Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція 4 (оглядова)
Тема. Юридичні аспекти взаємодії суспільства та природи. Міжнародний досвід і співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування.
План лекції
1. Національна і глобальна екологічна політика.
2. Екологічне право. Закони, нормативні акти України про охорону довкілля.
3. Права і обов’язки природокористувачів згідно з чинним законодавством. Види еколого- правової відповідальності за екологічні правопорушення.
4. Основні міжнародні та національні державні і громадські екологічні організації, рухи.
Література
1. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища:
Навч. посіб. — К.: Афіша, 2001. §5.4,§ 2.6.
2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища:
Навч. посіб. — К.: Афіша, 2001§3.1.2, §3.1.3.
3. Андронов В. А., Буц Ю. В., Крайнюк О. В., Коврегін В. В. Екологія: Нав. посібник. Х.: УЦЗУ, 2008. §2.2 ст.319-321, §2.3.
Зміст лекції:
1. Національна і глобальна екологічна політика.
Національна екополітика спрямована на розв‘язання екологічних проблем у межах окремої країни. Але багато питань охорони середовища, раціонального природовикористання і екологічної безпеки неможливо розв‘язати у рамках окремих країн. Тому поряд з національною екополітикою, розвиваються міжнародна регіональна екополітика (пошук шляхів розв‘язання великих регіональних екологічних проблем, наприклад, захисту масштабних природних комплексів – морів, гірських систем, басейнів рік; допомога відсталим країнам регіону у розв‘язанні екологічних питань; транзитне перенесення забруднення та ін.) і глобальна екополітика (розв‘язання екологічних питань планетарного масштабу – потепління клімату внаслідок забруднення, руйнування озонового екрану, створення еталонних біосферних резерватів, планетарного моніторингу та багато інших; вироблення міжнародних угод і конвенцій, що є обов‘язковими до виконання і – регулюють міжнародні стосунки у сфері використання світових ресурсів, у сфері зменшення загальних рівнів забруднення та ін.).
Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України. Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Сьогодні вона є учасницею понад 20 міжнародних конвенцій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, а також понад 10 двосторонніх угод у цій галузі. Їх кількість у найближчі роки, без сумніву, збільшиться, оскільки існує низка конвенцій, приєднання до яких нашої країни має істотне політичне значення в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення природних ресурсів. Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД — "Порядок денний на XXI століття**
Основні принципи програми дій на ХХІ століття (матеріали всесвітнього екологічного форуму в Ріо-де Жанейро).
люди мають право на здорове і плідне життя у гармонії з Природою;
розвиток на благо нинішнього покоління не повинен завдавати шкоди інтересам розвитку майбутніх поколінь і навколишньому середовищу;
держави мають суверенне право розробляти свої власні ресурси, але не завдаючи шкоди навколишньому середовищу за межами їхніх кордонів;
викорінення бідності та нерівності умов життя в різни х частинах світу необхідне для забезпечення сталого розвитку 1 задоволення потреб більшості населення;
держави співробітничають з метою збереження, захис ту і відновлення цілісності екосистем Землі;
держави мають розвивати і заохочувати поширення інформованості, а також участь населення шляхом надання широкого доступу до екологічної інформації;
держави приймають ефективні національні закони з охорони навколишнього середовища;
екологічна політика не повинна використовуватися для невиправданого обмеження міжнародної торгівлі;
той, хто забруднює навколишнє середовище, повинен нести фінансову відповідальність за це забруднення;
держави повідомляють одна одну про стихійні лиха або діяльність, що може мати шкідливі транскордонні наслідки;
війна неминуче справляє руйнівну дію на процес ста лого розвитку. Мир, розвиток та охорона навколишнього се редовища взаємозалежні і неподільні.
Інтеграція нашої країни у світове співтовариство сприяла міжнародній економічній, технічній та експертній допомозі. Так, відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд України" від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України "Про біосферні заповідники", яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати".
Таким чином, екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах. Першочерговим завданням сьогодення в Україні є приведення національного законодавства у відповідність з існуючими нормами міжнародного права і забезпечення того, щоб нові законодавчі акти молодої незалежної держави узгоджувались з міжнародними вимогами.
У майбутньому Україна розширюватиме свою міжнародну активність у напрямі співробітництва з такими організаціями, як ЮНЕП, МАГАТЕ, Комісія Сталого Розвитку, Глобальний Екологічний фонд та ін., співпрацюватиме у виконанні міжнародних програм з Охорони Чорного моря, Дунаю, Карпат, з проблем утилізації відходів, водного та повітряного перенесення забруднень та ін.
