туризм Чим цікава історія туризму Як розвивався туризм на українських землях Який сучасний стан роз

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Запитання з організації краєзнавчо-туристичної діяльності

Яке смислове навантаження слова «туризм»?

Чим цікава історія туризму?

Як розвивався туризм на українських землях?

Який сучасний стан розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні? Для чого створено Федерацію спортивного туризму України?

Які організовані туристичні послуги можна отримати сьогодні? Скільки існує граней організованого туризму?

Чи має туристичний потенціал Україна? Які перспективи Карпатського   та Кримського регіонів?

Як здійснюється маркування туристських маршрутів?

Яке місце належить туризму в системі фізичного виховання?

Що позитивного відбувається під час занять туризмом у здоров'ї людини?

Як розвивається дитячо-юнацький туризм в Україні? Що вивчають на уроках туризму в загальноосвітній школі?

Як поєднується краєзнавство та туризм?

Як розвивалося краєзнавство з розвитком суспільства?

Чи існують зв'язки туризму та краєзнавства з шкільними предметами?

Які форми і методи туристсько-краєзнавчої роботи застосовують у школі та інших навчальних закладах?

Як будується робота туристсько-краєзнавчих гуртків? .

Для чого створюється шкільний музей?

Як  методично  правильно   організувати   екскурсію?   Як   поділяються екскурсії на види?

Що цікавого та корисного знайде краєзнавець на Рівненщині?

Що досліджують краєзнавці в поході?

Як проводяться метеорологічні спостереження у туристських подорожах?

Що лежить в основі поділу туризму на види?

Для чого створені МКК та ГПРЗ?

Який документ регламентує проведення походів з учнівською та студентською молоддю?

Які документи оформляються для проведення туристських подорожей з активними способами пересування?

Що необхідно включити до написання звіту про похід?

Яким чином готують одноденну подорож?

Що потрібно передбачити при підготовці до багатоденного походу?

Як визначитися з районом подорожі? Що потрібно занотувати у планграфік маршруту?

29. Як здійснюють комплектування туристської групи та розподіл обов'язків
серед учасників?

30. Що вимагається від керівника походу?

Які обов'язки та права учасника туристської подорожі?

В чому полягає психологічна підготовка учасників до походу?

Яка поведінка учасників туристської подорожі в екстремальних ситуаціях буде найоптимальнішою?

Що беруть туристи у походи з ночівлею?

Що необхідно взяти з собою у дорогу для надання першої медичної допомоги?

Як харчуються у поході?

Як правильно вживати воду у поході?

Чи вмієте Ви пакувати рюкзак?

Де ночують туристи?

Як рухаються учасники у поході?

Що є причиною небезпеки у подорожах?

Як туристи вибирають місця привалів і ночівель у туристському поході?

Що потрібно знати для того, щоб правильно розпалити вогнище? Які види вогнищ використовують туристи?

Як попередити пожежу у поході?

Яким чином можна охороняти природу в поході?

Як знайти вірний напрямок руху у поході?

Як рухаються туристи пересіченою місцевістю?

Як пересуватися трав'янистими схилами?

Які особливості руху по сніговим та фірновим ділянкам?

Для чого створили топографічні карти та плани?

Як поділяються топографічні карти?

Як виміряти відстані на карті?

Про що розкажуть умовні знаки топографічних карт?

Як зображують рельєф на топографічних картах?

Що являє собою компас? Які види компасів зустрічаються?

Що розуміємо під терміном „азимут"? Чим відрізняються географічний та магнітний азимути?

Що цікавого у спортивному орієнтуванні?

Як „прочитати" спортивну карту?

Які види змагань відомі у спортивному орієнтуванні?

Як зорієнтуватися за місцевими ознаками?

Як навчитися робити найпростіші виміри на місцевості?

Які складові фізичної підготовки туриста?

Що особливого у виконанні спортивних розрядів із туризму?

Що потрібно розуміти під „страхуванням" та „самострахуванням" у спортивному туризмі?

Яким чином організовують змагання зі спортивного туризму?

Які технічні етапи входять до дистанція «Похід-крос»?

Як організувати дистанцію «Смуга перешкод»?

Як навчитися в'язати основні туристські вузли?

Яким чином долають водні перешкоди у походах?

70.  Як організувати спортивний спуск та підйом?

71.  Які правила проходження траверсу?                      

72.  Як своїми силами транспортувати потерпілого у поході?   

73.  Що цікавого у туристсько-краєзнавчих зльотах?

74.  З чого складається конкурсна програма на туристсько-краєзнавчому зльоті?

75.  Яку гру та естафету можна провести в літню пору року та взимку?

76. Що необхідно знати учаснику туристських подорожей для надання

першої медичної допомоги?

77.  Коли лікар дозволяє, а коли забороняє займатися туризмом?

78.  Що може статися з неуважним та безпечним туристом у поході?

79.  Як допомогти людині при утопленні?

80.  В чому полягає перша допомога при отруєннях?

81.  Що необхідно зробити, щоб допомогти туристу, якого вкусила змія чи павук?

82.  Яким чином допомагають пораненій людині?

83.  Що належить зробити, щоб реанімувати потерпілого?

84.  В чому полягає особиста гігієна у поході?

85.  Які прийоми самомасажу використовуються у туристських походах?

86.  Яким чином допомагають людині з переломом?

87.  Чим цікавий велосипедний туризм?

88.  Що приваблює людей у гори?

89.  Як проходять водні туристичні походи?

90.  Що особливого у спелеотуризмі?

Запитання - відповіді з організації краєзнавчо-туристичної Діяльності

Розділ І. РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В ДАВНИНУ ТА В СУЧАСНОМУ СВІТІ.

1.   Яке смислове навантаження слова „туризм"?

Слово «туризм» прийшло до нас з французької. «Тоurismе» - означає прогулянка, поїздка. Сьогодні цим терміном наздають і подорожі у вільний час, пов'язані з від'їздом за межі постійного проживання; і один з видів активного відпочинку, що поєднує відновлення продуктивних сил людини з оздоровчими, пізнавальними, спортивними та культурно-розважальними цілями. У міжнародній практиці до туристів відносять осіб, які тимчасово і добровільно змінили місце проживання з будь-якою метою, окрім діяльності, яка винагороджується в місці тимчасового перебування.

У деяких книгах можна зустріти інформацію про те, що слово «туризм» з'явилося в англійській мові на початку XIX століття. Вебстерський словник англійської мови тлумачить «турист» як «той, хто здійснює поїздку заради власного задоволення або розширення культурного кругозору».

2.    Чим цікава історія я туризму?

Передумови виникнення туризму складалися ще в глибоку давнину. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї. Відомо, що перші подорожі здійснювалися ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними цілями.

Своєрідним «туризмом» можна вважати й хрестові походи, що тривали впродовж 200 років у XI —XIII ст. Адже десятки тисяч європейців познайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це сприяло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей.

Великі географічні відкриття середини XV — початку XVI ст., пов'язані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народні, що її населяють, їх життя, побут, культуру.

У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами мандрівництво, метою .якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавальної функції. Із часом подорожі набували і оздоровчих функцій. Ще французький філософ-просвітитель Жан-Жак Руссо у 60-х рр. XVIII ст., викладаючи свої погляди на виховання в романі «Еміль», наголошував на необхідності подорожей, організованих походів з метою фізичного вдосконалення молоді. А наприкінці XVIII ст. туристські подорожі стали складовою виховного процесу в багатьох школах та інших навчальних закладах країн Західної Європи.

Природно, подорожі, що здійснювались до XIX ст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. Можна говорити лише про прообраз туризму. Сучасний туризм зі своєю структурою, матеріально-технічною базою, методами роботи і органами управління почав складатися тільки в XIX ст. Із розвитком індустріального суспільства, поліпшенням шляхів сполучення, появою залізничного транспорту та пароплавства туризм піднімається на вищий щабель: у другій половині XIX ст. в багатьох країнах Європи виникають самодіяльні туристські організації — клуби, товариства». Вони розробляють туристські маршрути, дбають про забезпечення туристів місцями відпочинку, сервісом під час подорожей. Це знаменує початок формування туристської галузі. Перший такий клуб виник у Великій Британії в 1857 р., потім в Австрії (1862 р.), Італії, Швейцарії (1863 р.), Німеччині (1869 р.), згодом у Франції, Росії та інших країнах.

Справжнім зоряним часом для туризму стало XX ст., особливо його друга половина. Саме тоді туризм увійшов у повсякденне життя сотень мільйонів людей на планеті.

У радянську добу на перших порах туризм розвивався стихійно, майже 10 років тривали пошуки найбільш раціональних форм. Ініціатором і організатором розвитку масового самодіяльного туризму став комсомол.

Справжня активна діяльність туристських організацій відбувалася у середині та на кінець XX століття. 50-ті роки минулого століття - це бурхливий розвиток самодіяльного туризму: створені Ради по туризму і екскурсіям, туристські клуби, готувалися штати інструкторів-методистів, створені КРС, які функціонують ще й до сьогодні. У 80-і роки робота з розвитку самодіяльного туризму проводилася в 96 тис. туристських секцій та клубів, колективів фізкультури підприємств, установ і навчальних закладів. Працювали пункти прокату туристського інвентарю та спорядження, було розроблено понад 20 тис. маршрутів походів по рідному краю, 1200 класифікованих категорійних маршрутів, описано 1400 гірських перевалів (в межах СРСР). Тоді регулярно різними видами туризму займалися понад 2 млн. 400 тис. чоловік. Слід зазначити, що за кількістю учасників масовий спортивний туризм посідав друге місце серед видів спорту після легкої атлетики. Також членами турклубів проводилася робота по охороні природи, пам'яток історії та культури.

3.   Як розвивався туризм на українських землях?

Туризм в Україні пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому українськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шанувальники старовини, діячі культури та ін.

Із найдавніших часів територію України постійно відвідували іноземні мандрівники, які в письмовій формі оприлюднювали цінні відомості про народи, що населяли її територію.

У літописах Київської Русі, Галицько-Волинському, українських літописах ХІУ-ХУІІ ст.] козацьких літописах ХУІІ-ХУШ ст., у подорожніх записках іноземних дипломатів, купців, мандрівників, які в різний час подорожували Україною, відчувається неабиякий інтерес до її території, кліматичних умов, побуту, культурних пам'яток тощо.

Мандрівники з України в своїх прагненнях пізнати світ відвідували країни Західної Європи, Близького Сходу. Українські купці вирушали на пошуки нових торгівельних шляхів, вступали в контакти з іншими народами й країнами. А військові дружини київських князів регулярно здійснювали завойовницькі походи на сусідні території.

Першою українською жінкою — мандрівницею можна вважати княгиню Ольгу, котра, як відомо, не тільки особисто об'їхала всю територію Київської Русі, а й побувала в гостях у візантійського імператора в Константинополі.

На українській землі, за давніми літописами і хроніками, побувало багато прочан зі Сходу і Заходу, яких приваблювала велич Києво-Печерської і Почаївської лавр, Київської Софії, культурних і сакральних пам'яток інших регіонів України.

Безперечно, сміливим і відважним мандрівником був український козак Яків Малик, що в середині XVI ст. дістався до Індії, де став великим візиром Гуджарата і збудував там фортецю в ренесансному стилі.

Перші подорожі вітчизняних та іноземних мандрівників, паломництво віруючих людей, зростаючий потяг до знань зумовили появу на українських землях визначних мандрівників: землепрохідця Василя Григоровича-Барського, Г.С. Сковороди, Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая (він здійснив 10 подорожей до Нової Гвінеї, Філіпін, Малакки, Австралії; є автором понад 160 наукових праць з антропології, географії, етнографії).

Із другої половини XIX ст. починається формування в Україні туристських регіонів. Звичайно, найбільш привабливим у цьому плані є Крим, що перетворюються на елітний курорт, і паралельно з цим тут створюється осередок гірського туризму та один з перших екскурсійних центрів Російської імперії. Було створено кілька стежок для полегшення пішохідних екскурсій у гори - вони стали прообразами нинішніх туристських стежок, що належать до найефективніших засобів регулювання взаємовідносин між туристами та природою. Крім стежок для зручності туристів, які подорожували Кримськими горами, на Чатир-Дазі було створено перший туристський притулок.

На західноукраїнських землях спостерігалися аналогічні за змістом, але відмінні за формою процеси: на цих землях туризм був справою передової громадськості.

Постійний розвиток самодіяльного туризму, зростання його ролі в суспільному   житті   вимагали   ефективнішої   організації   та   управління самодіяльним туризмом. Республіканською радою по туризму та екскурсіям під керівництвом Центральної ради у 80-і роки минулого століття було створено систему постійно діючих курсів, семінарів, шкіл і філій. Активну участь у підготовці інструкторів туризму брали й вищі навчальні заклади, де на факультетах громадських професій студенти набували навичок похідного життя. Із розпадом СРСР колишня система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління державою, не могли не позначитися і на спортивно-оздоровчому туризмі, який на перших порах втратив свою популярність в суспільстві.

4. Який сучасний стан розвитку спортивно-оздоровчого туризму в Україні? Для чого створено Федерацію спортивного туризму України?

Організацією, що взяла на себе функції координації діяльності оздоровчо-спортивного туризму, була Міжнародна туристсько-спортивна спілка (МТСС). У 1991 році було укладено угоду про співробітництво в галузі туризму країн СНД, створення єдиного правового туристичного простору, застосування єдиної міжнародної системи класифікації та стандартизації туристських послуг. Для розвитку цієї угоди МТСС розробила «Міжнародну хартію спортивного туризму». У ній, зокрема, сказано, що спортивний туризм як всеохоплююча форма оздоровчого, спортивного, пізнавального туризму та мандрівок є найефективнішим напрямом сучасного розвитку світового туризму. Загальна доступність спортивно-оздоровчого туризму сприяє масовій участі людей, особливо молоді, у природничо-пізнавальних походах, експедиціях та інших туристських акціях. У 1997 році було створено Міжнародну федерацію спортивного туризму - громадську структуру, покликану сприяти розвитку спортивного туризму на територіях держав СНД та Балтії.

У 2001 році була створена Федерація спортивного туризму України та відбувся її 1-й з'їзд. За декілька наступних років, в період з 2001року по 2005 рік, Президія Федерації забезпечила створення нормативно-правової та інформаційно-методичної бази спортивного туризму, здійснила необхідні заходи з його організаційного та кадрового забезпечення.

Практичними результатами діяльності Федерації за чотири роки з розвитку спортивного туризму стало:

-  зростання кількості туристів-спортсменів, що протягом року беруть участь у туристських змаганнях в регіонах України з 12 тисяч чоловік у 2001 році до 26 тис. чоловік у 2005 році;

- збільшення кількості членів Федерації до 15,5 тис. чоловік;

- створення територіальних осередків Федерації в 26 регіонах України;

-  проведення за період 2001-2005 років більше сорока всеукраїнських змагань зі спортивного туризму, в яких взяли участь більше 5 тис. туристів-спортсменів;

присвоєння 62 туристам-спортсменам високого звання «Майстер спорту України>>.

у 2005-009 роках Федерація буде діяти згідно Програми «Спортивний туризм - спорт, дозвілля, виховання», що була затверджена Президією Федерації спортивного туризму 9 жовтня 2005 року.

5.  Які  організовані    туристичні    послуги    можна отриматиі сьогодні? Скільки існує граней організованого туризму?

Поряд з туризмом спортивним існує ще туризм, що є однією з найбільших і динамічніших галузей економіки. На сферу цього туризму припадає близько 6% світового валового національного продукту, 7% світових інвестицій, кожне 16-е робоче місце, 11% світових споживчих витрат.

Організований туризм існує в різних формах.

Екскурсійний туризм - подорож з пізнавальною метою. Це одна з найбільш розповсюджених форм.

Рекреаційний туризм - подорож для відпочинку та лікування. Цей вид також дуже поширений у світі. У деяких країнах він виокремлений в самостійну галузь економіки.

Діловий  туризм - це поїздки, пов'язані з виконанням професійних обов'язків. У зв'язку з загальною інтеграцією і встановленням ділового співробітництва такий туризм щорічно набуває все більшого значення. Поїздки передбачають відвідування об'єктів, що належать фірмі чи представляють для неї інтерес, проведення переговорів, пошук нових додаткових каналів постачання чи збуту і т.д. Звертання до туристичних фірм у подібних випадках дозволяє організувати поїздку з найменшими витратами, заощадити час. Крім того, до сфери ділового туризму відноситься організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів. У таких випадках велике значення належить спеціальним залам, конференц-залам, устаткуванню для зв'язку, для телебачення.

Етнічний туризм - поїздки для побачення з родичами. Туристичні агентства допомагають з оформленням транспортних квитків, закордонних паспортів, віз і т.д.

Туризм спортивних змагань - поїздки для участі в спортивних заходах. До послуг туристичних фірм звертаються в цьому випадку як керівники команд, організатори змагань, так і вболівальники і просто бажаючі бути присутніми на змаганнях.

Релігійний туризм - подорож, що має на меті виконання релігійних місій, відвідування святих місць.

Караванінг - подорож у невеликих мобільних будиночках на колесах з різноманітними планами.

Часто названі вище види туризму переплітаються між собою і їх важно виділити в чистому вигляді.

Отже, туризм - це і сектор економіки, де за гроші клієнту надаються різного виду послуги.

За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі у 2020 році зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, що означає збільшення прибутків у 2,4 рази порівняно з 2000 роком. При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд. доларів США, тобто у 3,3 рази перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. доларів США.

Найбільш популярним туристичним напрямком є подорожі до Китаю -8,6 % всього туристичного ринку, другим за популярністю - США (6,4 %), третім - Франція (5,8%), далі - Іспанія, Гонконг, Італія, Великобританія, Мексика, Росія, Чеська республіка і т.д.

За прогнозами ВТО очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних витоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія.

Економічна відсталість нових політичних структур у Східній Європі є реальною перешкодою для залучення населення цих країн до міжнародного туризму. Обсяг туристичного подорожування між країнами Західної і східної Європи буде зростати, в основному, в напрямку зі Сходу на Захід. При умові розбудови туристичної інфраструктури, розвитку транспортних систем міжнародний туризм для країн, що розвиваються, стане джерелом не тільки надходжень іноземної валюти, але й запорукою створення нових місць.

6.   Чи   має   туристичний   потенціал   Україна?   Які перспективи Карпатського та Кримського регіонів?

Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та сувенірної продукції, рекламний бізнес тощо. Туристична галузь є однією з найбільш перспективних при структурній перебудові економіки.

Україна використовує свій туристичний потенціал приблизно на третину. За підрахунками ВТО, нашу державу у 2001 році відвідало близько 5,8 млн. чоловік, тобто за кількістю іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі. У 2005 році ця цифра становила 9,3 млн. осіб. За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму можна збільшити чисельність туристів до 12,1 млн. осіб у 2010 році та до 15,0 млн. осіб у 2020 році.

Останнім часом ця цифра постійно зростає за рахунок збільшення напливу туристів із країн Центральної Європи, Балтії та країн СНД, які тепер активніше відвідують курорти Криму та Карпатського регіону. Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України на перспективу сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білорусією та Молдовою коливатиметься в межах  60%  загальних  обсягів  турпотоків.  Окрім  цього,  сусідні  країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля.

Перспективний розвиток туризму в Україні суттєво вплине на зайнятість  населення. Якщо в 2005 році кількість працівників у туристичній галузі і складала 169 тис. чол., а зайнятість в туризмі з урахуванням інших галузей - транспорт, торгівля, зв'язок та ін. - та тимчасової зайнятості протягом  активного туристичного сезону - 2,79 млн. осіб, то вже в 2010 році ці  показники складатимуть відповідно 220 тис. осіб і 3,63 млн. осіб.

Цікавим   регіоном    для    вітчизняного    та    іноземного   туриста    є Карпатський. У цьому регіоні є великі можливості для розвитку гірськолижного та зеленого (аграрного) туризму. Даний куточок України має всі шанси стати одним із перших, де рівень туризму відповідає європейському рівню. Але сьогодні надання послуг ще не відповідає  бажаному рівню, крім того інформація про туристичні ресурси і послуги в  регіоні є недостатньо розповсюдженою в інформаційних засобах.

Особливої уваги заслуговує Крим. Курортна галузь у Криму є  пріоритетною. Загалом в АРК є 623 здравниці, з них працюють 464. Але у пік  курортного сезону спостерігається така ситуація, що завантаженість кримських здравниць на рівні 70%. Однією з причин є невідповідність високих цін на туристичні послуги їхній якості.

Незважаючи на такі проблеми, Кримський півострів залишається привабливим для мільйонів людей своєю унікальною природою субтропіків, багатою історичною та культурною спадщиною.

7.  Як      здійснюється      маркування      туристських маршрутів?

Подорожуючи по цікавим регіонам нашої України, можна побачити специфічні знаки на деревах, опорах ліній електропередач, на каменях тощо.  Це маркування. Воно призначене, перш за все, для розмітки найбільш цікавих маршрутів та для полегшення орієнтуванню як для туристів-початківців, так і для досвідчених мандрівників. Маркування - це одна із ознак розвиненості туристичної галузі. Воно є показником рівня турботи про безпеку туриста та про   охорону  природних   багатств.  Як   правило,   маркують  маршрути  у популярних туристських районах. Це своєрідні правила дорожнього руху для туристів.  Туристське  маркування  складається  з  різних  типів  марок  на місцевості, стрілок, назв маршрутів, позначок для рекомендованих стоянок,  заборонних знаків та стендів з довідковою інформацією. По можливості,  маркують   весь   маршрут,   особливо   місця   розвилок,   перехресть   доріг.

Основною вимогою до знаків маркування є контрастність з навколишнім середовищем і влітку, і взимку. Турист не повинен витрачати час на пошуки знаків і їх розшифровку, тому на маршрутах текстових знаків, як правило, небагато.

Технологія маркування туристських маршрутів досить проста. В основному -це нанесення фарбою прямокутників, де на білому фоні середини намальовано смужку або квадрат певного кольору. Ці знаки ще називають маршрутною маркою. Притримуючись цих знаків, турист впевнено рухається за обраним маршрутом, що значно економить час подорожі та й убезпечує пересування.

Окрім маршрутних марок, інформація подається ще за допомогою вказівних знаків - це квадрат білого кольору, на якому чорною фарбою зображений певний символ. Вказівними знаками маркують оглядові точки, природні об'єкти, пам'ятники, місця привалів та ночівель, туристські бази чи притулки, підйомники, готелі тощо.

Подорожуючи, турист може зустріти застерігаючі знаки, які, логічно, попереджають про можливу небезпеку чи перешкоду. Форма таких знаків -трикутник білого кольору з червоною окантовкою, на якому зображено чорний символ небезпеки. Окрім вище названих знаків існують ще заборонні. Вони мають форму кола білого кольору з червоним обідком, де проведена лінія навскіс по об'єкту заборони. Наприклад, якщо перекреслено зображення багаття, то зрозуміло, що не можна розпалювати вогнище.

Отже, система маркувальних знаків допомагає правильній організації відпочинку та пересування туристів, це - захист як природи, так і людини.

8.   Яке місце належить туризму в системі фізичного виховання?

Спортивно-масовий туризм є складовою частиною фізичної культури і спорту, оскільки він сприяє здоровому способу життя, розвитку, вдосконаленню і збереженню фізичної працездатності, всебічній підготовці особистості. Особливо важливе значення туризму полягає в організації дозвілля молоді. Підростаюче покоління дітей позбавлене рухової активності, віддалене від природи, навантаження на дитячу психіку зросло, оточуюче середовище забруднене.

Людство володіє різноманітними спортивними програмами, але лише туризм має всі необхідні компоненти для здоров'я. Це - спілкування з природою, зміна оточення, психологічне розвантаження і головне - фізична активність. Характерні й інші особливості туризму: він простий в організації, доступний людям будь-якого віку, разом з тим він є природнім і посильним видом спорту, оскільки навантаження в ньому легко дозуються і практично є тренуючими. Спортивний туризм розвиває такі прекрасні риси людського характеру, як колективізм, дисциплінованість, наполегливість, відповідальність, терпимість, взаємодопомога, чесність, щирість, доброта.

9.   Що   позитивного   відбувається   під   час   занять туризмом у здорові людини?

Здоров'я населення залежить від соціально опосередкованих впливів, які виявляються через спосіб життя індивіда. Встановлено, що приблизно на 50% здоров'я людини визначає її спосіб життя.

У здоров'ї населення України за останні роки намітилася ціла низка негативних тенденцій, багато з яких значною мірою пов'язані з незадовільною екологічною ситуацією. З'явилася нова група «екологічно зумовлених хвороб». З огляду на це необхідним є розширення можливостей населення для активнішого стилю життя.

Вчені акцентують увагу на тому, що 90% дітей, учнів і студентів нашої країни мають відхилення у стані здоров'я.

Охоплення учнівської молоді відпочинком і оздоровленням засобами туристсько-краєзнавчої діяльності становить лише 1,3% від загальної кількості учнів, що є надзвичайно низьким показником, який абсолютно не відповідає соціальній та рекреаційній значущості цього виду діяльності.

Займаючись будь-яким видом туризму, людина задовольняє свої найбільш актуальні потреби: спілкування, спортивне вдосконалення, рухова активність, естетичний розвиток.

За умови раціональної організації туризму, на думку вчених, можна знизити загальну захворюваність населення на 30%. Сучасна роль туризму визначається ефективністю впливу на якість і тривалість життя людей. Тому в теорії туризму використовуються поняття «медико-фізіологічна, економічна і соціальна ефективність туризму». Під медико-фізіологічною ефективністю розуміють оцінку впливу туризму на профілактику захворювань населення.

Активні види туризму відрізняються від інших видів спорту своєю руховою технікою. Нині стоїть завдання збереження генетичної цілісності і фізичних можливостей людини, інакше гіподинамія та несприятливе середовище можуть знищити її як біологічний вид. Згадаймо, що з моменту виділення людини з тваринного середовища її пересування зводилися, в основному, до тривалої ходьби, бігу (у процесі полювання і збирання) і перенесення на собі добутої їжі. Особливо трудомісткою ця рухова техніка стала після настання на Землі великого зледеніння.

Саме завдяки ходьбі, перенесенню вантажу, їзді на конях чи інших тваринах, плаванню на гребних і вітрильних суднах людина успішно розвивалася як біологічний вид. І лише після промислового перевороту з появою паровоза, пароплава, автомобіля, літака, розвитком промисловості, що забруднює середовище існування людини, почалася її фізична деградація. Можна зробити такі висновки.

По-перше, фізична реабілітація людини як біологічного виду оптимальним шляхом можлива через її давні рухові технології та в екологічно чистому середовищі, тобто через активні туристські подорожі.

По-друге, медико-фізіологічна ефективність туризму первинна порівняно з ефективністю економічною, тому що вона має важливе значення для збереження людини як біологічного виду і соціальної істоти.

Отже, нейтралізувати шкідливий вплив на здоров'я, умови життя та праці можна найбільш ефективно засобами туризму. Туризм - одна з найбільш популярних форм активного відпочинку, яка поступово відвойовує втрачені позиції масового виду рухової активності населення України.

10. Як розвивається дитячо-юнацький туризм в Україні? Що вивчають на уроках туризму в загальноосвітній школі?

Популярність дитячо-юнацького туризму зростає з кожним роком. Шкільний туризм і краєзнавство - це діяльність учнів, що виходить за рамки програмного матеріалу, та організовується з метою доцільного використання вільного часу. Іншими словами можна сказати, що туристсько-краєзнавча робота - це засіб гармонійного розвитку підлітків і юнацтва, що реалізується у формі відпочинку, спорту та суспільно-корисної праці. Багато джерел вказують на те, що туризм позитивно впливає на організм. Доведено, що покращуються функціональний стан кардіореспіраторної системи, що проявляється у збільшенні об'єму вдиху-видиху, силові показники, витривалість. Причому позитивний вплив відбувається і під час одноденних подорожей, а не тільки в багатоденних. Заняття туризмом не дає такого розвитку мускулів як, скажімо, гімнастика, боротьба, бокс, атлетизм, але головне досягнення туристів - це здоров'я. У туристів формується ряд цінних навичок, наприклад, правильної ходи - для пересічних громадян часто-густо завдання пройти 15-20 кілометрів непосильне. А медицина доводить, що навіть перевантаження не діють так згубно на організм, як пасивність, лінощі. Річ у тім, що за пасивного відпочинку в організмі розладнуються важливі фізіологічні функції, людина недостатньо компенсує витрачену раніше енергію. Тому людині вкрай необхідні заняття спортом.

При розумній організації ДЮТ може дати відчутний економічний ефект. Різними формами туристсько-краєзнавчої роботи в Україні охоплено більше 1 млн. 250 тис. дітей, що становить 19,1% від загальної кількості учнів. У позашкільних навчальних закладах туристського напряму щорічно займаються майже 536 тисяч учнів. З 1988 до 2003 року кількість закладів ДЮТ зросла в 3,5 рази, при тому, що система дорослого туризму за цей період зазнала втрат. Сучасні економічні та соціальні передумови, що склалися в Україні, сформували суспільне замовлення на розвиток системи ДЮТ.

Сьогодні держава звертає велику увагу на виховання підростаючого покоління. Про необхідність розвитку туризму та краєзнавства наголошується в Законі України „Про туризм", Указі Президента України „Про основні напрямки розвитку туризму в Україні до 2010 року", постанові Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки". Затверджені державні національні програми „Діти України" та „Освіта. Україна XXI століття".

Україна має цілком достатні для розвитку дитячо-юнацького туризму природні рекреаційно-туристські ресурси: кліматичні, які можна оцінити як надзвичайно сприятливі; орографічні, серед яких провідне місце займають гірські ландшафти Українських Карпат та Гірського Криму; спелеологічні ресурси Поділля та Криму, які можна вважати унікальними; водні, серед яких дуже важливими є ресурси морських узбереж Чорного та Азовського морів, річкові ресурси та інші.

І, зважаючи на те, що важливе місце у формуванні особистості належить туризму та краєзнавству, у школах передбачено уроки фізичного виховання по туризму, а також розширюється фізкультурно-масова та туристсько-краєзнавча робота.

Розділ 2. КРАЄЗНАВЧА ПІДГОТОВКА.

11. Як поєднується краєзнавство туризм?

Туризм і краєзнавство доповнюють і збагачують один одного, виступають в нерозривній єдності під час роботи з дітьми. Було б добре, щоб подорожі, походи, краєзнавчі дослідження стали необхідністю для наших школярів та студентів, тому що вони благотворно впливають на їх світогляд, дозволяють на власні очі побачити багатогранність нашої Батьківщини, виховують патріотичні почуття, любов до рідного краю, гордість за свій народ, виховують вміння і навички, що потрібні кожен день. Під час походів всі учасники пізнають один одного на ділі, вчаться розуміти, що таке взаємодопомога та підтримка, вчаться долати труднощі.

Краєзнавство -перший крок на шляху до наукових досліджень. Воно навчає вести самостійний пошук, поєднуючи вивчення літератури, історичних джерел з експериментально-дослідницькою діяльністю. При цьому об'єм, зміст і форми краєзнавчої роботи залежать від віку учнів, від їх загального світогляду, рівня знань і вмінь.

Аналіз документів і науково-педагогічної літератури показує, що впродовж багатьох десятиріч прогресивні педагоги намагалися використовувати туризм для прищеплення лобові своїм вихованцям до рідної домівки, до своєї «малої батьківщини», а через неї і до всієї України. До таких педагогів-творців належав також В.О. Сухомлинський. Він не тільки розкрив виховні функції туристично-краєзнавчої роботи у своїх працях, але й апробував власні теоретичні висновки у практичній роботі з молоддю. Відомо, що він багато років був директором Павлишської школи Кіровоградщини. Основні напрями його виховної роботи — це любов до Батьківщини, матері, трудове, моральне, патріотичне та естетичне виховання. Так, з малечею він проводив заняття в лісі, на галявині під голубим небом, учні всіх класів брали активну участь у туристських заходах. У досвіді В.О. Сухомлинського є всі напрямки сучасного  краєзнавства в їх єдності  і взаємозв'язку.   Учні   вивчали   історичне   минуле краю,   його   традиції, економіку, народну творчість, природу рідного краю.

12. Як     розвивалося     краєзнавство     з     розвитком суспільства?

Поняття «краєзнавство» на різних етапах розвитку суспільства мало не одне значення. Розглянемо стисло історію краєзнавства.

Ще у школах Київської Русі вивчали історію й елементи землезнавства. Джерелами знань були літописи, усна народна творчість, описи мандрівок руських землепрохідців, купців тощо.

У ХУІ-ХУІІ ст.. на уроках вчителі широко застосовували бесіди, спираючись на відомий дітям матеріал. З метою засвоєння природничих наук проводилися спостереження за зміною погоди, сезонним розвитком рослин. У книжках було багато фактів з історії краю, етнографічного матеріалу. У братських школах і в Запорозькій Січі молодь навчалася військової справи, зокрема вмінню орієнтуватися на місцевості, складати її прості плани.

Подальший розвиток краєзнавства пов'язаний із запровадженням у Росії на поч. XVIII ст. викладання географії. Виняткова роль належить М.В. Ломоносову, який склав велику програму зі збирання різноманітних відомостей про природу, корисні копалини, різні промисли та ін.

Після революції 1917 р. створюється ціла система державного краєзнавства.

Активізація краєзнавчого руху в Україні в 20-х роках XX ст. зумовлена процесами українського національного відродження. На початку 30-х років спостерігається поступове згортання краєзнавчого руху у зв'язку з директивним переведенням його в русло дослідження радянського періоду місцевої історії. Хвиля репресій фактично знищила краєзнавчий рух. Якісно новий етап припадає на 60-і роки XX ст.

Підвищенню ролі краєзнавства у навчальній і виховній роботі значно сприяв прийнятий у 1958 році «Закон про зв'язок школи з життям». Виходячи з цього закону, з 1960 року школи переходять на нові програми деяких предметів, які будувались на краєзнавчому принципі. До того ж, якщо раніше вивчення свого краю здійснювалося переважно в гуртках, котрі охоплювали невелику кількість учнів, то після прийняття закону ця робота пожвавлюється, урізноманітнюється, набирає нових форм та стає масовою. Популярними стають походи по рідному краю, експедиції та екскурсії.

Інтенсивний розвиток краєзнавства, його спрямування у наукове русло значною мірою обумовлене підготовкою 26-томного видання «Історії міст і сіл Української РСР».

27 березня 1990 р. у Києві відбувся І Всеукраїнський краєзнавчий з'їзд, що проголосив створення Всеукраїнської спілки краєзнавців. З метою активізації краєзнавчої роботи в незалежній Україні у 1992 році Українським географічним товариством проводиться перша краєзнавча конференція державного рівня. У 1993 році відновлено видання журналу «Краєзнавство».

Сьогодні краєзнавство успішно розвивається в усіх регіонах України, розширюються контакти вчених-краєзнавців з фахівцями, які ведуть наукові дослідження з проблем туризму.

Отже, краєзнавство слід розглядати як багатогранну діяльність -освітньо-пізнавальну, пошуково-дослідну, суспільно-корисну.

13. Чи  існують  звуязки туризму  та краєзнавства з шкільними предметами?

Краєзнавство є важливим засобом здійснення міжпредметних зв'язків у навчанні. Кожен край, район, область можна вивчати з краєзнавчої точки зору у багатьох напрямках: геологічному, природничому, історичному, економічному, етнографічному, лінгвістичному, археологічному, географічному. Вмілий вибір краєзнавчого матеріалу і органічне включення його, в зміст навчання - завдання нелегке, але дуже важливе.

Багатогранність функцій краєзнавства робить його важливим засобом оптимізації навчально-виховної роботи. Так, наприклад, серед багатьох факторів, які треба враховувати під час вибору засобів, форм і методів навчання, знаходимо ряд таких, що мають яскраво виражений краєзнавчий характер: середовище, географічні умови, виробниче оточення, можливості і встановлення зв'язків навчання з життям.

Краєзнавчий матеріал використовується вчителями з першого класу загальноосвітньої школи. У початкових класах наукові уявлення, поняття, знання учнів в основному формуються на основі чуттєвого сприйняття навколишнього світу. Педагоги вчать дітей спостерігати за погодою, сезонними змінами природи, аналізувати факти суспільного життя. Водночас учнів залучають до посильної роботи, до благодійних акцій і т.п. Навколишнє життя в усіх його виявах є важливим джерелом знань молодших школярів.

Із переходом до вивчення основ наук значення краєзнавчого елементу у змісті освіти зростає. Він органічно включається в уроки усіх шкільних предметів і виконує різноманітні дидактичні функції. В одних випадках краєзнавчий матеріал сприяє пізнавальному процесу, стає засобом створення проблемних ситуацій; в іншому - виступає як засіб ілюстрації, унаочнення наукових ідей, що підлягають засвоєнню; в третьому - стає засобом здійснення міжпредметних зв'язків.

Очевидно, немає навчальних предметів середньої школи, які не були б так чи інакше пов'язані з туристсько-краєзнавчою роботою. Проте, на жаль, ще далеко не скрізь повністю використовуються надзвичайно сприятливі, практично безмежні можливості, що їх відкриває туристсько-краєзнавча робота для встановлення міжпредметних зв'язків у процесі навчання школярів. Як правило, організаторами і керівниками туристських заходів у школі найчастіше є вчителі географії, історії, фізкультури, біології, літератури. За таких умов важко уникнути однобічної спрямованості туристських походів. Географ намагається насамперед ознайомити дітей з географічними об'єктами, історика цікавлять події минулих епох та залишки матеріальної культури, біолога - рослинний та тваринний світ. Виділені кошти, час і енергія вчителів і учнів використовуються не досить ефективно. Тому важливо, щоб у підготовці, організації та керівництві туристськими подорожами брали участь усі чи, принаймні, більшість вчителів-предметників.

Найчастіше пов'язані з туристсько-краєзнавчою роботою навчальні програми з географії, історії, біології. Однак туристські подорожі та екскурсії значною мірою можуть сприяти також поглибленню знань з фізики, математики, астрономії, хімії, літератури та інших предметів.

14. Які форми і методи туристсько-краєзнавчої роботи застосовують у школі та інших навчальних закладах?

Шкільне краєзнавство нагромадило велику кількість форм і методів роботи, за допомогою яких здійснюється різностороннє вивчення рідного краю.

Форми краєзнавчої роботи можна умовно поділити на стаціонарні та туристські. До стаціонарних належать бесіди, лекції, зустрічі, збори краєзнавчого характеру, олімпіади, виставки, тобто усі заходи, які проводяться в межах школи чи позашкільної установи. До туристських форм роботи відносяться прогулянки, екскурсії, багатоденні походи, експедиції.

Експедиції - найскладніша форма туристсько-краєзнавчої роботи, що передбачає проведення певних наукових досліджень. Організовуючи й проводячи краєзнавчі експедиції, керівник повинен ставити собі за мету насамперед прищеплення учням навичок найпростіших наукових досліджень та залучення їх до суспільно-корисної праці. Добре спланована краєзнавча експедиція сприяє активному здобуванню нових, а також поглибленню вже набутих знань і застосуванню їх у практичній діяльності. До них (експедицій) залучаються, головним чином, учні старших класів, що мають певний досвід туристсько-екскурсійної роботи і виявили підвищений інтерес до простих науково-краєзнавчих досліджень.

Ефективність краєзнавчої роботи значною мірою визначається комплексними застосуваннями методів навчання і виховання.

Найпоширенішим є інформаційний метод, який полягає у спеціально організованій педагогами передачі вихованцям краєзнавчої інформації. На уроках цей метод реалізується використанням краєзнавчого матеріалу в процесі вивчення певної теми. У позакласній роботі інформаційний метод широко застосовується у діяльності краєзнавчих лекторів, у бесідах "Біля карти Батьківщини", в усних журналах та інших масових заходах. Ефективність цього методу зумовлена ідейно-емоційним впливом педагога на вихованців, образністю мови, логічністю викладу, аргументацією фактів.

Пошуковий метод лежить в основі всіх напрямків краєзнавчої роботи. На жаль, пошук ще не зайняв належного місця в краєзнавчо-туристській роботі. За даними досліджень, лише 12-14 % учнів УІІ-Х класів залучені до пошукової роботи. Більше третини учнів за всі роки навчання не мали

жодного пошукового доручення від різноманітних організацій. Активною пошуковою роботою здебільшого займаються члени шкільних краєзнавчо-туристських об'єднань.

Педагогічна цінність пошукового методу полягає в тому, що він сприяє розвитку ініціативи, самостійності, громадської активності учнів, вихованню в них почуття господаря землі. Залучення дітей до багатогранної пошукової роботи стимулює їх пізнавальну діяльність, сприяє підвищенню якості знань.

Дослідний метод - це вища форма пошуку. Дослідництвом займаються переважно старшокласники. Під керівництвом фахівців вони можуть проводити соціологічні дослідження (демографічна структура населення краю, його освітній рівень, читацькі інтереси, культурні потреби та ін.).

Широке поле для дослідництва відкривається перед школярами в галузі охорони і відновлення природи.

Метод взаємного збагачення знаннями і досвідом краєзнавчої роботи полягає в активному обміні знаннями, фактами, думками в процесі бесід, конференцій, уявних подорожей по Батьківщині, диспутів. Метод взаємного збагачення сприяє активізації пізнавально-пошукової діяльності учнів. Вони прагнуть самостійно здобувати знання, щоб утвердити себе в очах ровесників справжніми краєзнавцями.

Розглянуті методи, як правило, застосовуються комплексно. Вибір форм і методів зумовлений конкретними завданнями і змістом краєзнавчої роботи, віковими особливостями та індивідуальними інтересами дітей, можливостями кожної школи.

У шкільній практиці склалися різноманітні форми організації діяльності юних краєзнавців: гуртки, секції, товариства, клуби, зустрічі, вечори, конкурси, вікторини, олімпіади та ін. У науково-педагогічній літературі немає однозначного трактування кожної з цих форм. Вони відрізняються змістом роботи, обсягом і рівнем дослідництва, структурою.

Краєзнавчі дослідження здійснюються за допомогою різноманітних методик: опрацювання краєзнавчої літератури - наукової, науково-популярної, художньої, архівів, місцевої преси; бесід та інтерв'ю у відомих людей, опитування старожилів; спеціальних методик наукових досліджень -археологічних, етнографічних, фенологічних; складання таблиць, схем, діаграм, графіків; методики статистичної обробки матеріалів соціально-економічного характеру, спостережень за природою; використання технічних засобів - фотоапарати, відеокамери, магнітофони.

15. Як    будується    робота    туристсько-краєзнавчих

гуртків?

Краєзнавству у наш час належить важлива роль у вихованні учнів. Активна участь школярів у краєзнавчій роботі сприяє їх громадському та духовному розвитку, формуванню інтелектуального потенціалу України.

Найпоширенішою формою туристсько-краєзнавчої роботи є гуртки. Вони можуть бути  різного спрямування:   історики-краєзнавці,  географи-краєзнавці, екологи-краєзнавці, юні музеєзнавці, юні етнографи, юні археологи, юні геологи, літературне краєзнавство тощо. Детально програма діяльності таких гуртків подана в «Орієнтовних навчальних програмах туристсько-краєзнавчих об'єднань учнівської молоді», виданих у 1996 році Інститутом змісту та методів навчання Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді. Програми розраховані на дворічний курс, на кожен рік відводиться 216 годин. Основою кожної програми є базовий блок, на який відводиться 123 год. у перший рік навчання і 142 год. -у другий. Ці програми складені фахівцями і стануть у великій пригоді вчителям-початківцям.                                                                                   

Для прикладу розглянемо роботу гуртка „Літературне краєзнавство".

Діяльність цього гуртка тісно зв'язана з вивченням української літератури. Метою його роботи є поглиблення літературної освіти, залучення молоді до скарбниці національної і світової культури, ознайомлення її з визначними зразками літературних творів від стародавніх часів до сьогодення, проведення пошуків невідомих чи маловідомих сторінок національної культури.

На заняттях вивчається Біблія та біблійні сюжети, фольклор, навички літературно-краєзнавчої діяльності, художня література та історія рідного краю.

Гуртківці проводять читацькі конференції, літературні та меморіальні вечори, збирають та обробляють літературно-краєзнавчий матеріал, працюють з архівними документами, готуються до лекторської роботи, проводять походи та екскурсії, активно працюють у шкільному літературному музеї або готують матеріали для його відкриття.

На базі гуртків, які мають значний досвід роботи, створюються краєзнавчі товариства. На відміну від гуртків товариства є більш масовими об'єднаннями. Керівним органом товариства є рада (штаб, правління). Товариство має свій статут, видає газету, журнал.

16. Для чого створюється шкільний музей?

Діяльність шкільних туристсько-краєзнавчих гуртків, що працюють за певними напрямками пошуково-дослідницької роботи, як правило, тісно пов'язана з роботою шкільних музеїв, або спрямована на їх створення.

Кращі шкільні музеї функціонують як шкільні навчально-методичні центри і лабораторії, що відкривають значні можливості підвищення навчально-виховного процесу. Важливу роль при цьому відіграє самостійна робота школярів під керівництвом педагогів.

Профіль шкільного музею залежить як від напрямку навчально-виховної роботи в школі, так і від особливостей конкретної місцевості. Найпоширеніші в школах музеї широкого профілю, що відображають особливості природи, історію, економіку та культуру свого регіону.

Якщо створений музей відповідає вимогам положення про музей, то Йому присвоюється звання «Шкільний музей», вручається спеціальне [посвідчення і заводиться паспорт.

Серед конкретних напрямів роботи шкільного музею можна виділити: музейно-організаційний, освітньо-виховний, навчально-програмний і напрям, що пов'язаний з організацією вільного часу школярів.

    17. Як методично правильно організувати екскурсію? Як

поділяються екскурсії на види?

Екскурсія - це цілеспрямований, завчасно запрограмований процес.

Організовуючи екскурсію, потрібно мати чітке уявлення про те, що екскурсанти будуть бачити, чути, відчувати і до яких висновків вони можуть прийти. Основою екскурсії є наявність двох основних елементів - показу і розповіді.

Показ - це спостереження об'єкта під керівництвом спеціаліста (екскурсовода). При простому огляді, як правило, сприймається тільки зовнішній вигляд об'єкта. При показі за допомогою екскурсовода не тільки сприймається сам музейний об'єкт, а й відбувається його аналіз з різних

точок зору. Під час розповіді екскурсовод допомагає екскурсантам встановити зоровий зв'язок між музейними експонатами, наприклад, твором живопису та історичною особою, яка його написала, умовами і обставинами його створення тощо.

Розповідь на екскурсії є доповненням до аналізу наукового матеріалу. Правильне поєднання показу і розповіді дає можливість досягти високої ефективності екскурсії.

Екскурсії бувають досить різні, але спільними ознаками є: наявність екскурсантів та екскурсовода, наочність, показ екскурсійних об'єктів на місці їх розташування, пересування учасників по заздалегідь продуманому маршруту, активна діяльність учасників екскурсії. Окрім цих загальних ознак, у кожному виді екскурсій є свої специфічні ознаки:

1.  В автобусних - показ об'єктів при повільному русі автобуса, при зупинці автобуса без виходу з нього, показ об'єкта з виходом екскурсантів з автобусу.

2.  Для музейних екскурсій характерне знайомство з великою кількістю експонатів на стендах та у експозиціях.

3. У виробничих - демонстрація діючих об'єктів (верстатів, механізмів). За змістом екскурсії бувають:

-  оглядові (багатопланові), що являють собою показ різних об'єктів (пам'ятників історії та культури, будинків культури, культових споруд, природних об'єктів, місць відомих подій, елементів благоустрою населеного пункту, промислових і сільськогосподарських підприємств);

-  тематичні, які присвячені розкриттю однієї теми. Серед тематичних найбільш популярні історичні (історико-краєзнавчі, археологічні, етнографічні, екскурсії в краєзнавчий музей, історико-біографічні, військово-історичні), виробничі (виробничо-історичні, економічні, технічні, професійно зорієнтовані), мистецькі (музичні, по народним художнім промислам, по місцях життя та діяльності діячів культури, відвідання мистецьких галерей, виставок, залів), літературні (літературно-біографічні, історико-літературні, літературно-художні, відвідування літературних музеїв), природознавчі (екологічний напрямок, до рідкісних рослин чи тварин, в зоопарк, в заповідну зону), архітектурно-містобудівні (із показом архітектурних споруд, до об'єктів, що є творчістю певного архітектора, знайомство з плануванням та генеральним планом міста тощо).

Тематичні екскурсії рідко торкаються лише однієї теми, як правило, вони бувають комбінованими.

За складом екскурсії поділяються на індивідуальні, групові, для місцевого населення, для приїжджих туристів, для дорослого населення, для дітей та молоді.

За способом пересування поділ такий: пішохідні (перевага в тому, що, створюючи необхідний темп руху, екскурсовод забезпечує сприятливі умови для показу і розповіді) та транспортні, які складаються з двох частин - аналізу екскурсійних об'єктів на зупинках і розповіді на шляху між об'єктами.

18. Що цікавого та корисного знайде краєзнавець на Рівненщині?

Рівненщина розташована на північному заході України. Площа її території- 20,1 тис.кв. км, це становить 3,1% від загальної площі української держави. Клімат помірно-континентальний; м'яка зима з частими відлигами, малосніжна останніми роками; тепле, нерідко дощове, літо. Територією області протікає 171 річка загальною протяжністю 4459 км. Річки області належать до басейну Прип'яті, найбільші з них - Горинь, Стир, Случ. Основні напрямки течії - з півдня на північ - обумовлені загальним пониженням території від Волинського лісового плато до Поліської низовини.

Лісами вкрито близько 8 тис. кв. км - це 30% площі області, болота займають площу понад 1 тис. кв. км - відповідно 8%. Найбільші озера -Нобель (4,9 кв.км.), Біле (4,5 кв. км.). Всього налічується 127 озер, 12 водосховищ, 642 ставки.

На Поліссі найбільше розповсюджені соснові та сосново-дубові ліси. Волинське лісове плато являє собою в основному дубово-грабові ліси. На Малому Поліссі розповсюджені дубово-грабові ліси з більш багатим, ніж на Поліссі, трав'яним покровом. Флора області нараховує близько 1600 видів рослин. Є багато таких, які ростуть в різних регіонах земної кулі, але є й такі, що мають вузьку зону розповсюдження.

Історія Рівненщини налічує не одну сотню літ. Із глибини віків до нас приходять імена славних предків та видатних людей. Першодрукар Іван Федоров... Відомі діячі культури Іван Вишневський і Мелентій Смотрицький...  Мужній  ватажок  козацько-селянських  повстань  Северин

Наливайко...   Гетьман   Богдан   Хмельницький...   Письменники   Григорій Сковорода та Тарас Шевченко, Віссаріон Короленко та Оноре де Бальзак...

Кожен район області має свої неповторні куточки. Треба лише цікавитися і знати славне минуле свого краю.

Зовсім недавно на території Рівненщини створено заповідник. Про цей унікальний куточок України можна почерпнути інформацію з путівника «Рівненщина туристична», виданого у 2007 році.

Отже, Рівненський природний заповідник - це один із найбільших природоохоронних науково-дослідних закладів України. Територія - 42,3 тис. га, з яких 48,3% - ліси та 48,0% - болотні масиви. Він охоплює чотири масиви: Білозерський (Володимирецький район), Сомино (Сарненський район), Сира Погоня, Переброди (Рокитнівський, Дубровицький райони). Кожен масив унікальний і неповторний за природними умовами. Близько 600 видів судинних рослин росте на заповідній території. Серед них три - смілка литовська, козельці українські, сон широколистий - підлягають міжнародній охороні, 30 видів занесено до Червоної книги України, 10 видів - до Зеленої книги України.

Рівненський природний заповідник є потенційно привабливим для туристів. Але статус цієї території не дозволяє вільного перебування бажаючих побувати в заповідній зоні. Тому єдиним видом туризму на цій території є екотуризм. На заповідній землі прокладено екологічні стежки, а також можливо рухатися по дорогах загального користування. Відвідування Рівненського заповідника дає змогу побачити унікальні куточки Полісся, які нічим не поступаються перед дивами Кримського півострова чи Карпатського регіону.

Рівненські туристські маршрути торкаються багатьох тем людського буття. Наприклад, у Рівненському районі розташоване село Пересопниця, де у 1556-1561 рр. у місцевому монастирі було перекладено Євангеліє, на якому українські президенти дають клятву народові. У селі Городок, що поблизу Рівного, знаходиться діючий Свято-Миколаївський жіночий монастир при церкві, побудованій у 18 ст. Тут же, у Городку, виявлені залишки одного з найдавніших поселень на Рівненщині, якому майже 40 тис. років.

Багато цікавого побачить турист і на Березнівщині: «Надслучанська Швейцарія», руїни замку 15 ст. у с. Губків, цілющі родонові джерела, рідкісні рослини, сірникова фабрика, фарфоровий завод і, звичайно, дендрологічний парк, що належить лісовому коледжу. У районі багато древніх церков.

У Володимирецькому районі увагу туриста привернуть такі об'єкти, як: вузькоколійна залізниця від сАнтонівка до селища Зарічне, Біле озеро, палац Красицького 19 ст. у смт. Володимирець, багато релігійних споруд минулих віків, цікаві самобутні традиції («водіння куста», «викликання дощу», «закликання весни»).

Якщо дорога туриста приведе у будь-який інший район області, то можна впевнено гарантувати велику кількість екскурсійних об'єктів в кожному такому районі. А довідник «Рівненщина туристична» наводить такі цифри по Рівненській області: загалом у регіоні налічується 1088 пам'яток археології, 1761 пам'ятка історії, 339 пам'яток архітектури та містобудування, 84 пам'ятки монументального мистецтва.

19. Що досліджують краєзнавці в поході?

Кожен куточок нашої України - це поле діяльності для краєзнавців. Розглянемо коротко основні роботи, які проводяться по тому чи іншому виду краєзнавства.

Спостереження дітьми природних явищ, проникнення в їх суть стануть необхідними кроками на шляху формування наукового світогляду.               

Найбільш доступними і поширеними видами природного краєзнавства є спостереження за геологічною будовою, рельєфом і корисними копалинами, кліматичними і гідрологічними умовами, рослинним і тваринним світом.

Геологічні спостереження передбачають вивчення в основному складу гірських порід, послідовність і форми їх залягання. Для цього потрібно віднайти місця, де гірські породи виходять на поверхню, або, де вони звільнені від ґрунтового та рослинного нашарування, тобто в кар'єрах і шурфах.

Об'єктами краєзнавчого вивчення служать також цінні у господарському відношенні або цікаві для науки мінерали і гірські породи, які зустрічаються в геологічних відшаруваннях, на місці видобутку корисних копалин або в мінералогічних заповідниках.

Кліматичні дослідження будь-якого району ґрунтуються на оцінці дії трьох кліматотворчих факторів: радіаційного, циркуляційного і фактора підстилаючої поверхні, тобто рельєфу місцевості, наявності водних просторів, типу рослинності і її густоти. У поході краєзнавець має можливість провести деякі свої найпростіші самостійні спостереження за погодою - режимом температур, видами і режимом опадів, напрямом і силою вітрів, хмарністю і формою хмар. У плані гідрологічних спостережень туристу в поході можна зробити опис ріки, озера, льодовика і т. д.

Вивчення окремих рослин містить визначення назви (наукової та місцевої"), належності до роду, сімейства, особливостей будови, росту і розвитку, умов розповсюдження (рельєфу, мікрорельєфу), мікроклімату, ґрунтів, ґрунтового зволоження, взаємовідношень з іншими рослинами, ареал на території краю, господарського використання, охорони та відновлення запасів.

Опис тварин передбачає таку роботу: назва (наукова та місцева), зоологічна характеристика (ряд, рід, вид, сімейство), опис зовнішнього виду, деякі фізіологічні особливості, розповсюдження (ареал), взаємовідношення з іншими тваринами, умови, стиль життя (харчування, розмноження, вирощування потомства), міграції, практична цінність і використання виду, питання охорони та регуляції чисельності на території краю.

В плані історичного краєзнавства предметом пошуку і дослідження можуть бути різні сторони історії та культури суспільства.

Якщо  метою  дослідження  є вивчення  історії  краю  в  цілому,  то основними напрямками цього дослідження можуть бути:

-     дорадянський період історії краю;

-     участь має в революційному русі;

-  героїзм народних мас в боротьбі з іноземними загарбниками в різні періоди військової історії;

-     розвиток економіки і культури краю;

-     малодосліжені сторінки історії;

-     етнографічіні особливості побуту.

Головним в історичному описі є виклад подій і фактів місцевої історії, виявлених в результаті пошуку, а також опис пам'яток історії та культури, пов'язаних з цими подіями. Кожному виду досліджень передує ґрунтовна передпохідна підготовка. Вона включає в себе вивчення спеціальної літератури, яка характеризує район майбутньої подорожі. Складається історична довідка про об'єкти досліджень і район подорожі. При необхідності організовують зустрічі, переписка з організаціями і окремими особами в районі походу.

Результатам дослідницької роботи є оформлення звітів, передача зібраних матеріалів у фонди шкільного або державного музею.

20. Як проводяться метеорологічні спостереження у туристськи подорожах?

Під час крааєзнавчо-туристських заходів - походів, екскурсій, експедицій - важливим є погодні умови. Кожного члена туристської групи, без сумніву, цікавить, яка погода - хороша чи погана - очікує на нього сьогодні - завтра.

Для того, щоб мати можливість складати прогнози погоди за місцевими ознаками, необхідно уважно слідкувати за її станом і змінами, тобто вести метеорологічні спостереження.

На метеостанціях основні спостереження проводять через кожні 6 годин. Бажано і під час туристського заходу проводити спостереження над температурою повітря і тиском, вітром і хмарністю з такою ж амплітудою, або приблизно зо три рази на день. Нічні спостереження можна пропустити. Записувати результати спостережень потрібно тут же, не покладаючись на свою пам'ять, в спеціальний зошит - «Щоденник погоди», наприклад.

Спостереження потрібно проводити з відкритого місця, звідки видно весь небокрай. В умовах туристського походу доводиться, як правило, обмежуватися візуальними спостереженнями, тобто без приладів, тим паче вони дають найбільш об'ємний матеріал для прогнозу погоди по місцевим ознакам.

Спостереження за формою хмар особливо важливі для прогнозів погоди. Визначення хмарності, тобто ступені покриття небокраю хмарами, проводиться на око по десятибальній системі. Якщо небо безхмарне чи на ньому є одне або декілька невеликих хмаринок, що займають менш ніж 1/10 всього небокраю, то хмарність вважається нульовою. При хмарності у 10 балів небо повністю закрито хмарами.

Крім спостережень, які проводяться три рази на добу, необхідно вести безперервно візуальні спостереження за іншими атмосферними явищами, такими як туман, роса, смерч, пиловий буревій, гроза, зоря, веселка і т. д., регулярно записувати їх в «Щоденнику погоди».

Ознаки стійкої ясної погоди:

Тиск. Упродовж декількох днів високий тиск повільно і безперервно підвищується чи залишається незмінним.

Температура повітря. Правильний добовий хід температури в літню пору року такий: вдень гаряче, вночі прохолодно; взимку - вночі сильний мороз, який вдень послаблюється, а до ночі знову посилюється. Вночі в лісі значно тепліше, ніж у полі; на пагорбі чи підвищенні тепліше, ніж у низинах.

Вітер. Швидкість вітру на рівнині літом має правильний добовий хід: вночі тихо, вдень вітер значно посилюється, надвечір стихає. До полудня вітер слабо повертається по Сонцю, а після обіду, особливо під вечір, проти Сонця. На берегах морів, великих озер, водосховищ, а також в горах, біля краю лісу спостерігається правильна зміна напрямку місцевих вітрів.

Хмарність. Небо ясне і безхмарне. Взимку надвечір при безвітряній погоді покривається вщент низькими шаруватими хмарами. Весною, влітку та осінню можуть з'являтися купчасті хмари, які збільшуються до полудня і зникають надвечір. Хмари рухаються в тому ж напрямку, в якому дує вітер біля поверхні землі.

Опади. Опадів немає, вночі випадає рясна роса чи іній взимку.

інші ознаки. У низинах ввечері та вночі утворюється туман, що розходиться після сходу сонця. Зоря золотиста чи рожева. Дим від багаття піднімається стовпом вгору. Зірки мерехтять слабо і відсвічують зеленкуватим кольором. Осінньою порою - масове літання павутини.

Ознаки стійкої поганої погоди.

Тиск. Низький тиск, що мало змінюється упродовж дня.

Температура повітря. Постійна, з малою добовою різницею, зимою -досить тепла, влітку - помірна.

Вітер. Мало змінюється по напрямку. Швидкість вітру значна. Правильних добових коливань не спостерігається.

Хмарність. Зимою небо повністю затягнуте шаруватими і шарувато-дощовими хмарами. Влітку хмари часто утворюють суцільний одноманітний килим.

Опади. Сніг чи дощ слабкі, безперервно падаючі упродовж великого проміжку часу чи сильні, що падають з перервами.

Інші ознаки. Туман при землі, роса та іній відсутні. Чітко чути віддалені і слабкі звуки. Тривалі сутінки. 

21. Що лежить в основі поділу туризму на види?

Туризм - це спорт, здоров'я, задоволення, хобі, розвага, робота, форма самоствердження, спілкування, спосіб пізнання навколишнього світу.

Туристські подорожі проводяться шляхом формування туристських груп І у різноманітних організаційних формах: екскурсії, експедиції, походи.

Екскурсія - це колективне відвідування учнівською та студентською молоддю визначних місць з освітньою, навчально-виховною, науковою чи розважальною метою.

Експедиція - це подорож, яка проводиться з учнівською та студентською молоддю з метою вивчення історії рідного краю, довкілля, явищ соціального життя, світової цивілізації, географічних, етнографічних, історичних об'єктів та їх дослідження з використанням технічних засобів пересування або без них. Під час проведення експедиції можливе подолання природних перешкод (перевалів, порогів, печер тощо).

Походи - це подорож організованої групи учнівської та студентської молоді з використанням активних форм пересування за визначеним маршрутом, під час проходження якого можливе подолання природних перешкод: перевалів, порогів, печер тощо різних категорій та ступенів складності (далі - туристсько-спортивні походи).

Експедиції залежно від мети та напряму роботи можуть бути краєзнавчими, науковими тощо.

Туристсько-спортивні походи поділяються за видами туризму і рівнем складності.

За видами туризму походи поділяються на пішохідні, лижні, гірські, водні, велосипедні, спелеологічні, автомобільні, мотоциклетні, вітрильні. Можливе проведення комбінованих походів з елементами різних видів туризму.

За рівнем складності туристсько-спортивні походи поділяються залежно від технічної складності, кількості природних перешкод, протяжності, тривалості на категорійні (з І до VI категорії складності) та некатегорійні.

Категорія складності туристсько-спортивного походу визначається відповідно до основних нормативів туристсько-спортивних походів та чинними Правилами змагань зі спортивного туризму.

До некатегорійних туристсько-спортивних походів належать походи, що мають складність, протяжність і тривалість, меншу від установленої для маршрутів І категорії складності.

Експедиції та туристсько-спортивні походи залежно від території проведення поділяються на місцеві та дальні.

До місцевих належать експедиції та туристсько-спортивні походи, що проводяться в межах Автономної Республіки Крим або області. Допускається вихід   у    сусідні    території,    якщо    це    обумовлено    адміністративно-територіальним розташуванням навчального закладу, який здійснює подорож, фізико-географічними особливостями місцевості та логічністю побудови маршруту.

Усі інші експедиції та туристсько-спортивні походи вважаються дальніми.

Туристські групи учнівської та студентської молоді, які використовують для руху автомобільні дороги та вулиці, судноплавні водні шляхи, території заповідників, заказників, національних парків, прикордонну зону тощо, зобов'язані діяти відповідно до вимог, що визначають порядок користування цими шляхами та перебування на зазначених територіях.

Під час проведення експедицій і туристсько-спортивних походів з учнівською та студентською молоддю забороняється безпідставний поділ групи на підгрупи.

Як правило, поділ групи на підгрупи здійснюється у разі потреби проведення розвідки окремих ділянок маршруту; організації базового табору, проміжних пунктів зберігання продуктів харчування та спорядження; проведення радіальних виходів на маршруті з поверненням до початкового пункту виходу; виникнення та ліквідація наслідків аварійної ситуації, потреби надання допомоги іншим туристським групам або окреміш громадянам.

За формою організації подорожей розрізняють плановий і самодіяльний туризм.

Плановий туризм - це одноденні та багатоденні подорожі, які організовуються через туристичні фірми, через спортивні товариства, через спортивні клуби. Такі подорожі проходять із повним забезпеченням транспортом, харчуванням, екскурсійним обслуговуванням. Вчителі в своїй роботі використовують таку форму туризму, але великих знань і затрат часу від них не вимагається. Зовсім інша ситуація, коли потрібно організувати самодіяльний похід, тому що він повністю залежить від сил і засобів самих учасників.

У залежності від мети походи поділяються на пізнавальні, оздоровчі, спортивні та агітаційно-масові. Пізнавальні походи найбільше пов'язані з краєзнавством, тому що, як правило, зосереджені на вивчені свого краю, рельєфу, клімату, флори і фауни, господарства, історії. Оздоровчі походи сприяють загартуванню організму, розвитку і вдосконаленню рухових якостей, підвищують працездатність, служать прекрасною формою активного відпочинку. Спортивні походи покращують фізичну підготовленість, загартовують волю, сприяють фізичній досконалості. Агітаційно-масовий туризм - це походи, присвячені великим подіям з метою пропаганди туризму (в Рівненькій області щорічно проводиться Зірковий похід, присвячений визволенню краю від німецько-фашистських загарбників, та сходження на г. Говерлу 24 серпня).

22. Для чого створені МКК та ГПРЗ?

Маршрутно-кваліфікаційна комісія - це структура в системі туристської роботи, що покликана забезпечувати всебічну підготовку до безаварійного проведення багатоденних та категорійних походів, що контролює сам процес походу, а також затверджує виконання певних нормативів.

Туристські МКК Федерації спортивного туризму - це колегії суддів змагань туристських спортивних походів.

В обов'язковому порядку МКК створюються при Федерації спортивного туризму України та її територіальних осередках. У разі необхідності МКК можуть створюватися при місцевих осередках федерації та при інших організаціях: туристських клубах, туристських секціях, спортивних товариствах, навчальних закладах системи освіти тощо за умови, що вони є колективними членами відповідних територіальних осередків Федерації.

Центральна МКК створюється рішенням Президії Федерації спортивного туризму України. ЦМКК має найвищі повноваження з розгляду маршрутних та розрядних документів.

У склад МКК входять досвідчені туристи. Вони перевіряють правильність розробки маршруту та графік руху групи за основним та запасним варіантами, наявність картографічного матеріалу, відповідність туристського досвіду учасників та керівника групи до складності вибраного маршруту, правильність підбору спорядження та медикаментів, розрахунок продуктів харчування, намічені групою заходи щодо безпечного проведення походу, правильність вибору контрольних пунктів і термінів походу і т.п. Крім ретельної перевірки, комісія надає консультації по складанню документації, проведенню подорожі. Маршрутно-кваліфікаційна комісія може зобов'язати групу, що планує похід ІІ-ІУ категорій складності, провести тренувальний похід для перевірки її фактичної готовності і, у випадку слабкої підготовки, заборонити подорож.

Організація, що відрядила туристську групу в подорож, несе повну відповідальність за його підготовку та проведення. Вона ж, у випадку необхідності, організовує пошукові та рятувальні роботи.

Перед виходом в складні походи в обумовлені терміни туристські групи повідомляють письмово чи безпосередньо  відвідують гірські  пошуково-рятувальні загони (ГПРЗ). У ГПРЗ лишається інформація про маршрут, терміни походу. По закінченню подорожі дана служба повинна отримати від керівника  телеграму   чи  дзвінок  з  повідомлянням   про  стан  справ.   У  протилежному   випадку   ГПРЗ   змушені   шукати  туристську, групу,   яка,  можливо, не потребує допомоги. Дорогоцінний час та матеріально-людські  ресурси повинні використовуватися справді для рятування людських життів,  а не бути заручниками чийогось недбальства.

23. Який документ регламентує проведення походів з учнівською та студентською молоддю?

Правила проведення туристських подорожей з учнівською та студентською молоддю України розроблені з метою збереження життя і здоров'я учнівської та студентської молоді під час проведення навчальними закладами, які перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки України, навчально-виховної роботи туристсько-краєзнавчого напрямку позашкільної освіти. Правила затверджені Міністерством освіти і науки 24 березня 2006 року.                                                                                             

Навчальні заклади під час підготовки та проведення туристських подорожей керуються Положенням про туристські маршрутно-кваліфікаційні комісії навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України від 16.05.2005 р. № 295 (20601-05), зареєстрованим Міністерством юстиції України 01.06.2005 р. за № 601/10881, Єдиною спортивною класифікацією України з видів спорту, що не входять до програми Олімпійських ігор, а також Правилами.

Дія Правил поширюється на навчальні заклади, які перебувають у сфері управління Міністерства освіти і науки України, та органи управління освітою, що організовують проведення туристських подорожей.

Правила містять такі розділи:

1.  Загальні положення.

2.  Повноваження   адміністрації  навчальних   закладів,   яка   здійснює туристські подорожі.

3.  Вимоги формування  туристських груп та учасників туристсько-спортивних походів.

4.  Вимоги до керівника туристської групи.

5.  Обов'язки і права керівника та заступників керівника туристської подорожі.

6.  Обов'язки та права учасника туристської подорожі.

7.  Оформлення маршрутної документації для проведення туристських подорожей з активними способами пересування.

8.  Кінцеві положення. Додатки,

24. Які документи оформляються для проведення туристських подорожей з активними способами пересування?

Документом для проведення походів І-VI категорій складності та некатегорійних походів, які включають елементи походів ІІ-УІ категорій складності, є маршрутна книжка.

Документом на проведення некатегорійних походів є маршрутний лист.

Документи на похід (маршрутна книжка або маршрутний лист та їх копії, довідки про туристський досвід учасників та керівника, картографічний матеріал та інші документи, які потрібні для випуску групи на маршрут) подаються до МКК з відповідними повноваженнями не пізніше ніж за 10 діб до початку походу (без І урахування часу на пересилання документів) з урахуванням графіка її роботи.

Маршрутні листи для здійснення місцевих походів тривалістю до 4 днів реєструються навчальними закладами, які здійснюють подорожі.

За позитивного висновку відповідної повноважної МКК про можливість здійснення групою заявленого походу керівнику туристської групи видається зареєстрована та підписала головою (заступником голови) МКК маршрутна книжка, маршрутний лист зі штампом МКК, а також бланк повідомлення аварійно-рятувальної служби, яка обслуговує територію, де проводиться подорож.Після заповненя бланк повідомлення завіряється підписом голови (заступника голови) МКК і штампом МКК. У разі потреби до маршрутної книжки вносяться особливі вказівки і рекомендації групі, місце реєстрації групи у відповідній аварійно-рятувальній службі перед виходом на маршрут.

25. Що необхідно включити до написання звіту про похід?

Видача довідок про зарахований похід здійснюється МКК після розгляду звіту про туристсько-спортивний похід.

Для групи, що пройшла категорійний похід, основним звітним документам є технічний звіт. Мета складання звіту - збереження інформації про маршрут, оцінка спортивного результату та краєзнавчої роботи групи.

Звіт про похід можке бути письмовим чи усним. Усний звіт про проведений похід заслуховується у дні роботи МКК. Усний звіт будується відповідно до розділів письмового звіту та ілюструється фотографіями, картами, схемами тощо.

До письмового або усного звіту додаються документи:

-    маршрутна книжка з вітками про походження початкового, проміжного і кінцевого пунктів маршруту і відмітками аварійно-рятувальних служб (при їх наявності);

-    записки, зняті з перевалів або інших ключових пунктів маршруту;

- поштові квитанції, що підтверджують своєчасне відправлення телеграм з контрольний пунктів;

-    інші документи, що підтверджують проходження запланованого маршруту;

-   оформлені на всіх учасників довідки за встановленою формою про залік і маршруту.

Загальний обсяг письмового звіту, як правило, не повинен перевищувати 100 сторінок, в тому числі текстової частини - 50 сторінок. Звіт друкується, переплітається, має формат аркуша А-4, пронумерований разом з додатками, схемами, картами, фотоматеріалами тощо. Нумерація сторінок повинна бути наскрізна і повна, незалежно від того, зайняті вони текстом, схемою чи фотографіями.

Письмовий звіт про похід повинен включати такі структурні елементи і розділи:                                                                        

-  титульний листок,

-   анотація,

-  зміст,

-  додаткові відомості про похід,

-   відомості про район походу,

-  технічний опис маршруту та графік руху,

-   картографічний матеріал,

-   фотографії,                                                                                             

-   опис краєзнавчої роботи на маршруті,

-   додатки,

-   підсумки, висновки, рекомендації,

-   маршрутні документи,

-  список літератури та джерел інформації.

Дані рекомендації щодо написання звіту про похід затверджені у 2005 році директором Українського державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

26. Яким чином готують одноденну подорож?

Одноденні походи дуже популярні в роботі зі шкільною та студентською молоддю. Вони не вимагають спеціального матеріально-технічного забезпечення і спеціальної туристської підготовки керівника подорожі. Але, разом з тим, існують певні принципи організації таких заходів, що значно полегшують підготовку і сприяють безпечному проведенню.

Будь-який похід організовується з певною метою. Для одноденного походу приводом може бути бажання відпочити на лоні природи та оздоровитися, навчитися проводити певні краєзнавчі спостереження, підготуватися до категорійного походу, відпрацювати елементи туристської техніки, підтримання традицій спортивного колективу тощо. З метою подорожі узгоджується і комплектування туристської групи. Знову ж таки, діапазон тут необмежений: від сімейного кола до чітко визначеного складу, що залежить від рівня технічної, фізичної підготовки. Коли група сформувалась і визначена мета, необхідно розробити маршрут. Для цього збирається інформація про місцевість: чи є там вода, чи дозволені стоянки туристів, де краще зупинятися на відпочинок і ночівлю. Якщо хтось із учасників бував раніше на цьому маршруті, то, звичайно, він буде провідником. Якщо ні, - то потрібно звернутися до досвідчених туристів, заглянути в довідники, або вияснити всі питання в туристському клубі. Для складання маршруту потрібен картографічний матеріал. У нагоді стане також туристська схема чи карта, плани лісових угідь. Звичайно, в групі принаймні один учасник має вміти користуватися картою та компасом. При плануванні маршруту   намагаються   прокласти   його   по   найбільш   цікавих   місцях.

Вибираючи маршрут, враховують пору року. Наприклад, влітку краще рухатися лісом, що захищає від спеки, ніж по польовій дорозі.

Якщо в похід беруть спорядження, то його список складають завчасно, а також перевіряють якість. Продукти теж купуються згідно складеного меню, щоб не нести зайвого. Обов'язково в похід беруть аптечку та мінімум ремонтного набору. Доброю традицією у туристів стало фотографування, тому потрібен фотоапарат.

Після походу варто провести його обговорення. Це допоможе уникнути помилок в наступних походах.

27. Що   потрібно   передбачити   при   підготовці   до багатоденного походу?

Багатоденні подорожі вимагають серйозної підготовки. Перші походи з ночівлею варто планувати в межах свого району чи області. Туризм настільки різноманітний, що здатен задовольнити найбільш вимогливих мандрівників. Адже по одному і тому ж маршруту можуть пройти десятки груп, при цьому виконуючи різні завдання.

Краще, якщо перед походом буде поставлена тільки одна мета. Як правило, новачкам не варто ставити ніяких спеціальних вимог, крім успішного проходження даного маршруту і навчання деяким вмінням. Тільки після того, як юний турист оволодів елементарними навичками, він може застосовувати свої знання для досягнення якоїсь іншої мети.

У залежності від мети вибирають район подорожі, складають маршрут та підбирають учасників. Важливим моментом у підготовці походу є розподіл обов'язків між членами туристської групи, адже з цього часу підготовка йде комплексно згідно об'єму робіт по кожному виду доручень.

Керівник особливо прискіпливо контролює підготовку спорядження, харчування, похідної аптечки та ремонтного набору. Регулярно потрібно проводити спільні тренування, перевіряти рівень фізичної, технічної та психологічної підготовки.

Всі туристські групи перед виходом на маршрут повинні оформити відповідні документи. Для походів вихідного дня чи на дво-, триденний похід достатньо    маршрутного    листка.    Заповнюється    маршрутний    листок керівником   групи,   підписуються   відповідальною   особою   організації  та завіряється печаткою. У маршрутний листок записують всіх учасників, а також вказується план руху. По закінченню подорожі маршрутний листок повертається в організацію, що видала його.

Маршрутна книжка - документ для групи, яка здійснює подорож терміном 3 дні та більше за межі своєї області чи категорійний похід. У книжку вписують список учасників з паспортними даними, детальний календарний план подорожі по днях, контрольні пункти і терміни подачі  повідомлень з маршруту. Книжка видається керівнику тільки після перевірки в МКК розробленого маршруту і перевірки готовності учасників до такої подорожі. По приїзді до початкової точки походу туристська група повинна зареєструватися в контрольно-рятувальній службі (КРС) і отримати відмітку в маршрутній книжці. Під час походу керівник зобов'язаний ставити відмітки в маршрутну книжку в організаціях чи установах, що трапляються по дорозі. Про проходження контрольних пунктів та про закінчення походу сповіщається організація, яка організувала групу, а також ГКРЗ, що реєструвала перед походом даний маршрут. Ці заходи потрібні для того, щоб проконтролювати групу, а в разі порушення встановлених контрольних термінів - зв'язатися з групою чи надати їй допомогу.

28. Як визначитися з районом подорожі? Що потрібно занотувати у план-графік маршруту?

Визначившись із районом подорожі, група має його вивчити. Над цим питанням працюють всі без винятку учасники. Необхідно знати географічні, економічні та інші особливості району подорожування. Корисно ознайомитися з технічними звітами про походи в цьому районі, проведені раніше. Тим, хто вперше вирушає в той чи інший регіон, слід скористатися одним з еталонних маршрутів. Вони найбільш логічні та цікаві, включають в себе характерні для даного району перешкоди. Консультації з різних питань можна отримати в маршрутно-кваліфікаційній комісії (МКК), на станціях юних туристів, в центрах туризму, краєзнавства.

Побудова маршруту залежить від специфіки походу і конкретних умов місцевості. Він може бути лінійним (наскрізним), лінійно-радіальним - з екскурсіями в бік від основного шляху, коловим - з поверненням у початкову точку. Плануючи маршрут, група повинна враховувати поступове збільшення кілометражу і складність природних перешкод у другій третині подорожі, оскільки вага рюкзака ще велика і учасники походу ще недостатньо втягнулися в роботу. Перші днювання (для відпочинку, ремонту спорядження) повинні плануватися на 3-4 день подорожування. Для зменшення похідних навантажень рекомендується визначити пункти, куди можна переслати частину продуктів або поповнити запаси харчування. Стараються спланувати маршрут таким чином, щоб він проходив по природним шляхам (долини річок, лісові дороги і стежини, перевали, річкові переправи), через туристські бази і населені пункти. Якщо графік руху складається відірвано від характеристик місцевості, географічних та історичних особливостей, то частенько туристи залишають поза увагою найбільш цікаві місця: водоспади, пам'ятники загиблим у роки Великої Вітчизняної війни, урочища, реліктові дерева чи рослини тощо. А саме ці речі мають найбільше виховне значення.

Для випадків, коли хтось захворіє чи травмується, коли стається непередбачуване (розливаються ріки, підвищується лавинонебезпечність і т.п.), складається запасний варіант маршруту.

Маршрут повинен починатися та закінчуватися у місцях зі зручним транспортним сполученням. Після того, як маршрут визначено, складають план-графік походу за схемою (Табл. 1).

Таблиця 1. План-графік походу
День походу	Дата	Ділянка маршруту	Способи пересування	Експедиційний об'єкт,   краєзнавча та суспільно-корисна робота
1	15.05.06	м. Рівне -с.Олександрія	автобусом, пішки	р. Горинь, забір води з джерел

29. Як здійснюють комплектування туристської групи та розподіл обов'язків серед учасників?

Від того, хто ввійде до складу групи, яка фізична підготовка та туристський досвід учасників, яке завдання ставиться перед групою, на який час і засоби розраховують, залежить успіх всієї подорожі.

Туристська група - це колектив. Як правило, підбираються люди з однієї організації, або такі, що побували разом в одноденних походах декілька разів. Бажано, щоб всі туристи мали приблизно однакову фізичну підготовку та вік. Всіх членів групи повинна єднати дружба та єдина мета. Варто знати, що фізично слабка група з позитивним мікрокліматом здатна на більше, ніж група майстрів, що не порозумілися.

Вимоги до учасників та до керівників походів у залежності від складності маршруту та від виду подорожі детально сформульовані в Правилах про проведення подорожей з учнівською та студентською молоддю.

Оптимальною вважається група з дванадцяти учасників. Таким кількісним складом характеризується більшість експедицій знаменитих мандрівників, у цих межах комплектується більшість спортивних груп. Не складає труднощів переїзд невеликої групи, влаштування на ночівлю на обмежених територіях чи в населеному пункті, рух на небезпечних ділянках. При необхідності така група здатна швидко евакуюватися. Число туристів повинно бути кратне числу наметів, засобам сплаву чи руху.

Перед походом необхідно провадити спільні тренування. Після кількамісячної бездіяльності не можна давати організму великі навантаження. Тренувальні походи повинні бути з кочівлею в польових умовах, щоб перевірити готовність групи розпалювати вогнище в будь-яких умовах, готувати їжу, ставити намети швидко  якісно, пакувати рюкзак за лічені хвилини. Під час таких тренувань створюється особливий психологічний клімат в групі. При всій доступності туризму він все ж таки розрахований на людей здорових.

За місяць до виїзду всі учасники походу проходять медогляд і отримують дозвіл на участь. Це необхідно тому, що під час походу туристи позбавлені лікарського контролю. Маршрути походів, особливо категорійних, часто прокладені по місцях, де немає медичних закладів, де у випадку травми чи захворювання доводиться розраховувати лише на власні сили.

Дня вдалого проведення походу слід завчасно передбачити всі види можливих робіт і розподілити обов'язки.

Керівник: очолює підготовку і проведення походу, спрямовує діяльність всіх учасників, відповідає за розробку маршруту, маршрутну і похідну документацію, відповідає за безпеку учасників і за безпечне проходження маршруту. Його розпорядження повинні виконувати всі члени групи. Після походу він керує підготовкою звіту.

Заступник керівника: як правило, це один з найбільш досвідчених туристів. Він - головний помічник керівника зі всіх питань, а при його відсутності-керівник групи.

Скарбник: несе відповідальність за гроші групи, збирає їх перед походом, веде облік витрат, бере участь у придбанні квитків на проїзд.

Завгосп із харчування: складає меню на похід і перелік продуктів, керує закупкою харчів і розподіляє їх по рюкзаках. Складає графік чергування на похід.

Завгосп по спорядженню: відповідає за підбір і збереження групового спорядження по рюкзаках; веде спостереження на маршруті і допомагає ремонтувати разом із відповідальним за ремонтний набір.

Санітар: перед походом здійснює спеціальну підготовку з надання першої медичної допомоги, підбирає та закуповує медикаменти. У поході слідкує за станом здоров'я учасників.

Фотограф: купує фотоматеріали, здійснює фотозйомки відповідно у характерних місцях для оформлення фотозвіту.

Краєзнавець: відповідає за краєзнавчу роботу у поході, веде записи бесід із цікавими людьми.

Відповідальний за щоденник: веде систематичний запис подій, які відбуваються в поході, складає хронометраж ходових днів.

При потребі визначаються в групі історик, ботанік і т.д. Ці обов'язки закріплюються на весь похід.

ЗО. Що вимагається від керівника походу?

Керівник, його заступник (заступники) туристської групи призначаються адміністрацією навчального закладу, яка здійснює подорож.

Заступником керівника експедиції або походу призначається особа, старша 18 років. Досвід заступника керівника повинен відповідати вимогам, які висуваються до досвіду учасників. Керівник і його заступник (заступники) повинні мати знання і навички з надання першої долікарської допомоги. Кількість заступників керівника визначається навчальним закладом, який здійснює туристські подорожі.

У разі проведення походів II-VI категорій складності керівник повинен мати досвід участі в поході тієї самої категорії складності в будь-якому виді туризму, а також досвід керівництва походом на одну категорію складності нижче у будь-якому виді туризму.

У разі проведення некатегорійних туристсько-спортивних походів та експедицій з активними способами пересування, що включають елементи категорійних походів, а також категорійних походів, що включають елементи більш вищих категорійних походів, керівник повинен відповідати вимогам до керівників походів вищих категорій складності, елементи яких включені до даної подорожі.

У разі проведення ступеневих водних походів і категорійного з будь-якого виду туризму керівник повинен вміти плавати та мати відповідний досвід участі і керівництва в тих самих класах плавальних засобів, що й у запланованому поході.

У разі проведення комбінованих походів керівник повинен мати відповідний досвід для проходження ділянок, що включені до маршруту комбінованих походів.

У разі проведення лижних походів керівник повинен мати досвід організації ночівель у зимових умовах (досвід "холодних" ночівель) та вміти надавати   долікарську    допомогу   при   простудних   захворюваннях    та обмороженнях.

У разі використання під час проведення туристсько-спортивного походу технічних засобів пересування (автотуризм, мотоциклетний туризм) керівник повинен мати відповідний досвід керівництва або участі в походах на таких самих засобах пересування.

Якщо під час проведення спелеопоходу передбачається проходження печер із застосуванням апаратів для автономного дихання, керівник повинен мати посвідчення плавця-підводника та досвід роботи у сифонах.

31. Які   обов'язки   та   права   учасника   туристської подорожі?

Учасник туристської подорожі зобов'язаний:

- брати активну участь у підготовці подорожі і складанні звіту про неї, сумлінно виконувати покладені на нього обв'язки;

-  своєчасно виконувати розпорядження керівника туристської групи та

його заступника, помічників;

-  у період підготовки до подорожі пройти медичний огляд у закладі охорони здоров'я і подати довідку про стан здоров'я керівникові;

-    своєчасно повідомляти керівника туристської групи або його заступника про погіршення стану здоров'я чи травму;

-   виконувати правила пожежної безпеки, правила безпеки на воді, правила поведінки в лавинонебезпечних районах та інші правила особистої та колективної безпеки; володіти необхідними навичками страховки та самостраховки у поході, а також знати способи запобігання травматизму і надання долікарської допомоги;

- дотримуватися правил використання туристського спорядження;

- у разі виявлення зброї, вибухонебезпечних та незнайомих предметів, не торкатися і не зрушувати їх з місця. Про місцезнаходження таких предметів терміново  повідомити керівника туристської групи або його заступника, які  за першої нагоди зобов'язані  повідомити про знахідку і    відповідні місцеві органи;

- дбайливо ставитися до природи, пам'яток історії, культури. Учасник має право:

-  користуватися туристським спорядженням навчального закладу, який здійснює подорож, на встановлених умовах;

- брати участь у виборі й розробці маршруту;

-  після подорожі брати участь у зборах групи з оцінки дій учасників подорожі, у тому числі і своїх власних;

-  у разі значного погіршення стану здоров'я наполягати на припиненні участі в подорожі, сході з маршруту.

32. В чому полягає психологічна підготовка до походу учасників?

Вдале проведення походу прямо залежить від психологічної підготовленості туристів. Психологічна підготовка покликана сформувати у кожного туриста психологічну готовність оптимально діяти в складних та аварійних ситуаціях, адже туристські походи - це не тільки засіб відпочинку, але й перевірка міцності духовних і фізичних сил.

Комплексна психологічна підготовка складається з індивідуальної та групової.

Індивідуальна передбачає, перш за все, отримання вичерпної інформації про район подорожування і мету походу, щоб порівняти свої можливості з вірогідними труднощами. Легковажність, завищена самооцінка можуть призвести до розчарувань, конфлікту з групою, сходу з маршруту, а то й до більш серйозних наслідків. Така ситуація може статися не лише з новачками, але й з досвідченими туристами. Часто трапляється ситуація, що реальні умови походу значно складніші від очікуваних в силу природних подій. Ось тоді і перевіряється на ділі психологічна сумісність учасників походу та їх сила волі.

Однак самі по собі знання можливих труднощів не гарантують успіху. Не менш важливі практичні навички і вміння, що набуваються тільки в тренувальних походах, що максимально наближені до умов запланованої подорожі. Хоча досвід показує, що при появі неочікуваних труднощів найкраще діють не найбільш досвідчені чи фізично сильні туристи. Адже часто більш важливими виявляється здатність зберегти душевну рівновагу і стійкість, оптимізм, мобілізувати себе та друзів на подолання труднощів. При цьому на допомогу туристам можуть прийти деякі прийоми психічної саморегуляції як допоміжний засіб. Основна увага повинна бути спрямована на свідому дисципліну, зібраність.

Складний і тривалий похід - серйозне випробування для людини. При великих фізичних навантаженнях послаблюються увага, пам'ять, загальна працездатність, може з'явитися апатія, байдужість до оточуючого. Особливо характерний такий психічний стан для умов високогір'я, де фізичне навантаження обтяжується кисневим голодуванням («гірська хвороба»), а також при низьких та високих температурах.

Потрібно пам'ятати, що туризм - колективний вид діяльності. Формування туристської групи, що здатна здійснювати походи високої категорії складності, - це тривалий та складний процес. При цьому доводиться практично вирішувати низку соціально-психологічних проблем, пов'язаних з груповою сумісністю, лідерством, керівництвом, впливом групи на особистість і особистості на групу, формуванням сприятливого психологічного клімату і попередження конфлікту і т.д.

Психологічний клімат у туристському колективі багато в чому залежить від керівника групи.

Керівник повинен пам'ятати, що у стосунках з людьми він не може дозволити собі гарячкувати, «зриватися». Необхідне також вміння вислухати людину, дати їй виговоритися. Керівник не повинен перебивати, зупиняти, дорікати  учаснику походу в присутності інших членів групи. У спілкуванні з людьми суворість і вимогливість повинні поєднуватися з коректністю та тактовністю. Керівник повинен уникати доган і застосування покарань як засобів управління групою.

Керівник має бути пунктуальним і точним. Того самого він повинен вимагати від учасників. В екстремальних ситуаціях керівник особистим прикладом показує, що і як потрібно робити, своїми діями підтримувати учасників.

Керівник повинен завжди визнавати свої помилки.

У числі факторів, що визначають психологічний клімат у туристській групі, важливе місце займає метод керівництва групою. Оскільки групи формуються добровільно, учасники орієнтовані на демократичні методи. Авторитет керівника підтримується його перевагою перед іншими в досвіді, знаннях, організаторських здібностях, людських якостях. Такий керівник уникає нав'язування іншим своєї волі, роблячи їх співавторами всіх рішень. Він терпимий до недоліків і помилок своїх товаришів і в оцінці своїх дій та поведінки інших керується інтересами групи, а не власними емоціями. Він не підкреслює свого особливого становища в групі. Нормою для нього є потреба радитися та прислухатися до порад. Вищою оцінкою достоїнств такого керівника є готовність його товаришів знову піти з ним у похід.

33. Яка поведінка учасників туристської подорожі в екстремальних ситуаціях буде найоптимальнішою?

В умовах туристських походів бувають складні ситуації. їх, як правило, називають екстремальними. Причини можуть бути суб'єктивні та об'єктивні. Статистика нещасних випадків свідчить, що левова частка їх стається з вини самих учасників, а не в силу обставин. Люди по-різному поводяться в таких випадках. Одні - готові протистояти, мобілізують усі душевні та фізичні сили; інші - впадають у депресивний стан, піддаються паніці та страху.

Страх - це нормальна реакція нормальної людини на небезпеку, це основний чинник інстинкту самозбереження. Найсильнішим виявом страху є паніка, ось цього не можна допускати. Особлива небезпека панічного стану -швидка передача від однієї людини до іншої.

У складних ситуаціях важлива роль належить досвіду, дисциплінованості, фізичній та психологічній підготовці. Людина повинна вірити, що вона може справитися з ситуацією. Той, хто навчився майструвати житло з підручних матеріалів, хто вміє долати природні перешкоди, подавати сигнали тривоги, харчуватися дарами природи, не загине.

Позитивним фактором у складних ситуаціях є знання про можливу небезпеку і психологічна готовність до неї. Дієвим засобом проти стресових емоцій є акупресура на певні точки, що знаходяться на зовнішній стороні" гомілки нижче коліна - спеціалісти рекомендують подушечками вказівних пальців обох рук натискати на ці точки і робити круговий масаж упродовж 5- ти хвилин.

Отже, для виживання в екстремальних умовах потрібно:

1. Заспокоїтись. Мобілізувати волю і всі свої знання, щоб бути готовим діяти. У зв'язку з тим, що екстремальна ситуація не дає часу на роздуми, це треба робити негайно, оскільки обстановка вимагає оперативних рішень і дій.

2.  Заспокоїти товаришів. Оцінити їх моральну і фізичну здатність до подальших дій, підбадьорити, зняти напруження у тих, хто піддався паніці. Ні в якому разі не розслаблятися, запобігати поширенню настроїв розпачу і приреченості.

3.  Оперативно оцінити ситуацію. Для цього необхідно ідентифікувати небезпеку, проаналізувати ймовірність наростання чи повторення дії небезпечних факторів (каменепад, лавина, блискавка і т. ін.).

4.  Об'єктивно оцінити міру небезпеки. Відповідно до ситуації вжити заходів для досягнення локальної безпеки.

5.  Згуртуватися. Якщо є можливість, зібрати групу для обговорення ситуації, підрахунку втрат, оцінки серйозності травм і здатності потерпілого до самостійного пересування.

6.  Визначити заходи, спрямовані на ліквідацію екстремальної ситуації: оптимальний шлях виходу з району стихійного лиха і досягнення найближчого населеного пункту, спосіб транспортування потерпілого, засоби зв'язку з рятувальниками, розв'язання побутових проблем (їжа, вода, укриття,

тепло).

7. Всіляко усувати непорозуміння у стосунках між учасниками походу. Підтримувати дисципліну, атмосферу доброзичливості, взаємодопомоги. Припинити поширення паніки і взаємні звинувачення.

Забезпечити рятівників достовірною і вичерпною інформацією і беззаперечно виконувати всі їх вимоги.

У випадку травмування керівника чи у разі, коли він не може керувати групою з інших причин, його заступник повинен очолити групу. В екстремальній ситуації принцип одноосібного керівництва набуває особливої ваги.

34. Що беруть туристи у походи з ночівлею?

 Важливою умовою вдалого проведення подорожі є підготовка необхідного спорядження. Умови і характер туристських подорожей ставлять певні вимоги до спорядження. Воно повинно бути легким, міцним, надійним, зручним в користуванні. Туристське спорядження поділяють на особисте та групове, а також на спорядження для пішохідних, лижних, водних, гірських та інших подорожей. Потрібно пам'ятати, що вага групового спорядження у походах з активними засобами руху не повинна перевищувати 5 кг на одну людину. Виключення становлять велосипедні походи. Щодо особистого спорядження, то теж необхідно вдумливо підбирати речі. Часто недосвідчені туристи набирають в рюкзаки речі, без яких можна обійтися у поході: біноклі, магнітофони, складні стільці.

Таблиця 2. Перелік індивідуального спорядження

Назва спорядження           1	Кількість
Рюкзак з укладкою
Спальний мішок
Килимок
І Штормівка або куртка
Тренувальний костюм
Запасний спортивний костюм
Футболки	3
Нижня білизна	3
Кросівки	І пара
Запасне взуття (кеди)	1 пара
Шкарпетки вовняні і бавовняні	4 пари
Светр теплий	1
Панама чи шапочка	1
Рукавиці	І пара
Накидка від дощу	1
Миска, кружка, ложка	1 набір
Туалетне приладдя	1 набір
Мило, зубна паста	2
Рушник	2
Носові хустинки	1
Окуляри від сонця	1
Індивідуальний медичний пакет	по1-му
Блокнот, олівець	1
і Пакет з документами та грошима

У туристських подорожах часто доводиться долати певні природні перешкоди. Для цього необхідно використовувати спеціальне спорядження. Відсутність, непридатність навіть окремих елементів основного, страхувального   чи   рятувального   спорядження,   використання    не    за призначенням, невміння користуватися ним тягнуть за собою великі неприємності.

Спеціальне спорядження можна поділити на дві групи:

- засоби пересування (велосипеди, лижі, байдарки, автомобілі тощо) з відповідними ремонтними наборами, запасними частинами, упаковкою;

- засоби, що забезпечують безпеку походу (мотузки, альпіністські карабіни, страхувальні системи, гаки, френди, скельні молотки, льодоруби, кішки, сонцезахисні окуляри, маски для обличчя, рятувальні жилети та каски, лавинні шнури, лавинні лопати, похідні печі та ін.).

Специфіка туризму визначає особисте та групове спеціальне спорядження, а також його кількість.

У спеціальній літературі є багато порад відносно списку необхідного спорядження. Кожен, хто збирається в подорож, може скористатися рекомендаціями, пам'ятаючи, що це не є догмою.

Таблиця 3. Перелік групового спорядження ( для групи з 9 чол.)

Назва спорядження	Кількість
Намет	3
Тент або плівка поліетиленова	3
Казанок	3
Ремонтний набір	1
Аптечка	І
Скатертина загальна	1
Сокира	2
Пилка	1
Приладдя для вогнища (рогульки, перекладина, троси)	1 набір
Рукавиці для роботи біля вогнища	1 пара
Ліхтарик	3
Свічка	1
Сірники	3
Фотоапарат	1
Ніж	3
Карти, схеми	набір
Компас	1
Блокнот, олівець	2
Лопата	1
Черпак	2
Ніж консервний	1
Віхоть	2

35. Що необхідно взяти з собою у дорогу для надання першої медичної допомоги?

Будь-який похід, одноденний чи багатоденний, повинен мати достатнє забезпечення медикаментами. Під час подорожей з ночівлею кожен учасник зобов'язаний мати індивідуальний перев'язочний пакет. Крім цього, комплектується похідна аптечка, яка б містила необхідні ліки для надання першої медичної допомоги при будь-якому захворюванні.

Таким чином, до складу похідної аптечки необхідно включити:

-   перев'язочні матеріали (бинти, вата, перекис водню 3%, пластир, джгут);

-   настоянки та мазі для обробки ран, мозолів, подряпин;

-   нашатирний спирт;

-   антимікробні засоби;

-   таблетки від головного болю;

-   серцеві препарати;

-   ліки від захворювань черевної порожнини;

-   таблетки чи сиропи від простудних захворювань;

-   борна кислота (для промивання очей), альбуцид;

-   антибіотики

-   антисептики;

-   ножиці, термометр;

-   еластичні бинти.

Залежно від району подорожування список медикаментів може доповнюватися.

36. Як харчуються в поході?

У туризмі дрібниць немає. Це стосується також і харчування. Безвідповідальне ставлення до цього питання, коли покладаються на випадок, нерідко приводить до недоїдання, а іноді і до аварійних ситуацій. При поганій організації харчування навіть нескладний багатоденний похід може перетворитися в серйозне випробування.

Раціональне харчування у поході - це дотримання співвідношення білків, жирів, вуглеводів у пропорції 1:1:4/5 .Харчування туриста повинно відповідати його енергетичним витратам, які знаходяться в межах від 3000 до 5000 ккал в день в залежності від умов походу та фізичних навантажень. Наприклад, в лижних гірських походах турист щоденно витрачає 4000 ккал, а в пішохідних, велосипедних та інших - близько 3000 ккал. Норми споживання білків дня дітей необхідно збільшити.

Організація харчування дітей в туристичних походах помітно відрізняється від харчування дорослих. Так, якщо питома вага білків тваринного походження для дорослих складає 50%, то для дітей 60-65%. Потребам дитячого організму в найбільшій мірі відповідає молочний білок, так як і всі інші компоненти молока, тому воно повинно розглядатися як обов'язковий, не підлеглий заміні, продукт. В умовах походу молоко можна заміняти сухим або згущеним, але при цьому варто пам'ятати, що 100 г свіжого молока відповідає 12 г сухого або 25 г згущеного. При організації харчування дітей в умовах туристичних походів необхідно передбачати достатній набір кондитерських виробів: печива, цукерок, варення, джемів, шоколаду, халви. Цукор в дитячому харчуванні під час походу повинен становити не менше 20% загальної кількості вуглеводів.

Вітамінізація організму мандрівників в літньо-осінній період не складає труднощів, тобто вживаються всі ягоди, фрукти, овочі, які знайомі учасникам походу. Важче з вітамінами в зимово-весняний період, особливо тоді є потреба у вітаміні С. Найкращим джерелом його є ягода шипшини, тому потрібно передбачати вживання настоїв і чаю з шипшини. Можна використовувати і хвою, особливо сосни, ялини. Джерелом вітамінів можуть бути і сухофрукти, які можна використовувати і для підкормки в дорозі, а також і для каш.

Режим харчування - дуже важливий момент. Пам'ятайте, що не можливе харчування уривками, в різний час. Дітям рекомендується часто їсти, але не по багато.

У нескладному поході розпорядком звичайно передбачається триразове гаряче харчування. У цьому випадку на обід виділяється 40% денного раціону, на сніданок - 35%, на вечерю - 25%. На коротких привалах бажане споживання цукерок, халви, цукру. Вже через 10-15 хв. ці продукти засвоюються організмом і почуття голоду та втомленості знижуються.

У категорійних походах, як правило, гаряче харчування - дворазове. Тоді 40% добового раціону становить сніданок, 35% - вечеря і 25% - великі та малі привали.

Якщо подорож проходить в населених місцях, краще брати менше продуктів, бо по дорозі можна докупити хліб, крупи, сіль, чай та інше. А для цього потрібно уважно опрацювати маршрут.

37. Як правильно вживати воду у поході?

Водно-сольовий режим вимагає до себе великої уваги. Відомо, що організму людини для його нормальної роботи потрібно близько 2-2,5 літрів води на добу. Така потреба задовольняється за рахунок вільної рідини, а також за рахунок води, що наявна у рідких та твердих продуктах харчування. У самому організмі також утворюється вода в результаті хімічних реакцій (окис 100г жиру дає організму 107мл води, 41 мл білків і 55 мл вуглеводів).

В умовах походу потрібно пам'ятати, що для організму не бажано як надлишок, так і недостатнє надходження води. її надлишок збільшує навантаження на нирки, підсилює вимивання з організму необхідних йому солей. Обезводнення організму може призвести до складних розладів. Раціональна організація харчування, передбачає, щоб основне поповнення організму водою відбувалося до і після руху в найбільш зручний для цього час. А це значить - ввечері, коли навантаження на серце найменше. Дозволяється вживання води і під час руху при умові збереження розумного дозування і режиму. Це можна робити під час великих привалів, вживаючи від 250 до 500 мл в залежності від погоди, навантаження, темпу руху, характеру шляху. На малих привалах (через 45-50 хвилин руху) можна випивати 100-200 мл (з врахуванням вищезгаданих умов). Необхідно уникати вживання води на маршруті в другій половині ходового дня. У цей час при значній втомлюваності різко пригнічується секреція слинних залоз, в результаті чого виникає сухість слизової оболонки роту, підвищується густота слини, що заважає її ковтати, тобто з'являється почуття спраги. Щоб уникнути цього, необхідно з'їсти дольку кураги, чорносливу, сухофрукти. Цю ж спрагу легко втамувати кислою цукеркою.

38. Чи вмієте Ви пакувати рюкзак?

У туристських походах важливе значення мають правильна укладка і носіння рюкзака. Він повинен бути витягнутий у висоту, не мати форму кулі, не відкидатися назад, а прилягати до спини. Правильне балансування рюкзака сприяють збереженню постави. Рюкзак, що відтягує плечі назад, викликає таку реакцію м'язів, при якій людина горбиться. Рюкзак, що щільно лягає на спину, навантажує поясницю, викликає м'язову реакцію, при якій спина розпрямлюється.

Мистецтво правильного пакування рюкзака приходить не відразу. Але без уміння бездоганно та швидко складати свій вантаж дуже ризиковано виходити в далеку дорогу. Тому, хто не вміє цього робити, потрібно просто методично вчитися.

У рюкзак укладаються предмети різного призначення, маси, форми і міцності. їх потрібно розмістити найбільш раціонально. Заповнюючи рюкзак, потрібно запам'ятовувати, що і де лежить. Речі першої необхідності повинні бути, як-то кажуть, під рукою. Щоб легко було укладати і розбирати рюкзак, знаходити потрібні предмети, багато туристів притримуються такої системи: речі для сну пакують в один мішок, одяг та білизна - в інший, продукти харчування - в окремий мішок, а всілякі дрібниці - окремо. Варто притримуватися системи щодня - кожна річ повинна мати своє постійне місце у рюкзаку.

Перш за все у рюкзак пакують килимок чи спальний мішок, складений по розміру спинки рюкзака. Після цього у нижні кутки щільно укладають важкі, але не жорсткі предмети - мішечки з крупами, тверді овочі тощо. Далі пакують інші продукти, особисті речі, притримуючись принципу: важкі предмети нижче та ближче до спини. Одночасно намагаються збільшувати рюкзак по висоті і по ширині.

Прив'язувати ззаду рюкзака казанок, черевики чи сокиру, карабіни, консерви, мотузки тощо не можна, тому що рюкзак буде тягнути плечі назад-донизу, окрім того, це не естетично і не небезпечно.

Предмети, що розбиваються чи крихкі, ховаються у спеціальні упаковки або чохли. Найбільш небезпечні місця для таких речей - це дно рюкзака та бокові кишені. На верх рюкзака і в кишені, як правило, кладуть речі, які можуть знадобитися в дорозі: ножі, сірники, непромокаючий плащ чи накидка від дощу, светр або куртка, яка одягається на привалах в холодну Коли рюкзак упакований, регулюють довжину ременів на лямках і на поясі. Не варто сильно притягувати рюкзак до спини, він буде тиснути на плечі.

39. Де ночують туристи?

Туристи повинні вміти знаходити безпечні та зручні місця для відпочинку, швидко ставити намети. Сьогоднішній ринок туристського спорядження пропонує різноманітні конструкції наметів, що не є складними у вжитку.

Для намету вибирають, по можливості, рівну ділянку, прибирають камінці, шишки т.п. Задню стінку розміщують в бік вітру. В дощову погоду для захисту від води, що збігає по бічним полотнищам намету, навкруги нього можна викопати рівчаки глибиною та шириною 8- 10см з канавкою, що відводить воду вниз по схилу.

Якщо потрібно поставити намет, який має вигляд „хатки", то роблять це таким чином.

Спочатку знаходять дно намету і вбивають кілочки в петлі дна. Після цього ставлять альпенштоки зовнішньої частини намету і натягають центральні розтяжки, не забувши застібнути вхід в намет. Кілочки кутових розтяжок потрібно забивати так, щоб мотузки були продовженням діагоналей прямокутників схилів даху. Дах при цьому не повинен мати складок. Мотузки потрібно натягнути так, щоб сила натягу не розірвала тканину. Для встановлення намету достатньо 10 кілочків, які вбивають в землю обухом сокири під кутом 45 градусів до землі. Довжина кілочків 25-30см. Правильно встановлений намет не має перекосів, а тканина даху - складок. Якщо намет виготовлений з промокаючої тканини, то від дощу та роси його захищають поліетиленовою плівкою. Розміри тенту з плівки повинні перевищувати розміри намету по довжині мінімум на 0,5 м, а по ширині - 0,2 м.

Правильно поставлений намет на вдало вибраному місці - це запорука повноцінного відпочинку.

40. Як рухаються учасники у поході?

Правильний вибір режиму руху у поході, раціональний розподіл своїх сил - все це дає можливість успішно та безпечно пройти запланований маршрут.

Група повинна завжди йти рівномірно та у темпі «найслабшого» учасника.

У першу половину дня рекомендується долати не більше 60% добового переходу. Туристи рухаються колоною по одному, зберігаючи дистанцію. Замикаючий повинен стежити, щоб не було відставань, при потребі він дає сигнал керівнику. У середньому туристські групи рухаються 45-50 хв. та 15-10 хв відводиться на відпочинок (привал) - це так звана ходова година.

Що стосується загального кілометражу, який долають туристи (перші 2-3 дні походу та останні 2-3 дні є найбільш складними у фізичному плані), то поділ на кожен день здійснюють із врахуванням можливостей організму.

Безаварійність - основна і найважливіша вимога до всіх туристських подорожей.

Під заходами безпеки розуміють не тільки спеціальні заходи, що вживаються при зустрічі з реальною небезпекою. Найкращим заходом попередження нещасних випадків є готовність зустріти небезпеку. Для забезпечення безпеки в туристському поході велике значення має різностороннє вивчення маршруту: він повинен відповідати фізичній та технічній підготовленості учасників походу. Вимагається також безвідмовне виконання правил дисципліни. Потрібно пам'ятати, що суворо забороняється рух групи в темноті, в тумані, під час грози, в хуртовину, при сильному вітрі, за винятком екстремальних ситуацій (транспортування потерпілого, рятувальні роботи тощо).

Під час руху між учасниками зберігається обумовлена керівником дистанція. Недопустимим є відставання учасників із різних причин. Якщо так стається, то замикаючий повинен залишатися разом з відстаючим, або обов'язково попередити керівника.

На технічно складних ділянках ні в якому разі не можна нехтувати правилами безпеки. Потрібно навіть дещо перестрахуватися.

У разі необхідності поділу групи при пересуванні на частини керівник призначає старшого в кожній підгрупі, причому бажано забезпечити кожну підгрупу картографічним матеріалом. Крім цього, у технічному, тактичному, матеріальному плані всі підгрупи повинні бути приблизно рівноцінними.

Кожен учасник подорожі повинен знати як вести себе у разі відставання, повинен мати сірники та індивідуальний перев'язочний пакет, а також вміти подавати сигнали тривоги.

Правила техніки безпеки при пересуванні туристів:

1.    Перед початком походу слід визначити порядок руху, призначити замикаючого і головного, який визначає темп руху.

2.   Спорядження й добір продуктів повинні відповідати даній категорії складності маршруту.

3.   Необхідна наявність аптечки зі списком медикаментів та їхнього призначення.

4.   Перевірка всіх членів групи, їх самопочуття та якість укладання

рюкзаків.

5.   Проведення розвідки маршруту у незнайомій місцевості.

6.   Прийняття   необхідних  заходів   для   попередження' потертості  та оберігання ніг від ран та переохолодження.

7.   Після 50 хв. руху роботи 10 хв. перерви для відпочинку. Не сідати на каміння чи землю.

8.   Уникати зайвих рухів, нести вантаж приблизно на одному рівні, йти

спокійно, рівним кроком.

9.   Відповідно ставитись до ходіння на даній ділянці: на підйомі - йдуть обережно, на спуску - уважно.

10.  Дотримуватись питного режиму. Несвоєчасне пиття збільшує спрагу.

11.  Всі команди керівника негайно передавати по ланцюжку членам

групи.

12.  Відлучатися тільки з дозволу керівника.

13.  Основну частину денного переходу здійснювати в ранкові години.

14.  Не планувати пересування по маршруту у найжаркіші години.

15.  При подоланні перешкод чітко виконувати правила страхування і

самострахування.

16.  Перед використанням опори випробувати її міцність та стійкість.

17.  На вітрі чи під дощем не залишатись без руху, щоби не наступило переохолодження.

18.  На привалах одягати теплі речі, просушувати одяг, шкарпетки.

19.  При пересуванні у жарку погоду на голові слід мати захисний убір світлого кольору з козирком.

20.  Слід пам'ятати, що відбите від снігу чи води світло викликає опіки на губах, вухах, носі, підборідді.

21.  Носити одяг з довгими рукавами і закритою шиєю.

22.  Під час грози:

• не ховатися під високе дерево, особливо, яке окремо стоїть (в березу чи клен блискавка вдаряє рідко);

•  не знаходитися на гребенях, скельних виступах;

• одяг туриста повинен бути сухим;

• металеві предмети скласти вбік, на відстань 10 м від людей.

27.  Після опадів та під час дощу не слід рухатися по мокрій траві, камінню, осипищах, крутих схилах.

28.  Під час руху у лісі не можна користуватися відкритим вогнем, кидати на землю запалені сірники, недопалки.

29.  Не рухати рукою старих пеньків, копиць сіна, каміння, де можуть знаходитися змії. Змії селяться у місцях, забутих людиною.

30.   При втраті орієнтації виходити «на воду» і йти вздовж потоку вниз течією аж до населеного пункту.

Забороняється:

• пересуватися під час грози, сильного вітру, в тумані, вночі;

• приймати сонячні ванни на ситий чи голодний шлунок;

• сон на сонці;

• ходіння і розвідка місцевості наодинці;

• відходити   від   групи   в   сторону,   відставати   чи   йти   після замикаючого;

•  палити і вживати алкогольні напої.

41. Що є причиною небезпеки у подорожах?

Основні причини, що збільшують небезпеку при проведенні туристських подорожей:

- погане знання маршруту;

- темп руху, що не відповідає підготовленості туристів;

- низька дисципліна;

- відсутність необхідного спорядження;

- невиконання правил купання;

- самовільні відлучення від групи чи з місця ночівлі;

- неправильна поведінка при виявленні вибухонебезпечних предметів;

- несприятливі метеорологічні умови;

- низький рівень технічної та тактичної підготовленості туристів;

- зустріч з дикими тваринами та плазунами;

- отруйні рослини;

- екологічні фактори;

- недоброякісні продукти харчування чи неправильні умови їх зберігання;

- конфлікти всередині групи;

- конфлікти з вороже налаштованими особами тощо.

Керівник, а то й всі учасники повинні знати правила організації походів, методичні рекомендації щодо безпечного проходження маршруту та виконувати їх.

42. Як туристи вибирають місця привалів і ночівель у туристському поході?

За своїм призначенням привали поділяються на малі, великі і привали з ночівлею.

На маршрут потрібно виходити рано-вранці. Під час походу через 45-60 хвилин варто зробити малий привал. Його призначення - короткий відпочинок, усунення дрібних технічних неполадок в одязі, взутті, спорядженні та санітарна зупинка. Перша така зупинка робиться через 10-15 хвилин після виходу з місця ночівлі або на початку походу.

Великий привал влаштовують приблизно в середині дня для приготування їжі і відпочинку. Він повинен припадати на найбільш спекотний час з тим, щоб продовжувати рух, коли спаде полуднева спека. Тривалість великого привалу 2-3 години. Хоча в окремих випадках вона залежатиме від багатьох причин: від виду подорожі, від погодних умов тощо. Зазвичай привали роблять в мальовничому місці, де є паливо' і питна вода, а якщо дозволяють умови - де можна купатись. Привали з ночівлею в польових умовах влаштовують в кінці дня за 1,5-2 години до настання темряви, щоб при світлі обладнати місце майбутньої ночівлі. До місця бівуаку ставлять вищі вимоги, ніж до великого привалу. Місце для привалу з ночівлею - це насамперед площадка, на якій можна розмістити потрібну кількість наметів і вогнище для приготування їжі, яму для відходів, туалети тощо. Обов'язкова умова - джерело доброї питної води і наявність палива. Бажано, щоб місцевість була суха, захищена від вітру, але добре освітлювана сонцем, особливо в ранкові години, щоб швидше можна було просушити одяг, намети, взуття після ранкової роси або дощу.

На березі річки організовувати ночівлю потрібно вище населеного пункту і водопою тварин, щоб вода не була забруднена. Вище стоянки влаштовують місце для забору питної води, а нижче стоянки - ділянку для умивання, купання, миття посуду та прання одягу і білизни.

У лісовій місцевості бажано розташовуватись на галявині або узліссі, а не в гущавині, бо від вогнища можуть спалахнути дерева. Для ночівлі кращим є хвойний ліс, тому що в ньому ґрунт сухіший, ніж в листяному.

Під час організації привалів і ночівель важливо дотримуватись правил техніки безпеки.

У гірських або передгірних районах місце для привалу розташовують там, де не загрожує затоплення можливими сельовими потоками, або каменепади. Не можна зупинятись на ночівлю в руслі гірської річки, що висохла, або на обмілині біля самої води, бо дощ уночі може підняти рівень води за короткий час і затопити місце привалу.

Під час грози не можна знаходитись біля окремо стоячих дерев, в які може вдарити блискавка. Під час грози в горах необхідно зібрати всі металеві речі в стороні від табору і вище нього. Щоб уникнути опіків біля вогню, не можна працювати біля вогнища без одягу, роздувати вогнище (для цього можна використати рукавиці, гілки). Переміщувати казанки з гарячою їжею потрібно тільки в рукавицях, а з готовою їжею - залишати на віддалі не менше 2 метрів від місця її прийому. Сокири потрібно зберігати в чохлах, рюкзаках, що виключає можливість її випадання і нанесення травми учаснику походу. На привалах гострі предмети необхідно складати в одному місці, не застромлювати їх в дерева, на ніч класти їх під палатку. При користуванні пилкою і сокирою потрібно працювати в рукавицях, обрубуючи гілля дерева, що лежить. Не можна кидати ножі і сокири в дерева.

Серйозної уваги вимагає від учасників походу організація купання в водоймі. Місце для купання в річкамістків, човнів, обривистого берега, а також купання в сутінки і в нічний час, після прийому їжі на протягом 1,5 години.

Дотримання правил техніки безпеки при організації привалів і ночівель - головний фактор успішного здійснення туристської подорожі, збереження життя і здоров'я її учасників.

43. Що потрібно знати для того, щоб правильно розпалити вогнище? Які види вогнищ використовують туристи?

Кожен мандрівник повинен знати як правильно влаштувати вогнище. Насамперед, потрібно розчистити вибране для вогнища місце, розмітити майданчик 1 х 1 м, зняти лопаткою з нього дерен і ним обкласти місце вогнища (вниз травою). Паливо покласти на оголену землю. Найкраще паливо для вогнища - сухий, не гнилий хмиз дуба, берези, граба, горішника. Таке паливо горить яскравим полум'ям і дає мало диму. Смоляниста деревина сосни, ялини дає багато густого диму та іскор. Щоб готувати їжу на такому багатті, треба почекати, поки нагорить вугілля, інакше полум'я з таких дров дуже закоптить посуд. Для готування їжі не слід використовувати паливо з осики: жар невеликий, а від багаття на всі боки летять іскри. Щоб швидко розпалити вогнище, треба зібрати сухий хмиз, березову кору, наламати сухих гілочок сосни, ялини. Потім взяти трохи сухої березової кори, старого сухого моху, жмутки сухої трави і скласти це на землі пухкою купкою. Якщо доводиться розпаювати гілочками, їх потрібно скласти курінцем.

У туризмі найчастіше використовують такі типи багать:

1.   "Колодязь". Два оцупки кладуть на жар паралельно та на деякій відстані один від одного, поперек них - іще два і т. д. Така конструкція за зовнішнім виглядам нагадує зруб колодязя. Вона забезпечує вільний доступ повітря до вогню. Оцупки зазвичай горять рівномірно за всією довжиною.

2.  "Конус", або "курінь". Оцупки кладуть із нахилом до центру. При цьому вони часто спираються один на одного. За такої конструкції багаття дрова догорають в основному у своїй верхній частині, зате полум'я - сильне, жарке й концентроване. Цей тип багаття є доцільним, коли треба скип'ятити воду чи швидко приготувати щось в одному відрі чи чайнику. Якщо ж треба повісити на вогонь не одну посудину, а кілька, і бажано, щоб усе було готове одночасно, "конус" не годиться. Тут краще скористатись якимось іншим типом багаття, хоч би й "колодязем".

3.  "Зірковий". Оцупки кладуть ні купу жару з декількох боків радіусом від центру. Горіння відбувається переважно в центрі; з вигоранням дров їх підсувають ближче до центру.

4.   "Тайговий". Різні туристичні довідники й посібники розкривають різні форми "тайгового" багаття. Найпрактичніше його використовувати тоді, коли необхідно приготувати їжу під час дощу. Біля багаття, яке добре розгорілося,  кладуть  товсту  дровину,  а  на  неї - інші дрова.  Похилох потрібно вибирати вище спуску каналізаційних вод, вище ділянок, що використовуються для прання білизни, водопою худоби. Категорично забороняється купатись поблизу гідротехнічних споруд, плотів, шлюзів, дамб.

Глибина місця купання при швидкості течії не вище 0,5 м/сек повинна бути не більше і,5 метра. Температура води для купання - не нижче 18 градусів. Кожне купання проводиться з дозволу керівника групи і тільки в його присутності. Для спостереження і своєчасного надання допомоги один з керівників повинен знаходитись на березі. Одночасно може купатись не більше 8 чоловік і не більше 10 хвилин. Під час купання не потрібно кричати, тому що крик - це сигнал про допомогу. Категорично забороняється пірнати з розташовані дрова сприяють швидкому стіканню води і не встигають намокнути.                                                              

5. "Три колоди". Використовують для приготування їжі, для підтримання вогню під час ночівлі. Таке багаття складається з трьох великих колод завдовжки 2-2,5 м. Для його спорудження потрібні час і сила, зате воно дає багато тепла і горить, не потребуючи дров, кілька годин поспіль, а якщо колоди досить товсті, то й усю ніч. Дорослі туристи використовують таке багаття для ночівель на снігу без наметів.

За сухої погоди розведення багаття не становить труднощів. Для цього слід облаштувати конус розпалювання із палок і щепи. Важче доводиться після дощу, коли дрова відсиріють. У будь-якому разі треба мати сухі сірники, упаковані в поліетиленову плівку по одній коробці.

Щоб розпалити багаття з сирих дров, слід використати сухе пальне або свічку. Огарок свічки у 2-3 см ставлять на землю. Над ним куренем (конусом) кладуть скалки, щепу, берест, дрібні дрова, що мають торкатися верхньої половини язичка вогню, але не ґнота, бо тоді полум!я згасне. Скалки хутко загораються; водночас загораються щепа та дрібні дрова, що встигли підсохнути. Для розведення багаття добре використовувати берест, але його слід знімати лише з дерева, що впало. Берест на маршруті готують заздалегідь.

Для розпалення багаття в дощ натягують запону з плівки, а далі все залежить від конструкції багаття. У дощ "колодязь" використовувати не можна, бо його заливає водою. Тому краще скористатись "тайговим", конструкція якого забезпечує стікання води з колод.

Для готування їжі краще використовувати "полум'яні" типи багаття "колодязь", "курінь" ("конус"). Хоча "зіркове" багаття і вважається жаровим, його теж з успіхом можна використати для приготування їжі. Для цього слід покласти кінці колод, що знаходяться в центрі, один на один. А якщо збільшити відстань між дровинами перших двох типів "тайгових" багать, жарове багаття дасть досить полум'я, і його можна використати для виготування їжі. Вибір типів багать залежить від конструкції кострища. Якщо перекладала розташовується над багаттям високо, то прийнятними будуть низькожарові типи багать. Звісна річ, економніше та зручніше використовувати жарові типи багать. Для цього слід передбачити по 2-3 напайки на штирях кострищ, що дозволить регулювати висоту перекладини.

Підготовлені для багаття дрова складають на відстані 1,5-2 м від багаття . з підвітряного боку, аби гаряче повітря від багаття обдувало заготовлені дрова і цим підсушувало їх.

Увечері, коли туристи відпочивають біля багаття, краще використовувати полум'яні типи багать.

У безлісих районах (степових і гірських), де доводиться економно витрачати дрова, краще складати споруди з каменів. Вхід стосовно зустрічного вітру має бути ширшим од виходу, що забезпечить добре горіння дров. На м'якому ґрунті варто викопати траншею.

44. Як попередити пожежу у поході?

Основні протипожежні заходи у туристських подорожах:

•  Без потреби не розпалювати вогнище, розводити його у спеціально відведених місцях.

•  Не розводити вогнище ближче, ніж 4-6 м від дерев, пеньків, коренів (при вітрі віддаль збільшується), не ближче 6-8 м від наметів.

•  Вогнище слід розпалювати з навітряного боку. Не залишати його без нагляду, особливо коли дме вітер.

•  Над вогнищем не повинні нависати гілки дерев.

•  Не розкладати вогонь у хвойних молодняках, на ділянках із сухим очеретом, мохом і травою; на вирубках і торф'яниках, на кам'яних розсипах.

•  Не заготовляти осикові і ялицеві дрова, які стріляють іскрами.

•  Не класти у вогонь гілки зі свіжим сухим листям, яке відлітає на десятки метрів від вогнища.

•  При заготівлі дров не чіпати завислі і нахилені дерева.

•  Сигнальне вогнище, коли добре розгориться, закидають сирим мохом або свіжою травою для утворення густого білого диму.

•  Чергові біля вогнища повинні мати рукавиці, бути одягнені в довгі штани, закрите взуття.

•  Забороняється сушити одяг і взуття на собі біля вогнища.

•  Не допускати ігор і розваг з вогнем та біля вогню.

•  Затоптувати залишки вогню до того часу, поки не щезне дим.

•  У разі виникнення пожежі, вогонь збивають штурмовкою, рушником, закидають землею, піском, кусками дерну, заливають водою.

45. Яким чином можна охороняти природу в поході?

Туризм і природа - поняття нероздільні. Туристські подорожі дозволяють отримувати від природи здоров'я, чудовий настрій, знання, навички. Але ці можливості часто створюють в людині ілюзію «свободи поведінки». В дійсності поведінка людини в природі повинна ґрунтуватися на розумінні законів природи. Багато людей про це не думають або не знають, тому поводять себе так, нібито знаходяться з природою у стані війни і головне їх завдання - перемогти. Зрозуміло, що туристи повинні бути в перших рядах захисників природи. В туристських походах, екскурсіях, прогулянках, як правило, закладаються основи розуміння життя природи, формується сучасний екологічний світогляд, що є складовою загальної культури людини.

У туриста не повинно виникати бажання топтати лісовий фунт, ламати дерева і кущі, рвати квіти для букетів, різати кору дерев, руйнувати мурашники, лякати чи вбивати птахів, жаб і ящірок, кидати запалені сірники та недопалки, забруднювати водойми, винищувати ягідники, порушувати тишу та спокій мешканців лісу.

Туристи, однак, повинні не тільки дотримуватися правил поведінки на природі, але й активно сприяти відтворенню її ресурсів. Туристи виступають ініціаторами посадки лісових культур і догляду за ними, огородження мурашників, спорудження штучних гнізд для птахів чи нерестилищ для риб, заготівель кормів для лісових звірів, збирання лікарських рослин (згідно правил), гасіння лісових пожеж.

Останнім часом походи та подорожі перетворилися у відчутний фактор впливу людини на навколишнє середовище, особливо в приміських зонах відпочинку і на туристських маршрутах. Цей вплив не завжди проходить безболісно для природи.

Подальший розвиток туризму залежить від збереження природи і від участі туристів у цьому процесі. У зв'язку з цим розробляються екологічні туристські маршрути.

Екологія - це наука про захист природи, всіх її параметрів: атмосфери, води, рослинного та тваринного світу. Для юних екологів предмет дослідження - природа рідного краю. Проходячи туристськими стежками, вони уважно досліджують навколишні об'єкти природи, роблять висновки про їх стан, чи потребують вони охорони, як вплинула на них утворена система природокористування.

Екологічний маршрут - це шлях, яким рухається група, не наносячи шкоди навколишньому середовищу. На цьому шляху обладнані місця для привалів та ночівель, є оглядові площадки, заготовлені дрова тощо. На кожен екологічний маршрут складається паспорт.

46. Як знайти вірний напрямок руху у поході?

Знання топографії, вміння читати карту, впевнено орієнтуватися обов'язкові для туриста. Недостатнє знання топографії приводить до неправильної оцінки маршруту, а невміле орієнтування - до втрат часу, зриву подорожі, а то й до серйозних проблем.

У поході орієнтуються без карти і по карті. Орієнтування на місцевості без карти починається з визначення сторін горизонту, які можна знайти по компасу, по небесним світилам, місцевим предметам та різним ознакам. Якщо є необхідність орієнтуватися без компасу, то варто брати до уваги декілька різних ознак чи предметів. Досить точно напрямок на північ визначають у безхмарну ніч за Полярною зіркою з Сузір'я Великої Ведмедиці.

При орієнтуванні по карті перш за все надають карті такого положення, коли верхній край її «дивиться» на північ; це можна зробити за компасом, по лінійним та по двом орієнтирам. В процесі руху намагаються не змінювати положення карти відносно сторін горизонту, в протилежному випадку процедуру орієнтування карти повторюють.

47. Як рухаються туристи пересіченою місцевістю?

Для того, щоб економно витрачати сили, туристу необхідно правильно рухатися по різних типах місцевості. Коли дорога пролягає рівниною, проблем практично немає, тому що цей хід для людини найбільш звичний. Інша ситуація на підйомах і спусках.

Швидкість руху у таких випадках скорочується на 1/3, а на сильно пересіченій місцевості - на і /2 та більше. При цьому довжина кроку скорочується більш як на 1/2. Іноді на крутих узвозах довжина кроку коротша за ступню. При цьому рухаються повільно, вагу тіла поволі переносять з однієї ноги на іншу. Керівник походу у перший день докладає зусиль для того, щоб учасники спершу виробили свій раціональний ритм руху, а потім узвичаїли його. Ритмічність можлива лише за правильної техніки ходіння, і цьому необхідно навчати новачків. Це можна робити в походах вихідного дня, на тренуваннях і в багатоденних походах навіть із тими, хто пішов у похід уперше. Учасникам подорожі пояснюють, що кроки слід робити приблизно однакової довжини, ступаючи з однаковою частотою. Тоді швидкість руху рівниною стає постійною. Якраз вона і регулює величину навантаження на організм туриста. Мандрівникам слід пояснити, що на узвозах крок треба вкорочувати, а швидкість руху вповільнювати, причому тим більше, що крутіший узвіз. На крутій ділянці ритм руху може сильно змінюватися, тоді як ритм роботи серця зміниться мало. Що ліпше тренований турист, то менше змінюється ритм роботи серця, стаючи нормальним для даного темпу руху і забезпечуючи оптимальну на даний момент працездатність організму.

Швидкість руху повинна бути такою, щоби серце працювало рівно та дещо частіше, ніж у звичайному стані. У добре тренованого туриста пульс повертається до норми через 5-6 хв. після зупинки на привал. Менш тренованому знадобиться 8-10 хв. Важливе значення для швидкого відновлення пульсу має узгодженість руху з темпом, тому новачків треба вчити правильно дихати. Вдих і видих повинні відбуватися ритмічно, через певну кількість кроків. Для цього необхідно обмежити розмови в дорозі, особливо на нерівній місцевості.

Техніка руху на узвозах і спусках різна. Так, на узвозах, згинаючи в колінах ноги, ставлять на землю всю ступню. Для кращого зчеплення підошов носки ніг дещо розводять убік. На некрутих спусках ногу ставлять, майже не згинаючи. Крок можна робити ширшим. Тулуб при цьому дещо відкидають назад. За відсутності дуже крутих спусків ногу ставлять як опору на лежачий камінь, крок стає коротшим, хода - пружною. Здійснювати крутий спуск без речей або з дуже легким рюкзаком краще у швидкому темпі невеличкими стрибками, приземляючись майже одночасно на обидві ноги. Стрибки здійснюють дещо боком до схилу.

48. Як пересуватися трав'янистими осипами?

Пересування трав'янистими схилами вимагає великої уваги. У походах вихідного дня слід навчати туристів, щоби вони, піднімаючись трав'янистим схилом, ставили ногу на всю ступню, що посилює зчеплення підошов із травою. Зі збільшенням крутизни узвозу понад 15° носки ніг розвертаються. Що крутіший схил, то на більший кут розвертаються носки. На спуску ступню ставлять прямо всією підошвою, при цьому злегка зігнуті ноги пружинять.

За траверсу схилу ногу ставлять всією ступнею поперек схилу так, щоби ступня внутрішньої відносно нього ноги була розвернута дещо вгору, а ступня зовнішньої - дещо вниз.

Трав'янистим схилом група рухається слід у слід з інтервалом 0,5 м прямо вгору, спускається прямо вниз. На схилах крутизною 25-30° спускаються зигзагами, тримаючись ближче один до одного.

Рухаючись крутими схилами, необхідно мати альпеншток. Користуванню альпенштоком вчать на тренуваннях, у походах вихідного дня. Ніколи не завадить нагадати новачкам правила користування альпенштоком, розказавши їм, що в ряді необхідності рука, що тримає держак біля штика, всією вагою спирається на нього, натискаючи зверху, а рука, що тримає другий кінець альпенштока, немов би підтримує його (охоплення держака знизу).

49. Які особливості руху  по  сніговим  та  фірновим

ділянкам?

Перед початком руху схилом оцінюють крутизну, стан снігу й лавинонебезпечність, визначивши оптимальний варіант шляху пересування групи та способи пересування. При цьому виключають можливості підрізу снігового схилу, що може викликати лавину.

Для пересування сніговими схилами необхідно мати сонцезахисні окуляри, штормовий костюм, брезентові рукавиці, високогірні черевики. На дрібному снігу користуються черевиками на рифленій гумі. На сніговий схил належить виходити з альпенштоком, а на тверді фірнові схили - з льодорубом і кішками.

