Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
11)Уявлення про суперечливість розвитку всього сутнього виникло ще в давнину (в VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й теплого, мокрого й сухого, світлого й темного, видимого й невидимого, земного й небесного, скінченного й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все в світі складається з протилежностей. Їхня боротьба і визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внутрішня гармонія речі. Боротьба протилежностей є загальною, вона становить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу. Гегель високо цінував ідеї Геракліта про боротьбу та єдність протилежних начал. Він підкреслював, що використав усі ці ідеї грецького філософа у ході розробки своєї концепції суперечностей. Отже ,Всім предметам і явищам внутрішньо властиві протилежні сторони, тенденції, що знаходяться в стані єдності та боротьби; боротьба між протилежностями обумовлює внутрішнє джерело розвитку, веде до зростання суперечностей, які вирішуються шляхом усунення (подолання) старого і утвердження нового, якому також властиві свої протилежності.
12) Якщо закон єдності і взаємодії протилежностей розкриває джерело, причину змін, руху, розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін — механізм розвитку явиш, то закон заперечення заперечення відповідає на запитання про спрямованість розвитку і про характер. В об'єктивній дійсності закон заперечення заперечення діє не в чистому вигляді, а прокладає собі шлях через безліч випадковостей Багатосистемність предметів і явищ вимагає конкретного підходу до аналізу різних умов, суперечностей, тенденцій. Закон заперечення заперечення відображає об'єктивний, закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді. Основою діалектичного заперечення є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв'язку старого і нового, відмова від першого із збереженням того, що необхідне для розвитку другого.
13) Чотири основні форми буття: 1.Буття речей (тіл), процесів, яке в свою чергу може бути поділене: а) на буття речей, процесів, станів природи; б) буття природи як цілого; в) буття речей і процесів, вироблених людиною, тобто буття культури; 2.Буття людини, яке поділяється на: а) буття людини у світі речей б) специфічне людське буття 3.Буття духовного (ідеального), яке ділиться на: а) буття індивідуалізованого духовного б) буття об'єктивованого (позаіндивідуального) духовного. 4.Буття соціального, яке ділиться на: а) індивідуальне буття (буття окремої людини у суспільстві та у історії); б) буття суспільства. Вчення про буття дістало назву "онтологія" (від грец. ontos - суще і logos – вчення) Онтологія є окремою галуззю філософського знання,сутність якого виявляється в аналізі відношень, зв'язків і взаємодій між такими категоріями і поняттями, як "людина", "світ", "буття", "матерія", "свідомість", "простір", "час", "рух" та ін. На думку філософів, буття - це життя. Буття у філософській антропології розглядається як здатність людини виходити за сферу об'єктивності і обґрунтовувати усе суще.
14) Науково-технічний прогрес – це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання й освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп: 1)загострення екологічної обстановки 2)зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" 3)зміна змісту і характеру праці 4)зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів 5)підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;6)"інтернаціоналізації" суспільних відносин 7)втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;8)однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти.
15) Екологічні проблеми сучасної цивілізації. Перехід людства від використання примітивних знарядь праці до техногенної цивілізації поряд із позитивними призвів до значних негативних наслідків. Зокрема, він виявився деструктивним стосовно природи. З наведених прикладів зрозуміло, що суспільство деструктивно впливає на природу, незважаючи на її важливу роль як необхідної і постійної умови розвитку людської спільноти. Але слід усвідомлювати, що страждає не лише природа. Будь-які зміни в зовнішньому світі негайно відбиваються на самій людині: здоров'ї, психічному стані, повноцінності способу життя. Отже, в епоху техногенної цивілізації чітко проявляється екологічна криза, яка негативно впливає на долю людини, суспільства в цілому .Криза людської духовності, моральне виродження тощо,. Досить названих проблем, щоб зрозуміти надзвичайну важливість позитивного їх вирішення для збереження і подальшого розвитку людини на планеті Земля. Сьогодення поставило перед людиною надзвичайно важливі і складні питання: як відновити рівновагу між суспільством і природою, зокрема біосферою, як гармонізувати екологічні, технологічні та соціальні процеси, як зняти соціальну напругу і звідси – загрозу термоядерної війни, а отже, загибель людської цивілізації. Ці та інші питання вимагають вирішення на рівні планетарного інтелекту. Звідси – необхідність взаєморозуміння, єднання.
