованого приймання програм державного радіомовлення;
безперешкодно допускати працівників, які здійснюють експлуатаційно-технічне обслуговування апаратури і технічних засобів оповіщення та зв'язку, за пред'явленими ними посвідченнями особи на територію та в приміщення своїх підприємств, установ і організацій для проведення ремонту або інших робіт, пов'язаних з технічною експлуатацією та обладнанням систем оповіщення.
Забороняється відключати радіотрансляційні точки та абонентські лінії, через які здійснюється запуск електросирен від мереж державного радіомовлення, демонтувати вуличні гучномовці без погодження з відповідними органами ЦЗ.
Реконструкція загальнодержавної системи централізованого оповіщення здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України за поданням МНС України. Реконструкція регіональних систем централізованого оповіщення здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування за рекомендаціями МНС України.
Реконструкція спеціальних, локальних (об'єктових) систем оповіщення здійснюється відповідно до вимог Положення про організацію зв'язку та оповіщення у НС, затвердженого Кабінетом Міністрів України [26], на підставі рішення керівника підприємства і згідно з проектом розширення підприємства за узгодженням з відповідним органом у сфері цивільного захисту.
Згідно з затвердженою Кабінетом Міністрів України "Комплексною програмою розвитку системи зв'язку, оповіщення та інформатизації МНС на 2004-2010 роки", розвиток (реконструкція) автоматизованих систем централізованого оповіщення ЦЗ буде здійснюватися, в основному, шляхом розробки і впровадження нових засобів і комплексів оповіщення стаціонарного та мобільного базування.
Це дозволить збільшити можливості використання системи оповіщення за призначенням, зменшити термін проходження інформації, розширити функціональні можливості системи щодо швидкої передачі оперативної інформації, суттєво зменшити витрати на утримання та обслуговування. Реалізація нової (перспективної) системи оповіщення на основі новітніх технологій забезпечить її функціонування відповідно до пред'явлених сучасних вимог і легку адаптацію до нових телекомунікаційних мереж, що впроваджуються в Україні.
Використання в системах централізованого оповіщення радіокерованих систем оповіщення населення про НС з використанням засобів транкінкового зв'язку дозволить забезпечити паралельно з виконанням основних завдань, покладених на систему оповіщення, оперативний рухомий радіозв'язок для органів управління, формувань Державної професійної аварійно-рятувальної служби МНС, підрозділів сил МНС в умовах надзвичайних ситуацій.
Модернізація (реконструкція) загальнодержавної та регіональних систем оповіщення буде здійснюватися на основі побудови корпоративних мереж шляхом накладення відповідного програмно-апаратного комплексу на транспортну телекомунікаційну мережу. Це дозволить значно скоротити загальні витрати і забезпечити комплексне використання ресурсів системи зв'язку, оповіщення та інформатизації.
4.2. Спостереження та лабораторний контроль
Спостереження і лабораторний контроль здійснюються з метою своєчасного захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади і включають збирання, опрацювання і передавання інформації про стан довкілля, забруднення харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами та іншими біологічними агентами.
Головними чинниками, які забезпечують спостереження і лабораторний контроль на
території, є створення і підтримка в постійній готовності загальнодержавної, регіональних, місцевих та об'єктових систем спостереження і контролю, з включенням до них існуючих сил і засобів лабораторного контролю, незалежно від їх підпорядкованості і форм господарювання .
Загальнодержавний рівень мережі спостереження і лабораторного контролю формується на базі академічних науково-дослідних організацій і закладів центрального підпорядкування, галузевих науково-дослідних закладів (організацій), кафедр (лабораторій) вищих навчальних закладів відповідного профілю.
Регіональний рівень формується за рахунок закладів, організацій і профільних центрів, які функціонують на певній території. До його складу входять заклади санітарно-епідеміологічного, ветеринарного та агрохімічного профілю служб Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Місцевий і об'єктовий рівень складаються з базових лабораторій виробничих об'єднань міністерств, акціонерних товариств, які функціонують на їх території, або об'єктів економіки, а також санітарно-епідеміологічні, ветеринарні та агрохімічні установи місцевого підпорядкування.
У системі заходів ЦЗ, важливе місце займає захист продовольства, води, сировини та допоміжних матеріалів від забруднення радіоактивними речовинами, небезпечними хімічними речовинами і бактеріальними засобами.
4.3. Укриття у захисних спорудах
4.3.1. Загальні питання
Одним з найефективніших способів захисту населення при виникненні техногенних аварій з викидом НХР, радіоактивних та інших небезпечних речовин є укриття населення в захисних спорудах (ЗС) ЦЗ. З цією метою повинно здійснюватись планомірне накопичення фонду ЗС (сховищ та протирадіаційних укриттів), які у повсякденній діяльності повинні використовуватись для господарської необхідності та обслуговування населення.
Захисні споруди повинні приводитись у готовність для прийому населення в строки, що не перевищують 12 год., а на АС та ХНО повинні утримуватись у готовності до негайного прийому населення.
Захисні споруди, що входять у склад АС та ХНО необхідно включати у пускові об'єкти першої черги. При цьому ввід до експлуатації сховищ при будівництві АС повинно передбачати до фізичного пуску їх першого енергоблоку.
Захист робітників та службовців підприємств, організацій та установ (далі - об'єкти), розташованих в зонах можливих сильних руйнувань, та тих, що продовжують свою виробничу діяльність у воєнний час, а також робочих змін чергового та лінійного персоналу об'єктів, що забезпечують життєдіяльність категорійних міст і об'єктів особливої важливості, повинно передбачуватись у сховищах. На АС передбачається захист у сховищах персоналу АС, робітників та службовців об'єктів (включаючи особовий склад військових та пожежних частин), що забезпечують функціонування та життєдіяльність цих станцій.
Захист робітників та службовців об'єктів першої та другої категорії по ЦЗ та інших об'єктів господарювання, що розташовані за межами зон можливих сильних руйнувань, а також населення, що проживає в не категорійних містах, селищах та сільських населених пунктах, та населених, що евакуйоване у вищевказані міські та сільські поселення повинно передбачуватись у протирадіаційних укриттях (ПРУ).
Фонд ЗС для робітників та службовців об'єктів створюється на їх території або поруч з ними, а для решти населення - в районах житлової забудови.
Створення фонду ЗС здійснюється завчасно, в мирний час, шляхом:
пристосування під захисні споруди підвальних приміщень у будівлях та спорудах, що будуються або вже існують;
пристосування під захисні споруди окремо стоячих заглиблених споруд, що будуються або вже існують;
пристосування під сховища метрополітенів;
пристосування під захист населення підземних гірських виробок, печер та інших підземних порожнин;
пристосування під захисні споруди приміщень у цокольних та наземних поверхах у будівлях та спорудах, що будуються або вже існують або будівництво окремо стоячих піднесених захисних споруд.
Проектування ЗС здійснюється у відповідності до будівельних норм і правил проектування та інших нормативних документів.
Сховища та ПРУ повинно розташовувати в межах радіусу збору осіб, що укриваються, відповідно до схеми розміщення ЗС, генеральних схем розвитку та розміщення виробничих сил та розселення по економічним районам, схем розвитку та розміщення галузей господарства та промисловості, схем та проектів районного планування.
На об'єктах господарювання та в житловій забудові населених пунктів в одній із захисних споруд повинен бути обладнаний пункт управління об'єкту, населеного пункту, району міста.
На території АС і в селищах цих станцій повинні створюватися захищені пункти керування протиаварійними діями, оснащені обчислювальною технікою, засобами зв'язку, оповіщення, збору інформації про радіаційну і метеорологічну обстановку.
Захист нетранспортабельних хворих, а також медичного й обслуговуючого персоналу в закладах охорони здоров'я (лікарнях і клініках), які проектуються, будуються і вже діють, що розташовуються в зонах можливих сильних руйнувань, слід передбачати в сховищах. При цьому чисельність зазначених хворих слід приймати не менше 10% загальної проектної місткості лікувальних закладів у мирний час.
Захист хворих, медичного та обслуговуючого персоналу закладів охорони здоров'я, що розташовуються за зонами можливих, сильних руйнувань категорійних міст і об'єктів особливої важливості, а також лікувальних закладах, що розгортаються у воєнний час, повинна передбачатися в протирадіаційних укриттях, які слід проектувати на повний чисельний склад закладів по умовах їх функціонування в мирний час.
У захисних спорудах закладів охорони здоров'я, що діють у мирний час і мають у своєму складі ліжковий фонд, і лікувальних закладів, що розгортаються у воєнний час, крім основних приміщень для укриття хворих, медичного та обслуговуючого персоналу необхідно передбачати основні функціональні приміщення, що забезпечують проведення лікувального процесу.
Захист персоналу працюючих змін об'єктів по видобутку корисних копалин повинний, як правило, передбачатися в захисних спорудах розміщуваних у підземних гірських виробітках шахт і рудників.
Будівельники, інші робітники та службовці, що беруть участь у будівництві нових або в розширенні, реконструкції і технічному переозброєнні діючих об'єктів, розташованих у зонах можливих сильних руйнувань, укриваються в укриттях, передбачених для захисту найбільшої працюючої зміни цих об'єктів.
У випадку будівництва об'єктів за межами зон можливих сильних руйнувань зазначений контингент населення укривається в протирадіаційних сховищах за місцем роботи, проживання або евакуації.
При чисельності працюючої зміни на підприємствах 50 чоловік і менше допускається будівництво захисних споруд, що забезпечують укриття найбільшої працюючої зміни груп підприємств.
4.3.2. Сховища
Сховища повинні забезпечувати захист людей, що укриваються від розрахункового впливу вражаючих факторів ядерної зброї і звичайних засобів ураження (без урахування прямого влучення), бактеріальних (біологічних) засобів (БЗ), отруйних речовин (0Р), а також при необхідності від катастрофічного затоплення, НХР, радіоактивних продуктів при руйнуванні ядерних енергоустановок, високих температур і продуктів горіння при пожежах.
Всі сховища (крім сховищ, розташованих у межах границь проектної забудови АЕС і в метрополітенах) повинні забезпечувати захист людей, що укриваються від впливу надлишкового тиску у фронті повітряної ударної хвилі ΔРф=100 кПа (1 кгс/см2) і мати ступінь ослаблення проникаючої радіації захисними конструкціями рівну 1000.
Захисні конструкції, сховищ для пожежної техніки повинні бути розраховані на надлишковий тиск у фронті повітряної ударної хвилі, прийнятий для сховищ, у яких укривається особовий склад бойових розрахунків пожежної охорони.
Системи життєзабезпечення сховищ повинні забезпечувати безупинне перебування в них розрахункової кількості людей, що укриваються протягом двох діб (за винятком укриттів, розташованих у зонах можливих сильних руйнувань навколо АЕС).
Повітропостачання сховищ, як правило, повинно здійснюватися по двох режимах: чистої вентиляції (1-й режим) і фільтровентиляції (2-й режим).
У сховищах, розташованих у місцях можливої небезпечної загазованості повітря продуктами горіння, у зонах можливого небезпечного хімічного зараження, можливих сильних руйнувань навколо АЕС і можливого катастрофічного затоплення, необхідно передбачати режим повної або часткової ізоляції з регенерацією внутрішнього повітря (3-й режим).
4.3.3. Протирадіаційні укриття
Протирадіаційні укриття (ПРУ) повинні забезпечувати захист людей, що укриваються від впливу іонізуючих випромінювань при радіоактивному забрудненні місцевості і припускати безупинне перебування в них розрахункової кількості людей, що вкриваються протягом до двох діб (за винятком ПРУ, розташованих у зоні можливих слабких руйнувань навколо АЕС).
При розташуванні ПРУ в зоні можливих слабких руйнувань, а також на об'єктах першої категорії, розташованих поза зонами можливих сильних руйнувань, їхні захисні конструкції повинні бути розраховані на надмірний тиск у фронті повітряної ударної хвилі АРф=20 кПа (0,2 кгс/см2).
У залежності від місця розташування ПРУ повинні мати ступінь ослаблення радіації зовнішнього випромінювання коефіцієнт захисту К3 (крім ПРУ, розміщуваних у районах АЕС), рівний:
на об'єктах першої і другої категорії по ЦО, розташованих поза зонами можливих сильних руйнувань, для працюючих змін об'єктів - 200;
у зонах можливого небезпечного радіоактивного забруднення за межею зон можливих сильних руйнувань:
200 - для працюючих змін не категорійних об'єктів, формувань ЦЗ та лікувальних закладів, що розгортаються у воєнний час;
100 - для населення не категорійних міст, селищ, сільських населених пунктів і населення, що евакуюється;
у зонах можливого сильного радіоактивного забруднення:
100 - для працюючих змін не категорійних об'єктів і лікувальних закладів, що розгортаються у воєнний час;
50 - для населення не категорійних міст, селищ, сільських населених пунктів і населення, що евакуюється;
за межами зон можливого сильного радіоактивного забруднення:
20 - для працюючих змін не категорійних об'єктів і лікувальних закладів, що розгортаються у воєнний час;
10 - для населення не категорійних міст, селищ, сільських населених пунктів і населення, що евакуюється.
4.3.4. Захисні споруди в районах розміщення атомних станцій
Захист робочих змін об'єктів і населення в районах розміщення АЕС повинен здійснюватися в захисних спорудах, що відповідають звичайним захисним вимогам, а також додатковим вимогам по впливу надлишкового тиску у фронті повітряної ударної хвилі ядерного вибуху (ΔРф) і вимогам по ступеню ослаблення проникаючої радіації, який характеризується коефіцієнтом захисту (К3), у залежності від місць їхнього розташування:
на АЕС - у сховищах, розрахованих на надлишковий тиск у фронті повітряної ударної хвилі 200 кПа, що мають Кз = 5000;
за межею АЕС, у зонах можливих сильних руйнувань - у сховищах, розрахованих на надлишковий тиск у фронті повітряної ударної хвилі 100 кПа, що мають К3 = 3000;
у зоні можливих слабких руйнувань навколо АС - у ПРУ з К3= 1000, розрахованих на ΔРФ = 20 кПа;
на іншій території зони можливого небезпечного радіоактивного зараження (забруднення) навколо АЕС - у ПРУ з К3 = 500;
у 30-кілометровій смузі, що прилягає до межі зони можливого небезпечного радіоактивного зараження (забруднення) навколо АЕС - у ПРУ з коефіцієнтом захисту Кз= 200.
У захисних спорудах, розташованих у зоні можливих руйнувань АЕС, додатково повинний забезпечуватися захист людей, що укриваються від радіоактивних продуктів руйнування ядерних енергоустановок. Системи життєзабезпечення в цих спорудах повинні бути розраховані на 5-добове перебування населення, що вкривається.
Питання для самоконтролю
1. Яким шляхом створюється фонд ЗС?
2. Для чого призначені сховища?
3. Для чого призначені ПРУ?
4. Які показники захисту використовуються для сховищ і ПРУ?
5. Які є режими повітропостачання сховищ?
6. Яка готовність ЗС до прийому населення?
7. Які особливості ЗС у районах розміщення атомних станцій?
4.4. Евакуаційні заходи
Захист населення і територій це система загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в загальнодержавному масштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об'єктів економіки, національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного, природного або іншого характеру.
Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.
Внутрішні загрози пов'язані з НС техногенного, природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.
В організації захисту населення у НС мирного та воєнного часу основна роль відведена укриттю в захисних спорудах, використанню засобів індивідуального захисту та евакуації.
Евакуація, як спосіб захисту людей та матеріальних цінностей, відома давно. Вона використовувалась у громадянську та Велику Вітчизняну війну. Масштаби переміщення людських контингентів були дуже великими. Тільки з України було вивезено понад 4 мільйони чоловік, а загальна чисельність евакуйованих досягла понад 25 мільйонів чоловік. Евакуйовувалися також і об'єкти народного господарства. До кінця 1941 року були евакуйовані 1523 підприємства, в тому числі із м. Харкова - 500, із м. Києва - 197 підприємств.
Евакуація виконується для захисту тієї частини населення, котра потрапляє в зони (осередки) великих виробничих аварій, катастроф, стихійних лих та застосування противником засобів масового ураження.
У мирний час евакуація, наприклад, проводилась при аварії на ЧАЕС, під час катастрофічного паводку у Закарпатті, та в інших випадках.
Забезпечити ефективність цього способу можливо лише при умові якісного планування та високій організації евакозаходів.
4.4.1. Загальні положення з евакуації
Евакуація - комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей [45].
Безпечний район (місце) - придатний для життєдіяльності район (місце) розміщення евакуйованого населення (працівників), який визначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого впливу наслідків НС.
Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення (працівників).
Загальна евакуація в особливий період здійснюється в окремих регіонах держави за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення. Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи ЦЗ на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження. Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайняте у виробництві та сфері обслуговування населення: студенти, учні спеціальних навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.
Згідно з [8] у воєнний час евакуації підлягає населення з місць і районів, небезпечних для проживання, а також підприємств, установ, організацій та матеріальних цінностей, які мають важливе державне, господарське і культурне значення. До таких районів і зон належать:
райони можливих бойових дій;
зони небезпечного радіоактивного забруднення;
зони можливого катастрофічного затоплення.
У разі введення надзвичайного стану у зв'язку із НС техногенного або природного характеру з підстав, передбачених [7] можуть здійснюватися такі заходи:
тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;
встановлення для юридичних осіб квартирної повинності для тимчасового розміщення евакуйованого або тимчасово переселеного населення, аварійно-рятувальних формувань та військових підрозділів, залучених до ліквідації НС;
Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш витривалої його частини пішки.
Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком. Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби.
Евакуація, населення (працівників) здійснюється за виробничо-територіальним принципом.
Виробничий принцип евакуації населення (працівників) передбачає вивезення (виведення) і розміщення в безпечних районах (місцях) робітників, службовців і членів їх сімей, студентів, учнів спеціальних навчальних закладів і професійно-технічних училищ по об'єктах.
Територіальний принцип евакуації населення (працівників) передбачає вивезення (виведення) в безпечні райони населення (працівників) з місць проживання. Здійснення евакуації населення (працівників) по територіальному принципу, як правило, здійснюється через житлово-експлуатаційні організації.
Залежно від рівня НС рішення щодо здійснення евакуації населення (працівників) приймають:
на загальнодержавному рівні - Кабінет Міністрів України;
на регіональному рівні - Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голова обласної. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
на місцевому та міському рівні - керівник відповідного місцевого органу виконавчої влади;
на об'єктовому рівні - керівник об'єкту.
Оповіщення населення про загрозу і виникнення НС здійснюється з використанням усіх систем оповіщення, мережі зв'язку, засобів радіомовлення і телебачення із залученням у разі потреби сил і засобів органів МВС.
4.4.2. Евакуаційні органи, їх призначення.
Для планування, підготовки та проведення евакуації, приймання і розміщення населення (працівників) за рішенням керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а на об'єктах - наказами керівників об'єктів незалежно від форм власності і підпорядкування створюються евакуаційні органи: евакуаційні комісії, збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), проміжні пункти евакуації (ППЕ), приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) [79].
Адміністрації евакуаційних органів призначаються з числа керівного складу та особового складу центрального та місцевого органу виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єктів на базі яких створюються ці органи.
Евакуаційна комісія
Евакуаційна комісія відповідає за безпосереднє планування, підготовку, організацію і здійснення евакуації працівників або населення у НС.
У разі загрози або виникнення НС організовується цілодобове чергування евакуаційних комісій у небезпечних районах.
Евакуаційні комісії міністерств (відомств) здійснюють:
планування та організацію проведення евакуації працівників центрального апарату, науково-дослідних інститутів, конструкторських бюро (КБ), навчальних закладів, інших організацій;
визначення і підготовку бази для розміщення працівників центрального апарату, НДІ, КБ, навчальних закладів, інших організацій в безпечних районах;
контроль за плануванням, підготовкою та проведенням евакуаційних заходів підвідомчими об'єктами.
Евакуаційні комісії Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя здійснюють:
керівництво роботою евакуаційних комісій районів, міст, об'єктів;
надання допомоги в організації вивезення (виведення) і розміщення евакуйованого населення (працівників) в безпечних районах;
організацію взаємодії з спеціалізованими службами ЦЗ з питань всебічного забезпечення евакуйованого населення (працівників).
Основні завдання евакуаційної комісії:
планування, підготовка і проведення евакуації населення (працівників) у разі загрози або виникнення НС у мирний та воєнний час;
планування розміщення евакуйованого населення (працівників) міністерств, (відомств). Автономної Республіки Крим, області, району, міста, об'єкта в безпечних районах та організація приймання евакуйованих, які прибувають з інших областей, міст, об'єктів;
підготовка населення (працівників) до проведення евакуаційних заходів;
підготовка підпорядкованих евакуаційних органів до виконання завдань;
організація оповіщення населення (працівників) про початок евакуації у разі виникнення НС;
визначення зон можливих надзвичайних ситуацій на території Автономної Республіки Крим, області, міста, району, об'єкта;
визначення безпечних районів розміщення евакуйованого населення (працівників) і надання пропозицій керівнику центрального органу виконавчої влади. Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голові обласної, міської та районної держадміністрації про закріплення цих районів за міністерством, відомством, областю, містом, районом та об'єктом за погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування безпечних районів;
підготовка безпечних районів для розміщення евакуйованого населення (працівників);
оцінка обставин, що склалися внаслідок виникнення НС, та підготовка пропозицій керівнику центрального органу виконавчої влади, Голові Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голові обласної, міської та районної держадміністрації, керівнику об'єкта для прийняття рішення щодо проведення евакуації населення (працівників);
організація проведення евакуації населення (працівників) і вивезення матеріальних цінностей;
залучення до виконання евакуаційних заходів сил і засобів спеціалізованих служб цивільного захисту та координація їх дій;
контроль за підготовкою та розподілом усіх видів транспортних засобів для забезпечення евакуаційних перевезень;
визначення станцій, портів для посадки (висадки) населення (працівників) і маршрутів руху евакуйованого населення (працівників) транспортними засобами та пішки;
організація приймання евакуйованого населення (працівників) та ведення їх обліку;
контроль за розміщенням та організацією життєзабезпечення евакуйованого населення (працівників);
взаємодія з іншими органами управління і силами цивільної оборони щодо організації та проведення евакуаційних заходів на території Автономної Республіки Крим, області, міста, району;
організація інформаційного забезпечення.
До складу евакуаційних комісій входять голова, заступник голови та секретар евакуаційної комісії, а також групи:
зв'язку та оповіщення;
обліку евакуації та інформації;
транспортного забезпечення;
організації розміщення у безпечному районі;
охорони громадського порядку і безпеки дорожнього руху;
медичного забезпечення;
матеріально-технічного забезпечення.
Групи формуються відповідними службами міністерств (відомств), Автономної Республіки Крим, області, міста, району в складі начальника групи і фахівців. Кількість фахівців у групах визначається рішенням керівника міністерства (відомства), Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, міської, районної держадміністрації та керівника об'єкту.
Можливі варіанти організаційних структур евакуаційних комісій об'єкту і району приведені в додатках 4.4.1 та 4.4.2 відповідно.
Основні завдання груп забезпечення евакуаційних заходів:
розроблення розділу Плану евакуації населення (працівників) з питань забезпечення підготовки і проведення евакуації населення (працівників) за своїми напрямками і щорічне його коригування станом на 1 січня поточного року;
визначення сил і засобів, необхідних для забезпечення евакуаційних заходів за своїми напрямками та подача заявок на поповнення недостатньої кількості технічних і матеріальних засобів;
організація забезпечення евакуаційних заходів і розміщення населення (працівників) у безпечних районах;
узагальнення даних щодо переліку майна, яке підлягає вивезенню в безпечні райони розміщення;
повне і своєчасне забезпечення груп евакуаційної комісії усіма видами оснащення, обладнання робочих місць членів евакуаційної комісії для успішного виконання ними своїх обов'язків.
Збірні евакуаційні пункти
ЗЕП призначені для збору та реєстрації населення (працівників), яке підлягає евакуації, розподілу за поїздами (автоколонами, суднами), пішими колонами, а також забезпечення своєчасного відправлення його на станції (пункти посадки) та вихідні пункти руху пішим порядком.
ЗЕП створюються:
у міністерствах (відомствах) за рішенням їх керівників;
у містах, районах за рішенням міських, районних державних адміністрацій;
у населених пунктах, які розташовані у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, районах виникнення стихійного лиха за рішенням центральних, місцевих органів виконавчої влади;
на об'єктах за наказами керівників об'єктів.
До складу адміністрації ЗЕП входять:
начальник збірного евакуаційного пункту;
заступник начальника збірного евакуаційного пункту;
група реєстрації і обліку (4-6 осіб);
група комплектування колон, ешелонів та їх відправлення в безпечні райони (4-6 осіб);
група охорони громадського порядку (2-3 особи);
медичний пункт (3 особи);
кімната матері та дитини (2-3 особи);
комендант.
ЗЕП безпосередньо підпорядковується голові евакуаційної комісії міністерства (відомства), міста (району), об'єкта, а з внутрішніх питань керівнику об'єкта, на базі якого його створено.
Кількість ЗЕП, їх місця розгортання визначаються з урахуванням загальної чисельності
евакуйованого населення (працівників) міста, району, кількості маршрутів виведення та виведення людей, станцій (портів) посадки.
ЗЕП, які призначаються для відправлення населення (працівників) автомобільним транспортом та пішими колонами, як правило, розгортаються на околицях міст, населених пунктів поблизу маршрутів вивезення (виведення) евакуйованих у безпечні райони, решта ЗЕП розгортається поблизу залізничних станцій (портів) посадки на транспортні засоби.
Кожному ЗЕП присвоюється порядковий номер, за ним закріплюються територія (об'єкти), населення (працівники) які будуть евакуйовуватись через цей ЗЕП.
ЗЕП розгортаються в будівлях громадського призначення (школах, клубах) за рішенням центральних та місцевих органів виконавчої влади, наказами керівників об'єктів на період проведення евакуації населення (працівників).
Основні завдання ЗЕП:
підтримання зв'язку з евакуаційною комісією міністерства (відомства),
області, міста, району, об'єкта, які закріплені за ЗЕП, транспортними органами, вихідними пунктами пішохідних маршрутів;
інформування голови евакуаційної комісії про час прибуття населення (працівників) на ЗЕП і час відправлення його в безпечні райони (пункти);
ведення обліку евакуйованого населення (працівників), яке вивозиться всіма видами транспортних засобів і виводиться пішим порядком;
в установлені терміни доповідати голові евакуаційної комісії про хід відправлення евакуйованого населення (працівників) у безпечні райони (пункти);
надання необхідної медичної допомоги хворим, що знаходяться на ЗЕП;
організація охорони громадського порядку на ЗЕП;
забезпечення укриття населення (працівників) у захисних спорудах.
Під час повсякденної діяльності:
розроблення документів, необхідних для керівництва під час підготовки та проведення евакуаційних заходів;
розроблення календарного плану роботи ЗЕП на період підготовки та проведення евакуаційних заходів;
ведення обліку та уточнення населення (працівників) об'єктів, які приписані до ЗЕП і підлягають евакуації;
збір та уточнення відомостей про виділення транспортних засобів, час їх подачі на пункти посадки;
уточнення схеми зв'язку та оповіщення при проведенні евакуаційних заходів;
уточнення відомостей про начальників ешелонів поїздів (суден) та начальників автомобільних і піших колон;
проведення занять і тренувань з особовим складом ЗЕП з метою підготовки їх до дій під час проведення евакуаційних заходів.
З отриманням розпорядження про початок проведення евакуації населення (працівників):
установлення зв'язку з евакуаційною комісією та з приписаними до ЗЕП об'єктами;
доповідь голові евакуаційної комісії про початок та хід евакуації населення (працівників);
уточнення графіку подачі транспортних засобів на пункти посадки та графіку виведення піших колон;
ведення обліку прибуття евакуйованого населення (працівників) на ЗЕП за територіями (об'єктами);
розподілення людей по вагонах (суднах), машинах, колонах і направлення їх на станції посадки та вихідні пункти;
доповідь районній, міській евакуаційній комісії безпечного району про час відправлення евакуйованого населення (працівників) та його кількість.
У разі виникнення аварій, катастроф на вибухово-, пожежо-, хімічно-, радіаційно-небезпечних об'єктах, стихійного лиха, евакуація населення (працівників) може здійснюватись без розгортання збірних евакуаційних пунктів. Завдання ЗЕП у цих випадках покладається на оперативні групи, створені на їх основі, за якими закріплюються відповідні адміністративно-територіальні одиниці. До складу оперативних груп входять представники груп обліку і реєстрації збірних евакуаційних пунктів, транспортного забезпечення, охорони громадського порядку та охорони здоров'я.
Приймальні евакуаційні пункти
ПЕП створюються за рішенням голови райдержадміністрації безпечного району для зустрічі, приймання евакуйованого населення (працівників) та організації відправлення його в безпечні пункти розміщення.
ПЕП розгортаються в місцях висадки евакуйованого населення (працівників) поблизу залізничної станції, пристані та пункту висадки з автотранспорту.
Основні завдання ПЕП:
зустріч прибуваючих поїздів, суден, автомобільних та піших колон;
забезпечення організованої висадки та розміщення евакуйованого населення (працівників);
організація відправлення евакуйованого населення (працівників) автомобільним транспортом і пішим порядком у пункти його розміщення;
організація надання медичної допомоги евакуйованому населенню (працівникам);
забезпечення громадського порядку в пунктах висадки;
укриття евакуйованого населення (працівників) при необхідності;
доповідь голові евакуаційної комісії безпечного району про час прибуття, кількості населення (працівників), яке прибуло, та відправлення його до пунктів (місць) розміщення.
До складу приймального евакуаційного пункту входять:
начальник ПЕП;
заступник начальника ПЕП;
група зустрічі, приймання та тимчасового розміщення евакуйованого населення (працівників) (2-3 особи);
група відправлення та супроводу евакуйованого населення (працівників) до пункту розміщення (3-4 особи);
група охорони громадського порядку (2-3 особи);
група забезпечення (2-3 особи);
медичний пункт (1-2 особи);
відповідальний кімнати матері та дитини (1 особа);
відповідальний столу довідок (1 особа).
Проміжні пункти евакуації
ППЕ створюються за рішенням голови облдержадміністрації - начальника цивільної оборони області для проведення евакуації населення (працівників) із зон можливого радіоактивного або хімічного забруднення.
ППЕ розгортаються на зовнішніх межах зон можливого радіоактивного або хімічного забруднення поблизу залізниць, портів, та автомобільних шляхів.
Основні завдання ППЕ:
облік, реєстрація населення, яке прибуває із забруднених зон;
дозиметричний та хімічний контроль;
проведення санітарної обробки евакуйованого населення (працівників) та при необхідності надання медичної допомоги хворим;
відправлення евакуйованих до безпечних районів (пунктів) розміщення;
проведення при необхідності заміни або спеціальної обробки забрудненого одягу та взуття;
організація пересадки евакуйованих з транспорту, який рухався по забрудненій місцевості, на "чистий" транспорт;
забезпечення громадського порядку на пункті;
доповідь голові евакуаційної комісії області про час прибуття, кількість населення (працівників), яке прибуло на ППЕ та відправлення його в безпечні райони;
До складу ППЕ входять:
начальник, заступник начальника, комендант ППЕ;
групи охорони громадського порядку (2-3 особи), регулювання руху (3-4 особи), реєстрації та обліку (1-2 особи);
пункти: медичний (1-2 особи), санітарно-миючий (2-3 особи), харчування (1-2 особи), заправки пальним (1-2 особи);
пост дозиметричного контролю (1-2 особи).
4.4.3. Планування евакуації населення (працівників,)
Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є: зменшення ймовірності втрат населення (працівників), збереження кваліфікованих кадрів, спеціалістів, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки, створення угруповання сил і засобів захисту населення (працівників) у безпечних районах з метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках надзвичайних ситуацій.
Плани евакуації населення (працівників) розробляються евакуаційними комісіями за рішенням керівників міністерств (відомств), місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та об'єктів.
У рішенні щодо здійснення евакуації населення (працівників) визначаються: райони, в яких необхідно здійснювати евакуаційні заходи, час початку евакуації населення (працівників) і час закінчення, завдання евакуаційним органам і спеціалізованим службам ЦЗ, райони (пункти) розміщення евакуйованого населення (працівників), порядок вивезення населення (працівників) транспортними засобами або виведення пішки, організація управління евакуацією, всебічне забезпечення евакуації населення (працівників).
Плани евакуації населення (працівників) міністерств (відомств), областей, районів міст, селищних районів, селищ і об'єктів відпрацьовуються текстуально за видами надзвичайних ситуацій з додатком карти або схеми.
У плані евакуації населення (працівників) зазначаються: висновки з оцінки обстановки, порядок оповіщення населення (працівників) про початок евакуації, кількість населення (працівників), яке підлягає евакуації, за категоріями, терміни проведення евакуації, порядок вивезення населення (працівників) транспортними засобами та виведення пішки, розподіл об'єктів за ЗЕП, пунктами посадки, безпечні райони (пункти) розміщення евакуйованого населення (працівників), пункти посадки на транспортні засоби, маршрути евакуації, пункти висадки у безпечних районах, порядок доставки евакуйованого населення (працівників) з пунктів висадки до районів (пунктів) розміщення, заходи щодо організації забезпечення громадського порядку на ЗЕП, ППЕ, ПЕП та регулювання дорожнього руху на маршрутах евакуації, заходи щодо організації приймання, розміщення, захисту та життєзабезпечення евакуйованого населення (працівників) у безпечних районах, організації управління та зв'язку.
До Плану розробляється розділ Евакуаційні заходи у випадку проявів тероризму. Визначаються сили та засоби, які залучаються для евакуації населення (працівників) у цьому випадку. Цей розділ погоджується з територіальними органами СБУ (у частині, що стосується об'єктів можливих проявів тероризму) та органами управління у справах захисту населення і територій [5,79].
Планування евакуаційних заходів у міністерствах (відомствах) здійснюється як в цілому для галузі, так і для центрального апарату міністерства (відомства).
При плануванні евакуаційних заходів у міністерстві (відомстві) визначається порядок роботи об'єктів, що знаходяться у небезпечних районах, чисельність працюючих змін і кількість змін. Крім того, міністерства (відомства) повинні мати узагальнені дані за галузь щодо евакуації робітників і службовців підвідомчих об'єктів.
При плануванні евакуаційних заходів для центрального апарату визначаються: порядок оповіщення та збору працівників міністерства (відомства), порядок інструктажу працівників міністерства (відомства) щодо порядку дій у разі виникнення НС та здійснення евакуаційних заходів, безпечний район (пункт) розміщення евакуйованих працівників, транспортні засоби, що виділяються для евакуації центрального апарату та розподіл їх між структурними підрозділами міністерства (відомства), ЗЕП, пункти посадки (висадки) та час прибуття до них працівників міністерства (відомства), порядок розміщення працівників міністерства (відомства) у безпечному районі, організація всебічного забезпечення, управління евакуаційними заходами.
Плани узгоджуються з усіма службами ЦЗ та територіальним органом управління у справах захисту населення і території. Підписи їх керівників повинні бути завірені печатками.
Плани евакуації населення (працівників) підписуються головами евакуаційних комісій міністерств (відомств). Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних адміністрацій, міст Києва та Севастополя, об'єктів та затверджуються керівниками цих органів, об'єктів.
Плани евакуації населення (працівників) вводяться в дію у разі виникнення надзвичайної ситуації відповідно до встановленого порядку.
Карти (схеми) повинні бути зручними у роботі і в повному обсязі забезпечувати нанесення всією необхідною інформацією стосовно евакуації населення (працівників) у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Умовні позначення на карті (схемі) повинні бути нанесені відповідно додатку 4.4.3.
На карті (схемі) до Плану евакуації позначаються:
розміщення евакуаційних органів центральних органів виконавчої влади, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів та об'єктів;
межі зон (районів) виникнення надзвичайних ситуацій;
станції (пункти) посадки (навантаження), станції (пункти) висадки (розвантаження);
безпечні райони (пункти) розміщення евакуаційного населення (працівників);
маршрути вивезення (виведення) населення у безпечні райони;
пости регулювання руху на маршрутах евакуації;
медичні заклади на маршрутах евакуації та в районах розміщення евакуйованих;
автозаправні станції, станції технічного обслуговування та ремонту;
пункти зв'язку.
Межі зон (районів) виникнення НС позначаються червоним кольором та підфарбовуються кольорами: зони радіоактивного зараження - чорним, хімічного - жовтим, катастрофічного затоплення та підтоплення - синім, землетрусу - коричневим, безпечні райони розміщення -зеленим.
Маршрути руху евакуаційних колон позначаються коричневим кольором та підфарбовуються кольорами відповідно до позначки кольору району надзвичайної ситуації. Якщо маршрути і райони евакуації на випадок надзвичайних ситуацій плануються використовувати одні і ті ж, то підфарбовуються двома або більшою кількістю кольорів. Маршрути евакуації при наявності 2-х і більше нумеруються, на маршрутах вивезення евакуйованого населення (працівників) автотранспортом позначаються вихідні пункти, назви міст і населених пунктів проходження автоколон.
На маршрутах евакуації пішки позначаються місця малих привалів протягом 15-20 хвилин через кожні 1,5-2 години руху і великих - на початку другої половини добового переходу протягом 1-2 години.
Розмір шрифтів для оформлення плану евакуації та карти згідно з додатком 4.4.4.
Варіант плану евакуації об'єкта наведений у додатку 4.4.5
На карті (схемі) позначаються (в таблицях) основні показники з видів НС по районах:
загальна кількість населення (працівників);
розрахунок кількості транспорту, що залучається для евакуаційних перевезень за видами НС;
кількість техніки та особового складу, що залучається для оповіщення евакуаційних органів і населення (працівників);
безпечні райони (пункти) розміщення евакуйованого населення (працівників);
термін проведення евакуації;
кількість техніки та особового складу, що залучається для регулювання руху на маршрутах евакуації;
охорони громадського порядку при проведенні евакуаційних заходів;
кількість техніки та особового складу, що залучається для надання медичної допомоги.
Таблиці до Плану розробляються у форматі А-4, або А-3 (при необхідності) та в кожному розділі чітко визначається: кількість районів евакуації населення (працівників), кількість населених пунктів та їх найменування, кількість евакуйованого населення (працівників), місця збору та посадки евакуйованого населення (працівників) на автомобільний, залізничний і водний транспорт, пункти висадки, станції призначення, безпечні райони розміщення та маршрути до них.
При розробленні Плану передбачається розділ часткової евакуації населення (працівників) з відповідними розрахунками.
План приймання і розміщення евакуйованого населення (працівників) у безпечному районі розробляється евакуаційною комісією місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на території якого планується розміщення евакуйованого населення (працівників).
Евакуйоване населення (працівники) розміщується у придатних для проживання будівлях, які у зимовий період опалюються.
У Плані прийняття та розміщення евакуйованого населення (працівників), у текстовій частині, зазначаються:
порядок оповіщення посадових осіб, які відповідають за приймання евакуйованого населення (працівників);
кількість евакуйованого населення (працівників) за віковими категоріями, яке прибуває у район (пункт) розміщення;
кількість і найменування територій (об'єктів) евакуйованих у район (місто), їх розподіл за районами у місті, сільськими і селищними радами, населеними пунктами (вказуються території (об'єкти), їх кількість та кількість населення (працівників), яке евакуюється з цих територій (об'єктів), розподіл за безпечними районами);
чисельність населення (працівників), яке проживає на відповідній території, де планується розміщувати евакуйоване населення (працівників);
будівлі, споруди, які плануються для розміщення населення (працівників) евакуйованих об'єктів;
пункти висадки евакуйованого населення (працівників), вказуються конкретні місця тимчасового розміщення та кількість евакуйованого населення (працівників), яке прибуває на пункт висадки;
розміщення ПЕП;
порядок і терміни доставки евакуйованого населення (працівників) з ПЕП до районів (пунктів) розміщення;
порядок розміщення евакуйованого населення (працівників);
порядок забезпечення евакуйованого населення (працівників) продуктами харчування, водою, предметами першої необхідності, медичним та іншими видами обслуговування (визначаються місця розташування груп забезпечення).
На карті (схемі) до Плану приймання та розміщення евакуйованого населення (працівників) позначаються:
пункти висадки евакуйованого населення (працівників), залізничні станції висадки;
місця розгортання ПЕП;
кількість населення (працівників), яке прибуває на ПЕП;
розподіл евакуйованих територій (об'єктів) за районами (пунктами) розміщення;
місця розміщення евакуаційних органів і термін приведення їх у готовність до приймання евакуйованого населення (працівників);
схема зв'язку, оповіщення та управління.
План приймання і розміщення евакуйованого населення (працівників) підписується головою евакуаційної комісії та затверджується керівником відповідного місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування.
План приймання і розміщення евакуйованого населення (працівників) включає розділ транспортного забезпечення евакуації, в якому зазначається:
кількість транспортних засобів кожного виду і термін їх подачі до пунктів посадки, від яких транспортних підприємств залучаються транспортні засоби;
кількість населення (працівників), яке вивозиться (вказується загальна чисельність по кожному пункту посадки);
терміни відправлення евакуйованого населення (працівників) у безпечні райони (вказуються місця посадки та час відправлення);
терміни прибуття евакуйованого населення (працівників) до пунктів висадки (вказується час прибуття у пункти висадки);
маршрути руху транспортних засобів (вказується кількість маршрутів та їх номери);
кількість рейсів (вказується кількість людей по рейсам та кількість транспортних засобів);
порядок вивезення евакуйованого населення (працівників) з пунктів висадки до пунктів розміщення (кількість автотранспортних засобів, від яких, автомобільних підприємств виділяються, час прибуття до пункту висадки, маршрути руху автотранспорту до пунктів розміщення)
При здійсненні евакуації в межах Автономної Республіки Крим, своєї області, району, району міста, селища план приймання евакуйованого населення (працівників) окремо не відпрацьовується, але у План евакуації населення (працівників) включаються усі розділи текстуальної частини плану приймання евакуйованого населення (працівників) та відображаються на карті (схемі).
Для транспортного забезпечення евакуаційних заходів залучається у мирний час весь транспорт, що є на відповідній адміністративній території за заявками міністерств (відомств), уповноважених органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст до відповідних транспортних органів.
Плани евакуації населення (працівників) у воєнний час розробляються завчасно текстуально з додатком карти (схеми) за формою і змістом як у мирний час.
Робітники та службовці підприємств, які продовжують у воєнний час виробничу діяльність у містах і небезпечних районах, після вивезення і розміщення в позаміській зоні, позмінно виїжджають у міста і небезпечні райони для роботи на своїх підприємствах. Після закінчення робочої зміни вони повертаються в позаміську зону на відпочинок.
Робітники і службовці підприємств, які не зупиняють у воєнний час роботу в містах і небезпечних районах, розміщуються в позаміській зоні з таким розрахунком, щоб час на перевезення їх до місця робот і назад не перевищував 4 години.
Евакуйоване населення (працівники) розміщується в позаміській зоні в громадських будівлях, у житлових будинках, які належать органам виконавчої влади, міністерствам, відомствам, житлово-будівельним кооперативам і громадянам на правах особистої власності, в опалюваних будинках дач.
Виконавчими комітетами районних і міських рад народних депутатів видаються ордера евакуйованим об'єктам на право заняття громадських будівель та приміщень у позаміський зоні згідно з додатком 4.4.6.
На все населення (працівників), які підлягають евакуації, складаються списки згідно з додатком 4.4.7 в трьох екземплярах:
перший залишається на об'єкті або житлово-експлуатаційній конторі;
другий направляється на ЗЕП при здійсненні евакуації;
третій направляється евакуаційній комісії.
Списки складаються по об'єктах та ЖЕК і уточнюються при одержанні розпорядження на проведення евакуації.
Не зайняті у виробництві члени сімей робітників та службовців заносяться до списку за місцем роботи останніх.
Евакуація населення (працівників) здійснюється комбінованим способом, який передбачає вивезення основної частини населення (працівників) з міст і небезпечних районів усіма видами транспорту в поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення (працівників) пішки.
Транспортом вивозяться:
робітники і службовці підприємств, які в особливий період продовжують виробничу діяльність у містах і небезпечних районах;
населення, яке не може пересуватися пішки (вагітні жінки та жінки з дітьми до 10-ти років, хворі, жінки старші 60-ти років і чоловіки старші 65-ти років, інваліди).
Організація транспортного забезпечення покладається на органи управління залізничного, автомобільного, водного та авіаційного транспорту.
Органи управління транспортом забезпечують транспортними засобами виконання заходів цивільного захисту:
проведення розвідки зон (районів) надзвичайних ситуацій, маршрутів вивезення населення (працівників) у безпечні райони;
вивезення населення (працівників) з районів бойових дій, зон радіоактивного, хімічного забруднення, катастрофічного затоплення місцевості та стихійного лиха;
вивезення уражених, поранених з осередків (районів) ураження до лікувальних установ;
перевезення працюючих змін підприємств, що продовжують виробничу діяльність у містах;
перевезення спеціалізованих і невоєнізованих формувань сил цивільної оборони до осередків (районів) надзвичайних ситуацій;
перевезення матеріалів і устаткування для забезпечення проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій.
Для здійснення евакуаційних заходів в особливий період залучаються усі види транспорту (автомобільний, залізничний, водний, авіаційний) незалежно від їх відомчої належності і не задіяного для забезпечення заходів з мобілізації та розгортання Збройних Сил України.
Для виконання завдань евакуаційних перевезень на базі автопідприємств створюються невоєнізовані автомобільні формування цивільної оборони:
автомобільні колони для перевезення населення (АКН);
автомобільні колони для перевезення вантажів (АКВ);
автомобільні колони для перевезення сільськогосподарських тварин (АКТ);
автомобільні санітарні колони (АСК).
Для вивезення населення (працівників) з міст може використовуватись автомобільний транспорт, який належить міським автопідприємствам і установам. При його нестачі за рішенням начальника цивільної оборони області залучається автотранспорт сільських районів.
Автомобільний транспорт сільських районів, а при необхідності частина міського транспорту, використовується в основному для вивезення населення (працівників) з приймальних евакуаційних пунктів і пунктів висадки до місць розміщення в позаміській зоні.
Для евакуації населення (працівників) залізничним транспортом формуються евакуаційні поїзди з пасажирських і вантажних вагонів зі збільшенням до гранично можливих норм кількості вагонів.
Водний транспорт залучається в першу чергу для вивезення робітників і службовців морських (річкових) підприємств та членів їх сімей, а також робітників і службовців інших підприємств та населення, яке проживає поблизу портів (причалів).
Легкові автомобілі, катери, моторні човни, що знаходяться в приватній власності, використовуються, як правило, для вивезення членів сім'ї власників цього транспорту за погодженням зі службою охорони громадського порядку та безпеки дорожнього руху.
Повітряний транспорт використовується для вивезення на далеку відстань оперативних груп, працівників науково дослідних інститутів і конструкторських бюро, діяльність яких переноситься в нові безпечні райони (місця), а також населення (працівників), яке евакуюється з важкодоступних районів (місць).
Перевезення працюючих змін підприємств, що продовжують виробничу діяльність у воєнний час у містах, планується і здійснюється з урахуванням змінного графіку роботи підприємств.
Вивезення матеріальних цінностей планується центральними, місцевими органами виконавчої влади транспортними засобами, які непридатні для перевезення людей, а також тими, які звільнюються по мірі завершення евакуації населення (працівників).
Кількість транспортних засобів для здійснення евакуаційних заходів визначається транспортними органами за заявками міністерств, відомств, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, об'єктів.
Для вирішення завдань, які можуть виникнути в ході здійснення евакуації, необхідно планувати резерв автотранспортних засобів і визначити порядок його використання.
Плани евакуації населення (працівників) повинні бути узгоджені з планами функціонування господарства держави в особливий період у частині використання природних ресурсів, матеріально-технічних засобів, транспортних засобів і комунікацій, розміщенням та забезпеченням життєдіяльності евакуйованого населення (працівників) у позаміській зоні.
Центральні органи виконавчої влади. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення евакуації населення (працівників) з районів небезпечних для проживання га матеріальних цінностей, які мають важливе державне, господарське і культурне значення.
4.4.4. Порядок проведення евакуації населення (працівників)
Проведення організованої евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом:
планування евакуації населення (працівників);
визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення (працівників);
організації оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації;
організації управління евакуацією;
всебічного життєзабезпечення в безпечних районах розміщення евакуйованого населення (працівників);
навчання населення (працівників) діям під час проведення евакуації.
З отриманням розпорядження (сигналу) про проведення евакуації керівники центральних органів виконавчої влади. Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласних, районних, міських державних адміністрацій, керівники об'єктів, організовують оповіщення населення (працівників) відповідних адміністративних територій, об'єктів про початок евакуації.
При оповіщенні населенню (працівникам) повідомляється час прибуття на ЗЕП.
Населення (працівники), яке підлягає евакуації, до визначеного часу самостійно міським транспортом прибуває на ЗЕП і проходить реєстрацію На ЗЕП населення (працівники), яке евакуюється транспортом, розподіляється по вагонах (автомашинах, суднах) та організовано направляється на пункти посадки. Населення (працівники), яке підлягає евакуації пішим порядком, формується у колони та виводиться на вихідні пункти маршрутів.
Піші колони формуються за об'єктами господарювання, чисельність колони не повинна перевищувати 1000 осіб. Швидкість руху колони планується 2-3 км/год., дистанція між колонами до 500 метрів. Величина добового переходу може складати 20-30 км, тривалість привалів складає:
малих-10-15 хвилин;
великих-1-2 години.
Малі привали призначаються кожні 1-1,5 години руху, великий - на початку другої половини добового переходу, як правило, за межами зон (районів) можливих негативних факторів надзвичайної ситуації.
Керівники центральних органів виконавчої влади. Автономної Республіки Крим, областей, міст, районів, об'єктів уточнюють підлеглим завдання і порядок проведення запланованих евакуаційних заходів з урахуванням обстановки, що склалася, керують евакуацією, організовують роботу служб цивільного захисту щодо всебічного забезпечення евакуаційних заходів, організовують взаємодію з сусідніми областями з питань розміщення на їх території евакуйованого населення (працівників) доповідають по інстанції про хід евакуації.
Голови евакуаційних комісій уточнюють завдання керівникам об'єктів, ЖЕК з проведення евакуаційних заходів, розгортають ЗЕП і контролюють діяльність об'єктів і ЖЕК з оповіщення населення (працівників), своєчасність збору населення (працівників) та відправлення його у безпечні райони. Разом з керівниками транспортних органів розгортають роботу пунктів посадки, уточнюють порядок використання міського транспорту для доставки населення (працівників) на ЗЕП і пункти посадки, ставлять завдання начальникам маршрутів евакуації пішим порядком та вручають їм схеми здійснення маршу, керують формуванням піших колон і виведенням їх на вихідні пункти, підтримують зв'язок з приймальними пунктами в безпечних районах, інформують їх про відправлення піших колон, поїздів, автоколон, суден, склад та кількість евакуйованого населення (працівників). Висилають у райони розміщення своїх представників для вирішення питань приймання, розміщення та захисту евакуйованого населення (працівників).
Керівники та голови евакуаційних комісій територій (об'єктів), ЖЕК уточнюють номери залізничних потягів, автомобільних колон і суден, які призначені для евакуації населення (працівників) згідно з Планом евакуації, здійснюють оповіщення населення (працівників), організовують його збір і реєстрацію на ЗЕП, (формують піші колони, уточнюють маршрути руху піших колон, вихідні пункти та порядок виходу до них, інструктують начальників піших колон, начальників ешелонів та старших автомобільних колон, забезпечують їх виписками зі схеми маршу та засобами зв'язку, організовують, відправлення піших колон, посадку населення (працівників) на транспорт і відправлення його в безпечні райони, надають допомогу місцевим органам виконавчої влади безпечних районів у розміщенні прибуваючого населення (працівників).
Керівники міністерств та відомств уточнюють завдання посадовим особам, які відповідають за евакуацію міністерства (відомства) у позаміські пункт управління, керують евакуацією центрального апарату та підвідомчих організацій, контролюють хід евакуації робітників і службовців об'єкт;, підпорядкованих міністерству (відомству).
Начальники ЗЕП здійснюють оповіщення та збір особового складу пункту уточнюють його обов'язки, підтримують зв'язок з начальниками пунктів посадки і закріплених об'єктів. При зміні часу виходу піших колон, подачі і відправлення транспорту уточнюють графіки відправлення населення (працівників), організовують приймання та реєстрацію прибуваючого населення (працівників), його відправлення на вихідні пункти піших маршрутні на пункти посадки на транспортні засоби.
Начальники піших колон прибувають на ЗЕП і разом з адміністрацією ЗЕП і формують колони, виводять їх у вихідні пункти, доповідають начальникам маршрутів та з їх дозволу починають рух по маршрутах, у ході руху підтримують дисципліну та порядок у колоні, доповідають начальнику маршруту про проходження пунктів регулювання і прибуття па ППЕ.
Начальники ешелонів та старші автомобільних колон прибувають на ЗЕП і разом з його адміністрацією розподіляють населення (працівників) по вагонах (автомашинах, суднах) організовують пересування населення (працівників) від ЗЕП до місць посадки та посадку його у транспортні засоби, під час руху підтримують дисципліну серед евакуйованого населення (працівників), контролюють дотримання ними заходів безпеки та правил проїзду на транспорті.
Адміністрація пунктів посадки, начальники станцій, портів та пристаней з прибуттям евакуйованого населення (працівників) до місць посадки разом з представниками керівництва об'єктів здійснюють організовану посадку населення (працівників) у вагони (судна) та забезпечують своєчасне відправлення поїздів (суден) у безпечні райони. У випадку затримки подачі транспорту негайно інформують про це начальників ЗЕП.
Евакуаційні комісії безпечних районів приводять у готовність пункти висадки населення (працівників), уточнюють чисельність прибуваючого населення (працівників) та порядок подачі транспорту, призначеного для його вивезення в безпечні райони розміщення.
У разі виникнення аварії на хімічно або радіаційно-небезпечному об'єкті евакуація населення (працівників) здійснюється у два етапи:
перший — від місця знаходження людей до межі зони забруднення;
другий — від межі зони забруднення до пункту розміщення евакуйованої о населення (працівників) в безпечних районах.
На межі зони забруднення в ППЕ здійснюється пересадка евакуйованого населення (працівників) з транспортного засобу, який рухався забрудненою місцевістю, на незабруднений транспортний засіб.
Забруднений транспортний засіб використовується для перевезення населення (працівників) тільки забрудненою місцевістю.
Голови районних, міських державних адміністрацій, органів самоврядування безпечних районів приводять у готовність евакуаційні та транспортні органи, організовують подачу транспорту до пунктів висадки для вивезення населення (працівників), а також розвідку маршрутів евакуації та регулювання дорожнього руху, забезпечують приймання та розміщення прибуваючого населення (працівників).
Евакуація населення (працівників) із зон можливого катастрофічного затоплення здійснюється, у першу чергу, з населених пунктів, що знаходяться поблизу гребель, хвиля прориву може досягти яких менше ніж за 4 години, а з інших населених пунктів — за наявності безпосередньої загрози їх затоплення.
Інформаційне забезпечення евакуйованого населення (працівників) про порядок дій у різних ситуаціях та про оперативну обстановку здійснюється уповноваженим органом територіального управління з питань цивільного захисту з використанням для цього системи оповіщення, засобів радіомовлення та телебачення із залученням, у разі потреби, сил і засобів органів МВС.
Евакуйовані громадяни (працівники) повинні мати при собі паспорт, свідоцтво про народження, військовий квиток, документ про освіту, трудову книжку або пенсійне посвідчення, гроші та цінності, продукти харчування і воду на три доби, постільну білизну, необхідний одяг, взуття загальною вагою не більше як 50 кг на кожного члена сім'ї. Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню або пришивається до одягу записка, де зазначається прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також ім'я та по батькові матері та батька.
4.4.5. Завдання основних видів забезпечення евакуаційних заходів
Розвідка:
своєчасне отримання достовірних даних з радіаційної, хімічної, пожежної, медичної, біологічної, ветеринарної, обстановки у небезпечних районах, на маршрутах евакуації і у безпечних районах розміщення евакуйованого населення (працівників).
Рішення на проведення евакуації може бути прийнято тільки на підставі повних та достовірних даних всіх видів розвідки.
Транспортне забезпечення:
підтримання у постійній готовності транспортних органів, сил та засобів,
що залучаються до виконання евакуаційних перевезень;
максимальне використання можливостей усіх видів транспортних засобів для організації виконання у короткі терміни евакуаційних перевезень;
забезпечення сталої роботи транспорту, відновлення транспортних засобів, які беруть участь у здійсненні евакуаційних перевезень;
забезпечення безперервного управління евакуаційними перевезеннями.
Інженерне забезпечення:
інженерне обладнання ЗЕП, ППЕ, ПЕП, пунктів посадки, висадки, маршрутів евакуації;
проведення робіт з покращення стану доріг та посилення мостів, забезпечення проходження автотранспортних колон у важко прохідних місцях;
забезпечення евакуйованого населення (працівників) питною водою.
Медичне забезпечення:
проведення організаційних, лікувальних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;
своєчасне надання медичної допомоги ураженим і хворим у ході евакуації;
запобігання виникненню та розповсюдженню масових інфекційних хвороб;
підготовка та здійснення санітарної обробки населення (працівників);
контроль за санітарно-гігієнічним станом місць тимчасового та постійного розміщення евакуйованих;
організація лабораторного контролю за якістю питної води та харчових продуктів;
своєчасне виявлення інфекційних хворих, їх ізоляція та госпіталізація.
Матеріально-технічне забезпечення:
організація технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, які використовуються для здійснення евакуаційних перевезень, забезпечення запасними частинами;
забезпечення пально-мастильними матеріалами транспортних засобів, залучених до евакуаційних перевезень;
забезпечення евакуйованого населення (працівників) продуктами харчування та предметами першої необхідності.
Радіаційний та хімічний захист:
організація і проведення радіаційної та хімічної розвідки;
забезпечення населення (працівників) засобами радіаційного та хімічного захисту;
використання засобів колективного захисту населення (працівників) від радіаційної та хімічної небезпеки;
проведення дозиметричного та хімічного контролю;
підготовка та проведення спеціальної обробки одягу та транспорту.
Зв'язок та оповіщення:
своєчасне доведення розпорядження (сигналу) до керівного складу ЦЗ та евакуаційних органів всіх рівнів про проведення евакуації;
оповіщення населення (працівників) про початок евакуації;
доведення сигналів ЦЗ до населення в ході проведення евакуації;
забезпечення стійкого управління в ході проведення евакуації з використанням діючих загальнодержавних та відомчих мереж зв'язку з усіма ланками сил ЦЗ.
Охорона громадського порядку і безпеки дорожнього руху:
забезпечення охорони громадського порядку на ЗЕП, ПЕП, ППЕ, пунктах посадки та висадки, на маршрутах евакуації та в безпечних районах розміщення;
охорона особливо важливих об'єктів у період евакуації населення (працівників);
регулювання дорожнього руху та забезпечення безпеки дорожнього руху на міських та позаміських маршрутах евакуації;
боротьба зі злочинністю у містах, на маршрутах евакуації та районах розміщення.
Інформаційне забезпечення:
інструктування населення (працівників) про порядок дій на різних етапах евакуації, інформування його про обстановку, що склалася;
виготовлення пам'яток та інструкцій щодо дій населення (працівників) при отриманні розпорядження на евакуацію;
інформування населення безпечного району про порядок розміщення евакуйованого населення (працівників).
Для кожного виду забезпечення розробляюся обґрунтовані розрахунки, конкретно визначаються сили та засоби, які залучаються для забезпечення евакуаційних заходів у випадку виникнення незвичайної ситуації, органи управління, посадові особи, які відповідають за сигналізацію виду забезпечення, терміни виконання завдань, місця розміщене підприємств, установ та організацій, які здійснюють забезпечення.
Питання для самоконтролю.
1. Мета планування і здійснення евакуаційних заходів?
2. Коли здійснюється часткова евакуація?
3. Які категорії населення завчасно вивозяться при частковій евакуації?
4. Для чого створюються евакуаційні органи?
5. Склад евакуаційних органів?
6. Яка відповідальність накладається на евакуаційні комісії при організації евакозаходів?
7. Призначення ЗЕП?
8. Де розгортаються ППЕ?
9. Мета планування евакуації?
10. Що зазначається у плані евакуації?
11. Що повинні мати при собі евакуйовані громадяни (працівники)?
12. Основні види забезпечення евакуаційних заходів?
4.5. Інженерний захист територій
4.5.1. Зміст інженерного захисту територій.
Під час проектування і експлуатації споруд та інших об'єктів господарчої діяльності , наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення та довкілля, з метою запобігання виникненню НС, а також створення умов безпечного проживання населення на території з підвищеним ризиком виникнення НС, обов'язково розробляються і здійснюються інженерно-технічні заходи цивільного захисту (цивільної оборони) (ІТЗ ЦЗ (ЦО)) які спрямовані на:
захист населення, зниження можливих втрат та збитків від наслідків НС;
підготовку об'єктів до сталого функціонування в умовах НС;
забезпечення готовності для проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР) та ліквідації наслідків НС.
Інженерно-технічні заходи повинні передбачати [10,11]:
врахування під час розроблення генеральних планів забудови населених пунктів і ведення містобудування можливих проявів небезпечних і катастрофічних явищ;
раціональне розміщення ОПН з урахуванням можливих наслідків їх діяльності у разі виникнення аварій для безпеки населення і довкілля;
будівництво споруд, будинків, будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;
розроблення і здійснення заходів безаварійного функціонування ОПН;
створення комплексної схеми захисту населених пунктів та об'єктів господарювання від небезпечних природних процесів;
розроблення і здійснення регіональних та місцевих планів запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;
організацію будівництва протизсувних, протиповіневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення.
Обсяги та зміст ІТЗ ЦЗ (ЦО) визначаються в залежності від груп міст (особливої, першої, другої, третьої) та категорій ОГД з цивільної оборони (особливої важливості, першої, другої) відповідно до вимог нормативно-правових актів з урахуванням зонування територій за ознаками характеру та масштабів можливих катастроф і стихійних лих, а також можливих наслідків застосування засобів масового ураження.
При плануванні та реалізації ІТЗ ЦЗ (ЦО) визначаються наступні небезпечні зони:
зона можливих руйнувань (повних, сильних, середніх, слабких);
зона можливого радіоактивного зараження (забруднення);
зона можливого хімічного зараження - частина території міста біля ХНО на якої при руйнуванні ємностей з НХР ймовірно виникнення концентрації НХР з масовим ураженням незахищених людей;
зона можливого катастрофічного затоплення - частина території міста на якої у разі можливого затоплення ймовірні масові втрати людей, руйнування будинків споруджень.
4.5.2. Заходи інженерного захисту при проектуванні та будівництві підприємств та міст
Подальший розвиток діючих промислових підприємств повинен здійснюватися за рахунок їхньої реконструкції і технічного переоснащення з урахуванням нормативних документів [4,9,12,15,17].
Нові промислові підприємства не повинні розміщатися у зонах можливих сильних руйнувань, можливого катастрофічного затоплення, а також у регіонах і містах, де будівництво і розширення промислових підприємств заборонені або обмежені, за винятком підприємств, необхідних для безпосереднього обслуговування населення, а також для потреб промислового, комунального і житло-цивільного будівництва в місті.
Групи нових промислових підприємств і окремих економічно важливих об'єктів слід розміщати в економічно перспективних малих і середніх містах, селищах і сільських населених пунктах.
Будівництво нових портів і судноремонтних заводів здійснюється поза зонами можливих руйнувань, поза зонами можливого катастрофічного затоплення. Розробка генеральних планів зазначених об'єктів повинна провадитися з урахуванням максимального використання природних умов, що зменшують вплив вражаючих факторів сучасних засобів ураження.
При проектуванні нових аеропортів цивільної авіації, приймальних та передаючих радіоцентрів, обчислювальних центрів, а також тваринницьких комплексів і ферм їхнє розміщення слід передбачати поза зонами можливих руйнувань і зон можливого катастрофічного затоплення. Крім того, такі об'єкти повинні розміщатися на безпечній відстані від об'єктів, що можуть бути джерелами вторинних факторів ураження (хімічні підприємства, АЕС, сховища НХР, нафти, нафтопродуктів, газів і тлі.).
Поза зонами можливих руйнувань і зон можливого катастрофічного затоплення слід розміщати бази Державного резерву, склади республіканського й обласного значення, склади і бази матеріально-технічного постачання міністерств і відомств, а також склади матеріалів і устаткування для проведення відбудовних робіт.
Будівництво нових баз, розподільних холодильників і інших сховищ, призначених для збереження товарів поточного постачання населення , повинно здійснюватися в обсязі, що не перевищує потреб у складських ємностях для збереження запасів цих товарів відповідно до норм, установлюваними KM України, Радою Міністрів АР Крим, обласними, міст Києва та Севастополя держадміністраціями за узгодженням із заінтересованими організаціями.
Будівництво нових баз і складів повинно здійснюватися в обсязі, що не перевищує потреби в складських ємностях, призначених для постачання матеріальними ресурсами промислових підприємств цих міст по установлених нормах.
Продовольчі склади, призначені для поточного постачання населення продуктами харчування, слід розміщати на околицях цих міст. Не припускається концентрація в одному місці продовольчих складів, що постачають населення міста основними видами продуктів харчування.
Продовольчі склади, розподільні холодильники і склади непродовольчих товарів першої необхідності обласного і державного значення, а також сховища товарів, призначених для постачання населенню міст повинні розміщатися поза зонами можливих сильних руйнувань і зон можливого катастрофічного затоплення.
У зонах можливого катастрофічного затоплення значних водоймищ, вже існуючих, що будуються або плануються до будівництва як правило, не припускається будівництво нових міських і сільських поселень, а також об'єктів, що мають важливе економічне або оборонне значення. Таке будівництво припускається лише у виняткових випадках і з проведенням відповідних захисних заходів.
Лікарні відновлювального лікування для видужуючих, онкологічні, туберкульозні і психіатричні лікарні, а також пансіонати (за винятком пансіонатів для старих і профілакторіїв для працюючих), будинки та бази відпочинку, санаторії, туристичні бази і притулки, шкільні, спортивні і молодіжні табори що функціонують протягом року і короткотермінового функціонування, підсобні господарства промислових підприємств, а також кооперативно-садівничі товариства, як правило, повинні розміщатися в заміській зоні. Розвиток мережі зазначених господарств, закладів і кооперативно-садівничих товариств у заміській зоні повинно здійснюватися з урахуванням використання їх у воєнний час для розміщення населення, що евакуюється з міст, і розгортання лікувальних закладів.
Лікувальні заклади, що розгортаються у особливий період, також повинні розміщатися в заміській зоні в пристосованих для них капітальних громадських будівлях і спорудах, що функціонують протягом року (загальноосвітніх школах, професійно-технічних училищах, технікумах, школах-інтернатах, санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах, туристичних базах і кемпінгах, готелях і мотелях, шкільних таборах, базах відпочинку трудящих, адміністративних будинках, палацах культури і клубах), що мають загальну площу не менше 2000 м2.
У підземних гірських виробітках при технічній можливості й економічній доцільності слід розміщати об'єкти і виробництва, що мають важливе оборонне і господарське значення, бази державних матеріальних і продовольчих резервів, розподільні холодильники, склади рідкого палива й інших стратегічних матеріалів і сировини.
У проекті генерального плану міста оборонного значення, а також у проекті детального планування, у проекті (робочому проекті) забудови мікрорайону, кварталу, містобудівного комплексу або групи громадських будинків і споруд, в проектах (робочих проектах) підприємств промисловості, енергетики, транспорту і зв'язку зазначеного міста розробляється план "жовтих ліній" - максимально припустимих меж зон можливого поширення завалів житлової та громадської забудови, промислових, комунально-складських будинків, розташованих, як правило, уздовж міських магістралей. Відстані між будинками, розташованими по обидва боки магістральних вулиць, приймаються рівними сумі їхніх зон можливих завалів і ширини шляху, що не завалюються у межах "жовтих ліній".
При плануванні та забудові нових, розширенні і реконструкції існуючих міст оборонного значення зелені насадження (парки, сади, бульвари) і вільні від забудови території міста (водойми, спортивні майданчики і т.п.) слід зв'язувати в єдину систему, що забезпечує поділення території міста протипожежними розірваннями шириною не менше 100 м на ділянки площею не більш 2,5 км2 при переважній забудові будинками і спорудами І, II, III, Ша ступенів вогнестійкості і не більш 0,25 км2 при переважній забудові будинками ІІІ6, IV, ІУа, V ступенів вогнестійкості.
Магістральні вулиці міст повинні прокладатися з урахуванням забезпечення можливості виходу по ним транспорту з житлових і промислових районів на заміські шляхи не менше чим по двох напрямках. Зазначені магістралі повинні мати перетинання з іншими магістральними автомобільними і залізничними шляхами в різних рівнях.
При проектуванні внутрішньоміської транспортної мережі міст слід забезпечувати надійне сполучення між окремими житловими і промисловими районами, вільний прохід до магістралей стійкого функціонування, що веде за межі міста, а також найбільш короткий і зручний зв'язок центру міста, міських житлових і промислових районів із залізничним і автобусними вокзалами, вантажними станціями, річковими і морськими портами, аеропортами.
При проектуванні транспортної мережі необхідно передбачати дублювання шляхів сполучення по території міста і прилягаючому району.
У містах оборонного значення перетинання вулиць і автомобільних доріг у різних рівнях із залізницями, а також автомобільних шляхів між собою повинні мати дублюючі запасні переїзди в одному рівні на відстані не менше 50м від шляхопроводу.
При плануванні та забудові нових і розвитку існуючих міст нові сортувальні залізничні станції і вузли слід розміщати за межами зон можливих сильних руйнувань і зон можливого катастрофічного затоплення.
Гаражі для автобусів, вантажних і легкових автомобілів міського транспорту, виробничо-ремонтні бази прибиральних машин, тролейбусні депо і трамвайні парки міст оборонного значення повинні розміщатися розосереджено і переважно на околицях міст або в підземній частині міста.
У містах і на окремо стоячих об'єктах необхідно передбачати обладнання штучних водойм із можливістю використання їх для гасіння пожеж. Ці водойми слід розміщати з урахуванням наявних природних водойм і під'їздів до них. Загальну місткість водойм необхідно приймати з розрахунку не менше 3000 м3 води на 1 км2 території міста (об'єкта).
На території міст через кожні 500 м берегової смуги рік і водойм слід передбачати обладнання пожежних під'їздів, що забезпечують вибір води в будь-який час року не менше чим трьома автомобілями одночасно.
При проектуванні систем водопостачання теплових електростанцій і атомних станцій, розташованих у верхньому або нижньому б'єфі гідровузлів комплексного призначення, рекомендується передбачати можливість технічного водопостачання цих станцій при прориві споруд напірного фронту гідровузлів, а також заходи щодо забезпечення роботи систем водопостачання.
При проектуванні нових і реконструкції діючих водозабірних свердловин, передбачених до використання у особливий період, слід застосовувати заглибні насоси (що з'єднані з електродвигунами). Оголовки свердловини повинні розміщатися в колодязях, що забезпечують у необхідних випадках їхній захист від вражаючих факторів сучасних засобів ураження.
При проектуванні в містах і на об'єктах декількох самостійних водопроводів (комунального і промислового), слід передбачати можливість передачі води від одного водопроводу до іншого з дотриманням санітарних правил.
При будівництві нових водопроводів у містах оборонного значення і на об'єктах особливої важливості, розташованих поза містами, діючі водопроводи і головні споруди рекомендується зберігати для можливого використання в якості резервних.
При проектуванні технічних водопроводів для виробничих потреб міст і об'єктів, необхідно забезпечувати можливість їхнього використання для цілей пожежогасіння.
При проектуванні нових і реконструкції діючих газових мереж міст слід передбачати можливість відключення як міст у цілому, так і окремих районів (ділянок) міст за допомогою пристроїв, що спрацьовують від надмірного тиску ударної хвилі.
При проектуванні нових і реконструкції діючих систем газопостачання в містах необхідно передбачати в основних вузлових точках (на виході з газорозподільних станцій, перед опорним газорозподільними пунктами, а також на відводах до об'єктів) установку пристроїв, що спрацьовують на відключення від надмірного тиску ударної хвилі, а також обладнання перемичок між тупиковими газопроводами.
Енергетичні споруди й електричні мережі повинні проектуватися з урахуванням забезпечення стійкого енергопостачання міст і об'єктів (об'єктів Міноборони, підприємств оборонних галузей промисловості, а також метрополітенів, приміських ділянок залізниць, газо-і водопостачання, лікувальних закладів і інших особо важливих об'єктів) в умовах мирного і воєнного часу.
При проектуванні схем зовнішнього електропостачання міст необхідно передбачати їхнє електропостачання від декількох незалежних і територіально рознесених джерел живлення (електростанції і підстанцій), частина з яких повинна розташовуватися за межами зон можливих руйнувань. При цьому зазначені джерела і їхні лінії електропередачі повинні знаходитися на відстані одне від одного, як правило, що виключає можливість їхньої одночасної відмови.
У проектах на будівництво нових, реконструкцію і розширення існуючих атомних станцій повинні передбачатися системи сигналізації для передачі сигналів про аварії на станції в місцеві органи з питань цивільного захисту, а також локальні системи для виявлення рівня радіаційного забруднення навколишнього середовища й оповіщення робочого персоналу і населення, що мешкає в зонах можливого небезпечного радіоактивного забруднення (зараження).
Проектування будівель, споруд, устаткування і конструкцій атомних станцій, відмова яких може призвести до неприпустимого по діючих санітарних нормах рівня опромінення населення, слід здійснювати відповідно до вимог Загальних положень забезпечення безпеки атомних станцій при проектуванні, будівництві й експлуатації.
При проектуванні і будівництві гідровузла в каскаді повинні бути передбачені заходи, що забезпечують стійкість споруд напірного фронту при проходженні хвилі прориву в результаті руйнування вище розташованих гідровузлів, а також умови пропускання зазначеної хвилі через фронт цих споруд з урахуванням попереднього форсованого спрацювання водоймищ.
На існуючих і проектованих гідровузлах необхідно передбачати при відповідному обгрунтуванні проведення в особливий період попереднього форсованого спрацювання водоймищ.
При проектуванні шлюзів на магістральних водяних шляхах повинна бути передбачена можливість подачі до них електроенергії від пересувного джерела живлення. Керування роботою шлюзу з центрального пульта повинно дублюватись місцевими постами керування.
При проектуванні судноплавних шлюзів повинна враховуватися необхідність проводки через них судів при зниженому рівні водоймища.
Магістральні кабельні і радіорелейні лінії зв'язку, що йдуть в одному географічному напрямку, повинні, як правило, проектуватися по рознесених трасах, що не потрапляє в ті самі зони можливого руйнування або катастрофічного затоплення.
При проектуванні нових або реконструкції існуючих автоматичних телефонних станцій (АТС) міст необхідно передбачати:
прокладку кабелів міжшафних зв'язків із розрахунком передачі частини абонентської ємності з кожного району АТС у сусідні райони;
прокладку сполучних кабелів від відомчих АТС до найближчих розподільних шаф міської телефонної мережі;
установку на АТС спеціальної апаратури циркулярного виклику і дистанційного керування засобами оповіщення при виконанні завдань цивільного захисту.
У містах при проектуванні міських запасних пунктів керування необхідно передбачати розміщення в них захищених вузлів зв'язку. Від пунктів керування ОГД до цих вузлів зв'язку повинні прокладатися підземні кабельні лінії зв'язку в обхід наземних комутаційних пристроїв.
Приймальні та передаючі радіостанції (радіоцентри), вузлові станції магістральних радіорелейних ліній (прямої видимості і тропосферного розсіювання) і наземні станції космічного зв'язку з виділенням телефонних каналів, а також приймальні та передаючі радіостанції, повинні розміщатися поза зонами можливих сильних руйнувань і зон можливого катастрофічного затоплення.
Для передаючих і приймальних радіостанцій (радіоцентрів), що мають загальнодержавне й оборонне значення, необхідно передбачати установку в захищених спорудах короткохвильових передавачів і радіоприймачів з автономними джерелами електропостачання, а також необхідну кількість резервних антен, що швидко розгортаються.
Міські мережі провідного віщання повинні забезпечувати стійку роботу систем оповіщення. При проектуванні цих мереж у містах слід передбачати кабельні лінії зв'язку, пересувні засоби резервування станційних пристроїв, резервні пересувні засоби оповіщення мереж провідного віщання всіх міст і районних центрів.
При проектуванні нових і реконструкції існуючих підземних ліній або ділянок метрополітенів слід передбачати пристосування їх під укриття для захисту населення в мирний і воєнний час. Проектування пристосування метрополітенів для захисту населення здійснюється по завданнях, узгодженим із МНС України і відповідними місцевими органами виконавчої влади.
Питання для самоконтролю.
1. На що спрямовані інженерно-технічні заходи ЦЗ?
2. Що передбачають інженерно-технічні заходи ЦЗ?
3. Назвіть групи міст з ЦЗ (ЦО).
4. Назвіть категорії об'єктів з ЦЗ (ЦО).
5. Назвіть небезпечні зони у межах міст.
4.6. Радіаційний захист
З метою ефективної реалізації завдань ЦЗ, зменшення втрат та недопущення шкоди населенню та територій в разі виникнення НС, пов'язаних з аваріями на радіаційно небезпечних об'єктах, та в разі застування ядерної зброї, центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та підпорядковані їм сили і засоби незалежно від форми власності здійснюють радіаційний захист.
Радіаційний захист включає:
виявлення та оцінку радіаційної обстановки;
організацію та здійснення дозиметричного контролю;
розроблення та запровадження типових режимів радіаційного захисту;
організацію та проведення спеціальної та санітарної обробки;
забезпечення засобами індивідуального та колективного захисту.
Радіаційний захист забезпечується шляхом:
завчасного накопичення і підтримання в постійній готовності засобів радіаційного захисту, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційовано відповідно до зон можливого ураження;
своєчасного впровадження засобів, способів і методів виявлення та оцінки масштабів і наслідків аварій, руйнувань на радіаційно небезпечних об'єктах;
створення уніфікованих засобів захисту, приладів радіаційної розвідки та дозиметричного контролю;
надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів радіаційного захисту;
завчасного пристосування об'єктів комунально-побутового обслуговання і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки населення і спеціальної обробки одягу, майна і транспортних засобів.
розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної обстановки.
4.6.1. Радіоактивне забруднення місцевості при аваріях на АЕС
Специфіка цього забруднення полягає у тому, що радіонукліди залишаються зв'язаними у аерозольних частинах та природно хімічно неактивними, отже, у більшості своєї нерозчинними.
На радіоактивно забрудненій території, де не проводилась рекультивація земель, радіонукліди знаходяться в сантиметровому шарі Грунту. Тому вони легко переносяться вітром, паводковими водами, потрапляють у рівні ґрунтових вод та активно їх забруднюють. Так виникає вторинне забруднення.
Так, при вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу було викинуто близько 450 типів різних радіонуклідів. З них більшість - це короткоживучі ізотопи. Одним з основних, що обумовлював на 50 - 70 % радіоактивність того часу, був радіоактивний йод - 133 з періодом напіврозпаду 8,04 доби. Пізніше було виявлено більш живучі радіонукліди: Ніобій-95, Церій-141, Рутеній-103, Стронцій-89, Цирконій-95, Церій-144, Рутеній-106, Цезій-134, Свинець-210, Стронцій-90, Цезій-137, а також трансуранові елементи: Нептуній, Плутоній, Америцій, Уран, Торій та радіоактивні гази: Ксенон-133, Кріптон-85.
Своєрідний стан викинутих при аварії радіонуклідів був обумовлений тим, що горів графіт з великою температурою, що й обумовило фізико-хімічний стан радіонуклідів. Цю особливість слід враховувати при оцінці екологічних наслідків катастрофи - частинки з новими якостями (оксиди і карбіди деяких рідких металів). Вони дуже важко змиваються з поверхні рослин та грунту. Рослини не спроможні їх поглинути, вони переносяться вітром, поверхневими та ґрунтовими водами, все це створило специфічні типи забруднення.
За оцінкою академіка А. Сахарова - сумарна довготривала дія радіації від зруйнованого реактора адекватна вибуху десятимегатонної водневої бомби.
При аваріях на реакторах енергоблоків АЕС зони можливого радіоактивного забруднення характеризуються дозами опромінення за перший рік після аварії (рад.) та потужністю дози опромінення через 1 годину після аварії (рад/год).
Слід радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС поділяється на п'ять зон (ріс. 46.1.):
Зона М - радіаційної небезпеки, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 5 рад. (0,014 рад/год), на внутрішній - 50 рад. (0,14 рад/год), у середині - 16 рад;
зона А -помірного радіоактивного забруднення , характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 50 рад. (0,14 рад/год), на внутрішній - 500 рад. (1,4 рад/год), у середині - 160 рад;
зона Б - сильного радіоактивного забруднення, характеризується дозою випромінювання на зовнішній межі 500 рад. (1,4рад/год), на внутрішній - 1500 рад. (4,2 рад/год), у середині 866 рад.;
зона В - небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі - 1500 рад. (4,2 рад/год), на внутрішній межі - 5000 рад. (14рад/год ), у середині 2740 рад.;
зона Г - надзвичайно небезпечного радіоактивного забруднення, характеризується дозою опромінення на зовнішній межі - 5000рад. (14рад/год), у середині 9000рад.
Рис. 4.1 Графічне відображення зон можливого радіоактивного зараження місцевості при аваріях на реакторах енергоблоків АЕС
При ліквідації наслідків аварії:
в зоні М (та у рештах зон) - повинні виконуватися основні заходи радіаційної безпеки: радіаційний та дозиметричний контроль, захист органів дихання та шкіри, профілактичний прийом препаратів стабільного йоду, санітарна обробка особового складу сил ЦЗ, дезактивація обмундирування, одягу техніки, будівель, споруд шляхів та інше;
в зоні А - виходячи з умов обстановки необхідно максимально скорочувати час перебування сил ЦЗ та населення на відкритій місцевості. При проведенні робіт (заходів) в межах зони обов'язково захищати органи дихання та шкіру;
в зоні Б - особовий склад сил ЦЗ повинен діяти з використанням броньованої техніки, розміщуватись у захисних спорудах;
в зоні В - дії можливі тільки у сильно захищених об'єктах бойової та іншої техніки. Час на проведення робіт (заходів) необхідно скорочувати до декількох годин. Аварійно-рятувальні роботи проводити з залученням радіаційно-стійкої спеціальної техніки;
в зоні Г - не припустимо допускати майже короткочасне перебування людей.
4.6.2. Радіоактивне зараження місцевості при застуванні ядерної зброї
При ядерному вибуху ізотопи розпилюються до молекулярного, атомного стану. Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води та інших об'єктів навколишнього середовища виникає внаслідок випадіння РР з хмари вибуху.
Високі рівні радіації спостерігаються не тільки в районі вибуху, а й на відстані десятків та сотні кілометрів від епіцентру вибуху. Потрапивши на місцевість, радіоактивні частини діють, як хімічно активні речовини (окислюються, розчиняються, мігрують та інше), переходять з грунту до повітря, води, рослин, таким чином вони ніби розсмоктуються. Проходить природне самоочищення.
Продукти ділення, що випадають з хмари вибуху є сумішшю більше 80-ти ізотопів 35 хімічних елементів середньої частини Періодичної системи елементів Д.І.Менделєєва. Майже всі утворюючі ядра ізотопів перевантажені нейтронами, які нестабільні та зазнають р- розпаду із випусканням у- квантів.
Первинні ядра ділення у подальшому зазнають у середньому три-чотири розпаду та перетворюються у стабільні ізотопи. Таким чином, кожному первинному ядру відповідає власний ланцюг радіоактивних перетворень.
Всього на різних етапах радіоактивного розпаду виникає біля 300 різних радіонуклідів. У грунті переважно виникають радіоактивні марганець, алюміній, натрій, кількість яких пропорційно виходу нейтронів при вибуху.
Масштаби та ступінь радіоактивного зараження місцевості залежить від потужності та виду вибуху, часу, що пройшов з моменту вибуху, метеорологічних умов.
Найбільш впливає на масштаби та ступінь зараження, а також на положення радіоактивного сліду напрямок та швидкість вітру.
Інші метеорологічні фактори незначно впливають на масштаби і ступінь зараження місцевості та можуть лише привести до незначного зниження ступеню зараження окремих територій.
Уражаюча дія радіаційного зараження місцевості визначається зовнішнім опроміненням. Попадання на шкіру або в організм радіоактивних речовин лише в незначній кількості збільшує уражаючій ефект зовнішнього опромінення.
По ступеням зараження та можливим наслідкам зовнішнього опромінення на зараженій місцевості (як в районі ядерного вибуху, так і на сліді хмари) виділяють зони: помірного (А), сильного (Б), небезпечного (В) та надзвичайно небезпечного (Г) зараження.
Зони зараження характеризуються дозами випромінювання на місцевості за час повного розпаду РР, які прийняті рівними для зовнішньої межі зони А - 40 рад., для внутрішньої - 400 рад., для зони Б - 400 та 1200 рад., для зони В - 1200 та 4000 рад., для зони Г - 4000 рад. та у середині - близько 7000 рад.
У зоні А протягом доби після її виникнення відкрито розташований особовий склад сил ЦЗ та населення може отримати дози опромінення, що призведуть до втрати боєздатності (працездатності).
За межами зони А отримання особовим складом сил ЦЗ та населенням при відкритому його розташуванні доз опромінення, що призведуть до втрати боєздатності (працездатності) виключається.
У зоні Б небезпека радіаційних уражень значно більша. При відкритому розташуванні особового складу та населення протягом першої доби після випадіння РР останні отримають значні дози опромінення. При розташуванні населення у кам'яних будівлях втрати його виключаються.
У зоні В важкі радіаційні ураження відкрито розташованого особового складу сил ЦЗ та населення можливі при короткочасних діях, особливо у першу добу її виникнення. Значні ураження можливо спостерігати при розташуванні у кам'яних одноповерхових будівлях. Ураження виключаються при умовах укриття особового складу сил ЦЗ та населення у сховищах та ПРУ.
У зоні Г важкі радіаційні ураження особовий склад ЦЗ та населення, отримає при умовах розташування у кам'яних будівлях. Відкрите перебування на місцевості в цій зоні можливо лише за тиждень після вибуху.
Рис. 4.2 Графічне відображення зон можливого радіоактивного зараження місцевості при застосуванні ядерної зброї
Для прийняття обгрунтованого рішення щодо радіаційного захисту населення, сил ЦЗ та територій, повинно здійснюватись виявлення та оцінка радіаційної обстановки.
4.6.3. Оцінка радіаційної обстановки при аварії на АЕС
Радіаційні аварії на АЕС можуть виникати, як в результаті виходу з ладу технологічного обладнання та технічних систем, а також з недоліків проектних розробок систем безпеки. Характер та масштаби радіоактивного забруднення залежать від типу реактора, ступеню його руйнування, метеорологічних умов та рельєфу місцевості.
Радіоактивні продукти, що обумовлюють радіаційну обстановку в районі розташування АЕС та в зонах радіоактивного забруднення значно впливають на дії сил ЦЗ, функціонування господарських об'єктів та режим проживання населення.
Для визначення впливу радіоактивного забруднення на функціонування населення та територій у разі виникнення аварії з викидом радіоактивних речовин здійснюється виявлення та оцінка радіаційної обстановки [77].
Оцінка радіаційної обстановки може проводитись за даними прогнозу і розвідки.
Прогнозування радіаційної обстановки проводиться на основі гіпотетичних розрахунків можливих аварій, на основі встановлених закономірностей залежно від масштабів і характеру радіоактивного забруднення місцевості, та метеорологічних умов і містить рішення наступних завдань:
визначення масштабів радіоактивного забруднення ;
визначення активності РР поглинутою людиною при інгаляційному вступу;
визначення дози випромінювання на місцевості від проходження радіоактивної хмари;
визначення дози випромінювання при розтушуванні на забрудненої місцевості;
визначення дози випромінювання при подолання забрудненої місцевості;
визначення допустимого часу началу робіт на забрудненої місцевості;
визначення допустимий тривалості робіт на забрудненої місцевості;
визначення допустимого часу подолання забрудненого у частка маршруту руху;
визначення радіаційних трат від проходу радіоактивної хмари та забруднення місцевості
Вихідними даними для прогнозування радіоактивного забруднення місцевості є тип ядерної енергетичної установки (реактору), потужність реактору, кількість аварійних реакторів, координати АЕС, час аварії, вихід активності (%), швидкість та напрямок вітру, стан хмарного покрову.
Прогноз радіоактивного забруднення має відносний характер, тому його обов'язково уточнюють радіаційною розвідкою.
За даними радіаційної розвідки складається карта (схема) радіаційної обстановки з нанесеними значеннями потужності доз випромінювання на місцевості, яки приведені до однієї години після аварії (вибуху), та межами зон забруднення, районами дій або маршрутами руху сил ЦЗ та населення.
Висновки з оцінки радіаційної обстановки знаходять відображення в рішенні начальника ЦЗ для організації рятувальних робіт і є основою для організації захисту особового складу ЦЗ і населення в умовах радіоактивного забруднення.
4.7. Хімічний захист
Хімічний захист - це комплекс заходів ЦЗ щодо захисту населення та територій у разі хімічного забруднення в умовах мирного та воєнного часу.
Мета хімічного захисту:
не допустити або максимальне ослабіти дію хімічного забруднення населення та зменшити їх ураження;
створити умови відповідно до стійкості роботи об'єктів господарської діяльності в даних умовах;
виключити або значно зменшити забруднення продовольства, вододжерел;
здійснити успішне ведення рятувальних робіт на забрудненої місцевості та безпосередньо в осередках ураження.
Заходи хімічного захисту включають:
виявлення та оцінку хімічної обстановки;
організацію та здійснення хімічного контролю;
забезпечення населення та аварійно-рятувальних формувань засобами індивідуального захисту;
проведення дегазації одягу, майна і транспорту, санітарної обробки населення.
Небезпека ураження населення, робочих, службовців НХР, ОР вимагає прийняття певних мір по підвищенню ефективності захисту населення, підтриманню у готовності сил і засобів ЦЗ, що залучаються до ліквідації наслідків аварій та катастроф, навчанню населення умілим діям у ЗМХЗ.
Для організації ефективних заходів захисту населення в осередках хімічного забруднення (зараження) необхідно знати хімічну обстановку, способи першої допомоги та уміти використовувати засоби індивідуального захисту.
Хімічна обстановка - це сукупність наслідків хімічного забруднення (зараження) території НХР, ОР , які впливають на життєдіяльність населення та територій. Найбільш небезпечними, з точки зору хімічного забруднення, вважаються ХНО.
ХНО - промисловий об'єкт або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, виконуються у виробництві, розміщуються або складуються, знищуються тощо) одне або декілька НХР. До ХНО не належать залізниці.
Для організації хімічного захисту населення та територій визначаються хімічно небезпечні адміністративно-територіальні одиниці (ХНАТО).
ХНАТО - територіальна одиниця, до якої зараховуються області, райони, а також будь-які населені пункти областей, які потрапляють у ЗМХЗ.
4.7.1. Характеристика НХР, які використовуються у промисловому виробництві України.
Небезпечна хімічна речовина - хімічна речовина, безпосередня чи опосередкована дія якої може спричинити загибель, гостре чи хронічне захворювання або отруєння людей і /або завдати шкоди довкіллю.
Більшість хімічних речовин характеризуються токсичністю, тобто отруйним впливом на живий організм через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкірне покриття.
Чисельною характеристикою зараження повітря та вододжерел є концентрація НХР -кількість отруйної речовини, яка міститься в одиниці об'єму повітря чи води (г/м3; мг/л).
Розрізняють гранично допустиму концентрацію (ГДК) та порогову концентрацію.
ГДК - це максимально допустима концентрація, яка при постійній дії на людину не може спричинити, навіть через тривалий час, яких-небудь патологічних змін, чи захворювань у персоналу, що працює у робочій зоні ХНО.
Порогова концентрація - найменша кількість речовини, яка може визвати відчутний, фізіологічний ефект. При цьому ураженні потерпілі відчувають лише первинні ознаки отруєння і не втрачають працездатності.
Концентрація НХР, яка перевищує порогову, є уражаючою, тобто може призвести до ураження і смерті.
При місцевому застосуванні токсичний ефект з'являється у місцях контакту НХР з тканинами організму (ураження покровів шкіри, подразнення органів дихання, розлад зору). При загальній дії токсичний ефект з'являється після попадання НХР у кров через шкіру, органи дихання чи шлунково-кишковий тракт. Тому при оцінці токсичності ураховуються її характер, ступінь і спосіб подання в організм.
Характеристиці деяких НХР приведені у додатку 4.7.1.
4.7.2. Визначення ступеню хімічної небезпеки об'єктів господарської діяльності та адміністративно-територіальних одиниць.
Відповідно до [51] визначено чотири ступеню хімічної небезпеки ХНО та ХНАТО. Ступень хімічної небезпеки ХНО визначається по кількості населення, яке попадає в ПЗХЗ при аварії на ньому:
I ступень - більше 3,0 тис. чол.;
II ступень - від 0,3 до 3,0 тис. чол.;
III ступень - від 0,1 до 0,3 тис. чол.;
IV ступень - менше 0,1 тис. чол..
Ступень хімічної небезпеки ХНАТО визначається по частки території, що потрапляє в зону ЗМХЗ при аваріях на ХНО:
I ступень - більше 50%;
II ступень - від 30 до 50%;
III ступень - від 10 до 30%; IV ступень- менше 10%.
Для віднесення адміністративно-територіальних одиниць та об'єктів до різних ступенів хімічної небезпеки проводиться завчасне прогнозування можливих масштабів хімічного забруднення, для чого використовуються такі вихідні дані:
одна найбільша ємність із НХР або всі ємності (у сейсмонебезпечних районах та у воєнний час);
метеорологічні дані: ступень вертикальної стійкості повітря - інверсія, швидкість вітру в приземному шарі -1м/с, температура навколишнього повітря - 20°С, напрямок вітру - імовірно від 0 до 360°;
ЗМХЗ обчислюється площею круга, радіус якого дорівнює глибині прогнозованої зони хімічного зараження з уражаючою концентрацією НХР.
Роботи, пов'язані з класифікацією ХНАТО та ХНО, здійснюється територіальними та об'єктовими підрозділами ЦЗ, за участю спеціалістів ХНО та, при необхідності, представників установ Держкомгідромету, охорони навколишнього середовища та санітарно-епідеміологічних станцій.
У структурних підрозділах Ради Міністрів АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя держадміністрацій утворюються робочі комісії (групи) під керівництвом начальнику відділу радіаційного та хімічного захисту, до складу яких включаються вищезгадані представники та спеціалісти.
За результатами класифікації ступінь хімічної небезпеки адміністративно-територіальних одиниць та ОГД надається:
начальниками територіальних підсистем ЄДС ЦЗ АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя - містам районного підпорядкування, міським та сільським районам, ОГД;
Міністром МНС - заступником начальника ЦЗ України - містам обласного підпорядкування, областям, АР Крим.
Результати класифікації доводяться встановленим порядком до зацікавлених територіальних органів управління ЦЗ та ОГД. ОГД про надання їм ступеня хімічної небезпеки інформують відповідне міністерство (відомство).
Аварії на ХНО із викидом НХР здатні призвести до важких наслідків.
Виявлення та оцінка хімічної обстановки при аваріях на ХНО є одним з основних етапів роботи з організації захисту робітників, службовців та населення. Оцінка хімічної обстановки здійснюється у порядку довгострокового (оперативного) прогнозування, коли визначаються можливі наслідки можливої аварії, або у порядку аварійного прогнозування, тобто при виникненні конкретної аварії при конкретних умовах навколишнього середовища.
При оцінці хімічної обстановки при аваріях на ХНО визначаються:
глибина, ширина і площа зони хімічного забруднення;
стійкість НХР;
час підходу хмари НХР до об'єкту;
кількість постраждалих;
Вихідними даними для розрахунків є кількість НХР на ХНО, висота (Н) обвалування місця знаходження НХР, щільність населення у зоні знаходження ХНО, метеорологічні умови -ступень вертикальної стійкості повітря (СВСП),
температура повітря, швидкість і напрямок вітру.
Приклади розрахунків прогнозування хімічної обстановки наведені в [51].
Результати оцінки обстановки повинні бути максимально використані у планах ЦЗ на мирний та воєнний час.
4.8. Сучасні методи та прилади дозиметричного і хімічного контролю
З метою своєчасного виявлення радіоактивного, хімічного та біологічного забруднення (зараження) територій, повинно організовуватись радіаційне та хімічне спостереження. Для запобігання опроміненню та ураженню НХР, ОР організується дозиметричний та хімічний контроль. Для виконання цих завдань використовуються відповідні прилади дозиметричного та хімічного контролю.
4.8.1. Основні величини дозиметричного контролю та одиниці їх вимірювання
Для визначення ступеню поразки особового складу ЦЗ та населення необхідно визначити дозу випромінювання, потужність дози та ступень радіоактивного забруднення.
Доза випромінювання - це енергія випромінювання, яка передана, або має бути передана одиниці маси речовини в процесі взаємодії випромінювання з цією речовиною.
Передана речовині енергія включає поглинену енергію випромінювання та енергію вторинних випромінювань, які виникають внаслідок взаємодії вихідних (первинних) випромінювань з речовиною.
Під поглиненою енергією випромінювання необхідно розуміти різницю між сумарною енергією часток і квантів, що входять у даний обсяг та сумарною енергією часток і квантів, що залишають даний обсяг.
Прийнято розрізнювати поглинену дозу випромінювання, експозиційну дозу у-випромінювання (квантового випромінювання) та еквівалентну дозу випромінювання, яки вимірюються відповідними приладами.
Поглинена доза випромінювання (Д„) - це кількість енергії будь якого виду іонізуючого випромінювання, поглиненого в одиниці маси будь якої речовини
Дп= W/m,
де: W - поглинена енергія випромінювання; m - маса речовини, що опромінюється.
Одиниця поглиненої дози в системі СІ - грей. 1 грей - одиниця поглиненої дози, при якій 1 кг речовини, що опромінюється, поглинає енергію в 1 джоуль.
1 Гр = 1 Дж/кг.
У радіобіології та радіаційній гігієні широке використання набула позасистемна одиниця поглиненої дози - рад. 1 рад = 0,01 Гр.
Експозиційна доза γ- випромінювання (Де) - це кількісна характеристика випромінювань, заснована на їх іонізуючій дії в сухому атмосферному повітрі та виражається відношенням сумарного електричного заряду іонів одного та виражається відношенням сумарного електричного заряду іонів одного знаку, що створюються поглиненим випромінюванням у деякій масі повітря, до цієї маси
ДЕ = q/m,
де: q- кількість зарядів, що створюються у- випромінюванням в повітрі з масою т.
Одиниця вимірювання в системі СІ - кулон на кілограм (Кл/кг).
Позасистемна одиниця вимірювання експозиційної дози - рентген (Р).
Рентген - це кількість енергії у-випромінювання, яка при поглинанні в одному кубічному сантиметрі чистого сухого повітря при температурі 0 °С та тиску 760 мм. рт.ст. утворює 2,08 109 пар іонів.
1 H = 2,58 10-4Кл/кг.
Відомо, що 1 Р = 0,877 рад і відповідно 1 рад = 1,14 Р.
З метою кількісного обліку шкідливої дії різноманітних випромінювань на біологічні об'єкти введено поняття еквівалентної дози (Декв).
Декв = Q Дп,
де: Дп - поглинена доза даного виду випромінювання;
Q. - коефіцієнт якості випромінювання, який показує у скільки разів ефективність біологічної дії даного виду випромінювання більше за ефективну біологічну дію у- випромінювання при однаковій поглиненій дозі в тканинах.
Коефіцієнт якості Q для різних видів іонізуючих випромінювань з невідомим складом спектру дорівнює:
для рентгенівського та дію у- випромінювання - 1;
для β- випромінювання -1;
для нейтронів різних енергій - від 3 до 10;
для α- випромінювання з енергією меншу за 10 МеВ - 20.
В системі СИ еквівалентна доза вимірюється в зівертах (Зв).
Позасистемною одиницею еквівалентної дози є біологічний еквівалент рентгена - бер.
Бер - це така поглинена доза будь якого випромінювання, яка викликає біологічний ефект аналогічний ефекту дози у- випромінювання в 1 Р.
Живий організм має здібність ліквідувати наслідки опромінення, тому введено поняття ефективної дози. Ефективна доза - це різниця між сумарною дозою радіації, накопиченої організмом, fa дозою ним відновленою протягом визначеного проміжку часу після опромінення.
Ефективна доза при одноразовому опроміненні визначається за формулою:
Деф.=0,1Д + 0,99 До 0,975 10"4,
де До - доза одноразового опромінення;
Д - кількість діб, що пройшли після опромінення.
Ефективна доза при багаторазовому опроміненні визначається за формулою:
Деф. = а До + в Д,
де а —коефіцієнт для дози одноразового опромінення До;
в - коефіцієнт для дози, що отримана при багаторазовому опроміненні (Д).
Потужність активності в системі СІ вимірюється в бекерелях (Бк).
Бекерель дорівнює одному розпаду в секунду (розп/сек).
Позасистемна одиниця виміру активності - кюрі (Ки):
1 Ки = 3,7 1010 розп/сек.
Таблиця 4.1
Значення коефіцієнтів для розрахунку ефективної дози опромінення
|
Коефіцієнт |
Доба |
||||||
|
7 |
15 |
30 |
60 |
90 |
ISO |
300 |
|
|
а |
0,95 |
0,75 |
0,57 |
0,32 |
0,20 |
0,13 |
0,10 |
|
в |
0,95 |
0,80 |
0,60 |
0,50 |
0,42 |
0,30 |
0,20 |
Доза випромінювання, що віднесена до одиниці часу є потужністю дози або рівнем радіації Р:
Р=Д/Т.
Відношення еквівалентної дози випромінювання до одиниці часу і є потужність поглиненої дози (Рп):
Рп = Дп/Т.
Відношення експозиційної дози випромінювання до одиниці часу і є потужність експозиційної дози (Ре):
Ре = Де/Т.
Потужність дози випромінювання - це кількість енергії іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси (об'єму) за одиницю часу та є швидкістю накопичення дози.
Одиниця вимірювання потужності поглиненої дози - джоуль в секунду на кілограм (Дж. /кг с), або рад/с.
Одиниця вимірювання потужності експозиційної дози - кулон в секунду на кілограм (Кл с/кг), рентген на секунду (Р/с), рентген на годину - Р/год, мілірентген на годину - мР/год, мікроренген на годину - мкР/год.
1 Р/год. = 2,8.10-4 Р/с; 1мР/год=10-3р/год=2,8.10-3 Р/с; а також від рада за секунду (рад/с) -рад на годину (рад/год).
Для визначення кількості радіоактивних речовин у пробах використовується таке поняття як активность.
Одиниця активності у системі СІ- бекерель (Бк), він дорівнює одному розпаду на секунду (розп/с).
Позасистемна одиниця активності - кюрі (Ки):
1Ки=3,7 1010 розп/с.
