Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
50. Роман Чернишевського « Що робити?» - нарис утопічного соціально – політичного устрою
Н.Г.Чернышевский в образній формі сформулював особистий громадський ідеал в реалістичному романі «Що робити?», який був навмисно орієнтований на звичаї відомої утопічної літератури і що став новаторським переосмисленням і формуванням жанру нездійсненної утопії. Роман включає найбільш глибокий і вичерпний виклад громадських, соціальних ідеалів Чернишевського. Заявляючи про утопізм «Що робити?», слід мати на увазі не «мрійливість» ідеалу і навіть не те, що Чернишевський не представляв значення пролетаріату, а був ідеологом селянської революції, а художню форму, в якій автор викладає і пропагує систему поглядів. Утопічний твір, будучи вираженням ідеї, дає реальне втілення цієї ідеї в образах, т. е. стає першим її здійсненням, як би уявним експериментом.
Чернишевський — найбільший економіст, філософ і політик Росії 60-х років — залишився філософом і у своєму белетристичному романі. Роман доводив розумність ідеї соціалізму, її відповідність потребам і спрямуванням людства, затверджував її здійсненність. Але головне — що соціалізм з’явився на сторінках роману як історично вже виниклий і невідворотно наростаючий процес перевлаштування суспільства.
З усієї утопічної європейської традиції роман Чернишевського виділяє той факт, що автор малює не лише картину сучасного «соціалізму», але і шляхи наближення до майбутньої соціальної гармонії. Шляхами, якими, на думку Чернишевського, людство рухається до соціалізму, являються шляхи соціалізації ідеології людей і шлях політичної боротьби за перевлаштування суспільства. Обидва шляхи в романі уторовані. Автор показує, яким чином активно і діяльно йдуть «нові люди» обома шляхами. Чернишевський стояв на позиціях соціально-історичного пояснення діяльності людей. «Якщо усі люди істотно однакові, то звідки ж виникає різниця в їх вчинках? Для нас тепер ясно, що усе залежить від громадських звичок і від обставин», — писав Чернишевський.
Поширення соціалістичних ідей в Росії він зв’язує зі зміною історичних умов. Чернишевський стверджував, що, коли дозріють історичні умови, народ швидко почне розумнішати. І головною передумовою він вважав зміну соціального складу інтелігенції, т. е. озброєння знаннями людей, кровно пов’язаних з народом. Герої роману «Що робити?» — дійсно різночинці, люди розумової праці, природні люди. Усе своє життя Чернишевський був просвітником і вважав, що людям потрібно роз’яснювати свої погляди. Проте через цензурні умови йому доводилося про багато що писати «езопівською мовою», втім, зрозумілим читачам того часу.
Лопухів — активний пропагандист нових ідей серед молоді, громадський діяч. Студенти називають його «однією з кращих голів в Петербурзі». Сам він рахує роботу в заводській конторі дуже важливій. «Розмова (із студентами) мала практичну, корисну мету — сприяння розвитку розумового життя, благородства і енергії в моїх молодих друзях». Природно, що така людина на заводі не могла обмежитися простою просвітницькою діяльністю (навчанням грамоті). Чернишевський натякає на революційну роботу Лопухова серед робітників: «І хіба мало що таке робить Лопухів на заводі, окрім навчання грамоті».
Що означало для тодішніх читачів згадку про недільних робітників школах? Ще свіжа була пам’ять про 10 червня 1862 року, коли указом уряду були закриті недільні школи. Та і було чого побоюватися! Революційні демократи 60-х років проводили посилену пропаганду революційних ідей на заводах. Найзручніше робити це було в недільних школах, які відвідували дорослі люди.
Уряд прагнув направити роботу в цих школах в релігійне русло. У них пропонувалося вивчати Закон Божий, читання, лист, начала арифметики — і ніяких громадських наук. При кожній школі був священик, що контролював добромисність. До речі, таким священиком в «ліцеї всіляких знань» Віри Павлівни мав бути священик Мерцалов, який, проте, готувався читати заборонену російську і всесвітню історію. Найактивнішу роботу в робочому середовищі вели прогресивні студенти Петербурзької медико-хірургічної академії (Хохряков, Бемеволемский). Вони читали прокламації, пояснюючи робітникам слова «ліберал», «революція», «деспотизм», «криза». Лопухів «підібрав надійних викладачів» для цієї мети і пояснив їм, «як учити грамоті».
Просвітницька діяльність «нових людей» припускала наближення майбутнього, а в творчості Чернишевського вона визначила перехід до персонажа — людини робітникові, до теми наукового соціалізму.
Мабуть, найзнаменитішою і самою явною філософською теорією в романі являється теорія розумного егоїзму. Що ж таке розумний егоїзм? У романі часто говориться про егоїзм як про внутрішній спонукач вчинків людини. Найбільш примітивний егоїзм Марьи Олексіївни, яка не робить нікому зла без грошових розрахунків. Набагато зловісніший егоїзм забезпечених людей. Турботи про надмірності, прагнення до неробства — ось грунт, на якому росте їх егоїзм (фантастичний грунт). Приклад — Жан Соловйов, що розігрує любов до Кате Полозовой із-за її спадку.
Егоїзм «нових людей» теж будується на розрахунку і вигоді окремої людини. «Кожен думає найбільше про себе», — говорить Вірі Павлівні Лопухов. Але це принципово новий моральний кодекс. Суть його в тому, що егоїзм «нових людей» підлеглий природному прагненню на щастя і добру. Особиста вигода людини повинна відповідати загальнолюдському інтересу, який Чернишевський ототожнював з цікавістю трудового народу. Самотнього щастя немає, щастя однієї людини залежить від добробуту суспільства. «Розумні егоїсти» у романі свою вигоду, своє уявлення про щастя не відділяють від щастя інших людей. Лопухів звільняє Верочку від примусового браку, а коли переконується, що вона любить Кирсанова, — «сходить з сцени». Кирсанов допомагає Кате Полозовой, Віра організовує майстерню, Рахметов допомагає вирішити драматичну ситуацію. Веселковим проявом морального кодексу є активна участь в поліпшенні і перетворенні суспільства.
Отже, «розумний егоїзм» героїв роману не має нічого спільного з себелюбством, користолюбством, індивідуалізмом. Чому ж тоді «егоїзм»? Річ у тому, що Чернишевський, спростовувавши морально-етичні норми старого суспільства, відкидав духовне походження моральних законів, тому що воно вживалося в заинтересованностях володарюючих класів. Він же базував власну систему, грунтуючись на світоглядний матеріалізм, а конкретніше на антропологізм. У осередді — не Бог, а людина. Виставляючи в головну чергу розрахунок, права людину, Чернишевську тим самим зрікався від віри і церкви в ім’я щастя людини. Керуватися концепцією раціонального егоїзму — означає віддати перевагу етично бездоганної спрямованості поведінки, щоб під впливом індивідуального інтересу не переступити справедливості суспільства, не ущемити сторонніх прав. З цією метою герої Чернишевського беруться за самоаналіз, неупереджено оцінюючи почуття і розум. Таким чином, роман Чернишевського «Що робити?» потрібно піддавати аналізу в першу чергу не як художня праця, а як світоглядна угода. Форма ж роману дозволяла письменникові показати, а може бути, «здійснити» власні ідеї на практиці, в житті.