Рухаючись схилом із м'яким снігом, натиском підошви поступово легким ударом витоптують східці, намагаючись не зруйнувати їх. Якщо схил укрито настом, то східці вибивають ударом носка, ущільнюючи потім сніг під настом. У фірні східці вибивають рантом черевика. Якщо фірн виявився надто змерзлим, глибоко промороженим, то доцільно вирубати східці льодорубом.

Кішки використовують на твердому фірні. На м'якому снігу зубці кішок забиваються снігом і ковзають.

Рухаючись схилом, слід додержуватися вертикального положення тіла. Це попереджає руйнування східців. Не слід притискуватись до схилу, бо це може зруйнувати східці і турист зіштовхне сам себе. Піднімаючись чи спускаючись відлогами сніговими схилами (10-15°), альпенштоком (льодорубом) користуються так само, як і за пересування трав'янистими схилами. Можна тримати його напоготові чи опиратися на сніг із боку схилу. На більш крутих схилах штик завжди мусить (бути звернений у бік схилу. Тому на піднесеннях рухаються прямо вгору (ялинкою, напів'ялинкою), дещо боком до схилу та навскіс угору.

На спусках прямо вниз альпеншток слід тримати обома руками, як йшлося вище, з одного чи іншого боку, але штиком назад до схилу, а на спусках навскіс - униз і збоку, штиком до схилу. У такому положенні можна будь-коли скористатися штиком як опорою.

На некрутих схилах (20-30°) можна рухатися без допомоги альпенштока. Його можна взяти лише напоготів. На крутих схилах краще підійматись "у три такти": альпеншток переноситься в той момент, коли обидві ноги стоять на снігу; нога переноситься, коли інша стоїть, а штик альпенштока чи льодоруба впирається у схил.

Некрутам схилом підіймаються прямо вгору "ялинкою", вибиваючи східці внутрішніми рантами черевиків. На крутому схилі піднімаються зигзагом, вибиваючи східці рантами черевиків паралельними ударами дещо навскіс до схилу. -

Спускатися крутим схилом краще обличчям до нього. Східці вибивають ударами носків. Льодоруб необхідно встромляти перед собою і переносити його так, як і за підіймання крутим схилом.

Перетинати некрутий схил краще, повернувшись боком до нього і вибиваючи східці носковим рангом черевика. Ближчою до схилу ногою слід вибивати східці по лінії руху, на 10 см вище вибитої іншою ногою.

Самозатримання з допомогою альпенштока чи льодоруба в разі падіння на сніговому схилі здійснюється так: хоч би в якому положенні опинився турист після падіння, він передовим різким рухом має перевернутися на живіт, головою вверх по схилу. Розставивши ширше ноги та впираючись підошвами у схил, турист має якнайшвидше загальмувати рух. Якщо ж падіння сталося на підмерзлому фірні з вибоїнами та буграми, то за сповзання вниз на животі необхідно підійняти ступні, оскільки за великої швидкості сповзання в разі їх удару об перешкоду туриста може перевернути на голову. Під час сповзання необхідно плавно натискувати на держак альпенштока,

встромленого у схил вище голови.

Розділ 4. ОСНОВИ ТОПОГРАФІЇ ТА СПОРТИВНОГО ОРІЄНТУВАННЯ.

50. Для чого створили топографічні карти та плани?

Географічна карта - одне з найбільш визначних відкриттів людської думки. Вона появилась на зорі цивілізації і багато століть служить людям. Жодна робота, пов'язана з вивченням території, не обходиться без карти. Без неї не вирушають у похід; не маючи карти, неможливо будувати міста і села, заводи, гідроелектростанції, залізну дорогу і автомагістраль, прокладати нафто- та газопроводи. Інженер, дослідник, пілот, будівельник, геолог, агроном, офіцер, синоптик, вчений, державний службовець - всі звертаються до карти і знаходять в ній відповіді на свої питання. По картах можна вивчати окремі квартали у містах і землю в цілому, перельоти птахів і транспортні потоки, дно океану і стан атмосфери, будову земної кори і льодовикові утворення, розміщення населення і т.п.

Для того, щоб створити карту, потрібно досконало вивчити певну територію, а точніше її фізичну поверхню. Цим займається така наука як топографія. Слово топографія в перекладі з грецької мови на українську означає „опис місцевості".

Для походу з будь-якого виду туризму потрібно мати уяву про район походу. Такі уявлення найкраще дають плани і карти.

Планом називається зменшене зображення місцевості на площині, побудоване без врахування того, що земля має форму еліпсоїда. Вони складаються на невеликі ділянки. Карти охоплюють більші ділянки, коли земну поверхню не можна вважати плоскою. Традиційно, картографічні зображення місцевості, на яких І см відповідає 5-50 м земної поверхні, називають планом, а, відповідно 100м в  І см і більше, називають картою.

Карта - це зображення сферичної поверхні землі (або окремих її ділянок) на площині в певному співвідношенні лінійних розмірів земної поверхні і відповідно лінійних зображень на площині з допомогою умовних знаків методом картографічної проекції.

Оскільки зображення на карті в багато разів менше відповідної поверхні землі, то в топографії вводиться поняття масштабу.

Масштабом називають відношення довжини лінії на карті до довжини горизонтальних проекцій лінії місцевості. Такий масштаб називається числовим.

51. Як поділяються топографічні карти?

Залежно від масштабу карти поділяються на три групи: великомасштабні, середньомасштабні і дрібномасштабні. До першої групи належать карти масштабу 1:10000 і більше - це власне топографічні карти. До другої групи входять карти масштабів від 1:20000 до 1:1000000 включно. Ці карти, як правило, називають оглядово-топографічними. Дрібномасштабними вважаються карти, масштаб яких дрібніший за 1:1000000 (їх ще називають оглядовими). В туризмі по картах масштабу 1:100000 дуже зручно провадити складні походи завдяки високій геометричній точності і багатству змісту.

Але було б неправильним проводити суворий поділ між великомасштабними і дрібномасштабними картами, називаючи перші топографічним, а другі - географічними. Власне будь-яка карта, на якій зображена земна поверхня, є географічною, а топографічна карта являє собою більш детальний зразок географічної. Тому й виокремлення топографічних карт з географічних по масштабній ознаці є доволі умовним. Більш правильно розкриває поняття топографічної карти її зміст і призначення. На жодній карті неможливо відтворити всі явища природи і результати діяльності людини.- Тому на одну й ту ж територію складається велика кількість карт, які носять назву тематичних.

52. Як виміряти відстані па карті?

При роботі з топографічною картою доводиться вимірювати відстані по прямій лінії, по звивистій, а також обчислювати кути.

Для цього потрібно знати перш за все визначення масштабу. Розрізняють числовий і лінійний масштаб. Числовий масштаб записують у вигляді дробу або як відношення двох чисел.

Для користування числовим масштабом відстані на карті вимірюють в сантиметрах, це число потім множать на величину масштабу і отримують величину відстані на місцевості в сантиметрах. Для переходу в метри необхідно отримане число поділити на 100 (бо 1 м = 100 см), а в кілометри -на 100000 (бо 1 км = 100000 см).

Для спрощення вимірювання відстаней на карті за допомогою циркуля або лінійки на поле карти виводиться лінійний масштаб - це графічне зображення числового масштабу. Він представляє собою пряму лінію, розділену на відрізки рівної довжини, названі основою лінійного масштабу. Основа вибирається з таким розрахунком, щоб їй на місцевості відповідало кругле число сотень або тисяч кілометрів. Якщо є необхідність побудувати лінійний масштаб для карти масштабу 1:5(| 000, то за основу краще прийняти відрізок у 2 см. Тоді кожному такому відрізку на місцевості буде відповідати відстань у один кілометр.

У практиці туризму часто доводиться користуватися картами неметричних масштабів або фотокопіями карт довільного масштабу. Щоб з такою картою можна було працювати, будують перевідний лінійний масштаб.

Коли потрібно виміряти відстань} по кривій чи ламаній лінії, використовують курвіметр. Цей прилад має вигляд круглої коробочки з держаком. У центрі приладу знаходиться циферблат зі стрілкою, внизу -коліщатко, за допомогою якого обводиться маршрут. Коліщатко з'єднане системою передач зі стрілкою на циферблаті, що веде відлік величини пройденої відстані на карті. Щоб визначити довжину за допомогою курвіметра, необхідно стрілку приладу встановити на нульове положення циферблату. Потім курвіметр становлять вертикально коліщатком на початкову точку маршруту і з рівномірний натиском котять по лінії так, щоб покази на циферблаті зростали. Якщо курвіметр дає показання в сантиметрах, то для отримання віддалі потрібно число сантиметрів, що показала стрілка, помножити на величину масштабу карти у сантиметрах.

Точність вимірювання по карті залежить від багатьох факторів -деформація паперу, точності встановлення вимірювального приладу, випадкові помилки і т.п. Практично встановлено, що точність вимірювання прямих ліній на карті знаходиться в межах 0,5- 1,0 мм, що в масштаб карти 1:25000 відповідає 13-25 метрів, для карти 1:15000 - 8-15 метрів. Крім того, відстані на карті насправді менші, ніж на місцевості. Це пов'язано з тим, що по карті вимірюють горизонтальні лінії, а на місцевості їм відповідають похилі. Різнися довжин для схилів різної похилисті наведені в таблиці 4.

Таблиця 4, Різниця довжин для схилів різного нахилу

Кут нахилу	Довжина горизонтально прокладеної лінії, рівної 100 м	Поправка до довжини лінії, виміряної на карті
0	100 м	0м	.
	98 м	+ 2м
20	94 м	+ 6м
30	87 м	+ 13м
40	70 м	+ 30м

Тобто, відстані, виміряні по карті при визначенні довжини дороги і стежки, особливо у горах і на пересіченій місцевості, виходять меншими.

Великі поправки треба вносити в виміри по карті довжин річок і струмків, так як на карті із-за генералізації не показують дрібні повороти русла. Практика походів показала, що поправка на збільшення довжини в верхній течії річки для карти 1:100000 складає 50%, а для карти масштабу 1:1000000 - це 20-25% (розрахунки для заболоченої рівнинної місцевості). Якщо річка гірська, то для карти масштабу 1:100000 треба вносити поправку 30%, а для карти масштабу 1:1000000 - 50%. Для цієї ж річки в середній течії, де вона набирає силу і розмиває грунт, тим самим „вирівнює" своє русло, поправка може складати 0% для карт масштабу 1:100000 і 30% - для карт масштабу 1:1000000.

Такі поправки завжди треба враховувати при розробці маршруту.

53. Про що розкажуть умовні знаки топографічних карт?

Умовні позначки, як і карти, для яких вони створюються, пройшли довгий шлях розвитку. Зображення місцевих предметів на картах ранніх епох мали вигляд картини. Кожен предмет передавався малюнком, зрозумілим без будь-яких пояснень. Міста, гори, ліси, замки зображувалися в перспективі так, як вони виглядали насправді. Річки, озера, дороги зображувалися в горизонтальних проекціях.

Перспективний малюнок знаків населених пунктів, гір і лісів був виправданим на старовинних картах. Ці карти в більшості випадків складалися по описам, рідше в основу брали матеріали найпростіших вимірів, наприклад маршрутних зйомок, проведених за допомогою компаса і мірного колеса. Точно нанести на карту об'єкти місцевості не було можливості, правда, тоді в цьому і не було необхідності. Проте, картинний малюнок карти був зрозумілий без особливих пояснень.

Доступність, простота і наочність - ось головні переваги картинного способу зображення місцевості. А в тих випадках, коли не вимагається висока точність, перспективні малюнки використовуються і сьогодні.

Майже на всіх туристських схемах можна зустріти картинне зображення населених пунктів, лісів, пам'ятників та інших об'єктів. Особливо виграшні в плані наочності карти і схеми, якщо на них характерні об'єкти або історичні пам'ятки показані малюнками, що нагадують їх зовнішній вигляд (наприклад, „Козацькі могили" - план-схема музею-заповідника на Рівненщині).

На сьогоднішній день від карт вимагається повнота і детальність. Так як при читанні книги в нашій уяві утворюються образи діючих осіб, картин природи і т.п., так і по взаємному розміщенню умовних знаків, по зображенню рельєфу у нас вимальовується образ реальної місцевості. Як правило, до складових елементів карти відносять населені пункти, промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об'єкти, шляхи сполучення, гідрографія, рельєф, рослинність, державні і політико-адміністративні кордони і т.п. Всі перераховані вище елементи місцевості відображаються на всіх топографічних картах, але з різною детальністю, яка залежить головним чином від масштабу і призначення карти, і характеру місцевості, яка зображається.

Чітке запам'ятовування умовних знаків досягається не механічним запам'ятовуванням всього їх розмаїття, а усвідомленням принципів їх побудови та логічного зв'язку між формою (малюнком) і сутністю об'єкта.

Умовні знаки, що зображують одні і ті ж об'єкти, на всіх великомасштабних картах в основному однакові по своєму вигляду і кольору, різняться лише розмірами. В більшості випадків цей принцип застосовують і на дрібномасштабних картах. Кожен умовний знак, який присвоюють тій або іншій категорії об'єктів, індивідуальний по своєму зовнішньому вигляду і різниться своїм малюнком або кольором від інших знаків. По можливості умовний знак в деякій ступені нагадує зовнішній вигляд, або якісь інші характерні ознаки зображуваних предметів, щоби краще сприймався і запам'ятовувався. Умовні знаки за їх призначенням і якостями поділяють на масштабні, позамасштабні і пояснювальні.

Масштабними, або контурними умовними знаками, позначаються об'єкти, які в масштабі карти виражаються в довжину, в ширину, по площі. Кожен такий знак складається з контура, тобто планового обрису зображувального об'єкту, і пояснювального позначення в вигляді фонового зафарбування, кольорової штриховки або сітки однакових за малюнком знаків.

Контури об'єктів позначаються на картах пунктиром, якщо вони не співпадають з іншими лініями місцевості (каналами, береговими лініями, дорогами, огорожами і т.п.), які позначаються відповідними умовними знаками.

Позамасштабними умовними знаками позначаються об'єкти, що мають невеликі розміри (криниці, башти, окремі дерева та інші), і не зображуються в масштабі карти, і тому їх можна показати на ній лише у вигляді крапок. Фігурний малюнок такого знаку містить в собі що головну точку, що показує точне місце знаходження об'єкта на місцевості, і позначку, що це за предмет.

Цими головним точками треба користуватися при точних вимірюваннях по карті відстаней між об'єктами і при визначенні їх координат.

До позамасштабних умовних знаків належать також знаки доріг, струмків та інших лінійних місцевих предметів, у яких в масштабі показана лише довжина; ширина не може бути виміряна по карті. Точне місцезнаходження цих об'єктів на місцевості відповідає повздовжній осі (середині) знака на карті. Необхідно мати на увазі, що такі об'єкти малих розмірів, як криниці, АЗС, водонапірні башти і т.п., зображаються на всіх картах позамасштабними умовними знаками, а більш об'ємні об'єкти (населені пункти, ріки і т.п.) зображуються в залежності від масштабу карти контурними, або позамасштабними знаками.

Позамасштабні умовні знаки самі по собі не вказують розмірів предметів або площу, тому не можна виміряти по карті, наприклад, ширину мосту.

Пояснювальні умовні знаки застосовуються для додаткової характеристики об'єктів і показують їх різновид. Наприклад, умовний знак хвойного або листяного дерева в середині контуру лісу показує переважаючу в ньому породу дерев, стрілка на річці - напрямок течії.

На картах використовуються повні і скорочені назви. Повністю підписуються власні назви населених пунктів, річок, гір, окремих урочищ. Скорочені підписи, які супроводжують деякі умовні знаки, пояснюють властивості зображуваних предметів, повідомляючи про них дані, які неможливо відобразити графічно.

Цифрами вказують числові характеристики деяких об'єктів, наприклад, відмітка висоти, характеристика лісопосадок - висота і товщина дерев, густина деревостою і т.д.

54. Як зображують рельєф на топографічних картах?

Ділянки земної поверхні рідко бувають рівними. Нерівності земної поверхні, тобто опуклості та заглибини, становлять її рельєф.

Розрізняють дві основні категорії рельєфу: рівнинний і гірський.

Рівнина являє собою, як правило, значну частину суші, яка характеризується невеликими відмінностями висот окремих її частин. У відношенні до рівня моря рівнини можуть бути розміщені на різних висотах. За цією ознакою рівнини поділяються на низовини, які лежать над рівнем моря не вище 200 метрів, і височини.

Велика частина земної поверхні, що високо підноситься над сусідніми ділянками і характеризується значними і різкими коливаннями висот всередині себе, називається гірською областю (горами).

Гірський рельєф, що зазнав впливу зледеніння, називається альпійським. Залежно від розмірів розрізняють такі форми рельєфу: крупні (макрорельєф), середні (мезорельєф) і дрібні (мікрорельєф). Крупні форми рельєфу визначають загальний характер будови поверхні тієї чи іншої території. Середні і дрібні форми є його підлеглими елементами.

Все багатство нерівностей, що складають рельєф, можна в основному звести до наступних п'яти елементарних форм.

1.   Гора - значне підвищення серед рівнинного простору, що має порівняно невелику довжину, але значну (понад 200 метрів) висоту. Найвища частина гори називається вершиною. Від вершини гори в усі боки йдуть схили. Основа гори, де схили переходять в навколишню рівнину, має назву підошви.

На рівнинах трапляються окремі невеликі підвищення конічної форми, які називаються горбами, сопками. Штучний горб має назву кургану.

2.  Западина або улоговина - це замкнута заглибина земної поверхні округлої форми. Вона має найнижчу частину - дно, і схили, що йдуть в різні боки - щоки. Дно западини буває плоским, увігнутим і навіть опуклим.

На рівнинах спостерігаються різні западини: карстові воронки, блюдця, лимани, ями. В деяких котловинах дно заболочено або зайнято озером.

3. Хребет - лінійно вигнуте підвищення, що поступово понижується до одного або обох своїх кінців. Лінія, яка з'єднує протилежні схили хребта, називається вододілом. її часто також називають топографічним гребенем.

Гірський хребет - ланцюг гір, що витягнутий в одному напрямі. В повздовжньому розрізі хребет являє собою хвилеподібну лінію. Місце, в якому перегинаються два або більше гірських хребтів, має назву гірського вузла. Якщо від головного хребта відходять хребти менших розмірів, то вони називаються гірським відрогами. Між гірськими хребтами розміщені гірські долини.

На рівнинах невеликі підвищення, витягнуті в довжину, мають назву пасом або грив. Якщо пасма приплюснуті, то вони називаються увалами.

4.   Лощина - витягнуте заглиблення, що понижується в одному напрямку. Всяка лощина має такі частини: схили і дно. Лінія, що сполучає найнижчі точки дна лощини, називається тальвегом (водозливом). Бровка -це лінія, по якій схили переходять в навколишню місцевість.

Великі і широкі лощини з пологими схилами і слабо похилим дном називаються долинами. Вузька і порівняно глибока, але коротка долина з крутими не задернованими схилами, має назву яру. Яр, у якого припинився ріст, дно стало більш-менш плоским, а схили пологими, називається балкою.

Долина, на дні якої є постійний водозлив, називається річковою долиною. В гірській місцевості зустрічаються вузькі і глибокі лощини з майже прямовисними схилами - це ущелини. Якщо в кам'яних рівнинах зустрічаються глибоко прорізані річками ущелини з прямовисними або ступінчатими схилами, то це каньйони. Дно каньйону, як правило, зайняте руслом річки.

5. Сідловина - пониження на гребені хребта між двома сусідніми вершинами. Понижені місця хребта, доступні для сполучення між його схилами, називаються перевалами.

Зображення рельєфу на планах і картах - це одне з найважчих завдань топографії. Трудність цього способу полягає в тому, що на площині можна передати лише два виміри - довжину і ширину, а зображення рельєфу потребує точної передачі ще третього виміру - висоти.

Висотою точки земної поверхні називають віддаль цієї точки по прямовисній лінії від рівневої поверхні. Висота точки над основною рівневою поверхнею називається абсолютною.

Різниця висот двох точок має назву перевищення однієї точки над другою, або відносної висоти.

Основним способом зображення рельєфу в топографії є спосіб горизонталей. Суть його полягає в тому, що точки земної поверхні з однаковими висотами сполучаються плавними кривими, які і звуться горизонталями.

Горизонталі можна розглядати як криві рівня води, яка поступово заливає місцевість, спиняючись на певних висотах від початкової рівневої поверхні. Проміжки по висоті між суміжними горизонталями беруть однаковими і називаються вони висотою перерізу рельєфу.

55. Що   являє   собою   компас?   Які   види   компасів зустрічаються ?

Компас - це прилад для визначення напрямку на північ.

Компас - одне з найдавніших винаходів людства і користуватися ним почали давно. В Китаї за 2700 років до н.е. було відомо про здатність магнітної стрілки, а в 692 році н.е. вже описано компас з магнітною стрілкою і котушкою (ободок в компасі з поділками, які вказували сторони світу). Китайці застосовували компас на морі з XII ст. Тоді ж він появився і на Середземномор'ї. В північних країнах прилад став відомий в XIV ст. Для зручності користування на дні коробочки під магнітною стрілкою поміщали розу вітрів (компоссо - підрозділ), звідки, мабуть, і прийшла до нас назва приладу - компас.

Виникає питання: чому стрілка компасу направлена на північ? Всі знають про північний магнітний полюс. Саме в цьому напрямку встановлюється північний кінець магнітної стрілки. Відомо, що земна куля являє собою один потужний магніт з полюсами. Навколо Землі існує магнітне силове поле і магнітні лінії, вириваючись з одного полюсу, огинають землю і з'єднуються в іншому. Таким чином, через кожну точку земної поверхні проходить магнітний меридіан, «скеровуючи» стрілку компасу одним кінцем на північ, а другим - на південь.

Але магнітна стрілка приблизно вказує на північ і південь; точніше цей напрям виражає лінія, що має напрямок самої короткої тіні від вертикально

поставлених предметів астрономічно о півдні (це о 14 год. влітку і о 13 год. взимку).

Земля, рухаючись навколо своєї осі, робить один повний оберт за добу. Віссю Обертання є уявна лінія, яка проходить через полюси - Північний географічний, Південний географічний. В географічних полюсах перетинаються всі меридіани Землі. Отже, через кожну точку земної поверхні проходить географічний меридіан, напрямок якого опівдні показує лінія тіні.

По своїй конструкції компаси бувають різні. Але якщо вивчити будову компасу якогось одного типу, то без труднощів можна користуватися будь-яким іншим. Самий зручний для походів компас - спортивний. Він відрізняється від інших конструкцій перш за все тим, що магнітна стрілка з підп'ятником знаходиться в герметичній прозорій колбі, що заповнена спеціальною рідиною. Завдяки цьому рух стрілки демпфується (уповільнюється), вона швидко встановлюється по магнітному меридіану і практично не коливається під час руху, надіть, коли людина біжить.

В робочому стані магнітна стрілка повинна швидко повертатися у вихідне положення і зупинятися майже без коливання. При енергійному струшуванні компасу витягнутою рукою стрілка не повинна зіскакувати з підп'ятника, перекошуватися і гальмуватися.

Часто в туристських походах, особливо нескладних, використовують компас Андріанова. Компас складається з основи, до якої прикріплені лімб і сталеве вістря, на якому поміщена магнітна стрілка. Основа накрита рухомою кришкою зі склом; на кришці є візирне пристосування для визначення азимуту (ціна поділки - 3 градуси, точність відрахувань азимуту за допомогою такого компасу - 1,5°-3° ).

Зустрічаються у туристів також артилерійські компаси АК і подібні до них туристські компаси. Туристський компас трохи більший і поділки на його лімбі подані в градусах (на лімбові АК поділки в „тисячних"). Спелеологи і гірські туристи користуються гірським компасом. Цей компас має нумерування проти годинникової стрілки і, крім магнітної стрілки, у нього є ще клиномір для визначення кутів.

56. Що   розуміємо   під   терміном   „азимут"?    Чим відрізняються географічний та магнітний азимути?

Кут між північним напрямком географічного меридіану, що проходить через дану точку, і напрямком на місцевий предмет (наприклад, на малюнку труба заводу), називається справжнім (географічним) азимутом. Величину азимуту відраховують від 0° до 360° за годинниковою стрілкою.

"азимут" походить від арабського „ассумут", що означає шлях, дорога. Магнітні азимути не співпадають з географічними. За аналогією з географічним азимутом ми можемо дати означення магнітного - це кут між напрямком магнітного меридіану (магнітної стрілки компасу) і напрямком на предмет. Кут між географічним і магнітним меридіаном називають схиленням магнітної стрілки. Магнітне схилення не є постійним для різної місцевості, воно змінюється в межах 3-8 градусів. За добу магнітна стрілка може відійти від свого середнього положення на 1,5 градуса, а під час грози - на 2 і більше.

Всі, мабуть, чули про плями на Сонці. Коли вони збільшуються, то на Землі виникають так звані магнітні збурення, під час яких стрілка починає нерівномірно коливатися. Буває, що стрілка різко відхиляється в певному місці земної кулі. Це свідчить про те, що в даному місці в надрах Землі знаходяться потужні поклади магнітного залізняку. Таке явище називається магнітною аномалією. Найбільша на землі магнітна, аномалія знаходиться в Курській області Росії. Тут в межах одного-двох кілометрів стрілка міняє свій напрям на 130-170 градусів . На Україні такі явища спостерігаються у Кривому Розі. Зона аномалій ще простягається від Одеси до Вінниці шириною від 50 до 100 км, протяжністю близько 400 кілометрів. Компасом, відповідно, в таких місцях не користуються.

На зміну величини магнітного схилення впливає й такий цікавий факт як зміщення магнітних полюсів. Північний магнітний полюс рухається на північ і наближається до географічного полюсу. Південний магнітний полюс „дрейфує" по Антарктиді. За розрахунками геофізиків протягом найближчих років Південний магнітний полюс покине Антарктиду і займе місце в Індійському океані, а років через 200 виявиться на новому континенті - на півдні Африки.

Таким чином, стрілка компасу своїм північним кінцем не завжди точно показує на північ. Необхідно також пам'ятати, що при визначенні сторін горизонту по компасу і при русі по азимуту, визначеному безпосередньо на місцевості, магнітне схилення, якщо воно не аномальне, на точність орієнтування не впливає. Але в будь-якому випадку потрібно вміти знаходити «природній північ».

57. Що цікавого у спортивному орієнтуванні?

Кожен вид спорту має свої переваги і певні вади, якщо розглядати його як засіб, що сприяє всебічному гармонійному розвитку особистості. Проте, вважаємо, що одним із серйозних претендентів на наш уявний п'єдестал пошани є спортивне орієнтування. У чому ж головна привабливість даного виду спорту? У тому, що органічно поєднується фізичні і розумові компоненти.

По-перше, спортивне орієнтування несе в собі, так би мовити, великий фізкультурно-оздоровчий потенціал, доступний людям різних вікових категорій. Справді, орієнтувальник майже завжди працює в режимі помірних навантажень. Образно кажучи, він не має можливості бігати швидше, ніж думає його голова. При цьому траса змагань, як правило, пролягає в мальовничій лісовій місцевості.

По-друге, розумові завдання, що розв'язує орієнтувальник, можна умовно порівняти із шаховими.

Орієнтування існує стільки, скільки існує сама людина. Звичайно, на світанку історії наші далекі предки не могли розраховувати на дороговкази, прикріплені до дерев, і тому, повертаючись з полювання, вони щохвилини розв'язували практичні завдання з орієнтування. Давні мореплавці та воїни, мандрівники та купці, не маючи навичок з орієнтування, теж були б безпорадні. Однак, як вид спорту орієнтування виникло порівняно недавно. Першими офіційними змаганнями, що підтверджені документально, визнають ті, що відбулися в Норвегії 13 травня 1897 року. У 1997 році широко відзначалося сторіччя орієнтування.

Як же стисло визначити саме поняття спортивне орієнтування? Мабуть, це — змагання в умінні за допомогою компаса та карти швидко знаходити шлях на незнайомій місцевості до заздалегідь визначеного фінішу.

Отже, «матеріально-технічну базу» спортсмена-орієнтувальника становлять карта і компас. Їхній «стадіон» - сама природа. Спортивне орієнтування розвиває такий комплекс необхідних людині якостей як сміливість, сила, спритність, воля, кмітливість, уміння швидко приймати рішення в складних ситуаціях.

58. Як „прочитати" спортивну карту?

Орієнтування починається з карти. Зрозуміло, що для змагань звичайна фізична або адміністративна карта не придатні. Спортивні карти - це великомасштабні спеціальні карти, призначені для даного виду спорту і виконані в спеціальних умовних знаках. Специфічність цих карт полягає в інформації про прохідність місцевості і особливий інформативний метод зображення об'єктів. Карти, якими користуються на змаганнях із спортивного орієнтування - кольорові, масштабом, як правило 1:10000, 1:15000, 1:20000, 1:25000. Раніше використовувалися ще чорно-білі карти таких же масштабів.

Мовою будь-якої карти є умовні знаки. Умовні знаки спортивних карт подібні до умовних знаків топографічних карт, але є певні розбіжності. Спортсмена під час змагань цікавлять дві основні характеристики об'єктів місцевості: прохідність - для вибору оптимального шляху, і легкість впізнавання - для швидкого і правильного визначення свого місцезнаходження. Детальний показ цих характеристик і відрізняє спортивну карту від топографічної. Умови проходження підкреслюються детальною градацією шляхів сполучення (дорога, стежина), позначенням прохідності рослинності (легкопрохідна, середньо -, тяжко - і непрохідна); крім цього, зображуються земельні і скельні обриви, спеціально потовщена по контуру об'єкту лінія показує на неможливість подолання болота чи водоймища. Для того, щоб спортсмен міг швидко і впевнено визначати своє місцезнаходження, на карті підкреслюються індивідуальні - особливості і характерні риси різних компонентів ландшафту. Як приклад, це межі боліт з усіма дрібними деталями контурів; рельєф місцевості зображається з нанесенням усіх дрібних елементів і форм, велика увага приділяється мікрооб'єктам (горби, ямки, окремі дерева і т.п.). Для кращого сприйняття рослинність зображується площинними умовними знаками різного кольору і інтенсивності  забарвлення,  а  наповнюючі  знаки  не  вживаються,  як  у топографії. Все це дає спортивній карті більшу інформативність. На карту наносяться лінії магнітних меридіанів, що значно спрощує роботу з компасом при визначенні азимутів.

Для оформлення карт використовують 6 фарб. Чорною позначають дороги, штучні споруди, скелі і камені, коричневою - рельєф, голубою -гідрографію. Рослинність позначається трохи по-іншому, чим на топографічних картах. Ліс легкої прохідності залишається білим, а поля і відкриті простори покриваються жовтою фарбою. Хащі, кущі, бурелом, що заважають прохідності, показують трьома градаціями зеленої фарби. Червоною фарбою наносять спеціальні позначення дистанцій.

Прочитати карту - це значить уявити зображену місцевість за сукупністю умовних позначень.

Жодна карта, виготовлена топографічним способом, не може врахувати всі дрібні об'єкти. Тому її додатково корегують, вводять спеціальні позначки: це стосується кар'єрів, урвищ, дрібних горбів, ям. Читання рельєфу найдоцільніше починати з великих форм, передусім визначаючи найбільші вершини (низини), або підвищення (пониження) схилів. При цьому слід мати на увазі, що будь-яка місцевість підпорядковується певним закономірностям: між двома хребтами завжди пролягає долина, між двома лощинами - хребет.

Знання умовних знаків, вміння користуватися компасом, орієнтувати карту визначати місцезнаходження - це важливі аспекти для орієнтувальника. Але необхідно ще кожному спортсмену оцінювати пройдених шлях, щоби в кожній новій точці не визначати своє місцезнаходження. А для цього потрібно вміти вимірювати і контролювати пройдених шлях. Такі знання згодяться і в повсякденному житті.

59. Які види змагань відомі у спортивному орієнтуванні?

Будь-який справжній спорт - це гра за твердими правилами, що дають змогу безпомилково визначити переможців. Так само і зі спортивним орієнтуванням. Але існує декілька різновидів змагань з даного виду спорту.

Основний з них - це орієнтування в заданому напрямку. Можна сказати, що це класичний вид змагань. Перед учасниками ставиться завдання в найкоротший термін відшукати на місцевості певну кількість нанесених на карту КП. Результат кожного спортсмена визначається по часу, затраченому на проходження дистанції. Причому послідовність проходження КП задана на карті і повинна дотримуватись беззаперечно: старт - КП 1 - КП 2 - КП 3 і т.д. до фінішу. Звідси і походить назва - орієнтування в заданому напрямку (точніше було б сказати - в заданій послідовності). Якщо ви, наприклад, після КП 2 вийшли на КП 4, то потрібно виправити свою помилку, тобто знайти все ж таки КП 3, а потім повернутися на КП 4 і далі - по дистанції. Якщо порушується порядок проходження, або пропускається свідомо якийсь КП, то результат спортсмена не зараховується.

Для нанесення дистанції на карту користуються певними символами. Місце старту позначається трикутником, а контрольні пункти - колом з центром, який точно знаходиться в місці стояння КП. Точки старту, контрольних пунктів і фінішу послідовно з'єднуються прямими лініями. Арабська цифра поряд з колом показує порядковий номер контрольного пункту. Протяжність дистанції визначають вимірюванням по карті довжин відрізків, що з'єднують старт з КП 1, КП 1 - з КП 2 і т.д. до фінішу.

Спортсмени різного віку і підготовки змагаються на різних дистанціях. На місцевості контрольний пункт являє собою червоно-білий паперовий чи Тканинний знак у формі призми розміром ЗО х ЗО х 30см.

