Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Відродження, або Ренесанс, — одна з найбільш зна менних епох в історії людської цивілізації.
Передусім Відродження розпочалося в Італії і в XIV — першій половині XV ст. розвивалося тільки в цій країні, а згасати там почало вже з середини XVI ст. У Німеччині швидке піднесення ренесансного культурного руху при падає на кінець XV — першу третину XVI ст., далі так само швидко загальмовується. У Франції Відродження охопило XVI ст., в Англії та Іспанії — кінець XV — початок XVII ст.
1. Художня культура доби Відродження
Значними досягненнями характеризується художня культура епохи Відродження. Саме в цей період у скарб ниці світової літератури з'явилися твори таких митців слова, як Дайте Аліґ’єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккач-чо, Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Карпіо Лопе де Веги, Вільяма Шекспіра та ін.
Італійський поет Дайте Аліґ’єрі (1265—1321) у знаме нитій "Божественній комедії" змалював своє уявне блукан ня в потойбічному світі, відтворивши тогочасне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами — від політич них чвар партій, від занепаду авторитету враженої коруп цією церкви до трагізму людської особистості, яка так і не спромоглася у своєму житті позбавитися недобрих пристра стей та звичок. Творчість Данте справила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури і завершення процесу формування італійської літературної мови.
Франческо Петрарка (1304—1374) — італійський поет — увійшов в історію як зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у "Листі до нащадків". Та всесвітню славу принесла йому любовна ліри ка "Книга пісень", присвячена Лаурі — жінці, яку він ви падково зустрів у церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршів із двох частин ("На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури") обіймає 317 сонетів, 29 кан-цон, 9 секстин, 7 балад і 4 мадригали, складаючи своєрід ний щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їхній суперечливості та мінливості. Любовна лірика Петрарки стала класичним зразком поезії, збагативши її музикальністю, образною витонченістю, стилістикою по етичних засобів, зокрема використанням антитез та рито ричних запитань, які підкреслюють душевні переживання.
Джованні Боккаччо (1313—1375) — один із засновників інтимної гуманістичної літератури італійського Відроджен ня, автор знаменитого "Декамерона", поем та роману "Філоколо". "Декамерон" — це збірка реалістичних новел, об'єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю; основний зміст їх — розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання аскетичної моралі середньовіччя, уславлення земних насолод, чуттєвої любові. Новели пройняті духом вільнодумства, добрим гумором.
Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письмен ник, який відомий у світовій культурі як геній комічного. Його твір "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у фольк лорному стилі, сповнений каламбурами, засобами гротес ку, гри на подвійній моралі героїв — жадобі вина і знань. Подорожі велетня Гаргантюа — це подорожі життєвим морем тогочасної реальності з її радощами і болем, розумом і глупотою, достоїнством і нікчемністю. Роман Ф. Рабле, спрямований проти мракобісся і схоластики, став справж ньою енциклопедією французької художньої культури епо хи Відродження.
Мігельде Сервантес (1547—1616) — великий іспанський письменник, що увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії "Дон Кіхот". Сюжет тво ру має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків — лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса — вперто намагаються протистояти пасивному со ціальному оточенню, у зв'язку з чим постійно потрапля ють у комічні ситуації. У романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людсь кої особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" — це сумний сміх над ро мантизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в іншому плані роман розкриває крах високого благородства по мислів людини тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає загальнолюдське зна чення змісту "Дон Кіхота".
Карпіо Лопе де Вега (1562—1635) — іспанський драма тург, поет і прозаїк. Серед його великої літературної спад щини найбільш відомі драматичні твори "Овеча криниця", "Учитель танців", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця". Пройняті антифеодальним пафосом, глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували свободу почуттів, рівноправність жінки в ко ханні та шлюбі.
Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й залишається актуальною, реалістично відображаючи життя на театральних сценах.
Вільям Шекспір (1564—1616) — великий англійський драматург і поет, чиї драматичні твори "Ромео і Джульєт-та", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Зимова казка", "Річард III" та інші стали загальновизнаною класикою, неперевершеними зразками трагедійного мистецтва. Ха рактерна особливість драматургії Шекспіра полягає у кон центрації багатьох суперечностей життя в людських сто сунках. Звідси — зображення людини у всій її багатогран ності, значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився цілий світ людських ("шекспірівських") пристрастей, бажань та прагнень. Творча спадщина Шек спіра справедливо вважається однією з вершин світового мистецтва.
Культурні надбання гуманістів мали значний вплив на схід Європи, зокрема на Україну. Творчу спадщину Ф. Пет рарки, Д. Боккаччо, Н. Макіавеллі використовували у сво їх доробках 3. Копистенський, І. Галятовський, М. Смо-трицький. Викладачі і студенти Київської академії перекла дали староукраїнською мовою твори Д. Піко делла Мірандоли, Д. Бруно, Т. Тассо та ін. Провідниками ідей Відродження в Україні були релігійно-націоналістичні об'єднання-братства.
