і Ґюстав Флобер французький письменник представник реалізму другої половиниXIX ст
Работа добавлена на сайт samzan.net:
Своєрідність художнього методу та авторської позиції Г.Флобера.
25. Своєрідність художнього методу та авторської позиції Г.Флобера. аналіз твору.
Ґюстав Флобер був відвертим песимістом. Матеріальний світ він вважав великою ілюзією, все довкола викликало у ньому розчарування. Вартісним, на його думку, був лише внутрішній спокій людини, її примирення з життям. А досягнути цього можна через служіння мистецтву. І Флобер усе своє життя вірою і правдою, працелюбністю і відповідальністю служив саме літературі.
Ґюстав Флобер - французький письменник, представник реалізму дру гої половиниXIX ст. Майже все, що написав Ґ. Флобер, не втратило актуаль ності і для сучасних читачів, тому, що він показав драму повсякденного життя людини, розкрив її внутрішній світ.
Він написав такі романи як, "Пані Боварі", "Саламбо", "Виховання почуттів".
Біографія письменника не багата на події. Ґюстав Флобер народився 1821 р. в Руані, у родині хірурга, навчався в Руанському Королівському коледжі, а зго дом на юридичному факультеті Паризького університету, що його він так і не закінчив. До самої смерті майже безвиїзно жив у своєму скромному маєтку Круассе, поблизу Руана. Невелика рента, успадкована ним від батька, дозволи ла йому цілком віддатися заняттям літературою. Його відлюдне, замкнуте жит тя багато кому здавалося дивним. Єдиним літературним авторитетом для Ґюстава Флобера був О. де Бальзак, щоправда, в юності Флобер ще захоплювався творчістю В. Гюго.
Писати Флобер почав рано, ще навчаючись у коледжі. Працював він спо чатку легко і швидко. Писав новели, повісті, п'єси, які не збирався друкувати. Значно більшої уваги заслуговує його листування - щире та емоційне. Саме в ньому викладені роздуми про завдання мистецтва і власну творчу працю. Як письменник, Ґюстав Флобер став відомим завдяки своєму першому романові "Пані Боварі". За цей твір його було притягнуто до суду за образу суспільної моралі та релігії. Проте письменник виграв цей скандальний процес, а сам успіх роману зробив Флобсра знаменитістю. Згодом він написав історичний роман "Саламбо" і не менш відомий твір про втрачені ілюзії "Виховання по чуттів. Історія однієї молодої людини". 8 травня 1880 р. у своєму робочому кабінеті Ґ. Флобер помер.
Характерною особливістю творчої манери Ґ. Флобера є так званий прин цип об'єктивізму. Він полягає в тому, що письменник не висловлює свого ставлення до персонажів, їхніх вчинків і думок. Він, як автор, стоїть, немов за скляною стіною: все підмічає, все реалістично зображує, але не схвалює і не засуджує своїх героїв, стоїть осторонь, лише спостерігає, тобто намагається змусити читачів зрозуміти природу і причини вчинків своїх героїв.
Ґ. Флобсра вважають тонким стилістом і майстром сюжету. Особливістю його власного світогляду і його творчості є абсолютна відсутність будь-яких ілюзій щодо реального життя. Письменник вважав, що людина повинна "ви ховувати" свої почуття, не прагнути неможливого, реально дивитися на світ, а не жити нездійсненними мріями.
Щодо поглядів на мистецтво, то для Флобсра воно стало культом. Хоча письменник і підтримував модну ідею "чистого мистецтва", або "мистецтва
заради мистецтва", він вважав, що форма -тут не головне. Головне - проник нути і відобразити життя своєї доби.
"ПАНІ БОВАРІ" - СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИЙ РОМАН НОВОГО ТИПУ
(Історія створення роману "Пані Боварі".)
Над романом "Пані Боварі" Ґ. Флобер працював близько п'яти років. У своїх листах письменник неодноразово скаржився, що "Боварі" повзе че репашок) ходою", "просидів чотири години і жодної фрази", "псую купу па перу", "проклята книга, вона завдає мені болю", "минулого тижня я вбив п'ять днів на одну сторінку" тощо. Шукаючи потрібний сюжет, Флобер взяв за ос нову історію самогубства Дельфіни Дсламар, дружини відомого в околицях Руана лікаря. Ця історія свого часу набула неабиякого розголосу.
Перш ніж узятися за сам роман, Флобер написав кілька коротких сце наріїв, де приділяв увагу лише інтимній стороні стосунків Емми з чоловіком та коханцями. Але, працюючи над романом, письменник наповнив твір соціально-філософським змістом, надав йому глибини, справжньої художньої ший. Він самовіддано працював над романом, ретельно добираючи кожне і юво. Відомо, що Флобер перед тим, як описати агонію Емми, зумисно чи гав праці з медицини, де описується стан хворого при отруєнні, симптомати ки смерті. Реалістичність цієї сцени вражає, гадаю, всіх читачів. Флобера не ріп звинувачували у тому, що він буквально фізіологічно описував зміни, на приклад, у людській психіці.
У центрі сюжетного конфлікту - особиста драма Емми Боварі.
"Життєрадісна, кмітлива дівчинка Емма Руо, живучи в селі, а потім вмонастирсьюму пансіоні, вигадує для себе інше життя, яке нібито її чекає в майбутньому, життя, про яке вона читала в романах. її майбутній чоловік, Шарль Боварі, м'який, простодушний, обмежений, звик скорятися волі ма тері. Ще з дитинства в нього формувалися риси людини боягузливої, помірко ваної, обережної, тобто справжнього міщанина. Шарль аж ніяк не міг утвер дити в житті мрії Емми. Флобср дає нам зрозуміти, що і пасивність Шарля, і хвороблива лихоманка внутрішнього життя Емми мали одне коріння - за душливе суспільне оточення та міщанську обмеженість".
Те, що намріяла собі Емма, зовсім не базувалося на знанні реального життя. її мрії зіткнулися з дійсністю - і сталася трагедія.
Отже, головною темою роману "Пані Боварі" є тема втрачених ілюзій. За словами Т. Якимович: "Разючий контраст між чистою, юною Еммою, якою вона показана під час перших зустрічей з Шарлем і розпусною жінкою, що в жахливих муках закінчила своє безглузде існування, ставав мовби художнім документом процесу морального розпад}' людини".
СВОЄРІДНІСТЬ ПСИХОЛОГІЗМУ Ґ. ФЛОБЕРА
Існують різні визначення слова "психологізм". "Психологізм" - це по няття, в основі якого лежить пояснення психіки персонажів за допомогою фізіології. (Психологізм у літературі - це поглиблене зображення психічних явищ, душевних переживань; глибокий психологічний аналіз.) Насамперед психологізм став характерною рисою стилю Стендаля французького пись менника XIX ст. Згодом цей принцип набув поширення серед письменників наступних поколінь. Психологічний аналіз - це глибоке, детальне відтворен ня внутрішнього світу персонажа, його почуттів, думок, переживань, спону кань.
Г. Флобер гли боко "вживається" в психологію персонажів. Він оцінює героїв лише за допо могою підтексту. Письменника неодноразово звинувачували у надмірній увазі до фізіоло гічних джерел людської психіки. Але роман "Пані Боварі" випередив того часний рівень жанру. Флобер відмовився від звичайного детального опису портрета героїні, а натомість створив її образ за допомогою скупих штрихівпротягом цілого роману, тобто написав динамічний портрет (особливість сти лю письменника!)
Специфіка англійського реалізму та його втілення у творчості Ч.Діккенса, Теккерей.
Английские писатели-реалисты, осмыслив опыт буржуазных революций, дальнейшие пути развития общества связывались постепенны ми реформами, поэтому в своих произведениях выдвинули эстетическую программу добра и милосердия. Решение многих социальных проблем они перенесли в морально-этическую плоскость. Эти специфические черты воп лотились и в творчестве Ч. Диккенса.
Его романы «Приключения Оливера Твиста», «Домби и сын», … стали классикой ми ровой литературы и сегодня привлекают читательский интерес. Работу над романом «Приключения Оливера Твиста» Ч. Диккенс начал в 1837 году, когда в Англии проявились первые результаты действия «За кона о бедных». В соответствии с этим законом безработных отправляли в работные дома, где они содержались за счет церковного прихода и при нуждались к исполнению никому не нужных работ. Мужчины, женщины, дети находились в работных домах отдельно, что приводило к разрушению семейных отношений. Писателя глубоко поразила трагедия обитателей ра ботных домов, особенно детей. Первые главы романа посвящены изображению этой трагедии и сатири ческому изобличению чиновников, которым эти заведения подчинялись. Начиная работу над романом, Диккенс хотел написать что-то вроде произве дения о «благородных разбойниках», которые противостояли бы бюрократичес кой машине государства. Но постепенно замысел романа изменялся. Диккенсу были слишком хорошо известны законы жизни обитателей «лондонского дна», чтобы он мог полагаться на их благородство. В предисловии к роману, написан ном через три года после выхода в свет первого издания, Диккенс писал, что главной своей задачей он считал изобразить «суровую правду». Но эта правда требовала активного сочувствия, действий, которые могли бы изменить сущест вующее положение вещей. Диккенс увидел возможность решения конфликта между личностью и обществом в морально-этической плоскости. В этом романе добро побеждает зло. Оливер Твист изведал голод, одино чество, боль унижения, но сохранил в своей душе чистые чувства, челове ческое достоинство. И как заслуженную награду за это судьба подарила ему счастливую встречу с людьми, способными на сочувствие и христианскую любовь к ближнему. «Оливер Твист» определил главную тему творчества Диккенса — тему де тства. Проходя через все произведения писателя, она отражает его художествен ную эволюцию. Образы детей в ранних произведениях достаточно схематичны. они олицетворяют беззащитность человека, его стремление к добру и справед ливости. Диккенс полагал, что детство — важнейшая пора в жизни человека, а от отношения общества к ребенку зависит дальнейшая судьба детей. Поэтому вторая важнейшая для писателя тема — семья, ее благополучие. Эта тема свя зана с «рождественской философией* Диккенса, суть которой — надежда на до стижение идеала вопреки всем социальным барьерам и доводы здравого смысла. Рождество для Диккенса — символ человеческого тепла, радости, отношений, которые гарантируют, что человек, никогда не будет одинок. Как писатель-реалист, Диккенс видел, что семейные отношения в бур-, жуазном мире Англии XIX века терпят кризис. Это стало главной темой романа «Домби и сын», в котором автор своеобразно решает проблему на следства. Со смертью маленького Поля мистер Домби остается без наслед ника. Читателями романа это воспринимается как наказание героя за его пренебрежительное отношение к своим детям, за его упрямое чванство. Одной из отличительных черт социально-психологических романов Диккенса является использование автором «счастливой концовки». Это связано не только с «рождественской философией», но и с верой автора в возможность воспитания художественными средствами. Среди диккен совских персонажей немало добрых «чудаков» — людей, чье поведение вызывает удивление с точки зрения мещанского «здравого смысла», но эта чудаковатость делает их непричастными к миру наживы. Таков мистер Туте из романа «Домби и сын», мистер Браунлоу и мистер Гримвиг из романа «Приключения Оливера Твиста» и многие другие.
Социально-психологический роман XIX в. выявил тесную связь со временем, в нем отраженным. Авторы французского социально-психо логического романа сделали новый шаг в освещении жизни человека, его психологии, показали влияние социальных условий на форм.ирование лич ности, обозначили наиболее характерные общественные проблемы, создали обобщенные и вместе с тем индивидуальные характеры. Английский со циально-психологический роман, представленный в творчестве Ч. Диккен са, также отличается мастерством тонкого психологического анализа, широтой социальной типизации. Но его своеобразие состоит в, том, что социальные проблемы автор пытался разрешить в морально-этической плоскости.
создание сайтов, создание сайта акция киев.
Роман Стендаля «Червоне і черне». Протистояння особистості суспільству.
Точкою відрахунку літератури нового часу прийнято вважати 1789-1794 роки, коли у Франції відбулася перша буржуазна рево люція. Незважаючи на те, що у кожній країні суспільно-політичний і культурний розвиток мав свої особливості, все ж спільні закономірності у літ. процесі XIX століт тя існують. Вони виявляються у становленні, розвитку і взаємодії двох основних літ. напрямів — романтизму і реалізму. І якщо романтизм починав відкривати соціальні проблеми взає мовідносин особистості та суспільства, то реалізм поставив перед собою завдання усвідомлення вже відкритих явищ і наслідків. Нове мистецтво усвідомлювалося перш за все як мистецтво синтезу, що спираєть ся на всі попередні досягнення людства. Письменники-реалісти зображували аналіз взаємин особистості й суспільства. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, через що тогочасна проза й була названасоціально-психо логічною. Письменник показує не лише наслідок — вчинки героя, але виявляє ланцюг причин, що призвели його до цих вчинків. Франція.Показати історію суспільних звичаїв у цілому, тобто осмислити закони суспільного розвитку й утвердити свій мораль ний ідеал, — таке нелегке завдання поставили перед собою видатні французькі прозаїки XIX ст. Правду нового мистецтва, правду історії, відображеної в долі особистості, в її духовному світі та пристрастях шукає Стендаль спільно зі своїм героєм Жульєном Сорелем ("Чер воне і чорне"). Разом із О. де Бальзаком у літературу, як і в мисте цтво загалом, прийшла велика істина: "Все перебуває у зв'язку зі всім". Масштабність і широту французької соціально-психологічної про зи підтверджує і творчість Проспера Меріме (1803-1870). На 50-70-і роки припадає розквіт творчості Гюстава Флобера (1821-1880). У цей час з'являються всесвітньо відомі твори пись менника "Лексикон прописних істин" (1853), "Пані Боварі" До найзначніших французьких письменників другої половини XIX століття належить і Еміль Золя (1840-1902),творець теорії натуралізму — напряму, який виник і розвивався у Франції в 60-80-і роки. Прагнення до натуралістичного, майже наукового аналі зу деталей побуту, обстановки, середовища, зацікавленість фізіологі єю поєднувались у його творчості з тенденцією до створення циклів романів, що охоплюють великі групи людей, пов'язаних між собою як сімейними стосунками, так і соціальними долями. Основний цикл Золя — "Ругон-Маккари" (1871-1893). Свою 20-томну серію романів він назвав "природною і соціальною історією однієї сім'ї в епоху Другої імперії", тобто в період правління Наполеона III (1851-1871 рр.).
Англія. Одним із "центрів" соціально-психологічної прози була й Англія, представлена такими видатними постатями, як Чарлз Діккенс, Вільям Теккерей, ПІарлотта Бронте та ін. Діккенс (1812-1870)- Геніальний майстер слова, він виступив із суворою критикою офіційної влади, моралі, бездушності. Вільям Теккерей (1811-1863). В історію світової літератури він увійшов як автор двотомної епопеї "Ярмарок суєти» Роман без героя" (1848), де створено широку реалістичну картину англійського життя пер шої половини XIX століття, а також змальовано Європу епохи на полеонівських війн. Природність, простоту і щирість почуттів об стоює у своєму найвідомішому романі "Джен Ейр" Шарлотгпа Бронте (1816-1855). Росія. У другій половині XIX століття новий етап розвитку реа лізму починається і в Росії. Ядро "натуральної школи"-це визначення означало відображення літературою життя найширших суспільних верств у всіх його проявах, показ людини у взаємодії з її оточенням тощо,склали, І. Тургенєв, І. Гончаров, Ф. Достоєвський. Друкованим органом нового напря му став журнал "Современник". Одним із провідних жанрів у твор чості письменників "натуральної школи" став так званий "фізіоло гічний нарис" з його дослідженням будь-якого явища суспільного життя як клітини єдиного організму. Але вже починаючи із середини століття на перший план реалістичної літератури виходить роман, класичні зразки якого дали І. Тургенєв, І. Гончаров, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Салтиков-Щедрін.
Роман "Червоне і чорне", що мав підзаголовок "Хроніка XIX ст.", був написаний в основному до Липневої революції й змальовував французьке суспільство епохи Реставрації. Публікація твору за трималася у зв'язку з від'їздом автора до Трієста. "Червоне і чорне" — це роман-підсумок, його перше бездоганно повне в думках та їх художньому втіленні творче кредо. Сюжет і образ головного героя "Червоного і чорного" запози чені автором з живої дійсності. У 1827 р. паризька опублікувала смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем в домі провінційного дворянина 1 вчинив замах на життя своєї коханки — дружини господаряСтендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав трагічну біографію молодого плебея для свого твору. Стендаль викори стовує документальні факти, що мали місце в тогочасній боротьбі різних полі тичних партій. "Роман С'тендаля навіть у постатях героїв другого плану, пише дослідник Т. Якимович, - становить надзвичайно виразну галерею ти пових образів, взаємопов'язаних типовими обставинами класових, політич них та ідеологічних конфліктів епохи." "Правда, гірка правда" відтворена тут з показом соціальної кривди, наруги нікчемства над талантом. Жульєн опинився в домі пана де Реналя, де зав'язуються перший і останній вузли його трагічної долі.Точно окреслений час дії роману (1826—1830), історичні екскурси-вставки, що характеризували післянаполеонівську атмосферу Франції, ціла низка історичних персонажів, виведених часом під власними іменами, використання документальних фактів з прак тики боротьби тогочасних політичних партій. Роман навіть у постатях героїв другого плану, стано вить надзвичайно виразну галерею типових образів, взаємозв'язаних типовими обставинами класових, політичних та ідеологічних конф ліктів епохи. Ця галерея відкривається постаттю пана де Реналя, одного з тих поміщиків, що спочатку соромилися займати місця серед буржуа-фабрикантів, та скоро навчилися видобувати з цього якнайбільшу користь, і завершується постаттю вишуканого паризь кого вельможі маркіза де Ла-Моля, якого досвід минулої революції й побоювання революцій майбутніх навчили визнавати розум і гро мадську активність плебея. А між цими двома типологічними полю сами суспільної еліти — безліч представників інших соціальних різ новидів. Історія головного героя роману "Червоне і чорне" Жульєна Сореля майже повністю повторює долю Антуана Берте. Проте Стендаль зумів так показати, здавалося б, звичайний злочин, що читачі зрозуміли, відчули трагічність сучасної їм людини, де герой заради досягнення кар'єри змушений боротися зі своїми почуттями, ламати у собі "природну людину". Стендаль вважав, що лише плебеї стають геніями. Він був переконаний у власній теорії, згідно з якою не аристократ, а бідна проста людина завдяки своєму таланту, своїй вродженій енергії та ба жанню вирватися у "вищий" світ здатна вершити великі справи. Таким був Наполеон. Таким, можливо, є і Жульєн Сорель. Батько Сореля був досить заможним селянином, але сам Жульєн не лише не мав ні копійки за душею, а й почувався чужим у своїй родині. Його нелюбили, з нього глузували, його ображали, а він відповідав такою самою не навистю і батькові, і братам-велетам. Проте у Жульєна була мета, до якої він ішов з непохитною рішучістю і заради досягнення якої ладен був терпіти будь-які муки. Він мріяв "пробити собі дорогу", а це, насамперед, означало вирватися із Вер'єра, адже Жульєн не тільки відчував ненависть до своєї роди ни, а й "... ненавидів свій край. Від усього, що він тут бачив, холонуло серце". Стендаль створює узагальнений образ молодої «людини з народу», яка сформувалася за певних історичних обставин. Але Жульєн Сорель - постать не абстрактна, а живий, суперечливий, складний характер. Він хоче самореалізуеатися, утвердитися у суспільстві, де панують зиск, цинізм, підступність і жорсто кість. Прагнучи за будь-яку ціпу зробити кар'єру, досягти успіху, постає перед моральним вибором: чи задовольнити честолюбство за рахунок інтриг і лицемірства, чи діяти відверто й чесно, щиро кохати й радіти життю. Уже ступивши на хибний шлях, що при звів до трагедії, він зумів відкрити для себе справжні цінності й віддати перевагу щирості й самовідданості. Отже, незвичай ність постаті Жульєна Сореля полягає в умінні протиставити світові, в якому панував грошовий інтерес, свої розум, силу волі, мужність, гідність і здобути перемогу над самим собою, подолавши надмірне честолюбство й гординю.Упродовж всього роману в душі Жульєна йде напружена, вис нажлива боротьба. З одного боку, Жульєна кличе так званий обов'язок., з другого боку, в Жульєні живе правдива, чутлива душа, яка ніби проривається крізь стіну "обо в'язку" чистими нефальшивими почуттями.
У 1830 році Стендаль завершив працю над одним із своїх найвідоміших романів — "Червоне та чорне". Поштовхом до його напи сання стала реальна подія: вбивство молодим честолюбцем своєї коханої. Під пером майстра окрема людська доля синтезувалася у трагедію століття, символом якої є образ талановитого плебея Жу-льєна Сореля. Долю молодої людини — свого сучасника письмен ник продовжує розвивати в наступних романах — "Люсьєн Левен" (1834), "Пермський монастир" (1839), автобіографічних творах — "Спогади егоїста" (1832. Між Римом і Парижем. 25 вересня 1830 року Стендаль отримав офіційного листа про призначення його французьким консулом у Трієсті, області, яка належала Австрії, і незабаром виїхав до місця призначення. Проте служити йому довелося в Чівіта-Векк'ю, ма ленькому порту поблизу Рима. Чотири роки письменник викону вав консульські обов'язки в цьому містечку, зрідка приїжджаючи у Францію. "Єдине, про що я шкодую,— писав він у 1835 році в своїй біографії,— це про життя в Парижі, але я втомився б від Парижа в 1836 році, як втомився від моєї самотності серед дикунів Чівіта-Векк'ю". Життя письменника обірвав апоплексичний удар на паризькому бульварі 23 березня 1842 року (Історія створення роману "Червоне і чорне".)
///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////
Одним з найвідоміших творів Стендаля є роман ''Червоне і чорне". По штовхом до його написання стали реальні події, що їх висвітлювали в тодішній пресі. Антуан Берте, син сільського коваля, почав працювати гувернером у багатій дворянській сім'ї. Ходили чутки, що між ним і дружиною пана Мішу виник роман. Священик, який колись був учителем Антуана, допоміг юна кові влаштуватися в семінарію. Звідти хлопець переходить працювати вихо вателем у багату аристократичну сім'ю, де у нього закохується донька госпо даря, її батько пише листа до пані Мішу з проханням схарактеризувати Анту ана Берте і отримує від неї негативну оцінку юнака. Антуан, розуміючи, що 15 такий відгук ставить крапку в його кар'єрі, чинить замах на життя пані Мі.іп Справу подають у суд, де Антуану Берте виносять смертний вирок. Сам Стендаль не залишив пояснень щодо тлумачення символі ки роману «Червоне і чорне». У європейській традиції тлума чення символіки кольорів червоне означає пристрасть, любов, жагу, чорне - символ зла, смерті, жалоби. З іншого боку, чер воне - колір крові, символ агресії, гільйотини, на якій загинув Жульєн Сорель. Чорний для героя роману Стендаля — це колір його повсякденного одягу
Жанрово-тематична своєрідність лірики Лермонтова. Аналіз поезії. “Герой нашого часу”- соціально-психологічний роман про долю покоління 40-х років хіх ст..
Литератур.интересы молодого Л.были многообразные: страсный поклоник Шекспира, Гюго. Значительное влияние на тв-во. Л. имел Байрон., которого он ценил как вольнолюбивца, борца за свободу,мечтал о схожей участи с ним. А также значител.роль Л.как поэта играла рус.л-ра. Лирика Л.иногда носит хар-р дневниковых записей. В лир.стих-ях Л.широко развиты две сливающиеся друг с другом темы,х-них для поэтов-декабристов – тема родтны и тема свободы.Чувство родины у поэта сочетается с ненавистью к деспотизму и крепосничеству. Л. воспевает свободу. Темы ранней лирики Л.: презрительное отношение к свитской знати; философ.размышления о соц.-пол.проблемах; проблемы общественного значения поэзии; тема любви. Тема о размышлении судьбы свого поколения наиболее ярко выражена в стих-и «Дума». В лирич.стих-нии облик целого поколения. Л. Упрекает свое поколение в постыдном равнодушии ко всему возвышенному, что существует в человеч.жизни: к добру и злу,любви и ненависти,к надеждам и благородному голосу страсти..этот холод чувст приводит неизбежно к ранней душевной старости,к малодушию через опасность,к отсутствию действий и к рабской трусости перед властью. Большое значение в ранней лирике Л.имела тема любви. Стихи Л. О любви отражают ее реальные факты. Мыслы о любви смешиваются в его монологах с заветными мыслями о себе и обо всем. При этом одной из главн.особеностей позиции любви является связанная с нею надежда на то, что любовь должна привести к преодолению одиночества. Л. Начинает смотреть на своего героя и на действительность с большой обьективностю.Литератур.интересы молодого Л.были многообразные:страсный поклоник Шекспира,Гюго. Значительное влияние на тв-во. Л. имел Байрон., которого он ценил как вольнолюбивца, борца за свободу,мечтал о схожей участи с ним. А также значител.роль Л. как поэта играла рус.л-ра. Лирика Л.иногда носит хар-р дневниковых записей. В лир.стих-ях Л.широко развиты две сливающиеся друг с другом темы,х-них для поэтов-декабристов – тема родтны и тема свободы.Чувство родины у поэта сочетается с ненавистю к деспотизму и крепосничеству. Л.воспевает свободу. Темы ранней лирики Л.:
- презрительное отношение к свитской знати;
- философ.размышления о соц.-пол.проблемах;
- проблемы общественного значения поэзии;
тема любви.
///////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////////
В основу психологічного портрета Печоріна Лєрмонтовим покладена «теорія пристрастей, коли душевні сили, якщо не знайдуть позитивно го виходу, псують хорошу природу людини. Герой викликає в читача бажання замислитися над проблемою: що таке лю дина, що рухає нею, чи може вона відповідати за вчинки, а чи може діяти якось інакше. За словами Лєрмонтова, Пєчорін — портрет, «який малювався з хиб цілого покоління, якому довелося жити в умовах «жорстокого століття». Письменник багато уваги приділяє людським пристрастям. Помічає, що людина добра і зла, заздрісна і великодушна. Пєчорін —'ніби людина без сер ця, але сльози його щирі. Він здійснює погані вчинки тому, що від нього їх че кають. Він убиває людину, але перед цим пропонує їй мирову. Він особа ви няткова. Життя його важче й важче. Зло його тягне до себе, хоча він був народжений для добра, любові, порядності. У світогляді Печоріна переважає воля до влади, яка руйнує особистість. Захоплення злом — це хвороба століття, так вважав сам письменник. Пєчорін має в собі риси органічно розвиненого покоління, він жертва свого важкого часу. Характер героя, як і його епоха, складний і суперечливий. Його байдужість до людей, нездатність до справжнього кохання, дружби, індиві дуалізм і егоїзм створюють портрет особистостей в умовах жорстокого не гармонійного життя. Небажання спілкуватися з людьми привело Печоріна спочатку до самот ності, а потім зробило його «зайвою» людиною у суспільстві, а по тому поро дило в ньому індивідуалізм та егоїзм. Бажання втекти від людей спустошує навіть незвичайну особистість. Лєрмонтов малює поступове утрачання Печо-ріним найкращих рис його характеру. В повісті «Тамань» він зацікавлений навколишніми подіями, в ньому ще нема розладу із самим собою. В повісті «Княжна Мері» він вже грає життям людей, але це не приносить йому ні втіхи, ні щастя. Слово «нудьга» все частіше з'являється на сторінках його що денника. Життя героя стає дедалі пустішим, і в повісті «Максим Максимович» ми бачимо людину, яка тільки нагадує Печоріна. Це людина недружелюбна, байдужа до всього і до всіх, безнадійна. Навіть зовнішність його змінилася. Роман «Герой нашого часу» відповідав на питання: хто винний в тому, що молоді люди 30-х років XIX століття, сильні і розумні, стали моральними калі ками, нікому не потрібними. Лєрмонтов стверджує: винне суспільство, соці альні умови, в яких виховувався і жив герой. трагічність долі особистості в тому, що гинуть кращі людські прагнення, спотворюються почуття, стосунки між людьми
Ідейно-худ своєрідність прози Чехова. Аналіз твору.
Літературна діяльність Чехова розпочалася наприкінці 70-х років. Юнак брав участь у виданні журналу, пізніше писав гуморески, коротенькі оповідання, п'єси, друкувався в журналах в газетах, підписуючись псевдонімами Антоша, а найчастіше — Антоша Чехонте.
Перші збірки оповідань Чехова «Казки Мельпомени» (1884), «Строкаті оповідання» (1886) — прихильно сприйняли і читачі, і критики. У 1890 році Чехов їде на острів Сахалін — найстрашніше місце заслання в тодішній Росії. перебування на Сахаліні, знайомст во з умовами життя каторжників і засланців, проведення пе репису населення острова — все це залишило глибокий слід у творчій свідомості Ч.. У 1893—1894 роках друкується його публіцистична книга «Острів Сахалін», в якій розповідає про людські страждання і доводить, що каторга не виправляє зло чинців, а лише озлоблює їх, остаточно руйнує їхні душі. Ч. дуже любив подорожувати. У 1892 році Антон П. купив невеликий маєток Меліхово. Тут він прожив сім років. Саме в цей період написано більшість його зрілих творів. Сюжетів зібра лося прірва — і всі життєрадісні». Але далеко не все, створене у цей період, сповнене оптимізму. («Палата № 6», «Учитель словесності», «Будинок із мезоніном», «Мужики», п'єси «Чайка» і «Дядя Баня»). Зиму 1897 — 1898 років Чехов провів на півдні Франції, де лікувався від туберкульозу. Навесні повернувся до свого маєтку, поринув у літературну роботу, написав такі прекрасні оповідання, як «Іонич», «Аґрус», «Людина у футлярі», змальовуючи духовну сплячку людини, її поривання до іншого, світлішого життя, якому не судилося здійснитися.Але хвороба не відступила, і Ч. переїжджає до Ялти, де купує ділянку землі і будує будинок . В Ялті він продовжує інтенсивну літературну працю — тут написані такі шедеври, як «Дама з собачкою» (1899), п'єса «Вишневий сад» (1904). Тим часом хвороба письменника прогресувала, і в червні 1904 року Ч. поїхав до Німеччини, на курорт Баденвейлер, де 15 липня помер. Ч. за своє недовге життя не лише написав двад цять томів першокласної прози. Діяльність його була надзви чайно різноманітною. Він підтримував величезне ділове і твор че листування (збереглося близько 4,5 тисяч листів). Чимало часу віддавав медицині: у себе в садибі щорічно приймав безплатно понад тисячу хворих, ще й забез печував кожного з них ліками, збудував у підмосковних селах три школи для селянських дітей, школу в Криму. у Таганрозі організу вав громадську бібліотеку, пожертвував понад дві тисячі власних книжок. Сучасники згадують Чехова як надзвичайно добру, порядну і лагідну людину. Він був зразком справжнього інтелігента; ніколи не підвищував голос, з повагою ставився до оточуючих. Прагнув всім, хто стукав у його двері, допомогти грошима, ліками, порадою. «Доктор Чехов» — ласкаво називали його люди, і справді, він намагався зцілювати не лише тіло, а й не спокійну, зболілу людську душу. Дослідники виділяють три основні етапи у творчості Чехова: перший — приблизно до середини 80-х років; другий — з се редини 80-х до початку 90-х; третій — з 90-х років до кінця життя. такий розподіл досить умовний. Перший період іноді називають «осколочним» — з 1883 ро ку Ч. почав працювати для петербурзького журналу «Осколки. Виступає переважно в гумо ристичних виданнях, редактори і критики вимагають від моло дого автора стислості, гумору, розважальності, більшість його гумори стичних оповідань не були просто «смішними». Викриваючи ницість, дурість, жадібність, бездуховність, малю ючи «дрібні драми дрібних обивателів», письменник помічає і «трагізм дрібниць життя», від якого страждають люди, які часто навіть не усвідомлюють цього трагізму. Ідеалом Ч, завжди була людина внутрішньо благородна, цілеспрямована, але в повсякденному житті він найчастіше зустрічає таких людей, що живуть дрібними і банальними інтересами Серед персонажів ранніх оповідань Ч. зустрічаємо представників різного віку, різних професій і суспільних ста нів: фабрикантів, купців, домовласників, ремісників, , службовців — секретарів, кондукторів, телефоністів, касирів; поліцейських, чиновників різного рангу, духовних осіб, студентів, провінційних акторів, письмен ників, журналістів, учителів, дворян-поміщиків, навіть баронів та графів, а також їхніх дружин, дітей, коханок, родичів. -їм не властиві чисті, високі, благородні почуття, навіть кохання у них буденне, позбавлене романтики . Смішно читати про цих дрібних людців — й водночас прикро за їхні порожні душі, вуль гарність, тупість, примітивність, безкрилість. . В гумористичних оповіданнях Чехова торжествує дух грубого практицизму, житейської прози, високі почуття обертаються брудними, головним виявляється в людині не її честь, достойність, розум, а ранг, чин, суспільне становище, вміст гаманця. Характерне в цьому плані оповідання «Товстий і тонкий» (1883). На вокзалі випадково зустрілися двоє колишніх при ятелів, що багато років тому вчилися разом у гімназії. Після теплих привітань і обіймів з'ясувалося, що один з них — «тов стий» — досяг найвищого чину таємного радника, а «тонкому» не пощастило, він мав невеликий чин колезького реєстратора. І двох людей немовби розділила незрима безодня... Та ж думка — про глибину соціальних контрастів, що спо творюють і руйнують людські душі, — звучить і в оповіда, «Хамелеон», «Маска». Ге рой оповідання «Смерть чиновника», дрібний урядовець Черв'яков, у театрі випадково чхнув на лисину незнайомого начальника; страх і переживання довели його до могили. І Чеховські персонажі — всі ці «товсті», «тонкі», «хамелеони», «женихи і татусі», «пани обивателі», спритні удовиці, хитрі молодиці, що дурять своїх чоловіків, дівчата, що полюють на женихів, пияки-актори,— нале жать навколишньому середовищу і не намагаються протистоя ти йому. Письменник не лише сміявся, а й сумував сатиричний чи гумористичний аспект творчості поєднувався у нього з трагічним. Трагічні тони особливо відчутні у тих творах другого періодутворчості Чехова, що зображують внутрішній світ «маленької» людини і тяжке життя простолюду. Тема народу розкривається в таких оповіданнях, як «Зловмисник», «Туга», «Горе», «Ванька», написаних в середині 80-х років. В оповіданні «Горе» токар Григорій Петров везе свою хвору дружину до лікарні, мріє, що стара одужає, а він подарує ліка реві портсигар з карельської берези, виточений власноруч. Але жінка в дорозі помирає, а Григорій, обморозивши руки, стає калікою. Письменник тонко передає переживання свого героя: він завжди кривдив, ображав дружину, так і не встиг сказати їй, що вона для нього — найдорожча у світі, і те, що жінка вже ніколи не дізнається про його почуття, тяжко мучить Григорія. Приблизно з середини 80-х років Чехов переживає період творчого зламу. Він рішуче долає установку: всіма засобами примусити читача сміятися. Про це свідчать твори про дітей — «Гриша», «Дітвора». Малі діти зображені тут з надзвичайною теплотою: щирі й наївні, вони ще не стикалися з потворними сторонами життя, вони ще нічого не знають про соціальну нерівність, маленькі герої добрі до оточуючих. І тим бо лючішими для них стають перші зіткнення з несправед ливістю, брехнею, зрадою. В оповіданнях та повістях Чехова все частіше з'являються персонажі, які протистоять гнітючому середовищу. Все частіше зосереджується не на зовнішніх подіях (як в ранніх творах), а на внутрішньому світі людини — її переживаннях, надіях, розчаруваннях. У чеховській прозі посилюються ліризм і психологічний аналіз, більше місця займає підтекст. В цей же період з'являються чеховські повісті. Своїм «дебю том» письменник назвав повість «Степ» (1888). Цей перший великий прозовий твір став натхненною поетичною думою про вітчизну. Чехов показав шкідливість пасивності, безвідповідальності, що часто стають причиною зла, свавілля, нехтування гідністю і правами людини. Третій період творчості є періодом розквіту таланту Чехова. Він пише менше, ніж раніше, — заважає важка хвороба, але твори його визначаються довершеністю, стають ще більш ліричними; посилюється філософічність. Письменник продов жує свої улюблені теми: духовні цінності, сенс життя, розлад суспільства, інтелігенція і народ. У 1898 році Чехов опублікував оповідання «Людина в фут лярі», «Аґрус», «Про любов». Ці твори, пов'язані між собою спільними проблемами, дослідники називають «маленькою трилогією». Особливого значення набуває для письменника в цей час проблема «людина і середовище». Чехов глибоко досліджує внутрішній світ особистості, що пасивно підкоряється середо вищу — або, навпаки, знаходить у собі сили розірвати з ним, покинути його. «Людина в футлярі» — характерний чеховський образ: це освічена людина, що душевно замкнулася, відсторонилася від інших, боїться будь-яких змін, навіть самого життя. «Хоч би чого не сталося!» — улюблена фраза цього персонажа, його девіз. В оповіданні спостерігаємо ще одну характерну рису чеховської поетики підкреслену увагу до деталі, яка набуває зна чення символу (футляр в описі головного героя, темні окуляри, крізь які він бачить світ, його «тхоряче» обличчя тощо). Комічне у творі змінюється драматичним або поєднується з ним. Синтезуючи іронію, гротеск з драматичними, навіть трагічними нотами, анекдот з філософськими узагальненнями щодо сенсу людського буття, використовуючи підтекст, деталі, письменник створив проблемне, глибоко аналітичне оповідання. В останній період творчості художня манера Чехова збага чується засобами новітніх течій, зокрема імпресіонізму. Проза стає більш сповідальною, увага зосереджується переважно на думках і почуттях героїв. Посилюється емоційний підтекст, велику роль відіграють спогади, асоціації, окремі враження, пейзаж, часто співзвучний порухам душі. В пізній прозі Че хова посилюється мотив кохання. У світлі кохання відбувається переоцінка цінностей, духовне очищення. Але чеховським героям не судилося стати щасли вими: вони приречені на розлуку, страждання, самотність. Дама з собачкою В оповіданні «Дама з собачкою» (1899) йдеться про визво лення людини від вульгарності, обивательських уявлень.
Ловелас Дмитро Гуров вирішує закрутити черговий курорт ний роман. Він обирає першу-ліпшу жінку, «одну з багатьох», що гуляє по ялтинській набережній з собачкою. Несподівано для героя курортний роман переростає у справжнє, єдине на все життя кохання. Залишається таємницею, чому саме цій нічим не примітній жінці вдалося заволодіти серцем колиш нього циніка, стати його горем і радістю, переконати в тому, що існують і «вищі цілі буття».
У цьому оповіданні письменник звертається також до проблеми сім'ї. Нещасливі родини сприймаються автором як один з про явів загальної невлаштованості, вони є частинкою того офіціоз ного світу, в якому люди живуть нудно, безглуздо. Гурова оже нили в ранній молодості, дружину він ніколи не любив; Анна Сергіївна вважає свого чоловіка «лакеєм», про любов, навіть про звичайну повагу тут і не йдеться. Сім'ї їхні лише фор мально можуть вважатися сім'ями, справжнього, освяченого коханням і взаємною повагою родинного союзу тут немає. Герої твору просто терпіли родинні пута, поки не отямили ся, не зрозуміли, як безглуздо вони живуть. Він усвідомив, що ніхто його не зрозуміє, що живе він, по суті, подвійним життям, приховуючи від навколишніх не лише свій роман з Анною Сергіївною, а й своє «справжнє людське життя». На поверхні — служба в банку, клубні зустрі чі, візити з дружиною до ювілярів, а під оболонкою — те, що було «зерном його життя» — зустрічі з коханою, сильне і щире почуття, яке вперше прийшло до нього, болючі роздуми про неможливість щастя.
Кохана Гурова, Анна Сергіївна, виросла в Санкт-Петербурзі, вийшла заміж рано, без особливого кохання і приязні. їй про сто «хотілося пожити». Але не справдилися сподівання юної дівчини на цікаве, осмислене життя — вона приречена сидіти у провінції. Чоловік героїні, за її словами, чесний, добрий, але по натурі — лакей. Поїздка в Ялту, початок роману з Гуро вим — це втеча від нудної повсякденності. Анна Сергіївна без особливих вагань віддається курортному знайомцеві, потім починає каятися, врешті справді закохується в нього, адже він вигідно відрізняється від її чоловіка-лакея, а коли настає час розлучатися, злегка сумує. Дмитро Гуров — москвич, за освітою — філолог, колись мав намір співати у приватній опері, але давно вже «постатечнів», розбагатів. До знайомства з дамою з собачкою він жив як забезпечений здоровий чоловік, не схильний до філософських роздумів. Що ж з ним врешті відбулося? Із радісного, безтурботного донжуана він перетворюється на лю дину, глибоко незадоволену своїм існуванням. Перед героєм постають трагічно нерозв'язані питання, він мучиться, шукає виходу. Але Чехов показує, що, втративши свою безтур ботність, Гуров став духовно багатшим, справжнє велике кохання облагородило його, пробудило в ньому духовність, чуйність, очистило від пошлості. В останньому епізоді твору герої, змучені постійною брех нею, необхідністю приховувати від світу свої почуття, мірку ють, як позбутися нестерпних пут і об'єднати свої долі. Кохання немовби підносить героїв над світом, схожим на божевільню, пробуджує в них приховані доти духовні багат ства — й водночас викликає біль, страждання і сльози.Відкритий фінал твору психологічно достовірний.
Але зображення «трагізму повсякден ності» не робить твори Чехова абсолютно песимістичними і безпросвітними: герої не втрачають надій на щастя, не припи няють пошуку шляхів до кращого майбуття. Поєднати свої долі двом сімейним людям в ті часи було нелегко. Автор свідомо не згадує про ті проблеми, які мусили б вирішувати герої, одважившись на зміну свого ста новища. Адже головне в оповіданні — не проблема шлюбних пут, які треба розірвати Гурову та Анні Сергіївні, а проблема свободи від пут повсякденного беззмістовного життя, що ніве чить людські долі. Лише звільнившись від гніту пануючих у їхньому середовищі відносин, герої могли б здобути щастя. Але як це зробити? Автор не обіцяє, що «нове, прекрасне життя» настане без страждань і зусиль персонажів. «Дама з собачкою» — оповідання про драму кохання. В ньо му Чехов просто і сильно показує смисл і значення цього ве ликого почуття в житті людини. Він веде нас від звичайних побутових колізій (короткочасний курортний роман, подруж ня зрада) до одвічних питань людського буття. Чехов повторював, що «стислість — сестра таланту», його оповідь завжди лаконічна, сконденсована; на кількох сторін ках він умів зобразити цілий пласт дійсності — долю людини, її взаємозв'язки з оточенням, характерні особливості суспільного середовища. Він покладався на читацьку актив ність і багато уваги надававхудожнім деталям, що могли видаватися випадковими і дрібними, але натякали на щось важливе, суттєве, характерне. Такими є, наприклад, лорнетка в руці Анни Сергіївни, дами з собачкою, або чохли в оповіданні «Людина в футлярі». В оповіданні «Дама з собачкою» мистецтво використання деталей досягає справжніх вершин. Іноді деталі набувають гли бокого символічного значення. Гуров згадує, що Анна С. називала свого чоловіка «лакеєм», коли спостерігала за ним у театрі й помітила, що «в петлиці в нього блищав якийсь учений значок, мов лакейський номер». Згадка про по дібні значки на мундирах провінційної театральної публіки стає влучним засобом її характеристики: тут зібралися такі самі нудні, нецікаві людці, лакеї за манерами і за покликанням. Ще одна цікава особливість: сірий колір залежно від контек сту набуває різного значення. Сірий паркан навколо будинку, в якому живе героїня; сіра, неначе лікарняна, ковдра у готельно му номері Гурова — все це стає засобом влучної характеристики реалій нікчемного, «безкрилого» життя. А от в останній сцені сірий колір — колір улюбленої Гуровим сукні Анни Сергіїв ни — символізує спокій, домашній затишок, про який герой так мріє. В оповіданнях Чехова деталі, як бачимо, складно взаємо діють між собою, доповнюють одна одну. Оскільки Чехова цікавив передусім розвиток «внутрішнього сюжету», тобто еволюції душі героя, в його зрілих творах майже не знаходимо напруженої дії, інтриги, зовнішньої при вабливості. Трагізм багатьох його творів полягає саме в тому, що з героями нічого не відбувається. Чехов по-новому розуміє трагічне — не як страшне, виключне або несподіване, а як повсякденне, рутинне, звичне. Трагічне і комічне поєднуються нерозривно у його художньому світі; в його гуморі — не лише сміх, а й іронія, сарказм і смуток водночас. У творчості його майже немає романтичних образів, піднесеного тону — Чехов не вважав, що слід прикрашати дійсність. Його стиль прозо рий, стислий, не перевантажений тропами.
Однією з новацій Чехова-художника є підтекст, тобто макси мальне розширення тексту сказаного, коли слова виражають більше, ніж безпосередньо означають. «Ось тобі й дама з собач кою», — говорить Гуров. За цією фразою стоїть усвідомлення героєм того, що роман з Анною Сергіївною не просто ще одна пригода, а справжнє, глибоке кохання. В одному із записників Чехова є нотатка: «Тоді людина ста не кращою, коли ви покажете їй, якою вона є». Ця установка на правду художнього зображення обумовила загальні риси творчої манери митця: стриманість, об'єктивність, відстороненість від надмірного пафосу, сентиментальності, дидактизму, будь-якої літературної «косметики». У своїх творах Чехов часто зображав людей, що живуть без надії, без певної мети, у розладі з навколишнім світом і з са мими собою. Митець викривав ницість, зрадництво, тупість, плазування перед чинами і багатством, душевне змертвіння. Водночас в його оповіданнях, повістях та п'єсах відчувається і біль за людину, приречену на жалюгідне існування, і надія на її пробудження, духовне звільнення, на краще життя. У невеликому оповіданні письменник умів показати долю людини, її духовну драму, шукання сенсу буття, та нездійсненність сподівань та мрій.
Особливості творчого методу Бальзака.
Оноре де Бальзак (1799—1850) відіграв велику роль у розвитку літератури XIX століття, формуванні нової реалістичної естетики. Сміливість і масштабність задумів — ось що характеризує його творчість. Найви-датнішим його звершенням стала епопея «Людська комедія» — велетенський цикл прозових творів. Критич не ставлення до сучасності примусило письменника наполегливо визчати дійсність, зрозуміти рушійні сили історичних змін, що відбувалися на його очах. На почат ку 30-х років у Бальзака виникає задум створити цикл романів, в яких він хотів змалювати сучасну йому Фран цію, дослідити суспільство, визначити рушійні сили його розвитку, основні типи і характерилюдей, яких це суспільство сформувало. Остаточно зміст і структуру цього твору Бальзак визначив на початку 40-х років, тоді ж виникла і назва «Людська комедія». У передмові до першого видання цього грандіозного твору письменник виклав і обґрунтував ідейний задум своєї епопеї. З «Передмови» видно, що на Бальзака мали впив наукові пошуки вче-них-природознавців, які намагалися серед різноманітності природного світу відшукували певну єдність. Бальзак порівнює життя суспільства з життям природи, тому ставить собі за мету описати його, визначити основні види, типи, на які суспільство поділяється, описа ти їх і в такий спосіб наблизитися до розуміння суспільства. Вміння Бальзака розкривати органічний взаємозв'язок окремого і загального стає основою задуманого твору. Письмен ник розумів, що поставив дуже складне завдання, бо взаємини між людьми багатограні і значно складніші, ніж між тваринами, тому виділяє три форми буття людини: «чоловіки»,«жінки», «речі». Бальзак замислив 120 творів, але встиг завершити 96. «Людська комедія» створювалася протягом майже усього творчого життя письменника. «Людська комедії» складається з трьох частин : «Етюди про звичаї», «Філософські етюди», «Аналітичні етюди». Найбільша частина «Людської комедії» — «Етюди про звичаї», вони поділяються на «Сцени приватного життя», «Сцени провінційного життя», «Сцена паризького життя», «Сцениполітичного життя», «Сцени воєнного життя», «Сцени сільського життя». Саме у цих етюдах письменник подає детальний опис всіх людських типів. Цей розділів мав свій власний план і поділення його на підрозділи невипадкове. По-перше, це дало змогу автору показати панораму суспільства. По-друге, у структурі розділу виявилося бальзаківський погляд на розвиток суспільства і людини. На думку Бальзака, суспільства і кожна окрема людини прохо дять схожі стадії у своєму розвитку: від народження до старості. «Сцени приватного життя» символізують таку добу у житті людини, коли їй властиві ілюзії і ідеали. Пору зрілості, з її напруженими пристрастями і егоїстичними вадами символізують інші підрозділи. А «Сценисільського життя» відповідають тому періоду життя, коли людини підводить підсумки, осмис лює пережите. « Енциклопедичність, цільність, органічний внутрішній зв'язок всіх творів відзначають «Людську комедію». Кожна книга автора — це лише глава грандіозного роману про суспільство. Щоб надати єдність всій споруді «Людської комедії», Бальзак використовує різні прийоми, але найважливіший — «перехідні персонажі»: Одні й ті самі герої виступають у різних романах і повістях то як головні, то якдругорядні. Так створюється неперервність дії. Сюжети окремих романів, повістей, що складають «Людську комедію», відступають назадній план, а на передній виходять саме життя, його рух, хаотичний, але закономірний. Частини «Людської комедії» у більшості випадків писались окремо, пізніше Бальзак вирішив об'єднати їх у грандіозну епопею. Деякі твори, згідно плану «Людської комедії», він переробив, деякі залишив без змін. В епопеї є ключові твори, що визначають позицію автора щодо проблем сучасності. Це повість «Гобсек»(в перекладі-живоглот), в якій Бальзак розкриває «владу золота» як руйнівної сили, що спотворює людські душі, стає таємною силою, яка править людьми. Свою філософію про владу золота Гобсек не придумав сам, а взяв із життя. Він збагнув основи сучасного суспільства, стверджуючи, що скрізь іде боротьба між бідними та багатими. Майже 20 років мандрував Гобсек світом, і скрізь він спостерігав боротьбу за виживання, тому йому притаманний інстинкт самозбереження. Вінзневірився у моральних цінностях, за гроші купують усе. Тому впевнений-що єдине благо на землі-золото. Золото дає все, а найголовніше – владу над людьми. І Г обсек насолоджується цією владою,він не знає жалю. Історія графині де Ресто: вона кохає молодого Максима де Трай,він її коханець. Але утримує його грошима чоловіка та дітей,беручи під проценти у Гобсека. Гобсек радить графу фіктивно передати все своє майно надійній людині,таким чином врятувати хочаб дітей від роззорення. Граф довірив все Гобсеку, і несподіванно захворів, помер. Графиня спалює цей документ,і все майно переходить до Гобсека. Гобсек помер у самоті, передавши своє майно далекій родичкі повії- Вогник, влада золота зруйнувала його життя.. перед смертю він став хворобливо скупим, коли відкрили його комору, побачили велечезні запаси гнилої риби, кави тощо. Багаторічна активність у збагаченні виявилася безплідною, він не залишив по собі навіть доброї згадки.В цьому романі Бальзак показує, що «влада золота» руйнує споконвічні зв'язки, природні зв'язки. Проблема влади золота, істиних життєвих цінностей та людських пристрастей яскраво розкривається в образі головного героя. Автор змалював зубоження душі. Бальзак доводить-без вічних цінностей –кохання, дружби, родинних привязаностей, милосердя, співчуття-людина перестає бути людиною.
«Людська комедія» — цілісний твір, над яким Бальзак працював протягом усього творчого життя; 96 романів і повістей відбивають найгостріші проблеми сучасності, створюють величний епос життя французів кінця XVIII — початку XIX століття. Структура «Людської комедії», персонажі, що переходять з одного твору в інший, ключові повісті і романи розкривають авторський задум: зобразити не сюжет, а саме життя.
Особливості розробки проблеми «влади золота» в повісті Оноре де Бальзака «Гобсек».
Французький письменник-реаліст 0. Бальзак (1799—1850) у грандіозній епопеї «Людська комедія» створив цілісний художній світ, в якому втілились у певні образи найгостріші проблеми, моральні і філософські протиріччя. У лютому 1830 року письменник друкує невеликий фрагмент із майбутньої повісті під назвою «Лихвар», в якому подає образ людини, захопленої однією пристрастю — пристрастю до грошей. Свій ос таточний вигляд і назву повість отримала у 1835 році, тоді ж Бальзак зв'язав її з романом «Батько Горіо», що дало повісті можливість не тільки органічно увійти в «Людську комедію», а й стати в ній одним із ключових творів, А образ Гобсека набув майже символічного і філософського звучання. Зміна назви (а в перекладі з французької Гобсек означає «живоглот»), вплив подій, пов'язаних із Гобсеком, на долю героїв навіть в інших творах допомагає зрозуміти, що Гобсек, у розумінні Бальзака, не просто скупий лихвар, він уособлює владу золота, грошей, що правлять світом, від яких залежать щастя і нещастя людей.
Свою філософію про владу золота Гобсек сам не придумав, він вивів її з життя. Він збагнув основи сучасного йому суспільства, стверджуючи, що скрізь іде боротьба між бідняками і багатіями. Майже двадцять років Гобсек мандрував світом, був в Америці, Індії, Африці. І скрізь він спостерігав боротьбу за виживання, тому з усіх людських почуттів єдине, притаманне Гобсеку,— інстинкт самозбереження. Він зневірився у моральних цінностях, тому що бачив, як купують людину, кохання, дружину, як гроші впливають на дружбу. Він упевнений, що єдине надійне благо на землі — благо володіти золотом. Золото дає все, а найголовніше — таємну владу над людьми. Горді красуні з вишуканого товариства, аристократи і політики — всі готові стати на коліна перед Гобсеком, коли їм потрібні гроші. І Гобсек насолоджується цією владою. Він не знає жалю.
Історія графині де Ресто перекопує, що Гобсек мав підстави зневажливо ставитися до людей. Захоплена пристрастю до молодого красеня Максима де Трай, графиня розорила свого чоловіка і своїх дітей. Свого коханця вона могла утримати тільки за допомогою грошей.
а гроші під йеликі проценти брала у Гобсека. Гобсек радить графу фіктивно передати все своє майно надійній людині і таким чином врятувати хоча б дітей від розорення. Граф довірив все Гобсеку, але не всгиг віддати розписку про фіктивність угоди адвокату, бо несподівано захворів. Графиня, не розуміючи суті справи, після смерті графа спалює цей важливий документ. Таким чином все майно переходить до Гобсека. Ні стряпчий Дервіль, ні графиня не можуть примусити лихваря повернути майно хоча б сину графа де Ресто. Гобсек невбла ганний, у відповідь він говорить, що нещастя — кращий у світі вчитель, нехай молодий граф визначить ціну людям і грошам, тоді можна буде повернути йому батьків спадок.
Бальзак не тільки показує механізм влади золота, але й розкриває її руйнівну силу. Сам Гобсек, що зневажав інші людські цінності,— яскравий приклад дії цієї руйнівної сили. Його самотня смерть, його заповіт, за яким усе його багатство перейшло до да лекої родички, повії на ім'я Вогник,— усе це доводить, що «влада золота» зруйнувала і життя самого Гобсека, що його розум, сила характеру, його знання людей і законів, які керують ними, не знайшли відповідного застосування. Перед смертю Гобсек зробився хворобливо скупим, він уже не міг визначити справжньої цінності усього, що потрапляло до нього, боявся продешевити. Коли після його смерті відкрили його комору, побачили величезні запаси гнилої риби, кави тощо. Багаторічна активність у збагаченні виявилася безплідною. Він не залишив по собі навіть доброї згадки.
Проблема «влади золота», істинних життєвих цінностей та людських пристрастей у повісті «Гобсек» яскраво розкривається в образі головного героя. Автор змалював картину зубожіння душі, яка на довгому життєвому шляху керувалася тільки «інстинктом самозбереження», а всі людські почуття її витіснилися пристрастю до золо та. Бальзак доводить, що без «вічних життєвих цінностей» — кохання, дружби, родинних прив'язаностей, милосердя, співчуття — людина перестає бути людиною.
Романтизм у нім.л. ХІХст. Творча спадщина Гофмана. Ідейно-худ.аналіз одного з творів.
Характер.ознакою нім.романтизму є те, що він склався в Німеччині раніше ніж в інш.л-рах і розвивався спонтанно,не відчуваючи в собі впливу літ-р ін.країн. Навпаки нім.ром-м мав вплив на розвиток європейських літ-р. У Нім. ром-м панував довше ніж в ін. літ-рах Європи і всі досягнення нім.л-ри ХІХст.пов\язані не з реалізмом,а з романтизмом.Хар-ною особл.літ-ри нім. романтизму є,те,що відчувши на собі вплив фр.революції,нім.романтики переусвідомили досвід фр.революції. Лозунги фр.революціонерів нім.ром-ки сприймали не у політ.їх значенні,а у загал.-людському та у філософ-му;
У своєму розвитку нім.ром.л-ра пройшла декілька етапів:
-1795-1806рр. – етап ,пов\язаний з діяльністю ром-ків”єнського гуртка” – брати Шлегелі,Валенгродер,Тік. Представники цього етапу розробили теорію ром.мистецтва,величезне значення надавали естетиці,і були досить далеко від сучасної їм проблем дійсності. Їх більше цікавили проблеми глобального маштабу: людина, природа і мис-тво
-1806-1825рр. – розвиток пов\язаний з повною політ.ситуацією на той час у Нім. Це час наполеонівської війни,коли більша частина Австрії була підпорядкована Наполеону у Нім.загострився визвольний рух,який вплинув на розвиток літ-ри.Літератори звернули увагу на власну нім.літ.традицію,на джерела нац.культури.Виникає “гейдельберський гурток ром-ків”Провідні діячі:Брельтано,Фонарнім.
-1815-1830рр. – період т.з.”швабської школи ром-ків”. Найважл.явищем став гротескно-фантастичний ром-м Гофмана.
-1830-1848рр. - період пізнього нім.ром-му.Хар-ний великою кіл-тю літ.угрупувань.Характерним є відхід від середньдвічних захоплень і звернення до сучасності.Період створення громадсько-політ.лірики і л-ри яка відбивала демократ.настрої митців – Гейне.
ІІІ період розвитку ром-му пов\язаний з дія-тю Гофмана.(1776-1822).Народ.в сім\ї адвоката,в Кенінсберзі. Вихованням займав.дядько,який вважав,що хлопець має займатися музикою. У 1792р.вступає до Кенінсберс.унів-ту на юрид.фак-т і після закінчення поч. юридич.кар\єру у Грюгау,Берліні.1802р. за розповсюдження карикатур на фр.офіцерів ,його було заслано у Плоцьк,і тільки завдяки клопотанням друзів ,було переведенно до Варшави. Тут він читає лекції по теорії музики,працює дерегентом,радником юстиції,а через деякий час залишається без роботи. У 1808р. одержує місце роботи і одночасно поч.власну худ. творчість., пише оперу,а також літ. твори. Г. відомий як літ.діяч, композитор,юрист,драматург, поет, критик, театр.декоратор. Гол.тема його твор-ті – це тема митця і мис-тва. Його герої – музикат,художник,який силою своєї уяви,свого мистецтва ств.новий світ,цей світ більш довершен.ніж реальний. Він вступає в конфлікт з реальністю. Його герої – це люди з особл.складом душі,які здатні бачити те,що інші люди не бачать. Твори Г.будуються за принципом контрасту,між романтич.мрією та дійсністю. Письм.поєднує в творах елементи реального та фантастичного. Його фантастика казкова,це чудеса перевтілення,надзвич.пригоди. Але за ними простежуються реалії суч-ї.Нім. Його твори іронічні, гротескно-фантастичні, а герої діляться на дві категорії: “філістери” – міщани,бюргери,комерсанти,які цілком задоволені своїм існуванням і дійсністю,їм не властиві поривання у вищі світи.; “мрійники,ентузіасти” – Г.називає їх справжні музиканти. Причому музикант не професія,а здатність бачити дивовижне,і відчуває те, що інші люди не можуть відчути. Митець на думку Г.має особл.властивості,він здатен протистояти реальності,але здійснення його мрії не є можливим. Його позитивні герої самотні,але притамане фатальне роздвоєння – вони прагнуть у фантаст.мрії,а з інш.боку змушені жити у “філістерському світі”.
„Золотий горщик“ - склад.цей твір з окремих частин,які мають назву “вігілія”,що означає нічний сторож,нічна охорона. Цим Г.підкреслює,що ця казка створ.вночі, коли Дрезден бачився автору іншим ніж вдень, і головне в цій повісті посідає проблема митця, художника, якого Г.розглядає як людину, яка здатна бачити такі сторони предмета,які інші люди не бачать. Тобто митець у Г.це л-на,яка здатна бачити івідчувати. Гол.герой –студент Ансельн,який не є професійним художником,але за покликом він належить до категрії митців,тільки йому відкрилась у казці казкова країна Атлантида. Світ Атлантиди представлений міським архіваріусом Лінборстом ,який насправді є князем Саламандром,якого вигнали з князівства Фасфора,яке розташоване в Атлантиді. Злі сили зачарували його доньку,красуню Серпентину і перетворили її на звичайну гадюку. Тільки Ансельн єдиний зміг побачити у звичайній гадюці,яка гралась серед зелені казкову принцесу з блакитними очима. Ансельн хоче одружитися з Серпантиною,але йому чинять перепони:то міщанка Вероніка,яка сама хоче стати дружиною студента,то базарна торговка. Г.вдається знову до прийому двоєсвіття і показує світ філістерів з їх суто міщанськими інтересами за допом.фантастичної іронії,він наголошує на бездуховносиі цих людей. На жаль ром.ідеал на думку Г.не може бути втіленим у сучасності. І тому єдине місце,де його можна здійснити є країна Атлантида. Закінчується повість Ансельма на Серпантині, і в нагороду за всі страждання його нагороджують золотим горщиком.
Основні мотиви та образи лірики О. Пушкіна. Аналіз поезії. Роман “Євгеній Онегін”.
Пушкин родился 26 мая 1799г.в дворянской семье. В 1811г.- поступил в Царскосельский лицей. В программе лицея значительное место отводилось л-ре. Первое произведение – програмное послание «К другу стихотворцу». Уже здесь П.обосновывает свою огромную тему твор-тва – соц.служение своему народу. На первых стихотворных опытах П.оказалось сильное влияние лит.образцов и традиций. Они не самостоятельны,а подражательны. Их лир.герой условный.
Определенное влияние на раннего П. оказал романтизм Батюшкова и Жуковского. Влияние Ж..связано с усилением внимания П.к внутринему миру человеческой личности,к философско-психолог.раздумиям. Лицейский период П.-пора ученичества,поисков,лит.созревания.Почти с самых первых шагов своего поэтич.пути П.вооружон глубокими знаниями шедевров миров.л-ры.П пробует свое перо в самых разнообразних видах и жанрах:оды,элегии,балады,романсы,песни.Но наибольшую склонность П.проявляет главенствующим жанрам той поры –посланием,согревая их теплотой интимности ,к элегиям,романсам, и одам. Уже в самых ранних стихах П.тянулся к образам реальной дейстительности. В его худ.росте немаловажную роль имела связь с устно-народ.поэзией.(«Воспоминание о Царск.селе»).В лицейских стихах П.пробиваються первые проблески портретного «Перующие студенты»,жанрового «Сон»,пейзажного реалистического исскуства. По окончании лицея П.был зачислен колежским секретарем в Коллегию иностр.дел и переселился в Петербург. Его все сильнее захватывает вольнолюбивые идеи освободительной борьбы. Это время стремительного развития поэтического гения П.Он вступаетв лит.-полит.общество «Зеленая лампа».П.ополчается против самого страшного зла его времени крепосничества. («Деревня»). П.стал одним с первых и наиболее ярких идей декабризма.П.создал вершину чудесн.вольнолюбивых произведений («Вольность»). Полит.лирика П.тревожила правителей.П.казался им опасным человеком,подривающий основысущественого строя. Особ.недовольство вызвала ода «Волей»,за что П.был отправлен в ссылку на юг. Ссылка укрепила П. в правоте своих убеждений,придала им большую твердость. В стих-ниях этого времени отчетливы мотивы одиночества,тоски,печали. Гл.социальной темой этого периода остается – свобода. Через некоторое время П.приежает в с.Михайловское – имение своего отца. Живя здесь П.впервые соприкоснулся с народом,с крестьянами,их правилами,бытом.поэзией.Это явилось толчком для новых размышлений поэта о положении крепосных,о народе,власти. Его любовная лирика отображая переживания ,радосные и горесные,преобретают вершиную искренность и задушевнность. Лирика природы «Зимнее утро», «Туга», «К морю». Анализ поэзии П. «Пророк» - написал в библейском стиле,и своим сюжетом входит отчасти к библейским сказаниям. Это попогает создать возвышеную атмосферу лирич.повествования. это помогает также обобщенно и символически выразить свои любимые мысли о поэте. В соотвествии с библийским преданием пророки бвли нар.вождями мудрыми провидцами. Такими же П.видел,хотел видеть поэтов. Стих-ние «Пророк» - это выражение обобщено-философской мысли и сокровенних признаний. П.сам истино верил в общественное признание и призвание поэта, и в его стихот-нии есть живые следы этой веры. «Евгений Онегин» - подготавливался всем ранним творчеством П.Этот р-н вобрал в себя богатый поэтический опыт П.,его поэтич.находки и достижения и стал одним из самих совершенных в худ.отношении произведений. «Е..О.» писался дольше чем любое другое произведение П.- более семи лет.,и в Кишеневе,и в Одессе,и в Болдино. Р-н создавался по ходу жизни и становился поэтич.хроникой русской жизни. Р-н весьма сложный вжанрово-выдовом выражении. Это р-н соц.бытовой по захвату быта и нравов и соц.-психол.по глубине и разнообразию отражаемых в персонажах чувств,мыслей,идей. П. создал р-н глубоко-нацыональний по историч.верности и полноте характеров,подленно народный по передовой идейности,по демократизму языка,истинно реалестический по конкретно-историч.признаках. Создав «Е.О.» П. окончательно закрепил позиции критического реализма в рус.л-ре. Осн.конфлыкт р-на глубокое противоречие между запросами пробуждающейся осознающей себя личности и ее средой(обществом), застившей в костной неподвижности. Соц.типом историч значенния является уже сам центр.герой р-на Онегин. – аристократ по происхождению и воспитанию, индивидуалист и эгоист по своему нравственно-псих.облику, как он сложился к своему совершенолетию. Это «забав.и роскоши дитя,законодатель мод.» Но будучи человеком острокритического ума,он вскоре разочировался во все том ,что ему било так близко и мило с детства.,пресытился светской жизню,стал читать кроме худ.л-ры ,иностр.,соц-пол.,эконом.Опозиционность Онегина проявляется в просвященном ,прогресивном образе мыслей,в гуманности ,в сострадательности к крепосным. П. подчеркивает достоинства поведения своего героя. Прочтя признание Тани в любви к нему,Онегин не обманул ее,не воспользовался «доверчивостю души невинной». И поэт обращает на это внимание.Характер Онегина складывается в условиях вышего петербурского света,связанного с космополитическим влиянием. Его учителя иностранцы-гувернеры. В дух.эволюции Онегина новим этапом стала дуэль с Ленским.Произошедшая вопреки его желанию,но и при отсутствии противодействия ей,вызваного боязню обвинения трусости. Дуэль была приняиа Онегиным как преступление,как убийство. Переживания и раздумия вызваные дуэлью,опредилили еще более серезное восприятие жизни. Образ Онегина сложный и протеворечивый ,заключивший в себе положтиельние признаки прогресивности,гуманности,просвещенности.Онегин – человек хорошых задатков,но испортен светским воспитанием,презревший вкусы светской жизни,но ненашедший истиного назначения поэтому и шугающийся в своем одиночестве. Р-н пушкина не ограничен одной хотя и важной соц.-истор.проблемой. В нем поэтически и мудро освещен целый ряд вопросов – моральных и эстетических,волнующих людей нашего времени.Перечитывая страницы Ев.Он. мы думаем о человеческих характерах,отношениях:любовь и дружба,родственние и семейнные связи,верность и измена.
Основні мотиви та образи лірики Д.Г.Байрона, жанр ліро-епічної поеми у творчості поета. Аналіз поеми.
Лірика для його сучасників була яскравим втіленням нової, романтичної поезії. Предметом поетичного оспівування поет зробив власну душу. Така душевна відкритість, щирість, що була незвичним явищем у поезії до цього, дуже вразила сучасників і продовжує захоплювати читача й нині. Ліричний герой поезії Байрона відбиває світ думок і почуттів самого ав тора. Поет не намагається перевтілитися в когось іншого чи передати пси хологію іншої людини. Отже, у ліриці Байрона яскраво виражено суб'єк тивне начало. Ліричний герой Байронових поезій має страдницьку душу. Не завжди при чина журби чи розчарування визначається автором, і це надає поезіям не рідко відтінку загадковості, недомовленості, що притаманно романтичному мистецтву. Проте, поринувши у світ Байронової лірики, починаємо розуміти, що джерелом страждань є певна ідеальна причина — недосконалість життя, безнадія, бідування та скорбота народу, моральна нестійкість людей. Ліричний герой Байрона відчуває «світову скорботу», тому що жага жит тя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він по стає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш «Душа моя похмура». Відчуття «світової скорботи» — головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась: «Я хочу сліз, бо серце розірветься від страж дань». Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення. Читаючи вірші Байрона, розуміємо, що він творив з єдиною метою — ви лити переживання, які його переповнювали. У поезії «Хотів би жити знов у горах» звучить тема протесту проти загальноприйнятих норм моралі того часної Англії. Вірш написаний у вигляді внутрішнього монологу поета, де він пригадує роки свого дитинства, що минули в Шотландії біля підніжжя зна менитої величної гори Лох-на-Гар. Однак перед читачем не просто спокійні, приємні спогади про кращу пору людини. В поезії відчувається палке бажан ня поета порвати із звичним життям та людським оточенням і полинути до іншого світу. Поет порівнює свою душу з прип'ятим птахом, що прагне ви рватись із пут марнославства, раболіпності, лукавства і облуди. Навкруги нього — духовна пустка: немає любові, «друзі розійшлись, як дим», а тих, з ким «інколи тамує келих скорботу й біль» поет не може назвати ні друзя ми, ні ворогами. Розвивається мотив романтичної «втечі від дійсності». Передусім це втеча зі світу реальності у світ мрій та спогадів. Це втеча із сьогодення у радісний світ дитинства. Це втеча із ворожого поетові людсь кого оточення до світу природи. Творчість Байрона була новаторською. В ній містяться ідеї, які турбували сучасників і наступні покоління. Ліричний герой Байрона віддзер калив основні проблеми свого часу. Література романтизму висунула свого героя, який найчастіше виражає авторське відношення до дійсності. Це людина з особливо сильним почуттям, з незрівнянно гострою реакцією на світ, який відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому він завжди постає над оточен ням, завжди самотній. Незадоволеність дійсністю, прагнення пізнати людей, життя, знайти в ньому своє місце, випробувати свої духовні можливості і сили — саме ці риси визначають романтичного героя. Саме такий герой по стає у поемі Байрона «Паломництво Чайльд Гарольда». Образ Чайльд Гарольда — складний та суперечливий. Це молодий дворя нин знатного, старовинного роду, предки якого прославились і на полі брані, і в мирний час. Та їх нащадок своїми розпутними лінощами і гультяйством со ромив цей рід. Байрон порівнює свого героя з безтурботним метеликом, що пурхає, не згадуючи про завтрашній день. Зовні життя Гарольда залишаєть ся веселим, безтурботним, але в галасі й блиску людних зал герой відчуває себе самотнім серед «друзів на хвилину», все більше переконуючись, що в його колі можна купити все: дружбу, кохання, повагу. Занадто гордий і розумний для співчуття, Гарольд почуває себе чужим у світі, в якому живе, тому завжди лишається похмурим, холодним, байдужим. Розчарований в сучасному суспільстві, самотній в оточенні «друзів на мить», охоплений душевним сум'яттям і тугою, Чайльд Гарольд хоче якось змінити своє життя і відправляється в подорож. Чайльд Гарольд — діяльний герой. Він поривається до чужих, невідомих країн, прагне небезпек, незвичайних пригод, тільки б вирватися зі свого без ликого оточення. Мандруючи країнами, які стогнали від гніту завойовників, юнак стає свідком людського горя. Спостерігаючи, як мужньо борються при гноблені народи за свободу отчого краю, Гарольд ще гостріше відчуває без глуздість свого існування, відсутність у ньому благородної мети. Молодий аристократ, який знав життя лише великосвітських салонів, побачив інший його бік, що призвело до більш критичного погляду на себе. Герой Байрона не розпочинає боротьбу із суспільством, але його без діяльність і споглядання — це не позиція пасивності. Головна риса Чайльд Га рольда як художнього образу — його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні протиріччя, які були характерною рисою сучасності. Такий романтичний герой виявився близьким багатьом поетам. Тому тво ри Байрона перекладали різними мовами. І навіть виник тип поведінки лю дини, який одержав назву «байронізм». Герой поеми «Паломництво Чайльд Гарольда» — гордий, роз чарований юнак, який тікає від цивілізації в лоно первісної природи. Голов на риса його характеру — індивідуалізм, протиставлення своєї особистості. У поемі Байрон дав зразок романтичного героя, який ілюстрував світогляд цілого покоління молодих людей епохи післянаполеонівських війн.
«Російською» В истории человечества бывают личности, определяющие собой целую культурную эпоху. Таким был и Байрон, без которого не возможно представить себе развитие всей европейской литературы. Такие понятия, как «байронизм», «байронический герой» стали обычными, определяющими важные явления и в жизни, и в искусстве.Очень точную оценку значения Байрона дал Ф.М. Достоевский: «Байронизм хоть и был моментальным, но великим, святым и необходимым явлением в жизни европейского человечества, да чуть ли не в жизни и всего человечества.Творчество Байрона- важнейший этап в истории европейской культуры. Сочетание в его поэзии скорби и иронии, воли к борьбе и разочарованности в жизни, воспевание свободной природы и естественных чувств, сочетание бурных страстей и углубленного самоанализа- всё это сказалось на всём литературном процессе того времени.Байрон традиционно начинал с лирических стихов, но в скорее приступает к созданию обширной лироэпической поэмы «Паломничество Чайльд Гарольда». Публикация первых двух песен поэмы была встречена всеобщим одобрением. Здесь скажем, что толчком к его созданию послужило первое заграничное путешествие автора: он посетил Испанию, Грецию, Албанию, Турцию… Его впечатления нашли прямое отражение в поэме.Уже в ранних стихах Байрона сказывается его романтическое мироощущение.«Хочу я быть ребёнком вольным». В начале стихотворения четко вырисовывается привычный романтический мотив- поиски убежища от презренной толпы в одиночестве на лоне природы. Только она подлинно свободна, ибо живёт по своим собственным законам.Горы, леса, морские утёсы- воплощение широкого простора, гармонии и в конечном счете- желанной свободы. Для поэта нет лучше участи, чем « жить в родных горах, Скитаться по лесам раздольным, Качаться на морских волнах». Все это в дальнейшем творчестве станет одним из основных мотивов, определяющих художественный мир поэта.Лирические стихи поэта чаще всего построены как страстные монологи. В них раскрывается внутренний мир богато одаренной личности, резко противостоящей пошлому и прозаическому миру.Пишет ли Байрон о любви или выступает с политическими декларациями, клеймит ли своих врагов или воспевает истинную дружбу, всюду мы слышим голос мыслящего и глубоко чувствующего человека, страстно стремящегося найти в жизни подлинные духовные ценности.Подобно другим романтикам Байрон увлекался воспроизведением старинных легенд и преданий.Особое место в лирике Байрона занимают политические мотивы. Так, сразу же после выступления в парламенте, он написал сатирическое стихотворение « Ода авторам билля, направленного против разрушения станков»Выступление Байрона, его стихотворения вызвали нескрываемое негодование со стороны так называемого высшего общества. Оно могло ответить поэту только клеветой и сплетнями. В конце концов Байрон вынужден был навсегда покинуть родину.
2. тема курса Правоохранительные органы1
3. Тест «Начало правления Александра 1»
4. А был ли метод Тем не менее каждодневная педагогическая практика требует своего на какието вопросы прихо
5. РЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук Харків ~ Дисер
6. руської белетристики та журналістики
7. Модуль 1 Теоретические основы Классификация 1
8. Если ты хочешь вытерпеть жизнь ~ приготовься принять смерть
9. . Один Арс 2. Тор Никита 3
10. темами Средства производства Управление окружающей средой УПРАВЛЕНИЕ
11. 26 августа 2013год ЭКЗАМЕНАЦИОННЫЕ ВОПРОСЫ по дисциплине Макроэкономика Макроэкономическая
12. по теме Философия ее предмет и место в культуре
13. Уменьшающегося остатка
14. Спонтанный пневмоторакс
15. Соционика
16. Особенности составления медиапланов в работе со СМИ
17. Варіанти 110 п-п Показники
18. і. Площа одного робочого місця повинна становити не менше 6 кв
19. на тему Проектирование системы Автоматизированное рабочее место экономиста плановоэкономического отдел
20. Вестник недвижимости Кемерова является независимой специализированной базой данных недвижимости с огра