Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
КОНСПЕКТ
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗНО 2013
З ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ
Тема 5. Давня Греція
Факти
Греко-перські війни
Дати
ІІ тис.до н.е.-Мінойсько-ахейська палацова цивілізація
VІІІ-VІ ст.до н.е.-Велика грецька колонізація
500-449 рр.до н.е.-Греко-Перські війни
Персоналії
Перикл (грец. Περικλής, 495 до н. е. — 429 до н. е.) — державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах. Період правління Перикла називають «золотим століттям Афін», визнаючи його добою найвищого внутрішнього розквіту Греції.
Гоме́р (дав.-гр. Ὅμηρος) — легендарний давньогрецький поет, який вважається автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецькихепічних поем, що започаткували європейську літературу. В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів (див. кіклічні поеми; від деяких з них збереглися фрагменти). Сукупність проблем, пов'язаних з особою Гомера і його відношенням до «Іліади» та «Одіссеї», про час виникнення, склад і взаємозв'язок окремих частин цих поем становлять знамените не тільки в порівняльному літературознавстві, а й у всій науці про античний світ «Гомерівське питання».
Геродо́т Галікарн́аський (грец. Ἡρόδοτος), (між 490 і 480 до н. е. — бл.425 до н. е.) — давньогрецький історик, названий Цицероном«батьком історії». Один з перших географів і вчених-мандрівників. На підставі побаченого на власні очі і почутих розповідей створив перший загальний опис відомого тоді світу. Автор «Історії» в дев'яти книгах, присвячених опису греко-перських воєн з викладом історії держави Ахеменідів, Єгипту та ін., містить перший систематичний опис життя і побуту скіфів.
Фі́дій (грец. Φειδίας) — давньогрецький скульптор 5 ст. до н. е. Один з найбільших майстрів давньогрецького мистецтва епохи високої класики.
Сокра́т (грец. Σωκράτης, 469 до н. е., Афіни — 399 до н. е., Афіни) — давньогрецький філософ, не залишив жодного письмового джерела після себе.
Вчення Сократа відоме здебільшого завдяки свідченням його послідовників, зокрема, його найвидатнішого учня — Платона, який виклав ідеї учителя в «Апології Сократа». Втім у ній важко відрізнити історичного Сократа від Сократа як фігуру, що пропагує платонівські ідеї.
Плато́н (грец. Πλάτων; 427 до н. е. — 347 або 348 до н. е.) — давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократомосновоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як Академія Платона.
Аристо́тель (часто також Арістотель; грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., Стагіра — 322 до н. е., Халкіда) — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.
Поняття і терміни
Ант́ичність (від лат. antiquus старий, стародавній, старожитність) — період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря.Ця доба відрізняється від попередніх та наступних спільними та сталими культурними традиціями, а з початку 1 століття, внаслідок розширення Римської імперії, також і політичною та культурною цілісністю.У більш вузькому розумінні античністю вважають історію стародавньої (архаїчної) та класичної Греції, еллінізму та Римської імперії (але лише доби республіки, принципату та домінату).У ширшому розумінні античність включає також історію Єгипту, Межиріччя, Сирії, Персії та Малої Азії починаючи із започаткування писемності (близько 3500 р. до н. е.)
Елліністичний період, або Еллінізм — етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в 30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини.
Поліс (грец. πόλις, лат. civitas) — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.
Тиранія (грец. τυραννίς - свавілля) - форма державної влади, встановлена насильницьким шляхом і заснована на одноосібному правлінні. Також тиранія - це форма політичного устрою ряду середньовічних міст-держав Північної і Середньої Італії, тобто Синьйорія.
Аристократія (від грецького αριστοκρατία (aristokratíа), ἀριστεύς — найкращий і κρατεῖν — правити, тобто влада найкращих) — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.
Олігархі́я (грец. ὀλιγαρχία(oligarchia), від дав.-гр. ὀλίγον(oligon) «небагато», та дав.-гр. ἀρχή(arche) «влада» — влада небагатьох) — політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо).
Демокра́тія — така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).
Акрополь дослівно з грецької — «верхнє місто», височинна частина давньогрецького міста. Звичайно він був місцем первинного поселення, навколо якого поступово розросталось менш захищене «нижнє місто». Тоді акрополь слугував прихистком для мешканців міста під час воєн.
Філосо́фія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання,буття людини, відносин людини і світу[1]. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.
Тема 6. Давній Рим
Дати
753-509 рр.до н.е.-виникнення Риму.Царський етап в історії Давнього Риму
509-30 рр.до н.е.-Римська республіка
450 р. до н.е. « Закони 12 таблиць»-початок кодифікації римського права
49-30 рр.до н.е.-громадянські війни в Римі
30 р.до н.е.-476 р.н.е.-Римська імперія
1 р.н.е.-дата народження Ісуса Христа,початок нової ери
313 р.-Міланський едикт
325 р.-Нікейський едикт
395 р.-поділ Римської імперії
476 р.-падіння Західної Римської імперії
Персоналії
Ганніба́л, Ганнібал Барка (фінік. , лат. Hannibal Barca, 247 або 246 — † 183 до н. е.) — карфагенський військовий та політичний діяч, який вважається одним з найкращих полководців давнини. За життя був головним ворогом Римської республіки.
Гракхи (лат. Gracchi, одн. Гракх, лат. Gracchus) - давньоримська знатна сім'я, гілка плебейського, але висунувшогося в ряди нової оптиматськоїаристократії, роду Семпроній (лат. Sempronii) .
Найвідоміші Гракхи - його сини, знамениті римські політичні діячі, соціальні реформатори:
Спарта́к (грец. Σπάρτακος, Spártakos; лат. Spartacus; бл. 109 - 71 р. до н.е.) — гладіатор, вождь і лідер рабів під час Третьої Рабської війни, великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака за подіями війни, історичні відомості, що збереглися, іноді суперечливі за своєю структурою і не завжди можуть бути надійними. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з втікачів гладіаторів і рабів, яка розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.
Ю́лій Це́зар (лат. Imperator Gaius Iulius Caesar — Імператор[1] Гай Юлій Цезар, ˈɡaː.i.ʊs ˈjuː.lɪ.ʊs ˈkaj.sar,[2]) (* 13 липня 100 до н. е. — 15 березня 44 до н. е.) — давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник.Діяльність Цезаря докорінно змінила культурний і політичний вигляд Європи та Середземномор'я і залишила визначний слід в житті наступних поколінь.Марк Туллій Цицерон (лат. Marcus Tullius Cicero, 3 січня 106 до н. е. — 7 грудня 43 до н. е.) — давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ та літератор. Один із зачинателів римської розповідної прози.
Октавіа́н А́вгуст (Octavianus Augustus), Гай Юлій Цезар Октавіан Август (*23 вересня 63 до н. е. — †19 серпня 14 н. е.) — першийримський імператор (з 27 до н. е.), засновник юліансько-клавдіанської династії. Перемогою в 31 до н. е. при Акції над римським полководцем Марком Антонієм і єгипетською царицею Клеопатрою завершив громадянські війни (43-31 до н. е.), що почалися після смерті Цезаря. Зосередив у своїх руках диктаторську владу, зберігши традиційні республіканські установи, започаткувавши нову форму суспільного устрою «принципат». Пізніше термін «Август» (лат. звеличений богами) набув значення титулу імператора. Час правління Августа вважається золотим віком римської літератури і мистецтва (Вергілій, Горацій, Овідій, Тіт Лівій та ін.).Неро́н Кла́вдій Це́зар А́вгуст Герма́нік (лат. Nero Claudius Caesar Augustus Germanicus; уроджений — Лу́цій Домі́цій Агеноба́рб(лат. Lucius Domitius Ahenobarbus), з 50 по 54 — Неро́н Кла́вдій Це́зар Друз Германі́к (лат. Nero Claudius Drusus Germanicus), відоміший під ім'ям Неро́н, 15 грудня, 37 — †9 червня, 68, Рим) — римський імператор, п'ятий і останній з династії Юліїв-Клавдіїв.Також принцепс Сенату, трибун (лат. Tribuniciae potestatis), Батько Вітчизни (лат. Pater patriae), Великий понтифік (лат. Pontifex Maximus) (з 55 р.), п'ятикратний консул (55, 57, 58, 60, 68 рр.).
Костянтин I, Костянтин Великий , Флавій Валерій Аурелій Константинус, також Святий Костянтин (лат. Flavius Valerius Aurelius Constantinus) (* 27 лютого 272 — † 22 травня 337) — римський імператор, перший християнин на троні, а також православний святий, іменований рівноапостольним.[1] Його мати Олена також канонізована православна свята.Бувши поганином, у 312 перед битвою із своїм суперником Максентієм, правителем Італії, мав видіння хреста («Під цим знаком переможеш»). Він звелів своїм воякам намалювати монограми Христа на своїх щитах і здобув перемогу. Своїм Міланським едиктом(313) дозволив сповідування християнства в цілій імперії. Перемігши усіх своїх суперників, став єдиним правителем і з політичних міркувань переніс столицю імперії до Віза́нтія, пізніше названого Константинополем.
Поняття і терміни
Респу́бліка (від лат. res publica — справа громади) — форма державного правління, за якої верховні органи державної влади обираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.Республіка відмінна від монархії — форми державного правління, при якій верховна державна влада належить одній особі — монарху, передається у спадок.
Ве́то — заборона, яка накладається одним органом державної влади (головою держави) на рішення іншого державного органу. В сучасних державах право вето, як правило, надається главі держави щодо законів, які приймає парламент.
Патрицій (лат. patricius, від pater — батько, тобто «нащадок батьків»).У Стародавньому Римі спочатку до патриціїв відносили усе корінне населення, що входило до родової общини і становило римський народ (лат.Populus Romanus Quiritium), яке протистояло плебеям. Після виділення з роду вельможних патріархальних сімей до патриціїв почала відноситися тільки родова аристократія, предки якої колись становили царський сенат. Належність до родової аристократії можна було отримати тільки за правом народження, а також шляхом всиновлення або нагородження. Це право втрачалося після смерті або через обмеження в правах.З кінця VI ст. до н. е. патриції перетворилися на пануючий клас — стан Римської республіки. Економічною основою їх могутності було виключне право на використання суспільної землі (ager publicus).Після включення плебеїв до складу римського народу і зрівнянні їх у правах з патриціями (поч. ІІІ ст. до н. е.), верхівка патриціїв, або патриціата, іплебса, об'єднавшись, утворили нобілітет.
Плебе́ї (лат. Plebs — простолюдин) — незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом». Також у них не було жодної освіти.
Сена́т (лат. Senatus — рада старіших), у Древньому Римі найвища державна рада; у ряді держав один з найвищих державних органів; у багатьох державах одна з законодавчих палат парламенту, судова колегія при вищих судах, або найвищий суд (напр., Держ. Сенат в Україні за гетьманату П. Скоропадського); також колеґіальний орган управління у деяких вищих навчальних закладах.
Форум (площа) - площа для масового спілкування за подобою Римського Форуму.
Римський форум - центральний район Стародавнього Риму.
Імператорський форум - ансамбль пам'яток архітектури в Римі.
Тріумф (від лат. triumphus) у Стародавньому Римі — урочистий вступ у столицю полководця-головокомандуючого та його армії (від Марсова поля на Капітолій) після переможного закінчення війни. Влаштовувався за рішенням сенату і був вищою нагородою для полководців.
Прові́нція (лат. provincia): 1) у найширшому значенні частина країни; основна адміністративно-територіальна одиниця У Стародавньому Римі — підвладні римлянам території поза Апеннінським півостровом, що керувались римським намісником. У 2 ст. н. е. до складу Римської імперії входили провінції: Сицилія (перша римська провінція з 227 до н. е.), Сардинія, Корсіка, Іспанія, Галлія, Британія, Норік, Іллірія, Дакія, Азія, Віфінія і Понт, Сирія, Іудея, Аравія, Месопотамія,Єгипет, Африка та ін.
Тема 7. Середньовіччя
Дати
V-ІХ ст..-раннє Середньовіччя
Х-ХІІІ ст.-зріле або високе Середньовіччя
ХІV-ХV ст..-пізнє Середньовіччя
Тема 8.Середньовічний світ Західної Європи
Дати
ІV- VІІ-Велике переселення народів
800 р.-утворення Франкської імперії
843 р.-укладення Верденського договору (поділ імперії Карла Великого)
Х ст.-утворення Священної Римської імперії
1215 р.-підписання «Великої хартії вольностей»
1265 р.-скликання англійського парламенту
1302 р.-скликання Генеральних штатів у Франції
1337-1453 рр.-Столітня війна
Персоналії
Карл І Вели́кий (нім. Karl der Große, лат. Carolus Magnus, фр. Charlemagne, 2 квітня 747 — 28 січня 814, Аахен) — король франків(768–814), король Ломбардії (лангобардів) (з 774), імператор Заходу (800–814), представник династії Каролінгів.На кайзерський престол його коронував 25 грудня 800 року Папа Лев III у Римі. Прізвище «Великий» здобув ще за життя. Карл Великий вшановується як засновник двох держав — Німеччини та Франції.Слов'янське слово «король» («kral» — чеською, «król» — польською) походить від його імені. Сузір'я Великий Віз німецькою мовою називається «Карлів Віз» (нім. Karlswagen).
Вільгельм I (англ. William I, 1027 - 9 вересня 1087) - перший норманський король Англії з 1066. Запровадив феодальний лад до старої англосаксонської системи правління. У 1035 - 1087 - герцог Нормандії.
Жа́нна д'Арк (Орлеанська Діва) (фр. Jeanne d'Arc (la Pucelle d'Orléans), *6 січня 1412 — 30 травня 1431) — національна героїня Франції,католицька свята.
Генріх II Плантагенет, на прізвисько «Короткий Плащ» (англ. Henry II Curtmantle (5 березня 1133—6 липня 1189) — перший англійський король з династії Плантагенетів.Генріх II мав титули: герцог Нормандії (1150-1189), граф Анжуйський, Турський та Менський (1151-1189), герцог Аквітанії (1152-1189),король Англії (1154-1189), суверен Ірландії (1171-1175).
Оттон І Великий (нім. Otto I. der Größe; *23 листопада 912, Валлхаузен — † 7 травня 973, Мемлебен), з роду «Людольфінгів», син Генріха I Птахолова, короля Східної Франкії. Був герцогомСаксонії, королем Східної Франкії з 936 р. та засновником й першим імператором (кайзером)Священної Римської Імперії з 962 р.
Фердина́нд II Араго́нський (*10 березня 1452 — †23 січня 1516) — король Арагона (1479—1516, під іменем Фердінанд ІІ), Сицилії(1468—1516), Неаполя (1504—1516), Валенсії, Сардинії та Наварри, граф Барселони. У 1474—1504 роках був королем (чоловіком королеви)Кастилії під іменем Фердінанд V, а з 1508 і до смерті правив цією країною як регент при своїй дочці Хуані Божевільній.Син короля Арагона, засновник Іспанської держави, який дістав титул «католицького короля». Одружився з Ізабеллою.
Ізабе́лла , королева Кастилії та Іспанії (*22 квітня 1451 — †1504) — Королева Кастилії з 1474 після смерті її брата Генріха IV. Коли вона вийшла заміж за Фердинанда Арагонського в 1469, корони двох християнських держав об'єдналися на утримуваному маврами Іспанському півострові. Під час її правління, протягом 1492 року, маврів вигнано з Іспанії. Вона запровадила в Кастилії інквізицію, вигнала також євреїв, фінансувала експедицію Колумба. Її молодша дочка — Катерина Арагонська - перша дружина Генріха VIII, короля Англії. У 1992 католицька церква запропонувала канонізувати її, що викликало гостро негативне ставлення єврейського населення.
Поняття і терміни
Парла́мент (досл. «говорильня», «балаканина» від фр. говорити) — найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави. Однак, сфери його компетенції значною мірою залежать від державного ладу, розвитку демократії, тощо…
Реконкіста (від ісп. Reconquista — «відвоювання») — відвоювання[1] або точніше завоювання християнськимифеодалами (іспанськими, каталонськими, арагонськими, португальськими) території арабських еміратівПіренейського півострова, що були утворені часу ісламо-арабської експансії шляхом захоплення королівства вестготів. З цього грунту часто в іспанській публіцистиці та історичній літературі часто зветься «так звана Реконкіста».
Тема 8. Середньовічне суспільство
Поняття і терміни
Феода́л — монопольний власник феоду, тобто земельного наділу, отриманого у вигляді пожалування за службу.Крім військової служби, феодал заробляв маєтність сплачуванням натуральних або грошових податків. Накопичення великої юридично закріпленої земельної власності в руках феодала поступово перетворило їх на керівну верству з власною ієрархічною структурою, що інколи майже повністю зливалася з державою.
Суспільний стан (нім. sozialer Stand, рос. сословие) — (в соціології та історії) великі угруповання людей, котрі умовно об'єднані своїм правовим та економічним становищем у соціальній ієрархії, тобто соціальній структурі суспільства. Відрізняється від таких понять як суспільний клас, суспільний прошарок, соціальна страта.В історії людства, належність до різних соціальних станів юридично затверджується у суспільному праві, законодавстві — як у письмовому («офіційному», «легітимному»), так і в дописьмову епоху у вербальному «Народному праві» — у виді Прав, Привілей, Обов'язків. Характерною при цьому є тенденція до інституціонального закріплення щонайменших відмінностей.Соціальні індивіди, що належать до певного стану мають як правило однакові спадкові права та обов'язки.Суспільства центральної та західної Європи, що мали становий розподіл у історичну епоху між раннім Феодалізмом та Індустріалізацією, називаються «Становими суспільствами» (англ. Estates of the realm).
Станово-представницька монархія — форма правління, за якої одноосібна, відносно сильна влада монарха обмежена владою станово-представницького органу, наділеного власною компетенцією.Станово-представницька монархія є проміжним ступенем між монархією періоду феодальної роздробленості та абсолютною монархією. В країнах Європи Станово-представницька монархія виникла в умовах оформлення станів і ознаменувала певну централізацію управління державою, порівняно з феодальною роздробленістю. У період Станово-представницької монархії до станово-представницьких органів входили представники духовенства, світських феодалів, городян (купців, ремісників). Цими органами були: в Англії — парламент (з 1265); у Франції — Генеральні штати (з 1302 року); вІспанії — кортеси (з кін. 12 — поч. 14 ст.); у Швеції — риксдаг (з 1435 року); у Данії — ригсдаг (1468—1660); у Польщі, Угорщині, Чехії — сейми (з 14—15 ст.) та ін. Станово-представницькі органи скликалися монархами для схвалення їхньої політики у найважливіших галузях державного управління.
Ремесло — у середньовічному місті дрібне промислове виробництво, що базувалося на ручній праці.
Цехи́ (нім. Zunft, також нім. Zech) — закриті корпоративні спілки, що складалися з членів, приналежних до одного або кількох зближених ремісничих фахів, поширені в містах Західної Європи починаючи з XI—XII століття.
Купецька гільдія (рос. Купеческая гильдия від нім. Gilde «об'єднання») — основна форма організації людей, які зайняті торгівлею. Запозичена назва від середньо-нижньо-німецькогонім. gilde (від старо-німецького нім. gilda, gelda, gildomia — «плата»; сучасне нім. Geld — «гроші»), пізніше — «біржа». Дотичні поняття нім. Zunft, Hanse — «цех», «унія»[1].
Тема 9. Релігійно-церковне життя середньовічної Європи
Факти
Дати
ХІ-ХІІІ ст..-час Хрестових походів
1054 р.-схизма,розкол церкви на католицьку і православну
Поняття
Єретик (від грец. αἵρεσις) — особа, що виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення. Слово єретик переважно пов'язане з релігією, хоча сьогодні слово вживається також в інших значеннях.
Свята Інквізи́ція (лат. Inquisitio Haereticae Pravitatis Sanctum Officium) — судово-слідча організація, створенакатолицькою церквою в XIII столітті для розслідування єресей. Дослівний переклад назви з латинської — «розслідування». Аналоги інквізиції, розслідування злочинів з точки зору релігійних законів, в тому чи іншому вигляді існували у складі суспільних і церковних структур віровчень світу глобального суспільства, зокрема у складі ісламу, іудаїзму,протестантизму, буддизму тощо. Їх існування засвідчене величезною кількістю письмових джерел. Католицька інквізиціяXV-XVII століть стала найвідомішою через значні масштаби її діяльності.
Тема 10. Візантія.Арабський світ
Дати
VІІ ст..-утворення Арабського халіфату
VІІ ст..-виникнення ісламу
1453 р.-падіння Константинополя
Персоналії
ібн Сі́на, латинізоване — Авіце́нна, (араб. ابو علی حسین بن عبدالله بن سینا, лат. Avicenna, 980 — †1037) —перський [1] вчений-енциклопедист, філософ, лікар, хімік, астроном, теолог, поет. Вважається найвпливовішим поліматом Золотої доби ісламу.Ібн Сіна написав близько 450 трактатів на теми з різних галузей науки, з них збереглося близько 240. Більшість з його праць (близько 150) присвячені філософській тематиці, 40 — медицині. Найвідомішими роботами є «Книга зцілення», обширна філософська і наукова енциклопедія, і «Канон лікарської науки», який був основним підручником для вивчення медицини у багатьох середньовічних університетах[2].Був лікарем і візирем правителів середньоазіатських держав тих часів.
Муха́ммед (араб. محمد — Muhāmmad, «той, кого хвалять», трапляються також варіанти транслітерації Мухаммад, Мохаммед, Мугаммед, Могаммад, Мугаммад, Магомет та інші) (20 квітня 570 — 8 червня 632) — святий і пророк, що започаткував релігію Іслам. Вчені вважають Мухаммеда історичною особою, засновником перших громад мусульман, з його слів записано Коран.
Лев Математик (близько 790 р. - після 869 р.) - візантійський математик; архієпископ Фессалоник в 840-843 роках. Засновник Магнаврській школи в Константинополі.
Поняття
Халіфа́т (араб. خلافة إسلامية) — феодальна теократична арабо-мусульманська держава, що виникла внаслідок арабських завоювань VII—IX століть і очолювалася халіфами. Також халіфат як термін означає ісламську теократичну державу, яка має об'єднувати усіх мусульман. Втім лише перший Омейядський халіфат дійсно об'єднував усю умму.Під контролем цієї держави в період її розквіту були землі Близького Сходу, Африки і південного заходу Європи. Халіфат контактував з такими регіонами як Європа і Великий Євразійський Степ, тісно взаємодіяв з тодішніми утвореннями на цих землях - Великою Булгарією, Тюркським і Хазарським каганатом, Великим князівством Руським, Східною Римською імперією.
Кора́н (араб. أَلْقُرآن — Qur'ān — читання) — священне письмо мусульман та релігії ісламу.Мусульмани вірять, що Коран — книга не створена, а така, що існує вічно. Вона є словом Аллаха і містить його остаточну і повну волю, яку Аллах промовив через пророка Мухаммеда.Коран поділяється на частини — сури. Коран, Сунна (книга, що містить відомості про життя Пророка, Тафсір (коментарі) вважаються священними книгами для мусульман. Згідно з ісламом, оригінал Корану зберігається на небі. Секретар Мухаммада Зейд ібн Сабіт (сам пророк був неписьменним) записав Коран, і він зберігався у дружини Мухаммада — Хафси. Після смерті Мухаммада Абу Бекр, який був проголошенийхаліфом — релігійним та військовим лідером мусульман, віддав розпорядження створити єдину редакцію Корану, всі інші версії були знищені. Коран довгий час було заборонено перекладати з арабської мови.
Ісла́м (араб. الإسلام, буквально означає підкорення, покірність) — одне з декількох світових (нарівні з християнством, буддизмом) віровчень, які сповідують віру у єдиного Бога.
Тема 11. Культура Західної Європи в епоху середньовіччя
Дати
Х-ХІІ ст.-час поширення романського стилю
ХІІ-ХІV ст.-час поширення готичного стилю
ХІV-ХV ст..-період раннього Відродження
Персоналії
П'єр Абеляр рідше Абелар (фр. Pierre Abailard/Abélard, лат. Petrus Abaelardus) (*1079 — †21 квітня 1142) — французький богослов,філософ-схоласт і поет; займався логікою і теологією. Його романтичний зв'язок із власною ученицею Елоїзою змусив обох піти вмонастир. Деталі свого життя він описав в автобіографії «Історія моїх страждань».
Ро́джер Бе́кон (англ. Roger Bacon) (1214— 11 червня 1294) — англійський філософ, учений, викладач Оксфордського університету,францисканець. У 1266 за пропозицією свого друга, папи Климента IV, він почав свою «Велику працю» (Opus maius) — конспект всіх галузей знання. У 1268 він послав свою працю разом з «Малою працею» (Opus minus) і іншими статтями папі.
Йо́ганн Гутенбе́рг (Johann Gutenberg) (* 1397-1400, Майнц (Німеччина) — † 3 лютого 1468) — європейський винахідник і першодрукар, який винайшов і запровадив промислову технологію друкарства у практику виготовлення книжок.Прецизійний механік шляхетного роду.
Да́нте Аліґ'є́рі (іт. Dante Alighieri) (* 13 липня 1265, Флоренція — † 13/14 вересня 1321, Равенна) — видатний італійський поет добиВідродження, письменник і політик, «Батько італійської літератури». Першим став писати літературні твори народною (тобто італійською) мовою, а не латиною. Його головний художній твір, поема «Божественна Комедія» (іт. la Divina Commedia), вважається шедевром світової літератури.
Джова́нні Бокка́ччо (італ. Giovanni Boccaccio; *червень або липень 1313, Флоренція — †21 грудня 1375) — італійський письменник і поет епохи Відродження, друг Франческо Петрарки.
Франче́ско Петра́рка , також просто Петрарка (італ. Francesco Petrarca, *20 липня 1304, Ареццо — †18 липня 1374, Арква) — італійськийпоет та літописець, ранній гуманіст. Один із засновників гуманізму, його називають «батьком гуманізму».Особливо відомі сонети Петрарки, котрі вважаються зразком жанру. Мова творів Петрарки, Данте та Бокаччо (відомі також як «три корони» =італ. tre corone) заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської Vocabulario degli Accademici della Cruscaвиданого 1612 року.
Сандро Боттічеллі (італ. Sandro Botticelli; 1 березня 1444 або 1445 — 17 травня 1510) — італійський живописець флорентійської школи. Справжнє ім'я — Алесандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі (Alessandro di Mariano di Vanni Filipepi);
Поняття
Рома́нський стиль (від лат. romanus — римський) — художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) в X—XII ст. (у деяких місцях — і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі. Термін «романський стиль» увів на поч. XIX ст. Арсісс де Комон, який встановив зв’язок архітектури XI—XII ст. із давньоримською.
Мантуя, Італія. Ротонда Сан Лоренцо, 11 століття, романський стиль.
В орнаменті перепліталися традиції античності, Візантійської імперії, Ірану й Далекого Сходу.
Романський стиль вирізнявся масивністю і зовнішньою суворістю споруд, які зберігають оборонні, захисні функції. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів-фортець, монастирів-фортець, замків-фортець, що розташовували на підвищених ділянках місцевості. Головним будівельним матеріалом був тесаний камінь. З часом обробка кам'яних брил удосконалюється, а м'які різновиди каменю, легкі в обробці, стають джерелом для створення перспективних порталів, різьблених капітелей, рельєфів і згодом, скульптур, якими почали прикрашати західний фасад
Романські храми, переважно монастирські, будували з великого каменю, у простих формах, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, із дуже вузькими отворами дверей і вікон, із півциркульними арками. Архітектори створювали склепіння у вигляді хрестів. Скульптури на площинах стін або поверхні капітелей мали рельєфну форму. В оформленні церков були популярними сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті духовної експресії й зовнішньої потворності.
Го́тика (італ. gotico, були німецького походження племені готів). Готичний стиль — це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою XII і XVI століть). Термін «Готика» введений в епохуВідродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».
Відомо, що готичний художній стиль, визначився у своїх типових рисах під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури. Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції на теренах Іль де Франса, він отримав загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних етапів еволюції та національних версій.
На зміну романському мистецтву прийшла готика. Синонімом варварства назвали історики Відродження середньовічне мистецтво. На відміну від романського, готичне мистецтво «пропагує» інтерес до людських почуттів, звертається до краси реального світу, повертається до індивідуальності Готичне мистецтво є символом квітучих торговельних і ремісничих міст-комун, що домоглися популярності й самостійності усередині феодального світу. Грандіозні готичні собори вирізнялися висотою, місткістю, ошатністю, видовищним і багатим декором. Для готичного стилю характерні гострі споруди, зі стрілчастими склепіннями, безліч кам'яного різьблення і скульптурних прикрас.
Собор Паризької Богоматері
Собор в Шартрі, Франція
Реймський собор, Франція
Гуманíзм — визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей.Гуманізм це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.
Відродження або Ренеса́нс (фр. Renaissance — «Відродження») — культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності.
Тема 12.Слов‘яни та їхні сусіди
Дати
Х ст.-утворення Чехії,Польщі,Угорщини
ХІV-початок ХVІ ст.-утворення Московської держави
п.п. ХV ст.-Гуситські війни
1380-Куликовська битва
1410-Грюнвальдська битва
5.10.1242-Льодове побоїще
1453-загибель Візантійської імперії
Персоналії
Кири́ло і Мефо́дій — македонські слов'янські просвітителі та проповідники християнства, творці слов'янської азбуки, перші перекладачі богослужбових книг на слов'янську мову, брати.
Ян Гус (чеськ. Jan Hus; пр. 1369 Гусинець, Південна Чехія — 6 липня 1415 Констанц, Німеччина) — чеський релігійний мислитель, філософ, реформатор, ректор Празького університету, послідовники якого стали відомими як гусити.
Гус був послідовником англійського теолога Джона Вікліфа, одним з перших реформаторів католицької церкви, який майже на сторіччя випередив своїх наступників — Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі.
Ян Жижка (чеськ. Jan Žižka) (* близько 1360, Троцнов — 11 листопада 1424, Пршибислав) — чеський полководець, діяч гуситського руху, національний герой чеського народу.
Казими́р ІІІ Вели́кий (пол. Kazimierz III Wielki) (*30 квітня 1310 — †5 листопада 1370) — польський король (1333–1370), титулярний«Король Русі».Син Владислава I Локетка, останній представник династії П'ястів.Повний титул: «Милістю Божою Король Краківської землі, Судомірської землі, Серадської землі, Польської землі, Куявської землі, Добрянської землі, Поморської землі, Руської землі, господар і Дідич вічний земель тим володар, король велебний».Внутрішня політика - зміцнення королівської влади і централізації країни; зокрема 1337–1346 рр. - грошова реформа, 1347 р. - видання Вісліцький і Пйотркувський статути — перші повні записи польського звичаєвого права.Зовнішня політика - орієнтація на союз із Угорщиною; користувався підтримкою папського престолу.1340 р. - організував невдалий похід польсько-угорських військ на Королівство Русі.
Дмитро́ Донськи́й (також Дмитрій Донськой) (* 12 жовтня 1350 — †19 травня 1389) — великий князь московський (із 1359року) та володимирський (із 1362, з перервами). Канонізований РПЦ як преподобний, день пам’яті вшановується 19 травня (ст.ст.).
Мехмед II Фатіх (Завойовник, тур. محمد الثانى Mehmed-i sānī, Lakabı el-Fatih (الفاتح), нар.30 березня 1432, Едірне — 3 травня 1481) —турецький султан (1444—1446, 1451—1481 рр.), найбільший полководець свого часу — завоював Константинополь, поклавши кінець існуванню Візантійській імперії, Кримське ханство, Сербію, Морею, Трапезундську імперію, Боснію, Албанію.
Андрі́й Рубльо́в (1360? — 17 жовтня 1428[1]) — давньоруський художник-іконописець, чернець. Мистецтво Рубльова, який мав величезну кількість учнів, вважається найвищим досягненням давньоруського живопису XV століття.
Поняття
Гуси́тські ві́йни — війни прихильників чеського церковного реформатора Яна Гуса проти німецького імператора й католицької церкви.Чашники і таборитиІз самого початку в гуситському русі виділилися два крила — помірні чашники й радикальні таборити (по імені гори й міста Табір у Південній Чехії). Чашників підтримувало дворянство й бюргерство північної Чехії. Бідніше південночеське бюргерство й дворянство становило основу таборитів, яким симпатизували селяни. Таборити створили громади, за прикладом ранніх християн. Вони мали спільне майно й проповідували християнськийаскетизм.
Яничáри (тур. yeniçeri — дослівно нове військо) — регулярна піхота в Османській імперії, що діяла у 14 — 19 століттях, створена султаном Мурадом І.Яничари спершу набиралися з полонених, потім поповнювалася примусовим набором дітей християн підданих (сербів, болгар та інших). Після переходу на іслам яничари виховувалися в дусі релігійного фанатизму й сліпого послуху; творили дисциплінований корпус, іноді численністю до 40 тисяч, з агою на чолі;
Тема 13. Індія.Китай
Дати
ХІІІ-ХVІ ст.-Делійський султанат в Індії
Поняття
Султанат - це монархічна держава, на чолі якої стоїть султан.
Тема 14.Великі географічні відкриття:Зустріч цивілізацій
Території в Америці, колонії або претензії великих європейських держав на 1750
Дати
1492-Відкриття Америки
1494-Тордесільянський договір поділ не Європейського світу між Іспанією і Португалією
1519-1522-перша навколосвітня подорож(Ф.Магеллан)
Персоналії
Христофо́р Колу́мб ( (* 29 жовтня 1451 р. (інша версія — 1446 р.) — † 20 травня 1506 р.) — іспанський мореплавець, першовідкривач Америки (Багамськихта Антільських островів, узбережжя Центральної та Південної Америки).
Ва́ско да Га́ма *1469 — †24 грудня 1524) —португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки.
Амері́ґо Веспу́ччі ( *9 березня 1451 — †22 лютого 1512) — флорентійський мореплавець, завдяки якому, можливо, отримав свою назву Американський континент.
Ферна́н (Ферна́ндо) Магеллан (* 1480 – † 27 квітня 1521) — португальськиймореплавець на іспанській службі. Керував першою успішною навколосвітньою експедицією, під час якої сам Магеллан загинув. Дав назвуТихому океану.
Поняття і терміни
Епоха великих географічних відкриттів — період в історії людства, що розпочався у XV столітті і тривав доXVII століття, в ході якого європейці відкривали нові землі і морські маршрути до Африки, Америки, Азії та Океаніїв пошуках нових торгових партнерів та джерел товарів, які користувалися великим попитом у Європі. Історики зазвичай співвідносять Великі географічні відкриття[1][2] з першопроходницькими далекими морськими подорожами португальських та іспанських мандрівників у пошуках альтернативних торгових шляхів(англ.)укр. у«Індії» за золотом, сріблом і прянощами.
Револю́ція цін — процес значного підвищення товарних цін внаслідок падіння вартості благородних металів, що виконують функцію загального еквівалента (грошей).Різке підвищення цін на товари, яке спостерігалося в країнах Європи після Великих географічних відкриттів у XVI ст. у зв'язку з відкриттям золотих і срібних родовищ Америки та надходженням великої кількості дорогоцінних металів у Європу.
Тема 15.Людина ранньої нової доби
Поняття і терміни
Змішана мануфактура поєднувала виконання окремих операцій в централізованої майстерні з роботою вдома. Подібна мануфактура виникала, як правило, на базі домашнього кустарного промислу.
Найрозвиненішою формою була централізовна мануфактура, яка об'єднувала найманих робітників в одній майстерні. Мануфактура вела до спеціалізації працівників і розділенню праціміж ними, що підвищувало його продуктивність.
Буржуазі́я (фр. Bourgeoisie, від давньо-фр. burgeis — городяни, від burc, borg — місто) — соціальна верства або суспільний клас; частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю, власники засобів виробництва. Відповідно до розміру підприємства або капіталу, буржуазію в суспільствознавстві традиційно поділяють на дрібну, середню та крупну:
Абсолюти́зм (від лат. absolutus — необмежений, незалежний, безумовній, самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління державою, за якої верховна влада (суверенітет тощо) належить одній особі (царю, імператору, королю тощо), та для якої характерний найвищий ступіньцентралізації державної влади.
Протекціоні́зм — економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі.
Тема 16.Реформація і Контрреформація
Дати
1517 – виступ Мартіна Лютера проти зловживань індульгенціями (видання «95 тез»)
1545-1563 –Тридентський собор
Персоналії
Ма́ртін Лю́тер (нім. Martin Luther; *10 листопада 1483, Айслебен — † 18 лютого 1546, Айслебен) — реформатор Церкви, засновникпротестантського руху.
Троянда Лютера
Томас (Фома) Мюнцер (нім. Thomas Müntzer, бл. 1490 — 27 травня 1525) — радикальний проповідник часів Реформації, який став повстанським лідером під час Селянської війни. Він першим від Лютера виступив проти католицької церкви. Підтримував анабаптистів.У 19-му столітті соціалісти, зокрема Ф.Енгельс, зробили Томаса Мюнцера яскравим прикладом класової боротьби.
Жан Кальвін (фр. Jean Calvin) (*10 липня 1509 — †27 травня 1564) — французькийпротестантський релігійний реформатор, засновник кальвінізму.»Женевський Папа»
Святи́й Ігна́тій Лойо́ла, повне ім'я: І́ньїго Ло́пес де Река́льде Лойо́ла (*24 грудня 1491 Азпейтія, Королівство Наварри, суч. Іспанія — †31 липня 1556, Рим) — християнський святий, наварський шляхтич, засновник католицького ордену освітян і місіонерів Товариства Ісуса, члени якого відомі як єзуїти. Ігнатій Лойола був активним борцем з протестанською Реформацією, поборником католицьких цінностей і захисникомПапського авторитету у Європі.
Карл V Габсбург (ісп. Carlos I (V), лат. Carolus V, нід. Karel V, нім. Karl V., фр. Charles V; 24 лютого 1500, Гент, Фландрія — 21 вересня 1558, Юсте, Естремадура) — король Німеччини (римський король) з 28 червня 1519 по 1520 роки, імператор Священної Римської імперії з 1520 року (коронований 24 лютого 1530 року в Болоньї папою римським Климентом VII), король Іспанії (Кастилії йАрагону) з 23 січня 1516 року (під ім’ям Карла I). Найкрупніший державний діяч Європи першої половини XVI століття, що зробив найбільший внесок в історію серед правителів того часу. [1] [2] Карл V — остання людина, яку будь-коли було формально проголошено римським імператором, він же — остання людина, яка відсвяткувала в Римі тріумф.
Поняття і терміни
Індульге́нція ( лат. Indulgentia від латини indulgeo — дозволяю )— у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань за вже прощені Богом гріхи в таїнстві примирення.
Реформа́ція (від лат. reformatio) — християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи у 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел християнства, який набув форми релігійної боротьби проти католицької церкви і папської влади.Реформацію пов’язують з іменами Мартіна Лютера, Жана Кальвіна та Ульріха Цвінглі — та відповідно називаютьпротестанською, лютеранською або євангелічною.Передумовою до Реформації була криза папства у 14-15 ст. — західна схизма. Рух із церковного поступово переростав в суспільний через невтілені надії на церковну реформу після рішень Констанцького собору 1414–1418 років (папа Мартин V) і особливо Базельсько-Флорентійського собору 1431–1449 років (папа Євгеній IV), а також віденського конкордату (умови) 1448року щодо Німеччини між римсько-німецьким кайзером Фрідріхом ІІІ-ім і папою Миколаєм V.Безпосереднім початком Реформації вважається розповсюдження Лютером персональних листів-звернень, в яких доводилося, що Спасіння та Божа милість досягаються завдяки Вірі, а не сповіді в гріхах. Загальним суспільним поштовхом стала публікація латинською 25 жовтня 1517 року в місті Віттенберзі заклику до теологічної дискусії у вигляді 95 тез, в яких йшлося про гріх та кару, і особливо критикувалась торгівля індульгенціями.Ініційований Мартіном Лютером церковно-релігійний рух призвів до розриву єдності західно-європейської церкви — появи національних церковних спільнот та виникнення нової теології протестантизму.
Контрреформація (реформування католицизму) - рух спрямований на оновлення католицької церкви, виник як реакція на поширення протестантизму. Контрреформація тривала приблизно з 1560 року до кінця Тридцятилітньої війни.
Рух за оновлення католицької церкви розпочався ще в кінці XV століття в Іспанії коли там розпочали реформувати церковніпорядки, спираючись на підтримку монархії. Латеранський собор V (1511-1517) постановив очистити католицьку церкву від зловживань. В цьому контексті виступ Мартіна Лютера у 1517 році можна трактувати як несподіваний випадок в процесі реформування церкви. В історії часто трапляється, коли якась інституція починає себе реформувати, але втрачає контроль над розвитком процесу, зокрема, наприклад, у випадку Людовіка XVI i Михайла Горбачова.
Протестанти́зм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті(лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу (адвентисти, баптисти, методисти, євангелісти,п'ятидесятники та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі і продовжують розповсюджуватися . Історія протестантизму пов'язана з іменами великих представників людства, його культури, як-то: Ян Гус, Джон Вікліф, Мартін Лютер,Жан Кальвін тощо. Поява протестантизму стала переломним моментом у всій європейській культурі. Термін «протестантизм» з'явився у 1529, коли Шпейрський рейхстаг скасував своє попереднє рішення від 1526, яким призупинялася дія Вормського едикту проти Мартіна Лютера. У відповідь декілька німецьких земель та ряд імперських міст виголосили протест.
Тема 17.Західноєвропейські держави в XVІ-першій половині XVІІ ст.
Дати
1566 – «іконоборче повстання»-початок національно-визвольного руху в Нідерландах
1618-1648 – Тридцятилітня війна
1648 – Вестфальський мир
Персоналії
Ге́нріх IV (фр. Henri III, 13 грудня 1553, По — 14 травня 1610, Париж) — король Франції. Засновник французької королівської династії Бурбонів. Французи пов'язували з його ім'ям кінець релігійних воєн 1562–1594 років і набуття права на свободу віросповідання завдяки підписаного ним Нантського едикта.
Арма́н Жан дю Плессі́, герцог де Рішельйє (фр. Armand Jean Du Plessis, Cardinal et Duc de Richelieu; *9 вересня 1585 — †4 грудня1642) — французький політичний діяч, кардинал, генералісимус, глава королівської ради (перший міністр Франції) з 1624. Допоміг королю Людовику XIII зробити Францію могутньою державою. Його метою було зробити монархію абсолютною, він жорстоко розправився з опозицією знаті і придушив політичну владу гугенотів, проте зберіг релігійну свободу. 3а межами Франції прагнув установити верховенство в Європі, зруйнувавши владу Габсбургів, тому підтримував шведського короля Густава Адольфа і німецьких князів-протестантів у боротьбі проти Австрії й у 1635 привів Францію до участі у Тридцятирічній війні. Заснував Французьку академію. Його родич Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє був одним з розбудовників Одеси.
Філіп II Габсбург також відомий як Філіп Розсудливий (Felipe El Prudente)[1][2]. (*21 травня 1527 — 13 вересня 1598) — король Іспанії(1556—1598 рр.) та король Португалії (1580—1598 рр.).
|
1 Інквізиція при Філіпі. Виселення маврів 2 Нідерландська революція 3 Приєднання Португалії 4 Боротьба з мусульманами. Священна Ліга, Лепанто 5 Проти Англії. «Непереможна армада» |
Вільгельм III, принц Оранський (нід. William Hendrik, Prins van Oranje; 14 листопада 1650, Гаага — †8 березня 1702, Лондон) — правитель Нідерландів (штатгальтер) з 28 червня 1672 року; король Англії як Вільгельм III, англ. William III, з 13 лютого 1689 й корольШотландії як Вільгельм II, англ. William II, з 11 квітня 1689. Був сильним прихильником протестантів.
В перші роки правління Вільгельм боровся з прихильниками Якова (Джеймса) (якобітами), розбивши їх у битві на річці Бойн у Ірландії(1690 р.). Ірландські протестанти (оранжисти) досі відзначають цей день як свято та шанують Вільгельма Оранського як героя. Помаранчевий (оранжевий, від англ. orange[Джерело?]) колір, фамільний для Оранської династії, на прапорі Ірландії — символ протестантів.
Вільгельм I Оранський (Мовчазний; *24 квітня 1533 — †10 липня 1584) — принц Оранський, перший зі спадкових штатгальтерів (правителів)Нідерландів (з 1572), один з ватажків Нідерландської буржуазної революції, направленої проти іспанського володарювання і католицизму; загинув від руки католика-фанатика.
Єлизаве́та I (англ. Elizabeth I of England, *7 вересня 1533 — 24 березня 1603) — королева Англії та Ірландії між 1558 та 1603 роками, відома також як королева-дівиця, Глоріана та Добра королева Бесс. За час її правління, особливо завдяки перемозі над Іспанською Армадою, Англія перетворилася з другорядної держави на периферії Європи у володаря морських просторів.
Поняття і терміни
Релігійна війна — збройний конфлікт між представниками різних релігійних груп. Релігійна війна дуже часто спричинена релігійними відмінностями між країнами з різною релігією або з різними течіями в межах однієї релігії, часто в межах однієї країни.
Приклади:
Національно визвольна революція, революція, що зростає з національно-визвольного руху і направлена на знищення іноземного панування і завоювання національної незалежності, ліквідацію національно-колоніального гніту і експлуатації, реалізацію нацією її права на самовизначення, на створення національної держави.
Тема 18.Культура Західної Європи XVІ-першій половині XVІІ ст.
Персоналії
Леона́рдо да Ві́нчі (італ. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійськогоВідродження.
Мікела́нджело ді Буонарро́ті Сімо́ні (італ. Michelangelo di Francesci di Neri di Miniato del Sera i Lodovico di Leonardo di Buonarroti Simoni; 6 березня 1475, Капрезе — 18 лютого 1564, Рим) —італійський скульптор, художник, архітектор, поет й інженер. Його твори вважалися найвищими досягненнями мистецтва Відродження ще за життя самого майстра[1][2]. Ромен Роллан писав про нього: «Нехай сам він був створений із цього пороху земного. Але із тліні спалахнув вогонь, що очищує все, — вогонь генія»[3].
Рафае́ль Са́нті (італ. Raffaello Santi, Raffaello Sanzio; * березень чи квітень 1483, Урбіно — † 6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження.
А́льбрехт Дю́рер (нім. Albrecht Dürer, *21 травня 1471 — †6 квітня 1528) — німецький художник доби Відродження, математик і теоретик мистецтва. Створював вівтарні картини, портрети, гравюри, екслібриси.
|
Твори |
«Чотири вершники Апокаліпсису» (1498), «Адам і Єва» (1504), «Свято вінків із троянд» (1506), «Мадонна з чижиком» (1506), «Святий Ієронім Стридонський у келії» (1514), «Чотири апостоли» (1526) |
Пі́тер Бре́йгель-старший, відомий іще як «Мужицький» (нід. Pieter Bruegel de Oude, МФА: [ˈpitər ˈbrø:ɣəl]; близько 1525 — 9 вересня1569) — (фламандський) живописець та графік, найвідоміший і найзначніший із носіїв родинного прізвища пензлярів. Майстер пейзажу та жанрових сцен. Батько художників Пітера Брейгеля молодшого (Що з пекла) і Яна Брейгеля старшого (Що з раю).
Ві́льям Шекспі́р[1] (англ. William Shakespeare, хрещений 26 квітня 1564, дата народження невідома, Стретфорд-на-Ейвоні — 23 квітня (3 травня) 1616, Стретфорд-на-Ейвоні) — англійський драматург Єлизаветинської епохи. Один з найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, 5 поем і циклу з 154 сонетів.
То́мас Мор (англ. Sir Thomas More; *7 лютого 1478 — †6 липня 1535) — англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер (1529—1532 рр.). Автор суспільно-політичного трактату «Утопія». Один з основоположників утопічного соціалізму. Святий Римо-католицької церкви.
Мікеланджело Мерізі да Караваджо (італ. Michelangelo Merisi da Caravaggio, ломб. Michelangiul Merisi dì Caravagg); (*28 вересня 1573 —†18 липня 1610) — італійський живописець періоду раннього бароко, засновник європейського реалістичного живопису 17 століття, що працював у Римі 1592—1606, потім у Неаполі і на Мальті. Його життя було настільки ж драматичним, як і його мистецтво (йому довелося залишити Рим після вбивства людини). Він створив могутній стиль, використовуючи контрасти світла й тіні і точно фокусуючись на предметах, іноді використовував драматичне наближення. Він писав з моделей, часто в образах святих і мадонн зображуючи простих римлян, людей з вулиць і ринків. Прикладами можуть слугувати «Євангеліст Матвій», товстий, далекий від класичних ідеалів «Вакх з келихом вина», «Навернення Савла в апостола Павла» (Санта Марія дель Пополо, Рим), персонажі «Відсічі голови Івана Хрестителя».
Пі́тер Па́уль Ру́бенс (нід. Peter Paul Rubens, МФА: [ˈpe:tər ˈpʌul ˈrybə(n)s]; *28 червня 1577, Зіген — †30 травня 1640, Антверпен) — фламандський живописець, один з найвизначніших представників епохи бароко.
Рéмбрандт Гáрменсзон ван Рейн (нід. Rembrandt Harmenszoon van Rijn, МФА: [ˈrɛmbrɑnt ˈɦɑrmənsoːn vɑn ˈrɛin]; * 15 липня 1606 — † 4 жовтня 1669) — нідерландський художник, офортист доби бароко.
Джорда́но Бру́но (справжнє ім'я: Філіппо, італ. Giordano Bruno, прізвисько — Бруно Ноланець,1548, Нола поблизу Неаполя — 17 лютого 1600, Рим) — італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму.Будучи католицьким священиком, розвивав неоплатонізм у вигляді ренесансного натуралізму. У астрономії підтримував поглядиКоперника, став пропагувати ідею про нескінченність Всесвіту і про безліч заселених світів та метапсихоз (переселення душ).Домініканин, 1576 вийшов із закону, подорожував Європою, викладав та навчався зокрема в Женеві, Парижі, Оксфорді. у своїх поглядах поєднував різні філософські доктрини, астрономію, магію та герметизм. Релігію вважав за спрощену на потреби людей версію філософії, а релігійні практики — забобоном, породженим з неуцтва; 1592 ув'язнений інквізицією, в результаті 7-річного процесу визнаний єретиком і був спалений на Кампо деї Фйорі у Римі.
Парацельс (лат. Paracelsus) (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище — Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; von Hohenheim) (24 жовтня 1493, Швіц, — 24 вересня 1541, Зальцбург), лікар епохи Відродження, «перший професор хімії від створення світу» (О. І. Герцен). Його псевдонім означає "той, хто наблизився до Цельса, знаменитого римського філософа та лікаря I ст."
Фре́нсіс Бе́кон (англ. Francis Bacon) (*22 січня 1561, Лондон — †9 квітня 1626) — англійський політик, філософ і есеїст. Один із творцівемпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід.
Микола́й Копе́рник (пол. Mikołaj Kopernik, лат. Nicolaus Copernicus Torinensis або Thorunensis або Torunensis, ім'я при народженні — Nikolas Koppernigk; *19 лютого 1473, Торунь, Польща — †24 травня 1543, Фромборк, Польща) — польський астроном і математик, авторгеліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.
Галіле́о Галіле́й (італ. Galileo Galilei; 15 лютого 1564 — 8 січня 1642) — італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства[1]. Син музиканта Вінченцо Галілея.
Поняття і терміни
Високе Відродження, період в історії мистецтва в Італії, падаючий на кінець 15 і 1-у чверть 16 вв.(століття) і що знаменує вищу, класичну фазу в розвитку художньої культури Відродження . Основні центри мистецтва Ст Ст — флоренція, Рим, Венеція (у якій Ст Ст захоплює і 1530-і рр.); головні представники — Браманте, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело Джорджоне, Тіциан. У архітектурі, скульптурі і живописі Ст Ст реалізм, гуманізм і героїчні ідеали Ренесансу, життєва повнота і яскравість образів отримали синтетично узагальнене, повне титанічної сили вираження. Мистецтву Ст Ст, що розвивалося незвичайно швидко і багатогранно, в цілому властиві величний, монументальний характер, гармонійна досконалість, піднесених ідеальних буд. Принципи Ст Ст складно і всіляко заломилися у всьому італійському мистецтві 16 ст і зробили потужний вплив на світову художню культуру. Межі синтетичного стилю Ст Ст властиві творчості ряду німецьких художників 1-ої половини 16 ст (А. Дюрер, Х. Хольбейн).
Рити́на або гравю́ра (фр. gravure від graver — вирізати, створювати рельєф) — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет. Кожен відтиск з друкарської форми вважається авторським твором.
Гравюра А. Дюрера Святий Єронім
Баро́ко (від порт. barroco ісп. barrueco та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. Заестетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Бароко в перекладі з італійської означає «чудернацький». Великого значення в цей час набули церемоніали, етикет, ушляхетнення образу життя й зовнішнього вигляду людини. Ці постулати знайшли своє відображення в мистецтві. Основні риси стилю бароко — парадність, урочистість, пишність, динамічність. Особливо необхідно відзначити прагнення до синтезу мистецтв — взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва. Архітектура бароко відрізняється просторовим розмахом, плавністю й складним поєднанням криволінійних форм, злиттям об'ємів у динамічну масу, багату на скульптурний декор. Часто зустрічаються розгорнуті колонади, пілястри. Куполи набувають складних форм, стають багатоярусними. Характерні деталі бароко — теламот (атлант), каріатида й маскарон.
Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі.
Арх. Карло Мадерно, церква Св. Сусанни у Римі, один з перших зразків римського бароко, 1603 рік.
Культура бароко позначена тяжінням до:
Засновником бароко в Італії вважають Мікеланджело Буонаротті (1475—1564). Саме він підсилив архітектуру велетенським ордером, широко використовував карнизи, подвоєнняпілястр та колон, тісняву архітектурних елементів та надлюдський розмір. Скульптурні та архітектурні твори генія й досі справляють враження скорботи, напруги, нервовості, хоча зберігають чітку побудову, симетрію і потойбічну, майже неможливу красу.
Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. В бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).
Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антон ван Дейк (Фландрія), в живописі: Кортона, Караваджо, в архітектурі Л. Берніні (Італія), Бартоломей Растреллі(Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Йоганн Себастьян Бах, Ґеорґ Фридерик Гендель.
Витвори мистецтва
|
Леонардо да Вінчі |
|
Монна Ліза, 1503—1519 |
|
Ritratto di Monna Lisa del Giocondo |
|
Дерево, олія. 76,8 × 53 |
|
Лувр, Париж |
|
Тайна вечеря |
|
|
Ultima cena |
|
|
Творець: |
Леонардо да Вінчі |
|
Час створення: |
1495-1497 |
|
Розміри: |
420 × 910 см |
|
Техніка: |
а секко |
|
Місцезнаходження: |
Мілан |
|
Музей: |
Санта-Марія-делла-Грація |
|
«Сикстинська Мадонна» |
|
|
італ. Madonna Sistina |
|
|
Творець: |
Рафаель Санті |
|
Час створення: |
1514 |
|
Розміри: |
265 × 196 см |
|
Матеріал: |
олія на полотні |
|
Місцезнаходження: |
Дрезден, Німеччина |
|
Музей: |
Дрезденська картинна галерея |
|
Афінська школа |
|
|
Scuola di Atene |
|
|
Творець: |
Рафаель Санті |
|
Час створення: |
1511 |
|
Розміри: |
770 х 500 |
|
Місцезнаходження: |
Ватикан |
|
Музей: |
Апостольський палац |
|
Питер Брейгель старший |
|
Крестьянская свадьба, 1568 |
|
Die Bauernhochzeit |
|
Холст, масло. 114×163 см |
|
Музей истории искусств, Вена |
|
«Повернення блудного сина» |
|
|
нім. De terugkeer van de verloren zoon |
|
|
Творець: |
Рембрандт |
|
Час створення: |
біля. 1666-69 |
|
Розміри: |
260 × 203 см |
|
Матеріал: |
олія на полотні |
|
Місцезнаходження: |
Санкт-Петербург, Росія |
|
Музей: |
Ермітаж |
Інфанта Маргарита Австрійська, 1660
Тема 19.Польська держава і Москальське царство
Дати
1569 – Люблінська унія
1613 – початок правління Романових
1649 – остаточне закріпачення селян у Росії
Персоналії
Сигізму́нд II А́вгуст (лат. Sigismundus Augustus, пол. Zygmunt II August, рус. Жикгимонтъ Августъ; 1 серпня 1520 — 7 липня 1572) —великий князь литовський (1544—1569) і король польський (1548—1569) із литовської династії Ягеллонів. Перший монарх Речі Посполитої — король польський і великий князь литовський (1569—1572). Єдиний син польського короля Сигізмунда I Старого йміланської герцогині Бони Сфорци. Народився у Кракові. 1569 року затвердив Люблінську унію, за якою Королівство Польське йВелике князівство Литовське об'єднувалися в одну федеративну державу — Річ Посполита, а спадкова монархія замінюваласявиборною. Одружувався тричі, але не мав сина-спадкоємця. Помер у Книшині. Похований у Каплиці Сигізмунда, в Кракові. Останній представник Ягеллонів на престолах Литви і Польщі.
Стефа́н Бато́рій, Степан Баторій (угор. Báthory István, біл. Стэфан Баторы, лит. Steponas Batoras , рум. Ştefan Báthory, пол. Stefan Batory) (*27 вересня 1533 — †12 грудня 1586) — польський король (з 1576), Великий князь Литовський та Руський (з 1576), глава Речі Посполитої обох народів.Повний титул : Божою Ласкою король Польщі, Великий князь Литовський, Руський, Прусії, Мазовецький, Жмудський, Куявський, Волинський, Підліський, Інфлянський, а також князь Семигородський.Син семигородського (трансильванського) князя Стефана IV. Чоловік Анни Ягеллонки, дочки Сигізмунда I.
Іван IV Грозний (рос. Иван (Иоанн) IV Грозный) (* 25 серпня 1530 — † 18 березня 1584) — московський великий князь (від 1533), перший самопроголошений цар Московського царства (від 1547 — офіційний титул — Цар і великий князь всієї Росії [2]. З молодшої гілки роду Мономаховичів (династії суздальських Юрійовичів), син Великого князя московського Василя III та Олени Василівни Глинської.
Олексій I Михайлович (*19 березня 1629 — †29 січня 1676) — другий московський цар (1645—76) з династії Романових. БатькоПетра І Великого. Повний титул: «Божією милістю Великий Государ Цар і Великий князь, всій Великия і Малия і Білия Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних і Північних отчич і дідич і спадкоємець і государ і володар»
Поняття і терміни
Сейм (Сойм) — назва законодавчих органів у Великому Князівстві Литовському та першій Речі Посполитій, Карпатській Україні (1939), Польщі (1945–1990), Литві та Латвії (після1920 р.); нижча палата парламенту в Польщі у 1921–1939 рр. та після 1990 р.; в Австро-Угорщині існували крайові сойми Галичини та Буковини.
Прика́з — адміністративно-судовий орган центрального управління в Московському царстві з кінця XV і до першої чверті XVIII століть.Прикази створювалися в процесі централізації держави та розвитку станово-представницької монархії. Наприкінці XVII століття існувало близько 100 приказів.Більшість приказів будувалася за функціональним принципом: вони керували окремими галузями управління — земський, помісний, посольський, стрілецький, холопський, ямський та інші; кілька приказів відали справами двірцевого управління, наприклад приказ Великого двору. Окремі прикази керували всіма галузями управління на певній території, наприклад Малоросійський приказ.На чолі приказу стояв «суддя», здебільшого з бояр. Він користувався одноосібною владою.При ньому була «приказна ізба» — канцелярія з дяками та піддячими, які фактично вели всі справи приказу.Відсутність організаційної чіткості, одноособова влада «судді», бюрократизм, несумлінність приказних породжували значну кількість зловживань. Петро І замінив 1718 шило на мило — прикази на колегії. Останній з приказів — Сибірський існував до 1763.
Автокра́тія або Самодержавство(грец. αυτός — сам, κράτος — влада) — форма політичного режиму держави, де вища державна влада належить одному суб'єктові. Цей суб'єкт — глава держави — є джерелом і носієм суверенітету державної влади. Суверенний суб'єкт має вищу законодавчу, виконавчу і судову владу. Населення, у тому числі економічно панівний соціальний клас, прямої правової участі в утворенні державних органів не бере, або ця участь носить формальний характер й істотно не впливає на функціонування державних інститутів. Автократичні форми держави характеризуються також міцною централізованою владою, при якій місцеві органи є лише виконавцями волі вищих органів.
Опричнина — система заходів (репресії, страти, конфіскація земель), що здійснювались у Московській державі в XVI столітті царем Іваном IV з метою зміцнення царської влади, для боротьби з опозицією, залишками удільного сепаратизму та посилення асиміляції завойованих територій.
Земськи́й собо́р — збір представників різних верств населення Московської держави для рішення політичних, економічних і адміністративних питань, що існувавав з середини 16 до кінця 17 століття «Земський» означає «загальний», «загальнодержавний».
Тема 20.Криза старого порядку.Початок модернізації
Факти
Англія,Франція,Австрія
Англійська республіка (англ. Commonwealth of England, в буквальному перекладі Англійська співдружність, пізніше Співдружність Англії, Шотландії та Ірландії (англ. Commonwealth of England, Scotland and Ireland)) — історична форма правління вАнглії з 1649 по 1660, введена після страти короля Карла I і скасування монархії. Цей період англійські історики називають також «Міжцарювання» (English Interregnum), оскільки в 1660 у монархія в Англії була відновлена.
Дати
1640-1660 – англійська революція
1688-1689 – «Славна революція» Англія
1689 – Білль по права Англія
Персоналії
О́лівер Кро́мвель (англ. Oliver Cromwell) (*25 квітня 1599 — †3 вересня 1658) — лорд-протектор Англії в 1653—1658 роках, лідерпуритан. Військовий керівник громадянської війни в Англії, прибічник парламентаризму, один з організаторів армії парламенту Англії в боротьбі з королівською армією під час Громадянської війни.
Марі́я Тере́зія Вальбурга Амалія Кристіна (нім. Maria Theresia Walburga Amalia Christina; *13 травня 1717, Відень — †29 листопада1780) — ерцгерцоґиня Австрії, король Угорщини (саме так, оскільки Угорщиною в принципі не може правити жінка) з 25 червня 1741[1], королева Богемії з 20 жовтня 1740[2], Королева Галичини та Ладомерії та імператриця Священної Римської імперії (як жінка, а пізніше вдова Франца I Стефана Лотарингського, обраного імператором 1745 року). Засновниця Лотарингської гілки династії Габсбурґів. Правління Марії Терезії — епоха активних реформ. Вона входить до числа представників династії, що користувались найбільшою популярністю. Старша дочка імператора Священної Римської імперії Карла VI Габсбурґа.
Йосип II (нім. Joseph II; 13 березня 1741 — 20 лютого 1790) — король Німеччини з 27 березня 1764, обраний імператором Священної Римської імперії 18 серпня 1765 року, старший син Марії Терезії; самостійно правив лише починаючи зі смерті матері 1780; 29 листопада 1780 року успадкував від неї володіння Габсбургів — ерцґерцоґство Австрійське, королівства Богемське та Угорське,королівство Галичини та Володимерії. Видатний державний діяч, реформатор, яскравий представник епохи освіченого абсолютизму.
Людо́вик XIV (фр. Louis XIV, * 5 вересня 1638 — † 1 вересня 1715) — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки. Отримав при народженні ім'я Людовик Богоданий (фр. Louis-Dieudonné), відомий також як «король-дитя», а потім — «король-сонце». Батько — Людовик XIII. Його матір'ю була Анна Австрійська. До 1661 країною фактично керував кардинал Джуліо Мазаріні, але пізніше Людовик отримав абсолютну владу, дотримуючись кредо: «Держава — це я». Під час свого правління він вів кілька воєн 1667–1668, 1672–1678, 1688–1697 і 1701–1713 (Війна за іспанську спадщину) проти різних європейських альянсів, які завжди включали Англію іНідерланди. Людовик XIV відомий як заступник мистецтв та наук.
Жан-Бати́ст Кольбе́р (фр. Jean-Baptiste Colbert; *29 серпня 1619 — †6 вересня 1683) — французький державний діяч. На початку державної служби був протеже Мазаріні, який призначив його своєю довіреною особою. Молодий король Людовику XIV призначив Кольбера інтендантом фінансів. На цій посаді відзначився наполегливою працею та впровадженням багатьох реформ.
Поняття і терміни
Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільшого насильницьким способом.
Протектора́т — форма залежності однієї держави від іншої або суспільства від якоїсь особи, коли основні питання суспільно-політичного життя регулює протектор (наприклад, протекторат О. Кромвеля).
Конституційна монархія — монархія, при якій влада монарха обмежена так, що в деяких, або у всіх сферах державної влади вона не володіє верховними повноваженнями. Правові обмеження на владу монарха можуть бути закріплені у вищих законах, таких, як конституція або статути, або впрецедентних рішеннях, винесених верховними судовими інстанціями. Суттєвою ознакою конституційної монархії є те, що статус монарха обмежений не лише формально-юридично, а й фактично.
Промисло́ва револю́ція або промисловий переворот — перехід від ручного, ремісничо-мануфактурного до великого машинногофабрично-заводського виробництва, який розпочався в Англії у другій половині XVIII ст. і впродовж XIX ст. поширився на інші країни Європи,США та Японію. Важливою складовою промислової революції було впровадження у виробництво і транспорт робочих машин і механізмів, які замінили ручну працю людей; створення самостійної машинобудівної галузі.
Фа́брика — промислове підприємство, засноване на використанні системи машин; форма великого машинного виробництва.
Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.
Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Росія
Дати
1700-1721 – Північна війна
1773-1775 – селянська війна під проводом Омеляна Пугачова
1772,1793,1795 – поділи Речі Посполитої
Персоналії
Петро́ Олексі́йович Рома́нов (Петро I; рос. Пётр Алексеевич Романов; *30 травня (9 червня) 1672 — †28 січня (8 лютого) 1725) — останній цар Великої, Малої і Білої Русі (1682–1725 роки), з 1721 — перший імператор Всеросійський. Після приєднання до Московської держави численних земель (фактично на початку його правління його владі підкорялися лише землі Московії, землі козацьких військ — Запорізького, Донського, Яїцького, Уральського та інших йому не підкорялися) та перемоги у Північній війнізаснував Російську імперію. Провів у державі численні реформи.І також не забувати,що це кончєний підр
Катери́на ІІ «Вели́ка» (Катерина Олексіївна Романова, рос. Екатерина II Великая, імя за народженням: Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ, нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) (*2 травня 1729, Штетін, Пруссія — † 17 листопада (6 листопада за старим стилем) 1796, Санкт-Петербург) — російська імператриця (1762—1796) дому Романових.Дружина (вдова) імператора Петра III, мати імператора Павла І.Епоха царювання Катерини II в російській і європейській історіографії Нового часу одержала назву «освіченої монархії» і вважається«золотим віком» російського імперського абсолютизму.І просто кончєна стара пізда.
Суво́ров Олекса́ндр Васи́льович (рос. Александр Васильевич Суворов; * 13 (24) листопада 1729 — † 6 (18) травня 1800) — граф Римницький (1789), князь Італійський (1799), відомий російський полководець. Один із засновників російської військової справи,генералісимус (1799) російських наземних та морських сил, генерал-фельдмаршал австрійських та сардинських військ.Згідно з російською історіографією, за все життя не зазнав жодної прямої поразки. Кавалер всіх російських та багатьох іноземних військових орденів[1].
Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, заклав основи російської літературної мови, перший російський академічно освічений вчений.
Поняття і терміни
Сена́т (лат. Senatus — рада старіших), у Древньому Римі найвища державна рада; у ряді держав один з найвищих державних органів; у багатьох державах одна з законодавчих палат парламенту, судова колегія при вищих судах, або найвищий суд (напр., Держ. Сенат в Україні за гетьманату П. Скоропадського); також колеґіальний орган управління у деяких вищих навчальних закладах.
Сино́д (від грец. Σύνοδος «сход, збори, зустріч, зібрання, нарада») — певний ступінь внутрішньої свободи управління церковної організації, найвища колегіальна церковна установа для вирішення важливіших справ під головуванням ієрарха вселенської, помісної, автономної чи автокефальної Церкви. Згідно з певними обставинами місця і часу відбуваються зміни у правилах та структурі: під час переслідування християн, наглої єресі, смерті голови церкви і т.ін.. Прообразом синодальної системі були колегії святих Апостолів, котрі вперше зібралися у 50 році від Різдва Христового в м. Єрусалимі. Синоди бувають митрополичі (провінційні), єпархіальні, вселенські (екуменічні), католицькі «єпископські конференції». До їх компетенції належить: тлумачення догматів, нагляд за дотриманням традиції, питання духовної цензури, місіонерської діяльності, освіти, боротьби зі схизмою і єресями, рішення церковно-адміністративних питань (канонічної дисципліни), обрання і представлення на затвердження кандидатів на єпископство, скликання виборів патріарха тощо. Такий колегіальний устрій наслідує апостольські принципи, забезпечує гарантії неупередженості, підвищує авторитет церковних рішень, усуває небезпеку двовладдя (відомого в історії Речі Посполитої таРосійської імперії як «папоцезаризм» та «цезарепапізм» — прикриття політичних цілей релігією).
Знать (шля́хта, дворя́нство) — історично вищий соціальний прошарок, суспільний стан, статус, що успадковується. Сьогодні й досі існує в деяких країнах — переважно в країнах, що є чи були монархіями.
США
Факти
У XVIII столітті соціальний та економічний ріст тривав. Після того, як британські і колоніальні війська спільними зусиллями вигнали французів з Канади і району Великих Озер під час Французької та Індійської воєн (1754–1760 років), колоністи менше потребували британського захисту. Це спричинило складний ланцюг подій, який з часом об'єднав колоністів проти Великобританії і привів до Американської революції (1775–1783 рр.).
Результатом революції стала незалежність 13 колоній: Массачусеттсу, Нью-Хемпширу, Коннектікуту, Род-Айленду, Нью-Йорку, Нью-Джерсі, Пенсильванії, Делаверу, Меріленду, Вірджинії, Північної і Південної Кароліни і Джорджії. У 1787 році була прийнятаКонституція США, згідно з якою було створено національний уряд. У 1791 — Білль про права істотно обмежив повноваження уряду відносно громадян. Герой революції Джордж Вашингтон, обраний на посаду президента, започаткував багато державних закладів, включаючи кабінет, монетний двір і перший банк США.
В середині XIX століття територіальні надбання, в результаті покупки Луїзіани у Франції, Орегону у Британії та Аляски у Росії, як івійни з Мексикою, змусили законодавців зосередити увагу на питанні розширення інституту рабства негрів на нові території. Мешканці півдня намагалися продовжити його існування, у той час як мешканці півночі все менш терпимо ставилися до цього явища.
Дати
1775-1783 – війна за незалежність
4 липня 1776 – проголошення незалежності США
Персоналії
Джо́рдж Ва́шингтон (англ. George Washington; 22 лютого 1732 — 14 грудня 1799) — американський державний діяч, першийпрезидент Сполучених Штатів (1789–1797), батько-засновник США, головнокомандувач Континентальної армії, учасник війни за незалежність Північно-Американських штатів, творець американського інституту президентства, генерал армій США.
Бенджамін Франклін (англ. Benjamin Franklin) (17 січня 1706—17 квітня 1790) — один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон. Один з лідерів війни за незалежність США. Один із розробників дизайну Великої Державної Печатки США (Великої печатки). Перший американець, що став іноземним членом Російської академії наук. Як учений він був помітною фігурою в історії фізики, зробивши відкриття в галузі електрики. Як політичний автор і активіст він більше, ніж хто-небудь був автором ідеї Американської нації. Будучи дипломатом протягом Американської Революції, він уклав альянс з Францією, що допомогло захистити незалежність.
То́мас Дже́фферсон (англ. Thomas Jefferson, * 13 квітня 1743 — † 4 липня 1826) — учасник Першої американської революції, 3-йпрезидент США, один із засновників цієї держави, видатний політичний діяч, дипломат і філософ.
Поняття і терміни
Федера́ція (лат. foederatio — об'єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави мають певну юридично визначену політичну самостійність, чим відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави. Складові частини федерації - це своєрідні державоподібні утворення, які називають суб’єктами федерації, а територія федерації складається з територій її суб'єктів.
Президе́нт (лат. praesidens (praesidentis) — той, що сидить спереду) — глава держави в країнах з республіканською або змішаною формою правління.
Конгрес — (лат. congressus — зустріч, збори)-найвищий орган деяких міжнародних організацій:
Тема 21.Країни Сходу
Дати
1644-1911 – панування маньчжурської династії Цін
1683 – розгром турків під Віднем
Персоналії
Сулейма́н І Пи́шний або Кануні (Законодавець) (тур. Süleyman Kanuni) ( 27 квітня]] 1494, Трабзон — 5 вересня 1566, Сігетвар) — османський султан з 1520 до 1566. Був сином Селіма І Грізного та Хафізи. Сулейман став найвизначнішим правителем Сходу XVI ст., будучи на вершині військової, політичної і економічної могутності Османської імперії.
Захіредді́н Муха́ммед Бабу́р (*14 лютого 1483 — †26 грудня 1530) — нащадок Тамерлана, син правителя Фергани Омар-шейха. Засновник Імперії Великих Моголів.
Рід Токуґава (徳川氏, токуґава-сі) — самурайський рід середньовічної Японії, який виводить свій початок від Токуґави Іеясу, засновника сьоґунату в Едо. З 1603 по 1867 голови роду займали посаду сьоґунів.
Поняття і терміни
Диван — державна рада, вищий орган влади, який об'єднував функції виконавчої, законодавчої та судової гілок влади. До його складу входили хан, муфтій,калга, нуреддин, беї, візир, кадіаскер, казнадар-баші, дефтердар-баші й інші високопосадовці.Диван ухвалював остаточні рішення з таких питань, як оголошення війни та миру, надання військової допомоги іноземним державам. Диван був судом вищої інстанції, розглядав цивільні та кримінальні справи, а також справи щодо спорів між мурзами. Тільки Диван міг ухвалити вирок про смертну кару. У Дивані, як правило, відбувалася процедура вступу на посаду або зняття з неї кримського хана. Кадіаскер оголошував вирок за рішенням муфтія, а хан видавав наказ. Диван визначав розмір утримання, що виділялося на ханський двір і палац.
Шейх (араб. شيخ шайх) — старий, старець, старійшина, старший, старшина, староста, світський або духовний керівник і пастир.
Сьоґуна́т Е́до (яп. 江戸幕府, едо бакуфу, 12 лютого 1603 — 14 жовтня 1867) — всеяпонський самурайський уряд авторитарного типу під керівництвом сьоґунів з родини Токуґава з центром у місті Едо (сучасне Токіо). Існував 265 років — від часу призначення Токуґави Іеясу сьоґуном (1603) до реставрації імператорського правління в Японії (1867). За час функціонування сьоґунату ним правило 15 сьоґунів. За всю політичну історію самурайства він вважається найпотужнішим центральним урядом з високим рівнем внутрішньої організації. За назвою правлячої родини його також називають сьоґунатом Токуґава.
Тема 22.Світ наприкінці XVIII – у XIX ст.
Факти
Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії: вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.
Просвітництво зародилося практично одночасно в країнах Західної Європи: Британії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії, але швидко поширилося у всій Європі, включно з Річчю Посполитою і Російською імперією. Велику роль в його становленні відіграв швидкий розвиток природознавства та книгодрукування.
Пресоналії
Вольте́р (фр. Voltaire, справжнє ім'я Марі Франсуа Аруе, фр. François Marie Arouet, 21 листопада 1694, Париж, Франція — †30 травня 1778,Париж, Франція) — французький письменник і філософ-деїст.
Лірика молодого Вольтера перейнята епікурейськими мотивами, містить випади проти абсолютизму. Його зріла проза різноманітна за темами та жанрами: філософські повісті «Макромегас» (1752), «Кандид, чи Оптимізм» (1759), «Простодушний» (1767), трагедії в стилі класицизму«Брут» (1731), «Танкред» (видана в 1761), сатиричні поеми («Орлеанська незаймана», 1735, видана в 1755), публіцистика. Історична творчість Вольтера пов'язана з боротьбою проти релігійної нетерпимості, критикою феодально-абсолютистської системи: «Філософські листи» (1733),«Філософський словник» (1764-69). Вольтер зіграв значну роль у розвитку світової філософської думки, в ідейній підготовці Великої французької революції кінця XVIII ст.
Шарль-Луї де Монтеск'є (фр. Charles-Louis de Secondat, Baron de La Brède et de Montesquieu; *18 січня 1689— †10 лютого 1755, Париж) — французький правник, письменник і політичний мислитель.
Автор статей до «Енциклопедії», або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесла». Автор книг "Персидские письма" і "О духе законов". Співрозмовник французького правника та філософа Г. Маблі.
Жан-Жак Руссо́ (фр. Jean-Jacques Rousseau, *28 червня 1712, Женева — †2 липня 1778, Ерменонвіль, поблизу Парижа), французькийфілософ-просвітник, письменник, композитор.
Дені́ Дідро́ (фр. Denis Diderot, 5 жовтня 1713, Ланґр — 31 липня 1784, Париж) — французький філософ та енциклопедист епохи Просвітництва.
Поняття і терміни
Агра́рна револю́ція (Аграрний переворот) — зміни в сільському господарстві, основним змістом яких є встановлення капіталістичних виробничих відносин. Внаслідок аграрної революції в сільському господарстві відбувається перехід від натурального до товарного виробництва; дрібні селянські господарства ліквідуються, земля зосереджується у великих землевласників; запроваджується наймана праця.
Парламентари́зм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влад за привілейованого становища парламенту.
Тема 23.Країни Світу XVIII – у XIX ст.
Дати
14 липня 1789 – взяття Бастилії
1804 – Наполеон став імператором Франції
1812 – вторгнення армії наполеона в Росію
1815 – битва під Ватерлоо
1815 – створення «Священного союзу»
1867-1868 – революція Мейдзі
1871 – створення Німецької імперії
1870 – приєднання Папської області до Італійського королівства,остаточне об’єднання Італії
1 травня 1886 – страйки й демонстрації робітників США в боротьбі за 8-годинний робочий день
Персоналії
Жорж Жак Дантон (фр. Georges Jacques Danton), 26 жовтня 1759 — 5 квітня 1794) — один з батьків-засновників Першої французької республіки, співголова клубу кордельєрів, міністр юстиції за часів Французької революції, перший голова Комітету громадського порятунку.
Максиміліа́н Робесп'є́р (фр. Maximilien de Robespierre; 1758—1794) — діяч Великої французької революції. «перший» якобінець
Наполео́н Бонапа́рт І (Napoléon Bonaparte, 15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький імператор у 1804—1814 і 1815.
Генерал революційної армії з 1796, 1799 року повалив владу Директорії, ставши консулом, а згодом — імператором. З 1803 завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у битві під Лейпцигом(1813), після вступу армії союзників до Парижа, був змушений зректися престолу, після чого його було заслано на острів Ельбу. В березні 1815 знову захопив владу, але зазнав поразки від англійських військ біля Ватерлоо, після чого його було заслано на Острів Святої Єлени. Встановлені ним закони понині діють у Франції.
Вікто́рія (англ. Victoria, англ. Alexandrina Victoria) (24 травня 1819 — 22 січня 1901), королева Великобританії з 1837.
Павло́́ Іванович Пе́стель (1793—1826) — дворянський революціонер, лідер декабристів в Україні, полковник. Ідеолог декабристського руху, автор програми Південного товариства (1821), що мала назву «Русская Правда», прихильник повалення царату, скасування кріпацтва і встановлення республіканського ладу. Одночасно з цим не визнавав права неросійських народів на самовизначення і був противником перебудови Російської імперії на федерацію. До незалежності України ставився негативно. Страчений у справі декабристів.
Муравйо́в Миха́йло Арте́мович (*25 вересня 1880, Бурдоково Костромської губернії (Росія) — †11 липня 1918, Симбірськ) — більшовицький військовий діяч, командир загонівЧервоної гвардії, організатор масових убивств в Києві.
Отто́ Едуа́рд Леопо́льд фон Бі́смарк-Шенга́узен, з 1865 року граф, з 1871 — князь фон Бісмарк, з 1890 — герцог Лауенбурзький[1](нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen; *1 квітня 1815 — †30 липня 1898) — німецький державний і політичний діяч.Прем'єр-міністр Пруссії (1862–1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867–1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії(1871–1890). За дипломатію реальної політики та сильне урядування отримав прізвисько «залізний канцлер».
Джузе́ппе Ґаріба́льді ( італ. Giuseppe Garibaldi ; 4 липня 1807, Ніцца — †2 червня 1882, острів Капрера) — народний герой Італії, полководець, один із вождів Рисорджименто, літератор.
Авраа́м Лі́нкольн (англ. Abraham Lincoln; * 12 лютого 1809 — † 15 квітня 1865) — 16-й президент США (з березня 1861 до квітня1865), перший президент від республіканської партії, визволитель американських рабів.
Прокламація Лінкольна про визволення рабів на території Конфедерації 22 вересня 1862 р. дала поштовх 13-й поправці доамериканської конституції (1865 р.), яка повністю скасувала рабство у США. Ця прокламація переконала закордонні держави, зокремаАнглію, не підтримувати повсталі штати.
Карл Га́йнрих Маркс (нім. Karl Heinrich Marx, 5 травня 1818, Трір — 14 березня 1883, Лондон) — німецький філософ-матеріаліст, теоретик-суспільствознавець, політеконом, політичний журналіст-публіцист; протагоніст робітничого соціалістичного руху та один із засновників Першого Інтернаціоналу. Його наукові роботи та політекономічні дослідження, об'єднані в теоретичне суспільствознавчевчення, що отримало назву марксизму і стало підгрунтям соціалістичного і, пізніше, комуністичного руху.
Ві́льям Е́варт Гла́дстон (англ. William Ewart Gladstone; 29 грудня 1809, Ліверпуль — 19 травня 1898, Флінтшир) — британськийдержавний діяч і письменник, 41-й (грудень 1868 — лютий 1874), 43-й (квітень 1880 — червень 1885), 45-й (лютий — серпень 1886) і 47-й (серпень 1892 — лютий 1894) прем'єр-міністр Великої Британії.
Бенджамі́н Дізрае́лі, граф Біконсфілд (англ. Benjamin Disraeli, Earl of Beaconsfield; *21 грудня 1804 — †19 квітня 1881) — визначнийбританський державний та політичний діяч, консерватор, прем'єр-міністр уряду в 1868 та 1874—1880 роках; успішнийписьменник—романіст; граф Беконсфілд (з 1876), кавалер Ордену підв'язки.
Ге́нрі Фо́рд (англ. Henry Ford; * 30 липня 1863, Дірборн, Мічіган, США[1] — † 7 квітня 1947, Дірборн, США) — конструктор автомобілів, засновник корпорації «Форд Мотор», перший віце-президент Співтовариства автомобільних інженерів SAE (нині — SAE International), також один з найбагатших людей усіх часів[2].Вперше почав використовувати промисловий конвеєр.
Олександр ІІ (*17 (29) квітня 1818 — †1 (13) березня 1881) — російський імператор з 1855 до 1881 року. Старший син Миколи І. За скасування кріпосного права отримав у російській історіографії епітет Визволитель.Здійснив ряд реформ: армійську, земську, судову, у 1861 скасував кріпосне право, за що одержав ім'я «Визволитель». З 1863 року перейшов до реакційної внутрішньої політики, на його життя неодноразово відбувалися замахи, і в 1881 він був убитий терористичноюгрупою народовольців, нігілістами.
Поняття і факти
Інтерве́нція (лат. interventio — втручання) — у міжнародному праві насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності. У наш час такі цілі означають несумісність з цілями і принципами Статуту ООН.
Націона́льно-визво́льний рух:
Західноєвропейські й американські автори замість терміну «національно-визвольний рух» використовують терміни «націоналізм» або «націоналістичний рух».
Бонапартизм — це режим, що установився у Франції після 1799 року, був особливою формою держави, за якої влада трималася на персональному авторитеті Наполеона, силі армії та міцному державному апараті. Наполеон взяв на озброення народжену ідею єдності нації, але надав їй іншого значення — не ідея захисту Вітчизни, а боротьба за ПЕРШІСТЬ Франції на міжнародній арені.
Кодекс Наполеона (фр. Code Napoléon), офіційно Цивільний кодекс Франції (фр. Code Civil des Français) — масштабний кодекс цивільного права Франції, розроблений групоююристів під час правління першого консула Французької республіки (потім імператора) Наполеона Бонапарта.
Коалі́ція — політичний або військовий союз держав, які домовилися про спільні дії з тих чи інших питань міжнародних відносин. Політична коаліція — об'єднання кількох політичних партій на засадах угоди про утворення уряду з представників цих партій (коаліційний уряд).
Сто днів — час другого правління імператора Наполеона I у Франції (20 березня — 22 червня 1815 р.) після його втечі з острова Ельба.Проти наполеонівської імперії виступила антифранцузька коаліція за участю багатьох європейських країн. Після ряду битв цієї кампанії, що пройшли із змінним успіхом (Катр-Бра,Ліньї, Вавр) армія Наполеона була остаточно розгромлена в битві при Ватерлоо 18 червня 1815 р. 22 червня 1815 року Наполеон повторно відрікся від престолу. Більш Наполеон не правив Францією.
Священний союз — союз європейських монархів, укладений після краху наполеонівської імперії для боротьби проти революційного і національно-визвольного руху і забезпечення непорушності рішень Віденського конгресу 1814—1815 рр.
Священний союз:
Австрійська імперія
Пруссія
Російська імперія
Ві́льна торгі́вля (фрітредерство)— зовнішньоекономічна політика, за якої держава не втручається у торгівельні відносини з іншими країнами; відсутність штучних (створенихурядом) бар'єрів на шляху торгівлі між окремими фірмами різних країн.
Реставра́ція політи́чна — відновлення попереднього суспільного устрою, як правило, повернення до правління старої династії, усуненої внаслідок революції.
Західники, Західництво — напрямок російської антифеодальної громадської думки 1840-х років, що протистояв слов'янофілам. Первісною організаційною базою західників були Московські літературні салони. Ідейні суперечки в московських салонах зображені Герценим в «Минулому і думах». У московський гурток західників входили Герцен, Грановський,Огарьов, Боткін, Кетчер, Корш, Кавелін та інші. Тісний зв'язок з гуртком мав Бєлінський, що жив у Петербурзі, до західників відносився також Іван Тургенєв.
Слов'янофі́льство — світоглядно-ідеологічна і суспільно-політична течія в Росії у 1840 — 1870 рр., яка на противагу російській орієнтації на Західну Європу (так званих «західників») перейшла на шлях російського панславізму, ідеалізувала все, що російське, протиставляла Росію Заходові, православ'я («єдина правдива християнська релігія») — католицизмові, московські звичаї — європейським, вихваляла минувшину й суспільний лад Московської держави (зокрема допетровської доби), а також общину, артілі тощо.
Лібералі́зм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.[1]
Консервати́зм (фр. conservatisme, від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. Для консерватизму характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальнихреформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.Ідеологічно консерватизм протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.
Революції 1848—1849 років («Весна народів») — кілька повстань у різних частинах Європи проти монархічного правління. Деякі революціонери керувалися республіканськими ідеями, однак набагато більше — економічними причинами.
Ідеоло́гія (грец. ιδεολογία, від Ιδεα — прообраз, ідея, і λογος — слово, розум, вчення, буквально вчення про ідеї) — організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.Ідеологія — система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.
Аболіціоні́зм (фр. abolitionisme, від лат. abolitio — скасування) — громадський рух за скасування якогось закону. Наприкінці XVIII — на початку XIX сторіччя у США рух за скасуваннярабства чорношкірого населення, у Великобританії, Франції та деяких інших країнах рух за ліквідацію рабства в колоніях.
Громадя́нська війна́ — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни[1] або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави[2]. Поняття громадянська війна пішло від латинського bellum civile, яким використовувався для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.
Доктрина Монро — політична доктрина США, частина сьомого Звернення до Конгресу (англ. State of the Union Affairs) тогочасного президента США Джеймса Монро (1817–1825), проголошена 2 грудня 1823 р. В ній було визначено довготривалі цілі зовнішньої політики США. Подібно до традиції президента Джеферсона, в цій доктрині було закріплено незалежність Американських Штатів від Європейських урядів (від «Старого світу»), було сформульвано існування двох політичних сфер (англ. two spheres), визначено принцип невтручання (англ. non-intervention) США в європейські конфлікти, запропоновано припининення всіх колоніальних кампаній в західній півкулі (англ. non-colonization).
Двопартійна система відзначається домінуванням двох потужних політичних партій, одна з яких перебуває при владі, а інша — в опозиції.
Терори́зм (від лат. terror — жах) — суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуваннінасильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не повинних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей[2][3].
Тайпіни - повстанці, учасники селянської антифеодальної війни в Китаї 1850-1864 рр. проти династії Цін. Тайпі́нське повста́ння (англ. Taiping Rebellion) — національно-визвольне і релігійне повстання етнічних китайців у Південному Китаї в 1850— 1864 роках проти панування маньчжурської династії Цін. Повстанці проголосили створення незалежної китайської Тайпі́нської держа́ви (кит.: 太平天国; піньїнь: Tàipíng Tiānguó; «Небесна держава Великого Спокою»), правителем якої став їхній ватажок Хун Сюцюань.
Сипаї (перс. سپاهی sipâhi, солдат) —
Тема 24.Утвердження індустріального суспільства в провідних державах світу.
Поняття і терміни
Індустріа́льне суспі́льство — суспільство, в якому закінчено процес створення великої, технічно розвиненої промисловості (як основи і провідного сектора економіки) та відповідних соціальних і політичних структур; етап розвитку суспільства, коли основна маса населення зайнята на заводах і фабриках (в індустрії).Індустріальне суспільство - стадія історичного розвитку людства, якій властиве домінування промислового виробництва над аграрним, кількісне переважання міського населення над сільським; високий рівень промислового виробництва характеризується його механізацією та автоматизацією, використанням досягнень науковотехнічного прогресу, що зумовлює великі якісні зміни і в інших сферах суспільного життя - соціально-побутовій, політичній, культурно-духовній.
Науко́во-техні́чна револю́ція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.
Капіталі́зм — суспільний лад, економічна система виробництва та розподілу, заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).В іншому визначенні під капіталізмом розуміється суспільство, в якому існують такі риси, що виступають всеохопним принципом не тільки економічних, але і політичних та інших вимірів суспільних відносин: наявність приватної власності (включно на засоби виробництва); метою господарювання є максимізація доходів і користі; господарська діяльність здійснюється завдяки ринкам і системі цін. Мануфактури, поділ праці,машинне виробництво є похідними від капіталізму формами і не відображають його сутність[1].
Емансипа́ція (лат. emancipatio) — звільнення від якої-небудь залежності, скасування якихось обмежень, зрівняння у правах.
Тема 25.Міжнародні відносини в останній третині ХІХ ст. – початку ХХ ст.
Факти
Трої́стий сою́з (Dreibund) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в 1879–1882 і був спрямований проти Франції і Росії.
Започаткував утворення Троїстотого союзу Австро-Німецький договір від 7 жовтня 1879, який передбачав спільні дії обох країн у випадку нападу Росії на одну із них. Цей двосторонній союз 20 травня 1882 був доповнений договором між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією. Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувалися надавати всіма засобами допомогу Італії у випадку нападу на неї Франції, а Італія брала на себе зобов'язання допомогти Німеччині, якщо б вона стала жертвою неспровокованого нападу з боку цієї ж держави. Австро-Угорщина звільнялась від допомоги Німеччині у випадку військових дій проти Франції — їй відводилась роль резерву на випадок втручання у конфлікт Росії.
Окремі статті договору стосувались великих держав і передбачали, що у випадку нападу двох або кількох великих держав на одного члена Троїстого союзу у війну з ними вступають всі учасники договору. У випадку нападу однієї з великих держав, дві інші зобов'язувались зберігати сприятливий нейтралітет. Виняток робився лише для Франції: у випадку її нападу на одну з країн союзу, всі інші виступали на спільну боротьбу проти неї.
Відразу ж після підписання договору Італія заявила, що не зможе надати допомогу союзникам, якщо на них нападе Велика Британія, у зв'язку з підвищеною вразливістю берегових комунікацій у випадку нападу на них британського військового флоту. Держави зобов'язувались у випадку спільної участі у війні не підписувати сепаратного миру і дотримуватись таємниці про укладений союз.
Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20 лютого 1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6 травня 1891 — третій союзний договір; 28 червня 1902 — четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.
Анта́нта (від фр. entente — згода, початок виразу фр. Entente cordiale — сердечна угода) — військово-політичне угрупування, основними членами якого були Великобританія, Франція і Росія, створене в 1904—1907 роках.
Антанта домінувала в міжнародних відносинах перших десятиліть ХХ століття. Виникла у відповідь на створення 1882 і подовження 1891 Троїстого союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії. Веде початок від франко-російського союзу 1891—93, оформилася як глобальна коаліція після вступу до союзу Великої Британії, яка 8 квітня 1904 врегулювала суперечності з Францією в Африці та 31 серпня 1907 — з Російською імперією в Азії (Конвенція про розподіл сфер впливу в Ірані, Афганістані, Тибеті). Колоніальна експансія та озброєння Німеччини, її прагнення покінчити з пануванням Англії на морях спонукали Лондон відійти від попередньої політики «блискучої ізоляції», вступити у союзницькі взаємини з континентальними державами, зберігаючи провідну роль у світових міжнародних відносинах. 1911 року Антанта стала військовим союзом і основою сил союзників під час Першої світової війни. У роки війни блок Англії, Франції й Росії підтримало 25 держав, серед них [США], Японія, Румунія, Китай, Греція, Португалія та інші. США, не бажаючи розчинятися в Антанті, проголосили себе «асоційованою країною» угруповання. Антанта виграла Першу світову війну і закріпила свій успіх дипломатично на Паризькій мирній конференції, створивши так звануВерсальську систему міжнародних стосунків.
Дати
1882 – створення Троїстого союзу
1904-1907 – створення Антанти
Поняття і терміни
Панамериканізм (пан... і Америка) - політична доктрина, що пропагує створення військово-політичного блоку всіх країн Америки під зверхністю США, або доктрина, в основу якої покладено ідею про спільність історії, економіки і культури США та інших країн американського континенту.
Боротьба за незалежність країн Латинської Америки після 1810 єднала, особливо в Південній Америці, де Симон Болівар в північних і Хосе де Сан-Мартін у південних країнах діяли спільно. Франсіско Морасан короткочасно очолював Федеральну Республіку Центральної Америки. Ранні південноамериканські панамериканісти надихались війною за незалежність північноамериканських штатів, в якій колонії боролися спільно і здобули незалежність. У Сполучених Штатах Генрі Клей і Томас Джефферсон виклали принципи панамериканізму на початку 1800-х років і незабаром Сполучені Штати оголосили через доктрину Монро нову політику невтручання європейських країн у справи Америки.
У дев'ятнадцятому столітті в Латинській Америці зріс військовий націоналізм. 1830 року Венесуела і Еквадор відокремились від Великої Колумбії, Центральноамериканська Федерація розпалась 1838 року, Аргентина і Бразилія постійно боролися за Уругвай, а потім всі три держави об'єднались у Троїстий союз (1865-70), щоб у війні перемогти Парагвай; вТихоокеанській війні (1879-83) Чилі перемогла Перу і Болівію. Тим не менш, в цей час панамеріканізм існував як серія Міжамериканських конференцій, які відбулись в Панамі (1826),Лімі (1847), Сантьяго (1856), і Лімі (1864). Основна мета цих зустрічей полягала в організації спільної оборони. Перша сучасна Панамериканська конференція, що відбулася уВашингтоні, округ Колумбія (1889-90), з усіма країнами, представленими за винятком Домініканської Республіки. Було прийнято договори про арбітраж спорів та коригування тарифів і створено Комерційне бюро американських республік, які стали Панамериканським Союзом. Наступні зустрічі проходили в різних містах Латинської Америки.
Тема 26.Культура народів світу наприкінці ХVІІ – у ХІХ ст.
Персоналії
Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель (нім. Georg Wilhelm Friedrich Hegel, *27 серпня 1770 — †14 листопада 1831) - німецький філософ 19 століття, який створив систематичну теорію діалектики. Її центральне поняття — розвиток — характеристика діяльності світового духу, його понадрухи в області чистої думки у висхідному ряду усе конкретніших категорій. Діалектика розглядалася також як протиставлення тези,антитези й синтезу, вирішення протиріч.
Іммануї́л Кант (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовоюморальності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.
Карл Па́влович Брюлло́в (*12 (23) грудня 1799 — †11 (23) червня 1852) — російський художник, професор Петербурзької академії мистецтв (з 1836). Брат Олександра Брюллова.Автор картин на історичні теми, жанрових акварелей і портретів діячів культури.У Брюллова вчилося багато художників-реалістів, зокрема українських — Іван Сошенко, Дмитро Безперчий, Тарас Шевченко та інші.
Ілля́ Юхи́мович Рє́пін (24 липня (5 серпня) 1844, Чугуїв — †29 вересня 1930, Куоккала(рос.)укр., Фінляндія) — український художник-реаліст.
Едуа́рд Мане (фр. Édouard Manet; *23 січня 1832 Париж — †30 квітня 1883 Париж) — французький художник імпресіоніст. Малював портрети, жанрові композиції, натюрморти. Залишив цікаві зразки графіки в малюнках і офортах.
Вінсент Віллем ван Ґоґ (нід. Vincent Willem van Gogh; [ˈvɪnsɛnt vaŋˈɣɔɣ]) (* 30 березня 1853 — † 29 липня 1890) — нідерландський художник, постімпресіоніст. Його творчий спадок мав величезний вплив насамперед на французький живопис.
Вóльфґанґ Амадéй Мóцарт, повне ім'я Йоганн Вольфґанґ Хризостом Теофіл Моцарт 27 січня 1756 — †5 грудня 1791 — австрійський композитор,представник віденського класицизму, який вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства. Творчий доробок Моцарта становить понад 600 творів: більш як 50 симфоній, понад 19 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Знаходячись під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми.
Лю́двіг ван Бетхо́вен ( 16 грудня 1770, Бонн — † 26 березня 1827, Відень) — німецький композитор.Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії. Цей композитор є одним із трьох представників класичної віденської композиторської школи. Бетховен не лише зберіг основні риси класицизму (ясність, монументальність, стрункість композиції), а й значно роширив сферу образів. У цьому значенні Бетховен є послідовником не лише Ґлюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люллі. Музиці Бетховена притаманна величезна енергетична напруга, збудженість почуттів, драматизм. Його творчість підсумувала здобутки епохи класицизму. Він був останнім композитором XIX ст., для якого природньою формою музичного вислову був жанр "сонати".
Йоганн Штраус II (нім. Johann Strauß Jr.; 25 жовтня 1825 — 3 червня 1899) — австрійський композитор, скрипаль, диригент. Старший синЙоганна Штрауса I.
Поняття і терміни
Урбаніза́ція (від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.
За підрахунками спеціалістів економічні втрати від хвороб урбанізації, перш за все шуму,стресу, забруднення, перевищують втрати від страйків.
Тема 27.Перша світова війна та її наслідки
|
Перша світова війна |
|
|
|
|
|
Дата: 1 серпня 1914 року — 11 листопада 1918року Місце: Європа, Африка і Близький Схід(недовго вКитаї та на тихоокеанських островах) Привід: Убивство 28 червня в Сараєвіавстрійського ерцгерцога Франца Фердинанда, яке спричинило оголошенняАвстро-Угорщиною війни Сербії (28 липня) і російська мобілізація проти Австро-Угорщини (29 липня). Результат: Перемога країн Антанти. Розпад Німецької, Російської, Османської та Австро-Угорської імперій. Постання нових незалежних держав у Східній та Центральній Європі |
|
|
Сторони |
|
|
Четверний Союз: |
Антанта: |
|
Втрати |
|
|
Загинуло військових: |
Загинуло військових: |
Дати
1 серпня 1914 – початок Першої світової війни
вересень 1914 – битва на Марні
1916 – Верденська битва,битва на Соммі
11 листопада 1918 – підписання Комп’єнського перемир’я
1919 – підписання Версальського мирного договору
1921-1922 – Вашингтонська конференція
Персоналії
То́мас Ву́дро Ві́льсон (англ. Thomas Woodrow Wilson, зазвичай без першого імені — Вудро Вільсон; *28 грудня 1856 — †3 лютого 1924) — 28-й Президент США (1913—1921). Відомий також як історик і політолог. 28-й Президент США
Олексі́й Олексі́йович Бруси́лов (рос. Алексей Алексеевич Брусилов; * 19 серпня (31 серпня за новим стилем) 1853, Тифліс, нині Тбілісі — † 17 березня 1926, Москва) — російський військовий діяч. Генерал від кавалерії (1912).
Па́уль фон Гінденбург (нім. Paul Ludwig Hans Anton von Beneckendorff und von Hindenburg, 2 жовтня 1847, Познань, Пруссія,Німецький союз — 2 серпня 1934, Нойдек поблизу Розенберга, Західна Пруссія, Третій Райх) — німецький військовий і державний діяч, генерал-фельдмаршал.
Фердинанд Фош (фр. Ferdinand Foch) (20 жовтня 1851, Тарб—20 березня 1929, Париж) — маршал Франції (з 1918 р.). Учасник франко-прусської війни. Під час І Світової війни командир корпусу, начальник Генерального штабу (1917 р.), голова Військового комітету союзників (1918 р.), голова вищої Військової Ради, фельдмаршал армії (1919 р.), маршал Польщі (1923 р.).
Девід Ллойд Джордж (англ. David Lloyd George) (17 січня 1863 — 26 березня 1945) — державний і політичний діяч Великої Британії, лідер ліберальної партії, прем'єр-міністр (7 грудня 1916 — 22 жовтня 1922), граф (з 1944 року).
Жорж Клемансо́ (фр. Georges Clemenceau, 28 вересня 1841 — 24 листопада 1929) — французький політичний і державний діяч, членФранцузької академії (з 1918). Один з засновників французького радикалізму.
Поняття і терміни
Мілітаризація — поширення військових законів та дисциплін на цивільні галузі господарства, економіку.
Мілітаризація — дії державних органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощування військової потужності держави.
Репара́ція — повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розв'язала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.Наприклад, якщо розглянемо конкретний випадок то після Першої Світової війни Німеччина щорічно сплачує певну суму репарацій ( починаючи з 1 млрд марок у 1924р. і до 2.5 млрд - у 1928-1929рр.)
Шовіні́зм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — пропагування національної переваги на чужих етнічних територіях (на територіях іншої етнічної спільноти одним народом (нацією) — іншим народам (націям)). В ширшому значенні, це ідеологія, яка пропагує національну перевагу однієї нації над іншими і обґрунтовує "право" на дискримінацію та пригнічення інших націй.
Тема 28.Світ в 20 – 30-х рр.ХХ ст.
Факти
Новий курс (англ. New Deal, дослівно - «Нова угода») — заходи із запровадження централізованого планування і стимулювання економіки США, які здійснювались адміністрацією президента США Франкліна Делано Рузвельта задля подолання Великої депресії в період між 1933 і 1940 рр.[1][2]
Громадя́нська війна́ в Іспа́нії 1936—1939 — війна від липня 1936 до березня 1939 року між лівореспубліканським урядом Іспанської республіки та правими силами країни.
Довготривалому та кривавому характеру громадянської війни сприяла інтервенція СРСР (на боці урядових сил) та Німеччини і Італії (на боці правих сил). Війна закінчилась встановленням авторитарного (диктаторського) режиму генерала Франко.
Веймарська республіка — історична назва німецької держави, пов'язана із конституційним Національним зібранням, що засідало у Веймарі. Офіційно держава, як і її попередниця, продовжувала називатисьнім. Deutsches Reich, що буквально означає Німецька Держава.
Дати
листопад 1918 – революція в Німеччині
1922 – прихід до влади в Італії Б.Муссоліні
1932 – обрання Ф.Д.Рузвельда президентом США
1933 – прихід до влади в Німеччини нацистів
Персоналії
Фра́нклін Де́лано Ру́звельт (англ. Franklin Delano Roosevelt, МФА: [ˈfræŋklɪn ˈdɛlənoʊ ˈroʊzəˌvɛlt] [2][3]) (1882—1945) — 32-ийпрезидент США 1933-45, демократ. Був губернатором Нью-Йорка 1929-33. Став президентом під час Великої депресії, почав економіку нових справ, реформу соціальних програм, що зробило його дуже популярним серед населення. Єдиний президент США, що був на посаді понад 2 терміни (аж 4 терміни). Після початку Другої світової війни він запровадив програму ленд-лізу для підтримки військових союзників і підготував Атлантичну хартію. Коли США вступили у війну в 1941, проводив багато часу в переговорах з главами союзницьких держав (див. Ялтинська конференція).
Бені́то Муссолі́ні (29 липня 1883, Предаппіо — 28 квітня 1945, Джуліно-ді-Медзагра) — італійський політичний діяч, фашистськийдиктатор Італії з 1922 по 1943 роки. Він сконцентрував всю владу в своїх руках як провідник (il duce) Фашистської партії та спробував створити Італійську імперію, яка була б у військовому союзі з гітлерівською Німеччиною. Поразка Італії у Другій Світовій війні привела також до втрати влади Муссоліні.
Адо́льф Гі́тлер (нім. Adolf Hitler, МФА: [ˈaːdɔlf ˈhɪtlɐ]; * 20 квітня 1889, Браунау-на-Інні, Австрія — † 30 квітня 1945, Берлін) —рейхсканцлер Німеччини з 1933 по 1945 рік, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), ідеолог нацизму. Військово-промисловий комплекс, який він допоміг створити, вивів Німеччину з глибокої економічної кризи, в якій та опинилася післяПершої світової війни. Гітлер розв'язав Другу світову війну, у якій Німеччина зазнала поразки.
Франциско Франко (повне ім'я Франциско Пауліно Ерменегілдо Теодуло Франко і Баамонде Салгадо Пардо де Андраде, ісп.Francisco Paulino Hermenegildo Teódulo Franco y Bahamonde Salgado Pardo de Andrade, 4 грудня 1892 — 20 листопада 1975) — військовий і політичний діяч Іспанії, фактичний диктатор від 1939 до своєї смерті у 1975 році, генералісимус.
Також відомий під титулом Каудільо, (Caudillo de España por la gracia de Dios, глава Іспанії милістю Божою). Прийшов до влади після перемоги антиреспубліканських сил в громадянській війні 1936—1939 років.
Поняття і терміни
Проспериті
1. Короткочасний період піднесення економіки США після Першої світової війни. 2. Тимчасове, ненадійне процвітання, піднесення.
Вели́ка депре́сія — загальносвітова потужна економічна криза, яка настала восени 1929 року та тривала до кінця 1930-х років[1]. У різних країнах Велика депресія мала різні хронологічні межі, проте найпомітнішою була в країнах Західної Європи та США.По суті, Велика депресія — це світова економічна криза, а сам термін зазвичай вживається щодо Сполучених Штатів Америки. Велика депресія була найдовшою, найглибшою та найбільш глобальною економічною кризою 20 століття[2] і часто використовується як приклад того, наскільки сильно може понизитися рівень світового економічного розвитку[2].Велика депресія справила руйнівний вплив практично у всіх країнах, багатих і бідних. Особисті доходи, податкові доходи, прибутки і ціни впали, одночасно міжнародна торгівля знизилася більш ніж на 50 %. Безробіття в США зросло до 25 %, а в деяких країнах ще вище, навіть до 33 %[3].
Авторитари́зм (лат. autoritas — повна влада) — режим правління, за якого всю чи більшу частину влади зосереджено в руках однієї особи чи групи осіб. Роль представницьких органів влади зведено нанівець або занижено. Характерною рисою є зведення нанівець місцевого самоврядування, застосування репресій і терору. Крайня форма авторитаризму —тоталітаризм.
Тоталітари́зм (лат. totalitos — цілісний від італ. totalità і прикм. італ. totalitario — той, що охоплює усе в цілому) - форма державно-політичного режиму держави, що регламентує всі сфери суспільного існування, а також не визнає незалежність від держави (державної влади) таких окремих сфер приватного і суспільного життя, як — економіка(господарство), релігія, виховання, сім'я тощо.
Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — зв'язка, об'єднання) — спочатку самоназва правого руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр.Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм.Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.Фашизм зазвичай описується як "ультра праві",[1][2] хоча, деякі автори акцентують увагу на тому, що знаходження розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правий є важким.[3]
Національний соціалізм, або ж Націонал-соціалізм (нім. Nationalsozialismus, скорочено нацизм) — політична ідеологія, яка була економічною іполітичною доктриною Німеччини (у часи Третього рейху). Термін вживався для позначення політичних течій також і в інших країнах, наприклад, в СРСР, де, по відношенню до встановленого у 1920-ті роки політичного режиму, також вживався термін «режим націонал-соціалізму» [1].На думку багатьох політичних пропагандистів має багато спільного із фашизмом, і комуністами, зазвичай, класифікується як один з його різновидів. Термін «фашизм» використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують найчастіше у зв'язку з нацистською партією та Третім рейхом.
Народний фронт — загальна назва політичних союзів, що об'єднували ліві та лівоцентристські сили. Народні фронти почали виникати у 1930-ті роки, виступали проти фашизму та війни, в захист економічних інтересів працюючих. У Франції 1936—1938, в Іспанії у1936—1939, в Чилі у 1938—1941 діяли керівництва Народних фронтів. У роки Другої Світової війни у деяких державах були створені національні антифашистські народні фронти.
Тема 29.Росія – СРСР у 1917-1939 рр.
Факти
Громадя́нська війна́ в Росі́ї (1917–1921) — громадянська війна на теренах Росії (у вузькому тлумаченні — в межахРосійської республіки, в ширшому — на території колишньої Російської імперії), що розпочалась із падінням Тимчасового Уряду, та захопленням більшовиками Петрограду.
Колективізація— трансформація у колективну форму, наприклад, перетворення індивідуальних господарств у сільськогосподарські кооперативи (див. сільськогосподарська кооперація, колгоспи), перетворення ремісничих майстернь в кооперативи і т.д.
Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.
Дати
1929 – рік «великого перелому»
Персоналії
Микола II Рома́нов (*6 (18) травня 1868 — †17 липня 1918) — останній російський імператор, старший син Олександра III. Продовжував реакційну внутрішню і зовнішню політику свого попередника, спрямовану на зміцнення самодержавства, посилення жорстоких репресій щодо національно-визвольного руху поневолених народів імперії та розширення колоніальних володінь. За Миколи II Росія зазнала поразки в російсько-японській війні 1904-05. У період правління Миколи II відбулася перша російська революція 1905-07, події якої примусили уряд піти на проведення обмежених конституційних реформ. За Миколи II Російська імперія вступила в Першу світову війну.
Олекса́ндр Фе́дорович Ке́ренський (*4 травня 1881, Симбірськ — †11 червня 1970, Нью-Йорк) — російський політичний діяч, голова Тимчасового Уряду (1917)
Ле́нін Володи́мир Іллі́ч (справжнє прізвище Улья́нов; рос. Владимир Ильич Ленин (Ульянов); 10 (22) квітня 1870, Симбірськ,Російська імперія — 21 січня 1924, Горки, Московська область, СРСР) — революціонер, політичний діяч Російської імперії іРадянського Союзу, російськомовний публіцист, лідер російських більшовиків, філософ-матеріаліст,ХУЙ.
Лев Дави́дович Тро́цький (справжнє прізвище — Бронштейн) (*26 жовтня (7 листопада) 1879, с. Янівка, Єлизаветградський повіт,Херсонська губернія, Російська імперія — †21 серпня 1940, Койокан, Мексика) — більшовицький політичний діяч Російської імперії,Російської республіки та СРСР, літератор. Один із організаторів збройних інтервенцій Росії в УНР у 1918–1919 роках.ШЛЮХА
Йо́сип Віссаріо́нович Ста́лін (справжнє прізвище — Джугашві́лі, груз. იოსებ ჯუღაშვილი (вимовл. Іосеб Джугашвілі), *9 (21) грудня 1879, Ґорі — † 5 березня 1953, Москва (підмосковна («ближня») дача)) — державний, політичний і військовий діячСРСР. Генеральний секретар ЦК РКП(б) (1922–1925) та ЦК ВКП(б) (1925–1934), керівник уряду СРСР (Голова Раднаркому від 1941, Голова Ради Міністрів у 1946–1953), Генералісимус Радянського Союзу (1945).ЧМО КОНЧЄНЕ За деякими оцінками, один із найжорстокіших диктаторів в історії людства[1][2].
Поняття і терміни
Тимчасо́вий у́ряд — уряд, що створюється під час надзвичайного положення після падіння попереднього режиму. Тимчасовий уряд має повноваження до створення постійного уряду. Тимчасові уряди часто створюються під час війни або революції.
Рада Народних Комісарів — радянський уряд у 1917 — 1946 роках.
Народний комісаріат у структурі радянської влади тих часів відповідає сучасному міністерству, посада народного комісара - посаді міністра. Тому раднарком відповідає сучасному кабінету міністрів.
Більшовики — члени лівого (ленінського) крила РСДРП після її розколу на більшовиків і меншовиків. Надалі більшовики виділилися в окрему партію, що в 1917–1952 роках називалася РСДРП(б), РКП(б) і ВКП(б) («б» означає «більшовиків»), поки не була перейменована в КПРС. Слово «більшовик» відбиває той факт, що прихильники Леніна виявилися в більшості на виборах керівних органів на другому з'їзді партії в1903 році.
У 19 січня 1918 року, під час апофеозу більшовицького терору, Патріарх Мос ков ський і Всієї Русі Тихон публічно піддав більшовиківанафемі[1][2].
Тема 30.Країни Центральної та Східної Європи в 20 – 30-х рр.ХХ ст.
Дати
1918 – відновлення незалежності Польщі,проголошення Чехословацької Республіки,утворення Королівства сербів,хорватів і словенців
Персоналії
То́маш Ґа́рріґ Ма́сарик (чеськ. Tomáš Garrigue Masaryk, * 7 березня 1850 Годонін, Моравія — † 14 вересня 1937) — чеський філософ,політичний і державний діяч, перший президент Чехословаччини (1918–1935).
Ю́зеф Кле́менс Пілсу́дський (пол. Józef Klemens Piłsudski; *5 грудня 1867, Зулов — †12 травня 1935) — польський політичний і державний діяч, перший голова відродженої польської держави, засновник польської армії, маршал Польщі. Серед польського громадянства відомий також як «Комендант».
Мі́клош Го́рті (угор. Horthy Miklós; * 18 червня 1868, Кендереш, комітат Солнок — † 9 лютого 1957, Ешторіл, Португалія) — регентКоролівства Угорщина (1920—1944), контр-адмірал австро-угорського флоту (1918)
Поняття і терміни
Санація (від. лат. sanatio — оздоровлення) — назва політичного табору, що утримував владу в Польщі у 1926—1939.
Створений після травневого перевороту 1926 прибічниками Ю. Пілсудського. Висував гасла оздоровлення суспільного життя країни шляхом згортання демократичних інститутів, обмеження прав парламенту і зміцнення виконавчої влади (президента, уряду). Домігся прийняття квітневої конституції 1935, яка закріплювала в країні напівавторитарний режим. Сформував політичну програму, основу якої склали ідеї солідаризму, визнання пріоритету держави в суспільному житті; допускав можливість існування легальної політичної опозиції, водночас поборював опозиційні партії та рухи, використовуючи при цьому і насильницькі методи боротьби з опонентами (Берестейський процес, створення концтабору Береза Картузька).
Тема 31.Країни Азії,Африки та Латинської Америки в перші десятиріччя ХХ ст.
Дати
1925-1927 – національна революція в Китаї
Персоналії
Мога́ндас Кара́мчанд Га́нді (* 2 жовтня 1869 — † 30 січня 1948) — один із керівників та ідеологів національно-визвольних рухів Індії. Його філософія ненасилля вплинула на національні та міжнародні рухи прихильників мирних змін. Індійський "Батько Нації"
Чан Кайші (точніше Цзян Цзєші,кит. 蔣介石; 31 жовтня 1887 — 5 квітня 1975) — військовий і політичний діяч Китаю, що очоливГоміньдан 1925 року після смерті Сунь Ятсена; президент Китайської Республіки, маршал і генералісимус.
Мустафа Кемаль Ататюрк (тур. Mustafa Kemal Atatürk, Газі Кемаль Мустафа), ім'я при народженні — Алі Різа оглу Мустафа (тур. Ali Rıza oğlu Mustafa), до 1934 Мустафа Кемаль Паша (19 травня 1881 — †10 листопада 1938) — видатний державний і політичний діячТуреччини, турецький генерал; перший президент Туреччини; лідер Турецької війни за незалежність проти поділу колишньоїОсманської імперії після 1-ї Світової війни.
Поняття і терміни
Етатизм (від фр. État — держава) — напрям політичної думки, який розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку. В деяких країнах (наприклад, у Туреччині) цей термін позначав офіційну державну політику.
Етатизація — (від фр. l’etat — держава) — посилення втручання держави в економічне і політичне життя[1].
Ганді (Gandhi) — визначна політична династія сучасної Індії
Тема 32.Міжнародні відносини в 1930-х рр. Назрівання Другої світової війни
Дати
23 серпня 1939 – підписання радянсько-німецького пакту про ненапад (пакту «Молотова-Рібентропа»)
Персоналії
Не́вілл Че́мберле́н (*18 березня 1869—†9 листопада 1940) — британський державний діяч, прем'єр-міністр Великої Британії(1937—1940 рр., лідер Консервативної партії «Торі»).
Поняття і терміни
А́ншлюс (нім. Anschluss, Anschluß — «приєднання», «об'єднання», «анексія») — приєднання Австрії до Німеччини (Третього Рейху) 11—13 березня 1938 року.
Мю́нхенська уго́да 1938 ро́ку (ще відома як Мюнхенська змова) — угода, підписана в Мюнхені 30 вересня 1938 року прем'єр-міністромВеликобританії Невілом Чемберленом, прем'єр-міністром Франції Едуаром Даладьє, рейхсканцлером Німеччини Адольфом Гітлером тапрем'єр-міністром Італії Беніто Муссоліні.
Основний зміст угоди:
а) Судетська область відді ляється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня;
б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці;
в) Чехословаччина повинна задовольнити територі альні претензії Польщі та Угорщини.
Територіальні поступки Чехословаччини за Мюнхенською угодою
1. Судети передані Рейху в жовтні 1938
2. Чеський Тешин переданий Польщі 2 жовтня 1938
3. Територія, зайнята Угорщиною у листопаді 1938
4. Карпатська Україна зайнята Угорщиною у березні 1939
5. Решта Чехії перетворена на Протекторат Богемії і Моравії у березні 1939
6. Сателітна держава Словаччина
Антикомінте́рнівський па́кт — договір, укладений
25 листопада 1936 в Берліні між Німеччиною і Японією з метою боротьби проти Комінтерну. Японська назва: «Японсько-німецький договір про спільну оборону».
Тема 33.Розвиток культури у перші десятиріччя ХХ ст.
Персоналії
Сальвадо́р Далі́ (повне ім'я Сальвадор Доме́нек Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, ісп. Salvador Domènec Felip Jacint Dalí i Domènech, Marqués de Dalí de Púbol, кат. Salvador Felipe Jacinto Dalí Domènech, * 11 травня 1904 — † 23 січня 1989) — іспанський художник, один з найвидатніших сюрреалістів ХХ століття.
Па́бло Ру́їс Піка́ссо́[1] (повне ім'я — Па́бло Діє́го Хосе́ Франсі́ско де Па́ула Хуа́н Непомусе́но Марі́я де лос Реме́діос Сіпріа́но де ла Сантісі́ма Трініда́д Клі́то Ру́їс-і-Піка́ссо, ісп. Pablo Diego José Francisco de Paula Juan Nepomuceno María de los Remedios Cipriano de la Santísima Trinidad Clito Ruiz y Picasso; *25 жовтня 1881, Малага, Іспанія — †8 квітня 1973, Мужен, Франція) — іспанський і французький художник, працював в основному у Франції, один із найвидатніших митців XX століття.
Костянти́н Сергі́йович Станісла́вський (справжне прізвище — Алексєєв; * 5 (17) січня 1863 — † 1938) — видатний російський режисер, актор, педагог, народний артист СРСР (1936). Засновник Московського художнього театру (МХАТ). Реформатор театру, виробив творчий метод, що здобув назву «система Станіславського». Неодноразово перебував у Києві (1902, 1912 і 1914), виступав на київській сцені з 24 по 30 квітня 1925. Дід К. С. Станіславського П. М. Олексієнко народився в Україні і після одруження переїхав до Москви, де змінив прізвище на Алексєєв.
Всеволод Емільович Мейерхольд (рос. Всеволод Эмильевич Мейерхольд, справжнє ім'я — Карл Казимир Теодор Майергольд (нім. Karl Kasimir Theodor Meyergold); 28 січня (9 лютого) 1874, Пенза — 2 лютого 1940, Москва) — російський і радянський театральний режисер, актор, педагог, народний артист Республіки (1923). Один із реформаторів театру.
Бе́ртольт Брехт (нім. Eugen Berthold Friedrich Brecht; * 10 лютого 1898, Аугсбург, Баварія — † 14 серпня 1956, Берлін) — німецький драматург і поет. Отримав міжнародне визнання своєї творчості. Його вважають засновником епічного («діалектичного») театру.Член Всесвітньої Ради Миру. Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами» (1954).
Сергі́й Миха́йлович Ейзенште́йн (*10 (22) січня 1898, Рига — †11 лютого 1948, Москва) — радянський режисер, сценарист, теоретик кіно і педагог.
Ча́рлі Ча́плін *16 квітня 1889, Лондон — †25 грудня 1977, Веве, Швейцарія) — англійський та американський кіноактор і кінорежисер 1-ої половини 20-го століття. Визнаний як один з найкращих коміків в історії світового кіно, тричі нагороджений премією «Оскар».Він грав ролі, писав сценарії, продюсував власні фільми. Чаплін був одним з класиків ери німого кіно. За свою кар'єру, яка тривала понад 65 років, він пройшов шлях від вікторіанських сцен британських мюзик-холів, до Голлівуду — центру світового кіномистецтва.
Енрі́ко Кару́зо (італ. Enrico Caruso) (*27 лютого 1873 — †2 серпня 1921) — італійський оперний співак, тенор.
Волт Дісней (англ. Walt Disney МФА: [ˈwɔlt ˈdɪzni] Во́лт Ди́зні, при народженні Волтер Елаяс Дісней англ. Walter Elias Disney) — (*5 грудня 1901 — †15 грудня 1966) — американський художник-мультиплікатор, кінорежисер, актор, сценарист і продюсер, засновник компанії «Walt Disney Productions», яка дотепер перетворилася на медіаімперію «The Walt Disney Company». Творець першого в історії звукового мультфільму, першого музичного та першого повнометражного. У своєму надзвичайно напруженому житті Волт Дісней як режисер зняв 111 фільмів і був продюсером ще 576 кіноробіт. Заслуги Діснея в області кіномистецтва були відзначені 26-а преміями «Оскар» та багатьма іншими нагородами.
Поняття і терміни
Модернізм (фр. modernisme) - загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.
Авангардизм (від фр. avant — попереду та garde — охорона) — термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві, радикальніших, ніж модернізм.
Ма́сова культу́ра (або: маскультура по́п-культу́ра, популярна культу́ра) — культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна, елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, у спорті і літературі) — контрастуючи з «елітарною культурою».Термін «масова культура» в загальноприйнятому культурологічному значенні вперше застосував у 1941 році німецький філософ і соціолог М. Горкгаймер у праці з відповідною назвою — «Мистецтво і масова культура». Пізніше в США з'являється скорочене слово «маскульт» (англ. Masskult), яке ввів у науковий обіг американський філософ Д. Макдональд.
Кінемато́граф (від грец. κινεμα, род. в. грец. κινεματος — рух та грец. γραφο — писати, зображати) — це галузь культури та економіки, що об'єднує всі види професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, а також навчально-наукову роботу (див. кінознавство).Значною частиною кінематографії є кіноіндустрія — галузь промисловості, що виготовляє кінофільми, спецефекти до них та анімацію. У багатьох країнах кіноіндустрія є важливою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено у кіностудіях. Готові фільми демонструються у кінотеатрах, по телебаченню, поширюються на носіях інформації для перегляду на домашній аудіо-відео техніці, зокрема на відеокасетах та відеодисках.
Джаз (англ. jazz) — форма музичного мистецтва, що виникла на межі XIX—XX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримала згодом повсюдне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Подальший розвиток джазу відбувався за рахунок освоєння джазовими музикантами і композиторами нових ритмічних і гармонійних моделей.
Тема 34.
Дати
Персоналії
Поняття і терміни