Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 4: Основи адміністративного права України
Предметом є суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.
Особливостями відносин, що складають предмет АП є такі:
Адміністративно-правовий метод – це сукупність прийомів впливу, що містяться в адміністративно-правових нормах, за допомогою яких встановлюється юридично владне і юридично підвладне становище сторін у правовідносинах.
Зміст адміністративно-правового методу регулювання складається з трьох компонентів:
Структура АП:
1. В залежності від масштабність дії норми:
2. В залежності від правової природи норм виділяють такі правові інститути:
2. Джерела АП – це нормативно-правові акти, що містять адміністративно-правові норми.
За юридичною силою вони поділяються:
Важливим джерелом АП є Кодекс України про адміністративні правопорушення, який було прийнято 7.12.1984р. і введено в дію 1.06.1985р.
Структурно він складається з 5 розділів:
3. Словосполучення «адміністративне право» можно трактувати як «управлінське право.
До основних компонентів управлінської системи належать:
1) суб’єкт управління, тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє;
2) об’єкт управління, те на що спрямовано управлінський вплив;
3) управлінський вплив, тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об’єкт і досягаються реальні зміни у ньому;
4) зворотні зв’язки, тобто інформація для суб’єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об’єкті.
У широкому значені, державне управління розглядається як діяльність органів держави, що належать до усіх гілок влади та діяльності органів місцевого самоврядування по реалізації ними делегованих державою повноважень.
Види державного управління;
У вузькому значені, державне управління – це підзаконна виконавчо-розпорядча діяльність органів державної виконавчої влади, яка спрямована на практичне виконання законів у процесі безпосереднього керівництва господарським, соціально-культурним та адміністративно-політичним будівництвом.
Органи державного управління:
Риси державного управління:
Державне управління – специфічна діяльність держави, що виявляється у функціонуванні низки уповноважених структур (органів) з реалізації виконавчо-розпорядних функцій, що безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають на суспільну систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів.
Таким чином, суб’єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку – на суспільні відносини та соціальні процеси. Звідси випливає, що управління є способом (формою) реалізації (вияву) влади.
Виконавча влада – це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізувати веління влади.
4. Адміністративні правовідносини – це суспільні відносини, які регулюються нормами адміністративного права шляхом впливу на поведінку суб’єктів у сфері державного управління, що приводить до виникнення між такими суб’єктами правових зв’язків державно-владного характеру.
Основні ознаки:
Класифікація:
Адміністративні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за настанням конкретних життєвих обставин, що передбачені гіпотезою адміністративно-правової норми і які прийнято називати юридичними фактами.
Структуру складають:
Необхідно розрізняти поняття «суб’єкт адміністративного права» і «суб’єкт адміністративних правовідносин», які близькі, але не тотожні. Суб’єкт АП у конкретному випадку може не бути учасником правовідносин, в той час як суб’єкт адміністративних правовідносин фактично учасник правових зв’язків у сфері управління, тобто він обов’язково в них бере участь.
До суб’єктів адміністративних правовідносин слід віднести:
1) громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети;
2) батьківські комітети в школах;
3) різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров’я;
4) ради громадських мікрорайонів;
5) ради громадських пунктів охорони порядку;
6) товариські суди;
7) народні дружини тощо.
2) об’єкти;
3) зміст адміністративних правовідносин.
5. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Ознаки:
1) суспільна небезпечність діяння, тобто адміністративні правопорушення посягають на конкретні правовідносини, що охороняються адміністративним законом і спричиняють їм шкоду, а водночас і шкоду правопорядку;
2) протиправність, тобто правопорушення характеризується як дія чи бездіяльність, заборонена адміністративним законодавством. Відсутність протиправності свідчить про відсутність адміністративного правопорушення;
3) винність, тобто наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до свого діяння і його наслідків. Вина існує у формах умислу і необережності. Відсутність вини виключає наявність адміністративного проступку;
4) караність, тобто за вчинення конкретного правопорушення настає адміністративна відповідальність, що полягає у покладенні на винного у вчиненні адміністративного проступку певного виду й міри адміністративного стягнення.
Адміністративне правопорушення слід відрізняти від злочину та дисциплінарного проступку.
Розмежування адміністративних проступків і злочинів:
1) включення складу правопорушення або в КУпАП, або в КК. Підстава – це ступінь суспільної небезпеки;
2) склад злочину встановлюється лише законом Кримінальним кодексом України), а склад адміністративного проступку – як законами, так і підзаконними актами;
3) за вчинення злочинів передбачені покарання, вичерпний перелік яких міститься у ст. 51 КК, а за здійснення адміністративних правопорушень передбачені стягнення, перелік яких міститься ст. 24 КУпАП і який не є вичерпним;
4) адміністративне стягнення застосовується з метою виховання правопорушника, а покарання – це насамперед кара за вчинення злочину;
5) кримінальні справи розглядаються лише судами в тільки суд визначає і призначає покарання за злочин, а адміністративні справи розглядають більш як 40 суб’єктів (органи держави та місцевого самоврядування);
6) законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною, остання настає лише у тому разі, якщо діяння не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Відмінності між адміністративними і дисциплінарними правопорушеннями:
1) адміністративний проступок – це порушення загальнообов’язкових правил, які діють у межах всієї держави, а дисциплінарний проступок – це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури;
2) в законодавстві встановлено визначення та склади адміністративного правопорушення, в той час визначення дисциплінарного проступку міститься тільки в науковій літературі і складів в законодавстві немає (виняток, наприклад, ч.4 ст. 40 КЗпП);
3) головними ознаками суб’єкта адміністративного проступку є вік, осудність, винність, то головною ознакою суб’єкта дисциплінарного проступку є належність до конкретного трудового колективу;
4) суб’єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носії функціональної влади і між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв’язків, то суб’єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник і між ним обов’язково існують стійкі організаційні зв’язки («начальник-підлеглий»).
Адміністративна відповідальність – це примусове застосування правомочним суб’єктом до особи, які вчинила адміністративне правопорушення, заходів адміністративного впливу, які виконані правопорушником.
Адміністративна відповідальність настає з досягненням 16-річного віку. Не підлягають адміністративній відповідальності особи, які діяли:
1) у стані крайньої необхідності;
2) у стані необхідної оборони;
3) у стані неосудності.
Ст. 23 КУпАП визначає, що адміністративне стягнення – це захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Види адміністративних стягнень:
1) попередження – виноситься у письмовій формі;
2) штраф – грошове стягнення на користь держави;
3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення – за рішенням суду примусово вилучений предмет підлягає наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власнику з відрахуванням витрат по реалізації даного предмета;
4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення – за рішенням суду примусова безоплатна передача цього предмета, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянину – на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування правом керування транспортними засобами та правом полювання;
6) виправні роботи – на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, з утриманням до 20% її заробітку в доход держави;
7) адміністративний арешт – призначається тільки судом у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб;
8) видворення за межі України – за рішенням ОВС або СБУ іноземних громадян і осіб без громадянства.
Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – через два місяці з дня його виявлення. Ст. 213 КУпАП встановлює органи (посадові особи), які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. До них належать:
1) адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
2) виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад;
3) районні, міські суди;
4) ОВС, органи державних інспекцій та інші уповноважені органи (їхні посадові особи).
Підставою для порушення справи про адміністративне правопорушення є протокол, який складається уповноваженою особою, підписується нею та порушником, а при наявності потерпілих та свідків – також і ними. Протокол направляється органу чи посадовій особі, що розглядає справу про адміністративне правопорушення. Вона розглядається, як правило, за місцем його вчинення у 15-денний строк з дня одержання протоколу; розглядається відкрито у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. По справі видається постанова, яка оголошується одразу після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої винесено постанову. Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржені в суді, рішення якого є кінцеве.