Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 1
Тема 6. Організація розробки та підготовки інвестиційних проектів
6.1. Етапи підготовки інвестиційної документації
6.2. Організація пошуку інвестиційних можливостей
6.3. Попередня підготовка проекту
6.1. Етапи підготовки інвестиційної документації
Ухваленню рішення про формування інвестиційного проекту передують:
1) оцінка інвестиційної пропозиції, в якій обґрунтовується ідея проекту; 2) органами управління; 3) попередні узгодження з місцевими органами управління, вибір підприємства (організації), спроможного реалізувати проект реципієнтом.
У самому загальному змісті інвестиційним проектом (англ. investment project) називається план вкладення капіталу з метою одержання прибутку. Поняття «інвестиційний проект» у вітчизняній літературі вживається в двох змістах:
як діяльність, захід, що припускають здійснення комплексу яких-небудь дій, що забезпечують досягнення визначених цілей (одержання визначених результатів);
як система, що включає в себе визначений набір організаційно-правових і розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення яких-небудь дій або що описують такі дії
Об'єкти інвестування поділяються за:
• масштабом проекту;
• спрямованістю проекту (комерційна, соціальна, пов'язана з державними інтересами і т.д.);
• характером й змістом інвестиційного циклу;
• характером і ступенем участі держави;
• ефективністю використання вкладених засобів.
Частіше усього масштаби проекту визначаються розміром інвестицій.
Малі проекти, як правило, не потребують особливого опрацювання техніко-економічного обгрунтування і пов'язаних із ним питань. Водночас допущені при формуванні проектів помилки можуть серйозно позначитися на їх ефективності.
Малі проекти являють собою плани розширення виробництва і збільшення асортименту продукції, що випускається. Їх відрізняють порівняно невеликі терміни реалізації. До малих проектів можна віднести також створення об'єктів соціально-культурної сфери.
Середні проекти - це частіше усього проекти реконструкції і технічного переозброєння існуючого виробництва продукції. Вони реалізуються поетапно, по окремих виробництвах, у суворій відповідності з заздалегідь розробленими графіками надходження усіх видів ресурсів, включаючи фінансові.
Значні проекти -- це як правило, об'єкти значних підприємств, в основі яких лежить прогресивно нова ідея промислового виробництва продукції, необхідної для задоволення попиту на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Мегапроекти - це цільові інвестиційні програми, що містять багато взаємозалежних кінцевим продуктом проектів. Такі програми можуть бути міжнародними, державними, регіональними.
Масштаби проекту визначають рівень обгрунтованості і витрати на його реалізацію.
Проекти, реалізація яких істотно впливає на економічну, соціальну або екологічну ситуацію на Землі, розглядають як глобальні проекти. Замовником таких проектів можуть бути уряди зацікавлених країн.
Проекти, реалізація котрих істотно впливає на економічну, соціальну або екологічну ситуацію в країні і не роблять істотного впливу на ситуацію в інших країнах, розглядають як великомасштабні проекти. Замовником подібних проектів можуть бути держава, промислово-фінансові групи, акціонерні товариства, банки і т.п.
Проекти, реалізація яких впливає на економічну, соціальну й екологічну ситуацію у визначеному регіоні, місті (галузі) і не роблять істотного впливу на ситуацію в інших регіонах, містах (галузях), розглядають як проекти регіонального, міського (галузевого) масштабу. Замовником цієї групи проектів можуть бути місцеві органи самоврядування.
Проекти, реалізація яких приносить прибуток безпосереднім учасникам, належать до комерційних проектів. Замовником таких проектів можуть бути окремі інвестори або їхня група.
Поряд із зазначеними особливостями інвестиційних проектів, існують і інші ознаки, за якими вони виділяються. Так, два аналізованих проекти називаються незалежними проектами, якщо рішення про інвестування одного з них не впливає на рішення про фінансування іншого.
Якщо два і більш аналізовані проекти не можуть бути реалізовані одночасно, то такі проекти називаються альтернативними, або взаємовиключними, проектами. Звичайно до таких проектів належить будівництво значних підприємств, що включають окремі виробництва, об'єднані технологією й організацією випуску продукції, а також транспортними комунікаціями і системами енергопостачання.
Треба сказати, що в дійсності більшість інвестиційних проектів належить до конфліктуючих проектів, тобто до проектів, в яких передбачаються різні шляхи досягнення однієї й тієї ж цілі. Конфліктуючими також можуть бути проекти з різним цільовим призначенням, але потребуючі на їхню реалізацію приблизно однакових інвестицій. Тому інвестиційна фірма завжди вибирає з аналізованих варіантів такий проект, що при бюджетних обмеженнях принесе їй найбільшу вигоду.
Відповідно для прийняття інвестором рішення про довгострокові вкладення капіталу необхідно мати інформацію, що підтверджує два основні правила: 1) вкладені засоби повинні бути цілком відшкодовані; 2) прибуток, отриманий в результаті даної операції, повинен бути достатньо великим, щоб компенсувати тимчасову відмову від використання засобів за іншим альтернативним варіантом з урахуванням ризику, що виникає в силу невизначеності кінцевого результату.
Результати попереднього аналізу й оцінки ефективності інвестиційного проекту використовуються для підготовки попереднього техніко-економічного обгрунтування (ПТЕО), а потім остаточного техніко-економічного обгрунтування (ТЕО).
Якщо фірма бачить доцільність здійснення ряду інвестиційних проектів, що розрізняються за спрямованістю виробництва або за масштабністю, то в цих випадках попередня оцінка ефективності проекту може викладатися у виді техніко-економічної доповіді (ТЕД) або техніко-економічного розрахунку (ТЕР).
На закінчення необхідно відзначити, що зазначена вище класифікація інвестицій не виключає можливість існування і розвитку інших видів інвестиційної діяльності. Наприклад, існує інвестування у виробничо-господарську діяльність, тобто використання капіталу в якості оборотних засобів або ж для придбання основних фондів. Проте для усіх випадків інвестування необхідні складання, аналіз і оцінка проекту.
Перед розробкою будь-якого проекту висувається ідея проекту, що може виникнути спонтанно або виявитись результатом «мозкового штурму», проведених фундаментальних або прикладних досліджень, дослідно-конструкторських робіт із створення принципово нової продукції, технології.
Ідея проекту може виходити з потреб країни, окремого регіону або групи інвесторів у наповненні ринку певними товарами. При цьому вона може випереджати рівень знань, що склались, виступаючих у якості вимірника результату праці визначеного виду продуктивних сил суспільства, що характеризуються відповідним рівнем інтелектуально-творчого потенціалу і необхідним інструментарієм. У зв'язку з цим слід зазначити, що сфера науки завжди і скрізь носила чисто утилітарний характер. Підтримувалися тільки ті ідеї і напрямки науки, реалізація яких у визначений проміжок часу могла принести суспільству або окремим вигоду, тобто реальні і нереальні. Наприклад, на стадії обгрунтування ідеї дослідники, як правило, задаються питанням, чи варто здійснювати нове будівництво об'єктів, що відносяться до інвестиційного проекту, якщо існують багато підприємств, переорієнтування яких під цілі проекту може принести вигоду інвесторам і суспільству.
Можна також розглядати ідеї з позицій можливостей науково-технічного потенціалу суспільства і реалізації у визначеному періоді часу.
При пошуку ідей проекту величезне значення мають творчі можливості колективу вчених і спеціалістів, що залучається для її висування. Тому доцільно як на етапі висування ідеї, так і на стадії її реалізації використовувати арсенал засобів творчого мислення, що включає такі методи:
• «мозкової атаки» і його варіації;
• відбитки ідей на папері;
• творчого орієнтування;
• творчої конфронтації;
• системного структурування;
• системного виділення проблем.
Кожний із зазначених методів може бути доповнений іншим. При цьому слід при формуванні ідей, а точніше - при їхньому аналізі, притримуватися визначених критеріїв та обмежень, наприклад, тип: при максимізації прибутку і визначених обсягах інвестицій у заданому відрізку часу засвоїти виробництво нової продукції і т.п.
Ідея може бути результатом маркетингових досліджень. Незважаючи на різноманіття можливих джерел ідей, кожна фірма, узгоджуючись із своїми фінансовими можливостями, конкуренцією, віддачею вкладеного капіталу або з прибутком, ризиком та іншими чинниками, визначає цілі інвестиційного проекту.
Оцінювати реальність ідей можна за такими показниками:
Інакше кажучи, розглядаються лише чинники, що безпосередньо впливають на ефективність діяльності фірми.
Таким чином, остаточний висновок про доцільність здійснення ідеї проекту можна зробити на підставі отриманих результатів маркетингових досліджень, експертних оцінок і узгодженні обраного місця розташування й умов реалізації проекту з місцевими органами самоврядування.
Перед тим, як розглядати стадії реалізації проекту, нагадаємо, що будь-який інвестиційний проект у незалежності від його обсягів, складності, умов інвестування повинний здійснюватися відповідно до обраної технології. Під технологією розуміється послідовність визначених дій, спрямованих на одержання проміжного або кінцевого результату, у якості яких у нашому випадку можуть виступати: розробка техніко-економічного обґрунтування проекту; розробка робочої проектно-кошторисної документації; будівництво (реконструкція); монтаж технологічного обладнання і випуск дослідної партії продукції; випуск продукції.
У практиці оптимального планування найбільше поширення одержали моделі, що дозволяють оцінити тривалість і вартість робіт.
Тривалість роботи може бути як визначеною (детермінованою), отриманою в ході опрацювання інформації, так і випадковим розміром, що задається законом розподілу (або щільністю розподілу).
Вартість роботи залежить від її складності, тривалості і технології виконання. Цю залежність, або так названу функцію «час - вартість», можна визначити калькулюванням витрат або збором і обробкою статистичних даних, що характеризують різноманітні варіанти її виконання.
Відмітимо, що будь-які дві роботи здійснення проекту об’єктивно можуть бути пов'язані між собою умовою попередництва,. коли одна з них виконується лише після завершення другої або вони не мають такого зв'язку (у цьому випадку припустимо їх виконання в будь-якій послідовності, в тому числі й одночасно).
Завершення однієї або декількох робіт і початок іншої або декількох у мережевій моделі називають проміжною подією.
Як правило, у мережевих моделях крім проміжних звичайно виділяють вихідні події, що не мають попередніх робіт, і завершальні події, за якими не слідує ніяких робіт. Завершальні події одночасно є цільовими подіями, що означають досягнення всього комплексу робіт причому в якості цільових можуть виступати деякі проміжні події.
Варто особливо підкреслити, що крім зазначених нерідко виділяють ще і контрольні події, що представляють інтерес для служби управління проектом, що здійснює фінансування й остаточні розрахунки за окремими етапами.
У ряді випадків необхідно скоротити тривалість виконання окремих робіт і тим самим терміни настання подій, від яких залежить ефективність інвестиційного проекту. Тоді в якості вихідної багатоцільову мережеву модель з урахуванням тимчасових характеристик, в якій може бути виявлений критичний шлях і в межах якого можна виконати весь комплекс робіт, що передують експлуатації підприємства. При цьому можуть бути заздалегідь установлені декілька вихідних і цільових подій і, саме головне, визначені обмеження на терміни здійснення контрольних подій. До них слід, наприклад, віднести ТЕО, розробку проектно-кошторисної документації, завершення будівництва будинків і споруджень, монтаж технологічного устаткування і випуск дослідної партії продукції.
Таким чином, за допомогою мережевої моделі виконання основних етапів інвестиційного проекту можна виявити часові характеристики передбачуваних робіт і встановити події, від яких залежить в остаточному підсумку ефективність виконання інвестиційного проекту. При цьому можливо також рішення оптимізаційних задач, зокрема, задача мінімізації виділення фінансових ресурсів при неперевищенні встановлених термінів здійснення необхідних робіт.
Необхідно особливо підкреслити, що ступінь передінвестиційних досліджень і проробок може варіюватися в залежності від вимог інвестора, можливості фінансування та часу, відведеного на їхнє проведення. Прийнято виділяти три рівні доінвестеційних досліджень: дослідження можливостей; підготовчі, або передпроектні, дослідження; оцінка здійсненності або техніко-економічні дослідження .
Різниця між рівнями інвестиційних досліджень умовна. Поетапна підготовка остаточного рішення необхідна тільки для значних проектів, де велика частина інвестицій направляється на будівництво нових підприємств або на організацію нового виробництва.
Вартість проведення доінвестеційної фази досліджень у загальній сумі капітальних вкладень досить велика. За даними ЮНІДО, вона складає від 0,8 % для значних проектів; і до 5 % для невеликих.
Терміни доінвестиційної фази в багатьох випадках не можуть бути визначені достатньо точно, оскільки на цьому етапі можуть розглядатися різноманітні принципи здійснення проекту. Можлива також підготовка декількох техніко-економічних обгрунтувань по реалізації однієї і тієї ж ідеї, що розрізняються тривалістю виконання комплексу заходів і відповідно вартістю, ризиком і прибутковістю проекту.
Інвестиційна фаза реалізації складається з таких заходів:
Протягом інвестиційної фази здійснення проекту формуються активи підприємств, укладаються контракти на поставку сировини комплектуючих, проводиться набір робітників і службовців, формується портфель замовлень.
Завершальна експлуатаційна фаза проекту істотно впливає на ефективність вкладених засобів у проект. Чим далі буде віднесена в часі її верхня межа, тим більше буде сукупний прибуток. Протягом цієї фази здійснюється:
• сертифікація продукції;
• створення центрів ремонту;
• створення дилерської мережі;
• поточний моніторинг економічних показників проекту.
Реалізація будь-якого інвестиційного проекту потребує певних знань і досвіду. Тому більшість фірм на Заході вдаються до послуг спеціальних підрозділів, названих «управлінням проектом», що у залежності від умов контракту беруть на себе обов'язок по реалізації проекту в намічені терміни.
6.2. Організація пошуку інвестиційних можливостей
Всі джерела фінансування можна класифікувати за такими ознаками:
За відносинами власності джерела фінансування розділяються на власні, залучені і позикові.
У табл. 1 подана структура джерел фінансування інвестиційних проектів.
Таблиця 1
Структура джерел фінансування інвестиційних проектів
|
Група |
Тип |
Організаційна структура джерел у групі |
|
Державні ресурси |
Власні |
Державний бюджет. Позабюджетні фонди |
|
Залучені |
Державна кредитна система Державна страхова система |
|
|
Позикові |
Державні запозичення (державні позики, зовнішні позики, міжнародні кредити та ін.) |
|
|
Ресурси підприємств |
Власні |
Власні інвестиційні ресурси підприємств |
|
Залучені |
Внески, пожертвування, продаж акції, додаткова емісія акція |
|
|
Інвестиційні ресурси інвестиційних компанії - резидентів, у тому числі пайових інвестиційних фондів |
||
|
Інвестиційні ресурси страхових компаній - резидентів |
||
|
Позикові |
Банківські, комерційні кредити, бюджетні і цільові кредити |
|
|
Інвестиційні ресурси іноземних інвесторів, включаючи комерційні банки, Міжнародні фінансові інститути, інституціональних інвесторів, підприємства |
За видами власності розрізняють:
державні джерела фінансування - це бюджетні засоби і засоби позабюджетних фондів, державні запозичення й інші ресурси, включаючи майно державної власності,
фінансові ресурси господарюючих суб'єктів комерційного і некомерційного типу, суспільних організацій і фізичних осіб - це прибуток, амортизаційні відрахування, суми, виплачувані страховими організаціями у виді відшкодування втрат від стихійних лих і аварій, а також залучення засобів, приміром, від продажу акцій,
засоби іноземних інвесторів (іноземних держав, міжнародних фінансових і інвестиційних інститутів, окремих підприємств, банків і кредитних установ.
Державне фінансування проектів може здійснюватися на незворотній і зворотній основі, а також основі змішаного інвестування, включаючи такі форми, як фінансова підтримка високоефективних інвестиційних проектів, централізоване фінансування (часткове або повне) державних інвестиційних програм.
На зворотній основі засоби виділяються Міністерством фінансів у межах кредитів, що видаються Національним Банком України у встановленому законодавством порядку. Загальний термін користування виділеними засобами встановлюється в договорах з урахуванням тривалості будівництва об’єктів і термінів виходу введених у дію виробництв на проектну потужність.
На незворотній основі державне фінансування здійснюється за рахунок засобів державного бюджету і відповідно до затвердженого переліку будівництв і об'єктів для державних потреб, при відсутності інших джерел, або в порядку державної підтримки будівництва пріоритетних об'єктів виробничого призначення при максимальному залученні власних, позикових і інших засобів.
На основі змішаного інвестування можуть здійснюватися фінансування і кредитування будівництва за рахунок засобів державного бюджету, власних засобів організацій, підприємств і інших юридичних осіб із дотриманням пропорцій витрати бюджетних асигнувань і власних засобів протягом усього періоду будівництва об'єктів.
Треба особо підкреслити, що принципово новою інвестиційною політикою держави є перехід від розподілу дуже обмежених бюджетних засобів на капітальне будівництво між галузями і регіонами до виборчого часткового фінансування конкретних інвестиційних проектів на конкурсній основі. Це положення стосується і приватних інвесторів, яким держава може здійснити підтримку, якщо за результатами конкурсу їхній інвестиційний проект визнаний кращим.
Поряд із власними засобами господарюючих суб’єктів, бюджетним фінансуванням або державною підтримкою існують такі засоби інвестування проектів, як акціонерне фінансування, лізинг, кредитування й іпотека.
Акціонерне інвестування являє собою вкладення коштів в акції і, отже, одержання додаткових інвестиційних ресурсів під конкретний проект. Це забезпечує інвестору участь у статутному капіталі підприємства. Акціонерне фінансування є альтернативним кредитному фінансуванню.
Кредитування, або боргове фінансування за рахунок кредитів банків і боргових зобов'язань юридичних і фізичних осіб повинно забезпечуватися заставою нерухомого і рухомого майна, у тому числі державних або корпоративних цінних паперів, що визначається кредитним договором і умовами кредитування.
Лізинг - засіб фінансування інвестиційних проектів, за яким орендодавець (лізингодавець) за договором фінансової оренди (лізингу) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за плату у взаємне користування.
Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного обертання на ринку.
Суб'єктами лізингу є: лізингодавець - юридична особа, що здійснює передачу в лізинг за договором спеціально придбаного для цього майна, лізингоодержувач - особа, що одержала майно в користування за договором лізингу.
Лізингові операції здійснюються за договорами лізингу. Лізинг може бути як внутрішнім, коли всі суб'єкти лізингу є резидентами України, так і міжнародним, коли один або декілька суб'єктів лізингу є нерезидентами.
Таким чином, лізинг можна кваліфікувати як передачу майна в тимчасове користування на умовах терміновості, повернення і платності, тобто як товарний кредит в основні фонди підприємств.
Іпотека - це вид застави нерухомого майна (землі, підприємств, будинків і споруджень і інших об'єктів, безпосередньо пов'язаних із землею) із метою одержання позички. Ця форма одержання кредиту, на жаль, не одержала широкого поширення в Україні через відсутність механізму реалізації.
Кожна з розглянутих форм фінансування має свої особливості. Тому правильно оцінити наслідки різноманітних засобів інвестування можна тільки лише при порівнянні їхніх альтернативних варіантів.
Проектне фінансування передбачає обслуговування боргових зобов'язань самим інвестиційним проектом. При цьому суб'єкти, що фінансують, аналізують об'єкт інвестування з позицій вигідності, тобто можливості досягнення такого рівня прибутку, що забезпечить вкладникам не тільки повернення вкладених засобів, але й одержання визначеного прибутку.
Проектне фінансування на відміну від розглянутих у п.2.2 засобів фінансування прямо не залежить від держави або корпорацій як джерел фінансування, оскільки воно здійснюється на основі урахування і управління ризиками, розподілу ризиків між учасниками проекту й аналізу витрат і одержуваних прибутків.
Проектне фінансування називають також фінансуванням із регресом. Регрес - це вимога про відшкодування наданої в позику суми.
Особливостями проектного фінансування в порівнянні з традиційними формами є:
Розрізняють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника; без права регресу на позичальника; з обмеженим регресом иа позичальника.
Фінансування з повним регресом на позичальника - це фінансування при наявності визначених гарантій або вимог визначеної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту в основному покладені на позичальника, зато при цьому «ціна» позики відносно невисока і дозволяє швидко одержати фінансові засоби для реалізації проекту. Така форма фінансування використовується в основному для малоприбуткових або некомерційних проектів, спрямованих на розвиток соціально-культурної сфери, а також для видачі експортного кредиту.
Фінансування без права регресу на позичальника, - така форма фінансування, при якій кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Вартість такого фінансування достатньо висока для позичальника, оскільки кредитор прагне одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Отже, фінансуються тільки проекти, що мають високу віддачу вкладеного капіталу за рахунок реалізації конкурентноспроможної продукції, а виходить, що використовують прогресивні технології, що мають добре розвинуті ринки збуту, а також надійні договірні відношення з постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
При фінансуванні з обмеженим правом регресії на кожного учасника проекту покладається ризик, що залежить від нього. Таким чином, всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов'язання і зацікавлені в. їхньому виконанні, оскільки прибуток залежить від їхньої ефективної діяльності.
6.3. Попередня підготовка проекту
Як уже відзначалося, здійсненню інвестиційних проектів передують дослідження, метою яких є оцінка доцільності інвестування. Доінвестиційні дослідження проекту можна розподілити за декількома стадіями .
I. Експрес-оцінка інвестиційних можливостей проекту за загальними даними інвестиційного проекту.
II. Попередні техніко-економічні дослідження проекту - оцінка задуму і вивчення додаткових даних.
III. Техніко-економічне обгрунтування проекту - обгрунтування його здійсненності й ефективності на підставі всіх доступних даних і чинників.
IV. Висновок по оцінці проекту й ухвалення рішення про інвестування.
На практиці такий порядок доінвестиційних досліджень не завжди дотримується - рішення про інвестування може бути прийнято не тільки після закінчення робіт із чергової стадії, але й у процесі роботи над будь-якою з них.
Експрес-оцінку можливостей інвестування проекту проводять із метою попереднього виявлення реальності його здійснення і рентабельності. Дослідження можливостей має досить загальний характер і засновується головним чином на узагальнених оцінках. Дані по витратах звичайно беруть із проектів-аналогів, а не на основі конкретних матеріалів постачальників, споживачів і т.д. У залежності від характеру досліджуваних умов досліджують або загальні можливості, або можливості! для конкретного проекту, або і те й інше разом.
Дослідження загальних можливостей - це аналіз даних про район реалізації проекту: його географічному й економічному положенні, характері зайнятості і прибутках на душу населення, про використовувані та потенційні чинники виробництва, про природні ресурси, можливості і вартість їх використання, про інфраструктуру, особливо про системи транспортну й енергопостачання, головних статтях експорту й імпорту даного району, попиті на передбачувану до випуску продукцію, а також про потужності будівельних організацій, необхідних для здійснення проекту, і додаткових витратах, пов'язаних із реалізацією проекту в даному районі.
Дослідження можливостей конкретних проектів – це виявлення загальних можливостей інвестування й аналіз загальних даних інвестиційного проекту: про попит на конкретну продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, сировинних матеріалах, місцерозташуванні будівельної площадки, орієнтованої потужності і характері технологічних процесів виробництва, потреби в кадрах, термінах здійснення проекту, інвестиційних і виробничих витратах, джерелах фінансування, комерційної рентабельності проекту і національної економічної вигоди від його здійснення й ін.
По діючим підприємствам аналізують, крім того, дані про номенклатуру виробленої продукції, рівні її сертифікації й обсягах випуску, а також позитивні і негативні чинники діяльності підприємства в цілому, рівень технології і характеристику наявного устаткування.
За результатами дослідження можливостей інвестування складають висновок.
Проте рішення про інвестування проектів приймають, як правило, після техніко-економічного обгрунтування, яке являє собою тривалий і дорогий процес. Тому перед виділенням засобів на таке дослідження для оцінки задуму проекту проводять попереднє техніко-економічне дослідження, аналізоване як проміжна стадія між дослідженням можливостей проекту і його техніко-економічним обгрунтуванням, крім того розходження між ними полягає головним чином у ступені подробиці отриманої інформації.
На стадії попереднього техніко-економічного дослідження вивчаються можливі економічні альтернативи: ринку і потужності підприємства (дослідження попиту і ринку, продажів і маркетингу, виробничої програми і потужності підприємства); матеріальних витрат; місця розміщення підприємства і будівельного майданчика; технічних аспектів проекту (технології й устаткування, складу об'єктів цивільного будівництва); накладних витрат (загальнозаводських, адміністративних і комерційних); кадрів (робітників, ІТП і службовців); термінів здійснення проекту, фінансового аспекту (інвестиційних витрат, джерел фінансування проекту, витрат виробництва і комерційної прибутковості).
При цьому виконавець дослідження крім проробки наявних загальних даних інвестиційного проекту разом із замовником вишукує і аналізує іншу додаткову інформацію, що підтверджує ефективність проекту.
За результатами попереднього техніко-економічного дослідження робляться висновки про те, що:
Техніко-економічне обгрунтування проекту служить основою ухвалення рішення про інвестування цього проекту.
Таке дослідження повинно сприяти розробці проекту визначеної виробничої потужності в конкретному районі з використанням конкретного виду або видів технологій в залежності від місцевих умов при встановлених розмірах інвестицій, розрахованих витрат виробництва і прибутків від продажу, спроможних забезпечити окупність вкладеного капіталу у запланований термін.
У результаті багатократного процесу дослідження з оберненими і перехресними зв'язками, що охоплює можливі альтернативні рішення виробничих програм, вибору місця розміщення виробничих площадок, технології, варіанти витрат на промислове і цивільне будівництво, технологію й організаційні заходи, повинні знизитися обсяг інвестицій і витрати виробництва.
Якщо отримані дані свідчать про недостатню рентабельність проекту, варто зробити коригування його параметрів. Якщо ж при повторному аналізі, даний проект знову виявиться нерентабельним, то цей висновок і буде кінцевим результатом досліджень. Ці дослідження включають аналіз:
У техніко-економічному дослідженні розраховують загальні інвестиційні витрати, визначають передбачувану структуру капіталу, джерела фінансування і відсотки на кредити, а також обчислюють виробничі витрати.
На основі цих даних визначають період окупності витрат, оцінюють комерційну прибутковість і економічну ефективність проекту.
Остаточні оцінки розміру необхідних інвестицій і витрат виробництва, а також наступні розрахунки фінансової доцільності й економічної вигідності робляться в тому випадку, коли масштаб проекту чітко визначений і уточнена вартість усіх необхідних компонентів. Проробки проекту фіксуються в кресленнях, схемах і розрахунках, що надалі служать у якості допоміжного матеріалу для подальшої роботи над проектом.
Після аналізу в техніко-економічному обгрунтуванні різноманітних альтернатив складають остаточні висновки, які узагальнюються в бізнес-плані, що охоплює всі найважливіші аспекти дослідження.
Зразкова структура пояснювальної записки за підсумками техніко-економічного дослідження інвестиційного проекту складається з таких розділів.
1. Загальна характеристика підприємства, що намічає здійснення інвестиційного проекту.
1.1. Активи. Основний капітал.
1.2. Місце розташування підприємства. Характеристика територіальної інфраструктури й економіки регіону. Стисла історична довідка розвитку. Підпорядкованість і ступінь самостійності. Наявність дочірніх підприємств, філій, власних збутових підрозділів.
1.3. Номенклатура, рівень сертифікації, обсяги випуску, рентабельність виробленої продукції.
1.4. Науково-технічний потенціал підприємства. Витрати на НДДКР. Кількість патентів промислових зразків, що належать підприємству.
1.5. Оцінка позитивних і негативних чинників в діяльності підприємства.
2. Характеристика основного виробництва.
2.1. Виробничі потужності підприємства, основних цехів, оцінка вузьких місць.
2.2. Характеристика основного технологічного устаткування і технології, їхня відповідність вимогам науково-технічного прогресу.
3. Характеристика допоміжного виробництва.
3.1. Основні показники діяльності допоміжного виробництва, можливості подальшого розвитку.
3.2. Інженерна інфраструктура підприємства. Ситуаційний план.
3.3. Дані про наявність земельного фонду під об'єктами. Енергетичне і транспортне забезпечення. Складське господарство.
4. Характеристика сировинної бази.
4.1. Постачальники. Система забезпечення, перспективна оцінка. Організація постачань продукції.
4.2. Чинне законодавство і регулювання, що стосується обов'язкових постачань.
5.Охорона навколишнього середовища.
5.1.Відповідність нормативним вимогам.
5.2. Необхідність розвитку, реконструкції природоохоронних об'єктів.
6. Характеристика організації управління.
6.1. Структура управління. Керівний персонал (характеристика).
6.2 Оснащеність органів управління. Накладні витрати.
7. Характеристика трудових ресурсів: фаховий і кваліфікаційний склад. Віковий склад, стаж роботи на підприємстві по професії, освіта. Підвищення кваліфікації кадрів. Профспілки.
8. Характеристика фінансового забезпечення.
8.1. Основні результати фінансово-економічної діяльності за попередні роки.
8.2. Структура собівартості загального обсягу виробництва. Оцінка сучасного фінансового стану
8.3. Проектна модель фінансового забезпечення.
9. Досвід зовнішньоекономічної діяльності: експортні постачання і їх частка в загальному обсязі випуску продукції.
10. Характеристика інвестиційного проекту.
10.1. Зміст інвестиційного проекту. Параметри проекту. Характеристика технології, устаткування, цивільних та інших споруджень.
10.2. Економічна і промислова значимість проекту.
10.3. Розмір інвестицій по роках, у тому числі: власних (із них у ВКВ), позикових (із них у ВКВ).
10.4. Загальний обсяг інвестицій: на придбання земельної ділянки і підготування будівельного майданчика, будівельно-монтажні роботи, технологію й устаткування, капітальні витрати по підготуванню виробництва, в оборотний капітал, на пайову участь.
10.5. Державна податкова і кредитна політика в даній сфері діяльності.
10.б. Етапи реалізації проекту. Розрахунок прибутку.
10.7. Розрахунок повернення необхідних для реалізації проекту засобів при заданій процентній ставці за кредит. ;
10.8. Передбачувані потенційні інвестори. Підрядники і постачальники, їх можливості.
10.9. Організаційно-правова форма реалізації проекту.
10.10. Національно-економічна оцінка проекту.
11.Оцінка ринку збуту продукції, що намічається до випуску.
11.1. Основні споживачі продукції й оцінка перспективи попиту. Частка на ринку. Експортні можливості.
11.2. Вартість продукції. Продажні ціни і прогнозна оцінка їх динаміки.
11.3. Умови і механізм розрахунків.
12. Можливість емісії акцій.
Підсумковий висновок по оцінці проекту повинен містити основні висновки, основні недоліки проекту, оцінку ймовірності його здійснення й ефективності.
У якості замовників доінвестиційних досліджувань можуть виступати: урядові інститути; що займаються залученням інвестицій у створення вітчизняних, іноземних або змішаних підприємств; громадські організації; банки промислового розвитку; приватні компанії і підприємства, які прямо зацікавлені в даному інвестуванні.
Доінвестиційні дослідження можуть здійснюватися різними організаціями: урядовими установами, що займаються питаннями промислового розвитку; промисловими підприємствами; консультативними фірмами; генеральними підрядниками і постачальниками устаткування.
Роботу з проведення техніко-економічного дослідження доцільно доручати групі експертів, до складу якої повинні входити фахівці з основних аспектів проблем, що торкаються в проекті:
До складу групи на короткостроковій основі можуть включатися юристи, експерти по спеціальних питаннях і ін.
Важливу роль у проведенні дослідження грає інвестор. В багатьох випадках здійснення проекту починається інвестором, що часто є особою, що проводила дослідження можливостей, і тому його можна вважати одним з головних джерел інформації про загальні умови здійснення проекту. Під час підготовки дослідження інвестору належить рішення багатьох питань (наприклад, по маркетингу і виробничих програмах, вибору альтернативних варіантів).
Доінвестиційні дослідження охоплюють період від місяця (для проведення відносно простого дослідження можливостей) до одного або двох років (для проведення докладного техніко-економічного дослідження складного проекту).
Суворих норм, що установлюють вартість передінвестиційних досліджень, не існує. Вартість проектів і досліджень залежить від таких чинників, як масштаби і варіантність проектів, детальність доінвестеційного дослідження, досвід консультантів і експертів, витрати на збір і оцінку необхідних матеріалів.
Проте в цілому існує визначена тенденція погоджувати вартість досліджень із загальними інвестиційними витратами.
Витрати на проведення доінвестиційних досліджень у відсотках від загальної вартості проекту приблизно складають:
Приведені питомі значення показників вартості досліджень, прийняті у світовій практиці, для наших умов необхідно збільшувати на 25-75% через відсутність необхідної інформаційної бази, недостатньої автоматизації проектних робіт і інших чинників непевності і ризику.
Точність даних доінвестеційних досліджень за кошторисом витрат на реалізацію проекту і виробничі витрати збільшується в міру переходу досліджень проекту від однієї стадії до іншої.
Зразковий ступінь точності складає:
для дослідження можливостей - 30 %;
попереднього техніко-економічного дослідження - 20 %;
техніко-економічних досліджень - 10 %.
Зазначені дані носять емпіричний характер і залежать від складності проекту, а також від досвіду експертів і використаних методів визначення витрат.
Таким чином, структура й обсяг доінвестиційних досліджень залежить від множини чинників, що визначають вартість проекту, його оточення і можливість здійснення в задані терміни.
Проектне фінансування передбачає обслуговування боргових зобов'язань самим інвестиційним проектом. При цьому суб'єкти, що фінансують, аналізують об'єкт інвестування з позицій вигідності, тобто можливості досягнення такого рівня прибутку, що забезпечить вкладникам не тільки повернення вкладених засобів, але й одержання визначеного прибутку.
Проектне фінансування на відміну від розглянутих у п.2.2 засобів фінансування прямо не залежить від держави або корпорацій як джерел фінансування, оскільки воно здійснюється на основі урахування і управління ризиками, розподілу ризиків між учасниками проекту й аналізу витрат і одержуваних прибутків.
Проектне фінансування називають також фінансуванням із регресом. Регрес - це вимога про відшкодування наданої в позику суми.
Особливостями проектного фінансування в порівнянні з традиційними формами є:
Розрізняють три форми проектного фінансування: з повним регресом на позичальника; без права регресу на позичальника; з обмеженим регресом иа позичальника.
Фінансування з повним регресом на позичальника - це фінансування при наявності визначених гарантій або вимог визначеної форми обмежень відповідальності кредиторів проекту. Ризики проекту в основному покладені на позичальника, зато при цьому «ціна» позики відносно невисока і дозволяє швидко одержати фінансові засоби для реалізації проекту. Така форма фінансування використовується в основному для малоприбуткових або некомерційних проектів, спрямованих на розвиток соціально-культурної сфери, а також для видачі експортного кредиту.
Фінансування без права регресу на позичальника, - така форма фінансування, при якій кредитор не має ніяких гарантій від позичальника і приймає на себе всі ризики, пов'язані з реалізацією проекту. Вартість такого фінансування достатньо висока для позичальника, оскільки кредитор прагне одержати відповідну компенсацію за високий ступінь ризику. Отже, фінансуються тільки проекти, що мають високу віддачу вкладеного капіталу за рахунок реалізації конкурентноспроможної продукції, а виходить, що використовують прогресивні технології, що мають добре розвинуті ринки збуту, а також надійні договірні відношення з постачальниками матеріально-технічних ресурсів.
При фінансуванні з обмеженим правом регресії на кожного учасника проекту покладається ризик, що залежить від нього. Таким чином, всі учасники приймають на себе конкретні комерційні зобов'язання і зацікавлені в. їхньому виконанні, оскільки прибуток залежить від їхньої ефективної діяльності.