Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План:
Вступ
Розділ I
1.1.Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державної влади.
1.2.Принципи інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України.
1.3. Діяльність інформаційних служб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Розділ I I
2.1. Загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації.
2.2. Мова поширення інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування
Розділ I
1.1.Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державної влади.
Комп’ютерні технології, безпосередньо впливаючи на суспільну комунікацію, несуть у собі потужний управлінський (комунікаційний) потенціал.
Особливістю державного управління в сучасних умовах є необхідність комплексного застосування сучасних форм і методів інформаційно-документаційного забезпечення діяльності органів державного управління (законодавчих, виконавчих, судових). В першу чергу, це застосування новітніх інформаційних технологій для підтримки прийняття рішень з метою забезпечення ефективного функціонування керованої соціальної системи. При цьому виникають проблеми, пов’язані з:
- відповідністю інформаційного ресурсу влади стану і потребам розвитку суспільства;
- ефективністю використання цього ресурсу державною владою у процесі її функціонування.
Відбувається інтеграція інформаційних ресурсів, які генеруються органами державного управління або відображають результати їх діяльності, з інформаційними технологіями, які сприяють ефективному розв’язанню проблем виконавчої влади, як однієї з гілок державного управління, у єдиний інформаційно-технологічний простір діяльності органів державного управління.
Метою формування і розвитку інформаційно-технологічного простору державного управління є:
- забезпечення конституційних прав громадян на інформацію;
- підвищення узгодженості рішень, які приймаються органами державної влади;
- підвищення рівня правової свідомості громадян шляхом надання їм вільного доступу до правових та нормативних документів, які визначають їх права, обов’язки і можливості;
- надання можливості контролю з боку громадян і громадських організацій за діяльністю органів державної влади;
- підвищення ділової і громадської активності громадян шляхом надання їм рівної із державними структурами можливості користуватись відкритою науково-технічною, соціально-економічною інформацією, а також інформаційними фондами сфер освіти, культури та ін.;
- інтеграція із світовим інформаційним простором.
Побудова і розвиток інформаційно-технологічного простору діяльності органу державного управління пов’язані із виникненням низки суперечностей як загального характеру, так і тих, що притаманні саме сфері державного управління. Це суперечності між:
- масштабом і характером процесів інформатизації суспільства та специфічними цілями побудови і використання складу і структури технологічної та інформаційної підсистем інформаційно-технологічного простору;
- необхідністю реалізації громадянами конституційного права на доступ до інформації, забезпечення прозорості державного управління, зворотного зв’язку із громадянами і нерозвиненістю новітніх інформаційних технологій, системи «електронного урядування», в тому числі, систем електронного документообігу, а також бар’єрами на шляху їх впровадження - освітніми, соціальними, фінансовими та ін. Розвиток державного управління у процесі формування інформаційного суспільства стимулює створення принципово нових моделей взаємодії держави і суспільства.
Одним з основних елементів цих моделей буде функціонування системи „Електронного уряду”. Природно, що на шляху створення нових форм у системі відносин „громадянин-держава” виникає низка проблем, зумовлених політичними, економічними, технічними і соціальні чинниками.
Процесам впровадження системи електронного урядування притаманний ряд об’єктивно наявних суперечностей між:
- сучасними потребами у розвитку інформаційної складової діяльності органів державного управління, яка є системоутворюючою в реалізації процесів демократизації суспільного життя, і недостатністю інформаційних ресурсів системи державного управління у кількісному, рівневому та структурно-компонентному відношеннях;
- необхідністю гармонізації відносин «громадянин-держава» шляхом застосування сучасних інформаційних технологій і об’єктивно наявними специфічними соціально-культурними наслідками розвитку інформаційного суспільства і “електронної революції”.
Розв’язання виявлених суперечностей зумовлює актуальність дослідження інформаційно-технологічних проблем у відносинах держави та суспільства.
Функціонування та модернізація електронного уряду визначена в планах Європи з впровадження інформаційного суспільства в 2005 році як одна з основних цілей. Модернізація буде включати в себе: підключення державних адміністрацій, шкіл, медичних закладів до broadband („великі” та швидкі канали доступу до мережі Інтернет); розробка єдиних стандартів програмного забезпечення, яке повинно забезпечити працю електронного уряду, засновуватись на відкритих стандартах.
Система електронного урядування має три основні напрями:
Кожен з цих напрямів характеризується широким спектром проблем.
Основні проблеми виникають у системі G2C, від повноцінної діяльності якої залежить забезпечення інформаційних потреб громадян і забезпечення прозорості державної влади в умовах інформаційного суспільства.
4. Цифрова нерівність.
Цифрова нерівність - це нерівність в доступі до інформаційних технологій, яка спричиняє поглиблення інших видів нерівності - економічної, соціальної та культурної. Існує тісний взаємозв’язок інформаційної нерівності та інших суспільних проблем: економічні, соціальні, культурні, вікові, регіональні проблеми викликають та поглиблюють цифрову нерівність, яка сприяє ще більшій диференціації суспільства за цими показниками.
Слід зазначити, що цифрова нерівність, як явище, певною мірою притаманна будь-якій країні світового співтовариства. Один з ключових аспектів цифрової нерівності - обмеженість вільного доступу громадян до мережі Інтернет. В Україні та Росії сьогодні кількість користувачів Інтер- нет стрімко збільшується, зростає кількість Web-ресурсів у національній доменній зоні. Однак, лише біля 1% населення країни може (і, можливо, бажає) скористатися тими можливостями, що надає система електронного урядування. Згідно даних "The World Factbook", що характеризують кількість користувачів і чисельність населення на кінець 2003 року, Україна перебувала на 46 місці серед країн-користувачів мережі Інтернет поряд із Словенією та Словакією, які, маючи населення в 10 разів менше, мають таку ж саму кількість користувачів мережі.
Країнами-членами ЄС виявлені основні причини цифрової нерівності у використанні мережі Інтернет:
На проблему можливої цифрової нерівності дослідники інформаційного суспільства звертали увагу ще у 1990-х роках. Зокрема, відомий російський академік М.Моісеєв наголошував: „Особливу цінність для суспільства будуть становити професіонали та особи, що проявляють здатність до інтенсивної та дисциплінованої діяльності. Подібно до того, як після першої науково-технічної революції, люди що не вміли читати та писати, виявились позбавленими „місця під сонцем”, так і зараз, вже в наступному десятиріччі, особи, що не володіють елементарною комп’ютерною освіченістю, виявляться на узбіччі суспільного життя” [75, с. 447].
Представники міжнародної організації, яка відповідає за функціонування адрес Інтернет (ICANN - Internet Corporation For Assigned Names and Numbers) вважають, що створювані Інтернет-ресурси державних органів є більшою мірою інформативними, ніж функціональними. В більшості випадків, сайти регіональних представництв органів державної влади (обласні та районні державні ради) не виконують навіть мінімальних функцій з інформування населення про діяльність цих органів, а займаються рекламою керівників цих органів.
На сайтах органів державної влади повинна розміщуватись наступна інформація: найменування органу; основні задачі і нормативні документи; структура і керівництво органу; прізвища, імена і по-батькові керівників; місцезнаходження органу, основні функції структурних підрозділів, а також прізвище, ім’я і по-батькові керівників структурних підрозділів та їх номери телефонів, адреси електронної пошти; зразки документів та інших матеріалів, необхідних для звернення громадян до органу; його розклад роботи та часи прийому керівництва; відомості про існуючі вакансії.
Урядова мережева інфраструктура повинна бути спрямована на вирішення актуальних політичних, економічних і соціальних завдань держави і забезпечувати:
- реалізацію права громадян на доступ до відкритої державної інформації;
- доведення до громадськості об’єктивної та достовірної інформації про діяльність органів державної влади, що зміцнює довіру до держави та її політики;
- взаємодію і постійний діалог держави з громадянами й громадськими інститутами, а також необхідний рівень суспільного контролю за діяльністю державних органів і організацій;
- об’єднання інформаційних ресурсів і послуг органів державної влади, і місцевого самоврядування з метою зміцнення загальнонаціонального інформаційного простору;
- вдосконалення системи державного управління, оптимізацію структури державного апарату, зниження фінансових і матеріальних витрат на його зміст, поетапне переведення частини державних послуг, що мають вартісне вираження, у систему державних мережевих послуг, що відповідає реальним потребам громадян і організацій;
- ефективну підтримку економічної діяльності державних суб’єктів, що займаються господарською діяльністю, дозволяючи їм ефективно інтегруватися в загальнонаціональний і світовий економічний простір;
- взаємодію і співробітництво з державними органами закордонних країн і міжнародних неурядових організацій.
