Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Господарський комплекс України: його структура
План:
1. Сутність господарського комплексу і структура
2. Аналіз сучасної економічної ситуації
3. Галузева та територіальна структура господарського комплексу
4. Територіально-виробничий комплекс та його типи.
1. Сутність господарського комплексу і структура
Господарський комплекс розглядається і як динамічна комплексна система, в якій складовими частинами є чіткі сполучення галузей у межах територій певного масштабу. Комплексний характер розвитку національної економіки є стратегічною концепцією соціально-економічного розвитку держави. Це зумовлено тим, що територіально-виробниче комплексоутворення є однією з найбільш продуктивних сфер організації виробництва і соціально-економічного розвитку взагалі. Існує багато видів комплексів.
Простий комплекс – це сполука паралельних галузей спеціалізації, які майже не пов’язані між собою та галузей, що обслуговують цю сполуку. Ключовою ознакою є розміщення цих галузей в одному регіоні, їх взаємовплив і комплексність розвитку полягає у використанні місцевих природних багатств, спільної виробничої бази, інфраструктури.
Складний комплекс – це безпосередні виробничі зв’язки між галузями. Ці зв’язки здійснюються як по вертикалі, тобто від сировини до готової продукції, так і по горизонталі, тобто поміж вертикальними гілками.
Ефект комплексоутворення досягається вже на етапі створення простого комплексу: розвиваються ефективні виробництва на основі використання спільних сприятливих умов.
При цьому, по-перше, реалізуються як галузеві, так і загально регіональні вигоди, тобто, наприклад, територія або ЕГП регіону використовується одночасно і для промисловості, і для сільського господарства.
По-друге, з’являється можливість створити спільне обслуговуючу господарську, виробничу, ринкову, соціальну інфраструктуру чим досягається так званий агломераційний ефект.
При формуванні складного комплексу національна економіка отримує:
2. Аналіз сучасної економічної ситуації
Падіння української економіки сповільнюється. За даними Держкомстату, темпи зниження ВВП країни за підсумками першого півріччя сповільнилися до 18%, в порівнянні з 20,3% в першому кварталі.
Сама обнадійлива ситуація – в промисловості. Показник виробництва росте вже декілька місяців – у травні на 1,3%, у червні – на 3,1%, у липні – на 4,9%.
Металургія демонструє найзначніше зростання. Завдяки відновленню попиту на метал на зовнішніх ринках, виробництво сталі в травні-липні збільшилося на 20%. Виросли і ціни на сталевий прокат. Експерти зростання продажів пояснюють тим, що у зарубіжних клієнтів українських заводів просто виснажилися запаси, і трейдери вирішили купити товар про запас. Деякі експерти вважають, що поліпшення в металургії може бути тимчасовим.
Поступове відновлення світової економіки позначилося і на інших статтях українського експорту. Збільшилися обсяги продажу за рубіж текстилю, продукції машинобудування, деревини і продовольства. В результаті в червні Україна вперше спочатку роки експортувала товарів на 223 мільйони доларів більше, ніж ввезла з-за кордону. Але зведений платіжний баланс, в якому враховуються і зовнішня торгівля, і переміщення капіталу, в червні показував дефіцит у розмірі 732 мільйонів доларів. Відплив капіталу за кордон призводить до зростання курсу національної валюти.
Зарплата і безробіття ростуть повільніше
Не зважаючи на те, що різні наслідки кризи на собі відчули більше 80% українців, багатьом вдалося зберегти роботу. Відсоток безробіття в кризовий час виріс ненабагато – з 7,1% в першому кварталі минулого року до 10,3% в першому кварталі нинішнього.
Крупним промисловим підприємствам вдалося уникнути звільнень за рахунок поблажок від уряду. Для металургійних і хімічних підприємств уряд ввів мораторій на подорожчання вантажних залізничних перевезень, а також відмінило надбавки до ціни на газ. Прагнучи зберегти кваліфіковані кадри, компанії переводили трудящих на неповний робочий день або скорочений робочий тиждень. За станом на початок липня 2009 року промисловці скоротили штати лише на 11,5% щодо минулого року.
У 2007 році в промисловому секторі було зайнято близько 4 мільйонів українців, а безпосередньо на виробництві працювало ще менше – 3,5 мільйони. Це лише 17% працездатного населення України.
