Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Урок української літератури
11 клас
«Я НАРОДИВСЯ І ЖИВ ДЛЯ ДОБРА І ЛЮБОВІ»
(життєвий і творчий шлях Олександра Довженка)
Мета уроку:
поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Довженка, словесно намалювати жи вий образ письменника, «славного сина народу»;розкрити талановиту, багату натуру митця та ті джерела, що формували його письменницький дар; дати уявлення про кіноповість; розвивати аналітичні навички та вміння; викликати захоплення особою та творчістю українського Мікеланджело.
Обладнання:
портрет та фотографії письменника; запис музики Б. Лятошинського «Чотири ук раїнські теми», запис ліричної мелодії; виставка творів Олександра Довженка; стилізація кіноплівки з надписами «Поет світового кіно» («Зна йомство»), «Джерела», «Мені здавалось, що я все мо жу...», «Тричі мені являлася любов», «Художник», «Літературний ужинок майстра», «Перші кроки в кіно», «До зброї!», «Вшанування пам'яті»; опорна схе ма «Кінодраматургія»; мультимедійний комплекс.
Тип уроку: вивчення біографії письменника.
Форма уроку: урок-дослідження
Епіграф:
Він залишився, як дерево, що вічно цвіте,
Вічно плодоносить, як великий мислитель,
Який може стояти поряд
із Сократом і Гомером.
Андрій Малишко
Хід уроку
I. Вступне слово вчителя
(Звучить фрагмент пісні «Молитва» у виконанні О. Білозір.)
Великі художники йдуть до людства як повпреди свого народу, як речники їхніх дум і устремлінь. Уста ми художника народ виповідає світові себе, своє найзаповітніше. Саме таким був Олександр Петрович Довженко.
(Учні записують у зошити дату, тему і епіграф Уроку.)
II. Актуалізація опорних знань
(Учні згадують кіностудію імені Довженка, фільми, які вони бачили, оповідання (нове ли), які читали.)
III. Мотивація навчальної діяльності
Слова вчителя.
Нерідко О. Довженка порівнюють із видатними майстрами епохи Відродження, які були водночас і живописцями, і поетами, й архітекторами, і. природо знавцями. Його ще називають українським Мікеланд жело, засновником українського кінематографу.
Кіно — мистецтво синтетичне. Кіно — мистецтво колективне. У створенні кінофільму беруть участь сценарист, режисер, оператор, художник, компози тор, актори і каскадери, декоратори і костюмери, освітлювачі і гримери, звукооператори і монтажери та ще багато людей найрізноманітніших професій.
Наше знайомство з О. Довженком буде незвичай ним: кадр за кадром переглянемо «уявний фільм», прочитаємо «кіноповість» його життя і творчості. У створенні цього уроку беруть участь групи «істориків», «художників», «біографів», «літературознавців», які працювали вдома з довідковою літературою.
Завдання: робити короткі записи під час уроку з метою збереження потрібної інформації.
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Словникова робота. (Учні працюють з опорною схемою «Кінодраматургія».)
КІНОДРАМАТУРГІЯ
Творцем кіноповісті в українській літературі став О. Довженко, в душі якого поєдналися дві мис тецькі стихії — література і кіно, народивши своєрідну художню форму, що несла в собі риси кіно сценарію і повісті. Ознаки кіносценарію: фрагмен тарність, монтажна композиція, лаконізм діалогів, ди намізм сюжету. Ознаки повісті: епічний принцип зоб раження життя, метафоричність, авторські відступи, яскраві пейзажні картини.
Учитель. Девізом нашої подорожі нехай стануть слова Олександра Петровича: «Приберіть геть усі п'ятаки мідних правд і залиште тільки чисте золото правди!»
2. Опрацювання навчального матеріалу.
Кадр перший — «Поет світового кіно» («Зна йомство»)
Він — як самоцвіт: скільки не обертай його,
А в ньому починають світитися все нові грані
М. Наєнко
Учитель.
Олександра Довженка знають і високо пошановують у цілому світі, бо, як кожний геній, він належить людству.
А в глибинах космосу кружляє планета, названа на честь нашого знаменитого співвітчизника.
