Виникнення грошей значно полегшило товарний обмін
Работа добавлена на сайт samzan.net:
З еволюції грошей
До виникнення грошей люди безпосередньо обмінювали товари на товари, що нині називається бартером. Виникнення грошей значно полегшило товарний обмін.
Упродовж століть постійно змінювалися форма і зміст грошей, і сьогоднішній їхній стан не є завершальною фазою.
В обороті гроші функціонують реально, як наявна цінність і тому повинні мати певну форму, яка забезпечувала б їм довіру з боку суб'єктів ринку та створювала достатні зручності останнім. З розвитком ринкових відносин ускладнювалися вимоги до грошової форми з боку суб'єктів ринку. Відповідаючи на це, гроші змінювали свою форму, постійно вдосконалюючи її. У своїй еволюції гроші виступали у формі товарних (металевих), символічних (паперових), кредитних і кредитно-електронних грошей.
Товарні гроші. Вище було показано, що як засіб обміну гроші вперше з'явилися в історії людства у вигляді товарів. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності (худоба, зерно, сіль, риба), і форма грошей тоді збігалася з формою (споживною вартістю) цих товарів. Як правило, загальним еквівалентом тоді був найбільш ходовий і водночас найцінніший для регіонального ринку товар, який у будь-який час можна було обміняти на іншу споживну вартість. Згодом на'роль грошей стали претендувати предмети розкоші та дорогоцінні вироби.
У міру подальшого розширення і поглиблення товарно-грошових відносин ринок поставив перед грошовим товаром нові вимоги: гроші мають бути однорідними, портативними, економічно подільними, здатними тривалий час зберігати свою вартість. Попередні гроші вже не відповідали таким вимогам. На їхнє місце ринок стихійно висунув різні метали, серед яких було також срібло і золото.
Товарні гроші були майже повністю витіснені металевими зі срібла й золота. Ці гроші мали внутрішню вартість, тобто були цінними самі по собі. Тому не було потреби, щоб уряд гарантував їхню вартість. Кількість грошей регулювалася ринком через попит і пропозицію на золото чи срібло. Недоліком металевих грошей було те, що для видобування коштовних металів потрібні були чималі ресурси, які і без цього були обмеженими.
Отже, настала епоха металевих грошей. Спершу металеві гроші виступали у формі зливків срібла або золота, а згодом у формі монети. Назва «монета» походить від першого монетного двору, що був відкритий у Римі при храмі ІОнони-Монети в 111 ст. до н. е
Монета з'явилася в III ст. до н.е., після закріплення ролі грошей за металами. Для використання грошового металу під час здійснення платежів йому надавали форму зливків. Форма зливків хоч і мала суттєві переваги порівняно з попередніми формами грошей, все-таки не була позбавлена істотних недоліків.
У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги, а щоб не зважувати і не робити проби металу, найвідоміші купці ставили на зливках своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.
Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро могло задовольнити вузьке коло суб'єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держави стали виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм штемпелем. Такі зливки дістали назву монети1.
Монета виявилася найдосконалішою формою справжніх грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Найбільшого розвитку вона досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомонетний стандарт.
На початку існування монет суб'єкти ринку не завжди довіряли державному тавру і нерідко вимагали зважування монети. Особливо часто такі вимоги ставилися, коли монета використовувалася для розрахунків з іноземними контрагентами. Лише зростання економічної могутності і стабільності держави, посилення довіри до державної влади з боку суб'єктів ринку, вдосконалення техніки карбування, що ускладнювала підробку монет, підвищили довіру до монети, яка стала прийматися за рахунком, без зважування. Змінювалася сама форма монети: відомі монети квадратні, неправильної форми, овальні, проте найпоширенішими були круглі.
В умовах золотомонетного стандарту монети виготовлялись із золота з невеликою домішкою (для міцності) інших металів (лігатури). Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10 %. Така монета виявилася найдосконалішою формою товарних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною вартістю. Вона обслуговувала суб'єктів ринку протягом майже трьох тисячоліть. За цей час вона також розвивалась і змінювалася.
На території України за різних часів в обігу використовувалися такі монети: гривня, карбованець, шаг.
