Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Урок № 17
Тема: Зміст казок “Хуха-Моховинка” та “Потерчата”. Образи дивовижних істот, витворені уявою автора на основі українських міфів та фольклору
Мета: опрацьовуючи біографію Василя Королева-Старого та його фантастичні казки, учні мають виробляти в себе вміння відтворювати в уяві незвичайні художні картини, зображені автором-казкарем, розкривати алегорію казки, її мораль, оцінювати вчинки казкових героїв, розрізняти добро і зло як у казках, так і в житті; осмисливши літературознавчий матеріал, п’ятикласники повинні зрозуміти суть понять образ, портрет у художньому творі.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Повідомлення теми уроку.
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.
Запис на дошці:
Казка кличе нас у мандри, велить бути в житті сміливими й мудрими, долати перешкоди й біди і не забувати добра світового, бо тільки цим і вимірюється наша людська сутність.
Затишно дітям в пазусі казок.
Отак би й слухав про царя Салтана
або про те, як весело козак
обманював турецького султана.
Про карих коней з полуменем грив,
про чаклуна, що все на світі може.
І хто б там що не говорив,
а згине зло і правда переможе!
Так сказала про казку Ліна Костенко. Ви перегорнули чимало казкових сторінок, які відкрили вам світ фантазії й мудрості нашого народу, подумки подорожували на летючому кораблі, радіючи вірності та взаємодопомозі друзів наймолодшого сина. До речі, з якої казки цей герой? Хто її автор?
– З казки “Летючий корабель”. Це – українська народна казка.
Ви були “свідками” того, як красний Іванко опинився в заклятому місті, захоплювалися мужністю й хоробрістю хлопчини, що визволяв місто із прокляття. Про яку казку йдеться?
– “Красний Іванко і закляте місто”.
Прочитаймо ще раз слова Валерія Шевчука, що супроводять нас протягом усіх уроків вивчення казок. (Учитель читає цитату, робить відповідні акценти і продовжує вступне слово.)
Відомий український педагог Василь Сухомлинський вважав, що казки, прочитані в дитинстві, назавжди відкладають у серці “зернятка людяності, з яких складається совість”. Ви, напевно, теж помітили, що казки не лише приносять естетичне задоволення, а й змушують нас замислитися над проблемами реального життя – вибором друзів, поведінки, правильного рішення. До таких роздумів спонукала нас і казка Івана Франка “Фарбований Лис”. Хвалькуватість та зарозумілість Лиса, його користолюбство, нечесність, хитрування, пихатість – ось риси вдачі цього казкового персонажа, які викликають, окрім сміху, ще й осуд.
ІV. Основний зміст роботи.
Розповідь про письменника та його казки. Як ім’я Василя Королева-Старого, так і його твори тривалий час були в Україні незаслужено забуті. Вони повернулися на рідну землю лише в 1990р. збіркою “Нечиста сила”, що вийшла у видавництві “Веселка”. (Уперше побачила світ ця книжка казкових оповідань 1923р. у Польщі.) Отож цікава й повчальна книжка таки прийшла до наших юних читачів.
Хто ж такий Василь Костьович Королів, який друкувався під псевдонімом Королів-Старий? Як склалася його доля?
Народився він 4 лютого 1879р. у селі Ладан на Полтавщині, яка дала українській літературі багато видатних майстрів слова. ви, мабуть, знаєте, любі друзі, що з Полтавщини і великий письменник Микола Гоголь, який увів у духовне життя не лише російського, а й багатьох інших народів поетичний образ України, овіяний казками і легендами (згадаймо цикл повістей “Вечори на хуторі біля Диканьки”, “Майська ніч, або Утоплена”, “Страшна помста” та ін.).
Замолоду, навчаючись у Полтавській духовній семінарії, Королів-Старий більше захоплювався мистецтвом, ніж теологією. Прагнучи бути корисним своєму народові, він вирішив продовжити освіту не в духовному закладі, а у світському – Харківському ветеринарному інституті. Успішно закінчивши навчання, працював ветеринарним лікарем і навіть видав популярний посібник з ветеринарії.
