Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА 3. ВЛАСНІСТЬ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
3.1.Поняття власності, її аспекти
3.2.Основні форми власності
3.3.Необхідність та сутність роздержавлення та приватизації
3.4.Форми роздержавлення та приватизації
3.5.Механізм роздержавлення та приватизації
3.1.Поняття власності, її аспекти
Власність є складною категорією, що грає важливішу роль в характері кожної економічної формації. Власність розглядається як предмет вивчення не тільки економічною, а ще юридичною наукою, політологією, соціологією та психологією, тому і виділяють економічний, юридичний, політичний, соціологічний та психологічний бік категорії власності
З економічної точки зору в категорії власності можна виділити як кількісний, так і якісний аспекти.
Кількісний аспект власності вміщує самі об’єкти власності, які можуть належати будь-кому (це земля, споруди, засоби виробництва, гроші, цінні папери, інтелектуальна власність у вигляді патентів та ліцензій). В той чи інший час певний об’єкт може ставати домінуючим, володіння яким дає найбільші прибутки. Так, в часи рабовласництва це люди, при феодалізмі – землі, при капіталізмі – засоби виробництва, в постіндустріальному суспільстві – знання та інформація.
Якісний аспект власності – це відношення між будь-якими суб’єктами власності з приводу володіння ними тими чи іншими об’єктами та присвоєння ними продуктів у всіх сферах суспільного відтворення.
Відносини власності є центральними у будь-якому типі суспільного устрою, тому що від того, у чиїх руках знаходяться основні об’єкти власності, залежить те, яку форму будуть мати і економічні відносини в суспільстві.
Юридичний бік власності означає прояв волі певного класу, соціальної групи, окремої людини у відношенні до певного об’єкту власності та правове оформлення цієї волі у юридичних актах та нормах, у праві власності. Окремо розрізняють право володіння, управління, використання, присвоєння результатів, відповідальності тощо.
Соціальний аспект власності розкриває процес створення класів, соціальних груп та взаємодію між ними в залежності від їх відношення до засобів виробництва, способів отримання доходів.
Політичний аспект власності характеризує наявність впливу на політику держави в залежності від присвоєння засобів виробництва та інших об’єктів власності.
Психологічний аспект відображає наявність відчуття власника у робітника або його відсутність; відношення до власності як до своєї, чужої або нічийній.
3.2.Основні форми власності
Виходячи з законодавства України розрізняють декілька форм власності:
Кожна форма власності повинна відображати рівень розвитку суспільного розподілу праці, бути адекватною структурі та складності суспільній виробничій силі, сприяти збільшенню ефективності виробництва. Ніяке нав’язування якій-небудь форми власності не повинно відбуватися в економіці, якщо бажано скоріше підняти її рівень розвитку.
Якщо в економіці певної країни офіційно одночасно функціонують підприємство, що основані на різних формах власності, то таку економіку називають багатоукладною. Досвід сучасного економічного розвитку свідчить про ефективність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, що функціонує на органічному поєднанні різних форм власності та використання механізмів регулювання та управління ними.
Так, наприклад, індивідуальна форма власності найбільш вдало застосовується в легкій та харчовій галузях, в сфері обслуговування. Державні підприємства доцільні в стратегічних галузях для економічної безпеки країни; в сферах, де реалізуються основні функції держави; там, де приватний сектор не знаходить ефективної економічної віддачі. Колективна, особливо акціонерна, форма власності – дуже доцільна в ринковій економіці, тому що вона поєднує зацікавленість в результатах діяльності приватного сектору із можливістю акумулювати великі кошти для фінансування будь-яких по розміру проектах.
3.3.Необхідність та сутність роздержавлення та приватизації
Первісними причинами, що зробили економіку України неефективною, віддалили трудову людину від власності та влади, стали нераціональні відносини власності в країні. За часів Радянського Союзу вони були монопольно зосереджені в руках держави, що давало змогу міністерствам та відомствам самостійно вирішувати всі питання економічного розвитку країни та господарського життя будь-якого підприємства: це структурна політика, асортиментна, інвестиційна, фінансова, податкова, встановлення цін та рівня заробітної плати, взаємини з постачальниками та споживачами. Монополізм держави в економічних відносинах, повна відсутність конкуренції з боку інших суб’єктів господарювання привела до поступової деградації структури економіки, падінню ефективності, масового дефіциту товарів, низької якості споживчих товарів та послуг.
Уникнути цих негативних явищ та підняти ефективність економіки можна тільки увімкнувши механізм саморегуляції економіки шляхом створення ринкової економіки на засадах появи інших, недержавних форм власності.
До числа таких регулятивних процесів належать роздержавлення та приватизація.
Роздержавлення – то є комплекс заходів, що спрямовані на ліквідацію монополії держави на власність, скорочення державного сектору та створення багатоукладної економіки, зміцнення процесів саморегуляції економіки. Держава за допомогою різних механізмів бажає передати частину своїх прав власності більш ефективним власникам для отримання позитивного економічного результату.
Приватизацією називають процес перетворення державної чи колективної власності на приватну. При накопиченні вагомої частки власності в руках приватного сектору створюється так званий середній клас, що надає суспільству стабільності та добробуту. Громадяни, що наділені власністю, працюють більш свідомо, більш ефективно, відчувають себе вагомим ланцюжком в економічній системі.
3.4.Форми роздержавлення та приватизації
Згідно із «Концепцією роздержавлення та приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні» основними формами роздержавлення є:
Приватизація проводиться у вигляді наступних форм:
1) купівля-продаж нероздільних майнових комплексів за конкурсом або на аукціоні,
2) купівля-продаж акцій, паїв у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі, за підпискою тощо,
3) викуп майна, зданого в оренду із викупом,
4) викуп майна трудовим колективом, безкоштовне передавання окремих підприємств та частин їхнього майна працівникам підприємства,
5) ліквідація підприємств та продаж їхнього майна через аукціони, за конкурсом, на товарній біржі, в мережі оптової чи роздрібної торгівлі.
3.5.Механізм роздержавлення та приватизації
Здійснення роздержавлення та приватизації потребувало розробки спеціальних правил щодо передавання прав власника від держави самостійним господарюючим суб’єктам – фізичним та юридичним особам. Ці правила охоплюють юридичні та економічні сторони та є механізмом роздержавлення та приватизації власності, що вміщує в себе:
Єдиних правил роздержавлення та приватизації не існує. Кожна країна розробляє свої специфічні законодавчі акти, враховуючи економічні, політичні, демографічні, історичні та інші особливості свого розвитку.
З метою регулювання процесів роздержавлення та приватизації в Україні створені спеціальні державні органи – Фонд держмайна та його підрозділи, - що повинні виконувати наступні функції:
Роздержавлення може здійснюватися тільки при створенні певного правового та організаційно-економічного середовища для всіх господарюючих суб’єктів. Це стосується розробки нормативних документів, юридичних норм, законодавчих актів про роздержавлення та приватизацію державної власності, що створюють єдині умови для всіх суб’єктів господарювання.
Верховна Рада України прийняла пакет законів “Про власність”, “Про підприємництво”, “Концепцію роздержавлення та приватизації підприємств, землі та житлового фонду України”, “Про приватизацію майна державних підприємств” тощо, які сприяють створенню законодавчого та економічного середовища для роздержавлення та приватизації.
Ці заходи повинні були істотно збільшити ефективність використання існуючих виробничих фондів, привести до пожвавлення інвестицій до економіки, а також до значних надходжень до бюджету коштів від приватизації держмайна.
Насправді, програма роздержавлення та приватизації не вирішила цих завдань, а сприяла більш різкому розшаруванню населення України за доходами, що проявилось в масовому збіднінні основної маси населення, появі олігархічних структур, відсутності так званого середнього класу населення.