Уникнути поголовного безробіття в умовах кризи допомогла структура зайнятості. На початку року, за інформацією Держкомстату, кількість працюючих громадян у віці від 15 до 70 років складала майже 21 мільйон осіб. У штаті українських підприємств числилися лише половина з них – 10,9 мільйонів.
Чим же займається інша половина?
Середньомісячна зарплата українців в серпні піднялася на цілих 28 гривень – до 2008. Більше всього отримують в Києві (в середньому 3320 гривень на місяць), в Донецькій (2196 грн.), Київській (2104 грн.), Дніпропетровській (2065 грн.), Луганській (1943 грн.) областях. Проте реальна зарплата стоїть на місці. Надлишки з'їдає інфляція, яка, за прогнозами МВФ, може досягти 13% до кінця року.
Ситуація із зайнятістю населення поки не викликає оптимізму у експертів. Вони чекають нової хвилі безробіття. Ринок праці відповість на кризу в економіці, але із затримкою. Першими під скорочення ризикують потрапити ті, хто знаходиться в неоплачуваній відпустці або працює не повний робочий день. Звільнення почнуться, коли у компаній вичерпаються резерви, що дозволяли виплачувати зарплату всьому штату, а потік нових замовлень буде ще замалий.
Банки порадують кредитами нескоро
Доступні банківські кредити, за допомогою яких компанії могли б розвивати свій бізнес, а прості українці – купувати більше дорогих товарів і послуг, повернуться на український ринок нескоро.
На кінець літа кредити населенню видавали близько 20 фінансових установ. За даними газети "Хрещатик", іпотечні позики видають лише 5 банків, кредити на авто – близько 10, споживчі – лише 7 фінустанов.
Ставки не радують: по іпотеці - в середньому 23,96%, по автокредитах – 20,49%, споживчі позики – від 0 до 88,43%.
У банків немає іншого виходу. Об'єм безнадійних або проблемних боргів росте.
Більше половини з банків, що входять до групи найбільших, в першому півріччі показали збитки
1. Про пожвавлення іпотеки не варто думати найближчі декілька років. У фінансистів немає довгострокових ресурсів, адже українці перестали вкладати гроші в банки на тривалі терміни, віддаючи перевагу депозитам на термін від місяця до півроку.
2. Неясною залишається ситуація на ринку нерухомості.
3. Автокредитування поновиться лише наступного року.
4. Повернення масових споживчих кредитів чекати не варто.
В цілому ж банки кредитуватимуть, коли почнуть стабільно рости базові для української економіки галузі – металургія, будівництво, машинобудування, а також коли покращає ситуація на зовнішніх ринках.
Депозитні ставки повинні знизитися.
По-перше, тепер банкам не так потрібні гроші, як в першому півріччі.
По-друге, щоб давати великий відсоток по депозиту, банк повинен давати гроші в кредит під ще більший відсоток.
Немає кредитів – немає прибутку. Особливо це стосується депозитів у валюті, адже позики у ВКВ відмінили, тому гострої потреби в доларах і євро у банкірів немає.
Загалом, Україна до початку осені завмерла в хисткій рівновазі. З одного боку, є слабкі ознаки одужання економіки. З іншої - падіння було дуже глибоким, і про остаточний вихід з кризи говорити ще дуже рано.
Трьома головними дестабілізуючими чинниками сьогодні є:
- невизначеність щодо подальшої співпраці України з МВФ
- скачки валютних курсів, що продовжуються
- президентські вибори, що наближаються.
3. Галузева та територіальна структури господарського комплекс;
Традиційно господарський комплекс розглядають, по-перше, як систему галузей господарювання (галузева структура) і, по-друге, як систему територіально-виробничих комплексів (територіальна структура).
Щоб зрозуміти галузеву структуру, визначимо зміст поняття „галузь”.
Галузь – це сукупність підприємств та організацій об’єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці.
Згідно з існуючими теоріями регіональної економіки галузі мають різні функції і за цією ознакою поділяються на основні (профілюючі) та обслуговуючі.
До основних галузей відносяться районоутворюючі галузі спеціалізації, які мають високу питому вагу у виробництві регіону та найбільший економічний ефект. Ці галузі є визначальними у функціональній характеристиці регіону.
