Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Сич Михайло Семенович (псевдонім — Русич; народився 26 січня 1941 року — помер 21 травня 2012 року) — український поет, перекладач, журналіст, художник.
Михайло Семенович Сич народився 26 січня 1941 року в селі Троковичі Черняхівського району на Житомирщині . Діда його, Павла Захаровича Рубана, і до нині добрим словом згадують земляки як мудрого садівника і муляра. Батько, Сич Семен Юхимович служив в Києві у міліції, брав участь у визволенні Західної України. Мати, Ганна Павлівна, працювала в селі у колгоспі.
Закінчив троковицьку середню школу зі срібною медаллю, філфак Житомирського педінституту з відзнакою(1963 р.). Вчителював, служив рядовим і офіцером Радянської армії. Працював на Полтавщині другим секретарем Диканського райкому комсомолу.
З 1971 року жив у місті Житомирі. Михайло Семенович ніколи не поривав зв'язок зі своєю малою батьківщиною, що знайшло й поетичне осмислення в словах: «Довіку не обірветься стежина, прив'язана до рідного села. Вона мені життя наворожила»[Джерело?]. Закінчив республіканську партійну школу (1977 р.), 15 літ віддав журналістиці — від кореспондента, літредактора до відповідального секретаря обласної газети «Радянська Житомирщина», був уповноваженим по області республіканського агентства авторських прав. Все це — начебто зовнішні факти біографії, але вони свідчать про те, що автор ніколи не стояв осторонь життя, що мотиви і сюжети його лірики підтверджено самою долею.
Михайло Сич — автор багатьох поетичних збірок. Багато перекладав на українську зі слов`янських і германських мов. Був головою творчої секції поезії обласного відділення НСПУ, вів літературну сторінку в «Радянскій Житомирщині», є автором цілої низки творчих портретів, нарисів та рецензій в республіканській та обласній пресі.
Окремі вірші перекладалися російською, болгарською, адигейською мовами. Член Спілки письменників СРСР з 1976 року (нині — НСПУ). Був делегатом IV (надзвичайного) з`їзду НСПУ. Член Спілки журналістів. Підполковник запасу. Ще одна грань таланту поета — живопис, співзвучний з художнім світом його віршів. Із його картинами не раз знайомилися шанувальники образотворчого мистецтва під час персональних виставок в м. Житомирі, Черняхові, в школі у Троковичах.
В житті був доброзичливою, ввічливою, високоерудованою, шляхетною, уважною до оточуючих людиною.
Біла віхола знов наїхала,
Заполонила все село…
Перешептами, пересміхами,
Передзвонами…
Ве-се-ло!
- Ой ти, віхоло, чим ти дихала,
Що здолала сиру імлу?..
- Передзвонами, пересміхами,
Пересудами… по селу… -
А по віхолі, по невгавній
Золоті снопи –
Сонця гавані!
Вкривався, мовби Дон Кіхот, плащем
Й донині ще воюю з вітряками…
Ти ж, вишенько, стояла під дощем,
Спиняла град пограблими руками…
Пробач мені, що згаяв я літа,
Що між братів і досі я піхота…
Ти ж, вишенько, надія золота,
Взяла свій справжній плащ у Дон Кіхота.
Верстаю шлях – не всі дороги в Рим,
А ти смієшся у вікно, весела…
Це ж ти вродила срібну тишу й грім,
Щоб травень знов прийшов у наші села.
ОСІННІЙ РОЗДУМ
Злітає листя –
За любов розплата.
Червлене золото
На відкуп листопаду.
Як щедро платить
Грошова палата
Осіннього зажуреного саду!
Якби ж то так –
За квітня раювання
Нам днів по вистачало заплатити!...
… Летять листки –
Розплата за кохання.
Мережать небо
Голі, чорні віти.
СУЧАСНА ПІСЕНЬКА ПРО КРИЛО
Сивим попелом укрили
І розлука, й самота…
Хто ж візьме мене на крила
Ввись, де хмарка золота?
Чи жар-птиця, чи орлиця,
Чи дівчина молода?
Сива туга наче криця,
В серці важко осіда…
Та не падав ще не разу –
Все зросталося в крилі.
Як впаду – впаду одразу,
Наче камінь, до землі.
Скільки сонця, скільки неба
Знов у кронах зацвіло!..
Прикривать крилом не треба,
А летіть – крило в крило.