2. Екологічне право України. Закони, нормативні акти України про охорону довкілля.
Екологічне право включає:
– складання і затвердження основних законів, у тому числі: Конституції, державних законів, урядових підзаконних актів, відомчих нормативних актів, нормативних актів місцевих органів влади та інших документів, яки є обов‘язковими до виконання і яки регулюють проведення організаційно-адміністративних заходів, права й обов‘язки, відповідальність та інші норми діяльності в сфері вирішення екологічних питань;
– формулювання і затвердження екологічних норм природокористування й охорони навколишнього середовища – стандарти і нормативи використання надр, ґрунтів, води, повітря, рослинного і тваринного світу, рекреаційних ресурсів і т.п.;
– складання і затвердження еколого-економічних, еколого-соціальних показників державного контролю за станом навколишнього середовища та діяльністю об’єктів господарства.
Державне управління в царині охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради народних депутатів та їхні виконавчі й розпорядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища та використання природних ресурсів.
Спеціально уповноваженими державними органами управління в царині охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів в Україні є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки (скорочено Мінприроди).
Нині Мінприроди здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні, готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціонального використання водних ресурсів, розробляє пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управ ління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стандарти; готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля, затверджує ТЕРКСОПи*, здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об’єктів.
Мінприроди має право заборонити будівництво, реконструкцію або розширення об’єктів промислового чи іншого призначення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушують природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.
Мінприроди України працює в тісному зв’язку з Міністерством охорони здоров’я та підпорядкованими йому санітарно-епідеміологічними службами, Міністерством сільського господарства, Державним комітетом з гідрометеорології, Державним комітетом водного господарства, Державним комітетом з питань геології, Державним комітетом земельного господарства, Національним комітетом авіації України.
Рішення Мінприроди, винесені в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання всіма міністерствами, об’єднаннями, підприємствами та організаціями.
При цьому Міністерстві було створено Державну екологічну інспекцію, до складу якої входять Головна екологічна інспекція, інспекції охорони Чорного та Азовського морів, екологічні інспекції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Основним завданням Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в царині охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів. Ця структура має право: обстежувати підприємства, їхні об’єднання, військові та оборонні об’єкти з метою перевірки додержання вимог екологічної безпеки, виконання заходів з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; обмежувати й зупиняти будівництво, реконструкцію, розширення об’єктів промисловості, транспорту, зв’язку, оборони тощо, якщо їхня діяльність здійснюється з порушенням природоохоронного законодавства; подавати позови про відшкодування збитків і втрати, заподіяні внаслідок порушення законодавства, і т. ін.
Сукупність природоохоронних норм і правових актів, об’єд наних спільністю об’єкта, предмета, працівників і мети правової охорони природи, утворює природоохоронне законодавства.
Юридичну базу природоохоронного зобов’язання становить Конституція України, в якій присвячені статті 16, 50 і 66 питанням охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки.
Основними документами, які регулюють державну екологічну політику в Україні, є також Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, який був прийнятий 25.06.1991 (до 2003 р. внесено ряд змін), та Постанова Верховної Ради України “Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (5.03.1998) (останню часто називають Державною екологічною програмою). Вони гарантують громадянам України право на екологічну безпеку; формулюють основні принципи охорони природи і раціонального використання ресурсів; передбачають екологізацію матеріального виробництва та інших сфер господарювання, збереження природних комплексів, гласність і демократизацію у вирішенні екологічних проблем, дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність за порушення норм екологічного законодавства. Документами передбачено: введення економічного механізму регулювання природокористування (платежі за ресурси і забруднення, створення екологічних фондів і т.п.), обов‘язковість проведення екологічної експертизи екологічно-небезпечних об‘єктів, формування державного моніторингу за станом навколишнього середовища, розробка державних стандартів якості навколишнього середовища і нормування впливів на нього.
Значний внесок в розробку юридичних основ екологічної політики нашої держави внесли також:
– Земельний кодекс України (13.03.1991, оновлений 25.10.2001);
– Лісовий кодекс України (21.01.1994);
– Кодекс України про надра (27.07.1994);
– Водний кодекс України (06.06.1995);
– Закон України про природно-заповідний фонду країни (16.06.1992 з наступними змінами);
– Закон України про охорону атмосферного повітря (16.10.1992 з наступними змінами);
– Закон України про тваринний світ (03.03.1993);
– Закон України про захист рослин (14.10.1998) і Закон України про рослинний світ (09.04.1999).
Ці документи регулюють раціональне використання основних природних сфер: атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери.
В Україні діє також ряд нормативних документів в області використання небезпечних речовин і відходів: Закон України про пестициди і агрохімікати (2.03.1995), Закон України про відходи (05.03.1998) та ін.
Значна кількість законів присвячена питанням радіаційного забруднення та іонізуючого випромінювання, використанню радіоактивних відходів, проблемам подолання наслідків Чорнобильської аварії: Закон України про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку (08.02.1995), Закон України про поводження з радіоактивними відходами (30.06.1995), Закон України про видобування і переробку уранових руд (9.11.1997), Закон України про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань (14.01.1998) та ін.
Ряд документів присвячений екологічним аспектам охорони праці та здоров‘я людей: Закон України про охорону праці (14.10.1992 з подальшими змінами), Основи законодавства України про охорону здоров‘я (19.11.1992 з подальшими змінами), Закон України про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення (24.02.1994), Закон України про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини (23.12.1997) та ін.
Значний внесок в вирішення проблем вдосконалення природокористування зробила розробка Закону України про екологічну експертизу (9.02.1995).З останніх документів слід звернути увагу на Закон України про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000–2015 роки.
Велике значення для реалізації конкретного механізму раціоналізації природокористування мають ряд постанов Кабінету Міністрів України, відповідних державних і відомчих інструкцій і методик розрахунків платежів (з 1998 року – зборів) за використання природних ресурсів, за порушення природного середовища (за забруднення, захоронення відходів і т.п.), оцінки нанесених збитків, штрафних санкцій, що мають силу державних документів і є обов‘язковими до виконання.
Незважаючи на те, що у створенні міцної екологічної законодавчої бази України зроблено багато, вона має ще значні недоліки.
По-перше, в вирішенні екологічних питань панує сферний (по природних сферах) підхід, хоча сама природа існує у вигляді складних комплексних систем. Це відповідне не сприяє ефективному вирішенню природозахисних завдань.
По-друге, законодавча база в цілому розроблена ще недостатньо в порівнянні з високорозвиненими країнами, де законодавчим нормам підпорядкований буквально кожен крок людської діяльності, особливо у сфері захисту інтересів населення від негативного екологічного впливу.
По-третє, головна проблема не в тому, що наші закони погані, а в тому що дуже низька виконавча дисципліна. Наприклад, судових справ з екологічних питань в нас розглядається лише незначна кількість. Скоріше всього причина подібної ситуації ховається в низькій екологічної свідомості основної частки населення, в тому числі, керівного складу. До цього також можна додати слабкий рівень розробки конкретного механізму (підзаконних актів, інструкцій та інших подібних документів) виконання основних екологічних законів. Тобто закони є, але вони не працюють.
3. Права і обов’язки природокористувачів згідно з чинним законодавством. Види еколого- правової відповідальності за екологічні правопорушення.
Екологічні права та обов'язки громадян України — система юридично закріплених за громадянами повноважень та зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 9-12).
Згідно з Законом громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. У ст. 50 Конституції України записано:
|
«Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення». |
Аналогічні формулювання пояснюються тим, що дане право — одне з головних прав людини. Цьому Праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища.
Екологічні права. Кожний громадянин України має право на:
а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;
б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;
в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;
г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;
д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;
е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;
є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;
ж) одержання екологічної освіти;
з) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;
и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.
Законодавством України можуть бути визначені й інші екологічні права громадян.
Поряд із правами Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає стосовно до громадян і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.
Екологічні закони України передбачають участь громадян у прийнятті рішень і місцеві органи влади повинні гарантувати безпечне довкілля громадянам. Часто ці обов’язки існують лише на папері, бо немає процедури, щодо впровадження цих норм у життя.
Загальні обов’язки громадян у галузі екології передбачені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища»:
Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України.
Згідно Закону України «Про охорону тваринного світу» громадяни, відповідно до закону, зобов'язані: охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин; сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу; використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону; відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.
Як первинний документ під час вирішення питань про застосування юридичної відповідальності використовується акт про порушення правил охорони природи. Він складається на місці правопорушення державною чи іншою уповноваженою на те посадовою особою разом із причетними до порушення особами і свідками.
У сфері навколишнього середовища здебільшого застосовуються чотири види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, цивільно-правова й дисциплінарна.
Кримінальна відповідальність застосовується тільки судами за найбільш серйозні порушення природоохоронних правил, тобто за злочини. Кримінально-правові санкції: позбавлення волі, виправні роботи, штраф, конфіскація знарядь, засобів і предметів злочину.
Адміністративна відповідальність полягає в застосуванні передбачених законом заходів стягнення чи впливу адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних (міських) рад народних депутатів чи спеціально уповноваженими на те посадовими особами дер жавних органів без розгляду справ у суді. Заходів адміністративного стягнення вживають лише до громадян і посадових осіб. Це — попередження, грошовий штраф, конфіскація рушниць та інших засобів полювання, позбавлення права полювання на строк до трьох років. Заходів адміністративного впливу вживають стосовно підприємств, установ та організацій. Це — припинення роботи підприємств, цехів, агрегатів та інших господарсько-технічних об’єктів, які систематично забруднюють навколишнє середовище стічними водами і викидами в атмосферне повітря; заборона використань окремих машин і механізмів, приладів, які є джерелами забруднення, шуму, вібрацій, випромінювання вище допустимих норм.
Цивільно-правова відповідальність передбачає арбітражні справи про охорону природи — справи з розв’язання господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями. Компетенція органів державного арбітражу з розгляду господарських спорів розмежовується з урахуванням територіальної ознаки і вартості позову. Найчастіше арбітражні суди розглядають справи про відшкодування збитків: рибному та лісовому господарству, землекористувачем.
Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні стягнення дирекцією підприємства, установи чи організації через видання відповідного наказу. За допущені порушення можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, сувора догана, переведення на нижчеоплачувану роботу чи пониження в посаді, звільнення з роботи.
4. Основні міжнародні та національні державні і громадські екологічні організації, рухи.
Охороною навколишнього природного середовища займаються багато міжнародних організацій та товариств. Провідна роль нале жить Організації Об'єднаних Націй (ООН) та її спеціалізованим ор ганам. Одним з головних органів ООН є економічна і соціальна рада (ЕКОСОР), у рамках якої діють національні і регіональні комісії і комітети. Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) створе на у грудні 1972 року. ЮНЕП має Раду керівників, Раду з координа ції і Фундацію навколишнього середовища. До першочергових на прямів діяльності ЮНЕП відносяться:
здоров'я людини;
охорона земель і прісних вод;
захист світового океану;
охорона тваринних і генетичних ресурсів;
енергетичні ресурси;
освіта;
торгівля, економіка, технологія.
|
Генеральна асамблея ООН |
|
Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР) |
|
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) |
Рис.1 Основні міжнародні організації з охорони природного навколишнього середовища
Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) створе на у грудні 1972 року. ЮНЕП має Раду керівників, Раду з координа ції і Фундацію навколишнього середовища. До першочергових на прямів діяльності ЮНЕП відносяться:
здоров'я людини;
охорона земель і прісних вод;
захист світового океану;
охорона тваринних і генетичних ресурсів;
енергетичні ресурси;
освіта;
торгівля, економіка, технологія.
Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, в 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища. Роботи щодо проекту "Біосферні заповідники" передбачають спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосферних заповідників було проведено у Мінську в 1983 році. У світову мережу було включено 17 великих заповідників колишнього СРСР.
У рамках ЮНЕП працюють й інші міжнародні організації: Організація Об'єднаних Націй з питань культури, науки, освіти (ЮНЕСКО) створена у 1948 році; штаб-квартира знаходиться в Парижі. Основні напрями її діяльності:
керування екологічними програмами, в яких зайнято понад 100 держав, наприклад, «Людина і біосфера» - Міжнародна освітянська програма тощо;
облік та організація охорони об'єктів, віднесених до всесвіт ньої спадщини;
надання допомоги країнам, що розвиваються, в підготовці фахівців-екологів.
Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) також створений у 1948 році. Ця неурядова організація включає близько 100 країн. За ініціативою МСОП ведеться Червона книга. Основні задачі МСОП:
збереження природних екосистем, рослинного і тваринного світу;
збереження рідкісних і зникаючих видів;
- організація заповідників, резерватів, національних парків.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) заснована у 1946
році, займається питаннями охорони здоров'я людини в аспекті її взаємодії з навколишнім середовищем, консолідується з ЮНЕП, МАГАТЕ та ін.
Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ) ство рене у 1957 році для забезпечення ядерної безпеки і охорони навко лишнього середовища від радіоактивного забруднення. Невиконання державами вимог МАГАТЕ може призвести до застосування еконо мічних санкцій за рішенням Ради Безпеки ООН.
Всесвітня метеорологічна організація ООН (ВМО) створена у 1947 році. її основна задача - вивчення й узагальнення впливу лю дини на клімат планети. Вона працює, головним чином, у рамках глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС).
Міжнародна морська організація (ММО) існує з 1948 року і діє у сфері морського судноплавства і охорони морів від забруднення. За її участю розроблені концепції по боротьбі із забрудненням моря нафтою та іншими шкідливими речовинами.
Сільськогосподарська і продовольча організація ООН (ФАО) організована в 1945 році. Сфера її діяльності - сільське господарство і світові продовольчі ресурси. ФАО підготувала ґрунтову карту сві ту, бере участь у багатьох екологічних програмах, активно співпра цює з ЮНЕП, ЮНЕСКО, МСОП.
Крім названих провідних міжнародних організацій, у світовій спільноті функціонує безліч структур природоохоронного профілю, наприклад, Міжнародний регістр потенційно токсичних хімічних речовин (МРПТХР), Бюро ООН з надання допомоги при стихійних лихах (ЮНДРО), Європейська економічна комісія - ЄЕК (займаєть ся впровадженням мало- і безвідходних технологій), комітет Ґельсінкі з охорони Балтійського моря (Хелком) і багато інших.
Принципи міжнародної співпраці у сфері охорони навколиш нього середовища ясні, але в їх реалізації залишаються проблеми. Є поодинокі випадки, коли міжнародне право не діяло автоматично з моменту його ухвалення і затвердження. Тому міжнародні угоди обмежені дозволом на вхід міжнародно-правових норм в національні відносини.
Громадські «зелені» організації та рухи
Події останніх десятиліть свідчать, що в позитивному вирішенні екологічних проблем як локального, так і регіонального та глобального масштабів важливу роль стали відігравати громадські організації, рухи й окремі особи, які розпочали активну діяльність у галузі охорони довкілля. Значною мірою цьому сприяла гласність, поява в пресі об'єктивної інформації про причини розвитку глобальної екологічної кризи, про джерела забруднень і наслідки цього.
Відповідно до діючого законодавства громадяни України мають право на об’єднання в суспільні природоохоронні формування і на участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища. Не сподіваючись на успішну роботу управлінського й державного апаратів, найбільш активні й екологічно освічені ентузіасти природоохоронної справи почали організовувати «зелені» організації й рухи.
Суспільні природоохоронні об’єднання мають право:
З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace — Зелений світ, з котрою співпрацюють представники громадськості нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери, метою стала організація дій для запобігання деградації й руйнування екосистем як регіональних, так і глобальних, а девізом — «Діючи локально, мисли глобально!».Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в З0 країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.
За роки існування ця організація зробила багато корисного для людства:
Шириться «зелений» рух у всьому світі. Активізували свою діяльність і природоохоронні організації України — Товариство охорони природи, асоціація «Зелений світ», численні екологічні центри, асоціації й фонди локального і регіонального масштабу (Національний екологічний центр, Всеукраїнське товариство краєзнавців, спілка «Чорнобиль», «Зелений рух Буковини» та ін.). Сприяють екологічній освіті й поширенню серед населення екологічної інформації нові «зелені» газети та часописи: «Зелений світ», «Екологія і здоров'я», «Вісник Чорнобиля», «Ойкумена», «Набат», «Екологічні дзвони», «Рідна природа» та ін.
Вагомим суспільно-політичним об’єднанням країни є створена в 1990 р. Партія зелених України. ПЗУ в 1998 р. утворила власну фракцію у Верховній Раді. Як вказується в Маніфесті партії, вона має за мету створення екологічно солідарного суспільства, у якому інтереси людини, кожної соціальної і професійної групи громадян гармонійно збігаються з вищими біосферними законами Природи. Партія закликає всіх громадян України об’єднатися навколо ідеї виживання людства, екологічного порятунку нашого майбутнього, створення глобальної системи екологічної безпеки.
Контрольні питання
Література:
1. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища:
Навч. посіб. — К.: Афіша, 2001. §5.4,§ 2.6.
2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища:
Навч. посіб. — К.: Афіша, 2001§3.1.2, §3.1.3.
3. Андронов В. А., Буц Ю. В., Крайнюк О. В., Коврегін В. В. Екологія: Нав. посібник. Х.: УЦЗУ, 2008. §2.2 ст.319-321, §2.3.
PAGE 12