Валові витрати і ціни на продукцію

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Тема 15 Валові витрати і ціни на продукцію

Собівартість продукцїї – це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

В залежності від часу формування затрат розрізняють:

планову собівартість (визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану);

фактичну собівартість (відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерського обліку);

нормативну собівартість (затрати на виробництво і реалізацію продукції розраховують на основі поточних норм витрат ресурсів);

кошторисну собівартість (характеризує затрати на виріб або замовлення, які виконуються в разовому порядку).

Собівартість поділяють в залежності від місця формування затрат на:

цехову (сума витрат на виробництво продукції в межах цеху);

виробничу (грошові витрати на виробництво продукції в межах всього підприємства);

повну (сукупність виробничої собівартості і поза виробничих витрат).

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість:

• місячну;

• квартальну;

• річну.

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної; валової; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.

Індивідуальна собівартість характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева (Ссг)-показує середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції, вона визначається за формулою:

де Cі - собівартість певного виду продукції на і-ому підприємстві, грн;

Nі - кількість виготовленої продукції певного виду на і-му підприємстві, натур.один;

n – кількість підприємств у галузі, що виготовляють даний вид продукції.

Показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є:

1. Затрати на 1 грн. товарної продукції(В1грн.тп),

де СТП – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн;

QТ – обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2. Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

З.Зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

В основі групування витрат, що формують собівартість продукції, лежать такі ознаки:

І. Ступінь однорідності витрат.

Всі витрати за цією ознакою поділяються на :

• одноелементні (прості) – сировина і матеріали, заробітна плата тощо ; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

• комплексні – різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх ще називають непрямими (утримання і експлуатація обладнання, цехові і загальнозаводські витрати, втрати від браку).

II. Спосіб віднесення на окремі види продукції.

Витрати поділяються на:

• прямі (безпосередьо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

• непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання і експлуатація основних фондів тощо).

Ш.Зв'зокз обсягом виробництва.

Витрати поділяються на:

• постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання і експлуатацію будівель і споруд, управління).

В складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

• змінні – загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

• пропорційні – змінюються прямопропорційно до зміни обсягу виробництва- сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;

• непропорційні – поділяються на прогресуючі і дегресуючі.

Основною є класифікація витрат за економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є однаковими для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.

Елементи витрат включають:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали,комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія,тара; віднімається вартість повернутих відходів).

2. Оплата праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).

3. Відрахування на соціальні потреби (включають відрахування на соціальне страхування, у пенсійний фонд. Державний фонд сприяння зайнятості, фонд ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; величина відрахувань встановлюється у відсотках від витрат на оплату праці).

4. Амортизація основних фондів (амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормам від балансової вартості).

5. Інші грошові витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхування майна, винагороду за винахідництво, оплата робіт по сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку тощо).

Важливою є класифікація витрат за статтями калькуляції. Статті – це затрати, які відрізняються між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцю виникнення. За статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції, тобто калькуляцію. Перелік статей калькуляції може бути різним в залежності від галузі промисловості, але, в загальному, може мати такий склад:

1. Сировина і матеріали.

2. Паливо і енергія на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні потреби.

5. Утримання і експлуатація обладнання.

6. Цехові витрати.

7. Загальнозаводські витрати.

8. Підготовка і освоєння виробництва.

9. Інші виробничі витрати.

10. Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від того де і на які потреби вони були здійснені.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

Факторами зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

• планування зниження собівартості товарної продукції;

• складання кошторису витрат на виробництво;

• складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн товарної продукції. Всі фактори, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за факторами виконують в такій послідовності:

1. Визначають затрати на 1 грн ТП в базовому році:

2. Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році (Свих.пл):

де Qтп.пл – плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

3. Визначають економію затрат за техніко-економічними факторами методом прямого розрахунку:

• підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів (Ем):

де Но, Н1 – норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, в натур, один;

Ц – ціна одиниці матеріального ресурсу, грн;

N1 – обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур. один;

та росту продуктивності праці, тобто зниження трудомісткості виготовлення продукції (Ет):

де to,t1 – трудомісткість одиниці продукції до і після здійснення заходу, н-год.;

Сго, Сг1 – середньогодинна тарифна ставка робітників до і після здійснення заходу, грн/год;

% дод – середній процент додаткової заробітної плати для певної категорії робітників;

% соц.зах – встановлений процент відрахувань на соціальні заходи;

• удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва (Еск):

де С – собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн/од;

Цс – гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізованому підприємстві, грн/од;

Тр – транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн/од;

Nк – кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур.один;

• зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно- постійних витрат (Еу-п):

де Qnл – приріст обсягу випуску продукції в плановому році, %;

Пу-п – сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції (Стп.пл):

де Есум – сума економії витрат по всіх техніко-економічних факторах, грн.

5. Визначають рівень затрат на 1 грн. ТП в плановому році (В1грн.тп.пл):

6. Розраховують процент зниження затрат на 1 грн ТП в плановому році в порівнянні з базовим (""):

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх факторів укрупненим способом.

• Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них (См):

де Ін – індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

Іц – індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

Пмз – питома вага матеріальних затрат в собівартості продукції, %.

• Зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності праці (Спп):

де Ізп – індекс росту середньої заробітної плати;

Іпп – індекс росту продуктивності праці;

Пзп – питома вага заробітної плати в собівартості продукції, %.

• Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних витрат (Су-п):

де Іу-п – індекс росту умовно-постійних витрат;

Іq – індекс росту обсягу виробництва продукції;

Пу-п – питома вага умовно-постійних затрат в собівартості продукції, %.

Мета складання кошторису витрат на виробництво – встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році. Сюди входять всі затрати на виробництво товарної продукції, а також витрати, пов'язані із зміною залишків незавершеного виробництва, витрати майбутніх періодів та інші.

Калькулювання собівартості продукції – це процес обмеження собівартості одиниці продукції. Є такі методи калькулювання:

• нормативний - (витрати на одиницю продукції встановлюються по нормах);

• параметричний (затарати на проектований виріб встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);

• розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукці розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі).

Прибуток – це та частина виручки, що залишається підприємству .після відшкодування усіх витрат, пов'язаних з виробництвом, реалізацією продукції та іншими видами діяльності. В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.

Розрізняють такі види прибутку:

1. Прибуток від реалізації (Преал), який визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (без врахування податку на додану вартість і акцизного збору) та повною собівартістю продукції.

2. Балансовий прибуток (Пбал), який включає, крім прибутку від реалізації продукції, прибуток від іншої реалізації (Пінш) та позареалізаційний прибуток (Ппозареаліз):

Прибуток від іншої реалізації включає в себе прибуток від реалізації продукції або послуг непромислових господарств, що перебувають на балансі підприємства, доходи від продажу товарно-матеріальних цінностей, які не брали участі у виробництві.