Це був час революційних подій, масових мітингів, демонстрацій, страйків. У Києві та інших українських містах починають виходити українські газети, журнали, книжки. (Як відомо, досі царський уряд своїми указами протягом двох століть забороняв українцям писати й видавати книжки рідною мовою). Королів-Старий енергійно включається у відродження культурного життя. Його не залякали навіть арешти й ув’язнення (1906р.). Звільнившись, він стає активним дописувачем українських газет “Рада”, “Хлібороб”, “Засів”. Згодом журналістика і видавнича справа стають основними в діяльності молодого літератора: працював редактором у видавництві “Час”, редагував журнал “Книгарь”.
Революційні події в Україні стали передумовою створення Української Народної Республіки, яка, на жаль, невдовзі була придушена російськими більшовицькими загонами Муравйова. Тому в 1919р. Королів-Старий виїхав до Чехо-Словаччини, де викладав в Українській сільськогосподарській академії в Подебрадах і водночас займався літературною творчістю. Там у 20-ті роки виходять у світ його основні художні твори: роман “Чмелик” (Прага, 1920), збірка казок “Нечиста сила” (Каліш – Київ, 1923), п’єса-казка “Русалка-жаба” (Львів, 1923) та ін.
У не виданому ще й досі в Україні романі “Чмелик” (підзаголовок – “Навколо світу”) розповідається про долю юнака з Полтавщини, який був змушений покинути рідну землю, блукати світами, зазнаючи поневірянь скитальця. І хоч сяк-так уладнав він своє життя в Австралії, ностальгія не полишає його. Врешті юнак повертається в Україну. Роман – автобіографічний, він засвідчує велику любов автора до рідного краю, тугу за батьківщиною. У творі використано казковий мотив про маленького Чмелика, для якого рідний дім – навіть якщо то щілина в моху – дорожчий від золотих палат на чужині. Та найповніше розкрився талант письменника у збірці казок “Нечиста сила”. Автор вирішив оживити спогади про своє дитинство, переосмислити образи фольклорно-казкових представників “неіснуючого, невидимого світу”, по-новому потрактувати персонажів української міфології, зокрема “нечисту силу”, якою чомусь завжди лякали людей, особливо дітей. Як вважав письменник, прищеплювати дітям оте “безглузде й непотрібне почуття жаху перед вигаданими потерчатами та неіснуючими страхіттями навряд чи раціонально й педагогічно”.
Королів-Старий поставив перед собою нелегке і, на перший погляд, дивне завдання – облагородити “нечисту силу”, показати народові традиційно злі й лихі алегоричні персонажі добрими, такими, які здебільшого приносять людям користь. Прикметно, що письменник використовує не лише український матеріал. Наприклад, у казці “Нечиста сила” діють персонажі з фольклору інших народів: на Лису гору під Києвом на свою нараду злітаються Диви та Джини з Персії, Тролі та Ельфи з Німеччини і Швеції, Коррігани та Нічні Прачки із Франції, чеський водяник Гастрман, польський чорт Борута, кавказький дух Гуд, єврейський чорт Хапун та багато інших дивовижних істот.
Майже чверть століття письменник перебував за межами України. Долю Королева-Старого розділила і його дружина – українська письменниця Наталена Королева. Вони обоє завершили свій творчий і життєвий шлях у місті Мельнику (Чехія), він – 11 грудня 1943р., вона – 1 листопада 1966-го.
Перш ніж повести розмову про фантастичні істоти, що діють у казках, процитуємо слова Королева-Старого про власні дитячі твори. (Їх читає добре підготовлений учень).
Дарма, що інтелігентні люди ставляться до “нечистої сили” з легкою та добродушною посмішкою. Дарма, що тепер не знайдеш освіченої людини. Котра йняла б віри якомусь чортовинню. Однаково – найосвіченіша, найінтелігентніша людина нашого віку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось “злого духа”. Найчастіш ця згадка буває тільки словом лайки, тим завченим порожнім звуком, що не має в собі жодного змісту… Тим-то, коли вже ми не можемо вигнати чортовиння з нашого світу, то ж чи не краще буде розповідати про нього дітям, як про персоніфіковані сили природи, по змозі позбавляючи їх елементів зла та ворожості?!
Я – не педагог і, можливо, помиляюсь. Отож, як результат моєї помилки, з’явиться оця книжка казок, в яких собі дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську “нечисту силу”, що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші “сили”, яких, на жаль, не звуть “нечистими”.
Слова письменника, сказані близько восьми десятиліть тому, актуальні й нині. Хто ж вони, персонажі авторського демонічного світу? Звідки їхнє коріння? Як ставився наш народ, починаючи з давніх часів, до русалок, мавок, домовиків, потерчат?
Перед аналізом тексту пояснимо, що таке демонологія і що являють собою міфічні та фольклорні персонажі, які діють у творах Королева-Старого.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Повідомлення учня-дослідника. У народних повір’ях представники нечистої сили не лише шкодили, а й допомагали людям. При цьому кожен займався своїм ділом.
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Казка Василя Королева-Старого, яка першою відкриває для нас дивосвіт його фантастичних творів, має назву “Хуха-Моховинка”. Про що, на вашу думку, в ній ітиметься? Як може вона починатися?
Поділ казки на частини, після яких буде обговорення:
– від початку казки до слів “…люди дуже рідко помічають та розуміють чужі сльози…”;
– від слів “Однак тому великому бору, в якім жила Моховинка…” до – “…а її сосна жалібно застогнала”;
– від слів “Перелякана Моховинка притьмом плигнула до дверей…” до – “…зможе вона, не боячись морозів, повернути до Рідного краю”;
– від слів “Одного дня в хліві трапилось нещастя” до – “Хуха ніде не обзивалася…”;
– від слів “Поранена Моховинка мовчки чекала під лавкою…” до кінця казки.
Опорні епізоди:
Домовик чекає дяка-господаря;
порятунок дяка Оверка Домовиком.
Завдання п’ятикласникам:
Назвіть героїв казок “Хуха-Моховинка” та “Потерчата” і визначте, які з них є вигаданими, а які реальними.
Прокоментуйте ілюстрації А. Василенка до збірки “Нечиста сила”. Поясніть свої малюнки – ілюстрації до обох творів.
Ознайомтеся з “Пам’яткою…” та підготуйтеся до характеристики фантастичних дійових осіб казок Василя Королева-Старого з елементами порівняння.
6. Бесіда про образи міфічних персонажів у казках Василя Королева-Старого “Хуха-Моховинка” і “Потерчата”.
Запитання для бесіди:
Опишіть зовнішній портрет Хухи-Моховинки. Яке почуття він у вас викликав?
Чому Моховинка не захотіла йти до родичів, коли злий дід зруйнував її затишну хатинку? Про яку рису характеру це свідчить?
З ким подружилася Моховинка у хліві? Чим пояснюється ця дружба?
Які ще риси характеру має Хуха?
Проаналізувавши поведінку маленької героїні в різних ситуаціях, зробіть висновок: ця міфічна істота слабка чи сильна?
Порівняйте вчинки Моховинки з учинками діда. На користь кого буде таке зіставлення?
Якої плати зажадали Хухи від старого?
Прокоментуйте слова: “Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності”. А люди, зображені в казці, чинять так само? А ви як чините?
Які обов’язки поклав на себе Домовик з казки “Потерчата” і як він їх виконував?
Що поєднує Потерчат з Хухою-Моховинкою? Чому дяк, потемки шукаючи дорогу, не орієнтувався на зелені вогники?
Якими є принципи поведінки (життя) міфічних істот, зображених в обох казках? Які риси є спільними для цих мешканців невидимого світу?