2. Митці раннього Відродження
Архітектура, скульптура і живопис в італійських містах дося гають свого розквіту. Мистецтва перестали бути безіменними і оста точно перейшли до рук художника-професіонала.
Немає можливості назвати всіх знаменитих митців раннього Відродження. Згадаймо декількох.
Філіппо Брунеллескі (1377-1446) - творець нових канонів ренесансної світської архітектури - палац цо; Мазаччо (1401-1428) - художник мужнього стилю, який зміг розробити і втілити закони тримірності простору, лінійної та по вітряної перспективи; скульптор Донателло (1386-1466) - відродив тип округлої скульптурної статуї як самостійний твір мистецтва, не прив'язаний до архітектури (шедеври Донателло - статуя Давида, а також перший після Середніх віків кінний постамент кондотьєра Гаттамелати у Падуї). І Мазаччо, і Донателло, і Брунеллескі блиску че ламають мистецькі стереотипи. Релігійні теми, які втілювали ху дожники цього періоду, поступово перетворювались на світські тво ри з великою кількістю побутових подробиць, з портретами сучас ників, наповнені живим людськими почуттями і переживаннями.
При цьому не варто забувати, що ренесансне мистецтво ніколи не було по-справжньому демократичним, а з другої половини XV ст. воно набуває виразного аристократизму. Особливої вишуканості до сягає італійське мистецтво за часів правління у Флоренції Лоренцо Медічі (1449-1492, онук Козімо Медічі, який відкрив перший худож ній музей). Будучи жорстоким політиком, справжнім тираном, Лорен цо Прекрасний разом з тим був одним з найосвіченіших людей свого часу. Поет, філософ, гуманіст (у ренесансному значенні), меценат, він перетворив свій двір на центр художньої культури, де змогли знайти притулок письменник Поліціано, вчений Піко делла Мірандола, ху дожники Боттічеллі, Мікеланджело.
Сандро Боттічеллі (1445-1510) спочатку був справжнім вираз ником витонченої чуттєвості двору Лоренцо Медічі. Боттічеллі ви користовував як античну, так і християнську міфологію. Найзначніші його картини - "Народження Венери" і "Весна". На першій з цих картин художник зображує прекрасну богиню кохання, щойно наро джену з піни морської, яка, підкоряючись віянню зефірів, пливе на черепашці до берега, де на неї чекає німфа. У богині ідеальне жіноче тіло, але обличчя підлітка, обличчя не пробуджене до життя, чисте, без грішне, лагідне. Разом з тим, дивлячись на дівчину, відчуваєш перед чуття трагедії, руйнуючої жаги. Цей же жіночий тип ми можемо зустрі ти і у "Весні", і в образах уславлених боттічелівських Мадонн.
Але коли у 1494 р. настоятель домініканського монастиря Джироламо Савонарола, який замолоду отримав для свого часу бли скучу гуманістичну освіту, рішуче виступив проти жорсткої тиранії Медічі, спрямованої проти флорентійського міського самоуправління, та фальшивого, на його думку, придворного мистецтва, яке він вважав "справою рук диявола", його підтримала переважна біль шість флорентійців. Медічі були вигнані з міста. Підтримали Саво-наролу і багато гуманістів, і навіть деякі видатні митці, такі як С.Боттічеллі. Однак через чотири роки П'єро Медічі повернувся з найманими військами. Савонаролу було страчено, його труп спалено й розвіяно по вітру, а диктатуру Медічі відновлено. Після цих подій видатний художник, що продовжував співчувати повстанцям, відмо вився далі співпрацювати з двором Медічі, а в його мистецьких тво рах відбилося повернення до середньовічних традицій творчості, близьких широким верствам суспільства.
3. Архітектура та образотворче мистецтво Ренесансу
В епоху Відродження сталися радикальні зміни у принципах будівництва.
У Венеції XV ст., яка була центром італійського Відро дження, створюються великі архітектурні ансамблі, котрі вражають цілісністю художнього задуму та багатством ком позиційних вирішень. У творчості Донато Браманте, Ан-тоніо да Сангало сягає свого апогею досконалість форм архітектурних деталей і образів. Палаци, вілли, громадські будівлі становлять цілком відмінні від середньовічних типи споруд, як-от: палаци Медічі-Ріккарді (архітектор Мікелоццо), капелла Пацці (архітектор Брунеллескі) у Флоренції, церква Санта Марія делла Граціє в Мілані (архітектор Брамонте) та ін.
