Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 8
ТЕМА 10 НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ
1. Національна економіка: суть, структура і особливості.
2. Система національних рахунків.
3. Основні макроекономічні показники.
1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: СУТЬ, СТРУКТУРА Й ОСОБЛИВОСТІ
Національна економіка є системою економічних суб'єктів і зв’язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру. Національній економіці притаманні такі ознаки. По-перше, тісні економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами країни на основі суспільного поділу праці, які надають наці ональній економіці цілісності, єдності. Через економічні зв'язки між суб’єктами економіки здійснюється реалізація їх економічних інтересів, забезпечується територіальна цілісність економіки.
По-друге, національна економіка характеризується загальним економічним середовищем, спільним для усіх її суб'єктів. Таке середовище формується єдиним економічним законодавством держави, загальною грошовою одиницею, загальною грошово-кредитною та фінансовою системою країни.
По-третє, національна економіка має загальний економічний центр, який виконує регулюючу і контролюючу функцію. Цим центром є держава, що здійснює економічну політику. Межі регулюючого вплину держави на економіку залежать від типу її економічної системи.
По-четверте, ознакою національної економіки є загальна система економічного суверенітету. Вона включає кордони, митну систему, заходи щодо захисту національних виробників від іноземних конку рентів.
По-п'яте, національна економіка характеризується наявністю національного ринку, який об'єднує місцеві ринки в єдиний економічним простір.
По-шосте, для національної економіки характерна територіальна визначеність. Її межами є державний кордон країни.
Вивчаючи національну економіку, макроекономіка досліджує:
- економічний потенціал країни та його розміщення, національний ринок, місце країни у глобальній економіці;
- ступінь втручання держави в економічну життєдіяльність країни; створення національного економічного порядку;
- економічну культуру членів суспільства тощо.
Суб'єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства і держава, які вступають між собою в економічні відносини.
2. СИСТЕМА НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ
Система національних рахунків (СНР) бере свій початок з З0-х років і сформувалась в 40-50-х рр. XX ст. у провідних капіталістичних країнах у відповідь на потребу органів державного управління в макроекономічній інформації для розробки економічної політики. Необхідність у такому регулюванні стала особливо очевидною після "великої депресії" 1929-1933 років. Іншою історичною подією, яка стимулювала розробку СНР, є друга світова війна. Після її закінчення органи державного управління найбільш розвинутих країн світу стали відчувати потребу в систематизованій макроекономічній інформації для визначення пріоритетів і напрямів у економічній політиці щодо переорієнтації воєнної економіки, пошуку найбільш ефективних методів вирішення цього завдання.
Таким чином СНР насамперед пов'язана з обслуговуванням органів державного управління. Її завдання полягає в тому, щоб забезпечити ці органи об'єктивною інформацією про різні аспекти економічного процесу на макрорівні, систематизувати і впорядкувати найбільш важливі показники, щоб полегшити прийняття рішень з питань формування економічної політики.
Сучасна СНР - це всеохоплююча система взаємоузгоджених показників, котра охоплює і впорядковує дані, які описують абсолютно всі аспекти і фази економічного процесу, всі економічні операції всіх економічних суб'єктів, всі активи і пасиви. У розробці концепцій СНР брали участь вчені-економісти зі світовими іменами: Кейнс, Фрідмен, Стоун, Леонтьєв та ін.
Основні принципи, що лежать в основі СНР:
Першим принципом СНР є те, що по-іншому, ніж у практиці колишнього СРСР, СНР визначає межі сфери виробництва валового продукту і національного доходу. СНР виходить із того, що валовий продукт і національний доход країни виробляються як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг, тобто у сферу їх виробництва включається діяльність:
а) компаній і підприємств, що вироблять товари і послуги;
б) приватних некорпоративних підприємств;
в) підсобних підприємств;
г) осіб вільних професій (адвокатів, артистів, журналістів і т.д.);
д) працівників сфери управління;
є) фінансово-комерційних організацій;
є) некомерційних організацій (клубів, товариств, асоціацій);
ж) армії;
з) найманої прислуги;
и) власників житла, що здається в оренду.
Практично не враховуються лише нелегальні види діяльності і ведення особистого домашнього господарства.
Другий важливий принцип, що лежить в основі СНР, полягає у визнанні того, що у створенні вартості товарів і послуг поряд і нарівні з працею беруть участь земля, капітал підприємницька діяльність, тобто фактори виробництва, створений прибуток розглядається не тільки як результат тільки праці, а як результат сукупного використання всіх факторів.
Система національних рахунків дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни. Різні показники, що входять у систему національних рахунків, дозволяють вимірювати обсяг національного виробництва у конкретний момент часу.
3. ОСНОВНІ МАКРОЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ
Існує багато різноманітних показників економічного добробуту суспільства. Загальновизнано однак, що найкращим і найбільш доступ ним індикатором здоров'я економіки є обсяг річного сукупного вироб ництва товарів і послуг, або, як його називають, сукупний випуск про дукції в економіці. Головним показником при складанні національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП). Він визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг у країні за один рік. Не всі товари, що виготовлені в цьому році, можуть бути продані: деякі, виготовлені в даному році, можуть бути продані, деякі з них поповнять запаси. Отже, будь-який приріст запасів повинен бути врахований при обчисленні величини ВВП, оскільки за допомогою ВВП вимірюють усю поточну продукцію, незалежно від того, продана вона чи ні. Поняття ВВП заслуговує суттєвих пояснень.
Грошовий вимір. Відмітимо, по-перше, що ВВП вимірює ринкову вартість річного виробництва, є грошовим показником. Насправді він повинен бути таким, якщо нам необхідно порівнювати різнорідні за складом набори товарів і послуг, що виготовлені в різні роки, і мати повне уявлення про їх відносну вартість.
Уникнення подвійного рахунку. Для того, щоб правильно розрахувати сукупний обсяг виробництва, необхідно, щоб усі продукти і послуги, виготовлені в цьому році, були враховані тільки один раз. Більшість продуктів проходить через декілька виробничих стадій, перш ніж потрапляє на ринок. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів продаються і купуються декілька разів. Таким чином, щоб уникнути багатократного врахування частин продуктів, які про даються і купуються, при обчисленні ВВП враховується тільки ринкова вартість кінцевих продуктів і виключається проміжна продукція, тобто усувається повторний рахунок (у вартість кінцевих товарів уже входять усі проміжні ділові операції, що мали місці у виробництві цих кінцевих товарів).
Щоб уникнути подвійного рахунку при обчисленні ВВП, необхідно слідкувати, щоб у нього включалася тільки додана вартість, створена кожною фірмою. Додана вартість є ринковою ціною обсягу продукції, виготовленої фірмою, за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, придбаних нею у постачальників.
ВВП виключає непродуктивні угоди (невиробничі операції). За допомогою ВВП, як відомо, вимірюється обсяг річного випуску товарів і послуг в економіці. Невиробничі операції, що мають місце в економіці за рік, не враховуються у ВВП. Невиробничі операції бувають двох основних видів: 1) чисто фінансові угоди; 2) продаж товарів, які уже були у вжитку (вживані товари).
І. Фінансові угоди. Власне фінансові угоди у свою чергу діляться на три основні види: трансфертні виплати із держбюджету, приватні трансфертні платежі, а також купівля-продаж цінних паперів.
1. Державні трансфертні платежі. Вони включають у себе виплати із соціального страхування, допомогу безробітним і пенсії ветеранам, які держава надає певним сім'ям та індивідам. Основною особливістю державних трансфертних платежів є те, що їх одержувачі у відповідь на ці виплати не вносять ніякого вкладу у створення поточного обсягу виробництва. Таким чином, включення їх у обсяг ВВП привело б до завищення цього показника для конкретного року.
2. Приватні трансфертні платежі - це, наприклад, щомісячні субсидії, які одержують студенти з дому, або разові подарунки від багатих родичів. Вони є не результатом виробництва, а актом передачі коштів від однієї приватної особи іншій.
3. Угоди з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій, теж вираховується із ВВП. Угоди на ринку акцій являють собою не що інше, як обмін паперовими активами. Ці угоди безпосередньо не передбачають збільшення поточного виробництва. Необхідно однак підкреслити, що, забираючи гроші із рук тих, хто робить заощадження і передаючи їх у руки тих, хто їх використовує, деякі з таких угод із цінними паперами можуть опосередковано сприяти витрачанню коштів, що веде до збільшення обсягу виробництва, а отже, і ВВП.
II. Продаж вживаних речей. Вирахування сум продажу вживаних речей із ВВП ґрунтується на тому, що вони або не відображають поточного виробництва, або містять подвійний рахунок. Врахування продажу товарів, виготовлених декілька років тому, в обсяг ВВП поточного року привело б до завищення обсягу виробництва у цьому році.
Дві сторони ВВП: витратна і дохідна. Ринкову вартість будь-якого товару можна визначити двома способами. По-перше, ми можемо просто визначити, скільки споживач як кінцевий користувач цієї продукції витрачає на її купівлю. По-друге, ми можемо додати всю заробітну плату, рентні платежі, відсоток і прибуток, створені в процесі виробництва цієї продукції. Другий підхід представляє собою техніку розрахунку доданої вартості. Обидва ці підходи - за кінцевим продуктом і за доданою вартістю - є двома різними поглядами на одну і ту ж проблему. Те, що витратив споживач на придбання продукту, отримали у вигляді доходу виробники.
Аналогічна аргументація правомірна і при вимірі всього обсягу виробництва в економіці. Отже, існують два різних підходи до вимірювання ВВП. За першим ВВП розглядають як суму всіх видатків, необхідних для купівлі на ринку всього обсягу виробництва. Це підхід до визначення ВВП по виробництву, або по видатках. Другий підхід передбачає погляд на ВВП як на доход, одержаний або створений у процесі виробництва ВВП. Це підхід до визначення ВВП по надходженнях, або інакше, по розподілу, або по доходах. Обидва методи є рівноцінними і повинні давати у підсумку однакову величину ВВП.
Розрахунок ВВП за витратами. Розрахунок ВВП здійснюється за такими витратами: особисті споживчі видатки (Св), валові приватні внутрішні інвестиції (Іп), державні закупівлі товарів і послуг (Дз), чистий експорт (Еч).
Особисті споживчі видатки (С). Ці видатки включають видатки домашніх господарів на предмети споживання тривалого користування (холодильники, телевізори тощо), на товари поточного споживання (продукти харчування, одяг та ін.), а також споживчі видатки на послуги (юристів, лікарів, механіків, перукарів тощо).
Валові приватні внутрішні інвестиції (Іп) включають витрати, пов'язані з кінцевою купівлею машин, устаткування і верстатів підприємцями; з усім будівництвом; змінами запасів.
Державні закупівлі товарів і послуг (Дз). Ця група видатків включає витрати держави на придбання товарів і оплату послуг праці працівників, зайнятих у державному секторі економіки. Однак сюди не включаються державні трансфертні платежі, оскільки вони не відображають збільшення поточного виробництва, а лише передають державні доходи певним сім'ям та індивідам.
Чистий експорт (Еч) - це різниця між експортом й імпортом. Чистий експорт - це сума, на яку іноземні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують усі вітчизняні видатки на іноземні товари і послуги.
Отже, ВВП = Св+Іп+Дз+Еч
Розрахунок ВВП за доходами включає у себе: 1) заробітну плату найманих працівників; 2) відсоток; 3) ренту; 4) прибуток.
Потребує певного пояснення тільки такий вид доходу, як прибуток. Те, що ми позначили поняттям прибуток, розпадається на два основні види рахунків: одна частина називається доходом на власність, або доходом некорпоративного сектора, а друга - прибутком корпорацій. Дохід некорпоративного сектора стосується чистого доходу підприємств, що перебувають в одноосібній власності, а також партнерств.
Прибуток корпорацій використовується у трьох напрямках: 1) По датки на прибуток корпорацій. 2) Дивіденди. Частина прибутку корпорацій виплачується акціонерам у вигляді дивідендів. 3) Нерозподілений прибуток корпорацій. Це - та частина прибутку, що залиша ється після сплати податків на прибуток і дивідендів. Таким чином, точніше буде, якщо ми скажемо, що розрахунок ВВП за доходами включає в себе: 1) заробітну плату найманих працівників; 2) відсоток; 3) ренту; 4) доходи некорпоративного сектора; 5) прибуток корпорацій.
У вартості загального обсягу продукції, тобто у ВВП існують ще два види розподілу коштів, не пов'язаних з виплатою доходів. Такими виплатами є: 1) непрямі податки на бізнес; 2) відрахування на спожи вання капіталу.
Перший вид витрат, не пов'язаний з виплатою доходу, виникає через те, що уряд накладає певні податки, які називаються непрямими податками на бізнес. Підприємства розглядають їх як витрати виробництва і, отже, включають у ціну товарів. Такі податки містять податок з продажу, акцизи, податок на майно підприємств, ліцензійні платежі та митні збори.
Другим видом витрат, не пов'язаних з виплатою доходу, що входять у вартість загального обсягу продукції, є амортизація. Щорічні відрахування, які показують обсяг капіталу, спожитого у ході виробництва в окремі роки, називають амортизацією. Якщо ми хочемо точно обчислити величину прибутку і загального доходу в економіці, то потрібно врахувати у загальних доходах підприємницького сектора амортизаційні відрахування. Ці амортизаційні відрахування, які називають відрахуваннями на спожитий капітал, ідуть на купівлю капітальних благ, "спожитих" у процесі виробництва ВВП конкретного даного року.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП). ВВП як вимірювач валового обсягу виробництва має один важливий недолік: у ньому закладена тенденція до прикрашення картини поточного річного виробництва. Таким чином, чистий внутрішній продукт (ЧВП) являє собою валовий внутрішній продукт (ВВП), скоригований на суму амортизаційних відрахувань.
Особливе місце в системі економічних показників посідає національний доход (НД). Національний доход - це сукупний доход, що зароблений постачальниками ресурсів. Він розраховується як різниця між чистим внутрішнім продуктом (ЧВП) і непрямими податками на бізнес. Національний дохід може бути також визначений за допомогою розрахунку ВВП за доходами шляхом додавання заробітної плати, ренти, відсотка, доходів некорпоративного сектора і прибутків корпорацій.
Важливою складовою частиною національного доходу є особистий доход (ОД). Особистий доход являє собою сукупний доход, виплачений індивідам і сім'ям до сплати податків з громадян. Він визначається вирахуванням із НД внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпорацій, а також шляхом додавання трансфертних платежів. До останніх належать: виплати на страхування по старості та від нещасних випадків, а також допомога з безробіття, яка ґрунтується на соціальних програмах, виплата пенсій і допомога з безробіття, а також процентні платежі, що виплачуються урядом і споживачами.
Використовуваний доход (доход після сплати податків) - це особистий доход за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються з особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок. Використовуваний дохід розподіляється на споживання і заощадження.
Номінальний і реальний ВВП. Інфляція та дефляція ускладнюють обчислення ВВП, бо валовий внутрішній продукт є грошовим, часовим і кількісним показником. Первинні дані, на основі яких національна статистика обчислює ВВП, - це показники загального продажу підприємств. Але ці показники одночасно відображають зміни як кількості вироблених товарів, так і рівні цін. Це означає, що на величину ВВП впливають як зміни фізичного обсягу виробленої за рік продукції, так і зміни рівня цін. Тому виникла проблема, суть якої полягала в тому, щоб скоригувати грошовий (часовий, кількісний) показник так, щоб він як найточніше відображав зміни фізичного обсягу, або кількість одиниць продукції, а не коливання цін.
Ця проблема була розв'язана через дефлювання ВВП при зростанні цін та інфлюванні його, коли ціни знижуються. Ці поправки дають нам картину ВВП для різних років за умови, що ціни і вартість грошей незмінні. Показник ВВП, який відображає поточні ціни, тобто не скориговані на зміни в рівні цін, називають не скоригованим, грошовим або номінальним ВВП. Показник ВВП, скоригований з урахуванням інфляції або дефляції, виражений у грошах з незмінним курсом, є скоригованим або реальним ВВП.
Валовий внутрішній продукт є головним показником не тільки системи національних рахунків, а й добробуту суспільства. Він дає можливість визначити у грошовому вираженні обсяг річного виробництва країни, а також відображає і загальну суму доходів виробників товарів і послуг, і загальну суму витрат на їхню оплату. Проте, справедливо вважається, що, хоча ВВП на душу населення і характеризує середні доходи і витрати абстрактного жителя країни, проте не може бути мірилом його добробуту, а отже, і мірилом реального економічного добробуту нації.
ВВП як мірило економічного добробуту суспільства має суттєві недоліки, які практично унеможливлюють виконання ним цієї ролі. Головними з них є такі:
1. Неринкові операції. Окремі виробничі операції не здійснюються на ринку. Прикладами є робота домогосподарки, домашній догляд за дітьми і хворими, господаря, який ремонтує свій будинок тощо. Такі види діяльності не враховуються в національних рахунках, що знижує обсяг ВВП, хоча вони збільшують добробут суспільства.
2. ВВП не враховує проблеми вільного часу. В останні десятиліття тривалість робочого тижня неухильно скорочується. У США, зокрема, він становить зараз близько 35 годин, в Україні - 40 годин. Крім цього, наявність оплачуваної відпустки, святкові дні, можливість відпустки без оплати зменшують тривалість робочого року. Таке збільшення вільного часу рівнозначно збільшенню добробуту країни.
3. Поліпшення якості продукції. ВВП є кількісним, а не якісним показником. Тому він не відображає повною мірою поліпшення якості товарів. Зокрема сучасна побутова техніка (телевізори, пральні машини, холодильники тощо) такої ж вартості, як і попередня, більш досконала, краще задовольняє потреби споживачів. Поліпшення якості товарів впливає на добробут людей так само, як і збільшення їх кількості.
4. Забруднення довкілля. Виробництво і зростання ВВП супроводжується забрудненням навколишнього середовища, а статистика ВВП це не враховує. Тому негативні наслідки функціонування національні економіки завжди тягнуть за собою зменшення добробуту суспільства
5. Тіньова економіка. В економіці кожної країни існує тіньовий, нелегальний сектор. Представники цього сектора втягнуті у нелегальну діяльність: нелегальне виробництво алкогольних виробів, сигарет, наркотиків, нелегальні види розваг, азартні ігри тощо. Особи, що отримують доходи від такої нелегальної діяльності, приховують свої доходи.
Таким чином, валовий внутрішній продукт є досить надійним показником річного обсягу національного виробництва товарів і послуг, але він не може бути універсальним критерієм економічного добробуту країни, оскільки і в ньому, як зазначалося вище, не враховується ряд важливих чинників добробуту. Валовий внутрішній продукт є насамперед показником потужності ринкової національної економіки, а не показником економічного добробуту суспільства.
У зв'язку з цим вчені-економісти розробили і роблять спроби сконструювати нові показники економічного добробуту суспільства, які враховували б ті чинники, що не враховує валовий внутрішній продукт, У макроекономіці вже є такий показник - чистий економічний добробут суспільства (ЧЕД).
Показник чистого економічного добробуту країни був введений у наукову термінологію у 70-ті роки XX століття американськими економістами У.Нордхаузом і Дж.Тобіном. Він не є конкретним самостійним статистичним показником, а застосовується тільки як доповнення до валового внутрішнього продукту. Чистий економічний добробут країни відображає результати, не тільки показані в структурі ВВП, а й результати діяльності, що здійснюється в межах домашнього господарства, результати тіньової економіки, міру та спосіб використання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізичного та духовного розвитку, відпочинку, негативні наслідки функціонування виробництва (забруднення навколишнього середовища) тощо.
Чистий економічний добробут суспільства визначається вираху ванням з валового внутрішнього продукту грошової оцінки негативних чинників (Чн ), що впливають на добробут, та додаванням результатів неринкової діяльності в грошовій оцінці (Рнрд) і грошової оцінки вільного часу (Вч):
ЧЕД = ВВП-Чн+Рнрд+Вч
Кількісно виразити чистий економічний добробут суспільства непросто. Вся складність полягає у тому, як дати грошову оцінку всім тим видам діяльності, які не мають ринкового характеру і, отже, не можуть бути оцінені в процесі вільного ринкового обміну.
Таким чином, чистий економічний добробут є відносно корисним у роботі статистичної служби країни показником. Однак на практиці статистичні служби ООН і національного обліку окремих країн не мають уніфікованої методики розрахунку чистого економічного добробуту суспільства.