Перед тим, як перейти до розповіді про життя і творчість Олександра Довженка, уважно прислухай мося до голосів, що лунають здалека і зблизька, у про сторі й часі і творять хорал всесвітньої слави цьому творцеві духовних і мистецьких цінностей, одному з найвидатніших кіномитців, якого греки назвали Гомером XX ст.
Голоси всесвітнього хоралу
Микола Бажан (1929 р.): «О. Довженко блискуче з'єднав у своїй кінотворчості культуру малярську з відчуттям найскладніших музичних ритмів, з хистом і спостережливістю письменника, з дотепністю й пафо сом публіциста, з поетичною силою творити зворуш ливі й теплі ліричні образи».
Левіс Джекоб (1939 р.): «Довженко — перший поет кіно».
Жорж Садуль (1949 р.): «Земля» Довженкова мала глибокий вплив на молодих кіномитців, зокрема Франції і Англії».
Чарлі Чаплін (1954 р.): «Слов'янство поки що дало світові в кінематографі одного великого митця, мисли теля і поета — Олександра Довженка».
Іраклій Андронніков (1959 р.): «Наприкінці 1956 року похмурого і короткого зимового дня ми були присутні на похоронах митця масштабу Бетховена. Може, Моцарта. Це і ми відчуваємо. Мабуть, так вва жатимуть люди і в XXI або XXII ст. Ясно: ми втрати ли одного з творців, через праці якого слухатимуть на шу епоху нащадки».
Андрій Тарковський (1969 р.): «Довженко — єди ний по-справжньому український, народний митець, який розкрив душу своїх земляків і разом з Гоголем і Шевченком спонукав мене полюбити Україну та її на род».
Бартелемі Амангаль (1970 р.): «Творчість Довжен ка підтримує баланс між людиною — індивідуумом і масою — народом, між огромом простору і без межністю часу, між людиною скороминущою і вічною природою».
Олесь Гончар (1983 р.): «Мабуть, зустріч із живим Мікеланджело не справила б враження більшого, ніж те, що зосталося після зустрічі з ним, автором «Землі» й «Арсеналу».
Великість. Крилатість. Могуття духу. Ось такими, певне, були люди епохи Відродження».
Учитель (узагальнення). Що ж, воістину мав рацію народ, коли за примітив: «Не хвали сам себе, нехай тебе люди похва лять».
Учень-літературознавець. Та все ж, щоб бути правдивим і щирим, завершимо цей славень ук раїнському генієві мінорною нотою: його дорога до всесвітнього визнання була надзвичайно складною і тернистою. За свого життя О. Довженко зазнав стільки ударів долі, такої наруги над своїм талантом, що в роз пуці навіть Тарасові в солдатчині позаздрив: «Шев ченку було легше на засланні. До нього долітали птиці, навколо мене порожньо. Все вимерло, замовкло. Вся Україна.» (Запис у «Щоденнику» від 27.07.1945р.)
Більше того — Дем'ян Бєдний у газеті «Известия» опублікував фейлетон, після чого Довженко за ніч по сивів.
Художники (дають «психологічний» аналіз порт рета письменника, порівнюють власні спостереження зі свідченнями сучасників):
1. «Серед численних Довженкових фотопортретів найкращий той, що зроблений у 1929 році (показує фото). Гарно змодельована голова, з тонкими рисами обличчя, високим чолом, посаджена на м'язисто на пруженій від повороту в півпрофіль шиї. Обличчя ви разне, наче викарбоване на монетах римських імпера торів, йому тоді йшов тридцять п'ятий рік, і хоч рання сивина вже забілила скроні, він виглядає повною енергії молодою людиною. Саме тоді він працював над своїм головним кіношедевром — «Землею», і його зосереджений погляд, спрямований у далину, говорить про високу напругу творчої мислі.
2. «Усі, що знали його тоді, захоплювалися його зовнішністю, чудувалися з артизму його натури, його любові до прекрасного, що виявлялося навіть у дета лях одягу, жестах, ході.
Один із улюблених його акторів Петро Масоха зга дує, «як він оригінально сидів, підгинаючи під себе праву ногу, як виразно і скульптурно підпирав кула ком своє підборіддя, коли про щось думав, виняткову пластичність його рук, коли він режисерував під час зйомок, легкість його пружного і гнучкого тіла, чуттєвий і вольовий рот, маленький з горбинкою ніс, високе чоло, над яким вихрилося хвилясте волосся, заразливу, часом саркастичну його посмішку».