Обслуговуючі галузі забезпечують потреби основних галузей та населення регіонів в електроенергії, теплі, воді, будівельних матеріалах, перевезеннях, послугах зв’язку, торгівлі, фінансах, науці, культурі, житлово-комунальному обслуговуванні тощо.
У структурі господарського комплексу слід розрізняти не тільки традиційні галузі спеціалізації та обслуговування, але й галузі, які виділяються за характером об’єднання – супутні та паралельні.
Супутні галузі тісно пов’язані між собою технологічно (гірничодобувні), доповнюють одна одну, наприклад, за використанням чоловічої та жіночої праці (легка та важка). З розвитком науково-технічного прогресу кількість та значення цих галузей зростає.
Паралельні галузі розвиваються дещо ізольовано на базі спільних природних і економічних умов (ресурсів). Ці галузі не мають між собою тісних виробничих зв’язків, але вони паралельно використовують спільні міжгалузеві ресурси: землю, робочу силу, паливо, воду тощо. Паралельні галузі можуть бути як спеціалізованими, так і обслуговуючими. Функціонально господарський комплекс України поділяють на низку міжгалузевих комплексів (МК).
Міжгалузевий комплекс – це система економічно взаємопов’язаних галузей виробничої або невиробничої сфер, яка сформована внаслідок кооперації та інтеграції підприємств, організацій, установ або галузей.
Приклади МК: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий, агропромисловий, соціальний, транспортний, будівельний.
На сучасному етапі розвитку господарського комплексу України набувають особливого значення його нові структурні утворення – виробничо-технологічні комплекси. Ці комплекси виникають на базі не стільки місцевих ресурсів, скільки на основі досягнень науково-технічного прогресу, перспективних технологій, раціональних виробничо-технологічних та організаційних зв’язків. Найбільш наочними є приклади кластерів, технополісів, технопарків тощо.
В Харківській області виділені наступні приоритетні експортоорієнтовані кластери розвитку регіону: енергетичного машинобудування, електротехнічного машинобудування, авіаційної промисловості, ракетно-космічного комплексу, військової (бронетанкової) техніки, сільськогосподарського машинобудування, дизелебудування, обладнання гірничо-видобувної та нафтогазової промисловості, фармації, медичного устаткування та технологій.
З метою поглиблення торговельного, промислового та науково-технічного співробітництва, запровадження нових інструментів залучення вітчизняних та іноземних інвестиційних ресурсів в економіку Харківської області, створення сприятливих умов для реалізації інвестиційних проектів з ефективного використання індустріально-аграрного, наукового та інтелектуального потенціалу затверджено Програму створення індустріального парку "Рогань". Створено комунальне підприємство "Індустріальний парк "Рогань". В області ведеться активна робота щодо створення промислового парку.
В області створено мережу промислових парків, що дозволяє запропонувати інвесторам так звані "грін філдс" - вільні майданчики з необхідною інфраструктурою для швидкої реалізації інвестиційних проектів в різноманітних галузях економіки.
Серед перших успіхів такого підходу стало створення "індустріального майданчику" "Малинівка", де реалізуються проекти будівництва трьох підприємств фірми "KGS & Co" для виготовленню виробів з алюмінію, склозаводу та лікеро-горілчаного заводу "Prime" концерну "Олімп". Загальний обсяг зазначених інвестиційних проектів становить близько 143 млн. дол.
Поблизу Ужгорода (Закарпатська область) створюється індустріальний парк „Ужгород - Полонина Руна” для заводу „Єврокар”, який передбачає конвеєрне складання зі зварюванням, фарбуванням та монтажем кузовів автомобілів. Заплановані обсяги виробництва - 45 тисяч автомобілів, на другому етапі - до 120 тисяч автомобілів на рік. Виробництво передбачає збільшення кількості працівників до 6,5 тисяч (з урахуванням підприємств із виробництва комплектуючих - майже 30 тисяч працівників). Перша партія українських Octavia A5 зійшла на початку липня з конвеєра заводу «Єврокар», розташованого в закарпатському с. Соломоново. Підприємство сертифікувало цю модель і отримало дозвіл на її серійне виготовлення. Водночас тут продовжують виготовляти й модель Skoda Octavia Tour. Крім Skoda, підприємство незабаром почне випускати також автомобілі марки Audi — Audi А4 (В7). А Audi А4 випускають на заводі вже більше року.
В районі Вишгороду (Київська обл.) організується технопарк «Промислово-технологічний парк «Київщина» на площі 200 га з обсягом інвестицій у 1,5 млрд. дол., де 50-70 промислових компаній створять 12–15 тис. робочих місць.
Корпорація "Богдан" побудує "Технопарк" для забезпечення логістики нового автомобільного заводу в Черкасах. Інвестиції орієнтовно складуть 65 млн. євро. "Технопарк" буде займатися прийомом і обробкою вантажів, що прибувають на завод. На даний момент корпорацією "Богдан" виготовляються легкові автомобілі ВАЗ, Hyundai, Kia, автобуси усіх класів, а також вантажівки.
4. Територіально-виробничі комплекси та їх типи
Прості та складні комплекси виступають основою формування різноманітних типів територіально-виробничих комплексів (ТВК).
Територіально-виробничі комплекси – це об’єднання підприємств певної спеціалізації на певній території з метою отримання найкращого ефекту завдяки комплексному використанню природних, економічних умов та трудових ресурсів.
Поява ТВК зумовлена або комплексною переробкою та використанням сировини, або реалізацією міжгалузевої народногосподарської програми. В останньому випадку ТВК називаються програмно-цільовими. Ці ТВК:
— створюються й діють задля спільного розв'язання певних народногосподарських проблем;
— зосереджені на відносно обмеженій та компактній території, що має набір і запас ресурсів, потрібних для розв'язання конкретної великої народногосподарської проблеми;
— забезпечують не лише ефективне використання й відтворення ресурсів, охорону навколишнього середовища, але й необхідну участь у територіальному поділі праці;
— обслуговуються єдиною інфраструктурою, що її склад і рівень розвитку відповідають потребам усіх складників комплексу.
В України за територіальними розмірами, спеціалізацією та іншими ознаками виділяють ТВК економічних районів і адміністративних областей, промислові, сільськогосподарські, промислово-транспортні, агропромислові, портово-промислові, морегосподарські, рекреаційні.
У свою чергу кожен з цих типів ТВК має свою типізацію. Наприклад, промислові ТВК підрозділяються на промислові центри, вузли, райони.
Спеціалізовані промислові ТВК є монопродуктові, субпродуктові, полі- продуктові.
кінцевого виробу. Здебільшого це ТВК, які виникають у районах нового освоєння; монопродуктовість — перша стадія їхнього розвитку (наприклад, нафтопромисловий комплекс у Саудівській Аравії та ОАЕ).
виробництвом супутньої (наприклад, опріснення морської води попутньо сприяє виробництву кухонної солі, видобутку мінералів тощо).
території та її природних ресурсів, зустрічаються найчастіше. Вони виробляють декілька самостійних різновидів продукції (їх більшість).
Портово-промисловий комплекс (ППК) — це форма територіальної організації морського господарства й прилеглого примор'я, взаємопов'язане й взаємообумовлене, планомірно сформоване об'єднання морських портів, промислових підприємств, приморських селищ, соціально-виробничої інфраструктури, розташування яких у береговій зоні викликано експлуатацією ресурсів суходолу й моря, забезпеченням зовнішньоекономічних та інших зв'язків. Внаслідок такого поєднання маємо додатковий соціально-економічний ефект за рахунок групування морських портів і промислових підприємств згідно з їхнім транспортним та економіко-географічним розташуванням у приморській зоні; тривалістю міжгалузевих зв'язків; скороченням транспортних витрат; комплексним використанням усіх ресурсів; раціональним поєднанням територіально-галузевої та програмно-цільової засад керування.
Основні типи ППК:
територій морським шляхом (у Росії це — освоєння Крайньої Півночі вздовж Північного морського шляху; райньої Півночі Канади, Аляски США).
Виокремлюють чотири рівні формування просторової структури ППК: вузловий, районний, портово-промислова зона, портово-промисловий центр. Портово-промислова зона включає порт і прилеглі промислові підприємства морського господарства, які зорієнтовані на сировину (напівфабрикати), що надходить через порт, або які відправляють через нього свої вантажі. Портово-промисловий центр включає кілька портово-промислових зон. До вузлового ППК залучається кілька портово-промислових центрів, розташованих на компактній території. Районний ППК включає вузлові комплекси, територіальні води, прилеглий шельф, економічну зону.