Позареалізаційний прибуток (збитки) включає прибуток від спільної діяльності підприємств, проценти по реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів, штрафи, що сплачуюються іншими підприємствами за порушення договірних зобов'язань.

3. Чистий прибуток – це та частина прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після сплати податку. Об'єктом оподаткування є балансовий  прибуток  платника, який оподатковується за ставками, затвердженими законодавством.

З чистого прибутку підприємства сплачуюються борги та проценти за кредити, а решта розподіляється на фонд споживання ( виплати власникам, акціонерам, персоналу за результати роботи) та фонд нагромадження (використовується на інвестиційні потреби та створення резервного фонду).

Основними функціями прибутку в сучасних умовах є:

• прибуток як основа іноваційних рішень;

• мірило успіху діяльності підприємства;

• джерело самофінансування і розвитку;

• винагорода власникам, працівникам.

Можливими шляхами збільшення величини прибутку є ріст-виручки і зменшення затрат, тобто зниження собівартості продукції. Для цього слід досконало володіти ринковою ситуацією, своєчасно реагувати на зміни кон'юнктури ринку, проводити організаційно-управлінські реорганізації тощо.

Рентабельність – це відносний показник, що характеризує рівень ефективності (доходності) роботи рідлриємства.

Розрізняють:

1. Рентабельність окремих видів продукції (Рі):

де Ці, Сі – відповідно ціна і повна собівартість і-го виробу, грн.

2. Рентабельність продукції (Рп) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут і обчислюється:

де Среал – повна собівартість реалізованої продукції, грн.

3. Рентабельність виробництва, яка може бути загальною (Рв.заг.) і розрахунковою ( Рв.розр). Ці величини обчислюються за формулами:

де Пчист – чистий прибуток підприємства, грн.

Границі рентабельності не встановлюються, а основними факторами підвищення рентабельності можуть бути:

при оцінці рентабельності виробництва:

ріст прибутку;

зменшення вартості основних виробничих фондів та залишків нормованих оборотних засобів;

при оцінці рентабельності окремих видів продукції:

зниження собівартості виробів.

Приклади

Приклад 1.

Визначити затрати на 1 грн товарної продукції процент зниження собівартості продукції за даними таблиці 123.

Таблиця 123

Вироби	Річний випуск, шт	Собівартість одиниці продукції, грн/шт	Гуртова ціна за одиницю, грн/шт
	Звіт	План	Звіт	План
X	4000	4300	80	78	83
У	10000	9000	16	14	18

Розвя'зування.

1. Обчислюємо затрати на 1 грн товарної продукції у звітному плановому роках:

2. Розраховуємо процент зниження собівартості продукції у плановому році в порівнянні із звітним ():

Приклад 2.

За звітними даними собівартість товарної продукції становила 74000 грн, питома вага основної заробітної плати виробничих робітників у ній 26 %, матеріальних затрат- 48 %. На плановий період передбачено досягти росту продуктивності праці одного працюючого на 2 %, середньої заробітної плати - на 1%, а зниження матеріальних витрат на - 4 %. Вияснити, як зміниться собівартість товарної продукції у плановому періоді?

Розв'язування.

Для визначення зміни собівартості  товарної продукції можна використати індексний метод. Спочатку обчислимо вплив на зниження собівартості росту продуктивності праці і середньої заробітної плати:

Вплив зниження рівня матеріальних затрат можна обчислити:

Загальне зниження собівартості товарної продукції у плановому році становитиме: 0.26 +1.92 =2.18%, тобто, планова собівартість дорівнює:

Приклад 3.

За рік підприємство виготовило 200 виробів загальною собівартістю 72000 грн, причому питома вага основної заробітної плати виробничих робітників становить 22%. Розрахувати величину цехових витрат, які були включені у калькуляцію собівартості одиниці продукції, якщо їх загальна сума дорівнювала 39,5 тис.грн.

Розв'язування.

Собівартість одного виробу буде дорівнювати:

Звідси можна знайти суму заробітної плати, що включається в калькуляцію собівартості одиниці продукції: 360.22 =7.92грн. Тоді величина заробітної плати на весь випуск становитиме: 7.922000 =1840грн. Цехові витрати розподіляються на окремі вироби пропорційно величині основної заробітної плати. Для цього визначається коефіцієнт розподілу

де Ц – загальна сума цехових витрат;

Ззвр – загальна величина заробітної плати виробничих робітників:

Це означає, що на 1 грн заробітної плати припадає 2,49 грн цехових витрат. Тоді, знаючи, що в собівартості одиниці продукції міститься 7,92 грн заробітної плати, визначаємо величину цехових витрат в собівартості одиниці продукції: 7.922.49 =19.75грн. Отже, в калькуляцію собівартості одиниці продукції була включена величина цехових витрат в сумі 19,75 грн.

Приклад 4.

Відомі такі дані про роботу підприємства у звітному періоді: випущено продукції на суму 240000 грн загальною собівартістю 182 тис.грн; залишки готової продукції на складах на початок року становили 20 тис. грн, а на кінець року вони зменшились на 9%; протягом року було реалізовано продукції підсобного господарства на суму 18 тис. грн при собівартості 15,8 тис грн; одержано грошових коштів у вигляді сплачених штрафів за порушення договірної дисципліни на суму 3,8 тис.грн; мали місце збитки від інших позареалізаційних операцій на суму 3,95 тис.грн; погашено проценти за банківський кредит в сумі 2,2 тис.грн; погашено заборгованість за енергоносії в сумі 8,3 тис.грн; прибуток оподатковувався за ставкою 30%.

Розрахувати величину фонду споживання і фонду нагромадження підприємства, якщо вони формуються у співвідношенні 3:1.

Розв'язування.

Для обчислення прибутку від реалізації продукції визначимо обсяг реалізованої протягом року продукції:

Собівартість становить 75,8 % в обсязі випущеної продукції

, тому собівартість реалізованої продукції дорівнює:

Прибуток від іншої реалізації становить:

Позареалізаційний прибуток дорівнює:

 Балансовий прибуток підприємства обчислимо:

Чистий прибуток дорівнює:

З цього прибутку сплачено проценти  за кредит і погашено заборгованість за енергоносії: 42.40-2.2-8.3 =31.9тис.грн - ця сума прибутку підлягає розподілу на підприємстві:

31,9:4= 7,975 тис.грн—фонд нагромадження;

7,9753= 23,925 тис.грн—фонд споживання.

Приклад 5.

Розрахувати показники рентабельності по пекарні за даними таблиці 124.