Порталам органів державної влади відводиться чи не найголовніша (поряд з системою електронного документообігу) роль у процесі реформування органів державної влади відповідно до потреб інформаційного суспільства. Саме через портали буде відбуватись діалог між державою та громадянами. В Україні практично відсутні послуги, що надаються такими порталами (винятком можна вважати введену нещодавно систему електронних держзакупівель). В Європі та США існують позитивні приклади надання органами державної влади послуг за допомогою мережі Інтернет.
Отже, зміна форм, методів та механізмів державного управління із впровадженням інформаційних технологій, є необхідною умовою, і за висловом академіка М.Моісеєва, „...щоб стати альтернативою сучасному планетарному суспільству, інформаційне суспільство має не тільки спиратись на всі досягнення комп’ютерної техніки і засобів зв’язку, але й багато в чому змінити структуру своїх суспільних інститутів” [75, с. 444].
Зіставлення фактично виявлених та практично наявних напрямів розвитку системи електронного урядування в Україні дає змогу окреслити такі основні тенденції:
Одним із підходів до побудови моделі інформаційно-технологічного простору діяльності органів державного управління може бути орієнтація на призначення інформаційно-документаційних ресурсів у функціонуванні складних суспільних систем - інформація безпосереднього управління та інформація розвитку системи [125]. Відповідно, інформація безпосереднього управління, тобто відомості, які циркулюють каналами конкретної системи і використовуються для вирішення завдань, що стоять перед цією системою, характеризує внутрішній контур інформаційно-технологічного простору.
Внутрішній контур відображається системою документаційного забезпечення управління і забезпечується відповідною технологічною складовою - системою електронного документообігу в органі державного управління.
Інформація розвитку системи - відомості, що можуть бути використані для докорінної перебудови системи управління, - відображає, перш за все, соціально-економічні та політичні процеси, які відбуваються у зовнішньому середовищі. Отже, зовнішній контур інформаційно-технологічного простору інформаційного забезпечення управління виражає взаємозв‘язки державного апарату із суспільством, з інтересами і потребами громадян. Реалізація технологічної складової зовнішнього контуру сьогодні відбувається в напрямі розвитку порталів (сайтів) органів державного управління.
Безперечно, зазначена диференціація інформаційних потоків є умовною, оскільки на практиці спостерігається їх конвергенція. Однак, обраний підхід дає змогу комплексного, системного підходу до розгляду таких аспектів функціонування інформаційно-технологічного простору державного управління як всезагальність доступності інформації, вдосконалення взаємовідносин між владою і громадянами, нова якість управління діяльністю органів влади та ін.
Дослідження проблем формування інформаційно-технологічного простору функціонування органів державного управління передбачає, перш за все, аналіз основних понять, на які воно спирається. Найбільш суттєвими є такі категорії: «системи електронного документообігу», «портал», «інформаційні ресурси державного управління».
Термінологічний апарат опису сучасних інформаційно-технологічних комплексів характеризується неусталеністю, неунормованістю і знаходиться в стадії динамічного розвитку. Зокрема, термін «система електронного документообігу» не визначений ні у Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг», ні у інших нормативно-правових документах. У практичній діяльності послуговуються термінами «системи обміну електронними документами», «системи керування електронними документами», «системи автоматизації ділових процесів», «системи автоматизації діловодства» та ін. Термін «система електронного документообігу» (в технологічному аспекті) фактично використовується як синонімом поняття «workflow» (потік робіт). Буквальний переклад англомовних термінів (наприклад, «workflow», «portal» та ін.), коректний з лінгвістичної точки зору, не розкриває їх зміст і потребує тлумачення.
Згідно з визначенням, наведеним у глосарії WfMC (Workflow Management Coalition), «workflow» — це автоматизація (повністю або частково) бізнес-процесу, відповідно до якої документи, інформація або завдання передаються для виконання необхідних дій від одного учасника до іншого у відповідності з набором процедурних правил.
Термін «портал», який з’явився останнім часом у терміносистемі Інтернет-технологій, означає сайт, організований як системне багаторівневе об’єднання різних ресурсів і сервісів, засобів навігації та інформаційних служб.
Сьогодні портали класифікують:
- за цільовою аудиторією користувачів: горизонтальні портали - універсального характеру, вертикальні - вузької тематичної спрямованості, що надають різні сервіси в рамках одного виду або типу інформаційного наповнення
- за призначенням: загальнодоступні портали - веб-сайти загального призначення, котрі пропонують користувачеві набір сервісів, що обслуговують різні теми; комерційні портали забезпечують надання вузькоспрямованої інформації для визначеної цільової аудиторії; корпоративні портали координують контент у рамках вузького співтовариства користувачів, об'єднаних загальними цілями і задачами.
- за технічними ознаками: голосові, Веб-портали.
Окрім Інтернет-порталів виділяють також інтранет-портали (або інформаційні портали підприємств), призначені для підвищення продуктивності співробітників однієї або кількох організацій. Інтернет-портали дають змогу створювати персоналізовані робочі місця співробітників з урахуванням їх службових обов’язків, прав доступу і завдань, які перед ними постають. Системи електронного документообігу, фактично, можуть вважатись однією з форм реалізації інтранет-порталу підприємства.
Цільове призначення інформаційних ресурсів державного управління можна розглядати у двох аспектах:
- за їх призначенням для забезпечення функціонування власне політичної системи держави;
- за їх призначенням для забезпечення інформаційних потреб суспільства у інформації щодо органів державної влади.
Підходячи комплексно до визначення поняття «інформаційні ресурси державного управління» будемо розуміти їх як сукупність соціально значущих джерел інформації, необхідних для розвитку різних напрямів діяльності системи державного управління.
Інтеграція Інтернет-порталу та системи електронного документообігу (інтранет-порталу) органу державного управління, а також інформаційних ресурсів, які циркулюють у цих системах, у єдиний інформаційно-технологічний простір, є основою ефективного інформаційного забезпечення діяльності органу державного управління у реалізації завдань, які перед ним постають.
Інформаційно-технологічний простір інформаційного забезпечення державного управління утворюють технологічна (програмно-апаратне забезпечення) та інформаційна (документно-інформаційні ресурси) складові, кожна з яких має технологічно-управлінський, інформаційно-управлінський та інформаційно-комунікативний аспекти розгляду.
Технологічно-управлінський аспект інформаційно-технологічного простору відображає його з точки зору управлінських операцій із забезпечення впровадження і використання нових інформаційних технологій (або створення інформаційних продуктів та послуг) для забезпечення ефективної інформаційної діяльності.
Інформаційно-управлінський аспект відображає складові інформаційно-технологічного простору з точки зору використання різних видів інформаційних ресурсів у системі управління для здійснення необхідних функцій управління.
Інформаційно-комунікативний аспект відображає інформаційно- технологічний простір з точки зору комунікативних ознак (моделі комунікацій) предметної галузі з урахуванням необхідних інформаційних ресурсів для здійснення процесів інформаційної взаємодії.
Особливістю інформаційних ресурсів є те, що їх використання у прийнятті державних управлінських рішень дає змогу досягти найбільш раціонального використання інших видів ресурсів.
У Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, затвердженій Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 травня 2003 р. N 259-р, зазначається, що стратегія формування системи ресурсів органів державної влади полягає у систематизації та інтеграції зазначених ресурсів з метою забезпечення прозорості, відкритості, підвищення, оперативності та ефективності роботи органів державної влади та забезпечення широкого доступу громадян до державних ресурсів.
В той же час, наголошується на проблемах формування, використання та захисту національних ресурсів, зокрема таких, як:
- переважно галузевий принцип інформатизації органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що призводить до обмеженості використання певних видів ресурсів;
- відсутність правових норм, які регулювали б доступ до державних ресурсів, порядок надання і використання інформації про діяльність органів державної влади, підприємств і організацій;
- недостатня врегульованість суспільних відносин, пов'язаних із формуванням, використанням та захистом національних ресурсів, у тому числі щодо комерційного використання державних ресурсів;
- необхідність приведення національних ресурсів до єдиних державних стандартів на базі новітніх інформаційних технологій, міжнародних стандартів, уніфікованих систем класифікації і кодування інформації;
- відсутність ефективних національних операційних, пошукових, геоінформаційних та навігаційних систем;
- відсутність вимог до змісту національних ресурсів та обмежень щодо їх використання;
- відносно висока вартість користування ресурсами. Структурно-функціональний аналіз складових інформаційно-технологічного простору забезпечення діяльності органів державного управління свідчить про можливість і необхідність їх подальшої функціонально-цільової інтеграції з урахуванням реальних можливостей вітчизняної інформаційної інфраструктури, інформаційної активності «користувацького середовища».
Призначення системи інформаційного забезпечення полягає в наданні її користувачам даних, що забезпечують прийняття обґрунтованих та ефективних рішень відповідними органами державної влади та управління в межах її компетенції, а також підготовку рішень вищестоящих інстанцій, з дотриманням ряду вимог і принципів, що перевірені світовим та вітчизняним досвідом інформатизації.
Для виконання цих основних функцій система інформаційного забезпечення має врахувати неоднорідність процесу прийняття управлінських рішень та специфіку роботи посадових осіб усіх категорій на різних етапах процесу управління. Отже, перед фахівцями з інформаційного забезпечення державного управління постають завдання:
- застосування методичного, програмного та інформаційного забезпечення моніторингу стану об'єкту державної влади та управління;
- розробка типових структур та методів інформаційного забезпечення органів регіонального управління;
- інформаційна підтримка аналізу зовнішніх та внутрішніх проблемних ситуацій та прогнозування їх розвитку;
- розробка та застосування методів та засобів інформаційної підтримки вироблення рішень у кризових та надзвичайних ситуаціях;
- реалізація процесів підготовки змістовної частини управлінських рішень і їх документального оформлення;
- інформаційна підтримка узгоджувальних процедур та процесів групового прийняття рішення;
- інформаційна підтримка функцій управління діяльністю власне органу управління.
Функції системи інформаційного забезпечення мають визначатися наявними можливостями інформаційних технологій та засобів комп'ютерної техніки. Основні з них:
- надійне зберігання та оперативний вибірковий доступ до великих об'ємів документальної та довідкової інформації;
- автоматизована підтримка складних процедур обробки інформації: ретроспективний аналіз моделювання, прогнозування, експертна оцінка та ін.;
- зовнішні та внутрішні комунікації, а також підтримка доступу до віддалених інформаційних джерел і фондів.
Висновки. Інформаційно-технологічний простір забезпечення діяльності органів державного управління потребує інтеграції є складним утворенням, пов’язаним як із завданнями суто інформаційної діяльності, з потребами забезпечення сучасного демократичного рівня відкритості державного управління, так і з станом готовності фахівців всіх рівнів до використання інформаційних технологій. Фахівці з інформаційного забезпечення державного управління виконують інтегруючу функцію між системою державного управління та громадянами у процесах застосування нових інформаційних технологій.
1.2.Принципи інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України.
Для розкриття змісту інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України обов’язковим є визначення принципів такої діяльності, адже вони вказують на ті суттєві характеристики, що виступають фактично засадами інформаційного забезпечення державної служби.
Теоретичне окреслення принципів інформаційної діяльності органів державного управління є передумовою їхнього правового закріплення у законодавчих актах, що регламентують державну службу та управлінську діяльність.
Принципи інформаційної діяльності органів державного управління впливають як на ефективність функціонування державних органів, діяльність службовців, так і на стабільність державно-службових відносин та встановлюють особливі умови для оновлення [1].
При цьому необхідно зважати на те, що інформаційна діяльність органів державного управління в регіонах України впливає на ефективність діяльності органів державного управління центральної та вищої ланки.
Принципи інформаційної діяльності органів державного управління обумовлені принципами функціонування держави, державних органів і державного управління. Їх дослідження дає змогу відповісти на головні питання інституту державної служби, що супроводжує систему державно-службових відносин.
Дослідження з питань принципів інформаційної діяльності органів державного управління України не знайшли широкого представництва у монографічних наукових дослідженнях. Окремі проблемні питання висвітлювалися у працях В. Троня, О. Бандурка, С. Дубенко, І. Ібрагімової, Р. Калюжного, О. Литвиненко, Н. Нижник, С. Чукут та ін.
Метою цієї статті є визначення поняття "принципи інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України", а також окреслення класифікаційних ознак цих принципів.
Принципи інформаційної діяльності органів державного управління нерозривно пов’язані з принципами державної служби. Останні – це основоположні ідеї управління, які відображають об’єктивні закономірності та визначають напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державних органів, повноважень державних службовців. Принципи державної служби встановлюють найважливіші закономірності в системі організацій і функціонування органів державного управління, обумовлюють значимість, закономірність і соціальну цінність відносин, які виникають в системі державної служби.
Взаємозв’язок простежується у наступному. Як зауважує Ю. О. Тіхоміров: "Управлінська діяльність – це понад усе соціально-політична діяльність, процес цілеспрямованого впливу на свідомість людини та її волю. У ній застосовуються численні засоби та методи, зокрема прогнози, плани, прийняття рішень, методи організаційної та інструктивної роботи, державного та суспільного впливу, методи використання матеріально-технічних дій. Отже, інформацію правомірно розглядати як умову будь-якої діяльності органів державної влади, посадових осіб. Особливо це стосується розробки та прийняття управлінських рішень, яким не тільки передує збір та обробка інформації, але які самі містять великий інформаційний потенціал" [2].
Інакше кажучи, зміст управлінської діяльності полягає в забезпеченні досягнення організацією поставлених цілей, розробці певних заходів, спрямованих на реалізацію цих цілей, яка здійснюється у формі прийняття та здійснення рішень. Розробка, прийняття та реалізація рішень є, таким чином, концентрованим виразом самої сутності управління.
У процесі будь-якої діяльності виникають ситуації, коли людина чи група осіб стикаються з необхідністю вибору одного з декількох можливих варіантів дії. Результатом цього вибору і буде рішення. Отже, рішення – це вибір альтернативи, що будується на основі певних інформаційних масивів [3].
Це положення приводить нас до першого важливого висновку про те, що існують певні засади (спеціальні принципи) інформаційної діяльності органів державного управління у процесі прийняття управлінського рішення та загальні принципи інформаційної діяльності органів державного управління, обумовлені особливими якостями, яким має відповідати інформація у сфері державного управління.
Розглянемо їх окремо і почнемо зі спеціальних принципів інформаційної діяльності органів державного управління. Як відомо, управлінське рішення – це вибір альтернативи, який здійснюється керівником органу державного управління в межах його посадових повноважень і компетенції та спрямований на досягнення мети організації. Управлінське рішення – комплексне явище і важливим для розуміння його сутності є інформаційний аспект. Цей елемент підкреслює інформаційну природу прийняття рішень. Процес прийняття рішень у цьому випадку розглядається як процес перетворення вихідної інформації в інформацію управлінського рішення, а само рішення трактується як інформація, спеціально зібрана, проаналізована та перероблена суб’єктом управління.
Спеціальні принципи інформаційної діяльності органів державного управління таким чином є насамперед принципами інформування – вихідними положеннями, що стосуються процесу використання інформації.
До спеціальних принципів інформаційної діяльності органів державного управління відносимо: принцип науковості інформації; принцип своєчасності інформування; принцип змістової несуперечності інформування; принцип адаптованості інформування; принцип достатності інформування; принцип формалізації інформування; принцип документованості інформування.
Принцип науковості інформації. Передбачає: врахування об’єктивних вимог соціальних, політичних та економічних законів та закономірностей розвитку суспільства; накопичення знань та визначення тенденцій розвитку об’єкта управління; присутність повних, достовірних та науково оброблених масивів інформаційних даних; наявність спеціальних знань, освіти та кваліфікації у особи, яка приймає рішення.
Принцип своєчасності інформування. Відомо, що навіть оптимальне рішення, розраховане на отримання найбільшого управлінського ефекту, може виявитися некорисним, якщо його прийнято занадто пізно. Більш того, невчасно прийняте рішення може призвести до певних втрат матеріального або організаційного характеру, розбалансувати систему управління та потребувати значних витрат для його виправлення.
Принцип змістової несуперечності інформування. Цей принцип передбачає враховування різних інформаційні потоків. При цьому визначальним фактором є відповідність інформаційного потоку з "центру" управління потокам, які надходять з "місцевих" джерел.
Принцип адаптованості інформування. Фактор часу, який суттєво впливає на процес прийняття рішень, диктує необхідність адаптації процесу інформування до можливостей оцінки та сприйняття такої інформації тими чи іншими суб’єктами державного управління.
Принцип достатності інформування. Він полягає у тому, що кожен суб’єкт інформаційної діяльності у системі органів державного управління має отримувати чітко визначений обсяг інформації, який є достатнім для виконання в повному обсязі поставленого перед ним завдання. Правильні рішення приймаються за умови, коли суб’єкт державного управління володіє повною та достовірною інформацією щодо проблеми, яка вирішується і може спрацювати таким чином результат вибору. Зменшення такого обсягу призведе до ризику посилення імовірності помилок в процесі управлінської діяльності, а надмірне збільшенні потоку інформації може призупинити процес, оскільки необхідно аналізувати та оцінювати великі масиви отриманих даних. Невизначеність (недостатність інформування) є, як правило, наслідком неможливості кількісно оцінити ймовірність можливих результатів. Найчастіше така ситуація складається у процесі вирішення нових, нетипових проблем, коли існують фактори настільки складні, що стосовно них неможливо отримати достатньо інформації. Невизначеність характерна і для деяких рішень, які доводиться приймати в швидкозмінних ситуаціях. У зазначеній ситуації суб’єкту державного управління доцільно спробувати отримати додаткову інформацію і ще раз проаналізувати проблему з метою зменшення її новизни чи складності, що дає можливість оцінити суб’єктивну, передбачувану ймовірність можливих результатів, або за браком часу чи засобів збору додаткової інформації спиратися на минулий досвід та інтуїцію.
Принцип формалізації інформування. Сутність принципу полягає у наступному. Деякі рішення у сфері державного управління, які мають типовий характер, можуть бути формалізовані, тобто прийматися за заздалегідь визначеним алгоритмом. Іншими словами, існує форма отримання та використання інформації, що допомагає здебільшого за умови використання різноманітних технологічно-інформаційних чинників (програмного забезпечення) приймати формалізовані рішення – як результат виконання раніше визначеної послідовності дій. Формалізація прийняття рішень підвищує ефективність управління внаслідок зниження ймовірності помилки та економії часу. Формалізація інформування зазвичай полягає у використанні різних кількісних показників того чи іншого явища, наприклад, інформації про збільшення кількості безробітних осіб у певному регіоні, впливає на рівень фінансового забезпечення допомоги по безробіттю.
Принцип документованості інформування. Документована форма інформування допомагає в обробці, використанні та зберіганні відомостей, що мають значення для державного управління.
До загальних принципів інформаційної діяльності органів державного управління можна віднести принципи: інструментальності; трансляційності інформації; синдикативності інформації; скомпенсованості асиметричної інформації.
Принцип інструментальності інформації полягає у тому, що інформація у сфері державного управління має бути суттєвою для виконання певних управлінських дій.
Принцип трансляційності інформації полягає у тому, що інформація у сфері державного управління використовується в першу чергу для передачі критеріїв оцінювання та програм діяльності.
Принцип синдикативності інформації передбачає, що інформація у сфері державного управління сприяє об’єднанню особистісних якостей суб’єкта, який вирішує певні соціальні проблеми. Отже така інформація сприяє не тільки трансляції інформації від джерела до суб’єкта оцінки, а й, враховуючи її "наочність", містить у собі найбільшу кількість оціночних критеріїв і навіть цілі програми оцінки. Вступаючи у взаємодію з психологічними стереотипами суб’єкта оцінки, вона сприяє синдикації (об’єднанню) відомостей про певні обставини, події та знаходить своє втілення в певних управлінських рішеннях. Особа фактично стає безпосереднім свідком відображених у такій інформації подій і, застосовуючи свою уяву, шляхом розумової діяльності, керуючись критеріями належності, допустимості, достатності, достовірності, здійснює їх оцінку. Наприклад, з метою оцінки розміру завданої стихійним лихом шкоди, є кращим подання інформації у фіксованому вигляді за допомогою відеозапису. Наочність демонстрації інформації призводить до формування особистого переконання і більш чіткого усвідомлення характеру необхідних дій.
Принцип скомпенсованості асиметричної інформації означає, що практично неможливою стає ситуація, коли у суб’єктів державного управління є доступ до вичерпних обсягів інформації щодо окремого явища, яке стало предметом організаційно-управлінського впливу. При цьому важливо врахувати таке положення: недостатність рівня поінформованості джерел "центральних" органів управління має компенсуватись інформацією, отриманою з джерел "місцевого" походження.
Окреслені підходи, на наш погляд, створюють можливість визначити поняття "принципи інформаційної діяльності органів державного управління в регіонах України" як сукупність вихідних, основоположних умов інформаційного забезпечення управлінських процесів та безпосереднього використання інформації у сфері прийняття управлінських рішень.
Практичне застосування зазначених принципів у процесі здійснення державного управління дозволить ефективно конструювати системи інформаційного забезпечення діяльності органів державного управління в регіонах України та сприятиме формуванню правових норм, що забезпечать успішність такої діяльності.
1.3. Діяльність інформаційних служб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Інформаційний супровід діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування регламентований низкою законодавчих актів, передусім, Законом України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (1997). Цей закон передбачає необхідність створення в органах державної влади та місцевого самоврядування спеціальних інформаційних служб (інформаційні управління, інформаційно-аналітичні підрозділи, прес-служби, прес-центри, управління і центри громадських зв'язків, прес-бюро, прес-секретарі та прес-аташе з відповідним апаратом). Напрями діяльності цих служб достатньо різноманітні.
1. Збір, аналіз, обробка та оперативне надання інформації про діяльність управлінських органів засобам масової інформації. Для цього використовуються наступні форми підготовки й оприлюднення інформації:
o випуск і поширення бюлетенів (спеціальних бюлетенів), прес-рслізів, оглядів, інформаційних збірників, експрес-інформації й т.п.;
o проведення прес-конференцій, брифінгів, організація інтерв'ю з керівниками органів державної влади й органів місцевого самоврядування для працівників вітчизняних і закордонних засобів масової інформації;
o підготовка й проведення теле- і радіопередач;
o забезпечення публікацій (виступів) у засобах масової інформації керівників або інших відповідальних працівників органів державної влади й органів місцевого самоврядування;
o створення архівів інформації про діяльність органів державної влади й органів місцевого самоврядування;
П. Здійснення самостійно або за допомогою професійних компаній відсо- і аудиозаписів офіційних заходів, згідно ст. 17 цього Закону: засідань Верховної Ради України, урочистостей за участю Президента України, засідань Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Конституційного Суду України. Для таких записів установлюється безстроковий режим зберігання в державних архівах.
III. Ведення державної й галузевої статистичної звітності; створення і ведення галузевих баз даних статистичної інформації; розробка й видання статистичних збірників.
IV. Проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт із проблем інформаційних технологій, телекомунікаційних мереж і систем, створення й актуалізації інформаційних ресурсів.
V. Виконання культурно-просвітницьких завдань. Наприклад, у кожному закордонному посольстві країни існує створений відповідно до Указу Президента України від 2006 року культурно-інформаційний Центр. Основними його завданнями є:
o сприяння розвитку міжнародного співробітництва України з державою перебування в області культури, освіти, науки й техніки, туризму, фізичної культури й спорту;
o поширення в державі перебування інформації про Україну; ознайомлення громадян держави перебування з історією й культурою України, сприяння вивченню української мови на території цієї держави;
o підтримка зв'язків з українцями за кордоном, сприяння задоволенню їх культурно-мовних, інформаційних і інших потреб;
o поширення інформації про туристичні можливості й привабливість України, сприяння співробітництву з державою перебування в туристичній області.
Розділ II
2.1. Загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації.
Засоби масової інформації України відповідно до законодавства
України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів
державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи
державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані
надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою
діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати
журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених
Законом України "Про державну таємницю" ( 3855-12 ), не чинити на
них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес.
Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і
аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.
Розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що
оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або
журналістом не допускається.
Право висвітлення і коментування діяльності органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя
в Україні гарантується Конституцією, цим Законом, іншими законами
України.
{ Статтю 3 виключено на підставі Закону N 2938-VI ( 2938-17 )
від 13.01.2011 }
2.2.
PAGE \* MERGEFORMAT25