Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вариант 12
Вопрос 1
XX ст. стало століттям величезних культурних змін і соціальних потрясінь: наукова революція на межі ХІХ-ХХ ст. (створення некласичної науки з принципово новою картиною світу); дві світових війни, поява фашизму і численних тоталітарних режимів, технологічна та інформаційна революція, криза культури, поява глобальних проблем, зростання могутності державного апарату та інформаційно-пропогандистської машини, дегуманізація людини, її часткове нівелювання, перетворення на “придаток” суспільства і держави [7; 88].
Людство XX ст. опинилося в ситуації зламу усталених, “класичних” підвалин життя. Зазнали краху всі ті філософські доктрини класичної доби, що обіцяли відкриття абсолютних істин, торжество розуму і науки, перемогу “природного” доброго початку в людині, реальність “світлого майбутнього” для людства. Філософія XX ст. стала спробою пояснити процес руйнування соціальних та духовних структур західноєвропейського суспільства. Разом з тим, вона була покликана окреслити нову ситуацію, обгрунтувати принципи нового світорозуміння.
Філософські питання, які висунуло перед людством XX століття, - це своєрідні філософські антимонії або ряд антимоній, котрі пронизують усі виміри філософії як форми свідомості - філософську антропологію, аксіологію, гносеологію, праксеологію та ін.
Сучасна філософія значно розширила спектр філософської тематики, в ній з'явилися нові проблеми, пов'язані з розвитком науки, техніки, з інформаційним вибухом, з появою глобальних проблем, а також нові аспекти проблем, що вважалися традиційними.
Суттєвими рисами філософії XX ст. є, по-перше, спеціалізація її шкіл і напрямів на вирішення різних проблем науки і людини; по-друге, зосередження зусиль на поуках свого читача, “споживача” серед різних груп населення; по-третє, взаємозв'зок таких діалектичне пов'язаних тенденцій, як плюралізм (у значенні свободи філософського дослідження, розширення “ділянок” якісно різних філософських проблем) і монізм (як вибір певного, одного, онтологічного, гносеологічного чи іншого першопочатку), як вираз тенденції пошуку філософського синтезу вчень різних шкіл. Характерною рисою сучасної філософії стає відмова від надмірних амбіцій розуму, від віри у всевладність науки, від ідеї гарантованого соціального прогресу, тобто - перегляд традиції класичного раціоналізму. Якщо класичну філософію можна назвати філософією розуму і пізнання, то сучасна некласична філософія стає філософією людини і філософією мови.
Основними школами і напрямами у філософії XX ст. є позитивістський, антропологічний, релігійно-філософський, неопозитивістський, постпозитивістський, герменевтичний, психоаналітичний, персоналістський, феноменологічний та інші. Які основні ідеї репрезентовані в цих напрямах, в чому позначився вплив на соціокультурне буття, світорозуміння і духовність людини XX ст., якою мірою вони підносять менталітет людства на новий щабель і в чому їх невдачі? Ці питання будуть знаходитися в центрі нашої уваги.
Марксизм
Марксизм, зокрема його філософське вчення, увійшов в історію як найголовніше досягнення суспільної думки другої половини XIX і першої половини XX століть. Його популярність значною мірою пояснювалася відповідністю умовам того часу, настроям революційних борців проти капіталу. Та в нашому столітті він досяг не лише апогею, а й зазнав глибокої кризи, яка обумовлюється тим, що в ряді положень марксистської теорії були незрозумілі чи перебільшені або навіть зведені в абсолют такі положення, котрі не мали значення абсолютних істин, особливо в його економічній і соціально-політичній теоріях. Тому ставлення до марксизму різних соціальних і політичних сил було й залишається різним: марксизм — це абсолютна істина, придатна на всі часи й для всіх народів; марксизм — це суцільна помилка; соціалістична ідея повністю тупикова;
практика соціалістичного будівництва неадекватна теорії марксизму і таке ін.
Щоб з'ясувати повніше причини такої розбіжності оцінок треба дослідити умови й фактори його виникнення та розвитку.
Як відомо, марксизм виник у 40-х роках XIX століття. Причин, що його породили, багато. Це й суспільно-політичні, історичні, економічні умови, теоретичні джерела та природничо-наукові передумови.
До перших слід віднести ті обставини, що в середині XIX століття капіталістичні відносини швидко розвивалися в країнах Європи й Америки. Протиріччя між працею й капіталом різко загострилися. Постійними супутниками були економічні кризи. Росло безробіття, озлидніння трудящих мас. Це вказувало на гострі суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами тогочасного капіталістичного суспільства.
Класова боротьба між пролетарями та буржуа в ЗО—40-х роках минулого століття загострилася. Пролетаріат із ''класу в собі'' перетворився в ''клас для себе''. Пролетарський рухвиріс кількісно й організаційно. Аналізуючи його, Ф.Енгельс виділив основні форми цієї боротьби: стихійні виступи робітників проти окремих капіталістів; луддизм (стихійна боротьба, що виражалася в руйнуванні машин, застосування яких спричинило скорочення робочої сили); масовий страйковий рух, який призвів до утворення робітничих спілок; стихійні виступи робітників окремих заводів, фабрик, міст, у яких пролетаріат чітко заявив про свої класові вимоги (Ліонське повстання французьких робітників у 1831 — 1834 роках, Сілезьке повстання німецьких робітників у 1844 році); чартистський рух, який виник в Англії у другій половині 30-х років XIX століття і досяг свого апогею в 40-х роках. Це був широкий, масовий і політично оформлений пролетарський рух.
Всі ці виступи зазнали поразки. Тому невдовзі постало питання про необхідність створення такої теорії, яка могла б допомогти робітничому класові в його економічному, соціальному й політичному звільненні.
На прохання лідерів робітничих партій і спілок К.Маркс і Ф.Енгельс написали для них програму ''Маніфест Комуністичної партії''. В ньому і наступних своїх працях вони створили вчення, яке одержало назву марксизму. Воно складалося з діа-лектико-матеріалістичної філософії, політичної економії і наукового соціалізму. Можна вважати, що головною умовою його виникнення були потреби класової боротьби пролетаріату. Та й сам розвиток капіталізму виявив матеріальну основу суспільного прогресу, його об'єктивні закономірності — його діалектику. Це було передумовою формування історико-ма-теріалістичної концепції і того розуміння діалектики, яке характерне для марксизму і ленінізму.
У своєму виникненні марксизм як світогляд пролетаріату і його партії спирався й на теоретичні джерела та природничо-наукові передумови. Одним із таких теоретичних джерел була німецька класична філософія, зокрема діалектика Г.Гегеля й матеріалізм Л.Фейербаха. Маркс і Енгельс творчо переробили філософію Гегеля, відкинувши ''абсолютну ідею'', похідним для якої нібито є матеріальний світ і взяли на озброєння її ''раціональне зерно'' —діалектику. На відміну від інших ідеалістів, Гегель розглядав ''дух'' у безперервному процесі розвитку. Він першим серед філософів Нового часу дав аргументовану критику метафізичного методу, який панував тоді в науці й філософії. Відкинувши вчення Гегеля про ''світовий розум'', Маркс і Енгельс використали і далі розвинули вчення про розвиток світу, тобто діалектику, бо хоч цей метод і був розроблений на ідеалістичній основі, все ж представив весь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу безперервного руху, перетворень і розвитку. Гегель дав узагальнений аналіз усіх найважливіших категорій діалектики, сформулював основні її принципи й закони. Завдяки сформульованому діалектичному методу філософія Гегеля зайняла почесне місце в історії філософії, стала одним з теоретичних джерел марксизму.
Теоретичним джерелом марксизму було й матеріалістичне вчення Л.Фейербаха. В історію філософії він увійшов як видатний матеріаліст, який вів боротьбу проти ідеалізму й релігії, справив великий вплив на К.Маркса й Ф.Енгельса, сприяв їхньому відходу від ідеалізму./'Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейербах відкинув його, не помітивши в ньому ''раціонального зерна''. Матеріалізм Фейербаха, ігноруючи діалектику, страждав відсутністю історичного підходу, неумінням дослідити явища з точки зору їх розвитку. Фейербах не переносив матеріалістичних поглядів на явища суспільного життя і тому був матеріалістом ''внизу'' і ідеалістом ''вгорі''. Його матеріалізм був ще й антропологічним, оскільки Фейербах розглядав людину абстрактно (як біологічну істоту), не дійшов до розуміння її суспільної природи. В теорії пізнання Фейербах хоч і стояв загалом на матеріалістичних позиціях, все ж ігнорував практику. Тому його матеріалізм був ще й споглядаль-нимДЕ>ейєрбах виступав і як атеїст. На його думку, не бог створив людину, а людина — бога.
Одним із теоретичних джерел марксизму була й англійська класична політична економія (А.Сміт, Д.Рікардо), основоположники якої поклали початок трудовій теорії вартості, встановили факт існування суспільних класів. 1 хоч їх вчення мало обмежений характер, воно все ж сприяло матеріалістичному розумінню історії.
Теоретичним джерелом марксизму був і утопічний соціалізм (К.Сен-Сімон, Ш.Фур'є, Р.Оуен). Його сильною стороною на той час була критика капіталістичного ладу, глибоке розкриття його основних протиріч. Соціалісти-утопісти вірили в краще майбутнє, пропагували ідеї соціалізму. Слабкою ж стороною їхнього вчення було те, що вони не бачили соціальних сил, які б могли реалізувати ці ідеї. І всежїхня концепція сприяла матеріалістичному розумінню історії.
Важливу роль у становленні марксистської філософії відіграли досягнення природознавства, якими була ознаменована перша половина XIX століття. До цього природодослідники лише збирали емпіричний матеріал і описували його. Тому причини багатьох фізичних явищ вони часто вбачали в загадкових силах (''флогістон'', ''теплород'' і т.д.). Маркс і Енгельс узагальнили досягнення тогочасного природознавства, використавши їх для створення діалектико-матеріалістично-го світогляду.
Особливого значення тут набули відомі три великі відкриття (закон збереження енергії, вчення про клітинну будову живих організмів і еволюційна теорія Дарвіна). Вони відіграли важливу роль в обгрунтуванні єдності матеріального світу, матеріального характеру й нерозривного зв'язку процесів, що відбуваються в природі. Ці відкриття дали можливість пояснити основні процеси природи й відкинули метафізичний погляд на світ, стали природничо-науковою основою, на якій виникла діалектико-матеріалістична філософія.
Неопозитивізм
Позитивізм як форма ф-ії проходить ряд етапів –позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, але основні ідеї залишаються практично незмінними
(Конт:створити нову “позитивну” ф-ію, яка б займалася такими питаннями, котрі можна перевірити фактично)
Неопозитивізм (20-ті рр.20 ст.) – головна увага звертається на вироблення такої методики, за допомогою котрої можна було б чітко розмежувати твердження, що мають смисл від безсмислових. Така методика – “верифікація” – була розроблена гол. чином у рамках Віденського гуртка (Шлік, Карнап,Нейрат) Суть принципу верифікації полягає в тому, що кожне твердження необхідно зіставити з фактами. Карнап розробив модель наукового знання, за якою в основі ззнання лежать абсолютно достовірні протокольні речення, к-рі виражають чуттєві переживання суб’єкта. Всі інші речення науки мають бути верифіковані, тобто зведені до протокольних. Традиційна ф-ія, як гадав Карнап, позбавлена смислу. Функція ф-ії полягає в тому, щоб за допомогою логічного аналізу очистити мову науки від позбавлених смислу псевдоречень.
Філософія лінгвістичного аналізу (Мур, Остін) відмовляється від жорстких логічних вимог, вважаючи, що об’єктом аналізу має виступати природна мова. Традиційні ф-ські проблеми можуть вирішуватись через лінгвістичний аналіз та уточнення значення слів.В цілому ця течія справила значний вплив на сучасну логіку та лінгвістику.
Предметом неопозитивістської ф-ії стала мова науки як спосіб вираження знання, а також діяльність з аналізу цього знання та можливостей його вираження у мові. Неопозитивізм сприяв розвитку філософії науки – напрямку, що досліджує характеристики науково-пізнавальної діяльності. Для неї хар-не : 1) виділення науки як знання і діяльності; 2) дослідження логічних структур; 3)співвідношення ф-ії і науки; 4) взаємозв’язокнауки і суспільства.
Неопозитивізм продовжує впливати і на сучасні дослідження з ф-ії науки.