Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вступ
Тарас Шевченко − один з тих не багатьох, чиє ім’я сприймається як символ країни, народу. В ньому дивовижно поєднується громадянин і митець, борець і мрійник. У своїй творчості митець сягнув на світовий рівень.
У середині XIX століття постать Тараса Шевченка вийшла на перший план як історичного та політичного діяча. Про себе він сказав: "Історія мого життя є частиною історії мого народу".[ ] Вчені твердять, що на його місці можна було б сказати: "Історія мого життя є історією воскресіння мого народу". [ ] З такою думкою можна погодитися, якщо згадати, що в той час царський уряд, проводячи жорстоку асиміляторську політику щодо України, вважав, що з Україною як історичним явищем уже покінчено, що вона є складовою частиною Росії. Проте Тарас Шевченко був безкомпромісним у своїх поглядах на історію і культуру українського народу. Він був і залишається еталоном політичної чистоти всепланетарного масштабу.
Тема героїчного минулого України, особливо козаччини, з самого початку творчості нестримно цікавила поета. Вона займає центральне місце в його ранніх творах − («Іван Підкова», «До Основ'яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія»). Поет свідомо оспівав сміливих отаманів минулого, як взірців гідності, громадянської мужності, нескореності перед поневолювачами.
Творчість і біографія Тараса Шевченка вивчені на сьогодні досить ґрунтовно, але що далі йде час, то стає все більш зрозумілим: чимало інтерпретацій творів та фактів життя Великого Кобзаря якраз від часу і залежали – від його поточних переваг і актуальностей, від його політичних, естетичних і всіляких інших установок.
Уже ранні твори Тараса Шевченка привернули увагу критиків і викликали захоплені відгуки. Один із перших, хто зробив глибокий аналіз Шевченкового геніального обдарування, наголосивши на невіддільності творчості поета від народного кореня, був український історик, письменник, критик Микола Костомаров: «Страдник протягом усього життя, Шевченко наприкінці днів своїх був удостоєний заслуженої слави. Його батьківщина –– Малоросія –– бачила в ньому свого народного поета; великороси і поляки визнали у ньому велике поетичне обдарування. Шевченко не наслідував народні пісні; Шевченко не ставив собі за мету чи описувати свій народ, чи підробляти під тон: йому не було потреби підробляти, якщо за природою своєю по-іншому він не говорив. Шевченко як поет — то був сам народ, котрий продовжував творити» [20,434].
До творчості Тараса Шевченка, завжди зверталися літературознавці. Кількість літературознавчих праць, за приблизними оцінками, перевищує тисячу одиниць. Однак обмежимося аналізом тільки головних здобутків.
Твори митця досліджували І.Франко, Л.Стеценко, П.Приходько, І.Пільгук, Ю.Івакін (якому належить найґрунтовніша шевченкознавча праця радянського часу), Є.Кирилюк, В.Смілянська, М.Рильський, М.Рябчук, С.Шаховський, М.Коцюбинська, В.Скуратовський, Г.Грабович, О.Забужко, П.Іванишин, В.Пахаренко та інші.
Ще сміливіше оцінювали творчість поета пізніші письменники. Борис Грінченко писав: «Шевченко своєю національною свідомістю єсть геній, а своєю незмірною вагою, значенням у справі національного відродження свого рідного краю єсть явищем феноменальним, єдиним, може, на світі». Тому він вважає, що нашого Кобзаря слід ставити не в гурт безіменних народних співців, а в товариство інших світових поетів. [ ]
Василь Стефаник говорив «читайте Шевченка, а там отворена ціла проява, історія і душа українського народу. І доки наш народ за своє визволення боротися буде, доти той кріпацький син стоятиме перед очима вашими, ваших дітей, внуків і правнуків. Там для всіх мільйонів українського народу велика книга мудрості, книга любові до України. Він сидів десять літ у неволі за вогненне своє слово, котрого всі царі докупи задушити не годні. В його словах показана нам далека-далека дорога до нашої майбутності. Читайте його слово, шукайте тої дороги, йдіть нею, щоб з вас були люди найтвердіші».[ с.232]
Однією з узагальнюючих праць про творчість Тараса Шевченка початку XX століття є монографія Богдана Лепкого «Про життя і твори Тараса Шевченка». У ній автор робить спробу дати характеристику головних творів митця насамперед з погляду на їх естетичної вартості. Об’єктом зацікавлення критика стала й історична поезія Тараса Шевченка. Зокрема, про історично-патріотичні поеми Тараса Шевченка раннього періоду критик пише: «Молодий поет не вдовольняється мрійливою тугою за минулим свого народу, він зараз-таки в перших творах стремить до історичної програми, пробує в давні мінорні акорди наших пісень в трутити нові, мужеські, надійні звуки». [..;28]
Справедливо говорить Михайло Драгоманов, що українські пісні народні і твори Шевченка – це два найцінніші витвори генія українського народу, найкращі свідоцтва про спосібність того народу до освіти і розвою, найкращі задатки його будучого поступу духовного і культурного.[Франко І. Я. – Твори /Упоряд. ст.. І. О. Денисюка.-Львів: Каменяр, 1991. ст.149]
При аналізі й зіставленні відгуків українських письменників, науковців та діячів, впадає в око в той момент, що чужинці, які ознайомились з творчістю і життям Тараса Шевченка, раніше і переконливіше заявили про те, що поет силою свого полум'яного та мистецького слова, силою своєї загальнолюдської правди переступив кордони своєї батьківщини.
Відомий український літературознавець Павло Максимович висловив свою думку щодо творчості Тараса Шевченка, «Він — справжній виразник волі, помислів, прагнень народу. Взірець він і для сьогоднішніх митців, коли з особливою нагальністю постала одвічна місія художнього слова, культури, які мають рятувати світ, хоч і самі в небезпеці та волають про порятунок…
Від усього історичного лихого та шкідливого віщий Кобзар і сьогодні застерігає всіх нас — будівничих вільної й незалежної суверенної Держави України. У всенародному поході за створення отієї віками омріяної щасливої й заможної «сім’ї вольної» він з нами поряд, геніальний творець благословенної невмирущої книги — «Кобзаря». [ с. 421]
До творчості Тараса Шевченка зверталися й закордонні літературознавці. Високу оцінку творам поета дали польський поет В. Сирокомля, болгарський поет Л. Каравелов, сербський поет В. Николіч, французькі вчені Е. Дюран і Л. Леже, шведський вчений Л. Єнсен, чеський учений З. Неєдли й багато інших. У статті І. Франка "Тарас Шевченко", що була надрукована, крім української, ще й польською, німецькою та англійською мовами, розкрито велич і геніальність народного поета, рівного якому ще не знав світ.[ с.35]
На думку Микола Некрасова "...Шевченко був поетом глибоко і виключно національним. Він обрав для себе окрему область, відтворенню якої присвятив все своє життя. Завданням саме його поезії було зображення народного життя рідної йому України". [ с. 324]
Андрій Упіт латиський письменник літературознавець також висловив свою думку: «Шевченко – справжній національний поет. В його поезії переплітаються мотиви пісень, легенд і історії. Вільне минуле його батьківщини і її рабська доля – про це поет не забуває ні на хвилину; полум’яна любов до батьківщини надає характерного колориту і настрою його поезії, особливо у відомому циклі його віршів.» [с. 231]
Не залишився байдужим до творчості Тараса Шевченка і Альфред Єнсен, відомий шведський історик літературознавець: «Велика людина прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури. В країні, де національні і соціальні суперечності були виражені особливо гостро, безпосередньо нижчої верстви духовно і економічно поневоленого народу вийшов поет, все життя якого було полум’яним протестом проти будь-якого деспотизму і кріпацтва, – Тарас Шевченко. Він займає особливе місце в світовій літературі, він сам створив літературу і втілив у своїх піснях душу всього народу. [Кислий Ф.С. – Вогняне слово кобзаря, київ радянська школа, 1984. с.237 ]
Один із відоміших дослідників світової культури Анатолій Луначарський, оглянувши творчий доробок великих поетів світу, прийшов до висновку, що «ні один з них, навіть великих – Міцкевич – не виявляв своєї любові до вітчизни в такій потрясаючій формі, з такою вогняною пристрастю як Шевченко».[ ]
Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному ґрунті багатовікової боротьби українського народу проти соціального і національного гніту, на кращих традиціях передової української і російської культури.
Ще підлітком Тарас Шевченко активно сприймав розповіді про героїчне минуле народу, про його віковічну боротьбу з турецькими загарбниками, зі шляхетською Польщею. Атмосфера живих традицій визвольної боротьби повсякчас надихувала майбутнього поета. Тут і вражаючі своїм драматизмом народні думи про Запорізьку Січ, про самовіддану боротьбу козаків з віковічними гнобителями. Тут і спогади про, пісні про визвольну війну 1640 – 1654 про славного «батька Богдана» (Хмельницького), про його мужніх соратників. Тут і гарячий, ще зовсім свіжий подих хвилюючих подій протипанської боротьби – гайдамаччини, свідки і учасники якої безпосередньо оточували молодого Тараса. [Кислий Ф.С. – Вогняне слово кобзаря, київ радянська школа, 1984. с.101 ]
Щодо сучасних дослідників, то вони теж висловили свої думки. Сучасні дослідники підкреслюють, що Тарас Ше вченко спроектував український історичний сюжет на глобальні ви міри світової історії. Адже всі його історичні теми мають глибин ний історіософський підтекст. Здається, що всі проблеми людського життя виринають у його творах, вимагаючи негайної відповіді, не відкладного розв’язання.
Валерій Шевчук переконаний, що творчість справжнього митця, зокрема й поета, – це творення автентичного духовного організму, який народжується, росте й формується, як і сама людина, упродовж усього її життя.
«…Через це творчість великих поетів можуть по-справжньому оцінити лише нащадки, бо тільки коли поет закриває свої очі, можна сказати, що книгу життя він уже дописав. Отож творчість поетів можна сприймати тільки в усій її повноті та завершеності, особливо тих, які мали месійне призначення, а Тарас Шевченко саме такий був…
…Кожен новий час і кожне нове покоління прагне прочитати Шевченка в системі своїх реалій, і знаходить для себе духовний хліб, і є свідченням того, що муза поетова й досі не погасила своєї зорі, і я певен, що не погасить, доки в Україні будуть щирі, небайдужі, не зловорожі й відкриті серця, серця людей, які прагнутимуть світла тієї зорі, як манни небесної, для своїх духовних бенкетів…» [ ]
Пізнання постаті Тараса Шевченка, його творчої спадщини, місця в українській і світовій культурі – процес постійний і необхідний. Хоча творчість Тараса Шевченка є добре дослідженою, однак його історичні твори здебільшого вивчалися окремо, але системного аналізу цих творів не було. Зміни у сучасній культурі надають новий поштовх до розвитку досліджень і можливість комплексного підходу до вивчення історичних явищ і осіб, національного буття українців. Звідси необхідним є дослідження творчості Тараса Шевченка як формовиявів національного самоствердження подвижників української нації, а також їхнього впливу на розвиток національної ідентичності українців.
Об'єктом дослідження є поеми «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Великий льох», «Іржавець», «Чернець», а також вірші Тараса Шевченка на історичну тематику.
Предмет дослідження – проблематика, ідейно-художні та жанрові особливості названих творів.
Мета роботи: проаналізувати своєрідність реалізації історичних мотивів у творчості Тараса Шевченка.
Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання: