Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Основні принципи системи фізичного виховання
Головним призначенням фізичного виховання як соціальної си стеми є реалізація мети суспільства у галузі формування всебічно розвиненої особистості. В основу характеристики особистості покладено такі ознаки: гармонійний розвиток (досягнення оптимального рівня розумового, фізичного, морального, трудового та естетичного розвитку в їх взаємозв'язку); соціальна активність (світогляд людини, її славлення до суспільства, природи, до себе); готовність до високопродуктивної праці та захисту Батьківщини (обсяг та рівень знань, умінь, навичок, психофункціональна та фізична готовність до праці та військової справи).
Методологічні та теоретико - практичні положення, або прин ципи системи фізичного виховання, відображають основні зако номірності цього соціально-педагогічного явища. До основних принципів відносять: гармонійний розвиток особистості, зв'язок з трудовою та військовою практикою, оздоровчу спрямованість фізичного виховання.
^ Принцип гармонійного розвитку особистості випливає із закономірностей єдності фізичних та психічних властивостей людини і передбачає взаємозв'язок фізичного виховання з розумовим, мо ральним, трудовим та естетичним вихованням. Єдність фізичного та духовного розвитку людини переконливо обґрунтовано у нау кових працях (П.Ф. Лесгафта, І.П. Павлова, О.В. Запорожця та ін.). Засоби, методи та умови фізичного виховання мають значні можливості ефективного впливу на фізичний розвиток, зміцнення здоров'я та рухову підготовленість людини, а також морально-вольові якості, розумовий розвиток та естетичні смаки.
^ Принцип зв'язку фізичного виховання з трудовою діяльністю і військовою практикою зумовлює ужиткову функцію фізичного виховання в суспільстві – підготовку підростаючих поколінь до високопродуктивної праці та виконання патріотичного обов'язку - захисту своєї Батьківщини. Відомо, що сильна, швидка, спритна та витривала людина, яка має значний арсенал різноманітних рухових вмінь та навичок, значно швидше опанує будь-який вид рухової діяльності (стосовно до праці або військової справи), ніж той, хто цим не володіє.
Реалізація цього принципу сприяє зростанню продуктивних сил, зміцненню обороноздатності України і відкриває широкі перспективи для всебічного розвитку дітей та молоді нашої держави. Практика сучасної військової справи свідчить про те, що однією з головних складових частин боєздатності армії є фізична підготовка бійця. Високий рівень розвитку сучасної бойової техніки, її постійне удосконалення суттєво підвищують значення людського фактору у військовій справі. Вимоги до фізичної підготовленості військовослужбовців не тільки не знизилися, а й, навпаки, підвищились. При цьому військово-прикладна фізична підготовка стає спеціалізованою (в авіаційних, десантних частинах, на флоті та ін.). Збільшився також її обсяг і в допризовній підготовці молоді.
Реалізація принципу оздоровчої спрямованості забезпечується всім змістом та організацією роботи з фізичного виховання, зокрема обов'язковим лікарським та педагогічним контролем. У наш час чітко визначаються такі функції фізичного виховання, як профілактично-виховна, рекреативна та ін. Поширюються засоби залучення дітей до систематичних занять: туристичні походи вихідного дня, групи «Здоров'я», клуби для підлітків та молоді за місцем проживання та ін.
Завдання зміцнення здоров'я та покращання фізичного розвитку людини мають місце у всіх формах фізичного виховання. Заняття фізичними вправами з одночасним використанням гігієнічних засобів та факторів природи загартовують організм людини, посилюють її опірність негативному впливу навколиш нього середовища. Оздоровчому ефекту також сприяє правильне науково-методичне забезпечення фізичного виховання: вміле поєднання навантажень та відпочинку; застосування профілактичних заходів, які попереджують травматизм, перевантаження організму та захворювання.
Необхідність поширення масовості фізичної культури і спорту серед дітей, молоді та дорослого населення в Україні підкреслюється у таких документах, як Закон України «Про фізичну культуру та спорт» (1993), «Концепція подальшого розвитку фізичної культури і спорту» (1997), «Державна, програма роз витку фізичної культури і спорту в Україні» (1997), Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я наці ї» (1998) та ін.
Ці державні документи спрямовані на сприяння духовного і фізичного розвитку дітей та молоді, виховання у них громадської свідомості та патріотизму; подальший розвиток масового фізкультурно-спортивного руху в Україні; створення належних умов для задоволення потреб кожного громадянина України у покращанні здоров'я, фізичного на духовного розвитку; вихо вання в населення країни відповідної мотивації й активної со ціальної орієнтації на здоровий спосіб життя; впровадження ефективних форм, методів і засобів з урахуванням регіональних особливостей традицій, економічних чинників; удосконалення законодавства України з питань фізичної культури та спорту й охорони здоров'я тощо.
Державна політика у галузі фізичної культури і спорту здійснюється відповідно до таких принципів: безперервності і послідовності фізичного виховання різних вікових груп громадян на всіх етапах їх життєдіяльності; урахування інтересів усіх громадян при розробленні та реалізації програм розвитку фізичної культури та спорту; визначення відповідальності громадян за своє здоров'я і фізичний стан; визнання самостійності всіх фізкультурно-спортивних об'єднань, які відповідають вимогам законодавства, рівності їх прав на державну підтримку; створен ня сприятливих умов фінансування фізкультурно-спортивних і спортивно-технічних організацій, олімпійського руху, освітніх установ і наукових організацій у галузі фізичної культури та спорту, а також підприємств спортивної промисловості.
Принципи системи фізичного виховання тісно взаємопов'язані. Саме цими положеннями керуються вихователі дошкільних закладів, вчителі шкіл, викладачі інститутів, тренери під час організації і проведення занять з фізичної культури та спорту.
Глава І. Предмет теорії і методики фізичного виховання
Теорія і методика фізичного виховання як наукова та навчальна дисципліна формує систему фундаментальних знань, що визначає професійну діяльність педагога в галузі фізичного виховання підростаючих поколінь. Знання з теорії і методики фізичного виховання є необхідною умовою творчого вирішення завдання фізичної культури дітей дошкільного віку в різноманітних організаційних формах, вони створюють основу для особистої творчості та удосконалення педагогічної майстерності дошкільного працівника.
^ 1. Предмет та основні поняття теорії та методики фізичного виховання
Кожна галузь знань як конкретна наукова та навчальна дисципліна має право на самостійне існування лише в тому випадку, коли має свій, властивий тільки їй предмет вивчення.
Предметом вивчення теорії фізичного виховання є визначення нагальних закономірностей фізичного виховання людини як соціального явища. Під загальними закономірностями розуміють ті, які однаковою мірою властиві будь-яким контингентам населення: дітям, підліткам, юнакам та дорослим; тим, хто тільки починає займатися фізкультурою, і кваліфікованим спортсменам.
Предметом вивчення методик фізичного виховання є вияв лення окремих закономірностей фізичного виховання та враху вання нагальних закономірностей в педагогічному процесі, який має конкретну спрямованість. Як справедливо стверджує відомий спеціаліст з фізичного виховання Б.А. Ашмарін, теорія і методика фізичного виховання не можуть існувати самостійно і розвиватися ізольовано одна від одної. Теорія створює фундамент для удосконалення процесу фізичного виховання дитячого та дорослого населення, узагальнюючи окремі закономірності з метою обов'язкового врахування їх у конкретних методиках. Методики, у свою чергу, створюють основу для теоретичних узагальнень у вигляді систем науково обґрунтованих методичних рекомендацій, властивих педагогічному процесу з даним контингентом тих, хто займається фізкультурою та спортом.
За своєю науковою спрямованістю теорія і методика фізичного виховання належать до системи педагогічних наук, вони обґрунтовують свої положення соціальними, психологічними та біологічними закономірностями.
У теорії і методиці фізичного виховання застосовується специфічний понятійний апарат, розуміння та засвоєння якого обов'язкове для спеціалістів дошкільного виховання. Зміст цих понять не є постійним, він уточнюється та поглиблюється у зв'язку з розвитком науки про фізичне виховання та її практичне застосування.
^ Фізична культура - частина загальної культури, сукупність матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюють ся та використовуються ним для фізичної досконалості людини. Вона історично зумовлена і змінюється на кожному новому етапі розвитку суспільства. До матеріальних цінностей належать: спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни, фізкуль турні майданчики та ін.), фізкультурне обладнання та інвентар, а також рівень фізичної досконалості дитячого та дорослого насе лення, включаючи їх спортивні досягнення та ін. До духовних цінностей належать соціальні, політичні та практичні досягнення в галузі фізичного виховання.
Фізична культура має багато функцій: нормативну, яка полягає у закріпленні раціональних норм рухової діяльності; інформаційну, яка відображує властивості накопичувати культурну інформацію, бути засобом її розповсюдження та передачі їх від одного покоління до іншого; комунікативну, яка характеризується властивістю сприяти спілкуванню, встановленню міжособистісних контактів; естетичну – задоволення естетичних потреб особистості у красивих рухах, своєму гармонійному фізичному розвитку та ін.; біологічну, яка пов'язана з задоволенням природної потреби людини (особливо дітей) у русі, покращання її фізичного стану та забезпечення високої працездатності організму. Ці функції покладено в основу класифікації видів фізичної культури, яка може бути представлена як базова (загальнорозвиваюча), прикладна та оздоровча фізкультура, спорт.
^ Фізичне виховання - це організований педагогічний процес, спрямований на морфологічне і функціональне удосконалення організму людини, формування і поліпшення її основних життєво важливих рухових вмінь, навичок і пов'язаних з ними знань. Фізичне виховання в дитячому садку як цілеспрямований педагогічний процес здійснюється всією системою організаційних форм, які передбачено програмою (щоденні заняття фізкультурою, ран кова гімнастика, рухливі ігри та ін.).
^ Фізичний розвиток - це процес становлення та змін біологічних форм та функцій організму людини під час її індивідуального життя. Він оцінюється рівнем антропометричних та біометричних показників (маса та довжина тіла, окружність грудної клітки та ін.), фізичних якостей (швидкості, спритності, сили, витривалості, гнучкості), показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток та ін.).
^ Фізична підготовка – цим терміном визначають прикладну спрямованість фізичного виховання щодо трудової або іншої діяльності людини (наприклад, фізична підготовка моряка, спорт смена, космонавта та ін.). «Загальна фізична підготовка» - це процес фізичного виховання, що створює загальні передумови для високопродуктивної праці людини. «Спеціальна фізична підго товка» спрямована на підготовку людини до професійної та спортивної діяльності.
^ Рухова підготовленість – зумовлює рівень розвитку рухових умінь та навичок, фізичних якостей, що задовольняють вимоги спортивної класифікації (для спортсменів), шкільної програми з фізичної культури (для учнів шкіл). Для дітей дошкільного віку розроблені нормативні показники з усіх основних видів фізич них вправ та вимог щодо якості їх виконання, які визначені програмою виховання для дитячих садків.
^ Фізкультурна освіта – цим терміном визначають рівень знань з фізичного виховання, рухових і гігієнічних вмінь та навичок. Цей термін запровадив П.Ф. Лесгафт, вважаючи, що фізичне ви ховання має на меті не лише зміцнення фізичних сил людини, а й накопичення нею спеціальних знань, вмінь та навичок.
^ Фізична досконалість – передбачає міцне здоров'я, гармонійний фізичний розвиток та всебічну фізичну підготовленість людини до життя, праці та захисту Батьківщини. У людей різних професій, статі, віку фізична досконалість має свої специфічні особливості. Кожна історична епоха створює свій ідеал фізичної досконалості людини. Тому що в цьому відображаються умови економічного та соціального життя людей, їхнього світогляду.
^ Фізичні вправи – це рухи, рухові дії, а також складні види рухової діяльності (рухові та спортивні ігри), які відібрані засобами для вирішення завдань фізичного виховання. Термін «вправа» застосовується також для визначення процесу багаторазового повторення рухових дій.
Спорт – це спеціальна діяльність, спрямована на досягнення у якому-небудь виді фізичних вправ найвищих результатів, які виявляються у процесі змагань. Спорт не може існувати без інтенсивної підготовки. Характер її визначається видом спортивної спеціалізації, яка здійснюється на базі загальної фізичної підготовки. У дитячому спорті ця властивість реалізується з акцентом на більш широку та тривалу підготовку.
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ
початкової загальної освіти
Загальні положення
Освітня галузь "Здоров’я і фізична культура”
Метою освітньої галузі "Здоров’я і фізична культура” є формування здоров’язбережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення, використання здоров’я та дбайливого ставлення до нього, розвитку особистої фізичної культури.
Для досягнення зазначеної мети передбачається виконання таких завдань:
формування в учнів знань про здоров’я, здоровий спосіб життя, безпечну поведінку, фізичну культуру, фізичні вправи, взаємозв’язок організму людини з природним і соціальним оточенням;
формування та розвиток навичок базових загальнорозвивальних рухових дій;
розвиток в учнів активної мотивації дбайливо ставитися до власного здоров’я і займатися фізичною культурою, удосконалювати фізичну, соціальну, психічну і духовну складові здоров’я;
виховання в учнів потреби у здоров’ї, що є важливою життєвою цінністю, свідомого прагнення до ведення здорового способу життя; розвиток умінь самостійно приймати рішення щодо власних вчинків;
набуття учнями власного здоров’язбережувального досвіду з урахуванням стану здоров’я;
використання у повсякденному житті досвіду здоров’язбережувальної діяльності для власного здоров’я та здоров’я інших людей.
Здоров’язбережувальна компетентність як ключова формується на міжпредметному рівні за допомогою предметних компетенцій з урахуванням специфіки предметів та пізнавальних можливостей учнів початкових класів.
Здоров’язбережувальна компетентність формується шляхом вивчення предметів освітньої галузі "здоров’я і фізична культура” і передбачає оволодіння учнями відповідними компетенціями.
З урахуванням мети і завдань зміст освітньої галузі визначається за такими змістовими лініями: здоров’я і фізична культура.
Додаток 1
до Державного стандарту
БАЗОВИЙ
навчальний план
----------------------------------------------------------------------
| Найменування освітньої галузі | Кількість годин у |
| | класах на тиждень |
| |-------------------------|
| | 1 | 2 | 3 | 4 |разом|
|--------------------------------------------------------------------|
| Інваріантна складова |
|--------------------------------------------------------------------|
|Мови і літератури | 8 | 9 | 9 | 9 | 35 |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Математика | 4 | 4 | 4 | 4 | 16 |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Природознавство | 2 | 2 | 2 | 2 | 8 |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Суспільствознавство | | | 1 | 1 | 2 |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Здоров'я і фізична культура* | 4 | 4 | 4 | 4 | 16 |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Технології | 1 | 2 | 2 | 2 | 7 |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Мистецтво | 2 | 2 | 2 | 2 | 8 |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Усього | 21 | 23 | 24 | 24 | 92 |
|--------------------------------------------------------------------|
| Варіативна складова |
|--------------------------------------------------------------------|
|Додаткові години на вивчення предметів | 2 | 2 | 2 | 2 | 8 |
|освітніх галузей та курсів за вибором, | | | | | |
|проведення індивідуальних консультацій та | | | | | |
|групових занять | | | | | |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Гранично допустиме тижневе навчальне | 20 | 22 | 23 | 23 | 88 |
|навантаження на учня | | | | | |
|------------------------------------------+----+----+----+----+-----|
|Сумарна кількість навчальних годин | 23 | 25 | 26 | 26 | 100 |
|інваріантної та варіативної складових, що | | | | | |
|фінансується з державного бюджету (без | | | | | |
|урахування поділу класів на групи) | | | | | |
----------------------------------------------------------------------
---------------
Примітка. Години, передбачені для фізичної культури освітньої
галузі "Здоров'я і фізична культура", не враховуються під час
визначення гранично допустимого навантаження учнів.
ДЕРЖАВНІ ВИМОГИ
до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Освітня галузь "Здоров'я і фізична культура" |
|----------------------------------------------------------------|
| Здоров'я |
|----------------------------------------------------------------|
|Здоров'я людини |знати складові здоров'я; |
| |усвідомлювати вікові зміни в |
| |організмі дитини; здоров'я як |
| |єдине ціле; взаємозв'язок |
| |організму людини з природним і |
| |соціальним оточенням; |
| |розпізнавати ознаки здоров'я; |
| |виявляти та оцінювати їх у |
| |життєвих ситуаціях; розуміти |
| |вплив основних природних і |
| |соціальних факторів та фізичної|
| |активності на здоров'я; |
| |пояснювати значення здоров'я |
| |для життя людини; застосовувати|
| |правила здорового способу життя|
| |та безпечної для здоров'я |
| |поведінки; правила надання |
| |посильної допомоги хворому |
|--------------------------------+-------------------------------|
|Фізична складова здоров'я |знати про необхідність рухової |
| |активності, правила харчування,|
| |особистої гігієни, |
| |загартовування, розпорядку дня |
| | |
| |уміти встановлювати |
| |взаємозв'язки між руховою |
| |активністю, харчуванням, |
| |загартовуванням, розпорядком |
| |дня і здоров'ям |
| | |
| |застосовувати правила рухової |
| |активності, харчування, |
| |гігієнічного догляду за тілом, |
| |загартовування, праці та |
| |відпочинку |
|--------------------------------+-------------------------------|
|Соціальна складова здоров'я |знати функції сім'ї щодо |
| |збереження і зміцнення |
| |здоров'я; права дитини на |
| |здоров'я в сім'ї та суспільстві|
| | |
| |правила поведінки у конфліктних|
| |ситуаціях; Правила дорожнього |
| |руху ( 1306-2001-п ), безпечної|
| |поведінки у навколишньому |
| |середовищі; медичні заклади |
| |свого населеного пункту |
| | |
| |керувати собою і розв'язувати |
| |життєві конфлікти, протистояти |
| |негативному впливу оточення; |
| |дотримуватися безпечної |
| |поведінки щодо ВІЛ та |
| |туберкульозу |
| | |
| |розпізнавати різні види |
| |небезпечних ситуацій та |
| |повідомляти про них служби |
| |захисту населення; |
| |встановлювати взаємозв'язок між|
| |природними та соціальними |
| |факторами і здоров'ям |
| | |
| |безпечно поводитися у |
| |навколишньому середовищі; |
| |моделювати відповідні життєві |
| |ситуації |
| | |
| |розуміти індивідуальність |
| |здоров'я; відмінність і |
| |схожість дівчаток і хлопчиків |
| | |
| |усвідомлювати значення |
| |толерантних стосунків між |
| |людьми для здоров'я; |
| |застосовувати набуті корисні |
| |звички |
| | |
| |правила розв'язання конфліктів,|
| |безпечної поведінки в різних |
| |життєвих ситуаціях та видах |
| |діяльності, надання першої |
| |допомоги за незначних травм; |
| |настанови щодо гуманного |
| |ставлення до людей, які мають |
| |проблеми із здоров'ям |
|--------------------------------+-------------------------------|
|Психічна та духовна складові |називати види емоцій; |
|здоров'я |індивідуальні особливості |
| |характеру, пам'яті |
| | |
| |знати про вплив емоцій, |
| |настроїв, почуттів, рис |
| |характеру на власне здоров'я та|
| |здоров'я інших; вплив творчості|
| |і народних традицій на здоров'я|
| | |
| |розпізнавати основні емоції у |
| |себе, в інших людей, словесно |
| |їх пояснювати |
| | |
| |встановлювати взаємозв'язок між|
| |емоціями та станом здоров'я |
| | |
| |контролювати власні емоції |
| | |
| |розуміти та оцінювати у |
| |життєвих ситуаціях емоції та |
| |почуття як умови, що сприяють |
| |збереженню життя і зміцненню |
| |здоров'я |
| | |
| |застосовувати поради щодо |
| |здійснення контролю за |
| |емоціями, формування рис |
| |характеру |
| | |
| |народні традиції щодо здорового|
| |способу життя |
|----------------------------------------------------------------|
| Фізична культура |
|----------------------------------------------------------------|
|Основи знань з фізичної культури|мати уявлення про: фізичну |
| |культуру як засіб підвищення |
| |функціональних можливостей |
| |організму, складову здорового |
| |способу життя; фізичні вправи |
| |та їх вплив на фізичний |
| |розвиток людини; історію |
| |олімпійських ігор; основні |
| |прийоми та способи |
| |самоконтролю; спортивні |
| |традиції українського народу |
| | |
| |знати та дотримуватися правил |
| |рухливих ігор та безпеки під |
| |час занять фізичними вправами |
| | |
| |усвідомлювати вплив фізичних |
| |вправ на фізичний розвиток |
| |організму |
|--------------------------------+-------------------------------|
|Рухова діяльність: | |
|--------------------------------+-------------------------------|
|культура рухів з елементами |виконувати організовуючі вправи|
|гімнастики | |
| |виконувати загальнорозвивальні |
| |вправи для розвитку сили, |
| |швидкості, витривалості, |
| |гнучкості, координації; вправи |
| |для формування правильної |
| |постави та запобігання |
| |плоскостопості |
| | |
| |елементи акробатики та |
| |рівноваги |
|--------------------------------+-------------------------------|
|пересування |пересуватися: ходьбою, бігом, |
| |танцювальними кроками, лазити |
| |та перелазити; на лижах, на |
| |ковзанах, вплав (за наявності |
| |відповідних умов) |
|--------------------------------+-------------------------------|
|вправи з м'ячем |виконувати вправи з малим та |
| |великим м'ячами; елементи |
| |футболу, баскетболу, гандболу |
|--------------------------------+-------------------------------|
|стрибки |виконувати стрибки із |
| |скакалкою, стрибки вниз і в |
| |висоту, стрибки у довжину, |
| |опорні стрибки |
|--------------------------------+-------------------------------|
|туризм |рухатися у похідному строю та |
| |долати перешкоди; |
| |обґрунтовувати визначення місця|
| |для відпочинку та туристичного |
| |бівуаку |
| | |
| |дотримуватися правил поведінки |
| |у туристичному поході |
| | |
| |застосовувати набуті знання та |
| |вміння під час активного |
| |відпочинку |
|--------------------------------------------------------------
5. Основні завдання фізичного виховання
Будь-яка мета реалізується шляхом її конкретизації в цілому комплексі послідовних, тісно взаємопов'язаних завдань. У цьому контексті завдання можна розглядати як малі, конкретні кроки, що ведуть до кінцевого результату діяльності.
У процесі фізичного виховання вирішується багато завдань, але всі вони можуть бути умовно об'єднані у три групи: освітні, оздоровчі і виховні.
Ця група специфічних завдань, що вирішуються у процесі фізичного виховання, полягає в тому, щоб:
• зробити надбанням кожного базові науково-практичні знання, нагромаджені у сфері фізичної культури;
• забезпечити раціональне формування індивідуального фонду рухових ' умінь і навичок, необхідних у житті, та довести їх до необхідного рівня досконалості;
• навчити кожного застосовувати набуті знання і навички у повсякденному житті з метою самовдосконалення.
Освітня спрямованість фізичного виховання реалізується, перш за все, шляхом планомірної передачі вчителем і наступним засвоєнням учнями певного обсягу знань, систематичним їх поповненням і поглибленням. Сучасні програми фізичного виховання повинні передбачати досить широке коло фізкультурно-спортивних знань, що охоплювали б усі чинники розумної організації і забезпечення життєдіяльності, які в сукупності одержали назву "здоровий спосіб життя". Це знання про суть фізичної культури, її значення для особи І суспільства, принципи і правила раціонального використання її цінностей; знання суто прикладного характеру, які є необхідною передумовою усвідомленого засвоєння рухових умінь, формування навичок, ефективного використання фізичних можливостей у житті та фізкультурно-гігієнічні знання.
З метою засвоєння знань можуть проводитись спеціальні заняття. В різних країнах теоретичні заняття з питань фізичного виховання, які входять до шкільної програми, називаються по-різному: в США і Японії — це "Навчання здорового способу життя", в Австралії — "Навчання раціональної організації дозвілля", у Фінляндії — "Формування навичок здорового способу життя". В інших країнах читаються й окремі курси з питань, що торкаються здоров'я І рухової активності. Серед них: "Особисте здоров'я", "Основи раціонального харчування", "Основи знань у галузі гігієни і самоконтролю" тощо. Обсяг знань з питань організації і дотримання правил та норм здорового способу життя, які входять в обов'язкову програму фізичного виховання, містить близько 10% від загального обсягу часу, відведеного на предмет.
Ґрунтуючись на відповідних знаннях, у процесі фізичного виховання вирішуються і завдання із системного формування і вдосконалення необхідних у житті рухових умінь та навичок. Освітній сенс таких завдань визначив автор вчення про "фізичну освіту" П.Ф.Лесгафт. Він підкреслював, що було б помилково обмежувати фізичне виховання лише турботою про розвиток тілесних якостей людини. Не менш важливим є вміння свідомо аналізувати окремі рухи, порівнювати їх і об'єднувати в рухові дії та рухову діяльність, керувати ними і пристосовувати до перешкод, спритно і наполегливо долаючи їх. Іншими словами, необхідно навчатись з найменшими зусиллями і за найкоротший проміжок часу свідомо здійснювати найбільшу фізичну роботу.
Без набуття рухових умінь і навичок неможливо домогтись успіху у практичній діяльності. Навіть незвичайні фізичні задатки людини, які вона одержала від природи, так і залишаться потенціями, якщо не реалізувати їх у діяльності, пов'язавши з раціональними способами виконання рухових дій. Формуючись як цілісно відрегульовані способи управління рухами, рухові уміння і навички є необхідними складовими реально проявлених рухових здібностей.
Природна послідовність у формуванні індивідуального фонду рухових умінь і навичок така: на базі вроджених рухових можливостей і елементарних рухів формуються відносно прості рухові уміння, які, закріплюючись, трансформуються в навички. Зі збільшенням числа і різноманітності набутих рухових умінь і навичок зростає можливість швидкого становлення нових практичних умінь, що відповідають вимогам життя.
Ця закономірність повинна враховуватись при реалізації освітніх завдань на всіх етапах багаторічного процесу фізичного виховання. На перших етапах передбачається забезпечити базову фізичну освіту — формування вихідних і основних життєво важливих рухових умінь і навичок (ходьба, біг, керування предметами, подолання перепон тощо). На наступних етапах вирішуються завдання із забезпечення індивідуального фонду умінь і навичок в обсязі, необхідному кожному в житті, та поглиблене вдосконалення умінь і навичок, спрямоване на спеціалізацію у вибраних видах діяльності (в тому числі і спортивній). При цьому, як предмет удосконалення, використовуються не тільки ті рухові дії, які знаходять застосування в повсякденній діяльності (так звані прикладно-побутові та професійно-прикладні), але і ті, які не характеризуються прикладністю, але ефективні у плані різнобічної фізичної освіти та цінні для вдосконалення фізичних здібностей.
Вирішення освітніх завдань не самоціль, їх реалізація спрямована на одержання максимального ефекту від занять фізичними вправами в напрямку їх впливу на фізичну і духовну сферу людини, її здоров'я та творче довголіття. В цьому контексті освітні завдання виступають як обслуговуючі щодо оздоровчих та виховних.
Група оздоровчих завдань спрямована на:
• забезпечення оптимального розвитку властивих людині фізичних якостей і на їх основі вдосконалення фізичного розвитку. "Фізичними" прийнято називати вроджені (передані за спадковістю) морфофункціональні властивості, завдяки яким можлива фізична (матеріально виражена) активність,
• зміцнення і збереження здоров'я. Завдання із зміцнення здоров'я вирішуються у процесі фізичного виховання на основі вдосконалення властивих кожній людині фізичних якостей, особливо тих, розвиток яких призводить до піднесення загального рівня функціональних можливостей організму. Але це не означає, що завдання зі зміцнення здоров'я і вдосконалення рухових здібностей у фізичному вихованні повністю співпадають, а їх реалізація не має своїх особливостей. Зокрема, завдання із загартування та виховання навичок дотримуватись здорового способу житія мають самостійне оздоровче значення, і його реалізація передбачає спеціальну систему фізкультурно-гігієнічних заходів;
• удосконалення будови тіла і формування постави. У комплексі поставлених завдань з метою оптимізації індивідуального фізичного розвитку передбачаються і конкретні завдання із вдосконалення будови тіла. Досконалі форми тіла певною мірою виражають досконалість функцій організму. Одним із виразів нормального фізичного розвитку людини є риси тілесної краси, які свідчать про її життєві сили і тому мають ще й естетичну цінність. Проте, прагнення надати тілу надто вражаючих форм виправдано лише якщо це не стає окремою метою, а підпорядковане інтересам всебічного розвитку особи, й основним життєво важливим якостям і здібностям. В окремих випадках завдання з регулювання м'язових об'ємів, ваги тіла, виправлення постави та ін. можуть мати і лікувальпо-профілактичний чи лікувально-корегуючий аспекти;
• забезпечення творчого довголіття як наслідок вирішення попередніх завдань.
В єдності з реалізацією розглянутих специфічних завдань у процесі фізичного виховання вирішуються і загально-педагогічні — виховні завдання.
Виховні завдання, які покликаний вирішувати у процесі фізичного виховання кожен педагог, повинні забезпечити соціальне формування особи, виховання членів суспільства, відданих його ідеалам, які відстоюють його інтереси.
Говорячи про якості вчителя, К. Д. Ушинський відзначав, що педагог повинен бути не тільки викладачем, а, й насамперед, вихователем. Головне достоїнство гімназійного викладача він вбачав у вмінні виховувати учнів своїм предметом.
Реалізація виховних завдань сприяє втіленню віковічної мрії людства про гармонію у вихованні, якою вона представлялася кращим мислителям у різні часи та епохи.
Підготовку всебічно розвинених членів суспільства вважав метою виховання Фур'є. В новому світі, за його прогнозами, виросте нова людина, фізично розвинена, творчо активна, знайома з декількома ремеслами, основами наук і мистецтв.
Об'єктивною основою органічного взаємозв'язку всіх сторін виховання є єдність фізичного і духовного розвитку людини.
Вирішення виховних завдань передбачає:
• розвиток інтелекту й утвердження життєвого оптимізму;
• патріотичне та моральне загартування молоді, виховання волі;
• виховання любові до праці;
• розширення сфери естетичного впливу навколишнього середовища на особу.
. Моральне виховання учнів у процесі фізичного виховання
Великі можливості має навчально-рухова діяльність для вирішення завдань морального виховання, що обумовлено її змістом, який включає в себе розмаїття інтелектуальних, пізнавальних, емоційних і моральних компонентів, та формами організації, в яких поведінка учня відкрита для спостереження вчителем у різноманітних ситуаціях і емоційних станах (часто на межі людських можливостей). При цьому, наявність постійних тісних контактів і емоційність взаємовідносин відкривають перед педагогом можливості для створення необхідних для виховання ситуацій. Такі ситуації мають, наприклад, місце в умовах суперництва, що вимагає дотримання певних правил, норм спортивної етики, поваги до суперника.
Методика формування моральної свідомості і поведінки повинна бути звернена до духовної суті учнів. Сам зміст навчально-рухової діяльності включає ситуації, які можна використовувати для виховання почуття поваги до слабкого, почуття обов'язку і відданості, почуття відповідальності, власної гідності, гордості, совісті, сором'язливості тощо.
Процес формування моральної поведінки і звичок пов'язаний з необхідністю використання методів заохочення і покарання, привчання і вправляння, які сприяють прояву і закріпленню необхідних і гідних способів поведінки.
У моральному вихованні не треба забувати, що кожен вік своєрідний і вимагає вибору шляхів і засобів, що найкраще вплинуть на особу, яка розвивається. Дотримання принципу індивідуального підходу передбачає відповідність педагогічних впливів до життєвого досвіду, сил і можливостей учнів. Діти, особливо підлітки, швидко стають дорослими. Тому важливо не допускати ускладнення різноманітних завдань, доручень, що вимагають максимальної відповідальності, напруження духовних, вольових зусиль. Необхідно також пам'ятати, що в межах одного віку, кожна особа неповторна. Вона має свої власні інтереси, захоплення, потреби, оцінки. Саме тому виховний процес, ґрунтуючись на індивідуальних особливостях учнів, повинен створювати можливості для виникнення і прояву нових, цінніших інтересів і потреб.
Добре відоме значення у виховній роботі яскравого морального прикладу.
Тут важливий і власний приклад вихователя, і приклади високого прояву моральних і вольових якостей кращих спортсменів на змаганнях, у творчій праці та побуті. На жаль, у фізкультурно-спортивній діяльності немало протилежних прикладів і фактів неетичної поведінки, розв'язаності, грубощів та ін. Обов'язок учителя — використовувати їх як фактор виховного впливу. Вирішальною умовою успіху при цьому є формування єдиної творчої етичної позиції в колективі при оцінці конкретних форм поведінки. Це накладає на спортивних педагогів додаткову відповідальність за своє моральне обличчя та етичну бездоганність вчинків.
Учитель фізичної культури — це не професія, це спосіб життя. Істина втілена в житті, сильніша від тієї, якої навчають словами. Отже, треба жити істинами, яких навчаєш. От чому особистий приклад відіграє вирішальну роль на певному етапі виховання.
Один із загальних висновків дослідження, яке було проведене у 1908-1909 рр. у міжнародному масштабі на тему: "Моральне навчання і моральне тренування у школах", проголошував, що вчитель, який здійснює виховання, повинен бути молодим, або зберігати подобу молодої людини; бути привабливим і цим притягувати дитину; бути морально чистим; відмовлятись від особистих бажань, якщо вони не співпадають з бажаннями дітей; любити їх більше від себе; бути справедливим; не оточувати себе фаворитами; бути щирим і чесним.
Про можливість патріотичного виховання у процесі занять фізичними вправами свідчить діяльність спортивно-просвітницьких товариств і організацій Східної Галичини на початку XX століття (див. "Історія фізичної культури").
Пам'ятаймо, що якими б значними не були результати, досягнуті в удосконаленні фізичних якостей і рухових можливостей особи, вони можуть виявитись некорисними для суспільства, якщо їх власник не вихований морально і якщо у нього немає активного прагнення прикласти свої сили на користь суспільства.
5.3.3. Виховання волі в процесі занять фізичними вправами
Більшість з того, що розуміють під фізичним вихованням", є одночасно і вихованням волі. У процесі навчання рухів, удосконалення фізичних здібностей обов'язково приводяться в дію, виявляються і розвиваються вольові риси особи. Без цього немислима реалізація жодного завдання на шляху до фізичної досконалості.
Серед вольових якостей, які найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання є: цілеспрямованість (підпорядкування всіх сил для досягнення бажаного результату); наполегливість і впертість, що проявляються при подоланні труднощів; витримка (здатність регулювати власні почуття і настрої); рішучість і сміливість (здатність швидко приймати рішення і діяти всупереч небезпеці); ініціативність (долання труднощів нетрадиційними засобами і методами).
Специфічними "фактами" виховання вольових якостей є систематичне долання постійно зростаючих труднощів. При цьому труднощі повинні відповідати можливостям учнів. Тобто, логіка процесу фізичного виховання і логіка виховання волі співпадають, тому що підпорядковані одним закономірностям і принципам (систематичність, прогресування, доступність).
Окрім названого, для виховання волі використовують (особливо у спорті) спеціальні завдання і установки, що вимагають подолання додаткових труднощів.
У процесі занять фізичними вправами проявляються такі основні типи вольових зусиль:
• вольові зусилля при концентрації уваги. Вони необхідні для подолання відволікаючих факторів (суперники, публіка та ін.). Вольові зусилля потрібні і для збереження уваги при втомі.
• вольові зусилля при інтенсивних м'язових напруженнях. М'язові напруження, які проявляються у процесі виконання фізичних вправ, зазвичай, перевищують рівень тих, що мають місце в побуті. Це особливо виражено в ігровій та змагальній діяльності.
• вольові зусилля, пов'язані з необхідністю долати втому під час тренувань і, особливо, змагань. У цих випадках вольові зусилля, спрямовані на подолання труднощів, обумовлених функціональними зрушеннями в організмі (небажання продовжувати роботу, біль, потреба "терпіти").
• вольові зусилля, пов'язані з подоланням негативних емоцій (страху, невпевненості, розгубленості і т.п.), які виникають внаслідок психічних травм, падінь, зустрічі з "незручними" суперниками і т. ін.
• вольові зусилля, пов'язані з дотриманням певного режиму життя, тренування і харчування.
Оскільки процес фізичного виховання немислимий без прояву вольових зусиль, то вже самі заняття фізичними вправами сприяють вихованню вольових якостей.
Формування вольових якостей сприяє становленню учнів як суб'єктів діяльності здатних вільно, в рамках усвідомленої необхідності, визначати свою поведінку і діяльність та нести відповідальність за її результати.
Мета фізичного виховання витікає з основного завдання виховання, яке полягає в необхідності підготувати всебічно розвинутих, активних та здорових членів суспільства, які органічно поєднує в собі гуманістичні і загальнолюдські позитивні риси особистості, гармонію фізичного та психічного розвитку.
Завдання фізичного виховання можна згрупувати в наступні З групи:
1. Оздоровчі завдання, що полягають у зміцнюванні опорно-рухового апарату, формуванні правильної постави, нормалізації розвитку внутрішніх органів, у покращенні діяльності центральної нервової системи, загартовуванні організму.
2. Освітні завдання, що полягають у формуванні і удосконаленні рухових умінь та навичок, у придбанні знань в області теорії, методики і організації фізичної культури і спорту.
3. Виховні завдання, що полягають в удосконаленні рухових якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності та ін.), у зміцненні вольових якостей (волі до перемоги, сміливості, наполегливості, мужності та ін.), у покращенні психічних здібностей (уваги, пам'яті та ін.), у вихованні позитивних моральних рис, прищепленні правильних естетичних смаків. Слід підкреслити, що реалізація вказаних вище оздоровчих, освітніх і виховних завдань фізичного виховання повинна здійснюватись у певному взаємозв'язку, що потребує їх комплексного вирішення.
Основним специфічним засобом фізичного виховання людини є фізичні вправи, то б то рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання. В свою чергу фізичні вправи є такими видами рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.
Система фізичного виховання керується наступними положеннями або принципами:
• принципом зв'язку фізичного виховання з практикою трудової і оборонної діяльності, що виражає основну соціальну закономірність фізичного виховання, його головну службову функцію, яка полягає у підготовці людей до діяльності і життя;
• принципом всебічного розвитку особистості, що передбачає, по-перше, суворе дотримування єдності різних сторін виховання фізичних, розумових, моральних, трудових і естетичних якостей та, по-друге, (в більш вузькому плані) різнобічну фізичну підготовку;
• принципом оздоровчої спрямованості, який передбачає відповідальність робітників фізичного виховання перед державою, суспільством та родиною за стан здоров'я тих, хто займається фізичною культурою. Цей принцип передбачає також обов'язковість медичного і педагогічного контролю за станом розвитку та здоров'я всіх, хто займається спортом.
• принцип свідомості і активності;
• принцип наочності;
• принцип доступності (з цього принципу витікає дуже важлива вимога індивідуального підходу до тих, що займаються);
• принципом систематичності (що включає в себе правила послідовності: "Від відомого до невідомого", "Від простого і легкого до складного і важкого", "Від загального до часткового");
• принципом міцності (що вимагає слушного вивчення та освоєння поточного матеріалу перш, ніж переходити до наступного).
Основним специфічним засобом фізичного виховання є фізичні вправи — рухові дії, які використовуються у відповідності з закономірностями фізичного виховання, або фізичні вправи — це такі види рухових дій, які спрямовані на реалізацію завдань фізичного виховання та підпорядковані його закономірностям. Тільки за допомогою фізичних вправ здійснюється спрямований вплив на людину з метою розвитку його фізичних і духовних здібностей.
При розгляданні змісту фізичних вправ (ФВ) з педагогічної точки зору особливо важливим є те, що вони цілеспрямовано розвивають здібності людини в єдності з формуванням певних вмінь та навиків. Це означає, що для фахівців фізичного виховання головним аспектом в розумінні суті ФВ повинен бути узагальнюючий педагогічний аспект, при якому визначається їх значення для реалізації тих чи інших виховально-освітніх завдань.
Форма фізичних вправ представляє її внутрішню та зовнішню структуру. Внутрішня структура ФВ характеризується тим, як під час її виконання пов'язані між собою різні процеси функціонування організму, як вони співвідносяться, взаємодіють та узгоджуються друг з другом.
Зовнішня структура ФВ — це видима форма, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних (силових) параметрів руху.
Способи виконання рухових дій, за допомогою яких рухове завдання вирішується доцільно, з відносно більшою ефективністю, прийнято називати технікою фізичних вправ. Розрізняють основу техніки рухів, її головну ланку і деталі.
Класифікація фізичних вправ.
Всі фізичні вправи поділяються на:
1) швидкісно-силові види вправ, які характеризуються максимальною інтенсивністю або потужністю зусиль (спринтерський біг, метання, стрибки, піднімання штанги і т. д.);
2) види вправ, які потребують переважного проявлення витривалості в рухах циклічного характеру (біг на середні-довгі дистанції, лижні гонки, ходьба, плавання, веслування);
3) види вправ, які потребують головним чином координаційних та інших здібностей в умовах суворо заданої програми рухів (гімнастичні та акробатичні вправи, стрибки у воду, фігурне катання, синхронне плавання);
4) види вправ, які потребують комплексного проявлення фізичних якостей в умовах змінних режимів рухової діяльності, безперервної зміни ситуацій і форм дій (боротьба, бокс, фехтування, спортивні ігри тощо).
Виділяють також групи вправ за їх конкретним тренувальним призначенням. При цьому виділяють підготовчі та основні вправи, а перші, в свою чергу, підрозділяють на загально-підготовчі та спеціально-підготовчі.
Існує також класифікація вправ по їх приналежності до видів спортивної спеціалізації: гімнастики, спортивних ігор і туризму, легкої та тяжкої атлетики та ін.
Всі фізичні вправи звично реалізуються під впливом певних факторів, які можуть бути сприятливими (наприклад, для спортивних досягнень) або несприятливими. Група факторів, які визначають вплив фізичних видів:
1. Індивідуальні особливості тих, хто займається вправами (вікові, статеві, стан здоров'я, рівень підготовленості, режим праці, навчання, відпочинку, стан побуту).
2. Особливості самих фізичних вправ, тобто їх складність, новизна, важкість навантаження, емоційність.
3. Особливості зовнішніх умов (метеорологічних та географічних факторів, якість обладнання та знаряддя, гігієнічний стан місць занять та ін.).
Фізкультурно-масові заходи, які проводять у позанавчальний час, необхідно за змістом пов'язувати з уроками фізичної культури або з оздоровчими заходами в режимі дня. Цим забезпечується різноманітність фізичної підготовки учнів, а також досягається профілактика стомлення та підвищення розумової працездатності за рахунок активного відпочинку.
У зв'язку з особливостями психічного та фізичного стану дітей молодшого шкільного віку, робота з фізичного виховання у позанавчальний час не може проводитися учнями самостійно, а повинна бути організована у рамках фізкультурного гуртка під керівництвом викладача.
Керівник гуртка (найчастіше це учитель фізичної культури) може обрати у кожному класі із числа учнів помічника учителя з фізичної культури. Всю роботу гурток повинен проводити за планом. Спираючись на цей план, у школі можуть організовуватись фізкультурні свята, показові виступи, спортивні змагання. Роботу фізкультурного гуртка доцільно висвітлювати на спортивному стенді або у спільному випуску спортивної газети.
Гурток фізичної культури звично комплектується з учнів, які мають бажання після уроків додатково займатися фізичною культурою і не мають для цього медичних протипоказань. У гуртку повинно бути не більш 20 осіб. Комплектування гуртка проводиться з урахуванням віку, фізичної підготовки, а також за статевим складом учнів.
Робота у гуртках найчастіше проводиться на основі навчальної програми з фізичної культури. У заняття включаються різні ігри, елементи легкої атлетики та гімнастики. При цьому слід частіше , змінювати характер вправ, проводити заняття ігровим методом, включаючи елементи змагань.
З учнями, віднесеними за станом здоров'я до спеціальної медичної групи, заняття у спортивних гуртках проводяться окремо. В цьому випадку групи комплектуються з учнів з однотипними відхиленнями у фізичному розвитку або захворюваннями і не більше ніж по 15 осіб у кожній групі. Зарахування у оздоровчі групи проводиться за рекомендаціями лікаря. Заняття з учнями, які відносяться до спеціальних медичних груп, повинні проводити вчителі з фізичної культури, які пройшли спеціальний семінар або курси підвищення спеціалізації.
Спортивні змагання можуть проводитися серед учнів однієї школи або між фізкультурними колективами кількох шкіл. Необхідно, щоб кожен, навіть найслабший учень, відчув себе безпосереднім учасником змагань, знайшов упевненість у собі.
Для участі у позашкільних змаганнях створюються збірні команди по окремим видам спорту. При організації змагань необхідно дотримуватися таких вимог:
• повинна бути визначена вікова група учасників змагань;
• змагатися учні можуть тільки за тими видами спорту, якими вони регулярно займаються;
• для участі у змаганнях необхідна обов'язкова попередня підготовка (тренування) учнів-учасників змагань по тим видам спорту; по яким будуть відбуватися самі змагання.
При проведенні, наприклад, змагань з футболу кожна команда може приймати участь тільки в одній грі за день. Тривалість змагань для учнів початкових класів не повинна перевищувати однієї години. За один-два місяці до початку змагань розробляється спеціальне положення, де визначаються задачі, час, місце і умови проведення змагань, форма одягу, програма, порядок визначення переможців і нагородження кращих команд (учасників).
В молодших класах в програму змагань можуть включатись рухливі ігри з різними предметами і без них, ігри типу естафети "Веселі старти". Змагання повинні проводитись, як правило, серед змішаних команд по 12-18 осіб у кожній (порівну хлопчиків та дівчат),
Уважно слідкуючи за ходом гри (естафети), учителю необхідно регулювати фізичне навантаження такими методичними прийомами:
• збільшення (зменшення) часу гри (естафети);
• збільшення кількості повторень елементів гри (естафети);
• збільшення (зменшення) розмірів майданчика (дистанції);
• зміна характеру і правил гри (естафети);
• зміна ведучого;
• зміна кількості учасників гри (естафети).
Протягом гри (естафети) необхідно виховувати природність рухів, повну мобілізацію рухових здібностей учасників гри (естафети), культуру суперництва.
Гру (естафету) слід закінчувати організовано і своєчасно, не допускаючи втоми, надмірної збудженості, зниження інтересу до гри.
Після закінчення гри (естафети) доцільно давати спокійну ходьбу і вправи на увагу, підвести підсумки, об'явити результати, привести приклади позитивних дій окремих учасників іри, вказати на помилки.
Нижче наведені приклади деяких естафет із застосуванням загально розвиваючих вправ з предметами та без них:
I. Клас ділиться на декілька команд.
1. В положенні напівприсядки дійти до фінішу, там зробити 5 нахилів вперед (не згинаючи коліна) і повернутися напівприсядки назад, передати естафету.
2. "Собачим ходом" дійти до фінішу і назад.
3. "Зайчиком" дострибати до фінішу, присісти 5 разів і "зайчиком" повернутися назад.
4. Присядки дострибати до фінішу, повернутися назад бігом.
5. Добігти до фінішу, в упорі лежачи на стегнах зробити 8 віджимань і повернутися назад бігом.
II. Клас ділиться на 3-4 команди. В 10-12 м від стартової лінії проти кожної команди установлюють орієнтир (прапорець, м'яч і т. д.). Усі гравці по черзі виконують однакові завдання. Виграє команда, яка першою закінчила естафету.
1. Стрибком на двох ногах (руки на поясі) треба дострибати до фінішу і назад віддати естафету партнеру.
2. На одній нозі (другу тримаємо рукою) дострибати до фінішу. Змінити ногу, повернутися назад і віддати естафету наступному гравцю.
3. Добігти до фінішу, взяти скакалку і стрибнути через неї 5 разів, покласти її і повернутися назад і віддати естафету наступному гравцю.
4. Стрибати з м'ячем між ногами до фінішу, повернутись назад бігом і віддати естафету партнеру.
НІ. Учні діляться на команди.
1. Біг до фінішу і назад з високим підніманням стегна.
2. Добігти до фінішу і назад, обертаючи руки в різні сторони.
3. Добігти до фінішу, там зробити 8 нахилів в сторони, руки за головою, повернутися назад.
4. Дійти до фінішу в глибокому нахилі, охопивши себе за ступні ніг.
5. Дійти в повному присіді до фінішу, назад повернутися бігом.
6. Стрибками дійти до фінішу і назад.
Успіх у проведенні змагань залежить від чіткої роботи суддівської колегії, яку повинен очолювати головний суддя. Змагання завжди повинні починатися парадом учасників змагань.
Спортивні ігри є найбільш цікавим видом змагань і в той самий час найбільш важким, особливо для дітей молодших класів. Під час спортивних ігор всі учні вступають у безпосередній поєдинок, вони всі одночасно борються, наприклад, за володіння м'ячем, і тут можливі конфліктні ситуації.
Задача суддів полягає в тому, щоб не тільки слідкувати за дотримуванням правил тієї чи іншої гри, а ще і за тим, щоб спортивна гра не прийняла азартного характеру, тобто судді повинні ще контролювати психічний стан учасників. Для зняття напруги змагань рекомендується використовувати короткочасні зупинки, які знижують темп гри, а також частіше міняти гравців.
Нижче наведено основні вимоги, які необхідно мати на увазі при організації змагань, наприклад, з футболу. Поле для дітей 8-12 років повинно бути розміром 40x60 м. Дозволяється проводити ігри на майданчиках меншого розміру, які мають футбольну розмітку. Для гри використовується звичайний футбольний м'яч. Учасники змагань розділяються на вікові групи: 6-7-8, 9-10 або 11-12 років. Протягом гри дозволяється будь-яка кількість замін гравців. Спортивна форма учасників гри складається з футболки та трусів (тренувального костюма) та гумових тапок (кед). Гру на полі може проводити один суддя. Гра повинна продовжуватись 30 хв. (2 тайми по 15 хв), з перервою на 10 хв після першого тайму. Під час гри мета кожної команди забити якомога більше м'ячів у ворота суперника.
8. Загальні Положення що до проведення спортивних змагань
Спортивні змагання є однією з форм фізичного виховання школярів, за допомогою якої вирішується ціла низка важливих освітніх і оздоровчих завдань.
За характером проведення змагання можуть бути:
• особисті, під час яких результати зараховуються кожному учаснику окремо і визначається місце, зайняте у змаганні кожним учасником;
• особисто командні, у яких визначаються одночасно місця, зайняті окремими учасниками і командою в цілому;
• командні, у яких результати зараховуються команді в цілому і визначається місце кожної команди у змаганні.
Перш ніж почати підготовку до проведення будь-яких змагань необхідно:
1. Створити оргкомітет з 3-5 осіб, які мають досвід організації спортивних змагань.
2. Перевірити наявність і стан матеріальної частини змагань (спортивного обладнання і інвентарю, розмітки майданчиків або залу, звукової апаратури, нагрудних номерів, нарукавних пов'язок, емблем для суддів і учасників та ін.).
3. Розробити "Положення про змагання" згідно встановленої форми, а також розглянути і затвердити це Положення на раді колективу фізичної культури школи, району або міста і узгодити його з ад- І міністрацією школи. І
4. Скласти і провести апробацію програми змагань. Особливо ретельно слід продумати ті етапи змагань, які носять комплексний характер, типу "Веселих стартів" та ін.
5. Скласти деталізований план проведення змагань з урахуванням регламенту часу, місць шикувань і переміщень учасників, розмітки майданчику, розміщення глядачів, по черговості реалізації видів програми, відповідальних за підготовку і прибирання інвентарю, зміст пауз та ін.
6. Розподілити обов'язки серед членів оргкомітету, визначити відповідальних за окремі ділянки роботи: організаторську і інформаційну, добір і діяльність суддівської бригади, підготовку учасників, матеріальне забезпечення змагань та ін.
7. Підготувати і вивісити об'яву та іншу інформацію про змагання. Якщо школа радіофікована, таку ж інформацію треба давати і по шкільному радіо.
8. Провести нараду фізоргів (представників класів, капітанів команд) і ознайомити їх з програмою змагань, з умовами підготовки і участі команд, з системою заліків та іншими пунктами "Положення".
9. Надати можливість командам (класам) провести тренування, на яких учні повинні ознайомитись з умовами і правилами ігрових завдань і всією програмою змагань в цілому.
10. Підібрати і затвердити склад суддівської колегії із числа учнів, педагогів, спеціально запрошених спортсменів і ветеранів спорту, батьків, які мають суддівські категорії або досвід суддівства змагань.
11. Провести засідання суддівської колегії спільно з представниками організаційного комітету, на якому розглянути Програму змагань, розподілити обов'язки (призначити головного суддю і його замісника, секретаріат, суддів при учасниках змагань, відповідальних за суддів і ін.); уточнити правила змагань, систему заліку та визначення переможців.
12. Підготувати дипломи, грамоти, вимпели, призи та сувеніри для нагородження переможців, учасників змагань і найбільш активних глядачів-болільників.
13. Визначити склад журі і почесних гостей та своєчасно їх повідомити (передати запрошення, де вказати вид, дату, місце і час змагань).
14. Призначити ведучого змагань і суддю-інформатора. З урахуванням виду і програми змагань вони повинні зібрати матеріал із історії фізичної культури і відповідних видів спорту, дані про учасників, гостей і глядачів.
15. Призначити членів комісії з пропаганди (юнкорів, фотографів, юних художників) для збору матеріалу і висвітлення ходу підготовки і проведення змагань.
16. Підібрати і записати музичний супровід параду учасників, масових гімнастичних виступів, окремих номерів програми змагань, музичних пауз, тощо;
17. Перевірити готовність змагань за 1-2 дні до їх проведення, для чого зібрати стислу інформацію від членів оргкомітету і суддівської колегії про зроблену роботу).
18. Організувати і провести медичний огляд учасників змагань з метою оцінки відповідності функціонального стану їх організму вимогам участі у змаганнях. Треба забезпечити також, щоб медперсонал був присутнім у місці проведення самих змагань.
19. Після проведення змагань на заключному засіданні оргкомітету треба провести обговорення і підведення підсумків. Керівник оргкомітету і головний суддя повинні написати звіт про змагання, до якого звично додаються робочі протоколи секретаріату і журі про результати змагань та визнання переможців.
Спортивні змагання рекомендується проводити не більше ніж 1-2 рази за рік. Результати змагань доцільно проаналізувати у всіх класах та освітити у стінній печаті.
Контрольні питання та тести до матеріалу частини (Навчального модуля 3)
Питання до самоконтролю знань
1. Фізична культура та ЇЇ складові
2. Поняття "Фізична підготовленість" та "Фізична підготовка".
3. Поняття "Система фізичного виховання".
4. Механізм рухової активності
5. Поняття "Амплітуда рухів".
6. Поняття "Напрямок руху".
7. Поняття "Швидкість руху".
8. Поняття "Ритм".
9. Поняття "Темп".
10. Поняття "Координація рухів".
11. Основні засоби фізичного виховання.
12. Зміст фізичних вправ.
13. Форми фізичних вправ.
14. Техніка фізичних вправ.
15. Класифікація фізичних вправ.
16. Фактори, які визначають вплив фізичних вправ.
17. Дидактичні принципи фізичного виховання.
Завдання для тестового контролю знань залікового модуля З
1. За історичними даними першими з'явилися:
а) теорія фізичного виховання;
б) практика фізичного виховання;
в) система фізичного виховання.
2. Процес оптимізації рівня здоров'я і всебічного розвитку фізичних здібностей людини у зв'язку з певним видом діяльності називається:
а) фізичною підготовкою;
б) фізичним розвитком;
в) фізичним вдосконаленням.
3. Результати фізичної підготовки є:
а) технічна підготовленість;
б) фізична підготовленість;
в) психічна підготовленість
4. Вкажіть основні засоби фізичного виховання:
а) режим дня та харчування;
б) народні ігри та хороводи;
в) правила особистої та громадської гігієни;
г) фізичні вправи.
5. Дайте характеристику рухів:
а) швидкість рухів;
б) траєкторія рухів;
в) амплітуда рухів;
г) . положення тіла.
6. Принцип навчання, який передбачає творче ставлення до занять:
а) активність і свідомість;
б) систематичність;
в) наочність;
г) міцність;
д) доступність;
є) індивідуалізація.
7. Із скількох етапів складається процес навчання фізичним вправам:
а) одного;
б) двох;
в) трьох;
г) чотирьох;
д) правильної відповіді немає.
8. Як називається етап фізичного виховання учнів молодших класів:
а) навчальний;
б) основний;
в) базовий;
г) результативний етап спеціальної спрямованості.
9. У якій частині уроку слід приступати до формування нової рухової Дії:
а) підготовчій частині;
б) на початку уроку;
в) в кінці уроку;
г) в заключній частині.
10. Загальне керівництво проведення рухливих перерв покладено на:
а) учителя фізичної культури;
б) учителя початкових класів;
в) директора школи та його заступників.
Фізичне виховання має дві задачі: оздоровчу і виховну. Кінцева мета фізичного виховання полягає у сприянні фізичному розвитку дітей і підлітків, в укріпленні їх здоров'я і в підготовці до трудової діяльності.
Усі засоби фізичного виховання умовно поділяються на дві групи:
• фізичні вправи, спортивні ігри та різноманітні види спорту;
• дотримання режиму дня, вимог особистої гігієни та впровадження заходів загартовування.
Правильна організація фізичного виховання передбачає гармонічну єдність засобів обох груп з врахуванням стану здоров'я, вікових, статевих і індивідуальних особливостей кожної дитини. Це стосується не тільки практично здорових дітей, а і дітей, які за станом здоров'я належать до спеціальних груп здоров'я.
Фізичне навантаження, як відомо, впливає не ізольовано на той чи інший орган або систему, а на весь організм у цілому. Воно викликає зміни не тільки у м'язах, суглобах, зв'язках і загальній конституції тіла, але і у багатьох функціях внутрішніх органів, а також в стані процесів обміну речовин. Під дією фізичних вправ у 8-10 разів збільшується споживання тканинами кисню. Показники роботи серцево-судинної та дихальної систем можуть зростати у 2-3 рази, а витрати енергії — у 5-7 разів. При фізичних навантаженнях у 3-4 рази збільшується виведення з сечею і потом продуктів розпаду, а засвоєння поживних речовин зростає у 2-5 рази. Все це потребує певних умов і факторів для занять фізичною культурою.
Перш за все дітям рекомендується дотримуватись правильного режиму дня, тобто раціонально чергувати різні види діяльності і відпочинку, включаючи нічний сон. Правильно організований режим дня сприяє підтримці високої працездатності дітей на тривалий час, а також забезпечує засвоєння корисних звичок (стереотипів) у використанні часу: привчає цінити та правильно розподіляти час, раціонально використовувати час на працю і відпочинок.
При нераціональних режимах, або його порушеннях у дітей можливі перевтомлення, які можуть проявлятись неврозами, роздратованістю, безсонням, головними білями, відставанням у фізичному і розумовому розвитку, зниженням захисних сил (імунітету), частими гострими та хронічними хворобами.
Правильний режим дня повинен передбачати не тільки час для учбових занять, для особистої гігієни, сну, але і для занять по інтересам. Спеціальний час треба передбачати для перебування на відкритому повітрі, в тому числі в рухливих ігрищах і спортивних розвагах. Разова тривалість такого активного відпочинку у робочі дні тижня для школярів усіх вікових груп не повинна перебільшувати 1,5 години і передбачати помірне фізичне навантаження, що сприятиме підвищенню працездатності дітей, в тому числі розумової. Якщо активний відпочинок буде перебільшувати 1,5 години, або буде давати дуже значне навантаження, то працездатність дітей після такого відпочинку може, навпаки, падати. Між учбовими заняттями у школі, а також під час перерв у виконанні домашніх завдань не рекомендуються активні спортивні ігри типу футбол, волейбол, баскетбол, так як вони (завдяки своєї інтенсивності) також негативно впливають на зосередженість і працездатність. За добу робочого дня може бути 2-3 випадки активного відпочинку дітей. У вихідні та канікулярні дні тривалість безперервного перебування дітей на свіжому повітрі може бути збільшена у 2-2,5 рази.
Для дітей дошкільного віку (4-6 років) під час їх перебування на свіжому повітрі, доцільно впроваджувати фізичні вправи або ігри, направлені на розвиток і вдосконалення ходіння, бігу, лазіння, стрибків. Так, наприклад, позитивний вплив на формування постави і на закріплення склепіння стопи (для профілактики її сплощення) створює ковзання на ковзанах, яке дозволяється дітям з 3-5 років.
Дуже корисним для нормалізації розвитку дітей є плавання, яке не тільки вдосконалює діяльність серцево-судинної і дихальної систем, але і сприяє розвитку майже усіх груп м'язів тіла, інтенсивно загартовує організм. Плавання рекомендується в любому віці. Привчати дітей до плавання треба поступово і, перш за все, треба привчати їх не боятися води. Перші заняття з плавання треба проводити у воді з температурою не нижче + 20 °С і тривалістю одного сеансу 2-3 хв. Поступово (за 4-5 днів) час сеансу плавань можна збільшувати до 10-15 хв.
Фізичні вправи для дітей молодшого шкільного віку повинні бути як можна різноманітнішими по динаміці і напрямку впливу на м'язи і, найкраще, з елементами гри (дивись підрозділи 6.7-6.10).
У підлітковому віці необхідно обмежувати фізичні вправи, які сприяють розвитку м'язів і м'язової сили, так як це може затримувати ріст кісток у довжину. В цей віковий період найбільш доцільно займатись велоспортом, легкою атлетикою, боксом, тенісом. В той же час треба пам'ятати, що у підлітковому віці найбільш проявляється невідповідність розвитку серця і судин, маси серця і маси тіла і, таким чином, для підлітків треба з обережністю призначати значні навантаження.
При організації усіх занять з фізкультури, а також спеціальних фізичних занять (тренувань) рекомендується спочатку виконувати вправи на швидкість, далі на витривалість і в кінці занять — на силу. Така послідовність найбільш раціональна у використанні фізичних можливостей і резервів організму, а також сприятлива для гармонійного фізичного розвитку.
Існують спеціальні обгрунтування мінімальних строків початку систематичних занять тим чи іншим видом спорту для дітей різного віку. Ці обґрунтування враховують, перш за все, анатомо-морфологічні вікові особливості і функціональні можливості дітей. Варіант вказаних обгрунтувань, запропонований А. Г. Хрипковою із співавт. (1990), наведений у табл. 31.
групи за окремими видами спорту (за А. Г, Хрипковою, 1990)
|
Вид спорту |
Вік зарахування, років |
|||
|
Група початкової підготовки |
Учбово-тренувальна група |
Спортивні класи в загальній школі |
Спортивні класи в спеціальних школах інтернатах |
|
|
Фігурне ковзання, плавання, стрибки у воду, художня гімнастика |
6-7 |
9-10 |
9-10 |
10-11 |
|
Спортивна гімнастика, акробатика, гірсько- лижний спорт |
8-9 |
9-10 |
9-10 |
10-11 |
|
Гребля академічна, лижі,хокей із шайбою, теніс |
9-10 |
13-14 |
13-14 |
13-14 |
|
Баскетбол, волейбол, футбол, легка атлетика, боротьба, бокс |
8-10 |
12-13 |
10-12 |
12-13 |
|
Важка атлетика |
10 |
13 |
13-14 |
14-15 |
При організації занять з фізичної культури для дівчат, слід враховувати особливості їх організму та відносну слабкість м'язової системи. Для дівчаток треба виключити стрибки з висоти на тверду опору, треба також скорочувати кількість вправ на спортивних приладах. Під час менструацій дівчата — підлітки повинні звільнятись від занять фізичною культурою і спортом.
Організуючі заняття з фізкультури та спорту слід враховувати, що всіх дітей, в залежності від стану здоров'я, фізичного стану та рівня фізичної підготовленості умовно поділяють на три групи: основну, підготовчу та спеціальну.
Основну групу формують із здорових і фізично підготовлених дітей І-—11 групи здоров'я (дивись підрозділ 5.1). Діти такої групи допускаються до занять по загальним програмам фізичного виховання в повному обсязі і, без обмежень, можуть залучатися до спортивної спеціалізації і до спортивних змагань.
Підготовчу групу формують із учнів з незначними відхиленнями у стані здоров'я, з таких, що недостатньо фізично підготовлені, а також із дітей основної групи на період відновлення ними стану здоров'я після перенесених гострих захворювань та травм. Цю групу в основному складають діти II і частково IIІ групи здоров'я і вони повинні займатись за полегшеними програмами фізичного виховання. Особливо обмежуються вправи на знаряддях, біг, стрибки, тривалі лижні прогулянки, заняття футболом, хокеєм, важкою атлетикою, боксом, боротьбою, тенісом та ін. Для цих дітей доцільно впроваджувати додаткові заняття для підвищення рівня фізичної підготовленості. Діти підготовчої групи повинні 2 рази на рік проходити медичний огляд.
Спеціальну групу формують із дітей III групи здоров'я. Сюди входять діти з суттєвими (за висновками лікарів) відхиленнями у стані здоров'я, або такі, що мають тимчасове обмеження по фізичному навантаженню (наприклад, після перенесеного гострого захворювання), але допущені до виконання учбової роботи. Фізичною культурою такі діти займаються за спеціальними програмами. Діти цієї групи повинні 2-3 рази на рік проходити медичний огляд, а до занять фізкультурою допускаються тільки з дозволу лікаря.
Велике значення у фізичному вихованні дітей належить заходам загартовування за допомогою повітряних та сонячних ванн, водних процедур та ін.
Загартовування значно підвищує опір організму негативним факторам зовнішнього середовища, сприяє очищенню шкіри організму від залишків поту, сала, вмерлих клітин епітелію, покращує терморегуляторні функції, підвищує тонус м'язів, витривалість серцево — судинної системи, покращує склад крові та її імунну активність.
З метою досягнення найбільшого ефекту від загартовування потрібно дотримуватись наступних вимог:
* правильно дозувати рівень факторів, що загартовують, в залежності від віку, стану здоров'я та індивідуальних реакцій організму на ці фактори;
* інтенсивність процедур, що загартовують, треба нарощувати виключно поступово;
* всі процедури, що загартовують, треба застосовувати тільки регулярно, без тривалих перерв і, найкраще, щоденно з перших днів народження дитини, або з дня початку заходів щодо загартовування (якщо виникла потреба перервати регулярність загартовування більше чим на 5-7 днів, то відновлення цього процесу слід починати з менших доз діючих факторів і поступово за 3-4 дні їх нарощувати до того рівня, який був на момент перерви);
* постійно здійснювати контроль за впливом процедур, що загартовують, на організм.
Фактори, що здатні загартовувати, особливо енергія сонця і низька температура води при їх безконтрольному і надмірному застосуванні, можуть давати не оздоровчий, а, навпаки, негативний ефект, чого слід уникати.
Нижче приведено опис методик проведення найбільш поширених прийомів та заходів, що до загартовування дітей.
Повітряні ванни рекомендуються дітям з першого дня народження. Проводяться такі ванни тривалістю по 10-15 хвилин і поділяються на холодні (6-14 °С), прохолодні (14-20 °С) і теплі (21-30 °С). Тривалість повітряної ванни може бути збільшена до 1 години, якщо вона супроводжується спортивними вправами, або рухливими заняттями. Під час повітряних ванн діти повинні бути мінімально одягнені (наприклад, перебувати у купальних костюмах, або плавках).
Сонячні ванни проводяться серед молодших школярів лише після огляду їх лікарем і визначення індивідуальної тривалості такої процедури для кожного з дітей. Перші 2-3 сонячні ванни для дітей любого віку не повинні перебільшувати 5-6 хвилин за день. Далі, поступово збільшуючи термін перебування дітей під прямими променями сонця, можна через 5-6 діб доводити максимальну тривалість разової процедури до 1 години. Сонячні ванни проводяться не раніше, чим через .1,5 години після приймання їжі і, найкраще, у період з 9 до 11 години ранку та з 16 до 18 години вечора. При достатній адаптації дітей до сонячних променів, загальне число сонячних ванн за добу може збільшуватись до 2-3.
Водні процедури поділяються на місцеві водні процедури, на обтирання, обливання і на купання.
Місцеві водні процедури — це ранкове вмивання, миття рук перед вживанням їжі та миття ніг перед сном (найкраще холодною водою).
Обтирання проводять мокрим рушником. Перші обтирання проводять водою з температурою 30-33 °С у кімнаті з температурою не нижче + 16 °С. Поступово температуру води знижують, але не нижче 18 °С. Процедуру роблять 1 -2 рази на день.
Обливання проводять в режимі обтирань і замість них. Доцільно до обливань переходити після 1-1,5 місяців попередніх обтирань. Обливання можна замінити водними ваннами з температурою 35-36 °С (10 хв), а потім загальне обливання водою з температурою 32-34 °С. Температура води для обливань повинна бути не нижче 24 °С.
Позитивно впливає на організм, в тому числі на стан нервової системи, контрастний душ: 3-4 хв гаряча вода (38-40 °С), далі 10-15 с — холодна (18-20 °С) і так 2 — 3 рази. Температуру холодної води при перших процедурах можна підвищити до 28-30 °С. До мінімальної температури холодну воду треба знижувати поступово, декілька місяців із швидкістю зменшення 2-5 °С в місяць. Систематичний контрастний душ дозволяє позбутися багатьох хвороб неврологічного походження: неврозів, роздратованості, гастриту, шлункових ерозій та ін.
Плавання (купання) для дошкільнят, а також для учнів молодших та середніх класів дозволяється при температурі води у відкритому водоймищі не нижче + 20 °С. Перші купання не повинні перебільшувати 2-3 хв. Максимальна тривалість одного купання дітей молодшого і середнього шкільного віку при їх активній поведінці (плаванні, грі в м'яч) не повинна перебільшувати 8-10 хв, а у старших школярів — 15 хв.
Плавання дозволяється через 1-1,5 години після приймання їжі. Діти, які спітніли, перед купанням повинні відпочити 10-15 хв.
Влітку високий ефект загартовування дає ходіння (біг) дітей босоніж по землі, траві, гальці, піску та ін. Тривалість таких процедур може бути від 5 хв і до декількох годин. В результаті ходіння босоніж активізуються рефлексогенні зони на стопах ніг, які відображають майже всі органи організму, що значно покращує функціональний стан дітей.
Певний ефект загартовування дають організовані туристичні походи влітку або взимку, які рекомендується проводити у вихідні чи канікулярні дні. Віддаленість походів для дітей молодшого шкільного віку не повинна перебільшувати 10 км (з врахуванням шляху повернення додому), для підлітків — 16 км. Через кожні 2 км походу повинні проводитись привали на 10-15 хв, а через 6-8 км привали на 30-40 хв, в тому числі для приймання їжі.
Всі місця для занять дітей фізкультурою і спортом повинні відповідати певним гігієнічним вимогам, викладеним у відповідних санітарних правилах, щодо обладнання шкільних приміщень та пришкільних ділянок.
Спортивні майданчики на відкритому повітрі повинні бути рівними і без сторонніх предметів, здатних причинити травми. Територія майданчика повинна щоденно прибиратись, а влітку за 40-45 хв до занять зволожуватись, щоб зменшити утворення пилу. Місця для бігу, стрибків, гімнастики обладнуються за спеціальними вимогами (Л. Д. Глазирина, 2001; А. П. Матвеев, 2003)
Поле для гри у футбол доцільно засіяти травою. Майданчики для гри у баскетбол та волейбол бажано покрити проти травматичним покриттям (гранулітом, піском та ін).
Катки влаштовуються взимку або на відкритих водоймищах (при товщині льоду не менше 25 см). або на земельних ділянках (з товщиною льодового покриття до 15 см). Площа катків повинна бути із розрахунку 8 м2 на одну дитину. Зони для фігурного катання або бігу на ковзанах утворюють спеціально і окремо від загального катку. Каток для гри в хокей повинен мати огорожу із дерев'яних щитів, висотою не нижче 0,8 м. Катки повинні мати приміщення для відпочинку та обігріву дітей з температурою не нижче 12-15 °С.
Гімнастичні зади повинні мати площу із розрахунку 4 м2 на одну дитину. Обладнання спортивних залів своїми розмірами та станом повинно відповідати вимогам гігієни і дозволяти використовувати Його дітьми різних вікових груп. Спортивні зали повинні також мати ізольовані роздягальні та туалетні кімнати окремо для хлопців і дівчат.
Штучні басейни для плавання повинні мати площу із розрахунку 5 м2 на одну дитину. Температура води повинна підтримуватись на рівні 28-30 °С. Перед заняттями у басейні всі діти повинні пройти медичний огляд, який в подальшому проводиться не менше ніж 1 раз на місяць. Кожна дитина перед входом у басейн повинна помитись під душем з милом.
У шкільні роки діти одержують знання і уміння, проходять школу виховання і формування основних ділових, морально-вольових та психічних якостей, необхідних для подальшого життя в суспільстві. Але якими б широкими і глибокими знаннями не володів учень, як би добре не був він професійно підготовлений до вступу в самостійне життя, багато чого в нього може не виходити, якщо з дитинства не забезпечено нормального фізичного розвитку його організму, не буде закладений фундамент міцного здоров'я.
Механізація і автоматизація виробництва, розширення транспортного обслуговування населення з одного боку різко знизили м'язову активність людини, а з іншого — суттєво підвищили нервово-психічні навантаження. Сучасні побутові умови (особливо у міських умовах), також значно зменшують фізичне навантаження людей і все це разом створює недостачу рухів, приводить до гіподинамії.
Вказане особливо несприятливо впливає на стан і розвиток організму дітей, який росте, і функції якого диференціюються. В результаті гіподинамії може порушуватись нормальний хід фізичного і нервово-психічного розвитку дітей, не формується достатня м'язова і розумова працездатність, послаблюються захисні сили організму до дії факторів зовнішнього середовища, погіршується стан здоров'я. Саме фізична культура і спорт здатні у найкращій формі компенсувати дефіцит рухів, запобігти негативним наслідкам гіподинамії, раціоналізувати спосіб життя людини.
Фізична активність є головним стимулятором практично всіх фізіологічних функцій організму, запорукою нормального розумового і фізичного вдосконалення людини. Фізичні вправи сприяють розвитку опорно-рухового апарату, центральної нервової системи і внутрішніх органів, збагачують дитину новими відчуттями, допомагають швидше та більш глибоко пізнати оточуючий світ. Вони укріплюють здоров'я і загартовують організм, роблять дітей більш організованими, вольовими та цілеспрямованими. Таким чином, достатня рухова активність є необхідною передумовою гармонійного розвитку організму і особистості дітей. Але спостереження свідчать, що в останні роки у більшості сучасних дітей шкільного віку, особливо міських поселень, спостерігається дефіцит рухової активності в режимі дня. Якщо у 80-ті роки довільна рухова активність (хода, біг, ігри) у дітей займали 19-22 % активного часу доби, то в наш час (2005 рік) це складає тільки 16-19 % денного часу, із них на організовані форми фізичного виховання відводиться лише 1-3 % часу. Встановлено також, що спільна рухова активність школярів знижується від молодших класів до старших, причому вона в різних навчальних чвертях не однакова. Особливо мала фізична активність дітей взимку.
Спостереження свідчать, що до 82-85 % денного часу більшість сучасних учнів знаходяться у статичному положенні, сидячи за партою чи робочим столом. Це негативно впливає на розвиток опорно-рухового апарату, обмежує вдосконалення функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем організму дитини. В результаті малорухомості (гіпокінезії) у дітей можуть проявлятися неадекватні реакції серця на навантаження, може зменшуватись життєва ємність легень, сповільнюватись моторний розвиток, розвиток фізичної та розумової працездатності. У дітей з малорухомим образом життя зменшуються загальні показники навчальних досягнень, більш виразно проявляються ознаки стомлення і перевтомлення: знижується увага, збільшується час мислення, послаблюється пам'ять, погіршується координація рухів. У багатьох школярів спостерігається порушення постави, а у деяких — викривлення хребта (кіфози, сколіози і т. д.) через слабкість м'язів. Недостача рухів в житті дітей молодшого шкільного віку є однією з причин появи зайвої ваги майже у кожного четвертого-п'ятого сучасного школяра. До негативнихпроявів гіпокінезії, в комплексі з іншими факторами, відноситься зниження і так недостатньо розвинутої до 13-14 років імунної активності організму дітей до застудних, інфекційних та іншим захворювань. Потрібно також враховувати несприятливий вплив гіподинамії на загальні показники росту і розвитку організму дітей.
В цілях подолання негативного впливу гіподинамії необхідно, перш за все, сприяти широкому раціональному застосуванню ігор і фізичних вправ в проміжку між уроками та під час Виконання домашніх завдань. Після занять у школі обов'язково необхідно дітям передбачати час для активного відпочинку, для занять фізичними вправами і іграми на відкритому повітрі. Це заспокоює і укріплює нервову систему, знімає напругу, створює бадьорість, сприяє підвищенню розумової і фізичної працездатності, підвищує успішність навчання школярів.
Нехтування ранковою гігієнічною гімнастикою, уроками фізичної культури, іграми і прогулянками на свіжому повітрі, заняттями у спортивному залі приводить до того, що вже в середині навчального тижня діти більш втомлюються і знижують активність навчання відносно тих, хто впроваджує раціональну активність. Прагнення деяких батьків відгородити дитину від фізкультури і зосередити її зусилля лише на навчанні не сприяє гармонічному розвитку організму дітей, утворює неправильні стереотипи поведінки на все майбутнє життя.
Рухова активність може давати найбільший ефект лише тоді, коли заняття фізичними вправами і іграми дозуються за часом і інтенсивністю, а також враховують вікові і індивідуальні особливості організму дітей та місце проведення.
Оптимальний руховий режим дітей повинен складатися з ранкової гімнастики, рухливих ігор на шкільних перервах, уроків фізичної культури, активного відпочинку на повітрі після обіду, занять в гуртках і спортивних секціях, організованих занять фізичними вправами і іграми в оздоровчо-фізкультурних комплексах за місцем проживання, прогулянок перед сном, активного відпочинку у вихідні дні і канікули. Тільки комплексне впровадження всіх вказаних вище заходів рухового режиму дітей може принести бажаний результат — виховання фізично і розумово розвинутих та здорових людей.
Пояснювальна записка
Навчальна дисципліна «Фізична культура» – самостійна галузь діяльності у соціокультурному просторі й викладається у загальноосвітніх навчальних закладах як окремий предмет.
Інваріантна частина Типових навчальних планів, до якої входить навчальний предмет «Фізична культура», сформована на державному рівні, і є однаковою для всіх загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності.
Основна мета предмета «Фізична культура» – набуття учнями досвіду діяльності: навчально-пізнавальної, практичної, соціальної; формування в учнів стійкої мотивації і потреби у збереженні й зміцненні свого здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовленості, комплексного розвитку природних здібностей та моральних якостей; використання засобів фізичного виховання в організації здорового способу життя.
Мета предмету «Фізична культура» реалізується шляхом застосування комплексного підходу до вирішення навчальних, оздоровчих і виховних завдань:
Змістом предмету “Фізична культура” у початковій школі є рухова активність із загальнорозвивальною спрямованістю. Він спрямований на формування в учнів ключових компетентностей: соціальних (здатність до співробітництва, взаєморозуміння, соціальної активності, формування фізичної культури особистості, основ здорового способу життя), мотиваційних (формування особистісних уявлень про престижність високого рівня здоров’я та фізичної підготовленості, здатність до навчання, творчий підхід до застосування рухових дій у різних умовах) та функціональних (здатність до оперування знаннями про рухову активність, знаннями з історії фізичної культури та спорту, розширення рухового досвіду з метою розвитку фізичних якостей і природних здібностей відповідно до вікових особливостей, засвоєння термінологічних та методичних компетентностей), які відображають низку вимог до фізкультурної діяльності, що поступово розширюється й удосконалюється.
У даній програмі ключові компетентності виступають індикаторами – результатами навчальних досягнень. Тому державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів являють собою сукупність ключових компетентностей і відображають базовий зміст програми.
Основними компонентами змісту предмету “Фізична культура” є:
Базуючись на Державному стандарті, навчальна програма виконує одночасно дві функції: є критеріями для планування навчання, і в той же час, критеріями для оцінки навчальних досягнень учнів.
У програмі вимоги викладені у певній послідовності з урахуванням ускладнення видів діяльності учнів (репродуктивна, продуктивна, творча); особливостей психічних процесів ; особливостей діяльності учня залежно від характеру знань, які засвоюються. Зважаючи на це, державні вимоги задекларовані за мірою ускладнення: «називає», «розпізнає», «пояснює», «характеризує», «виконує», «використовує», «володіє», «дотримується».
Програма розроблена за моделлю “на базі стандартів” відповідно до Державного стандарту початкової загальної освіти, затвердженого постановую Кабінету Міністрів України № 462 від 20.04.2011 р. Вона робить акцент на розвиток навичок мислення, міжособистісних відносин, творчої співпраці всіх учасників навчально-виховного процесу і покликана сприяти системним реформам національної освіти, процесам її інтеграції до європейського та всесвітнього освітнього простору.
При розробці навчальної програми «Фізична культура» враховані основні вимоги до складання навчальних програм:
Предметом навчання у початковій школі в галузі физичного виховання є рухова активність із загальноосвітньою спрямованістю.
Програма предмету “Фізична культура” складається з пояснювальної записки і таких розділів:
І. Теоретико-методичні знання.
ІІ. Способи рухової діяльності:
ІІІ. Додатки:
На відмінність від попередніх, у цій програмі навчальний матеріал розподілений не за видами спорту, а за «школами», до яких увійшли вправи, об’єднані за способами рухової діяльності.
До школи культури рухів увійшли вправи основної гімнастики, стройові вправи і команди, елементи акробатики, вправи корегувальної спрямованості та ті, що пов’язані із незвичним положенням тіла у просторі.
До школи пересувань увійшли життєзабезпечуючі способи пересувань: ходьба, біг, танцювальні кроки, лазіння та перелізання, пересування на лижах та ковзанах, плавання. У разі відсутності умов для проведення лижної, ковзанярської підготовки або плавання, навчальні години використовуються для вивчення інших складових програми.
Школа м’яча включає вправи з малим і великим м’ячем. Пропоновані вправи дозволять школярам в подальшому оволодіти навичками метань та основами спортивних ігор: волейболу, гандболу, баскетболу, футболу тощо.
Школа стрибків об’єднує види стрибків: зі скакалкою, стрибки у глибину, висоту, довжину, опорні стрибки.
До школи активного відпочинку (рекреації) увійшли рухливі й народні ігри, які систематизовані за відповідними «школами». Водночас, враховуючи різнобічну спрямованість ігрового матеріалу й комплексний підхід у розвитку фізичних здібностей, його можна вводити в уроки, на яких формуються навички з різних «шкіл». Крім того, ця «школа» містить основи туризму. Всі компоненти цього розділу спрямовані на формування в учнів умінь і навичок, які вони можуть використовувати під час активного відпочинку.
У школі розвитку фізичних здібностей запропоновано вправи, що систематизовані за ознаками функціональної дії для розвитку певних фізичних здібностей. Це дозволить вчителю підбирати необхідні вправи, розробляти на їхній основі різноманітні комплекси, використання яких дозволить планувати навантаження і забезпечувати наступність у розвитку основних фізичних якостей.
Школа постави спрямована на формування стереотипу правильної постави. Виховання відчуття правильної постави досягається за умови багаторазового повторення правильного положення тіла з різних вихідних положеннях та під час пересування.
Порушення постави визначається візуально: під час зовнішнього огляду перевіряють висоту розміщення плечових ліній, нижніх кутів лопаток. Асиметрію лопаток визначають і за допомогою вимірів сантиметровою стрічкою методом “трикутник”: дитина перебуває у своїй звичайній позі, а вимірюють сантиметровою стрічкою такі показники: від VII шийного хребця (який найбільше виступає) до нижнього кута лівої та правої лопатки. Якщо постава фізіологічно нормальна, то ці відстані рівні.
До школи постави увійшли вправи, що сприяють вихованню координації рухів, суглобно-м’язового відчуття, вміння управляти своїм тілом, вправи на рівновагу та балансування, на розвиток рухливості суглобів.
Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, програма дозволяє планувати комплексні уроки, які дають можливість включати в урок різнопланові фізичні вправи, що підвищать зацікавленість та емоційний стан учнів.
Навчати молодших школярів руховим діям доцільно, застосовуючи переважно ігровий метод. Це сприятиме створенню позитивного емоційного клімату і формуванню стійкого інтересу до занять фізичною культурою.
Теоретичний матеріал тісно пов’язаний із практичним. Він передбачає формування в учнів основ знань про особисту гігієну, загартування, самоконтроль, організацію найпростіших форм самостійних занять фізичними вправами, історію та сьогодення олімпійського руху. Планування теоретичного матеріалу може здійснюватись як на самостійні теоретичні уроки так і вивчатись у процесі уроків фізичної культури.
У кінці кожної «школи» надаються орієнтовні навчальні нормативи й вимоги. У таблицях контрольних навчальних нормативів і вимог із деяких видів випробувань з’являється поняття «норма». Поняття “норма” характеризує належний (“безпечний”) рівень фізичного здоров’я.
З метою визначення вихідних даних (вересень-жовтень) та динаміки фізичної підготовленості учнів проводиться визначення їх резервних можливостей за видами, що визначають рівень розвитку основних фізичних якостей:
Визначення резервних можливостей учнів рекомендується здійснювати декілька разів протягом навчального року. Види діяльності та час для його проведення вчитель обирає з врахуванням пори року, матеріально-спортивної бази школи. Наведені вище види вправ можуть бути доповнені іншими вправами (на розгляд учителя).
Результати, досягнуті учнями протягом навчального року під час визначення їхніх резервних можливостей не оцінюються. Вони є орієнтирами для подальшої корекції роботи учнів для вдосконалення рівня власної фізичної підготовленості й дають учителю можливість вносити корективи з метою ефективного використання різних форм і методів навчання.
Для контролю фізичної підготовленості школярів можна використовувати індекси фізичної підготовленості та листок фізичної підготовленості, який вкладається в щоденник (Додаток 1, 3). Для цього на кожного учня заводиться лист контролю фізичної підготовленості, до якого тричі на рік вносяться результати вимірів довжини, маси тіла та рухових тестів, кількість випадків захворювань протягом року та відвідування занять фізичною культурою і спортом у позаурочний час. Якщо учень не виконує біг на витривалість, або не має можливості визначити силу кисті (динамометрія), то фізична підготовленість розраховується за трьома тестами (стрибок у довжину з місця, ,біг 30 м, проба Руф’є).
Оцінку індексів здійснюють за 12-бальною шкалою (Додаток 2).
Відповідно до завдань навчальної програми, підвищення мотивації учнів до самовдосконалення, підхід до оцінювання рівня їхніх навчальних досягнень базується на використанні основних характеристик фізично освіченої особистості, якими необхідно керуватися під час виставлення тематичних, семестрових та річної оцінки:
Оцінювання навчальних досягнень учнів першого класу здійснюється вербально. Навчальні нормативи і вимоги, представлені у програмі для першого класу, слугують тільки орієнтиром для вчителів і батьків, а також дозволяють вносити корективи у подальшу роботу. Оцінювання навчальних досягнень учнів другого здійснюється за рішенням педагогічної ради навчального закладу (спільний наказ МОН України та АПН України від 12.07.02 № 401/52 „Про затвердження Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи”) (Додаток 4).
Починаючи з другого класу, теоретичні знання оцінюються за дванадцятьма теоретичними тестами, що дає змогу виставити оцінку за дванадцятибальною шкалою – оцінка відповідає кількості правильних відповідей (Додаток 5). Виходячи з умов навчального закладу та потреб навчального процесу учитель може сам підбирати запитання для визначення знань учнів.
Програма передбачає реалізацію змісту обсягом трьох годин на тиждень. У ній не подається точна кількість годин на вивчення тих чи інших розділів. Враховуючи рівень фізичної підготовленості учнів, їх інтереси та здібності, стан матеріально-спортивної бази навчального закладу, кліматичні умови, вчитель самостійно виділяє певну кількість годин на вивчення складових кожної «школи».
Зважаючи на регіональні особливості й умови навчання на місцях, в реалізацію змісту базової програми допускається внесення змін і доповнень обсягом не більше 20–30 % від загальної кількості годин.
Регіональні програми з доповненнями та змінами погоджуються з Міністерством освіти Автономної Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими управліннями освіти і науки державних адміністрацій і надсилаються для затвердження у відповідному порядку до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.
Основною формою організації навчально-виховного процесу з фізичної культури в загальноосвітньому навчальному закладі є урок. На уроках фізичної культури здійснюються міжпредметні зв’язки з історією, музикою, хореографією, основами здоров’я та іншими предметами.
Головними вимогами до сучасного уроку фізичної культури є:
Важливою умовою здійснення навчально-виховного процесу з фізичної культури є дотримання дидактичних принципів навчання: свідомості й активності; наочності; доступності та індивідуалізації; систематичності та послідовності; міцності та науковості. Творче використання на уроках фізичної культури цих дидактичних принципів вимагає застосування адекватних методів навчання.
Враховуючи психологічні особливості молодших школярів, уроки фізичної культури повинні викликати в учнів позитивні емоції, з цією метою необхідно творчо використовувати ігрові методи, музичний супровід, сучасні комп’ютерні технології тощо.
Більшість уроків фізичної культури доцільно проводити на відкритому повітрі (узимку в тиху погоду при температурі не нижчій – 12 градусів). У приміщенні, де проводяться уроки фізичної культури, температура повітря має бути не нижча +14 градусів.
У теплу погоду на відкритому повітрі та у спортивному залі форма одягу учнів – спортивні труси, футболка, спортивне взуття, у прохолодну погоду – спортивний костюм.
За результатами медичного огляду школярі тимчасово розподіляються на основну, підготовчу і спеціальну медичні групи. Всі вони відвідують обов’язкові уроки, але виконують загальнорозвивальні й коригувальні вправи з різним фізичним навантаженням (індивідуальний підхід) та ті, які їм не протипоказані. Крім цього, для учнів спеціальної медичної групи організуються 2 обов’язкові додаткові заняття за спеціальною програмою, які проводить відповідно підготовлений учитель. Оцінювання навчальних досягнень цих учнів здійснюється відповідно до вимог навчальної програми з фізичної культури для учнів, віднесених за станом здоров’я до спеціальної медичної групи.
На сучасному етапі розвитку освіти в Україні взаємини між учасниками навчально-виховного процесу ґрунтуються на принципах педагогіки співробітництва, що передбачає взаємну довіру, взаємоповагу, що сприяють вирішенню завдань фізичного виховання учнів сучасної школи.
Комплексне вирішення завдань фізичного виховання школярів – справа всього педагогічного колективу, що здійснюється відповідно до Положення про організацію фізичного виховання в дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах (наказ МОН України від 02.08.05 № 458) і Системи організації фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи в дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладах (наказ МОН України від 21.07.03 № 486).
Планування у фізичному вихованні
Планування фізичного виховання — це попередня розробка й визначення на майбутню діяльність цільових настанов і задач, змісту, методики, форм організації й методів навчально-виховного процесу з конкретним контингентом що займаються.
По строках планування розрізняють наступні його види: перспективне, поточне (етапне) і оперативне.
Перспективне планування — це планування на тривалий строк (наприклад, у загальноосвітній школі на кілька років з розподілом програмного матеріалу по роках навчання).
Поточне планування охоплює етапи роботи (наприклад, у загальноосвітній школі — це планування на навчальну чверть).
Оперативне планування здійснюється на найближчий час (на майбутнє заняття).
Планування вимагає глибоких різнобічних професійних знань і практичного досвіду, завжди передбачає творчий підхід, тому що воно не визначається твердими рамками методичних приписань.
Вимоги до планування у фізичному вихованні
1. Цільова спрямованість педагогічного процесу. Полягає у вимозі визначення кінцевої мети цього процесу та підпорядкуванні (підборі) усього його змісту, методів і форм організації досягненню поставленої мети. Інакше кажучи, з методичного арсеналу викладача (тренера) використовувати те, що безпосередньо служить реалізації мети.
Намічена мета повинна бути реальною. Тому викладачеві (тренерові) необхідно тверезо оцінити можливості її досягнення (підготовленість, витрати навчального часу, наявність матеріально-технічної бази та ін.).
Основою для розробки цільових настанов служать програмно-нормативні положення системи фізичного виховання (розрядні норми й вимоги спортивної класифікації, вимоги державних програм по фізичному вихованню для різних контингентів населення). Із установленням мети створюється конкретна перспектива в педагогічній роботі.
Ціль конкретизують цілою системою супідрядних (часток, проміжних) педагогічних завдань із визначенням послідовності та строком їхньої реалізації. Всі завдання варто формулювати ясно, однозначно й так, щоб вони легко піддавалися оцінці і контролю. Тому їх конкретизують по можливості в кількісних показниках (навчальних нормативах, тестових результатах), що дозволяють застосовувати математико-статистичні методи оцінки досягнень (отриманих результатів).
2. Всесторінність планування завдань педагогічного процесу. Вимога полягає в тому, щоб виходячи з поставленої мети досить повно передбачати освітні, оздоровчі та загально виховні завдання і намічати відповідні їм засоби, методи і форми організації занять.
3. Облік закономірностей фізичного виховання. Планування тільки тоді ефективно, коли воно ґрунтується на об'єктивних закономірностях фізичного виховання (на закономірностях формування рухових умінь і навичок, розвитку фізичних якостей і паралельно засвоєння знань по даному предмету) і на відповідним їм педагогічних принципах (систематичності, доступності та індивідуалізації, прогресування й ін.). У плануванні процесу фізичного виховання треба також ураховувати біологічні закономірності росту та розвитку організму людини, вікові психологічні особливості.
4. Конкретність планування. Вимога складається в строгій відповідності намічуваних завдань, засобів і методів фізичного виховання підготовленості що займаються й умовам занять (учбово-матеріальна база, кліматичні умови та ін.).
Ступінь конкретизації залежить від тимчасового періоду, на який складається план. Чим менше строк, на який складається план, тим він більшою мірою конкретизується. Самим конкретним (деталізованим) планом є план-конспект одного уроку (заняття).
Методична послідовність планування. При розробці будь-якого плану бажано дотримуватися такої послідовності основних операцій.
1. Перш ніж приступити до планування, треба мати певні відомості про контингент, що займається, для якого має бути скласти план (про стан здоров'я, рівні фізичної й спортивно-технічної підготовленості та ін.). Без таких відомостей не можна повноцінно здійснити планування. Крім того, дані потрібні для комплектування однорідних по стану здоров'я та рівню підготовленості груп при проведенні курсу фізичного виховання в загальноосвітніх школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах і інших організаціях.
Викладач одержує необхідні попередні відомості за допомогою співбесіди з тими, з ким має бути вести заняття, проведення серед них анкетування, контрольних випробувань (тестування), використання даних лікарсько-фізкультурного обстеження.
2. Визначаються і конкретизуються мети та завдання навчально-виховного процесу стосовно до конкретного контингенту, що займається і конкретним умовам ведення занять.
3. Виходячи з поставлених завдань, встановлюються нормативи та вимоги, які повинні бути виконані на відповідних етапах.
4. Визначаються розділи програми занять і розрахунок навчального часу на розробку теоретичного та практичного змісту програми, її проходження.
5. Планується раціональна послідовність проходження навчального матеріалу (теоретичного та практичного) по періодах, етапах, окремих заняттях і уточнюються обсяг і інтенсивність навантажень.
6. Визначається загальна організація роботи з реалізації плану, підбираються методи й форми занять для рішення поставлених педагогічних завдань.
7. На закінчення приступають до зведеного текстуально-описовому або табличному оформленню плану. При цьому проглядаються й погоджуються всі його пункти, розділи, параметри навантажень і т.д. Коли це можливо, зміст планів рекомендується виражати в наочній формі, використовуючи засоби графічного зображення, різні кольори. Наочні форми планів дозволяють цілісно сприймати різні елементи змісту, показники й представити взаємозв'язок між ними.
Таким чином, планування носить послідовний характер і здійснюється по ознаці від узагальненого до більше детального.
Характеристика основних документів планування у фізичному вихованні. Основними документами планування у фізичному вихованні є: навчальний план, навчальна програма, план-графік навчального процесу, робітник (тематичний) план, розклад занять, плани-конспекти занять. Всі документи планування логічно й змістовно зв'язані між собою. Кожний наступний документ більше приватного характеру розробляється відповідно до попереднім. Разом з тим кожний документ має своє призначення в системі планування, виконує певну функцію. У цілому ж реалізація основних документів планування повинна забезпечити необхідну організацію, оптимальний вибір засобів і методики педагогічного процесу з даним контингентом що займаються.
По своєму функціональному призначенню всі документи планування діляться на три типи.
1. Документи, що визначають основну спрямованість і зміст навчального процесу в загальноосвітніх школах, коледжах професійної освіти, середніх і вищих спеціальних навчальних закладах. До них ставляться навчальний план і навчальна програма. Ці документи є державними й обов'язковими для виконання.
2. Документи, що визначають порядок організації процесу фізичного виховання (план-графік навчального процесу та розклад занять).
3. Документи методичного характеру, у яких переважно відбита методика фізичного виховання (робітник план і план-конспект заняття).
Навчальні плани та програми по фізичному вихованню для загальноосвітніх шкіл, середніх і вищих спеціальних навчальних закладів, спортивних шкіл і інших організацій розробляються державними органами (міністерствами, комітетами). Плани-графіки навчального процесу, робочі плани й плани-конспекти уроків розробляються самими викладачами, виходячи з відправних офіційних документів - навчального плану й, програми.
Навчальний план являє собою основний (вихідний) документ, на основі якого здійснюється вся багатогранна робота з фізичного виховання в державних навчальних закладах всіх рівнів.
Навчальним планом установлюються:
а) загальна тривалість занять по фізичному вихованню в загальноосвітній школі, навчальному закладі; спортивної спеціалізації в ДЮСШ і інших спортивних школах;
б) розділи (види) програмного матеріалу із вказівкою годин на їхнє проходження по роках навчання.
Навчальна програма - це документ планування навчальної роботи, у якому визначаються:
а) цільові настанови та загальні завдання педагогічного процесу: у загальноосвітній школі - курсу фізичного виховання, у ДЮСШ - спортивного тренування по вибраному виду спорту;
б) обсяг знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти діти в планований строк занять, і перелік основних фізичних вправ і інших засобів, що забезпечують рішення поставлених завдань;
в) рівень теоретичної, загальнофізичної та спортивної підготовленості, виражений у залікових вимогах і навчальних нормативах (тестових показниках), що повинні досягти діти на кожному році та по закінченні навчання в освітній установі.
Програма по фізичному вихованню складається в основному з 4 розділів:
1) уроки фізичної культури;
2) фізкультурно-оздоровчі заходи в режимі навчального дня;
3) фізична культура в позаурочний час;
4) фізкультурно-масові й спортивні заходи.
Навчальні програми мають наступну типову структуру:
1) пояснювальна записка, у якій розкриваються мета та завдання курсу фізичного виховання, вказуються особливості контингенту дітей, характеризується структура програми, рекомендуються методи та форми занять, даються вказівки по плануванню та обліку й ін.;
2) навчальний матеріал по теоретичному та практичному розділах (перелік основних теоретичних тем для вивчення, опис всіх фізичних вправ, що підлягають освоєнню по роках навчання), а також залікові вимоги й навчальні нормативи по освоєнню рухових дій і розвитку фізичних якостей;
3) додаток, у якому приводиться список рекомендується літератури, що, зразки планів, заявок, типовий табель спортивного інвентарю й устаткування, необхідного для забезпечення занять по фізичній культурі, зразкові карти фізичної підготовленості й розвитку учнів і ін.
Навчальна програма розробляється відповідно до встановленого навчального плану змістом і обсягом годин, відведених на кожний розділ і в цілому на всі розділи занять.
План-графік навчального процесу визначає найбільш доцільну послідовність проходження матеріалу теоретичного та практичного розділів навчальної програми по місяцях і тижням протягом одного року (навчального - у загальноосвітній школі й річному циклі спортивного тренування в ДЮСШ). У плані-графіку також вказується кількість відведених годин на кожний розділ і розподіл тимчасових витрат на проходження матеріалу розділів по тижнях протягом року.
План-графік складається для однорідних навчальних груп (наприклад, у школі для кожної паралелі класів, вузі для груп того самого курсу й навчального відділення).
Порядок проходження видів практичного розділу навчальної програми залежить від сезонних умов і наявності спортивних споруд. Однак головним у визначенні раціональної послідовності проходження навчального матеріалу програми є педагогічні закономірності процесу фізичного виховання (формування рухових навичок, спрямованого розвитку фізичних якостей і ін.).
Програмний матеріал розподіляється по навчальних тижнях у порядку поступового наростання вимог до дітей як по складності техніки виконання вправ, так і по фізичному навантаженню.
У плані-графіку визначаються номери уроків, на яких планується прийом заліків або контрольних змагань по кожному розділу програми.
План-графік — це чисто організаційний документ (методика фізичного виховання в ньому не відбита). Він дає лише загальне цілісне уявлення про проходження програмного матеріалу протягом навчального року.
Робочий (тематичний) план складається на основі навчальної програми й річного плану-графіка проходження програмного матеріалу і являє собою послідовний виклад змісту кожного уроку навчальної чверті (семестру). У практиці фізичного виховання робочий план має різні назви - тематичний план, план на одну чверть, на один семестр. У робочому плані в більше конкретизованому виді, чим у плані-графіку навчального процесу, представлені використовувані засоби й відбитий методика навчання руховим діям і виховання фізичних якостей. Кваліфіковано складений робочий план значною мірою виконує функцію методичного забезпечення навчального процесу. Робочі плани становлять у текстовій і графічній формі.
У зміст робочого плану входять:
1) конкретні навчально-виховні завдання уроків (загальні й частки);
2) теоретичні відомості по фізичному вихованню;
3) основні засоби (фізичні вправи), способи їхнього застосування й величини навантажень (із зазначенням їхнього обсягу й інтенсивності на кожний урок);
4) контрольні вправи (тести) для визначення успішності засвоєння програмного матеріалу й рівня фізичної підготовленості учнів.
При розподілі в робочому плані навчального матеріалу по уроках необхідно керуватися наступними методичними положеннями:
1) дотримуватися дидактичного правила від простого до складного, при цьому брати до уваги підвищений рівень, фізичної підготовленості учнів у процесі їхніх систематичних занять;
2) при розучуванні рухової дії недоцільно робити більші перерви між уроками, тобто варто застосовувати концентроване в часі навчання;
3) усіляко використовувати позитивний взаємозв'язок вправ з різних розділів програми й уникати розучування на одному уроці негативно взаємодіючих рухових дій;
4) на заняттях, де заплановане навчання руховим діям, варто передбачати повідомлення основ знань про техніку досліджуваної дії, вплив цієї фізичної вправи на організм, правила забезпечення безпеки при його виконанні;
5) для вирішення завдань фізичного виховання варто використовувати на уроці засоби, що роблять різнобічний вплив на фізичний розвиток дітей;
6) кількість і зміст завдань на одному уроці повинні відповідати можливостям що дітей і учбово-матеріальному забезпеченню уроку.
У робочому плані фіксується методична послідовність проходження навчального матеріалу й одночасно розкривається зміст кожного конкретного уроку.
Розклад занять повинен бути по можливості постійним, стабільним і передбачати приблизно рівні проміжки часу між заняттями по фізичному вихованню.
План-конспект уроку (заняття) розробляється на кожне конкретне заняття на основі робочого плану і являє собою повний деталізований сценарій майбутнього уроку. У ньому вказуються номер заняття за робочим планом, основні й частки завдання уроку, підбираються необхідні засоби для їхнього рішення з позначенням параметрів навантаження (кількість повторень, інтенсивність, тривалість) і відпочинку по всіх вправах, розробляються організаційно-методичні вказівки.
Педагогічний контроль і облік у фізичному вихованні
Педагогічний контроль — це система заходів, що забезпечують перевірку запланованих показників фізичного виховання для оцінки застосовуваних засобів, методів і навантажень.
Основна мета педагогічного контролю — це визначення зв'язку між факторами впливу (засобу, навантаження, методи) і тими змінами, які відбуваються в, що займаються в стані здоров'я, фізичного розвитку, спортивної майстерності й т.д. (фактори зміни).
На основі аналізу отриманих у ході педагогічного контролю даних перевіряється правильність підбора засобів, методів і форм занять, що створює можливість при необхідності вносити корективи в хід педагогічного процесу.
У практиці фізичного виховання використовується п'ять видів педагогічного контролю, кожний з яких має своє функціональне призначення.
1. Попередній контроль проводиться звичайно на початку навчального року (навчальної чверті, семестру). Він призначений для вивчення складу що займаються (стан здоров'я, фізична підготовленість, спортивна кваліфікація) і визначення готовності учнів до майбутніх занять (до засвоєння нового навчального матеріалу або виконанню нормативних вимог навчальної програми). Дані такого контролю дозволяють уточнити навчальні завдання, засоби й методи їхнього рішення.
2. Оперативний контроль призначений для визначення термінового тренувального ефекту в рамках одного навчального заняття (уроку) з метою доцільного чергування навантаження й відпочинку. Контроль за оперативним станом що займаються (наприклад, за готовністю до виконання чергової вправи, чергової спроби в бігу, стрибках, до повторного проходження відрізка лижної дистанції й т.п.) здійснюється за такими показниками, як подих, працездатність, самопочуття, ЧСС і т.п. Дані оперативного контролю дозволяють оперативно регулювати динаміку навантаження на занятті.
3. Поточний контроль проводиться для визначення реакції організму дітей на навантаження після заняття. З його допомогою визначають час відновлення працездатності дітей після різних (по величині, спрямованості) фізичних навантажень. Дані поточного стану що займаються є основою для планування змісту найближчих занять і величини фізичних навантажень у них.
4. Етапний контроль служить для одержання інформації про кумулятивний (сумарному) тренувальному ефекті, отриманому протягом однієї навчальної чверті або семестру. З його допомогою визначають правильність вибору й застосування різних засобів, методів, дозування фізичних навантажень що займаються.
5. Підсумковий контроль проводиться наприкінці навчального року для визначення успішності виконання річного плану-графіка навчального процесу, ступеня рішення поставлених завдань, виявлення позитивних і негативних сторін процесу фізичного виховання і його складових. Дані підсумкового контролю (стан здоров'я що займаються, успішність виконання ними залікових вимог і навчальних нормативів, рівень спортивних результатів і т.п.) є основою для наступного планування навчально-виховного процесу.
Методи контролю. У практиці фізичного виховання застосовуються наступні методи контролю: педагогічне спостереження, опитування, прийом навчальних нормативів, тестування, контрольні й інші змагання, найпростіші лікарські методи (вимір ЖЄЛ - життєвої ємності легенів, маси тіла, станової сили й ін.), хронометрування заняття, визначення динаміки фізичного навантаження на занятті по ЧСС і ін.
Більшу інформацію викладач одержує за допомогою методу педагогічних спостережень. Спостерігаючи в ході заняття за учнями, викладач звертає увагу на їхнє поводження, прояв інтересу, ступінь уваги (зосереджене, неуважне), зовнішні ознаки реакції на фізичне навантаження (зміна подиху, кольори й вираження особи, координації рухів, збільшення пітливості та ін.).
Метод опитування представляє можливість одержати інформацію про стан їхніх власних показників, що займаються на підставі, про самопочуття до, під час і після занять (про болі в м'язах та ін.), про їхні прагнення й бажання. Суб'єктивні відчуття — це результат фізіологічних процесів в організмі. З ними треба вважатися й у той же час пам'ятати, що вони не завжди відбивають щирі можливості що займаються.
Контрольні змагання й тестування дозволяють одержати об'єктивні дані про ступінь тренованості й рівні фізичної підготовленості що займаються. Вони дуже показові й на їхній основі роблять відповідні висновки й коректування в планах. Так, наприклад, якщо рівень фізичної підготовленості не підвищується або стає нижче, те переглядають зміст, методику занять, фізичні навантаження.
Для контролю за освоєнням техніки фізичної вправи можуть використовуватися деякі вправи, що підводять, застосовувані на даному етапі навчання.
Основним методом контролю за засвоєнням знань є усне опитування, що вимагає відповідей у вигляді:
1) оповідання (наприклад, про значення занять фізичними вправами);
2) опису (наприклад, зовнішньої форми й послідовності рухів, що становлять рухова дія);
3) пояснення (наприклад, біомеханічних закономірностей конкретних рухів);
4) показу варіантів виконання фізичної вправи або його окремих компонентів.
У практиці фізичного виховання застосовується письмове опитування за допомогою програм контролю знань із вибірковими варіантами відповідей (програмований контроль знань). З 1996 р. у загальноосвітніх школах уведений випускний екзамен з дисципліни «Фізична культура» (на вибір учнів).
Порівняння результатів у попередньому, поточному й підсумковому контролі, а також зіставлення їх з вимогами програми фізичного виховання дозволяють судити про ступінь рішення відповідних навчальних завдань, про зрушення у фізичній підготовленості дітей за певний період. А це полегшує диференціювання засобів і методів фізичного виховання й підвищує об'єктивність результатів навчальної роботи.
Здійснюючи фізичне виховання, необхідно систематично перевіряти, оцінювати й ураховувати стан здоров'я що займаються, рівень їхнього фізичного розвитку, результати спортивної діяльності, старанність, поводження.
До обліку пред'являють ряд вимог: своєчасність, об'єктивність, точність і вірогідність, повнота, простота й наочність. Розрізняють наступні види обліку: попередній (до початку організації педагогічного процесу), що тече (безперервний у процесі роботи, від заняття до заняття) і підсумковий (по завершенню періоду роботи, наприклад, навчального року).
У зміст поточного обліку входить реєстрація: відвідуваності занять; пройденого матеріалу й виконаного обсягу й інтенсивності навантажень; виконання навчальних вимог і норм; даних про оцінки знань, умінь і навичок; відомостей про стан здоров'я що займаються.
Основним документом обліку служить журнал обліку навчальної роботи групи (класу).
Значення проведеної викладачем роботи з обліку не зводиться, звичайно, до формальної реєстрації відомостей для офіційного звіту. Ці дані повинні піддаватися систематичному аналізу, творчому осмисленню й узагальненню, використовуватися в майбутній роботі. Саме на такій основі впровадження нового можливе постійне поліпшення якості навчального процесу, збагачення його засобів і раціоналізація методики.