Порівняйте світ міфічних істот і світ людей. Чим сподобалася вам дячиха Євпраксія, дяк Оверко, дід-дереворуб?
Що прагнув сказати своїми казками автор?
Як закінчуються обидві казки? Що перемагає – добро чи зло?
Пам’ятка
для характеристики героїв з елементами порівняння
1. Уважно прочитайте твір.
2. Доберіть з тексту уривки для характеристики літературних героїв (у даному разі – фантастичних дійових осіб). Зверніть увагу на опис їхньої зовнішності, поведінку, мову.
3. Що об’єднує персонажів?
4. Чим вони відрізняються один від одного?
5. Як ви ставитесь до кожного з них? Кому більше симпатизуєте, кого осуджуєте? Доведіть свою думку, спираючись на текст.
6. Доберіть приказки і прислів’я для увиразнення вашої характеристики.
V. Підсумок уроку.
Узагальнення відомостей з теорії літератури.
Учитель. Фантастичні казки Василя Королева-Старого подібні до народних казок. Однак у літературної казки є свої особливості, що відрізняють її від народної. Оповідь літературної казки підпорядкована авторській волі, і в цьому її головна ознака. Сюжет твору може бути досить відомий, але його трактування, художнє наповнення, характеристика обставин та персонажів належать авторові. Читач бачить те, що відбувається, очима автора, який ділиться з нами життєвими спостереженнями. Так, мудрий погляд Королева-Старого на життя вчить читачів справедливо оцінювати вчинки казкових героїв, розрізняти добро і зло як у казках, так і в житті. Остаточний висновок з того, що відбулося в казці, також робить автор.
Ще одна особливість літературної казки – не традиційна для жанру казки мова зі сталими зворотами, а індивідуальна, авторська. У Королева-Старого вона витончена, шляхетна і трохи іронічна.
Підбиття підсумків уроку.
Учитель. На двох уроках вивчення казок “Хуха-Моховинка” і “Потерчата” ми прагнули дати відповідь на запитання, як авторові вдалося написати такі чудові твори, у чому секрет успіху його дивовижних історій. Без сумніву, Королів-Старий – талановитий письменник. Його талант виявився передовсім у вмінні пильними очима придивлятися до всього, що його оточувало. Він помічав те, чого не бачили інші. Змальовуючи створіння, що “невидимо живуть обіч з нами”, Королів-Старий намагався розширити дітям межі уявлення про довколишній світ природи і людини.
Народи світу протягом століть творили свою історію, з покоління в покоління розвивали усну творчість. Письменник своєю книжкою казок неначе запитує читачів: чи варто відмовлятися від тієї багатющої духовної спадщини, яку людство створювало віками? І відповідає: “Не варто!” Не замикаючись лише в рамках українського фольклору, він хоче зацікавити нашого юного читача міфологією інших народів. Але для цього, зрозуміло, українська дитина має насамперед засвоїти національну фольклорну стихію. Окрім того, автор покладає великі надії на те, що казки привчають дітей бути уважнішими, чуйнішими, добрішими. Недарма в хорі русалок мажорним акордом звучать слова:
Хай правда по світу полине,
Щасливі най будуть всі люди…
Звідціль, з чарівної Вкраїни,
Хай радість розійдеться всюди!
Книжка Королева-Старого “Нечиста сила” доповнює і збагачує великий материк українських літературних казок, що їх творили такі видатні майстри слова, як Марко Вовчок, П. Куліш, Ю. Федькович, С. Воробкевич, І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, а також Н. Забіла, А. Шиян, М. Пригара, П. Воронько, В. Близнець та ін. Чи посяде постать Василя Королева-Старого в цьому ряду належне місце, покаже час. Проте вже тепер, на нашу думку, ця книжка потрібна вам, сучасним школярам, хоча б тому, що вона допоможе у старших класах краще й глибше сприйняти і зрозуміти деякі твори Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцюбинського.
VI. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів.