16) Перші філософи намагалися пояснити природу в масштабах космосу-як виник світ, як упорядкований, що є перед основою всього існуючого. Початковою точкою розвитку Античної філософії був філософський матеріалізм. Матеріалізм в Античній філософії розвивали Емпедокл, Анаксагор, Левкіп, Демокрит, Епікур. З’являється багато матеріалістичних філософських вчень. Давньогрецький мислитель Фалес із Милета висловив ідею, що все відбувається з води й у воду ж звертається. Цей природний початок виявляється єдиною основою всіх речей, носієм всіх змін і перетворень. Великим діалектиком античного миру є Геракліт. Все існуюче, учив він, постійно переходить із одного стану в інше: "все тече, усе змінюється". Виникнення й зникнення, життя й смерть, народження й загибель - буття й небуття - зв'язані між собою, вони обумовлюють і переходять друг у друга. Геракліт же розумів, що поточна ріка, "змінюючись, спочиває". Відповідно до його поглядів, перехід явища з одного стану в інше відбувається через боротьбу протилежностей.
17)Сократ вперше повернув філософію від природи до людини. Він говорив: »пізнай самого себе»,»В суперечці зароджується істина»,»Я знаю, що я нічого не знаю». Головний принцип – помірність. Принцип помірності: слід вдовольнятися необхідним, все що більше необхідного – розбещує людину. Після Сократа філософія змінилася до співвідношення природа-людина. У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення (дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання.
18) Сократ вперше повернув філософію від природи до людини. Він говорив: »пізнай самого себе»,»В суперечці зароджується істина»,»Я знаю, що я нічого не знаю». Головний принцип – помірність. Принцип помірності: слід вдовольнятися необхідним, все що більше необхідного – розбещує людину. Після Сократа філософія змінилася до співвідношення природа-людина. У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізика. При філософському дослідженні етичних проблем Сократ користувався методом, який він називав майевтикою. Ціль майевтики – всебічне обговорення будь-якого предмету, визначення (дефініція) поняття. Сократ першим підніс знання до рівня понять. Якщо до нього філософи і користувались поняттями, то робили це стихійно. І тільки Сократ звернув увагу на те, що якщо нема поняття, то немає і знання.
19)Демокріт – засновник послідовного матеріалізму. Атомістичне вчення: все в світі з атомів і порожнечі. Атом – це найдрібніша частка, що безперервно рухається в порожнечі. Душа людини теж складається з атомів і помирає разом з тілом. Демокріт розвинув вчення про атоми свого вчителя філософа Левкіппа, що є головним досягненням демокрітової філософії. Демокріт приходить до ідеї неподільних атомів, які можуть бути різної конфігурації: гачкоподібні, якореподібні, кутасті, вигнуті тощо. За Демокрітом фізичні атоми неподільні, але подумки в них можна виділити певні частини – точки, які не мають ваги і які не можна від атомів відторгнути. Це – уявна частина атома – „амера” (та, що не має частин). Згідно з деякими свідченнями (серед них є опис так званої „площі Демокріта” у Джордано Бруно), у найдрібнішому атомі було 7 амер: верхня, нижня, ліва і права, передня і задня, серединна. Це була математика, узгоджена з даними чуттєвого сприйняття, які говорили, що, яким би малим не було фізичне тіло - наприклад, невидимий атом, - точки частини (сторони) у ньому завжди можна уявити, ділити нескінченно навіть подумки неможливо.
20) Демокріт – засновник послідовного матеріалізму. Атомістичне вчення: все в світі з атомів і порожнечі. Атом – це найдрібніша частка, що безперервно рухається в порожнечі. Душа людини теж складається з атомів і помирає разом з тілом. Демокріт розвинув вчення про атоми свого вчителя філософа Левкіппа, що є головним досягненням демокрітової філософії. Демокріт приходить до ідеї неподільних атомів, які можуть бути різної конфігурації: гачкоподібні, якореподібні, кутасті, вигнуті тощо. За Демокрітом фізичні атоми неподільні, але подумки в них можна виділити певні частини – точки, які не мають ваги і які не можна від атомів відторгнути. Це – уявна частина атома – „амера” (та, що не має частин). Згідно з деякими свідченнями (серед них є опис так званої „площі Демокріта” у Джордано Бруно), у найдрібнішому атомі було 7 амер: верхня, нижня, ліва і права, передня і задня, серединна. Це була математика, узгоджена з даними чуттєвого сприйняття, які говорили, що, яким би малим не було фізичне тіло - наприклад, невидимий атом, - точки частини (сторони) у ньому завжди можна уявити, ділити нескінченно навіть подумки неможливо.