Як проходять змагання? Перед початком проходить жеребкування і кожен з учасників отримує стартовий номер. Суддя на старті випускає спортсменів через певний інтервал, як правило, через хвилину. Учасник рухається в заданому напрямку до КП 1, обов'язково перевіряється номер КП, потім - далі по дистанції. На змаганнях одночасно приймають участь спортсмени різних вікових груп, тому на місцевості стоїть набагато більше КП, чим вказано на карті спортсмена. Тому, якщо учасник змагань «візьме» чужий КП замість свого, то судді анулюють результат. В процесі змагань спортсмену потрібно постійно думати над найбільш раціональним шляхом руху від одного КП до іншого і, користуючись картою і компасом, втілити свої плани в життя.

Орієнтування на маркірованій трасі має свою специфіку. Напрямок руху тут задає начальник дистанції. Як правило, траса йде в обхід помітних орієнтирів. Щоб ускладнити завдання, начальник дистанції іноді прокладає її «змійкою» або на стрімкому спуску - прямо. При цьому спортсменові важче діставати уявлення про пройдений шлях. Тому велике значення має вміння вимірювати відстані «на око». При визначенні пройденого шляху за витраченим часом враховують погоду. Добре знання карти на місцевості, почуття напрямку й відстані - неодмінні умови успіху на маркірованій трасі.

На старті, точно знаючи своє місцезнаходження і загальний напрямок, визначають район між обмежуючими орієнтирами, за які начальник дистанції не може вивести трасу непомітно (дороги, струмки, яри, хребти тощо). Це так зване приблизне орієнтування. Знаючи напрямок руху, намагаються не пропустити кожного помітного орієнтира. За ними корегують свої уявлення про пройдений шлях.

Побачивши КП і впевнившись, що його координати визначені правильно, ставлять на карті крапку. Якщо ж такої впевненості немає, оглядають навколишню місцевість: можливо поруч є орієнтир, який можна використати як прив'язку. Не слід хвилюватися і в тому випадку, коли прив'язку не знайдено. Не виключено, що правильне рішення підкаже черговий орієнтир: адже начальники дистанцій часто „прив'язують" КП до об'єктів, що знаходиться далі по трасі (так звані задні прив'язки).

Якщо місцезнаходження КП так і не визначено, роблять відмітку у вигляді проколу на карті в центрі вірогідного району та рухаються далі, щоб не гаяти часу.

У випадку, коли прив'язка відома, але на карті є кілька схожих, спортсмен має право проминути КП, пройти до Наступного орієнтира, а потім повернутися і зробити відмітку. Помилки на маркірованій трасі, як правило, визначають лише після фінішу, при ознайомленні з контрольною картою. їх треба уважно проаналізувати, з'ясувати причини.

Особливістю естафетного змагання на маркірованій трасі є можливість зменшити вплив помилки на результат за рахунок підвищеної швидкості, оскільки за помилки призначаються штрафні круги. Інколи ж з тактичних міркувань краще пробігти штрафне коло, ніж витратити багато часу на роздуми й прийняття рішень.

Тепер декілька слів про орієнтування за вибором. Можуть проводитись два види змагань, в яких учасник має:

- за мінімальний час пройти визначену суддями кількість КП з усіх, що розташовані на місцевості (варіант 1);

-   за визначений суддями (контрольний) час набрати максимальну кількість очок за відвідування розташованих на місцевості КП (варіант 2), при цьому кожен КП оцінюється суддями певною кількістю очок (від 1 до 5) в залежності від його віддалі від центру змагань та складності розташування. За перевищення контрольного часу учаснику нараховуються штрафні очки.

Вибір КП та послідовність їх проходження визначається учасником. Неодноразовий вихід на той же самий КП зараховується один раз. КП мають бути розташовані так, щоб була можливість вибору рівнозначних шляхів з заданою кількістю КП або з максимальною кількістю очок. Фінішний коридор має бути обладнаний таким чином, щоб забезпечити прийняття усіх учасників з усіх ймовірних напрямків.

Порівняно з попередніми видами змагань орієнтування за вибором значно змістовніше в тактичному відношенні.

Розділ 5. ТЕХНІЧНА, ФІЗИЧНА, ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ТУРИСТА.

60. Як зорієнтуватися за місцевими ознаками?

Під час самих простих походів їх учасникам доводиться стикатись з необхідністю визначати напрям свого руху, визначати місце свого знаходження відносно сторін горизонту і навколишніх предметів.

Коли ви здійснюєте прогулянку або похід по знайомій місцевості, тоді відпадає і необхідність в топографічній карті. Тому, виникає потреба навчитись орієнтуватись за місцевими ознаками. Отримавши такі знання, учасники походів будуть себе почувати впевненіше.

Як же орієнтуватись на місцевості без карти і компаса ?

В лісі. Кора хвойних і листяних дерев значно темніша і більше вкрита мохом та лишайниками з північного боку. А з південної сторони вона світліша. Особливо це видно на березі. Кора хвойних дерев (сосни, ялини) з південної сторони товстіша. Це пояснюється тим, що з північної сторони другий шар кори утворюється швидше ніж з південної. Після дощу кора сосен чорніша з півночі, тому що вона товстіша і повільніше висихає.

У хвойних дерев з боку півдня добре видно краплі смоли, що показують напрямок найбільшого обігрівання сонячним промінням.

Мурашники розташовані в лісі, як правило, з південного боку дерев.

Для орієнтування в лісі можна використовувати гриби і ягоди. Так більше грибів росте з північної сторони пеньків, ніж з східної і західної. А ягоди на відкритих полянах червоніють при дозріванні з південної сторони.

Не забувайте, що весною сніг швидше тане на схилах горбів, ярів, які повернуті в південну сторону. Весною трава вища і густіша з південної сторони галявини, біля каміння, на узліссях, а літом під час жари зеленіша з північної сторони цих предметів. Є і така народна прикмета: на пеньку дерева, що росте осторонь на відкритому місці річні кільця будуть ширші з південної сторони і вужчі з північної. Але треба пам'ятати, що ця ознака дуже приблизна, бо товщина кілець в значній мірі залежить від напряму пануючих в даній місцевості вітрів. Тому, визначаючи сторони горизонту за місцевими прикметами не слід покладатись на якусь одну ознаку. Лише порівняння кількох ознак дасть можливість приблизно зорієнтуватись.

Ліс поділяється просіками на квартали, нумерація яких завжди збільшується з заходу на схід та з півночі на південь так, що перший номер знаходиться на північно-західній стороні лісогосподарства, а останній - на крайній південно-східній. Номери кварталів відмічаються на квартальних стовпах, які стоять на перехрестях просік. Легко зрозуміти, що ребро між двома сусідніми гранями з найменшими цифрами в даному разі вказуватиме напрям на північ.

Кожна туристська група перед виходом на маршрут зобов'язана поцікавитися особливостями місцевих ознак.

На туристичних маршрутах Криму, Закавказзя туристи натрапляють на рідкісне дерево - чудовий природний компас. Це алепська сосна. Висота цієї сосни - 10—15 м. Вона дуже полюбляє сонце, характерна її риса - дещо викривлений та нахилений у бік сонця стовбур. Оскільки вона нахиляється до сонця, нею обсаджують дороги вздовж узбережжя з північного боку, створюючи гарний пейзаж.

Сторони горизонту можна також визначити з допомогою листяних дерев. Так, стовбури осик, а надто тополь, із півночі покриваються мохом і лишайниками. І навіть якщо лишайник розрісся по всьому дереву, то з північного боку його більше, там він вологіший і тугіший. Особливо добре це помітно в нижній частині стовбура. А кора білої берези з південного боку завжди біліша, ніж із північного. Тріщини, нерівності, нарости покривають березу з північного боку. З огляду на те, що береза дуже чутлива до вітрів, нахил її стовбура також допоможе зорієнтуватись у лісі.

Для визначення сторін горизонту можна використовувати великі камені й валуни, їхній північний бік покритий лишайником і мохом, які не люблять тепла і світла. Ґрунт біля такого каменя чи валуна з північного боку вологіший, ніж з південного, що є додатковим орієнтиром.

У степовій зоні можна орієнтуватися за рослинами. У південних степах розпросторена така рослина, як латук. Це - дволітній бур'ян із кошиками жовтих квітів і вертикально розміщеним листям, яке у вологих і затемнених місцях розміщено на стеблі рівномірно в усі боки, а на сухій та відкритій місцевості звернене площинами на захід. Спостереження Менчукова виявили, що за найвищої температури повітря латук повертає листя ребром на південь, послаблюючи в такий спосіб випаровування вологи. Застосувавши компас, можна переконатися, що листя латуку досить точно вказує сторони горизонту.

Сторони горизонту навіть за похмурої погоди може вказати квітучий соняшник, корзинка якого рано-вранці звернена на схід, у полудень - на південь, увечері - на захід. Вночі голівка рослини стоїть вертикально.

На північних схилах дерев'яних і солом'яних стріх ростуть зелений мох, лишайник. Дошки фронтонів із північного боку будинків темніші, часом навіть покриті зеленкуватим лишайником

Олтарі православних церков і дзвіниць звернені на схід. Хрести на банях указують напрямок на північ - південь. Піднесений кінець нижньої перекладини звернений на північ.

Напрямок північ - південь можна визначити з допомогою звичайної голки та магніту. Якщо нею кілька разів провести по магніту, то вона намагнітиться. Зробивши вузол на кінні нитки, треба увіткнути в нього цю голку. В горизонтальному, вільно підвішеному стані вона вкаже напрям магнітного меридіана: один кінець голки повернеться на північ, інший відповідно, - на південь.                                                                                                  

61. Як   навчитися   робити   найпростіші   виміри   на місцевості?

Здійснюючи подорож, необхідно постійно оцінювати пройдений шлях, відстань, що залишилася і т.п.

Здатність людини оцінювати на око, без допомоги приладів, відстані до оточуючих її предметів називається окоміром. Цю індивідуальну особливість можна розвинути шляхом постійних тренувань. Слід мати на увазі, що на оцінку відстаней впливає ряд факторів таких як освітлення, характер місцевості, чіткість предметів на оточуючому фоні і їх розміри.

У туристичних подорожах виникає необхідність у вимірі відстаней до недоступних предметів. Скажімо, треба виміряти відстань до людини, яка йде вздовж річки з протилежного берега. Для цього слід витягнути руку в напрямку руху пішохода і дивитися самим лише правим оком на кінець пальця, чекаючи, поки людина заступиться ним, а тоді нараз заплющити праве око і розплющити ліве. Людина ніби відскочила назад. Слід одразу порахувати, скільки кроків зробить пішохід, перше ніж знову порівняється з

пальцем витягнутої руки дослідника. Відстань від дослідника до людини на тому боці річки визначається з пропорції:

Д: П = Л : О, звідки Д = П (Л : О).

Приклад. Відстань між зіницями очей О = 6 см, від кінця витягнутої руки до ока Л = 60 см. Пішохід пройшов відстань П, що дорівнює 18 крокам, із розрахунку 1 крок = 75 см. Підставляючи ці величини до формули, одержимо:

Д = 18 (60 : 6) = 180 кроків, або 180 0,75 - 135 м.

Зі здійсненням переправи через річку чи струмок на маршруті виникає необхідність визначення ширини річки. Це можна зробити з допомогою травинки. Для цього необхідно на протилежному березі вибрати в безпосередній близькості від нього два помітні предмети і, стоячи на березі з витягнутими руками, в яких затиснуто травинку, закрити проміжок між вибраними предметами. Одне око має бути заплющеним.

Після цього слід, склавши травинку навпіл, відходити від берега доти, доки відстань між вибраними предметами не закриється складеною травинкою. Замірявши проміжок між двома точками стояння, одержимо відстань до протилежного берега, тобто ширину річки.

Висота предмета за своїм зростом визначається в такий спосіб: необхідно відійти від дерева на відому відстань АД, лягти головою до точки А, а ногами, між якими затиснуто палицю, - до дерева в точці В так, щаби промінь зору проходив через верх палиці С на вершину дерева К. Тоді висота дерева КД буде знайдена з відомої пропорції співвідношення сторін подібних трикутників. А саме, добуток відстані від голови лежачої людини до основи дерева на довжину палиці потрібно розділити на величину зросту людини. Отримаємо висоту дерева.

Відстань можна визначити з допомогою еталонів. Еталонами можуть бути різні частини людського тіла, дані вимірів різних предметів, що мають стандартні розміри. Ось деякі з них.

1. 10 см - довжина вказівного пальця дорослої людини. Щоб заміряти його, треба зігнути палець під прямим кутом до долоні. Якщо ж палець коротший, ніж 10 см, його довжину необхідно записати й запам'ятати. У поході це знадобиться.

2.20 см - відстань між вільно розведеними кінцями мізинця та великого пальця, коли рука без напруження лежить на планшеті.

3. 2 м - висота людини з піднятою рукою, якщо кисть руки відігнута назад.

4.1 м - висота від підлоги до пояса людини.

5. Відстань між кінцями пальців у положенні розведених рук у більшості людей дорівнює зростові.

6.    Середня довжини кроку дорослої людини приблизно дорівнює половині її зросту, якщо міряти до рівня очей.

7.    Відстань від ока до основи вказівного пальця витягнутої руки дорівнює 57-60 см. Цією величиною можна користуватися для знаходження величини будь-якого кута. Відомо, що на вказаній відстані кожен сантиметр має кутову величину 1°. Оскільки довжина вказівного пальця - 10 см, то досить зігнути його в основі - під прямим кутом до лінії всієї руки - і вимірювач   готовий:   між   кінцем   вказівного   пальця   та   його   основою утворюється кут 10°. Для визначення величини будь-якого кута в градусах зігнутий під прямим кутом в основі вказівний палець на витягнутій руці встановлюється на рівні ока. Дивитися треба одним оком, краще правим, і тримати голову прямо весь час в одному положенні. Після цього починають укладати свою мірку  по  прямій що з'єднує  два предмети,  між якими визначається кут. Сумістивши кінець пальця з одним із предметів, слід запримітити, навпроти чого знаходиться другий кінець пальця. Це й буде 10°. Потім,  переміщуючи  палець  по  прямій та  суміщаючи його  кінець  із відміченим місцем, навпроти якого був перед цим згин пальця, знаходимо нове місце згину - тут закінчуються наступні 10°. Це вже 20° від початку. І так треба дійти до другого предмета, що обмежує кут. Цілком можливо, що він ляже десь посередині пальця. У цьому випадку важливо на око визначити, скільки  десятих  частин  пальця буде  між  його  кінцем  та  візируваним предметом. Це число цілих градусів треба буде додати до виміряних до цього десятків градусів. Приміром, палець укладено повністю 3 рази, після чого лишилось іще 4/10 його довжини. Значить, два предмети лежать під кутом 27°. Виконуючи цю роботу, не можна змінювати положення руки відносно корпуса тіла та ока. Необхідно слідом за пальцем повільно повертатися корпусом.

У подорожах можна вимірювати відстань із допомогою звуків і світла. Знаючи швидкість поширення звуку (близько 300 м за секунду), можна визначити відстань. Так, підрахувавши, скільки секунд минуло від моменту' появи блискавиці до розкату грому, можна точно визначити відстань до джерела звуку. Ми чуємо грім через 10 секунд після блискавиці. Отже, відстань до грозової хмари не менше 3 км. Крім того, слід пам'ятати, що звуки чуються на такій відстані:

гул літака в нічній тиші - за 40 км;

постріл із рушниці - за 1 км;

стукіт кінських копит у нічній тиші - за 0,5-1 км;

тріск падаючого дерева - за 800 м;

рубка лісу, удари сокири - за 300 м;

розмова (неясно чути) - за 200 м;

кашель - за 50 м;

кроки - за 30 м.

62. Які складові фізичної підготовки туриста?

Фізична підготовка туриста повинна забезпечувати:

1) загальну фізичну підготовленість;

2)   спеціальну   фізичну   підготовленість   у   залежності   від  способу пересування;

3)   загартування   організму  -  його   опірність  захворюванням   при охолодженні, перегріванні, підвищеній вологості чи сухості повітря, кисневій недостатності і т.п.

Фізична підготовка повинна бути безперервною та систематичною. Вона складається з ранкової гімнастики, спеціальних вправ, походів вихідного дня. Жінки-туристки тренуються по тій же методиці, що і чоловіки, але з урахуванням фізіологічних особливостей жіночого організму. Заняття можуть проводитися спільно, але навантаження для жінок повинні складати не більше 2/3 навантаження чоловіків. У вправах з обтяженнями вага для жінок Повинна бути в 2-3 рази менша, ніж для чоловіків. З тренувань жінок потрібно зовсім вилучити стрибки в глибину понад 1,5м.

63. Що особливого у виконанні спортивних розрядів із туризму?

Спортивний туризм належить до видів спорту, що не входять до програми Олімпійських ігор. Проте велика кількість людей присвятила себе саме туризму і на цій ниві має змогу досягти високих спортивних результатів. Як і будь-якому іншому виді спорту, спортивний злет починається з III юнацького розряду,  найвища сходинка - «Майстер спорту України зі спортивного туризму».

Спортивні розряди та спортивні знання у туризмі можна здобути за участь чи керівництво спортивними походами будь-яких видів спортивного туризму та за виконання вимог класифікаційної таблиці на змаганнях з техніки спортивного туризму.

Датою виконання нормативу вважається дата затвердження протоколів останніх змагань, або дата видачі маршрутно-кваліфікаційною комісією довідки про останній похід.

64. Що  потрібно розуміти  під  „страхуванням"  та „самострахуванням" у спортивному туризмі?

Взаємна  страховка   в   туризмі  -   це   основна   форма   взаємодії   і першочерговий засіб безпеки. Навчання страховці  має свої специфічні труднощі та особливості. В   залежності   від   порядку   пересування   і   розміщення   партнерів розрізняють страховку одночасну, коли туристи рухаються, та почергову,  коли один рухається, а інший - страхує. Для першого учасника руху організовують нижню страховку, для всіх інших - верхню, яка більш надійна і безпечна.

Страховка необхідна на всіх небезпечних ділянках маршруту, навіть для самих досвідчених та підготовлених туристів. Разом з тим страховка, організована без потреби та з марнуванням часу, може лише ускладнити ситуацію. Рішення про організацію страховки приймає керівник групи.

Правила безпеки при страховці:

- страховка та самостраховка обов'язкові, коли існує небезпека падіння, отримання травми та коли відсутня можливість самозатримання;

- вибирати найбільш зручний варіант страховки;

-   не організувавши самостраховки, не можна страхувати іншого учасника;

-  страхувальник повинен бути одягнений у цупкий одяг, працювати в касці та рукавицях;

-  положення тіла страхувальника та страхувальної мотузки повинне забезпечувати стійкість;                                                                       

- страхувальник не повинен знаходитись під тим, хто лізе догори;

-   страхувальник повинен уважно слідкувати за діями партнера та своєчасно видавати або вибирати мотузку, сповіщати про наявність вільної мотузки;

-     страховку та самостраховку виконувати із використанням різноманітних опор (гаки, виступи та ін.), попередньо перевіривши їх;

-  страховку необхідно проводити двома руками; запобігаючи травм, не тримати руки близько до карабіна, виступу;

-  при страховці не допускати великого провисання мотузки, тому що збільшується сила динамічного удару;

-  при зриванні партнера страхувальник повинен протравити мотузку згідно нормативів, що зменшує силу динамічного удару;

-  не переривати страхування, поки застрахований не вийде у безпечне місце та не організує само страховку.

Самострахування - це організація безпеки самим туристом за допомогою спеціального спорядження, без допомоги інших.                        

65. Яким чином організовують змагання зі спортивного туризму?

Змагання з техніки спортивного туризму є справжнім святом для туристів. Вони дозволяють перевірити готовність до майбутніх подорожей, випробувати сучасне спорядження, ознайомитися з новими техніко-тактичними прийомами, що сприяють підвищенню безпеки походів. По ходу змагань проходить широкий обмін досвідом.

Змагання з техніки спортивного туризму проводяться з метою підвищення технічної та тактичної майстерності учасників, виявлення найсильніших команд та учасників.

Змагання з техніки спортивного туризму включають в себе змагання з техніки окремих видів туризму: автомобільного, велосипедного, вітрильного, водного, гірського, лижного, пішохідного та спелеотуризму або комбіновані на різних дистанціях, обумовлених Правилами та Положеннями про змагання.

Змагання полягають у проходженні дистанції, що вміщує природні та штучні   перешкоди,   виконанні   спеціальних   завдань   з   використанням  спорядження, що полегшує та прискорює пересування, забезпечує безпеку та виконання технічних і тактичних завдань.

Основними характеристиками змагань є масштаб, клас дистанцій і ранг.

За масштабом змагання поділяються на міжнародні, національні (або всеукраїнські), зональні, обласні, міські, районні, клубні та змагання колективів фізкультури, навчальних закладів тощо.

Клас дистанцій змагань (І-ІУ) характеризується їх складністю, а також окремими для кожного виду туризму додатковими вимогами. Рекомендується, щоб тактична і технічна складність перешкод, які долаються на дистанціях, наближалась до складності перешкод, які долаються у спортивних туристських походах.

Ранг змагань визначається кваліфікацією команд (учасників).

Змагання можуть бути командними (стартує і проходить дистанцію разом уся команда), особистими (змагаються окремі учасники, зв'язки, екіпаж) та особисто-командними (результат команди складається з суми Особистих результатів залікових учасників).

Положення про змагання готує та затверджує організація, що проводить дані змагання, разом з федерацією туризму (правлінням клубу тощо). Положення поряд з Правилами є основними документами, якими керується суддівська колегія та учасники змагань. Положення не повинне перечити Правилам.

У доповненнях до Положення окремо можуть бути розроблені Умови проведення змагань, які визначають особливості техніки та тактики подолання перешкод, виконання спецзавдань тощо.

66. Які технічні етапи входять до дистанція «Похід-крос»?

Похід-крос - довга дистанція, що імітує похідні умови. Вона передбачає Орієнтування по карті чи схемі під час руху на маршруті, подолання Природних перешкод, технічних етапів та виконання спеціальних завдань. Як правило, технічні етапи організовують в місцях, які є найбільш логічними для певного виду командної роботи.

На змаганнях зустрічаються такі технічні етапи:

- навісна переправа через річку;

- навісна переправа через яр (скельна);

- круто похила переправа;

- підйом по скельній ділянці або схилу;

- траверс скельної ділянки чи схилу;

- траверс схилу з альпенштоком;

- спуск по вертикальних перилах (дюльфер);

- спуск по схилу (в тому числі спортивним способом);

- переправа через річку о колоді;

- переправа через яр по колоді;

- переправа через річку вбрід з використанням перил;

- переправа через річку вбрід;        

- переправа по мотузці з поручнями (паралельні мотузки);

- переправа на плавзасобах;

- транспортування потерпілого;

- рух по жердинах через болото;

- рух по купинах;

- орієнтування.

Положенням або умовами змагань може бути запропонована логічна комбінація етапів, а також інші етапи або спеціальні завдання.

Вимоги до подолання усіх технічних етапів ґрунтуються на забезпеченні безпеки, яка є необхідною умовою при проходженні аналогічних перешкод в спортивних туристських походах.

67. Як організувати дистанцію «Смуга перешкод»?

Смуга перешкод - коротка, динамічна дистанція, насичена технічними етапами, встановленими на природних та штучних перешкодах. Вона може включати виконання спеціальних завдань. Спеціальні завдання передбачають виконання завдань, пов'язаних з туризмом, або подолання одного чи декількох технічних етапів.

Перелік спеціальних завдань згідно Правил змагань зі спортивного туризму:

- в'язання вузлів;

- надання першої медичної допомоги;

- завдання з топографії та геодезії;

- визначення відстані або висоти;                                                               

- встановлення намету;

- розпалювання багаття;

- пакування рюкзака;

- виготовлення спорядження.

Змагання на дистанції «Смуга перешкод» можуть бути командними чи особистими. Кількісний склад команди повинен бути достатньо грамотним для технічного безаварійного проходження етапів.

Деякі технічні етапи включаються суддівською колегією і до походу-кросу, і до смуги перешкод. Як правило, це ті етапи, які імітують найбільш вірогідні природні перешкоди.

68. Як навчитися в'язати основні туристські вузли?

Вузли, необхідні в туристичній практиці, поділяються на три групи: для зв'язування мотузок, для обв'язування та допоміжні.

Для зв'язування двох мотузок однакової товщини найчастіше використовують прямий вузол. Слід пам'ятати, що за натягування вільні від навантаження кінці канатів прямого вузла на 2-3 см втягуються у вузол. Крім того, вузол, що намокнув, дуже важко розв'язати. Новачки для полегшення розв'язування прямого вузла вставляють у нього щіпок або карабін – якраз цього робити не варто. По-перше, це збільшить об'єм вузла; по-друге, вставлений щіпок або карабін ослаблює натяг волокон.

Техніка в'язання. Необхідно взяти невеличкі (ЗО см) кінці мотузок, скласти їх перехресно (спершу правий на лівий, потім лівий на правий) і зв'язати. Вузол нагадує дві петлі, що утримують одна одну. Для страхування на кінцях мотузок, що лишилися, потрібно зав'язати контрольні вузли.

Для зв'язування мотузок однакової товщини, щодо яких не передбачається великих навантажень на розтягування, доцільно використати ткацький вузол.

Для   зв'язування  мотузок   різної товщини використовують брамшкотовий та   академічний  вузли.   Вони застосовуються    у    підв'язуванні    до основної   мотузки   допоміжної.   Вони прямий вузол надійні,    добре    тримають    і    легко розв'язуються. В'язати їх не складно.

Для в'язання брамшкотового вузла необхідно зробити петлю з товстішої мотузки, а тоншою обкрутити петлю від себе вниз. Петлю з тонкої мотузки великим пальцем лівої руки відтягнути вниз; кінець, що накручується, двічі обходить здвоєну петлю товстішої мотузки.

Техніка в'язання академічного вузла схожа з технікою в'язання вузла прямого, з тією лише різницею, що за вив'язування академічного вузла робиться петля тонкою мотузкою навколо товстої.

У туризмі широко застосовується вузол "булінь". В'яжеться він на кінці мотузки для обв'язки грудей, а також для кріплення мотузки на виступі, дереві, камені.

Техніка в'язання. Обхопивши дерево (виступ) мотузкою і зробивши на довшому кінці мотузки петлю, необхідно закласти одну петлю, потім знизу протягти в неї другу. Протягнувши в . останню петлю короткий кінець мотузки, необхідно потягти за основну частину мотузки, перекидаючи при цьому першу (нижню) петлю через другу. Петлі затягнуться, і вузол готовий. Для більшої надійності вузла на вільному кінці мотузки робиться контрольний вузол.

"Вузол провідника" призначається для в'язання петлі на будь-якому відрізку мотузки. Його можна в'язати петлею, а також одним кінцем для прив'язування до страхувальних поручнів. Слід пам'ятати, що він розрахований на навантаження в напрямку петля - мотузка, а тому його не можна використовувати як прямий вузол дня виведення з-під навантаження пошкодженого шматка мотузки.

Техніка в'язання. Відрізок мотузки треба скласти вдвоє і зав'язати звичайний вузол (як контрольний) на подвійній мотузці. При цьому необхідно слідкувати за правильністю (паралельністю) розташування мотузок у вузлі.

"Вузол провідника" використовують у в'язанні альтанки. Для цього мотузку складають удвоє і на кінці її зав'язують "вузол провідника", потім обводять складену вдвоє мотузку навколо тазу, закріплюють карабін за бокові петлі мотузки й протягнуту проміж ніг ще одну петлю.

Найкраще себе зарекомендував вузол "серединний , або австрійський провідник", в якому навантаження розподіляється рівними частинами в протилежні сторони.

Вузол "удавка" застосовується для прив'язування до дерева, великого каменя, виступу. Вузол надійний, в'яжеться просто, легко розв'язується.

Техніка в'язання. Спочатку заводять мотузку навколо місця кріплення (дерева, виступу) і, підхопивши основну мотузку, повертають кінець назад, обвиваючи по ходу мотузку петлями.

З огляду на те, що вузол тримається за рахунок тертя й затиснення мотузки утвореною петлею, необхідним є достатнє обкручування петлі мотузки вільним кінцем. Після зав'язування вузла необхідно розвернути місце виходу петлі відносно напрямку майбутнього навантаження так, щоби мотузка на цьому відрізку не працювала "на зріз". Тільки після цього мотузкою можна користуватися. Бажано, щоби вузол постійно знаходився під навантаженням. Слід пам'ятати, що "удавку" не рекомендується застосовувати для закріплення мотузки на льодовому стовпчику, оскільки коефіцієнт тертя льоду занадто низький.

Вузол "Вуздечка" застосовується для влаштування петель із вуздечками, для в'язання транспортувальних пристосувань, подвійних петель, які не затягуються.

Виготовляючи сидіння для спуску потерпілого, в'яжуть подвійний "вузол провідника".

Техніка в'язання. На кінці основної мотузки в'яжуть "вузол провідника" з петлею завдовжки 0,9-1 м. При цьому петлю протягують крізь незатягнутий вузол тільки наполовину, а ординарну петлю, що лишилася, закладають через утворену подвійну. Вузол затягують щільно, і "сидіння" готове для використання. Транспортувати хворого можна по-різному, залежно від його стану, характеру травм, рельєфу місцевості.

"Схоплюючий вузол" використовується під час руху по закріпленій мотузці, за організації самострахування. Слід пам'ятати, що ненавантажений він легко пересувається вздовж основної мотузки, під навантаженням затягується, "схоплюється". Цей вузол погано держить на слизькій мотузці, тому його не можна використовувати на зледенілій мотузці.

Техніка в'язання. В'яжуть "схоплюючий вузол" петлею та вільним кінцем. Після зав'язування вузол розправляють. У роботі слідкують, щоб обидва кінці петлі, що виходять із вузла, були завантажені рівномірно. У разі нерівномірного навантаження кінців петлі виникає небезпека розриву допоміжної мотузки, а ще вона може сповзти й оплавитись. У разі використання "схоплюючого вузла" для самострахування під час руху вздовж Закріпленого основної мотузки не можна забувати про те, що довжина петлі не повинна перевищувати довжини витягнутої вперед руки, бо інакше, Зависнувши, буде важко, а то й неможливо самостійно дотягнутися до цього вузла. На крутих підйомах вузол пересувають вказівним і великим пальцями, Підштовхуючи його. На спусках вузол пересувають мізинцем, підмізинним і середнім пальцями; кисть руки охоплює основний канат вище та нижче вузла. Не можна захоплювати вузол кистю руки, бо в разі зриву кисть несвідомо Стискається: вузол, не будучи навантаженим, не затягнеться. Результат - нещасний випадок.

"Вузол  Бахмача" використовують замість "схоплюючого вузла" під час роботи на грубих і зледенілих мотузках. Його ще називають карабінним.

Техніка в'язання. У карабін застібається репшнур, обидва кінці якого проходять навколо мотузки. Потім кінці ще двічі закладають у карабін і, пропустивши втретє навколо каната, виводять крізь карабін.

69. Яким чином долають водні перешкоди у походах?

Всі перешкоди (етапи) поділяються на «водні» (через воду) та гірські (Скельні). Подолання водних перешкод і складним завданням. Тому перед подорожжю потрібно уважно вивчити район походу, зібрати інформацію про річки, болота. Відповідно до прогнозованих перешкод потрібно ретельно підготуватися. Ускладнити ситуацію можуть весняна повінь, затяжні дощі. Потрібно знати про таку особливість річок як сезонність рівня води та, навіть, різний рівень протягом доби. Цю інформацію потрібно враховувати, розробляючи план-графік подорожі.

Переправа через воду обраним способом починається завжди з розвідки. На цю процедуру відводиться необхідна кількість часу. Якщо є хоча найменші сумніви у доцільності вибраного місця, потрібно знайти інше вверх чи вниз по течії. Безпека усіх учасників подорожі повинна бути на першому місці.

При організації переправи враховують кількісний склад групи, фізичну та технічну підготовку керівника та учасників. Обов'язковою вимогою до всіх учасників подорожі є вміння плавати, так як навіть тиха неглибока річка ховає у собі небезпеку у вигляді вирів, ям та ін.

При виборі місця переправи беруть до уваги ширину, глибину річки, швидкість течії, наявність місця для роботи по організації переправи, спостереження та керівництва, а також виходять з матеріально-технічного забезпечення групи.

70. Як організувати спортивний спуск та підйом?

При пересуванні по пересіченій місцевості, особливо у гірських районах, на схилах доводиться організовувати спортивний спуск чи підйом.

При підйомі чи спуску по мотузці учасники подорожі рухаються з самостраховкою або з командною страховкою. Рух з самостраховкою технічно нескладний, бо здійснюється за допомогою схоплюючого вузла. Головне - правильно зав'язати даний вузол (без перекручень) та рухатися, не затискуючи вузол у руці, інакше він не спрацює на затримання при падінні. При підйомі вузол повинен знаходитися вище рук учасника, при спуску - між руками.

Коли схил небезпечний, крутий - тоді варто організувати командну , страховку через окрему точку кріплення  на рельєфі. Спуск та підйом здійснюють, використовуючи перильну мотузку як опору, або за допомогою спеціальних технічних пристроїв - вісімок, листків, шайб тощо.

При будь-якому способі спуску необхідно одягати рукавиці, щоб не поранити руки. Муфти карабінів завжди закручуються. Для зав'язування вузлів використовують мотузку «репшнур» діаметром 6 мм та більше.

