Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
5)Поняття легітимність та легальність влади
Основні риси влади легітимність, легальність і ефективність. Легальність відповідає поняттю «законності» (Lex в перекладі з латів. - закон), носить чисто юридичний характер і означає формальну відповідність владі закону, її юридичну правомірність. (а) влада має законне походження;б) влада здійснюється за допомогою закону (а не шляхом свавілля, насильства тощо); в) влада сама підпорядковується закону.) Але не завжди легальні держави є легітимними. Ці два поняття близькі, але не тотожні. Якщо перше носить формальний характер (юридичний) і виходить від самої влади в особі держави, що ухвалює закони, то друге носить оцінний етичний характер і виходить від громадян, виражає їх відношення. Легітимність - це прийняття населенням влади, визнання її правомірності, право управляти і згода підкорятися. (а) визнання влади населенням; б) прийняття влади як правомірну і справедливу; в) наявність у влади авторитету в очах населення.)Таким чином легітимність і легальність не лише не тотожні, але можуть знаходитися і в стані конфлікту. (Наприклад, законно функціонуюча влада не визнавалося народом під час Помаранчевої революції)
Визнаним автором політичної теорії панування є М. Вебер. Вірний принципу свободи науки від політичних та ідеологічних установок, він наповнив теорію панування загальнолюдським вмістом. Вебер розуміє під пануванням політичний порядок, при якому одна з взаємодіючих сторін вимагає покори, а інша добровільно покоряється (хоча перші можуть знаходитися під демократичним контролем других). Причому, добровільність покори і легітимність (законність) панування для Вебера норма, в рамках якої лише і можлива постановка питання про панування.
Залежно від мотивів, по яких люди можуть добровільно підкорятися (інтерес, традиції, особиста схильність), Вебер виділив трьох типів легітимного панування (власті).
1 Раціонально-правовий тип легітимності(демократичний).
-демократична правова держава.
-В.зіставляє легальне панування з приватним підприємництвом. Раціональна ринкова система функціонує ради задоволення повсякденних потреб інтересів.
-безособовий (деперсоніфікований) формально-правовий принцип, якому підкоряються не лише керовані, але і керівники (чиновники, бюрократія).
2 Традиційний тип легітимного панування заснований на вірі в звичай, в святість спрадавна існуючих порядків і властей.
-схожий із стосунками в патріархальній сім'ї, де традиції добровільного підпорядкування старшим особливо міцні і стійкі (феодальна Європа і Схід, монархічні форми правління).
-В. вважав, що і для Заходу, для стабільності демократії, корисне збереження монарха, що підкріплює авторитет держави багатовіковими традиціями шанування влади.
3. Харизматичний (від грак.charisma божественний дар) тип влади грунтується на вірі у виняткові якості керівника, дані йому зверху Богом або Природою.
-базується на вірі і на емоційному, особовому відношенні вождя і маси.
-набуває широкого поширення в періоди революційних змін, особливо на Сході і в Східній Європі, де нова влада не може спертися на авторитет традицій або демократично вираженої волі більшості.
Розробляючи питання про типи влади, Вебер велику увагу приділяв проблемі її стійкості. Якщо право складає, в основному, зовнішню гарантію стабільності, то внутрішньою гарантією стійкості соціальної системи він вважав особисті інтереси. Прийняття влади населенням, визнання її права управляти і згода підкорятися і означає, по Веберу, її легітимність.
6)Політика: основні елементи, структура, функції
Політика одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов´язкових для всього суспільства рішень.
Функціонування політики розмежовують за різними критеріями:
за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова тощо);
за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);
за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);
за носіями й суб´єктами (політика держави, партії, руху, особи);
за терміном дії, (коротко-, середньо-, довгострокова).
Структурні складові політики.
1. Політичні відносини ( відображають стійкий характер взаємозв´язків суспільних груп між собою та між різними інститутами влади.)
-характеризують багатоманітність взаємодії еліти й електорату, еліти й контреліти, лідерів і груп підтримки, соціальних і національних спільностей, різних груп інтересів і політичних інститутів.
- характер політичних відносин: непримирима боротьба за політичне панування чи усвідомлена координація зусиль усіх верств з метою оптимально використати матеріальну силу державного примусу; громадянський мир чи війна; кризовість чи стабільність і т. ін.
2. Політична свідомість (характеризує залежність політичного життя від усвідомленого ставлення людей до своїх владнозначущих інтересів).
-вся політика являє собою не що інше, як перманентне втілення та інституалізацію політичних поглядів, ідеалів, мети, програми і норм поведінки людей, органів влади і самоуправління, механізмів поповнення еліт тощо.
-опосереднює всі основні і найпосутніші владні взаємозв´язки суб´єктів і носіїв політичних відносин, визначаючи силу та ефективність владного регулювання.
3. Політичний інтерес являє собою внутрішнє, усвідомлене джерело політичної поведінки, яке спонукає людей до постановки певних політичних цілей і виконання конкретних дій для досягнення їх.
4. Політична діяльність ( виступає різновидом соціальної активності суб´єктів, дії яких відображають їхню реалізацію своїх політичних статусів). Суб´єктами політичної діяльності можуть виступати як індивіди, так і соціальні групи, політичні інституції і сама держава.
Функції політики:
задоволення владно значущих інтересів усіх груп і верств суспільства;
раціоналізація конфліктів і протиріч, спрямування їх у русло цивілізованого діалогу громадян і держави;
примус в інтересах окремих верств населення або суспільства загалом;
інтеграція різних верств населення шляхом підпорядкування їхніх інтересів інтересам усього суспільства;
соціалізація особистості (залучення її до складного світу суспільних відносин);
забезпечення послідовності та інноваційності (оновлюваності) соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої людини.
Функції політики засвідчують її всеосяжний характер, неперервний вплив на суспільство й неперехідне значення для врегулювання суспільних відносин.