Аналіз функціонування олігополій в Україні

Работа добавлена на сайт samzan.net:

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………...…3

Розділ 1. Олігополія: характерні ознаки та види стратегій......…………...4

Розділ 2. Моделі поведінки фірм в умовах олігополії..............................12

2.1. Модель ламаної кривої попиту……………...….......................12

2.2. Картель..........................................................................................13

2.3. Модель домінуючої фірми..........................................................15

2.4. Моделі дуополії...........................................................................16

2.5. Моделі послідовної гри...............................................................20

Розділ 3. Аналіз функціонування олігополій в Україні...............................28

3.1 Аналіз олігопольних ринків в Україні........................................28

3.2. Аналіз поведінки фірм на українському

ринку телекомунікацій...............................................................34

Висновки…………………………………………………………………..…40

Список використаних джерел…..……………………………………….….42

ВСТУП

В умовах економічної кризи в Україні проблеми конкурентоспроможності та виживання торкнулося й великих підприємств, які функціонують на олігополістичному ринку. Сьогодні великі підприємства шукають такі моделі функціонування та методи конкурентної боротьби, які б дозволили вижити у ці скрутні часи занепаду вітчизняної економіки. Головна особливість цієї ринкової структури полягає в тому, що олігополістична фірма під час ухвалення рішень щодо рівня ціни та обсягу випуску продукції намагається врахувати можливі дії у відповідь з боку її конкурентів. Все це свідчить про те, що тема курсової роботи «Розвиток олігополістичного ринку в Україні на прикладі ринку телекомунікацій» є дуже актуальною для економічного сьогодення України.

Термін «олігополія» був введений Томасом Мором. Вільний характер припущень всіх моделей, які базуються на передбачуваних варіаціях, тобто на припущеннях суперників-олігополістів щодо поведінки, завжди був предметом критики класичних моделей дуополії. Їх прибічниками були Курно, Бертран, Штакельберг, Еджуорт. Серед сучасних українських вчених, які досліджували конкурентне середовище на олігополістичному ринку можна виділити Гребеннікова В.О., Мандрикіну А.В., Філіпову О.І., Хиленка В.В.

Метою цієї курсової роботи є дослідження олігополістичного ринку в Україні на прикладі ринку телекомунікацій.

Для досягнення цієї мети треба виконати такі завдання:

визначити характерні ознаки олігополії та основні види поведінки фірм на олігополістичному ринку;
розкрити теоретичні аспекти формування моделей поведінки фірм в умовах олігополії;
дослідити розвиток олігополій в Україні в цілому та дослідити поведінку олігополістів, що функціонують на ринку телекомунікацій.

В основу роботи покладено функціонально-типологічний метод, який спирається на системне використання теоретичних надбань світової та вітчизняної економічної думки.

РОЗДІЛ 1

Олігополія: характерні ознаки та види стратегій

Олігополія — це тип побудови ринку, для якого характерна наявність невеликої кількості великих постачальників та багатьох дрібних споживачів [15, с.385].

Чітка кількість учасників у теорії олігополії не визначається. Критерієм належності певної галузі до ринку олігополії є наявність усвідомленої взаємозалежності між фірмами, тобто чи враховують фірми дії конкурентів, ухвалюючи рішення щодо своїх дій.

Продукція на олігопольному ринку може бути як однорідною, так і диференційованою. Вхід на ринок є обмеженим, що зумовлено наявністю високих вхідних бар'єрів. Бар'єри можуть бути природними, серед яких ефект від масштабу виробництва, витрати на рекламу, існування патентів та ліцензій, а також виникати внаслідок стратегічних дій існуючих конкурентів, які можуть загрожувати збільшенням виробництва товарів за рахунок впровадження додаткових потужностей у випадку входження нової фірми на ринок, що може привести до падіння цін.

Для підприємства, що працює на олігополістичному ринку, необхідно передбачити реакцію на прийняті рішення щодо обсягу випуску та ціни продукції не тільки з боку споживачів, але й з боку конкурентів. Стратегічні рішення повинні мати комплексний характер. Приймаючи рішення, підприємство має врахувати відповідну реакцію конкурентів, так само, як інші конкуренти будуть передбачати реакцію цього підприємства на їхні рішення. Ухвалення рішень, відповідні реакції, конкуренція — динамічні процеси. Кожному підприємству слід ставити себе на місце конкурентів і розмірковувати, як би вони вчинили на їхньому місці.

Таким чином, особливістю поведінки фірми-постачальника на ринку олігополістичної конкуренції є те, що, приймаючи рішення, вона завжди бере до уваги можливу реакцію конкурентів на її дії.

Теорія олігополії не нова, її розроблення розпочалося ще у XIX ст. Засновником теорії олігополії вважається А. Курно. Він вперше поставив проблему олігополістичного взаємозв'язку — необхідності кожній фірмі брати до уваги поведінку конкурентів при визначенні своєї ринкової стратегії. Єдиної теорії олігополії немає. Економісти пропонують різні формальні теорії, які сприяють процесу прийняття рішень підприємством на ринку олігополії.

Справжня олігополія — це майже гра, в якій кожен гравець повинен передбачити дії конкурентів у відповідь на рішення стосовно ціни або обсягу виробництва. Дослідження олігополії на основі теорії гри бере початок з 1944 р., коли вийшли праці Дж. фон Неймана та О. Моргенштерна "Теорія гри та економічна поведінка" [15, с.386]. Вони вирішили з'ясувати, яке припущення про поведінку конкурентів є оптимальним для ринку, тоді як інші економісти за відправну точку брали реакцію діючої фірми на зміни, які робляться іншою. Ситуація, у якій досягається рівновага, отримала назву рівноваги Неша, на честь американського математика, теоретика гри Дж. Неша. Таким чином, теорія ігор — це теорія, що досліджує поведінку в можливих ситуаціях, які пов'язані з прийняттям рішень та розробкою стратегії конкурентної поведінки, на основі математичних методів.

Предметом цієї теорії є ігрові ситуації з раніше встановленими правилами. Стратегічна (або нормальна) форма гри описує економічні умови за трьома напрямами: 1) перелік агентів, які виробляють рішення; 2) перелік можливих рішень, які може виробити кожний з агентів; 3) опис схеми оцінки кожним з агентів різних можливих результатів. Протягом гри можливі різні сумісні дії — коаліції гравців, конфлікт тощо. Агенти, котрі виробляють рішення, називаються гравцями. Найбільш простий різновид — гра з двома гравцями.

Правила вироблення гравцями рішень називаються стратегією. Стратегія гравців визначається цільовою (платіжною) функцією, яка показує виграш або програш учасника. Стратегія визначає, яким чином має поводитися гравець у модельованих умовах.

Набір стратегій гравця охоплює всі можливі стратегії, які він може обрати.

Функція виграшу кожного гравця визначає, як він оцінки: різні стратегії. З урахуванням стратегій, обраних усіма гравцями, функція виграшу кожного гравця дає йому можливість визначити стан свого добробуту (корисності) порівняно з гравцями, які розігрують відповідні стратегії.

Результати гри ілюструються за допомогою матриці виплат, яка показує наслідки дій для кожного учасника гри при певних рішеннях його та інших учасників, тобто за певної стратегії. Стратегія в цьому випадку — це варіанти дій, що дозволяються правилами гри. Якщо у грі беруть участь не менше трьох гравців, можливим є утворення коаліції, що ускладнює аналіз. Якщо у грі є оптимальне рішення для учасника гри, незалежно від того, яку стратегію обере інший, то кажуть про його домінантні стратегії.

Якщо домінуюча стратегія існує для всіх гравців, то тоді у грі наявні рівноважний результат, або рівновага Неша — це рівноважний розв'язок гри, за якого стратегія кожного гравця, з урахуванням стратегій, обраних іншими, забезпечує йому максимально можливий виграш, причому ця умова виконується одночасно для всіх гравців. Ринок перебуває у стані рівноваги Неша, якщо жодне підприємство не бажає змінювати свою поведінку в однобічному порядку. В іграх може бути не одна, а дві рівноваги Неша, причому найкраща для всіх учасників ситуація може складатися, коли учасники грають у кооперативну гру.

З погляду платіжної суми ігри поділяються на:

• ігри з нульовою сумою (антагоністичні), у яких виграш одних дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу всіх гравців дорівнює нулю, наприклад, модель Курно;

• ігри з ненульовою сумою, наприклад, модель "дилема ув'язненого" [15, с.387].

За характером попередньої домовленості між гравцями можуть бути:

• кооперативні ігри, коли утворюються коаліції гравців і фірми домовляються між собою про певні правила поведінки, зв'язуючи себе певними домовленостями (наприклад, модель "картель");

• некооперативні ігри, коли кожен грає за себе проти всіх, серед яких розрізняють моделі:

— взаємної гри, коли учасники олігополії за приблизно рівної економічної сили виходять з припущень щодо можливих рішень конкурентів у відповідь на їхні дії (наприклад, моделі Курно, Бертрана);

— послідовної гри, коли одна з фірм відіграє роль лідера і, спираючись на свою економічну могутність, примушує інших учасників ринку "грати за її правилами" (наприклад, модель Штакельберга, модель цінового лідера) [15, с.388].

Найкраща відповідь для визначення рівноваги у теоріях ігор передбачає знання одним гравцем можливої поведінки суперника, а для цього потрібно знати його функцію виграшу. Однак є тип ігор, де найкращу відповідь можна знайти і без цього, якщо серед досяжних певному гравцеві стратегій є така, яка може бути найкращою у будь-якій ситуації. Прикладом такої гри є "дилема ув'язнених".

Зміст цієї гри полягає у тому, двоє людей затримані за підозрою у скоєнні злочину. Проте слідство не має достатніх доказів, щоб передати справу до суду і тому провокує їх на добровільне зізнання. Кожному пропонується певна угода. Якщо один зізнається, а інший — ні, то перший отримає рік ув'язнення, а другий — 10. Якщо не зізнається ніхто, справу неможливо буде закінчити і кожний отримає по два роки ув'язнення. Якщо зізнаються обидва, то отримають по п'ять років. Складемо матрицю виграшів. С — "зізнатися", N — "не зізнатися" (табл. 1.1).

Якби ув'язнені мали можливість домовитися про незізнавання і кожний з них був абсолютно впевненим у дотриманні угоди, вони отримали б по два роки. Проте такої можливості немає і кожний з них думає, що спокуса зізнатися призведе до того, що напарник все ж таки зізнається. Тому найбільш ймовірним є те, що ці затримані отримають по 5 років ув'язнення.

Таблиця 1.1.

Матриця виграшів гри "дилема ув'язнених"

Ув'язнений 1	Ув'язнений 2
	С	N
С	-5/-5	-1 /-10
N	-10 /-1	-2/-2

Гра "дилема ув'язнених" свідчить, що у деяких іграх є стратегії, які є найкращими за будь-яких умов. Ігри такого типу використовують у мікроекономіці.

Припустимо, що у маленькому місті є лише два магазини, що продають апельсини. Закупівельна ціна апельсинів для обох магазинів — 4 грн за кілограм. Нехай магазин А призначить ціну 10 грн за 1 кг, тоді магазин В буде зацікавлений у зменшенні ціни і встановить ціну 5 грн. При цьому прибуток магазину А від продажу апельсинів буде 25 грн, магазину В — 125, оскільки майже всі мешканці міста будуть купувати в магазині В. Це приведе до того, що магазин А також зменшить свою ціну, і врешті-решт встановиться найнижча з можливих ціна 5 грн, за якою магазини будуть мати однакові прибутки від продажу апельсинів. Цю ситуацію можна відобразити за допомогою матриці прибутків залежно від зміни ціни (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Матриця прибутків дуополістів

В	А
	10	5
10	100/100	25/125
5	125/25	50/50

Отже, якщо фірми не домовляються про ціну, то вони приходять до рівноважної ціни 5 грн (рівновага Неша). Але якщо магазини домовляться про ціну, то зможуть встановити ціну 10 грн і отримати максимальний за даних умов прибуток (змова).

Моделі олігополії розрізняються також за структурою екзогенних та ендогенних змінних. Якщо олігополісти приймають рішення про обсяг випуску продукції, то модель має назву кількісної олігополії. Якщо олігополісти приймають рішення про ціну на продукцію, то модель називається ціновою олігополією [15, с.389].

Моделі олігополії ґрунтуються на припущенні про раціональну поведінку суб'єктів ринку і тому аналізують взаємодію фірм, що максимізують прибуток. Умови максимізації прибутку для кількісної та цінової олігополії є різними.

Припустимо, що на ринку олігополії конкурують п фірм, обсяги випуску яких q1, q2, …, qn. Попит галузі заданий функцією

P = P (Q),

де

(1.1)

Прибуток кожного олігополіста у цій моделі буде залежали від структури пропозиції всіх учасників ринку:

πі = πі (q1, q2, …, qn). (1.2)

Визначимо умови максимізації прибутку:

(1.3)

Таким чином, для максимізації прибутку кожний і-й олігополіст повинен врахувати значення коефіцієнта який показує як зміниться обсяг виробництва кожного з конкурентів при зміні обсягу виробництва і-го олігополіста на одиницю, що отримав назву передбачувані варіації [15, с.390].

У момент прийняття рішень олігополіст, як правило, не знає про реакцію суперників на його вибір обсягу виробництва, він повинен спрогнозувати, які рішення приймуть інші, тобто використати очікувані значення коефіцієнта .

Припустимо, що олігополіст володіє інформацією про значення передбачуваних варіацій. Тоді, вирішуючи задачу максимізації прибутку, він може виявити функціональну залежність власного обсягу виробництва від обсягу виробництва конкурентів. Така функціональна залежність визначає криві реагування кожного олігополіста:

qі = f (q1,…, qi-1, qi+1, …, qn). (1.4)

Отже, крива реагування показує залежність випуску продукції певної фірми від обсягу випуску фірми-конкурента.

Один і той самий рівень прибутку може досягатися за різних комбінацій обсягів випуску олігополістів. Множина різних комбінацій обсягів випуску, що відповідають одному й тому самому рівню прибутку, утворюють ізопрофіту (лінію рівного прибутку). Крива реагування — це найкраща відповідь на дії конкурентів, це множина точок, що відповідають найбільш високому рівню прибутку, які олігополіст може отримати при конкретній комбінації рівнів випуску конкурентів.

У моделі цінової олігополії прибуток олігополіста буде залежати не тільки від власної ціни, але й від структури цін, запропонованих конкурентами:

πі = πі (Р1, Р2, …, Рn). (1.5)

Визначимо умови максимізації прибутку і-го олігополіста:

(1.6)

Для прийняття рішення олігополіст повинен володіти інформацією про значення коефіцієнта , тобто про передбачувані варіації, у випадку цінової олігополії, що показують, як зміниться ціна кожного з конкурентів при зміні ціни і-го олігополіста на одну одиницю.

Криві реагування та ізопрофіти в цій моделі розглядаються у просторі цін, а не випусків. Крива реагування і-го олігополіста відображає функціональну залежність рівня ціни, яку він встановлює на власну продукцію, від рівня цін конкурентів: Рі = ψ (Р1,…, Рi-1, Рi+1, …, Рn). Ізопрофіта має вигляд множини комбінацій цін всіх олігополістів, що відповідають одному й тому самому рівню прибутку одного з них. Крива реагування — це найкраща відповідь на дії конкурентів, це множина точок, що відповідають найбільш високому рівню прибутку, які олігополіст може отримати при конкретній комбінації рівнів цін конкурентів [15, с.391].

РОЗДІЛ 2

Моделі поведінки фірм в умовах олігополії

2.1. Модель ламаної кривої попиту

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять із різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії із суперниками в умовах прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді.

Дві класичні моделі для випадку двох продавців, коли конкуренція ведеться за цінами (модель Бертрана) та за обсягами випуску (модель Курно), будуть розглянуті нижче. Поки що зупинимось на трьох моделях, які враховують різні аспекти стратегічної поведінки учасників олігопольного ринку.

Рис. 2.1. Ламана крива попиту фірми-олігополіста [14, с.112]

Нехай фірма в умовах олігополії перебуває у стані рівноваги Е(РЕ,QЕ) (рис. 2.1). Основне припущення моделі полягає у різній реакції конкурентів на підвищення та зниження ціни окремою фірмою. При зниженні ціни конкуренти також будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх покупців, тому попит D1 на продукцію фірми у цьому випадку низькоеластичний. При спробі підвищити ціну на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому фірма стрімко втрачатиме своїх покупців — попит D2 у цьому випадку високоеластичний (рис.2.1.а). Об'єднана крива попиту має вигляд ламаної лінії, яка складається з двох відрізків ВЕ та ЕF (рис.2.1.б). Об'єднана лінія граничної виручки МR також складається із двох відрізків ВА та КС, що утворюються з двох ліній граничної виручки, МR1 (при Q > QE) і МR2 (при Q < QE ); об'єднана лінія МR має розрив по вертикалі АК.

Застосування правила граничного випуску, МR=МС, при максимізації прибутку фірми ілюструє жорсткість цін за олігополії порівняно з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС1 до МС2 не призводить ні до зміни обсягу QE, ні до зміни ціни РЕ (через існування вертикального розриву на кривій граничної виручки).

2.2. Картель

Олігополістична конкуренція досить жорстка і може вести до великих втрат для її учасників. Тому олігополісти з метою збільшення і гарантії отримання прибутків ідуть на утворення картелю-змови фірм щодо майбутніх обсягів випуску і цін.

Розглянемо галузь, де діє N однакових фірм (рис.2.2). Якби галузь була організована як конкурентна, тоді ринкова рівновага досягалась би в точці Е0(Р0,Q0) на рис.2.2.а, а кожна типова фірма перебувала б у стані рівноваги, Е0(Р0, q0) на рис.2.2.б, і не отримувала економічного прибутку.

При організації картелю фірми повинні:

а) узгодити спільну ціну і галузевий обсяг випуску Q;

б) встановити квоти кожного учасника;

в) виробити механізми запровадження угоди і контролю за її виконанням.

Через те що мета угоди — максимізація прибутку її учасників, для розрахунку спільних ціни та обсягу використовується модель монопольного ціноутворення, яка забезпечує найвищі прибутки виробникам. Стан монопольної рівноваги досягається у точці ЕК(РК, QК) на рис.2.2.а і одночасно є станом рівноваги для картелю.

Квота кожної фірми визначається таким чином, щоб сума часток кожної фірми дорівнювала узгодженому сукупному обсягу QК.. Нехай квота типової фірми складає qК (рис.2.2.б). Зазначимо, що qК < q0, тобто фірма повинна зменшити випуск на узгоджену з іншими учасниками величину (q0 - qK ). Тоді вона отримує прибуток, який чисельно дорівнює площі прямокутника CAPKEKA.

Рис.2.2. (а) Стан рівноваги для картелю Ек (Qk , Рк) у порівнянні з конкурентною рівновагою Е0(Q0 , Р0). (б) Квота qк фірми у складі картелю [14, с.113]

Щодо дотримання угоди, то окремі фірми завжди мають спокусу її порушити, бо висока ціна, РК>МС (при q=qк), дає змогу збільшити свій прибуток при збільшенні випуску до рівня q1 (якщо дозволять виробничі потужності), де Р=МС; тоді прибуток складав би величину, що чисельно дорівнює площі CBPKE1B .

Але збільшення випуску неминуче буде вести до падіння ринкової ціни; адже коли всі учасники підуть на порушення угоди, то галузевий випуск зросте до Q1 (рис.2.2.а), а такий обсяг неможливо реалізувати не лише за ціною РK, а й за попередньою ціною Р0 через обмеженість попиту.

Картельна угода є прикладом змови, яка суперечить умовам економічної ефективності для суспільства, зменшує суспільний добробут і тому забороняється антимонопольним законодавством.

2.3. Модель домінуючої фірми

Ця модель виходить із припущення, що в олігополістичній галузі, де діє N+1 фірма, одна з них за рахунок переваги у нижчій вартості виробництва забезпечує значну частину галузевого випуску. Така фірма зветься домінуючою фірмою. Рис.2.3 ілюструє ситуацію на такому ринку.

На рис.2.3.а зображена крива ринкового попиту D і крива пропозиції SN з боку N малих фірм, які є ціноотримувачами (вони звуться конкурентним оточенням домінуючої фірми). За ціною Р0 малі фірми могли б постачати на ринок стільки продукції, скільки споживачі погоджуються придбати (Q0).

Рис.2.3. Модель домінуючої фірми, (а) Обсяг випуску малих фірм QA. (б) Утворення ринкової ціни РЕ домінуючою фірмою [14, с.114]

На рис.2.3.б зображена крива граничної вартості МС домінуючої фірми та крива попиту D0, з якою зустрічається домінуюча фірма. Ця крива починається з рівня ціни Р0, за якою фірма нічого не продасть. Вона може продавати за нижчими цінами, ніж Р0 (за рахунок переваг у вартості), стільки, скільки потрібно для задоволення ринкового попиту, якщо взяти до уваги можливості малих фірм: за кожною ціною, нижчою ніж Р0, обсяг попиту, який може задовольнити домінуюча фірма, дорівнює різниці між обсягом ринкового попиту та обсягом, що готові запропонувати малі фірми за такою ціною. Домінуюча фірма у стані рівноваги Е, коли вона максимізує власний прибуток, буде постачати обсяг QЕ (згідно з умовою МR0=МС, де МR0 - гранична виручка домінуючої фірми) за ціною РЕ.

Обсяг ринкового попиту за ціною РЕ складає QB (рис.2.3.а); малі фірми за такою ціною беззбитково для себе постачатимуть QА, а домінуюча фірма — обсяг QB – QA = QЕ .

Таким чином, домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг випуску, а всі інші фірми, які приймають ринкову ціну, встановлюють лише обсяг випуску. Тому такий спосіб олігополістичного ціноутворення має назву лідерство у цінах. Взагалі лідерство у цінах охоплює й інші ситуації, коли одна фірма, не обов'язково домінуюча, оголошує про зміну цін, наприклад, про підвищення, а інші фірми сприймають це як сигнал для такої ж зміни ціни. В такій ситуації явної змови фірм (щодо цінової політики) може й не бути, і тому випадки лідерства у цінах утворюють певну проблему при спробах застосування антимонопольного законодавства.

У довгостроковому періоді олігополістичні фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть собі забезпечити прибуток (принаймні незбитковість), навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм, у галузь ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістичною.

2.4. Моделі дуополії

Дуополія — це олігополія з двома фірмами.

Стратегічна поведінка в умовах дуополії може розроблятись на основі суперництва або змови учасників. Суперництво може полягати у визначенні цін в залежності від прогнозованої ціни конкурента або у визначенні обсягів у залежності від прогнозованих обсягів випуску конкурента.

Суперництво в цінах призводить до цінових війн.

Рис.2.4. Цінові війни у випадку олігополії [14, с.115]

Цінова війна — це послідовність знижень цін фірмами-суперниками в умовах олігополії (рис.2.4). Нехай галузь перебуває у стані Е1 (Р1 Q1). Одна з фірм може сподіватись збільшити власні виручку і прибуток, якщо знизить ціну, скажімо, до рівня Р2 (за умови, що конкурент залишить свою ціну без змін). Але конкурент досить швидко відреагує також зниженням ціни на свою продукцію, і галузь перейде у стан Е2(Р2,Q2) — ціна спадає, обсяг зростає. Такі своєрідні "бійки" будуть повторюватися доти, доки фірми не досягнуть рівня незбитковості — тобто галузь опиниться у стані конкурентної рівноваги ЕС(РС,QС). Від цінових війн виграють споживачі і суспільство в цілому, а програють учасники — олігополісти.

На конкуренції за цінами базується модель Бертрана (розроблена Ж.Бертраном у 1883 р.). В основі моделі — припущення, що кожна з двох фірм при максимізації свого прибутку шляхом регулювання ціни очікує, що суперник залишить свою ціну без змін. Конкурентну боротьбу в цій моделі можна проілюструвати за допомогою кривих реагування (рис. 2.5): крива реагування R1 фірми 1 побудована із точок, які для кожної фіксованої ціни Р20 суперника визначають ціну першої фірми Р2'=р1(Р02), що дозволяє їй максимізувати прибуток. Аналогічно будується крива реагування R2 для фірми 2 — вона дає змогу визначити оптимальну ціну Р2'=р2 (Р10), другої фірми відповідно до кожної фіксованої ціни Р10 конкурента. Ця модель має стійку рівновагу в точці перетину двох кривих реагування Е, де обидві фірми встановлюють однакову ціну, Р1=Р2=РE. Якщо врахувати також і вартість виробництва (чого не враховує модель Бертрана), то стійка рівновага досягатиметься якраз у стані конкурентної рівноваги, а саму модель можна розглядати як формалізований сценарій певної цінової війни.

Рис. 2.5. Криві реагування R1 і R2 та рівновага у моделі Бертрана [14, с.115]

Рис. 2.6. Модель дуополії Курно [14, с.116]

На конкуренції за обсягами базується модель Курно (розроблена в 1838 р. французьким математиком А.Курно). Ціна вважається детермінованою сукупним обсягом випуску фірм — відповідно до лінійної кривої ринкового попиту D (рис. 2.6). Центральний елемент моделі — те, що кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи із припущення про незмінність обсягу випуску суперника.

Нехай обидві фірми мають однакові криві вартості, МС=АС. Фірма 1 намагається максимізувати свій прибуток, виходячи із незмінності обсягу випуску Q2, який встановила фірма 2 (наприклад, Q2=160). Тоді для фірми 1 кривою попиту буде лише частина AD ринкової кривої попиту, а кривою граничної виручки буде МR1 . Оптимальний обсяг для фірми 1 у такому разі визначається умовою МR1= МС і дорівнює Q1 =QК - Q2 (у прикладі: Q1= 320-160=160).

Для цієї моделі теж можна побудувати криві реагування — у моделі Курно крива реагування кожної фірми дає змогу визначити оптимальний обсяг випуску, якщо заданий обсяг випуску іншої фірми.

Рис. 2.7. Криві реагування R1 і R2 та рівновага Курно (Екурно) [14, с.116]

Криві реагування на рис. 2.7 можна побудувати з урахуванням кривих попиту, граничної виручки і граничної вартості на рис. 2.7. Якщо спочатку на ринок вийде лише фірма 1, то вона як монополіст обере обсяг Qм=240 (рис. 2.6; також точка В на рис. 2.7). Фірма 2 буде виходити із фіксованого обсягу пропозиції 240 і, згідно зі своєю кривою реагування R2, визначить оптимальний обсяг: Q = 120. Тоді фірма 1, виходячи з цього обсягу та своєї кривої реагування R1 визначає обсяг: Q =180; фірма 2 відповідає обсягом: Q=150. Цей процес продовжується доти, доки фірми не зійдуться на обсягах випуску Q1=Q2=160, яким відповідає точка Екурно на рис. 2.7 — точка перетину двох кривих реагування. Якщо порівняти це із обсягом конкурентної рівноваги (на рис. 2.6 — обсяг Qс=480), то бачимо, що у випадку лінійної кривої попиту кожна фірма у стані рівноваги Курно (точка Екурно на рис. 2.6) – забезпечує третину ефективного конкурентного обсягу, а разом галузь при дуополії і випускає 2/3 конкурентного обсягу, тоді як чиста монополія забезпечує половину його. Тобто конкуренція за обсягами у моделі Курно не приводить ринок до стану конкурентної рівноваги (на відміну від моделі Бертрана).

Можна довести, що стан рівноваги у моделі Курно наближатиметься за галузевим обсягом до стану конкурентної рівноваги, якщо кількість фірм у галузі буде збільшуватись.

2.5. Моделі послідовної гри

Моделі послідовної гри мають вигляд моделей асиметричної дуополії. Таку модель запропонував Г. фон Штакельберг у 1934 р. Вона має вигляд розвитку кількісної моделі Курно. Асиметрія дуополії Штакельберга полягає у тому, що дуополісти можуть дотримуватися різних типів поведінки — прагнути бути лідерами або залишатися послідовниками (аутсайдерами). Модель олігополістичної поведінки за умови неоднакової економічної сили конкурентів дає змогу найсильнішому взяти функції лідера на ринку. Послідовник Штакельберга дотримується припущень Курно, він діє згідно зі своєю кривою реагування і приймає рішення щодо випуску продукції, який максимізує прибуток, вважаючи випуск суперника заданим. Лідер, навпаки, знає функцію, яка описує реакцію фірми послідовника і намагається привести її до стану, що дає йому змогу отримувати максимальний прибуток.

Нехай фірма 1 — лідер на ринку та займає незалежну позицію, фірма 2 — послідовник. Функція "ціна — збут" відома і має має вигляд: Р(Q) = а - bQ, де Q=q1 + q2. Граничні витрати дорівнюють нулю. Функція реакції фірми 2 також відома фірмі 1 і має вигляд

(2.1)

Тоді функція "ціна — збут" для лідера матиме такий вигляд

(2.2)

Визначимо прибуток лідера:

(2.3)

Прибуток лідера буде максимальним, коли перша похідна функції прибутку буде дорівнювати нулю:

(2.4)

Знаходимо оптимальний обсяг випуску для лідера:

(2.5)

Визначимо обсяг, який максимізує прибуток, для послідовника:

(2.6)

Загальний обсяг випуску, що будуть пропонувати дві фірми,

(2.7)

Ринкова ціна при цьому дорівнюватиме

(2.8)

Прибутки фірм також будуть різними:

(2.9)

Прибуток лідера вдвічі перевищує прибуток послідовника.

Графічна модель Штакельберга представлена на рис. 2.8. Вона будується на основі моделі Курно. Проте точкою рівноваги у цьому випадку не буде С-N. Вона представлена точкою І1. Фірма 1 — лідер на ринку і пропонує обсяг продукції (a-c)/2b, фірма 2 — послідовник і змушена виробляти обсяг (a-c)/4b.

Якщо ситуація зміниться і фірма 2 стане лідером, а фірма 1 — послідовником, то точкою рівноваги стане точка І2.

Рішення моделі Штакельберга можна знайти за допомогою іншого алгоритму. Крива реагування фірми-послідовника має той самий вигляд, що й у моделі Курно:

(2.10))

Послідовник реагує на зміну обсягу випуску продукції фірми-лідера відповідно до кривої реагування, що визначає значення передбачуваної варіації:

(2.11)

Рис. 2.8. Модель дуополії Штакельберга [15, с.414]

Необхідна умова максимізації прибутку фірми лідера, враховуючи передбачувані варіації, буде мати вигляд

(2.12)

Крива реагування лідера в цьому випадку виглядатиме таким чином:

(2.13)

Рис. 2.9 показує рівновагу в моделі Штакельберга порівняно з моделлю Курно при зміні функції реакції лідери . Враховуючи значення передбачуваної варіації (2.11), лідер вирішує завдання максимізації прибутку () за умови ().

Рис. 2.9. Рівновага в моделі Штакельберга з урахуванням зміни кривої реакції лідера [15, с.415]

Фірма-лідер знає, що конкурент буде обирати рівень випуску продукції, який відповідає одній з точок на її кривій реагування R2(q1), і тому надає перевагу такій точці, яка забезпечить їй максимальний прибуток. Це точка дотику ізопрофіти та кривої реакції R2(q1) на рис. 10.11. Вирішуючи систему рівнянь () та (2.13) можна отримати рівноважні рівні випуску дуополістів Штакельберга, які тотожні рівнянням (2.5) та (2.13).

Якщо на ринку діють однакові фірми і жодна не погоджується виконувати роль послідовника, то і перша, і друга фірми будуть виробляти обсяг (a-c)/2b. Тоді ціна буде дорівнювати:

(2.14)

Це означає, що ціна дорівнюватиме граничним та середнім витратам, а прибутки дуополістів будуть дорівнювати нулю. Таким чином, ситуація перетворюється в нерівновагу Штакельберга. За цих умов може існувати гіпотетична точка рівноваги W, це точка Боулі, яка не може бути стабільною, оскільки за таких обсягів випуску прибутки будуть дорівнювати нулю.

Логічним розвитком моделі Штакельберга є модель, яка відображає боротьбу дуополістів за лідерство. Це означає, що в процесі прийняття рішення кожний з них вважає себе лідером, а конкурента — послідовником.

Аналітична версія моделі передбачає, що дуополісти максимізують свій прибуток за умови, що конкуренти реагують на дії один одного відповідно до кривих реагування. Значення варіацій, що припускаються, у даному випадку для обох фірм є однаковими:

(2.15)

Необхідна умова максимізації прибутків дуополістів, враховуючи (), (π1 = TR1 (q1) = P(Q) × q1 = (a – b(q1 + q2)) × q1 – cq1) та (π2 = TR2 (q2) = P(Q) × q2 = (a – b(q1 + q2)) × q2 – cq2), буде мати вигляд

(2.16)

(2.17)

На підставі цих рівнянь криві реагування дуополістів у випадку їх боротьби за лідерство задані як

(2.18)

(2.19)

Рівновага на ринку визначається внаслідок розв'язання системи рівнянь (2.18) та (2.19):

(2.20)

Рис. 2.10 узагальнено представляє всі випадки рівноваги в моделі кількісної дуополії.

Рівноважні рівні випуску продукції дуополістів у точці В однакові, оскільки фірми виробляють однорідну продукцію, мають рівні умови витрат та дотримуються однакових стратегій поведінки на ринку. За таких умов стратегічної взаємодії фірми отримають найбільший прибуток. Загальний обсяг випуску дуополістів буде становити:

(2.21)

і продаватиметься за ціною

(2.22)

що дасть змогу фірмам отримувати прибуток обсягом

(2.23)

Рівноважні параметри кількісних моделей олігополії наводяться у табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Рівновага кількісних моделей дуополії [15, с.419]

Моделі	Фірма 1	Фірма 2	Галузь
	Обсяг	Прибуток	Обсяг	Прибу-ток	Обсяг	Ціна
Курно
Штакель-берга (фірма 1 — лідер)
Боулі		0		0		с
"Боротьба за лідерство"

Прихованою формою координації цінової поведінки є лідерство в цінах, коли один із продавців отримує визнаний іншими статус цінового лідера. Він регулює ціну продукції, а всі інші продавці виступають як його конкурентне оточення у тому сенсі, що кожен з них поводить себе аналогічно з поведінкою фірми на ринку досконалої конкуренції, приймаючи ціну, визначену лідером, як задану.

Рис. 2.10. Рівновага в моделях кількісної олігополії [15, с.418]

Лідерство в цінах припускає наявність певного набору прийомів та способів, за допомогою яких фірма-лідер оголошує зміни в прейскуранті цін. Економісти розрізняють три форми лідерства в цінах: фірма, що домінує, (dominant firm) замість відкритої змови ("in lieu of overt collusion") та барометричне лідерство (barometric).

Лідерство в цінах фірми, що домінує, має місце тоді, коли в галузі панує одна фірма, яка встановлює ціни відповідно до своїх власних цілей, беручи до уваги очікувану реакцію пропозиції зі сторони більш дрібних фірм. Концепція лідерства в цінах шляхом стратегії "замість відкритої змови" ("in lieu of overt collusion") була сформульована Джессі Маркхемом при описі типу цінового лідерства, спеціально спрямованого на підтримку монополістичних рішень проблеми координації цін в умовах олігополії. За Маркхемом, такий тип лідерства найімовірніше виникає тоді, коли: 1) галузь — строго олігопольна; 2) продукти продавців є близькими замінниками; 3) криві витрат схожі; 4) є бар'єри входження на ринок нових конкурентів; 5) попит на продукцію галузі відносно нееластичний. При барометричному лідерстві ціновий лідер є не більш ніж барометром ринкової ситуації, він встановлює приблизно такі самі ціни, які складаються під впливом конкуренції. На практиці конкретні випадки складно визначити так однозначно.

Ціновий лідер бере на себе ризик першим розпочати пристосування ціни до змін умов ринку, звільняючи від такого ризику фірми з конкурентного оточення. При цьому лідер припускає, що інші фірми погодяться з його рішенням, інакше він буде мати збитки доти, поки не повернеться до вихідного рівня цін. З іншого боку, фірми-аутсайдери готові йти на компроміс, обираючи між відмовою від ризику прийняття цінових рішень в умовах невизначеності та можливістю максимізації прибутків.

Передбачувані варіації цінового лідера дорівнюють одиниці, оскільки він вважає, що його послідовники будуть змінювати власні ціни у тому самому напрямку й тією самою мірою, що і він сам. Передбачувані варіації послідовників дорівнюють нулю стосовно до власного підвищення цін, оскільки вони не припускають, що будь-хто підтримає це рішення. Навпаки, у випадку власного зменшення ціни їх передбачувана варіація дорівнюватиме одиниці, оскільки кожне підприємство також буде прагнути до зменшення ціни з метою збереження власної частки на ринку.

РОЗДІЛ 3

Аналіз функціонування олігополій в Україні

3.1 Аналіз олігопольних ринків в Україні

Протягом п’ятнадцяти років в Україні відбувався перехід від планово-адміністративної економіки до ринкової, в якій більше половини всіх товарів, робіт і послуг виробляється суб’єктами господарювання, що діють за умов істотної конкуренції. Однак співвідношення конкурентного та монопольного секторів, що спостерігається зараз в Україні, було характерним для економіки індустріальних країн середини ХХ століття. Надмірною залишається вага в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій, недосконалими ─ механізми державного регулювання цієї сфери, невиправдано високим є рівень концентрації ряду потенційно конкурентних ринків, особливо регіональних та місцевих, на більшості ринків не створені рівні умови конкуренції для всіх суб’єктів господарювання. Стосовно олігопольного сектора, враховуючи його неоднозначну роль, зокрема, у забезпеченні науково-технічного прогресу, оновленні технологічної бази виробництва, пріоритетним завданням має бути вплив на поведінку учасників ринку, запобігання обмеженням конкуренції внаслідок узгодження їхньої поведінки. Поряд із цим, держава має не допускати структурних змін, що призводили б до виникнення на таких ринках передумов домінування, посилення бар’єрів вступу на них. Прикладами загальнодержавних товарних ринків з олігопольною структурою в Україні в цей час є ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє п’ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98%), ринок коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 ─ 51%), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67%), ринок пива (близько 94 відсотка ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб’єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75%, п’яти найбільших ─ понад 97%), торфу (на ринку у 2008 році діяло 32 учасники, частка трьох найбільших ─ понад 55%), цементу (частка трьох найбільших суб'єктів господарювання становить понад 40%, п’яти найбільших ─ понад 60%). На регіональному рівні олігопольну структуру здебільшого мають ринки послуг з перероблення сільськогосподарської продукції. В деяких випадках спостерігається посилення концентрації олігопольних ринків: скажімо, сукупна частка чотирьох найбільших виробників пива збільшилася з 88 % у 2006 році до 94% ─ у 2008, сукупна частка двох найбільших операторів мобільного зв’язку ─ з 85 % у 2005 році до 98% ─ у 2010. Слід зазначити, що на більшості ринків з олігопольною структурою спостерігаються високі темпи зростання. Наприклад, обсяг послуг мобільного зв’язку за 2006 ─ 2009 роки збільшився в 7 разів, виробництво цементу зросло в 2,1 разу, виробництво пива у 2005 ─ 2009 роках збільшилося на 80 відсотків. Значною мірою це пов’язано з поєднанням на олігопольних ринках досить гострої конкуренції між учасниками з перевагами масштабу виробництва. У той же час на олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб’єктів господарювання, які призводять до послаблення або усунення конкуренції, встановлення завищених цін, нав’язування контрагентам додаткових зобов’язань, що не стосуються предмета угод тощо. За час дії Закону України «Про захист економічної конкуренції» Антимонопольним комітетом України виявлено та припинено понад 500 випадків антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання, здебільшого на олігопольних ринках послуг з оптової та роздрібної торгівлі нафтопродуктами, перероблення сільськогосподарської продукції, послуг зв’язку. Через це олігопольні ринки потребують підвищеної уваги з боку органів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції і, водночас, всебічної оцінки перспектив свого розвитку в кожній конкретній ситуації. Істотною проблемою є численні зловживання суб’єктами господарювання, що займають монопольне або домінуюче становище на товарних ринках, цим становищем.

Особливістю структури зловживань монопольним становищем є те, що переважну більшість з них (понад 85%) складають протиправні діяння, безпосередньо спрямовані на одержання зиску від використання ринкової влади: встановлення завищених цін, нав’язування контрагентам інших невигідних умов договорів, скорочення виробництва або реалізації товарів. Наведена структура зловживань монопольним становищем (табл 3.1) свідчить, що суб’єкти господарювання, в яких наявна ринкова влада, незначною мірою відчувають конкурентний тиск або загрозу появи конкурентів на ринку, що спонукали б їх до дій безпосередньо антиконкурентного характеру.

Таблиця 3.1

Розподіл виявлених та припинених протягом 2004 - 2009 років зловживань монопольним становищем за основними типами

Рік	Питома вага зловживань монопольним становищем (у % загальної кількості)
	цінового характеру	договірного характеру	спрямованих на скорочення виробництва або реалізації товарів	інших
2004	60,7	28,0	6,8	4,5
2005	58,4	28,8	10,9	1,9
2006	67,3	15,7	10,4	6,6
2007	71,6	2,4	9,5	16,5
2008	66,8	3,6	11,4	18,2
2009	66,9	1,9	6,2	25

Частка підприємств, що діють на ринку олігополії, у загальному обсязі виробництва у 2004 р склав 11,6%, а в 2007 р – 15,3%. Зміна статистичної методології унеможливила проведення аналогічного аналізу, починаючи з 2008 року. Однак дослідження свідчить, що частки підприємств, які діяли в 2008 році на ринку олігополії були наближеними до їхніх часток в обсязі виробництва в попередні роки (рис.3.1). Щоправда, пряме порівняння показників внаслідок їхньої неповної тотожності є некоректним.

Рис. 3.1. Структурні передумови конкуренції в економіці України

Отже, у цей час в Україні доволі значною (13 ─ 15 відсотків) є частка олігопольного сектора, для якого властивий підвищений ризик обмежень конкуренції. У 2003 році питома вага підприємств, що діяли на олігопольних ринках в паливно-енергетичному комплексі, у 26,5 разу перевищувала частку підприємств олігопольного сектору в торгівлі та посередництві.

Таблиця 3.2

Структурні передумови конкуренції в окремих сферах економічної діяльності в Україні у 2004 ─ 2007 роках

Сфери економічної діяльності	Частка в обсязі виробництва, % до загального
	Ринки з конкурентною структурою	Олігопольні ринки	Ринки з ознаками домінування	Монополізовані ринки
	2004 рік	2007 рік	2004 рік	2007 рік	2004 рік	2007 рік	2004 рік	2007 рік
Торгівля і посередництво	90,2	83,8	2,8	1,4	5,5	14,7	1,5	0,1
Гірничо-металургійний комплекс	59,6	69,0	16,9	17,0	22,3	13,8	1,2	0,2
Агропромисловий комплекс	67,0	60,3	17,6	25,7	14,8	13,6	0,6	0,4
Машинобудування	55,0	41,4	16,1	27,8	28,9	30,8	0,0	0,0
Паливно-енергетичний комплекс	20,1	20,3	12,0	29,2	55,8	40,2	12,1	10,3
Транспорт і зв'язок	13,6	15,6	2,2	2,7	27,8	26,2	56,4	55,5
Економіка в цілому	53,9	54,3	11,6	15,3	22,7	19,9	11,8	10,5

Аналіз даних, наведених у таблиці 3.2, свідчить, що протягом 2004 ─ 2007 років мало місце збільшення питомої ваги частки олігополії. Це було пов’язано насамперед з діяльністю фірм, які є невеликими за кількістю працівників, проте демонструють надзвичайно високі обсяги виробництва. Такі фірми здебільшого були своєрідними “тунелями” для перетікання доходів від великих підприємств до певних осіб, і при цьому широко використовували схеми, які дозволяли ухилятися від податків.

Зазначені вище зміни в державній статистиці утруднюють дослідження динаміки розвитку передумов конкуренції в розрізі основних сфер економічної діяльності у 2007 ─ 2008 роках.

Таблиця 3.3

Структурні передумови конкуренції в окремих сферах економічної діяльності в Україні у 2008 році

Сфери економічної діяльності	Частка підприємств в обсязі реалізації, % до загального
	Ринки з конкурентною структурою	Олігопольні ринки	Ринки з ознаками домінування та монополізовані
Торгівля і посередництво	96,0	2,0	2,0
Гірничо-металургійний комплекс	81,6	9,4	9,0
Агропромисловий комплекс	53,0	26,9	20,1
Машинобудування	50,2	6,9	42,9
Паливно-енергетичний комплекс	23,3	21,5	55,2
Транспорт і зв'язок	15,4	2,1	82,5
Економіка в цілому	55,4	13,6	31,0

Аналіз даних на ринках з різними структурними особливостями за 2008 рік показує, що співвідношення монопольного, олігопольного та конкурентного секторів у галузевому розрізі, в основному, не змінилося. Найбільш сприятливі структурні передумови в 2007-2008 рр для олігополії склалися в торгівлі та агропромисловому комплексі, а найменш сприятливі у гірничо-металургійному комплексі, машинобудуванні та паливно-енергетичному комплексі. Отже, за 2007-2008 рр. частка олігопольних підприємств зменшилась. Щодо економічної ефективності, то оскільки олігополія за своїм характером досить близька до чистої монополії та інколи на неї перетворюється, оцінки економічної ефективності їх теж досить близькі. Передусім дослідники звертають увагу на те, що, оскільки крива попиту на продукцію олігополіста завжди має спадний характер, то для нього ціна та граничний доход ніколи не збігаються. Тому координати точки перетину кривих граничного доходу та граничних витрат завжди лежатимуть лівіше від мінімального рівня середніх витрат. Можна впевнено сказати, що олігополіст завжди обирає таке співвідношення "ціна-обсяг", яке містить обсяг менший, а ціну вищу, ніж на конкурентному ринку. Особливо це властиве для таємного зговору та ціноутворення за методом "витрати плюс". Олігополіст отримує економічний прибуток не тільки у короткотерміновому, а й у довготерміновому періоді. Це пов'язане з існуванням досить вагомих бар'єрів для вступу в галузь, нехай і не настільки важких для подолання як при чистій монополії, але які все таки обмежують вступ у галузь нових конкурентів. Отже, суспільство, погодившись на існування олігополістичного ринку, змушене як обмежувати своє споживання, так і платити вищу ціну за продукцію олігополістичної галузі. Наша держава робить лише перші кроки у вирішенні питання обмеження монополізму взагалі та олігополії зокрема. Перший законодавчий акт у цій галузі — Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", прийнятий у 1992 р. Ним, зокрема, було введено поняття "монопольне становище" виробника: таким визнається становище господарюючого суб'єкта, при якому його частка на ринку певного товару становитиме понад 35%. Можна уявити гіпотетичну ситуацію, що у галузі існує лише три підприємства, що мають однакову частку на ринку — 33,3%. У цьому разі законодавство не визнає монопольного становища жодного з них, а тому до цих виробників не можуть бути застосовані антимонопольні заходи. Однак така ситуація суперечить здоровому глузду.

3.2. Аналіз поведінки фірм на українському ринку телекомунікацій

Галузь телекомунікації в Україні поділяється на два великі сегменти: електрозв’язок та поштовий зв’язок. Електрозв’язок має два основні напрями: наземний (фіксований чи дротовий) та радіозв’язок. До першої групи, як правило, включають телефонний, телефонний міський, телефонний сільський, телефонний міжміський, телефонний міжнародний зв’язок. Сюди ж можна віднести Інтернет (хоча зараз Інтернет переміщується й у радіозв’язок). До другої групи належать супутниковий, стільниковий, пейджинговий, транкінговий зв’язок. Телекомунікації як базова сфера галузі зв’язку України (95 % загального обсягу доходів від послуг зв’язку) – одна з найбільш капіталоємних складових інфраструктури держави. Також порівняно динамічною сферою українських телекомунікацій можна назвати Інтернет. Необхідно зазначити, що скільки існує та розвивається вітчизняний сегмент Інтернету, впадає в око один факт – складається враження, що „існує та розвивається ” він тільки у Києві. В інші регіони протягнено лише невеличкі джерела виділених каналів від крупних київських провайдерів. Але не слід забувати, що перші виділені канали, наприклад, з’явились не в Києві, а в Харкові, що помітна частина інформаційних ресурсів України знаходиться не тільки у Києві, але й в Одесі, Донецьку, Дніпропетровську.

У регіональному розподілі користувачів на 2010 рік зі значним відривом лідирує Київ, на який у квітні припало 60 % усіх користувачів Інтернету в Україні. Далі йдуть Одеса, Харків, Дніпропетровськ та Донецьк, у яких близько 5%, Львів та Крим (близько 3%), Запоріжжя (біля 2%). Сумарна частка цих регіонів становила 25%. На решту регіонів України припало 14% користувачів. Аутсайдерами за рівнем проникнення Інтернету станом на 2010 р. були Чернівці, Закарпаття, Житомир, Луцьк. Їх частка не доходила до 0,5%. Щодо сегмента електрозв’язку, то рівень телефонізації в Україні на сьогодні у два рази нижчий, ніж у країнах Центральної та Західної Європи. Із загальної кількості діючих у телефонній мережі АТС приблизно чверть належать електронним та квазі-електронним станціям, решта – морально застарілим аналоговим. Щільність фіксованого телефонного зв’язку становить близько 29 телефонів на 100 осіб. Кількість основних телефонних номерів складає в Україні більше 12,5 млн., із них населення 82% в загальному обсязі абонентів. Кількість абонентів в містах налічувала 11 млн. абонентів, а в селах – близь 2 млн. Подальша телефонізація населених пунктів з низьким показником кількості телефонних номерів через низьку платоспроможність споживачів в регіонах триває повільно – в цілому по країні показники телефонізації зростають за рахунок, знову ж таки, Києва та інших великих міст (найвищий рівень забезпеченості телефонами в м. Києві (56 на 100 мешканців), а найнижчий - в Закарпатській області (16). Проблемою розвитку телекомунікації в Україні також є наявність близько 70% аналогових АТС від їхньої загальної кількості В залежності від технологій забезпечення доступу споживача можлива така класифікація ринку за групами телекомунікаційних послуг:

ринок послуг мобільного зв’язку;
ринок послуг фіксованого (місцевого та міжміського і міжнародного) телефонного
зв'язку;
ринок послуг передачі даних, телематичні послуги (включаючи Інтернет).

Повний перелік конкретних видів телекомунікаційних послуг привести практично неможливо, він залишається відкритим, особливо це відноситься до передачі інформації в комп’ютерних мережах. Щодня з’являється попит на нові види послуг чи пакети послуг, що залежить і від розвитку технологій та програмного забезпечення, і від розмаїтості інформаційних потреб населення, і від платоспроможності споживачів, і від рівня культури тощо.

Конкурентоспроможність послуги відображає її здатність більш повно відповідати запитам споживачів у порівнянні з аналогічними послугами, що пропонуються на ринку іншими провайдерами. Вона визначається наявністю відносних конкурентних переваг: з одного боку, якістю послуги, її технічним рівнем, споживацькими властивостями, з другого – цінами, які встановлюються продавцями послуг. Крім того на конкурентоздатність послуг впливає рівень сервісу, реклама, імідж компанії, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Разом з тим конкурентоздатність послуг – це не тільки висока якість та технічний рівень, це і уміле маневрування на ринковому просторі і в часі, а головне – максимальне врахування потреб і можливостей конкретних груп споживачів. Причини вищої конкурентоздатності послуг певних провайдерів слід шукати в конкурентних перевагах окремих їх характеристик, які є наслідками більш ефективного управління процесом розробки, реалізації та сервісу.

Сьогодні в Україні послуги мобільного стільникового зв’язку надають: GSM оператори:

– ЗАТ „Український Мобільний Зв’язок” – торгові марки ТМ MTC, "Jeans", "Екотел", раніше також використовувалися ТМ "UMC" и "SIM-SIM";

– ЗАТ „Київстар” – торгові марки Kievstar, Ase&Base, Djuice; Мобилич;

– ЗАТ „Українські Радіосистеми” – торгові марки Beeline, Golden Telecom, UNI;

– ТОВ „Астеліт” – торгова марка life:)).

CDMA оператори:

– ЗАТ "Телесистеми України" – торгова марка "PEOPLEnet";

– СП ТОВ Интернешенел Телекомьюникейшн Компани – торгова марка “CDMA Україна”;

– ТОВ "Интертелеком";

– Укртелеком – торгова марка Utel;

– ТОВ «ТК «Велтон. Телеком».

Супутникові оператори:

– ТОВ "ПАН - Телеком" – торгова марка "Турая Украина";

– ТОВ "ПАН - Телеком" – торгова марка "Iridium-Ukraine" (Табл.3.4).

Таблиця 3.4 - Характеристики діяльності провідних операторів мобільного зв’язку

Мобільний зв’язок є лідером на ринку телекомунікацій за обсягами доходів та кількістю абонентів. Абонентська база мобільних операторів станом на кінець 2009 р. нараховувала 56 млн. абонентів, що на 1% більше, ніж на початок року. Ринок послуг мобільного зв’язку вважається розподіленим і стабілізованим, проте, у 2010 р. спостерігалася тенденція до скорочення числа користувачів у лідерів ринку – «Київстар» (-0,5%) та «МТС» (-10%).

Також втратив абонентів менш потужний оператор - «Українські радіосистеми». На противагу цим тенденціям «Астеліт», що займає третю позицію на ринку, демонстрував приріст у 2,5 млн. абонентів або на 27%. Серед CDMA-операторів за кількістю абонентів лідирує ЗАТ "Телесистеми України" (Київ), яке збільшило абонентську базу на 7%. СП ТОВ "International Telecommunication Company" (ITC, ТМ "CDMA Україна", Київ) збільшило абонентську базу на 0,7%. На третьому місці серед CDMA-операторів – ТОВ "Інтернаціональні телекомунікації" ("Інтертелеком", Одеса), яке збільшило абонентську базу на 3%. ВАТ"Укртелеком", яке розпочало з 2007 року надавати послуги мобільного зв’язку третього покоління під ТМ Utel, має 290 тис. абонентів, збільшивши абонентську базу на 4,5%. Така динаміка ринку засвідчує наявність гострої конкуренції, що обумовлює високі вимоги до конкурентоспроможності операторів зв’язку.

Отже, більшість ринку послуг мобільного зв’язку поділена між двома основними гравцями, абонентська база яких уже тривалий час залишається практично незмінною: MTС (належить російському МТС) та Київстар (належить норвезькому Теленор і російській групі Альфа). Інші гравці, поки що неприбуткові: Life:) (належить Turkcell і групі СКМ). Жодному з них не вдалося перевернути ринок і стати повноцінним третім оператором зі значною часткою на ньому. Третім у тому сенсі, щоб змусити рахуватися із собою великих гравців, щоб у цьому ринковому сегменті виникла справжня ринкова конкуренція. Адже дуополія — дуже зручний стан, який дає змогу обом великим гравцям фактично не конкурувати один з одним, а діяти у межах наявних часток ринку. У спробі досягти вагомої ринкової частки, вираженої хоча б в активних сім-картках, «Астеліт» вдався до таких заходів як роздавання безплатних стартових пакетів, скасування плати за дзвінки всередині мережі тощо. Однак це призвело компанію до фінансової кризи.__ «УРС» вийшла на ринок із брендом «Білайн»: бренд став упізнаваним і шанованим, кількість абонентів «Білайну» перевищила мільйон, однак за покриттям «УРС» значно відстає від великих операторів. Саме тому на Українському ринку відбулося злиття «Білайну» з Київстар. Тепер всі абоненти «Білайн» перешли до Київстар.

Якщо на початку 90-х років головною конкурентною перевагою провайдерів була нижча ціна, то в останні роки ситуація суттєво змінилася. Сучасні телекомунікаційні послуги приходили в Україну поступово і окремо: мобільний зв'язок, Інтернет, супутникове і кабельне ТБ. Синхронно із появою нових послуг користувачі отримували доступ до них, але, оскільки провайдери спеціалізувалися за окремими видами послуг, то формувалася ситуація «множинності» доступу: стаціонарну телефонію користувач мав від одного провайдера, мобільний зв'язок від другого, Інтернет від третього, що, зрозуміло, було дуже незручним. Вирішення цієї проблеми почалося через діяльність локальних (місцевих) операторів, які поєднували різні послуги і пропонували споживачеві весь комплекс телекомунікаційних послуг “з одних рук”, а саме: стаціонарний та мобільний голосовий телефонний зв'язок (місцевий, міжміський, міжнародний; IP-телефонія); передача та отримання даних мережею Інтернет; телебачення (цифрове,кабельне, IP, мобільне, інтерактивне). Конкурентні переваги у наданні послуг можуть досягатися не тільки власними зусиллями компаній, а й діставатися їм, так би мовити, у спадок. Ілюстрацією є зміна суб’єктів ринку через процеси злиття і поглинань. Перед початком економічної кризи, існувало загальне очікування чисельних угод по злиттю і поглинанню серед ISP провайдерів. За прогнозами в довгостроковому періоді нові потенційні абоненти повинні дістатися перш за все крупним операторам, а не локальним провайдерам або домашнім мережам.

ВИСНОВКИ

Дослідження поведінки фірми в умовах олігополії можна зробити наступні висновки:

1. Ринок олігополії характеризується такими рисами: наявність незначної кількості продавців; високі бар'єри входження в галузь; диференційована або стандартизована продукція, що продається на ринку; основою поведінки фірми стосовно визначення ціни та обсягу є стратегічна взаємодія, тобто необхідність врахування реакції суперника на рішення фірми.

2. Моделювання поведінки фірм на ринку олігополії засноване на теорії гри — це теорія, що досліджує поведінку в можливих ситуаціях, пов’язаних із прийняттям рішень та розробкою стратегії конкурентної поведінки, на основі математичних методів.

3. Рівноважний розв'язок гри, за якого стратегія кожного гравця, з урахуванням стратегій, обраних іншими, забезпечує йому максимально можливий виграш, має назву "рівновага Неша".

4. З погляду платіжної суми ігри поділяються на ігри з нульовою та ненульовою сумою. За характером попередніх домовленостей розрізняють кооперативні та некооперативні ігри. До некооперативних належать взаємні та послідовні ігри. За об'єктом регулювання бувають цінові кількісні моделі олігопольної гри.

5. Моделі взаємної гри будуються на основі припущення про те, що учасниками є фірми з приблизно однаковою економічною силою. До таких ігор належать моделі Курно та Бертрана.

6. Моделі послідовної гри базуються на припущенні про наявність на ринку фірми-лідера щодо пропозиції, який, користуючись економічною силою, змушує інші фірми призначати ту ціну, яка максимізує прибутки лідера. До таких моделей належать: модель Штакельберга та цінового лідерства.

7. Лідерство в цінах означає можливість фірми-лідера застосовувати прийоми та способи, за допомогою яких ця фірма оголошує зміни в прейскуранті цін. Розрізняють три форми лідерства в цінах: домінантна фірма, замість відкритої змови та барометричне лідерство.

8. Інституціональною формою змови є картель — ситуація на олігополістичному ринку, коли його учасники укладають угоди щодо планових обсягів реалізації для кожного та/або єдиних ринкових цін. Цілями картелів можуть бути максимізація сукупного (галузевого) прибутку шляхом встановлення ціни або розподіл і фіксація ринкових часток.

9. Прикладами загальнодержавних товарних ринків з олігопольною структурою в Україні в цей час є ринок послуг мобільного зв’язку (на ринку діє п’ять операторів, частка двох найбільших наближується до 98 %), ринок коксу (на ринку діє 13 виробників, частка трьох найбільших протягом останніх років становила 42 ─ 51%%), ринок моторних бензинів (операторами ринку є сім великих підприємств, сукупна частка трьох найбільших перевищує 67%), ринок пива (близько 94 % ринку належить чотирьом конкуруючим між собою суб’єктам господарювання), тютюнових виробів (з 22 суб`єктів господарювання, які діють на ринку, частка трьох найбільших становить понад 75%, п’яти найбільших ─ понад 97%), торфу (на ринку у 2008 році діяло 32 учасники, частка трьох найбільших ─ понад 55%) і т.п. На олігопольних ринках існує підвищений ризик антиконкурентних змов суб’єктів господарювання, які призводять до послаблення або усунення конкуренції, встановлення завищених цін, нав’язування контрагентам додаткових зобов’язань, що не стосуються предмета угод тощо. Через це олігопольні ринки потребують підвищеної уваги з боку органів контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції і, водночас, всебічної оцінки перспектив свого розвитку в кожній конкретній ситуації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Аналітична економія: макроекономіка та мікроекономіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. / За ред.. С. Панчишина і П. Островерха. – Кн. 2: Мікроекономіка. - 4-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – 437 с.
Витрати та ефективність виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах (моніторинг) / [Воскобійник Ю.П., Шпику ляк О.Г., Тіней А.В. та ін.]; за ред. Ю.П. Воскобійника. О.Г. Шпикуляка. - [вип. 3]. - К.: ННЦІАЕ, 2010. - 344 с.
Гребенникова П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика: Учебник/ Общ. ред. Л.С.Тарасевича. СПб., 1998. – 379 с.
Доллан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. /Пер.с англ. - С - Пб., 1994. - 406 с.
Доллан Э. Дж., Линдсей Д. Ринок: микроэкономическая модель: Пер.с англ. - С - Пб.,1992. – 497 с.
Закону України "Про захист економічної конкуренції"
Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М. Тарасевича. – Київ: Знання, Центр навчальної літератури, 2006. – 784 с.
Конкурентне середовище в сучасній Україні. - http://www.nbuv.gov.ua/Portal/AU/heKild/2002-06/15.htm
Ивашковский С.Н. Микроэкономика: Учеб. – 2-е изд., испр. и доп. – М., 2001. – 416 с.
Калетник Г.М. Олігополії в Україні: монографія / Г.М. Калетник - К.: Аграрна наука, 2008. - 464 с.
Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенли Л.Брю. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка. – Львів, 1999. – 759 с.
Корнілов І.Є. Особливості функціонування ринку мобільного зв’язку в Україні -http://www.niisp.gov.ua
Мельник Н.В. Про використання мобільного зв’язку // Економіст. – 2010. - № 12. – С. 152-155.
Мікроекономіка: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича, - К.: Знання, 2007. – 677 с. – (Класичний університетський підручник).
Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С.Будаговської. – К.: Основи, 2007. – 518 с.
Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. - К.: Основи, 1996. – 879 с.
Рудий М.М., Михайлов С.І. Мікроекономіка (Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей). – К.: «Юнівест Медіа», 2005.- 312 с.

PAGE 43

1. Система управления подачей топлива тепловоза ЧМЭ3.html
2. геометрическое тело форма которого состоит из трех поверхностей- двух одинаковых по форме плоских кругов и
3. Комплексном центре социального обслуживания населения города Ломоносова социальнодосуговом отделении г
4. Запись производится с помощью специального устройства записывающей магнитной головки создающей перем
5. Свойство, при выполнении которого информация сохраняет заранее определенные вид и качество
6. Банк УралСиб Целью производственной практики являлось изучить организационную структуру управления фина
7. Тема- Какие бывают растения
8. тема представляет собой сложное взаимодействие объективного и субъективного стихийного и сознательного об
9. Югозападный государственный университет Кафедра Теоретическая и экспериментальная физика.
10. В управлении школой выделяется шесть основных функций- педагогический анализ целеполагание планирование
11. uc t uc0 t1 t2 t0 tn tn1 h ucn Рисунок 2
12. Тема- Третьи лица не заявляющие самостоятельных требований относительно предмета спора
13. функции обеспечить условия труда своевременно и в полном размере выплачивать работнику заработную плату
14. Управление проектами
15. Российский государственный профессиональнопедагогический университет Институт педагогической юриспр.html
16. I Индекс потребительских настроений в Россиив 1993 1996 годах В течение нескольких лет начиная с 1993 года ВЦ
17. Международный брак- советы юриста
18. Дипломная работа Правление Гитлера
19. Новгородский государственный университет имени Ярослава Мудрого
20. Экономическая реформа Людвига Эрхарда

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе