Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
15.09.2008 - ПОНЯТТЯ “ЖИТТЄВОЇ КРИЗИ” В ПСИХОЛОГІЇ ТА ЇЇ ІНВАРІАТИВНІСТЬ
Заіка Віталій Миколайович
Магістр практичної психології, тренер, викладач кафедри психології Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка, аспірант факультету психології Київського національного університету імені Т. Шевченка
“Боги винесли людям вирок:
тільки страждання можуть привести їх до мудрості”.
(Есхіл)
За сучасного розвитку цивілізації людина досягла значних успіхів в різноманітних сферах життєдіяльності. Але з найдавніших часів і до сьогодення вона не перестає відчувати на собі кризові стани, котрі можуть негативно позначатися на її можливостях, погіршувати її працездатність та слугувати причиною виникнення психосоматичних розладів та порушень. Проте при вірному поводженні зі своїми переживаннями та віднаходженні вивіреного рішення людина здатна перенестися на інший щабель свого розвитку, сприяючи своєму вдосконаленню. Саме з цією метою потрібно мати певну психологічну грамотність щодо розуміння кризових ситуацій, їх різновидів та причин їх виникнення.
Криза (від грецьк. сrisis – рішення, поворотний пункт) – характеризує стан, який породжується проблемою, що постала перед індивідом, якої він не може уникнути і яку він не може розв’язати за короткий час і звичним способом” [9, с.172]. „Життєва криза – це поворотний пункт життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався” [6, с.6]. Серед інших визначень слова “криза” зустрічається також і значення “суд”. Близьким до нього семантично є і слово “критика”, як вважає Ф.Ю. Василюк, спираючись на думку С.С. Аверинцева. Л.В. Сохань зазначає, що “кризи життя – це піки оновлення внутрішнього світу людини, що “знімають” кожну сформовану її якість” [11, с. 162].
Напрям вітчизняної психології, такий як “психологія життєвого шляху” (Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн) [1],[2],[21],[22] розглядає життєву кризу як “подію життєвого шляху”, що є поворотним етапом, на якому приймаються важливі рішення на тривалий час. Також такі поворотні моменти визначаються різними дослідниками як “кризи” (Е. Еріксон, Д. Маттесон) [23], [24], “критичні ситуації” (Е.П. Крупник), “life change event” (С.К. Нартова-Бочавер) [16], “важкі життєві ситуації” (Л.І. Анциферова) [3], “біографічна подія” (А.А. Кронік, Р.А. Ахмеров) [8], “ситуація соціальної нестабільності” (К.Н. Василевська) [5],”стресогенна ситуація” (Л. Пельцман) [19], “переломна ситуація, екстремальна ситуація” (М.Ш. Магомед-Емінов) [14], “неможлива ситуація” (К.Н. Артемова) [4], “психотравмуюча ситуація” (Т.С. Кириленко) [13], “критичний стан буття” (І.П. Маноха) [15]. Не дивлячись на використання різної епістемології, автори вкладають в дані поняття близький смисловий зміст. Розуміючи критичні ситуації як ситуації загострення протиріч розвитку в житті людини, дослідники підкреслюють, що ті шляхи, які використовує суб’єкт для подолання кризи в наступному визначають його долю.
На думку В.В. Нуркова і К.Н. Василевської вони стають кризовими тому, що представлені у житті індивіда на основі п’яти факторів:
1) фактор імовірного прогнозування – виходячи з аналізу свого минулого досвіду, людина оцінює імовірність настання цієї події як нульову або мінімальну;
2) вітальний фактор, який виражається в суб’єктивному відчутті неможливості жити, існувати у нав’язаній ситуації, людині здається, що вона не перенесе цих умов, не зможе з ними змиритися;
3) когнітивний фактор, тобто відсутність необхідних знань, умінь і навичок для життя в даній ситуації, неможливість застосовувати існуючі когнітивні схеми;
4) поведінковий фактор, тобто відсутність сформованих моделей поведінки;
5) екзистенційний фактор або відчуття смисловтрати, “екзистенційного вакууму”.
На думку авторів на більш високому рівні узагальнення ці ситуації поєднує, в першу чергу, симптоматика деформації часової трансспективи особистості, коли майбутнє втрачає свою позитивну валентність, теперішнє хаотичне, а минуле перестає бути ресурсом для продуктивної життєтворчості [17].
Ф.Є. Василюк вважає, що причиною кризи може бути як певна подія чи ситуація, так і загострення існуючих (або виникаючих) особистісних протиріч. Життєва криза починається з визрівання і розгортання боротьби протилежних мотивів у процесі втілення життєвої програми, замислу і сягає свого піку тоді, коли індивід продовжує гостро відчувати актуальність свого ще не реалізованого замислу і в той же час він впевнений в неможливості його реалізації в майбутньому. Цей процес має таку послідовність: стрес, фрустрація, конфлікт, криза [7].
Можна виділити три рівня розвитку соціально-психологічних протиріч [11]:
1) відносна соціально-психологічна рівновага (існування протиріччя як тотожності з несуттєвими відмінностями);
2) порушення рівноваги, ускладнення, утруднення основних видів діяльності (рівень появи суттєвої різниці в тотожності, тенденцій, які не відповідають один одному);
3) неможливість реалізації планів і задумів, «розрив» життя (коли суттєва різниця переростає в протилежність, полярність, антагонізм).
На кожному з цих рівнів можливе завершення кола діалектичної спіралі, вирішення протиріччя. На другому рівні розвитку протиріччя, при наявності у індивіда складного внутрішнього світу, виникає конфлікт як явище, що характеризується порушенням відповідності між трьома сторонами діяльності особистості: операційної, мотиваційно-цільової та смислової. А на третьому рівні розвитку протиріччя, коли ставляться під удар фундаментальні для особистості основи її життя, установки, принципи, мотивація, виникає криза. Отже, «криза – це критичний рівень становлення соціально-психологічного протиріччя, загостреного до межі, до останнього кордону, котрий визначає в даний момент внутрішньоособистісні резерви соціальної адаптивної енергії» [11, с. 153].
Протиріччя, що викликають життєву кризу можна класифікувати наступним чином:
1) протиріччя між жагою життя та її обезціненням;
2) конфлікт між старим та новим (сюди відносяться протиріччя в різних сферах життя – у творчості, в сімейних стосунках, проблема батьків та дітей, проблема суб’єктивних задумів революційного перетворення світу та об’єктивна нереальність їх втілення тут та тепер;
3) протиріччя в етичних переконаннях однієї й тієї ж людини, між особистісними почуттями та боргом, добротою та брехнею, чуттям істини та легкодухістю тощо;
4) невизначеність, подвійність стосунків з оточуючими, незадоволеність потреби у спілкуванні, у взаєморозумінні тощо.
Так І.П. Маноха вказує, що в певні періоди життя людини виникають моменти “відповідати перед власним буттям”, які мають певну міру напруженості, непевності та актуалізують необхідність діяти. Вони визначаються як “критичні стани буття” та є абсолютно природними, “оскільки критичність – сутнісна ознака буття людини, як і буття взагалі” [15, с. 239]. І.П. Маноха пропонує типи критичних станів буття, котрі побудовані з урахуванням двох основних законів буття людини. Перший – це закон єдності у просторі, який характеризується єдністю дій та цілей людини та їх цілісністю; другий – це закон неперервності у часі, за яким сучасний стан людини визначається через “безперервну послідовність станів свідомості з того, що було з нею в кожний момент її минулого”.
Так перший тип критичних станів буття обумовлений законами індивідуального буття, де виникає загроза “вібрації” цілісності, єдності або безперервності. Другий та третій типи критичних станів буття детерміновані переживанням простору та часу буття, за яких відбуваються хитання на межі “близько – далеко”, “зараз – потім”, “скоро – не відомо, коли”, “так – ні” тощо. Четвертий тип критичних станів обумовлений актуалізацією критичного досвіду людини, який може бути нерефлектованим, негенералізованим, нетипологізованим. П’ятий тип критичних станів зумовлений вимогою (об’єктивною чи суб’єктивною), що висуває людині саме життя, – змінитися, стати іншою [15].
Результати досліджень різних авторів [3], [6], [10], [15] і запропоновані ними класифікації життєвих криз можна об’єднати в таку більш-менш повну форму:
1) за критерієм особистісного розвитку: нормативні (вікові) і ненормативні кризи;
2) за критерієм тривалості: мікрокризи – кілька хвивин, короткочасні – до 4-6 тижнів, довготривалі;
3) за критерієм результативності: конструктивні і деструктивні;
4) за діяльнісним критерієм:
- кризи операціонального аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”,
- кризи мотиваційно-цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”,
- кризи смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;
5) за критерієм глибини переживань: поверхові, середні та глибокі ;
6) за критерієм детермінованості: кризи, що викликані однією подією, багатовимірні кризи, котрі зачіпають майже всі аспекти індивідуального життя.
З точки зору змісту і характеру психологічних проблем чи життєвих обставин, що спричинили кризову ситуацію, а також особистісних ролей, що виникають, розвиваються і зникають П.П. Горностай виділяє кілька типів життєвих криз [20].
1. Кризи становлення особистості. Найхарактернішими кризами становлення є вікові кризи, що вважаються нормативними, тобто необхідними для нормального процесу становлення особистості. Для вікових криз властиві чималі якісні зміни, що відбуваються у психології людини: формування психологічних новоутворень, зміна провідної діяльності і т.д. Але ці зміни завжди супроводжуються зміною ролей, оскільки певна діяльність (гра, спілкування, навчання і т.д.) передбачає і відповідну особистісну роль людини.
2. Кризи здоров’я. Часто людина переживає серйозну кризу у зв’язку з втратою здоров’я, каліцтвом чи іншими серйозними проблемами, що докорінно змінюють життя. Найбільш фруструючими кризовими чинниками є втрата у зв’язку зі зміною здоров’я якихось важливих життєвих і соціальних функцій (а отже і важливих психологічних ролей), відмова від важливих життєвих планів у зв’язку з неможливістю їх втілити (тобто відмова від майбутніх ролей). Прикладом серйозної кризи здоров’я може слугувати історія життя письменника М. Островського, який ще молодим втратив зір і можливість ходити. Ця трагедія перекреслила всі життєві плани і ледве не стала причиною самогубства.
3. Термінальні кризи. Дуже серйозними є кризи, пов’язані з термінальними цінностями людини, зокрема з імовірним чи неминучим близьким кінцем її життя. Приклади: звістка про невиліковне захворювання; які-небудь обставини, що загрожують життю і яких неможливо уникнути; смертний вирок суду і т.д.
4. Кризи значущих стосунків. Надзвичайно важливою є сфера взаємовідносин людини з іншими, а отже, значні зміни в структурі цих взаємовідносин часто супроводжуються кризами: змінами міжособистісних ролей. Найбільш значущими причинами подібних криз можуть виступати: смерть близької людини, вимушена розлука, зрада інших людей, розлучення (що пов’язане з втратою міжособистісних ролей). До кризових явищ може призводити і поява нових міжособистісних ролей. Так, народження дитини для сім’ї може стати причиною кризи. Як окрему категорію криз значущих стосунків можна розглядати кризи кохання (нерозділене кохання, втрата кохання, розчарування в коханні).
5. Кризи особистісної автономії. Причиною кризи можуть бути обставини, пов’язані з втратою чи обмеженням особистісної автономії чи свободи: попадання у фатальну залежність від людей чи обставин, позбавлення волі. Якщо криза значущих стосунків полягає у втраті значущих міжособистісних ролей, то криза особистісної автономії (що становить різновид попередньої) пов’язана з потраплянням у нову небажану міжособистісну роль.
6. Кризи самореалізації. Життєва криза може настати внаслідок обставин, пов’язаних з неможливістю нормальної, звичної чи такої, що планується, самореалізації людини: втрата роботи, значущої соціальної ролі (програш на виборах, втрата високого соціального статусу і т.п.), вихід на пенсію, банкрутство, крах життєвих планів, усвідомлення помилковості життєвого шляху, вимушене вигнання (наприклад, внаслідок соціальних конфліктів).
7. Кризи життєвих помилок. Часто кризові явища розвиваються внаслідок яких-небудь здійснених фатальних вчинків (криза, що переживається людиною внаслідок скоєної нею зради, злочину, навіть якщо це не пов’язане з відбуванням покарання), втрата коштовної речі (автомобіль, будинок, квартира; сюди можна віднести і злигодні внаслідок стихійного лиха), кризи гріха. Кризи життєвих помилок можуть бути наслідком і нездійсненних вчинків, якщо це мало фатальні наслідки.
Досить достатньо вивчені кризи навчання [18]. Психологи виділяють такі їх види:
1) криза адаптації до умов навчання (криза першого року),
2) криза середини навчання,
3) криза випускника,
4) криза відрахування.
Нами розроблена та запропонована класифікація життєвих криз на основі концепції багатовимірності особистості, яка представлена нижче [12]. В ній пропонуються на розгляд типи криз, що мають певну причинну зумовленість та представленість у відповідному психологічному вимірі особистості людини. Це дає змогу визначити сферу ураження як таку, що є преморбідною в розвитку індивіда, та відповідно скласти програму психологічної допомоги з урахуванням вищевказаного.
Таким чином розуміння “життєвої кризи” в психології має досить різноманітну направленість залежно від змісту, характеру та причин психологічної проблематики. Але смислове навантаження різної термінології і класифікації сприяють розширенню меж розуміння вказаного феномену та допомагають краще зрозуміти таке складне психологічне явище, як життєва криза.
Література
1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – М.: “Наука”, 1977. – 380 с.
2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – СПб.: Питер, 2002. – 288 с.
3. Анцыферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита. // Психологический журнал. – 1994. – Т.15. - №1. – С.3-18.
4. Артемова К.Н. Особенности автобиографической памяти в “невозможной ситуации”. //Материалы VІІІ Междунар. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых “Ломоносов – 2001”, М., 2001. – С. 254.
5. Василевская К.Н. Автобиографическая память и перелом судьбы: формирование или разрушение? //Материалы ІХ Междунар. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых “Ломоносов – 2002”. М., 2002. – С. 155 – 156.
6. Василюк Ф.Е. Психологический анализ переживания преодоления критических ситуаций: Автореф. дис. …канд. психол. наук. – М., 1981. – 18 с.
7. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 200 с.
8. Волкова Н.В. Coping strategies как условие формирования идентичности. //Мир психологии. – 2004. – №2. – С. 119 – 123.
9. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. – М.: Политиздат, 1987. – 286 с.
10. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 185 с.
11. Жизненный путь личности. /Под ред. Л.В. Сохань. – К.: Наукова думка, 1987. – 280 с.
12. Заіка В.М. Особливості трансформації особистості людини в ході вирішення життєвої кризи. Методичні матеріали. /За ред. Л.Г. Перетятько.(Вид. 3-е, доп.) – Полтава, 2006. – 100 с.
13. Кириленко Т.С. Пошук гармонії: емоційні переживання та стани особистості (вчинкові-орієнтований підхід): Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. – 100 с.
14. Магомед-Эминов М.Ш. Личность и экстремальная жизненная ситуация. //Вестник МГУ. Сер. 14. Психология. – 1996. – №4. – С. 26 – 35.
15. Маноха І.П. Психологія потаємного “Я” – К.: Поліграфкнига, 2001. – 448 с.
16. Нартова-Бочавер С.К. “Coping behaviour” в системе понятий психологии личности. //Психологический журнал. – 1994. – Т. 15. – №1. – С. 3 – 18.
17. Нуркова В.В., Василевская К.Н. Автобиографическая память в трудной жизненной ситуации: новые феномены. //Вопросы психологии. – 2003. – №5. – С. 93 – 102.
18. Особистісні кризи студентського віку: Зб. наук. статей. /За ред. Т.М. Титаренко. – Луцьк: Ред. – вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. – 112 с.
19. Пельцман Л. Стрессовые ситуации у людей, потерявших работу. //Психологический журнал. – 1992. – Т. 13. – №1. – С. 126 – 130.
20. Психологія життєвої кризи. /Відп. ред. Т.М. Титаренко. – К.: Агропром-видав України, 1998. – 348 с.
21. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720 с.
22. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. – М., 1973. – 423 с.
23. Эриксон Э.Г. Детство и общество: Пер. с англ. – 2-е изд. – СПб. – 1996.
24. Эриксон Э.Г. Идентичность: Юность и кризис: Пер. с англ. – М., 1996.
Типологія життєвих криз на основі концепції багатовимірності особистості
|
1. Просторово-часові орієнтації |
2. Потребнісно-вольові переживання |
3. Змістовна спрямованість особистості |
4. Рівні засвоєння діяльності |
5. Форми реалізації діяльності |
6. Результативність діяльності |
|
1.1. На минуле |
2.1. Негативні |
3.1. Ділова |
4.1. Навчання |
5.1. Моторна |
6.1. Регресія |
|
Кризи життєвих помилок (скоєні: злочин, зрада, кризи гріха) |
Глибокі кризи (відчуття неповноцінності, нікчемності, психосоматика, суїцидальні думки) |
Кризи операціонального аспекту життя (“не знаю, як жити далі?” |
Кризи становлення особистості (вікові) |
Кризи особистісної автономії (каліцтво, позбавлення волі, свободи, гіперопіка) |
Деструктивні кризи (суїцид, ауто агресія, божевілля) |
|
1.2. На теперішнє |
2.2. Амбівалентні |
3.2. Комунікативна |
4.2. Відтворення |
5.2. Перцептивна |
6.2. Відсутність змін |
|
Ситуативні кризи (що одягти, що купити, якою дорогою піти на роботу, що сказати знайомому) |
Середні кризи (страхи, все виходить з-під контролю, хронічна втома, порушення сну, апетиту) |
Кризи значущих стосунків (кризи кохання, розлука) |
Рольові кризи (зміна міжособистісної ролі) |
Духовні кризи (пошук Бога, істини, одкровення) |
Перманентні кризи (невроз, внутрішня боротьба двох протилежностей) |
|
1.3. На майбутнє |
2.3. Позитивні |
3.3. Самодіяльна |
4.3. Творчість |
5.3. Мовленнєво-мисленнєва |
6.3. Самовдосконалення |
|
Термінальні кризи та кризи здоров’я (імовірний чи неминучий кінець життя, невиліковне захворювання, вирок суду) |
Поверхові кризи (стомленість, тривожність, апатія, байдужість, незадоволення) |
Кризи втрати свого Я (деперсоналізація, «Хто Я?», пошук себе) |
Кризи самореалізації (безробіття, вихід на пенсію, банкрутство, крах життєвих планів) |
Кризи сенсу життя (“не знаю, навіщо взагалі жити далі” |
Конструктивні кризи (гармонізація життя) |