Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКА ФІЛІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ЕКОНОМІКИ І ФІНАНСІВ
СОЦІОЛОГІЯ
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ
Харків 2007
ББК 60.5
С 69
Затверджено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін
Протокол № 8 від 27 грудня 2006 р.
Укладач: І.Г. Мухіна
Рецензент: канд. істор. наук Бондар О. В.
С 69 Соціологія: Навчальний посібник для самостійного вивчення
дисципліни для студентів денної та заочної форм навчання за
напрямом 0501 – «Економіка і підприємництво» / І.Г. Мухіна;
Харківська філія Українського державного університету економіки
і фінансів [ Каф. соц.-гуманітарних дисциплін]. – Х.: УФУДУЕФ,
2007 р. - с.
Посібник підготовлено на базі типової освітньо-професійної навчальної програми з курсу соціології для вузів України. Він враховує потреби підготовки бакалаврів економічного профілю в умовах переходу до кредитно-модульної системи навчання. Посібник містить у собі конспект лекцій, який складений на основі навчальної освітньо-професійної програми, список використаної і рекомендованої літератури, термінологічний словник. Практична частина включає до себе додатки, які містять завдання для самостійної роботи, тестові завдання для підготовки до модульних контролів, перелік питань, винесених на іспит.
ЗМІСТ
Передмова…………………………………………………………………………5
Конспект лекцій …………………………………………………………………6
Тема 1. Вступ до соціології. Організаційна структура соціологічної
роботи в Україні і проведення соціологічних досліджень…………………..6
1.1. Предмет і завдання курсу соціології…………………………………….......6
1.2. Соціологія як наука про суспільство, соціальні спільноти і соціальні інститути………………………………………………………...............................8
1.3. Об’єкт, суб’єкт, структура і функції соціології………………………........12
1.4. Організація соціологічних досліджень в сучасній Україні. Методи збору і аналізу соціологічної інформації………………………………………………..14
Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології …………………………23
2.1.Розвиток соціології в період з давніх часів до ХІХ ст……………………..23
2.2.Розвиток соціології в кінці ХІХ – ХХ ст……………………………………30
2.3. Розвиток соціологічної думки в Україні…………………………………...34
Тема 3. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура,
теоріясоціальної стратифікації……………………………………………......35
3.1. Соціальна структура та її основні елементи……………………………….36
3.2. Теорія стратифікації суспільства…………………………………………...38
3.3. Теорія соціальної мобільності………………………………………………40
Тема 4. Соціологія сім’ї і молоді………………………………………………42
4.1. Сім’я як мала соціальна група і соціальний інститут……………………..42
4.2. Соціальні функції сім’ї……………………………………………………...43
4.3. Історичні типи і форми сімейно-шлюбних відносин……………………...46
4.4. Сутність соціології молоді, основні категорії, поняття, розробка молодіжних проблем у вітчизняній соціології…………………………………46
Тема 5. Соціологія конфлікту………………………………………………....48
5.1. Конфлікт як соціальне явище………………………………………………49
5.2. Умови виникнення конфліктів……………………………………………..51
5.3. Соціальні конфлікти в різних суспільних системах та їх попередження та розв’язання………………………………………………………………………..52
5.4. Представники сучасної конфліктології (Л.Козер, Т. Парсонс та ін.)…….54
Тема 6. Особистість в системі соціальних зв’язків…………………………56
6.1.Поняття особистості………………………………………………………….56
6.2.Суспільство і особистість……………………………………………………58
6.3. Соціальна структура особистості ………………………………………….61
Тема 7. Економічна соціологія………………………………………………..68
7.1. Виникнення і розвиток економічної соціології…………………………..68
7.2. Основні наукові напрямки економічної соціології……………………….70
Тема 8. Соціологія політики…………………………………………………..72
8.1. Взаємозв’язок економічної соціології з соціологією політики…………..72
8.2. Предмет, об’єкт і категорії соціології політики…………………………...74
8.3. Основні складові соціології політики……………………………………...77
8.4. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні……………….81
Тема 9. Соціологія праці і управління……………………………………….88
9.1. Предмет соціології праці…………………………………………………....88
9.2. Поняття про соціологію управління. ……………………………………....89
Тема 10. Соціологія культури………………………………………………....93
10.1. Предмет та об’єкт соціології культури, елементи культури…………….93
10.2. Види, форми і функції культури…………………………………………..95
Тема 11. Соціологія релігії …………………………………………………….98
11.1. Предмет та об’єкт соціології релігії………………………………………98
11.2. Вплив релігії на суспільне життя…………………………………………99
Список використаної і рекомендованої літератури………………………102
Термінологічний словник…………………………………………………….103
Додатки…………………………………………………………………………106
Додаток А. Завдання для самостійної роботи………………………………...106
Додаток Б. Тестові завдання для підготовки до модульних контролів……..117
Додаток В. Питання для підготовки студентів до іспиту…………………….129
ПЕРЕДМОВА
Соціологія як наука і навчальна дисципліна займає вагоме місце в системі гуманітарних наук. Інтегруючись з іншими науками, вона активно досліджує соціальні процеси, які відбуваються в різних сферах суспільного життя: в економіці, політиці, культурі, в соціальній сфері тощо.
Даний навчальний посібник призначений для самостійної підготовки студентів з дисципліни «Соціологія» і містить у собі основні теоретичні знання, необхідні для формування цілісного уявлення про специфіку, об’єкт і предмет соціологічного знання, історію зарубіжної і вітчизняної соціології, перспективи її подальшого розвитку; набуття навичок організації і проведення конкретно-соціологічних досліджень і практичного ефективного використання їх результатів.
Соціологічні знання дозволяють студентам зрозуміти особливості і специфіку соціальної взаємодії людей в економічній, політичній та культурній сферах соціального життя, звертають увагу на шляхи і перспективи розв’язання основних соціальних проблем.
Поданий теоретичний матеріал допоможе студентам денної і заочної форми навчання успішно засвоїти предмет та більш якісно підготуватися до семінарських занять, модульних і підсумкових контролів знань.
Структура посібника включає до себе теоретичну і практичну частину. Теоретична частина має в собі конспект лекцій, який складений на основі навчальної освітньо-професійної програми, список використаної і рекомендованої літератури, термінологічний словник.
Практична частина включає до себе додатки, які містять завдання для самостійної роботи, тестові завдання для підготовки до модульних контролів, перелік питань, винесених на іспит.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
ТЕМА 1.
ВСТУП ДО СОЦІОЛОГІЇ.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СОЦІОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ
В УКРАЇНІ І ПРОВЕДЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
План
1.1.Предмет і завдання курсу соціології
1.2.Соціологія як наука про суспільство, соціальні спільноти і соціальні
інститути
1.3.Об’єкт, суб’єкт, структура і функції соціології
1.4 Організація соціологічних досліджень в сучасній Україні. Методи збору
і аналізу соціологічної інформації
Ключові поняття та терміни:
Соціологія, мікросоціологія, макросоціологія, соціальна спільнота, соціальний інститут, програма досліджень, соціальне прогнозування, методи соціології, структура соціологічного знання
З давніх часів людство звертало увагу на політичний, економічний і культурний розвиток суспільства, на роль людини в усіх суспільних процесах, але тільки у ХІХ ст. відомі філософи, літератори і науковці звернулися до проблеми функціонування і розвитку суспільства як цілісної системи. Термін «соціологія» походить від латинського слова «societas» (суспільство) та грецького «logos» (слово, вчення). Його вперше впровадив до наукового ужитку французький філософ Огюст Конт в 30-х роках ХІХ ст.
Соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.
Специфіка соціологічного світобачення:
1)Погляд на суспільство як певну цілісність, цілісну систему, що розвивається за своїми специфічними законами.
2)Установка на вивчення суспільних відносин, що реально існують, на відміну від утопічного конструювання ідеального суспільства.
3)Спирання на емпіричні методи дослідження. Елементи такого підходу складалися в рамках соціофізики, соціофілософії, філософії, історії, по мірі розвитку емпірічних соціологічних досліджень, в ході диференціації суспільних та гуманітарних наук, по мірі зростаючого впливу природознавства.
Соціально-політичні передумови виникнення соціології:
1)Діяльність просвітників стимулювала процес революційного руйнування старого суспільного ладу в Європі.
2)Ранні буржуазні революції вплинули на розвиток суспільно-політичної думки. Соціальні думкарі першої половини ХІХ століття намагалися осмислити суть та наслідки французької революції. Дослідники намагалися проаналізувати поняття “революція”, “демократія” тощо.
Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самими людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв’язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття “соціальний” має кілька значень: від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв’язку. Соціальний зв’язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.
1.2.Соціологія як наука про суспільство, соціальні спільноти і соціальні інститути. Протягом всього історичного періоду формування і розвитку соціологічного знання більшість мислителів намагалися відповісти на питання: Що уявляє собою людське суспільство? Як воно діє? Яким чином побудоване?
В соціології термін «суспільство» розглядається в широкому і вузькому значеннях. В широкому – це історично розвинута сукупність відносин і зв’язків між людьми, які складалися в процесі їхньої сумісної діяльності. У вузькому значенні- це історично конкретний тип того чи іншого суспільства, певні форми соціальних відносин і зв’язків, які виявляють всебічну залежність індивідів один від одного.
Суспільство – це соціальна організація даної країни, основою якої є соціальна структура. Основними категоріями і поняттями, якими оперують в соціологічних дослідженнях є соціальна спільнота, соціальний інститут, соціальні відносини, соціальні процеси, дії , взаємодії, особистість та інші.
Соціальний інститут – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин.
Соціальний інститут – це форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, яка забезпечує функціонування суспільних відносин.
Класифікація соціальних інститутів
|
Види соціальних інститутів |
Функції, які виконують |
|
Економічні соціальні інститути |
Виробництво, розподіл благ, послуг, регулювання грошового обігу, організація праці тощо |
|
Політичні соціальні інститути |
Встановлення, виконання, підтримання влади ( уряд, парламент, поліція, суд, армія та ін.) |
|
Виховні та культурні інститути |
Розвиток культури, соціалізація молодого покоління, передача культурних цінностей суспільства ( сім’я, школа, навчальні, наукові, художні заклади тощо) |
|
Релігійні соціальні інститути |
Задоволення потреб, пов’язаних з розумінням надприродного і священного (церковні організації) |
Соціальний інститут вирішує наступні завдання:
1) задовольняє різні потреби членів суспільства;
2) регулює дії людей в межах соціальних відносин;
3) попереджує небажані дії, забезпечує усталеність суспільства;
4) інтегрує наміри, дії, відносини індивідів, забезпечує внутрішню згуртованість спільнот.
Процес інституціоналізації. У 1899 році Веблен розробив “Теорію класу нероб”. З неї виходить: “Еволюція суспільства” – процес природнього добору соціальних інститутів. Заборона інцесту – перша основна норма – є провісником виникнення всіх соціальних інститутів. Соціальний інститут – засіб пристосування, що створений для задоволення життєвих потреб та регулюється оберемком соціальних норм. Веблен та його послідовник Гамілтон були фундаторами інституціоналізму. Інституціоналізація – це процес, коли суспільна потреба починає усвідомлюватися як загальносоціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси. Соціальні потреби, що породжують процес інституціоналізації:
1)Потреба комунікації;
2)Потреба виробництва продуктів та послуг;
3)Потреба розподілу благ;
4)Потреба безпеки та захисту життя громадян;
5)Потреба затримки системи нерівності;
6)Потреба соціального контролю за членами суспільства.
Соціальні інститути виконують в суспільстві функції соціального управління та соціального контролю. Соціальний контроль дає можливість суспільству і його системам забезпечити дотримання колективних умов, порушення яких заподіює шкоди соціальній системі. Соціальний інститут це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, політичних статусів, що керують цілими сферами соціального життя: сім’єю, економікою, освітою, управлінням тощо. Соціальний інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші життєві потреби.
Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно:
1)Щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту;
2)Усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему;
3)Соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство;
4)Особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).
Кожна соціальна спільнота виробляє свої цінності, правові і моральні норми, звички, санкції, які забезпечують певний соціальний порядок та упорядкованість суспільного життя.
До функцій соціальних інститутів відносяться:
1)впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі;
2)соціальні інститути сприяють соціалізації індивідів;
3)соціальне управління та контроль.
Якщо соціальний інститут, опріч користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функцій та дисфункції є відносними. Ситуація дисфункції виникає тоді, коли змінюються соціальні потреби, і ці зміни не знаходять відображення у структурі і функції соціального інституту. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища – брак підготованих кадрів. Внутрішні – неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соціального інституту, якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція. Всі вони бувають латентні та явні. Явні – очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні – не заявлені, приховані від ока. Латентна функція може приносити користь. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства.
Соціальна спільнота – сукупність людей, об’єднаних відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.
Ознаки, за якими виділяються типи спільнот:
1) за кількісним складом ( малі, середні, великі);
2) за тривалістю існування ( тривають недовго або протягом десятиліть і століть);
3) за ступенем організованості (формальні і неформальні, спонтанні, цілеспрямовані, на основі цінностей і інтересів тощо)
Соціальна спільнота - це сукупність людей, що виділяються за соціально значущими критеріями. Існують три основні соціальні спільноти, їх розрізняють за кількістю та способом скупчення. Функціонально – на досягнення групової мети. Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими та груповими. Масові мають статистичний характер, вони не є структурованими та однорідними. Групові визначають цілісність внутрішньою структурою.
За соціологом Р.Мертоном виділяються три основні риси груп:
1)Взаємодія між членами групи;
2)Почуття приналежності до групи;
3)Усвідомлення єдності з групою.
Скупченою є група, яка складається з п’яти і більше чоловік.
1.3. Об’єкт, суб’єкт, структура і функції соціології
Об’єктом соціології є певна соціальна реальність, суспільство, людина, її потреби і інтереси, цінності, механізми соціального функціонування суспільства.
Предмет соціології – це якості, сторони, відносини і процеси даної реальності або навколишнього соціального життя.
Структура соціологічного знання
1 рівень – загальна соціологічна теорія;
2 рівень – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня);
3 рівень – конкретно-соціологічні (емпіричні ) дослідження.
Загальна соціологічна теорія включає до себе багатоманітні концепції, що розробляються з метою роз’яснення та інтерпретації загальних аспектів соціального розвитку суспільства. Протягом історичного розвитку суспільства було вироблено багато різноманітних концепцій, що пояснювали специфіку закономірності розвитку людського суспільства. Ці концепції відбивали, з одного боку, вже досягнутий рівень соціальних наук, з іншого боку – специфіку підходу тих чи інших вчених до пояснення тих чи інших явищ. Спеціальні соціологічні теорії – це області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Конкретно-соціологічні (емпіричні) дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.
Функції соціології:
1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об’єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси.
2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Прикладна соціологія забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу.
3)Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства.
4)Критична функція – виробляє практичні рекомендації по розвитку соціальної системи, розробляє програми соціального розвитку.
5)Описова функція- систематизація, опис і накопичення одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, звітів, статей, книг тощо.
6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів.
7) Перетворювальна – висновки, рекомендації соціологів слугують для вироблення певних соціальних рішень.
8)Світоглядна функція- формує погляди на соціальні процеси, дає їм теоретичну основу для практичних дій, оцінки явищ соціальної реальності.
1.4. Організація соціологічних досліджень в сучасній Україні. Методи збору і аналізу соціологічної інформації
Соціологічне дослідження – це складений комплекс теоретичних, методичних та організаційних процедур, що спрямовані на досягнення поставлених цілей та завдань дослідження.
Різновиди:
1)За характером та дослідницькою задачею:
- фундаментальні (спрямовані на виявлення та аналіз соціального досліду та закономірностей розвитку);
- прикладні (спрямовані на вивчення та вироблення шляхів, засобів, форм та методів удосконалення діяльності соціальних об’єктів);
- комплексні (міждисциплінарна проблема, сполучає у собі елементи фундаментальних та прикладних задач).
2)За типом логічного завдання: пошукове, пілотажне, описове, експериментальне, проектно-конструкторські пошуки.
3)За відношенням до об’єкту дослідження:
-монографічне – вивчає певне соціальне явище або процес на одному об’єкті, який виступає представником класу подібних об’єктів;
- панельне- дослідження змін одного і того ж об’єкта протягом певного часу;
- трендове - дослідження змін протягом певного часу на одному об’єкті без дотримання вибірки;
- когортне - досліджуються певні соціальні спільноти протягом визначеного часу.
4)За типом замовника та видом оплати: держбюджетне, госпдоговірне, на загальних засадах.
5)За термінами проведення: довготермінове (3-5 років і більше), середньотермінове (півроку -3 роки), короткотермінове (2-6 місяців), експрес-дослідження (1 тиждень-2 місяці).
Функції соціологічного дослідження
1)За важливістю задачі дослідження: стратегічна, тактична, операційна.
2)За спрямованістю дослідження: пізнавальна (інформаційна, теоретична, описова), практична, теоретико-прикладна.
3)За характером впливу на об’єкт: керувальна (прогностична, планувальна, організаційно-технологічна, координаційно-методична, контролююча).
4)За термінами впливу на об’єкт: довготермінові (на 10-100 років і більше), середньотермінові (від кількох років до 10), короткотеомінові (від кількох місяців до двох років), моментальні (від тижня до місяця).
Програма соціологічного дослідження – це науковий документ, що містить схему логічно обгрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване соціальне явище до виконання інструментарію і виконання дослідницьких процедур. Складання програми є обов’язковим попереднім етапом підготовки будь-якого дослідження.
Етапи проведення соціологічних досліджень
1)Підготовчий. На цьому етапі спостерігається узгодження мети й завдань дослідження, розробка програм дослідження, потім відбувається вирішення фінансових, економічних питань, також необхідно врахувати кадрове забезпечення.
2)Етап польових робіт. Цей етап може тривати від кількох тижнів до кількох місяців. На цьому етапі здійснюється розробка інструментарія, це етап апробації. Також здійснюється вирішення організаційних, фінансових та технічних питань.
3)Обробка і аналіз. Включає перевірку комплексності, підготовку до інструментальної обробки або на машині, або руками, курування процесу обробки, розробка звіту за результатами дослідження: проміжними, а потім заключними.
4)Етап запроваджування результатів: розробка директивних, інструктивних, соціо-інженерних документів, а також курування процесу використання соціологічної інформації.
Визначення та види вибірки у соціологічних дослідженнях. Щоб підготувати дослідження, необхідно обрати для нього об’єкт.
Метод вибірки – це науковий підхід, що дозволяє судити про цілісний об’єкт, грунтуючись на даних лише його окремих ознак.
Генеральна сукупність об’єкта – це об’єкт соціального дослідження в цілісності його якостей та ознак.
Вибіркова сукупність – це частина об’єкта генеральної сукупності, що становить суму вихідних одиниць вивчення, спостереження та аналізу. Репрезентативність – це принцип подоби, вибірково сформульованої моделі параметрів генеральної сукупності.
Види вибірки:
1)Проста вибірка включає простий випадковий відбір, систематичний відбір, серійну та гніздову вибірку.
2)Складна: багатощаблева, комбінована, стратифікована, квотна. Одиниця відбору – це районування, що будується за принципом статистичної серії.
Методи збору соціологічної інформації
1.Метод спостереження в соціологічних дослідженнях. Методика та класифікація спостережень прийшла до соціології з антропології. Спостереження поведінки якоїсь групи збоку із реєстрацією у спеціальному бланку типів дій, реакцій, форм стосунків тощо, це є невключене спостереження. Якщо ж соціолог включається у групу (анонімно або ні), за якою спостерігає, то це включене спостереження. Сфера охоплення соціологічного спостереження рівна або вужча від сфери інтерв’ю.
Види спостережень:
2.Опитування – метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час беспосереднього спілкування з респондентом (опитуваним) шляхом реєстрації відповідей на сформульовані питання.
Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:
Найпоширеніші види опитування – анкетування і інтерв’ю.
Анкета – розмножений документ, що містить в середньому 30-40 питань, адресованих респондентам – об’єкту дослідження. Питання діляться на два основних типи – закриті і відкриті. У відкритих – вимагається власна думка респондента, у закритих – в вигляді тесту.
Види анкетного опитування: суцільний і вибірковий. Суцільний – це перепис населення, а також поголовне опитування всіх членів певної соціальної групи. Вибіркове опитування засновується на вибірковій сукупності (на відміну від генеральної сукупності – всього населення або всієї соціальної групи).
Інтерв’ ю - метод збору соціологічної інформації, що грунтується на безпосередній бесіді інерв’юєра з респондентом. В інтерв’ю питання читає спеціаліст. Якщо форма та порядок питань суворо зафіксовані, то це стандартизоване інтерв’ю, а коли визначені тільки план, тема та ключові питання, а конкретні питання видумує сам інтерв’юєр, це нестандартизоване інтерв’ю.
3. Експеримент – спосіб одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності і поведінки соціального об’єкту внаслідок впливу на нього деяких керованих і контрольованих чинників.
Види експерименту
4. Аналіз документів - використання в дослідженні спеціального матеріалу, в якому фіксується інформація про певні факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини.
Види документів:
тощо);
тощо);
звіти)
Основним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про науково-дослідну роботу, який включає до себе обов’язкові розділи: титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключення, список використаної літератури, додатки. Загальні вимоги до звіту: чіткість, логічність викладу, аргументованість основних положень, висновків, обгрунтованість рекомендацій і пропозицій.
Методи і засоби соціального прогнозування в сучасній Україні
У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми "суспільство — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.
Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена такими чинниками.
1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР.
2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна багатоманітність об'єктів прогнозування.
3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Ставши надбанням суб'єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобігати або зводити до мінімуму небажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.
Відзначаючи важливу роль прогнозування, необхідно розкрити його передумови. Через складність, багатогранність цієї проблеми зупинимося тільки на деяких, найбільш важливих її аспектах.
Онтологічний аспект. Прогнозування можливе насамперед завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання до якісного стрибка. А існування певних загальних законів розвитку забезпечує прогнозування і на більш тривалий час.
Гносеологічний аспект. З точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнавальної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу. Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соціального прогнозування.
Логічний аспект полягає в незалежності законів логічного висновку від часу.
Соціальний аспект констатує активний характер прогнозування, заснований на механізмі зворотнього зв'язку між прогнозом і предиктором (суб'єктом прогнозування). Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанту.
Як уже зазначалося, передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.
Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сучасного до майбутнього. Якщо закон розвитку якогось явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектичної зміни.
Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів наукового передбачення. Особливе значення соціального прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв'язок історичної закономірності й предметної діяльності людей. Якщо наукове передбачення загалом носить імовірнісний характер, а його вірогідність підтверджується реалізацією прогнозованих результатів на основі суспільно-історичної практики, то соціальне прогнозування уже в самому собі містить оцінку істинності і достовірності варіантів, що висуваються.
Соціальне прогнозування охоплює всі cторони людської діяльності: науку і техніку, характеристики продуктивних сил, виробничі відносини, соціальне прогнозування демографічних процесів, охорону здоров'я, народну освіту, житлове будівництво, літературу і мистецтво, міжнародні відносини, освоєння земних надр, океану і космічного простору тощо.
Проблемами прогнозування, його теорією займається прогностика — ще зовсім молода наука, що вивчає закони, принципи і методи прогнозування, розробляє проблеми логіки і класифікації різних типів прогностичних досліджень. Вона переживає ще тільки становлення, але вже є важливим інструментом побудови наукових альтернатив майбутнього. Значний внесок у розвиток прогностики, розробку нових методів прогнозування і прогностичного моделювання складних систем внесли українські вчені В.М.Глушков, О.Г.Івахненко, Г.М.Добров, В.В.Косолапов та ін.
Однією з найважливіших функцій прогностики експерти ООН вважають вчасне інформування широких кіл громадськості про проблеми, що можуть виникнути в окремій країні чи перед людством взагалі, про шляхи досягнення певних цілей соціально-економічного розвитку на різних рівнях.
У більш складних випадках потрібні спеціальні процедури, наприклад, верифікація шляхом: 1) розробки прогнозу методом, що відрізняється від уже застосованих; 2) зіставлення прогнозу з іншим, отриманим з інших джерел інформації; 3) перевірки адекватного прогнозу у ретроспективному періоді; 4) аналітичного або логічного дослідження прогнозів; 5) додаткового опитування експертів; 6) спростування критичних зауважень опонентів; 7) вияв та врахування джерел можливих помилок; 8) порівняння з думкою найбільш компетентного експерта.
Прогнозування, поряд з плануванням, програмуванням, проектуванням, є формою конкретизації наукового передбачення; воно не допускає директивного вирішення проблем сучасного і майбутнього. Прогностичний підхід ставить завдання: виявити можливі або бажані варіанти розвитку об'єкта для наступної оптимізації планів, програм, проектів. Сучасне прогнозування здійснює побудову поля, шкали, спектру можливостей і запроваджує розподіл на ньому функції вірогідності при пошуковому (розвідувальному) прогнозі, або оцінної функції при нормативному прогнозі.
Прогноз (висловлювання про майбутній розвиток об'єкта в певний проміжок часу) дає можливість виявити всі можливі варіанти розвитку і розв'язання тих чи інших проблем майбутнього, його взаємовиключаючі варіанти, стихійні і свідомі процеси, визначити їхні часові і просторові параметри.
Соціальне прогнозування здійснюється на трьох рівнях. Найвищий масштабний рівень — це суспільство в цілому, середній — певна територіальна спільність чи регіон і нижчий — окремий колектив. Найвищим часовим рівнем прогнозування вважається довгострокове прогнозування, яке розглядає соціальні процеси на тривалий період — 15—20 років і вирішує питання на рівні державної політики. Середній часовий рівень — 10—15 років аналізує можливість розв'язання стратегічних завдань, які дають орієнтовну відповідь на запитання, що можна зробити. Найнижчий — вирішує оперативні завдання, які належить здійснити в найближчий період.
Питання для самоконтролю:
Чому соціологія виникла тільки в ХІХ ст.?
Навіщо людині потрібно знати механізми розвитку суспільства?
Що раніше виникло соціальна спільнота чи соціальний інститут?
Чому соціологія звертає увагу на релігію і сім’ю?
Чи можна розпочати дослідження без програми?
Від чого залежить вибір методів збору соціологічної інформації?
ТЕМА 2.
ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ СОЦІОЛОГІЇ
План
2.1.Розвиток соціології в період з давніх часів до ХІХ ст.
2.2.Розвиток соціології в кінці ХІХ- ХХ ст.
2.3. Розвиток соціологічної думки в Україні
Ключові поняття і терміни :
Ідеальна держава, монархія, демократія , лібералізм, позитивізм, натуралізм, еволюція.
2.1. Розвиток соціології в період з давніх часів до ХІХ ст.
Для соціології процеси становлення і розвитку суспільства та соціального знання є надзвичайно важливим об’єктом для дослідження з точки зору утворення нових форм соціальних спільнот, класів, соціальних інститутів, організацій і установ. Вивчення історичного розвитку суспільства надає змогу проаналізувати систему соціальних відносин та взаємодій, простежити формування нових цінностей, ціннісних орієнтацій, потреб і інтересів суспільства в цілому.
Антична історія Греції і Риму надає багатий матеріал для розвитку соціологічної науки. Погляди на суспільство має філософська спадщина Демокріта, Платона, Аристотеля та багатьох інших античних авторів.
Демокріт (5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ вважав, що суспільство виникає в лоні природи, причому люди, спостерігаючи за природою и переймаючи спосіб життя тваринного світу, прийшли до культурного життя. Так, наприклад, у павуків люди навчилися ткати, у ластівок - будувати житло, у лебедів, солов’їв – співати і таке інше. Оскільки люди жили певними спільнотами в різних місцях землі, то й мови в них були різні, від цих об’єднань виникли всі народи. Індивід повинен підкорятися державі, раб - пану, а суспільство мало узгоджуватися з природою , з якої воно вийшло. Найкраща держава – демократія, бо вона забезпечує вибір найдостойніших для сумлінного виконання державних обов’язків.
Платон ( 5-4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ розглянув соціально-політичні проблеми в творах «Політик», «Держава», «Закони». На його думку, держава і закони необхідні, оскільки більшість людей не спроможні керувати своїми пристрастями і бажаннями, тобто не здатні досягти досконалості.
Правильні форми держави - монархія і аристократія, якщо вони законні, а їх діяльність спрямована на досягнення блага і злагоди.
Неправильні форми держави:
тімократія (панування честолюбців, що прагнуть до збагачення, займаються здирництвом та корупцією);
олігархія (панування купки багатіїв-марнотратників, злодіїв, що не займаються своєю справою);
демократія – влада більшості, яка може бути законною і незаконною ( коли демос захоплює владу шляхом насильства);
тиранія – влада одного над усіма, яка приходить на зміну виродженої демократії.
Платон пропонує модель політичного устрою – «ідеальну державу», яка здатна реалізувати головний принцип життя – справедливість і благо. В ідеальній державі повинні, за думкою філософа, жити три верстви населення, які не повинні втручатися в справи один одного:
В ідеальній державі немає місця приватній власності, держава повинна втручатися в регулювання шлюбних відносин, оскільки діти беруться на виховання державою і, як і жінки, є спільними для членів суспільства.
Арістотель (4 ст. до н.е.) – давньогрецький філософ, який вважав, що сенс життя людини – досягнення вищого блага через діяльність, доброчесність. Ці проблеми розглядаються в його етичному вченні ( «Етика Нікомаха», «Етика Евдема», «Велика етика»).
Філософ виділяє два види доброчесності (арете):
Уявлення про державу:
держава виникає природно, як і всі живі організми;
лише в державі людина стає повноцінною;
людина, яка живе поза держави є недорозвиненою в моральному плані істотою;
усім громадянам держава забезпечує справедливість, оскільки регулює норми політичного спілкування;
правильні форми державного правління, що забезпечують загальне благо і користь – це монархія (царська влада), аристократія (влада небагатьох), політія ( правління більшості);
неправильні форми державного правління – тиранія, олігархія (влада, що піклується про вигоди заможних громадян), демократія (вигода неімущих);
панування і підкорення необхідні і корисні, одним призначено підкорятися, іншим – володарювати.
Арістотель виділяє три способи життя:
Соціологічні погляди середньовіччя. Період середніх віків дуже бідний на матеріали, пов’язані із соціальними дослідженнями. Схоластика і теологія гальмували на віки розвиток наукового знання, яке було під патронатом богослов’я.
Августин Блаженний ( 4-5 ст.) –найвідоміша праця «Про град божий», в якій виділяються головні етапи розвитку суспільства, що символізують шість днів творення Богом світу:
В історії діють два першопочатки: суспільство земне і суспільство небесне, тобто одні люди живуть за людськими стандартами, другі – у відповідності з божественними. Людина, маючи свободу волі, сама обирає , до якого суспільства вона увійде.
В 15-16 ст. в період розвитку ідей Відродження виникають концепції утопічного соціалізму, основоположниками яких були Т.Мор ( твір «Утопія») і Т. Кампанелла ( твір «Місто Сонця»).
Суть утопічних теорій:
Важливою особливістю є відсунення питань, пов’язаних з свободою особистості, індивідуальністю людини, вороже ставлення до приватної власності, що привело до критики утопічних ідей багатьма видатними теоретиками.
Погляди на суспільство в період Нового часу (ХVП -поч. ХІХ ст.) Досить поширеними в цей період стали теорії «природного права» і «суспільного договору» Т.Гоббса і Д. Локка. Основні ідеї цих теорій:
В подальшому ці ідеї були розвинуті Ш. Монтеск’є і Ж. Руссо та іншими. Наприкінці ХVШ ст. суспільна думка розвивалася в трьох головних напрямках: консерватизм, лібералізм, утопічний соціалізм. Ж. Руссо0 як автор вчення про походження соціальної нерівності, виділив шість видів відчуження людини, які існують і діють в суспільстві:
- політичне ( відчуження правлячих осіб від підданих і потреб держави);
- соціально-економічне (нерівність у власності, що породжує зло);
- моральне (намагаючись жити «краще», люди приходять до морального зубожіння);
- психологічне (в міру розвитку суспільства людьми оволодіває почуття самотності);
- загально-культурне (фальш у мистецтві, науці і стосунках між людьми)
Наприкінці ХVШ- початку ХІХ ст. суспільна думка розвивалася в трьох основних напрямках: лібералізм, консерватизм і утопічний соціалізм.
Лібералізм – А. Сміт, І. Бентам, Д. Мілль та ін. пропагували ідеї просвітництва, буржуазного індивідуалізму, підприємництва, свободи особистості, ділової ініціативи. Лібералізм заклав основи для створення теорії соціальної дії, соціального обміну, функціоналізму.
Консерватизм – Е. Берк, Л. Бональд, Ж. Местр та ін. не сприймали наслідки Великої французької революції як позитивні, пропагували монархічні порядки, які мають традиції і зміцнюють суспільство загалом, критично ставилися до буржуазного ладу, який зламував усталені станові основи суспільства, критикували ідеї Просвітництва.
Утопічний соціалізм – А. Сен-Сімон, якого називають «хрещеним батьком» соціології, висловив ряд глибоких ідей щодо природи суспільного устрою, вважаючи, що ідеалом його є стан, коли «влада над людьми» поступиться місцем «владі над речами». Сен-Сімон, як прибічник позитивізму, висловив такі положення стосовно науки про людину і суспільство:
Соціологічна концепція О. Конта. Огюст Конт (1798-1857) вперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук (від математики до соціології за двома критеріями: абстрактність-конкретність – абстрактні розглядають закони певних груп явищ, а конкретні застосовують закони до певних явищ, та розподіл наук на 6 абстрактних теоретичних дисциплін – лінійна система класифікації: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія, соціологія. Використовував термін “соціальна фізика”, але потім, коли це ім’я почали застосовувати до демографії, застосував термін «соціологія». Відокремлення наук від метафізики та теології – головна ідея позитивізму Конта. Термін “позитивний” О. Конт вживає у п’яти значеннях:
1)реальний – протилежність химерному;
2)корисний – протилежність непотрібу;
3)визначений – протилежність амбівалентному;
4)точний – протилежність неточному;
5)”+” в противагу “-“
Предмет соціології – первинна реальність – суспільство в своїх цілісності та взаємозв’язку, таке, яким воно сприймається почуттями та спостереженнями. Методи соціології, за О. Контом: – спостереження, експеримент ( спостереження за розвитком явищ під впливом спеціально створених для того умов; опосередкований експеримент – вивчення патологічних відхилень, девіацій в суспільстві) порівняння, співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів, історичне порівняння різних послідовних станів.
В процесі досліджень необхідно розрізняти вивчення умов існування суспільства, явищ суспільного порядку (соціальна статика) і закони розвитку суспільства та його зміни (соціальна динаміка).
Натуралістична соціологія ХІХ ст. Прихильники натуралістичного підходу в дослідженні суспільства ототожнювали суспільні процеси з природними і розглядали їх з позицій еволюційної теорії. В натуралізмі виникли наступні школи:
Соціологічна концепція Г. Спенсера. Герберт Спенсер, як продовжувач справи О.Конта, центральним поняттям висуває поняття еволюції. Визнавав аналогію між суспільством і живим організмом, вважаючи, що розподіл функцій між органами –спільна риса як суспільства, так і живого організму. Джерелом класових відмінностей Спенсер вважав завоювання, де переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами чи кріпаками. Соціолог сформулював принцип «рівної свободи»:
1) індивіди користуються свободою в такому обсязі, який узгоджується з рівною свободою інших індивідів;
2) держава – вільна організація, що охороняє вільних індивідів;
3)головне завдання держави - здійснення правосуддя і забезпечення дотримання закону рівної свободи
є організмом”.
Аналогії та відмінності між суспільством і живим організмом:
1)Як і біологічний організм, суспільство росте, збільшується в об’ємі, з маленьких держав виростають великі імперії;
2)По мірі росту суспільства його структура ускладнюється, так само й структура організму;
3)по мірі росту суспільства відбувається диференціація його структур та функцій.
Соціологічна система Е.Дюркгейма (1858-1917) спирається на соціальні факти і вивчає їх статистично. Соціальні факти – колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головне в людському суспільстві, що цементує та збирає його докупи, є соціальна солідарність, а сила, що створює суспільне ціле – розподіл праці. Солідарність походить з колективної свідомості – сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства. Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну. Символом обміну виступає угода, коли два індивіди беруть на себе взаємні зобов’язання, і з цього виходить співпраця та кооперація. Механічна та органічна солідарність.
Соціологія у Е. Дюркгейма – не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Концепція розподілу праці – та сила, що об’єднує людей у суспільстві. Завдяки розподілу праці реалізується принцип солідарності. В залежності від якості та рівня тої солідарності він виводить концепцію розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Та солідарність, що об’єднує людей в суспільстві – органічна, грунтована на спеціалізації та розподілі праці. Механічна солідарність поглинає індивіда. Проблема нормального та патологічного. Вивів поняття аномія – це такий стан суспільства, за яким значна частина громадян, знаючи про існування обов’язкових для них норм, ставиться до них негативно або байдуже.
Велику увагу приділив проблемі самогубства. Виділив типи самогубств:
1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом);
2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда);
3)анемічний – коли відбувається криза в суспільстві;
4)фаталістичний – коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом.
Соціологічні погляди М. Вебера. Макс Вебер – фундатор “розуміючої” соціології та теорії соціальної дії. Ввів в соціологію поняття “ідеальний тип”, який розглядає не як тип пізнання, а засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип, за Вебером, дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни. Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс. Тому дії людини набувають характер соціальної дії, і в ній присутні 2 моменти: об’єктивний – орієнтація на інших, і суб’єктивний. Соціальна дія – дія, суб’єктивний сенс якої відноситься до поведінки інших людей. Зрозуміти сенс дії – зрозуміти діючу людину, хоча в діяльності людина не завжди усвідомлює мету.
Чотири типи діяльності :
1)цілераціональна дія через очікування певної поведінки, критерієм цієї діяльності є успіх;
2)ціннісно-раціональна, заснована на вірі в цінності самої дії, незалежна від успіху;
3) афектна – заснована на емоційному стані суб’єкта, що діє;
4)традиційна – заснована на звичках.
Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленого сенсу. Понад усе ставиться індивід, а причина розвитку суспільства – культурні цінності, віра в інтелігенцію. Тільки індивід формує мотиви, цілі, інтереси та свідомість. Соціальна статистика та пошук мотивів – взаємодоповнюючі частини соціологічного дослідження. Ідеї Вебера – підвалини сучасної соціології.
Розвиток соціологічної думки в США. В Америці у ХІХ ст. були зроблені перші спроби виявити громадську думку методами опитування. Вибори конгресу, президента, адміністрації штатів та місцевої влади вимагали знання розстановки політичних сил, настроїв і вподобань. У 1851 р. в штаті Міссісіпі було проведено дослідження громадської думки в 17 округах і опитано 800 чол.. На початку 80-х рр. газета «Бостон-глоуб» розробила систему прогнозування результатів голосування на основі вибірки житлових районів, принципи якої використовуються і сучасними ЗМІ. В ХХ ст. в США розвинулися наступні напрямки розвитку соціології:
1)інтегральний напрямок (П. Сорокін) - розробка шляхів і методів соціального розвитку, соціальної нерівності, соціальної структури суспільства, соціокультурної динаміки;
2) біхевіоризм ( Д. Уотсон)- розгляд поведінки людини за схемою «стимул» - реакція, зміною стимулів можна управляти поведінкою людей в суспільстві;
3) Чикагська школа (Р. Парк, У.Томас) – органічне поєднання емпіричних досліджень з теоретичними узагальненнями.
2.3. Розвиток соціологічної думки в Україні
Перші протосоціологічні ідеї можна простежити в ХІ ст. в «Руській правді» Ярослава Мудрого, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, в ХП ст.- «Повчання дітям» В. Мономаха та «Печерському патерику», «Повісті минулих літ».
Протосоціологія охоплює такі хронологічні періоди:
1) епоха становлення, розвитку та розпаду Київської Русі (праісторія, Київська держава, княжа доба, литовсько-польський період –V- кінець ХV ст.);
2) козацька доба ( від початку козацтва до зруйнування Січі – кінець ХV-третя чверть ХVІІІ ст.);
3) доба відродження України (кінець ХVІІІ- сер. ХІХ ст.).
С.Оріховський ( ХV1 ст.) – обгрунтував положення, за яким державна влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які слухаються короля добровільно. Природне право важливіше від законів, які регулюють відносини в суспільстві. Взаємна допомога зближує людей і приводить до виникнення держави, яка гарантує право на існування кожному індивіду.
Г. Сковорода (ХVІІІ ст.)- вважав, що найважливіша наука – це та, що вивчає умови та способи забезпечення щасливого життя та щастя людини. Сковорода вивів принцип «нерівної рівності», за яким люди нерівні за обдарованістю, покликанням, що пов’язане з природним походженням.
Українська соціологічна думка ХІХ- поч. ХХ ст.
|
Представник |
Провідна соціологічна ідея |
|
С. Подолинський (1850-1891) |
Суспільне життя відбувається за законом боротьби за існування, аналіз соціального становища різних груп людей, соціальної мобільності і розшарування. |
|
М. Драгоманов (1841-1895) |
Запровадження політичних свобод, демократизації, рівні права всіх націй |
|
В. Антонович (1834-1908) |
Вивчення соціальної структури, психосоціальні типи, поведінка натовпу, чинники соціального розвитку |
|
М. Грушевський (1866-1934) |
Виникнення і розвиток української та російської народності, становлення державності в Україні та Росії |
|
В. Липинський (1882-1931) |
Солідарність між усіма мешканцями України, компроміс між усіма верствами на основі української державності |
|
Д. Дорошенко (1882-1951) |
Провідна верства в державі - аристократія, створення демократичної буржуазної республіки |
Питання для самоконтролю:
Чим соціологічна думка стародавніх греків відрізнялася від сучасних поглядів?
Чи погоджуєтесь ви з Платоном, що сім’я не потрібна суспільству?
Які нові ідеї про розвиток суспільства висунули представники середніх віків?
Як вплинув натуралізм на розвиток соціології ХІХ ст. ?
ТЕМА 3.
СУСПІЛЬСТВО ЯК СОЦІАЛЬНА СИСТЕМА, ЙОГО СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА, ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРАТИФІКАЦІЇ
План
3.1. Соціальна структура та її основні елементи
3.2. Теорія стратифікації суспільства
3.3. Теорія соціальної мобільності
Ключові поняття і терміни :
Соціальна структура, соціально-класова структура, соціально-етнічна структура, соціально-поселенська структура, соціально-демографічна структура, стратифікація, статус, соціальна мобільність.
3.1. Соціальна структура суспільства та її основні елементи. До 60-х років в колишньому СРСР структуру суспільства практично не вивчали, хоча в середині 30-х років була створена спеціальна офіційна доктрина: радянське суспільство складається з двох класів – робітники та селяни, та одного прошарку – інтелігенції. Основні її вади: концепція різко звужувала критерії диференціації людей відносно їх приналежності до різних соціальних груп, було викривлено уявлення про критерії соціальної мобільності, концепція відображала утопічні уявлення про міжгрупові відносини. Проявились серйозні суперечки між елементами цієї системи, двома основними елементами – соціальними інститутами та системою класів, шарів та функціональних одиниць цих груп.
Соціальна структура – це структура соціальних груп та інститутів, що взаємопов’язуються та взаємодіють. Характеризується сукупністю соціальних класів (класи, трудові колективи, групи, шари, сукупність соціальних, демографічних, професійних, кваліфікаційних, територіальних, етнічних спільнот), що пов’язані відносно стійкими зв’язками між собою. Соціальна структура складається з великої кількості соціальних груп.
Соціальна група – це сукупність людей, що мають спільні соціальні ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці.
Виділяються два основних елементи соціальної структури:
1)соціальні інститути;
2)система класів, верств, професійних та інших груп
Соціально-класова структура суспільства
Класи – це великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у певній системі суспільного виробництва, за їхніми відношеннями до засобів виробництва, за роллю у суспільній організації праці, за способами отримання тієї частини суспільного багатства, що знаходиться в їхньому володінні. Основні класи: робітничий клас ( 2/3 населення, селянство (5-20% населення), інтелігенція ( до 20% населення). Елементом соціальної структури суспільства є соціальні верстви. Соціальні верстви створюють внутрішню структуру класів та великих соціальних груп. Це сукупність індивідів, що зайняті соціально та економічно рівноцінними видами праці, і відповідно отримують рівне матеріальне та моральне відшкодування. Більш дрібне ділення соціальної структури виділяє малі соціальні групи – нечисленні за складом, члени яких об’єднані суспільною діяльністю, знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні одне з одним, і це є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особистісних групових цінностей та норм поведінки. Мінімальний розмір малої соціальної групи – 2 людини, максимальний – кілька десятків людей. В кожному суспільстві у зв’язку з розхитуванням нормативно-ціннісних систем та під час економічних зрушень з’являються проміжні групи, люди-маргінали, що перебувають на «дні» суспільства і не відносяться до жодної соціальної групи.
Маргіналізація – це втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.
Соціально-демографічна структура суспільства - це результат накладення демографічних структур на соціальні. Статистичними параметрами є народжуваність, смертність, шлюбність, розлучення, міграційний обмін населення, співвідношення корінного і некорінного населення, старіння населення, якість трудових ресурсів тощо.
Соціально-територіальна структура суспільства розглядається як взаємодія двох основних верств суспільства – соціально-класової та територіальної. Одиницями соціально-класової є суспільні класи та соціальні верстви, а територіальної – спільноти різного типу. Під соціально-територіальною структурою суспільства розуміється сукупність усталених спільнот людей, що формується на основі соціальної неоднорідності умов життєдіяльності різних територіальних, адміністративних, соціальних утворень, а також відносин між цими спільнотами. Досліджується населення сел, міст, мегаполісів, агломерацій ( процеси урбанізації, рівень життя, освіти, репродуктивність населення, зайнятість і рівень безробіття, екологія тощо).
Соціально-етнічна структура суспільства досліджує національні групи, їхнє розселення, особливості побуту, культури, здійснює порівняльний аналіз соціального складу, поселенської структури, рівня життя, освіти, зайнятості, міграційних рухів різних національних груп.
3.2.Теорія соціальної стратифікації. Була створена на початку 40-х років Т. Парсонсом, Р. Мертоном, К. Девісом та іншими. Це передусім процес, що безперервно триває у суспільстві і, звичайно, наявність результатів процесу. Процес соціального відтворення, в результаті якого верстви, групи і класи є нерівними одне одному та групуються ієрархічно, розташовані страти з різним рівнем престижу, власності та влади. Тобто це не просто нерівне становище, а природна нерівність.
Існують відокремлені та закриті суспільства. У тих суспільствах, де є змога переміщуватися вверх по вертикалі, вид суспільства є відкритим ( індустріальне, постіндустріальне, демократичне суспільство), якщо нема – закритим ( рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство). Суспільство, де переважає середній клас – нормальне, у нас – протилежна ситуація. Американська модель: вищий-вищий клас – начальники, вищий клас – погані начальники, вищий-середній – клерки тощо, середній-середній, нижчий-середній, нижчий-нижчий. Виділяються економічна, політична, професійна, релігійна та інші види стратифікації.
Критерії соціальної стратифікації за поглядами європейських і американських соціологів
|
Представники світової соціології |
Критерії стратифікації |
|
Німецький соціолог Р. Дарендорф |
|
|
Американський соціолог Б. Барбер |
|
|
Французький соціолог А.Турен |
Доступ до інформації, який веде до влади або відсторонює від неї |
|
Американський соціолог У. Уотсон |
|
В західноєвропейській соціології існують основні критерії стратифікації:
3.3. Теорія соціальної мобільності. Поняття соціальної мобільності було введено у 1927 р. П. Сорокіним. Люди знаходяться в постійнім русі, а суспільство – у розвитку. Сукупність соціальних переміщень людей у суспільстві, тобто змін їхнього статусу, називається соціальною мобільністю. Між підняттям та зниженням існує асиметрія: тяжіння до підняття по соціальній драбині, тобто підняття – добровільне, як правило, а зниження – примусове. Об’ективні обставини, які зумовлюють соціальну мобільність:
структурні зрушення в економіці;
зміни в характері і змісті суспільного розподілу праці і відносин власності;
послаблення закріпленості груп працівників за соціально і економічно нерівноцінними видами діяльності.
Два основних види:
міжпоколінна та внутрішньопоколінна (соціальна кар’єра). Міжпоколінна – довготерміновий процес , внутріпоколінна – короткотерміновий процес.
Два типи:
1)Вертикальна мобільність – переміщення з однієї страти до іншої, буває спрямованою вгору і вниз.
2)Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи до іншої, що знаходиться на тому ж рівні. Різновид горизонтальної – географічна мобільність (переїзд). Якщо до зміни місця додається зміна статусу, виходить міграція.
Велику роль в соціальній стратифікації і мобільності суспільства відіграє соціальний статус особистості - це становище індивіда в суспільстві відповідно до його віку, статі, походження, освіти, власності, сімейного стану тощо.
Види статусів:
Соціально-класова структура має унікальні специфічні риси і підпадає під постійні зміни і трансформації.
Питання для самоконтролю:
ТЕМА 4.
СОЦІОЛОГІЇ СІМ’Ї І МОЛОДІ
План
4.1.Сім’я як мала соціальна група і соціальний інститут
4.2.Соціальні функції сім’ї
4.3.Історичні типи і форми сімейно-шлюбних відносин
4.4. Сутність соціології молоді, основні категорії, поняття, розробка молодіжних проблем у вітчизняній соціології
Ключові поняття і терміни :
Сім’я, шлюб, шлюбний контракт, моногамія, полігамія, матріархат, патріархат, егалітарна сім’я, ендогамія, екзогамія.
4.1. Сім’я як мала соціальна група і соціальний інститут
Соціологія сім’ї – галузь соціології, що вивчає формування, розвиток та функціонування родини та шлюбних, сімейних відносин.
Об’єкт дослідження – шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя.
Предмет дослідження включає до себе широке коло питань:
Основні соціологічні підходи до вивчення сім’ї:
інтеракціоністський – взаємодія членів сім’ї;
інституціональний – аналіз сімейно-шлюбних відносин;
структурно-функціональний – аналіз сім’ї як системи;
еволюційний – єдина система підходів;
ситуаційний – цінності сім’ї
Основні ознаки сім’ї, які спільні для членів спільноти
Шлюб – це історично зумовлена, усталена, санкціонована форма відносин між чоловіком та жінкою, що встановлює їхні права та обов’язки відносно одне одного та дітей.
Сім’я вивчається та розглядається з двох поглядів:
1) як соціальний інститут, що характеризується сукупністю соціальних норм, санкцій та зразків поведінки;
2) як мала соціальна група, заснована на шлюбі чи кровній спорідненості, члени якої об’єднані спільним побутом, взаємною моральною відповідальністю, взаємодопомогою.
4.2. Соціальні функції сім’ї
Функція сім’ї – спосіб проявлення активності, життєдіяльності сім’ї та її членів.
1)Репродуктивна полягає у біологічному відтворенні суспільства та задоволення потреби в дітях.
2)Виховна функція полягає у соціалізації молодого покоління, задоволення потреби у батьківстві, контакті з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях. 3)Економічно-побутова полягає в можливості підтримувати фізичне здоров’я членів суспільства, економічно утримувати неповнолітніх та недієздатних членів родини, приглядати за дітьми, надавати та отримувати господарчо-побутові послуги між членами родини.
4)Функція первинного соціального контролю – моральна регламентація поведінки членів родини, моральна відповідальність та зобов’язаність між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми тощо.
5)Духовно-емоційна сприяє взаємному духовному збагаченню, надає психологічний захист членам родини, емоційну підтримку.
6)Дозвільна – раціональна організація дозвілля.
7)Сексуальна функція – суспільне значення цієї функції полягає у реалізації сексуального контролю за особистістю, а індивідуальне – у задоволенні особистих сексуальних потреб.
Планування сім’ї як соціальна проблема. Планування сім’ї розглядається з боку діяльності, спрямованої на обмеження дітонародження, або, за аналогією з державними установами, контроль дітонародження. Планування сім’ї та сімейну організацію охорони здоров’я визначають як ті види діяльності, що мають на меті допомогу окремим особам або подружжям досягти результатів в уникненні небажаної вагітності, народити бажаних дітей, регулювати інтервали між вагітностями, контролювати вибір часу дітонародження в залежності від віку батьків, визначати число дітей у сім’ї. Включає в себе: види обслуговування, що уможливлюють цю практику. Це санітарна просвіта та консультації з питань планування сім’ї, забезпечення контрацептивами, лікування безпліддя, просвіта з питань шлюбу та сім’ї, організація відповідних служб та заходів: генетичних консультацій, досліджень тощо. За теорією Мальтуса, є два способи скорочення кількості людства:
1)розумна контрацепція;
2)війни, голод, пошесті.
Мальтузіанство стверджує, що нормальній людині притаманно самій обмежувати дітонародження.
Існують фактори вибору шлюбного партнера:
1)просторова близькість;
2)уявлення про ідеального партнера;
3)приклад власних батьків;
4)прагнення особистості до самоствердження;
5)прагнення пошуку партнера, що схожий або протилежний за психічними та соціальними якостями.
Причини виникнення конфлікту у сім’ї. Конфлікт – це приховане або явне зіткнення конкуруючих сторін. Він може виникнути у кооперації, конкуренції і в будь-якій соціальній групі. Змагання переростає у зіткнення, коли конкуренти намагаються завадити або усунути одне одного з боротьби за посідання дефіцитних благ.
Фактори, які обумовлюють основні мотиви розлучень
|
Соціально-економічні фактори |
Соціально-психологічні фактори |
Соціально-біологічні фактори |
|
-незадоволеність житлом і побутом; -матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу; -засудження (позбавлення волі) одного з членів сім’ї; -часті відрядження одного з членів сім’ї |
-відмінності в потребах, інтересах, цілях; -несхожість характерів; -втручання третіх осіб; -скупість,грубість, сварливість; -необгрунтовані ревнощі; -нова любов або зрада |
- пияцтво або алкоголізм подружжя; -хвороби; -дійсна або уявна сексуальна несумісність; -неможливість або небажання мати дітей; -велика різниця у віці |
4.3. Історичні типи і форми сімейно-шлюбних відносин
Протягом розвитку людства сформувалися наступні форми сімейних відносин:
Розподіляється на полігінію (чоловік має декілька дружин) і
поліандрію (жінка має декілька чоловіків);
Історичні типи сімейних відносин:
матріархат (жінка - глава роду і сім’ї), патріархат (чоловік - глава сім’ї), егалітарна сім’я (жінка і чоловік мають рівні права в сім’ї).
Типи сім’ї :
розширена – сім’я, яка складається з двох і більше поколінь родичів, які проживають в одному будинку або близько один від одного;
повна – сім’я, в якій є обидва члени подружжя;
неповна – сім’я, в якій є тільки один з членів подружжя;
нуклеарна (проста) – сім’я, яка складається з матері, батька та їхніх дітей, що знаходяться на батьківському утриманні.
За вибором шлюбного партнера виділяються форми сім’ї:
4.4. Сутність соціології молоді, основні категорії, поняття, розробка молодіжних проблем у вітчизняній соціології
Проблема дослідження молоді є важливою в системі соціологічних досліджень, бо саме становище молоді є головним показником розвитку суспільства.
Соціологія молоді – галузь, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації.
Предмет соціології молоді:
вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності в суспільстві;
опис стану та динаміки ціннісних орієнтацій молоді;
вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних і естетичних інтересів і позицій;
вивчення факторів, які впливають на формування свідомості та поведінки різних груп молоді:
дослідження механізмів взаємодій поколінь, соціалізації і виховання молодого покоління.
В соціологічних дослідженнях молодіжних проблем використовуються такі поняття і категорії, як становлення молоді, вибір професії, професійне самовизначення, професійна мобільність, потреби, поведінка, діяльність, соціальний портрет молоді та інші.
Основні напрями дослідження молодіжних проблем: праця, навчання, сім’я, неформальні організації, дозвілля.
Розробка молодіжних проблем у вітчизняній соціології пройшла наступні етапи:
Питання для самоконтролю:
Чому людина прагне створити сім’ю?
Яка трансформація пройшла в сімейному інституті протягом століть?
Які функції сім’ї можуть бути відсутніми?
Чим «громадянський» шлюб відрізняється від юридично закріпленого?
Що впливає на стабільність сім’ї?
Які проблеми молоді стикаються з проблемами сім’ї?
ТЕМА 5.
СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ
План
5.1. Конфлікт як соціальне явище
5.2. Умови виникнення конфліктів
5.3. Соціальні конфлікти в різних суспільних системах та їх попередження та розв’язання
5.4. Представники сучасної конфліктології (Л.Козер, Т. Парсонс та ін.)
Ключові поняття і терміни :
соціальний конфлікт, конфліктанти, інцидент, ескалація, компроміс, співробітництво, пристосування, домінування, третейський розгляд, посередництво.
5.1. Конфлікт як соціальне явище
Соціологія конфлікту поступово сформувалася наприкінці ХХ ст. і науково- практичний інтерес галузі зосереджений на таких проблемах:
сутність конфлікту, з’ясування джерел природи і ступеня конфліктності суспільства;
специфіка власне соціологічного підходу до аналізу конфліктів;
мотивація конфлікту;
взаємозв’язок конфліктів на макро- та мікрорівнях;
управління конфліктами.
Соціологія конфлікту – галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.
Найчастіше конфлікт виявляє себе в соціальному середовищі, виступаючи як соціальний конфлікт.
Соціальний конфлікт – зіткнення інтересів двох чи більшої кількості індивідів, соціальних груп.
Гострота конфлікту – це ступінь зіткнення інтересів, глибина суперечностей учасників конфліктної взаємодії.
Тривалість конфлікту – часові виміри існування конфлікту.
Межі конфлікту - зовнішні структурно-динамічні кордони конфлікту: суб’єктні, просторові, часові.
До елементів конфлікту належать:
сторони, що конфліктують;
зона конфліктної взаємодії;
уявлення про ситуацію
причини і мотиви;
умови, за яких відбувається конфлікт;
дії (перешкоди, загарбання, утримання, нанесення шкоди, погрози, насильство та ін.
Конфліктна поведінка має певні принципи, стратегії, тактики. Серед головних принципів визначають:
-концентрацію сил;
-координацію сил;
-нанесення удару по слабких зонах суперника;
-економія сил та часу.
Тактика поведінки має практичну реалізацію:
1. фізичне насильство (винищення матеріальних цінностей, блокування чужої діяльності, наруга над особистістю, вбивство);
2. психологічне насильство ( образи, зневага, дискримінаційні заходи, негативна оцінка суперника, приниження, брутальність);
3. захоплення та утримання об’єкта конфлікту;
4. тиск ( накази, погрози, шантаж, компромат, ультиматуми);
5. демонстраційні дії (публічні висловлювання, скарги, суїцидальні спроби, голодування, пікетування );
6.санкціонування – вплив на опонента через збільшення робочого навантаження, зниження зарплати, накладання заборон, невиконання розпоряджень );
7. тактика коаліцій – створення союзів, розширення можливостей протидії;
8. фіксація власних позицій – використання фактів, логічних прийомів, для підтвердження позиції, містить критику, прохання, переконання, висування пропозицій);
9. дружелюбність – коректне спілкування, демонстрація готовності вирішувати проблему, надання необхідної інформації, допомоги, вибачення, заохочення);
5.2. Умови виникнення конфліктів
Для виникнення конфлікту необхідні конфліктна ситуація, що складається об’єктивно; суб’єкти конфлікту; привід для його розгортання.
Стадії соціального конфлікту:
Передконфліктна ситуація - формування умов для конфлікту;
Інцидент – перша сутичка конфліктантів;
Ескалація – дії та протидії сторін (безперервні та хвилеподібні)
Кульмінація – вибуховий акт, крайня точка ескалації;
Завершення конфлікту - через насильство, примирення, роз’єднання.
Післяконфліктна ситуація – конструктивна і деконструктивна.
Причини конфліктів:
Відмінність цілей, уявлень та цінностей;
Різноспрямованість ідеологічних засад ( боротьба за політичний, соціально-економічний розвиток держави за власність, по релігійним і соціокультурним питанням);
Суперечності між елементами соціальної структури (центр-периферія);
Соціально-психологічні та морально-етичні – незадоволення статусом в певному середовищі, відмінність у життєвому досвіді і поведінці.
Обмеженість ресурсів.
Типи конфліктів:
за структурою – горизонтальні і вертикальні;
за масштабами – локальні, регіональні, державні, глобальні;
за формою – відкриті і закриті;
за часом – короткочасні, тривалі, затяжні;
за сферою розгортання – соціально-економічні, політичні, етнічні, ідеологічні, релігійні, сімейні, військові, побутові та ін.;
за методом вирішення – конструктивні і деконструктивні;
за формою управління - керовані, некеровані, обмежено керовані;
за способом виникнення – стихійні, заплановані, спровоковані, ініціативні;
за складом конфліктуючих сторін – внутрішньо-особистісні, міжособистісні та групові, організаційні, міжгрупові, міждержавні.
Прості конфлікти можуть бути у формі:
бойкот - повна або часткова відмова від дій;
саботаж – одна з форм боротьби з використанням дезінформації, підриву авторитету суперника, знищення його матеріальних засобів;
переслідування – послаблення, компрометація суперника;
вербальна та фізична агресія – звинувачення, дискредитація, чутки, фізичне насильство, теракти, вбивства;
Складні конфлікти можуть бути у формі:
суспільний протест – публічна дія, незадоволення кимось або чимось;
бунт – заколот, повстання, заворушення;
соціальна революція - різкі радикальні якісні зміни, суттєві суспільно-політичні перетворення;
війна – тотальна боротьба між великими соціальними групами шляхом збройного насильства.
5.3. Соціальні конфлікти в різних суспільних системах та їх попередження і розв’язання
Попередження конфліктів – це організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами.
Головні напрямки щодо профілактики конфліктів:
створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та розв’язання неконфліктними засобами;
оптимізація організаційно-управлінських умов створення та функціонування організацій;
ліквідація соціально-психологічних причин конфліктів;
блокування особистісних чинників виникнення конфліктів;
Засоби вирішення конфлікту:
усунення причин конфлікту;
зміна вимог однієї з сторін;
боротьба до перемоги однієї з сторін;
консенсус – згода значної більшості учасників конфлікту;
Стратегія виходу з конфліктів має наступні різновиди:
суперництво – нав’язування іншій стороні кращого для себе рішення;
компроміс – часткові поступки, відмова від окремих вимог;
пристосування – вимушена або добровільна відмова від боротьби;
уникнення – спроба вийти з конфлікту за мінімальних втрат;
співробітництво – конструктивне обговорення проблеми, союзництво у вирішенні конфлікту.
Функції конфліктів
Позитивні:
інноваційна – сприяє розвитку суспільства через трансформацію сталих форм, руйнуванню нежиттєздатних структур;
інтегративна – об’єднання людей, виникнення інтересу до співпраці;
комунікативна – пошук компромісу, взаємопристосування;
зняття психологічної напруги;
сигналізування про осередки соціальної напруги.
Негативні:
дестабілізуюча – порушення єдності, стабільності в окремих сферах, спільнотах, колективах;
дезінтегруюча - послаблення соціальних зв’язків в суспільстві;
надлишково-витратна - під час конфлікту втрачається час, грошові засоби, здоров’я, психологічна напруга.
5.4. Представники сучасної конфліктології (Л.Козер, Т. Парсонс та ін.)
Вперше термін «соціологія конфлікту» застосував німецький соціолог Г. Зіммель, який вважав, що конфлікт – це універсальне явище, засіб розвитку суспільства, а безконфліктне суспільство недієздатне.
Т. Парсонс трактував конфлікт як соціальну аномалію, фактор, що дезорганізовує та дестабілізує життя. Тому головне завдання суспільства полягає в попередженні конфліктів і підтриманні безконфліктних відносин між його елементами.
Американський соціолог Л. Козер у праці «Функції соціального конфлікту» обґрунтував ідею позитивної функції соціального конфлікту, який є своєрідним клапаном системи, з допомогою якого суспільство пристосовується до нових умов. Він виділив внутрішні і зовнішні конфлікти, виокремлюючи в них соціально-позитивні і деконструктивні. Л. Козер трактував конфлікт як боротьбу за цінності і претензії на певний статус, владу і ресурси. Ця боротьба ведеться з ціллю нейтралізації, заподіяння шкоди або знищення суперника.
Німецький соціолог Р. Дарендорф створив теорію «конфліктної моделі суспільства» і розглядав конфлікт як всюдисущий, оскільки кожне суспільство спирається на примушенні одних його елементів іншими. Сам конфлікт у своєму розвитку долає три стадії:
Формування груп з власними інтересами та готовністю до самозахисту;
Організація груп в угрупування, усвідомлення ними власних інтересів;
Безпосереднє зіткнення соціальних груп, класів, націй, партій.
Американський соціолог К.-Е. Боулдінг у своїй праці «Конфлікт та захист: загальна теорія» розглядає конфлікт як несумісність власних позицій сторін та намагання випередити одна одну в своїх цілях.
Полеміка між представниками різних соціологічних теорій соціального конфлікту в 60-х рр. ХХ ст. привела до формування 2-х протилежних шкіл:
конфліктна школа;
«школа консенсусу».
Основні ідеї сучасних конфліктологічних концепцій:
Соціальне життя мотивоване інтересами, розходженнями в інтересах людей, соціальних груп, але це необов’язково повинно приводити до ворожості і напруги в суспільстві;
В ході розвитку суспільства і відповідно інтересів його груп може виникнути розходження між ними і існуючим порядком;
Ця незадоволеність і напруга викликає певні дії з боку влади, направленість дій залежить від типу суспільства ( придушення, блокування інтересів тощо);
В демократичних суспільствах вироблені механізми вирішення соціальних конфліктів шляхом переговорів, реформування суспільства, зміни правлячої еліти на виборах, під час парламентської боротьби та іншими цивілізованими методами. При цьому суспільство не порушується, а розвивається і удосконалюється.
Питання для самоконтролю:
Чим конфлікт в широкому значенні відрізняється від конфлікту в вузькому значенні?
Яким чином суспільство реагує на появу глобального конфлікту?
При якій умові конфлікти можуть мати позитивні функції, а при якій негативні?
Чи може суспільство прожити без конфліктів?
Про що свідчить поява конфлікту?
Які шляхи виходу з конфлікту є більш поширеними і чому?
Хто з соціологів вбачав позитивність від розгортання в суспільстві конфліктів?
Який конфлікт більш складний: міжособистісний чи міжгруповий?
Чи може регіональний конфлікт перерости в глобальний? Наведіть приклади.
ТЕМА 6.
ОСОБИСТІСТЬ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ
План
6.1.Поняття особистості
6.2.Суспільство і особистість
6.3. Соціальна структура особистості
Ключові поняття і терміни :
Особистість, індивід, людина, соціалізація, інтеріоризація, адаптація девіантна поведінка, потреби, інтереси, соціальний статус, соціальна роль
6.1. Поняття особистості
Соціологія особистості – галузь соціології, яка вивчає особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв’язків особи і соціальних спільнот. Отже, соціологія особистості вивчає три групи проблем:
безпосередньо особистість як соціальну систему, елемент різних соціальних спільнот;
особистість як об’єкт соціальних відносин, тобто, як суспільство впливає на особистість;
особистість як суб’єкт суспільних відносин, її активний зворотний вплив на суспільство.
Соціологія особистості оперує такими основними поняттями, як “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
Поняття “людина” вказує лише на якісну відмінність людини від тварини. І хоча людина походить від тварини і ніколи не позбудеться повністю властивостей, притаманних тварині, визначальним в її життєдіяльності є соціальне, формування якого обумовлено включенням людини в систему суспільних відносин, як елемент певних соціальних систем. Саме під їх впливом вона сама стає складною системою із своєрідною структурою, здійснюючи, водночас, зворотний вплив на соціальний світ.
Проте ці особливості характерні для кожної людини. Відтак, поняття “людина” нічого не говорить про соціально зумовлені відмінності між самими людьми. У зв’язку з цим у соціології використовують поняття “індивід”, під яким розуміють конкретну людину певного зросту, статі, маси, віку, освіти та інших предметних ознак. Найчастіше цим поняттям визначається людина просто як окремий представник якоїсь цілісності (біологічного роду або соціальної спільності, верстви населення тощо). Таким чином у суть поняття “індивід” не входять специфічні особливості реального життя і діяльності конкретної людини.
Навпаки, поняття “індивідуальність" визначає те особливе, специфічне, що відрізняє таку людину від всіх інших, включаючи природні і соціальні, тілесні і психічні, успадковані та здобуті властивості, соціально-побутові, соціально-економічні, соціально-правові, соціально-етнічні та інші ознаки суб’єкта. Виявляється індивідуальність окремої людини через рівень її здібностей, здатність освоювати світ і змінювати себе.
Поняття “особистість” відбиває конкретне вираження сутності тієї чи іншої людини, індивіда, інтеграцію в ньому соціально значущих рис і соціальних відносин суспільства.
Особистість – це стійкий комплекс якостей, що набуваються індивідом у певному суспільстві під впливом відповідної культури конкретних соціальних груп і спільнот, до яких людина належить і в життєдіяльність яких вона включена. Особистість – будь-яка людина, а не тільки видатна, талановита, тому що всі люди включені в суспільні відносини. Поняття “особистість” показує, як і в кожній людині індивідуально відображаються соціально-значущі риси і проявляється її суть як сукупність всіх суспільних відносин. Звичайно ж, особистість означає окрему людину, яка проявляє соціально-значущі риси індивідуальної життєдіяльності, творчості, уміння, здібності завдяки взаємодії з іншими людьми.
Соціологічний аналіз особистості включає до себе наступні принципи:
1) людина вивчається як елемент соціальної системи, представник соціальних спільнот, соціальних інститутів та організацій;
2) особистість як складна система, яка включає до себе численні соціальні якості;
3) особистість як об’єкт впливу з боку суспільства та його структур;
4) особистість як суб’єкт суспільних змін, діюча істота, творець соціальних спільнот і суспільного розвитку.
6.2. Суспільство і особистість
Головний мотиватор життєдіяльності людини – потреби. Вони відображають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу, від соціального середовища, необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної та соціальної природи. Виходячи з цього, всю практичну діяльність людей можна розглядати як форму задоволення потреб.
Розглядають два види потреб: природні та штучні. Природними є повсякденні потреби людини в сні, їжі, одязі, житлові тощо. Штучні чи соціальні, – потреби людини у праці, соціальній активності, духовній культурі та ін. Природні потреби є основою, на якій виникають, розвиваються і задовольняються потреби соціальні. Правда, в міру розвитку суспільства, набуття ним цивілізованих форм, природні потреби людини соціалізуються.
Діяльність індивіда спрямовується залежно від можливостей задоволення тієї чи іншої потреби. Тут уже проявляється інтерес особи. В понятті інтерес, по-перше, фіксується становище людини в суспільстві, по-друге, змістовна характеристика її залежності від діяльності інших людей, способи використання соціальних відносин (соціальних інститутів) для задоволення потреб. Тобто, інтерес органічно пов’язаний з потребами особистостей. Проте потреби спрямовані переважно на предмет задоволення, на сукупність потрібних для життя ресурсів. Інтерес же націлений на соціальні інституції, організації, норми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл благ, що забезпечують задоволення потреб.
Внутрішніми збудниками дії, які безпосередньо ситуаційно визначають поведінку людей, виступають мотиви. Мотиви класифікуються на матеріальні і духовні, домінуючі і другорядні (периферійні). Найпоширенішими мотивами людської діяльності виступають матеріальна зацікавленість, бажання зробити кар’єру, прагнення самореалізувати себе в творчості, почуття обов’язку, страх покарання тощо.
На характер діяльності людини впливають її ціннісні орієнтації – поділені особою соціальні цінності, що виступають метою життя і основними засобами їх досягнення. Ціннісні орієнтації відображають фундаментальні соціальні інтереси особистості і визначають стратегічну спрямованість її діяльності. Ціннісні орієнтації проявляються як життєва позиція індивіда, його світогляду, моральні принципи.
Нарешті варто привернути увагу до такої категорії як “установка особистості” – це соціально визначена схильність особистості чи соціальної групи до дії в конкретній ситуації. Це форма реагування на стимули зовнішнього середовища суб’єкта діяльності, задоволення його потреб.
Сукупність сталих ціннісних орієнтацій та установок особистостей є своєрідним фундаментом свідомості, який забезпечує стійкість особистості, спадкоємність певного типу поведінки і діяльності. У багатьох випадках саме вони визначають мотивацію вчинку, вибір мети і засобів її досягнення. Це означає, що особистість, виявляючи активність у певному середовищі, не механічно реагує на певні зовнішні стимули внаслідок своїх потреб, а пропускає нескінченно різноманітні факти через своєрідну шкалу оцінок.
Політичні, філософські, етичні переконання людини, глибока її прихильність, принципи поведінки діють на рівні як свідомості, так і підсвідомості. Внаслідок цього будь-якій людині доводиться постійно робити вибір між обов’язком і бажанням, між мотивами етичного і утилітарного порядку. Дуже часто цінності, до яких прагне людина, настільки важливі для неї, що вона спроможна заради них пожертвувати навіть життям.
Шляхи взаємодії людини і суспільства в сучасних умовах
|
Вимоги суспільства до розвитку особистості |
Властивості особистості, які цінуються суспільством |
|
Комунікативні властивості |
Здатність узгоджувати власні цілі діяльності із суспільними |
|
Комп’ютерна грамотність |
Відповідальність за власні вчинки та наслідки своєї діяльності |
|
Знання іноземних мов |
Здатність до аналізу та адекватної оцінки суспільних явищ |
|
Високий рівень фаховості |
Самокритичність, толерантність, гуманізм, взаємна довіра |
|
Компетентність, творчість, самодіяльність |
Загальний рівень культури, освіченість, духовність, повага до чужих цінностей, звичаїв, традицій |
6.3. Соціальна структура особистості
Духовна сила, розвиток особистості, її цілісність, надійність вимірюються саме за тим, настільки стійкі ціннісні орієнтації особистості. Якщо вони слабкі, особистість є інфантильною, схильна змінювати свою позицію від найменшої зміни зовнішніх обставин. Це виявляється у різних формах – від дрібних фактів “моральної нестійкості” до зради державних інтересів.
Існує типологія особистості, яка розглядає співвідношення соціальних і індивідуальних чинників в діяльності і поведінці людини:
Традиціоналісти орієнтовані переважно на цінності обов’язку, порядку, дисципліни, поваги до закону; вияв же таких якостей, як прагнення самореалізації, самостійність у цього типу досить низька.
У ідеалістів, навпаки, сильніше виявляються критичне ставлення до традиційних норм, незалежність, ігнорування авторитетів, установки на саморозвиток будь-якою ціною.
Фрустрований тип особистості має низьку самооцінку, відчуває пригніченість, відокремленість себе від течії життя.
Гедоністи орієнтовані передусім на одержання задоволення споживацьких бажань.
Соціальний тип особистості – це відображення того, як суспільство впливає на ціннісні орієнтації людини і через них – на її реальну поведінку.
В залежності від ціннісних орієнтацій в сучасній соціології виділяють кілька типів особистості:
Зокрема, психологічне відчуття безсилля і безпорадності, яке охопило значну частину наших співвітчизників – результат такого устрою суспільної системи, за якої окремій людині відведена роль “маленького гвинтика”. Неодноразово переконавшись у неможливості впливати на ситуацію, людина взагалі відмовляється від пошуку, у неї виробляється ефект “навченої безпосередності”. Рисами її характеру стають слухняність і відсутність будь-якої ініціативи, нездатність приймати самостійні рішення. Часто це не стільки особиста і соціальна ситуація людини, скільки сприйняття нею цієї ситуації. Людина сама уникає життєвих змін, аби не брати на себе відповідальності. З цим ефектом пов’язаний так званий “пролонгований інфантилізм” (тобто дитинство, яке затрималось). Він виявляється у бажанні перекласти відповідальність на іншого.
Зворотним боком цих комплексів є так звана “паразитична новація”. Це тип поведінки, заснований на прагненні “перехитрити державу і обдурити систему”, тобто досягти своїх цілей всупереч, а не завдяки системі.
Соціологія виходить з розуміння особистості як системи ясно інтегрованих в індивіді соціально значущих рис і соціальних відносин суспільства. Процес засвоєння індивідом елементів культури, соціальних норм і цінностей, на базі яких формуються соціально значущі риси особистості, називають соціалізацією.
Її результатом є досягнення людиною певного соціального статусу – позиції у суспільстві, пов’язаної з певними правами і обов’язками. Соціальний статус охоплює різноманітну характеристику становища індивіда: професія, характер праці, матеріальне становище, ділові зв’язки, релігійність тощо. Соціальний статус, у свою чергу, поділяють на приписаний, тобто одержаний людиною від народження (раса, вік, стать, національність), і досягнутий, тобто набутий зусиллями індивіда. Частіше такий статус пов’язаний з посадою на основному місці роботи.
Соціальний статус особистості загалом визначає характер її поведінки, або ту соціальну роль, яку вона виконує. Соціальна роль – це відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей в залежності від їх статусу або положення в суспільстві, системі міжособових відносин. Зрозуміло, що, оскільки людина інтегрована в різні соціальні спільноти, соціальні зв’язки, взаємодіє з різними соціальними інститутами, вона змушена виконувати різні ролі (батько, учений, політичний діяч, президент фан-клубу тощо). Але вони повинні відповідати її статусу і визнаним у суспільстві нормам.
Соціальні норми – це правила, що виражають вимогу суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством. Саме соціальні норми формують уявлення людей про необхідне і можливе, прийнятне і недопустиме, схвальне і осудливе.
Соціалізація триває від народження до старості і охоплює всі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому функціонувати як повноправному члену суспільства. Зміст соціалізації особистості охоплює засвоєння нею мови соціальної спільності; відповідних способів, методів мислення, властивих культурі особи; форм раціональності і почуттів, прийнятих особою норм, цінностей, традицій, звичаїв, зразків і методів діяльності тощо.
Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяльності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Освоюючи культуру, людина формує свої здібності, потреби, цінності. Тому нема соціалізації без індивідуалізації. Процес поєднання факторів, що характеризують умови соціального середовища, з факторами особистими, становить механізм соціалізації. Процес соціалізації складається з ряду етапів: первинна і вторинна соціалізація (засвоєння соціальних норм і цінностей дитиною, входження її в певну культуру і наступне засвоєння соціальних ролей, що відрізняють життєдіяльність дорослої людини). Виділяють і стадії соціалізації: дотрудова, трудова, післятрудова. Агентами первинної соціалізації є батьки, родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угруповувань. Агентами вторинної соціалізації виступають представники адміністрації навчальних закладів, підприємств, армії, церкви, ЗМІ та ін.
Виділяють дві моделі соціалізації: підкорення і інтересу. Моделі підкорення функціонують у спільнотах з досить високим рівнем регламентації. В межах дії цієї моделі суспільство з допомогою соціальних інститутів, цінностей і норм відбирає на ту або іншу роль людей, які володіють певними здібностями, рівнем підготовки, біопсихічними якостями, що відповідають соціальним вимогам. Потім соціальне середовище через зразок виконання соціальної ролі функціонально і соціокультурно передбачає, рекомендує особі стандартний набір моральних, трудових та інших якостей.
Модель інтересу характерна для суспільств, де торжествують ідеали лібералізму і демократизму, де функціонує механізм вибору особою соціальної ролі на основі наявності у неї потреб, інтересів, цінностей, розуміння інтелектуальних, фізіологічних і психічних можливостей, набутих нею звичок та уміння; механізм аналізу соціальних і активного оволодіння необхідними якостями; механізм самоконтролю – не лише з точки зору здійснення соціальної ролі, а й особистих інтересів.
Труднощі переходу в Україні від моделі підкорення до моделі інтересу зв’язані з небажанням елітних верств та державних структур відмовлятися від наявних у них раніше широких можливостей розпоряджень та соціального контролю і з неготовністю більшості людей до виявлення самостійності на грунті усвідомленого інтересу.
Процес соціалізації особистості має дві форми: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.
Соціальна адаптація – вид взаємодії особистості із соціальним середовищем, в ході якого відбувається погодження вимог та сподівань обох взаємодіючих сторін. Адаптація означає пристосування індивіду до ринкових функцій, соціальних норм, до соціальних спільностей, прошарків, верств, інститутів, організацій, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід погоджує самооцінки і свої претензії зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища.
Інтеріоризація – це процес формування внутрішньої структури людської психіки з допомогою усвоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища внаслідок соціальної діяльності, процес переведення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє “Я”.
Результатом інтеріоризації є індивідуальність особистості, неповторюваність її духовного світу, специфіка соціальної активності.
Соціальна активність особистості – системна соціальна якість, яка визначає розуміння, прийняття інтересів суспільства та певних спільностей, а також вміння реалізувати ці інтереси, активна діяльність самостійного суб’єкта. Дійсно, включаючись у суспільне життя, особистість зберігає свободу вибору – соціальних ролей, соціальних спільностей, цінностей, форм і видів діяльності. Інакше кажучи, особистість пристосовується до соціального середовища, заразом змінюючи його. Залежно від індивідуальних якостей особистості діапазон її “спротиву” впливу суспільства може бути дуже великим.
За причини духовного, економічного, політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною поведінкою.
Девіантна поведінка – це поведінка, що відхиляється від прийнятих в суспільстві ціннісно-нормативних стандартів, яка може проявлятися в різних формах.
Основні види девіантної поведінки
|
Види поведінки |
Форми прояву поведінки |
|
Конформізм |
Повне прийняття цілей суспільства і способів їх досягнення |
|
Інноваційна |
Визнання цілей суспільства, але намагання реалізувати їх нетрадиційними засобами (рекет, крадіжка, зловживання) |
|
Ритуалізм |
невизнання суспільних цілей і цінностей але дотримування прийнятих «правил гри», дія у відповідності до суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей |
|
Ескейпізм |
Відхід, втеча людини від соціальної дійсності, невизнання цілей і засобів їх досягнення в суспільстві (анархія, наркоманія, бродяжництво та ін.) |
|
Бунт, заколот |
Відкидання суспільних цінностей, цілей та засобів їх реалізації, активна протидія, прагнення замінити їх новими (тероризм, радикалізм та ін.) |
На відхилення поведінки людини можуть впливати наступні фактори: сім’я, друзі, сусіди, соціальне оточення, умови життя, спадкові патології у фізичному і психічному здоров’ї тощо.
Девіація може мати позитивні і негативні наслідки як для самої людини, так і для суспільства в цілому. Так, наприклад, позитивною девіацією є самопожертвування, надпрацездатність, героїзм, а негативною є тероризм, крадіжки, суїцид, цинізм.
Питання для самоконтролю:
В якому віці закінчується процес соціалізації людини?
В якому віці людина стає особистістю?
Які чинники впливають на формування особистості?
Як потреби і інтереси людини співвідносяться з потребами
і інтересами суспільства?
При якій умові процес соціалізації людини буде успішним?
Чи може девіантна поведінка особистості в деяких випадках
принести користь суспільству?
Що головніше в житті людини- первинна чи вторинна
соціалізація?
ТЕМА 7.
ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ
План
7.1. Виникнення і розвиток економічної соціології.
7.2. Основні наукові напрямки економічної соціології
Ключові поняття і терміни :
Економічна соціологія,економіка, економічні відносини, політика, праця, зміст праці, мотиви праці
7.1. Виникнення і розвиток економічної соціології
Економічна соціологія виникла в сер. 50-х рр. ХХ ст. в США з метою осмислення складних процесів управління і пошуку ефективних моделей господарювання. Засновники – Н. Смелзер, Т. Парсонс, К.Девіс).
Категоріальний апарат економічної соціології
|
Загальнонаукові категорії |
Загальносоціальні категорії |
Специфічні категорії |
|
Структура, процес, розвиток, рух та ін. |
Власність, споживання, повноваження, посада, мобільність, конфлікт-ність та ін. |
Соціальний механізм розвитку економіки, економічна поведінка, економічна культура та ін. |
Об’єкт економічної соціології - механізми, які породжують і регулюють зв’язки між економікою і суспільством; поведінка і взаємозв’язок соціальних груп.
Предмет економічної соціології – соціальний механізм розвитку економіки, система поведінки і свідомість суспільних груп в економічній сфері, взаємодія їх між собою і з державою.
В своєму розвитку економічна соціологія пройшла наступні етапи:
І етап ( к. ХVШ- поч. ХІХ ст.) - теорія економічного лібералізму А.Сміта, яка розглядала економічну систему як саморегулюючу систему, втручання в яку політиків приносить лише шкоду. Держава повинна бути гарантом свободи підприємництва і конкуренції, а суспільство об’єднує зусилля індивідів. Д. Рікардо продовжив цю теорію і розвинув теорію розподілу та відтворення, які мають соціальний характер;
П етап (ХІХ ст.) – увага звертається на протиріччя капіталістичного суспільства, формується методологія, принципи аналізу процесів взаємозв’язку економіки і суспільства, вироблення категорій. Швейцарський економіст Ж. де Сісмонді поставив питання про взаємодію капіталістичної системи виробництва і споживання, законодавче обмеження розвитку великого капіталу, підтримку дрібних виробників. О. Конт один з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформулював закони його функціонування і розвитку. К. Маркс розглянув закономірності розвитку з позиції інтересів, діяльності і відносин між класами, які займають різне становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту. Стрижнем соціального механізму він вважав класову боротьбу пролетаріату з буржуазією, в основі якої лежить протилежність класових інтересів щодо власності на засоби виробництва і відповідно – до політичної влади. М. Вебер розробив теорію соціальних інститутів та сформулював їх роль в регулюванні економіки. Його ідеї про бюрократію, соціальну організацію праці, методологічні розробки лягли в основу соціологічної науки. Він ввів поняття: «статусні групи», «адміністрація», «авторитет», «влада», виявив вплив економіки на політику та інші сфери соціального розвитку. Е. Дюркгейм вперше описав працю як соціальний процес інтеграції суспільства.
Ш етап (поч. 20-х- сер. 50-х рр. ХХ ст.) – бурхливий розвиток емпіричних досліджень становлення промислової соціології, соціології організацій, теорія соціальної стратифікації та соціальної мобільності. Основними об’єктами досліджень були людські відносини, формальні і неформальні групи, теорія малих груп, лідерство і керівництво, соціальна диференціація;
ІV етап- 50-60-ті рр. ХХ ст. - структурно-функціоналістський напрямок теоретичної соціології, який намагався пов’язати економіку з іншими підсистемами суспільного життя (Т.Парсонс, Н. Смелзер, Д. Мурі, К. Девіс).
У працях Т. Парсонса «Економіка і суспільство», Н. Смелзера «Соціологія економічного життя» вперше здійснена спроба описати предмет, розглянути історію економічної соціології. Економіка вважалася підсистемою соціальної системи, яка виконує функцію адаптації суспільства до навколишнього середовища. Підсистемами економіки є виробництво, капіталовкладення, природні і людські ресурси, підприємництво.
V етап (к.60-х -70-ті рр. ХХ ст.- кризовий період, пов’язаний з різкою критикою методології структурного функціоналізму. Дослідникам не вдалося синтезувати економічний і соціальний аналіз, створити концепцію, що органічно поєднувала б різні дослідження на міцній теоретичній основі.
VІ етап (к.70-х- к. 90-х рр. ХХ ст.)- етап «нової економічної соціології», яка орієнтується на аналітичні, порівняльні дослідження між окремими регіонами, країнами; розглядає проблеми не окремих соціальних груп, а цілих соціальних систем, набуваючи рис «порівняльної мікросоціології».
7.2. Основні наукові напрямки економічної соціології
Економічна соціологія проводить дослідження в трьох основних напрямах:
дослідження статистичних аспектів взаємоз’язків економічної і соціальної сфер;
вироблення підходу до розвитку економіки як до соціального процесу;
функціонування і розвиток соціального механізму.
Основні проблеми економічних досліджень
|
Теоретико-методологічні дослідження |
Емпіричні дослідження |
|
-зв’язок суспільства з економікою і економічною сферою; -соціальний механізм управління економікою; -соціально-економічні процеси; -соціальна структура суспільства; -соціально-економічна активність населення; -участь працівників в управлінні об’єктом; -культура як регулятор соціально-економічних процесів |
-стабілізація зв’язків економічної і соціальної сфер; -ефективне функціонування елементів соціального механізму, які регулюють соціально-економічні процеси; -організаційна побудова соціальної структури суспільства; -якісна характеристика соціальних груп, види соціально-економічної діяльності і поведінки індивідів; -вплив на соціально-економічну діяльність соціальних груп та культурних факторів |
Прикладні дослідження охоплюють наступні проблеми:
Питання для самоконтролю:
Чому людство звернуло увагу на роль економіки в розвитку суспільства тільки наприкінці ХVІІІ- ХІХ ст.?
Які протиріччя в розвитку економіки і економічних відносинах проаналізували відомі теоретики ХІХ ст.?
Які радикальні заходи щодо розподілу матеріальних благ запропонував К. Маркс?
Виділіть основне коло проблем, якими займалася економічна соціологія в ХХ ст.?
Чому тільки структурний функціоналізм остаточно сформував соціологію економіки?
Чому в другій половині ХХ ст. економічна соціологія зазнала кризи?
На яких дослідженнях базується сучасна економічна соціологія?
ТЕМА 8.
СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ
План
8.1. Взаємозв’язок економічної соціології з соціологією політики
8.2. Предмет, об’єкт і категорії соціології політики
8.3. Основні складові соціології політики
8.4. Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні
Ключові поняття і терміни :
Соціологія політики, політична сфера, політична система, політика, влада, політичні відносини, політичні рухи, громадська політична думка
8.1. Взаємозв’язок економічної соціології з соціологією політики.
Економіка і політика – це основні мехінізми розвитку і функціонування суспільства і за показниками розвитку економічних і суспільно-політичних процесів можна охарактеризувати стабільність, усталеність і ефективність соціальних зв’язків і відносин. Вплив економіки на політику і навпаки спостерігається постійно, тобто ці механізми залежать один від одного. Наприклад, виникнення економічної кризи свідчить, що елементи політичного інституту ( влада, держава, партії та ін.) суспільства вимагають певного реформування та змін. Виникнення політичної кризи негативно впливає на загальний економічний розвиток суспільства ( підняття цін, інфляція, безробіття тощо). У зв’язку з цим соціологія велику увагу звертає на політичне життя суспільства.
Соціологія політики є однією з галузей соціологічного знання, яка вивчає взаємозв'язки між суспільством і державою, суспільством і політичними інститутами, соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві. Соціологія політики визначається як галузь соціології, що досліджує взаємовідносини політичної сфери з іншими сферами життя суспільства, політичних інститутів — з іншими соціальними інститутами.
На перший погляд соціологія політики і політологія (знання про політику) можуть видатись тотожними науковими дисциплінами, оскільки обидві вивчають політику і політичне життя суспільства, політичні процеси, політичні події і політичні суб'єкти з їх сутнісними характеристиками. Однак насправді це дві самостійні науки. Спробу розмежувати їх зробили американські дослідники Р.Бендікс та С.Ліпсет. Висновок полягає у наступному: «Наука про політику (тобто політологія) виходить з держави і вивчає, як вона впливає на суспільство, в той час як політична соціологія виходить з суспільства і вивчає, як воно впливає на державу, тобто на формальні інститути, що служать розподілу і здійсненню влади». Хоча цей висновок доволі схематичний і спрощений, все ж він дає уяву про специфіку саме соціологічного дослідження політичної сфери.
Взагалі ж політика — настільки багатоманітний феномен, що він досліджується багатьма соціогуманітарними науками. Політологія вивчає політику як цілісний об'єкт і внутрішні, притаманні лише їй закономірності владних відносин. Філософія досліджує політику як феномен світового розвитку і компонент людської цивілізації. Юриспруденція (або науки про право) займається вивченням галузі правових і державних норм та інститутів на їх стику. Історію цікавлять питання послідовно-хронологічного збирання й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів і ідей. Психологія звертається до тонкої матерії психологічних механізмів і стереотипів політичної поведінки людей. Соціологія ж аналізує вплив соціального середовища на політичну сферу в цілому. Тому можна вважати, що соціологія політики утворилася на межі таких двох загальних наук, як соціологія І політологія. Маючи практично один і той же об'єкт дослідження, ці науки використовують відмінні методи, стратегію і тактику досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства.
8.2. Предмет, об’єкт і категорії соціології політики
Політичну соціологію цікавлять найперше взаємодії індивідів, соціальних спільнот і соціальних інститутів з огляду влади і впливів. Яким чином соціальні процеси знаходять свій вияв у політичних структурах, як здійснюється інституціоналізація соціальних рухів, які політичні впливи необхідні для підтримання соціальної стабільності і розв'язання політичних конфліктів, якими є найбільш оптимальні канали політичного самовиразу для спільнот різного роду, якими є соціальні підстави переходу від одного політичного порядку до іншого — ці та інші питання складають предмет соціології політики.
Отже, предметом соціології політики є соціальні механізми влади і впливів у суспільстві на різних етапах його розвитку і функціонування. Власне вивчення механізмів перетворення соціального в політичне, зокрема механізмів формування з соціальної спільноти політичного суб'єкта, і вирізняє соціологію політики з-поміж інших політологічних дисциплін, таких, як політична економія (яка досліджує характер впливу економічних процесів на політичні структури) чи політична екологія (яка вивчає, в який спосіб деградація довкілля пов'язана з політичними процесами і впливає на них).
Соціологія політики має також свої власні об'єкти: події, процеси, суб'єкти політичної сфери. Водночас вона досліджує й ті об'єкти, які є в економічній, політичній і духовній сферах суспільства. Саме тому вона виходить за межі політології. Прикладом може бути соціологічний опис економічних суб'єктів, які виступають на політичній арені з метою чинити вплив на органи влади (як от страйки шахтарів з їх вимогами до уряду), або контент-аналіз політичної символіки якогось національного руху.
Надзвичайно важливою категорією соціології політики є «політичний суб'єкт». Це поняття допомагає зрозуміти механізм перетворення соціального в політичне. Політичним суб'єктом може стати окрема людина (якщо вона бере участь у голосуванні на виборах, входить до політичної партії тощо), соціальна спільнота (наприклад, нація, яка виборює самостійну державу), соціальний інститут (наприклад, армія тої чи іншої країни, яка здійснює державний переворот).
Російський соціолог В.Амелін вважає основними ознаками політичного суб'єкта три наступні:
• здатність приймати політичні рішення;
• здатність реалізувати ці рішення у політичній практиці або контролювати їх реалізацію;
• спроможність нести відповідальність за свої рішення.
Він же пропонує розрізняти політичні суб'єкти за рівнем їх активності та соціальної підтримки. У першому випадку вирізняються політичні суб'єкти-генератори політичних відносин (тобто ті, що виробляють політичні рішення або ідеї) та носії цих відносин (тобто ті, що лише реалізують ззовні поставлені цілі). У другому випадку поділ йде на політичних суб'єктів-лідерів (які мають широку соціальну базу і підтримку багатьох людей, партій тощо) та звичайних громадян (які представляють лише самих себе). Отже, якщо соціологію можна визначити як спосіб вивчення суб'єктів загалом, то соціологію політики — як спосіб вивчення суб'єктів (людей, соціальних спільнот та соціальних інститутів) у політиці.
Що ж таке політика? Для одних — це яскраві політичні лідери, талановиті керманичі держави, які дбають про інтереси і потреби народу. Для других — це нескінченні двобої політичних партій, інтриги, політичні ігри, нехтування моральними нормами заради оволодіння владою. Для третіх — це безліч різноманітних організацій і закладів, де кожний чиновник претендує на право управляти людьми. Всі ці неоднозначні судження свідчать про складність і багатоманітність такого соціального явища, як політика, зумовлюють широкий спектр його визначень. Вітчизняні соціологи зазначають, що політика — це відносини, що включають згоду, підкорення, панування, конфлікт і змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами. Соціологія політики вивчає проблеми влади, політичних прав і свобод з точки зору конкретної людини, соціальних спільнот, прошарків і груп, громадських об'єднань і організацій, політичних партій тощо. Політика є особливим видом регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв'язку з поглибленням соціальної диференціації. Розподіл праці, виникнення приватної власності, поглиблення етнічних, професійних, поселенських відмінностей приводить до того, що з'являються соціальні групи з різними, а то й несумісними інтересами. Для їх регуляції вже не досить норм моралі, звичаїв, традицій. Задля збереження цілісності спільноти або суспільства в цілому та їх нормального функціонування стають необхідними більш жорсткі нормативні регулятори, які підтримуються вже не всезагальним осудом і засудженням, а силою і примусом.
Для характеристики політичних явищ і процесів соціологія використовує цілу низку понять. Найбільш широким з них є «політична сфера», яке включає всі явища політичного характеру, простір, де протікають політичні процеси. Якщо політика — це специфічний вид діяльності людей, пов'язаний з утвердженням права індивідів, груп і спільнот на управління суспільством, на владу, то політична сфера — це той простір, в межах якого політика здійснюється. Як зазначає відомий харківський соціолог О.Якуба, структура політичної сфери розкривається через поняття політичної свідомості, норм, організацій, закладів, політичних відносин. На її думку, а також на думку багатьох вітчизняних і зарубіжних соціологів, центральним поняттям, яке зв'язує всі інші, є поняття влади. Це зумовлено тим, що боротьба за завоювання влади та її здійснення виступає змістом політики, її основою. М.Веберу, який вводить до наукового обігу багато положень соціології політики, належить визначення політики як прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади (чи йдеться про відносини між державами, чи усередині держави, чи між групами людей). Інший відомий соціолог Р.Арон також визначає політику як боротьбу за владу та пов'язані з нею переваги.
У соціологічній літературі існує декілька визначень влади, які розробляються представниками різних соціологічних шкіл і напрямків. Біхевіористи вважають, що влада є певним типом поведінки, заснованим на можливості зміни поведінки інших людей (X.Саймон). Інструменталістські визначення трактують владу як можливість використання певних засобів, зокрема насильства (Е.Каплан, Г.Лассвел). Згідно з телеологічними визначеннями, влада — це досягнення певних цілей і одержання накреслених результатів (Т.Парсонс). Структуралісти визначають владу як особливого роду відносини між тим, хто управляє, і тим, хто виконує накази і розпорядження (М.Дюверже). Влада також визначається як вплив, що здійснюється на інших (Е.Бенфілд). Нарешті, є конфліктологічне розуміння влади, що зводиться до можливості прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях (Г.Лассвел). Польський соціолог Є.Вятр, який наводить ці визначення, підкреслює, що вони зосереджують увагу на якому-небудь одному аспекті явища влади, якійсь одній її характеристиці. Спробу поєднання декількох визначень влади робить Н.Смелзер «Влада, — пише він, — передбачає здатність нав'язувати свою волю іншим і мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети».
8.3. Основні складові соціології політики
Оскільки політика — явище складне і багатоманітне, то і структура соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою. У зв'язку з цим дослідники вирізняють такі внутрішні складові соціології політики, як соціологія політичних рухів і партій, соціологія держави, соціологія політичної свідомості і політичної поведінки, соціологія міжнародних відносин тощо. Зупинимось докладніше на деяких з них.
Коли йдеться про соціологію політичних рухів і партій, то наголошується, насамперед, на їх типології та понятті політичної системи. Політичні рухи організуються суспільними силами, які намагаються змінити існуючий соціальний порядок або закріпити його шляхом здійснення тиску на уряди чи шляхом боротьби за владу. Політична партія є політичним рухом, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці. Є.Вятр будує типологію політичних рухів, виходячи з різних критеріїв. Якщо брати до уваги роль суспільних класів у створенні політичних рухів, то можна виділити рухи, які мають класовий (робітничий рух, селянський рух тощо), міжкласовий (національно-визвольний рух) і позакласовий характер (політичні рухи, в яких беруть участь професійні групи або соціальні прошарки).
Якщо мова йде про ставлення до існуючого політичного устрою, то з цієї точки зору можна вирізнити:
• консервативні політичні рухи (які прагнуть зберегти існуючий стан речей);
• реформаторські (які стоять на позиціях збереження певного політичного устрою, але вважають за потрібне вдосконалити його);
• революційні (які відкидають існуючий лад і мають намір замінити його іншим);
• контрреволюційні (які скеровані проти певного політичного ладу, що встановився внаслідок перемоги революційних або реформаторських рухів, і мають на меті замінити його попереднім устроєм).
Якщо критерієм є ступінь і форма організації політичних рухів, то соціологічному аналізу піддаються стихійні, слабоорганізовані політичні рухи, рухи з високим ступенем організації. Найбільш розповсюдженою нині формою останніх є політичні партії. Залежно від статусу в політичній системі партії поділяються на урядові (і до того ж консервативні, бо прагнуть зберегти владу у своїх руках), і опозиційні (або радикальні, бо прагнуть усунути правлячі партії від влади).
Функціональний критерій зумовлює поділ на партії «індивідуального представництва» (які концентрують свою діяльність на доборі кандидатів на виборчі посади) та «соціальної інтеграції» (метою яких є згуртування довкола своїх гасел різнородних верств населення).
Відмінності в організаційній побудові дозволяють виділити так звані децентралізовані (наприклад, консервативні і ліберальні в Західній Європі і США), централізовані (наприклад, соціалістичні партії континентальної Європи) і суворо централізовані (комуністичні і фашистські) партії.
Політичні партії, що відстоюють більш-менш прогресивні доктрини, прийнято називати лівими, реакційні — правими, а ті, що займають проміжне становище, — партіями центру. М.Дюверже, однак, як і багато інших західних вчених, не визнає поділу на ліві і праві партії за ідеологічними ознаками і вважає таку диференціацію умовною, придатною лише для схематичного опису політичного спектру.
Партії є важливим елементом політичної системи, до якої, крім них, входять політичні інститути, а також політичні ролі, відносини, процеси, принципи політичної організації суспільства, політична свідомість, політична культура тощо. Як підкреслюють вітчизняні соціологи, політична система суспільства визначається:
• класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентського, президентського);
• типом держави (монархія, республіка);
• характером політичного режиму (демократичного, тоталітарного, авторитарного);
• характером соціально-політичних відносин (стабільних або нестабільних, конфліктних або консенсусних);
• характером політико-правового статусу держави (конституційна, з розвинутими або нерозвинутими правовими структурами);
• характером політико-ідеологічних і культурних відносин (відкритих або закритих з паралельними, тіньовими, маргінальними структурами чи без них);
• історичним типом державності;
• етнічною структурою тощо.
У працях Н.Смелзера також розглядаються основні форми держави, до яких він відносить:
• тоталітарну державу (така держава прагне повністю підкорити собі громадян, подавляючи і контролюючи всі інші соціальні інститути суспільства, навіть первинні групи, як сім'я або друзі. Американські дослідники С.Фрідріх та З.Бжезинський називають шість основних особливостей тоталітарної держави: панування і широке розповсюдження однієї ідеології, однопартійна система з одноосібною диктатурою і придушенням опозиційних партій; широке застосування терору, контроль над засобами масової інформації, розпорядження зброєю і монополія на її застосування, контроль над економікою з державним економічним плануванням і доведенням завдань до кожного підприємства);
• авторитарну державу ( в якій влада зосереджена в руках монарха або диктатора, які правлять за допомогою сили; такі режими подібні до тоталітарних, але є значно слабшими від них: допускається існування різних політичних партій та інших ідеологій, менше контролюється приватне життя тощо);
• демократичну державу (сучасна демократія зазвичай асоціюється з представницькою демократією, коли народ на певний термін передає владу своїм представникам, що підлягають переобранню; для таких держав характерними є, згідно з Н. Смелзером, віра у високу значимість особи, утвердження рівності і справедливості, важливе значення індивідуалізму загалом; наявність конституційного уряду, законодавства про розподіл і обмеження політичної влади; загальна згода громадян бути керованими обраними ними представниками, періодичність виборів, підзвітність державних чиновників і обмеження терміну їх повноважень і, нарешті, наявність лояльної опозиції з ЇЇ багатопартійною системою і можливістю вільно висловлювати свою думку).
Суть держави проявляється в її функціях, як основних напрямках діяльності. До них належать: регулювання економічного життя, культурно-виховна функція, сприяння розвитку освіти і науково-технічного прогресу, забезпечення обороноздатності країни, співробітництва з іншими державами і народами.
8.4.Соціологічні дослідження політичних процесів в Україні
Сучасна українська соціологія політики активно використовує найкращі надбання світової соціологічної думки, стосовно конкретних соціологічних досліджень політичного життя і політичної сфери суспільства. Особливий інтерес в цьому плані становлять матеріали соціологічної служби Центру «Демократичні ініціативи», яка спільно з Інститутом соціології НАН України здійснила низку досліджень проблем соціально-політичного розвитку країни.
Слід відзначити, що за останне десятиліття серед населення всіх регіонів України підтримують певні політичні партії лише 43% опитаних, в той час як більше половини респондентів не підтримує жодної політичної партії або ще не визначилась зі своїми політичними симпатіями, оскільки програми існуючих партій не відповідають їх інтересам і прагненням. Більшість дослідників політичних процесів в Україні зазначає, що велика частина населення країни взагалі не цікавиться політичним життям, розчарована в політиці і особливо в політичних діячах. В Україні відбувається зростаюча деполітизація громадян, перетікання їх інтересів у сферу приватного життя, сімейних відносин і дозвілля. Частково це пояснюється тим, що влада здебільшого ігнорує потреби і запити пересічних людей, змушуючи їх відчувати власну безпорадність і нездатність вплинути на вироблення і прийняття політичних рішень. Лише 5,6% опитаних вважали, що вони здатні зробити щось реальне у випадку порушення владою прав людини або ігнорування нею їх інтересів. 65,7% респондентів відчувало власне безсилля в ситуації, коли б уряд прийняв рішення, які ущемлюють їх інтереси.
Аналіз даних конкретно-соціологічних досліджень, здійснений відомим харківським соціологом О.Якубою, дозволив їй виявити наступні явища і тенденції розвитку політичного життя в Україні:
• кризовий стан політичних відносин (коли проголошення політичного курсу переходу до демократії і навіть певні конкретні заходи в цьому напрямку ще не привели до реального демократизму всього політичного життя);
• нерозвинутість політичних відносин і незрілість багатопартійної системи (це знаходить прояв у негативній оцінці різними соціальними групами і спільнотами політичних партій; на загал вважається, що ці партії не здатні представляти і захищати інтереси людей, а ведуть лише боротьбу за владу, впливи і привілеї);
• відсутність довіри до політичних структур (партій, політичних лідерів, представників центрального та місцевих органів влади, депутатів Верховної Ради і навіть Президента);
• відносне зменшення прихильників незалежності України (особливо в Криму та в Донецькому регіоні, де більше третини опитаних у 1994 р. вважали себе громадянами неіснуючого Радянського Союзу);
• зниження політичної активності молоді.
Нині для молоді в Україні відкривається, здавалося б, все більше можливостей для самореалізації, вибору власного шляху в житті. Але одночасно ускладнюються умови для такої самореалізації при зростанні молодіжного безробіття, складностей у набутті якісної освіти (бо якщо вона насправді якісна і готує фахівців гостродефіцитних професій, то вона переважно є платною, а значить, і недоступною для багатьох представників молоді), зведенні нанівець соціального захисту тощо. Щоразу більше поле дії юнацтва, молоді і навіть дітей демонструють проституція, наркоманія, злочинність, тіньова економіка. На противагу їм ще не задіяні канали залучення молоді до розбудови держави. Ще одна парадоксальна ситуація в Україні полягає в тому, що абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримують дії, спрямовані на побудову незалежної самостійної української держави, але їх власна реальна участь у державотворчих процесах є порівняно незначною. Отже, спостерігається наявність значного розриву між ціннісними орієнтаціями молоді в політиці та її реальним внеском і конструктивною участю у державотворчих процесах.
Серед домінуючих тенденцій соціально-політичного розвитку молодого покоління в Україні виділимо наступні:
• зростаюча деполітизація молоді (24% опитаних в молодіжному середовищі зовсім не цікавляться політикою, 53% — лише тоді, коли це їх цікавить і безпосередньо торкається, і тільки 1% цікавиться політичним життям і бере в ньому активну участь);
• зростаюча департизація молоді (влітку 1995 р. лише 1,5% опитаних були членами політичних партій або громадських об'єднань; тільки 5,3% були членами молодіжних громадських організацій);
• зміни в ідеологічних орієнтаціях та політичних симпатіях молоді (зменшення кількості молодих людей, що взагалі не орієнтуються в цих проблемах; зростання кількості прихильників національно-демократичної ідеології, християнсько-демократичної, ліберальної та соціалістичної доктрин при стабільно незначній кількості прибічників національно-радикальної та комуністичної ідеології);
• підтримка молодим поколінням зміцнення політичної незалежності України за умови розвитку рівноправних стосунків з усіма країнами Сходу і Заходу (таку відповідь у травні 1995 р. дав 51% молодих респондентів в масштабах всієї України);
• зростаюча підтримка радикальних економічних реформ (хоча 65% працюючої молоді зайнято у державному секторі, однак перевагу вона надає приватним або змішаного типу підприємствам працевлаштування);
• посилення настроїв власного підприємництва серед молоді ( близько половини опитаних хотіли б розпочати власну справу, стати володарями власної фірми тощо);
• зростаюча приватизація життя молоді (у значенні її відсторонення від життя суспільства і перенесення до сфери приватного життя, коли основними проблемами є заробляння грошей, сімейні стосунки, спілкування з ровесниками, інтимне життя тощо).
Трирічний моніторинг соціальних конфліктів в Україні (1992-1995), здійснюваний вже згадуваним УНДІПМ, свідчить про високий рівень невдоволення усіх соціальних груп молоді своїм становищем у суспільстві, життям взагалі. Отже, в молодіжному середовищі існує високий конфліктний потенціал, а сторонами головного конфлікту виступають молодь та населення загалом, з одного боку, і влада — з другого. Тому нині для молоді є властивим, по-перше, очікування серйозних соціальних конфліктів в Україні протягом найближчих років (79% відповідей) і, по-друге, готовність в силу різних причин взяти в них участь (40% відповідей у 1995 р.). У цьому випадку ми спостерігаємо розрив між висловленим невдоволенням життям і намаганнями щось в ньому змінити.
Головною сферою розгортання можливих конфліктів соціологами передбачається економічна та сфера матеріальних інтересів. Серед інших причин досить значну питому вагу серед молоді мають проблеми екології та прав людини. Однак ані політичні процеси самі по собі, ані конфесійні (релігійні) чи етнічні не мають для молодіжного загалу такого значення, як економічні.
Таким чином, соціологічний аналіз політичного життя в незалежній Україні дає можливість зробити висновки про те, що українське суспільство є надзвичайно розпорошеним у своїх політичних поглядах і переконаннях. Причому цей розподіл не йде за якоюсь одною ознакою — етнічною, культурною, релігійною чи ідеологічною; представники якоїсь однієї групи (наприклад, робітники) мають різні політичні симпатії та уявлення про шляхи подальшого розвитку. Отже, в Україні нині ще тільки розгортається процес структуризації суспільства з виділенням певних груп, прошарків і страт, появою та інсгитуціоналізацією нових, не існуючих раніше елементів соціальної структури, з поступовим визначенням і висуненням певних інтересів (політичних, економічних, культурних), з формуванням відповідної представницької системи (тобто утворенням партій і громадсько-політичних рухів, які ці інтереси уособлюють і репрезентують перед владними структурами).
Сутність соціології громадської думки. Соціологія громадської думки – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає проблеми, які пов’язані з природою, джерелами та механізмами формування, структурою громадської думки, закономірності її функціонування, проблеми вивчення та обліку діяльності соціального інституту. Поняття громадської думки з’явилося в Англії у ХІІ ст., з ХVІІІ ст. є загальновизнаним. Громадська думка – це стан масової свідомості, що містить як приховане, так і явне ставлення різних соціальних спільнот до проблем, подій та фактів дійсності. Масова свідомість – це широка сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, що відображають всі без винятку сторони життя суспільства, що приступні для мас і здатні викликати їхній інтерес. Масова свідомість – це зріз громадської свідомості, в рамках якого у представників різних груп можуть виникати аналогічні думки, судження, що відображають їхнє ставлення до проблем і фактів дійсності. Характерні риси масової свідомості полягають у джерелах і характері формування. Оскільки у формуванні масової свідомості беруть участь представники різних груп, то громадська думка формується в ньому. У цьому формуванні беруть участь не тільки наукові джерела, а й найближче соціальне оточення, чутки тощо. Сам процес формування масової свідомості – достатньо специфічний, здійснюється як процес інтенсивного обміну інформацією, порівняння, а також протиставлення схожих позицій, їх зближення, пошуку точок дотику. Відбувається в процесі міжособистісного спілкування, а також спеціально. У сучасному суспільстві громадська думка відчуває на собі вплив різних соціальних інститутів: державних, політичних, громадських організацій, громадських рухів тощо. Таким чином, можна сказати, що це специфіка може бути як адекватною реальному становищу речей, так і помилковим уявленням про дійсність. Громадська думка може формуватися дуже швидко, бо знаходиться у постійному процесі формування та зміни. Суб’єкт громадської думки – це різні групи населення, що безпосередньо є виразниками громадської думки. Проблема суб’єкта громадської думки включає:
1)співвідношення індивідуальної та громадської свідомості. Думка індивіда не є громадською думкою, але може виражати її, якщо він обробляє і носить громадську думку;
2)проблема монізму або плюралізму. Локальність громадської думки. В рамках кожної спільноти суб’єктом громадської думки може виступати як уся спільнота у цілому, так і будь-які її частини, незалежно від змісту суджень, а також того, чи утворює частина меншість чи більшість.
Об’єктом громадської думки є майже всі сфери життєдіяльності суспільства, що вони є принципово приступні для мас тощо. Основи: громадський інтереc, дискусійність підходів, компетентність громадської думки. Основні аспекти об’єкта: чи приступними є ті чи інші реалії життя до відображення громадською думкою, чи доцільно в тому чи іншому випадку вивчати громадську думку або можна отримати інформацію іншим способом, чи необхідно взагалі вивчати громадську думку, враховуючи ту обставину, що об’єктивної громадської думки не існує?
Типи суджень громадської думки. В залежності від змісту виділяють такі судження: оцінкові (у цьому типі суджень висловлюється ставлення населення то тих чи інших фактів дійсності), аналітичні (являє собою аналіз ставлення населення до реалій дійсності). Конструктивне судження програмує соціальні процеси.
Канали вираження громадської думки - ЗМІ, засоби наочної агітації, збори, мітинги, засоби інформаційного тиску, особисті контакти з працівниками органів управління та представниками громадських організацій, листи населення до органів управління, документи органів управління, референдуми.
Функції громадської думки- інформаційна, регулятивна, організаційна, внутрішньокерівна, що розділяється на директивну, консультативну, експресивна та заохочувальна.
Громадська думка – один з різновидів соціального контролю (поряд із загальним контролем та наглядом). Соціологія дуже широко вивчає громадську думку – це один з її основних предметів. Громадську думку вивчають такими способами: опитування типових громадян із подальшим узагальненням отриманих статистичних даних; опитування найактивніших – “лідерів” громадської думки.
Питання для самоконтролю:
1. Що досліджує соціологія політики?
2. Чому політиці приділяється така пильна увага в соціологічних дослідженнях?
3. Яким чином політичні рухи впливають на політичні відносини в суспільстві?
4. Чи залежить суспільний розвиток від діяльності політичних партій та їхньої направленості?
5. Яким чином різні форми держави впливають на формування політичних і суспільних відносин?
6. Як влада впливає на формування політичної системи суспільства?
ТЕМА 9. СОЦІОЛОГІЇ ПРАЦІ І УПРАВЛІННЯ
План
9.1. Предмет соціології праці
9.2. Поняття про соціологію управління
Ключові поняття і терміни :
Праця « з прохолодою», теорія «людських стосунків», теорія «збагачення прац»і, праця, зайнятість, менеджмент, принципи управління, зміст праці.
9.1. Предмет соціології праці
Соціологія праці – галузева соціологічна теорія, яка вивчає закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень в сфері праці і пов’язані з ними процеси та явища. Основними категоріями соціології праці є характер праці, її зміст та умови, а також мотивація, адаптація, соціально-психологічний клімат.
Соціологія праці бере участь в розробці таких проблем:
діагностика процесів, які відбуваються в трудових колективах;
вивчення соціального самопочуття працівників;
вирішення трудових конфліктів;
встановлення зворотного зв’язку між керівниками та працівниками;
вивчення ділових і особистих якостей керівників підприємства;
участь у виробленні іміджу сучасного керівництва;
участь у маркетингових дослідженнях.
Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Процес праці включає до себе діяльність людини, предмет праці, знаряддя.
Зміст і характер праці тісно пов’язані між собою і характеризують конкретний вид трудової діяльності з двох боків, межуючи і частково накладаючись один на одного. Головним чинником змісту праці є розвиток матеріально-технічної бази виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.
Зміст праці
За змістом розрізняють такі види праці:
1) проста і складна;
2) творча і репродуктивна;
3) фізична і розумова;
4) ручна і механізована
Умови праці- це сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров’я робітника.
Умови праці
|
Соціально-економічні |
Санітарно-гігієнічні |
Організаційні |
Соціально-побутові |
|
тривалість робочого часу; оплата праці, кваліфікаційна підготовка робітників |
температурний режим, загазованість, забрудненість повітря, шум, освітлення, вібрації |
Розпорядок праці, забезпечення матеріалами, сировиною, інструментами |
їдальні, медичне і санітарно-курортне обслуговування, побутові примі-щення |
9.2. Поняття про соціологію управління
Соціологія управління – це галузь соціології, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив, а також соціальні спільноти в сфері праці, трудові відносини.
Основні теорії управління
Одним з перших почав розглядати організацію управління трудовим процесом американський інженер Ф.Тейлор (1856-1915). За допомогою спостережень і експериментів йому вдалося встановити, що промислові робітники є особливою соціально-демографічною групою зі своїми цінностями, психологією, ідеологією, якій властиві стримування своїх трудових зусиль та обмеження норм виробітку. Це явище він назвав рестрикціонізм або «праця з прохолодою»
Основні заходи щодо запобігання рестрикціонізму:
1) нормування і раціоналізація трудового процесу;
3)дотримання принципів управління (значна заробітна плата, висока денна норма, відповідні умови праці, обов’язкові матеріальні стягнення за невиконання норми);
4)вміння керувати робітниками, для чого необхідні досвід, освіченість, такт, енергія, чесність, здоров’я;
5) запобігання соціальним конфліктам, створення умов для максимального виявлення та реалізації розумових та фізичних можливостей робітника.
В 20-30-х рр. ХХ ст. американський соціолог Е. Мейо створив теорію «людських стосунків» на основі проведених досліджень на підприємствах. Метою досліджень було визначення, як впливає на підвищення ефективності виробництва поліпшення соціально-психологічних взаємин між працівниками. Е. Мейо виявив, що норма виробітку працівника залежить не стільки від його фізичних зусиль, скільки від тиску на нього робітничої групи, яка задає певний темп праці та правила поведінки.
Головні елементи теорії:
На поч. 50-х рр. ХХ ст. німецький соціолог Ф. Херцберг створив теорію збагачення праці, яка виділяє гігієнічні чинники і мотиватори в сфері виробництва. До гігієнічних чинників, які підвищують продуктивність праці, належать:
Мотиватори задовольняють внутрішні потреби людини, які полягають у визнанні досягнутих успіхів у роботі, інтересі до її змісту, відповідальності і самостійності.
Наприкінці 50-х рр. виникли теорії «Х» і «Y» американського вченого Д. Макгрегора. Теорія «Х» пропагує риси авторитарного стилю: матеріальні стимули, жорсткий контроль, примусова праця, негативні санкції. Теорія «У» акцентує увагу на демократичному стилі керівництва: використання творчих здібностей підлеглих, прагнення до відповідальності, соціально-психологічних стимулів, участь підлеглих в управлінні.
Менеджмент – це мистецтво управління і керівництва. Керування розробляє стратегію діяльності, а управління – виробляє тактичні засоби досягнення мети та ефективні шляхи їх реалізації. Соціологія управління базується на сформульованих Тейлором, Файолем, Емерсоном та Фордом тезах та наукових основах управління виробництвом. Менеджмент трактується в чотирьох значеннях:
Рівні менеджменту
Загальні теорії соціального Прикладні теорії організації
управління і управління
Менеджмент пов’язаний з проблемами управління виробництвом і поєднує соціологічні, економічні, організаційні, психологічні та інші підходи.
Питання для самоконтролю
Чому проблема управління економікою і суспільства в цілому почали цікавити соціологів тільки в ХХ ст.?
Що характерно для теорії Тейлора?
Чи може психологічний клімат в колективі впливати на продуктивність праці?
Про які гігієнічні чинники говорив соціолог Херцберг?
Що вкладається в поняття менеджмент?
ТЕМА 10. СОЦІОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ
План
Ключові поняття і терміни :
соціологія культури, соціологія релігії, культура, цивілізація, цінності, культурна діяльність, соціокультурний підхід, функціональний підхід, конфліктний підхід, діяльний підхід, суперкультура, субкультура, контркультура
10.1. Предмет та об’єкт соціології культури, елементи культури
Соціологія культури є не тільки галуззю соціології, але водночас культурознавчою наукою. Вона знаходиться на межі філософії та культурології.
Соціологія культури – галузь соціології, яка вивчає культуру як соціальний феномен, її місце і роль у взаємодії з іншими системами суспільства, а також взаємодію особистості, спільності й суспільства.
Найважливішими чинниками виникнення людських суспільств, поряд з економічними і природними, є і культурні умови, які по різному впливають на соціальні процеси. В науці з’являлися різноманітні трактування ролі, місця і сутності культури в контексті світової цивілізації. Термін “культура” вживався французькими просвітниками XVIII ст. – Вольтером, Жаном Кондорсе, Й. Гердером – для них культура – це те, що створено людством в процесі його історії, передусім, матеріальна культура. Термін “цивілізація” виражає результати колективної діяльності, а сутність терміна “культура” зміщується на індивіда та виражає його духовний, освітньо-моральний стан.
В ХІХ ст. певного поширення набув соціокультурний підхід. Російський філософ і соціолог М. Данилевський (1822 – 1885) виділив 13 культурно-історичних типів, середн них і “слов’янський”. У ХХ ст. німецький філософ О. Шпенглер (1880 – 1936) вважав, що культурно-історичні типи (вісім) – це замкнуті організми, які протистоять один одному.
Відомо декілька методологічних підходів до соціологічного аналізу культури.
Функціональний підхід – основним елементом культури вважає цінності. За Т. Парсонсом, культура – це організована система цінностей, яка відповідає потребам людини, вона стала і стабільна, тому розвивається тільки завдяки еволюції.
Конфліктний підхід – розглядає культуру як динамічну систему, яка є ареною конфліктів, породжених соціальною нерівністю (К. Маркс, Дарендорф).
Діяльний підхід – у 80-ті роки ХХ ст. увага зосереджувалася не тільки на оволодінні досвідом минулих поколінь задля втілення його у виробництво та суспільне життя, а й на тому, якими засобами це робити.
Залежно від критеріїв, існують різні класифікації культури:
відповідно до змісту діяльності її поділяють на матеріальну і духовну;
відповідно до рівня і форм соціальної взаємодії – на суперкультуру (культура конкретного суспільства) і на субкультуру (культура спільнот);
конфронтаційну культуру;
культуру узгодження;
культуру соціальних груп.
Предметом соціології культури є соціальний механізм розвитку культурної сфери, поведінка соціальних суб’єктів у культурній сфері.
Об’єктом соціології культури є культура суспільства як соціальне явище, її виникнення, розвиток, тенденції та суперечності, вплив на різні суспільні групи та її місце у духовному житті суспільства.
Елементи культури:
1) пізнавальний (знаково-символічний) - знання, зафіксовані в мові;
2) ціннісно-пізнавальний – система цінностей, яка включає до себе:
- смисложиттєві – уявлення про добро, щастя, сенс життя та ін.;
-універсальні – життя, здоров’я, безпека, добробут, сім’я та ін.;
суспільне визнання, міжособистісне спілкування, демократичні цінності;
-партикулярні – прив’язаність до родини батьківщини, віра в Бога, в абсолют.
В культурі виділяються дві основні частини:
1) культурна статика
2) культурна динаміка
Культура
Таким чином, культура зароджується, поширюється, руйнується, зберігається, в ній виникає безліч різноманітних метаморфоз і поєднань, що робить ту чи іншу культуру своєрідною і специфічною.
10. 2. Види, форми і функції культури
Виділяють три основні форми культури:
1) елітарна – створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення професійними творцями ( тендітне мистецтво, світське мистецтво, салонна музика тощо);
2) народна – створюється анонімними творцями, які не мають професійної підготовки ( міфи, легенди, сказання, епос, казки, пісні, танці, фольклор);
3)масова або загальнодоступна – не виражає вишуканих смаків аристократії або духовних пошуків народу ( популярна естрадна музика, цирк, рок, диско, реп тощо). Буває національною і інтернаціональною.
Види культури:
1) домінуюча культура – сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими користується більшість членів суспільства;
2) субкультура – частина загальної культури, система цінностей, традицій, звичаїв, які притаманні великій соціальній групі( молодіжна, людей похилого віку, національних меншин, професіоналів, кримінальних груп тощо);
3) контркультура - це субкультура, яка протистоїть домінуючій культурі і пануючим в суспільстві цінностям ( рух хіппі в 60-х рр., культура терористів, дисидентів тощо).
Рівні культури:
- національна культура, яка вбирає до себе цінності, погляди, норми поведінки і традиції, які притаманні даному народу, державі;
- конфесійна культура, яка складається на основі спільності віросповідання, приналежності до тої чи іншої церкви;
- професійна культура, яка утворюється на основі загальних суспільних цінностей, символів, норм і зразків поведінки, які поділяються тією чи іншою професійною групою;
-організаційна культура, яка володіє оригінальною сукупністю цінностей, відношень, норм, звичок, традицій, ритуалів, які притаманні тільки членам організації ( мікрокультура) .
До основних категорій соціології культури відносять “норми”, “цінності”, “ціннісні орієнтації”, “зразки поведінки”, “менталітет”, “інтереси” та ін.
Цінності – це матеріальні предмети, ідеї чи якості, щодо яких індивід або група займуть оцінювальну позицію, приписуючи їм особливу роль у житті, відчуваючи необхідність у них, намагаючись оволодіти ними. Вони бувають декларовані та реальні. Система цінностей обумовлює вибір засобів задоволення потреб й інтересів.
Кожен з підрозділів соціології культури (соціологія знання, музики, освіти, театру, кіно, дозвілля, ЗМІ) має свої специфічні теорії, категорії та методи. Значний інтерес соціологія проявляє до культурної діяльності людини, груп, спільноти в процесах споживання та виробництва культури.
Параметри культурної діяльності:
види діяльності під час дозвілля (читання, відвідування кіно, театру, концертів, хоббі);
спрямованість та вибірковість видів діяльності (спортивні секції, технічна творчість, живопис і т. д.);
стійкість обраних видів захоплення (інженер водночас є театралом або спортсменом);
співвідношення активного та пасивного споживання і виробництва культурних цінностей.
Функції культури
генетична – культура розвиваєтсья одночасно з формуванням суспільства, вона народжена ним і впливає на нього;
ціннісно-нормативна (виховна) – культурні норми, цінності, ціннісні орієнтації впливають на соціалізацію індивідів;
інтегративна – впливає на розвиток культурних відносин;
регулятивна – збереження відносної цілісності суспільства;
творча – пов’язана з виробництвом засобів подальшого розвитку суспільного й індивідуального життя;
світоглядна – елементом культури є світогляд, який формується в межах культурної системи;
комунікативна – важливим елементом культури є мова, як основний засіб спілкування людей.
Культура має виключно важливу роль в життєдіяльності сучасного суспільства і є необхідною умовою і важливим засобом збереження і передачі людського досвіду з покоління у покоління.
Питання для самоконтролю:
1. Які завдання ставить перед собою соціологія культури у порівнянні з культурологією?
2. Культура розвивається за рахунок культурної статики чи динаміки ?
3. Як відрізняються між собою різні форми культури?
4. При яких умовах формується контркультура? Чи впливає вона на культурну динаміку?
5. Як співвідносяться суспільна і конфесійна культури?
ТЕМА 11. СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ
План
11.1. Предмет та об’єкт соціології релігії
11.2. Вплив релігії на суспільне життя
Ключові поняття і терміни :
соціологія релігії, релігійність населення, релігійні відносини, релігійна поведінка, релігійні конфесії
11.1. Предмет і об’єкт соціології релігії
Соціологія релігії є однією з релігієзнавчих наук, яка як наукова дисципліна функціонує в контексті соціологічного знання і інших наук про релігію.Вона враховує суспільне значення релігії в житті сучасного суспільства і здійснює соціологічний аналіз впливу релігії на усі сфери суспільного життя, суспільних відносин тощо. Соціологію релігії цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не сутнісні характеристики тієї чи іншої релігії.
Соціологія релігії – галузь соціології, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку соціальних спільнот та індивідів.
Головні завдання соціолога – розглянути релігійні вірування з точки зору впливу їх на поведінку людей, виявити мотивацію людських дій.
Предметом соціологічного аналізу є релігія як сукупність структур, процесів, пов’язаних із функціонуванням суспільства на різних рівнях, система контролювання соціальної поведінки.
Об’єктом соціології релігії є релігія як соціальне явище, її виникнення, розвиток та місце в духовному житті суспільства.
Аналізуючи релігію, соціологія використовує універсальні засоби в дослідженні різних соціальних явищ:
- опитування;
-статистичний аналіз;
-спостереження і експеримент;
-порівняльний аналіз;
-аналіз письмових джерел, історичних документів тощо.
У дослідженні релігійної поведінки індивідів і груп соціологія релігії використовує різноманітні методологічні підходи:
-структурно-функціональний аналіз;
-соціокультурний аналіз;
-конфліктологічний аналіз;
-феноменологічний аналіз;
-історико-порівняльний тощо.
11.2. Вплив релігії на суспільне життя
Як наукова дисципліна, соціологія релігії починає формуватися в середині ХІХ ст.
Німецький філософ І. Кант (1724 – 1804) одним з перших обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення. Освічена людина повинна жити власним розумом, звільнившись від догм, будь-яких заборон та благословення перед авторитетами. Він вважав, що істинна релігія є “моральною релігією”, яка ґрунтується на розумі як основі моральної поведінки і яка допомагає людині зрозуміти свої обов’язки, як божественну заповідь.
О. Конт в ХІХ ст. розглядав релігію як необхідний компонент суспільства, який дає людям почуття ідентичності та необхідний для забезпечення єдності соціального життя. Цей компонент необхідний для забезпечення єдності в соціальному житті. Він вважав, що в дослідженні соціального життя важливо з’ясувати соціальну роль релігії. В процесі еволюції суспільство долає три стадії розвитку, аналогічні періодам людського життя,- дитинство, юність, зрілість,. На першій, «теологічній» стадії людина марно намагається досягнути пізнання внутрішньої суті явищ і причин їх виникнення. Тому релігійна свідомість представлена фетишистськими, політеїстичними і монотеїстичними поглядами. Людина поступово переходить на другу метафізичну стадію. На третій стадії людина, спостерігаючи явища, намагається встановити між ними закономірні зв’язки, тобто переходить на наукові засади.
М. Вебер розглянув типологію релігійних організацій, проаналізував діяльність релігійних спільнот, розробив понятійний апарат соціології релігії. Вебер вважав релігію чинником соціальних змін. Він визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила, перешкоджати соціальному розвитку, але усі суспільні інститути, структури і форми поведінки регулюються смислом, який вкладають в них люди. Головна функція релігії- раціоналізація людської діяльності. Релігія володіє потужним потенціалом впливу на людську діяльність, вона є чинником соціальних змін. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) М. Вебер, проаналізувавши багато проповідей, письмових джерел епохи Реформації, проаналізував внесок християнства в історію Заходу, доводячи, що протестантизм сприяв пробудженню духу підприємництва. Перевіряючи свою гіпотезу про роль релігії в економічному розвитку суспільства, він, поряд з протестантизмом, проаналізував іудаїзм, іслам, індуїзм, буддизм, конфуціанство і довів, що великі релігійні традиції мали істотний вплив на особливості розвитку Заходу і Сходу. Занепад релігії в ХІХ- ХХ ст. він уявляв не як тріумф людського розуму і як наслідок поширення науки, а як симптом духовної хвороби суспільства, яка була спричинена раціоналізацією суспільства. Тобто технологія і бюрократія підпорядковують собі світ, колосально звужуючи людський досвід. У свідомості людини згасають поетична сила уяви, любов до прекрасного, героїчні почуття, релігійний досвід, поступаючись місцем прагматичному розрахунку, турботі про комфорт, банальному потягу до «корисності».
Є. Дюркгейма (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) вважають основоположником соціології релігії. Він виходив з того, що релігія поширена в усіх відомих нам суспільствах і є універсальним соціальним феноменом, стабілізує суспільство і виконує комунікативну функцію. Е. Дюркгейм намагався відкрити спільну для всіх релігій структуру з метою зрозуміти сучасну людину. Він зосередився на трьох взаємопов’язаних темах:
1) загальна теорія суспільства, в якій релігії, як інтегруючому суспільному чиннику, належить центральне місце;
2) спеціальна теорія суспільства ( соціологія релігії), в межах якої він намагався пояснити появу релігійних уявлень;
3)етнологія релігії –це теорія, що пояснює власне релігію аборигенів.
За думкою Е. Дюркгейма, релігія здатна забезпечити відчуття захищеності, надійності, усвідомленості існування, втрата яких приводить до розпаду системи цінностей, тобто до самогубства.
Наприкінці ХХ ст. погляди соціологів релігії, в тому числі й українських, зосереджені на аналізі процесів секуляризації у суспільстві, зростанні динаміки релігійності населення, розвитку нетрадиційної релігійності, процесах індивідуалізації та приватизації релігії. Соціологія релігії розглядає суспільство з таких позицій:
релігійні відносини в суспільстві;
релігійність населення;
релігійна поведінка;
належність до певної релігійної конфесії.
Таким чином, релігія розглядалася як важливий чинник суспільного життя, який впливає на усі сфери життєдіяльності суспільства.
Питання для самоконтролю:
Що вивчає соціологія релігії? З якими науками вона пов’язана?
Які соціологічні підходи сформувалися в аналізі релігії?
За якими параметрами розглядається релігійна діяльність?
Що є спільного й відмінного між релігієзнавством та соціологією релігії?
Які завдання соціології релігії на сучасному етапі?
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ І РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Андрущенко А. Социология: наука об обществе / А. Андрущенко.-
Х.: Рубикон, 1996. – 657 с.
2. Городяненко В.Г., Гілюн О.В, Демичева А.В. та ін. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / В.Г. Городяненко.- К.: Видавничий центр «Академія», 2005.- 560 с.
3. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології: Від античності до початку ХХ ст.- К.:Либідь, 1993.- 170 с.
4. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Соціологія: Учеб. пособие.- 2-е изд. / Н.В. Туленков.- К.: МАУП, 2002.- 272 с.
5. Павліченко П.П., Литвиненко Д.А. Соціологія: Навч. посібник.- К.: Лібра, 2000.
6. Піча В. М. Соціологія: Навч. посіб. для студ. вищих навчальних закл. / В. М. Піча – К.: Каравела, 2000. – 248 с.
7. Піча В. М. Соціологія: Підручник / В. М. Піча. – Львів: Магнолія Плюс, 2004. – 277 с.
8. Полторак В. А. Соціологія: основи соціології праці та управління / В. А Полторак. – К., 1992.
9. Сорокин П. А. Человек, цивилизация, общество / П. А. Сорокин. – М., 1992.
10. Макєєв С.О. Соціологія: Навч. посібник / С.О. Макєєв.- К.: «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1999.
11.Черниш Н. О. Соціологія: Курс лекцій / Н. О. Черниш. – Львів: Кальварія, 1996. – Вип. 1–6.
12. Юрій М. Ф. Соціологія / М. Ф. Юрій. – К.: Дакор, 2005. – 552 с.
13. Якуба Е. А. Соціологія: Учеб. пособ. для студ. / Е. А. Якуба. – Харьков: Константа, 1996. – 192 с.
14. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования: Описание, объяснение, понимание социальной реальности.-М.: Добросвет, 1998.
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Анкета- структурно організований набір запитань, кожне з яких пов’язане з програмними і процедурними завданнями дослідження і заповнюється самостійно респондентом.
Відхилення – небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.
Географічна школа – натуралістичні вчення, які визнають першочергову роль у розвитку суспільства і народів географічного положення і природних умов.
Девіантна поведінка – форма поведінки індивіда в групі або суспільстві, яка не відповідає усталеним нормам, моральним і правовим вимогам.
Експеримент соціальний – спосіб одержання інформації про наявність причинно-наслідкових зв’язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки соціального об’єкта і деякими керованими та контрольованими факторами, що діють на нього.
Зайнятість населення – соціально-економічна категорія, яка характеризує залучення населення у суспільне виробництво.
Інтерв’ю – цілеспрямована бесіда з метою одержання відповіді на запитання, передбачені програмою дослідження.
Конфлікт – соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи.
Мікросоціологія – наука про основні структури суспільства, загальні моделі поведінки в суспільстві.
Маргіналізація - втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.
Нуклеарна сім’я- проста сім’я, що складається з подружньої пари з дітьми чи без дітей, або одного із батьків зі своїми дітьми, які не перебувають у шлюбі.
Органічна школа – натуралістичні вчення, які розглядають суспільство, уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію суспільства – як
аналогічний розподіл функцій між різними органами живого організму.
Польове спостереження – метод дослідження, який проводиться у реальній життєвій ситуації.
Расово-антропологічна школа – натуралістичні вчення, що інтерпретують суспільний розвиток у поняття спадковості, «расового відбору», боротьби «вищих і нижчих» рас.
Респондент- особа, яка є джерелом, комунікатором соціальної інформації під час опитування.
Соціалізація –процес засвоєння індивідом протягом його життя соціальних норм і культурних цінностей суспільства, до якого він належить.
Соціальна спільнота – сукупність людей, об’єднана відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.
Соціальна структура – сукупність соціальних, соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних, територіальних та етнічних спільнот, пов’язаних відносно сталими відносинами.
Соціальна стратифікація – процес соціального розшарування суспільства у відповідності зі статусом, власністю, владою, групування в страти, групи, класи.
Соціальний інститут – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.
Трудова адаптація – соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості і трудового середовища.
Управління соціальне - свідомий цілеспрямований вплив на соціальну систему, організацію, інститут або процес з метою приведення напряму і темпів їх розвитку у відповідність з дією об’єктивних соціальних законів.
Характер праці- соціальна сутність праці як суспільно значущого процесу.
Ціннісні орієнтації – соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.
ДОДАТКИ
Додаток А
Тема: Вступ до соціології
Тема:
Історія становлення і розвитку соціології
1)__________________
2)_________________
3)_________________
12. Назвіть основні фактори впливу конфліктів на суспільство (за І. Дарендорфом).
Тема : Суспільство як соціальна система, його соціальна структура
1)___________________
2)___________________
3)___________________
4)___________________
________________________________________________________________________
Тема : Особистість в системі соціальних зв’язків
10. Визначте основні причини сучасних кризових явищ в інтелектуальному і духовному розвитку особистості.
Тема : Особистість в системі соціальних зв’язків
1. Що вивчає соціологія особистості?
2. Поясніть терміни:
людина – це ________________
індивід – це _________________
індивідуальність – це _________
особистість – це _____________
З чого складається структура особистості ?
Соціалізація особистості – це _____________________________________________
Які соціальні чинники визначають мотивацію особистості?
Що таке соціальні норми суспільства?
Заповніть дані таблиці:
|
Потреби людини |
Інтереси людини |
Цінності людини |
Назвіть основні види девіантної поведінки людини:
1)__________________ 3)___________________
2)__________________ 4)___________________
9. Назвіть агентів:
А) первинної соціалізації ___________________________
Б) вторинної соціалізації_______________________________
Тема : Соціологія конфлікту
1)__________________
2)__________________
3)__________________
4)_________________
Позитивні:_________________________
Негативні:__________________________
1) ______________
2) ______________
3) ______________
1)_____________________
2)____________________
3)_____________________
4)_____________________
6. Наведіть приклади конфліктів
- глобальних _______________________
- регіональних_______________________
- локальних________________________
7.Назвіть основні тактичні прийоми при розрішенні конфліктів:
1)_________________
2)________________
3)_______________
4)________________
Тема : Економічна соціологія
1. Економічна соціологія – це _________________________________________
2. Назвіть представників соціологічної думки поч. ХІХ ст., які вперше звернули увагу на протиріччя капіталістичного виробництва.
3. Заповніть дані таблиці:
Основні проблеми, які досліджуються економічною соціологією
|
Теоретико-методологічні дослідження |
Емпіричні дослідження |
|
1. 2. 3…. |
1. 2. 3…. |
4. Економічна культура –це ________________________________________________
5. Назвіть основні досягнення структурного функціоналізму в становленні економічної соціології:
1)____________________________
2)___________________________
3)___________________________
6. Хто з видатних соціологів ХІХ ст.. вперше описав роль соціальних інститутів в розвитку економіки суспільства?
7. Назвіть ті протиріччя, які виявив К. Маркс у ХІХ ст. в сфері економіки?
1)__________________________
2)__________________________
3)__________________________
4)_________________________
Тема : Соціологія політики
1. Соціологія політики – це _____________________________________________
2. Предмет політики охоплює такі аспекти, як __________________________________
3. Заповніть дані таблиці:
|
Суб’єкти соціології політики |
Об’єкти соціології політики |
4. Дайте визначення таким поняттям:
А) консервативні рухи___________________________________________________
Б) реформаційні рухи____________________________________________________
В) революційні рухи_____________________________________________________
Г)контрреволюційні рухи ________________________________________________
5. Політична партія – це__________________________________________________
Політичний рух- це____________________________________________________
6. Політичні партії поділяються на
1)________________________
2)________________________
3)________________________
7. Влада – це___________________________________________________________
8. Визначити особливості таких форм держав:
1) тоталітарна держава___________________________________________________
2) авторитарна держава__________________________________________________
3)демократична держава__________________________________________________
Тема : Соціологія праці і управління
1.Соціологія праці – це ________________________________________________
2. Назвіть основні проблеми, які розглядає соціологія праці.
3. Визначте соціальні функції праці:
1)_____________
2)_____________
3)_____________
4. Які чинники характеризують умови праці?
5. Що впливає на мотивацію трудової діяльності?
6. Як ви розумієте поняття “Трудова адаптація”?
7. Визначте ІІІ періоди розвитку соціологічних ідей:
1)_________________
2)_________________
3)_________________
8. Що нового Ф. Тейлор вніс в розвиток соціології праці?
9. Соціологія управління – це ______________________________________________
10. Назвіть основні етапи становлення соціології управління:
1 етап _____________
2 етап_____________
3 етап _____________
Соціальний менеджмент – це ________________________________
____________________________________________________________
Менеджмент має 2 рівні:
1)______________________
2)______________________
Що входить в поняття «зміст праці»?
Які «гігієнічні» чинники в організації виробництва виділив Херцберг?
Які заходи по «збагаченню» праці виділив Мейо?
Тема : Соціологія культури
1. Соціологія культури – це _______________________________________________
2. Заповніть дані таблиці:
Основні форми культури
|
Елітарна культура |
Народна культура |
Масова культура |
3.Заповніть дані таблиці:
Основні види субкультури
|
Вид субкультури |
Визначення культури |
|
Національна |
|
|
Конфесійна |
|
|
Професійна |
|
|
Організаційна |
4.Культурна статика – це______________________________
5.Культурна динаміка –це_____________________________
Тема : Соціологія релігії
1. Соціологія релігії –це ____________________________________
2. Предмет соціології релігії_________________________________
Об’єкт соціології релігії_________________________________
1)__________________
2)__________________
3)__________________
|
Поняття |
Сутність поняття |
|
Релігійна свідомість |
|
|
Релігійна психологія |
|
|
Релігійна діяльність |
1)________________
2)________________
3)________________
4)________________
релігізація політики___________________________________________
політизація релігії ____________________________________________
ДОДАТОК Б
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ
ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ З СОЦІОЛОГІЇ
1. Назвіть функції соціології:
1. Дає уявлення про стан соціальних процесів, збирає, систематизує
і накопичує інформацію, отриману в результаті досліджень_________________
2. Виступає основою формування у людини цілісної картини світу, основою її світогляду____________________
3. Виводить науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер_________________
4. Попереджає соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізація про можливі негативні соціальні явища і наслідки ___________
2. Що об’єднує таких теоретиків, як О. Конт, Г. Спенсер і К. Маркс?
А. Створення глобальних концепцій розвитку суспільства;
Б. Заснування соціології як науки;
В. Введення наукового принципу дослідження;
Г. Натуралістична тенденція в теоріях;
Д. Позитивізм;
Е. Уявлення про суспільство як продукт історичного розвитку;
Ж. Еволюційна теорія.
3. Встановіть відповідність положень і соціологічних напрямків (цифра-буква) А –…, Б –…,
|
1. Головним фактором соціальних змін і соціального аналізу суспільства є географічне середовище і його окремі компоненти; |
А. Расово-антропологічна школа |
|
2. Головним фактором розвитку суспільства є зростання народонаселення |
Б. Соціальний дарвінізм |
|
3. Головним фактором розвитку суспільства є спадковість і залежність між класовою приналежністю і антропологічними параметрами індивідів |
В. Психологічна школа Г. Біхевіоризм |
|
4. Розгляд суспільства як аналога природного організму, спроба пояснення соціального життя через пряму проекцію біологічних закономірностей |
Д. Соціальний механіцизм |
|
5. Закони розвитку суспільства зводяться до біологічних закономірностей природного відбору, виживання найбільш адаптованих, спирання на теорію спадковості |
Е. Демографічна Ж. Органічна школа |
|
6. Пояснення усіх суспільних явищ і процесів з точки зору виявлення мотивацій людської поведінки в суспільстві. |
З. Географічна школа |
4. Встановіть відповідність соціологічних поглядів до імен (цифра-буква:)
А. Платон 1. Теорія про ідеальну державу;
Б. Аристотель 2. Держава немислима без панів і рабів;
3. Прихильник індивідуальної приватної власності;
4. Основне зло в суспільстві криється в егоїзмі;
5. Поділ суспільства на управлінців і виробників;
6. Сила суспільства – на боці демократії;
7. Сила суспільства – на боці тиранії;
8. Громадянин –той, хто може брати участь у законодавчій і судовій владі держави.
9. Будь-які суспільні зміни є не прогресом, а регресом;
10. Для суспільства корисна тільки влада законів;
11.Людина для держави, а не держава для людини;
12. Скасування сім’ї як соціального інституту;
13. Людина – це соціальна тварина, яка складає основу
здорового суспільства.
5. Знайдіть відповідність визначень до імен ( буква-цифра):
1. Виведення науки про суспільство на рівень А. К. Сен-Сімон
знань, які ґрунтуються на спостереженні;
2. Розвиток суспільства підлягає тим самим Б. О. Конт
законам, що й природа;
3. Поєднання раціоналістичних поглядів з В. Г. Спенсер
історизмом в дослідженні суспільних явищ;
4. Перша спроба побудови цілісної соціологічної Г. М. Вебер
системи на етнографічному матеріалі;
5. Відмова від абстрактних міркувань і створення
«позитивної» соціологічної теорії;
6. Застосування принципу еволюції як методологічної
основи будь-якого знання;
7. Боротьба за існування між суспільством і
навколишнім середовищем;
8. Обґрунтування методу спостереження,
експериментального і історичного методів;
9. Розподіл соціології на 2 частини – соціологічну
статику і соціологічну динаміку;
10. Виділення окремих соціальних інститутів як
продуктів поступальної еволюції;
11. Створення теорії «соціальної дії»;
12. Вихідний пункт в соціологічних дослідженнях -
поведінка індивіда.
6. Розподіліть положення у відповідності до імен (буква-цифра):
1. Державна влада дана не богом, а виникла А. Г. Сковорода
внаслідок договору між людьми;
2. Дослідження умов і способів забезпечення Б. М. Костомаров
щасливого життя;
3. Ідея створення всеслов’янського братства, В. І. Франко
відродження України;
4. Вивчення історичного процесу взагалі та Г. В. Липинський
генезису східнослов’янських народів;
5. Пріоритетом розвитку держави самоуправління Д. С. Оріховський
народу, свобода особи, автономія громад як
одиниць суспільного розвитку; Е. М. Грушевський
6. Гарантування кожному громадянину права на
існування;
7. Принцип «нерівної рівності»;
8. Усунення еклектичного характеру «руської історії»;
9. Консолідація української нації на базі «територіального
патріотизму»
7. Розподілити подані слова за статусами (буква-цифра):
|
Особистий статус |
Природжений статус |
Змішаний статус |
Досягнутий статус |
|
А |
Б |
В |
Г |
8. Розподілити подані категорії на подані три групи (буква-цифра):
|
Розкривають сутність соціальних зв’язків |
Розкривають зміст соціальних спільнот |
Розкривають сутність соціальних процесів |
|
А |
Б |
В |
9. Дайте визначення наступним положенням:
10. Дайте відповіді на дані запитання:
11. Знайдіть відповідність положень до імен (буква-цифра):
Конфлікт – це….
1) антагоністичне зіткнення інтересів правлячого та А. Л. Козер
пригнобленого класу;
2) універсальне явище, засіб розвитку суспільства; Б. Г. Зіммель
3) соціальна аномалія, яка дезорганізує та дестабілізує
життя; В. Т. Парсонс
4) боротьба за цінності і претензії на певний статус,
владу й ресурси; Г. К.-Е. Боулдінг
5) постійне і природне явище, на яке спирається
кожне суспільство при примушенні одних іншими; Д. К. Маркс
6) ситуація, за якої сторони розуміють несумісність
власних позицій та намагаються випередити одна Е. Р. Дарендорф
одну в своїх діях.
12. Встановіть відповідність визначень до типів конфліктів (цифра-буква:) А –…, Б –…,
1. Повна або часткова відмова від дій; А. війна
2. Одна з форм боротьби, в якій використовують
дезінформацію, підрив авторитету суперника, Б. саботаж
знищення його матеріальних засобів;
3. Послаблення, компрометація суперника; В. переслідування
4. Звинувачення, дискредитація, фізичне насильство,
теракт, вбивство; Г. агресія
5. Тотальна боротьба між великими суспільними
групами; Д. соціальна революція
6. Процес різких радикальних якісних змін і суттєвих
суспільно-політичних перетворень; Е. бойкот
7. Публічна дія з метою вираження незадоволення
кимось або чимось Ж. суспільний
протест
13. Розподіліть положення у відповідності до імен (буква-цифра):
1. Соціально-філософська критика феодальних А. А. Сміт
відносин;
2. Концепція прогресивного розвитку цивілізації, Б. Е. Кант
яка абсолютно залежить від досягнень людського розуму;
3. Теорія економічного лібералізму; В. Д. Рікардо
4. Сформулював засади теорії розподілу та відтворення; Г. О. Конт
5. Сформулював закони функціонування і розвитку
індустріального суспільства; Д. Н. Смелзер
6. Виявлення соціальної суперечності капіталізму як
соціально-економічної формації; Е. Ф. Вольтер
7. Розгляд економіки як соціальної підсистеми суспільства,
яка адаптує людину до зовнішнього середовища. Ж. Ж. Сісмонді
14. Розподілити методи практичної реалізації тактики поведінки в конфліктній ситуації за наступними формами (буква-цифри):
|
Форми: |
Методи: |
|
|
А. Фізичне насильство |
1. Обмін благами 2. Коректне спілкування 3. Критика 4. Збільшення робочого навантаження 5. Накази 6. Публічні висловлювання 7. Образи 8. Винищення матеріаль-них цінностей 9. Приниження 10. Голодування 11. Прохання 12. Вибачення 13. Обіцянки 14. Зниження зарплати |
15. Брутальність 16. Блокування чужої діяльності 17. Пікетування 18. Переконання 19. Поступки 20. Шантаж 21. Висування пропозицій 22. Негативна оцінка особистості 23. Наруга над особистістю 24. Компромат 25. Скарги 26. Заохочення 27. Ультиматум |
|
Б. Психологічне насильство |
||
|
В. Тиск |
||
|
Г. Демонстра-ційні сили |
||
|
Д. Санкціону-вання |
||
|
Е. Фіксація власних позицій |
||
|
Ж. Дружелюб-ність |
||
|
З. Угоди |
15. Дайте відповіді на запитання:
1. Хто з відомих філософів вперше обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення?
16. Знайдіть ті положення, що відповідають іменам ( буква-цифра):
змісту роботи;
9. Дотримання принципів управління ( значна платня,
висока денна норма, відповідні умови праці та ін.);
10. Заміна індивідуальної винагороди колективною;
11. Визнання досягнутих людиною успіхів у роботі,
інтересі до її змісту, відповідальності та інше;
12. Вміння керувати робітниками;
13. Формування позитивного морально-психологічного клімату в колективі;
14. Поліпшення трудового середовища усуває невдоволеність працівників;
15. Гуманізація праці, участь робітників в управлінні виробництвом.
17. Розподілити подані поняття в систему цінностей (буква-цифра):
|
Цінності |
Поняття |
|
А. Смисложиттєві |
1. Уявлення про добро 2. Чесність 3. Свобода слова 4. Життя 5. Уявлення про щастя 6. Любов до батьківщини 7. Безпека 8. Працелюбність 9. Доброзичливість 10. Національний суверенітет 11. Віра в бога 12. Уява про сенс життя 13. Сім’я 14. Соціальне положення 15. Совість 16. Прагнення до абсолюту 17. Безкорисність 18. Освіта |
|
Б. Універсальні |
|
|
В. Цінності суспільного визнання |
|
|
Г. Цінності міжособистісного спілкування |
|
|
Д. Демократичні |
|
|
Е. Партикулярні |
18. Знайдіть помилки у прикладах, які характеризують форми культури і виправте їх (буква-цифра тільки неправильної відповіді):
|
А |
Б |
В |
Г |
Д |
|
Народна культура |
Масова культура |
Контр-культура |
Конфесійна культура |
Професійна культура |
|
1. міфи |
1. цирк |
1. культура глухонімих |
1. епос |
1. сказання |
|
2. легенди |
2. поп-музика |
2. рух хіппі |
2. християн-ська культура |
2 .правова культура |
|
3. казки |
3. рок-музика |
3. рух панків |
3. мусульман- ська культура |
3. лікарська культура |
|
4. фольклор |
4. хард-рок |
4. бойовики |
4. культура аристократів |
4. вчительська етика |
|
5. шлягери |
5. естрада |
5. детективи |
5. оперета |
5. культура менеджерів |
|
6. пісні бардів |
6. опера |
6. культура наркоманів |
6. билини |
6. шансонна лірика |
ДОДАТОК В
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ ДО ІСПИТУ
Тема 1. Вступ до соціології
Предмет і об`єкт соціології
Соціальні відносини, соціальні інститути, соціальні спільноти
Трансформація соціальних інститутів в процесі розвитку суспільства
Структура соціології
Функції соціології
Тема 2. Організаційна структура соціологічної роботи
в Україні і проведення соціологічних досліджень
1. Соціологічна робота в Україні: напрямки, форми, перспективи
2. Типи досліджень
Етапи проведення соціологічних досліджень
Форми і засоби збору соціологічної інформації та узагальнення і вибірка інформації
Методи соціологічного пізнання, взаємозв`язок з теоріями різних рівнів
Процедура інтерпретації результатів досліджень
Тема 3. Історія становлення і розвитку соціології
Вчення про суспільство в концепціях стародавнього світу
Соціальна думка XVIII-XIX ст.
Класичний період у розвитку соціології (п. XIX- п. XX ст.)
Історія соціології в Україні
Соціологія ХХ ст.
Тема 4. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура
Поняття соціальної структури
Проблема стратифікації суспільства та соціологічні системи соціальної стратифікації
Соціальна структура сучасного суспільства
Зміни соціально-класової структури в умовах переходу до нових соціально-економічних умов
Розвиток соціально-демографічних процесів у сучасному світі
Тема 5. Особистість в системі соціальних зв`язків
Поняття особистості
Суспільство й особистість, їхні взаємозв’язки і взаємозалежність
Соціальна структура особистості
Діяльність і поведінка особистості, її потреби і інтереси
Типологія особистості
Соціалізація особистості, її етапи і рівні
Девіантна поведінка і її види
Соціологія особистості як наукова галузь, її взаємозв’язки з іншими науками
Сім`я як соціальний інститут і основа формування особистості
Типи особистості і форми сімейно-шлюбних взаємин
Соціологія молоді і проблеми фізичного і духовного розвитку особистості
Тема 6. Соціологія конфлікту
Конфлікт як соціальне явище
Умови виникнення конфліктів
Соціальні конфлікти в різних суспільних системах
4. Способи та правила поведінки в конфліктних ситуаціях
5. Класифікація соціальних конфліктів
6. Соціологія конфлікту як галузь соціології, її об’єкт і предмет
7. Розвиток світової конфліктології у ХХ ст. (Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.)
Тема 7. Соціологія економіки.
Виникнення і розвиток економічної соціології (А. Сміт, О. Конт, К.Маркс, Е. Дюркгейм та ін.)
Основні наукові напрями економічної соціології
Теоретико-методологічні і емпіричні дослідження економічної соціології
Взаємозв`язок економічної соціології з соціологією політики
Тема 8. Соціологія політики.
1.Предмет і об`єкт соціології політики
2.Громадська політична думка як соціальна інституція
3.Політична система і політична сфера як об’єкт дослідження
4.Політичні рухи і політичні партії та іхня роль в житті суспільства
5. Форми держави та суспільне життя
6. Аналіз влади як механізму регулювання суспільних відносин
Тема 9. Соціологія праці та управління
Предмет соціології праці
2. Зміст, умови, характер праці та її значення в життєдіяльності
суспільства
3. Поняття про соціологію управління
4. Теорія рестрикціонізму Ф. Тейлора
Теорія «людських стосунків» Е. Мейо
Теорія «збагачення праці» Ф. Херцберга
Менеджмент як мистецтво управління економікою
Соціологія вільного часу. Вільний час студентської молоді
Тема 10. Соціологія культури
Предмет і об`єкт соціології культури
Категорії та функції соціології культури
Форми і види культури
Культурна діяльність людини
Цінності і їхня роль в культурному житті суспільства
Тема 11. Соціологія релігії
1. Предмет і об`єкт соціології релігії
2. О. Конт, М. Вебер, Е. Дюркгейм про роль релігії в житті суспільства
Роль соціології релігії серед інших наук
Засоби і методи збору соціологічної інформації соціології релігії
Взаємозв’язок соціології релігії з релігієзнавством
Взаємовідносини релігійних і громадських організацій