На схилах крутизною не менш 60 організовують спуск дюльфером традиційним способом (за рахунок тертя мотузки по одягу) чи за допомогою спускових пристроїв.

71. Які правила проходження траверсу?

Під час походів небезпека може проявитися не лише під час спусків чи підйомів, але й при горизонтальному проходженні схилів - траверсі. В таких випадках не варто нехтувати безпекою. Керівник групи повинен правильно організувати проходження траверсу.

Перший учасник рухається за усіма правилами страховки, закріплюючи мотузку на опорах за допомогою правильних вузлів чи петель з карабінами. Всі карабіни обов'язково закручуються. На протязі траверсу трапляються ділянки похилі, на яких рухатися краще з допомогою схоплюючого вузла (як при спортивних підйомах та спусках).

Всі учасники повинні бути у страхувальних поясах чи системах, а також мати закріплені у будь-якому місці блокування системи так звані «вуса» - це дві петлі з основної мотузки довжиною не більше витягнутої руки кожна, на шлях цих петель зав'язується вузол «провідник-вісімка». За допомогою цих вусів» здійснюється страхування.

Дуже важливо при траверсі дотримуватися такого правила: спочатку закріпитися на наступній ділянці, лише після цього відстібнутися від Попередньої. Якщо нехтувати цією рекомендацією, то можна зірватися з усіма уникаючими з цього наслідками. Наступний важливий момент: на кожній ділянці траверсу може знаходитися лише одна людина. Всі вимоги до проходження траверсу продиктовані необхідністю безпеки.

 72. Як своїми силами транспортування потерпілого поході?

При проведенні подорожей у віддалених районах кожна туристська група повинна вміти організувати транспортування людини в разі захворювання чи з іншої причини. В багатьох випадках своєчасне транспортування до медичної установи - це врятоване життя.

В залежності від того, по якому рельєфу буде здійснюватися транспортування, вибирають його спосіб, заходи страхування потерпілого та супроводжуючих.

Одним із найпростіших способів є виготовлення нош із лиж, лижних галок, дерев'яних палиць. Для цього потрібні дві вітровки чи куртки, рукави (яких одягаються на ці довгі предмети. Утворені ноші доволі придатні для Перенесення потерпілого по нескладному рельєфу. Для жорсткості можна прив'язати в головах та в ногах дві поперечні палиці чи щось подібне.

Якщо потерпілий худорлявий, а в групі є кремезної статури учасники, то можна нести людину в рюкзаку чи на руках способом «замок». Звичайно цей спосіб використовується при нескладних враженнях. Якщо група має основну мотузку, з неї можна зробити бухту, потім розділити кільця порівну та одягти їх на плечі. Потерпілий сідає у кільця на спину супроводжуючому. Звичайно, цей спосіб використовують, якщо потерпілий може самостійно триматися руками. При зазначених вище способах постраждалий повинен прив'язуватися до супроводжуючого петлею із репшнура.

Транспортувати по похилому рельєфу та стежкам можна на ношах-волокушах, які може тягнути навіть одна людина. Від звичайних нош волокуша відрізняється тим, що для неї вибирають довші палиці (4-5 метрів) та до них підв'язують амортизатори з довгих гілок. Для транспортування по снігу волок можна зробити із намету.

При транспортуванні по складному рельєфу, на скелях, де необхідна страховка, організовують спеціальні системи. Особливу увагу при цьому необхідно приділити страховці потерпілого та рятувальників.

Розділ 6. ТУРИСТСЬКО-КРАЄЗнАВЧИЙ ЗЛІТ ЯК ФОРМА МАСОВОГО ЗАХОДУ.

73. Що цікавого у туристсько-краєзнавчих зльотах?

Однією з самих дієвих форм агітації та пропаганди туризму, доручення широкого кола людей до туристських заходів туристські зльоти та змагання. Програми та завдання цих заходів різні, і в більшості випадків змагання є складовою частиною зльотів. Необхідно наголосити, що і зльоти, і змагання в жодному разі не повинні замінити основну форму туристської роботи -походи. Про змагання йшлося вище, тому детальніше розглянемо організацію туристського зльоту.

Проведення зльоту повинно бути передбачене річним планом туристських заходів. Оргкомітет складає «Положення про зліт», розробляє та здійснює план підготовки та проведення заходів (перелік конкурсів, склад комісій тощо). Під час зльоту оргкомітет забезпечує розміщення туристів, їх медичне обслуговування та інші організаційні заходи.

Основним документом є «Положення про зліт», яке складають в залежності від змісту зльоту, його тематики та масштабів, від рангу змагань. Основні розділи положення, як правило, такі: мета та завдання, час та місце проведення, керівництво, учасники, програма, фінансування, порядок та терміни подачі заявок, необхідна документація, умови прийому учасників, визначення переможців та нагородження.

Будь-який зліт повинен бути насичений конкурсами, піснями, іграми, виставками тощо.

При підготовці та проведенні зльоту велику увагу потрібно приділити охороні природи та пам'ятників історії та архітектури.

74. 3 чого складається конкурсна програма на туристсько-краєзнавчому зльоті?

Зліт має бути насиченим масовими заходами: змаганнями, іграми, піснями, показом кінофільмів, звітами, виставками туристичних фотографій, стендами. Все це слід проводити у формі конкурсів. Конкурси підвищують інтерес до різних видів туристичної самодіяльності не тільки у глядачів, а й у самих туристів, учасників зльоту. На зльотах зі школярами можна проводити такі конкурси:

1. На кращу туристичну подорож.

2. На кращу організацію туристичної роботи у школі.

3. На кращий фотознімок у поході.

4. На кращу самодіяльність.

5. На кращий туристичний кінофільм.

6. На краще оформлення біваку.

7. На кращий обід.

Розглянемо детальніше деякі види конкурсів.

Конкурс на кращу туристичну подорож:. Цей вид конкурсу  має  заочний  характер.  Суддівська колегія, що вкладається з головної суддівської колегії та суддівських бригад із видів туризму, вивчає документи й дає оцінку в балах.

Два екземпляри заявкової книжки, завірені директором школи, Кидаються оргкомітетові зльоту. Один екземпляр, заявкової книжки з рішенням маршрутної комісії зльоту повертається групі.

Звіт про подорож групи старшого віку складається відповідно до Існуючої Інструкції про складання звіту й Положення про зльоти-змагання та має містити розділи, кожен із яких оцінюється певною кількістю балів.

Конкурс на кращий фотомонтаж: про похід або іншу туристичну фотографію.

Оцінюється конкурс за такими показниками: природність відображення Проведення   туристичного   походу,   всебічне   відображення   життя   юних туристів у подорожі, технічність фотознімків, якість їх виготовлення. Конкурс на краще оформлення біваку.

Проводиться вранці після сніданку перед початком змагань. Беруться до уваги оформлення біваку, правильність установлення, охорона природи, Порядок у наметах, а також наявність туристичних саморобок.

Після змагань проводиться конкурс на кращий обід.

У Положенні має бути застережено, яка частина конкурсів обов'язкова, а також кількість результатів, що йдуть команді в залік, якщо вона взяла участь у всіх конкурсах.

Конкурсна комісія враховує масовість. Під час визначення кількості балів за окремі види роботи (наприклад, кількість походів вихідного дня, багатоденних), застерігається кількість балів за кожного учасника.

Підбиваючи підсумки окремих конкурсів, місця визначають починаючи з першого, за найбільшою сумою балів.

Виняток складає конкурс самодіяльного туристичного спорядження, де результати   визначаються   за   найменшою   сумою  місць  з   урахуванням коефіцієнта значущості. Сумарне   місце   з   конкурсної   програми,   починаючи   з   першого, визначається за найменшою сумою місць (балів).  

 75. Яку гру та естафету можна провести в літню пору року та взимку?

"Пересування за азимутом"

Ця гра - короткочасна, тому її можна провести в обідню перерву, коли чергові готуватимуть їжу для загону.

Керівник іще до походу виходить до району, де проводитиметься гра, перевіряє весь маршрут і складає схему. На ній він позначає місцеві предмети, відстані між ними, азимут кожного предмета.

Цю гру можна проводити в походах вихідного дня, а також кількаразово в багатоденному поході. Для цього готують декілька схем різних районів.

Першого разу можна йти за азимутом усім разом, загальними силами знаходячи азимут чергового предмета. За повторного проведення гри в іншому районі можна випускати на маршрут 3-5 учнів одним маршрутом з інтервалом у 5-Ю хвилин, забезпечивши кожну групу схемою.

Переможцем вважається той (чи та група), хто раніше й точніше пройде весь маршрут.

Перед виходом на маршрут гри керівник уточнює, що таке азимут і як користуватися компасом. Потім кожному учасникові гри надається можливість визначити довжину своєї пари кроків, для чого на відрізку 100 м діти вимірюють кількість пар своїх кроків.

Після одержання схеми діти стартують. Підбиття підсумків гри керівник робить тут же, і за обідом переможцеві вручається приз (чергові готують щось оригінальне).

"Воєнний кур'єр" Гра проводиться  на  пересіченій  місцевості.  Залежно від кількості учасників формується ескорт (4-7 учнів) та один кур'єр. Останні члени походу - штурмуючі. Кур'єр має доправити повідомлення в зазначений керівником пункт, що знаходиться в облозі. Інтервал гри - 4 км.

Перед початком гри керівник проводить інструктаж і відправляє штурмуючих уперед. Вони маскуються, влаштовують різноманітні пастки кур'єрові. До речі, характер цих пасток слід узгодити з керівником.

Через 30-40 хвилин виходить кур'єр і рухається до місця призначення. Кур'єром призначається найбільш сильний, прудкий і кмітливий.

За умовами гри йому дається контрольний час (приміром 2 години), протягом якого він мусить доставити пакет. З кур'єром виходить ескорт, члени якого оглядають місцевість, попереджають кур'єра про можливу небезпеку.

На нейтральній території (за 200 метрів перед ціллю) кур'єра та його ескорт переслідувати вже не можна. Кур'єр вважається переможцем, якщо доправить пакет упродовж відведеного часу.

Брати в полон дозволяється тільки кур'єра, але він може втекти і продовжувати гру, якщо у нього не відібрали пакета.

"Зайці та собаки" Гру краще проводити на точно обмеженій лісистій місцевості. Тих, хто грає, поділяють на дві групи: "зайців" і "собак". Кількість "собак" має бути парною, бо "собаки" полюють попарно.

Для зручності організації гри "собаки" вдягають однакові панамочки чи косинки на шию. "Заєць" уважається пійманим, якщо до нього доторкнуться дві "собаки" водночас.

Час гри встановлюється керівником; про її закінчення повідомляється свистком.

Перемагають "собаки", якщо їм поталанить за встановлений час схопити всіх "зайців"; в іншому разі вони програють.

"Прихований відхід"

Цю гру також краще проводити на пересіченій місцевості. Кількість учасників - до 30 осіб.

Гра полягає в тому, що одна група (половина загону) вдає противника, а Ішла - відступає; останню складає передовий дозір (до 10 осіб) та замикальний дозір (3 чи більше учнів).

Передовий дозір одержує пакет з наказом про відступ, де вказано кінцевий пункт та орієнтири, за якими загін має відходити. Через 15-20 хвилин починає відхід замикальний дозір. Іще через 20 хвилин виступає Група противника, щоби перешкодити з'єднанню передового та замикального дозорів. Полонення здійснюється осалюванням (торканням) рукою.

Замикальний дозір попереджає передовий дозір про небезпеку, але Наближатися до нього ближче, ніж на 5 м, не дозволяється.

Відступаюча група перемагає, якщо досягає цілі хоча б із половиною складу учасників гри.

"Слідопити"

Цю фу слід проводити на засніженій, незручній для огляду місцевості. Завдання гри полягає в тому, щоб одна група ховалась, а інша шукала її за Слідами лижні. Група слідопитів в установлений час намагається вислідити й Полонити (осадити) якомога більше тих, хто ховається.

По закінченні часу гри керівник дає сигнал і діти збираються біля нього, даючи відомості, хто кого полонив.

Потім групи міняються ролями. Позаяк обидві команди в ролі слідопитів Мають знаходитися в ідентичних умовах, слід або поміняти місцевість, якщо така можливість є, або вести пошук не за слідами на снігу, а за розвішаними на деревах або кинутими на сніг кольоровими клаптями.

"Зимові тенета на зайця"

Ця гра проводиться на місцевості, що погано проглядається, засніженій, Лісистій.

Вона полягає в тому, що у визначеному керівником місці ховаються 3-5 лижників (зайці). Остання частина загону туристів - нагоничі. Вони оточують район укриття зайців і починають стискати кільце (тенета). Зайці Шмагаються вибрати слушний момент і вискочити з кільця, а нагоничі змагаються схопити зайців (осалити). Погоня за зайцями, які вискакують за межі тенетів, допускається не далі, як за 100 метрів. Зайці можуть, петляючи не заплутуючи слід, сховатися так, що нагоничі, стискаючи тенета, пройдуть і не помітять зайця. Останній вважається таким, що вирвався з тенет.

Нагоничі перемагають, якщо схоплять більш як половину зайців; в іншому разі перемагають зайці.

"Атака проти суперників"

Гра проводиться на горбистій, засніженій, лісистій місцевості.

Кількість учасників не обмежується.

У грі беруть участь дві однакові за кількістю групи дітей. Одна група йде до лісу та займає оборону. Через деякий час (10-15 хвилин) інша група розпочинає наступ. Атакуючі можуть спершу вислані розвідку для виявлення дислокації противника.

Після зближення груп на відстані кидають сніжки - розпочинається "битва" сніжками. Кожна сторона має суддю, який стежить за своєчасним вибуттям із гри "убитих" (зазнавши удару сніжком, гравець полишає "поле бою").

Перемагає той, хто в установлений час виведе з ладу більше супротивників.

"Слідами втікачів"

Для цієї гри краще використовувати пересічену, лісисту, засніжену місцевість.

Гра полягає в тому, що група лижників (3-6 учнів), одержавши від керівника завдання доправити пакет у вказане місце, іде до лісу і заїжджаючись та розгїжджаючись, лишає на снігу клапті, плутаючи в такий спосіб сліди. Через 15-20 хвилин виходить група переслідувачів, мета яких -наздогнати групу з пакетом і завадити його передачі.

Група з пакетом перемагає, якщо хоча б половина учасників добереться до цілі (обов'язково з пакетом); в іншому разі перемагає група противника.

Розділ 7. МЕДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИСТСЬКИХ ЗАХОДІВ.

76. Що    необхідно    знати    учаснику    туристських подорожей для надання першої медичної допомоги?

Велике значення має навчання туристів основам профілактики травм і захворювань, правильного здійснення першої допомоги в випадку їх виникнення. Ці знання дуже важливі, коли неможливо по телефону набрати номер «03» і викликати швидку допомогу. Перша допомога є невід'ємною частиною лікування травм і хвороб.

Безпека походів багато в чому залежить від правильної їх організації, яка включає певні вимоги до комплектації туристської групи, медичному підборі учасників, передпохідної підготовки, знань засобів профілактики травм і нещасних випадків і т. д.

З метою безпеки проходження маршруту Правила проведення туристських подорожей регламентують вік учасників: для маршрутів І к. скл. - не молодші 13 років, II к. скл. - 14 років, III к.скл. - 15 років і т. д.

При формуванні групи в пішохідному, лижному, гірському і велосипедному, а також в спелеотуризмі обумовлений кількісний склад групи: не менше 6 чоловік у категорійних походах. Така кількість учасників дозволить в разі необхідності здійснити транспортування потерпілого силами групи.

При неможливості транспортування (складний рельєф, тяжкий стан хворого, при якому необхідне особливо бережливе перевезення ) виправдано поділ групи: для догляду за потерпілим; для зв'язку з найближчим населеним Пунктом; для виклику рятувального загону або медичного працівника.

В групі, яка здійснює категорійний похід, один із учасників повинен мати спеціальні знання і навички надання медичної допомоги.

У групах чисельністю 10 чоловік та більше, а особливо у віддалених районах, медичну допомогу повинна здійснювати людина, що має середню чи вищу медичну освіту.

Учасники багатоденних походів довгий час знаходяться у польових умовах.   Вони   ізольовані   від   населених   пунктів   і   не  завжди   можуть розраховувати на допомогу інших людей. Тому всі учасники туристської групи   мають   знати   симптоми   та   засоби   першої  допомоги   при   тих захворюваннях,   що   можуть   статися   внаслідок   кліматичних   умов   чи обумовлені специфікою вибраного виду туризму.

Завдання першої медичної допомоги при травмах:

- проведення заходів по припиненню дії травмуючих факторів;

-   встановлення порушеного дихання і серцевої діяльності (перші реанімаційні дії);

- зупинка кровотечі;

- закриття ран стерильними пов'язками;

- усунення болі;

-   забезпечення нерухомості травмованих ділянок тіла підручними матеріалами;

- функціональна укладка (найбільш зручна);

-забезпечення якнайшвидшої евакуації в лікувальний заклад, або виклик медичної допомоги до місця події.

При   огляді   потерпілого   оцінюють   його   загальний   стан,   вид   та серйозність травми, спосіб допомоги, необхідні заходи першої допомоги в залежності від можливостей та обставин. В тяжких випадках – артеріальна кровотеча, втрата свідомості, задуха і т.п. - першу допомогу здійснюють терміново, але таким чином, щоб на якість не вплинула швидкість.

Оцінка загального стану потерпілого: необхідно пересвідчитися, що потерпілий дихає та нічого не перешкоджає його диханню. По перших питаннях та відповідях до потерпілого можна визначити ступінь збереженості ясності його розуму. Так звана очманілість, коли людина важно йде на контакт, сонливість, адинамічність, втрата пам'яті - грізні симптоми. Ознаками важкої травми і небезпечного стану є також різка блідість, сірий колір шкіри, уповільнена частота диханні (менш як 15 разів на хвилину), або Прискорення його ( більш як 30 разів на хвилину), відсутність пульсу, або слабкий пульс. При наявності свідомості хворий сам може вказати на місце травми, відчуваючи там біль.

Потрібно ретельно оглянути і обережно прощупати голову потерпілого, тулуб, кінцівки, порівнюючи праву та ліву сторони. Таким чином можна легко виявити травми і оцінити небезпеку втрати крові, переломи кісток, забої. Важче всього виявити травми тазу, хребта, грудної клітини і живота.

Один з найважчих моментів - рішення про виклик медичної допомоги. При тяжкому характері травми, підозрі на її небезпеку і при можливості виклику допомоги - це необхідно зробити терміново. Краще переоцінити небезпеку, чим недооцінити її. Транспортувати потерпілого в лікарню можна тільки в двох випадках: при його задовільному загальному стані і при здатності його до самостійного переміщення та при неможливості виклику по телефону чи радіо допомоги до місця події. При розмові з лікарем важливо розповісти все: зміни у самопочутті, зміни пульсу, розмір зіниць і т.д. Тому ці дані краще записати.

Правила знімання одягу і взуття з потерпілого: одяг починають знімати з здорової сторони тіла. Якщо одяг присох до рани, то тканину не відривають, а обрізають навколо рани. При сильній кровотечі одяг потрібно швидко розрізати вздовж і, розгорнувши, звільнити місце поранення. При тяжких травмах гомілки чи ступні ( там, де підозрюють перелом ) взуття розрізають по шву задника гострим ножем, а потім знімати, звільняючи в першу чергу п'яту. При знятті одягу чи взуття з травмованої руки чи ноги кінцівку потерпілого повинен обережно притримувати помічник. Роздягати потерпілого без необхідності в холодну пору року небажано. В подібних ситуаціях звільняють тільки ту частину тіла, де потрібно зробити певні маніпуляції. Для цього достатньо в одязі прорізати „вікно" так, щоб після накладання пов'язки і зупинки кровотечі можна було одягом прикрити оголену частину тіла.

77. Коли лікар дозволяє, а коли забороняє займатися туризмом?

Туристські подорожі та походи проводяться в умовах підвищених вимог до організму. Медичний відбір туристів проводить лікувально-фізкультурний диспансер або кабінет лікарського контролю районних чи міських поліклінік. Ними повинні бути виявлені захворювання, при яких протипоказані заняття туризмом.

Сюди відносяться такі захворювання: вади серця, гіпертонія, захворювання серцевого м'яза, туберкульоз легень, гострі захворювання легень, бронхів, носоглотки, хронічний гастрит і камені в жовчному міхурі, геморой, виразка шлунку і 12-палої кишки, холецистит, камені в жовчному міхурі, запалення нирок, сечового міхура, камені нирок, гостре запалення середнього вуха, коньюктивіт, .гнійне запалення сльозової залози ока, інфекційні хвороби шкіри, хронічні захворювання статевих органів, злоякісні пухлини, грижі, хронічний ревматизм. До цього переліку додамо також захворювання і травми опорно-рухового апарату, отримані незадовго до походу, а також забій і струс мозку з періодичними головними болями.

Не можуть приймати участь в багатоденному туристському поході особи, які перенесли захворювання такі як затяжний грип, тяжка ангіна, тиф, скарлатина та інші на протязі місяця, що передує походу.

Психічні захворювання, в тому числі неврастенія, епілепсія, є Протипоказанням навіть для одноденних походів. Протипоказані туристські Подорожі людям з вираженим порушенням функцій органів відчуттів.

Загострення хвороби в польових умовах, при відсутності кваліфікованої (допомоги може привести до тяжких наслідків. Крім того, хвороба викликає загальну патологічну зміну організму, яка проявляється в слабкості, швидкій втомлюваності, головних болях, безсонні, дратівливості, пригніченості.

У групах чисельністю 10 чоловік та більше, а особливо у віддалених районах, медичну допомогу повинна здійснювати людина, що має середню чи вищу медичну освіту.

 78. Що може статися з неуважним та безпечним туристом у поході?

Учасники багатоденних походів довгий час знаходяться у польових умовах. Вони ізольовані від населених пунктів і не завжди можуть розраховувати на допомогу інших людей. Тому всі учасники туристської групи мають знати симптоми та засоби першої допомоги при тих захворюваннях, що можуть статися внаслідок кліматичних умов чи зумовлені специфікою вибраного виду туризму.

Для попередження простудних захворювань потрібно виконувати вимоги по гігієні одягу, руху, загартовувати організму. Якщо хтось із учасників має серйозне простудне захворювання (ангіна, гайморит, запалення легень, грип тощо), то людину потрібно евакуювати до медичної установи.  В туристських походах можливі отруєння хімічними речовинами -бензином, керосином, чадним газом, неякісними продуктами, отруйними рослинами і грибами. Ефективність лікування залежить від вчасно розпочатої, цілеспрямованої терапії. Потерпілих від отруєння потрібно якомога швидше доставити до найближчої лікарні.    При здійсненні  першої медичної допомоги  при гострих отруєннях

необхідно усіма можливими способами вивести отруту із організму. Дуже часто у поході наступає перевтома. До факторів фізичного та психологічного перевантаження організму відносяться: переохолодження, підвищена вологість повітря, понижений вміст кисню в атмосфері, недостача вітамінів та збалансованого харчування, відсутність чи короткочасність привалів, надмірна вага рюкзаків, складний психологічний клімат у групі, надмірна складність маршруту. При усуненні причини, як правило, зникають негативні наслідки.

Розтяги та забої лікуються традиційно: на 1-шу добу прикладають Охолоджуючі пов'язки, фіксується місце враження, зберігається покій; з 2-3-ї доби застосовують зігріваючі компреси, теплі ванни.

В зимову пору року може статися переохолодження чи замерзання. Симптоми: загальна слабкість, апатія, сонливість, бліда шкіра та слизові Оболонки, у тяжких випадках - втрата свідомості, рідке поверхневе дихання, слабкий пульс. Допомагають таким чином: поміщають потерпілого в тепле місце, максимально тепло одягають, дають гарячу пиття(не алкоголь), можна ввести підшкірно кофеїн чи інші тонізуючі.

Часто під час подорожей стається таке лихо як укус лісового кліща. Потрапивши на тіло людини, кліщ присмоктується до волосяного покриву голови, в вухах, на шиї, ключицях, на грудях, спині, поясниці, в паху. Укус його безболісний завдяки присутності в слині обезболюючої речовини.

При русі потрібно проводити само- та взаємоогляд: в районах з підвищеною кліщовою небезпекою - через кожні 1,5-2 години, з середньою -вранці, відразу після підйому, вдень та ввечері. В одязі особливо ретельно потрібно перевіряти всі складки, маючи на увазі, що позбутися кліщів шляхом струшування неможливо. Варто враховувати, що кліщі полюбляють вологі затемнені місця з густим підліском і травостоєм. Багато кліщів у молодих посадках осики, на вирубках, в малинниках, вздовж стежин, доріг і в місцях, де випасають худобу. В світлих лісах без підліску, в сухих соснових дібровах, де сонячно і вітряно, кліщів, як правило , не буває.

Кліща, що присмоктався, необхідно видалити. При цьому потрібно слідкувати, щоб голова не відірвалася.

Симптоми кліщового енцефаліту: після укусу зараженим кліщем захворювання наступає в різні терміни - від 1-2 днів до 1-3 місяців. Це так званий прихований період, на протязі якого можливі слабкість, втрата апетиту, сонливість, підвищення температури до 37,2-37,4. Після цього наступає різкий початок хвороби у вигляді лихоманки, сильних болів в м'язах, часом з судомами. На 2-3 день після початку захворювання наступають розлади ЦНС, паралічі м'язів, можливий параліч дихання і смерть. Для оточуючих хворий небезпеки не представляє.

Допомога: провести так звану пасивну імунізацію - ввести протиенцифалітний гамма-глобулін. Вводять його внутрішньом'язево якомога раніше після встановлення можливого захворювання. Якщо з деяких причин ввести його не вдалося в перші дні чи години, то застосування його через 7 днів після зараження втрачає сенс. При захворюванні на маршруті кліщовим енцефалітом необхідна термінова евакуація потерпілого в лікарню. При транспортуванні на невеликі віддалі хворого потрібно прикривати від сонячних променів, в дорозі давати часто пити.

79. Як допомогти людині при у топленні?

Статистика нещасних випадків свідчить, що у походах бувають випадки утопленні учасників подорожі. Від своєчасної реакції та допомоги інших членів групи прямо залежить результат такої ситуації.

Розрізняють 2 види утоплення: синій тип, при якому вода заповнює легені, і блідий тип, коли вода не потрапляє в легені.

Допомога при синьому типі: спочатку треба швидко видалити воду з дихальних шляхів: стоячи на одному коліні, покласти потерпілого на друге коліно таким чином, щоб на нього спиралася нижня частина грудної клітки, а верхня частина тулуба і голова повисли вниз. Потім однією рукою відкрити рот потерпілого, а другою стукати його по спині, або плавно натискати на ребра зі сторони спини. Повторювати цю процедуру треба до припинення бурхливого витікання води. Далі перевернути потерпілого на спину і покласти на тверду поверхню. Бинтом чи марлею швидко звільнити рот від піску, витягти зубні протези. Провести реанімаційні дії:

Допомога при блідому типі: відразу почати штучне дихання, а при зупинці серця - закритий масаж.

В будь-якому випадку не рекомендується повертати голову потерпілого можлива травма шиї. Потрібно покласти по обидва боки від голови та шиї два валика із згорнутого одягу, щоби голова не рухалася. При переміщенні потерпілого один з допомагаючих повинен підтримати його голову і слідкувати за тим, щоб не було рухів в шийному відділі хребта.

80. В чому полягає перша допомога при отруєннях?

В туристських походах можливі отруєння хімічними речовинами -бензином, керосином, чадним газом, неякісними продуктами, отруйними рослинами і грибами. Ефективність лікування залежить від вчасно розпочатої, цілеспрямованої терапії. Потерпілих від отруєння потрібно якомога швидше доставити до найближчої лікарні.

При попаданні отрути через рот потрібно обов'язково промити шлунок. Для цього випивають 1,5-2 л води з 1 столовою ложкою харчової соди і Викликають блювоту. Повторюють цю процедуру 2-3 рази - одну за другою. Промивати шлунок потрібно навіть через 6-12 годин після попадання отрути В організм. Промивання продовжують до зникнення із промивної води частинок їжі та слизу. Крім того, потерпілому варто дати 30г послаблюючого, або столову ложку солі, розчиненої в 0,5 склянки теплої води.

Отруєння бензином проходить через дихальні шляхи, шлунково-кишечний тракт, пошкоджену шкіру. Токсична доза при прийомі всередину Вкладає 20-50 мл.

Симптоми: при вдиханні парів бензину в невеликих кількостях в короткий термін спостерігаються збудження, що змінюється пригніченням, запаморочення, безпричинним сміхом, плаксивістю, галюцинаціями, можливе припинення дихання; кашель, нудота, блювота, частий пульс. При попаданні бензину через рот - печія в роті та стравоході, рідкі випорожнення, часом Долі в області печінки. При попаданні через дихальні шляхи під час засмоктуванні через трубку (при заправні примусів і т.д.) через 2-8 год. розвивається бензинове запалення легень - біль у боці, кашель з виділенням бурої мокроти, підвищення температури тіла, з роту - запах бензину.

Допомога: винести потерпілого на свіже повітря, або в приміщення, що провітрюється; при попаданні бензину через рот - промити шлунок; при необхіднсті провести штучне дихання, при частому, слабкому пульсі ввести підшкірно Імл кофеїну. При пневмонії необхідно приймати еритроміцин - по 1табл. 4 рази на день, ставити гірчичники. При тяжких станах - терміновий виклик лікаря, або транспортування в лікарню.

Отруєння чадним газом відбувається при неповному згорянні органічних речовин, що виникає при недостатньому поступанні кисню; в поході це може виникнути при неправильному використанні примусів та наметових пічок.

Симптоми легкої форми отруєння - головний біль, запаморочення, шум у вухах, нудота, порушення координації рухів, сухий кашель, сльозивість, біль у грудях. Середня ступінь характеризується втратою свідомості, руховим збудженням, судомами. При тяжкій формі отруєння спостерігається безсвідомий стан, розширення зіниць, розвиток зупинки дихання і падіння серцевої діяльності.

Допомога: винести потерпілого на свіже повітря, дати випити розчин соди (до 2л води з 2-ма столовими ложками соди), ввести підшкірно Імл кофеїну, в тяжких випадках - виклик лікаря.

Профілактика отруєння грибами полягає в тому, щоб рішуче відмовитися від вживаня невідомих грибів. При приготуванні їстивних грибів необхідно спочатку їх відварити, злити відвар, а потім смажити, маринувати. Туристу необхідно знати отруйні гриби, що зустрічаються в природі: несправжні опеньки, мухомори, сатанинський гриб, бліда поганка, мухомор смердючий тощо. Найбільш небезпечне отруєння блідою поганкою і мухомором. їх яди викликають ураження печінки, серця та мозку. Яди блідої поганки не виварються і не розкладаються в кишечнику.

При отруєнні блідою поганкою спостерігаються 4 періоди: І -прихований (від 1-ї до 40 год.), II - враження шлунково-кишкового тракту (24- 48 год.), III - враження печінки і нирок (з 2-3 дні хвороби), IV - період одужування.

В 1-му періоді проявів хвороби не має. В ІІ-му періоді спостерігається нудота, безперервна блювота, біль по всьому животі, діарея, різка слабкість, головний біль, запаморочення. В Ш-му періоді спостерігається жовтизна очних яблук і шкіри, блювота кольору кавового осаду, кров в сечі. В цьому періоді хворі нерідко помирають. При допомозі важливе значення має промивання шлунку. Потерпілому потрібно дати активоване вугілля, англійську сіль, зробити клізму. Необхідна термінова госпіталізація.

При отруєнні мухомором не пізніше як через 2 години появляються слиновиділення, вологість шкіри, діарея, болі в шлунку, звуження зіниць. Необхідно терміново промити шлунок, дати активоване вугілля, сольове послаблююче, ввести підшкірно атропін (1-2мл 0,1-процентного розчину). Потерпілого потрібно терміново госпіталізувати.

При отруєнні іншими отруйними грибами допомога аналогічна.

Профілактика отруєння рослинами полягає в дотриманні заходів безпеки: не можна пробувати на смак невідомі ягоди, рвати листя та стовбури невідомих рослин і навіть торкатися їх, особливо в районі Середньої Азії; Кавказу, Примор'я.

До отруйних рослин належать: бузина чорна, дурман звичайний, вороняче око, гармала звичайна, красавка звичайна, пасльон, чистотіл, болиголов, багно, тис ягідний, чемериця Лобеля, белена чорна і т. д.

Причини отруєння: в отруйних рослинах містяться речовини, що здатні викликати отруєння як при вдиханні летучих парів, що виділяються рослинами, так і при попаданні їх соку на шкіру, а також в результаті прийому всередину токсину разом з ягодами, листям, коренями. Крім того, можливе отруєння при вживанні меду, який зібраний із нектару квітів отруйних рослин. При отруєнні можуть спостерігатися враження ЦНС, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, шкіри і слизових, печінки, нирок і сечовидільних шляхів.

Симптоми дуже різноманітні і залежать від того, яку систему в організмі вразила отрута. Загальні принципи лікування залишаються тими ж, що і при  отруєнні бензином.

Харчові отруєння виникають при попаданні в організм хвороботворних  мікробів разом з недоброякісною їжею і, нерідко, з водою. Вода легко забруднюється внаслідок самих різноманітних причин: змивання нечистот з поверхні землі дощовою водою, скидання в річки та озера відходів, зараження гризунами (в стоячій воді), забруднення водами лазень та різноманітних виробництв, пов'язаних з переробкою тваринної сировини - шкіри, хутра і т.д. Давно відомо, що вода є проміжною ланкою в механізмі розповсюдження багатьох інфекційних захворювань: черевний тиф, холера, дизентерія. В воді збудники ряду інфекцій можуть довго зберігати свою життєздатність. Збудники черевного тифу можуть зберігатися у воді більше місяця, а збудники холери здатні навіть перезимувати в мулі водойми чи в льоду.  Заходи попередження: в районах подорожі, де можливе забруднення води, потрібно пити тільки обеззаражену воду. Існує декілька способів обробки води: кип'ятіння, хлорування (для цього використовують пантоцид, Звичайна доза - 1 табл. на 0,5-0,75 л води), добавляння йоду - простий, але ефективний спосіб (на 1 л води дві краплі йоду), що призводить до загибелі не тільки мікробів, але і яєць глистів. Інші методі обробки води -фільтрування, добавляння марганцевокислого калію - не достатньо ефективні.

Симптоми отруєння продуктами: приступоподібні болі в животі, нудота, блювота, діарея. Можливе підвищення температури тіла і порушення серцевої діяльності. В тяжких випадках - судоми, серцева слабкість, втрата свідомості. Так як їжа готується на всю групу, то отруєння може наступити у більшої частини групи. Прихований період може тривати від однієї до декількох родин.

Перша допомога: промити шлунок шляхом надмірного пиття (до 2-3 л  води з 2 стол. ложками соди) і викликати блювоту. Приймати всередину ентеросептол - по 1-2 табл. 3-4 рази на день. В тяжких випадках ввести підшкірно кофеїн, приймати левоміцитин (по 1 табл. 6 разів на день на протязі 5-7 днів), терміново викликати лікаря, або госпіталізувати хворого в лікарню.                                                            

81. Що необхідно зробити, щоб допомогти туристу, якого вкусила змія чи павук?

Серед павуків найбільш небезпечний каракурт («чорна вдова»). Зустрічається він і в Криму. Самка каракурта має величину 10-20 мм, а самець дрібніший - 4-7мм. Окрас павука чорний, а самець і недозріла статево самка мають червоні крапки. Облюбовані павуком місця - цілина, де росте полинь, схили ярів, береги ариків. Гніздиться він в землі, займаючи нірки гризунів і інші заглиблення, а в спеку шукає більш прохолодні місця. В червні-липні павуки активно переміщаються, в цей період зростає число потерпілих. Каракурт активний вночі, але небезпечний і вдень, якщо наступити на нього ногою або захопити з землею чи травою. Отрута його в 15 разів сильніша від отрути однієї із самих грізних змій - гримучої і смертельний навіть для таких тварин як верблюди та коні. Якщо потерпілому не надати допомогу, то через 1-2 дні наступить смерть.

Після укусу каракурта на шкірі з'являється маленька червона пляма, яка затим швидко блідне. Через 10-15 хвилин виникає гострий біль в області живота, поясниці, грудей, сильне хвилювання, збудження, страх смерті. У потерпілого німіють ноги, утруднюється дихання, з'являється блювота, головний біль, лице стає синім, падає пульс, стан крайнього збудження змінюється загальною слабкістю, в'ялістю, хоча почуття хвилювання зберігається. Через 3-5 дні шкіра покривається висипкою, а стан хворого дещо покращується. Одужування починається через 2-3 тижні, але тривалий час людина відчуває загальну слабкість.

Південноросійський тарантул живе в пустелях, напівпустелях, лісостепові, часом по долинах річок проникає на північ, в лісову зону. Найбільш небезпечні самки в кінці літа. Але отрута цього павука слабша за отруту каракурта. Спостерігаються місцеві явища - набряк, сильний біль. Людина стає в'ялою, апатичною, відчуває важкість у всьому тілі. Для попередження уколів скорпіона та укусів ядовитих павуків потрібно пам'ятати, що вони ведуть нічний спосіб життя. Тому при ночівлях в місцях проживання павуків потрібно бути обережними.

Допомога: не пізніше ніж через 2 хвилини місце укусу потрібно припекти запаленим сірником, щоб нейтралізувати отруту. Якщо укус  прийшовся в ногу чи руку, то потрібно забезпечити нерухомість кінцівки. Рекомендується багато пити (вода, чай, молоко). Найбільш дієвий при укусах спосіб - це введення протикаракуртоврї сироватки. Надавши допомогу потерпілому, його необхідно доставити до лікарні.

У походах трапляються укуси змій. Найбільш небезпечні укуси кобри, гюрзи, ефи. Інші види змій, в тому числі і гадюки, представляють меншу небезпеку. Після їх укусів смертельні випадки бувають рідше, але часом відбуваються ускладнення. Частіше всього змії кусають під час збору ягід, грибів, дров, в пору сінокосу. Можливі укуси змій і під час ночівок біля  багаття, куди змії підповзають, приваблені світлом.

Перша допомога: перш за все постарайтеся відсмоктати отруту з ранки, простійно спльовуючи. Відсмоктування отрути - одна з основних дій екстреної допомоги. Робити це може той, хто знаходиться поруч з потерпілим, або сам  Потерпілий. Для того, хто відсмоктує отруту, це не є небезпечним. Розрізати місце  укусу  не  варто,  бо  це  може  призвести  до  інфекції, * або  й  до пошкодження сухожилля. Після відсмоктування отрути потрібно обмежити рухомість кінцівки. Потерпілому потрібно багато пити води, чаю, бульйону, від кави варто утриматися, так як вона діє збуджуюче. Людину після укусу змії треба доставити в лікарню.

Ні в якому разі не можна накладати джгут. По-перше, він не перешкоджає проникненню отрути у вищележачі тканини, а по-друге, особливо  при  укусах  гюрзи  та  гадюки,   пережимаючи  судини,  сприяє прушенню обміну речовин в тканинах враженої кінцівки. Припікати місця укусу змії неефективно, тому що довжина отруйних зубів змії досягає часом більше сантиметра. При цьому отрута проникає глибоко в тканини, і поверхневе припікання не здатне його зруйнувати. А на ці припікання виникає струп, під яким починається гниття. Людині, яку вкусила змія, не можна давати спиртні напої. Алкоголь утруднює виведення отрути з організму. Самий ефективний засіб при укусах змій - це сироватка. Вводити її потрібно внутрішньом'язево, не пізніше чим через півгодини після укусу. Варто підкреслити, що застосовують сироватку в основному при укусах гюрзи, кобри, ефи. При укусах менш отруйних змій Можна обійтися і без неї. Потерпілого від укусу змії терміново доставляють в лікарню.

82. Яким чином допомагають пораненій людині?

По розміру ран, їх виду, по стану країв і по глибині можна визначити спосіб їх нанесення: різані, колоті, рубані, забій, рвані, вкушені, вогнепальні.  Рани можуть бути поверхневими (коли пошкоджується тільки шкіра) і більш глибокими - з пошкодженнями підшкірної клітковини, м'язів сухожилля, судин, кісток і внутрішніх органів. Небезпечні для життя глибокі рани голови та шиї, грудей та живота, рани будь-якого виду з пошкодженнями великої кровоносної судини. Всі рани небезпечні через можливий розвиток запального процесу з утворенням флегмон, абсцесів. Чим глибше рана, тим інфекція швидше прогресує та тяжче перебіг.

Частіше всього поверхневі рани сильно не кровоточать, тому допомога полягає в перев'язці, обробленні краї рани настоянкою йоду, слідкуючи за тим  щоб йод не попав у рану. Рану зрошують пантенолом, накривають стерильною салфеткою з індивідуального пакету і бинтують область рани. Якщо краї рани сильно розійшлися, перед бинтуванням їх потрібно наблизити (але не до з'єднання ) і в такому положенні зафіксувати 2-3 смужками лейкопластиру.

Рану не можна промивати водою, а також спиртом чи йодною настоянкою, на рану не можна накладати будь-яку мазь, а також заборонено класти вату. Якщо з рани виступають будь-які тканини - мозок, кишечник, то їх зверху прикривають стерильною пов'язкою, але ні в якому випадку не вправляють всередину.

В тих випадках, коли кров з рани виливається наверх, - це зовнішня кровотеча, особливо значна при глибоких рубаних та різаних ранах, ранах обличчя і голови. При колотих та вогнепальних ранах грудей і живота можливі внутрішні кровотечі, тобто кров витікає в порожнину тіла.

Кровотеча може бути капілярною, венозною - виділяється кров темного червоного кольору, артеріальною - кров яскравого червоного кольору, б'є з рани пульсуючим струменем.

Зупинка кровотечі з рани.

Діяти при цьому потрібно швидко і цілеспрямовано, тому що значна втрата крові знесилює потерпілого і становить загрозу його життю.

Венозну та капілярну кровотечу краще всього зупиняти тиснучою пов'язкою. На поверхню, що кровоточить, кладуть стерильну марлю чи частину бинту, зверху неї - складений в декілька разів бинт або марлю, в крайньому разі чисту носову хустину. При враженні кінцівки її потрібно підняти після накладання пов'язки. Необхідно слідкувати за пов'язкою перші 2 години постійно, потім кожні 10-15 хвилин. Це важливо, тому що, коли пов'язка дуже швидко набирається яскравою кров'ю, це свідчить про артеріальну кровотечу. В інших випадках пов'язка повільно набирається протягом години і більше.

В обох випадках необхідно зверху першої, що промокла кров'ю, пов'язки, покласти нову, з більшим натисканням при кожному колі бинтування. При венозній кровотечі чи травмі дрібних артерій, як правило, цього буває достатньо. Якщо продовжується промокання пов'язки, витікання крові через бинт краплями, а тим паче струменем, це вимагає термінових заходів. В таких випадках застосовують закрутку. Для цього використовують джгут з цупкої тканини, зв'язаний чи зшитий у вигляді петлі. Довжина його -70-80 см, ширина - 10 см.

Джгут-закрутку завжди накладають вище рани: наприклад, на стегно -при пораненні гомілки, на плече - при поранення передпліччя. Паличкою починають закручувати петлю і при невеликому натисканні знімають пов'язку для огляду рани. Потім закрутку затягують до тих пір, поки не зупиниться кровотеча (небезпечно закручувати джгут після видимої зупинки кровотечі для „підстраховки", це може призвести до пошкодження судин і нервів). Після цього на рану накладають іншу пов'язку, паличку фіксують, сюди ж закріплюють записку з зазначенням часу (з хвилинами) зажимання артерії.

Необхідно пам'ятати, що джгут може стискати судини не більш як 60 хв. Якщо цього часу не вистачає для доставки у лікарню, то через 30 хв. після накладання закрутку розкручують на 5-10 хв., міцно притискаючи рану дрлонею через пов'язку. При цьому з рани може виділятися незначна кількість крові. Послаблення джгута повторюють кожні півгодини, бо в іншому випадку станеться омертвіння кінцівки. Тому варто запам'ятати, що джгут накладається в крайніх випадках, дуже обережно і уважно. Більшість кровотеч можливо зупинити повноцінною тиснучою пов'язкою.

Тимчасової зупинки кровотечі при швидкому транспортуванні потерпілого в лікарню можна досягти за допомогою максимального згинання кінцівки.

При великих ранах, більше 10 см, на них накладають імпровізовані шини, як при переломах. Внутрішньо дають 1-2 табл. анальгіну, при сильних болях підшкірно вводять 2мл анальгіну або 1 мл помедолу. При транспортуванні в лікарню в лежачому положенні, потерпілий може рухатися самостійно лише при невеликих ранах.      Зупинка інших кровотеч

Першу допомогу доводиться надавати не лише при кровотечах з ран, а й при інших видах кровотеч.

 Кровотеча з носа. Виникає при ударі в ніс, при сильному шморганні чи чханні, часом при сходженні, коли атмосферний тиск при підйомі на висоту міняється. Під час кровотечі необхідно прийняти напівсидяче положення із злегка відхиленою назад головою, на перенісся накласти холодний компрес чи лід, а крила носа зажати на 10-15 хвилин. При носовій кровотечі не можна шморгати і промивати ніс водою. Кров, що попадає в носоглотку, необхідно спльовувати, а не ковтати.

Кровотеча з вуха. Спостерігається при пораненнях внутрішнього слухового проходу і при переломах черепа. Поранене вухо перев'язують, (попередньо поклавши на нього чистий бинт. Потерпілий лежить зі злегка піднятою головою на здоровому боці. Не можна промивати вухо.

Кровотеча з легень. При значних травмах грудної клітки, переломах ребер можливе легенева кровотеча. При цьому відкашлюється яскраво-червона кров, дихання важке. Потерпілому надають напівсидяче положення, під спину підкладають валик, на який він може опиратися, на груди кладуть холодний компрес. Потерпшому заборонено розмовляти та рухатися. Необхідне термінове транспортування в лікарню.

Кровотеча з  шлунково-кишкового тракту.  Кровотеча зі стравоходу виникає при його пораненні, або при розриві його вен. Кровотеча зі шлунка слива при виразковій хворобі. Виникає блювота, блювотні маси містять темно-червону і навіть звернуту кров. Потерпілого вкладають в напівсидяче положення з зігнутими у  колінах ногами.  На область живота кладуть холодний компрес чи мішечок з льодом, снігом. Необхідний повний спокій. Не можна ні пити, ні їсти. Потрібна термінова допомога лікаря.

Внутрішня кровотеча в черевну порожнину. Виникає при ударі в живіт, в більшості випадків при цьому виникає розрив печінки, селезінки. Внутрішньочеревна кровотеча характеризується сильними болями в області Живота. Потерпілий впадає в шоковий стан, або втрачає свідомість. Його необхідно покласти на спину, ноги припідняти, на область живота покласти холодний компрес. Не можна їсти, пити, потерпілого терміново доставляють до лікарні.

83. Що     належить     зробити,      щоб     реанімувати потерпілого?

Штучне дихання

Раніше застосовувалися методи проведення штучного дихання за допомогою згинання та розгинання рук та ніг. На сьогодні ці методи не застосовуються. Люди користуються більш ефективними - „рот в рот", ,рот в ніс".

Перш ніж почати штучне дихання, необхідно впевнитися в прохідності верхніх дихальних шляхів потерпілого. Як правило при закиданні голови краще відкриваються дихальні шляхи. Якщо щелепи хворого сильно стиснуті, їх необхідно розчепити яким-небудь пласким предметом (ручкою ложки, паличкою), покласти між зубами валик із бинту чи тканини. Після цього пальцем, обгорнутим хустиною чи марлею, швидко обстежити порожнину роту і звільнити його від блювотних мас, слизу, крові, піску (вставні протези потрібно зняти). Потім розстібнути одяг потерпілого, що утруднює дихання і кровообіг.

Всі ці підготовчі маніпуляції необхідно проводити швидко, але обережно, так як можна погіршити стан потерпілого.

Для проведення штучного дихання можна розміщуватися з будь-якого боку від потерпшого. На початку проведення штучного дихання потрібно витягнути язик потерпілого і ввести в нього 1 мл цититона або лобеліну.

Відразу розпочате штучне дихання часто приводить до успіху. Перший самостійний вдих не завжди достатньо чітко виражений і часто реєструється лише по слабкому ритмічному скороченню м'язів шиї, що нагадує ковтаючи рухи. По тому дихальні рухи наростають, але можуть проходити з великими інтервалами і носити характер судом.

Методика штучного дихання способом «рот в рот»

Швидко і обережно покласти потерпілого на спину з витягнутими вздовж тіла руками на рівну тверду поверхню. Звільнити грудну клітку від ременів, обвя'зок, одягу.

Голову потерпілого закинути догори, однією рукою відтягнути його нижню щелепу вперед-донизу, а пальцями іншої зажати ніс. Слідкувати, щоб язик потерпілого не западав і* не закривав дихальні шляхи. У випадку западання язик вийняти і утримувати пальцями чи пришпилити (пришити) кінець язика до одягу.

Реаніматору належить зробити максимальний вдих, нахилитися до потерпілого, притиснутися щільно губами до його відкритого роту і зробити максимальний видих. В цей момент слідкують за тим, щоб з надходженням повітря в дихальні шляхи і легені потерпілого грудна клітка розширювалася.

Після розширення грудної клітки відняти рот від губ потерпілого і перестати стискувати ніс. В цей момент повітря почне самостійно виходити з легень потерпілого.

Вдихи роблять через кожні 3-4 секунди. Інтервали між вдихами і глибина кожного вдиху повинні бути однаковими.

Методика штучного дихання способом «рот в ніс»

     Цей спосіб застосовують при травмі язика, щелеп, губ. Положення потерпілого, частота і глибина вдихів, проведення додаткових лікувальних заходів ті ж, що і при способі «рот в рот». Але рот потерпілого при цьому способі повинен бути щільно закритим. Вдих проводять в обидві ніздрі потерпілого.

Закритий масаж серця

Проводиться при раптовій зупинці серцевої діяльності (при шокові, попаданні в лавину, враженні струмом, блискавкою і т.д.). Ознаками зупинки серця є  синюватий колір обличчя, або блідість, пульс на променевій і сонній артерії не визначається, при прослуховуванні вухом роботу серця не чути.

Масаж серця - це штучне стиснення його порожнин, що сприяє проштовхуванню крові в кровоносне русло, і подразник нервового апарату серцевого м'язу. У потерпілих, що знаходяться у стані клінічної смерті, в результаті різкого зниження м'язового тонусу грудна клітка набуває підвищеної рухливості, і, оскільки серце розміщується між грудиною і хребтом, то при натисканні на передні відділи грудної клітки воно може бути Стиснуто настільки, що кров з його порожнин витискується в судини. При перериванні натиснення серце розправляється і в його порожнини надходить нова порція крові з вен. Ритмічно повторюючи таку маніпуляцію, можна штучно підтримувати кровообіг в судинах.

Методика проведення закритого масажу серця.

Швидко покласти потерпілого на спину на тверду поверхню. Тому, хто надає допомогу, стати зліва. Покласти долоню однієї руки на нижню частину грудини потерпілого, зверху на неї покласти долоню другої руки.

 Енергійним поштовхоподібним рухом рук, що розпрямлені у ліктьових суглобах, натискати на грудину.

Після кожного натискання потрібно забирати руки від грудей для того, щоб не перешкоджати її розпрямленню і наповненню порожнин серця. У хвилину потрібно робити 60-70 натискань.

     Поява   самостійного   пульсу   на сонних   чи   променевих   артеріях, зменшення блідості чи синюватості шкіри свідчить про відновлення серцевої діяльності. Але потрібно бути готовому до повторення маніпуляцій, оскільки бувають випадки повторної зупинки серця.

Терміни проведення і поєднання прийомів реанімації. Успіх реанімації залежить від моменту початку і якості масажу серця та штучного дихання, а також від їх раціонального поєднання.

Якщо допомогу надають дві людини, то один з них робить масаж серця, інший - штучне дихання. При цьому вдих змінюється чотирма натисканнями на грудну клітку.

Коли допомогу надає одна людина, то надзвичайно тяжко виконувати маніпуляції. Схема засобів реанімації змінюється і виглядає таким чином: через два швидких вдихи в легені проводять 10-12 стискань грудини з інтервалом в 1 секунду.

У випадку відсутності серцевих скорочень штучне дихання і масаж серця проводять протягом 60-90 хвилин якщо за цей час не з'явились самостійне дихання та пульс, реанімацію припиняють. Заходи реанімації необхідно виконувати до появи ознак біологічної смерті - помутніння рогівки ока і її висихання. При натисканні пальцями на око з боків зіниця звужується і нагадує котяче око.

84. В чому полягає особиста гігієна у поході?

У поході турист насамперед має ретельно слідкувати за чистотою ніг. Під час привалів необхідно оглядати шкіру ніг, обробляти тріщини, потертості йодом або зеленкою. Наступного дня перед початком руху треба знову змазати травмовані місця та заклеїти їх лейкопластиром. Це допоможе запобігти травмам. Якщо дозволяють умови, на великих і малих привалах необхідно зняти взуття та шкарпетки, щоб дати ногам відпочинок. Перед походом ноги слід упродовж кількох днів обробляти рідинами, що виготовляються для профілактики пітливості (суміш формаліну зі спиртом і одеколоном). З цією ж метою застосовують порошок, що складається з трьох часток саліцилової, десяти часток борної кислоти і восьми часток тальку. Особливо ретельно слід обробляти ступні та пальцеві проміжки. Післяденного переходу треба вимити ноги з милом та вдягнути чисті шкарпетки.

Треба регулярно стригти нігті на руках і ногах. Під нігтями може нагромаджуватися бруд, що приводить до запалення нігтьового ложа.

Для запобігання гнійничковим захворюванням тіло необхідно на вечірньому привалі обмити водою з милом та одягти чисту білизну.

На великих денних привалах (обід) бажано систематично прати білизну, чистити верхній одяг, звільняючи його від пилу, слідкувати за цілісністю взуття і устілок. Не можна сушити взуття біля багаття, бо тоді воно втрачає еластичність, твердішає і може натирати шкіру ніг.

Догляд за шкірою обличчя, шиї, вух передбачає захист її від сонячних опіків, морозу, вітру. Капелюха слід обирати з крисами, що захищають шкіру обличчя, шиї та вух від сонця. Обличчя й губи змащують кремом. Дитячим кремом можна змащувати місця потертостей - пахові, анальні складки та ін. За відсутності кремів можна користуватись провареною на водяній бані олією.

  85. Які   прийоми   самомасажу   використовуються   у туристських походах?

   Після   великих   навантажень   позитивний    ефект   дає   проведення самомасажу.

 Самомасаж в умовах туристичних походів складається з поглажування, розтирання, витискання, розминання, струшування. Розрізняють попередній (перед виходом на маршрут) та відновлювальний (з метою зняття втоми).

Погладжування роблять однією рукою та двома. Напрямок руху рук відповідає анатомічному ходові лімфатичних і венозних судин. Це сприяє сильнішому   відпливові   венозної   крові.   Здійснюються   погладжування спокійно, не перериваючись. Лімфатичні вузли масажувати не можна.

Погладжування починають і закінчують самомасаж.

Розтирання проводиться енергійно та в різних напрямках. Розтирають ті ділянки тіла, які недостатньо збагачуються кров'ю (зовнішній бік стегна, підстегновий кут), а також суглоби й сухожилля.

   Витискання спорожнює судини, заповнені венозною кров'ю. На її місце припливає   артеріальна   кров,   багата   на   кисень   і   поживні   речовини. Витискання зігріває м'язову тканину, збуджує  нервову систему, тонізує організм.

Для виконання цього способу самомасажу великий палець притискають до вказівного. Тоді з долонного боку кисті утворюється м'яка "подушка", встановивши кисті на ділянку, яку масують, витискають основою долоні та бугром великого пальця із судин шкіри, клітковини та м'язів венозну кров і лімфу. При цьому дотримуються руху по шкірі від периферії до центру.   Розтирання проводиться однією або двома руками.  Воно розширює кровоносні судини та посилює кровообіг тканин.

Розминання - це масаж для м'язів, що лежать глибоко. Збільшує еластичність сухожиль, покращує крово- та лімфообіг, стимулює нервову систему, а значить, і весь організм. Основний час у самомасажі відводиться ординарному розминанню, яке полягає в тому, що, обхопивши м'яз поперек, стискують його і роблять обертальні рухи у бік чотирьох пальців, поступово просуваючись угору. Рухи виконують ритмічно, без ривків, не спричиняючи болю. Застосовується на стегні, плечі, передпліччі, грудях, сідниці, животі та литковому м'язі. На великих і добре розвинутих м'язах (литковий, стегновий) застосовують подвійний гриф, що сприяє глибокій дії на ділянку, яку масажують. Цей спосіб виконується, як і попередній, з тією різницею, що одна рука обтяжує другу для посилення впливу. Тут кисть, однієї руки кладуть на кисть другої так, щоби пальці правої руки були під великим пальцем лівої, а великий палець лівої руки - над чотирма пальцями правої.

Для м'язів стегна застосовують поздовжнє розминання. Для цього обидві руки накладають на ділянку масажування, щоб одна знаходилася напроти іншої на 1-2 см одна від одної. При цьому м'яз захоплюється почергово то правою, то лівою рукою (спосіб "ялинка").

Пласкі м'язи (зовнішні відділи передпліччя) та місця з'єднання м'яза з сухожиллям (ближче до суглоба) розминають подушечками зведених (зімкнутих) пальців.

Потріпування проводять задля покращення відпливу крові та лімфи, рівномірного розподілу міжтканної рідини. Воно заспокоює ЦНС та розслаблює м'язи, позитивно впливає на поверхневі та глибоко розташовані тканини. Для цього необхідно розслабити м'язи (литкові, стегнові, передпліччя, сідничні). Потріпування робиться мізинцем і великим пальцем, при цьому останні пальці розслаблені та злегка підійняті.

Розрізняють попередній та відновлювальний самомасаж. Попередній виконують перед виходом на маршрут, щоб налаштувати організм на подорож. Особливо важливо зробити його за холодної погоди, оскільки він виключає можливість травм суглобово-зв'язкового апарату. Попередній самомасаж можна робити за 10-15 хв. до виходу на маршрут

Відновлювальний самомасаж проводять після переходи з метою зняття втоми. Його роблять на великих привалах (удень і ввечері). Після купання масажують міжреберні проміжки, сідниці, стегна, колінні суглоби, литкові та передньогомілкові м'язи, ахіллесове сухожилля, гомілково-ступневий суглоб. На короткочасних привалах крізь одяг роблять короткочасний легкий масаж протягом 8-Ю хв., що криє в собі розминання й потріпування. З огляду на те, що під час переходів м'язи гомілки, стегна і грудної клітки зазнають великих навантажень, під час самомасажу їм приділяється особлива увага.

86. Яким чином допомагають людині з переломом?

Переломи. Бувають закриті та відкриті. Симптоми закритих переломів -різкий біль, значний крововилив, припухлість, неможливість рухів зламаної кінцівки, деформація кісток, часто - незвична форма на місці переламу.

Перша допомога - накладання шини, відправлення до лікарні.

За відкритого перелому необхідно накласти джгут у разі сильної кровотечі, накласти шини, транспортувати до лікарні. За відкритого переламу перед накладанням шини краї рани обробляють йодом та злегка забинтовують. Якщо з рани стирчать уламки дерева, то виймати їх не слід, поза як може відкритися сильна кровотеча: не виключено можливості, що такий уламок врізався в судину. Шини щільно прибинтовують, причому бинтують від пальців, інакше може статися набряк. Довжина шини має бути такою, аби вона захопила не менше двох суглобів - один нижче від місця перелому, другий - вище.

Розділ 8. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ТУРИЗМУ.

87.  Чим цікавий велосипедний туризм?

Велотуристу доступні практично всі дороги та стежини. Велотуризм привабливий, перш за все, високою мобільністю - відстань, яку проходить група за день, може складати до 100-150 км. Сьогодення пропонує дуже широкий вибір велосипедів: дорожні, дорожні розбірні, спортивні. Найбільш придатними для вело туризму вважаються спортивно-туристські велосипеди. Перед початком експлуатації потрібно ретельно відрегулювати всі основні вузли згідно  інструкції.   При  цьому  бажано  ще  і  розібрати  та  скласти відповідні вузли, щоб у поході вже були певні навички по ремонту.

Зазвичай, велосипед забезпечують двома багажниками - переднім та заднім. При завантаженні велосипеда намагаються розподіл здійснити таким чином: передній багажник - 15-20% загальної ваги, інша частина вантажу -на задній багажник.

Оптимальна кількість учасників вело походу - 4-6 людини. Перед початком подорожі керівник зобов'язаний перевірити знання правил дорожнього руху всіма учасниками. При пересуванні по дорозі один із учасників призначається ведучим. Кожен велосипедист зобов'язаний повторювати маневри ведучого і зберігати інтервал руху, який складає до 2-3 м на трасі та 5-6 м - в лісі. На спусках відстань варто збільшити до 50-70 м. Рух групи в сутінках та в темноті суворо забороняється.

88. Що приваблює людей у гори ?

До гірських туристських подорожей відносять ті, що проводяться в районах альпійських гір. В Україні немає високих гір, але в певну пору року у Карпатах та у Кримських горах можна здійснити гірські походи І-ІІ категорії складності.

Крім ЗФП гірським туристам необхідна спеціальна, яка забезпечує оволодіння специфічними навичками та прийомами.

Гірський туризм - колективний вид спорту. Успіх справи багато в чому залежить від узгодженості дій окремих учасників. Дуже добре, коли група часто приймає участь у змаганнях по техніці гірського туризму, по скелелазінню, по спортивному орієнтуванню.

Спорядження   та   екіпіровка   для   туристської   подорожі   у   горах класифікується  по трьох  основних  групах:   1)  одяг та взуття,  особисте спорядження; 2) спеціальний інструмент та пристосування для страхування і руху на маршруті; 3) допоміжне та бівуачне спорядження.

Рух у походах здійснюється, як правило, по стежинам, але у горах він має свої особливості. На крутих підйомах довжина кроку скорочується майже вдвічі. На висоті 2500 м можуть початися приступи гірської хвороби -Вколювання у висках, головний біль, легке запаморочення, прискорення пульсу, порушення координації руху, носові кровотечі. Тут необхідні короткі проміжки пересування (20-25 хв.) і довгі паузи відпочинку (15-20 хв.). По схилам крутизною 25-30 піднімаються та спускаються «серпантином». Для самостраховки використовують льодоруб чи альпеншток.

Походи у горах небезпечні та важкі. Тому бажаючі там подорожувати Повинні виховувати в собі силу волі, твердість духу, цілеспрямованість і, безумовно, глибоко знати особливості гірського рельєфу та проходження гірських маршрутів.

89. Як проходять водні туристичні походи?

Для занять водним туризмом в Україні придатні 126 річок - таку інформацію можна прочитати у книгах по туризму. Число водних подорожей з кожним роком збільшується. Відпочинок на воді, чисте, іонізоване повітря, необмежені можливості для купання, рибалка, полювання, багатство та різноманітність вражень - ось фактори, що сприяють привабливості цього виду активного туризму.                                                                         

Водний туризм доступний людям усіх вікових категорій. Місткість засобів сплаву дозволяє зробити похідний побут комфортабельнішим, ніж у інших видах туризму. Єдиний недолік - дорога до річки буде важка, адже весь вантаж спочатку туристи несуть на собі.

Для занять водним туризмом найбільше підходять байдарки, надувні човни, катамарани, плоти на надувних ємкостях різного походження. При підборі особистого спорядження керуються правилом: одяг повинен захищати від води, холоду, вологості, каменів. Окрім спеціального одягу та взуття турист-водник повинен мати спеціальне спорядження: надувний жилет і каску. Бажаючим займатися цим цікавим видом туризму потрібно ретельно готуватися перед походом й, звичайно, добре плавати.

90. Що особливого у спелеотуризмі?

В спелеотуризмі всі події проходять в умовах обмеженого простору та повної відсутності освітлення. Це досить специфічний вид туризму. Печери приваблюють вчених і спеціалістів різного профілю, але першими завжди йдуть під землю спелеологи-спортсмени. Завдяки їх зусиллям та ентузіазму появляються карти та описи все нових та нових печер, постійно вдосконалюється техніка та тактика штурму підземних глибин, розробляється сучасне вдосконалене спелеотуристичне спорядження.

Специфікація цього виду туризму - перебування спортсмена під землею - потребує різносторонньої фізичної, тактичної, технічної та психологічної підготовки. Роль останньої, в порівнянні із іншими видами туризму, у спелеологічній подорожі суттєво вище, оскільки завжди, навіть у самих досвідчених спелеотуристів, робота у печері викликає стан підвищеного емоційного напруження. Спелеологічна експедиція або спелеоподорож, крім самої роботи безпосередньо у печері, включає також доставку у печеру спелеоспорядження та продуктів харчування. Цей етап часто відповідає категорійній гірській чи пішохідній подорожі, тому спелеотуристу необхідно володіти тактико-технічними прийомами гірського, пішохідного та водного туризму. Успішне проходження найбільш складних ділянок печер неможливо без чіткого володіння прийомами альпінізму, скелелазіння, а іноді і підводного плавання (при штурмі обводнених порожнин).

PAGE  2

1. Расчет динамического фактора тормозных и топливно-экономических характеристик автомобиля
2. Боливия пути демократизации
3. американских исследований 19931996 гг
4. Бизнес планирование финансового оздоровления предприятия на материалах ОАО
5. Казанский государственный архитектурностроительный университет Кафедра оснований фундаментов дина
6. тематическое описание 3.
7. Реферат- Расчет усилителя низкой частоты с блоком питания
8. Учет расчетов с бюджетом по корпоративному подоходному налогу
9. мир Общепринятым для нас понятием является то в котором слово мир является противоположностью войны
10. Процесс социализации состоит из нескольких этапов стадий Стадия адаптации рождение подростковый пе
11. а с~рауды ба~алау критерийлері
12. Сама трактовка Бога в концепции Ильина имеет прежде всего этический смысл
13. КОНТРОЛЬНО-ИЗМЕРИТЕЛЬНЫЙ МАТЕРИАЛ
14. ЛЕКЦИЯ 5 Драма и театр в Италии
15. Реферат- Аналіз відпрацьовування елементів дресирування собак для захисно-караульної служби (ЗКС) в умовах підприємства
16. Тема 1 Налоговое планирование- сущность уровни этапы 1
17. тематике от проекта ИНФОУРОК
18. а Криминологическую характеристику конкретных видов преступности государственной воинской транснациона
19. Строительство и эксплуатация зданий и сооружений Специализация- 01 Строительство жилых и общественных з
20. 1 Понятие воспитательной работы в системе работы с кадрами 1

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе