Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 10.Україна в системі міжнародних відносин
1.Поняття міжнародних відносин і зовнішньої політики
У сучасній науковій літературі проводиться розходження між поняттям "зовнішня політика" і "міжнародні відносини".
Міжнародні відносини − це сукупність політичних, економічних, ідеологічних, правових, дипломатичних, військових, культурних і інших зв'язків і відносин між суб’єктами міжнародних відносин.
Суб’єктами міжнародних відносин є, у першу чергу, держави. Вони визначають розвиток усіх форм міжнародних відносин, однак у сучасних умовах усе більший вплив здобувають різні міждержавні і міжнародні організації, такі як двосторонні і багатосторонні коаліції, економічні і військово-політичні союзи (блоки), регіональні організації, міжнародні організації.
суб’єктами в міжнародних відносинах є міждержавні об’єднання. Вони створюються для реалізації певних цілей держав-учасників, найчастіше для реалізації якого-небудь загального інтересу. У таких об’єднаннях може скластися ситуація, коли чийсь інтерес переважає, лідирує, а союзники обіцяють свою підтримку лідеру в обмін або на заступництво, або в розрахунку на його підтримку в здійсненні власних цілей.
Число міжнародних організацій постійно зростає. Якщо на початку XX ст. існувало 20 міжурядових і близько 200 неурядових організацій, то в даний час їх відповідно близько 300 і понад 2500.
Діяльність міжнародних організацій носить багатобічний характер. У сучасних умовах до сфери їхньої діяльності можна віднести проблеми війни і миру, захисту природного середовища, проблеми народонаселення і ресурсів, тобто життєзабезпечення людства, проблему подолання розриву між економічно розвинутими і відсталими країнами і багато інших проблем.
Першою міжнародною організацією був Всесвітній поштовий союз (ВПС), який виник у 1875 р. і в даний час веде свою роботу в Брюсселі. Як приклади різних міжнародних організацій можна навести:
- регіональні організації, такі як Асоціація Держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС, Загальний ринок), Карибське Співтовариство, Ліга Арабських Держав (ЛАГ), Організація Ісламська Конференція (ОІК) і т.д.;
- організації економічного характеру, що охоплюють сферу фінансів, торгівлі і так далі, наприклад: Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЕАСТ), Міжнародна Торговельна Палата (МТП), Міжнародний Банк Економічного Співробітництва (МБЕС), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку (МБРР);
- організації в області окремих галузей світового господарства, наприклад: Міжнародне Енергетичне Агентство (МЕА), Міжнародне Агентство з Атомної Енергії (МАГАТЕ), Міжнародний Союз Електрозв’язку, Організація Країн-експортерів Нафти (ОПЕК) і т.д.;
- політико-економічні організації, наприклад: Організація Африканської Єдності (ОАЕ);
- професійні організації: Міжнародна Організація Журналістів (МОЖ), Міжнародна Асоціація Політичних Наук (МАПН), Міжнародна Організація Кримінальної Поліції (ІНТЕРПОЛ);
- демографічні організації: Міжнародна Демократична Федерація Жінок (МДФЖ), Всесвітня Асоціація Молоді (ВАМ), Всесвітня Федерація Демократичної Молоді (ВФДМ),
- організації в області культури і спорту: Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК), Організація Об’єднаних Націй з Питань Освіти, Науки і Культури (ЮНЕСКО);
- військові організації: Організація Північно-Атлантичного Договору (НАТО), Британський Пакт Безпеки (АНЗЮС);
- профспілкові організації: Міжнародна Конфедерація Вільних Профспілок (МКСП), Всесвітня Конфедерація Праці (ВКТ);
- різні організації на підтримку миру і солідарності: Всесвітня Рада Світу (ВСМ), Пагоушський Рух, Організація Солідарності Народів Країн Азії й Африки (ОСНАА), Міжнародний Інститут Миру у Відні;
- релігійні організації: Всесвітня Рада Церков (ВСЦ), Християнський рух на Захист миру чи Християнська Мирна Конференція (ХМК);
- Міжнародний Червоний Хрест (МКК);
- організація, метою якої є допомога військовополоненим, іншим жертвам війни, катастроф і стихійних лих;
- екологічні організації: Грінпіс і ін.
Найвидатнішу роль у системі міжнародних відносин відіграє Організація Об’єднаних Націй (ООН).
Вона стала практично першим в історії механізмом широкої багатогранної взаємодії різних держав з метою підтримки міжнародного миру і безпеки, сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів.
За п’ятдесят років свого існування ООН перетворилася у невід’ємну частину міжнародної структури. Її членами є близько 170 держав
В даний час ООН перетворюється в найвпливовіший фактор світової політики.
У рамках ООН склався цілий ряд організацій, що органічно ввійшли в систему міжнародних відносин і як структури ООН, і як самостійні організації. До них відносяться:
Міжнародні урядові організації мають більше важелів впливу на міжнародну політику й окремі держави, ніж національні уряди, що впливають на процес прийняття рішень, головним чином, силою громадської думки, організованих масових заходів.
Останнім часом у міжнародних відносинах усе ширше застосовується метод консенсусу як метод переговорів і прийняття рішень. Консенсус означає згоду в принципі.
Світовою політикою називають процеси вироблення, прийняття і реалізації рішень, що торкаються життя світового співтовариства.
Головна мета зовнішньої політики будь-якої держави − це забезпечення її безпеки, охоронна функція. Вона пов’язана з охороною і захистом прав і інтересів даної країни, а також її громадян за її межами. Охоронна функція полягає також у пристосуванні зовнішньополітичної стратегії даної держави до системи міжнародних відносин. Спеціальними інститутами, призначеними для цих цілей, є посольства, консульства, представництва, розвідка і контррозвідка.
Найважливішим завданням зовнішньої політики є посилення економічного і політичного потенціалу держави. Від зовнішньої політики і становища держави на міжнародній арені залежить і економічний розвиток країни, і її політична стабільність. Зовнішня політика повинна сприяти ефективному функціонуванню економіки, росту добробуту суспільства.
Зовнішньополітична діяльність з досягнення поставлених цілей реалізується різними засобами: політичними, економічними, вагомими, військовими, інформаційно-пропагандистськими.
2.Україна в системі міжнародних відносин від 24.08.1991р. до 25 лютого 2010.
Основні цілі, напрямки і пріоритети зовнішньої політики України сформульовані в Акті незалежності України 24 серпня 1991 р. і в Зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу”, який був прийнятий 5 грудня 1991 р., в якому вказується: що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою задачею є забезпечення прав і свобод людини. Україна буде неухильно додержуватись норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією прав людини, Міжнародними пактами про права людини, які Україна ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними документами. Україна, як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй, у повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН буде спрямовувати свою зовнішню політику на зміцнення світу і безпеки у світі, на активізацію міжнародної співпраці у вирішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України буде базуватись на принципах міжнародного права /Див. Відомості Верховної Ради України, 1992, № 8. С.199-200/.
Сьогодні можливо констатувати, що, не взираючи на надзвичайну складність внутрішнього становища, багатьох прогалин у сфері зовнішньої політики, Україна досягла певних результатів на міжнародній арені. Як незалежну державу Україну визнали більш 150 країн, з них 141 установили дипломатичні відносини. У Києві відкрито 42 іноземних посольств, діють декілька консульських установ. Україна є членом багатьох міждержавних, міжнародних недержавних, регіональних та інших організацій. Вона приймає участь у роботі ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Міжнародній організації праці, Міжнародного валютного фонду, Міжнародній організації інтелектуальної власності та ін.
У Конституції України 1996 року відзначається “Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом мирної і взаємовигідної співпраці з членами міжнародного суспільства на підставі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права”. /Конституція України, Ст.18, С./.
Згідно Конституції України, інших офіційних міжнародно-правових документів, Україна в своїй зовнішньополітичній діяльності вирішує наступні основні задачі:
підтримка і затвердження суверенітету, державної незалежності, самостійності України;
-збереження територіальної цілісності і непорушності кордонів;
-забезпечення економічної та інформаційної безпеки України;
-налагодження і розвиток всебічної взаємовигідної співпраці з усіма країнами світу;
-активна участь у різних міжнародних організаціях, виходячи зі своїх національних інтересів і для вирішення складних міжнародних проблем;
-пріоритетний розвиток взаємовигідної співпраці з країнами-сусідами і, насамперед, з Росією;
-захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном;
-створення вигідних умов для підтримки контактів з українською діаспорою за кордоном, керуючись при цьому міжнародним правом;
-діяльність на міжнародній арені, як надійний і передбачений партнер.
У цьому напрямку Україна досягла значних успіхів: вона є членом ОБСЄ, Ради Європи, приймає активну участь у роботі Парламентської асамблеї Ради Європи та інших організацій. Але для того, щоб дійсно стати повноправним учасником інтеграційних процесів в Європі, Україні необхідно досягти стабільності і соціально-економічного процвітання.
Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності України займають країни ”близького” зарубіжжя – з республіками колишнього Радянського Союзу, особливо з Росією, Білорусією та ін.
Пріоритетність відносин з Росією визначається не тільки тісними і багаторічними економічними зв’язками, спільною культурою, духовністю та т.п. Неможливо не звертати уваги на той факт, що на Україні проживають та є її громадянами приблизно 12 млн. росіян, а в Росії – приблизно 5 млн. українців.
Україна є п'ятою на континенті за кількістю населення і другою за розмірами території країною. За економічними можливостями, інтелектуальним і науково-технічним потенціалом вона не поступається найбільшим європейським державам.
Розташована Україна на місці трьох величезних геополітичних масивів - євроатлантичного, євразійського та ісламського,
Сьогодні орієнтація української політичної еліти розподілена між двома найважливішими напрямами - євразійським та європейським, а офіційна зовнішньополітична стратегія України визначена як «багатовекторність». На сьогоднішній момент нова влада цілком оптимістично налаштована на євроінтеграцію. Під час свого першого візиту до Брюсселю 02. 03. 2010 Президент заявив: «Щодо членства в ЄС, то, на моє переконання, Україна повинна пройти великий шлях реформ, і тільки після цього ми побачимо той термін, коли це може статися". "Ми повинні приймати свідомі рішення, і занадто політизувати це питання не можна, тому що люди як в Євросоюзі, так і в Україні добре розуміють, що це не простий і тривалий шлях", - додав він. Також слід додати, що Євросоюз може підписати з Україною "дорожню карту" щодо безвізового режиму восени цього року. Про це заявив голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль.
Кажучи про міжнародні відносини України, не можна не відмітити її особливі відносини з Росією. Порівнюючи стан громадської думки в Україні і в Росії й підкреслюючи, що в обох країнах зберігаються шанси на продовження ліберально-демократичних реформ, але й існує можливість їхнього авторитарного розвитку, слід виділити певні відмінності: в українській масовій свідомості відсутня сакралізація верховної влади, президент не має харизматичної або «самодержавної» легітимності, ставлення до політичних партій і багатопартійності більш позитивне, ніж у Росії, а роль політичної опозиції вагоміша, проте українська державність поступається російській, оскільки потребує, на думку дослідників, економічної підтримки з боку Росії, Європейського союзу та США.
Основним базовим національно-державним інтересом, геополітичним прі-оритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України в умовах глобалізації та євроінтеграції є її виживання, підвищення життєспро-можності та зміцнення як вільної, суверенної, незалежної держави сучасного світу за умов збереження національних цінностей, захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності.
Для досягнення стратегічної мети України у питаннях євроінтеграції та глобалізації постають такі основні завдання: підтримка взаємовигідних зв'язків із сусідніми країнами, країнами-кандидатами та державами ЄС; здійснення заходів для поступового усунення перешкод (адміністративних, правових), що стримують розвиток транскордонної взаємодії.