VII. Домашнє завдання.
Домашнє завдання складатиметься з двох частин:
обов’язкової: розказати вдома рідним чи близьким одну з фантастичних казок Василя Королева-Старого;
на вибір: а) написати листа Василю Королеву-Старому про свої враження від прочитаних казок; б) вигадати казкову історію про якийсь предмет, тварину або рослину і записати її у формі розповіді від себе.
Без фантазії, уваги, доброго ставлення до навколишнього світу не народжується справжня казка. Пам’ятаймо про це, і, можливо, ви напишете чудову нову історію, ще ніколи ніким не розказану.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
Демонологія – це людські уявлення про злих духів (демонів), що дійшли до нас з давніх часів.
Демони – фантастичні істоти, найпопулярнішими серед яких є мавки, домовики, хухи і потерчата.
Русалка – один з найколоритніших персонажів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За повір’ям – русалки – молоді вродливі дівчата, котрі живуть на дні річок. Уночі, коли сходить місяць, вони виходять на берег, чешуть своє довге зелене волосся і водять хороводи, чудовим співом заманюють юнаків та дівчат, затягують їх у воду і залоскочують. Русалками ставали дівчата, які втопилися. Інші русалки живуть у полях та лісах, де полюбляють гойдатися на гілках дерев.
А ще русалка (мавка, майка) – діва води, згідно з іншими переказами, дружина водяника. Риб’ячого хвоста не має, вночі разом з подругами хлюпається у воді, сідає на колесо млина, пірнає. Русалки безтілесні і не віддзеркалюються у воді, вони можуть одружуватися зі звичайними чоловіками, проте ці шлюби завжди нещасливі.
Мавка – подібна до русалки. Живе в річках або водоймах, виходить на берег тільки вночі, приманює хлопців своєю незвичайною красою, потім перетворюється на стару страшну бабу. Від русалок мавки відрізняються іншим волоссям. Вони бувають і лісові. Саме лісову мавку опоетизувала Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”.
Перелесник – молодий, гарний хлопець, який підбиває людей на перелюб.
Домовик – найдавніший демонічний образ у багатьох народів. Це аж ніяк не злий дід, а справжній хатній бог, охоронець домашнього вогнища та родинних святинь.
Крім домовика, українська демонологія розрізняє ще й дворового духа – дворянина (стиригу) – повелителя худоби та всього господарства. Вважаючи домового за члена своєї родини, люди віддавали йому належну шану: під Новий рік влаштовували “весілля” печі; при переїзді до нової оселі запрошували з собою; брали для нього хлібну лопату або помело. Молода, вперше приходячи в дім, приносила домовикові чорного півня – своєрідну жертву для хатнього бога.
Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: “…древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода в суміші з баговинням звисають аж по пояс. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати”.
Ще більше олюднений образ лісовика, який уявлявся українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати над людиною: відбере в неї пам’ять – і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється і плескає в долоні. А втім, його витівки незлі й рідко коли закінчуються драматично.
Потерчата – душі дітей, які померли нехрещеними і стали болотяними вогниками.
Вовкулака – людина, що може обертатися на вовка, і – навпаки.
Хуха – міфічна істота, пухка, як мох. Інколи хухи з’являлися перед очима людей. Як описує Королів-Старий, вони мали довгу вовночку, що, мов шовком, вкривала все тільце, і тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – братки. Хто з нас не згадував цю міфічну особу, коли, зробивши якусь нелегку чи важливу справу, добре натомившися, полегшено зітхав: “Хух!”
Русалки носили з Дніпра воду на поливку й доглядали розкішний водограй, що його поставив водяник.
Відьми підмітали подвір’я, посипали його піском, чепурили стіни.
Хухи обкладали стіни мохом, блискучими мушлями, сосновими шишками та іншими оздобами. Згодом вони й самі обростали мохом.
Лісовики садили дерева, рясні кущі та чудові квіти, щоб зачарувати красою перехожих.
Мавки пололи квітники, гарненько розстилали барвінок до річки для своїх “гостей”.
PAGE \* MERGEFORMAT 1