3. Сергія Ейзенштейна дивувала «ця людина, якась особливо струнка, очеретяної стрункості і виправ ки...» Микола Бажан і Остап Вишня захоплювалися його красивою, енергійною ходою.
Остап Вишня писав: «Отакий він непокірливий, отакий непосидючий, якийсь такий прудкий, що ніко ли не ходить повагом...
З Олександром Довженком тяжко ходити по ву лиці, бо він завжди йде попереду вас».
І от цей Довженко (показує фото), такий «непоси дючий» і прудкий після погромного фейлетону Дем'яна Бєдного — фізично знищена людина, важко хвора на серце.
Кадр другий — «Джерела»
Був я в Сосниці недавно,
В тому В'юнищі зеленім,
В тій селянській щедрій хаті,
Де Довженко народивсь,
Жив над синьою Десною
Ще й над сивою Десною,
Що їі таки ж Довженко
Зачарованою звав.
М. Рильський
Учитель. А тепер перенесімося уявно на кінець XIX ст. Пройдімося Довженковими стежками, дорога ми і роздоріжжями, припадімо спрагло і шанобливо до тієї чистої й життєдайної криниці, що зветься духов ною спадщиною генія.
Біографи
1. Сосниця — провінційне містечко на березі кра суні Десни на Чернігівщині. Побілені хати, зарослі травою вулиці. В одному з провулків стояла під гру шею хата — стара, присадкувата (показує фото графію). Це — давнє гніздо Довженківського роду — хліборобів, рибалок, чумаків, косарів. Предки Дов женка були козаками і в XVIII ст. прибули до Сосниці з Полтавщини. Ціла вулиця називалася Довженківською. Сашко, який народився у серпні 1894 р., був сьомою дитиною у хліборобській родині, в якій діти помирали одне за одним: «Дітей мали багато, чо тирнадцять, перемінний склад, з якого залишилося двоє: я й сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не досягли працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадував, у моїй уяві плач і похорон.
2. Батько Олександра (показує фотографію) Петро (про якого письменник скаже: «Усе життя його мину ло під знаком темряви і неосвіченості»), на свою біду, мав романтичну вдачу і свого сина мріяв за будь-яку ціну вивчити на пана.
Літературознавці
1. У день смерті аж чотирьох синів-соловейків ма ти Довженка Одарка (показує фотографію), про яку він говорив, що вона «народжена для пісень, але про плакала все життя», молилася: «Залиши мені, Госпо ди, Сашка, оберігай його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди любили, як я його люблю».
2. Через багато років, працюючи над «Зачарованою Десною», письменник згадає рідних людей з особли вою ніжністю: «З мого батька можна було писати ли царів, богів, апостолів, великих учених і сіятелів». А діда назвав «добрим духом лугу і риби»: «...гриби і яго ди збирав він у лісі краще за всіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом. Дід був письменний по-церковному і в неділю любив уро чисто читати Псалтир».
Учитель. Ось звідки у Довженка нахил до спогля дальності: «У мене не було пристрасті до чогось одно го, певного. Мені здавалося, що я все можу, що все лег ко, і мені хотілося бути різним, хотілося начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох жит тях, професіях, країнах і навіть видах».
Кадр третій — «Мені здавалось, що я все мо жу...»
Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок.
Є тисячі ланів, але один лиш мій.
Василь Симоненко
(Учитель вивішує на дошці ключові слова, за якими учасники групи «Біографи» мають створити «калей доскопічну» розповідь про життя і творчість О. Дов женка).
Опорні слова: Сосницька початкова школа — Глухівський учительський інститут — Комерційний інститут — Академія мистецтв — школа старшин Петлюрівської армії — «босий комісар» освіти і куль тури — відділ Повноважного представництва УРСР у Польщі — Торгове представництво УРСР в Німеччині — приватне училище професора Е. Геккеля — Одеса — 1940 р. — Київ — Ашгабад — Воронезький фронт
— Москва, 1952 р. — береги Дніпра, 1954 р. — Новодівиче кладовище, Москва.
Учитель. О. Гончар писав: «Довженко — справді глибоко трагічна і суперечлива постать. Десь я назвав його «українським Мікеланджело» і цих слів не зріка юся й зараз, маючи на увазі всебічну фантастичну об дарованість цієї людини».
Кадр четвертий — «Тричі мені являлася любов»
Біографи
1. Уперше «найсміливіший і найвродливіший хло пець» у Сосниці закохався, навчаючись в училищі, в дочку багатого купця Надійку Чаусовську — гімназистку-красуню. Гарна була пора. Та коли вони, мо лоді й закохані, безтурботно бігали на ковзанку, містечко Сосниця ніби журливо хитало головою: мов ляв, нічого не вийде з того кохання, бо ще не бачив світ, щоб щасливим було подружжя доньки багатія і сина бідного селянина...
2. З Варварою Криловою Олександр познайомився, вчителюючи в Житомирі. Разом учили дітей, інсценізували уривки з «Назара Стодолі», «Гайда маків» та «Катерини». А покохавши одне одного, і дня не могли жити нарізно, а тому, якщо і доводилося роз лучатися, то всю жагу свого нерозтраченого почуття виливали в листах.
Звучить фрагмент листа. (За столом сидить Дов женко, пише, глибоко задумавшись; потім читає. Зву чить лірична музика.)
«Варюнечко! Дуже скучаю по Тобі. Моє світле со нечко, Варюсю, чудесна, славна дівчинко. Так хочеть ся тебе бачити, бути з тобою... Варя! Мила, чудесна го лубка. Я гордий, що так безмежно люблю Тебе... Я су мую без Тебе, рідна.
А часом, коли туга по Тобі межує з безумністю, я стаю в темряві на коліна і, припавши до узголів'я ліжка, молюсь Тобі. І я бачу тебе, і туга проходить, міцніє душа, і я засинаю із світлими надіями. Дякую Тобі, що ти є... Цілую твої ноги. Кохаю тебе, чиста, світла... Ти чуєш свого Олександрика, Варюсю? Міцно, міцно обіймаю тебе і цілую Твоє привабливе чоло, твою чудесну голівку... Я ходжу з Тобою в саду, я промовляю Тобі слова кохання і хочу Тебе нести на руках... Які в Тебе чудесні руки, і коли Ти торкаєшся ними мого чола, у мене перестає боліти голова. Посидь зі мною, рідна. Я так хочу зблизька дивитись на Тебе.
Ти плачеш? Не треба, Варюсю, не треба, мила. Я осушу поцілунками твої очі... Засни, моя дівчинко... А коли ти заснеш, я тихо, тихо поцілую Тебе, аби не роз будити... Я не буду спати, я хочу думати, кохати, хочу відчувати Твою близькість. Я безмежно кохаю Тебе і хочу продовжити свою радість.
Я, Твій Олександрик».
3. Побралися, переїхали до Києва, де не тільки події громадянської війни вразили серце Довженка, а й сімейна драма. Лист від дружини обпік серце: «Я люблю тебе, але дружиною твоєю не буду. Не лай ме не і не плач за мною.» А коли повернувся додому, за став Варю в обіймах білогвардійського офіцера, пере жив гіркоту зради, яка, однак, не спопелила любові. Коли, перебуваючи в Німеччині, він дізнався, що облесник-офіцер покинув хвору на туберкульоз Варю в Празі, не вагаючись, одружився із своєю зрадливою дружиною вдруге й вивіз в Україну.
4. Юлія Солнцева, актриса — третя й остання його любов. Коли Варвара відчула це, запитала:
— Сашко! Ти закохався?
— Так!
Того дня на столі їхнього помешкання поруч із білими трояндами лежав лист.
(Під ліричну музику звучить лист Варвари Дов женко:)
«Дорогий, рідний, коханий мій! Я прощаюся з то бою. Я їду назавжди. Розумію все-все. Найперше те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у велике мис тецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг в житті, тобі потрібна натхненниця.
Ти закохався, Сашко... Повір: од щирого серця відкидаю в ім'я тебе ревнощі і біль, хочу, щоб вона ста ла істинним твоїм другом, твоїм натхненням.
А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм прізвищем.
Прощай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води!
Твоя навіки — Варвара Довженко!»
Учитель. У «Щоденнику» за чотири роки до смерті письменник напише: «Я так люблю мою Юлію, як ніби й не любив ще ніколи за двадцять п'ять років родинно го з нею життя. Я безупинно говорю їй найніжніші сло ва... Хто послав мені любов?»