Таблиця 124

Асортимент	Показники
	Річний обсяг реалізації, т	Повна собівартість виробу, грн	Відпускна ціна, грв	Вага виробу, кг
Хліб пшеничний	70	0,63	0,75	0,9
Хліб житній	62	0,49	0,55	1,0
Батон тернопільський	35	0,43	0,50	0,5
Булка українська	10	0,23	0,30	0,2

Середньорічна вартість основних виробничих фондів 145 тис.грн. і нормованих оборотних засобів 20.5 тис. грн.

Розв'язування. За наведеними даними можна обчислити рентабельність окремих виробів, рентабельність продукції і загальну рентабельність виробництва.

Рентабельність окремих виробів обчислюємо:

Для обчислення рентабельності продукції пекарні слід розрахувати виручку від реалізації продукції (Вреал) і собівартість реалізованої продукції (Среал).

Прибуток від реалізації продукції становить:

Преал = Вреал - Среал = 142433,33 – 120980,0 = 21453,33 грн.

Рентабельність продукції:

Загальна рентабельність виробництва:

Ціни і ціноутворенняв

ринкових умовах

Питання для теоретичної підготовки

1. Економічний зміст і функції цін.

2. Мета ціноутворення в умовах ринку.

3. Види цін.

4. Гуртові та роздрібні ціни на продукцію, їх формування.

5. Методи ціноутворення в умовах ринку.

6. Модифікація цін.

7. Проблеми та шляхи вдосконалення ціноутворення в Україні.

Основні теоретично-розрахункові положення теми

Ціна – це грошовий вираз вартості, кількості грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги. Одночасно ціна відображає споживчі властивості (корисність) товару. купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції, державного контролю, економічну поведінку ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти.

Ціна на будь-який товар складається з окремих елементів. Основними з них є собівартість і прибуток . Їх наявність в ціні е обов'язковою. Крім того, до складу ціни можуть входити акцизний збір, податок на додану вартість, націнки постачальницько-збутових організацій, торгівельні надбавки або знижки.

Ціна виконує ряд функцій, а саме:

1.Обліково-аналітичну (забезпечує облік результатів господарювання та їх прогнозування).

2.Стимулюючу (сприяє раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту).

3.Розподільчу (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів в суспільстві).

4.Регулюючу (здійснюється збалансування між окремими виробництвами, попитом і пропозицією).

Ціноутворення - це процес обгрунтування, затвердження та перегляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури.

В залежності від того, яку мету переслідує підприємство чи фірма на ринку, розрізняють різні підходи до ціноутворення. Такими цілями діяльності підприємства по оптимізаич ціни можуть бути:

• виживання на ринку як мету ставлять тоді, коли ринок досяг майже граничної ємності; для збереження життєздатності підприємства можуть встановлювати низькі ціни, сподіваючись що ринок буде чутливим до них;

• максимізація прибутку в цьому випадку зіставляються попит і витрати на виробництво з альтернативними цінами і вибирають ту з них, яка забезпечить максимальний прибуток;

• лідерство на ринку досягається шляхом зниження витрат і одержання високого і тривалого прибутку; встановлюються низькі ціни з метою збільшення частки підприємства на ринку;

• лідерство в якості товарів передбачає встановлення відносно високих цін, які повинні компенсувати високі витрати на науково-дослідні роботи і забезпечення якості.

Усі ціни поділяються на дві великі групи: виробничі і споживчі.

Виробничі ціни – це ціни, за якими реалізується продукція і надаються послуги іншим підприємствам та організаціям. До них належать:

1. Гуртові ціни – це ціни за якими державні, колективні та приватні підприємства розраховуються між собою або з гуртовими посередниками за великі партії товарів. Гуртові ціни поділяються на гуртові ціни підприємства та гуртові ціни промисловості.

2. Закупівельні ціни, за якими сільськогосподарські виробники (кооперативні, колективні, державні, фермерські, особисті підсобні господарства) продають свою продукцію державним, кооперативним, переробним, торгівельним та іншим фірмам. Закупівельні ціни використовуються також при заготівлі продукції хутрового звірівництва, рибництва, вторсировини.

3. Кошторисні ціни – ціни та розцінки, які використовуються для визначення розрахункової вартості нового будівництва, реконструкції будівель та споруд, їх розширення та переоснащення.

4. Тарифи на перевезення всіма видами транспорту та на виробничі послуги.

Споживчі ціни – ціни на товари і послуги, що реалізуються населенню. До них належать:

1) Роздрібні ціни – ціни, за якими населення купує товари у державній, колективній і приватній торгівлі.

Різновиди роздрібних цін є ціни на продукцію закладів громадського харчування, тарифи на комунальні, побутові, транспортні, туристичні та інші послуги, ціни на житло.

За способом встановлення ціни поділяються на:

• державні (встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціальне значимі товари; поділяються на фіксовані і регульовані):

• договірні (встановлюються за домовленістю між продавцем і покупцем товару і можуть змінюватись за взаємною згодою сторін);

• вільні (встановлюються підприємствами самостійно або на договірній основі із врахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і спекуляції);

• ввізні (встановлюються на імпортні підакцизні товари, що оподатковуються податком на додану вартість (ПДВ) і підлягають обкладанню ввізним митом; основою розрахунків таких цін є митна вартість товарів, виражена в національній валюті).

Важливу роль у вирішенні завдань науково-технічного прогресу відіграють - лімітні (встановлюються на стадії розробки нової продукції і відображають граничне допустимий рівень її ціни) і ступеневі ціни (ступенева ціна – це гуртова ціна, яка поступово знижується на певних етапах серійного випуску продукції).

Ціни "Франко" – це гуртові ціни, які встановлюються з врахуванням передбаченого контрактом порядку відшкодування транспортних витрат на доставку товарів покупцеві. Найбільш поширеними є ціни:

а) франко-вагон-станція відправлення (включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи);

б) франко-вагон-станція призначення (включає всі витрати, пов'язані із доставкою продукції до місця знаходження споживача);

в) франко-кордон (використовується у зовнішньоекономічних угодах і, крім транспортних витрат по доставці товару до відповідного кордону, включає витрати на його страхування і митні витрати).

В основі формування гуртових та роздрібних цін (та й будь-яких цін взагалі) лежить собівартість продукції, яка є нижньою межою ціни. При формуванні гуртової ціни підприємства до собівартості продукції, представленої у формі калькуляції, додаються величина прибутку, податок на додану вартість, акцизний збір (AЗ) (для високорентабельних і монопольних підакцизних товарів).

Податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості, яка сплачується у держбюджет на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. ПДВ на матеріальні ресурси, основні засоби, нематеріальні активи для потреб основної діяльності по виготовленню продукції до витрат виробництва і обігу не відноситься. ПДВ включається в ціну продукції за встановленою ставкою до оподатковуваного обороту, який не включає податок на додану вартість.