Таблиця 4.2
Співвідношення між несистемними одиницями та одиницями у системі СІ
|
Величина та її символ |
Несистемна одиниця |
Одиниця у системі СІ |
Співвідношення між одиницями |
|
Поглинена доза випромінювання (Дп) |
Рад (рад) |
Грей (Гр.) |
1рад=10-2Гр |
|
Потужність поглиненої дози випромінювання (Р) |
Рад за годину рад/г |
Грей за секунду Гр/с |
1рад/г = 2,8 10-6 Гр/с |
|
Експозиційна доза γ-випромінювання (Де) |
Рентген (Р) |
Кулон/кг Кл/кг |
1P = 2.58-10-4 Кл/кг |
|
Потужність експозиційної дози γ-випромінювання (Ре) |
Р/г |
Кл/(кг-с) |
1 Р/г = 7,16- 10-8Кл/(кг с) |
|
Активність (А) |
Кюрі (Ки) |
Беккеркль (Бк) |
І Ки = 3,7>1010Бк |
4.8.2. Методи виявлення іонізуючих випромінювань.
Іонізуючі випромінювання виявляються по тих ефектах, які проявляються при їх взаємодії з речовиною. Розрізняються такі методи виявлення випромінювань та їх вимірювання:
сцинтиляційний, при якому внаслідок дії випромінювання виникають спалахи світла, які регіструються безпосереднім спостереженням за допомогою фото помножувачів;
хімічний, при якому іонізуючі випромінювання виявляються за допомогою хімічних реакцій, зміни рН середовища та провідності, які відбуваються при опроміненні рідин; до цього ж методу відноситься фотографічний метод, який супроводжується виділенням зерен срібла у фотографічному шарі уздовж траєкторії часток;
метод заснований на провідності кристалів, при якому опромінення викликає зміни провідності кристалів, виготовлених з діелектричних матеріалів, змінює провідність кристалів виготовлених з напівпровідників (сірчистий кадмій, сірчистий цинк, сірка, алмаз, германій та інше);
тепловий або колориметричний, заснований на використанні безпосереднього або побічного теплового ефекту, що виникає при взаємодії випромінювання з речовиною по всьому об'єму тіла або уздовж траєкторії часток. Такий метод використовується для вимірювання активності речовини або потужності дози. Це єдиний прямий абсолютний метод дозиметрії, тому що заснований на безпосередньому вимірюванні поглиненої енергії. Має досить низьку чутливість, використовується в лабораторних умовах для дослідницьких цілей;
іонізаційний метод, при якому використовується ефект іонізації газового середовища, при дії на нього іонізуючого випромінювання. В якості детекторів, що діють за цим методом використовуються іонізаційна камера та газорозрядні лічильники;
спектрометричний метод, що заснований на вимірюванні спектру Е випромінювання радіонуклідів.
4.8.3. Прилади дозиметричного контролю
У залежності від завдань, що виконуються, прилади радіаційної розвідки поділяються на: індикатори радіоактивності - призначені для виявлення радіоактивного зараження
місцевості та орієнтовного вимірювання рівнів радіації (ДП-64; РМГЗ-01; СПСС-0,2; СЗБ-03;
СЗБ-0,4; РЗБ-0,5; РЗБ-0,4; РЗГ-0,5);
рентгенметри (вимірювачі потужності доз) - призначені для вимірювання рівнів радіації
(ДП-ЗБ; ИМД-21Б (21С); "Кактус"4 ПМР-1; ГРБ-3; Карагач-2"; МРМ-1; МРМ-2; ПМР-Ім; РП-і);
радіометри-рентгеиметри - широкодіапазонні комбіновані прилади (ДП-5В,ИМД-1);
радіометри призначені для вимірювання ступеню зараження поверхонь (КРБ-1, СРП-68-01, РГБ-0,2, РЖС-0,5, РЖГ-0,7Ц;
дозиметри - дозволяють вимірювати дозу випромінювання, що діє на особовий склад сил ЦЗ та населення (ДП-22В, ДП-24, ДК-02, ИД-1, ИД-11, ДП-70М (70 МП), КДТ-0,2 (КДТ-02-01,0,2,0,3), КИД-6А, ДРГ-3-0,4, ДРГ-2-01);
лічильник установки - призначені для вимірювання кількості електричних імпульсів при визначенні ступеню зараження радіоактивними речовинами продовольства, харчової сировини, фуражу, води (Бета, КРК-1, РКБ4-01М, установка ПП-9).
4.8.4. Методи та прилади хімічного контролю
НХР та ОР можуть бути виявлені за допомогою приладів хімічної розвідки. В основу методу покладено особливості хімічних реакцій НХР та ОР з реактивами.
При введенні в НХР та ОР - реактивів-індикаторів, останні набувають іншого забарвлення. По наявності та інтенсивності забарвлення визначають їх тип та концентрацію.
До технічних засобів, що визначають наявність, тип та концентрацію відносяться:
прилади хімічної розвідки ВПХР (військовий прилад хімічної розвідки), ППХР (напівавтоматичний прилад хімічної розвідки);
газосигналізатори ГСП-11, ГСА-12, ГСА-13 (автоматичні газо сигналі-затори), газоаналізатори ( УГ-2,604 ЕХ 08 )
хімічні лабораторії ПХЛ-54 (польова хімічна лабораторія), АЛ-4 (автомобільна лабораторія).
Опис та характеристики приладів дозиметричного і хімічного контролю приведені у додаток 4.8.1.
4.9. Спеціальне майно цивільного захисту
Спеціальне майно ЦЗ є складовою частиною матеріальної основи ЦЗ. До спеціального майна тривалого зберігання відносяться: засоби РХЗ, медичне майно і засоби зв'язку.
Основним завданням тривалого зберігання спецмайна є забезпечення його кількісної і якісної цілості протягом усього періоду зберігання, а також забезпечення постійної готовності до швидкої видачі за призначенням.
Збереження спеціального майна є одним з етапів експлуатації, і полягає в утриманні в місцях збереження справних, законсервованих зразків із дотриманням умов, що забезпечують їхню цілість і готовність до видачі для використання по прямому призначенню.
Складність організації цього заходу полягає в тому, що спеціальне майно необхідно підготувати до збереження, що передбачає:
- перевірку по кількості і технічному (якісному) стану з усуненням виявлених недоліків, технічне обслуговування, консервацію з застосуванням установлених засобів і методів;
- підготування місць збереження, забезпечення та підтримка в них необхідних умов (температури, вологості та ін.);
- розміщення спеціального майна в місцях збереження з урахуванням вимог до укриття й умов збереження; утримання спеціального майна в місцях збереження, що передбачає проведення у встановлені терміни відходу, оглядів, іспитів, контрольних перевірок, технічного обслуговування з усуненням виявлених несправностей і недоліків.
Накопичення спеціального майна ЦЗ планується органами управління ЦЗ Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
Встановлено три види накопичення - мобілізаційний резерв, запаси господарських об'єктів і навчальне майно, що втратило свої функції за призначенням, але придатне для навчання населення.
Зберігання мобілізаційного резерву здійснюється на складах мобрезерву Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міністерств, відомств, держкомітетів.
Підприємства, організації, установи, органи управління ЦЗ Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відповідають за своєчасне накопичення, зберігання, комплектність, освіження і заміну спецмайна.
Керівники підприємств, організацій, установ, органів управління ЦЗ Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя повинні систематично перевіряти наявність, якісний стан, умови зберігання і готовність до використання майна тривалого зберігання на підвідомчих складах. Виявлені недоліки при перевірці підлягають негайному усуненню.
Основу спеціального майна ЦЗ складають засоби РХЗ.
4.9.1. Засоби радіаційного і хімічного захисту
Табельні засоби РХЗ, що надходять на постачання ЦЗ поділяються на такі види:
- засоби індивідуального захисту органів дихання і шкіри (313): (фільтруючі та ізолюючі протигази, респіратори, захисні костюми Л-1, МСК-01, ОЗ, фільтруючий захисний одяг ФЗО, ОКЗ, додаткові гопкалітові патрони ДП-1, КДП, респіратори Р-1, Р-2д та інше);
- прилади радіаційної і хімічної розвідки : ДП-5 (А, Б, В ); ИМД-І; ДП-Зб; ИМД-21; ИМД-12; ВПХР; ПХР-Мв; ППХР; ГСА-12; ГССО-М; ГМУ-2; УГ-2таінше;
- прилади дозиметричного контролю: ИМД-12; ИД-1; ИД-11; ДП-22в, ДП-24; ИД-0,2 та інше;
- прилади і комплекти спеціальної обробки: ИДК-І; ДК-4ку; ИДПС-69;
- дегазуючи і дезактивуючи речовини і розчини: ДТ-2; ДТХ-2; ДТ-6, л кальцинована сода, ДХЗ, МЗА, аміачна вода, порошок СФ-2у; СФ-Зк; СН-50; ДТС-ГК, хлорне вапно, моно хлорамін;
- ремонтні засоби і засоби технічного обслуговування: ПРХМ-Ім; СХМ-Ім, ремонтні сумки і ящики;
- колективні засоби захисту: ФВК-1,2; РУ-150/6; ФГ-70; ФЯР; ФЯУ, ФПУ-200, ПФП-1000;
- засоби лабораторного аналізу: ПХЛ-54; МПХЛ; АЛ-4м; КОР-3; КРАЛ-4.
Крім вище перелічених табельних засобів РХЗ може надходити по лінії міністерств і відомств відомче майно РХЗ, яким можуть оснащуватись господарські об'єкти, та інші підрозділи.
До фільтруючих протигазів ЦЗ належать:
- для дорослого населення - протигази ГП-5, ГП-5м, ГП-7,ГП-7В;
- для дітей від 1,5 років до 17 років - протигази ПДФ-Д, ПДФ-Ш (2 д, 2ш);
- для дітей до 1,5 років - дитячі захисні камери КЗД-4, КЗД-6.
Фільтруючі протигази призначені для захисту обличчя, очей та органів дихання від ОР, РР, бактеріологічних засобів (БЗ) за принципом фільтрації зараженого повітря через протигазову коробку.
Фільтруючі протигази складаються з протигазової коробки й лицевої частини, крім того, у їхній комплект входять протигазова сумка і засоби проти запотівання окулярів (плівка або олівець). Лицеві частини протигазів мають до 5 типорозмірів, що дозволяє підібрати протигаз до будь-якої людини.
Камера захисна дитяча має дерев'яний корпус, оточена прогумованою тканиною, у якому поміщається дитина, коробку і міх. Камера має вікно, для спостереження за дитиною в період перебування його в ній.
Ізолюючі протигази ИП-46, ИП-46М, ИП-4, ИП-5 призначені для захисту органів дихання, шкіри людини, очей від небезпечних, отрутних речовин (НХР), ОР, РР та БЗ. Вони цілком ізолюють органи дихання від навколишнього середовища. Принцип їхньої роботи заснований на виділенні кисню з регенеративного патрона за рахунок реакції видихуваної вуглекислоти і парів води з наповнювачем регенеративного патрона. Використання ізолюючих протигазів потребує спеціального навчання. Ізолюючі протигази складаються з лицевої частини, регенеративного патрона, згубника, дихального мішка, клапанного пристрою, сумки, пускового пристрою. Лицева частина має три типорозміри. Ізолюючі протигази застосовуються в середовищах, де немає кисню або з великими концентраціями НХР, ОР.
Додаткові гопкалітові патрони ДП-1, КДП призначені для захисту органів дихання від окису вуглецю і використовується разом із фільтруючим протигазом, шляхом нагвинчування додаткового патрона на протигазову коробку. Гопкалітові патрони ДП-1 працюють тільки при позитивній температурі повітря від +5° С, КДП і при негативних до -20°С. Принцип їхньої дії полягає на окислюванні окису вуглецю до двоокису. Боїться парів води. Зберігати необхідно загерметизованим. Придатність патрона перевіряється шляхом зважування і порівняння ваги з вагою, позначеною на коробці.
До засоби захисту шкіри належать панчохи, рукавички, плащ, костюм Л-1, ОЗ, ОКЗК, МСК-01, чоботи гумові, фільтруючий захисний одяг. Призначені для захисту шкірних покровів, одяги від НХР, ОР, РР і БЗ, світлового випромінювання і вогнеметно-запальних речовин. Виготовляються з прогумованої тканини, має від 3 до 4 типорозмірів. Час перебування в захисному одязі залежить від температури повітря і складає від ЗО хвилин до декількох годин.
Фільтруючий захисний одяг має спеціальну пропитку для захисту від ОР як пароподібних, так і крапельнорідких. Захисні властивості по крапельнорідких ОР складають до 8-12 годин.
Респіратори: Р-2, Р-2Д, «Бук», «Пелюсток» і ін. призначені для захисту органів дихання від РР, пилу, диму. Мають 3 типорозміри. По своєму устрої мають оголовник або тасьму для закріплення на голові, клапанну коробку, поліуретановий корпус із волокнами протидимного фільтра. Респіратор "Пелюсток" складається з тканево-марлевой основи і призначений для захисту від великих і середніх часток пилу, РР, зручний в користуванні, але захисні властивості недостатні для захисту від аерозолів і дрібнодисперсних часток.
Прилади радіаційної і хімічної розвідки: ДП-64; ИМД-21;ИМД-1; ИМД-12; ВПХР; ПХР-МВ; МПХР; ГСА-12; ГССО-М; УГ-2; ГМУ-2 призначені для визначення рівнів радіації й отруйних речовин у повітрі, на місцевості та інших об'єктах. Данні прилади радіаційної розвідки можуть визначати РР від 0,05 мР/год до 1000 Р/год, а прилади хімічної розвідки можуть визначати всі типи 0Р за допомогою індикаторних трубок. Сигналізатори ГОСО-М призначені для визначення концентрацій окису вуглецю, ГМУ-2 визначає концентрацію двоокису вуглецю. Газоаналізатор УГ-2 визначає концентрацію НХР у повітрі,
Прилади дозиметричного контролю: ИД-12, ИД-11, ИД-1, ДП-22В, ДП-24, ДК-0,2 і ін. призначені для виміру ступеня зараженості різноманітних проб і опромінення людей іонізуючими речовинами. Прилади дозиметричного контролю підрозділяються на дозиметри і радіометри. До дозиметрів належать ИД-11, ИД-1, ДП-22В, ДП-24, ДК-0,2. До радіометрів відноситься прилад ИМД-12, що призначений для виміру питомої й об'ємної активності різноманітних проб води, фуражу, продуктів харчування. Межа виміру до 1 • 10'7 Ки/кг(л).
Прилади і комплекти спеціальної обробки призначені для спеціальної обробки автотранспорту (ИДК-1, ДК-4) захисного одягу, приладів і пристроїв, а також одягу (ИДПС-69). Прилад ИДК-1 працює на принципі подачі стиснутого повітря в каністру з наступним розпиленням розчину через брандспойт. Може використовувати всі наявні дегазуючи і дезактивуючи речовини і розчини.
Прилад ДК-4 йде на оснащення великовантажних машин (ЗИЛ-130, 131, Урал, КРАЗ і ін.) і працює від вихлопних газів автомобіля методом газорідинної ежекції. Можна використовувати розчини СФ-2у, СФ-3, ДТС-ГК.
Комплект ИДПС-69 призначений для спеціальної обробки малогабаритних приладів, невеликих поверхонь.
До дегазуючих, дезинфікуючих речовин належать для дегазації техніки, транспорту й інших об'єктів від ОР -ДТ-2; ДТХ-2; ДТ-6; їдкий натр, ДХЗ; МЗА. На їхній основі готують розчин №1 (ДТ-2, ДТХ-2 і дихлоретан), розчин №2 (їдкий натр, МЗА, вода). Розчин №2 призначений для дегазації зарину, зоману і готуються у виді 10 % їдкого натрію і 25 % МЗА.
Дезактивуючи розчини готуються на основі порошків СФ-2У, СФ-За,
СН-50 пральних порошків у воді. Для дегазації від усіх видів 0Р може застосовуватися розчин РД, РД-2, що є полідегазуючою рецептурою.
Дезинфікуючі розчини застосовуються для дезинфекції техніки, об'єктів заражених БЗ. Вони готуються на основі ДТС-ГК, хлорного вапна. Для дезинфекції обмундирування використовується розчин монохлораміну у формаліні.
Ремонтні засоби і засоби технічного забезпечення використовуються для поточного і часткового середнього ремонту засобів РХЗ. До них відносяться ПРХМ-ІМ, стіл хімічного майстра СХМ-1М, ремонтні сумки і ящики.
Колективні засоби захисту призначені для захисту людей, робітників та службовців від НХР, ОР, РР і БЗ. До них належать ФВК-1, ФВК-2 та регенеративні установки РУ-150/6.
Фільтр гопкалітовий ФГ-70 призначений для очищення повітря від окису вуглецю. Він установлюється на вхідній комунікації пріточної вентиляції, після попередніх фільтрів ПФП-1000.
Засоби лабораторного аналізу АЛ-4, ПХЛ-54, МПХЛ призначені для проведення хімічних аналізів відібраних проб на предмет виявлення їхнього зараження ОР, НХР, важкими металами.
Крім перерахованих вище засобів РХЗ на складах тривалого зберігання знаходяться індивідуальні протихімічні пакети і засоби зв'язку.
Таким чином, майно ЦЗ, що зберігається на складах у значних кількостях по номенклатурі й обсягу потребує особливої уваги і турботи з боку керівників підприємств, організацій ЦЗ по їхньому накопиченню і зберіганню.
4.9.2. Вимоги керівних і нормативних документів по зберіганню спеціального майна цивільного захисту
Основним керівним документом по організації тривалого зберігання майна ЦЗ є « Інструкція з тривалого зберігання засобів радіаційного та хімічного захисту» [63]. Тривале зберігання спеціального майна забезпечується:
- правильним устроєм, обладнанням, утриманням і використанням складів (сховищ);
- ретельним прийомом спецмайна, що надходить на тривале зберігання, і усуненням виявлених вад;
- підготуванням спецмайна до зберігання з застосуванням консервації;
- підготуванням місць зберігання і підтримкою в них умов, що знижують вплив навколишнього середовища на спецмайно;
- проведенням періодичного технічного обслуговування спецмайна;
- проведенням посадовими особами періодичних перевірок спецмайна, умов і місць його зберігання;
- суворим дотриманням режиму зберігання спецмайна в залежності від фізичних і хімічних властивостей;
- максимальною механізацією вантажно-розвантажувальних робіт і внутрішньо складських робіт при прийманні, складуванні, відпустці, консервації і підготуванню спецмайна, а також застосуванням при цих роботах різноманітних пристроїв, що полегшують працю;
- правильним підбором робітників складів (сховищ);
- належною організацією охорони складів і дотриманням правил пожежної безпеки;
- своєчасною заміною й освіженням спецмайна відповідно до встановлених термінів зберігання.
Підприємства (організації), управління ЦЗ АР Крим, областей, міст відповідають за своєчасне накопичення, зберігання, комплектність, освіження та заміну спецмайна.
Керівники підприємств (організацій), відповідальні особі з питань ЦЗ повинні систематично перевіряти наявність, якісний стан, умови зберігання, облік і готовність до використання спецмайна тривалого зберігання на підвідомчих складах. Виявлені вади при перевірці підлягають негайному усуненню. На усі види спецмайна встановлюються терміни зберігання, у тому числі гарантійні.
Термін зберігання - це період, протягом якого той або інший вид спецмайна що зберігається в умовах передбачених конструкторською документацією і відповідає встановленим технічним вимогам.
Гарантійний термін зберігання - це період, протягом якого підприємство постачальник гарантує справність виробів спецмайна при дотриманні правил їхнього зберігання. До витікання встановлених гарантійних термінів зберігання проводиться контроль якості майна.
Спецмайно, призначене для тривалого зберігання, повинно відповідати затвердженій номенклатурі, вимогам Держстандарт або технічних умов, а його якісний стан повинен бути підтверджений паспортами, актами, формулярами, посвідченнями про якість, актами лабораторних іспитів.
Спецмайно тривалого зберігання повинно зберігається на складах у законсервованому стані, окремо від матеріальних цінностей поточного постачання.
Консервація - це комплекс заходів, спрямованих на забезпечення утримання спецмайна в технічно справному стані з застосуванням засобів і методів захисту від впливу навколишнього середовища.
Некомплектне і несправне спецмайно накопичувати для тривалого зберігання забороняється.
У випадках втрати або псування спецмайна в результаті недотримання необхідних умов при збереженні, надолуження його провадиться за рахунок засобів підприємств (організацій) зберігачів цього майна.
Таким чином, суворе дотримання вимог керівних документів, дозволяє визначити порядок і правила приймання на тривале зберігання, накопичення, заміну, освіження, видачу, зберігання, заощадження, лабораторних іспитів і контролю за кількісною і якісною цілістю спецмайна ЦЗ.
4.9.3. Обов'язки керівників об'єктів, відповідальних осіб за збереження, освіження, заміні й обліку спеціального майна
Керівники підприємств (організацій), відповідальні особи ЦЗ зобов'язані:
- постійно знати потребу і забезпеченість спецмайном, його якісний стан і комплектність;
- вживати заходів до своєчасного і повного виконання планів накопичення;
- організувати розміщення і зберігання спецмайна на складах у відповідності до чинних інструкцій і директив;
- установлювати порядок (графік) і терміни видачі спецмайна;
- організовувати охорону спецмайна,
- організовувати один раз у рік повну перевірку наявності комплектності і технічного стана усіх видів спецмайна, умови зберігання й обліку з відображенням результатів у відповідних актах і вживати заходів до усунення виявлених недоліків;
- планувати кошти на ремонт приміщень складів, придбання обладнання й інвентарю, заходи щодо освіження, заміни, а також на лабораторні іспити, перевірку і ремонт спецмайна і на утримання робітників складів;
- в усіх випадках виявлення недостачі, розкрадання і псування спецмайна негайно призначати адміністративне розслідування для установлення винних осіб, причин псування або розкрадання майна і вживати заходів до негайного надолуження його. При встановленні недостач і втрат, що є слідством зловживань, відповідні матеріали протягом п'ятьох днів після встановлення недостач і втрат підлягають передачі в слідчі органи;
- визначати права й обов'язку посадових осіб складів спецмайна тривалого зберігання;
- постійно удосконалювати систему механізації вантажно - розвантажу-вальних робіт. Таким чином, зберігання спеціального майна ЦЗ є одним з етапів експлуатації і полягає в
забезпеченні його цілості протягом усього періоду зберігання і готовності до швидкої видачі.
4.10. Спеціальна обробка
Спеціальна обробка містить у собі проведення дезактивації, дегазації і дезінфекції об'єктів: транспорту, техніки, одягу, взуття, засобів захисту , а при необхідності і санітарної обробки особового складу сил ЦЗ та населення.
Дезактивація - видалення радіоактивних речовин із різноманітних поверхонь до припустимих норм зараження безпечних для людини.
Дегазація - знезаражування об'єктів шляхом руйнації (нейтралізації) або віддалення ОР, НХР.
Дезінфекція - знищення хвороботворних мікробів, і руйнація токсинів на об'єктах, які зазнали зараження.
Для визначення необхідності проведення дезактивації і достатності повноти обробки здійснюється контроль зараження об'єктів.
Віддалення РР з заражених поверхонь може здійснюватися механічним способом (замітанням, витрушуванням, вибиванням, здуванням стиснутим повітрям), газокапельним потоком, пиловідсмоктуванням, зрізанням зараженого шару, або фізико-хімічними засобами.
Дегазація може здійснюватися хімічним, фізико-хімічним або механічним способом. Хімічний спосіб полягає в руйнації OP, HXP і перетворення їх у нетоксичні продукти в наслідок хімічної реакції.
Фізико-хімічний спосіб дегазації полягає у видаленні OP, HXP із заражених об'єктів шляхом розчинення, випаровування або сорбції; при цьому OP, HXP переходять у розчин, пар або стан сорбції, цілком зберігаючи свої токсичні властивості.
Механічний спосіб дегазації полягає у видаленні OP, HXP із об'єкта наприклад сухими тампонами, в ізоляції його на об'єктах шляхом устрою настилів або в зрізанні зараженого шару.
Дезінфекція здійснюється хімічним, фізичним або механічним способом. Хімічний спосіб засновується на застосуванні розчинів для дезінфекції і дегазації, що володіють властивістю знищувати хвороботворні мікроби і руйнувати токсини. Фізичний спосіб дезінфекції засновується на руйнації хвороботворних мікробів під дією високої температури, наприклад кип'ятінням або застосуванням пару. Механічний спосіб полягає у видаленні біологічних засобів із заражених об'єктів замітанням, витрушуванням, змиванням або зрізанням (ізоляцією) зараженого шару.
У залежності від обстановки, наявності часу і наявних засобів спеціальна обробка може виконуватися частково або в повному обсязі і відповідно підрозділяється на часткову і повну.
Часткова спеціальна обробка організується і проводиться особовим складом у ході виконання завдань, без припинення виробничої діяльності з метою виконання робіт без засобів захисту шкіри ізолюючого типу, а також забезпечення входу в транспортні засоби і захисні споруди.
Часткова спеціальна обробка включає:
1. При зараженні ОР - дегазацію відкритих ділянок шкіри, обмундирування, спорядження, взуття, лицевої частини протигазів, стрілецької а також окремих ділянок зовнішньої поверхні техніки, із якими особовий склад постійно стикається в ході виконання робіт. Обробка шкіряних покровів проводиться негайно.
2. При зараженні РР - дезактивацію відкритих ділянок шкіри, обмундирування, спорядження, взуття, засобів індивідуального захисту й інструмента.
3. При зараженні БЗ - дезінфекцію відкритих ділянок шкіри (обличчя, шиї, рук,) людини. Повна спеціальна обробка проводиться за розпорядженням начальника ЦЗ об'єкта або
вищестоящого начальника ЦЗ, після виконання завдань або припинення виробничої діяльності з метою забезпечення особовому складу можливості діяти без засобів захисту.
Повна спеціальна обробка включає проведення в повному обсязі дезактивації, дегазації, дезінфекції транспорту техніки й інші матеріальні засоби, а при необхідності санітарну обробку особового складу сил ЦЗ, робітників, службовців та населення.
Повна спеціальна обробка здійснюється спеціальними формуваннями ЦЗ.
На господарських об'єктах - невоєнізованими формуваннями ЦЗ об'єктів.
4.10.1. Речовини і розчини, що застосовуються для спеціальної обробки.
Для здійснення спеціальної обробки застосовуються спеціальні рецептури, призначені для дезактивації транспорту, техніки, ЗІЗ ізолюючого типу, для дегазації відкритих ділянок шкіри людини, обмундирування, спорядження, ЗІЗ, техніки і місцевості, а також для дезінфекції транспорту і техніки, СИЗ, шкірних покровів людини.
Для дезактивації транспорту, техніки, ЗІЗ ізолюючого типу застосовуються 0,075 і 0,15% водяні розчини порошку СФ-2У. При відсутності розчинів для дезактивації техніки можуть використовуватися водяні розчини мила, інших миючих засобів або вода. Витрата миючих засобів - 3 л/м2, води - не менше 5 л/м2'
Для дегазації відкритих ділянок шкіри людини, обмундирування, спорядження, ЗІЗ, техніки і місцевості застосовуються: рецептури, що дегазують(ІПП-10, ДПС-1, ДПП, РД-2, РДА, № 1,2-бщ (2-ощ); водяні розчини гіпохлориту кальцію. При відсутності табельних розчинів (рецептур) для дегазації техніки, можуть застосовуватися пальне (бензин, гас, дизельне паливо) і розчинники (дихлоретан, спирти й ін.).
Для дезинфекції транспорту і техніки, СИЗ, шкіри застосовують водяні розчини ГК, для дезинфекції шкірних покровів людини - водяний розчин монохлораміна Б(ХБ).
4.10.2. Особливість проведення спеціальної обробки під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС
Особливістю робіт із дезактивації було те, що вони велися в основному, у сільських населених пунктах, що характеризуються різнотипними будівлями і спорудами, великою кількістю господарських споруд, великими присадибними ділянками, засадженими деревами і чагарниками.
Для визначення обсягу робіт проводилася рекогносцировка населеного пункту. При рекогносцировці визначалися:
- маршрути висування техніки до населеного пункту і маршрути прямування техніки усередині населеного пункту;
- кількість та ступінь забруднення житлових, господарських і адміністративних будинків і споруд і орієнтозані площі, що підлягають дезактивації;
- наявність і розміри ділянок, що утворюють пил.
Зазначені дані використовувалися для розробки технологічного проекту на проведення робіт по дезактивації у населеному пункті.
Дезактивації місцевості проводилася зрізанням, перекопуванням, оранням, грейдеруванням та відсипанням чистим грунтом
Дезактивація доріг із твердим покриттям проводилося шляхом змивання з полотнини дороги РВ водою або розчином СФ-2У з подальшим грейдеруванням узбіч і закріпленням їх розчином ССБ (сульфітно-спиртова барда) або латексом (продукт для готування гуми).
Як правило, після дезактивації рівень їхнього забруднення був значно нижче припустимого розміру.
Для дезактивації доріг використовувалися поливально-миючі машини типу ПМ-130 або АРС-14(12).
Основним методом дезактивації доріг, що не мають твердого покриття, є метод зняття поверхневого шару фунту за допомогою грейдерів або бульдозерів. Застосовувана техніка дозволяла виконати великий обсяг робіт із дезактивації дорожньої полотнини.
Одним із найбільш масових методів проведення робіт для дезактивації у населених пунктах є метод змивання водою або 0,15% розчином порошку СФ-2У будинків і споруд за допомогою АРС-14(12) і ПМ-130.
Дезактивація автотранспортної техніки здійснювалася на стаціонарних пунктах спеціальної обробки (ПуСО) техніки. Усього в секторах до 1.08.86 р. було побудовано і функціонувало 14 ПуСО, із них 6 стаціонарних.
Засоби, що використовувались для дезактивації техніки:
обробка техніки розчином СФ-2У, що дезактивує (попередня обробка);
обробка техніки парорідинним способом (основна обробка).
При попередній обробці виявляються основні забруднені місця, що підлягають обробці парорідинним способом. У якості розчину для дезактивації при основній обробці використовуються розчини №1 і №2 (розчин №1-5%
розчин №2 - 4% СФ-2У+2%Н2С2O4).
Питання для самоконтролю
1. Мета радіаційного захисту населення та територій.
2. Які основні заходи радіаційного захисту населення та територій?
3. Характеристика радіаційного забруднення при аваріях на АЕС?
4. Мета хімічного захисту населення та територій.
5. Які основні заходи хімічного захисту населення та територій
6. Які основні критерії для визначення ступеню хімічної небезпеки об'єктів господарської діяльності та адміністративно-територіальних одиниць?
7. Що прийнято називати спеціальне майно ЦЗ?
8. Що розуміється під санітарною обробкою?
9. Що розуміється під спеціальною обробкою?
10. Що передбачає дозиметричний та хімічний контроль у системі ЦЗ?
11. Які основні дозиметричні одиниці вимірювання?
12. Основні методи виявлення іонізуючих випромінювань, НХР та ОР.
13. Основні заходи хімічного захисту населення та територій.
4.11. Біологічний захист
Біологічний (бактеріологічний) захист - це комплекс адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів, направлених на своєчасне виявлення чинників бактеріологічного зараження и захист населення і територій.
Бактеріологічний захист передбачає:
- виявлення осередку біологічного зараження;
- прогнозування масштабів розвитку наслідків біологічного зараження;
- своєчасне використання колективних та індивідуальних засобів захисту;
- запровадження режимів карантину та обсервації;
- знезаражування осередку ураження, людей, тварин тощо;
- своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;
- проведення екстреної та специфічної профілактики;
- додержання протиепідемічного режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і господарювання та населенням.
4.11.1. Біологічні засоби ураження
Біологічні засоби ураження - це збудники ряду важких інфекційних хвороб, які можуть бути застосовані для поразки людей, тварин і рослин.
У якості біологічних засобів можуть бути використані збудники біологічних, вірусних, грибкових захворювань, а також отруйні бактерії (токсини), що останнім часом стали відносити до бойових хімічних речовин:
- для поразки людей: збудники чуми, холери, туляремії, віспи, і ін.;
- для поразки тварин і птахів: збудники ящуру, чуми, сапу, і ін.;
- для знищення рослин: збудники іржі хлібних злаків, фітофтороз картоплі й ін., а також комахи — шкідники сільськогосподарських рослин і різні хімічні речовини (гербіциди і дефоліанти).
Застосування біологічних засобів здійснюється у виді біологічних рецептур. Для цього вони споряджаються в спеціальні боєприпаси: ракети, авіаційні бомби, міни, генератори аерозолів, розпилювальний пристрій, а для поширення комах - переносників хвороб застосовуються контейнери, спеціальні (ентомологічні) бомби, мішки й ін.
Для доставки біологічних боєприпасів і приладів до мети використовуються ті ж засоби, що і для доставки ядерної і хімічної зброї. Крім того, біологічні рецептури можуть бути застосовані диверсантами.
Основним способом застосування біологічних засобів вважається зараження приземного шару повітря. При вибуху боєприпасів спрацьовуванні генераторів утвориться аерозольна хмара, по шляху руху якого частки рецептури заражають місцевість на величезних площах.
Збудники хвороб можуть бути поширені і за допомогою штучно заражених чи комах гризунів (бліх, москітів, кліщів, мишей і т.п.).
Застосування біологічних засобів і переносників хвороб може бути виявлене на підставі наступних видимих зовнішніх ознак:
- утворення аерозольної хмари після вибуху чи боєприпасів при спрацьовуванні генераторів;
- виявлення залишків спеціальних контейнерів, боєприпасів, і інших видів озброєння;
- наявність великої кількості комах, кліщів, гризунів, невідомих для даної місцевості, і т.п.
Хвороботворні мікроби не можуть бути виявлені органами почуттів людини. Це можливо тільки за допомогою технічних засобів.
Характерною рисою поразки біологічними засобами є наявність різного по тривалості схованого періоду дії. Наприклад, при зараженні чумою і холерою схований період може бути від декількох годин до 3 діб, туляремією — до 6 діб, висипним тифом до 14 діб. При значній розмаїтості ознак і клінічної картини загальним для багатьох інфекційних хвороб є висока температура тіла і значна слабість, а також схильність цих хвороб до швидкого поширення, що приводить до виникнення вогнищ масових захворювань і епідемій. В умовах біологічного зараження важливе значення має особиста дисципліна і строге виконання правил поведінки. Для підвищення несприйнятливості до заразних хвороб весь особовий склад піддається вакцинації (специфічна профілактика), а при необхідності і профілактичному лікуванні (екстрена профілактика).
4.11.2. Захист від біологічних засобів ураження та заходи для попередження інфекційних захворювань
Для захисту від біологічних засобів використовуються:
індивідуальні і колективні засоби захисту, що надійно захищають органи подиху і шкірні покриви людини;
спеціальні і підручні засоби захисту і знешкодження води, продовольства і різного майна;
захисні сітки і мазі для запобігання, людини від укусів комах і кліщів.
Крім того, для підвищення несприйнятливості до заразних захворювань особовому складу робляться спеціальні запобіжні щеплення. Велике значення для запобігання від захворювання має своєчасне прийняття засобів екстреної профілактики (антибіотики), дотримання правил особистої гігієни й інші заходи, проведені до початку бактеріологічного чи нападу після нього.
Захист від поразки бактеріальними засобами в момент їхнього застосування забезпечується індивідуальними і колективними засобами захисту. До індивідуальних засобів захисту від бактеріологічної зброї відносяться протигаз, захисний плащ, захисні панчохи і рукавички, а також імпрегнованє обмундирування. До колективних засобів захисту відносяться притулки, обладнані фільтровентиляційними агрегатами (комплектами), і інші спорудження легкого і важкого типу.
При перебуванні на відкритій місцевості, у відкритих окопах, щілинах і траншеях при бактеріологічному нападі по сигналу оповіщення про бактеріальне зараження по команді керівників особовий склад надягає протигази і плащі у виді накидки; у закритих не вентильованих спорудженнях, закритих машинах надіваються протигази. Для подальших дій на зараженої бактеріальними засобами місцевості по команді керівників особовий склад надягає захисні панчохи, рукавички, плащ, надягнутий у рукава у виді комбінезона, і продовжує виконання поставленої задачі. З першою нагодою за розпорядженням керівників підрозділів проводиться часткова спеціальна обробка шляхом обтрусити (обмітання) обмундирування (спорядження) і засобів захисту, обробка відкритих ділянок тіла за допомогою ШП і часткова дезінфекція техніки за допомогою ІДП, АДК і інших приладів розчинами, що дезінфікують.
Після проведення часткової спеціальної обробки індивідуальні засоби захисту не знімаються до проведення повної спеціальної обробки. Повна спеціальна обробка проводиться по виходу з вогнища поразки, якщо дозволяє обстановка.
Для захисту особового складу від бактеріальних засобів велику роль грає проведення протиепідемічних, санітарно-гігієнічних і профілактичних заходів, до яких відносяться:
зміст у належному санітарно-гігієнічному стані районів, займаних формуваннями ЦЗ;
виконання особовим складом правил особистої гігієни; проведення всьому особовому складу запобіжних щеплень;
забезпечення особового складу білизною, просоченим проти паразитними засобами, а також спеціальними мазями і рідинами для змазування відкритих ділянок тіла.
4.12. Медичний захист
4.12.1. Основні заходи медичного захисту у НС
Медичний захист ЦЗ - це сукупність заходів з охорони здоров'я особового складу формувань та населення, підтримування належного рівня санітарно-епідеміологічного стану серед особового складу формувань, робочих та службовців об'єктів господарювання та населення, своєчасного надання медичної допомоги ураженим та хворим, їх евакуацію та лікування, попередження виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань. Ці заходи виконують підрозділи медичної служби на різних рівнях функціонування ЄДС ЦЗ.
Організація медичного забезпечення уражених (потерпілих) внаслідок катастроф, виробничих аварій та стихійних лих здійснюється диференційовано в залежності від розміру санітарних втрат (СВ) та їх структури.
Як правило, якщо величина СВ незначна, то надання медичної допомоги здійснюється місцевими (регіональними) силами та засобами: медпунктом об'єкту, бригадами швидкої медичної допомоги, терапевтичними та іншими відділеннями лікарень і т.д.
У випадку, коли СВ налічують десятки та сотні чоловік, а сили та засоби місцевої охорони здоров'я з поставленим завданням не можуть впоратись, включається в дію система служб екстреної медичної допомоги (СЕМД) та система медичного забезпечення населення по лінії ЦЗ(МСЦЗ).
Основним змістом діяльності СЕМД і МСЦЗ в таких ситуаціях є медичне - евакуаційне забезпечення - лікування та медична евакуація постраждалих.
В системі екстремальної медицини розрізняють 5 видів медичної допомоги:
перша медична допомога;
до лікарняна медична допомога;
перша лікарняна медична допомога;
кваліфікована медична допомога;
спеціалізована медична допомога.
Медична евакуація розпочинається з організованого виводу (виносу) уражених з зони (осередку) та закінчується з надходження їх у медичні заклади, де їм буде забезпечено лікування та реабілітація. В основному медична евакуація здійснюється по принципу «на себе».
4.12.2. Організація в Україні екстреної медичної допомоги.
Вітчизняний і міжнародний досвід свідчить, що може скластися ситуація, за якої виникає потреба у наданні невідкладної медичної допомоги значній кількості постраждалих у короткий проміжок часу.
Для вирішення цих питань у більшості розвинутих країн Європи і Америки створено спеціальні медичні системи, основним завданням яких є реагування на НС та участь у ліквідації їх медико-санітарних наслідків. Ці системи об'єднуються інтегральною назвою "медицина катастроф" і охоплюють сили і засоби у першу чергу системи охорони здоров'я, основним завданням яких є реалізація заходів щодо медичного захисту населення за умов НС.
В Україні така служба створена постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997р. № 343 "Про утворення державної служби медицини катастроф". Згідно з цією Постановою державна служба медицини катастроф (ДСМК) складається з існуючих медичних сил і засобів та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно від виду діяльності та галузевої належності, визначених Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з МНС, Мінтрансом України, Радою Міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Координацію роботи ДСМК на державному рівні здійснює Центральна координаційна комісія МОЗ України, а на територіальному рівні - територіальні координаційні комісії.
Під час ліквідації медико-санітарних наслідків НС керівництво ДМСК покладається на державному рівні на МОЗ України, а на територіальному рівні - на органи управління охороною здоров'я відповідних адміністративних територій .
Організаційні структури ДСМК державного та територіального рівнів відображені на рис. 4.3., 4.4.
Рис.4.3. Організаційна структура ДСМК державного рівня
До складу ДСМК на державному рівні входять Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, лікувальні заклади, визначені МОЗ України і погоджені з органами центральної виконавчої влади, сили і засоби яких входять до складу ДСМК.
Рис. 4.4. Організаційна структура ДСМК регіонального рівня
До складу ДСМК на територіальному рівні входять територіальні центри екстреної медичної допомоги, спеціалізовані бригади постійної готовності ДСМК, медичні формування, лікувальні заклади, віднесені МОЗ України до цього рівня за погодженням з територіальними органами виконавчої влади.
Завданням ДСМК є організація взаємодії медичних сил, засобів та лікувальних закладів відповідно на державному і територіальному рівнях у сфері медичного захисту населення на території України.
У разі виникнення екстрених ситуацій до обов'язків ДСМК додається прогнозування медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій та розробка конкретних скоординованих заходів для їх подолання, а також ліквідація медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій медичними силами та засобами.
Важливе місце у структурі ДСМК надається координаційним комісіям, які є постійно діючим дорадчим позаштатним органом, утвореним з метою узгодження складу і порядку використання в НС медичних сил і засобів ДСМК.
До складу комісій входять представники усіх міністерств і відомств, відповідних рівнів ДСМК. Головою центральної координаційної комісії є Міністр охорони здоров'я України, а територіальних координаційних комісій - начальники управлінь охороною здоров'я відповідних адміністративних територій.
Склад центральної координаційної комісії визначається рішенням Кабінету Міністрів України, а персональний склад затверджується її головою. Склад територіальних координаційних комісій визначається відповідними територіальними органами виконавчої влади, а персональний затверджується її головою.
У компетенції координаційних комісій є узгодження:
складу і порядку використання в НС медичних сил і засобів, що входять до складу ДСМК;
програми розвитку ДСМК відповідних рівнів;
планів медико-санітарного забезпечення населення на випадок виникнення НС;
заходів щодо удосконалення організаційної структури та функціонування ДСМК відповідного рівня;
планів заходів щодо забезпечення постійної готовності ДСМК до виконання покладених на неї завдань;
заходів щодо підготовки фахівців для ДСМК, планів координації роботи стосовно створення і використання резервів, медичних і матеріально-технічних ресурсів ДСМК на відповідному рівні.
Комісії здійснюють свої повноваження у взаємодії з центральними або місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування.
4.13. Психологічний захист
Психологічний захист є одним з основних заходів реалізації завдань системи цивільного захисту щодо запобігання та зменшення ступеня негативного психологічного впливу на населення та своєчасного надання ефективної психологічної допомоги.
Організація та забезпечення психологічного захисту здійснюється шляхом реалізації наступних заходів:
планування діяльності та використання існуючих сил і засобів підрозділів психологічного забезпечення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;
своєчасне застосування психопрофілактичних методів;
виявлення за допомогою психологічних та соціологічних методів чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги;
використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації негативного впливу на населення.
Планування діяльності та використання сил служб психологічного забезпечення визначається наступними нормативно-правовими документами:
Концепцією психологічного забезпечення службової діяльності працівників апаратів та підрозділів Міністерства України з питань НС [59],
Інструкцією з організації психологічного забезпечення службової діяльності аварійно-рятувальних служб [52],
Настановою з організації психологічного забезпечення службової діяльності апаратів та підрозділів державної пожежної охорони.
4.13.1. Мета, завдання, принципи психологічної допомоги при НС
Головна мета психологічної допомоги населенню, постраждалому внаслідок надзвичайної ситуації - це збереження психологічного та фізіологічного здоров'я потерпілих, запобігання розвитку деструктивних та девіантних форм поведінки людей, що сприятиме більш скорішому та якісному проведенню аварійно-рятувальних робіт.
Завдання психологічної допомоги:
профілактика гострих панічних реакцій, психогенних нервово-психічних порушень;
інформування населення щодо само- та взаємодопомоги при НС;
регуляція морального й психологічного стану населення;
розвиток здібностей керувати власними психічними процесами;
актуалізація адаптивних і компенсаторних ресурсів особистості;
стабілізація психоемоційного стану;
підвищення працездатності;
мобілізація психологічного потенціалу для подолання негативних наслідків надзвичайних обставин;
попередження розвитку посттравматичних розладів.
Види надання допомоги: індивідуальна та групова.
Принципи надання психологічної допомоги при виникненні НС:
невідкладність - психологічна допомога повинна починатись безпосе-редньо при проведенні аварійно-рятувальних робіт;
єдність та простота психологічного впливу - всі заходи, що проводи-тимуться фахівцями повинні доводитись до постраждалих на доступній їм мові, без використання специфічної термінології та бути спрямовані на досягнення головної мети.
кваліфікованість - екстрену психологічну допомогу можуть надавати лише фахівці, які мають відповідну освіту та сертифікати про дозвіл роботи в екстремальних умовах; відповідну підготовку чи досвід роботи в умовах надзвичайних ситуаціях;
конфіденційність - вся інформація, що стосується постраждалих, залишається конфіденційною. При необхідності використовуються тільки узагальнені дані;
неупередженість - відношення до всіх категорій населення однаково доброзичливо;
активна позиція надання допомоги - спеціально підготовлені професіонали повинні самі виявляти постраждалих, що потребують психологічної допомоги. Більша частина людей в критичних ситуаціях не звертається за психологічною допомогою, оскільки не бачить в собі осіб, що потребують спеціалізованої допомоги;
синергізм - суть його полягає в тому, що багато негативних чинників при НС діють синергічно, тобто підсилюють багаторазово загальний ефект свого впливу. Відбувається не складання негативного впливу, а наче множення одного чинника, на інший. Тому медичні, психологічні та соціальні заходи повинні проводитись синергічно.
Базові функції у напрямку надання психологічної допомоги населенню в умовах надзвичайної ситуації:
практична - безпосереднє надання швидкої психологічної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайної ситуації;
координаційна - забезпечення зв'язку та взаємодії між психологічними службами інших відомств, тобто психологи МНС України:
організовують та координують дії фахівців психологічних та соціальних служб інших відомств (МОЗ, МОН, МВС та ін.) з метою запобігання або зменшення панічних настроїв, масових хвилювань, деструктивної поведінки та порушень психічної сфери;
проводять профілактичні заходи з населенням та систематично друкуються в періодичних виданнях щодо формування психологічної готовності до ефективних дій при виникненні НС.
4.13.2. Застосування психопрофілактичних методів
Психологічна профілактика — цілеспрямована систематична робота психолога разом із керівниками підрозділів системи цивільного захисту з попередження негативних явищ (серед населення та особового складу), виявлення групи посиленої психологічної уваги (на різних етапах) і проведення з нею психокорекційної роботи.
Соціально-психологічна профілактика являє собою систему заходів, спрямованих, перш за все, на охорону психічного здоров'я, прогнозування можливих ускладнень у житті чи розвитку певного контингенту, який є основним об'єктом діяльності служби ЦЗ; визначення соціально-психологічних умов, за яких ці ускладнення можуть бути попереджені або їх переживання пом'якшені; розробку системи заходів, які б забезпечували ці умови, із залученням до їх здійснення всіх зацікавлених сторін. Із наведеного визначення зрозуміло, що профілактика починається тоді, коли ще немає особливих складнощів у поведінці людини чи групи. Разом із тим психологи на основі проведення моніторингу особливостей розвитку особистості, соціально-психологічних змін у житті суспільства (групи) прогнозують можливість прояву тих чи інших ускладнень і проводять попереджувальну роботу.
Найважливішими напрямами психопрофілактичної роботи є:
профілактика у здорової частини населення (особового складу) стресових і постстресових станів, гострих панічних реакцій, "відстрочених" нервово-психічних порушень, виникнення яких пов'язане з природними та техногенними катастрофами;
психопрофілактика осіб з уже розвинутими иервово-психічними порушеннями;
попередження виникнення надмірної психологічної напруги в суспільстві, де є ризик виникнення кризових явищ, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями соціально-політичного, природного та техногенного характеру;
профілактика девіантної поведінки (проявів мародерства) у разі виникнення надзвичайних ситуацій тощо.
Указані напрями реалізуються роботою усієї сукупності підрозділів служби психологічного забезпечення системи ЦЗ.
Визначення дефініції "психопрофілактична робота" тісно пов'язане з поняттям психологічної просвіти. Останнє науковці розкривають як підвищення компетентності і культури працівників у вирішенні психологічних проблем і розумінні сутності психологічної служби.
4.13.3. Виявлення чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги
Виявлення чинників, що сприяють виникненню соціально-психологічної напруги забезпечується проведенням постійного психодіагностичного моніторингу. Психодіагностичний моніторинг реалізовується за допомогою дослідницьких методів психолого-соціологічного інструментарію, який включає методи збору інформації (спостереження, опитування, аналізу документів та ін.) та методи обробки інформації (комп'ютерні статистичні пакети обробки даних, якісні, кількісні, кореляційні, факторні аналізи та ін.).
Актуальним завданням сьогодення є створення методологічно-дослідницької бази із своєчасного виявлення прихованих детермінант соціально-психрлогічного напруження в соціумі.
4.13.4. Використання сучасних технологій психологічного впливу для нейтралізації негативних психічних станів серед населення
Модель використання сучасних технологій з метою нейтралізації негативних психічних станів серед населення визначається структурою методів активного психологічного впливу, до якої належать методи: інформаційної блокади, психологічної консультації, методи психологічної корекції, методи психологічного та соціально-психологічного тренінгу, методи психологічної терапії та реабілітації.
Технології психологічного консультування застосовуються з метою надання людині психологічної допомоги під час спеціально організованого спілкування, в якому можуть бути актуалізовані додаткові психологічні можливості виходу людини з важкої життєвої ситуації.
Використання методів психологічної корекції передбачає подолання певних відхилень у поведінці та діяльності людини засобами вивчення індивідуальних особливостей особистості, їх відповідності вимогам навколишнього соціального та природного середовища, виявлення і подолання існуючих суперечностей, формування нових цілей, цінностей, мотивації поведінки, розробки програми зміни способу життя, перетворення в ході самопізнання і самовиховання, розвитку здатності до саморегуляції тощо.
Психологічний тренінг може застосовуватись для розвитку здібностей з метою соціально-психологічної адаптації та особистісного зростання.
Одними з найбільш застосовуваних психотехнологій в системі ЦЗ є технології психологічної терапії та реабілітації. Дана система оздоровчого впливу спрямована на відтворення психічних здатностей, що були втрачені, нормалізацію психічного стану під час перебування у важкому стресі, при психогеніях (непатологічних станах психіки), тобто на усунення екстремальних перенапружень, які деформують нормальне психічне функціонування та поведінку особистості.
ефективність використання сучасних психотехнологій, перш за все, пов'язана із своєчасним визначенням контингенту потерпілих, який може складатися з таких категорій:
сім'ї загиблих у катастрофі;
жертви катастрофи (поранені й ті, що отримали загострення хронічних захворювань внаслідок катастрофи) та їхні сім'ї;
учасники катастрофи (ті, хто безпосередньо пережили катастрофу, але врятувалися без пошкоджень) та їхні сім'ї;
рятувальники (різні професійні підрозділи, що були задіяні у рятувальних роботах) та їхні сім'ї;
спостерігачі (як безпосередні, так і ті, хто став свідком подій за допомогою телебачення).
Використання сучасних технологій психологічного впливу на етапі надання психологічної допомоги населенню, постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій дозволяє вирішити наступні завдання:
надання екстреної психологічної допомоги (безпосередньо в ситуації проведення рятувальних робіт і за телефоном довіри);
надання психологічної допомоги в кризових ситуаціях;
здійснення курсу психологічних консультацій для осіб, які втратили близьких;
інформування про організації, що надають допомогу в екстрених ситуаціях (оперативно-рятувальна служба, правоохоронні органи, медична допомога, соціальна допомога).
Питання для самоконтролю:
1. У чому полягає зміст системи заходів психологічного забезпечення?
2. Які основні завдання психологічної допомоги?
3. Принципи надання психологічної допомоги при виникненні НС.
4. Які сучасні технології психологічного впливу застосовуються для нейтралізації негативних психічних станів серед населення ?
5. Дати визначення поняттю "Психологічна профілактика".
5. ЗАПОБІГАННЯ ВИНИКНЕННЮ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ. УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ НС
Запобігання виникненню НС - це підготовка і реалізація комплексу заходів, що спрямовані на регулювання безпеки, управління ризиками та завчасне реагування на загрозу виникнення НС.
Діяльність по запобіганню НС має пріоритет порівняно з іншими видами робіт з протидії цим ситуаціям. Це обумовлено тим, що соціально-економічні результати завчасних дій по попередженню НС і мінімізації збитків в більшості випадків є більш важливими і ефективними для громадян, суспільства і держави, ніж ліквідація наслідків після виникнення НС.
5.1. Регулювання безпеки
Під регулюванням безпеки розуміється розробка нормативно-правової документації і реалізація заходів, які визначають і нормують можливі ризики виникнення НС.
Нормативні документи, що спрямовані на регулювання безпеки, є різними по формі і могуть бути загальнодержавними та галузевими. Відповідно, вони затверджуються і вводяться в дію Законами України, Постановами Кабінету Міністрів України або наказами міністерств.
Як приклад можливо привести:
НОРМИ (Державні будівельні, введені в дію наказами Мінбуду; Радіаційної безпеки, введені в дію наказом МОЗ );
ПРАВИЛА (Пожежної безпеки, введені в дію наказом МВС України; Безпеки перевезень небезпечних речовин, введені в дію наказом Мінтранса);
ПРОГРАМИ (Авіаційна безпека ЦА, введена в дію Законом України);
ПОРЯДКИ (Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки, Ідентифікації і обліку об'єктів підвищеної небезпеки, введені в дію Постановою Кабінету Міністрів України).
До заходів, спрямованих на регулювання безпеки відносяться:
Врахування та реалізація вимог ІТЗ ЦЗ (ЦО) при розробці містобудівної документації.
Ідентифікація та облік потенційно небезпечних об'єктів.
Ідентифікація та облік об'єктів підвищеної небезпеки.
Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.
Паспортизація та реєстрація потенційно небезпечних об'єктів.
Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності.
Державна стандартизація з питань безпеки у НС техногенного і природного характеру.
Державна експертиза у сфері захисту населення і територій від НС техногенного і природного характеру.
Державний нагляд і контроль у сфері захисту населення і територій від НС техногенного і природного характеру/
5.1.1. Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки
Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки - це визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів.
Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - це об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії;
ПНО вважається об'єктом підвищеної небезпеки (ОПН) відповідного класу у випадку, якщо на ньому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення НС;
Нормативи порогових мас небезпечних речовин встановлюються Кабінетом міністрів України.
Ідентифікацію ОПН проводять СГД, у власності або користуванні яких є хоча б один ОПН або які мають намір почати будівництво такого об'єкту.
У процесі ідентифікації для кожного ПНО розраховується сумарна маса будь-якої небезпечної речовини, з вказаних в нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин.
Процедура ідентифікації вважається закінченою, якщо виявиться, що сумарна маса хоча б одного зі всіх видів небезпечних речовин дорівнює або перевищує норматив порогової маси.
Порядок проведення ідентифікації ОПН, а також методика розрахунку сумарної маси небезпечної речовини визначені в [37].
Результати ідентифікації і розрахунки, на підставі яких вона проводилася, зберігаються суб'єктом господарської діяльності протягом 25 років.
Суб'єкт господарської діяльності за результатами ідентифікації складає повідомлення про результати ідентифікації ОПН і подає його територіальним органам Держгірпромнагляду, Державної інспекції ЦЗ та техногенної безпеки, Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держпожбезпеки, Держархбудінспекції, а також відповідній місцевій адміністрації, або виконавському органу місцевої поради (уповноважені органи).
Уповноважені органи ведуть облік ОПН.
Держгірпромнагляд веде Державний реєстр ОПН і видає суб'єкту господарської діяльності свідоцтво про державну реєстрацію ОПН.
5.1.2. Декларування безпеки ОПН
Декларування безпеки ОПН здійснюється з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій і їх наслідків.
Декларування безпеки проводить СГД, який складає декларацію безпеки - документ, що визначає комплекс заходів, яки вживаються СГД з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності об'єкту до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.
Декларація безпеки повинна включати:
дослідження ступеня небезпеки і оцінку рівня ризику
оцінку готовності ОПО до експлуатації відповідно до вимог безпеки промислових об'єктів
розробку рішень, направлених на зниження ризику, і реалізацію заходів щодо запобігання можливих аварій
розробку заходів щодо локалізації і ліквідації можливих наслідків аварій
для ОПН, який будується або реконструюється видачу інформації про заходи, передбачені проектною документацією і планованих до здійснення під час експлуатації.
Порядок розробки декларації безпеки ОПН, її зміст, методика визначення ризиків і їх прийнятні рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України [37].
Декларація безпеки подається в ті ж адреси, що повідомлення про ідентифікацію.
Органи місцевої влади в регіональних засобах масової інформації дають відомості про ОПН, зокрема про способи сповіщення і необхідні дії населення у разі виникнення аварії.
5.1.3. Паспортизація та реєстрація ПНО
Паспортизація ПНО - це процедура підготовки і представлення паспорта ПНО відповідно до вимог положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС [64].
Паспортизація ПНО здійснюється відповідно до переліків ПНО, затверджених комісіями із питань ТЕБ та НС, які складаються на підставі результатів ідентифікації ПНО.
Паспорт ПНО - документ певної форми, який містить структуровані дані про окремий ПНО. Форма паспорта ПНО повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об'єкту (1НС - підприємство, 2НС - вугільна шахта, ЗНС - гідротехнічний об'єкт і т.п.). Форми паспортів потенційно небезпечних об'єктів розміщуються на офіційному сайті МНС України.
Паспорт ПНО підлягає переоформленню кожні п'ять років.
Розташовані на території України ПНО підлягають реєстрації, тобто внесенню до Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів (далі -Реєстр) [41], який веде Державний департамент страхового фонду документації. Реєстрація обов'язкова для всіх ПНО незалежно від форми власності і підпорядкування. Не підлягають реєстрації в цьому Реєстрі залізничні, морські, повітряні та інші транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини.
ОГД, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за однією адресою, реєструється як один ПНО, а ОГД, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за різними адресами, реєструється як кілька окремих ПНО відповідно до адрес місцезнаходження джерел небезпеки.
Під час реєстрації Державний департамент страхового фонду документації надає кожному ПНО окремий реєстраційний номер, який зберігається у Реєстрі до повної ліквідації небезпечного об'єкта, а також свідоцтво про його реєстрацію.
Виключення ПНО з Реєстру проводиться у разі отримання Державним департаментом страхового фонду документації від осіб, які зареєстрували небезпечні об'єкти, акта про їх ліквідацію.
5.1.4. Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності.
Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності проводиться відповідно до [48] з метою забезпечення відшкодування збитку, заподіяного життю, здоров'ю і майну третіх осіб, у тому числі навколишньому середовищу (природним ресурсам, територіям і об'єктам природно-заповідної фундації), в результаті пожеж та/або аварій на об'єктах підвищеної небезпеки.
Відшкодуванню підлягає прямій збиток заподіяний в результаті пожежі та/або аварії на ОПН життю, здоров'ю і майну третіх осіб, яке на момент настання випадку страховки знаходилося в їх володінні або користуванні, включаючи природні ресурси, території і об'єкти природно-заповідної фундації.
Сума страховки визначається кожному конкретному ОПН відповідно його категорії небезпеки:
для об'єктів 1 категорії небезпеки - 200000, об'єктів 2 категорії - 70000 і об'єктів З категорії - 45000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент числення суми страховки;
Слід відмітити, що такий підхід до визначення суми страхування не стимулює прагнення суб'єкта господарської діяльності до зниження ступеня ризику, оскільки незалежно від ступеня ризику для всіх об'єктів даної категорії страхова сума одна і та ж. Більш прогресивною є система визначення страхової суми в залежності від ступеню ризику. При такій системі експлуатація об'єкту з високим рівнем ризику стає економічно невигідною.
5.1.5. Державна стандартизація у сфері цивільного захисту
Державна стандартизація з питань безпеки в умовах НС техногенного і природного характеру здійснюється відповідно до закону і направлена на забезпечення:
- безпеки продукції (робіт, послуг) і матеріалів для життя і здоров'я людей і навколишнього середовища;
- якості продукції (робіт, послуг) і матеріалів відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій;
- єдність принципів вимірювання;
- безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення техногенних катастроф й інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
МНС України відповідно до [11]:
розробляє програму робіт із стандартизації у сфері ЦЗ, координує і контролює її виконання;
приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації у сфері цивільного захисту,
визначає їх повноваження та порядок діяльності;
бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації.
5.1.6. Державна експертиза у сфері цивільного захисту
Державна експертиза проектів і рішень в області техногенної безпеки об'єктів виробничого і соціального призначення, які можуть спричинити НС техногенного чи природного характеру і вплинути на стан захисту населення і територій від їх наслідків, організовується урядовим органом державного нагляду у сфері ЦЗ і проводиться відповідно до закону в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України .
5.1.7. Державний нагляд і контроль у сфері цивільного захисту
Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ОПН, здійснюють уповноважені законами органи влади, у тому числі спеціально уповноважені ЦОВВ і їх відповідні територіальні органи, до відання яких відповідно до закону віднесені питання:
охорони праці;
забезпечення екологічної безпеки і охорони навколишнього середовища;
захисту населення і територій від ЧС;
пожежної безпеки;
санітарно-епідемічної безпеки;
містобудування.
5.2. Управління ризиками НС
Прийнятний ризик - ризик, який не перевищує на території ОПН і/або за її межами гранично допустимого рівня.
Прийнятний ризик для об'єктів повинен встановлюватися місцевими органами виконавчої влади з урахуванням чинних нормативних актів, угод між СГД, який є власником ОПН, і зацікавленими сторонами, економічних і соціальних умов регіону, експертних оцінок, досвіду інших регіонів та інших обставин.
Для ОПН прийнятний ризик встановлюється з урахуванням створюваного ним масштабу небезпеки і розташування в регіоні інших підприємств, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, за умови, що сумарний ризик виникнення небажаних наслідків не перевищує встановленого діючою нормативною документацією рівня.
Встановлюється значення, вище за яке ризик вважається абсолютно неприйнятним (верхній рівень), і значення, нижче за яке ризик вважається абсолютно прийнятним (нижній рівень).
Якщо місцевими радами не встановлений прийнятний ризик для визначення об'єктів "турботи", то для складання декларації безпеки ОПО застосовуються рівні, наведені у нормативній документації [82].
Основні кількісні показники ризику загибелі людей :
Індивідуальний ризик - вірогідність загибелі людини, яка знаходиться в даному регіоні, від можливих джерел небезпеки ОПО протягом року з урахуванням вірогідності його перебування в зоні поразки. Рівень прийнятного ризику - Ri ≤ 10-8, рівень неприйнятного ризику - Ri > 10-6.
Територіальний ризик - вірогідність загибелі протягом року людини, яка знаходиться в конкретному місці простору, від можливих джерел небезпеки ОПО. Рівень прийнятного ризику - Rt≤10-7, рівень неприйнятного ризику -Rt>10-5.
Соціальний ризик - вірогідність загибелі людей зверх певної кількості (або очікувана кількість загиблих) в даному регіоні протягом року від можливих джерел небезпеки ОПО, з урахуванням вірогідності їх перебування в зоні поразки. Рівень прийнятного ризику - Rs ≤ 10-7, рівень неприйнятного ризику - Rs >10-5.
Управління ризиком - це процес ухвалення рішень і здійснення заходів, направлених на забезпечення мінімально можливого ризику, який включає:
визначення прийнятного ризику,
моніторинг навколишнього середовища,
аналіз можливих ризиків і прогнозування НС;
ухвалення рішень про доцільність проведення заходів щодо захисту;
раціональний розподіл засобів і ресурсів на превентивні заходи щодо зниження ризику і заходи щодо зменшення масштабів НС;
здійснення превентивних заходів;
проведення аварійно-рятівних і відновних робіт у разі виникнення НС.
Визначення прийнятного ризику здійснюється відповідно до Методики визначення ризиків і їх прийнятних рівнів для декларування безпеки ОПО [82].
Моніторинг і прогнозування НС - це спостереження, контроль і передбачення небезпечних природних, техногенних і соціальних чинників, які можуть з'явитися джерелами ЧС, а також динаміки розвитку ситуацій, визначення їх масштабів з метою рішення задач по попередженню і ліквідації НС.
Моніторинг і прогнозування НС здійснюють різні організації (установи):
Держкомгідромет (моніторинг і прогноз подій гідрометеорологічного характеру, моніторинг стану і забруднення атмосфери, води і грунту), НАНУ, МНС, Міноборони і Держбуд (сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів), Мінекології (екологічний моніторинг), МОЗ (соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування в цій сфері), Держтехнагляд, Держатомрегуліровання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавської влади, у тому числі і МНС (моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності).
Методичне керівництво і координація діяльності з моніторингу і прогнозуванню НС на державному рівні здійснюється МНС.
Слід підкреслити, що якість моніторингу і прогнозування НС визначальним чином впливає на ефективність діяльності по зменшенню ризиків їх виникнення і масштабів.
Прогнозування ризиків НС на території країни здійснює МНС у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади.
Основними задачами центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, які беруть участь в моніторингу і прогнозуванні НС є :
створення, постійне удосконалення і розвиток на всіх рівнях відповідних систем моніторингу і прогнозування НС;
оснащення організацій і установ, які здійснюють моніторинг і прогнозування, сучасними технічними засобами для вирішення покладених на них задач;
координація діяльності установ і організацій всіх рівнів по збору і обліку інформації про стан навколишнього середовища, про обстановках на ПНО;
створення інформаційно-комунікаційних систем для вирішення завдань моніторингу і прогнозування НС;
створення бази інформації про джерела і масштаби НС;
удосконалення нормативно-правової бази моніторингу і прогнозування НС;
визначення органів, уповноважених координувати роботу установ і організацій, що займаються моніторингом і прогнозуванням НС;
Аналіз ризику включає ідентифікацію небезпеки, аналіз (оцінка і прогноз) можливої загрози, визначення можливої зони поразки території, розрахунок ризику виникнення НС, розрахунок індивідуального ризику для населення, порівняння його з прийнятним ризиком і ухвалення рішення про доцільність проведення заходів щодо захисту, обґрунтовування і реалізацію раціональних заходів щодо захисту населення і території, підготовку сил і засобів до проведення аварійно-рятувальних робіт, створення необхідних резервів для зменшення масштабів НС.
Для екстреного реагування, направленого на порятунок людей, ліквідацію НС в рамках ЕДС ЦЗ, створюються, оснащуються, навчаються і підтримуються в готовності до негайних дій оперативно-рятувальні, аварійно-рятівні, відновні і пошукові формування, розробляються плани заходів щодо евакуації населення і його першочергового життєзабезпечення в потерпших районах. Для вирішення цього завдання створюються запаси матеріальних і фінансових ресурсів, фундації страховок і тому подібне. Питання для самоконтролю
1. Що включає регулювання безпеки?
2. Що включає в собі завчасне реагування на загрозу виникнення НС?
3. Назвіть основні заходи захисту населення і територій у сфері ЦЗ?
4. Хто відповідає за захист населення, яке проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварії на ОПН?
5. Що включає проведення оцінки рівнів ризику НС?
6. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХОДІВ ТА ДІЙ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
6.1. Основи планування заходів ЦЗ 6.1.1. Загальні питання
Кардинальне вирішення проблем захисту населення і територій України від НС, зменшення їх соціально-економічних і екологічних наслідків можливе лише шляхом проведення цілого комплексу заходів.
У значній мірі досягнення цієї мети залежить від уміння керівників усіх рівнів (від об'єктового до урядового), спрогнозувати усі можливі наслідки НС, чітко спланувати заходи щодо їх запобігання та ліквідації, організувати управління під час їх виконання, високого стану готовності до дій у НС органів управління, сил і населення. Виконання всіх умінь, завдань, перш за все, буде залежати від якості планування та повноти виконання запланованих заходів на об'єктовому рівні.
Суть планування заходів ЦЗ, на випадок НС полягає в аналізі стану ЦЗ, в оцінці обстановки, яка може скластися під час виникнення аварій, катастроф, стихійних лих та застосування противником сучасних засобів ураження; в розробці заходів, спрямованих на захист населення та підвищення стійкості функціонування промислових об'єктів в мирний час та особливий період; у встановленні послідовності, строків, способів здійснення намічених заходів і виконавців та визначенні необхідних ресурсів для їх проведення.
Головною метою планування заходів ЦЗ є створення умов для організованого і своєчасного проведення заходів щодо захисту робітників, службовців, їх сімей і населення, яке мешкає в зоні можливого ураження, та забезпечення успішного проведення РІНР під час ліквідації наслідків НС техногенного та природного характеру, в особливий період, участі в територіальній обороні та антитерористичній діяльності. Планування має бути також спрямоване на те, щоб запобігти або максимально знизити людські та матеріальні втрати, а також забезпечити життєдіяльність галузі, регіону підпорядкованих їм об'єктів і населення у разі виникнення вищезазначених ситуацій.
При плануванні заходів ЦЗ на особливий період повинно забезпечуватися взаємне узгодження і ув'язка їх із заходами мобілізаційного розгортання народного господарства та заходами, які проводять військове командування та органи управління ЦЗ.
Планування повинно бути реальним, цілеспрямованим, конкретним, точним, гнучким, перспективним, базуватися на глибоко продуманих рішеннях, обгрунтованих розрахунках та враховувати специфіку і особливості діяльності. Воно повинно здійснюватися завчасно та забезпечувати своєчасний ввід планів ЦЗ в дію, особливо під час раптового виникнення НС техногенного та природного характеру і в особливий період.
Реальність - одна з головних вимог до планування. Вона забезпечується всебічним і глибоким аналізом стану системи ЦЗ підпорядкованої ланки, правильною оцінкою обстановки, яка може скластися, точними розрахунками, суворим урахуванням людських і матеріальних можливостей, специфіки місцевих умов, а також часу, необхідного для виконання поставлених завдань.
Цілеспрямованість у плануванні полягає в умінні виділити головні завдання, визначити особливо важливі заходи, на рішенні яких повинні бути зосереджені основні зусилля керівника, органів управління та служб ЦЗ. При цьому особлива увага звертається на вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням високої готовності органів управління, надійності захисту робітників, службовців, їх сімей та населення, що мешкає в зоні можливого ураження, стійкості систем оповіщення і зв'язку, а також створення угрупування сил цивільного захисту для проведення РІНР.
Конкретність планування передбачає, що всі заплановані заходи і дії повинні мати певний обсяг, зміст та бути узгоджені між собою за метою, місцем, часом, складом сил та способами їх виконання. Крім того, в планах повинні бути визначені конкретні посадові особи, які відповідальні за виконання заходів та здійснення контролю.
Ці та інші вимоги до планування ЦЗ слід застосовувати в тісному взаємозв'язку, тому що всі вони спрямовані на повне і ефективне забезпечення дій органів управління, застосування сил та засобів під час виконання заходів ЦЗ.
Планування заходів для запобігання НС і зменшення (мінімізації) їх можливих наслідків здійснюється з урахуванням вірогідності й прогнозованих ризиків виникнення та можливих масштабів наслідків.
Планування заходів ЦЗ здійснюється відповідно до керівних документів, з урахуванням науково-обгрунтованого прогнозу можливої обстановки, яка може скластися під час виникнення НС. Масштаби і наслідки можливої НС визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу чи модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів розробляється план реагування на загрозу виникнення НС, який затверджується відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. Основним завданням плану реагування на НС або загрозу її виникнення є збереження життя та здоров'я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою вживаються дієві заходи для захисту житла, дошкільних, навчальних і медичних закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань термінової евакуації населення з території, на яку може бути поширена небезпечна дія наслідків прогнозованої НС. Основу плану складає рішення на втручання у ситуацію, на підставі якого визначаються завдання функціональним підрозділам органів управління і силам, організація взаємодії і заходи щодо всебічного забезпечення пошуково-рятувальної операції, ліквідації наслідків НС, надання допомоги потерпілим та інші форми реагування.
Оскільки плани реагування, розроблюються завчасно, усі вони орієнтуються на гіпотетичні позапроектні ситуації, але такі, що мають місце в проектах відповідних потенційно небезпечних об'єктів або такі, що реально мали місце.
Для цього детально вивчаються природні (геологічні, гідрологічні, геофізичні, гідрометеорологічні, географічні...) та техногенні особливості регіону, об'єктів і визначаються найбільш для них властиві.
На кожну визначену ситуацію будується модель або робиться детальний опис ситуації, яка вже мала місце раніше. Якщо це - модель, то вона повинна враховувати, найбільш ймовірні негативні наслідки з можливих. Наприклад, для аварії на хімічно-небезпечному об'єкті з викидом небезпечних-хімічних речовин до розрахунку береться весь запас НХР, який є у сховищах або у технологічній системі, і умови, за яких наслідки аварії розповсюджуються на максимальну відстань та площу. На підставі наведених вихідних даних визначається можливий вплив наслідків аварії на населення та визначаються заходи щодо його порятунку або захисту у інший спосіб, локалізації і ліквідації наслідків аварії. Виходячи з обсягів рятувальних, спеціальних та інших робіт визначаються сили та засоби втручання, матеріальні та інші ресурси, визначається орієнтовний загальний порядок дій відносно ситуації, яка виникла.
Цей порядок передбачає:
- оповіщення персоналу об'єкту, населення, яке проживає в межах зони можливого ураження або порогових значень, залежно від виду НХР;
оперативні заходи щодо оповіщення і збору всього особового складу органів управління або відповідних груп, приведення у готовність засобів зв'язку і пунктів управління;
- оперативні заходи з приведення у готовність до дій за призначенням сил і засобів реагування;
- уточнення (прогнозування) обстановки на об'єкті (районі або зоні лиха) і можливого її розвитку;
- уточнення розрахунків потреби в силах, матеріально-технічних засобах та ресурсах;
- підготовка пропозицій до рішення на втручання у ситуацію і ліквідацію її наслідків;
- підготовка проектів організаційних і директивних документів;
- організація забезпечення заходів.
У порядку реагування на НС СГД, а також підприємства, установи, організації, які планують експлуатувати хоча б один ОПН одночасно з розробленням декларації безпеки розробляють і затверджують план локалізації і ліквідації аварій, який переглядається кожні 5 років. Порядок розробки планів локалізації та ліквідації аварій, вимоги до їх складу, змісту та форми визначено в положенні, яке затверджене наказом Держгірпромнагляд України [92].
План локалізації і ліквідації аварій може переглядатися або уточнюватися до закінчення 5 років з дати його розроблення у разі:
змін в умовах діяльності СГД незалежно від їх причин, що призводять до необхідності зміни відомостей, які містяться у плані локалізації і ліквідації аварій;
внесення змін до чинних або прийняття нових нормативно-правових актів, що впливають на зміст плану локалізації і ліквідації аварій;
висунення обгрунтованих вимог щодо плану локалізації і ліквідації аварій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
При внесенні змін і доповнень до плану локалізації і ліквідації аварій СГД надає відповідному територіальному органу у сфері ЦЗ відповідну для цього інформацію. Відповідний територіальний орган у сфері ЦЗ протягом 10 днів після затвердження плану локалізації та ліквідації аварій надає через засоби масової інформації відомості, необхідні для виконання населенням правил поведінки і дій в екстремальних ситуаціях, передбаченим цим планом.
Під час ліквідації НС залежно від її рівня штабом з ліквідації НС ведеться оперативний план ліквідації НС (див. додаток 6.6.1).
Заходи щодо розвитку та вдосконалення цивільного захисту населення і територій від НС відображаються у відповідних планах соціально-економічного розвитку окремими розділами або розробляються окремі плани розвитку та вдосконалення ЦЗ населення і територій.
Планування заходів щодо цивільного захисту населення і територій від НС здійснюється залежно від прогнозованих видів НС, що можуть виникнути на відповідній території (у галузі, на об'єкті), характеру їх походження та відповідних завдань органів і підрозділів ЦЗ, зокрема на випадок загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, на особливий період, участі в територіальній обороні та антитерористичній діяльності.
Заходи щодо захисту населення і територій від НС, що стосуються особливого періоду, участі в територіальній обороні та антитерористичних операціях розробляються в окремих плануючих документах закритого (обмеженого) користування відповідно до законодавства у сфері оборони, мобілізації, територіальної оборони та боротьби з тероризмом.
Основні загальні заходи ЦЗ, що відображаються у планах ЦЗ, визначаються згідно з рішеннями Начальника Цивільного Захисту України, вказівок керівників міністерств, відомств, з урахуванням вимог органів державної влади з питань ЦЗ та специфіки діяльності галузі (підприємства).
Служби ЦЗ розробляють плани забезпечення виконання заходів і дій сил ЦЗ, передбачених у планах, при ліквідації наслідків НС мирного часу та в особливий період.
Всі заходи ЦЗ плануються в комплексі і здійснюються диференційовано, залежно від очікуваного характеру можливих НС, розміщення об'єктів і населення відносно можливих зон ураження, з урахуванням галузевих (відомчих) умов та можливої обстановки.
Зміст і структура планів ЦЗ, порядок їх розробки, узгодження, затвердження, корегування та вводу в дію визначаються згідно з рекомендаціями Начальника Цивільного Захисту України з урахуванням рекомендацій МНС України.
Плани ЦЗ погоджуються з спеціально уповноваженими відповідними органами виконавчої влади у сфері ЦЗ, затверджуються керівником.
Плани ЦЗ підлягають щорічному корегуванню за станом на 1 січня поточного року. Строки корегування визначаються відповідними керівниками.
Кількість примірників планів ЦЗ встановлюється за рішенням відповідного керівника з урахуванням їх практичної необхідності.
Розробка планів ЦЗ здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері ЦЗ за участю спеціалістів управлінь і відділів, а також - спеціалістів науково-дослідних установ, виконуючих роботи за тематикою цивільного захисту.
До розробки документів планів ЦЗ в повному обсязі залучається обмежене коло посадових осіб. Решта фахівців можуть отримувати тільки поодинокі завдання щодо розробки окремих питань та підготовки довідкового матеріалу.
6.1.2. Організація та порядок планування
Планування ЦЗ залежить від конкретних умов обстановки, як і прийняття рішення, може здійснюватися послідовним або паралельним методом. Можливе їх поєднання. Але яким би методом ні здійснювалося планування, воно в усіх випадках передбачає правильний розподіл обов'язків між посадовими особами підрозділами і службами ЦЗ, чітке погодження їх діяльності при відпрацюванні документів планів ЦЗ.
З метою забезпечення організації та найбільш повного відпрацювання всіх питань роботи керівника, органів управління ЦЗ щодо планування ЦЗ можна розділити на три етапи: перший - організаційно-підготовчий; другий - практична розробка і оформлення документів плану; третій - погодження, розгляд, доопрацювання та затвердження плану.
На першому етапі визначається склад виконавців, складається календарний план роботи щодо розробки документів плану. Під керівництвом керівника підрозділу (заступника керівника, що відає питаннями ЦЗ) організується вивчення керівних директив, вказівок старших начальників з питань планування, відповідних положень статутів, посібників і порадників, збір, аналіз і узагальнення вихідних даних, довідкових матеріалів та розрахунків, необхідних для планування, а також для оцінки можливої обстановки (зокрема: заходи, які необхідно виконувати; дані про потенційну небезпеку об'єктів, які розташовані поблизу галузевих об'єктів; розрахунки та дані щодо захисту робітників, службовців, їх сімей та населення, що мешкає в зонах можливого ураження; дані про сили ЦЗ та відомчі формування, які залучаються до спільного виконання завдань ЦЗ та ін.). До виконавців доводяться основні завдання ЦЗ, розподіляються обов'язки між ними, уточнюються обсяги і послідовність розробки документів, строки їх виконання. При необхідності організовується підготовка виконавців на спеціальних заняттях у відповідних навчальних закладах у сфері ЦЗ.
На другому етапі здійснюється практична розробка і оформлення документів плану, визначається зміст його розділів, проводиться необхідне попереднє погодження, приймаються додаткові рішення з окремих питань і доводяться до виконавців.
На третьому етапі роботи між зазначеними органами остаточно погоджується зміст всіх розроблених документів плану і порядок проведення запланованих заходів. Після цього доопрацьовуються окремі питання і план ЦЗ подається на затвердження в установленому порядку.
При розробці планів ЦЗ між різними органами управління найбільш пильно погоджуються: порядок взаємного оповіщення та інформування про загрозу або виникнення НС в мирний час та в особливий період; склад сил та засобів, які виділяються для спільного проведення РІНР в осередках ураження; організація захисту і життєзабезпечення робітників, службовців, їх сімей та населення, яке мешкає в зонах можливого ураження; порядок спільного використання маршрутів, мостів і переправ; питання організації взаємодії, всебічного забезпечення, управління та інше.
Після затвердження планів ЦЗ зміст їх доводиться до зацікавлених осіб в частині, що їх стосується. Це здійснюється шляхом проведення занять з керівним складом, робітниками і службовцями щодо вивчення функціональних обов'язків, передбачених планами, а також шляхом доведення до виконавців витягів про порядок дій у НС мирного часу або в особливий період.
План ЦЗ (план дій) на випадок НС мирного часу складається з текстової частини та додатків. Ступінь деталізації питань та їх послідовність залежить від масштабів, характеру і важливості завдань, очікуваної обстановки та галузевих (відомчих) умов.
У першому розділі викладається оцінка вірогідної обстановки при виникненні аварій, катастроф та стихійного лиха. Конкретно вказуються всі можливі аварії, катастрофи (з урахуванням загрози впливу аварій, катастроф, що можуть виникати на інших об'єктах) та стихійні лиха, розміри наслідків та орієнтовний обсяг робіт щодо їх ліквідації.
У другому розділі плану ЦЗ викладається організація виконання заходів ЦЗ при загрозі та виникненні НС. У ньому відображається: організація оповіщення керівного складу, формувань, робітників та службовців, населення, що мешкає в зонах можливого ураження, і населення про загрозу або виникнення НС; організація розвідки та спостереження; заходи щодо приведення в готовність сил і засобів ЦЗ та їх всебічного забезпечення; порядок видачі населенню індивідуальних засобів захисту та укриття їх у захисних спорудах (захищених приміщеннях); організація евакуації із зон можливого ураження; заходи щодо безаварійного зупинення виробництва; заходи щодо попередження або зниження можливого впливу НС на людей та виробничу діяльність; порядок прискореного проведення інженерно-технічних заходів, пов'язаних з укріпленням існуючих або зведенням нових інженерних споруд (рви, загороди, греблі, дамби та ін.); організація та підтримання безперервної взаємодії з органами управління ЦЗ та аварійно-рятувальними загонами (підрозділами), що залучаються до проведення рятувальних робіт; організація проведення РІНР; управління проведенням рятувальних робіт; порядок подання донесень до органів управління ЦЗ.
У третьому розділі визначається забезпечення дій сил і засобів підсистеми системи цивільного захисту, які залучаються до проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, а також для здійснення заходів щодо захисту населення, сільськогосподарських тварин, продукції тваринництва і рослинництва, матеріальних цінностей.
Четвертий розділ визначає організацію проведення рятувальних та інших невідкладних робіт з усунення безпосередньої небезпеки для життя і здоров'я людей, відновлення життєзабезпечення населення.
П'ятий розділ вказує на організацію управління заходами та взаємодію з різними органами виконавчої влади і військовим командуванням.
До плану ЦЗ рекомендується мати такі додатки: календарний план основних заходів ЦЗ, що виконуються під час загрози аварій, катастроф, стихійних лих та у разі їх виникнення *; мали (плани) з указаними потенційно небезпечними об'єктами, установок, сховищ та ін., з нанесенням можливої обстановки при виникненні вірогідних аварій, катастроф та стихійних лих; характеристика небезпечних хімічних речовин, що є на підприємствах регіону, галузі, та способи їх нейтралізації; склад (розрахунки) сил та засобів, що залучаються до виконання заходів ЦЗ під час загрози та виникнення НС; розрахунки на проведення евакозаходів; схеми організації управління, зв'язку, оповіщення, інші необхідні документи та довідкові матеріали.
Під час планування заходів ЦЗ застосовуються не тільки логічні, але й математичні методи, особливо при проведенні різноманітних розрахунків (визначення можливостей сил і засобів, можливих втрат, на евакозаходи, із прогнозування обстановки та ін.). Для цього широке застосування знаходять найрізноманітніші засоби, в тому числі розрахункові лінійки, таблиці, графіки, номограми, АСУ, завчасно підготовлені типові розрахунки, які дозволяють з визначеним ступенем наочності відобразити заходи, що плануються, показати виконавців, строки виконання робіт та інші дані.
Планування заходів ЦЗ - це творчий процес, який концентрує в себе різнобічну діяльність органів управління і служб ЦЗ, евакокомісії, комісії з питань ТЕБ і НС з організації захисту населення і територій, підвищення стійкості функціонування об'єктів, проведення РІНР тощо.
6.2. Основи управління заходами і діями сил ЦЗ у режимі НС
6.2.1. Завдання і принципи управління заходами і діями сил ЦЗ
Управління ЦЗ полягає в постійній цілеспрямованій організуючій діяльності органів управління, служб ЦЗ, спрямованої на всебічну підготовку і своєчасне здійснення заходів щодо захисту населення, ОГД, територій, регіонів і в цілому держави при погрозі і виникненні НС, на підтримку високої готовності органів управління і сил ЦЗ до роботи і діям у будь-яких складних умовах обстановки й успішне проведення рятувальних і інших невідкладних робіт із локалізації і ліквідації НС.
Таким чином, управління ЦЗ є дуже ємним поняттям. Воно охоплює всі сторони діяльності начальників і органів управління ЦЗ під час повсякденної діяльності та виникненні НС у мирний і воєнний час.
Основними принципами управління ЦЗ є:
єдиноначальність;
централізація управління з наданням підлеглим ініціативи у визначенні засобів виконання покладених на них завдань;
твердість і наполегливість у проведенні прийнятих рішень і планів;
оперативне і гнучке реагування на зміни в обстановці;
особиста відповідальність начальників ЦЗ всіх ланок за прийняті рішення, використання підпорядкованих сил і результати виконання покладених на них завдань.
Принцип єдиноначальності управління ЦЗ виявляється в тому, що начальники ЦЗ всіх ланок мають необхідні повноваження і несуть персональну відповідальність за стан ЦЗ у підвідомчих галузях, регіонах територіях і об'єктах економіки, її готовність до рішення задач з попередження, локалізації і ліквідації НС, їх практичне виконання в умовах будь-якої обстановки, а їхнє рішення на проведення заходів і дій сил ЦЗ є основою управління цивільного захисту.
Єдиноначальність здійснюється в сполученні з колегіальністю під час обговорення й ухвалення рішень по організації захисту населення і територій в умовах НС.
Принцип централізації управління полягає в тому, що начальники та інші органи управління ЦЗ вибрані владою, що дозволяє їм у відповідності з обстановкою, що укладається, зосереджувати у своїх руках керівництво всім комплексом заходів діями сил ЦЗ поза залежністю від їхньої відомчої приналежності і спрямовувати їхні зусилля по єдиному задуму відповідно до прийнятого рішення. Дотримання цього принципу дозволяє найбільше доцільно і ефективно використовувати сили і засоби ЦЗ, при необхідності здійснювати маневр ними з метою переносу головних зусиль з одного напрямку на інше або надання допомоги тій або іншій ланці ЦЗ.
Водночас варто підкреслити, що застосування принципу централізації в управлінні ЦЗ ні в якій мірі не повинно стримувати прояв ініціативи, творчого підходу при рішенні покладених і особливо раптово виникаючих завдань. Більш того, тверде здійснення централізації в кожній ланці ЦЗ буде сприяти підвищенню готовності органів управління ЦЗ до автономних дій по локалізації і ліквідації НС.
Твердість і наполегливість у проведенні прийнятих рішень і розроблених планів - є однією із найважливіших умов забезпечення готовності цивільної оборони до рішення завдань по захисту населення і територій у зонах НС та успішного виконання завдань. Дотримання цього принципу припускає здійснення жорсткого контролю і перевірки виконання прийнятих рішень і планів, високу вимогливість до підпорядкованих органів управління, а також надання їм необхідної практичної допомоги у вирішенні покладених на них завдань.
Принцип оперативного і гнучкого реагування на зміни в обстановці потребує від керівного складу ЦЗ постійного глибокого знання обстановки, уміння складу об'єкта управління своєчасно реагувати на усі її зміни шляхом швидкого прийняття доцільних і правильних рішень та негайного доведення їх до виконавців.
Оперативність управління досягається підвищенням рівня підготовки керівного складу й органів управління ЦЗ, застосуванням найбільш своєчасних методів роботи органів управління,
здійсненням тісної взаємодії і взаємного інформування між ними, а також впровадженням у процеси управління персональних комп'ютерів та інших технічних засобів.
Принцип особистої відповідальності начальників ЦЗ всіх ланок за прийняття рішень, використання підпорядкованих сил і результати виконання покладених на них завдань припускає: тверде знання ними основ організації і ведення цивільної оборони, специфіки її організації на підвідомчій території; особисту участь у роботі з відпрацювання рішень і розробці планів та доведення їх до виконавців; організацію контролю і перевірки виконання; високу вимогливість до начальників і органів управління всіх ступенів ЦЗ.
Розглянуті принципи управління ЦЗ нерозривно пов'язані з вимогами, запропонованими до управління.
Управління ЦЗ у всіх її ланках повинно бути стійким, безупинним і оперативним.
Це досягається:
глибоким знанням фактичного стану цивільної оборони і реально сформованої обстановки;
правильним з'ясуванням завдань, поставлених вищими органами управління;
своєчасним прийняттям рішень у будь-яких умовах обстановки;
чіткою постановкою задач підпорядкованим органам управління і силам;
постійною високою готовністю систем управління і сил до вирішення завдань щодо захисту населення і територій в умовах НС;
завчасним створенням, обладнанням і своєчасним приведенням у готовність до дій органів управління;
створенням і своєчасним нарощуванням системи зв'язку й оповіщення, забезпеченням надійної їх роботи;
чіткою організацією збору, опрацювання і доведення інформації про обстановку;
комплексним використанням усіх технічних засобів управління зв'язку й оповіщення;
Управління ЦЗ включає:
забезпечення постійної готовності органів управління ЦЗ;
завчасну розробку і коригування оперативних документів органів управління і забезпечення їх виконання;
підготовка особового складу органів управління до дій за призначенням в умовах НС мирного і воєнного часу;
забезпечення заходів щодо підвищення стійкості функціонування органів управління;
безупинне добування, вивчення, аналіз інформації, прогнозування обстановки;
своєчасне й обгрунтоване прийняття рішення і доведення його до виконавців;
організація і ведення безупинної взаємодії;
підготовка і проведення заходів щодо всебічного забезпечення населення і сил у районах НС при проведенні заходів, локалізації і ліквідації НС;
постійний контроль за реалізацією рішень, планів, розпоряджень.
Таким чином, управління повинно забезпечувати:
високу оперативність роботи;
приведення в готовність органів управління і сил у у стислі терміни під час загрози виникнення НС;
своєчасне здійснення заходів щодо захисту населення і територій при виникненні стихійних лих аварій та катастроф і військових конфліктів;
ефективне застосування усіх сил та засобів від об'єктової до загальнодержавної ланки для швидкої локалізації і ліквідації наслідків НС.
6.2.2. Система управління ЦЗ
Матеріальною основою управління є система управління.
Для забезпечення управління ЦЗ створюються відповідні системи управління, що включають у себе органи та пункти управління, системи оповіщення і зв'язку, а також системи і засоби автоматизації й інформаційні системи по лінії урядової інформаційно-аналітичної системи з НС, також інформаційних систем міністерств, відомств і Держкомітетів, і вертикалі оперативного чергування МНС України.
Підтримка в постійній готовності системи управління - першочергова задача начальників ЦЗ всіх рівнів, МНС та його органів управління на місцях. Вона досягається:
завчасним створенням і підготовкою такої системи управління, що без істотного нарощування може бути використана при будь-яких НС мирного так і воєнного часу;
своєчасною і повною укомплектованістю об'єктів управління особового складу і технічними засобами управління, високої його підготовки, злагодженістю в роботі й ефективним використанням засобів автоматизації управління;
забезпеченням гнучкості і живучості систем зв'язку;
спроможністю швидко відновити порушене управління.
Для того щоб органи управління змогли негайно приступити до виконання своїх завдань, організується цілодобове чергування; особовий склад органів управління завчасно розподіляється по пунктах управління, з метою посилення органів управління здійснюється їх дублювання, розробляються календарні плани основних заходів, особисті плани - графіки роботи за періодами готовності, проекти наказів, розпоряджень і інші довідкові документи.
Методи роботи територіальних органів управління МНС, служб і центральних органів виконавчої влади залежать від рівня їх підготовки, характеру виконуваних завдань, умов обстановки, наявності часу.
При підготовці до виконання поставлених завдань, у ході їх виконання можуть застосовуватися методи послідовної, паралельної роботи або їх сполучення. Метод послідовної роботи застосовується при тривалих термінах підготовки до виконання поставлених завдань. При цьому кожна інстанція включається в роботу після ухвалення рішення. При організації робіт та виникненні НС мирного часу в умовах обмеженого часу застосовується метод паралельної роботи начальників ЦЗ всіх ступенів, органів управління служб, регіонів і територій по ухваленню рішення і постановці завдань у всіх ланках одночасно від держави до об'єкта господарювання. Вся робота при цьому здійснюється відповідно до планів реагування при погрозі і виникненні НС природного і техногенного характеру.
Пунктами управління ЦЗ прийнято називати постійно обладнані та оснащені технічними засобами зв'язку та оповіщення споруди, помешкання або транспортні засоби, які призначені для розміщення та роботи чітко визначеного складу посадових осіб органів управління під час приведення системи ЦЗ до вищого ступеню готовності.
При загрозі та виникненні НС мирного часу управління заходами щодо локалізації та ліквідації НС може здійснюватися як із місць постійного розташування органів управління МНС (у регіоні, місті, районі), так із запасних пунктів управління (заміських, міських, рухомих), що створюються завчасно. Для управління військами ЦЗ розгортаються командні та тилові пункти управління.
Заміські запасні пункти управління (ЗЗПУ) областей обладнуються поза зонами можливих руйнацій категорійних міст та об'єктів особливої важливості, а також поза зонами можливого катастрофічного затоплення, для цього може бути використана заміська база існуючих службових приміщень (будинків) будинків відпочинку, санаторіїв, пансіонатів, таборів відпочинку для дітей, культурно-побутових та інших будинків та споруд. При виборі місця розташування запасного пункту управління (ЗПУ) враховується можливість використання існуючих ліній та вузлів зв'язку, а також тих, що споруджуються та запроектовані.
ЗЗПУ включають: захищене робоче приміщення з вузлами зв'язку, автономні джерела електроживлення, водопостачання, теплопостачання та інші системи життєзабезпечення, приміщення для апаратури централізованого оповіщення, захищене приміщення для високочастотного та секретного зв'язку, і пункт прийому та передачі інформації.
До складу ЗЗПУ також входять наземні споруди, будинки для роботи, відпочинку та харчування співробітників і обслуговуючого персоналу, радіо центр, якій може передавати інформацію на відстань не менше 15 км. від ПУ, площадка посадки для вертольотів 2-3 км. від
ПУ, стоянка автотранспорту на відстані 1-1,5 км. , захисні споруди, КПП, пост радіаційно -хімічного спостереження.
На ЗЗПУ передбачається такий ступінь захисту: для особового складу ПУ міст особливої групи з ЦЗ 2-3 кгс/см2, областей, АР Крим -1 кгс/см2. Місткість захищених робочих помешкань повинна складати 30-40% від загальної чисельності робітників на заміському ЗПУ міста особливої групи по ЦЗ, та до 30% ЗЗПУ області та АР Крим.
ЗЗПУ міст віднесених до груп по ЦЗ, районів цих міст обладнуються у сховищах, які розташовані поза категорійними об'єктами та включають робочі приміщення та вузли зв'язку. Ступінь захисту ЗЗПУ залежить від групи з ЦЗ міста. Місткість до 40 % співробітників. Інші особи евакуюються в заміську зону.
На запасних, заміських та міських ПУ розміщаються оперативні групи територіальних органів управління МНС та інших органів за рішенням начальника ЦЗ.
У ПУ доцільно мати такі документи (наочні):
карта регіону, території або план міста з позначенням основних об'єктів техногенної небезпеки, гідровузли, накопичувані хімічних відходів, транспортні комунікації, лінії електро, газо, водо, теплопостачання тощо.
стенд «Основні показники Ц3»на якому відображені дані щодо захисту населення, стан та наявність сил і керівництва;
графік переводу ЦЗ з режиму повсякденної готовності до режимів вищих ступенів готовності мирного та воєнного часу;
карта можливої обстановки при виникненні НС мирного та воєнного часу;
інформаційний стенд - основні заходи ЦЗ щодо переводу у вищі ступені готовності при НС мирного та воєнного часу;
план схема категорійного міста з відображенням об'єктів економіки які продовжують виробничу діяльність у воєнний час та інші дані щодо стану ЦЗ території регіону
планшет радіаційної та хімічної обстановки з прогнозом масштабів та ймовірних наслідків;
карта управління, на якій відбиті ПУ, основні лінії зв'язку та засоби оповіщення;
розрахунок сил та засобів у разі виникнення НС мирного та воєнного часу.
Для підвищення оперативності управління можуть створюватися рухомі пункти управління (РЇТУ).
РПУ створюються на транспортних засобах із засобами зв'язку, вони призначені для безпосереднього керівництва заходами щодо локалізації та ліквідації НС і евакуації людей із зон затоплення, зараження та ін.
На об'єктах економіки ПУ створюються, як правило, в одному із сховищ.
6.2.3. Особливості організації управління у режимі НС
Управління заходами щодо локалізації та ліквідації НС і захисту населення здійснюють голови комісій з питань ТЕБ та НС та начальники ЦЗ, як правило, з РПУ розгорнутих у районах НС.
Безперервність та надійність управління досягається в першу чергу організацією стійкого зв'язку. Для цієї мети використовуються загальнодержавні відомчі мережі зв'язку, а також засоби зв'язку територіальних та регіональних органів управління, військ та спеціалізованих, воєнізованих формувань МНС.
При організації управління необхідно враховувати тимчасові показники виникнення стихійних лих, аварій і катастроф та швидкоплинність зміни ситуації.
Реалізація плану реагування здійснюється на першому етапі органами повсякденного управління (оперативно-чергові служби) ЄДС ЦЗ, які оповіщують склад органів управління, населення, сили котрі необхідно задіяти негайно, контролюють взаємодію, здійснюють збір достовірної інформації про сформовану обстановку, здійснюють коригування прогнозу, по готовності доповідають голові комісії з питань ТЕБ та НС про обстановку та проведених заходах з моменту виникнення НС.
По прибуттю складу органів управління керівництво діями сил та засобів, проведенням евакозаходів приймають на себе начальник ЦЗ , голова комісії з питань ТЕБ та НС та голова евакокомісії.
Практика ліквідації наслідків НС державного рівня виявила необхідність введення деяких особливостей в управління заходами і діями у сфері ЦЗ. Для координації дій центральних і місцевих органів виконавчої влади рішенням Кабінету Міністрів України створюється спеціальна Урядова комісія з ліквідації НС (далі - Урядова комісія) та призначається керівник ліквідації НС. Робочим органом Урядової комісії є міжвідомчий оперативний штаб (далі - штаб), до роботи в якому залучаються посадові особи структурних підрозділів МНС і представники інших центральних органів виконавчої влади. Персональний склад штабу визначається на етапі планування керівниками міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (незалежно від форми власності і господарювання).
Порядок та режим роботи штабу встановлює призначений Урядовою комісією керівник ліквідації НС. Термін збору штабу: у робочий час - ЗО хвилин, у неробочий - 1 година ЗО хвилин. Місце роботи штабу - Кризовий центр МНС. В апараті центральних органів виконавчої влади, які залучаються до реагування на НС, утворюються оперативні групи реагування на НС. Склад, порядок і місце їх роботи, забезпечення засобами зв'язку та оргтехнікою визначаються керівниками відповідних центральних органів виконавчої влади.
Термін готовності до роботи зазначених оперативних груп: у робочий час - ЗО хвилин, у неробочий - 1 година ЗО хвилин. Керівництво організацією та проведенням робіт у зоні НС до прибуття (призначення) керівника ліквідації НС покладається на голову комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації держадміністрації, на території якої виявлено об'єктивні передумови або факт виникнення НС. Для здійснення оперативних заходів з управління, регіональна комісія утворює регіональну оперативну групу. Держадміністрація, на території якої виникла НС, призначає керівника регіональної оперативної групи, визначається її склад, порядок та місце роботи (пункт управління). Термін формування регіональної оперативної групи: у робочий час - 1 година, у неробочий - 1 година ЗО хвилин.
Для оцінки характеру і наслідків НС, підготовки пропозицій для прийняття рішення щодо її локалізації або ліквідації, безпосереднього управління підпорядкованими силами та засобами Системи утворюються та направляються до зони НС:
оперативна група МНС, до складу якої входить група управління аварійно-рятувальними загонами ЦЗ з пересувним командним пунктом;
оперативні групи центральних органів виконавчої влади, залучені до ліквідації НС;
оперативні групи Міноборони, МВС, інших центральних органів виконавчої влади, які мають військові формування у зоні НС та поблизу;
оперативна група СБУ;
оперативні групи органів управління інших сил, залучені до ліквідації НС.
Склад оперативних груп визначають керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (незалежно від форми власності і господарювання). Оперативні групи, розташовані в зоні НС, за винятком оперативної групи СБУ, підпорядковуються керівнику ліквідації НС та входять до складу його пункту управління. Оперативні групи центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (незалежно від форми власності і господарювання), що прибувають у зону НС, повинні бути забезпечені засобами пересування, зв'язку, автоматизації та матеріально-технічними засобами для автономної роботи. Порядок роботи кожної оперативної групи, місце розгортання і пересування пунктів управління узгоджується з керівником ліквідації НС.
Загальне положення про спеціальну Урядову комісію з ліквідації НС техногенного та природного характеру; та Загальне положення про спеціальну комісію з ліквідації НС техногенного та природного характеру регіонального, місцевого та об'єктового рівня затвердженні Кабінетом Міністрів України [34].Спеціальні комісії з ліквідації НС техногенного та природного характеру регіонального, місцевого та об'єктового рівнів(далі - комісії) є координаційними органами, які утворюються рішеннями місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ та організацій у разі виникнення НС відповідно регіонального, місцевого або об'єктового рівня.
Основними завданнями комісій є:
- організація виконання плану заходів щодо ліквідації НС;
- формування плану заходів щодо захисту населення і територій від наслідків НС;
- безпосередня організація та координація діяльності структурних підрозділів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, пов'язаної з виконанням плану заходів щодо ліквідації наслідків НС;
- забезпечення життєдіяльності постраждалого населення. Комісія відповідно до покладених на неї завдань:
координує діяльність структурних підрозділів місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов'язану з виконанням комплексу робіт з ліквідації НС, забезпечення життєдіяльності постраждалого населення, функціонування об'єктів соціальної, комунально-побутової, промислової та аграрної сфери, проведення відбудовних робіт;
визначає першочергові заходи щодо проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у зоні НС;
організовує роботу щодо ліквідації НС та визначає комплекс заходів щодо ліквідації її наслідків;
залучає до проведення робіт з ліквідації НС та відбудовних робіт відповідні аварійно-рятувальні, транспортні, будівельні, медичні та інші формування;
вносить до відповідного місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації пропозиції стосовно виділення додаткових коштів для здійснення першочергових заходів щодо ліквідації НС;
вивчає ситуацію, що склалася, та готує інформацію МНС, керівництву відповідного місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації про вжиття заходів реагування на НС, причини її виникнення, хід відбудовних робіт;
організовує роботу, пов'язану з визначенням розміру збитків внаслідок НС, та затверджує відповідні акти;
організовує інформування населення про стан справ, наслідки та прогноз розвитку надзвичайної ситуації, хід ліквідації та правила поведінки;
організовує проведення моніторингу стану довкілля на території, що зазнала впливу НС;
здійснює прогноз розвитку НС;
вносить керівництву місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації пропозиції про заохочення осіб, які брали участь у розробленні та здійсненні заходів щодо ліквідації наслідків НС та проведенні відбудовних робіт;
організує надання допомоги потерпілим та сім'ям загиблих внаслідок НС;
виконує інші необхідні функції з ліквідації НС у межах своїх повноважень.
Комісія має право:
залучати у разі потреби в установленому порядку до роботи комісії, працівників структурних підрозділів місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій;
давати структурним підрозділам місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, керівництву підприємств, установ та організацій відповідні доручення з питань, що належать до її компетенції;
утворювати у разі потреби для опрацювання окремих питань, що належать до її компетенції, робочі групи із залученням до них відповідних спеціалістів підприємств, установ та організацій за погодженням з їх керівниками.
Роботою комісії керує її голова, а у разі відсутності голови - його перший заступник або один із заступників. Голова комісії, його заступники та персональний склад комісії затверджуються рішенням відповідного місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, керівника підприємства, установи та організації з урахуванням рівня надзвичайної ситуації.
Періодичність, термін та місце проведення засідань комісії визначається її головою. Рішення комісії приймається відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на засіданні членів і оформляється протоколом, що підписується головою комісії.
Рішення комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов'язковими для виконання місцевим органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою та організацією.
Робота штабу, як робочого органу комісії визначається положенням про штаб з ліквідації НС техногенного та природного характеру [40].
Залежно від рівня НС утворюється штаби з ліквідації НС, відповідно, загальнодержавного, регіонального, місцевого або об'єктового рівня;
До роботи в штабі залежно від рівня НС залучаються керівники аварійно-рятувальних служб та формувань, що беруть участь у ліквідації НС, спеціалісти відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками).
Персональний склад штабу з ліквідації НС визначає уповноважений керівник з ліквідації НС, який забезпечує його діяльність та встановлює режим роботи.
Основним завданням штабу з ліквідації НС є:
- оцінка характеру і наслідків НС;
- підготовка пропозицій для прийняття рішення щодо локалізації або ліквідації НС;
- безпосередня організація і координація аварійно-рятувальних робіт з ліквідації НС.
6.3. Організація забезпечення протипожежних заходів
Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища.
6.3.1. Основні положення
Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція України, Закон України "Про пожежну безпеку" та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції.
Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.
Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.
Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.
Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спорудах, на дачах і садових ділянках - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.
Пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися системами запобігання пожежі і протипожежного захисту, у тому числі організаційно-технічними заходами.
Системи пожежної безпеки повинні характеризуватися рівнем забезпечення пожежної безпеки людей і матеріальних цінностей, а також економічними критеріями ефективності цих систем для матеріальних цінностей, з урахуванням усіх стадій (наукова розробка, проектування, будівництво, експлуатація) життєвого циклу об'єктів і виконувати одну з наступних задач:
виключати виникнення пожежі;
забезпечувати пожежну безпеку людей;
забезпечувати пожежну безпеку матеріальних цінностей;
забезпечувати пожежну безпеку людей і матеріальних цінностей одночасно.
Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі, у тому числі їхніх вторинних проявів на необхідному рівні.
Об'єкти, пожежі на яких можуть привести до масового враження людей, що знаходяться на цих об'єктах і навколишній території, небезпечними і шкідливими виробничими факторами, а також небезпечними факторами пожежі і їх вторинними проявами, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімально можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення мінімально можливої імовірності виникнення пожежі визначаються проектувальниками і технологами при паспортизації цих об'єктів у встановленому порядку.
Перелік таких об'єктів розробляється відповідними міністерствами (відомствами і т. ін.) у встановленому порядку.
Кожен об'єкт повинний мати таке об'ємно-планувальне і технічне виконання, щоб евакуація людей з нього була довершена до настання гранично припустимих значень небезпечних факторів пожежі, а при недоцільності евакуації був забезпечений захист людей в об'єкті.
На кожнім об'єкті народного господарства повинно бути забезпечено своєчасне оповіщення людей і (чи) сигналізація про пожежу в її початковій стадії технічними чи організаційними засобами.
В будинках і спорудах необхідно передбачити технічні засоби (сходові клітки, протипожежні стіни, ліфти, зовнішні пожежні сходи, аварійні люки і т.п.), що мають стійкість при пожежі і вогнестійкість конструкцій не менш часу, необхідного для порятунку людей при пожежі і розрахунковому часу гасіння пожежі.
6.3.2. Органи управління, розподіл компетенції, призначення та обов'язки
До компетенції центральних органів державної виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належить:
проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки;
розробка та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки;
організація навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічними навчальними закладами;
оперативне управління силами і технічними засобами, які залучаються до ліквідації великих пожеж;
координація роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання;
співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав.
Вирішення всіх інших питань у галузі пожежної безпеки, не віднесених цим Законом до компетенції центральних органів державної виконавчої влади, належить до компетенції Ради Міністрів Республіки Крим, місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування.
Центральні органи державної виконавчої влади, Рада Міністрів Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого та регіонального самоврядування в межах своєї компетенції організовують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах організаційних і науково-технічних заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки населених пунктів і об'єктів.
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій України:
забезпечує здійснення державного пожежного нагляду, пожежної охорони населених пунктів і об'єктів, координує діяльність міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади з питань удосконалення протипожежного захисту;
одержує безкоштовно від міністерств, інших органів державної виконавчої влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;
залучає до розроблення актуальних проблем пожежної безпеки, проведення консультацій та експертиз вищі навчальні заклади та інші установи, а також окремих учених, висококваліфікованих фахівців.
Рішення Міністерства з питань надзвичайних ситуацій України з питань пожежної безпеки, що належать до його компетенції, є обов'язковими для органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ, організацій та громадян.
Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади:
проводять єдину науково-технічну політику з питань пожежної безпеки;
розробляють і реалізують комплексні заходи, спрямовані на поліпшення пожежної безпеки об'єктів;
здійснюють методичне керівництво та контроль за діяльністю підвідомчих об'єктів у галузі пожежної безпеки.
Для координації і вдосконалення роботи, пов'язаної із забезпеченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апаратах міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади створюються служби пожежної безпеки.
Органи державної виконавчої влади, що здійснюють матеріально-технічне забезпечення виробництва найважливіших видів продукції, повинні передбачати задоволення потреб пожежної охорони та об'єктів народного господарства в пожежній техніці, обладнанні, засобах протипожежного захисту. Випуск цієї техніки, обладнання та засобів включається до державного замовлення.
Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі -власники), а також орендарі зобов'язані:
розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;
відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;
забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;
організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;
у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду;
утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;
створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;
подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється;
здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;
своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;
проводити службове розслідування випадків пожеж.
Обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна повинні бути визначені у договорі оренди.
Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які виробляють продукцію протипожежного призначення та надають послуги, пов'язані з запобіганням або ліквідацією пожеж, звільняються від сплати податків на прибуток у межах обсягу виконаних робіт.
Підприємства, установи та організації, які мають або утримують пожежні команди з виїзною пожежною технікою, частково звільняються від сплати податків на прибуток (50 відсотків коштів, що витрачаються на утримання цих команд).
На підприємстві, в установі та організації з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися пожежно-технічна комісія. У виняткових випадках її функції може виконувати комісія з охорони праці. Типове положення про пожежно-технічну комісію затверджується Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Повноваження в галузі пожежної безпеки асоціацій, корпорацій, концернів, інших виробничих об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, що утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанню функцій в його апараті створюється служба пожежної безпеки.
Урядовим органом державного управління є Державний департамент пожежної безпеки (Держпожбезпеки), який діє у складі МНС України і йому підпорядковується.
Держпожбезпеки у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про державний департамент пожежної безпеки та наказами МНС.
Держпожбезпеки здійснює управління системою державної пожежної охорони, до складу якої входять територіальні органи, підрозділи, допоміжні служби, науково-дослідні установи, пожежно-технічні навчальні заклади, підприємства, Державний центр сертифікації виробів протипожежного призначення МНС (далі - органи та підрозділи державної пожежної охорони).
Відповідно до [19], центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції організують розроблення та впровадження у відповідних галузях і регіонах заходів щодо запобігання пожежам та їх гасіння, забезпечення пожежної безпеки об'єктів.
6.3.3. Організація забезпечення протипожежних заходів
Нормативним документом, який встановлює загальні вимоги з пожежної безпеки, є Правила пожежної безпеки в Україні [56], чинність яких поширюється на підприємства, установи, організації та інші об'єкти (будівлі, споруди, технологічні лінії тощо), а також житлові будинки, що експлуатуються, будуються, реконструюються, технічно переоснащуються і розширюються, за винятком підземних споруд та транспортних засобів, вимоги до яких визначаються у спеціальних нормативних документах.
Забезпечуючи пожежну безпеку, слід також керуватися стандартами, будівельними нормами, правилами улаштування електроустановок (далі - ПУЕ) та ДНАОП 0.00-1.32-01 ("Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок"), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи зі сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.
Міністерства й відомства, виходячи зі специфічних умов та особливостей пожежної небезпеки виробництв, можуть додатково розробляти і видавати свої галузеві правила пожежної безпеки, які не повинні суперечити Правилам пожежної безпеки України та знижувати їх вимоги.
Галузеві правила мають бути узгоджені з Державним департаментом пожежної безпеки МНС України.
Пожежна безпека повинна забезпечуватися шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на попередження пожеж, забезпечення безпеки людей, зниження можливих майнових втрат і зменшення негативних екологічних наслідків у разі їх виникнення, створення умов для швидкого виклику пожежних підрозділів та успішного гасіння пожеж.
Фінансування робіт у разі нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будинків та інших об'єктів, розширення і технічного переоснащення підприємств може проводитися лише за умови наявності позитивного висновку комплексної державної експертизи, який має обов'язково вміщувати позитивний експертний висновок органу державного пожежного нагляду як складової частини комплексної державної експертизи.
Державна експертиза (перевірка) проектно-кошторисної документації з питань пожежної безпеки виконується відповідно до [32] та інших чинних нормативно-правових актів.
Початок роботи новоствореного підприємства, введення в експлуатацію нових, реконструйованих виробничих, житлових та інших об'єктів, упровадження нових технологій, передання у виробництво зразків нових пожежонебезпечних машин, механізмів, устаткування та продукції, оренда будь-яких приміщень без дозволу органів державного пожежного нагляду забороняється.
Видача дозволу здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України [24]. Продукція протипожежного призначення, а також продукція, до якої встановлені вимоги пожежної безпеки, повинна мати сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання відповідності. Організаційні та правові засади підтвердження відповідності продукції визначаються Кабінетом Міністрів України.
Надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення здійснюються відповідно до ліцензійних умов та порядку контролю за їх додержанням, які затверджуються спільним наказом спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.
За порушення вимог Правил, невиконання приписів та постанов посадових осіб органів державного пожежного нагляду або створення перешкод для їх діяльності, посадові та фізичні особи притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством України.
Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої або іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств.
Керівник підприємства повинен визначити обов'язки посадових осіб (у тому числі заступників керівника) щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.
Обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки, утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту мають бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обов'язках, інструкціях, положеннях тощо).
На кожному підприємстві має бути опрацьована загально об'єктова інструкція про заходи пожежної безпеки та інструкції для всіх вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень (дільниць, цехів, складів, майстерень, лабораторій тощо).
Інструкції повинні затверджуватися керівником підприємства або особою, яка виконує його обов'язки.
Ці інструкції мають вивчатися під час проведення протипожежних інструктажів, проходження пожежно-технічного мінімуму, а також в системі виробничого навчання і вивішуватися на видних місцях.
У будівлях та спорудах (крім житлових будинків), котрі мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб мають бути розроблені і вивішені на видних місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.
Необхідність забезпечення планами (схемами) евакуації одноповерхових будівель та споруд визначається місцевими органами державного пожежного нагляду, виходячи з їх пожежної небезпеки, кількості розміщуваних людей, площі тощо.
У разі зміни планування або функціонального призначення будівель (приміщень, споруд), технології виробництва, штатного розкладу персоналу адміністрація зобов'язана забезпечити своєчасне перероблення планів евакуації та інструкцій.
На підприємстві повинен бути встановлений порядок (система) оповіщення людей про пожежу, з яким необхідно ознайомити всіх працівників.
У приміщеннях на видних місцях біля телефонів слід вивішувати таблички із зазначенням номера телефону для виклику пожежної охорони.
Територія підприємства, а також будівлі, споруди, приміщення мають бути забезпечені відповідними знаками безпеки.
У разі одержання речовин та матеріалів з невідомими властивостями стосовно пожежної небезпеки власник підприємства зобов'язаний заборонити їх застосування до з'ясування через відповідні установи та організації відомостей (показників) про їх пожежну небезпеку.
Застосування у будівництві й на виробництві матеріалів та речовин, на які відсутні дані щодо пожежної небезпеки, забороняється.
Власники підприємств, на яких застосовуються й переробляються НХР та джерела радіоактивного випромінювання, зобов'язані регулярно в погоджені з пожежною охороною терміни інформувати підрозділи Державної пожежної охорони про кількість таких речовин і матеріалів, їх токсичні властивості, особливості поведінки під час пожежі, повідомляти інші дані, необхідні для забезпечення безпеки особового складу, який залучається до гасіння пожежі та проведення аварійно-рятувальних робіт на цих підприємствах.
Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вартових тощо) адміністрацією повинна бути розроблена інструкція, в якій необхідно визначити їхні обов'язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і приміщень, порядок дій в разі виявлення пожежі, спрацювання засобів пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, а також указати, хто з посадових осіб адміністрації має бути викликаний в нічний час у разі пожежі.
Працівники охорони повинні мати список посадових осіб підприємства із зазначенням їх домашньої адреси, службового й домашнього телефонів. Вони зобов'язані знати порядок дій у разі виявлення пожежі, правила користування первинними засобами пожежогасіння та прийоми гасіння.
З прибуттям на пожежу пожежних підрозділів повинен бути забезпечений безперешкодний доступ їх на територію об'єкта, за винятком випадків, коли відповідними державними нормативними актами встановлений особливий порядок допуску.
Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація та технічний персонал підприємства, будівлі чи споруди зобов'язані брати участь у консультуванні керівника гасіння про конструктивні і технологічні особливості об'єкта, де виникла пожежа, прилеглих будівель та пристроїв, організувати залучення до вжиття необхідних заходів, пов'язаних із ліквідацією пожежі та попередженням її розвитку, сил та засобів об'єкта.
Керівник підприємства зобов'язаний вживати (у межах наданих йому прав) відповідних заходів реагування на факти порушень чи невиконання посадовими особами, іншими працівниками підприємства встановленого протипожежного режиму, вимог правил пожежної безпеки та інших нормативно-правових актів, що діють у цій сфері.
З метою залучення працівників до проведення заходів щодо запобігання пожежам, організації їх гасіння, на підприємствах створюються добровільні пожежні дружини (далі -ДПД) та команди (далі - ДПК), діяльність яких повинна здійснюватися відповідно до положення, затвердженого наказом МНС України [50].
Членів добровільних пожежних дружин (команд), які підлягають обов'язковому особистому страхуванню (на випадок загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних під час ліквідації пожежі або наслідків аварії), слід застрахувати.
На підприємствах із кількістю працівників 50 і більше осіб за рішенням трудового колективу створюються пожежно-технічні комісії (далі - ПТК) [50].
Для координації та вдосконалення роботи, пов'язаної із забезпеченням пожежної безпеки та контролем за її проведенням, в апаратах міністерств, інших центральних органах виконавчої влади повинні створюватися служби пожежної безпеки (далі - СПБ) [66].
Такі служби необхідно також організовувати в апаратах об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів тощо) для виконання делегованих об'єднанню функцій у галузі пожежної безпеки.
Діяльність СПБ повинна регламентуватися положеннями, які розробляються відповідними міністерствами, відомствами, об'єднаннями підприємств.
Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем роботи повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки (далі - протипожежні інструктажі). Протипожежні інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний на робочому місці, позаплановий та цільовий.
Проведення протипожежних інструктажів супроводжується практичним показом застосування існуючих на об'єкті засобів пожежогасіння.
Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік мають проходити перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з пожежної безпеки.
Порядок організації та проведення протипожежних інструктажів, навчання та перевірки знань з пожежно-технічного мінімуму встановлюється типовим положенням [65].
Навчання та перевірка знань посадових осіб з питань пожежної безпеки проводиться у порядку, встановленому законодавством.
Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, протипожежного інструктажу і перевірки знань з питань пожежної безпеки, забороняється.
Вивчення заходів пожежної безпеки на виробництві та у побуті слід також передбачати в системі виробничого навчання робітників, службовців, інженерно-технічних працівників (далі -ІТП). Крім того, для цієї мети використовуються наявні на підприємстві місцеві системи радіомовлення тощо.
6.3.4. Державний пожежний нагляд за станом пожежної безпеки
Об'єкти незалежно від форм власності відповідно до рівня пожежної небезпеки поділяються на об'єкти І та II групи.
До об'єктів І групи належать промислові та складські об'єкти категорії "А" і "Б" за вибухопожежною небезпекою, об'єкти з масовим перебуванням людей, житлові будинки підвищеної поверховості та інші об'єкти, що визначені Переліком об'єктів та промислових підприємств з підвищеним рівнем вибухопожежонебезпеки, затвердженим наказом МВС України.
Пожежно-технічне обстеження цих об'єктів проводиться щорічно.
Найбільш важливі пожежонебезпечні об'єкти, перелік та терміни проведення яких затверджуються керівником територіального органу державного пожежного нагляду, можуть обстежуватися бригадним чи груповим методом.
До об'єктів II групи належать усі житлові будинки до 9-ти поверхів включно, дачні, садівницькі, гаражні кооперативи, невеликі селянські (фермерські) господарства, де не використовуються наймані працівники, та інші дрібні об'єкти, які не увійшли в 1 групу.
Пожежно-технічні обстеження цих об'єктів проводяться один раз на 3 роки закріпленими за ними державними інспекторами.
6.3.5. Гасіння пожеж та проведення оперативно-рятувальних робіт
Гасіння пожеж є складовою частиною системи протипожежного захисту та основним видом бойових дій пожежно-рятувальних підрозділів, спрямованих на ліквідацію пожеж і зниження наслідків від них.
Основною бойовою задачею особового складу оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на пожежі є рятування людей у випадку загрози їхнього життя і ліквідації пожежі в тих розмірах, що вона прийняла на момент прибуття пожежно-рятувальних підрозділів.
Відповідно [18,49] гасіння пожеж пожежно-рятувальними підрозділами здійснюється безкоштовно. У підрозділах оперативно-рятувальної служби цивільного захисту організується цілодобове несення служби, порядок якого встановлюється Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Для виклику оперативно-рятувальної служби цивільного захисту МНС України в автоматичній телефонній мережі встановлюється єдиний номер - 01. Підрозділи виїжджають для гасіння пожеж на всі об'єкти незалежно від форм власності. Під час гасіння пожеж працівник пожежно-рятувальної служби має право на безперешкодний доступ у всі жилі, виробничі та інші приміщення, а також вживати будь-яких заходів, спрямованих на рятування людей, запобігання поширенню вогню та на ліквідацію пожежі.
Всі підрозділи і служби, що залучаються до гасіння, підпорядковуються керівникові аварійно-рятувальних робіт і гасіння пожежі. Ніхто, крім уповноважених на те посадових осіб пожежно-рятувальної служби, не має права втручатися в його дії. Для участі у гасінні пожежі місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації на вимогу керівника аварійно-рятувальних робіт і гасіння пожежі зобов'язані надавати безкоштовно в його розпорядження вогнегасні речовини, техніку, паливно-мастильні матеріали, людські ресурси, обладнання, засоби зв'язку тощо, а під час пожежі, що триває понад три години, - харчування, приміщення для відпочинку і реабілітації особового складу та осіб, залучених до гасіння пожежі. Матеріальні збитки, пов'язані з пошкодженням майна під час гасіння пожежі, оперативно-рятувальна служба цивільного захисту не відшкодовує. Порядок організації гасіння пожежі та залучення до цього пожежно-рятувальних підрозділів незалежно від їх відомчого підпорядкування встановлюється МНС України.
6.4. Основні напрямки сталого функціонування галузей та об'єктів економіки у НС
При розробці заходів, які направленні на підвищення стійкості функціонування об'єктів економіки слід виходити з того, що в сучасних умовах внаслідок НС може бути порушене управління роботою об'єктів економіки, функціонування транспорту, енергетики, робота промисловості і сільського господарства, населення і економіка у зонах НС можуть понести значні втрати.
Підвищення стійкості функціонування об'єктів економіки обумовлюється завчасним проведенням на об'єктах та галузях комплексу організаційних і інженерно-технічних заходів ЦЗ, таких як забезпечення захисту робітників та службовців, стійкості будівель та споруд, стійкості управління виробництвом, стійкості матеріально-технічного постачання, відбудови зруйнованого виробництва, захисту від пожеж, стійкості мереж комунального господарства та інше.
6.4.1. Сутність проблеми підвищення стійкості роботи економіки України в НС
Проведення заходів по підвищенню стійкості роботи економіки не може повністю уберегти об'єкти від руйнувань, затоплень і т.п. Воно лише сприяє зменшенню можливих втрат та створює більш сприятливі умови для відновлення виробництва.
Під стійкістю функціонування об'єктів економіки України розуміється їх здатність забезпечувати виробництво продукції у встановлених номенклатурі і обсягах, а також підтримувати життєдіяльність населення на відповідних територіях при надзвичайних ситуаціях (аварії, катастрофи, стихійні лиха, соціально-політичні та військові конфлікти)
Загальне керівництво підготовкою об'єктів економіки до стійкого функціонування в умовах НС здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідальність за підготовку галузей, територій та об'єктів господарювання до стійкого функціонування при НС, виділення для цих цілей необхідних матеріальних і фінансових коштів покладається на їх керівників.
Заходи по підвищення стійкості об'єктів економіки повинні розроблятись дослідними групами господарських об'єктів, галузей промисловості та мати своєю метою забезпечення сталої роботи підприємств в умовах надзвичайної ситуації, забезпечувати швидку відбудову зруйнованого виробництва.
Треба відзначити, що ці заходи повинні бути цілком конкретними для кожного окремого об'єкта, що може бути забезпечено тільки професіональною роботою керівного складу.
6.4.2. Основні напрямки підвищення стійкості функціонування економіки України в надзвичайних умовах
Основними напрямами підвищення стійкості функціонування об'єктів є наступні:
забезпечення захисту населення і його життєдіяльності;
раціональне розміщення виробничих сил та потужностей на території об'єкта, регіону;
підготовка до роботи об'єктів економіки в умовах надзвичайних ситуацій мирного та воєнного часу;
підготовка до виконання робіт по відновленню об'єктів економіки в умовах надзвичайної } ситуації;
підготовка системи управління.
6.4.2.1. Забезпечення захисту населення і його життєдіяльності.
К організаційним і інженерно-технічним заходам по забезпеченню захисту населення відносяться:
вдосконалення системи оповіщення, навчання населення діям по сигналах ЦЗ;
накопичення фонду захисних споруд і створення в них умов для життєзабезпечення людей, що укриваються;
вдосконалення організації розосередження та евакуації населення і завчасна підготовка заміської зони;
накопичення фонду засобів індивідуального і медичного захисту, організація правильного їх зберігання;
проведення заходів щодо зменшення наслідків катастрофічного затоплення населених пунктів і об'єктів економіки;
підготовка сил і засобів цивільного захисту для проведення РІНР.
Для проведення комплексу заходів щодо забезпечення життєдіяльності населення при НС необхідно організувати:
постачання продовольства, питної води, предметів першої необхідності, захист продовольства, вододжерел і систем водопостачання від радіоактивного, хімічного і біологічного зараження;
комунально-побутове обслуговування населення;
медичне обслуговування населення, розробку і своєчасне встановлення режимів діяльності в умовах радіоактивного, хімічного і біологічного зараження;
масову санітарну обробку;
проведення робіт по знезараженню території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;
забезпечення населення чіткою інформацією з метою організації виконання обов'язків з цивільного захисту;
морально-психологічну підготовку і заходи, спрямовані на запобігання або ослаблення несприятливих для людей екологічних наслідків;
забезпечення трудової діяльності населення.
6.4.2.2. Раціональне розміщення виробничих сил на території держави.
Раціональне розміщення виробничих потужностей базується на наступних заходах:
розміщення нових промислових підприємств, не пов'язаних з обслугову- ванням населення, за межами ЗМСР , а категорійних підприємств - за межами
ЗМР і ЗМКЗ;
розміщення в малих і середніх містах філіалів об'єднань і підприємств, баз і складів галузі;
встановлення оптимальних виробничих потужностей і розмірів підприємств, виходячи з вимог науково-технічного прогресу з урахуванням забезпечення стійкої роботи галузі при надзвичайних ситуаціях;
розміщення об'єктів, що переробляють або що зберігають сильнодіючі отруйні, вибухонебезпечні і легкозаймисті речовини /рідини/ поза ЗМКЗ;
використання підземних гірських виробок для розміщення об'єктів і виробництв, що мають важливе оборонне значення, складів рідкого палива і інших стратегічних матеріалів;
обмеження розміщення у великих містах найважливіших науково-дослідних і проектних організацій;
уточнення планів використання трудових ресурсів з урахуванням проведення мобілізаційних заходів і евакуації населення.
Раціональне розміщення об'єктів включає в себе:
реконструкцію і розширення діючих підприємств, розміщених у великих містах, без збільшення чисельності працюючих;
розміщення в малих і середніх містах окремих виробництв і спеціалізованих цехів, запасів матеріально-технічних засобів;
розміщення в заміській зоні і максимальне скорочення на підприємствах запасів сильнодіючих, вибухонебезпечних і легкозаймистих речовин /рідин/;
використання підземних гірських виробок і підземного простору міст, на території яких, знаходяться об'єкти, для розміщення окремих виробництв, енергоджерел і матеріальних засобів;
розміщення нових агропромислових підприємств, тваринницьких комплексів і птахофабрик поза ЗМР і ЗМКЗ;
розміщення в заміській зоні науково-дослідних, конструкторських і проектних підрозділів (установ).
6.4.2.3. Підготовка до роботи в умовах НС мирного та воєнного часу об'єктів економіки.
Підготовка охоплює коло організаційних і інженерно-технічних заходів, що розробляються і здійснюються для підготовки кожної галузевої ланки до виконання своїх виробничих і інших функцій в умовах НС мирного та воєнного часу. Зміст таких заходів в значній мірі визначається специфікою кожної галузі, а також задачами, які на неї покладаються в єдиному економічному комплексі країни.
Всі заходи цього напрямку повинні забезпечити максимально можливе зниження втрат і руйнувань та зменшити можливість виникнення повторних зон зараження при впливі РР, ОР та НХР. Зміст таких заходів, виходячи з галузевих і інших нормативних документів, конкретизується для кожної галузевої і територіальної ланки.
Для підготовки промислового виробництва до роботи в умовах НС мирного та воєнного часу необхідно провести:
узгодження питань організації виробництва зі суміжними галузями промисловості і з відповідними територіальними органами управління;
вдосконалення і підвищення надійності виробничих зв'язків;
створення і раціональне розміщення запасів матеріальних засобів;
створення страхового фонду документації для виробництва найважливішої продукції і комплектуючих виробів;
підготовку виробничих площ, технологічного обладнання, енергетичних і матеріальних ресурсів для виконання завдань в умовах воєнного часу;
підготовку до дублювання виробництва з використанням потужностей, розташованих в заміській зоні;
підготовку до випуску продукції по спрощеній технології, технічним умовам і документації воєнного часу;
підготовку по забезпеченню виробництва резервних енергоджерел і запасів палива;
підготовку і забезпечення збереження документації, необхідного для виробництва в умовах воєнного часу.
6.4.2.4. Підготовка до виконання робіт по відновленню об'єктів економіки в умовах НС мирного та воєнного часу.
Підготовка включає найважливіші заходи щодо підвищення стійкості роботи галузей економіки та об'єктів, що забезпечують завчасне створення умов для відновлення в стислі терміни порушеної виробничої і інших видів діяльності. Відповідальність за підготовку і проведення заходів покладається на центральні та місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи і організації.
Плани заходів щодо підготовки до відновлення об'єктів включають:
визначення переліку найважливіших об'єктів, намічених до відновлення;
закріплення проектних організацій за найважливішими об'єктами для розробки проектів їх відновлення;
визначення порядку і термінів підготовки, а також зберігання і використання технічної документації;
створення і підготовку спеціальних формувань, забезпечення їх технічним обладнанням;
підготовку будівельних організацій і підприємств будіндустрії;
підготовку пропозицій про порядок використання невоєнізованих формувань для виконання відновлювальних робіт.
Підготовка до виконання робіт по відновленню виробничої діяльності галузі та об'єктів економіки включає:
а) для галузі:
прогнозування можливого стану галузі, визначення орієнтовних термінів відновлення порушеного виробництва, необхідних для цього сил і коштів;
розробку і доведення до підвідомчих ланок проектної і нормативної документації по будівництву і ремонтно-відновлювальним роботам /спільно з проектними і технологічними організаціями/;
організацію підготовки і технічного оснащення будівельних, ремонтних, експлуатаційних та інших формувань;
закріплення за підвідомчими об'єктами проектних і будівельно-монтажних організацій;
б) для об'єкту:
визначення характеру, об'ємів відновлювальних робіт при слабкому і середньому руйнуванні об'єктів;
розробку способів відновлення виробничих будівель, комунікацій, технологічних установок і обладнання;
підготовку до розгортання і оснащення об'єктових формувань;
підготовку енергетичних і матеріальних ресурсів, необхідних для відновлення виробництва,
підготовку до виробництва виробів і конструкцій з легких і вогнестійких матеріалів, що відповідають вимогам відновлення виробничих будівель і споруд,
розробку і забезпечення надійного зберігання технічної і іншої документації, необхідної для відновлення виробництва.
6.4.2.5. Підготовка системи управління ЦЗ до функціонування в умовах мирного та воєнного часу.
Підготовка передбачає заходи, завчасне проведення яких повинно забезпечити безперервність керівництва функціональними і територіальними підсистемами ЄДС ЦЗ, готовність до рішення задач ліквідації наслідків НС в умовах порушення діючих систем і засобів управління.
Підготовка систем управління включає:
а) для галузі:
підготовку керівництва до переходу, при необхідності, від централізованого до децентралізованого управління;
підготовку до передачі управління підвідомчими об'єктами відповідним територіальним органам управління;
організацію дублювання управління і підготовки резерву кадрів;
підготовку галузевих положень, інструкцій, організаційної і планової документації з питань управління при надзвичайних ситуаціях;
створення в галузі системи запасних пунктів управління, оснащення їх технічними засобами і забезпечення необхідною документацією;
підготовку відомчих засобів зв'язку і використанню при НС єдиної автоматизованої мережі зв'язку;
підготовку галузевих АСУ до рішення задач управління в умовах НС, а також розробка способів управління при виході з ладу окремих дільниць АСУ або АСУ в цілому;
організацію і проведення оперативної підготовки керівного складу.
б) для об'єкта:
підготовка керівників і служб до переходу на виконання завдань в умовах надзвичайних ситуацій;
підготовку до здійснення керівництва суміжними виробництвами або до роботи під керівництвом відповідних територіальних органів управління;
будівництво запасних пунктів управління, оснащення їх технічними засобами і забезпечення необхідною документацією;
підвищення стійкості роботи засобів зв'язку;
проведення підготовки керівного і інженерно-технічного складу з питань підвищення стійкості.
Питання для самоконтролю
1. Чим обумовлюється підвищення стійкості функціонування об'єктів економіки?
2. Що розуміється під стійкістю функціонування об'єктів економіки?
3. Які основні напрями підвищення стійкості функціонування об'єктів економіки?
4. Визначити основні заходи по основним напрямам підвищення стійкості функціонування об'єктів економіки?
6.5. Ліквідація наслідків НС
Ліквідація наслідків НС це проведення комплексу заходів, які включають РІНР, здійснюються у разі виникнення НС і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зон НС.
6.5.1. Зміст та послідовність виконання РІНР
У результаті впливу НС мирного часу а також застосування сучасних засобів ураження у воєнний час, можуть утворюватися райони ураження, які викликають екстремальні ситуації, що порушують нормальну життєдіяльність людей і роботу об'єктів та сприяють утворенню великих зон радіоактивного зараження, катастрофічного затоплення і виникнення масових пожеж, що у свою чергу, завдасть економіці країни і населенню величезних збитків, пов'язаних з руйнуванням будівель і споруд, знищенням матеріальних цінностей, порушенням процесів виробництва, масової загибелі людей і тварин. Для ліквідації наслідків передбачається проведення РІНР.
Проведення РІНР — одне з головних завдань ЦЗ. Воно повинно вирішуватися силами цивільного захисту у взаємодії з спеціалізованими формуваннями інших міністерств та відомств, а також оперативними підрозділами (групами) силових структур згідно чинного законодавства.
Заходи щодо організації і проведення РІНР у районах НС мирного та воєнного часу плануються і готуються у мирний час. У випадку факту НС вони уточнюються і проводяться з урахуванням обстановки, що склалася.
РІНР мають різний зміст, але організовуються і проводяться, як правило, одночасно, як єдиний комплекс. При цьому обов'язково враховується, що кожному виду НС властиві свої спе цифічні особливості, з яких випливають певні вимоги до складу сил, що залучаються, їх технічного оснащення і способів дій.
РІНР організовують у максимально короткі терміни і проводять безперервно вдень і вночі, у будь-яку погоду, до повного їх завершення.
Під час проведення рятувальних робіт основні зусилля центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, задіяних у реагуванні на НС, та їхні ресурси спрямовуються на [6]:
пошук уражених людей;
вилучення постраждалих із зруйнованих будівель та споруд;
надання постраждалим першої медичної допомоги на місці їх знаходження;
здійснення заходів щодо захисту населення та особового складу аварійно-рятувальних служб від дії вторинних факторів ураження (обмеження доступу в зону НС, здійснення карантинних та інших обов'язкових санітарно-протиепідемічних заходів);
надання першої медичної допомоги (на догоспітальному етапі) постраждалим, рятувальникам та іншим особам, які беруть участь у ліквідації наслідків НС;
забезпечення евакуації постраждалих до розгорнутих поблизу медичних формувань та лікувальних закладів з подальшою евакуацією до стаціонарних (спеціалізованих) медичних закладів для надання кваліфікованої спеціалізованої медичної допомоги.
Під час проведення інших невідкладних робіт основні зусилля центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, задіяних у реагуванні на НС, та їхні ресурси спрямовуються на:
створення умов для успішного і безпечного проведення рятувальних робіт, забезпечення життєдіяльності населених пунктів, запобігання подальшому руйнуванню і втратам, викликаним вторинними наслідками НС;
локалізацію аварій, що загрожують життю людей або призводять до вибухів, пожеж, додаткових руйнувань та ураження;
створення необхідних умов для відновлення діяльності об'єктів економіки, функціонування інженерних і транспортних мереж та споруд;
організацію робіт, пов'язаних із забезпеченням сталого функціонування об'єктів економіки та першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
організацію надання необхідної допомоги населенню, яке постраждало внаслідок НС.
У ході РІНР здійснюються також:
санітарне очищення районів ураження;
медична розвідка для оцінки санітарно-епідемічної обстановки і визначення потрібної кількості медичних сил;
організація комендантської служби й охорони громадського порядку;
збирання матеріальних цінностей;
забезпечення харчуванням і предметами першої необхідності населення, яке залишилося без домівок;
локалізація і гасіння пожеж на ділянках проведення робіт і шляхах виходу до них;
подача повітря в завалені захисні споруди з пошкодженою вентиляційною системою;
виведення (вивезення) населення з небезпечних місць і зон зараження та затоплення в безпечні райони;
санітарна обробка людей і знезаражування одягу, дезактивація і дегазація техніки, транспорту і засобів захисту, знезаражування території і споруд, продовольства, харчової сировини, води і фуражу.
Успіх РІНР в зонах надзвичайних ситуацій досягається:
завчасною підготовкою органів управління, сил і засобів системи цивільного захисту до дій у разі загрози і виникнення НС, завчасним вивченням особливостей можливих дій;
екстреним реагуванням на виникнення НС;
безперервним твердим і сталим управлінням роботами, прийняттям оптимального рішення і послідовним впровадженням його у життя, підтриманням сталої взаємодії сил;
безперервним веденням робіт до їх повного завершення із застосуванням сучасних технологій, які забезпечують найбільш повне використання можливостей сил і засобів;
неухильним виконанням вимог установлених режимів робіт та правил безпеки;
організацією безперервного забезпечення робіт і життєзабезпечення потерпілого населення і рятувальників.
6.5.2. Алгоритм дій керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при виникненні НС
До основних нормативно-правових документів, яки визначають завдання і дії керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування при виникненні НС відносяться [6,24,32,39,42].
На рис.6.5.1. відображено алгоритм реагування у випадках загрози та виникнення НС (далі - Алгоритм), розроблений на основі аналізу змісту основних нормативно-правових документів.
Перший блок Алгоритму характеризує порядок і терміни подання інформації відповідно до розділу III Плану реагування на НС державного рівня „Порядок подання інформації у режимі підвищеної готовості та у режимі надзвичайної ситуації" [42].
Блок 2 Алгоритму відображає дії керівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування по створенню спеціальних комісій з ліквідації НС, призначення Уповноваженого керівника та створення Штабу з ліквідації НС.
Керівництво організацією та проведенням робіт у зоні НС до прибуття (призначення) уповноваженого керівника ліквідації НС покладається на комісію з питань ТЕБ та НС держадміністрації на території якої виявлено об'єктивні передумови або факт виникнення НС.
Блок 3 Алгоритму визначає переведення органів управління, сил і засобів ЄДС ЦЗ різного рівня у режим підвищеної готовності та у режим НС.
Блок 4 Алгоритму визначає дії органів управління, сил та засобів ЄДС ЦЗ при реагуванні на НС, організацію управління, утворення угрупування сил та засобів реагування на НС, організацію взаємодії, організацію основних видів забезпечення під час дій та виконання правил безпеки під час дій у режимі НС.
Орієнтовна послідовність дій уповноваженого керівника з ліквідації НС наступна:
На першому засіданні Урядової комісії або у робочому порядку через
штаб уповноважений керівник уточнює завдання міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, установам і організаціям, задіяним у ліквідації НС та її наслідків.
Контролює наявність та стійкість зв'язку Штабу з оперативними групами реагування на НС, утвореними у центральних органах виконавчої влади, які залучаються до реагування на НС.
Виїжджає на місце виникнення НС та здійснює безпосереднє керівництво організацією та проведенням робіт у зоні НС.
Рівень НС: О - об'єктовий, М-місцевий, Р - регіональний, Д - державний.
Рис.6. 1. Алгоритм реагування у випадках загрози та виникнення НС
Підпорядковує собі, після прибуття на місце виникнення НС, регіонально-оперативну групу або оперативну групу реагування на НС відповідного міністерства, підприємства, установи, організації, а також усі оперативні групи, розташовані у зоні НС за винятком оперативної групи СБУ.
Утворює об'єднане ешелоноване угрупування сил і засобів реагування на НС згідно розділу VII Плану реагування на НС державного рівня [42].
Виконує через Штаб та оперативну групу наступні завдання:
визначає зону ураження НС, кількість і місця перебування в ній людей, організовує їх рятування та надання медичної допомоги;
збирає дані про обстановку в зоні НС, аналізує та узагальнює їх;
визначає головний напрям ліквідації НС, приймає рішення щодо проведення аварійно-рятувальних робіт, захисту населення і території від наслідків НС та забезпечення життєдіяльності постраждалого населення:
розробляє оперативні плани ліквідації НС та її наслідків, зосереджує у районі НС необхідні сили і технічні засоби та своєчасно вводить їх у дію;
визначає кількість і склад аварійно-рятувальних формувань, необхідних для ліквідації НС, порядок і терміни їх залучення згідно з планами реагування на НС і планами взаємодії;
організовує взаємодію аварійно-рятувальних служб та формувань, залучених до ліквідації НС, з метою ефективного використання їх потенціалу;
здійснює керівництво роботами з ліквідації НС;
веде облік робіт, що були проведені аварійно-рятувальними службами та формуваннями під час ліквідації НС;
веде облік загиблих та постраждалих унаслідок НС;
здійснює інформування населення про наслідки та прогноз розвитку НС, хід її ліквідації та правила поведінки в зоні НС;
організовує проведення евакуаційних заходів, крім загальної або часткової евакуації населення;
зупиняє діяльність об'єктів, що знаходяться в зоні НС, незалежно від форми власності і підпорядкування, обмеження доступу на територію цієї зони;
залучає в установленому порядку до проведення робіт аварійно-рятувальні формування громадські організації та окремих громадян за їх згодою, необхідних транспортних та інших технічних засобів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, які знаходяться у зоні НС;
зупиняє аварійно-рятувальні роботи у разі підвищення рівня загрози життю рятувальників та інших осіб, які беруть участь у ліквідації НС;
організує взаємодію органів управління і сил, що залучаються до ліквідації НС державного рівня, згідно зі змістом розділу VIII Плану реагування на НС державного рівня та схемою 2 [46];
організує, з метою першочергового життєзабезпечення постраждалого населення та оперативного ліквідування НС і її наслідків, контроль за виконанням усіх видів забезпечення під час дій у зоні НС;
організує забезпечення, контроль та координацію робіт, пов'язаних з виконанням заходів безпеки під час дій у режимі НС;
подає Кабінету Міністрів України звіт щодо прийнятих рішень і стану справ під час ліквідації НС;
подає, у разі виникнення НС регіонального, місцевого або об'єктового рівня, звіт органу, який його призначив.
6.5.3. Заходи забезпечення РІНР
Забезпечення дій сил і засобів в районах проведення робіт організовується з метою створення для них необхідних умов успішного виконання поставлених завдань. Основними видами забезпечення є: розвідка, транспортне, інженерне, дорожнє, гідрометеорологічне, технічне, матеріальне і медичне.
Безпосереднє керівництво забезпеченням дій сил і використанням спеціальних засобів здійснюють територіальні органи і служби центральних органів виконавчої влади, які входять до складу держадміністрацій та посадові особи згідно обов'язків.
Під час організації розвідки визначається мета, райони (ділянки, об'єкти) і час ведення розвідки, порядок спостереження і контролю за станом навколишнього середовища та змінами обстановки в місцях проведення робіт, система сигналів і надання відомостей.
Транспортне забезпечення включає в себе визначення характеру і об'єму перевезень, облік всіх видів транспорту, час і місце навантаження, маршрути слідування, контрольні рубежі і час їх проходження, райони (пункти) вивантаження, створення резерву транспорту і порядок його використання.
Інженерне забезпечення вирішує завдання щодо проведення спеціальних інженерних робіт, використання засобів механізації робіт, влаштуванню пунктів водопостачання і доставки води в місця проведення робіт.
Дорожнє забезпечення передбачає створення дорожньо-мостових загонів, кожному з яких визначається маршрут і час на підготовку до пропуску транспорту і техніки, утримання маршрутів у проїжджому стані, влаштування об'їздів на випадок неможливості використовувати окремі ділянки або дорожні споруди на маршрутах, які обслуговуються.
Гідрометеорологічне забезпечення включає встановлення об'єму і порядку передачі органам управління, начальникам і командирам формувань даних про сегменти погоди в районах проведення робіт, а також термінової інформації про небезпечні метеорологічні і гідрологічні явища та можливий характер їх розвитку.
Технічне забезпечення передбачає організацію роботи ремонтно-евакуаційних підприємств і спеціальних підрозділів з своєчасного проведення технічного обслуговування машин і механізмів, ремонт на місці і доставку несправної техніки на ремонтні підприємства, а також постачання запчастин і агрегатів.
Матеріальне забезпечення полягає у визначенні порядку постачання підрозділам, які проводять роботи, продовольства і питної води, технічних засобів, майна протирадіаційного і протихімічного захисту, медичного майна, обмінного і спеціального одягу, будівельних матеріалів, пального і мастильних матеріалів для транспортних та інженерних засобів.
Медичне забезпечення передбачає проведення конкретних заходів щодо збереження здоров'я і працездатності особового складу, який бере участь в ліквідації надзвичайної ситуації, своєчасне надання допомоги постраждалим і хворим, їх евакуацію в лікарняні установи, а також запобігання інфекційних захворювань.
6.5.4. Заходи безпеки при виконанні РІНР
За рішенням комісії або штабу з ліквідації НС органи управління функціональних і територіальних підсистем ЄДС ЦЗ планують і здійснюють заходи щодо:
забезпечення безпеки органів управління і сил, що беруть участь у вирішенні завдань попередження та ліквідації НС;
забезпечення безпеки постраждалих громадян, які знаходяться в зоні НС, і збереження їх майна;
забезпечення збереження вантажів і майна, які транспортуються до зони НС, на шляху їх проходження та в місцях зберігання;
здійснення термінових заходів щодо захисту населення та його евакуації (відселення) з небезпечних зон;
укриття людей у захисних спорудах, організація само та взаємодопомоги у зоні НС, постачання засобів індивідуального захисту.
Координацію робіт, пов'язаних із забезпеченням безпеки, здійснює уповноважений керівник ліквідації НС.
Межі зони НС, виходячи з аналізу обстановки та прогнозу її розвитку, визначає Урядова або спеціальна комісія з ліквідації НС.
Питання для самоконтролю.
1. Які основні завдання при проведенні рятувальних робіт?
2. Які основні завдання при проведенні невідкладних робіт?
3. Яка послідовність дій уповноваженого керівника з ліквідації НС?
4. Назвіть основні види забезпечення РІНР?
5. Назвіть основні заходи безпеки при виконанні РІНР?
6.6. Забезпечення життєдіяльності населення у НС
Життєзабезпечення населення у випадку НС мирного та воєнного часу - це комплекс заходів, спрямованих на задоволення потреб населення у матеріальних засобах та умовах, необхідних для підтримання їх життя, збереження здоров'я та працездатності.
Воно включає забезпечення населення водою, продуктами харчування, предметами першої необхідності, житлом та комунальними послугами, а також медичне забезпечення.
Підготовка до життєзабезпечення, його організація та здійснення є найважливішою функцією державної адміністрації.
Плани реалізації заходів щодо життєзабезпечення розробляються з урахуванням пріоритетності заходів:
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт;
надання допомоги постраждалим від надзвичайної ситуації;
забезпечення водою, продуктами харчування, одягом, предметами першої необхідності населення у зоні стихійного лиха;
можливе послаблення наслідків надзвичайної ситуації.
Особлива увага у планах реалізації заходів щодо життєзабезпечення приділяється вибору місць розташування заміської зони, де враховується їх положення відносно ПНО або ОПН.
В умовах можливого обмеження споживання товарних ресурсів вводиться забезпечення за нормою: водою, продовольством та предметами першої необхідності. Нормативи життєзабезпечення встановлюються в залежності від регіону, масштабів лиха з врахуванням наявних запасів та засобів життєзабезпечення.
6.6.1. Вимоги до вибору районів розміщення заміських зон
Райони заміських зон повинні бути розташовані за межами 50 км (30 км) зон навколо АЕС, поза зонами можливого руйнування, небезпечних радіоактивних забруднень, хімічного зараження, катастрофічних затоплень, розповсюдження зсувів, снігових лавин та ін.
Розміщення заміських зон не допускається:
на землях заповідників, природних національних парків, ботанічних садів та водоохоронних смуг;
в зонах охорони гідрометеорологічних станцій;
у лісопаркових зонах міст;
на земельних ділянках, забруднених органічними та радіоактивними залишками;
у небезпечних зонах відвалів породи вугільних та сланцевих шахт;
у сейсмічне небезпечних районах і зонах, безпосередньо прилеглих до активних розломів;
в охоронник зонах магістральних продуктопроводів;
поблизу державних стратегічних та воєнних об'єктів;
у районах розміщення об'єктів, експлуатація яких з пов'язана викидом у навколишнє середовище токсичних речовин;
у населених пунктах, які відселяються;
у районах, які підлягають впливу ураганів, тайфунів та смерчів;
у районах, де вода у джерелах постачання має високу хімічну та біологічну забрудненість, що перевищує нормативи, передбачені правилами охорони поверхні води.
Райони заміських зон повинні відповідати:
вимогам санітарних норм;
забезпечення термінів перевезення персоналу, який продовжує свою роботу, (не більш як 4 години).
Райони евакуації (основні та запасні) для АЕС повинні розміщуватися з навітряної сторони по відношенню до атомної станції. Переважне направлення вітрів слід приймати по середній розі вітрів літнього та зимового періодів року на основі даних багатолітнього спостереження. Заміські зони при евакуації персоналу АЕС повинні бути єдиними як на випадок надзвичайної ситуації мирного часу, так і на воєнний час.
6.6.2. Забезпечення продовольством, питною водою та предметами першої необхідності
Забезпечення евакуйованих продуктами харчування у заміській зоні повинно здійснюватися через місцеву мережу продовольчих магазинів та підприємств громадського харчування сумісно з органами робочого постачання.
Для забезпечення гарячим харчуванням та сухими пайками особового складу аварійно-рятувальних формувань, а також ураженого населення у загонах першої медичної допомоги на підприємствах торгівлі та громадського харчування незалежно від форм власності створюються мобільні формування - рухомі пункти харчування та рухомі пункти продовольчого забезпечення.
Забезпечення продуктами харчування слід здійснювати за рахунок наявних поточних та спеціально створених запасів цих продуктів на базах та складах. Обсяги пропонованих запасів продуктів (у розрахунку на 1000 чоловік) показано у Таблиці 6.1.
Норми харчування мирний час повинні задовольняти середні енергетичні потреби та складати:
- у чоловіків та жінок віком від 20 до 39 років-2600 ккал/добу;
- у чоловіків та жінок старше 39 років - зменшення значення на - 5% через кожні 10 років, а більше 60 років - на 10%;
- пенсіонери та діти -1600 ккал/добу.
Таблиця 6.1
Обсяги пропонованих запасів продуктів (у розрахунку на 1000 чоловік)
|
№ з/п |
Найменування продуктів харчування |
Обсяги запасів, т |
|
1. |
Хліб та хлібобулочні вироби (у перерахунку на борошно) |
24,1 |
|
2. |
Крупа та макаронні вироби |
3,3 |
|
3. |
Цукор та кондитерські вироби |
3,24 |
|
4. |
Сіль |
1,2 |
|
5. |
Чай |
0,06 |
Усереднений розрахунок добової норми забезпечення основними продуктами харчування на одну людину приведений у Таблиці 6.2.
Добові норми продовольства, яке закладається на пункти управління та сховища на випадок виникнення НС у перерахунку на одну людину на добу показані у Таблиці 6.3.
На випадок НС також необхідно передбачити вивіз товарних запасів у заміську зону, для чого необхідно:
проводити рекогносцировку районів евакуації, місць можливого розміщення продовольчих запасів;
Таблиця 6.2
Усереднений розрахунок добової норми забезпечення основними продуктами харчування на одну людину
|
№ з/п |
Найменування продуктів харчування |
Норма Забезпеч, г/добу |
|
1. |
Хліб та хлібобулочні вироби |
590 |
|
2. |
Крупи та макаронні вироби |
55 |
|
3. |
Цукор та кондитерські вироби |
54 |
|
4. |
М'ясо та м'ясні продукти |
43 |
|
5. |
Риба та рибопродукти |
22 |
|
6. |
Жири |
27 |
|
7. |
Молоко та молочні продукти |
246 |
|
8. |
Картопля та овочі |
280 |
|
9. |
Сіль |
20 |
|
10. |
Чай |
1 |
Таблиця 6.3
Добові норми продовольства, яке закладається на пункти управління та сховища на випадок виникнення НС у перерахунку на одну людину на добу
|
№ з/п |
Найменування продуктів харчування |
Одиниця виміру |
Норма для |
|
|
пунктів управління |
сховищ |
|||
|
1. |
Сухарі |
г |
300 |
300 |
|
2. |
Крупа, макарони |
г |
350 |
|
|
3. |
Консерви м'ясні |
г |
150 |
170 |
|
або рибні |
г |
100 |
250 |
|
|
4. |
Масло тваринне |
г |
50 |
|
|
5. |
Молоко сухе |
г |
25 |
|
|
6. |
Цукор-рафінад |
г |
75 |
50 |
|
7. |
Чай |
г |
2 |
|
|
8. |
Сухофрукти |
г |
15 |
|
|
9. |
Сік плодово-ягідний |
г |
100 |
|
|
10. |
Овочі консервовані |
г |
450 |
|
|
11. |
Сіль харчова |
г |
20 |
|
|
12. |
Томат-паста |
г |
10 |
|
|
13. |
Лавровий лист |
г |
0,1 |
|
|
14. |
Цигарки |
пач. |
0,5 |
|
|
15. |
Сірники |
кор. |
0,5 |
заздалегідь обстежувати складські приміщення та отримувати ордери на їх використання на випадок надзвичайної ситуації при вивезенні продовольства;
заздалегідь обстежувати складські приміщення та отримувати ордери на їх використання на випадок надзвичайної ситуації при вивезенні продовольства;
мати розрахунки необхідного транспорту та визначити порядок вивезення цих запасів.
Евакуйованим необхідно мати з собою запас продуктів харчування та води на три доби.
Після завершення евакуації у заміській зоні організовується гаряче харчування на підприємствах громадського харчування у районі евакуації, а також придбання продуктів харчування у торговій мережі за місцем проживання.
Персонал працюючих змін об'єктів отримують гаряче харчування у їдальнях цих об'єктів.
При плануванні розвитку матеріально-технічної бази торгівлі та харчування заміської зони необхідно виходити із нормативів (Таблиця 6.4):
Таблиця 6.4
|
№ з/п |
Найменування підприємств |
Робочих місць на 1000 чол. приписаних на постачання |
Норма площі на 1 робоче місце, кв. и |
|
1. |
Підприємства торгівлі продтоварами |
2,5 |
20,5 |
|
2. |
Підприємства змішаної торгівлі |
2,0 |
21 |
Мінімальна норма забезпечення водою евакуйованих у заміській зоні повинна складати не менше 25 літрів на добу. Однак при дефіциті питної води, необхідно встановлювати більш жорсткий режим водоспоживання, який складає у середньому 12,5 літрів на одну людину. У поняття водоспоживання входять: питна вода, приготування їжі, умивання, санітарно-гігієнічні потреби, прибирання приміщень (Таблиця 6.5).
Забезпечення предметами першої необхідності здійснюється на базі місцевих органів торгівлі.
Забезпечення особового складу аварійно-рятувальних формувань білизною, змінним одягом та засобами особистої гігієни повинне здійснюватися через пересувні пункти речового забезпечення, які створюються у системі органів торгівлі та харчування.
При виникненні надзвичайної ситуації передбачаються заходи щодо рятування та захисту запасів промислових товарів, які знаходяться на базах, складах та магазинах.
Евакуйовані повинні мати з собою комплект верхнього одягу та взуття по сезону (у літній час і теплі речі), постільну білизну, предмети першої необхідності. Загальна вага їх разом з продуктами харчування та водою не повинна перевищувати 50 кг на одну людину.
Таблиця 6.5
Мінімальна норма забезпечення водою
|
№ з/п |
Вид водоспоживання |
Норми водоспоживання по режимах, л/чол. доба |
||
|
1 режим |
2 режим |
3 режим |
||
|
1. |
Питна вода |
2,5/5 |
2,5/5 |
2,5/5 |
|
2. |
Приготування їжі, умивання |
7,5 |
7,5 |
|
|
3. |
Задоволення санітарно-гігієнічних потреб людини та забезпечення санітарного стану приміщень |
21 |
||
|
Всього: |
2,5/5 |
10/12,5 |
31/33,5 |
Примітка:
1. Водозабезпечення у першому режимі не повинно продовжуватися більше 5 діб у кліматичних зонах з помірним кліматом. Після цих термінів необхідно переходити на більш ощадливі режими водозабезпечення.
2. У чисельнику указані норми водозабезпечення населення та підлітків старших 14 років, у знаменнику -для дітей віком до 14 років та годуючих матерів.
3. Норми водозабезпечення однієї людини на добу надані для другої кліматичної зони. Для першої -вводиться коефіцієнт 1,3; а для третьої та четвертої -1,6.
4. Для лікувальних потреб додатково до норм, вказаних у таблиці, встановлюють по 5,5 літрів на добу на кожного хворого.
5. Норми водозабезпечення, вказані у таблиці, розраховані на малу фізичну активність людини. Норми водозабезпечення для пиття людям, виконуючим роботи різного ступеню навантаження встановлюється введенням коефіцієнтів; легкого -1,25; середнього -1,33-1,54; тяжкого -1,75.
Вибір джерел водозабезпечення узгоджується з органами СЕС, які видають висновок про придатність їх до водопостачання.
У перелік предметів першої необхідності, які постачаються для евакуйованого населення через торговельну мережу, входять :
- одяг (одяг та білизна, трикотажні вироби, головні убори, усі види панчішно-шкарпеточних виробів, вовняні хустки, тканини взамін одягу);
- тканини (бавовняні та лляні);
- взуття різне;
- посуд, мило, миючі засоби (зубна паста, зубні щітки, предмети гігієни);
- галантерейні вироби (голки, ґудзики, гребінки);
- інші непродовольчі товари (тютюнові вироби, сірники, та ін.).
6.6.3. Забезпечення житлом, комунальними послугами та працевлаштування евакуйованих
При тимчасовому розміщенні евакуйованих необхідно забезпечити середню жилу площу у розрахунку не менше 2,5 кв. м на людину.
Не допускається розміщення евакуйованих у виробничих приміщеннях, на складах та базах, поблизу місць зберігання НХР, пально-мастильних матеріалів, отрутохімікатів та інших небезпечних та шкідливих для здоров'я людей речовин.
Підібраний житловий фонд повинен забезпечувати нормальні санітарно-гігієнічні та культурно-побутові умови, мати теплопостачання та водопостачання, місце приготування та приймання їжі, відпочинку.
При розміщенні евакуйованих у будинках та приміщеннях, які не мають центрального опалення, необхідно передбачити забезпечення їх твердим паливом (відповідно до встановлених розцінок та добових норм):
для опалення - з урахуванням займаної житлової площі;
для господарських потреб - за кількістю людей, розміщених на даній площі.
Для оперативної оцінки структури евакуйованого населення можна використовувати усереднені показники за групами населення, приведені у таблиці 6.6.
Питання працевлаштування прибулих у райони евакуації осіб повинні вирішуватися евакокомісією сумісно з місцевими органами влади, виходячи з наявності робочих місць у заміській зоні.
Таблиця 6.6
|
№ з/п |
Групи населення |
Кількість людей (у % від загальної чисельності населення) |
Характер необхідної житлової площі для розселення |
|
1. |
Самотні |
17,5 |
Гуртожиток |
|
2. |
Сімейні: |
||
|
- у складі сім'ї з 2 чол. |
28 |
Квартири |
|
|
- у складі сім'ї з 3 чол. |
28 |
масових |
|
|
- у складі сім'ї зЗ чол. |
23 |
типів |
|
|
- у складі сім'ї з 5 і більше чол. |
3,5 |
У першу чергу наявні людські ресурси слід залучати для облаштування житла, створення об'єктів соцкультпобуту та ін.
У силу недостатньої місткості учбової бази необхідно передбачити організацію учбового процесу у вільних приміщеннях громадських та культурно-побутових установ, пристосувавши їх під учбові класи. При цьому заняття організувати у декілька змін.
Доукомплектування учбових установ та органів народної освіти, у тому числі, які розгортаються, проводиться за рахунок евакуйованих фахівців.
Узгодження питань організації учбового процесу повинні здійснювати органи народної освіти та евакокомісії.
6.6.4. Торгово-побутове обслуговування та медичне забезпечення
Торгово-побутове обслуговування евакуйованих здійснюється через місцеві торговельні організації, мережі громадського харчування та побутового обслуговування, а також шляхом розширення та збільшення перепускної спроможності сільської мережі матеріального забезпечення за рахунок органів робочого постачання.
Норми торгово-побутового обслуговування викладені у таблиці 6.7.
Медичне забезпечення при надзвичайних ситуаціях повинно складатися :
у наданні усіх видів медичної допомоги потерпілим від радіоактивних, отруйних речовин, бактеріальних засобів, стихійних лих, аварій та катастроф,
у проведенні йодної (чи спеціальної") профілактики;
у медичному забезпеченні процесу евакуації;
у амбулаторному обстеженні та лікуванні у районах евакуації осіб, потерпілих від іонізуючого опромінення з перевищенням гранично-допущених доз опромінення та отримавши травми і поранення різного ступеню тяжкості.
Медичне забезпечення у заміській зоні необхідно здійснювати через існуючу мережу лікарень, поліклінік та медпунктів сільської місцевості, яка розширюється за рахунок медико-санітарних частин та органів охорони здоров'я евакуйованих об'єктів, а також розгортанням лікувальних установ у будинках громадського призначення.
Таблиця 6.7
|
№ п/п |
Найменування нормативів |
Одиниці виміру |
Норми та нормативи |
|
1. |
Торгівля Нормативи забезпечення торгівельною площею |
||
|
- магазини (всього) місто/село |
кв.м на 100чол. |
230/315 |
|
|
- продовольчі магазини |
100 |
||
|
- непродовольчі магазини |
-"- |
200 |
|
|
-ринки |
18 |
||
|
Рухомі пункти продовольчого забезпечення (РППЗ) |
1 пункт |
Видати 5000 сухих пайків за 10 годин роботи |
|
|
Рухомі пункти речового забезпечення (РПРЗ) |
1 пункт |
Видати до 1500 комплектів одягу та взуття за 10 годин роботи |
|
|
2. |
Громадське харчування Нормативи забезпеченості підприємствами громадського харчування (місто/село): |
||
|
- на підприємствах загально доступної мережі |
місць на 1000 чол. |
40/39 |
|
|
- при загальноосвітніх школах |
-"- |
350 |
|
|
- при вищих та середніх спеціальних учбових закладах |
-"- |
200 |
|
|
- при профтехучилищах |
-"" |
330 |
|
|
Рух мий пункт харчування (РПХ) |
1 пункт |
Приготувати та роздати їжу 1200 чол. за годину роботи |
|
|
3. |
Побутове обслуговування |
||
|
Підприємства комунального обслуговування |
|||
|
- пральня самообслуговування |
кг речей у зміну на 1000 чол. |
20 |
|
|
- фабрики пральні |
-"- |
40 |
|
|
- хімчистки самообслуговування |
-"- |
1,2 |
|
|
- фабрики хімчистки |
-"- |
2,3 |
|
|
-лазні |
місць на 1000 чол. |
7 |
Медичне забезпечення на маршрутах евакуації організується силами медичної служби евакуйованих об'єктів шляхом розгортання на час евакуації стаціонарних та рухомих медичних постів та бригад.
Нормативи по медичному забезпеченню викладені у Таблиці 8.
Питання для самоконтролю
1. Що розуміється під життєзабезпеченням населення у НС?
2. Що включає в себе життєзабезпеченням населення ?
3. Які основні вимоги до вибору районів розміщення заміських зон?
6.7. Фінансування та матеріальне забезпечення заходів у сфері ЦЗ
Ефективність виконання заходів ЦЗ в значної мірі визначається фінансовим та матеріальним забезпеченням.
Досвід ліквідації аварії на ЧАЕС підтверджує: стале фінансове та матеріальне забезпечення є однією з основних умов якісного та своєчасного проведення РІНР у зоні ураження.
Безперебійне постачання необхідними засобами та матеріалами в першу чергу залежить від наявності заздалегідь накоплених фінансових ресурсів і матеріально-технічних резервів та вміння органів матеріально-технічного постачання оперативно реагувати в складній обстановці.
Якщо врахувати, що на території України продовжують діяти АЕС, тисячі підприємств, які використовують у виробництві, перевозять та зберігають знач ну кількість НХР, крім того виникає велика кількість аварій, катастроф та стихійних лих, то стає очевидним, що проблема захисту населення та територій дуже актуальна. Виходячи з цього необхідно надійне та своєчасне фінансове та матеріальне забезпечення, завчасне створення фінансових ресурсів та матеріальних резервів.
6.7.1. Порядок фінансування заходів з запобігання та ліквідації НС
Основними законодавчими та нормативно-правовими документами з цього питання є [10,11,23,31].
Фінансування заходів щодо попередження, ліквідації НС та їх наслідків здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних та юридичних осіб, благодійних організацій та об'єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.
Порядок фінансування заходів щодо попередження, ліквідації НС та їх наслідків, відшкодування матеріальних збитків тощо визначається порядком затвердженим постановою КМУ [23].
Фінансування заходів залежно від їх рівня здійснюється на основі затверджених планів робіт, програм та виходячи з обсягу коштів, передбачених у відповідних бюджетах, а також за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що потерпіли від НС і здійснюється відповідно до рівнів НС:
об'єктового рівня - за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій, на території яких виникла НС;
місцевого і регіонального рівнів - за рахунок власних коштів підприємств, установ та організацій, на території яких виникла НС, і додатково за рахунок районних резервів (місцевий рівень) та резервів Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (регіональний рівень);
державного рівня - за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету.
Додаткові кошти для фінансування заходів з ліквідації НС відповідного рівня або їх наслідків (за умови вичерпання зазначених джерел фінансування) можуть виділятися на підставі клопотання відповідного органу виконавчої влади, зокрема:
об'єктового рівня - за рішенням органу виконавчої влади, у сфері управління якого знаходиться об'єкт, районної державної адміністрації, виконавчого комітету міської ради;
місцевого рівня - за рішенням центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
регіонального і державного рівнів - за рішенням Кабінету Міністрів України.
Разом з клопотанням до органу виконавчої влади вищого рівня подаються документи, що містять обгрунтування необхідності та обсягів виділення додаткових коштів, акти обстеження, висновки комісій, кошторисна документація з висновками відповідних експертів.
Проекти рішень Кабінету Міністрів України про виділення коштів з резервного фонду бюджету (РФБ) на ліквідацію НС регіонального і державного рівнів за участю заінтересованих центральних і місцевих органів виконавчої влади готує і подає в установленому порядку центральний орган виконавчої влади, який у дорученні Кабінету Міністрів України визначено першим, на підставі відповідних клопотань Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, до яких додаються:
висновки комісій Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань ТЕБ та НС;
акти, що підтверджують розміри завданих збитків;
узагальнені кошториси витрат на проведення першочергових пошуково-рятувальних та інших невідкладних робіт.
До зазначених матеріалів додаються висновки Мінекономіки і Мінфіну про економічну доцільність та ефективність фінансування, а також експертні висновки відповідних центральних органів виконавчої влади щодо поданої кошторисної документації.
Кошти, виділені на ліквідацію НС, використовуються для:
проведення пошуково-рятувальних, аварійно-відновних та інших невідкладних робіт з метою усунення безпосередньої загрози життю і здоров'ю людей, що виникла внаслідок цих ситуацій;
надання згідно із законодавством матеріальної допомоги потерпілим внаслідок НС;
розгортання та утримання тимчасових пунктів проживання і харчування потерпілих;
проведення евакуаційних заходів;
забезпечення дій рятувальних та інших підрозділів або організацій, залучених до ліквідації НС.
Органи виконавчої влади, підприємства, установи, організації, які отримали додаткові кошти після закінчення робіт з ліквідації надзвичайної ситуації звітують про використання цих коштів відповідно до Інструкції про облік і звітність щодо використання коштів і матеріально-технічних ресурсів для запобігання та ліквідації НС техногенного і природного характеру [57].
Керівники органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій несуть відповідальність за достовірність поданої звітності.
Нормативно-правовий акт [30] визначає напрями використання коштів резервного фонду державного бюджету та місцевого бюджету і встановлює процедури, пов'язані з виділенням коштів резервного фонду відповідного бюджету та звітуванням про їх використання.
РФБ формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету і не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Резервний фонд встановлюється законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядника бюджетних коштів.
Розподіл бюджетного призначення резервного фонду відповідного бюджету провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРК, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.
Кошти РФБ можуть використовуватися на здійснення:
а) заходів з ліквідації наслідків НС техногенного, природного, соціально-політичного характеру;
б) інших непередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, тобто на момент затвердження бюджету не було визначених актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради АРК, Ради міністрів АРК, відповідної ради, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради підстав для проведення таких заходів.
До непередбачених заходів, визначених у підпункті "б" , не відносяться:
обслуговування та погашення державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи боргу місцевого самоврядування;
додаткові заходи, що забезпечують виконання бюджетної програми (функції), призначення на яку затверджено у бюджеті;
капітальний ремонт або реконструкція;
придбання житла;
надання гуманітарної чи іншої допомоги, крім випадків, коли рішення про надання такої допомоги прийнято Верховною Радою України, Президентом України, Верховною Радою АРК, відповідною радою.
Загальний обсяг асигнувань, наданих з РФБ за напрямом, визначеним у підпункті "б", не може перевищувати 20 відсотків річного обсягу РФБ.
Звернення про виділення коштів з РФБ подаються:
щодо видатків державного бюджету - міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, обласною, Київською та Севастопольською міською до Кабінету Міністрів України;
щодо видатків місцевих бюджетів - підприємствами, установами, організаціями до Ради міністрів АРК, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.
У зверненні зазначається:
напрям використання коштів РФБ;
головний розпорядник бюджетних коштів, якому пропонується виділити кошти з РФБ;
обсяг асигнувань, який пропонується надати з РФБ;
перелік юридичних і фізичних осіб, яким головний розпорядник бюджетних коштів передбачає надати кошти з РФБ, та пропозиції стосовно майбутнього врегулювання правовідносин щодо майнових прав, пов'язаних з цим процесом;
інформація щодо можливості фінансування зазначених заходів за рахунок інших джерел.
У разі необхідності виділення коштів з РФБ до звернення обов'язково додаються експертні висновки:
стосовно видатків державного бюджету - від МНС, регіональних комісій з питань ТЕБ та НС при Раді міністрів АРК, обласних, Київській та Севастопольській міській держадміністраціях - щодо рівня НС;
стосовно видатків місцевих бюджетів - від підрозділів з питань НС та ЦЗН держадміністрацій, виконавчих органів відповідних рад та комісій з питань ТЕБ та НС - щодо рівня НС на підставі матеріалів обстежень на місці події та висновків відповідних органів.
Визначені у цьому пункті органи повинні надати експертні висновки заявникові у триденний термін з дня отримання його запиту.
При необхідності додатково подаються:
акти обстеження, що підтверджують розміри завданих збитків;
узагальнені кошторисні розрахунки на проведення аварійно-відбудовних та інших невідкладних робіт;
перелік невідкладних робіт з ліквідації наслідків НС;
документи, що підтверджують отримані суми страхового відшкодування (у разі відсутності договору страхування - пояснення заявника про причини не проведення страхування).
Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) є відповідальним за підготовку та подання проектів рішень про виділення коштів з РФБ.
У разі визнання доцільності та можливості виділення коштів з РФБ Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) готує відповідний проект рішення, в якому повинно бути визначено:
головного розпорядника бюджетних коштів, якому надаються асигнування з РФБ;
напрям використання коштів з РФБ з назвою бюджетної програми;
обсяг асигнувань, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;
умови повернення коштів, виділених з РФБ.
Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) погоджує проект рішення про виділення коштів з РФБ з Мінфіном (місцевим фінансовим органом) і подає його в установленому порядку на розгляд KM України (Раді міністрів АРК, місцевій держадміністрації, виконавчому органу відповідної ради).
Кабінет Міністрів України (Рада міністрів АРК, місцеві держадміністрації, виконавчий орган відповідної ради) приймає рішення про виділення коштів з РФБ виключно за наявності висновків Мінекономіки та Мінфіну (уповноваженого місцевого органу та місцевого фінансового органу)
Після прийняття рішення про виділення коштів з РФБ Мінфін (місцевий фінансовий орган):
уточнює для головного розпорядника бюджетних коштів назву бюджетної програми з РФБ;
вносить зміни до розпису бюджету в установленому порядку.
Головний розпорядник бюджетних коштів після отримання довідки про внесення змін до розпису бюджету вносить зміни до кошторисів та планів асигнувань у порядку, встановленому для затвердження цих документів
Державне казначейство або його територіальний орган після внесення змін до розпису бюджету в установленому порядку провадить видатки за рахунок коштів РФБ.
Видатки з РФБ провадяться лише на підставі переліку невідкладних (першочергових) робіт з ліквідації наслідків НС, погодженого з Мінекономіки та Мінфіном (уповноваженим місцевим органом та місцевим фінансовим органом), а у разі потреби з Мінбудом (Укрінвестекспертизою).
Головні розпорядники бюджетних коштів, які використали кошти з РФБ, подають звітність Мінекономіки, Мінфіну і Державному казначейству (або їх місцевим і територіальним органам) в установленому порядку.
Під час розгляду звернень, підготовки та прийняття рішень про виділення коштів з РФБ бюджету функції уповноваженого місцевого органу та місцевого фінансового органу у разі їх відсутності виконуються виконавчими органами відповідних рад.
6.7.2. Порядок створення та використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації НС та їх наслідків
Основними законодавчими та нормативно-правовими документами, які регулюють питання порядку створення та використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації НС та їх наслідків є [2,10,11,27].
На різних рівнях ЄДС ЦЗ створено наступні види резервів: державний, оперативний, відомчий, регіональний, місцевий та об'єктовий.
Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та поновлення запасів державного матеріального резерву регулюються законом України [2].
Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних ресурсів. У складі державного резерву створюється недоторканий запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
Державний резерв призначається:
для забезпечення потреб України в особливий період;
надання державної підтримки окремим галузям економіки держави , підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропозицією на внутрішньому ринку;
надання гуманітарної допомоги;
забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків НС.
До складу державного резерву входять:
мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначені для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, надання медичної допомоги;
стратегічний резерв - запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;
державний резерв - запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків НС та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.
Резерви створюються центральними та місцевими органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування заздалегідь з метою екстреного використання їх у разі виникнення НС.
Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти, продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновлювальних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію НС та їх наслідків.
Матеріальні резерви створюються:
Кабінетом Міністрів України - державний резерв для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків НС та надання термінової допомоги постраждалому населенню;
МНС - оперативний резерв для оперативного реагування на НС та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;
Мінагрополітики, Мінпаливенерго, МОЗ, Мінтрансом, Держводгоспом, Держкомлісгоспом, Держпромполітики - відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання НС та ліквідації їх наслідків;
Радою Міністрів АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення створюються регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію НС та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;
суб'єктами господарської діяльності створюються об'єктові резерви (запаси) для запобігання, ліквідації НС та їх наслідків, проведення невідкладних відновлювальних робіт.
Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Місця розміщення резервів, номенклатура, обсяги та норми накопичення визначаються керівниками відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади та підприємств і затверджуються відповідними рішеннями їх керівників.
Резерви створюються, виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) НС, характерної для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.
Номенклатура та обсяги резерву оперативного, відомчого, регіонального, місцевого та об'єктового рівнів погоджуються з МНС і затверджуються головами комісій з питань ТЕБ та НС відповідного рівня ЄДС ЦЗ.
Створення, утримання та поповнення резервів здійснюється:
оперативного - за рахунок коштів державного бюджету через МНС;
відомчого - за рахунок коштів державного бюджету через відповідні центральні органи виконавчої влади;
регіонального та місцевого - за рахунок коштів бюджету АРК і місцевих бюджетів;
об'єктового - за рахунок власних коштів підприємств.
Створення, утримання та поповнення резервів усіх рівнів може здійснюватися також за рахунок добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об'єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.
Матеріальні цінності, що поставляються до резерву, повинні мати сертифікат відповідності на весь нормативний термін їх зберігання.
Придбання матеріальних цінностей, що поставляються до державного оперативного і відомчого резервів, здійснюється на тендерній основі відповідно до законодавства.
Резерви розміщуються на об'єктах, призначених або пристосованих для їх зберігання, а також на складах і базах підприємств за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств з урахуванням їх оперативної доставки до можливих зон НС.
Зберігання та облік резервів здійснюється згідно з нормативно-правовими актами.
Накопичення резервів здійснюється за встановленими нормами та відповідно до річних графіків, затверджених керівниками центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівниками підприємств.
Поповнення резервів, які були використані під час ліквідації НС, здійснюється за рахунок коштів, передбачених у відповідних бюджетах на їх створення і накопичення, та за рахунок власних коштів підприємств.
Резерви використовуються тільки для:
здійснення запобіжних заходів у разі загрози виникнення НС;
ліквідації НС та їх наслідків;
проведення невідкладних відновлювальних робіт;
надання громадянам, постраждалим від наслідків НС, одноразової матеріальної допомоги для забезпечення їх життєдіяльності;
розгортання та утримання тимчасових пунктів проживання і харчування постраждалих громадян.
Державний резерв залучається для ліквідації наслідків НС на території держави за рішенням Кабінету Міністрів України.
Оперативний резерв залучається для ліквідації наслідків НС на території держави за рішенням Міністра з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відомчий резерв залучається для ліквідації наслідків НС на об'єктах відповідних галузей господарювання за рішенням їх керівників.
Регіональні, місцеві та об'єктові резерви залучаються для ліквідації наслідків НС відповідно до її рівня на відповідних територіях та розташованих на них об'єктах.
У разі недостатньої наявності резерву відповідного рівня (регіонального, місцевого та об'єктового) чи повного його використання залучаються резерви наступного вищого рівня.
Залучення резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад, керівників підприємств, до компетенції яких належить створення, утримання та поповнення відповідних резервів.
Відпуск матеріально-технічних цінностей з резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.
Відповідальність за створення та накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом та використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад та керівників підприємств.
МНС здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативного, відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання, ліквідації НС та їх наслідків.
Питання для самоконтролю.
1. За рахунок яких коштів здійснюється фінансування заходів з ліквідації НС?
2. На підставі чого можуть бути виділені кошти для фінансування заходів з ліквідації НС?
3. Які документи необхідно підготувати на виділення коштів для ліквідації НС?
4. На що використовуються кошти виділені для ліквідації НС?
5. Які види резервів створюються для ліквідації НС?
6. Для чого використовуються матеріальні резерви?
7. ПІДГОТОВКА КЕРІВНИХ КАДРІВ ЦЗ ТА НАВЧАННЯ НАСЕЛЕННЯ ДІЯМ В
УМОВАХ НС
Як показують наукові і соціологічні дослідження в різних країнах, першопричиною техногенних і багатьох природних НС, а також невиправдано великих розмірів збитків при цьому є недостатня компетентність осіб, яким доводиться ухвалювати управлінські рішення з попередження НС і ліквідації їх наслідків, а також невміння населення правильно діяти в умовах тієї або іншої надзвичайної ситуації. У зв'язку з цим підготовці професійних кадрів для роботи у сфері ЦЗ і навчанню населення діям в умовах НС у всіх країнах надається особлива увага, а в Україні це є важливою складовою державної політики у сфері ЦЗ.
Цей напрямок державної політики у сфері ЦЗ визначається і закріплюється відповідною нормативно-правовою базою.
7.1. Єдина система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері ЦЗ та навчання населення діям в умовах НС
Постановою Кабінету Міністрів України "Про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту" від 26 липня 2001 року № 874 в державі створена єдина система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері цивільного захисту та навчання населення діям в умовах НС.
Безпосереднє управління та відповідальність за реалізацію її завдань покладається на МНС, як координатора діяльності центральних органів виконавчої влади, інших учасників реалізації планових заходів із впровадження механізмів управління безпекою в НС.
З урахуванням Указу Президента України від 27.01.2003 р. № 47 "Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій" до структури єдиної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців включені наступні взаємодіючі складові:
відомча система підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації та спеціалізації кадрів за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями за спеціальностями, пов'язаними з професійною діяльністю в системі МНС та у складі професійних аварійно-рятувальних служб;
міжгалузева система підвищення кваліфікації (функціонального навчання) керівних, управлінських кадрів і фахівців для потреб центральних та місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, які відповідно до своїх повноважень забезпечують виконання функцій державними системами цивільного захисту, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
функціональна освітня підсистема "Освіта і наука України" єдиної державної системи цивільного захисту з підготовки студентів, курсантів та організації, навчально-виховної роботи з дітьми й учнівською молоддю з питань безпеки життя і діяльності людини;
порядок здійснення навчання населення способам захисту і діям у надзвичайних ситуаціях за місцем роботи на підприємствах, в установах, організаціях (виробниче навчання) та проживання.
Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації та спеціалізація кадрів для професійної діяльності в системі МНС здійснюється за напрямками: керівних кадрів МНС; фахівців для заміщення посад середнього начальницького складу служби ЦЗ; працівників для заміщення посад рядового і молодшого начальницького складу служби ЦЗ; науково-педагогічних і педагогічних кадрів МНС; професійна перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів МНС.
Забезпечують реалізацію цих напрямків відомчі навчальні заклади МНС у складі -Університету цивільного захисту України; Львівського державного університету БЖД, Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, Вінницького вищого професійного училища ЦЗ, навчальних центрів (пунктів) територіальних органів управління МНС.
Окрім вирішення завдання фахового удосконалення професійних кадрів системи МНС, які займають посади відповідних категорій, а також осіб, зарахованих до кадрового резерву, система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації сприяє запровадженню фахової оцінки рівня кваліфікації, атестації кадрів, яка здійснюється після їх навчання.
Професійна підготовка працівників для потреб аварійно-рятувальних служб проводиться як спеціальна підготовка у відповідних навчальних закладах атестованих за базовими професіями штатних посад рятувальників. Згідно з Законом України "Про аварійно-рятувальні служби" рівень підготовки, обсяг знань, умінь та навичок рятувальників визначається державним стандартом професійно-технічної освіти, за результатами опрацювання складових якого випускник отримує диплом кваліфікованого робітника. Документом, що засвідчує якість професійної підготовки рятувальника, є сертифікат, зразок та порядок видачі якого затверджується МНС.
Згідно з порядком комплектування та професійної підготовки основного особового складу аварійно-рятувальних служб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, професійна підготовка рятувальників, які отримали повну загальну середню освіту, може проводитися, як попередня підготовка в навчальних центрах аварійно-рятувальних служб, що мають ліцензію Міносвіти на проведення курсової підготовки, після укладення контракту до початку самостійного виконання рятувальником службових обов'язків.
У між аварійний період в аварійно-рятувальних формуваннях з рятувальниками проводяться тренування з удосконалення здатності організму до роботи в екстремальних умовах та заняття з теоретичної, фізичної підготовки, теплової витривалості, вивчення планів реагування на НС на об'єктах підвищеної небезпеки, виконання тактичних завдань.
З освітнім рівнем професійних кадрів, а також з підвищенням їх кваліфікації та актуалізацією знань пов'язана ефективність виконання будь-яких організаційних, технічних, правових і нормативних вимог у сфері цивільного захисту.
Поряд з тим, є значна частина посадових осіб, які приймають управлінські рішення або забезпечують виконання завдань функціональних і територіальних підсистем цивільного захисту, належать до категорії керівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій всіх форм власності, що не мають професійної освіти у сфері цивільного захисту населення і територій, а в окремих випадках і професійної освіти у галузі управління.
Події останніх років наочно показали, що інколи дії щодо попередження загроз, зниження їх рівня або ліквідації наслідків, бувають неадекватними саме з причин недооцінки загрози та невміння прийняти грамотне, оптимальне, виважене управлінське рішення категоріями посадових осіб, які не займаються питаннями безпеки на професійній основі, а виконують ці функції лише за посадою.
Вирішення завдань із забезпечення в державі, регіонах необхідних умов щодо надання можливостей зазначеним категоріям керівних, управлінських кадрів і фахівців підвищити кваліфікацію у сфері ЦЗ покладається на Інститут державного управління у сфері ЦЗ, спеціально утворені в областях України навчально-методичні центри ЦЗ та БЖД та курси ЦО міст Києва і Севастополя.
Навчально-методичні центри ЦЗ та БЖД виконують свої завдання як суб'єкти освітньої діяльності мережі навчально-методичних центрів МНС. Організаційно-методичне управління мережею навчальних установ забезпечує Інститут державного управління у сфері ЦЗ.
Інститут та мережа навчально-методичних центрів становлять основу міжгалузевої системи функціонального навчання у сфері ЦЗ для потреб центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій працівників, здатних компетентно і відповідально виконувати функції управління щодо техногенної і природної безпеки населення, територій і суб'єктів господарювання, впроваджувати технології щодо зменшення ризиків виникнення і пом'якшення наслідків НС та їх ліквідації.
Додаткові повноваження щодо здійснення навчання у сфері ЦЗ отримали галузеві заклади післядипломної освіти, з урахуванням можливостей яких фактично визначено порядок створення та дислокації курсів в інтересах територіальних підсистем ЦЗ.
7.2. Формальна та неформальна освіта населення способам захисту в разі виникнення НС
Функціональне навчання управлінських кадрів, інших осіб, що приймають рішення з проблем безпеки у сфері ЦЗ разом з підготовкою студентів та учнівської молоді з питань безпеки життя і діяльності людини здійснюється в межах формальної освіти населення способам захисту в разі виникнення НС.
Формальна освіта - освіта спрямована на здобуття або зміну освітнього рівня та (або) кваліфікації в навчальних закладах і установах освіти згідно з визначеними освітньо-професійними програмами і терміном навчання, заходами державної атестації, що підтверджуються отриманням відповідних документів про освіту.
7.2.1. Міжгалузева система підвищення кваліфікації (функціонального навчання) керівних, управлінських кадрів і фахівців для потреб центральних та місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій
Згідно з нормативними вимогами функціональне навчання у сфері ЦЗ проводиться з відривом від виробництва та збереженням заробітної плати. Управління системою функціонального навчання на державному рівні здійснює Кабінет Міністрів України, на регіональному рівні - обласні державні адміністрації, які щорічно затверджують своїми розпорядженнями плани комплектування слухачами відповідних навчальних закладів.
Проходження такого навчання є необхідною умовою атестації, переміщення по службі, присвоєння кваліфікаційних категорій, звань тощо осіб керівного складу ЦЗ та інших управлінських кадрів і фахівців, які входять до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
В основу державних вимог до змісту функціонального навчання ставляться вимоги Законів України "Про правові засади цивільного захисту", "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", "Про цивільну оборону України", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про боротьбу з тероризмом" та інші законодавчі акти, які у тій чи іншій мірі регулюють питання безпеки населення і територій.
Центральним елементом функціонального навчання визначається підвищення кваліфікації за цільовим призначенням державних службовців та керівних кадрів, до компетенції яких відповідно до займаної посади в органах влади, на підприємствах, в установах та організаціях прямо або опосередковано входять питання організації виконання законів та нормативів у сфері ЦЗ.
За змістом визначених законодавством повноважень у сфері ЦЗ для органів влади, підприємств, установ та організацій до переліку уніфікованих знань, якими повинні володіти всі категорії слухачів за результатами функціонального навчання віднесені: державна стандартизація з питань безпеки у НС; основи управління функціональними і територіальними підсистемами ЦЗ; комплекс спеціальних заходів щодо убезпечення населення і територій; порядок підготовки населення та створення фінансових і матеріальних резервів для його захисту та ліквідації НС та їх наслідків.
Визначена система знань трансформується у модель навчання, що оформлюється як функціональна програма навчання. Програмою передбачається розкриття її змісту, виходячи із конкретної посади слухача щодо організації дій за режимами діяльності державної системи. Для керівного складу ЦЗ всі питання вивчаються з урахуванням вимог підтримання мобілізаційної готовності сил і засобів в режимах повсякденної, підвищеної діяльності, воєнної загрози та повної готовності системи у особливий період. Для посадових осіб органів виконавчої влади з урахуванням вимог щодо планування та забезпечення готовності функціональних і територіальних підсистем за режимами функціонування повсякденної, підвищеної готовності, у надзвичайній ситуації та у надзвичайному стані.
Програмний зміст знань слухачів у сфері ЦЗ зводиться в декілька інтегральних блоків завдань (модулів), за якими і здійснюється функціональне навчання, а саме:
запобігання НС - аналіз і управління ризиком природно-техногенно-соціальних загроз та державне регулювання щодо їх усунення і мінімізації, завчасне реагування на небезпеку на підставі проведення моніторингу, експертизи, досліджень, прогнозів, оцінки сталості функціонування об'єктів галузі та надійності захисту персоналу, виконання комплексу інженерно-технічних, технологічних заходів з метою недопущення переростання загрози у НС;
захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій - комплекс завчасно здійснюваних організаційних, інженерних, протирадіаційних та протихімічних, медико-біологічних та евакуаційних заходів, спрямованих на запобігання та зменшення загрози життю і здоров'ю населення від уражаючих чинників або дії джерел небезпеки;
негайне реагування на НС - дії органів управління стосовно негайного отримання інформації, своєчасного повідомлення населення, зацікавлених структур, аналіз обстановки, прийняття рішень та організація заходів щодо ліквідації надзвичайної ситуації;
ліквідація або мінімізація наслідків НС - організація та проведення у зоні НС та прилеглих районах усіх видів рятувальних та інших невідкладних робіт, а також заходів із життєзабезпечення потерпілого населення.
Навчання за функціональною програмою закінчується складанням заліку або виконанням спеціальної учбової вправи. Рівень знань та вмінь, отриманих за функціональним навчанням, засвідчується посвідченням про навчання встановленого Кабінетом Міністрів України зразка.
Для забезпечення безперервності навчання осіб керівного складу та інших управлінських кадрів і фахівців у сфері ЦЗ у міжкурсовий період, за планами начальників функціональних і територіальних підсистем ЄДС ЦЗ організуються та проводяться навчально-методичні збори.
Навчально-методичні збори на підприємствах, в установах, організаціях проводяться щорічно тривалістю один день під час установчих зборів керівного складу цивільного захисту з підбиття підсумків за минулий рік та визначення завдань на наступний рік під керівництвом відповідних керівників, начальників спеціалізованих служб ЦЗ, голів евакуаційних органів та уповноважених керівників з ліквідації НС.
Тематика занять, що відпрацьовується під час зборів, визначається керівником зборів, виходячи із специфіки виробництва, екологічної та техногенної обстановки регіону, досвіду праці за минулий рік і завдань з цивільного захисту на наступний рік та погоджується з керівником відповідного територіального органу управління, до компетенції якого віднесені питання ЦЗ.
Керівники органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, несуть персональну відповідальність за роботу, пов'язану з функціональним навчанням осіб керівного складу цивільного захисту та інших управлінських кадрів і фахівців.
Кадровими органами підприємств, установ, організацій ведеться постійний облік проходження керівниками і фахівцями, на яких поширюється чинність законодавства України у сфері ЦЗ, функціонального навчання відповідно до встановленої періодичності.
7.2.2. Підготовка студентів та навчально-виховна робота з дітьми й учнівською молоддю
При розробці державних стандартів освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня обов'язково передбачається мінімум змісту питань з підготовки населення до дій при виникненні НС.
З метою стандартизації, науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу, вивчення та розповсюдження досвіду викладачів закладів освіти всіх рівнів стосовно питань цивільного захисту та безпеки у надзвичайних ситуаціях при територіальних курсах навчально-методичних центрах організовують свою діяльність обласні науково-методичні ради з цивільного захисту та безпеки життєдіяльності населення, які працюють на громадських засадах на підставі відповідного положення про них, затвердженого МОН, за погодженням з МНС України. ,
Підготовка студентів вищих навчальних закладів освіти I-IV рівнів акредитації здійснюється за спеціальними програмами нормативних навчальних дисциплін "Цивільна оборона" та "Безпека життєдіяльності".
Кількість годин, передбачених для вивчення зазначених дисциплін, не може зменшуватися при розробці та перегляді освітньо-професійних програм без погодження з МНС України.
Для закріплення знань та умінь, відповідно до фахових напрямів підготовки студентів, питання цивільного захисту включаються до дипломних проектів окремим розділом.
З метою вдосконалення методичного, наукового, нормативного, організаційного забезпечення навчального процесу, стосовно особливостей змісту навчання з цивільного захисту, виходячи з регіону розміщення вищих навчальних закладів та їх фахового спрямування, МОН за пропозицією МНС визначаються галузеві базові кафедри з питань безпеки життєдіяльності та цивільного захисту.
Виходячи з основних принципів освіти, безперервність, єдність і наступність, стандартизація та запровадження практичних заходів з проблем безпеки життєдіяльності та цивільного захисту проводиться і в системах професійно-технічної, загальної середньої, дошкільної та позашкільної освіти.
Характеристика освітньої програми "Здоров'я і фізична культура" для старшої школи "Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти" передбачає отримання учнями знань щодо особистої безпеки, способів та засобів індивідуального і колективного захисту населення від НС, алгоритму власних дій у разі їх виникнення. У школі учень отримує знання щодо нормальних умов життєдіяльності та допустимих норм забруднення природного середовища. Загальноосвітня школа забезпечує знання дій основних небезпечних чинників, що ініціюють виникнення НС.
Підготовка учнів професійно-технічних закладів освіти здійснюється за напрямком вивчення основ ЦЗ згідно із схваленою Указом Президента України Концепцією допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді.
Вивчення учнями питань з основ ЦЗ та дій у НС щороку завершується підготовкою та проведенням в навчальних закладах загальної середньої та професійно-технічної освіти "Дня цивільної оборони", облік виконання заходів якого включається до педагогічного навантаження працівників навчальних закладів.
Для організації методичної роботи з педагогічними працівниками з основ цивільного захисту в кожному районі, місті визначені опорні школи з безпеки життєдіяльності, на базі яких працюють відповідні міжшкільні методичні об'єднання.
Позашкільна освіта з вирішення проблем особистої і колективної безпеки, виховання у дітей та підлітків громадянської відповідальності, набуття ними навичок і досвіду із самозахисту і рятування, взаємодії з аварійно-рятувальними службами, здійснюється через проведення олімпіад, змагань, оглядів-конкурсів, встановлених форм роботи в літніх таборах відпочинку та оздоровлення, проведення польових навчальних практикумів, експедицій, тематичних дитячих акцій.
Реалізуючи завдання з військово-патріотичного виховання підростаючого покоління, і, перш за все, у частині її гуманітарної складової - цивільного захисту, а також задоволення потреб молодого покоління у професійному самовизначенні та підготовки його до праці в державних професійних аварійно-рятувальних та спеціалізованих формуваннях МНС, проводяться збори, змагання за програмами оборонно-масової та рятувально-прикладної спрямованості, зокрема, Всеукраїнською програмою "Школа безпеки".
Навчально-виховна робота у дошкільних навчальних закладах з питань забезпечення мінімально необхідного рівня компетенції дитини для безпечного перебування в навколишньому середовищі та становлення у дітей елементарних, доступних віку норм поведінки у надзвичайних ситуаціях, проводиться за програмою "Тижня безпеки дитини", підсумком якої є проведення міських, районних та обласних оглядів-конкурсів серед дошкільних закладів на кращий стан організаційної, практичної, навчально-виховної роботи з питань захисту життя і здоров'я дітей від надзвичайних ситуацій.
Необхідність постійного підвищення рівня знань виробничого персоналу, та особливо тих, хто працює на об'єктах підвищеної небезпеки, закладена в нову ідеологію протидії надзвичайним ситуаціям, стрижнем якої визначена неформальна освіта та впровадження у свідомість населення ідеї систематичного навчання правилам поводження і захисту свого життя в екстремальній обстановці.
Неформальна освіта - це здобуття знань, умінь і навичок для задоволення освітніх особистісних потреб, не регламентоване місцем здобуття, терміном та формою навчання, заходами державної атестації.
Відповідно до Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" громадяни України зобов'язанні вивчати основні способи захисту за порядком, який визначається МНС.
Виробниче навчання населення способам захисту і дій у НС.
Для визначення змісту та основних обов'язкових засобів з виробничого навчання МНС затверджує спеціальну та загальну програми навчання населення з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях. Програми розраховані на трьох річний термін навчання. Вивчення програмного змісту передбачається за інтегрованим принципом з системою професійного навчання кадрів на виробництві та за оптимальним використанням встановлених видів інструктажів з питань охорони праці. Фінансування заходів з навчання виробничого персоналу здійснюється за рахунок коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.
Навчання здійснюється за двома основними категоріями виробничого персоналу:
працівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, які увійшли до складу невоєнізованих формувань особливого періоду (цивільної оборони) та об'єктових аварійно-рятувальних служб;
працівники підприємств, установ та організацій, які не увійшли до складу невоєнізованих формувань та об'єктових аварійно-рятувальних служб.
Для забезпечення належного проведення занять на підприємствах, в установах та організаціях наказом керівника всі працівники розподіляються на навчальні групи, які утворюються у структурних підрозділах підприємств, установ, організацій та створених ними невоєнізованих формуваннях, службах. Керівники навчальних груп із числа інженерно-технічних робітників та інших підготовлених осіб підприємств, установ, організацій призначаються цим же наказом керівника та проходять обов'язкове попереднє навчання і набувають методичних навичок у проведенні занять, консультацій в мережі територіальних курсів.
При проведенні занять враховується вид діяльності та відповідальність кожного працівника відповідно до планів реагування на надзвичайні ситуації, локалізації і ліквідації аварій (катастроф).
Навчання в групах працівників, які ввійшли до складу невоєнізованих формувань, визначається програмою спеціальної підготовки до дій у надзвичайних ситуаціях. Заняття проводяться керівниками груп - командирами невоєнізованих формувань під керівництвом штатних працівників з питань цивільного захисту та начальників спеціалізованих служб цивільного захисту (цивільної оборони) безпосередньо на підприємстві, об'єкті у складі навчальних груп. До проведення занять з надання першої медичної допомоги залучаються медичні працівники.
За своїм змістом програми спеціальної підготовки, крім питань загальної складової, забезпечують формування знань і навичок щодо призначення та основних завдань формування, його організаційної структури, табеля оснащення, порядку оповіщення та видачі особовому складу табельного майна, приведенню у готовність формування та прибуття його в район проведення робіт, порядку управління формуваннями в період проведення рятувальних робіт, а також організації комендантської служби.
Начальницький склад і фахівці невоєнізованих формувань, які залучаються для проведення робіт з дегазації, дезактивації територій та організовують і проводять хіміко-дозиметричний контроль, додатково проходять обов'язкове навчання на територіальних курсах.
На об'єктах підвищеної небезпеки, адміністрація яких не уклала договір на обслуговування підприємства, установи, організації з професійними аварійно-рятувальними службами, у встановленому порядку створюються позаштатні об'єктові аварійно-рятувальні служби, спеціалізовані формування.
Навчання працівників підприємств, установ та організацій, які ввійшли до складу таких позаштатних служб, формувань здійснюється за програмою, яка затверджується керівником підприємства, установи, організації за погодженням з керівником професійної аварійно-рятувальної служби, що обслуговує відповідну територію. Програми підготовки розробляються з урахуванням конкретних умов виробництва і відповідним їм чинним нормативним актам у сфері охорони праці, ЦЗ на підставі виробничих завдань та змістовних модулів з попередньої підготовки рятувальників для професійних аварійно-рятувальних служб.
Підготовка працівників позаштатних служб, формувань за загальною складовою здійснюється шляхом курсового навчання за цільовим призначенням терміном один раз на З роки в мережі територіальних курсів.
Підготовка за профільною складовою проводиться за угодою на навчально-тренувальній базі професійних аварійно-рятувальних служб, що обслуговують відповідні території. До проведення занять обов'язково залучаються сертифіковані рятувальники відповідних професійних аварійно-рятувальних служб.
Навчання інших працівників на виробництві проводиться за загальною програмою підготовки населення, що передбачає вивчення основних способів захисту населення (сільськогосподарських тварин і рослин) та територій від надзвичайних ситуацій з урахуванням специфіки робочих місць, набуття практичних вмінь щодо використання засобів індивідуального захисту і сприяння проведенню рятувальних та інших невідкладних робіт під час ліквідації аварійної ситуації на об'єкті, оволодіння відомостями, передбаченими планами реагування (ЦО), локалізації і ліквідації аварій (катастроф) щодо правил поведінки і дій у разі виникнення надзвичайної ситуації на підприємстві, в установі та організації, навичками з надання першої допомоги потерпілим.
Вивчення тематики програми здійснюється у навчальних групах або індивідуально під керівництвом керівника групи безпосередньо на навчально-виробничої базі (виділених суб'єктом господарювання для професійного навчання і оснащених необхідним інвентарем та навчально-наочними посібниками приміщеннях). До проведення занять з окремих тем програми залучаються штатні працівники з питань цивільного захисту, члени об'єктових комісій з евакуації, надзвичайних ситуацій, начальники спеціалізованих служб цивільного захисту (цивільної оборони) та за угодою майстри виробничого навчання територіальних курсів.
При індивідуальному навчанні працівник вивчає тематику програми самостійно та шляхом консультацій у керівників навчальних груп. Індивідуальне навчання обов'язково передбачає наявність у достатньої кількості спеціальної навчальної літератури за тематикою загальної підготовки населення до дій у НС, яка має відповідний гриф МНС.
При проведенні занять з усіх тем програми обов'язково приділяється увага формуванню у людей психологічної готовності до дій у надзвичайних ситуаціях, впевненості у надійності заходів і прийомів захисту від їх наслідків.
З метою планування, обліку та контролю за навчанням персоналу на підприємствах, установах, організаціях ведуться:
при організації теоретичного навчання в навчальних групах - розклад занять з відпрацювання змісту програм, журнали теоретичного навчання встановленої форми;
при організації теоретичного навчання за індивідуальною формою - графік консультацій, картка обліку теоретичного навчання для індивідуальних консультацій.
Навчання в формі інструктажів з питань охорони праці передбачає періодичне вивчення працівниками правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійного лиха, передбачених планами реагування, локалізації і ліквідації аварій (катастроф), надання першої допомоги потерпілим. Порядок та періодичність проведення інструктажів встановлюється відповідно до Типового положення про навчання з питань охорони праці.
На підприємствах, в установах та організаціях для надання допомоги персоналу об'єктів господарювання в отриманні відомостей щодо конкретних дій у надзвичайних ситуаціях та використання колективних і індивідуальних засобів захисту, виходячи з конкретних умов і особливостей виробничої діяльності, в обов'язковому порядку обладнуються інформаційно-довідкові куточки.
7.3. Навчально-практичні та просвітницькі заходи з навчання населення за місцем роботи на підприємствах, в установах, організаціях та проживання
Досягнення мети програм спеціальної та загальної підготовки працівників підприємств, установ та організацій не обмежується лише вивченням теоретичного курсу програм - їх мета обов'язково реалізується шляхом практичного відпрацювання дій за планами підготовки та проведення спеціальних комплексних об'єктових навчань, тренувань з реагування на надзвичайні ситуації, локалізації та ліквідації аварій (катастроф).
На потенційно небезпечних об'єктах протягом кожного року додатково проводяться навчально-тренувальні заняття з усім працюючим персоналом з практичного відпрацювання дій у взаємодії з оперативним складом аварійно-рятувальних служб у можливих ситуаціях, що передбачені планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф).
7.3.1. Навчально-практичні заходи з навчання населення за місцем роботи та проживання
Комплексні об'єктові навчання та тренування є вищою колективною формою навчання і основним методом перевірки готовності до дій виробничого та управлінського персоналу, заключним етапом підготовки в цілому підприємства, установи, організації до вирішення завдань з цивільного захисту.
Комплексні об'єктові навчання, тренування проводяться з метою досягнення злагодженості в роботі координуючих, постійних органів управління, спеціалізованих служб цивільного захисту (цивільної оборони), персоналу диспетчерських служб та штабів з ліквідації надзвичайної ситуації, командно-начальницького складу невоєнізованих формувань особливого періоду та позаштатних аварійно-рятувальних служб.
Кожен учасник виконує обов'язки, які йому визначені, згідно з планом реагування на НС, локалізації, ліквідації аварійних ситуацій (катастроф) в залежності від конкретної обстановки, за планом проведення комплексного навчання, тренування. Весь виробничий персонал залучається до тренувань в діях за сигналами, повідомленнями про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації, бере участь у проведенні практичних заходів з евакуації, укриття в захисних спорудах, радіаційно-хімічного захисту та відновлення життєдіяльності підприємства, установи, організації.
Комплексні навчання, тренування проводяться один раз на три роки на навчально-матеріальній базі, що включає територію підприємства, установи, організації з виробничими будівлями, спорудами, різного роду комунікаціями, а також спеціально створені навчальні місця.
Комплексні об'єктові навчання тривалістю до двох діб проводяться на всіх підприємствах, в установах, організаціях, що мають одну із категорій з цивільної оборони, або входять до переліку об'єктів підвищеної небезпеки (потенційно небезпечних об'єктів), а також на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю працюючих 300 і більше та в медичних лікувально-профілактичних установах з чисельністю 600 ліжок і більше. Керівництво комплексним навчанням здійснює керівник підприємства, установи, організації. При керівникові утворюється група управління (штаб керівництва) комплексним навчанням.
На великих промислових об'єктах комплексні навчання проводяться в-цехах, групах цехів, виробництвах під керівництвом спеціально призначених керівниками навчання посадових осіб. Окремі питання, якщо підприємство, установа, організація має свій житловий сектор, відпрацьовуються із залученням житлово-експлуатаційних органів та населення, яке мешкає на відповідній території.
Комплексні об'єктові тренування проводяться на всіх інших підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та чисельності працюючих, а також у закладах вищої освіти (тривалістю до однієї доби). У закладах професійно-технічної, середньої та дошкільної освіти комплексні тренування проводяться щороку під час проведення "Дня цивільної оборони" та "Тижня безпеки дитини". Керівництво комплексним тренуванням здійснює керівник підприємства, установи, організації, навчального закладу. При проведенні комплексних тренувань на підприємствах, в установах, організаціях з невеликим складом тих, хто навчається, керівник, як правило, вчить підлеглих особисто.
Комплексні об'єктові навчання, тренування за своїм призначенням діляться на планові, показові та дослідні. При організації дослідного комплексного навчання, тренування до плану проведення разом з навчальними питаннями, включаються заходи з моделювання та вивчення стабільності роботи підприємства, установи, організації в умовах надзвичайних ситуацій, а також з перевірки нових теоретичних поглядів і положень щодо організації дій сил при ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф.
При відпрацюванні питань з ліквідації аварій, які мають вплив на умови життєдіяльності населення, рішенням керівника комплексного навчання, тренування призначається спеціальна інформаційна група з доведення до мешканців порядку оповіщення та дій у разі загрози або виникнення аварії на виробництві.
При практичному відпрацюванні питань евакуації за вказівками старшого начальника територіальної підсистеми цивільного захисту до навчання можуть залучатися евакуаційні органи тих населених пунктів і районів, в яких передбачено розміщення виробничого персоналу та евакуйованих членів їх сімей.
Штабні об'єктові тренування є формою практичної підготовки персоналу підприємств, установ, організацій, які за планами локалізації і ліквідації аварій (катастроф) входять до складу штабів з ліквідації надзвичайної ситуації та очолюють об'єктові невоєнізовані формування й позаштатні аварійно-рятувальні служби.
Штабні об'єктові тренування можуть включати в себе комплексні або спеціальні (предметні) тренувальні заняття. Під час штабних об'єктових тренувань удосконалюється підготовка персоналу штабів до дій за їх посадами та відпрацьовуються питання залагодження штабу в цілому щодо забезпечення сталого управління діями у НС.
Відпрацювання навчальних питань штабного тренування дає змогу персоналу самостійно або у складі штабу виконувати за допомогою методик, інструкцій, настанов та іншої документації типові дії з узагальнення та аналізу даних про обстановку, розробки пропозицій для прийняття рішень, своєчасного доведення завдань до виконавців та здійснення контролю за їх виконанням.
Керівники об'єктових невоєнізованих формувань та позаштатних аварійно-рятувальних служб під час штабних об'єктових тренувань відпрацьовують питання звязку, організації управління та взаємодії з іншими силами, що залучаються для виконання рятувальних та інших невідкладних робіт у зонах НС.
Штабні об'єктові тренування, крім років, коли на підприємствах, в установах, організаціях проводяться комплексні об'єктові навчання, тренування, проводяться щороку. Керівником тренування є призначений відповідно до затвердженого керівником підприємства, установи, організації розподілу обов'язків уповноважений керівник з ліквідації надзвичайної ситуації.
Залежно від мети тренування та його масштабів, для відпрацювання взаємодії за планами реагування на надзвичайні ситуації місцевого органу виконавчої влади, за рішенням відповідного уповноваженого керівника з ліквідації надзвичайної ситуації, до штабних об'єктових тренувань можуть залучатися оперативні групи міських, районних спеціалізованих служб цивільного захисту (цивільної оборони), евакуаційні органи та керівний склад комунальних і громадських аварійно-рятувальних служб, які обслуговують об'єкт.
Штабні об'єктові тренування також можуть проводитися за єдиним планом у складі груп підприємств, установ, організацій за територіально-виробничим принципом під керівництвом уповноваженого керівника з ліквідації надзвичайної ситуації вищої ланки.
Тактико-спеціальні навчання з невоєнізоваиими формуваннями особливого періоду та позаштатними спеціалізованими формуваннями радіаційного та хімічного спостереження організовуються і проводяться тривалістю до 8 годин один раз на три роки під час проведення комплексних об'єктових навчань, тренувань. Керівником тренування є особа, яка очолює формування, або відповідний керівник спеціалізованої служби цивільного захисту (цивільної оборони). При проведені тактико-спеціальних навчань передбачається участь посередницького складу під керівництвом спеціально призначеної на підприємстві, в установі, організації особи з питань цивільного захисту. До проведення тренування залучається весь особовий склад, техніка та майно формування згідно з організаційно-штатною структурою та табелем оснащення.
При проведені тактико-спеціального навчання вивчаються організаційно-штатна структура формувань, строки приведення в готовність за призначенням, комплекс заходів, спрямованих на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та локалізацію зон надзвичайних ситуацій. Особовий склад формувань оволодіває принципами застосування штатної техніки, використання приладів та механізмів при проведенні аварійно-рятувальних робіт та робіт, спрямованих на забезпечення мінімальних потреб життєзабезпечення населення. Під час проведення навчання особлива увага приділяється злагодженню формування для самостійного виконання завдань у зонах надзвичайних ситуацій, а також при взаємодії з іншими силами, що залучаються для виконання відповідних робіт.
Основним методом підготовки особового складу формувань при проведені навчання є практичне виконання робіт за призначенням та відпрацювання тактико-спеціальних нормативів.
Положення (настанови) про організацію та проведення комплексних об'єктових навчань, тренувань, штабних об'єктових тренувань та тактико-спеціальних навчань затверджуються Міністерством України з питань НС. За заявою керівника підприємства, установи, організації для надання методичної допомоги з питань підготовки навчання, тренування та здійснення під час його проведення посередницьких функцій при групі управління навчанням, тренуванням рішенням начальника територіальних курсів за підприємством, установою, організацією закріплюються педагогічні працівники.
Посадові особи, які плануються на призначення керівниками груп управління навчанням, тренуванням проходять попередню підготовку на територіальних курсах.
Крім навчально-практичних заходів з колективних форм об'єктової підготовки, які безпосередньо організовуються керівництвом підприємств, установ, організацій на власній базі, керівний склад об'єктової підсистеми цивільного захисту може залучатися до участі у загальнодержавних, регіональних та місцевих навчаннях і тренуваннях територіальних та функціональних підсистем Єдиної державної системи ЦЗ.
Вищою формою навчання органів управління та сил ЄДС ЦЗ державного, регіонального та місцевого рівня, найважливішим засобом підвищення їх готовності до виконання завдань за призначенням є командно-штабні (КШН) та штабні навчання органів управління (ШН ОУ):
загальнодержавні КШН ЦЗ України;
КШН ЦЗ АРК, областей, мм. Києва, Севастополя;
КШН ЦЗ міст;
КШН ЦЗ ГУ МНС АРК, областей, мм. Києва, Севастополя;
ШН ОУ ЦЗ України;
ШН ОУ ЦЗ АРК, областей, мм. Києва, Севастополя;
ШН ОУ ЦЗ міст.
Загальнодержавні та регіональні навчання проводяться один раз на 5 років під керівництвом начальника цивільного захисту України. Навчання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади проводяться один раз на S років під керівництвом Міністра України з питань надзвичайних ситуацій - заступника начальника ЦЗ України. Районні та міські навчання проводяться один раз на S років керівником відповідного регіонального органу управління цивільним захистом.
Загальнодержавні та регіональні штабні навчання проводяться з органами управління цивільного захисту та можуть бути спільними або роздільними, одно-, дво- або триступеневими. До тренувань залучаються, відповідно до задуму, оперативні групи від органів управління функціональними і територіальними підсистемами ЦЗ.
7.3.2. Просвітницькі заходи з навчання населення за місцем проживання
Пошук шляхів розв'язання проблем з підвищення рівня свідомості та загальної культури населення у питаннях безпеки життєдіяльності, а також нормативно визначена потреба щодо створення для громадян України з боку держави умов для вивчення ними основних способів захисту і дій у надзвичайних ситуаціях, сформували основні методологічні підходи з просвітницько-інформаційної роботи серед населення у сфері цивільного захисту.
Просвітницько-інформаційна робота з населенням за місцем проживання здійснюється методом самостійного вивчення розроблених за змістом загальної програми (розділ обов'язкового мінімуму) посібників, пам'яток у поєднанні з можливістю отримання за місцем проживання необхідних консультацій та інформації в мережі навчально-консультаційних пунктів при житлово-експлуатаційних органах та сільських радах.
Безпосередня відповідальність за організацію проведення консультацій а для населення за місцем проживання покладається: в містах - на керівників житлово-експлуатаційних органів; в сільських районах - на начальників територіальних підсистем цивільного захисту, які очолюють сільські Ради народних депутатів.
Консультації проводяться призначеними інструкторами навчально-консультаційних пунктів, які пройшли попередню підготовку на територіальних курсах, та за сприянням і контролю з боку спеціально призначених осіб з питань цивільного захисту.
Навчально-консультаційні пункти містять мінімально достатні відомості про стан безпеки за місцем проживання з урахуванням ризику виникнення техногенних загроз та стихійного лиха, заходи щодо усунення і мінімізації їх наслідків, способи інформування і оповіщення населення, порядок укриття його в захисних спорудах цивільної оборони, забезпечення засобами індивідуального захисту та дій під час проведення евакуації.
Обладнання навчально-консультаційних пунктів дозволяє мешканцям засвоїти елементарні навички з використання (виготовлення) засобів індивідуального захисту (найпростіших засобів захисту) та надання першої медичної само- та взаємодопомоги.
Методичне керівництво роботою навчально-консультаційних пунктів здійснюють територіальні курси цивільної оборони.
Згідно з чинним законодавством, інформацію щодо відомостей, необхідних для виконання правил поведінки і дій при аваріях на об'єктах підвищеної небезпеки, населення отримує через засоби масової інформації від територіальних органів МНС та через локальні системи оповіщення потенційно небезпечних об'єктів від відповідних адміністрацій підприємств, установ, організацій.
Пропаганда знань з ЦЗ серед населення організовується безпосередньо начальниками територіальних підсистем ЦЗ всіх рівнів за сприянням профспілкових, громадських організацій, товариств, засобів масової інформації через проведення представницьких заходів (Дня рятівника, виставок, змагань, оглядів-конкурсів тощо), розповсюдженням для самостійного вивчення населенням друкованих матеріалів та створенням відео- та електронної програмної продукції.
На сторінках журналу "Надзвичайна ситуація" постійно друкуються рекомендації щодо дій населення у НС, що дозволяє впровадити систему адресної методичної допомоги населенню та керівникам відповідальним за пропаганду знань із захисту населення і територій від НС.
Таким чином, вироблений та впроваджений в практичну діяльність Єдиною державною системою цивільного захисту Порядок здійснення підготовки населення до дій у НС, дозволив створити в державі системний підхід з інформування та навчання населення в різних вікових групах, соціальних та професійних колах.
Порядком, в залежності від рівня (державного, регіонального, місцевого, об'єктового), передбачено використання певного спектру доступних форм та методів навчання, зокрема: формальна та неформальна освіта в навчальних закладах, навчально-методичних установах та безпосередньо на виробництві; колективна та індивідуальна форми підготовки; просвітницько-інформаційна робота з населенням.
Разом з тим, як будь яка інша система, ЄДС ЦЗ домінантою у вирішені проблеми людського чинника ставить підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації професійних кадрів. Внаслідок законодавчого розподілу повноважень та відповідальності між професійними кадрами та керівними кадрами і фахівцями органів влади та адміністративного управління, які задіяні у функціональних та територіальних підсистемах цивільного захисту, ЄДС ЦЗ вимушена реалізовувати дві освітні складові: відомчу - для потреб МНС та міжгалузеву - для задоволення потреб центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Сформована Кабінетом Міністрів України міжгалузева система функціонального навчання у сфері цивільного захисту забезпечує на державному, регіональному та місцевому рівнях отримання особами, які обіймають державні та управлінські посади, додаткової освіти в системі підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту.
ДОДАТКИ
НАКАЗ №
Додаток 3.3.1 (варіант)
Додаток 3.3.2
(варіант)
ПОЛОЖЕННЯ про ОКНС
1. Загальні положення
1. Комісія з надзвичайних ситуацій об'єкта створена відповідно до наказу
керівника об'єкту № ____ від _______________ 200__ року для організації і
керівництва комплексом заходів щодо попередження та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, а також для керівництва силами та засобами при ліквідації із наслідків.
2. Комісія - це координуючий орган об'єктової ланки територіальної і відповідної функціональної підсистеми, формується з керівного складу об'єкта.
3. У повсякденній діяльності комісія керується:
• Законом України "Про правові засади цивільного захисту";
• Постановою KM України № 1198 від 3.08.1998 року "Про єдину державну систему запобігання ті реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру";
• Положення про Єдину державну систему;
• Постановами і розпорядженнями KM України:
• Наказами та вказівками відповідного Міністерства (відомства), керівника об'єкта;
• Іншими законодавчими і нормативними документами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення та територій.
4. Рішення об'єктової комісії, в колі її повноважень, приймаються колегіально, більшістю голосів, оформлюється протоколом, обов'язкове до виконання усіма структурними підрозділами об'єкта, а також усіма організаціями, що знаходяться на його території, незалежно від форм власності і відомчої належності. Протоколи підписуються головою комісії.
5. Об'єктова комісія при прийнятті рішень з питань ліквідації НС, узгоджує їх керівництвом комісії по ТЕБ та НС відповідних функціональних підсистем ЄДС за необхідністю.
6. В процесі діяльності комісія взаємодіє:
• з управлінням (відділом) ЦЗ (ЦО) і НС району (міста);
• з відповідним районним (міським) відділенням внутрішніх справ;
• з відповідними підрозділами Оперативно-рятувальної служби ЦЗ (ЦО) або спеціальними (воєнізованими) розташованим на території району.
7. Комісія з НС розробляє і представляє адміністрації об'єкта:
• розрахунки для створення фондів матеріальних та фінансових ресурсів:
• кошторис витрат на додержання та оснащення сил і засобів, системи оповіщення, управління та зв'язку, а також на заходи по попередженню надзвичайних ситуацій.
2. Основні завдання комісії
Комісія, як усі об'єктові ланки ЄДС, впроваджує свою діяльність у чотирьох режимах:
А. Повсякденної діяльності:
• керівництво повсякденною діяльністю об'єктової ланки ЄДС;
• розробка заходів з попередження НС на об'єкті, зменшення втрат при їх виникненні;
• керівництво заходами по забезпеченню сталої роботи виробництва при загрозі і виникненні НС;
• організація контролю і спостереження за станом навколишнього середовища, потенціальне небезпечних ділянок виробництва;
• прогнозування виникнення НС і масштабів їх наслідків;
• забезпечення постійної готовності сил та засобів до дій у НС:
• створення фондів матеріальних та фінансових ресурсів для протидії НС;
• організація підготовки та перепідготовки посадових осіб заводу, навчання персоналу об'єкта діями у НС:
• визначення та узгодження зі структурними підрозділами заводу ступені їх участі в заходах по запобіганню і реагуванню на НС;
• визначення об'єкту тимчасових заходів в залежності від виду та
характеру НС.
Б. Підвищеної готовності:
• виконання заходів режиму повсякденної діяльності;
• посилення спостереження та контролю за станом навколишнього середовища, потенційно небезпечних ділянок виробництва;
• приведення до стану підвищеної готовності сил та засобів, які є в наявності, уточнення планів їх дій;
• проведення заходів по зменшенню загрози виникнення НС або максимального зниження дій можливого негативного фактору;
• введення цілодобового чергування членів комісії (в залежності від рівня НС).
В. Надзвичайної ситуації:
• виконання заходів підвищеної готовності;
• керівництво проведенням комплексу тимчасових заходів з оповіщенням посадових осіб, персоналу і населення санітарної зони, захисту персоналу і населення санітарної зони і локалізації джерела НС;
• оцінка масштабів НС, втрат та можливого матеріального збитку;
• організація рятувальних та інших невідкладних робіт, заходів по ліквідації наслідків НС;
• визначення режиму доступу та поведінки в районі (зоні) НС, забезпечення суспільного порядку на території заводу;
• організація розвідки, збору та обліку інформації про динаміку розвитку НС, заходах, які здійснюються;
• своєчасне інформування про ситуацію, яка склалася, та прийнятих заходах адміністрації заводу, штаба ЦЗ (ЦО) та НС району, міста;
• підготовка пропозицій щодо притягання додаткових сил та засобів (району, міста) до ліквідації НС та її наслідків.
Г. Надзвичайного стану:
• здійснюються заходи, передбачені Законом України "Про надзвичайне положення".
3. Права ОКНС
ОКНС має право:
приймати участь в розслідуванні питань виникнення НС на нарадах об'єкту всіх рівнів та приймати рішення, у згоді з покладеними задачами; контролювати діяльність структурних підрозділів об'єкту з питань НС; направляти керівникам структурних підрозділів з метою виконання всі рішення комісії з питань, у згоді з її компетенцією:
заслуховувати на своїх засіданнях звіти керівників структурних підрозділів об'єкту про виконання прийнятих комісією рішень та стану справ з питань запобігання і реагування на НС;
притягати відомчі та територіальні органи нагляду (по узгодженню) ведучих фахівців відповідної функціональної підсистеми ЄДС до проведення перевірок та експертиз потенційно небезпечних ділянок виробництва (технологічних ліній), забезпечення безпеки персоналу та населення, навколишнього середовища.
. Організація роботи ОКНС
А. При повсякденній діяльності:
• організує свою роботу у згоді з річним планом, затвердженим керівником об'єкту;
• один раз на місяць (квартал) та при необхідності проводить засідання на яких розглядаються і затверджуються заходи з питань компетенції комісії. В період між засіданнями ОКНС рішення приймає голова комісії або його заступник. Голова розподіляє обов'язки між своїми заступниками та організує роботу членів в ОКНС.
Б. При загрозі та виникненні НС:
• здійснює безпосереднє керівництво усім комплексом заходів з питань НС, захисту персоналу і населення, ліквідації наслідків НС;
• здійснює перехід на безперервний режим роботи. Місце роботи ОКНС при цьому - кабінет голови ОКНС або пункт управління.
Додаток 3.3.3
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ ПОСАДОВИХ ОСІБ ОКИС
1. Функціональні обов'язки Голови комісії
Голова комісії відповідає за організацію роботи комісії, її готовність до виконання покладених завдань, реалізацію прийнятих комісією рішень з питань запобігання та реагування на НС, а також здійснення постійного контролю за виконанням заходів по захисту персоналу, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.
Він зобов'язаний:
- забезпечити своєчасну розробку та затвердження річного плану роботи комісії:
- керувати повсякденною діяльністю комісії, своєчасно проводити планові та позапланові засідання комісії;
- організовувати діяльність відповідних служб (підрозділів, відділів) по прогнозуванню можливих аварій на потенційно небезпечних ділянках
виробництва та оцінка їх наслідків;
- планувати заходи по зниженню небезпеки виникнення НС на об'єкті та контролювати їх виконання;
- організовувати підготовку персоналу структурних підрозділів та служб,робітників та службовців до дій у надзвичайних ситуаціях;
- здійснення загального керівництва;
- розробка типових планів ліквідування можливих НС та їх на
підвищення надійності та сталості функціонування об'єкта в умовах НС:
При виникненні загрози надзвичайних ситуацій голова комісії
зобов'язаний:
- при отриманні інформації про НС (розпорядження, сигналу і т.п.) віддати розпорядження на оповіщення та сбір членів комісії (якщо це не вмикається у функції чергово-диспетчерської служби) та прибути на місце роботи:
- оцінити та уяснити обставини, які склалися на об'єкті (можливі обставини), масштаби та характер небезпеки для виробництва, персоналу і населення санітарної захищеної зони;
- прийняти запобіжне рішення по протидії НС (невідкладні заходи по захисту персоналу і населення, локалізації джерела небезпеки, організації розвідки, приведення до готовності сил та засобів реагування);
- ввести в дію відповідні розділи плану ліквідації НС на об'єкті;
- особисто та через членів комісії здійснювати контроль за виконанням прийнятих рішень;
- підтримувати постійний зв'язок та інформаційний обмін з постійно діючою комісією з ТЕБ та НС відповідної функціональної підсистеми ЄДС а також місцевого та територіального рівня;
- інформувати керівника об'єкту про ситуацію, яка склалася, прийнятих заходах протидії НС необхідності притягання додаткових сил (функціональних та територіальних);
- надавати керівнику об'єкту пропозиції комісії щодо режимів роботи виробничих ділянок та об'єкту у цілому в умовах ліквідації НС та її наслідків.
2. Функціональні обов'язки заступника голови комісії, -штатного працівника ЦЗ (ЦО) об'єкту.
Штатний працівник ЦЗ (ЦО) об'єкту відповідає за планування заходів щодо питань НС, своєчасного приведення до готовності сил та засобів об'єкту з метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, забезпечення надійного та сталого управління в НС.
Він зобов'язаний:
- розробляти річний план роботи ОКНС;
- підтримувати в готовності пункт управління об'єкту, періодично проводити тренування щодо оповіщення і збору комісії (у згоді з планом роботи або розпорядження голови комісії);
- планувати та контролювати підготовку керівного складу об'єкту, сил реагування, навчання персоналу з питань цивільного захисту та ліквідації НС;
- проводити роботу щодо комплектування, обладнання та обліку аварійно-рятувальних (пошуково - рятувальних), забезпечувати їх постійну готовність до дій.
При загрозі та виникненні НС заступник голови комісії - штатний працівник ЦЗ (ЦО) об'єкту зобов'язаний:
- з отриманням інформації про НС прибути на своє робоче місце, організувати контроль за прибуттям членів комісії та докласти голові про їх сбір;
- організовувати роботу експертної групи комісії щодо оперативного прогнозування можливого розвитку НС;
- організовувати постійне чергування членів комісії на місці її праці;
- організовувати розвідку, спостереження та контроль за зміною обставин;
- обирання та обробку інформації;
- привести до готовності необхідні сили та засоби об'єкту;
- надавати голові об'єктової комісії відпрацьовані експертною групою пропозиції щодо захисту персоналу та ліквідації НС, організації рятувальних та інших невідкладних робіт;
- організувати рятування мешканців та майна;
- особисто очолювати роботи на більше відповідній ділянці;
- забезпечити управління силами та засобами реагування на всіх етапах локалізації НС ведення рятувальних та інших невідкладних робіт, ліквідації наслідків НС;
- своєчасно інформувати голову комісії про відпрацьовані заходи, про виконання рішень комісії.
3 .Функціональні обов'язки заступника голови комісії-заступника керівника
Заступник голови комісії - заступник керівника об'єкту з виробництва відповідає за своєчасне виконання заходів щодо підвищення надійності та безаварійності виробничого циклу та сталого функціонування об'єкту при загрозі та виникненні НС. Він зобов'язаний:
• оцінювати щодо безпеки діючи та відпрацьовані технологічні процеси, а також можливе виникнення на технологічних лініях надзвичайних ситуацій;
• розробляти сумісно з іншими фахівцями об'єкту комплексу заходів щодо профілактики та попередження можливих НС на об'єкті та зниженню втрат від них;
• контролювати виконання структурними підрозділами об'єкту заходів щодо зниження небезпеки виникнення НС та втрат від них;
• приймати участь в роботі експертної групи з питань її компетенції. При загрозі та виникненні НС заступник голови комісії об'єкту з виробництва зобов'язаний:
• з отриманням інформації про НС прибути на місце робочої комісії;
• провести оцінку обставин, масштаби НС, розміри втрат та інші наслідки НС;
• надати свої пропозиції щодо протидії НС в оперативно-експертну групу;
• контролювати приведення до готовності аварійно-технічних служб та формувань структурних підрозділів щодо виконання завдань в НС;
• приймати участь в організації рятувальних та інших невідкладних робіт та контролювати їх виконання з урахуванням обставин, які складаються;
• надавати допомогу в адміністративному та технічному розслідуванні причин виникнення на об'єкті НС;
• приймати участь в роботі щодо оцінювання втрат у наслідку НС.
Додаток 4.4.1 (варіант)
ТИПОВА СТРУКТУРА ЕВАКУАЦІЙНОЇ КОМІСІЇ ОБ'ЄКТА
Додаток 4.4.2.
Організаційна структура евакуаційної комісії району
Умовні позначення
Додаток 4.4.4
Таємно (по заповненню)
15
Додаток 4.4.5
195
Додаток 4.4.6
Додаток 4.7.1
Характеристика окремих НХР, які використовуються у промисловому виробництві України.
Хлор - газ жовто-зеленого кольору з різким удушливим запахом. У 2,5 рази важче повітря, добре розчиняється у воді. tKИП= 34,60 С, стислість - 1,56 г/см3. Характер дії -подразнює дихальні шляхи, може викликати набряк легень. Уражаюча концентрація - 0,01 мг/л при = 1 год. Смертельна концентрація 0,1-0,2 мг/л при = 1 год. Ознака ураження - різкий біль у грудях, паління і різь у очах, сльозоточіння нестерпний сухий кашель, набряк легень. При високих концентраціях - потерпілий задихається, обличчя синіє, він кидається утрачає свідомість.
Заходи першої допомоги: Свіже повітря. Дати зволожений кисень. При відсутності дихання зробити штучне дихання. Спокій, зігрівання. Слизисту і шкіру промити 2 % розчином соди не менше 15 хвилин. Госпіталізувати.
313. Ізолюючий протигаз, захисний костюм. Гумові чоботи, рукавиці, шолом із нагрудником. Фільтруючий протигаз марки В.
Окис вуглецю. Безколірний газ, без запаху, отруйний, легший за повітря, не з'єднується з водою, не взаємодіє з розчинами кислот і луг. Характер дії: - витискує кисень із крові; виявляє безпосередню токсичну дію на клітини порушуючи тканеве дихання. Смерть виникає від припинення дихання.
Ознаки ураження - спостерігається важкість і відчуття стиснення голови, сильний біль у лобовій частині та скронях, запаморочення, шум в вухах, почервоніння та паління шкіри обличчя, нудота та блювання.
Заходи першої допомоги - потерпілого швидко винести у лежачому стані на свіже повітря, надати тілу зручності, спокою тепла, довготривалого дихання киснем. У легких випадках отруєння подати каву, міцний чай, дати понюхати нашатирного спирту.
313. Ізолюючий протигаз. Фільтруючій протигаз марки CO.
Сірчаний ангідрид - безколірний газ з характерним різким запахом, розчинний у воді, спирті, ефірі, оцтові і сірчаній кислоті. Характер дії - уражає слизову оболонку (зволожену), викликаючи сильні місцеві подразнення, розвивається спазма бронхів і збільшується опір дихальних шляхів, пригноблюють ся окисні процеси у головному мозку, печінці селезінці, у м'язах.
Ознаки ураження: подразнення очей і носоглотки, блювання, мова і ковтання утруднюються. Смерть може настати від задухи, раптової зупинки кровообігу у легенях чи шоку, а також від набряку легень.
Заходи першої допомоги - потерпілого швидко винести на свіже повітря, шкіру та слизові промити водою або 1% розчином соди, не менше 15 хв. Очі, ніс промити проточною водою не менше 15 хв.
ЗІЗ. Ізолюючий протигаз, респіратор типу РПГ-67В. Захисний костюм, гумові чоботи, рукавиці. Фільтруючій протигаз марки В.
Аміак - безколірний газ із різким запахом. Розчинний у воді. Суміш з повітрям 4:3 -вибухонебезпечна. Переводиться у зрідженому стані під тиском. При попаданні у атмосферу димить.
Запах аміаку відчувається при концентрації більше ніж 0.5 мг/м.куб. Смертельною вважається - 250 мг/м , при експозиції 60 хвилин. Характер дії - небезпечний для очей, органів дихання центральної нервової системи та шкіряних покриттів. Після впливу аміаку настає м'язова слабкість з підвищеною рефлекторною збудливістю, титанічними судорогами, зниженням слуху.
Ознаки ураження - сльозоточення і біль в очах, задуха, сильні приступ кашлю, біль у кишечнику, блювання, затримка сечі, біль у грудях, ікавка.
Заходи першої допомоги - винести потерпілого із зони зараження, очі і шкіру на протязі 10 хв. промивати водою. Змінити одяг. Розмістити у затемненому приміщенні. Накласти гірчичники в область горлянки. Молоко з "Боржомі" або содою. Зволожений кисень.
313. Ізолюючий протигаз. Респіратор типу РПГ -67 КД. Захисний костюм. Фільтруючій протигаз марки КД.
Дихлоретан безкольорова летюча рідина з характерним запахом. Важча за воду. У воді нерозчинна. Пари важчі за повітря.
Характер дії - наркотик, що призводить до дистрофічних змін у печінці, нирках та інших органах. Викликає помутніння рогівки очей в результаті резорптивної дії. Небезпечний для дихання. Отруйний при попаданні у середину.
Ознаки ураження - головний біль, сонливість, солодкий присмак, нудота, іноді блювання. При сильному отруєнні загальна слабкість, головокружіння, хворобливість у подложечній області, збільшення печінки, ознаки ураження нирок, помутніння пам'яті. Важке отруєння при прийомі усередину 20-50 мл.
Заходи першої допомоги - винести потерпілого на свіже повітря, спокій, дихання зволоженим киснем, при прийомі усередину - промити кишковий тракт, випити сольового проносного.
ЗІЗ. Ізолюючий протигаз. Респіратор типу РПГ -67 А. Захисний костюм. Гумові чоботи, рукавиці, фартух, шолом з нагрудником, фільтруючій протигаз марки А.
Діоксин - супутній та проміжний продукт при виробництві хлорорганічних з'єднань.
Характер дїї - виявляє токсичний вплив при інгаляції, через шкіру і при попаданні у шлунок. Місцевої дії не має. Прихований перід дії від! 0 діб до декількох тижнів.
Ознаки ураження - порушення обміну речовин зовнішнє проявляється у схудненні, різкому зменшенні споживання води. Виражена дегідратація, як правило, передує смерті. Характерним проявом гострої інтоксикації є вугре образні висипання на обличчі та шиї, які не піддаються терапії. Крім того розвивається гіперкератоз шкіри ступнів та долонь, руйнування нігтів, випадання волосся, вій.
Заходи першої допомоги - винести потерпілого на свіже повітря, промити шкіряний покров з милом. При прийомі усередину - викликати блювання - дати випити розчин кухонної солі.
Додаток 4.8.1
ПРИЛАДИ РАДІАЦІЙНОЇ, ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ І ДОЗИМЕТРИЧНОГО
КОНТРОЛЮ.
Порядок підготовки до роботи та робота з ними
ІНДИКАТОР-СИГНАЛІЗАТОР ДП-4
Індикатор-сигналізатор ДП-64 призначається для виявлення гамма-випромінень та забезпечення звукової та світлової сигналізації при наявності гамма-випромінень.
У комплект приладу входять: індикатор сигналізатор, ЗІП, технічний опис та інструкція . формуляр та укладальний ящик.
Індикатор-сигналізатор ДП-64- складається з пульта сигналізації та датчика з'єднаних гнучким кабелем.
На пульті приладу розміщена: стисла інструкція з роботи з приладом, сигнальна лампа, динамік типу ДЗМ. Тумблер "Робота-контроль", кришка запобіжника, тумблер "Вкл-Выкл", кабель живлення, клеми для приєднання до акумулятора. Вилка для підключення до мережі перемінного току, вушко для кріплення пульта.
Перевірка працездатності приладу здійснюється перекладом тумблера "Вкл-Викл" у положення "Вкл", а тумблера "Робота-контроль"- у положення "Контроль". Тільки з'явлення спалахів Сигнальної лампи та звукових сигналів свідчить про працездатність приладу. При робот режимі спостереження, перевірка працездатності провадиться один раз у добу.
Порядок роботи з приладом полягає в переведенні тумблера "Вкл-Викл" у положення "Вкл", а тумблера "Робота-контроль" у положення "Робота" та спостереженні за сигналізацією приладу. При поява в місці установки датчика потужності дози 0,2 Р/год прилад подає світловий та звуковий сигнали, частота яких збільшується зі збільшенням потужності дози гамма-випромінення. Після появи сигналу про наявність іонізуючого випромінювання, прилад відключають.
Вимірювач потужності дози ИМД-21С(Б).
Вимірювач потужності дози ИМД-21С призначений для:
- виміру потужності експозиційної дози гамма-випромінення;
- видами світлового сигналу про перевищення граничного значення потужності експозиційної дози гамма-випромінення.
Вимірювач застосовується на рухливих або стаціонарних об'єктах. Нормальна робота вимірювача забезпечується при температурі навколишнього середовища від -50° до +50° С та відносній вологості до 98% при температурі + 35° С.
Технічні дані.
Вимірювач ИМД-21С забезпечує вимір потужності експозиційної дози у-випромі-нення від 1 до 10000 Р/год. із виводом інформації на пульт керування /блок БИО-05/.
Вимірювач забезпечує сигналізацію про перевищення встановленого граничного значення потужності експозиційної дози гамма-випромінення 1,5,10,50 та 100 Р/год із виводом інформації на пульт керування.
Час виміру та спрацьовування сигналізації не перевищує 10 с.
Час установлення робочого режиму вимірювача - 5 хв.
Живлення вимірювача здійснюється від однофазної мережі перемінного струму напругою 220 В чистотою 50 Гц із відхиленням по напрузі ± 10% та по частоті ± 2%. Додаткова похибка виміру при зміні напруги живлення не перевищує ± 5 %. Потужність, споживана вимірювачем при номінальному значенні напруги, не більш 35 ВА.
Вимірювач забезпечує ручну установку множника показань від І до 4 із дискретністю через 1.
Додаткова похибка виміру при впливі дестабілізуючих чинників,
Зміна температури зовнішнього середовища в робочому діапазоні на кожні 10°С ± 10
Відносна вологість 98% при температурі -+ 35 С.
Зміна атмосферного тиску до 460 мм. рт. ст. - 40.
Вплив магнітного поля ± 10 %.
Вплив інею та роси на кожні 10° С охолодження ± 10
Вплив ударних навантажень ± 20
Вплив вібрації ± 20
Вимірювач забезпечує перевірку працездатності блока детектування, каналів виміру та сигналізації вручну з пульта керування.
Вимірювач забезпечує безупинну цілодобову роботу.
Вимірювач розрахований на роботу при довжині сполучного кабелю до блока детектування до 200 м.
Вимірювач вібростійкий та вібростійкий, стійкий до впливу пилюки, інею, роси.
Блоки вимірювача виконані в пилозахищеному виконанні, блок детектування - у пилозахищеному виконанні.
Устрій та робота вимірювача
Вимірювач містить у собі блок детектування БДМГ-Зб, блок виміру середньої частоти БИО-05 та блок живлення.
Блок детектування робить перетворення потужності експозиційної дози гамма-випромінення в імпульси напруги, частота проходження яких пропорційна що вимірюється потужності експозиційної дози. Інформація з виходу блока детектування надходить на блок виміру середньої частоти, де опрацьовується в каналах виміри та сигналізації та відображається у виді світлового сигналу та показань цифрового табло. Показання цифрового табло пропорц ійні що вимірюється
потужності експозиційної дози гамма-випромінення.
Блок живлення перетворить напругу мережі перемінного струму частоти 50 або 40 Гц у постійну напругу +12В, необхідне для роботи блока БИО-05.
ПІДГОТУВАННЯ ДО РОБОТИ.
1. Провести зовнішній огляд усіх блоків вимірювача, звертаючи увагу на міцність кабельних з'єднань і відсутність технічних ушкоджень.
2. Встановити органи керування блоків у такі вихідні положення:
для блока БИО-05-тумблер Мережа в положення Вьікл. перемикач Поріг у положення "1", тумблер "ТАБЛО"- верхнє положення;
для блока БНН-201-тумблер Мережа - у положення "Вмкл".
3. Перевірити працездатність вимірювача в такій послідовності:
• установити тумблер Мережа блоків БНН-201 і БИО-05 у верхнє положення, при цьому повинна зайнятися лампа блока БНН-201, а на табло блока БИО-05 повинно зайнятися число "0000";
через 5 хв. натисніть на час не менше Юс кнопку "Перевірка", при цьому показання цифрового табло повинні знаходитися в межах значень, зазначених у поділі 3 формуляра, а лампа Поріг повинна горіти.
ПРИМІТКА: Кнопка "Перевірка" повинна знаходитися в натиснутому положенні протягом усього процесу перевірки працездатності, але не більш 1 хв.
ПОРЯДОК РОБОТИ.
Вимірювач обслуговується в процесі роботи одним черговим оператором. Оператор повинний знати загальний устрій вимірювача, вимоги дійсної інструкції і мати доступ до його керування.
Вимірювач працює автоматично, це означає, що він може одночасно робити вимір потужності експозиційної дози гамма-випромінення і сигналізувати про перевищення встановленого граничного значення рівня випромінювання.
При нормальній радіаційній обстановці рекомендується працювати в режимі сигналізації установив тумблер ТАБЛО блока БИО-05 у нижнє положення /при цьому загоряється індикаторна лампа МЕРЕЖА/. Це дозволяє збільшити термін служби індикаторів і полегшує тепловий режим блока виміру частоти. При наявності сигналу про перевищення граничного р значення рівня випромінювання необхідно встановити тумблер ТАБЛО у верхнє положення.
Відлік показань по цифровому табло блока БИО-05 робити через не менше 5 хв. після умикання вимірювача.
При флуктуаціях показань табло обумовлених дискретними характером виміру блока БИО-05 за обмірюваний розмір варто приймати середнє значення з двох крайніх показань табло за час 1 хв.
По закінченні роботи тумблери МЕРЕЖА і ТАБЛО блоків БИО-05 і 6НИ-201 необхідно встановити в положення Вьікл., а перемикач ПОРІГ блока БИО-05- у положення 1.
ВИМІРЮВАЧ ПОТУЖНОСТІ ДОЗИ ИМД-1
Призначений для виміру в польових умовах та розсіяному денному світлі та в темноті потужності експозиційної дози гамма-випромінення в діапазоні енергії від 0,08 до 3 МЗв та виявлення бета-випромінювання. Має 3 варіант виконання:
ИМД -1А від 0.01 до 999 Р/год; ИМД -IP та ИМД -ІС від 0,01 мР/год. до 999 Р/год, що розбитий на 2 під діапазону; "мР/год." - від 0,01 до 999 м; "Р/год" - від 0,01 до 999 Р/год
Відносна похибка виміру - ± 25% . Під діапазони - від 0,01 до 0,1 мР/год та від 0,01 до 0,1 Р/год є індикаторними тому основна похибка виміру в зазначених піддіапазонах не нормується
Вимірювач забезпечує спрацьовування звукової сигналізації при досягненні потужності експозиційної дози от0,1 до 300 Р/год на піддіапазоні "мР/год." та 300 Р/год - на піддіапазоні "Р/год"
Вимірювач зберігає працездатність та сигналізує про переповнювання схеми, що регіструє, висвічуючи три дев'ятки в старших розряду цифрового табло /при впливі іонізуючого випромінювання потужністю експозиційної дози до 100 Р/год- із блока детектування /для вимірювачів ИМД-ІР та ИМД -ІС/ та до 1000 Р/год - без нього.
Час установлення робочого режиму - 1 хв. Час безупинної роботи від 1 к-та елементів /4 шт. А 343/ ЮОч
Живлення ИМД-І. 4 шт. А 343 "Прима" із номінальною напругою + 6В та від бортової мереж постійного току або акумуляторів напругою від 10,8 до 12В.
ИМД-ІС - крім того, від мережі перемінного току напругою /220-±22/В с частотою 50 або 400Гц.
У вимірювачі передбачений устрій сигналізації про розряд елементів до напруги /4 -±0,1/У вмиканням на табло світлового індикатора.
Вимірювачі ИМД -IP та ИМД -ІС забезпечують можливість виявлення бета випромінювання із середньою енергією 0,6 МЗв.
Збереження дозиметричних приладів.
Відповідно до вимог, викладеними в посібнику зі збереження спецмайна ЦЗ на господарських об'єктах.
Найбільше сприятливі умови: Т0 +20 ± 100 С та відносної вологість 45-70%, без різких коливань температур протягом доби. У сховищах повинні бути: термометр, психрометр, графік Т.
При збереженні приладів із контрольними препаратами потужність дози на від статі 1 м не повинно перевищувати 5 мР/год..
Джерела живлення зберігаються в сухих прохолодних помешканнях, при відносній вологості не більш 70% та температурі не нижче -10° С та не вище + 25° С.
РАДИОМЕТР-РЕНТГЕНМЕТР ДП-5Б, В.
Вимірювач потужності дози /рентгенметр/ ДП-5Б,В призначений для виміру рівнів гамма-радіації і радіоактивної зараженості різноманітних предметів по гамма-випроміненню. Є можливість виявлення бета-випромінювання.
Тактико-технічні дані.
Діапазон вимірів приладу - від 0,05 мР/год до 200 Р/год.
Прилад має шість піддіапазонів вимірів. Стрілочний прилад /мікроамперметр/ має дві
шкали: верхню і нижню.
|
Піддіапазони |
Положення ручки перемикача |
Шкала |
Одиниця виміру |
Границі вимірів |
|
І |
200 |
Р/год |
5-200 |
|
|
II |
х1000 |
мР/год |
500-5000 |
|
|
ІІІ |
х 100 |
мР/год |
50-500 |
|
|
IV |
х10 |
0-5 |
мР/год |
5-50 |
|
V |
х1 |
0-5 |
мР/год |
0,5-5 |
|
VI |
х0,1 |
0-5 |
мР/год |
0,05-0,5 |
Відлік показань на піддіапазонах II- VI провадиться по верхній шкалі з наступним множенням на' відповідний коефіцієнт поддиапазона: на піддіапазоні - по нижній шкалі. Ділянки шкали від нуля до перший значущої в цифри є неробочими .
Прилад має звукову сигналізацію на всіх піддіапазонах, крім першого.
Живлення приладу здійснюється від двох елементів типу 1,6-ПМЦ-Х-1,03/кБ-1/. Для освітлення шкали використовується ще один елемент кБ-1. Одного комплекту елементів вистачає на 40 годин безупинної роботи з приладом.
Є дільник напруги, що дозволяє харчувати прилад від джерел постійного струму напругою 3; 5; 12 В. Маса приладу - не більш 2,8 кг . Прилад забезпечує вимір в інтервалі температур від -40°С до +50°С та при зануренні зонда на глибину до 50 см.
Підготування приладу до роботи
При підготуванні приладу до робот необхідно: - провести зовнішнє огляд прилад і пристебнути до футляру поясні і плечові ремені;
установити коректором механічний "ПРО" мікроамперметра,
встановити перемикач піддіапазонів у положення "Выкл"; розкрити відсік живлення й підключити в ньому 3 сухих елемента КБ-Ід , дотримуючи полярність;
включити прилад, поставивши перемикач у положення "Реж" ;
плавно повертаючи ручку "РЕЖ" по ходу годинної стрілки, установити стрілку мікроамперметра на мітку шкали / у процесі роботи в положень перемикача "Реж", стрілка повинна бути в границях начерненої дуги/;
Рис. 4.6.3. Радіометр-рентгенметр ДП-5Б, В.
перевірити працездатність приладу по контрольному радіоактивному джерелу, укріпленому на кришці футляра, установив екран головки зонда в положення "Б". Встановити зонд опорними виступами на кришку футляра у фіксатори так, щоб джерело знаходилося проти вікна.
На піддіапазонах "х. І" і "хі" стрілка мікроамперметра зашкалює, а на піддіапазоні "х10"- відхиляється /"при цьому показання приладу треба звірити з записом у формулярі/.
На піддіапазонах "х 100" і "х 1000" працездатність перевіряется тільки по щиглях у телефоні Ручку перемикача піддіапазонів поставити в положення "Реж". Прилад готовий до роботи.
Вимір рівнів радіації на місцевості.
При рівнях радіації до 5 Р/год виміри провадяться по шкалі "0-5", а при рівнях радіації понад 5Р/год - по шкалі "0-200", при положенні екрана зонда в положення "Г".
При вимірах рівнів радіації на місцевості пульт приладу з зондом повинний знаходиться на рівні груди дозиметрією.
Визначення ступеня радіоактивного зараження людей, техніки, майна, різноманітних поверхонь.
Виміри проводять при положеннях перемикача піддіапазонів "х1000","х100","х10", "х0,1". Показання відраховують по верхній шкалі мікроамперметра в мР/год., приумножуючи на коефіцієнт, що відповідає положенню перемикача піддіапазонів.
Для вимірів зонд виймають із футляра і кріплять на ручці подовжувальну штангу.
На відстані 15-20 м від об'єкта ступінь радіоактивного зараження якого визначають міряючи розмір гамма-фона /обумовлений радіоактивним зараженням місцевості/. При цьому зонд повинний знаходиться на висоті 0,7-1,0 м від землі. Потім підносять зонд до що обстежиться, об'єкту. Відстань між упорами зонда й об'єктом повинно бути 1,0-1:5 см.
Перемикач піддіапазонів ставлять у положення "хІООО"
По щиглях у телефонах визначають місце максимального зараження. Установив зонд на місці максимального зараження об'єкта, наймають показання по верхній шкал; мікроамперметра, що множать на 1000.
Якщо на даному піддіапазоні показання мікроамперметра відсутні, перемикач піддіапазонів послідовно встановлюють у положення "100","х10", "х1", "х0,1", поки стрілка мікроамперметра не почне відхилятися. З показань мікроамперметра вичитають значення гамма-фона. Гамма-фон у місцях контролю повинний бути найменшим і не перевищувати безпечних цільностей зараження об'єктів більш, ніж у 3 разу.
При цьому зараженість поверхні об'єкта розраховується по формулі Роб= (Ризм- Рф/ДО) мР/год..
де: Р изм. - показання приладу при піднесенні зонда до зараженої поверхні об'єкта мР/год..
Рф-гамма-фон у місці проведення контролю; До -коефіцієнт, що враховує дія контрольованого об'єкта До=2 - для бронетанкової техніка; До=1,5 - для автотранспорту і спеціальної техніки, До=1,2. - для людей і сільськогосподарських тварин.
При вимірі ступеня радіоактивного зараження людей особлива увага звертають на відкриті ділянки тіла.
При вимірі ступеня радіоактивного зараження води беруть пробу об'ємом 1,5/ казанок/ або 10 л /цебро/. Паралельно поверхні води на відстані 0,5-1,0 см тримають зонд приладу і відраховують показання, будь-яких було зазначено вище.
Аналогічно вимірюють ступінь радіоактивного зараження рідких і сипучих харчових продуктів.
При вимірі ступеня радіоактивного зараження техніки в першу чергу обстежать місця, котрих безпосередньо стосуються люди.
При перебуванні екрана зонд у положенні "Б" приладом можна виявити бета-випромінювання. Для цього необхідно при положеннях Б и Г екрана зонда зробити виміри двічі в одній точці.
Для охорони зонда від зараження на зонд надівають поліетиленовий чохол із комплекту приладу, при вимірах зараженості рідких і сипучих речовин.
Викладач доводить до тих, яких навчають, особливості конструкції приладів ДП-5А і ДП-5В, підготування до роботи в роботі. с ними.
Прилад сцинтялліційний геологорозвідувальний СРП-68-01
Прилад сцинтялліційний геологорозвідувальний СРП-68-01 призначений для пошуку радіоактивних руд по гамма-випроміненню і для радіометричної зйомки місцевості, а також для радіометричного апробування кар'єрів і гірських виробіток.
Прилад СРП-68-01 зберігає працездатність в умовах механічних перевантажень і в несприятливих кліматичних умовах
ТЕХНІЧНІ ДАНІ.
1. Прилад дозволяє проводити виміру потоку гамма-випромінення в границях від О до 3000 мкР/год
2. Діапазон виміру потужності експозиційної дози гамма-випромінення приладу СРП-68-01 розбитий на такі піддіапазони:
від 0 до 100 с-1; від О до 300 с-1; від 0 до 3000 с-1; від 0 до 10000 с-1.
Діапазон виміру потужності експозиційної дози гамма-випромінення приладу СРП-68-
01 розбитий на такі піддіапазони: від 0 до 30 мкР/год від 0 до 100 мкР/год від 0 до 300 мкР/год від 0 до 1000 мкР/год від О до 3000 мкР/год.
Прилад відградуйований в одиницях і с-1 і "мкР/год".
3. Градуювання приладів провадиться по зразковим 2 розряду джерелам радію -226.
4. Нижній поріг дискримінації гамма-випромінення по енергії знаходиться в границях від 2,4 до 3,6 кДж
5. Основна похибка виміру приладів не перевищує розміру ± /0,1 Ах + 0,015 Ак/ де Ах - розрахункове значення що вимірюється параметра,
Ак - кінцеве значення границі виміру.
6 Час установлення робочого режиму не перевищує 1 хв. із моменту вмикання приладу.
7. Прилади припускають безупинну роботу протягом 8год. при зберіганні основної похибки в границях норм, зазначених у п. 4.
8. Комплект живлення складається з 9 елементів типу 343.
9. Потужність, споживана від комплекту живлення, не перевищує 180 мВт.
10. Прилад має лінійну шкалу з відхиленням від лінійного закону, що не перевищують 5 %,а на піддіапазонах від О до 3000 мкР/год і від 0 до 10000 с-1 ± 10 %
11. Довжина кабелю -1,5 м
12. Час наробітку на відмову не менше 5000 год..
13. Маса робочого комплекту, 3,6 кг, в укладальному ящику -9, 14 Прилад зберігає працездатність:
при температурі від -20°С до + 50° С і відносної вологості повітря - 90% ,
після дощування з інтенсивністю 5-2 мм/хв.,
при зануренні блока детектування запровадження на глибину до 0,5 м,
після перебування в пилососному середовищі.
Прилад герметичний.
Рис.4.6.4. Прилад сцинтялліційний геологорозвідувальний СРП-68-01
Устрій і принцип роботи
Прилад СРП-68 являє собою вимірювач потоку і потужності експозиційної дози гамма-випромінення. Принцип роботи заснований на перетворенні фізичної інформації в електричні сигнали з наступним виміром їхніх параметрів. Функцію перетворювача виконує сцинтиляційний детектор, що складається з кристала, у якості перетворювача світлових розмірів в електричні.
Аналогові сигнали імпульсів, що наймаються з фотоелектронного помножувача, після посилення відокремлюються від шумів і перетворяться в послідовністю логічних сигналів, середня частота повторення яких пропорційна що вимірюється фізичній величині. Ця послідовність надходить на лінійний вимірювач середньої швидкості, що інтегрує, рахунку, показання якого виводяться на стрілочний прилад.
Шкала стрілочного приладу відградуйований в одиницях потоку і потужності експозиційної дози гама випромінювання.
У блоці детектування (БД) розміщений:
а/ вузол фотоелектронного помножувача
б/ підсилювач
в/ дискримінатор
г/ високовольтний перетворювач.
У вимірювальному пульті розміщений:
а/стабілізатор напруги живлення
б/ каскад
г/ нормалізатор амплітуди
д/ вимірювач середньої швидкості рахунку
є/ допоміжний устрій
ж/ блок живлення.
Конструктивно прилад оформлений у виді двох блоків - блока детектування і вимірювального пульта, сполучених кабелем.
Корпус блока детектування являє собою циліндр, усередині якого розташовано, шасі з елементами електричної схеми.
Підготування до роботи
- ознайомитися з дійсним технічним описом і інструкцією з експлуатації;
- витягти пульт і блок детектування з укладального ящика, звільнити від упаковування і протерти;
- перекласти перемикач режиму роботи в положення "Выкл";
- перевірити чи знаходитися стрілка вимірювального приладу на нулі: у противному випадку встановити її на нульову ризику коректором, попередньо відкриваючи заглушку на панелі пульта;
- відвернути гвинти, відчинити кришку батарейного відсіку і вставити комплект елементів живлення, дотримуючи полярність, відповідно до маркірування на дні кожуха, пульта, після чого - затягти гвинти кришки відсіку.
Порядок роботи.
Початкове положення перемикача границь виміру "мкР/год" перемикача режиму роботи "Вьїкл".
Включити прилад, перемикач режиму роботи в положення "БАТ". По показанню стрілочного приладу визначають напругу батареї живлення, що повинно знаходитися в границях від 6,5 до 15В /границя виміру 15В/. ,
Якщо напруга батареї живлення складає менше 6,5 В - перемінити елементи живлення;
перекласти перемикач режиму роботи в положення "5 В" У цьому положенні стрілочним приладом контролюється вихідна напруга стабілізатора, що повинний скласти 5 + 0,3В /границя виміру 10 В/.
Виміри можуть бути початі не менше чим через 1 хв. після вмикання приладу;
перекласти перемикач режиму роботи в положення "5", При цьому показань стрілочного приладу відповідає потужності експозиційної дози в місці розташування блока детектування, у залежності від положення перемикача границь виміру. Постійна часу виміру дорівнює 50.
зняти кришку контрольного джерела, зафіксувати на фланці контрольного джерела тримач, що входить у комплект постачання приладу. За допомогою тримача приєднати блок детектування до пульта приладу, орієнтуючи мітку на корпусі блока детектування до контрольного джерела. Перед перевіркою приладу необхідно попередньо зняти гумовий ковпачок із БД. За допомогою перемикача границь виміру встановити піддіапазон, що відповідає максимальному в границях шкали відхилення стрілки вимірювального приладу. Записати показання приладу;
від'єднав БД, проконтролювати рівень фона разом проведення вимірів. Показання приладу при приєднаному БД до контрольного за відрахуванням фона повинно відповідати зазначеному в паспорті на прилад; - приєднати знову БД до контрольного джерела.
Після заспокоєння стрілки натиснути кнопку "Контр" на пульті приладу. Показання не повинні зменшуватися більш, ніж на, 10 %, після проведення вимірів закрити контрольне джерело кришкою.
Проведення вимірів
Перемикач переділів виміру перекласти в положення, що відповідає необхідній границі. Для приладу СРП-68-01 використовуються границі, виражені в мкР/год. Границя виміру варто вибирати так, щоб показання приладу були не менше 30 повної шкали.
У залежності від розміру що вимірюється потужності експозиційної дози або щільності потоку гамма-випромінення необхідно за допомогою перемикача роду роботи встановити постійну часу виміру 2,5 або 5с. о. При постійної часу 5с розмір статистичних флуктуацій знижується, тобто підвищується точність відліку, проте разом із цим підвищується інерційність приладу.
ДОЗИМЕТРИ
Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини прийнято оцінювати розміром поглиненої дози зовнішнього опромінення, що вимірюється на поверхні тіла людини в радах, або експозиційною дозою, що вимірюється в рентгенах.
Експозиційна доза зовнішнього опромінення вимірюється дозиметрами ДКП-50А з комплектів ДП-22В і ДП-24, що реєструють гамма-випромінення.
Поглинена доза зовнішнього опромінення визначається військовими вимірювачами дози ИД-1, індивідуальними вимірювачами дози ИД-11, гамма-нейтронними дозиметрами ДП-70МД, що реєструють гамма-та нейтронне випромінювання.
Призначення приладів ДП-22В і ДП-24 Комплекти індивідуальних дозиметрів ДП-22 В і ДП-24
призначені для виміру індивідуальних експозиційних доз гамма-випромінення. Устрій. До складу комплекту ДП-22В входить 50 дозиметрів кишенькових прямопоказуючих ДКП-50А і зарядний устрій ЗД-5. Вага комплекту в укладальному ящику -5 кг.
У комплект ДП-24 входять 5 дозиметрів ДКП-50А і зарядний устрій ЗД-6. Вага комплекту в пакувальному ящику - 3 кг.
Діапазон вимірів дозиметра ДКП-50А складає від 2 до 50 рентген. Самозаряд не перевищує 2 розподілів шкали за добу, похибка вимірів дози - не перевищує 10% від кінцевого значення шкали. Живлення зарядного устрою ЗД-5 здійснюється від 2-х сухих елементів типу 1,6-ПМЦ у-8 /І45У/.
Підготування приладів ДП-22В і ДП-24 до роботи.
Для приведення дозиметрів у робочий стан необхідно: - відітнув живлення зарядного устрою вставити елементи живлення 145У з урахуванням полярності.
- відгвинтити захисну оправу дозиметра і захисний ковпачок зарядного гнізда
- ручку регістра на зарядному устрої повернути вліво до відмови;
- встановити дозиметр у зарядне гніздо зарядного устрою
- спостерігаючи в окуляр, легко натиснути на дозиметр і повертати ручку резистора вправо доти, поки зображення нитки на шкалі дозиметра перейде на "О".
- вийняти дозиметр із зарядного гнізда /контактора/;
- перевірити положення нитки на денне світло: при вертикальному положенні нитки її зображення повинно бути на "О".
- загорнути захисну оправу дозиметра і ковпачок зарядного гнізда.
Дозиметр під час роботи в поле дії гамма-випромінення носиться в кишені одяги. Періодично спостерігати в окуляр дозиметра визначають по положенню нитки на шкалі розмір дози гамма-випромінення, отриманий під час роботи.
Загальновійськовий комплект вимірювача дози ИД-1
Комплект ИД-1 призначений для виміру поглинених доз гамма-нейтронного випромінювання в діапазоні від 20 до 500 рад.
Основна похибка виміру поглинених доз гамма-випромінення не перевищує +-20%.
Саморозряд дозиметра в нормальних, умовах не перевищує 20 рад в добу.
До складу комплекту входять:
1. Індивідуальний дозиметр ИД-1 -10 шт.
2. Зарядний устрій ЗД-6 -1 шт.
3. Футляр -1 шт.
4. Технічний опис і інструкція з експлуатації -1
5. Формуляр
Маса комплекту 1,5 кг. Маса дозиметрів - 40 Гр. Середній час безвідмовної роботи не менше 5000 годин. Термін служби -15 років. Підготування ИД-1 до роботи.
Для приведення дозиметра ИД-1 у робочий стан його варто зарядити в такому порядку:
повернути ручку зарядного устрою проти годинної стрілки до упора
уставити дозиметр у зарядно-контактне гніздо зарядного устрою;
направити зарядний устрій дзеркалом на зовнішнє джерело світла, домагаючись поворотом дзеркала максимального освітлення шкали;
натиснути на дозиметр і спостерігаючи в його окуляр, повернути ручку зарядного устрою по годинній стрілка до суміщення нитки з нульовим розподілом шкали;
вийняти дозиметр із зарядно-контактного гнізда і перевірити установку нитки на нулі при її вертикальному положенні;
вставити в зарядно-контактне гніздо такий дозиметр, і продовжуючи обертання ручки зарядного устрою по годинній стрілка, зарядити його.
У такий спосіб можна зарядити 10 дозиметрів, не повертаючи ручку зарядного устрою у вихідне положення.
Механізм зарядного устрою дозволяє зробити не менше 1000 подвійних поворотів ручки / "Заряд-повернення ручки у вихідне положення/.
Призначення та устрій індивідуального вимірювача дози ИД-11
Індивідуальний дозиметр вимірювач дози ИД-11 призначений для виміру поглинених доз гамма - та нейтронного випромінювання Діапазон вимірів від 10 до 1500 рад. Похибка обмірюваного розміру дози складає +_ 15 %.
Вимірювачі дози ИД-11 знаходяться в ящику по 500 штук/по 100 штук у коробці/.
Маса одного вимірювача дози - 25 грамів. Індивідуальні вимірювачі дози носяться в кишені постійно на поясі штанів /спідниці/ із передньої сторони одягу. ИД-П забезпечують реєстрацію, накопичення та зберігання інформації про дози гамма - або гамма - нейтронного випромінювання протягом не менше 3-х років . Зняття показань з індивідуальних вимірювачів дози провадиться в рядах першої медичної допомоги, міських та районних лікувальних заснуваннях.
Для зняття показань з індивідуальних вимірювачів дози лікувальні заснування забезпечуються вимірювальними устроями /ИУ/.
Маса вимірювального устрою -18 кг. Після кожного зняття показань індивідуальні вимірювачі дози пломбуються та повертаються особам, за яких вони закріплені.
Хімічний гамма-нейтронний дозиметр ДП-70 МП.
Хімічний гамма-нейтронний дозиметр ДП-70 МП у комплекті з польовим колориметром ПК-5бм призначений для виміру доз гамма-і нейтронного випромінювання від 50 до 800 рад. Дозиметр являє собою скляну ампулу, що містить безбарвний розчин. Ампула приміщена в пластмасовий футляр, на дні який виб'є порядковий номер дозиметра. На внутрішній стороні кришки футляра знаходиться кольоровий еталон, що відповідає фарбуванню розчину при дозі 100 рад.
Маса дозиметра ДП-70 МП-46 Гр. Похибка виміру - ± 25 % Діапазон робочих температур - 40 - 50°С
При впливі на дозиметр іонізуючих випромінювань спочатку безбарвна рідина змінює своє фарбування. Інтенсивність фарбування розчину пропорційна отриманій дозі опромінення. Показання с дозиметра наймаються за допомогою польового колориметра ПК-36М. Полевій колориметр працює на принципі візуального порівняння двох пофарбованих поляж, одне з яких створюється розчином в ампулі дозиметра, а іншими-кольоровими світлофільтрами в пересувному диску. Промені, проходячи через ампулу дозиметра, контрольну ампулу / із водою/ та світлофільтр, зводяться за допомогою фотометричної призми в загальний пучок, створюючи два пофарбованих півкола. Обертанням диска зі світлофільтрами провадиться добір фарбування поляж та визначається отримана доза опромінення.
Усередині колориметра є диск з одинадцятьма світлофільтрами. Відлікове вікно -призма з окулярами, ампулотримач
Фарбування світлофільтрів відповідає, інтенсивності фарбування розчину в ампулах при дозах об проміння в 0,50,100,150,200,250,300 450,600 та 800 рад. Маса колориметра - 1,4 кг.
Прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю зберігаються в опалювальних сховищах / помешканнях/. Прилади хімічної розвідки зберігаються в не опалювальних сховищах /помешканнях/.
Комплект індивідуальних дозиметрів ДК-0,2
СКЛАД:
1- КОМПЛЕКТ ДОЗИМЕТРІВ ДК-0.2; 2-ДОЗИМЕТР.
Рис. 4.6.8. Комплект індивідуальних дозиметрів ДК-0,2.
Відлік що вимірюються експозиційних доз провадиться по шкалі, розташованої усередині дозиметра та відградуйований у мілірентгенах.
Шкала дозиметра має 20 розподілів з оцифровкою "О1. "100" та "200" мР
Основна похибка виміру дозиметра по гамма-випроміненню в нормальних умовах не перевищує ± 10 % від кінцевого значення шкали.
Саморозряд не перевищує:
а/ у нормальних умовах за 24 часу - 2 розподіли. б/ в умовах температури 35° С за 16 часів - 2 розподіли Для зручності користування дозиметр конструктивно виконаний у формі ручки. Циліндричний корпус є зовнішньому електродом іонізаційної камери. У комплект входить десять дозиметрів.
Комплект індивідуальних дозиметрів. КИД-6А.
Призначений для індивідуального контролю доз при низьких рівнях радіації /від 0,2 мР/год./.
Склад: -зарядно-вимірювальний пульт
- комплект дозиметрів Д-2 -160 шт.
- комплект дозиметрів Д-500 - 80 шт.
- контрольний дозиметри Д-2 - 2 шт.
контрольний дозиметри Д-500-1шт.
Забезпечує вимір експозиційної дози у - випромінювання в діапазоні 0,005-500 Р с енергією у - квантів від 300 до 1,25 МЗв при потужності експозиційної дози випромінювання 0,002 Р/год - 500 Р/год.
Вимір експозиційної дози провадиться Д-2 у діапазоні 0,005-2 Р, д-500 - у діапазоні 2-500 Р.
Дозиметри зберігають експозиційну дозу в нормальних умовах протягом 24 ч. на 1 піддіапазоні, та протягом 48 год.., на інших піддіапазонах.
Харчування зарядно-вимірювального . пульта від мережі 127-220 В . або від джерела постійного току 6,2 В.
Комплект дозиметрів термолюмінесцентних КДТ-0,2
Застосовується в якості індивідуального дозиметра призначається для виміру
експозиційної дози рентгенівського та гамма випромінювані Викори-стовується будь-який накопичувач доз. Склад:
устрій перетворення УПР-0,2, опромінювач детекторів,
набір пластин /2 шт./, кабель - 5 шт.
- дозиметри ДПГ 0,3-05 /1260 шт/.*
- дозиметрів ДПС-II-ОЗ /260 шт./ Діапазон від 1 до 1000 Р Основна похибка - 13 % Час установки робочого режиму - 30 хв. Час зняття показання з одного детектора -75 с. Час виміру дози - 7 хв. Живлення- 220В.
ШИРОКОДІАПАЗОННИЙ ДОЗИМЕТР ДРГ-О1Т
Серійно випускається з 1987 р. По основних показником, призначенню, ваговим та габаритним та вартісним характеристикам, а також застосованому джерелу живлення він не має аналога відповідного класу дозиметрів., Відповідає вимогам міжнародних рекомендацій та не поступається кращим світовим зразкам.
Призначений для виміру потужності експозиційної дози випромінювання на робочих місцях, у суміжних помешканнях та на території заснувань радіоактивні речовини, що використовують, та інші джерела іонізуючих випромінювань, у санітарно-захисній зоні та зоні спостереження. Крім того, ДРГ-0ІТ може бути застосований для контролю ефективності біологічного захисту радіаційних упаковувань та радіоактивних відходів, а також для виміру потужності дози в період виникнення, протікаючи та ліквідації наслідків аварійних ситуацій. Використовується робітниками служб радіаційної безпеки, дефектоскопічних лабораторій, станцій та т.д. для оперативного контролю на підприємствах.
Дозволяє проводити виміри при наявності фонового нейтронного випромінювання; у помешканнях із поганою освітленістю та в темноті: при температурі повітря від -10 до +40° С та відносної вологості до 90% при +30° С; в умовах забруднення помешкань радіоактивними речовинами. Діапазон: 0,01 мР/ч-9,99 Р/год
Як улаштований та працює дозиметр ? Це переносний малогабаритний /46 х 76 х 160 мм/, виконаний у моноблочному виконанні прилад, що має масу не більш 200 Гр. Живлення -від батарейки типу "Корунд", Час безупинної роботи від одного елемента - не менше 24 год../нестабільність показань за цей термін коливається в межах ± 2%/.
Вимір потужності експозиційної дози здійснюється за допомогою газорозрядних лічильників, у яких під впливом гамма-квантів генеруються електричні імпульси току, що надходять на вхідної каскад. Він перетворить їх в імпульси напруги з амплітудою, необхідної для реєстрації їхньою подальшою схемою.
Імпульси через дільник частоти надходять на чотирьохрозрядний лічильник. Інформація, накопичення в ньому за цикл виміру, піде на індикатор через дешифратор.
Час установленого робочого режиму -не більш 4с. Індикація показань здійснюється на цифровому табло рідкокристалічного індикатора.
Рис. 4.6.10. Широкодіапазонний дозиметр ДРГ-О1Т
Розмірність - у залежності від установленого піддіапазон виміру /мР/год., Р/год/.
Управляється дозиметр перемика чами "Режим роботи"/" Діапазон виміру" та кнопкою "Скидання". На особовій панелі розташована кнопка підсвічування цифрового табло.
АВАРІЙНИЙ НЕЙТРОННИЙ ДОЗИМЕТР СИГНАЛІЗАТОР АНДС
Його призначення - реєстрація та вимір дози при імпульсному впливі нейтронного випромінювання. Використовується для виявлення аварії на ядерних установках та визначення розміру аварійної дози нейтронів. З його допомогою можна фіксувати поля випромінювання від імпульсних джерел нейтронів.
Прилад складається з трьох Виносних датчиків та пульта, у якому знаходяться конденсатори, що накопичують заряд при надходженні сигналів від датчиків. У пульт умонтована схема виміру для визначення розміру зарядових, накопичених на конденсаторах.
Призведемо деякі технічні характеристики АНДС.
Його маса 16 кг. Габарити 500 х 300 х 220 мм. Споживана потужність 5 Вт. Діапазон що вимірюються доз нейтронів 10-4 10 -1 Гр. тривалість імпульсів випромінювання в межах 0,001- 10 с. Час від початку імпульсу випромінювання до визначення дози 20-30 с.
Застосування напівпровідникових детекторів у Виносних датчиках, а також накопичувальних конденсаторів забезпечило створення достатньо чутливого, простого та надійного приладу для реєстрації нейтронного випромінювання імпульсних джерел.
НАПІВПРОВІДНИКОВИЙ ДОЗИМЕТР НЕЙТРОННОГО І ГАМА - ВИПРОМІНЮВАННЯ "ДОПІНГ"
Призначений для роздільного виміру інтегральної поглиненої Дози швидких нейтронів та гамма-випромінення в сметанних гамма-нейтронних полях. Може використовуватися в якості аварійного індивідуального дозиметра на різноманітних ядерних енергетичних установках, зокрема - на АЕС. У медицині з його допомогою локально визначають поглинену дозу при опроміненні біологічних об'єктів гамма-квантами або швидкими нейтронами.
Дозиметр має цифрове чотирьох розрядний устрій, що зчитує, у нього умонтований термостат та індикатор поглиненої дози в радах із указівкою виду що вимірюється випромінювання /гамма - або нейтронне/. Є також касета з напівпровідниковими датчиками дози швидких нейтронів та гамма-випромінення.
Режим роботи датчика в нейтронному та гамма-каналах - пасивний. Похибка виміру поглиненої дози - не більш 25 % /нейтронний канал/ та 20% /гамма-канал/.
Касета з гамма-нейтронними датчиками - пластикова, із тримачем для одягу та штировим розніманням для підключення до приладу, що зчитує. Маса 15г .
Габарити приладу, що зчитує, 360 х 150 х 220 мм. Маса 5 кг. Живлення від джерела току напругою 220 В та частотою 50 Гц.
ДОЗИМЕТР ДРГ-05
Служить для виміру експозиційної дози та потужності цієї ж дози рентгенівського та гамма-випромінень та якісної оцінки наявності бета-випромінювання. Використовується в
лабораторних та виробничих умовах у тих випадках, коли необхідний дозиметричний контроль радіаційної обстановки.
Час установлення робочого режиму - до 1 хв. Працює надійно при температурах навколишнього середовища від -10 до +400 С. Габарити 75 х 242 х 240 мм. Маса 1,5 кг.
Цифрова індикація забезпечує швидке та однозначне зняття показань. Діапазон виміру потужності експозиційної дози розширений до 5 порядків, у той час будь-яких аналогічні по призначенню прилади мають діапазон 3-4 порядку.
ПОШУКОВИЙ РАДІОМЕТР ГАЗІВ РГБ-02
Призначення та область застосування.
Призначений для оперативного виявлення відпливів радіоактивного газу з технологічного устаткування реакторних установок та АЕС, радіо хімічних виробництву, також для контролю радіаційної обстановки в помешканнях цих підприємств шляхів виміру концентрації радіоактивних газів у повітрі та розміри потужності експозиційної дози випромінювання.
Принцип дії.
Принцип дії радіометра заснований на вимірі постійного току проточної інонізаційної камери, пропорційного концентрації радіоактивних газоподібних ізотопів, що утримуються в контрольованому повітрі.
Рис. 4.6.11. Дозиметр ДРГ-05
При переміщенні щупа - повітрязаборника уздовж контрольованої поверхні місце течі радіоактивного газу Фіксується по максимальному значенню показань радіометра.
Технічні та експлуатаційні характеристики.
Діапазон що вимірюється питомої об'ємної активності газів у повітрі 4 10"8 Бк/л
Діапазон виміру для тритію 102-106 мкКи/м3
Основна похибка виміру питомої об'ємної активності:
для суміші газів ±30 %
для суміші газів із невідомим відсотковим вмістом ізотопів інертних газів
осколкового походження ± 60 %
Діапазон виміру потужності експозиційної
дози випромінювання від 0,1 до 5мкР/год
Основна похибка виміру потужності
експозиційної дози випромінювання ± 30 %
Час установлення робочого режиму 1 год.
Час безупинної роботи радіометра з (мережним /220 В, 50 Гц/ та акумуляторним
блоком живлення 8 год.
Споживана потужність 5 ВА.
Швидкість прокачування повітря 8 л. /хв.
Умови експлуатації:
робочий діапазон температур від 10 до +40° С
відносна вологість при 25° С до 90%
граничний діапазон температур від-40 до+-60 С
Габаритні розміри пульта 325 х 120 х 265 мм
Маса: із мережним блоком живлення 5,5 кг
з акумуляторним блоком живлення 6 кг
Розрахункова можливість безвідмовної роботи радіометра протягом 500 ч. 0,95
Комплектність. Пульт, щуп, комплект ЗІП
УСТАНОВКА ДЛЯ КОНТРОЛЮ БЕТА - ЗАБРУДНЕННЯ
Призначена для сигналізації перевищення або не перевищення встановленого граничного рівня забруднення шкірних покровів та спец, одяги бета-активними речовинами. Установка забезпечує:
- сигналізацію про перевищення або не перевищення заданого порога забруднення,
- автоматичну компенсацію гамма-фона;
- автоматичну сигналізацію про забруднення детекторів,
- сигналізацію несправностей: живлення, блоків детектування, каналів реєстрації;
- додатковий вихід сигналів ЧИСТО, БРУДНО:
- сигналізацію перевищення припустимого рівня гамма-фона;
- дискретну установку порогів;
- примусовий контроль рук.
Установка складається з устрою обмірювання та устрої опрацювання інформації, ТЕХНІЧНІ І ЕКСПЛУАТАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ
|
Діапазон контролю |
10-2000 бета-частий/см2 |
|
що компенсується рівень гамма-фона |
0,005-0,5 мкР/год. |
|
Час установлення робочого режиму |
не більш 15 хв. |
|
Час безупинної роботи |
24 год. |
|
Середній час контролю |
2 год. |
|
Час контролю |
5 год. |
|
Напруга живлення |
220 В /50 Гц/ |
|
Споживана потужність |
220 В. А. |
|
Діапазон робочих температур: |
|
|
устрій детектування |
5-50° С |
|
устрій опрацювання інформації |
10-35° С |
СИГНАЛІЗАТОРИ ЗАБРУДНЕННЯ ПОВЕРХНІ РУК БЕТА - АКТИВНИМИ
Рис. 4.6.12. Сигналізатори забруднення поверхні рук бета - активними речовинами СЗБ-ОЗ та СЗБ-04
Призначені для застосування на атомних електростанціях, у радіохімічному виробництві, у набораторіях та санпропускник».
Сигналізатори відрізняються підвищеною чутливістю, наявністю індикатора напрямку зміни швидкості рахунку імпульсів.
ТЕХНІЧНІ І ЕКСПЛУАТАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СЗБ-ОЗ, СЗБ-05 Блок детектування БДБ2-01-ИІ БДБ2-02-ИІ Енергія що реєструється бета-випромінюваннл ,Дж(МЗв)8,01 10^0,5/ 1,8. 10м/0,1/
|
Радіаційна усталеність, А/кг /мкР/сек../ |
10,32-10"7/4000/ |
12,28-10'8/500/ |
|
Рівень власного фона, с-1 |
5 |
6 |
|
Діапазон плавної установки порогів сигналізації про перевищення рівня бета-вмпромінювання, с-1.м-2 |
5> 103доМ05 |
1,65-103до1-105 |
|
Припустима потужність експозиційної дози гамма-фона/у залежності від забруднення/,А/кг /мкР/сек./ |
1,2 • 10-12 до 77,4-10-12 /0,005-0,1/ |
|
|
Час установлення робочого режиму, |
5хв. |
|
|
Час експозиції |
Юс |
|
|
Напруга живлення, У /Гц/ |
220/50/ |
|
|
Споживана потужність, В А |
20 |
|
|
Робітники діапазон температур, °С |
10-35 |
|
|
Вологість при 20° С, % |
до 95 |
|
|
Габаритні розміри, мм: |
Маса, кг: |
|
|
Сигнальний пульт 360x155x230 |
9 |
|
|
Блок детектування 250х 140х 110 |
1,65 |
ДОЗИМЕТРИЧНИЙ УСТРІЙ ДЕТЕКТУВАННЯ УДМС-1К.
Призначено для перетворення дози фотонного та електронного випромінювань у пропорційний їй розмір вихідної напруги. Застосовується для контролю розподілу утворюваних випромінюючими устроями. Містить алмазний детектор, попередній підсилювач із джерелом живлення детектора та сполучний кабель. їх відрізняє висока радіаційна стійкість та відмінна просторова роздільність. Алмазний детектор тканина еквівалентна, високочутливий. По своїх характеристиках цей устрій детектування істотно переважає використовувані в даний час кремнієві детектори та іонізаційні камери.
ВІЙСЬКОВИЙ ПРИЛАД ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ - ВПХР Призначення.
Військовий прилад хімічної розвідки /ВПХР/ призначений для визначення в повітрі, на місцевості, на техніку зарину, зоману, іприту, фосгену, синильної кислоти, хлорциану, а також парів У- газів у повітрі.
СИГНАЛІЗАТОРИ ЗАБРУДНЕННЯ ПОВЕРХНІ РУК БЕТА - АКТИВНИМИ
Рис. 4.6.12. Сигналізатори забруднення поверхні рук бета - активними речовинами СЗБ-ОЗ та СЗБ-04
Призначені для застосування на атомних електростанціях, у радіохімічному виробництві, у набораторіях та санпропускниках.
Сигналізатори відрізняються підвищеною чутливістю, наявністю індикатора напрямку зміни швидкості рахунку імпульсів.
ТЕХНІЧНІ І ЕКСПЛУАТАЦІЙНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СЗБ-ОЗ, СЄБ-05 Блок детектування БДБ2-О1-и 1 БДБ2-02-и 1 Енергія що реєструється бета-випромінювання ,Дж(МЗв)8,01 10-40,5/ 1,8. 10-14/0,1/
|
Радіаційна усталеність, А/кг/мкР/сек../ |
10,32•10-7/4000/ 12,28-10-8/500/ |
|
Рівень власного фона, с-1 |
5 6 |
|
Діапазон плавної установки порогів |
|
|
сигналізації про перевищення рівня бета-випромінювання, с-1.м-2 |
5- 103до 1•105 1,65-103до105 |
|
Припустима потужність експозиційної |
|
|
дози гамма-фона/у залежності від |
|
|
забруднення/,А/кг /мкР/сек./ |
1,2 • 10-12 до 77,4•10-12 /0,005-0,1/ |
|
Час установлення робочого режиму, |
5хв. |
|
Час експозиції |
10с |
|
Напруга живлення, У /Гц/ |
220/50/ |
|
Споживана потужність, В А |
20 |
|
Робітники діапазон температур, °С |
10-35 |
|
Вологість при 20° С, % |
до 95 |
|
Габаритні розміри, мм: Сигнальний пульт 360x155x230 |
Маса, кг: 9 |
|
Блок детектування 250х 140х 110 |
1,65 |
ДОЗИМЕТРИЧНИЙ УСТРІЙ ДЕТЕКТУВАННЯ УДМС-1К.
Призначено для перетворення дози фотонного та електронного випромінювань у пропорційний їй розмір вихідної напруги. Застосовується для контролю розподілу утворюваних випромінюючими устроями. Містить алмазний детектор, попередній підсилювач із джерелом живлення детектора та сполучний кабель. їх відрізняє висока радіаційна стійкість та відмінна просторова роздільність. Алмазний детектор тканина еквівалентна, високочутливий. По своїх характеристиках цей устрій детектування істотно переважає використовувані в даний час кремнієві детектори та іонізаційні камери.
ВІЙСЬКОВИЙ ПРИЛАД ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ - ВПХР
Призначення.
Військовий прилад хімічної розвідки /ВПХР/ призначений для визначення в повітрі, на місцевості, на техніку зарину, зоману, іприту, фосгену, синильної кислоти, хлорцину, а також парів У- газів у повітрі.
Устрій приладу.
ВПХР складається з корпуса з кришкою та розміщених у них ручного насоса, паперових касет та індикаторними трубками, протидимних фільтрів, насадки до насоса,
захисних ковпачків, електричного ліхтаря, грілки та патронів до неї.
Крім того, у комплект приладу входять лопатка, інструкція пам'ятка по роботі з приладом, інструкція-пам'ятка по визначенню ОР типу зоман. Для перенесення приладу є плечовий ремінь із тасьмою.
Вага приладу біля 2,3 кг.
У комплект приладу входять індикаторні трубки трьох видів:
1. Для визначення зоману, зарину та У-газів - з одною червоною каблучкою та червоною точкою.
2. Для визначення фосгену, дифосгену, синильної кислоти та хлорциану - із трьома зеленими каблучками.
3. Для визначення іприту - з одною жовтою каблучкою. Грілка служить для підігрівання індикаторних трубок при визначенні ОР при зниженій температурі навколишнього повітря та використовується:
СКЛАД:
1 РУЧНИЙ НАСОС; 2- НАСАДКА; З- КАСЕТИ З IT; 4- ЗАХИСНІ КОВПАЧКИ: 6- ПРОТИДИМНІ ФІЛЬТРИ.
Рис. 4.6.13. Військовий прилад хімічної розвідки - ВПХР
для розігріву трубок на іприт при температурі +15° С і нижче;
для підігріву трубок на ОР типу зоман при температурі О С і нижче
для відтаювання вмісту ампул в індикаторних трубках.
У комплект приладу входить 10 патронів до грілки /прилад може комплектуватися 15у патронами до грілки /розташованих у спеціальній касеті/.
Підготування приладу до роботи.
При підготуванні приладу до роботи: необхідно:
перевірити наявність у приладі всіх предметів й переконатися в їхнє справності;
розмістити касети з індикаторними трубами в такому порядку: поверх трубки з червоною каблучкою та точкою; потім трубки з трьома зеленими каблучками; насподі трубки з жовтою каблучкою.
зняти з протидимних фільтрів поліетиленовий чохол. У похідному положенні прилад носиться на лівому бокові та закріплюється тасьмою навколо пояса.
Визначення ОР у повітрі.
Спочатку визначається наявність у повітрі зарину , зоману, У- газів. Для цього необхідно виконати таке:
відчинити кришку приладу, відсунути засувку та вийняти насос;
вийняти з касети дві трубки з одною червоною каблучкою та червоною точкою, надрізати їхні кінці та розкрити трубки;
з допомогою ампулорозкривача та маркіруванню індикаторних трубок, що відповідає відповідним ОР, розбити верхні ампули обох трубок, узяти трубки за кінці з маркірувань та енергійно, струснути їх 2-3 разу.
вставити одну з трубок /досвідчену/ маркірованим кінцем у насос та зробити 5-6 хитань, через другу трубку /контрольну/ повітря не прокачується.
тим же ампула розкривати, що та раніше, розбити нижні ампули обох трубок та струснути
спостерігати за зміною фарбування контрольної трубки /від червоної до жовтої/.
Якщо до моменту утворення жовтого фарбування в контрольній трубці верхній прошарок наповнювач іншої трубки /досвідченої/зберігає червоний цвіт, то це вказує на наявність зоману, зарину або У газів /У-х/.
Якщо відразу після розбивання нижньої ампули досвідченої трубки утвориться жовте фарбування, визначення варто повторити з застосуванням протидимного фільтра.
Якщо в обох трубках одночасно з'являється жовте фарбування, це вказує на відсутність перерахованих ОР у небезпечній концентрації/5. 10-5 мг/л та вище/.
У цьому випадку провадиться визначення ОР у малонебезпечних концентраціях/5.10-7 мг/л та нижче/.
Порядок роботи той же, але робиться 50-60 хитань насосом, та нижні ампули розбиваються не відразу, а через 2-3 хвилини після прокачування повітря.
До моменту утворення жовтого фарбування в контрольній трубці зберігання червоного цвіту верхнього прошарку наповнювача досвідченої трубки вказує на наявність ОР у концентраціях, небезпечних при перебуванні понад 10 хвилини в зараженій атмосфері без протигаза Підставою для зняття протигаза є відсутність показань трубки при ^-60 хитаннях насосом.
Примітка. Незалежно від показання трубки з червоною каблучкою та точкою необхідно провести визначення ОР за допомогою інших трубок.
На початку проводите обстеження повітря за допомогою індикаторної трубки з 3-мя зеленими каблучками / на фосген, дифосген, хлорциан та синильну кислоту/.
Для цього необхідно:
- розкрити трубку;
- розбити ампулу;
- вставити трубку в насос та прокачати повітря, зробивши 10-15 хитань насосом, вийняти трубку з насоса та порівняти фарбування накопичувача з забарвленням, зображеним на касетній етикетці.
Потім проводиться обстеження повітря за допомогою індикаторної трубки з одною жовтою каблучкою / на іприт/.
Для цього необхідно:
розкрити трубку;
вставити її в насос;
зробити 60 хитань насосом;
вийняти трубку з насоса та витримати 1 хв.
порівняти забарвлення накопичувача з забарвленням, зображеним на касетній етикетці.
Визначення ОР у димі
Нейтральні та отрутні дими у великих концентраціях маскують забарвлення накопичувача індикаторних трубок, що виникає від отруйної
Для запобігання цього при роботі в хмарі диму використовується насадка з протидимним фільтром.
Визначення ОР на місцевості, техніці, одягу та інших предметах
Для визначення ОР на місцевості, техніці, одягу та інших предметах необхідно виконати таке:
взяти необхідну індикаторну трубку, підготувати її та вставити в насос /послідовність роботи з трубками дотримується така ж, будь-яких та при визначенні ОР у повітрі/;
навернути на насос насадку з надягнутим на лійку захисним ковпачком;
прикласти насадку до ґрунту або зараженого предмета та зробити необхідне число хитань;
Надалі надходити також, будь-яких при визначенні ОР у повітрі.
Визначення ОР у грунті та сипучих матеріалах.
Для визначення ОР у грунті та сипучих матеріалах необхідно вимовити таке:
підготувати до роботи потрібну індикаторну трубку;
навернути на насос насадку та надіти на її лійку захисний ковпачок;
зняти з приладу лопатку та взяти пробу верхнього прошарку грунту /сніги/ або сипучого матеріалу в найбільше зараженому місці;
узяту пробу насипати в лійку насадки, заповнивши її до країв;
накрити лійку з пробою протидимним фільтром та закріпить його прокачати через індикаторну трубку повітря, роблячи насосом необхідне число хитань;
відкинути прижимну каблучку, викинути протидимний фільтр, пробу та ковпачок, а насадку покласти обернено в прилад;
вийняти з голівки насоса індикаторну трубку та провести визначення ОР .керуючись указівками, наявними на касетній етикетці або в інструкції-пам'ятці.
Наявність різноманітних технічних засобів дозиметрії та приладів хімічної розвідки, дозволяє своєчасно виявити початок радіоактивного та хімічного зараження, зробити різноманітні радіометричні виміри, а також визначити тип та зразкову концентрацію OP . Крім того, за допомогою цих же дозиметричних приладів можна, прийняти рішення на запровадження оптимальних режимів радіаційного захисту. '
Необхідно мати на увазі, що прилади радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю надійно будуть працювати в тому випадку, якщо вони будуть грамотно експлуатуватися, зберігатися, періодично оглядатися, обслуговуватися^ та градуювати ся. При збереженні приладів джерела живлення повинні бути відключені.
Список літератури
|
Закони України |
|||
|
1. |
№ 15/98 -ВР |
від 14.01.1998р. |
"Про захист населення від впливу іонізуючих випромінювань" |
|
2. |
№51/97-ВР |
від 24.01.1997 р. |
"Про державний матеріальний резерв |
|
3. |
№183/98-ВР |
від 05.03.1998 р. |
"Про Раду національної безпеки і оборони України" |
|
4. |
208/94-ВР |
від 14.11.1994 р. |
"Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" |
|
5. |
№638-IV |
від 20.03.2003 р. |
"Про боротьбу з тероризмом" |
|
6. |
№ 1281-XIV |
від 14.12.1999 р. |
"Про аварійно-рятувальні служби" |
|
7. |
№1550-III |
від 16.03.2000 р. |
"Про правовий режим надзвичайного стану" |
|
8. |
№ 1647-III |
від 06.04.2000 р. |
"Про правовий режим воєнного стану" |
|
9. |
№ 1699-III |
від 20.04.2000 р. |
"Про планування та забудову територій" |
|
10. |
№1809-III |
від 08.07.2000 р. |
"Про захист населення і територій від НС" |
|
11. |
№ 1859-IV |
від 24.06 2004 р. |
Про правові засади цивільного захисту" |
|
12. |
№ 1908-III |
від 13.07.2000 р. |
"Про зону надзвичайної екологічної ситуації" |
|
13. |
№ 2245-III |
від 18.01.2001 р. |
"Про об'єкти підвищеної небезпеки" |
|
14. |
№ 2408-III |
від 17.05.2001 р. |
"Про стандартизацію" |
|
15. |
№ 2780-III |
від 16.11.1992 р. |
"Про основи містобудування" |
|
16. |
№ 2974-ХІІ |
від 03.02.1993 р. |
"Про Цивільну оборону" |
|
17 |
№ 3059-III |
від 07.02.2002 р. |
"Про генеральну схему планування території України". |
|
18. |
№3747-ХII |
від 17.12.1993 р. |
"Про пожежну безпеку" |
|
Укази Президента України |
|||
|
19. |
№ 593/2005 |
від 03.04.2005 р. |
"Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій" |
|
20. |
№681/05 |
від 20.03.2005р. |
"Про Міністерство України з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи" |
|
21. |
№1039/2003 |
від 15.09.2003 р |
"Про внесення змін до Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України та Положення про Державний комітет ядерного регулювання України" |
|
22. |
1467/2003 |
від 19.12.2003 р. |
"Про державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту" |
|
Постанови Кабінету Міністрів У країни |
|||
|
23. |
№ 140 |
від 04.02.1999 р. |
"Про порядок фінансування робіт із запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків" |
|
24. |
№ 150 |
від 14.02.2001 р. |
"Про затвердження Порядку видачі органами державного пожежного нагляду дозволу на початок роботи підприємств та оренду приміщень" |
|
25. |
№174 |
від 16.02.1998 р. |
"Про Державну комісію з питань ТЕБ та НС " |
|
26. |
№192 |
від 15.02.1999 р. |
"Про затвердження Положення про організацію оповіщення і зв'язку у НС" |
|
27. |
№232 |
від 3.04.1995р. |
"Про затвердження Положення про порядок і умови обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд)" |
|
28. |
№308 |
від 29.03.2001р. |
"Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації НС техногенного і природного характеру та їх наслідків" |
|
29. |
№343 |
від 14.04.1997 р. |
"Про утворення державної ДСМК медицини катастроф". |
|
30. |
№368 |
від 24.03.2004 р. |
"Про затвердження Порядку класифікації НС техногенного та природного характеру за їх рівнями" |
|
31. |
№415 |
від 29.03.2002 p. |
"Про порядок використання коштів резервного фонду бюджету" |
|
32. |
№483 |
від 11.04.2002 p. |
"Про порядок затвердження інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх комплексної державної експертизи". |
|
33. |
№567 |
від 08.03.1999 p. |
"Про затвердження Інструкції про порядок списання непридатних захисних споруд ЦО" |
|
34. |
№843 |
від 14.06.2002 p. |
"Про затвердження Загального положення про спеціальну Урядову комісію з ліквідації НС техногенного та природного характеру і Загального положення про спеціальну комісію з ліквідації НС техногенного та природного характеру регіонального, місцевого та об'єктового рівня" |
|
35. |
№862 |
від 04.06.2003 p. |
"Про затвердження Методики оцінки збитків від наслідків НС техногенного та природного характеру" |
|
36. |
№874 |
від 26.07.2001 p. |
"Про удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів і фахівців у сфері ЦЗ" |
|
37. |
№956 |
від 11.07. 2002 p |
, "Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" |
|
38. |
№1198 |
від 03.08.1998 p. |
"Про єдину державну систему запобігання і реагування на НС" |
|
39. |
№ 1200 |
від 19.08. 2002 p. |
"Про порядок забезпечення населення і особового складу невоєнізованих формувань засобами радіаційного та хімічного захисту" |
|
40. |
№ 1201 |
від 19.08. 2002 p. |
"Про затвердження Положення про штаб з ліквідації НС техногенного та природного характеру" |
|
41. |
№ 1288 |
від 20.08.2002 p. |
"Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів". |
|
42. |
№ 1379 |
від 9.12.1997 p. |
"Про затвердження заходів щодо розвитку Державної служби медицини катастроф на 1998-2001 р." |
|
44. |
№1386 |
від 05.09.2000 p. |
"Про затвердження типових положень про управління з питань НС та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та відділи з питань НС та ЦЗ населення. |
|
45. |
№ 1462 |
від 26.10.2001р. |
"Про затвердження Положення про порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення НС техногенного та природного характеру" |
|
46. |
№1567 |
від 16.11.2001 p. |
"Про затвердження Плану реагування на НС державного рівня" |
|
47. |
№1694 |
від 14.12.2001 p. |
"Програма реалізації положень Варшавської конференції щодо спільної боротьби проти тероризму" |
|
48. |
№1788 |
від 16.11.2002 p. |
"Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру" |
|
Накази МНС України |
|||
|
49. |
№65 |
від 20.09.2004 р |
"Положення про Оперативно рятувальну службу цивільного захисту Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій" |
|
50. |
№70 |
від 11.02.2004 Р- |
"Про затвердження Положення про добровільні пожежні дружини (команди) та Типового положення про пожежно-технічну комісію" |
|
51. |
№ 73/82/641 122 |
від 23.03.2001 Р- |
"Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) НХР при аваріях на промислових об'єктах і транспорті" |
|
52. |
№89 |
■ від 23.02.2004р. |
"Про затвердження Інструкції з організації психологічного забезпечення службової діяльності аварійно-рятувальних служб" |
|
53. |
№97 |
від 23.04.2001 |
"Порядок здійснення підготовки населення на підприємствах, |
|
P- |
в установах та організаціях до дій при виникненні НС |
||
|
54. |
№98 |
від 23.02.2006 P- |
техногенного та природного характеру" "Про затвердження Методики ідентифікації потенційно небезпечних об'єктів" |
|
55. |
№107 |
від 10.04.2002 P- |
|
|
56. |
№126 |
від 19.10.2004 P- |
"Правила пожежної безпеки в України" |
|
57. |
№145 |
від 03.11.2004 P- |
"Про затвердження Порядку створення і функціонування територіальних підсистем ЄДС ЦЗ" |
|
58. |
№186 |
від 06.08.2002 P- |
" Про введення в дію Методики спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки" |
|
59. |
№187 |
від 23.11.2004 P- |
"Про затвердження Концепції психологічного забезпе-чення службової діяльності працівників апаратів та підрозділів МНС України" |
|
60. |
№217/194/ 102/174 |
від 13.08.1999 P- |
„Про затвердження Інструкції про облік і звітність щодо використання коштів і матеріально-технічних ресурсів для запобігання та ліквідації НС техногенного і природного характеру" |
|
61. |
№288 |
від 15.05.2006 P- |
"Про затвердження Правил улаштування, експлуатації та технічного обслуговування систем раннього виявлення НС у разі їх виявлення" |
|
62. |
№317 |
від 14.10.1998 P- |
"Рекомендації щодо організації і проведення комплексних навчань з ЦО на ОГД" |
|
63. |
№330 |
від 16.12.2002 P- |
"Про затвердження Інструкції з тривалого зберігання засобів радіаційного та хімічного захисту" |
|
64. |
№338 |
від 18.12.2000 P- |
" Про затвердження Положення про паспортизацію ПНО" |
|
65. |
№368 |
від 29.09.2003р. |
Типове положення про інструктажі, спеціальне навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки на підприємствах, в установах та організаціях України |
|
66. |
№369 |
від 29.09.2003р. |
Типове положення про службу пожежної безпеки |
|
67. |
№653 |
Від 09.10.2006р. |
Інструкція щодо утримання, експлуатації та використання захисних споруд цивільної оборони у мирний час |
68- Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Л. 2001.
69. Державні будівельні норми В 2.2.5-97 Будинки і споруди. Захисні споруди цивільної оборони.
70. Державні будівельні норми А 3.1-9-2000 Прийняття в експлуатацію захисних споруд цивільної оборони та їх утримання.
71. Державний нормативний акт охорони праці 0.00-4.33.99.
72. ДНАОП 0.00-1.32-01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. - К.: Київпромелектропроект, 2001.
73. Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження. НАН України, штаб ЦО України. К. 1995.
74. Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Ніка-Центр, 2006. - 580 с.
75. Кучма М.М. Цивільна оборона (цивільний захист). Л. 2004.
76. Льісенко В.И., Тимченко А.В., Яковенко С.И. Посттаравматические стрессовьіе расстройства. -К: Чернобьільинтеринформ, 1988. -31с.
77. Методика виявлення и оценка радиационной обстановки при разрушениях (авариях) АЗС. Издание ГШ РВ. М. 1989.
78. Методичні рекомендації "Про планування, транспортне забезпечення та порядок проведення евакуації населення у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру". МНС. К. 2003
79. Методичні рекомендації щодо планування і порядку проведення евакуації населення (працівників) у разі виникнення НС техногенного, природного та воєнного характеру, МНС, Київ-2004.
80. Методичні рекомендації щодо підготовки та проведення командно-штабних навчань органів управління та сил МНС. МНС, 2004.
81. Миронець CM. Дебрифінг, як метод посттравматичної реабілітації рятувальників. Матеріали Всеукраїнської конференції рятувальників. МНС України. - К., 2006. - С.230-232
82. Наказ Мінпраці та соціальної політики України від 04.12. 2002 р. № 637 "Про затвердження Методики визначення ризиків та їх прийнятих рівнів для декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки"
83. Панок В. та ін. Основи практичної психології. К. 1999
84. Перелік об'єктів та промислових підприємств з підвищеним рівнем вибухопожежонебезпеки, затверджений наказом МВС від 05.09.98 № 6S, зареєстрованим у Мін'юсті від 30.09.1998 р. за № 612/3052.
85. Петухов С.И., Новиков О.А. Прикладньїе вопросьі теории массового обслуживания. М. 1969.
86. ГГУЕ-86 Правила улаштування електроустановок. Видання 6-е перероблене та доповнене. - М.: Знергоатомиздат, 1986. - 640 с.
87. Синяк К. і др. Щодо концепції створення мережі спостереження і лабораторного контролю на території України. Надзвичайні ситуації, № 8,1999 р.
88. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. К. 2004
89. Шоботов В.М. Цивільна оборона. К. 2004
90. Яковенко СІ. Лисенко В.І. Соціально - психологічна допомога при надзвичайних ситуаціях та критичних інцидентах: Монографія. - К.: Центр соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАНУ, 1999. - 226 с.
91. Національні доповіді про стан техногенної та природної безпеки в Україні.. Чернобльінтернінформ. 2003,2004,2005,2006.
222
Навчальне видання ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ
Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 3094 від 30.01.2008 р.
НМЦ ЦЗ та БЖД Львівської області 79000, м. Львів, вул. Словацього, 14
Формат 70x100/16. Гарнітура Times New Roman Офсетний друк. Зам. № 419
Віддруковано в НВЕД УАД
ТІ і. 1
м. Львів, пл. Митна, 1
Бикова О. В. та ін.
Основи цивільного захисту [текст] : навч.посіб. / О. В. Бикова, О. Ч. Болієв, Д. М. Деревинський, В. Н. Єлісєєв, С. М. Миронець, С. І. Осипенко, Ю. О. Півень, В. І. Плетньов, Л. В. По пов, І. П. Соколовський ; за заг. ред. канд. іст. наук М. В. Болотських ; МНС України, Ун-тет циві льного захисту України, Ін-тут держ. упр. у сфері цивільного захисту. — К., 2008. — 223 с. — Біб-ліогр.: с. 219-222.
У посібнику розглянуто основи цивільного захисту, як комплекс організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і міс цевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і за собами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними ря тувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання виникненню та лі квідації наслідків надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний та воєнний час.
Висвітлюються основні аспекти функціонування системи державного управління безпекою у сфері цивільного захисту, скорочена характеристика надзвичайних ситуацій природного, техногенного, соціально-політичного та воєнного характеру, заходи направлені на захист населення і територій та їх забезпечення у сфері цивільного захисту.
Посібник призначений для підвищення кваліфікації у сфері цивільного захисту керівного складу центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.