Кадр п'ятий — «Художник»
Олександр Довженко був обдарованим
і різноманітним художником.
Василь Касіян
Учитель. О. Довженка вабила одна нива — мистец тво. Але й ця нива — безмежна, і на ній йому послали ся аж три шляхи широкії: малярство, кіно і література.
Художники
1.Повернувшись до Харкова, працює художником-ілюстратором в газеті «Вісті ВУЦВК», редакто ром якої був його земляк і ровесник, поет-лірик, сати рик і гуморист, організатор та керівник письмен ницької організації «Гарт» Василь Еллан-Блакитний.
«Блакитноокий Василь Еллан, — згадував через багато років Микола Бажан, — радо привітав молодо го художника, який щойно повернувся з-за кордону, і на сторінках «Вістей» чи не щодня почали з'являтися дотепні й гострі карикатури, підписані ім'ям «Сашко». Сашко стає улюбленцем читачів, проводирем, ук раїнських карикатуристів».
«Хто ж не знає його знаменитих шаржів, його до корчів смішних карикатур?»— риторично запитував ще в 20-і роки видатний знавець і творець сміху Остап Вишня, якого в редакції цих же «Вістей» доля звела і побратала з О. Довженком на зорі їхньої творчості.
2. Велике місце у творчій спадщині художника зай мають портрети тодішніх діячів культури і дружні шаржі на них, пройняті щирою приязню. Симпатією, наприклад, до Сергія Пилипенка, голови Спілки се лянських письменників «Плуг», наснажений шарж, де «папаша» (його так називали), як та квочка, під полами своєї чумарки ховає групу своїх вихованців-«плужан». «Це було, — згадував Олександр Грищенко,— так до тепно, що по самих отих ногах можна було пізнати майже усіх плужан». Позитивний сміховий заряд при таманний і шаржам на Павла Тичину, В. Пронозу (В. Еллана), В. Сосюру. (Демонструє фотографії.)
3. У графічних малюнках гумористично окреслював цілий літературний чи мистецький напрям. Так, скажімо, було з театром Леся Курбаса «Березіль» або «Плугом», який став об'єктом дотепного сміху в серії малюнків під назвою «Ось так виростають письменники-«плужани».
(Демонструє фотографії.)
«Це не просто ілюстрації й не звичайні малюнки, — писав В. Сосюра, якого не раз малював художник Сашко. — Це протокольні записи, зроблені засобами графіки. В них віртуозними лініями і скупими штри хами відбита сама наша історія».
Цю думку продовжує і розвиває М. Рильський: «Справді, й тепер, переглядаючи старі газети та жур нали і натрапляючи в них на рисунки, підписані псев донімом (власне — іменем) Сашко, відчуваєш, який гострий олівець мав отой Сашко, яку тонку кмітли вість і спостережливість — і думаєш: а таки ж дійсно міг із Довженка вирости справжній високої міри май стер образотворчого мистецтва».
Безперечно, міг!
Учитель. Але влітку 1926 року, як влучно висло вився Корнелій Зелінський, «відкинув олівець і пен зель, як скрипач перетворив би смичок на дири гентську паличку, щоб зазвучала не одна скрипка, а весь симфонічний оркестр».
Кадр шостий — «Літературний ужинок май стра»
Велике діло — писані слова. Ліна Костенко
Учитель. О. Довженко писав: «Страшенно люблю писати... Хочеться кожне слово помити в українській криниці, де дівчина воду брала, і поставити слова чис тими рядами, щоб незабутнє вигравало в них, як сонце на Великдень, і радувало людські серця у великі і трудні часи».
Літературознавець. Літературна спадщина Олек сандра Довженка справді багатогранна. У його творчо му доробку кіносценарії («Вася-реформатор», «Ягідка-кохання», «Сумка дипкур'єра», «Іван», «Про щай, Америко»), оповідання і новели («Ніч перед боєм», «Стій, смерть, зупинись!», «Незабутнє», «На ко лючому дроті», «Мати», «Хата» та ін.), драматичні тво ри («Потомки запорожців», «Життя в цвіту»), статті («Українська пісня», «Лист до офіцера німецької ху дожньо-публіцистичні армії»), мистецтвознавчі праці.
Але найсильніше талант О. Довженка виявився у жанрі кіноповісті, який він, по суті, започаткував в ук раїнській (та й не лише в українській!) літературі. У цьому жанрі написано такі твори, як «Арсенал», «Зем ля», «Щорс», «Повість полум'яних літ», «Мічурін», «Поема про море». Особливе місце серед кіноповістей О. Довженка посідають «Зачарована Десна» та «Ук раїна в огні».
Кадр сьомий — «Перші кроки в кіно»
Слов'янство поки що дало світові
в кінематографі одного великого митця,
мислителя і поета — О. Довженка.
Чарлі Чаплін
Учитель. О. Довженко — майже ровесник кіно, яке по праву називають мистецтвом десятої музи. Він прийшов у кіно вже будучи художником. А художни ки споконвіку шукали все нових засобів передати не лише статику, але й рух. Нове мистецтво кіно відкри вало для цього безмежні можливості. А як же вийшло, що Довженко став кінорежисером?
Художник У 32-річному віці Довженко після однієї ночі круто змінив життя, поїхавши до Одеси. Чим бу ло кіно на початку XX ст.? Живими картинками, бала ганом і тільки. Йому «вчитися було ніколи і ні в кого». Спочатку сценарист, потім режисер, актор, він впро ваджував в українське кіно метод Гріффіта, амери канця, який вперше показав лице героя крупним пла ном. Довженко не тільки психологізував кіно, а й опо етизував його. Неповторний світ творив за допомогою народної поетики, символів, прийомів живопису. У фільмі «Земля» дід і онук — як обрамлення роду. Дід помирає непомітно, наче яблуко падає з дерева. Яблу ко, дійшовши певної стиглості, відірвалося від дерева. Отак і дід. А смерть онука — насильницька, нагла. Йо го вбивають підло, із-за рогу у хвилину танцю... Важ ко сказати, хто зробив більший внесок у цей фільм — Довженко-письменник чи Довженко-художник.
«Перші зрілі фільми Довженка: «Звенигора», «Ар сенал», «Земля», завоювали йому цілий світ, але відібрали Україну, підрізали творчі крила, вкоротили йому віку» (Ю. Лавріненко).
Кадр восьмий — «До зброї!»
Протистояння генія і влади.
Ліна Костенко
Учитель. Чому О. Довженко за десять років до смерті у «Щоденнику» написав: «Немає сил ходити. Болить у мене серце. Болять руки, ноги. Болить голова і болить серце. Думаю, що скоро я помру. Мені жаль умерти. Я народився, я був створений років на 90. Я помру скоро, тому що з мене вийшла вся сила. Вона пішла не тільки на роботу. Ні. Не робота подолала ме не, не пияцтво, не жіноцтво. Прибила мене недоля на роду. А знищила мене ненависть людська і жор стокість. Убила мою радість».
Що спричинило до такого відчаю? Яка боротьба виснажила його?
Історики
1. Сталін до кінця днів чекав, що Довженко, відо мий усьому світові, напише і зніме фільм про нього — володя, батька всіх народів, генералісимуса, перемож ця в Другій світовій війні, а тому не дозволив розстріляти, вичікував і навіть пробував приручити: й подарунки надсилав, і дві Сталінські премії вручив, ще й Ленінську, в закордонні відрядження відпускав (Берлін, Париж, Лондон), і звання діяча мистецтв при своїв. Не приручив. Довженко не вмів і не хотів їсти хліба з рук ката. Хоч йому доводилося маневрувати, відкуповуватися. Для того, щоб втілити задумане, ро бив ненависне: «За геніальну «Звенигору» відкупився антиукраїнським «Арсеналом». За «Землю» — «Щорсом». За «Україну в огні» — казенним «Мічуріним». Справді, яка трагедія художника», — писав О. Гончар.
2. У 1940 р. Довженко став художнім керівником новоствореної Київської кіностудії, але через те, що не міг знімати під диктовку, після війни був викинутий за націоналізм з кіностудії.
Друга світова війна відкрила Довженкові очі — він уже не чув ніяких пересторог і написав свою геніаль ну «Україну в огні». Рукопис потрапив до рук Сталіна — і в долі Довженка відбулася кульмінаційна життєва драма, в якій режисером-постановником був «кат над катами» — Сталін.
Довженко був висланий на безвиїзне проживання до Москви.
Останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 р. і адресований уряду України: «Вернутися хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись відібрали його в мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські землі...» Крик душі. У цьому році була завершена «Поема про море» і опублікована автобіографічна кіноповість «Зачаро вана Десна». Він мріяв написати нові твори (аж 55 за планованих!), поставити фільм «Поема про море».Але цей рік був останній в його земній «юдолі плачу».
Кадр дев'ятий — «Вшанування пам'яті О. Довженка»
І вже його слава не вмре, не поляже...
Українська народна дума
Біографи
1957 р. Ім'я Олександра Довженка присвоєно Київській студії художніх фільмів.
1958 р. На Всесвітній виставці в Брюсселі був про ведений конкурс на визначення кращих фільмів усіх часів. Серед двадцяти найвизначніших творів назвали фільм «Земля» Олександра Довженка.
На Новодівичому кладовищі в Москві встановлено пам'ятник О. Довженкові (скульптори В. Мухіна і О. Заварзін).
1959 р. Іменем О. Довженка названо одну з вулиць м. Києва.
1960 р. У Києві на будинку, де мешкав О. Довженко в 1935-1941 рр., встановлено меморіальну дошку з ба рельєфним портретом митця (скульптор М. Вронський).
1964 р. При Київській кіностудії відкрито музей і пам'ятник Олександрові Довженку (скульптор А. Ко зуб, архітектор П. Орлов).
1974 р. Меморіальний музей і пам'ятник Довжен кові (скульптор О. Фуженко, архітектор О. Ігнащенко) відкрито у Сосниці."
1989 р. Із нагоди 95-річчя від дня народження мит ця в Києві відбувся міжнародний науковий симпозіум «Довженко і світова культура», в якому взяли участь довженкознавці Києва, Москви, Мінська, Болгарії, Угорщини, Німеччини, Чехословаччини, Канади, Фінляндії, Японії, В'єтнаму.
1994 р. Відзначено сторіччя від дня народження О. Довженка.
Інститут теоретичної астрономії Російської Ака демії Наук присвоїв планеті під № 4520 (відкрита 22 серпня 1977 р. Кримською обсерваторією) ім'я Олександра Довженка.
1995 р. Встановлено Державну премію України ім. О.П. Довженка.
Учитель. У «Щоденнику» від 07.01.1944 року О.Довженко писав: «У хвилини душевного занепаду і слабості думаю: нащо я так убивався за долею ук раїнського народу, чого оплакую його, чого боюсь за його долю, кричу про його труднощі й страждання? Може, їх нема. Може, все, що діється навколо мене, є звичайний життєвий процес... Прости мені, світе ми лий. Одне скажу на свій захист: нікому не бажав я зла».
Інсценування.
(Входить Доля — дівчина у вишиванці з темною хусткою на плечах.)
Доля. Я прийшла нині до тебе, українська доля твоя. Не прийшла — припливла зачарованою Десною, щоб м'яка тепла вода оповила твою душу, очистила від журби і скорбот, повернула до краси, щоб став ти тим, для чого народила тебе мати твоя — добрим і радісним.
Ти прости, сину, що не спочиває твоє серце у вічності в рідній землі — «У Києві десь над Дніпром на горі». Ти прости, що послала в життя твоє так багато жалю і смутку, хоч любив ти життя, прекрасне, людя не, і «не втратив щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах...»
За все прости...
V. Підсумкове слово вчителя.
Учитель. Цей урок - спроба першого знайомства. Якби можна було дібрати одне-єдине містке слово-епітет, то як би ви закінчили фразу:
Технологія"Незакінчене речення":
Життя Довжен ка - ... (трагічне).
Творчість Довженка - ... (ти танічна, геніальна ...)».
Найбільше мене вразив кадр Довженкового життя…, бо…
Чи додав щось образ письменника до вашого іде алу людини? Запишіть 1-2 реченнями.
Оцінювання учнів.
VI. Домашнє завдання
Прочитати твори О. Довженка «Зачарована Десна» та «Україна в огні». Написати твір-мініатюру на одну з тем: «Було в моєму дитинстві»; «Легенди моєї роди ни»; «Таємниця мого родоводу» (на вибір).