Акцизний збір – це непрямий податок, що включається до ціни товарів.

Сума гуртової ціни підприємства і постачальницько-збутової націнки є гуртовою ціною промисловості. Постачальницько-збутова націнка включає витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій.

Роздрібна ціна включає гуртову ціну промисловості і торгівельну надбавку (знижку). Торгівельна надбавка покриває витрати торгівельних організацій і забезпечує їм одержання прибутку. Крім того, роздрібні ціни можуть включати спеціальні надбавки за якісні характеристики товару, додаткові послуги тощо.

Зазначений метод розрахунку гуртових і роздрібних цін має назву витратного методую, поскільки він грунтується на використанні даних про всі витрати, пов'язані із виробництвом і збутом продукції. Специфіка ринкового ціноутворення полягає в тому, що зазначені витрати безпосередньо рівень ціни не визначають . На рівень ціни неабиякий вплив має ринкова кон'юнктура, а саме такі фактори:

1) державне регулювання цін;

2) конкуренція виробників;

3) співвідношення попиту і пропозиції;

4) купівельна спроможність грошей;

5) якість товару та інші.

Враховуючи ці фактори, прийняту підприємством ринкову стратегію з метою встановлення оптимального рівня цін, використовуються такі методи ціноутворення:

1. Метод "витрати + прибугок". За цим методом ціна (Ц) обчислюється за формулою:

де С – собівартість продукції, грн;

П – величина прибутку в ціні, грн.

Прибуток визначається у відсотках до собівартості, величина яких встановлюється, виходячи із міркувань прибутковості продукції та її конкурентноспроможності. В ринковій економіці сфера застосування цього методу обмежена.

2. Отримання цільової норми прибутку – метод ціноутворення, орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. Фірми намагаються встановити ціну, включаючи в неї прибуток, що планується у відсотках на інвестований капітал. При цьому використовується концепція беззбитковості і при встановленні ціни за цією методикою враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

де Взм – величина змінних затрат на одиницю продукції, грн;

Впост – постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік), грн,

Пзаг – загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той же період від продажу продукції, грн;

N – обсяг продажу продукції в натуральних одиницях.

3. Оцінка споживчої вартості – метод, що грунтується на оцінці споживчого ефекту, який має споживач від використання товару. Цей метод ціноутворення має певний ризик внаслідок неоправданого завищення або заниження ціни.

4. Пропорційне ціноутворення – метод, при якому фірми виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживчої вартості чи попиту, скільки із цін конкурентів. При цьому методі ( його ще називають "за рівнем конкуренції") ціна встановлюється як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:

де п – кількість продавців аналогічної продукції.

5. Метод "очікуваного прибутку" найчастіше застосовують тоді, коли фірма планує підписати контракт і пропонуючи більш низькі ціни, ніж інші фірми, має шанси виграти боротьбу за контракт.

6. Метод швидкого повернення витрат. Використовується підприємствами з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення затрачених коштів. Така поведінка може бути викликана невпевненістю виробників у тривалому успіхові їх продукції на ринку.

Існує ще ряд інших методів ціноутворення, але при використанні будь-якого з них в подальшому ціна коригується, використовується ряд знижок і доплат до ціни (за оплату готівкою, величину придбаної партії товару, доставку, сезонні знижки, супутні послуги та інше).

Практично фірми встановлюють не окремі ціни на товар, а використовують цілу систему цін, щоб продавати весь асортимент своїх товарів, враховувати попит на різних, територіальне віддалених ринках.

В середині системи цін можна виділити такі типи модифікованих цін:

1) територіальні ціни ( територіальне ціноутворення залежить від розміщення населення на території; в деяких випадках ціна буде порівняно вищою для різних покупців з метою покриття додаткових транспортних витрат);

2) ціни зі знижками ( встановлюються за обсяг покупки, за виконання певних функцій підприємствами сфери обігу, за виконання певних функцій по складуванню і зберіганню продукції , сезонні знижки);

3) ціни стимулювання покупок ( фірми в деяких випадках, з метою привернення уваги до інших товарів, можуть знижувати ціни на даний товар);

4) пільгові ціни ( застосовують, коли фірма реалізує товари за декількома цінами, хоч це і не відображає пропорційну різницю у витратах);

5) ціни на нові товари ( приціноутворенні використовують два методи:

"зняття вершків на ринку " – на товари встановлюються великі ціни для одержання високих прибутків, потім ціни повільно знижуюються і привертають увагу покупців;

"проникнення на ринок " – встановлюються низькі ціни на нові товари для привернення уваги великої кількості покупців і завоювання переважної частини ринку).

Приклади

Приклад 1.

Калькуляція собівартості одиниці продукції підприємства представлена в таблиці 137.

Таблиця 137

Статті калькуляції	Сума, грн
1. Вартість основних і допоміжних матеріалів (за мінусом повернутих відходів)	93,6
2. Куповані напівфабрикати	73,5
3. Паливо і енергія на технологічні цілі	58,2
4. Заробітна плата основна виробничих робітників	29,5
5. Заробітна плата додаткова виробничих робітників	2,3
6. Відрахування на соціальні заходи	3,1
7. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання	56,7
8. Цехові витрати	20,2
9.Загальнозаводські витрати	33,8
10. Інші виробничі витрати	0,8
11. Всього виробнича собівартість	…
12. Позавиробничі витрати	5,3
13. Повна собівартість	…

Рівень рентабельності запланований в розмірі 18%. Обчислити вільну відпускну ціну з ПДВ та суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету.

Розв'язування.

В основі відпускної ціни лежить собівартість продукції.

Спочатку обчислюємо вартість матеріальних затрат в собівартості продукції (МЗ) і повну собівартість (Сп):

МЗ = 93,6 + 73,5 + 52,8 = 225,3 грн

.

В даному розрахунку витрати на матеріальні ресурси не враховують ПДВ, сплаченого постачальникам цих ресурсів, поскільки цей податок у витрати виробництва не включається.

Сп = 225,3+ 29,52,3 + 3,1 + 56,7 + 20,2 + 33,8 + 0,8 + 5,3 = 377,0 грн.

При запланованому рівні рентабельності по відношенню до собівартості виробу можемо визначити гуртову ціну підприємства (Цгурт) яка відповідає вільній відпускній ціні (Цвв):

Цгурт = Цвв = 377  1,88 = 444,86 грн.

При ставці ПДВ=20% сума цього податку становитиме :

ПДВ = 444,86  0,2 = 88,97 грн.