Гривня — це найстаріша шестикутна одиниця ваги (приблизно фунт), що правила й за монету. Вона поділялася в різні часи на 20 ногат, на 25 чи пізніше 50 кун, на 50 резан і приблизно на 100 векш чи вевериць. Однак реальна вартість цих менших від гривні грошових одиниць незрозуміла.
Гривня була золотою і срібною, срібна — вдвічі важчою. Золота гривня в Києві поділялася на 72 золотники, а в Новгороді — на 96. Один золотник містив 4,2 г. У XII ст. застосовували гривню кун (еквівалент цінного хутра або чужої монети). Золота гривня дорівнювала 50 гривням кун, а срібна — 7,5 гривні кун.
Карбованець з'явився у грошовому обігу княжої Русі у XIII ст. у вигляді зливка срібла. Від 1534 р. карбованець став одиницею грошової системи Росії і містив 68 г срібла. Карбованець поділявся на 100 копійок, або 200 шагів, чи 400 півшагів. З кінця XVIII ст. вага срібла в одному карбованці дорівнювала 18 г. Після першої світової війни карбували срібні карбованці, а від 1924 р. лише частково срібні і щораз зі зменшеною його лігатурою (домішкою). З 1950 р. курс карбованця обчислювали відносно золота (0,222168 г), а з 1 січня 1961 р. збільшено вартість до 0,987412 г.
Назву «карбованець» у сучасній Україні тлумачать від карбування, тобто від утворення рельєфних зображень на поверхні медалей та монет.
Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний із виникненням білонної, чи розмінної, монети. Головна її відмінність полягає у тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.
Можливість функціонування в обігу білонної монети пояснюється тим, що номінальна вартість золотих монет може з певних причин відхилятися від реальної вартості. Як уже зазначалося, від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжують циркулювати у своїй номінальній вартості, успішно виконуючи основні функції. І це може продовжуватися доти, доки ціни на товари залишаються незмінними і зберігається довіра до держави як емітента монет.
Можливість відхилення номінальної вартості золотих монет від їхньої реальної вартості здавна помічена суб'єктами ринку і широко використовувалася в інтересах тих, хто карбував монети. На цій можливості базувалося карбування фальшивих монет приватними особами, відоме ще з давніх часів. Проте й держави нерідко випускали в обіг неповноцінні (фальшиві) монети з метою поліпшення фінансового становища своєї скарбниці чи в інтересах певних класів та окремих соціальних-груп населення. Якраз заради цього всі держави з самого початку свого існування домагалися повної монополізації карбування монети.
Розмінна монета карбуваїася спочатку з дорогоцінного металу, а згодом зі сплавів звичайних металів (мідь, бронза, нікель). Держава своїм рішенням надає таким монетам силу законного платіжного засобу. Зрозуміло, що білонні монети функціонують в обігу як своєрідні знаки вартості повноцінної монети. Емісія таких монет стала прибутковою справою для держави. Монетний дохід (сеньйораж) створюється внаслідок перевищення номінальної вартості монети над реальними витратами на їх виготовлення.
Карбування поряд із повноцінною монетою неповноцінної було першою реакцією грошей на нову вимогу обігу — вимогу економічності, що ставала дедалі відчутнішою у міру розвитку товарно-грошових відносин. Виготовлення монети зі звичайного дешевого металу було об'єктивною необхідністю, а успішне функціонування її поряд із повноцінною монетою сприяло пошукам людством альтернативи грошам із власною субстанціональною вартістю.
Переваги білонної монети допомогли їй залишитися в обігу і після того, коли монета як форма справжніх грошей «зійшла зі сцени». І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, що досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків і високого рівня технізації грошового обігу.
Нині в усіх країнах світу карбують лише неповноцінну розмінну монету. З дорогоцінних металів держави періодично карбують тільки ювілейні та меморіальні монети, які у загальний обіг не надходять.
Білонні монети вважаються символічними грішми, якщо їхня вартість у ролі грошей більша за вартість нікелю або міді, з яких вони виготовлені. Щоправда, бувають випадки, коли вартість такого металу різко зростає відносно їхньої вартості в ролі грошей. У таких випадках ці монети зникають з обігу.
Паперові (символічні) гроші. Епоха товарних (металевих) грошей вимостила шлях для паперових грошей. За змістом паперові гроші — це знаки справжніх золотих або срібних грошей, випущених державою в обіг. Вони наділені примусовим курсом і замінюють товарні гроші в їхніх функціях засобів обігу і платежу. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з'явилися в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст.
Перші відомості про паперові гроші знаходимо в оповіданні італійця Марко Поло. У Європі паперові гроші з'явилися значно пізніше, у Франції емісія їх розпочалася з 1716 p., в Англії— наприкінці XVIII ст. Росія випустила паперові асигнації в 1769 р. за цариці Катерини II для фінансування війни з Туреччиною. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися наприкінці XVII ст.
Поява символічних знаків повноцінних грошей, що запроваджувалися в обіг державою і спиралися на її авторитет, не була випадковою. Це цілком природний, прогресивний процес розвитку грошей, пов'язаний із розширенням масштабів товарного обміну та ринкових відносин. Паперові гроші не вносили істотних змін у принципи функціонування грошового обігу. Однак вони спрощували грошовий обіг, надаючи йому більшої гнучкості та економічності.
Об'єктивна можливість і необхідність заміни справжніх грошей номінальними знаками вартості випливає із функції грошей «засіб обігу», в якій гроші є посередником в обміні товарів. Історично доведено, що цю функцію можуть виконувати реальні гроші навіть без матеріальної субстанції.
Ринкові відносини, що охопили всі сфери суспільства, поставили перед грошовим товаром нові, ще складніші вимоги, зокрема:
- грошовий товар повинен легко відтворюватись у визначених обсягах відповідно до зростаючих масштабів суспільного виробництва й товарного обігу;
- грошовий товар має вироблятися з мінімальними витратами, з тим щоб мінімізувати суспільні витрати обігу;
- грошовий товар повинен забезпечувати зростання економічного потенціалу держави як суб'єкта товарно-грошових відносин.
Таких вимог не зміг задовольнити жодний товар, навіть благородні метали. Золото виявилось останнім натурально-речовим носієм грошей.
Нові якісні зміни в системі грошових відносин почали формуватися з появою в обігу нерозмінних на золото чи срібло паперових грошей. Більшість країн Заходу припинили такий обмін у роки «великої депресії» 1929—1933 pp. і в перші післякризові роки. Однак такий обмін ще зберігався у сфері міжнародних валютних відносин.
Коли припинився розмін банкнот на золото, паперові гроші залишилися в обігу тільки у своїй специфічній міновій вартості, що за змістом стала ірраціональною і визначається тим середовищем, у якому гроші функціонують. Тобто мінову вартість грошові знаки одержують безпосередньо в обігу і завдяки функціонуванню зберігають її на відповідному рівні, котрий визначається станом економіки, фінансів і кон'юнктурою ринку. Тут доречно нагадати вислів К.Маркса: золото обертається тому, що має цінність, паперові гроші мають цінність тому, що обертаються.
Саме на цій основі відбувається завершальний перехід від гро-шей-товарів до грошей-нетоварів, тобто до епохи паперових грошей. Гроші втратили свою внутрішню вартість, що безпосередньо втілювалася у монетарному товарі як носієві грошових відносин. Паперові гроші перестали бути знаком вартості монетарного товару. Отже, паперові гроші — це завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від товарної вартості грошей, а й від реальних потреб грошового обігу.
Паперові гроші — це не результат волі чи бажання держави, а об'єктивний продукт історичного розвитку товарно-грошових відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни справжніх грошей неповноцінними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови та розміри випуску їх в обіг доти, доки емісія грошей не перевищуватиме реальних потреб грошового обігу. Держава намагається підтримувати довіру (купівельну спроможність) до грошей методами монетарної політики, але не завжди їй це вдається.
Важливою ознакою паперових грошей є їх несталість та поступове знецінення, що зумовлено такими причинами: відсутністю власної вартості паперових грошей; недовірою до держави-емітента (мається на увазі політичний та соціально-економічний стан у країні); дефіцитом державного бюджету та незбалансо-ваністю платіжного балансу країни. Все це примушує державу випускати надмірну (яка не відповідає реальним потребам грошового обігу) кількість грошей для покриття державних витрат, Що призводить до зменшення мінової вартості всієї маси грошей 1 грошової одиниці зокрема.
Кредитні гроші. Сучасні паперові гроші належать до епохи грошей, що розвиваються на кредитній основі. Це водночас і епоха банківських грошей, що функціонують значною мірою на безготівковій основі і поступово трансформуються в електронні гроші.
За природою кредитні гроші також є знаками вартості, а за формою — паперовими, але їх обіг підпорядкований дії специфічних законів. Перший із цих законів, відкритий ще Дж. Стюартом, передбачає, що емісія грошей зберігає у собі умови їх зворотного припливу. Це пояснюється кредитним характером емісії грошей. їх випуск здійснюється через надання кредиту економічним суб'єктам на умовах їх повернення у визначений строк. Гроші повертаються в банк, коли одержувач банківського кредиту або платник за векселем, що перебуває в портфелі банку, погашає заборгованість. Отже, грошова маса (кількість грошей в обігу) являє собою результат взаємодії двох грошових потоків: один потік — випуск грошей через банки, де відбувається розподіл платіжних засобів між економічними суб'єктами, що мають потребу в грошах; другий потік — це повернення грошей у банки внаслідок погашення боргових зобов'язань.
Збереження кредитної природи грошей передбачає таку організацію взаємодії кредитної та фінансової систем, котра не допускала б кредитної емісії для мобілізації доходів у державний бюджет або для покриття бюджетного дефіциту. Порушення цієї вимоги означатиме прямий підрив кредитного характеру грошей, оскільки зростання грошової маси в даному разі не залежатиме від реального збільшення обсягу товарної маси в обігу.
Другий закон обігу кредитних грошей — «забезпеченість» емісії грошей. Умови цього закону передбачають таку систему кредитування, котра гарантувала б видачу позик у міру зростання потреб товарообороту в грошах і погашення кредиту — у разі їх зниження. Строк користування кредитом (а значить, строк перебування грошей в обігу) визначається його забезпеченням. З погляду заставного права банку забезпечення — це матеріальна гарантія повернення кредиту.
Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні та електронні гроші.
Історичні аспекти походження гривні
У різні історичні періоди слово "гривня" означало мідяну монету у дві з половиною копійки, згодом - у три, і, нарешті, назву "гривеник" дістала у народі срібна монета вартістю у десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Водночас із назвою "гривеник" у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва "злотий", яка перейшла на срібну монету у п'ятнадцять копійок. Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець, вартість якого дорівнювала 17.424 долі щирого золота (1 доля дорівнює 0,044 г золота). Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки - купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був визначний український художник-графік Георгій Іванович Нарбут. Оформлюючи свою купюру, Нарбут застосував вишукані орнаменти в дусі українського барокко XVII-XVIII століть, декоративні шрифти, зображення тризуба (родового знаку князя Володимира Великого) та самостріла (герба Київського магістрату XVI-XVIII століть). Напкс "100 карбованців" подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на території України - українською, російською, польською та єврейською (івритом). З випуском нарбутівської стокарбованцевої купюри пов'язаний вибір тризуба як державного герба України. Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших національних грошей України -злотників та срібняків князя Володимира, і вмонтував його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам'ятався українським патріотам. Тризуб тут виступав як алегорія українського державотворення ще від часів Володимира Великого, що також мало глибоко патріотичний зміст. Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування.
День 18 березня 1918р. ознаменувався подією великого державного значення, Центральна Рада прийняла важливий документ, що мав непересічне значення для всієї фінансової системи України Закон "Про грошову одиницю, биття монети та друк Державний Кредитних Білетів." Закон проголошував, що віднині за грошову одиницю в країні прийнято гривню, що має містити 8,712 долі щирого золота й поділятися на 1000 шагів. Дві гривні відповідали одному карбованцю емісії 1917р., а відтак, у державі паралельно вводиться в обіг і існували одночасно дві валютні одиниці з різною назвою.
Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2,10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Спільними для знаків всіх номіналів гривні мали бути написи на реверсі те, що білети забезпечуються всім державним майном республіки, обертаються нарівні з золотою монетою, а також про покарання за фальшування знаків - позбавлення прав і каторгою. Ескіз першої купюри, оздобленої досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних - Георгій Нарбут. Гривневі купюри Нарбута, як і попередня, відзначалися вишуканим оформленням. Так, в ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої - зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500-гривневої - свою улюблену алегорію "Молода Україна" у вигляді опроміненої дівочої голівки у вінку. Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши, до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів. Було виготовлено ескізи купюру 10,25, 50,100,250та 1000 карбованців. З цих купюр Георгієві Нарбутові, який очолив утворену при гетьмані "Експедицію з заготовлення державних паперів", належав ескіз лише 100-карбованцевого знаку, де він використав портрет Богдана Хмельницького, індустріальні мотиви (композицію з ремісничих інструментів) та створений ним самим проект герба Української Держави зі сполученням символів "тризуб" та "козак з мушкетом". Ескізи інших купюр, що не визначалися високим художнім рівнем і виглядали досить еклектично, виготовили І.Золотов, І. Мозалевський, А.Богомазов та інші графіки. Хронологія введення грошових знаків УНРта Української Держави в обіг була такою: 5 січня 1918 року- 100 карбованців (ескіз Г.Нарбута); 6 квітня 1918 року - 25 та 50 карбованців (ескізи О.Красовського); Пжовтня 1918року~ 10, 100 та 500 гривень (ескізи Г.Нарбута); жовтень 1918 року - 1000 та 2000 гривень (ескізи І.Мозолевського); серпень 1919року- Юта 1000 карбованців (ескізи Золотова), 100 карбованців (ескіз Г.Нарбута) та 250 карбованців (ескіз Б.Романовського); жовтень .1919 року - 25 карбованців (ескіз А.Приходька).
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню. "Більшовицькі тисячки" запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець дорівнював 5457000000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922-1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти.
Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду визвольних змагань 1917-1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети, то-ддя неї пропонувалися назви "сотий", "резана", але врешті було віддано перевагу звичній уже "копійці". 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В.І Лопати. Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, - український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця ставала протягом 1992-1995 років жертвою інфляції, зумовленої економічною кризою перехідного періоду. Посилення у 1995 році і першій половині 1996, року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею нашої держави.
У результаті проведення грошової реформи у вересні 1996 р. в Україні була впроваджена нова українська національна валюта - гривня. В обіг введено банкноти вартістю 1,2,5, 10,20, 50 і 100 гривень та розмінна монета номінальною вартістю 1,2,5,10,25 і 50 копійок.
Виробництво грошових знаків національної валюти-гривні - здійснюється на основі повного технологічного циклу на відповідних виробничих потужностях Банкнотно-монетного двору НБУ із застосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання.
2. правовых сделок с ценными бумагами от имени и за счет клиента в том числе эмитента эмиссионных ценных бумаг
3. Введение. Можно ли развить умственные способности Несомненно Знаю многие будут удивлены узнав что IQ мож
4. Об областном бюджете на 20132015 годы с учетом изменений и дополнений внесенных решением областного маслихат
5. Тема I СТРОЕНИЕ АТОМА Задание 1
6. Изучение и оценка систем бухгалтерского учета и внутреннего контроля
7. Трансмиссия служит для передачи от двигателя к ведущим колесам мощности и крутящего момента необходимых.html
8. Желтый крестовый поход Китбуга-нойон
9. Реферат- Источники и размеры материального обеспечения руководителей практики и практикантов
10. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук КИЇВ 1999 Ди
11. Реферат- История развития учения о кровообращении
12. Тематика курсовых работ Макроэкономические проблемы в трудах экономистов России
13. антропологии греч антропос ~ человек
14. технічного і соціальноекономічного розвитку суспільства
15. Тема 7. Логистика снабжения Задание {1} Для оценки поставщиков 1 2 3 и 4 использованы критерии- цена 05 каче
16. на тему цели внешнего и внутреннего аудита
17. золотого века столкнулись с реальностью постоянных войн контрреформацией усилением централизованной фе
18. Тема I СОЦИАЛЬНОГУМАНИТАРНЫЕ ЗНАНИЯ И ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ Уроки 13
19. Курсовой проект содержит 22 с
20. Формирование кадровой политики на предприятии