В архітектурі італійського Пізнього Відродження спостерігається прагнення до безпосереднього наслідування форм і засобів античної культури, з'являються елементи бароко та маньєризму (від тапіега — манера) — образо творчої течії, позначеної штучно ускладненою компози цією, деформацією постатей. Прикладом чого можуть слу жити Стара бібліотека Сан-Марко у Венеції (архітектор Сансовіно), внутрішнє подвір'я палаццо Пітті (архітектор Амманаті) у Віченці.
Відродження у Нідерландах та Німеччині ознаменова не розквітом пізньої готики. Архітектурні ансамблі Антвер пена, Гейдельберга зберегли свій готичний стиль, але струк тура будівель видозмінилася відповідно до нових вимог міського життя, що призвело до виникнення місцевого архітектурного стилю, в якому класичний ордер відігравав лише декоративну роль. Це характерно для рагуші в Ант верпені (архітектор Флоріс), палацу в Гейдельберзі (архі тектор Сіксденірс). У такому ж архітектурному ключі спо руджувалися не тільки ратуші, а й будинки цехів та гільдій. Специфічний місцевий стиль, орієнтований на античність та італійську архітектуру, формується і в інших країнах Західної та Східної Європи.
Образотворче мистецтво епохи Відродження найбільшо го розквіту набуло в Італії. Саме тут творили Леонардо да Вінчі, Рафаель, Джорджоне, Тіціан, Мікеланджело.
Достатньо назвати лише ці імена, щоб стала зрозумілою велич, художня унікальність італійського мистецтва тих часів та його значення для подальшого розвитку світової культури.
Леонардо да Вінчі (1452—1519) застосовував (із власти вою лише йому майстерністю) прийом накидання таємни чості на зміст своїх картин, чим викликав враження бездонності, невичерпності того, що закладене у природі людини. Візьмімо для прикладу фреску "Таємна вечеря". За трапезним столом сидять Ісус Христос і дванадцять його апостолів. Христос тільки що прорік: "Один з вас зрадить мене". Вражені апостоли реагують по-різному — мімікою, рухами, жестами. Лише Іуда психологічно ізольований однією деталлю: він відкинувся назад, тоді як усі інші спря мовані до свого вчителя. Темний профіль Іуди, рухи рук також видають нечисті задуми. Треба вдуматися у події на картині, щоб пізнати всю глибину цього вражаючого мо менту. Нев'януча слава "Мони Лізи" ("Джоконди") також пояснюється майстерним створенням таємничості: у виразі обличчя жінки — велика глибина проникливого, вічно живого людського інтелекту, в якому кожна епоха прагну тиме добачати своє. Ознаки часу на блакитно-зеленому "місячному" тлі картини неясні і майже невідчутні.
"Сикстинська мадонна" Рафаеля (1483—1520) полонить уяву, вражаючи одухотвореністю образів матері і дитини. Велич задуму цієї картини (заради спасіння людства мати віддає найдорожче, своє дитя) поєднана з витонченою майстерністю художника у зображенні обличчя й погляду дитини, в якому, як відзначає Н. Дмитрієва, проглядає щось недитяче, прозорливе і глибоке, а в образі матері — дитяча чистота і віра.
Мікеланджело Буонарроті (1475—1564), як і Леонардо да Вінчі, був універсальною творчою особистістю — скульп тором, архітектором, живописцем, поетом. Як архітектор брав участь у будівництві собору Св. Петра в Римі. Найбільш відомі його твори: статуї "Давида", "Мойсея", статуї вми раючого і повсталого рабів, гробниці Медічі, розпис стелі Сикстинської капели. Характерною рисою художньої твор чості Мікеланджело є обожнення людської краси. Йому здавалося, що людська краса — останній витвір природи, вершина, за якою настає виснаження і загибель самої при роди. У цій красі він вбачав щось грізне, фатальне, на межі небуття. "Тому насолода красою з'єднана з переляком, який живить дивною їжею великий до неї потяг. І я не можу ні сказати, ні подумати, що при виді твого обличчя так обтя жує і підносить душу. Чи є це усвідомлення кінця світу, чи велике захоплення", — писав на схилі років Мікеланджело. Лише через призму цього світосприйняття, в якому відчува ється початок занепаду епохи Відродження, можна зрозуміти велич та художню силу творчої спадщини Мікеланджело.
У цілому слід зробити висновок, що культура епохи Відродження засвідчила високий злет людської думки у всіх сферах діяльності: науці, мистецтві, літературі, музиці, сфері виховання, освіти. Сформувалися нові суспільні відноси ни, головним об'єктом яких виступає людина як осо бистість з усіма її сильними і слабкими сторонами. Це була розвинута культура перехідного періоду між епохою серед ньовіччя й епохою Нового часу.
PAGE 4