Тоді, вільна відпускна ціна з ПДВ (Цвв ПДВ) дорівнюватиме :

Цвв ПДВ = 444,86 + 88,97 = 533,83 грн.

Сума ПДВ, що сплачується виробником продукції до бюджету, дорівнює різниці між сумою податку, одержаного від покупця продукції, і сумою податку, сплаченого постачальникам матеріальних ресурсів. ПДВ, сплачений постачальникам дорівнює:

ПДВпост = 225,3  0,2 = 45,06 грн.

Звідси, до бюджету виробником продукції буде сплачено податку на додану вартість в сумі 88,97 – 45,06 = 43,91 грн.

Приклад 2.

Пальто з натурального хутра має повну собівартість 1000 грн. Рівень рентабельності даного виробу 33%. Надбавка за високу якість і відповідність міжнародним стандартам- 15%. Ставка акцизного збору 30%. Торгівельна надбавка- 12% до вільної відпускної ціни з ПДВ.

Розрахувати роздрібну ціну пальто.

Розв'язування.

Вільна відпускна ціна продукції включає акцизний збір і надбавку (Надб):

Цвв=Цгурт+АЗ+Надб.

Цгурт = 1000  1,33 = 1330 грн;

Надб = 1330  0,15 = 199,5 грн;

A3 = { 1330 + 199,5 )  0,3 = 458,85 грн.

Вільна відпускна ціна

Цвв = 1330 + 199,5 + 458,85 = 1988,35 грн.

Вільна відпускна ціна з ПДВ дорівнює:

ЦввПДВ = 1988,35  1,2 = 2386,02 грн.

Роздрібна ціна включає, крім Цвв ПВД торгівельну надбавку і дорівнює:

Цроздр = ЦввПДВ + Надбторг = 2386,02 + 2386,02 0,12 =

= 2386,02 + 286,32 = 2672,34 грн.

Приклад 3.

Визначити прибуток виробника від продажу одиниці виробу, якщо його повна собівартість 5,7 грн; регульована роздрібна ціна виробу з ПДВ -10 грн; торгівельна знижка, встановлена державою, 5%; ставка акцизного збору-16%.

Розв'язування.

Регульовані ціни включають торгівельну знижку, ПДВ, акцизний збір, собівартість продукції і прибуток виробника.

Торгівельна знижка (Зторг) є валовим доходом підприємства торгівлі і обчислюється:

Зторг = 100,05 = 0,5грн.

Регульована гуртова ціна з ПДВ (Цр гурт ПДВ) тобто регульована роздрібна ціна за вирахуванням торгівельної знижки становить:

Цр гуртПВД = І0 - 0,5 = 9,5 грн.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету з продажу виробу виробником продукції дорівнює:

(ПДВ береться в розмірі 16,67% від продажної ціни виробу, що включає ПДВ).

Регульована гуртова ціна без ПДВ (Цр гурт) дорівнює:

9,5 - 1,58 = 7,92 грн.

A3 = 7,92  0,16 = 1,27 грн.

Цргурт = 7,92 - 1,27 = 6,65 грн.

Прибуток виробника продукції – це різниця між гуртовою ціною виробу і його повною собівартістю:

П = 6,65 - 5,7 = 0,95 грн.

Рентабельність виробу становить:

Фінанси підприємства

Питання для теоретичної підготовки

1. Суть і завдання фінансової діяльності підприємства.

2. Форми фінансової діяльності, внутрішнє і зовнішнє фінансування.

3. Кредит як важлива форма фінансування.

4. Встановлення оптимального співвідношення власних і залучених

коштів.

5. Акції, облігації як форма фінансування підприємства.

6. Дивідендна політика підприємства.

7. Оренда, лізинг-спеціальні форми довгострокового кредитування.

8. Структура фінансового плану (бюджету) підприємства.

9. Баланс підприємства (актив і Пасив).

10. Показники оцінки фінансового стану підприємства:

а) показники ліквідності;

б) показники платоспроможності;

в) показники прибутковості;

г) показники ефективності використання активів.

Основні теоретично-розрахункові положення теми

Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин пов'язаних з неперервйим кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також з приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства, державними органами та інш.

Основні завдання фінансової діяльності підприємства полягають в наступному:

1) вибір форм фінансування та їх оптимальне співвідношення;

2) вибір структури капіталу підприємства, напрямків його використання;

3) збалансування надходжень і видатків платіжних засобів підприємства у часі;

4) забезпечення своєчасності розрахунків;

5) підтримання необхідної ліквідності.

Ці завдання виконуються через складання фінансових планів (бюджетів) підприємства.

Фінансування поділяється на внутрішнє і зовнішнє в залежності  від джерел коштів.

Якщо фінансування здійснюється за рахунок коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні суми, грошові кошти, одержані від продажу майна), то воно називається внутрішнім.

Якщо джерелом фінансування є кошти, не пов'язані з діяльністю підприємства ( кредити, державні субсидії, акції, внески до статутного фонду), то таке фінансування є зовнішнім.

Важливою формою фінансування є кредит, тобто надання грошових сум в борг на певний час за відповідну плату. За рахунок кредитів розширюються фінансові можливості підприємства, але водночас виникає ризик, пов'язаний з необхідністю повернення боргів і сплати процентів за кредит. Тому підприємству слід підтримувати оптимальне співвідношення між власним і стороннім капіталом (кредитами). Зменшення питомої ваги стороннього капіталу у його загальній структурі погіршує фінансові можливості підприємства, призводить до зниження прибутковості, але надмірна заборгованість загрожує втратою довіри інвесторів через неспроможність сплатити надто великі борги.

В період інфляції, коли її рівень вищий за кредитну процентну ставку, кредит є вигідним і співвідношення між власним капіталом і кредитами повинно зміщуватись в сторону останнього.

Крім кредитів, у вигляді надання грошових сум, може використовуватись майновий кредит, тобто передача в борг матеріальних цінностей, нерухомості.

За часовими інтервалами розрізняють кредити короткострокові (терміном до одного року) і довгострокові (терміном понад один рік).

Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів – акцій та облігацій.

Акція – це цінний папір, який засвідчує право його власника на частку майна і прибутку акціонерного товариства. Випуск і реалізація акцій дає можливість підприємству мобілізувати для цілей інвестування значні суми капіталу.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, простими та привілейованими.

Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації акцій, куди вносяться відомості про кожну іменну акцію, власника її, час придбання акції, кількість таких акцій у кожного акціонера. Стосовно акцій на пред'явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Прості акції дають право участі в управлінні акціонерним товариством, але не гарантують певного рівня дивідендів.

Привілейовані акції забезпечують власникові одержання фінансових дивідендів, а також пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації. Проте власники зазначених акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, яка перевищує 10% статутного фонду акціонерного товариства (або іншу законодавче обмежену частку).

Облігація – кредитний цінний папір, який підтверджує внесення грошової суми і зобов'язання повернути номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений термін з виплатою фіксованого проценту. Виручка від продажу облігацій не належить до власного капіталу підприємства.

Питання, які саме цінні папери випускати, вирішується з врахуванням конкретних умов функціонування підприємства, а також ситуації на ринку цінних паперів.

При розподілі прибутку підприємства спочатку проводяться розрахунки з власниками облігацій, потім - привілейованих акцій і на кінець виплачуються дивіденди на прості акції. В окремих випадках дивіденди виплачуються не грошовими сумами, а додатковою кількістю акцій. Таку форму розрахунків з акціонерами застосовують підприємства, які швидко розвиваються за рахунок інвестування значної частини прибутків. Це є вигідним для підприємства, поскільки воно акумулює додаткові кошти для інвестування, а також для акціонерів, які додатково нагромаджують акції з високим ринковим курсом.

Цінні папери, що випускаються підприємством, постійно знаходяться в обігу, продаються і купуються за ринковим курсом.

Курс акцій (Ка) залежить від становища підприємства на ринку, фінансової стабільності, рентабельності, величини дивідендів, перспектив розвитку тощо:

де Да – величина дивіденду на одну акцію;

R – ставка дисконта (рівень позичкового проценту), %.

Ставка дисконта може бути різною для простих і привілейованих акцій.

Курс облігацій (Кобл) визначається із врахування обмеження величини доходу, одержуваного її власником, у часі і наступного відшкодування номінальної вартості облігації:

де Т – період часу до моменту погашення облігацій, років;

Добл – річний дохід від облігації, грн;

Вобл – номінальна вартість облігації, грн.

Спеціальними формами довгострокового кредитування є оренда і лізинг.

Оренда – засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння і користування майном, яке необхідне орендару для здійснення господарської або іншої діяльності. В оренду можуть бути передані:

• земля, інші природні ресурси;

• підприємства в цілому, їх структурні підрозділи;

• окремі будівлі, обладнання, транспортні засоби;

• інші матеріальні цінності.

Формою розрахунку між суб'єктами оренди є орендна плата –регулярні платежі орсндодавачу за здане в оренду майно, яке використовується протягом терміну оренди. Розміри цих платежів і порядок їх внесення фіксуються в договорі оренди.

Орендна плата включає в себе амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна, орендний процент (частина прибутку, недоодержана через неможливість використання власником орендованого майна), який встановлюється, як правило, на рівні, не нижчому, ніж банківський процент.

Найсуттєвішими перевагами оренди в порівнянні із придбанням певних об'єктів є те, що вона не вимагає від орендаря значних початкових інвестицій на купівлю об'єктів, а також той факт, що ризик за техніко-економічне старіння орендованого майна (найчастіше устаткування) несе орендодавець. Разом з тим оренда обмежує підприємницьку діяльність орендаря, поскільки він не є власником орендованого майна.

Доцільність оренди вимагає ретельного вивчення і обгрунтування у кожному конкретному випадку.

Лізинг – оренда майна у кредитора, який придбав його з метою здачі в оренду. Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг. Оперативний лізинг передбачає надання орендарю права користування матеріальними цінностями орендодавця на термін їх повної амортизації з обов'язковим збереженням права власності орендодавця на орендоване майно та його обов'язкове повернення. Фінансовий лізинг передбачає придбання орендодавцем майна на замовлення орендаря і передача його орендарю в користування на термін, не менший, ніж термін повної амортизації, з обов'язковою наступною передачею права власності на майно орендарю.

Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються орендодавцем, а в разі фінансового лізингу - орендарем і використовуються ними на повне відновлення наданих в оренду основних фондів.

Фінансовий план (бюджет) підприємства є підсумковим і одним з важливіших розділів бізнес-плану. Він включає:

• прогнозні дані щодо обсягів реалізації продукції (обчислюються на основі прогнозів продажу і використовуються для розрахунку потреби в обладнанні, чисельності працівників і т.д.);

• баланс грошових надходжень і витрат (документ, на основі якого визначається сума коштів, необхідна для реалізації підприємницького проекту в часовому розрізі; є засобом перевірки синхронності надходжень і витрат коштів);

• таблицю доходів і витрат (характеризує формування прибутку підприємства в часі);

• баланс активів і пасивів підприємства (дає змогу оцінити, які суми вкладені в активи і за рахунок яких пасивів підприємець фінансуватиме створення цих активів);

• визначення точки беззбитковості (точка беззбитковості показує ту величину обсягу випуску продукції, при якій досягається самоокупність виробництва, при дальшому нарощуванні обсягів випуску підприємство одержуватиме прибутки).

Головним елементом фінансового плану є баланс, тобто деталізована репрезентація фінансового стану підприємства на конкретний момент часу.

Баланс складається з двох частин: активу і пасиву. В активі балансу відображається все те, чим володіє підприємство на момент складання балансу: засоби і предмети праці, грошові кошти, інші активи. Пасив показує джерела формування і нагромадження капіталу.

Активи включають фізичне, грошове, і нематеріальне майно, яке поділяється за ступенем мобільності, тобто легкості переходу з матеріально-речової форми в готівкову, на:

1) фіксовані активи (майно, створене за рахунок довгострокових інвестицій: основні фонди, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові інвестиції в цінні папери, статутні фонди інших підприємств тощо);

2) поточні активи (включають мобільні елементи майна з коротким терміном обігу (до одного року): оборотні кошти підприємства цінні папери, що швидко реалізуються).

Пасиви розшифровують джерела формування активів і характеризують фінансову структуру підприємства з точки зору співвідношення між власним капіталом і позичковими коштами. Тому пасиви балансу поділяють на дві групи:

1) власний капітал (статутний фонд, нерозподілений прибуток підприємства, інші джерела);

2) боргові зобов'язання, які в свою чергу, поділяються на:

• довгострокові пасиви, що характеризують борги фірми у вигляді довгострокових кредитів банків, позик інших організацій, які погашаються не раніше, ніж через рік від моменту складання балансу;

• короткострокові пасиви, до складу яких входять короткострокові позики банків, кредиторська заборгованість постачальникам, заборгованість по оплаті праці, сплаті податків, відрахуваннях на соціальні заходи, виплаті дивідендів тощо.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства.

Показники фінансового стану підприємства можуть бути досить різноманітними, але всі вони поділені на такі групи:

• показники ліквідності;

• показники платоспроможності;

• показники прибутковості;

• показники ефективності використання активів.

Показники ліквідності характеризують здатність фірми виконувати свої поточні (короткострокові) зобов'язання за рахунок поточних активів.

Коефіцієнт загальної ліквідності ( Кл.заг) (коефіцієнт покриття) – це

відношення поточних активів (Апот) до поточних зобов'язань(Зпот):

Цей результат співвідноситься з одиницею і показує, скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань.

При Кл.заг < 2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока і існує певний фінансовий ризик.

При Кл.заг > 3 може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів.

Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1.2 до 2.5.

Коефіцієнт термінової ліквідності (Кл.терм) – це відношення активів високої ліквідності (Алікв) до поточних зобов'язань:

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кл.абс) характеризується відношенням грошових засобів та короткострокових цінних паперів ( Г,Цп) до поточних зобов'язань:

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2-0,25

Показники платоспроможності. Платоспроможність підприємства – це здатність виконувати свої коротко - та довгострокові зобов'язання за рахунок власних активів. Цей показник вимірює рівень фінансового ризику, тобто ймовірність банкрутства підприємства.

Коефіцієнт платоспроможності (Кп/с) обчислюється:

де Кап.вл – власний капітал, грн;

Ззаг – загальні зобов'язання підприємства (зобов'язання власникам, акціонерам та зовнішні зобов'язання), грн.

Коефіцієнт заборгованості (Кзаборг) визначається:

де Ззовн – зовнішні зобов'язання підприємства, грн.

Нормальним вважається значення показника 0,5.

Показники прибутковості характеризують ефективність використання всіх видів ресурсів, які забезпечили одержання певного валового доходу.

Прибутковість інвестицій у фірму (Пі) можна визначити як відношення прибутку після сплати податків (Пр) до загальної суми інвестицій (І):

Чим вищим є прибуток на інвестований капітал, тим краще працює підприємство. Рівень прибутковості інвестицій має бути не меншим, ніж доходність альтернативних капіталовкладень з відповідним ступенем ризику (придбання цінних паперів тощо).

Крім того, обчислюється коефіцієнт прибутковості власного капіталу

де Пр.чист – чистий прибуток підприємства, гри; коефіцієнт прибутковості активів (Пакт):

де Азаг – загальна сума активів підприємства, гри.

Якщо останній коефіцієнт є меншим за процентну ставку по довгострокових кредитах, то фінансовий стан підприємства е незадовільним.

Показниками прибутковості є також рентабельність продукції, рентабельність окремих видів продукції, рентабельність виробничих фондів, про які згадувалось вище.

Показники ефективності використання активів характеризують оборотність фіксованих активів (фондовіддача), оборотність всіх активів, оборотність матеріальних ресурсів.

Оборотність основних засобів (Ооз) обчислюється як співвідношення між обсягом реалізації (Вреал) та фіксованими і нематеріальними активами (Афікс):

Цей показник показує, скільки грошових одиниць продукції реалізовано на одну грошову одиницю основних  асобів (фондовіддачу).

Оборотність активів (Оа) обчислюється:

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основні і оборотні фонди підприємства.

Приклади

Приклад 1.

Визначте і проаналізуйте рівень прибутковості фірми, якщо загальний обсяг інвестицій у фірму склав 3,6 млн.грн; прибуток від реалізації- 850 тис.грн, позареалізаційний прибуток- 240 тис.грн. Сума податків становила 320 тис.грн. Процент за державними облігаціями -11%, а процентна ставка за довгостроковими кредитами-16%; середньогалузевий рівень прибутковості складає 20,4%. Сума активів фірми за балансом становить 4,5 млн.грн.

Розв'язування.

За даними задачі можемо обчислити прибутковість інвестицій у фірму та прибутковість активів.

Рівень прибутковості інвестицій є досить високим. Порівняння прибутковості даних інвестицій з їх доходністю при альтернативному використанні капіталу (наприклад, купівля державних облігацій, які дають 11% прибутковості) свідчить на користь інвестування у фірму.

Якщо порівняти рівень прибутковості з аналогічними показниками по галузі (20,4 %), то можна стверджувати, що прибутковість вкладень в дану фірму на 0,9% (21,3-20,4) є вищою, ніж в середньому по галузі.

Розрахований коефіцієнт прибутковості активів фірми є на 1,1 % (17,1-16,0) вищим, ніж процентна ставка по довгострокових кредитах, Фінансовий стан фірми є задовільним.

Приклад 2.

За даними балансу фірми (таблиця 140) обчислити показники оцінки її фінансового стану.

Таблиця 140

Баланс фірми станом на 1 січня 1998 року (тис.грн)

Актив	Сума	Пасив	Сума
Фіксовані активи	10755	Власний капітал	13910
в тому числі:
1. Основні фонди	10200	1 .Статутний фонд	9040
2. Нематеріальні активи	450	2. Нерозподілений прибуток	3860
3. Інше майно	105	3.Амортизаційні відрахування	1010
Поточні активи	10398	Залучені кошти	7243
в тому числі:
1. Гроші на рахунку	1240	1. Довгострокові кредити	1800
2. Гроші в касі	600	2. Облігації	320
3. Цінні папери	1060	3. Короткострокова кредиторська заборгованість	5000
4.Дебіторська заборгованість	2200	4. Інша короткострокова заборгованість	123
5. Готова продукція	1320
6. Виробничі запаси	2048
7. Незавершене виробництво	1930
Всього активів	21153	Всього пасивів	21153

Розв'язування.

За наведеними в балансі даними ми можемо обчислити показники ліквідності і платоспроможності.

Коефіцієнт загальної ліквідності:

Дане співвідношення між поточними активами зобов'язаннями фірми вважається нормальним.

Коефіцієнт термінової ліквідност:

До високоліквідних активів ми відносимо грошові кошти, цінні папери і дебіторську заборгованість. Тоді:

Такий коефіцієнт означає, що на підприємстві короткострокові зобов'язання забезпечені і борги можуть бути швидко сплачені.

Кофіцієнт абсолютної ліквідності:

Значення цього коефіцієнта є дуже добрим, поскільки він вважається достатнім, якщо перевищує 0,2.

Коефіцієнт платоспроможності:

Цей показник з дуже доброї сторони характеризує фінансовий стан фірми, поскільки він показує, що в структурі фінансування «левова частка» належить власному капіталу. Він співвідноситься із залученими коштами у пропорції майже 2:1.

Коефіцієнт заборгованості:

До зовнішніх зобов'язань належить (за балансом) довгострокові кредити, облігації, короткострокова кредиторська заборгованість.

Цей коефіцієнт також є в межах норми.

Література

1. Закон України "Про власність" // Нове законодавство України. Випуск 2.К., 1992.

2. Закон України "Про підприємства в Україні" // Нове законодавство України. Випуск З.К., 1992.

3 Закон України "Про оплату праці" // Відомості Верховної Ради України, 1995, № 17.

4 Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" // зі змінами, внесеними Законами України № 607/97 – ВР від 04.11.97 р.та №639/97 – ВР від 18.11.97 p. // Галицькі контракти, 1998, №№1-2.

5. Закон України "Про підприємства в Україні" // Галицькі контракти, березень, 1998.

6. Основні положення про склад витрат виробництва на підприємствах і організаціях // Галицькі контракти, грудень, 1994.

7. Положення про порядок віднесення амортизаційних відрахувань на витрати виробництва (обігу) // Разом, 1996, № 32.

8. Авдеенко В.Н., Котлов В.А., Производственньїй потенциал проммшленого предприятия. М.: Зкономика, 1989. - 240 с.

9. Бизнс-план // Под ред.Попова В.М. - Чебоксарьі, 1994. - 399 с.

10. Витвицкая М. С., Киселев А.П. Методические рекомендации по составу

затрат, включаемьіх в себестоимость продукции, работ й услуг на предприятиях, фирмах и других структурах. - К., 1993.

11. Вихрущ В.П. Бізнес-план - основа успіху. - Тернопіль: Лілея, 1996. - 83 с.

12. Вихрущ В. П., Тирпак І. В. Економіка нових форм господарювання. -Бучач, 1994.- 120с.

13. Вихрущ В.П. "Основи бізнсу"-Підручник.-Том 1. Тернопіль: Збруч, 1998.-200с.

14. Воеводин С.А. Экономический механизм управления промышленным производством. - К.: Вища школа, 1991. - 166 с.

15. Економічний аналіз діяльності промислових підприємств. // За редакцією Шкарабана С. І., Сапачова М. І. - Тернопіль, ТАНГ, 1995.

16. Економічний словник - довідник // За ред. Мочерного С. В. - К.: Феміна, 1995.-368с.

17. Економіка підприємств. // За ред. Вихруща В. П., Харіва П. С. - Тернопіль, 1995-203с.

18. Економіка підприємств // За ред. Покропивного С. Ф. в 2т.- К.: Хвиля-Прес, 1995.-782с.

19 Економіка харчової промисловості // За ред. Кошелюка С. П. - К.: Вища

школа, 1994. - 334 с.

20. Загородній А. Г., Павлішевський І. В. Бізнес-план,-Львів: ІНВТ "Політекс", 1993. -40с.

21. Іванов Ю. Б., Кравченко Ю. І., Хоменко М. М. Вступ до бізнесу. - К.:

Лібра,1995.

22. Котлер Ф. Основи маркетинга. - М.: Прогрес, 1990 - 736 с.

23. Курс рыночной экономики. // Под ред. Рузавина Г.И.-М.: Банки и биржи, 1994.

24. Львов Ю. А. Основы экономики и организации бизнеса. - Санкт-Петербург: ГМП "Форника", 1994. - 383 с.

25. Организация, планирование и управление деятельностью промышленого предприятия. // Под ред. Бухало С. М. - К.: Выща школа, 1989 - 472 с.

26. Петрович И. М. Атаманчук Р. П. Производственная мощность и зкономика предприятия. - М.: Экономика, 1990 - 110с.

27. Петрович Й.М., Будіщева І.О.,Устінова І. Т., Домарадзька Г.С., Коношенкова Т.Б., Любомудрова Н.П. Економіка виробничого підприємництва. Навчальний посібник.-Львів:Оксарт, 1996.-416с.

28. Плоткин Я. Д., Янушксвич О. К. Организация и планирование приборостроительного производства. - Львов: Свит, 1992 - 324 с.

29. Плоткін Я.Д., Станьковська І.В. Якість виробів як засіб задоволення потреб споживача і забезпечення конкурентоспроможності продукції. // Економіка України, 1994, №6.

30. Прауде В. P., Білий О. Б. Маркетинг. - К.: Вища школа, 1994. - 256 с.

31. Пруссова А. Г. Основи рыночной экономики. - К.: РПО "Полиграф", 1993. - 304 с.

32. Пушкар М. С. Планування і організація підприємств, об'єднань і комплексів. Навчальний посібник. - К.: НМК, 1992 - 414 с.

33. Рубин Ю. В. Бизнес и экономика. - М., 1991.

34. Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт і послуг). // Галицькі контракти, 1996, №36.

35. Федоровський В. Аналитическая экономика современного предприятия. -Николаев: "ЭОЛИС", 1996. -104 с.

36. Хопчан М. І., Харів П.С., Бойчик І. М., Лотиш О.Я. Організація і планування виробництва: Теорія і практика. Начальний посібник. -Тернопіль: Марком, "Нова генерація", 1996 -194 с.

37. Швандар В. А., Прасолова В. П. Экономика предприятия. Тести, задачи,

ситуапии. - М.:ЮНИТИ, 1997.

38. Штефанич Д. А., Вашків П. Г., Штефанич О. Д. Бізнес-план фірми. -

Тернопіль, 1997.

39. Эномика предприятия // Под ред. Горфинкеля В. Я., Купрякова Э. М. -М.:ЮНИТИ, 1996.-367с.

40. Экономическая стратегия фирмы. Учебное пособие. Под ред. Грозова А.П. - Санкт-Петербург, 1995. - 414 с.

41. Ярошенко Г. Заробітній платі - ринковий механізм регулювання. // Україна: аспекти праці, 1996, №№3-4.

1. Статья- Социальная система Толкотта Парсонса и структурный функционализм
2. Сахар по вкусу ~ я добавила около 100 грамм Приготовление-Бананы очистить и измельчить при помощи блендера в
3. т экон фт; Сост
4. Загальні вимоги до фінансової звітності Порівняльний аналіз фінансової звітності яка підготовлена за
5. а дает конкретную информацию а все вместе позволяют сформировать целостное представление о форме предмета
6. вторая волна структурализма
7. III ПРЕДИСЛОВИЕ Предмет настоящего исследования учение о договорах в пользу третьих лиц по теории граж
8. На этот шаг она решается из сострадания к Лукасу которого любит как отца
9. одна из главных составляющих маркетинговой деятельности роль которой все более возрастает
10. тематика русский язык литература задания на логику
11. вода. Рак краб символ руху назад у минуле консерватизму й збереження.html
12. Реферат по менеджменту
13. Можно ли научиться быть успешным учителем
14. как ряд этапов каждый из которых может стать поворотным
15. Тема урока- Степь
16. Основные задачи планового периода Срок О
17. В отношении государственных предприятий и учреждений Федеральное агентство по управлению государств
18. Смысл эволюции и эволюция смысла
19. 1742 pp Він походив із литовсько чеського роду навчався у Вільнюсі та Києві працював у канцелярії київського
20. Тема- Методы диагностика личности- Опросники проективные техники

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе