Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 8
ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ1
Сутність та види фінансових інвестицій підприємств. Цілі та об’єкти фінансового інвестування. Довгострокові фінансові інвестиції. Поточні фінансові вкладення. Фінансові інвестиції в асоційовані, дочірні та спільні підприємства. Вкладення в боргові фінансові інструменти.
Оцінка доцільності фінансових інвестицій. Оцінка доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою ставкою дохідності. Моделі та методи оцінки вартості фінансових інструментів. Динамічні та статичні методи оцінки. Метод дисконтування. Метод внутрішньої норми прибутковості (IRR).
Оцінка доцільності вкладень у корпоративні права. Зміст фундаментального аналізу акцій. Показники, які використовуються у процесі фундаментального аналізу. Технічний аналіз акцій.
Методи оцінки фінансових інвестицій при відображенні їх у фінансовій звітності. Справедлива вартість фінансових інвестицій. Застосування методу ефективної ставки процента при оцінці фінансових інвестицій. Оцінка фінансових інвестицій в асоційовані та дочірні підприємства за методом участі в капіталі.
8.1. СУТНІСТЬ І КЛАСИФІКАЦІЯ
ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА
Одним з найважливіших завдань фінансових служб на підприємстві є визначення найефективніших напрямів вкладення залученого капіталу. Інформація про здійснені підприємством вкладення міститься в активі балансу. Загалом інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
Досить часто під інвестиціями розуміють лише довгострокові вкладення підприємств з метою отримання прибутку. Хоча залучений капітал може бути інвестований як у необоротні (довгострокові), так і в оборотні (короткострокові) активи.
Приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший об’єкт інвестицій, потенційні інвестори повинні визначитися з такими основними питаннями:
1) цілі інвестування;
2) сума коштів, яку вони можуть інвестувати;
3) строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення;
4) собівартість окремого об’єкта інвестицій;
5) сума доходів (процентів, дивідендів), на яку вони можуть розраховувати, вклавши кошти в об’єкт інвестицій;
6) можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу;
7) ризики, пов’язані з інвестуванням;
8) ліквідність фінансових інвестицій, тобто швидкість і спроможність їх трансформації у грошові кошти.
Інвестиції здебільшого класифікуються за такими ознаками:
Рис. 8.1. Класифікація інвестицій за об’єктами вкладень
Види інвестицій у розрізі об’єктів вкладень характеризує рис. 8.1. Діяльність фінансиста зосереджена переважно на управлінні фінансовими інвестиціями. Під фінансовими інвестиціями розуміються активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (процентів, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.
Фінансові вкладення можуть бути довго- і короткострокові. Розрізняють також вкладення у корпоративні права інших підприємств і вкладення в боргові фінансові інструменти тощо.
До основних цілей здійснення фінансових інвестицій підприємств належать:
Доходи, отримані підприємством від здійснення фінансових інвестицій, відображаються у звіті про фінансові результати за такими позиціями:
Витрати та збитки від фінансових інвестицій у звіті про фінансові результати відображаються за статтями:
Для успішної реалізації підприємствами інвестиційних проектів доцільно впроваджувати так званий інвестиційний контролінг, який включає планування інвестицій, узгодження та затвердження інвести ційних проектів, супроводження проектів і поточне рапортування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.
8.2. Довгострокові фінансові інвестиції
Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміються фі нансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент.
Отже, довгостроковими інвестиціями можуть бути також і вкладення, які спочатку планувалося здійснювати на термін менше одного року у разі, якщо, виходячи із ситуації на ринку, підприємство визнає за неможливе їх реалізацію протягом короткого періоду. Ідеться про низьколіквідні або неліквідні активи.
У довгострокові фінансові інвестиції можуть здійснюватися вкладення підприємства з метою одержання прибутку, здобуття контролю над іншими підприємствами, одержання доступу на певний сегмент ринку, створення інтегрованих корпоративних структур, диверсифікації діяльності тощо. Зазначимо, що через інструментарій довгострокових фінансових інвестицій можна опосеред ковано здійснювати реальні інвестиції. Наприклад, замість вкладання коштів у придбання основних засобів для розвитку нового виробництва можна придбати контрольний пакет корпоративних прав підприємства, яке володіє відповідними необоротними активами, чи заснувати дочірнє підприємство, наділивши його статутним капіталом, за рахунок якого будуть здійснені реальні інвестиції.
Об’єктами довгострокового фінансового інвестування можуть бути:
Довгострокові фінансові інвестиції в балансі підприємства-інвестора відображаються за такими позиціями:
До складу довгострокових фінансових інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі, належать:
До інших довгострокових фінансових інвестицій належать усі інші фінансові вкладення, які можуть бути об’єктами інвестування: облігації, вкладення в корпоративні права підприємств, які не належать до вище перелічених, тощо.
Порядок прийняття рішень щодо здійснення довгострокових фінансових інвестицій залежить від мети та об’єкта вкладень. Якщо головною метою інвестицій є безпосереднє отримання прибутку, то відповідні рішення приймаються після ретельного аналізу інвестиційної привабливості відповідного об’єкта, оцінки доцільності вкладень з погляду їх ризиковості та прибутковості, аналізу альтернативних можливостей використання капіталу. При цьому застосовують широкий набір інструментів і методів оцінки окремих інвестицій та інвестиційного портфеля в цілому.
У разі здійснення довгострокових фінансових вкладень під впливом інших, ніж отримання прибутку, цільових установок (наприклад, поглинання конкурентів, у т. ч. з метою їх ліквідації), слід провести аналіз витрат і вигід відповідних операцій та оцінити їх відповідність загальній стратегії розвитку підприємства.
Інвестиційні рішення можуть прийматися лише за наявності відповідних фінансових джерел. У противному разі інвестор може стати неплатоспроможним з усіма наслідками, які з цього випливають. Довгострокові інвестиційні вкладення доцільно здійснювати за рахунок власного капіталу, довгострокових позичок чи коштів, які вивільняються в результаті дезінвестицій.
8.3. Поточні фінансові інвестиції
Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів).
У балансі поточні фінансові інвестиції відображаються в складі оборотних активів підприємства за статтею «Поточні фінансові інвестиції». До цього виду інвестицій належать вкладення підприємством тимчасово вільних коштів у банківські депозити, короткострокові цінні папери та інші дохідні фінансові інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості.
Поточними фінансовими інвестиціями, крім того, вважаються векселі, якщо вони використовуються як цінний папір. Зокрема, за позицією «поточні фінансові інвестиції» можуть бути відображені векселі, що придбаваються нижче за номінальну вартість з метою зарахування кредиторської заборгованості в сумі номіналу векселя.
Окрім цього, поточними можуть бути й інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства та спільну діяльність зі створенням юридичної особи, якщо вони придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання, або відповідні асоційовані чи дочірні підприємства ведуть діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців.
Оскільки поточні фінансові інвестиції розглядаються здебільшого як ліквідні резерви, для підприємства принципове значення має їх загальна ринкова вартість, тобто обсяг грошових коштів, які можна отримати в результаті реалізації портфеля поточних фінансових інвестицій.
На відміну від довгострокових фінансових інвестицій, поточне інвестування не потребує наявності відповідних фінансових джерел, зокрема прибутку, інших позицій власного капіталу чи довгострокових позичок. Основою прийняття рішень про поточні фінансові інвестиції є інформація, наведена в оперативному фінансовому плані (бюджеті ліквідності). Якщо з плану випливає, що в окремих періодах у підприємства очікується тимчасовий надлишок грошових коштів, то слід прийняти рішення стосовно їх раціонального використання, зокрема вкладення в легколіквідні прибуткові інвестиції.
Управління поточними фінансовими вкладеннями слід узгоджувати із політикою оптимізації залишків грошових коштів на банківських рахунках та формування резервів ліквідності. Тут фінансисту у пригоді можуть стати широко відомі в світі моделі управління вільними залишками грошових коштів на поточних рахунках: модель Баумоля, модель Міллера-Орра та модель Баранека. Згідно з цими моделями рішення щодо обсягів та кількості операцій у рамках поточних інвестицій слід приймати, враховуючи такі чинники:
8.4. Оцінка доцільності фінансових інвестицій
Серед численних методів і прийомів аналізу доцільності вкладень у ті чи інші об’єкти фінансових інвестицій виокремлюють дві основні групи методів. Перша призначена для оцінки інвестицій в активи з фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком їх утримання. До таких об’єктів інвестування належать вкладення в облігації з фіксованим процентом, привілейовані акції, депозитні сертифікати, векселі тощо. Друга група методів призначена для оцінки фінансових вкладень з чітко невизначеною нормою прибутковості та строками інвестування, якими є насамперед інвестиції в акції, інші види корпоративних прав.
При прийнятті інвестиційних рішень інвестори порівнюють очіку вані доходи від вкладання коштів у даний об’єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування. При цьому розрізняють два основні підходи до оцінки інвестицій:
При оцінці фінансових інвестицій здебільшого використовують методи, які дають можливість дослідити показники, що характеризують об’єкт інвестицій у динаміці. До основних з таких методів належать: метод дисконтування майбутніх доходів та метод внутрішньої норми прибутковості.
8.4.1. Оцінка доцільності вкладень в інвестиції
з фіксованою ставкою дохідності
Метод дисконтування Cash-flow
Метод дисконтування Cash-flow називають також методом розрахунку внутрішньої (потенційної) вартості інвестиції. У разі використання цього методу відповідні інвестиційні рішення приймаються на основі порівняння абсолютних величин: теперішньої вартості вхідних і вихідних грошових потоків, які є наслідком інвестиційних вкладень. При цьому ставка дисконтування, яка застосовується при розрахунках теперішньої вартості, є заданою і відповідає ставці дохідності за можливими альтернативними вкладеннями.
Доцільність фінансових інвестицій в окремі об’єкти визначається шляхом приведення до теперішньої вартості очікуваних чистих грошових потоків (Cash-flow) від здійснення інвестицій та зіставлення сумарної величини цих потоків із собівартістю інвестицій (грошових виплат на придбання інвестиції). Вартість інвестиції визначається за таким алгоритмом:
, (8.1)
де Со — вартість інвестиції; CF — чистий грошовий потік (Сash-flow) від здійснення інвестиції; Ео — собівартість інвестиції; r — коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування (r = p/100 %); p — ставка дисконтування (ставка дохідності за найкращою (або середньою) з альтернативних можливостей вкладення коштів на ринку); складається з двох компонентів: фіксованої ставки за безризиковими вкладеннями та середньоринкової премії за ризик; n — період, протягом якого кошти вкладаються у фінансові інвестиції (кількість інтервалів, за які нараховуються доходи).
Якщо керуватися критерієм прибутковості, рішення щодо інвестиційних вкладень може бути прийняте, якщо вартість інвестиції є не менше нуля (Со > 0). У такому разі рентабельність фінансових інвестицій дорівнюватиме або перевищуватиме ставку рентабельності за альтернативними вкладеннями на ринку. У разі наявності багатьох альтернативних вкладень перевага віддається тому фінансовому інструменту, вартість якого є найвищою.
Приклад 8.1
Підприємство планує здійснити фінансові вкладення у державні облігації зі строком погашення 2 роки. Облігації можна придбати з дисконтом у 10 %, фіксована ставка процента за облігаціями становить 12 % річних до номіналу зі щоквартальною виплатою доходів. Обсяг фінансових інвестицій дорівнює 90 000 тис. грн; комісійна винагорода фінансового посередника за придбання та зберігання облігацій — 0,5 % їх номінальної вартості (сплачується одночасно з придбанням облігацій). Як альтернатива — підприємство може вкласти зазначену суму коштів у банківський депозит з процентною ставкою 20 % річних (або 5 % за квартал) із щоквартальним нарахуванням доходів.
Проведемо оцінку доцільності інвестиційних вкладень у згадані облігації. Враховуючи базові умови, номінальна вартість облігацій становитиме 100 000 грн; комісійна винагорода фінансового посередника — 500 грн; квартальна сума процентів — 3000 грн (3 % за кожен квартал). У таблиці наведені розрахунки теперішньої вартості майбутніх доходів від здійснення інвестицій.
Період, n
|
Грошовий потік
|
Процентний
|
Теперішня вартість
|
1-й |
3000 |
0,95238 |
2857 |
2-й |
3000 |
0,90703 |
2721 |
3-й |
3000 |
0,86384 |
2592 |
4-й |
3000 |
0,82270 |
2468 |
5-й |
3000 |
0,78363 |
2351 |
6-й |
3000 |
0,74622 |
2239 |
7-й |
3000 |
0,71068 |
2132 |
8-й |
103 000 |
0,67684 |
69 715 |
Загальна теперішня вартість майбутніх грошових
|
87 075 |
||
Загальна собівартість інвестиції |
90 500 |
||
Вартість інвестиції |
–3425 |
Отже, розрахунки показують, що вартість інвестиції є від’ємною. Це означає, що вкладення коштів у дані облігації є менш вигідним, ніж альтернативне вкладення на депозитний рахунок.
Охарактеризований метод оцінки інвестицій є універсальним і може використовуватися як для оцінки фінансових, так і реальних інвестицій. Разом з тим його застосування є проблематичним у разі ускладнень із прогнозуванням майбутніх грошових потоків від інвестицій та у разі невизначеності строків, на які вкладаються кошти. За наявності інфляційних очікувань наведені розрахунки слід скоригувати на прогнозний рівень інфляції, зокрема номінальну ставку дохідності в плановому періоді слід привести до реальної (з урахуванням індексу інфляції).
Метод ефективної ставки процента
Розрахунок ефективної ставки процента здійснюється як при оцінці доцільності інвестицій, та і при визначенні їх вартості для відображення у фінансовому обліку. При цьому застосовують різні концепції розрахунку ефективної ставки.
Ефективна ставка процента за фінансовими інвестиціями — це реальна ставка дохідності (рентабельність) інвестиційних вкладень за визначений період. Цей показник характеризує рентабельність інвестиційних вкладень, розраховується як відношення річного процента за вкладеннями (скоригованого на середньорічну суму дисконту (+) чи премії (–) до величини вкладень (собівартості інвестицій)2.
Метод ефективної ставки процента застосовується для оцінки фінансових вкладень з фіксованою ставкою дохідності (облігації, привілейовані акції, депозитні сертифікати тощо). При цьому може використовуватися як статичний, так і динамічний підхід.
За статичного підходу вигідність інвестицій визначається на основі порівняння ефективної ставки процента за кількома альтернативними об’єктами інвестування. Перевага віддається тим інвестиціям, які характеризуються вищою рентабельністю.
Якщо погашення інвестицій здійснюється в кінці періоду і вони придбані з дисконтом, тобто за ціною, нижчою, ніж ціна погашення, то інвесторам доцільно використати такий алгоритм розрахунку ефективної ставки процента (Re):
, (8.2)
де d — дисконт, виражений у процентах (Kн – Kе); i — фіксована процентна ставка; Kе — курс емісії (собівартість інвестицій), %; Kн — курс погашення інвестицій, %.
У разі, якщо фінансові інвестиції придбані з премією, тобто за ціною, вищою, ніж ціна їх погашення, то формула 8.2 набуде такого вигляду:
, (8.3)
де g — премія, з якою придбані інвестиції (Kе – Kн).
Звичайно, у разі необхідності у зазначених формулах можуть використовуватися не лише відносні, а й абсолютні величини. Приклади розрахунку ефективної ставки процента наведені в розд. 6 при дослідженні умов емісії та погашення облігацій. Завдяки розрахунку ефективної ставки процента можна знайти наближене значення рентабельності вкладень. Недоліком використання цього методу оцінки є те, що він не враховує чинник зміни вартості грошових потоків у часі. Усунути його можна, вдавшись до розрахунку внутрішньої ефективної ставки процента.
Метод визначення внутрішньої норми прибутковості (internal rate of return, IRR) при оцінці інвестицій передбачає розрахунок відносного показника — ставки дохідності, за якої вартість інвестиції дорівнює нулю (теперішня вартість усіх гро шових видатків на здійснення інвестиції дорівнює теперішній вартості всіх грошових надходжень від цієї інвестиції). Ця ставка відповідає мінімальній ставці рентабельності, за якої пріоритет може надаватися альтернативним вкладенням на ринку.
Правило прийняття інвестиційних рішень за цим методом формулюється таким чином: перевага повинна віддаватися тому об’єкту інвестицій, внутрішня норма прибутковості за яким є більшою, ніж середня ставка дохідності за альтернативними вкладеннями на ринку капіталів.
Для розрахунку внутрішньої норми прибутковості у формулу 8.1 замість Cо підставимо нуль, а замість r — коефіцієнт, який характеризує внутрішню ставку дохідності (re), оскільки саме за нульової внутрішньої вартості інвестицій їх норма дохідності дорівнює середній ставці дохідності за альтернативними вкладеннями. Методом передбачено, що шукану процентну ставку можна розрахувати на основі зіставлення вартості інвестицій за двох пробних варіантів ставок дисконтування (re1; re2), які підбираються таким чином, що в інтервалі між re1 та re2 вартість інвестиції змінює своє значення з «+» на «–», і навпаки. На основі перетворень у формулі 8.1 отримаємо алгоритм, який рекомен дується використовувати для розрахунку внутрішньої норми прибутковості:
, (8.4)
де Со1; Со2 — внутрішня вартість інвестиції за різних варіантів ставки дисконтування.
Якщо re > r, то інвестиції в аналізований об’єкт вигідні. З метою апробації цього методу розглянемо умовний приклад.
Приклад 8.2
Підприємство планує здійснити фінансові вкладення у державні облігації за тими самими умовами, що і в прикладі 8.1. Розрахуємо норму дохідності, за якої внутрішня вартість інвестиції становить нуль. Для цього виконаємо розрахунки вартості інвестицій за використання двох пробних варіантів ставки дисконтування: 20 і 16 % річних або, відповідно, 5 та 4 % квартальних: re1 = 5 %; re2 = 4 %.
Період, n
|
Грошовий
|
Процентний
|
Теперішня
|
Процентний фактор
|
Теперішня
|
1-й |
3000 |
0,952 |
2857 |
0,962 |
2886 |
2-й |
3000 |
0,907 |
2721 |
0,925 |
2775 |
3-й |
3000 |
0,864 |
2592 |
0,889 |
2667 |
4-й |
3000 |
0,823 |
2468 |
0,855 |
2565 |
5-й |
3000 |
0,784 |
2351 |
0,822 |
2466 |
6-й |
3000 |
0,746 |
2239 |
0,790 |
2370 |
7-й |
3000 |
0,711 |
2132 |
0,760 |
2280 |
8-й |
103 000 |
0,677 |
69 715 |
0,731 |
75 293 |
Загальна теперішня вартість майбутніх грошових надходжень від здійснення інвестицій в облігації |
87 075 |
93 302 |
|||
Загальна собівартість інвестиції |
90 500 |
90 500 |
|||
Вартість інвестиції |
–3425 |
+2802 |
Підставивши у формулу 8.4 відповідні значення, отримаємо шукану внутрішню норму дохідності:
Внутрішня ставка дохідності становить 4,45 % квартальних, тобто 17,8 % річних. Це означає, якщо за альтернативними вкладеннями дохідність перевищуватиме 17,8 %, то інвестиції в облігації з наведеними у прикладі умовами є невигідними. Якщо ж ставка дохідності за альтернативни ми вкладеннями є меншою, ніж розрахована внутрішня ефективна ставка, то рішення про інвестування коштів у ці облігації може бути акцептовано.
За наявності кількох альтернативних об’єктів інвестування пере вага віддається тому, внутрішня ставка процента за яким є вищою.
У практиці фінансової діяльності суб’єктів господарювання у країнах з розвинутими ринковими інституціями охарактеризований метод оцінки інвестицій на сьогоднішній день є найуживанішим3.
Ризик зміни процентних ставок і дюрація
Період, на який інвестор планує вкласти кошти у цінні папери, не завжди збігається з періодом обігу цих цінних паперів. У такому разі інвестиційні вкладення реалізуються за ринковим курсом. Цей курс значною мірою залежить від процентних ставок на ринку капіталів. Якщо вони зростають, курс цінних паперів з фіксованою номінальною ставкою процента падає, і навпаки. Отже, у разі зміни процентних ставок на ринку капіталів інвестор, який здійснив фінансові вкладення в цінні папери з фіксованою ставкою дохідності, зазнає ризику курсових втрат.
Найважливішим інструментом оцінки ризику зміни процентних ставок та його нейтралізації є розрахунок показника дюрації. Дюрація характеризує середньозважений період, протягом якого інвестор може амортизувати собівартість інвестиції, тобто отримати початкову суму фінансових вкладень. Завдяки показнику дюрації інвестор може дістати інформацію про середній строк, протягом якого кошти будуть заморожені в тому чи іншому об’єкті інвестицій. Для розрахунку цього показника слід скористатися інформацією щодо курсової вартості інвестицій, прогнозної величини Cash-flow від здійснення інвестиції в розрізі окремих періодів, середніх процентних ставок на ринку, прогнозного періоду володіння інвестицією та періоду обігу цінних паперів. Дюрація розраховується за таким алгоритмом:
, (8.5)
де D — показник дюрації (кількість періодів); t — порядковий номер періоду здійснення платежу (t => n); CFt — чистий грошовий потік від інвестиції в періоді t; r — коефіцієнт, який характеризує ринкову ставку дисконту за аналогічними фінансовими вкладеннями.
Чим ближче показник дюрації до планового періоду вкладання коштів, тим меншим є ризик зміни процентних ставок. Значення цього показника за облігації з нульовим купоном збігається зі строком їх погашення. У такому разі зміна процентних ставок на ринку фактично не впливає на ринковий курс цінних паперів.
Зрозуміло, що чим вищою є ефективна ставка процента за інвестиціями та інтенсивнішими грошові потоки від її здійснення (раніше і частіше здійснюватимуться платежі), тим нижчим буде показник дюрації, і навпаки.
Приклад 8.3
Підприємство планує здійснити фінансові вкладення у державні облігації зі строком погашення 2 роки. Облігації можна придбати за ринковим курсом 93,3 %; номінальна вартість пакета облігацій — 100 тис. грн; фіксована ставка процента (купон) за облігаціями — 12 % річних до номіналу зі щоквартальною виплатою доходів. Середня ставка на ринку дорівнює 16 % (або 4 % за квартал). У таблиці наведено розрахунок показника дюрації за згаданими облігаціями.
Період, n
|
Грошовий
|
Процентний
|
Теперішня
|
Зважена
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
1-й |
3000 |
0,962 |
2886 |
2886 |
2-й |
3000 |
0,925 |
2775 |
5550 |
3-й |
3000 |
0,889 |
2667 |
8001 |
4-й |
3000 |
0,855 |
2565 |
10 260 |
5-й |
3000 |
0,822 |
2466 |
12 330 |
6-й |
3000 |
0,790 |
2370 |
14 220 |
7-й |
3000 |
0,760 |
2280 |
15 960 |
8-й |
103 000 |
0,731 |
75 293 |
602 344 |
Сума |
93 302 |
671 551 |
Дюрація облігацій становить 7,19 кварталів (671 551 : 93 302) або 1,8 року.
Показник дюрації можна розраховувати як щодо окремих цінних паперів, так і стосовно портфеля інвестицій. Дюрація інвестиційного портфеля визначається як сума показників дюрації за окремими скла довими портфеля, скоригована на питому вагу ринкової вартості ок ремих цінних паперів у загальній вартості інвестиційного портфеля.
Стратегія управління ризиками зміни процентних ставок повинна бути побудована таким чином, щоб загальна величина дюрації інвестиційного портфеля збігалася з плановим періодом, на який інвестор планує вкладати кошти. У такому разі ризик зміни процентних ставок нейтралізується.
При використанні показника дюрації як чинника прийняття інвестиційних рішень слід мати на увазі, що він не враховує накладні витрати, пов’язані з інвестиційними вкладеннями.
8.4.2. Оцінка доцільності фінансових
інвестицій у корпоративні права
Довгострокове інвестування коштів суб’єктів господарювання у корпоративні права інших підприємств здійснюється переважно з метою поглинання цих підприємств, придбання контролю над ними, одержання доступу до певного сегмента ринку, створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів тощо). Рідше підприємства вкладають кошти в акції, частки інших підприємств на довгостроковий період з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів. Це зумовлено тим, що залучений підприємством капітал доцільно вкладати саме в розвиток підприємства, тобто в реальні інвестиції.
Виходячи з головного завдання поточного фінансового інвестування — прибуткове вкладання тимчасово вільних коштів і створення ліквідних резервів, короткострокове інвестування коштів у корпоративні права здійснюється переважно в акції, оскільки цей фінансовий інструмент є наймобільнішим. Проблема для фінансиста полягає в тому, щоб вибрати акції емітента, які є найбільш вигідним об’єктом інвестування з погляду ліквідності, прибутковості та накладних витрат.
Вважається, що рішення відносно придбання акцій слід приймати, провівши їх попередній технічний і фундаментальний аналіз.
Фундаментальний аналіз акцій
Рішення щодо вкладання коштів у ті чи інші корпоративні права може прийматися на основі результатів фундаментального аналізу. Згідно з цим прийомом оцінки фінансових інвестицій їх ринковий курс визначається внутрішньою вартістю підприємства (Intrinsic Value) та його корпоративних прав.
Завданням фундаментального аналізу є визначення реальної внутрішньої вартості акцій. Якщо ця вартість перевищує їх ринкову ціну, то курс акцій є заниженим, а отже, в них можна вкладати кошти. Навпаки, якщо внутрішня вартість акцій є нижче за ринкову ціну, то їх курс завищений, а отже, інвестиції в такі корпоративні права робити не варто. У розпорядженні фінансових аналітиків є численні методи оцінки вартості підприємства (див. розд. 9).
Для розрахунку внутрішньої (об’єктивної) вартості корпоративних прав (акцій), навколо якої коливається їх ринковий курс, слід проаналізувати цілий ряд кількісних та якісних чинників, які характеризують фінансово-господарську діяльність емітента. До основних кількісних факторів, які впливають на внутрішню вартість акцій, належать:
Серед якісних чинників, які визначають вартість підприємства в цілому та його корпоративних прав зокрема, виокремлюють:
Так само, як і при оцінці інвестицій з фіксованою ставкою дохідності, в процесі фундаментального аналізу акцій розраховуються статичні і динамічні показники.
Серед численних статичних фінансових показників, які характеризують внутрішню вартість корпоративних прав, в аналізі акцій здебільшого використовують:
Прийняття рішень щодо доцільності інвестування коштів здійснюється на основі порівняння вказаних статичних показників за різними можливими об’єктами інвестування, а також за ряд минулих періодів. Особливо придатними для цього вважаються два останні показники: PER та KCF.
Прогнозування майбутнього курсу акції на основі PER уперше застосував у 1960 р. американський економіст С. Ніколсон5. Проведені в США та Західній Європі емпіричні дослідження показують, що курс акції з нижчим значенням PER має кращу динаміку порівняно з тими, в яких PER є вищим. Особливо чітко ця тенденція проявляється в короткостроковому періоді.
За додатковий критерій при оцінці внутрішньої вартості акцій досить часто використовують показник KCF. Чим меншим є значення цього показника, тим вищою є внутрішня вартість акцій. Вважається, що показник KCF дає об’єктивнішу картину потенціалу прибутковості підприємства, оскільки враховує різні методики визначення чистого прибутку та нарахування амортизації, які передбачені різними вимогами до складання фінансової звітності. Завдяки цьому він дозволяє порівнювати привабливість акцій у міжнародному вимірі. Наприклад, аналіз акцій на основі порівняння показника PER відносно однакових американських та японських підприємств показує суттєвий розрив між значеннями цього показника, що пояснюється застосуванням різних підходів при визначенні чистого прибутку та нарахуванні амортизації. Якщо ж для порівняння використати показник KCF, то розрив між параметрами акцій відповідних підприємств суттєво зменшується6. Фінансистам слід ураховувати той факт, що інформативність показника KCF знижується при міжгалузевому порівнянні. Це зумовлено різним рівнем фондомісткості, а отже, інтенсивністю нарахування амортизації підприємствами різних галузей.
Оцінка акцій на основі аналізу окремих показників не потребує застосування складних фінансово-математичних розрахунків і значних витрат часу. Однак інвестиційні рішення повинні прийматися з урахуванням значення не одного, а комплексу показників. Оцінка доцільності інвестицій в акції на основі поєднання багатьох комбінованих показників здійснюється в процесі статистичного регресійного аналізу (див. розд. 11).
Значна кількість моделей оцінки вартості акцій, які застосовуються в процесі фундаментального аналізу, базуються на концепції теперішньої вартості майбутніх грошових потоків (Net Present Value). Методологія теперішньої вартості була вже застосована нами при оцінці доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою процентною ставкою. Згідно з цією концепцією, яка вперше сформульована ще в 1938 р. американським економістом Д. Вільямсом, курс акції визначається її внутрішньою (потенційною) вартістю, яка, в свою чергу, розраховується приведенням до теперішньої вартості всіх майбутніх доходів інвестора, які можуть генеруватися цією акцією (доходи можуть бути у вигляді дивідендів, приросту курсової вартості акцій та ціни переважних прав на придбання додаткових акцій).
При вкладанні коштів в акції на визначений період їх внутрішня вартість може бути розрахована за таким алгоритмом:
(8.6)
де K0 — теперішня (внутрішня) вартість акції; Rt — чистий грошовий потік, генерований акцією в певному періоді t => n; Kn — ціна, за якою акція може бути реалізована в плановому періоді n; r — коефіцієнт, який характеризує ставку дисконтування; n — період, в якому погашається фінансова інвестиція.
У разі, якщо кошти інвестуються в акції на невизначено тривалий період (t => ), то теперішня вартість грошових коштів, які можуть бути отримані в результаті продажу акції, суттєво не впливає на її внутрішню вартість. У такому разі рекомендується застосовувати такий алгоритм розрахунку внутрішньої вартості акцій:
(8.7)
Якщо кошти вкладаються в акції на невизначений період (t => ) і емітент проводить політику виплати стабільних доходів (дивідендів), тобто R1 = R2 = … = Rn, то розрахунок внутрішньої вартості акцій у рамках фундаментального аналізу здійснюють за такою формулою:
. (8.8)
Проблематика практичного використання наведених формул полягає у точності прогнозування грошових доходів та правильності визначення ставки дисконтування.
Технічний аналіз акцій
Технічний аналіз акцій ґрунтується на вивченні тенденцій розвитку ринкового курсу цінних паперів на основі побудови графіків і таблиць, що характеризують динаміку ціноутворення акцій у попередніх періодах. Завдяки побудові кривих розвитку курсової вартості, аналізу ринкових індексів і рейтингів фінансові аналітики роблять прогнози щодо майбутнього курсу акцій і визначають найсприятливіші проміжки часу для їх купівлі-продажу з погляду можливостей отримання прибутку у вигляді курсових різниць. Базова концепція технічного аналізу звучить таким чином: існує деякий взірець, за яким відбувався розвиток курсу акцій у минулому, тож і майбутня динаміка курсу також буде побудована за згаданим взірцем.
У процесі технічного аналізу фінансисти, як правило, не роблять акцент на внутрішні чинники, які впливають на курс акцій, зокрема показники внутрішньої вартості підприємства, структуру його капіталу, позиції на ринку, виробничу програму тощо7. Основним джерелом аналітичної інформації при цьому є інформація, що генерується ринком цінних паперів. Як уже зазначалося в розд. 3, на ринковий курс акцій, окрім інформації про фінансово-господарську діяльність підприємства, впливає цілий ряд зовнішніх чинників, зокрема політичні, психологічні, спекулятивні, загальноекономічні та ін.
Розрізняють дві основні групи методів і прийомів технічного аналізу. Перша група досліджує базові тенденції на фондовому ринку чи окремому його сегменті (аналіз фондового індексу чи індексу активності в розрізі окремих галузей). Друга група призначена для аналізу тенденцій розвитку ринкового курсу акцій окремого емітента.
Духовним батьком технічного аналізу акцій вважається американський економіст Ч. Доу, який уперше спробував пояснити існуючі на біржі тенденції на основі побудови відповідних діаграм (Charts). Графічне зображення динаміки курсу окремої акції, фондового індексу окремої галузі чи ринку в цілому вважається найважливішим інструментом технічного аналізу.
У теорії і практиці можна зустріти численні види діаграм, які рекомендується застосовувати в процесі аналізу: лінійчаті, фігурні, стовпцеві тощо. Інформативність відповідних діаграм підвищується, якщо разом з динамікою курсової вартості наводяться показники обороту по ринку в цілому чи в розрізі окремих цінних паперів. Паралельне зростання ринкового курсу і обороту свідчить про позитивні тенденції. Якщо ж курс зростає, а оборот — навпаки, то це може свідчити про певний рівень невизначеності, яка існує на ринку, і про те, що незабаром курс змінить тенденцію. У разі, якщо курс знижується, а обсяги зростають, то це може сигналізувати про майбутню зміну тенденції: з падіння на підвищення курсу.
Першим кроком у ході технічного аналізу акцій є оцінка ситуації на фондовому ринку в цілому. Інвестор повинен з’ясувати, на якій стадії перебуває ринок: зростання, падіння чи у стані нейтральної фази. На основі своєї теорії Ч. Доу запропонував практичний спосіб оцінки ситуації на фондовому ринку — розрахунок індексу ділової активності. Найвідомішими на сьогоднішній день є такі фондові індекси: Dow Jones Industrial Index; S&P 500; Nasdaq (усі США); Deutsche Aktienindex = DAX (Німеччина); Dow-Jones — EURO-STOXX (Європа); Nikkei (Японія); СAC 40 (Франція); SMI = Schwei zer Börsenindizes (Швейцарія); FT-SE 100 (Великобританія).
Висновки щодо ситуації на ринку робляться на основі оцінки тренду (тенденції до падіння чи зростання) та циклічних коливань курсової вартості. Для цього використовують різні статистичні методи, найпоширенішим серед яких є побудова динамічного ряду ковзних середніх. Сигналом до вкладання коштів у фондові інструменти є початок фази зростання фондового індексу. Для одержання прибутку у вигляді курсових різниць слід завчасно продати акції. Саме тому важливим елементом технічного аналізу є правильне визначення строків падіння ділової активності.
Для оцінки розвитку курсової вартості окремої акції застосовують графічний трендовий аналіз, побудову лінії підтримки і опору та метод ковзної середньої8.
Трендовий аналіз окремої акції побудований на гіпотезі, що графічно визначений тренд зберігається протягом певного часу. Отже, упродовж цього часу курс акцій має тенденцію до руху у певному напрямку. Лінія тренду будується шляхом поєднання двох або більше мінімумів за зростаючого тренду, відповідно двох чи більше максимумів за спадаючого. У разі, якщо поточний курс акцій «прориває» лінію тренду, то це є свідченням можливої зміни тенденцій на ринку, що, в свою чергу, сигналізує про:
а) доцільність інвестування коштів у акції — якщо курс акції перетинає спадаючу лінію тренду в бік збільшення і це супроводжується зростанням обсягів торгів;
б) доцільність продажу акцій — якщо поточний курс перетинає зростаючу лінію тренду в бік зменшення, що супроводжується зростанням обороту.
На практиці можливою є ситуація, коли тривалий час курс акцій, незважаючи на суттєві коливання, не перевищує певної верхньої (так званої лінії опору) та нижньої межі (лінії підтримки). Цей феномен пояснюється психологічними мотивами учасників ринку. Курс може вийти за межі зазначених ліній у разі здійснення певних операцій біржовими спекулянтами, появи сприятливих (чи несприятливих) новин, що стосуються об’єкта інвестування.
Окрім охарактеризованих прийомів технічного аналізу, в теорії і практиці можна зустріти й інші підходи. Разом з тим фінансист повинен розуміти, що жоден метод не дає змоги із стопроцентною точністю спрогнозувати майбутній курс акцій.
З метою вироблення оптимальної стратегії в галузі фінансових вкладень в акції на практиці слід поєднувати результати фундаментального та технічного аналізу. Застосувавши прийоми фундаментального аналізу, можна вибрати найпривабливіший об’єкт інвестування, а кваліфіковано провівши технічний аналіз, розробити рекомендації щодо проміжків часу, протягом яких кошти слід вкладати, і коли необхідно здійснювати дезінвестиції.
8.5. ВІДОБРАЖЕННЯ ВАРТОСТІ
ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ У ЗВІТНОСТІ
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції та її розкриття у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції».
Фінансові інвестиції є таким самим активом, як і запаси або основні засоби. Тож вони відображаються в балансі за одночасної відповідності таким умовам:
Придбані (отримані в будь-який інший спосіб) фінансові інвестиції, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі.
Оцінка та облік фінансових інвестицій здійснюється в розрізі їх окремих об’єктів, а не в рамках портфеля інвестицій. Стандартами бухгалтерського обліку передбачено три основні методи оцінки інвестицій для відображення їх у фінансовій звітності:
1) оцінка фінансових інвестицій за справедливою вартістю;
2) метод ефективної ставки процента при оцінці фінансових інвестицій;
3) метод участі в капіталі.
Фінансові інвестиції оцінюються і відображаються в бухгалтерському обліку за собівартістю, яка, в свою чергу, складається з ціни придбання інвестицій, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов’язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з придбанням фінансової інвестиції. У разі, якщо придбання фінансових інвестицій здійснюється шляхом обміну на цінні папери власної емісії (чи інші активи підприємства), то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів (чи відповідних активів).
Справедлива вартість — це сума, за якою може бути здійснено обмін активу або оплата зобов’язання у результаті операції між поінформованими, заінтересованими і незалежними сторонами. Інакше кажучи, справедлива вартість — це реальна ринкова вартість активу.
Оцінка фінансових інвестицій за справедливою вартістю. Фінансові інвестиції (окрім тих, які утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі) відображаються на дату балансу за справедливою вартістю. Цей метод обліку фінансових інвестицій є найпростішим і застосовується передусім до поточних фінансових інвестицій та інших вкладень, справедливу вартість яких можна достовірно визначити на основі аналізу операцій з купівлі-продажу відповідних інвестицій на ринку. Справедливою вартістю цінних паперів є їх поточна ринкова вартість на фондовому ринку, а за її відсутності — експертна оцінка. Підтвердженням справедливої вартості цінних паперів може бути виписка про їх ціну за результатами торгів на біржі. Для визначення справедливої вартості може бути також використана інформація щодо котирування активів, які є предметом інвестування.
У разі, якщо справедлива вартість фінансових інвестиції на дату складання звітності перевищує їх балансову вартість, то сума збільшення відображається у складі інших фінансових доходів із відповідною переоцінкою балансової вартості інвестицій. Якщо ж справедлива вартість є меншою за балансову, то відбувається уцінка фінансових інвестицій з відображенням відповідних втрат за статтею «інші витрати» звіту про фінансові результати.
Однак не за всіма видами фінансових інвестицій можна достовірно визначити їх справедливу (ринкову) ціну. У такому разі інвестиція відображається на дату балансу за її собівартістю з урахуванням зменшення корисності інвестиції, що, в свою чергу, відбувається в результаті нарахування амортизації собівартості інвестиції.
Метод ефективної ставки процента. Як уже зазначалося, розрахунок ефективної ставки процента використовується не лише при оцінці доцільності інвестицій, а й при визначенні вартості, за якою вони відображаються у фінансовій звітності. В останньому випадку розрахунок ефективної ставки процента має свої особливості. Він здійснюється інвесторами з метою визначення амортизованої собівартості фінансових інвестицій, яка відображається у звітності. Різниця між собівартістю та вартістю погашення інвестиції (дисконт або премія при придбанні) з урахуванням нарахованих процентів поступово амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки процента.
Метод ефективної ставки процента — метод нарахування амортизації дисконту або премії, за яким сума амортизації визначається як різниця між доходом за фіксованою ставкою процента і добутком ефективної ставки та амортизованої вартості на початок періоду, за який нараховується процент.
Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням процента (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат відповідно з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій.
Амортизована собівартість фінансової інвестиції — це собівартість фінансової інвестиції з урахуванням часткового її списання внаслідок зменшення корисності, яка збільшена (зменшена) на суму накопиченої амортизації дисконту (премії).
Вітчизняним П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» рекомендується спосіб розрахунку ефективної ставки процента, за якого очікувані середньорічні доходи від фінансових інвестицій слід ділити не на розмір коштів, вкладених в інвестиції (як це описувалося вище), а на середню величину собівартості інвестиції (або зобов’язання) та вартості її погашення. Згідно з П(С)БО 12 алгоритм розрахунку ефективної ставки процента за інвестиціями з дисконтом має такий вигляд:
. (8.9)
Якщо кошти вкладаються з премією, то ефективну ставку процента рекомендується розраховувати за такою формулою
. (8.10)
Зрозуміло, що використання середньої величини собівартості інвестиції та вартості її погашення у наведених формулах не дає об’єктивної картини про реальну ставку дохідності інвестиційних вкладень. Завдяки цьому прийому ефективна ставка процента за інвестиціями з дисконтом дещо занижується, а за інвестиціями з премією — завищується. Результатом застосування такого механізму нарахування амортизованої собівартості інвестицій нарахована сума амортизації інвестицій є відповідно заниженою чи завищеною (див. приклади 8.4 та 8.5).
Приклад 8.4
Підприємство здійснило фінансові вкладення в довгострокові облігації іншого емітента. Облігації придбані з дисконтом в 20 000 грн; номінальна вартість — 100 000 грн; курс емісії (вартість придбання) — 80 000 грн. Фіксована ставка процента за облігаціями встановлена на рівні 10 % річних (10 000 грн). Погашення облігації відбудеться через 5 років. Виплата процента здійснюється щорічно в кінці року. Розрахуємо вартість інвестиції, за якою вона відображатиметься у фінансовій звітності підприємства.
Ефективна ставка процента, розрахована за алгоритмом 8.9, становить 15,5 %. Сума процента за ефективною ставкою визначається як добуток амортизованої собівартості інвестиції (гр. 5) на попередню дату та ефективної ставки процента.
Період |
Номінальна
|
Сума процента
|
Сума
|
Амортизована
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
На момент
|
— |
— |
— |
80 000 |
За 1-й рік |
10 000 |
12 400 |
2400 |
82 400 |
За 2-й рік |
10 000 |
12 772 |
2772 |
85 172 |
За 3-й рік |
10 000 |
13 202 |
3202 |
88 374 |
За 4-й рік |
10 000 |
13 698 |
3698 |
92 072 |
За 5-й рік |
10 000 |
14 271 |
4271 |
96 343 |
Як бачимо, амортизована собівартість інвестиції не досягла її номінального значення, отже, сума амортизації є дещо заниженою.
Приклад 8.5
Підприємство здійснило фінансові вкладення в довгострокові облігації іншого емітента. Облігації придбані з премією в 20 000 грн; номінальна вартість — 100 000 грн; курс емісії (вартість придбання) — 120 000 грн. Фіксована ставка процента за облігаціями встановлена на рівні 10 % річних (10 000 грн). Погашення облігації відбудеться через 5 років. Виплата процента здійснюється щорічно в кінці року. Розрахуємо вартість інвестиції, за якою вона відображатиметься у фінансовій звітності підприємства.
Ефективна ставка процента, розрахована за алгоритмом 8.10, становить 5,5 %. У таблиці наведені розрахунки амортизованої собівартості інвестиції з премією.
Період |
Номінальна
|
Сума
|
Сума
|
Амортизована
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
На момент
|
— |
— |
— |
120 000 |
За 1-й рік |
10 000 |
6600 |
3400 |
116 600 |
За 2-й рік |
10 000 |
6413 |
3587 |
113 013 |
За 3-й рік |
10 000 |
6216 |
3784 |
109 229 |
За 4-й рік |
10 000 |
6008 |
3992 |
105 237 |
За 5-й рік |
10 000 |
5788 |
4212 |
101 025 |
Охарактеризований метод застосовується здебільшого для обліку фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення. Як правило, це довгострокові фінансові вкладення, наприклад в облігації чи привілейовані акції інших підприємств.
Оцінка фінансових інвестицій за методом участі в капіталі. За цим методом оцінюються фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства, а також у спільну діяльність зі створенням юридичної особи. Облік фінансових інвестицій слід вести за методом участі в капіталі, якщо інвестор володіє часткою статутного капіталу підприємства — об’єкта інвестування, яка перевищує 25 %, та/або має суттєвий вплив при прийнятті рішень стосовно ключових питань господарської діяльності об’єкта інвестування.
Метод участі в капіталі — це метод обліку фінансових інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно підвищується або знижується на суму збільшення чи зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування.
Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі, на дату балансу відображаються за вартістю, що визначається з урахуванням зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування (крім тих, що є результатом операцій між інвестором і об’єктом інвестування). Інакше кажучи, якщо підприємство, в яке здійснено фінансові вкладення, засвідчує у своєму балансі збільшення окремих позицій власного капіталу (резервний капітал, нерозподілений прибуток, статутний чи додатковий капітал), що приводить до збільшення загальної суми власного капіталу, то в інвестора балансова вартість відповідних інвестицій збільшується пропорційно до частки участі в капіталі об’єкта інвестицій.
Балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на суму, що є часткою інвестора в чистому прибутку (збитку) об’єкта інвестування за звітний період, із включенням цієї суми до складу доходу (втрат) від участі в капіталі. У разі нарахування дивідендів інвесторам, балансова вартість фінансових інвестицій зменшується на суму встановлених дивідендів від об’єкта інвестування.
Приклад 8.6
Підприємство «А» є власником частки в 30 % асоційованого підприємства «Б». За звітний період чистий прибуток підприємства «Б» становив 150 тис. грн, з нього 100 тис. грн спрямовано на виплату дивідендів, решта — на поповнення резервного капіталу, що відповідно збільшило власний капітал «Б». У фінансовій звітності інвестора результати діяльності асоційованого підприємства відобразяться таким чином:
Балансова вартість фінансових інвестицій збільшується (зменшується) на частку інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування за звітний період. При цьому дана сума включається (виключається) до іншого додаткового капіталу інвестора або до додаткового вкладеного капіталу, якщо зміна величини власного капіталу об’єкта інвестування виникла внаслідок розміщення (викупу) акцій (часток), що призвело до виникнення (зменшення) емісійного доходу об’єкта інвестування. Якщо сума зменшення частки капіталу інвестора в сумі зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування (в результаті згаданих операцій) перевищує додатковий капітал інвестора, то на таку різницю зменшується нерозподілений прибуток і відповідно збільшується непокритий збиток інвестора.
Зменшення балансової вартості фінансових інвестицій відображається в бухгалтерському обліку тільки на суму, що не призводить до від’ємного значення вартості фінансових інвестицій. Фінансові інвестиції, які внаслідок зменшення їх балансової вартості досягають нульової вартості, відображаються в бухгалтерському обліку у складі фінансових інвестицій за нульовою вартістю.
Приклад 8.7
Підприємство АТ «Х» володіє пакетом акцій у 60 % дочірнього АТ «Y». За результатами звітного року чистий прибуток АТ «Y» становив 550 тис. грн, з них на виплату дивідендів спрямовано 350 тис. грн, на поповнення резервного капіталу — 150 тис. грн, залишок прибутку залишився нерозподіленим. Протягом цього ж року АТ «Y» здійснило додаткову емісію акцій на суму 200 тис. грн за курсом емісії 110 %. Материнська компанія повністю скористалася своїм переважним правом на участь у збільшенні статутного капіталу АТ «Y». У таблиці показано зміни у власному капіталі дочірнього підприємства, які відбулися протягом звітного року, тис. грн.
Статті власного капіталу |
На початок
|
На кінець
|
Зміни
|
Статутний капітал |
1 000 |
1200 |
+200 |
Додатковий вкладений капітал |
50 |
70 |
+20 |
Інший додатковий капітал |
10 |
10 |
— |
Резервний капітал |
30 |
180 |
+150 |
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) |
5 |
55 |
+50 |
Усього власного капіталу |
1095 |
1515 |
+420 |
Вартість зазначеної фінансової інвестиції, яка відображається в балансі АТ «Х», на початок року становить 657 тис. грн. З урахуванням змін у складі власного капіталу дочірнього підприємства та суми нарахованих дивідендів балансова вартість такої інвестиції зросте на 252 тис. грн (60 % від 420 тис. грн) і на кінець року становитиме 909 тис. грн. Приріст фінансових інвестицій є наслідком додаткових фінансових вкладень за собівартістю придбання 132 тис. грн та збільшення власного капіталу за рахунок чистого прибутку на 120 тис. грн. Величина дивідендів АТ «Х» — 210 тис. грн (60 % від 350 тис. грн); доходи материнської компанії від участі в капіталі — 330 тис. грн (120 тис. грн + 210 тис. грн).
Фінансові інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі на дату балансу, відображаються за вартістю, що визначається з урахуванням усіх змін у власному капіталі об’єкта інвестування, крім тих, що є результатом операцій між інвестором та об’єктом інвестування.
ТЕСТИ І ЗАДАЧІ
Тести
Тест 1. До основних цілей здійснення довгострокових фінансових інвестицій підприємств належать…
Тест 2. До цілей поточного фінансового інвестування підприємств належать…
Тест 3. У разі оцінки доцільності фінансових інвестицій за методом дисконтування Сash-flow використовуються такі показники:
Тест 4. Ефективна ставка процента за фінансовими інвестиціями характеризує…
Тест 5. До статичних фінансових показників, які можуть розраховуватися у процесі фундаментального аналізу акцій, можна віднести такі:
Тест 6. За методом участі в капіталі доцільно оцінювати такі види фінансових інвестицій:
Тест 7. Метод ефективної ставки процента доцільно застосовувати при оцінці таких інвестицій:
Тест 8. Метод оцінки фінансових інвестицій за справедливою вартістю застосовується до таких видів інвестицій:
Тест 9. Фінансові інвестиції при їх придбанні оцінюються за…
Тест 10. Показник дюрації може використовуватися для оцінки…
Задачі
Задача 1. Підприємство планує здійснити фінансові вкладення в облігації зі строком погашення 4 роки. Облігації можна придбати з дисконтом у 20 %, фіксована ставка процента за облігаціями — 16 % річних до номіналу (нарахування процентів здійснюється за кожне півріччя). Обсяг фінансових інвестицій — 90 000 тис. грн; комісійна винагорода фінансового посередника за придбання та зберігання облігацій — 1 % їх номінальної вартості (сплачується одночасно з придбанням облігацій). Ринкова процентна ставка за аналогічними вкладеннями дорівнює 20 %. Провести оцінку доцільності інвестиційних вкладень у ці облігації, застосувавши при цьому всі можливі динамічні методи оцінки.
Задача 2. Підприємство А в січні звітного року придбало частку в 30 % у статутному капіталі підприємства Б за розрахунковим балансовим курсом корпоративних прав. Статутний капітал підприємства Б на момент придбання частки становив 1 млн грн, додатковий капітал — 200 тис. грн, резервний капітал — 250 тис. грн, нерозподілений прибуток — 150 тис. грн. За звітний рік власний капітал інвестованого підприємства зріс у цілому на 10 %, а статутний капітал не змінився. Використовуючи метод участі в капіталі, обчислити вартість фінансової інвестиції на початок року, наступного за звітним.
Задача 3. Підприємство придбало на фондовій біржі 1000 акцій за ринковим курсом 140 %; номінальна вартість однієї акції становить 10 грн. Витрати, пов’язані з оформленням операції (оплата реєстратору, брокеру тощо), дорівнювали 100 грн (без ПДВ). Розрахувати вартість фінансової інвестиції, яка буде відображена в балансі.
1 У цьому розділі досліджується коло питань, пов’язаних із здійсненням фінансових інвестицій підприємствами, основною метою діяльності яких не є одержання доходів від фінансових інвестицій, зокрема операцій з цінними паперами. Дослідження безпосередньо не стосується фінансових посередників, банківських установ, інвестиційних фондів тощо.
2 Див.: Perridon L. Finanzwirtschaft der Unternehmen. — S. 181—182; Süchting J. Finanzmanagement: Theorie und Politik der Unternehmensfinanzierung. — S. 152.
3 Olfert O. Finanzierung. Kompendium der praktischen Betriebswirtschaft. — S. 95.
4 Алгоритм розрахунку цих показників наведено в розд. 3 та 5.
5 Nicholson S. F. Price-Earning-Ratios // Financial Analyst Journal 16 (1960) 4.
6 Perridon L. Finanzwirtschaft der Unternehmen. — S. 224.
7 Perridon L. Finanzwirtschaft der Unternehmen. — S. 211—212.
8 Для детальнішого ознайомлення з методологією визначення тренду та періоду циклічних коливань на фондовому ринку див. спеціалізовану літературу, присвячену дослідженню фінансового ринку та фінансового посередництва.
PAGE 355