Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
У своїй професійній діяльності медичний психолог має справу з різноманітними психічними стражданнями та складними міжособистісними стосунками.
Процеси психологічного консультування, психокорекції та психотерапії містять всю багатогранність емоційної сфери людини, працюють з її переживаннями, сподіваннями та мріями. Тут проявляються найпотаємніші бажання та найжахливіші страхи. Так психотерапія починається зі встановлення терапевтичного контакту і продовжується у рамках довірливих стосунків, в яких пацієнт може відкрити свій внутрішній світ іншій людині.
Також консультативний та психотерапевтичний процес є, час від часу, і випробуванням для психічної сфери психолога, його вміння помічати свої власні емоційні реакції на ту чи іншу терапевтичну ситуацію (свій контрперенос), розуміти їх, та не давати їм негативно впливати на психотерапію. Одним з основних якостей психотерапевта має бути, за висловом У. Біона, «здатність мислити під обстрілом».
Отож в такому ракурсі чітко видно те значення, якого набувають дотримання професійних стандартів та чітко визначених етичних принципів, за кожним з яких існували, і нажаль іноді існують, реальні важкі та складні ситуації.
3. Уникайте розпитувати про несуттєві деталі. Починаючий психолог заворожений деталями і "важливими історіями" своїх клієнтів. Іноді він ставить дуже інтимні питання про сексуальне життя клієнта. Для початківця або невмілого психолога характерне те, що він надає велике значення деталям з життя клієнта і одночасно пропускає те, що клієнт відчуває і думає. Консультування призначене, передусім, для користі клієнта, а не для збільшення вашого об'єму інформації.
4. Відносьтеся до клієнта так, як ви хотіли б, щоб відносились до вас. Поставте себе на місце клієнта. Кожен хоче, щоб до нього відносилися з повагою, зберігаючи його почуття власної гідності. Глибокі стосунки і розмова по душах починається після того, як клієнт зрозумів, що його думки; і переживання близькі вам. Стосунки довіри розвиваються із здатності клієнта й консультанта бути чесними.
5. Беріть до уваги індивідуальні і культурні відмінності.
Спеціаліст повинен намагатись зменшити вірогідність будь-якої шкоди, яка може виникнути непередбачувано. В умовах психотерапевтичного процесу, де зазвичай виникають довірливі, співчутливі, турботливі стосунки, клієнт може сприйняти їх, як любов до себе і відповісти такими ж почуттями до психотерапевта. Професійна помилка у формі не розпізнавання таких нових нюансів в стосунках може нанести шкоду процесу терапії та особисто пацієнту\клієнту.
Шкоду клієнту і престижу професії інколи можуть нанести особисті і ділові контакти з клієнтами ( в т.ч. колишніми), що вимагає уважного і клопітливого підходу до їх реалізації.
На професійні стосунки психотерапевта або консультанта не можуть мати вплив їх особисті погляди на віру, культуру, національність, расу, сексуальну орієнтацію, соціальне положення пацієнта\клієнта (Б.Дацишин, 2007).
Етичні принципи мають на меті:
Психотерапевти поважають гідність і цінність особистості і борються за охорону і захист фундаментальних прав людини.
Вони повинні сприяти росту знань про людську поведінку і розумінню людьми себе та інших. Вони повинні використовувати це значення для того, щоб сприяти благополуччю людей.
Переслідуючи ці цілі, психотерапевти прикладають всі можливі зусилля, щоб захистити благополуччя тих, хто звертається за їх послугами, а також тих, хто пов`язаний з людьми, які використовують їх послуги (якщо це не вступає в конфлікт з потребами клієнтів), а також тих, хто може стати об`єктами дослідження.
Психотерапевти поважають інших представників своєї професії і представників суміжних професій і роблять все, що в їх силах, і не протирічить інтересам їх клієнтів, щоб надати повну інформацію і проявити взаємоповагу.
Вони застосовують свої навики, які погоджені з цими цінностями, і наміренно не дозволяють, щоб ними зловживали інші.
Вимагаючи для себе свободи і комунікацій, психотерапевти приймають на себе відповідальність, яку вимагає ця свобода, яка включає в себе компетентність, об`єктивність в застосуванні навиків, турбота про інтереси клієнтів, колег, студентів, учасників дослідження і членів суспільства.
Ще в швейцарській хартії психотерапії були прописані чотири джерела зацікавлення, що призводять до застосування психології та психотерапії:
Вимоги до психолога, що здійснює психокорекцій ні заходи.
Проведення колекційної роботи вимагає від спеціаліста, що її проводить певної підготовки.
Основні компоненти професійної готовності до психокорекційного впливу.
•Теоретичний компонент: знання теоретичних основ корекційної роботи, способів корекції і т.д.
• Практичний компонент: володіння конкретними методами і методиками корекції
•Особистісна готовність: психологічна пропрацьованість психолога власних проблем у тих сферах, які він має намір коректувати у клієнта.
Особистісна готовність передбачає можливість в роботі іти не від себе, а від клієнта і його проблем.
В професійній підготовці можливі три основні підходи:
- Притримування одного підходу;
- Еклектизм (прихильність багатьом підходам, знає вибірково дещо з різних теорій і практик);
- Загальний континуальний підхід.
Прихильність одному підходу дозволяє глибше проникнути в предмет, отримати вичерпні знання теорії і практики, але в той же час накладає певні обмеження, пов'язані саме з можливостями одного підходу, одного методу.
Еклектизм веде до того, що фахівець знає дещо вибірково з різних теорій і практик. Робота такого фахівця може бути ефективною (особливо на початкових етапах), проте скоро він зіткнеться з недоліками поверхневої підготовки, з відсутністю основних, стрижньових, базових уявлень.
Загальний континуальний підхід - це професійний підхід, при якому фахівець спочатку є послідовником однієї теорії і вивчає все, що відомо в цій галузі, а потім, придбавши професійний фундамент і професійний досвід, починає виходити за межі базової для нього теорії. Такий професіонал може використовувати концептуальні уявлення одних теорій, а техніки та практичні підходи - інших.
Вимоги до особи консультанта - модель ефективного консультанта
Особа консультанта(психотерапевта) виділяється майже в усіх теоретичних системах як найважливіший цілющий засіб в процесі консультування. Підкреслюються то одні, то інші її риси. Відомий англійський психоаналітик угорського походження М. Balint в 1957 р. говорив про повне забуття того, що психотерапія - це не теоретичне знання, а навички особи. Йому вторить не менш знаменитий представник гуманістичної психології С. Rogers(1961), підкреслюючи, що теорія і методи консультанта менш важливі, ніж здійснення їм своїй ролі. A. Gombs і сотруд. (1969; цит. по: George, Cristiani, 1990) на підставі декількох досліджень встановили, що успішного консультанта відрізняють від невдахи риси особистості.
S. Freud на питання про критерії успішності психотерапевта відповів, що психоаналітикові не обов'язкова медична освіта, а потрібна спостережливість і уміння проникати в душу клієнта. Итак, по суті основна техніка психологічного консультування - це "я-як-інструмент", тобто основним засобом, стимулюючим вдосконалення особи клієнта, являється особа консультанта(A. Adber: "техніка лікування закладена у Вас").
У 1964 р. Комітет з нагляду і підготовки консультантів США встановив наступні шість якостей особистості, необхідних консультантові (цит. по: George, Cristiani, 1990) :
L. Wolberg(1954) До особливо шкідливих для консультанта рис відносить авторитарність, пасивність і залежність, замкнутість, схильність використати клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних спонукань клієнтів, невротичну установку відносно грошей.
Якщо продовжити огляд численних джерел літератури про властивості особи, які потрібні консультантові, щоб надавати допомогу, бути каталізатором самопізнання, зміни і вдосконалення іншої людини, ми наблизимося до моделі особи ефективного консультанта.
Подібний перелік особливостей особистості міг би послужити основою програми по підготовці консультантів. Йдеться, звичайно, про "рухливу" модель, оскільки кожен консультант має можливість її доповнити. Р.Кочунас розглядає чинники, здатні скласти остов такої моделі:
Автентичність. J. Bugental(1965) називає автентичність стержневою якістю психотерапевта і найважливішою екзистенціальною цінністю. Він виділяє три основні ознаки автентичного існування:
Автентичність якоюсь мірою узагальнює багато властивостей особи. Передусім це вираз щирості по відношенню до клієнта. Автентична людина жадає бути і є самим собою як у своїх безпосередніх реакціях, так і в цілісній поведінці. Він дозволяє собі не знати усі відповіді на життєві питання, якщо їх дійсно не знає. Він не поводиться з перебільшеною приязністю, якщо в даний момент відчуває ворожість. Труднощі більшості людей в тому і полягають, що вони багато енергії витрачають на програвання ролей, на створення зовнішнього фасаду, замість того щоб використати її на рішення реальних проблем. Якщо консультант велику частину часу ховатиметься за професійною роллю, клієнт теж сховається від нього. Якщо консультант виконує роль тільки технічного експерта, відмежовуючись від своїх особистих реакцій, цінностей, почуттів, консультування буде стерильним, а його ефективність - сумнівною. Зіткнутися з життям клієнта ми можемо, тільки залишаючись живими людьми. Автентичний консультант - найбільш відповідна модель для клієнтів, що служить прикладом гнучкої поведінки. Схоже з автентичністю поняття конгруентності застосовує К.Роджерс.
Відкритість власному досвіду. Тут відкритість розуміється не в сенсі відвертості перед іншими людьми, а як щирість в сприйнятті власних почуттів. Соціальний досвід учить нас заперечувати, відкидати свої почуття, особливо негативні. Дитині говорять: "Замовкни, великі діти(чи хлопчики) не плачуть"! Дорослим оточення говорить те ж : "Не плач"! чи "Не нервуй"! Тиск оточення примушує витісняти печаль, дратівливість, злість. Ефективний консультант не повинен відганяти будь-які почуття, у тому числі і негативні. Тільки у такому разі можна успішно контролювати свою поведінку, оскільки витіснені почуття стають ірраціональними, джерелом неконтрольованої поведінки. Коли ми усвідомлюємо свої емоційні реакції, то можемо самі вибирати той або інший спосіб поведінки в ситуації, а не дозволяти неусвідомленим почуттям порушувати регуляцію нашої поведінки. Консультант здатний сприяти позитивним змінам клієнта, тільки коли проявляє терпимість до усієї різноманітності чужих і своїх емоційних реакцій.
Розвиток самопізнання. Обмежене самопізнання означає обмеження свободи, а глибоке самопізнання збільшує можливість вибору в житті. Чим більше консультанта знає про себе, тим краще зрозуміє своїх клієнтів, і навпаки - чим більше консультант пізнає своїх клієнтів, тим глибше розуміє себе. Як говорить Е. Kennedy(1977), невміння почути, що твориться усередині нас, збільшує схильність стресу і обмежує нашу ефективність, крім того, зростає вірогідність лягти жертвою задоволення в процесі консультування своїх неусвідомлених потреб. Дуже важливо реалістично ставитися до себе. Відповідь на питання, як можна допомогти іншій людині, криється в самооцінці консультанта, адекватності його відношення до власних здібностей і взагалі до життя.
Сила особи і ідентичність. Консультант повинен знати, хто він такий, ким може стати, чого хоче від життя, що для нього важливо по суті. Він звертається до життя з питаннями, відповідає на питання, поставлені йому життям, і постійно піддає перевірці свої цінності. Як у професійній роботі, так і в особистому житті консультантові не слід бути простим відображенням надій інших людей, він повинен діяти, керуючись власною внутрішньою позицією. Це дозволить йому почувати себе сильним в міжособистісних стосунках.
Толерантність до невизначеності. Багато людей незатишно почувають себе в ситуаціях, в яких бракує структури, ясності, визначеності. Але оскільки однією з передумов становлення особи є "прощання" людини із звичним, відомим з власного досвіду і вступ на "незнайому територію", консультантові абсолютно потрібна упевненість в собі в ситуаціях невизначеності. По суті саме такі ситуації і складають "тканину" консультування. Адже ми ніколи не знаємо, з яким клієнтом і проблемою зіткнемося, які доведеться приймати рішення. Упевненість у своїй інтуїції і адекватності почуттів, переконаність в правильності рішень, що приймаються, і здатність ризикувати - усі ці якості допомагають переносити напругу, що створюється невизначеністю при частій взаємодії з клієнтами.
Прийняття особистої відповідальності. Оскільки багато ситуацій в консультуванні виникають під контролем консультанта, він повинен нести відповідальність за свої дії в цих ситуаціях. Розуміння своєї відповідальності дозволяє вільно і свідомо здійснювати вибір у будь-який момент консультування - погоджуватися з аргументами клієнта або вступати в продуктивне протистояння. Особиста відповідальність допомагає конструктивніше сприймати критику. У таких випадках критика не викликає механізмів психологічного захисту, а служить корисним зворотним зв'язком, що покращує ефективність діяльності і навіть організацію життя.
Про глибину стосунків з іншими людьми. Консультант зобов'язаний оцінювати людей - їх почуття, погляди, своєрідні риси особи, але робити це без засудження і наклеювання ярликів. Такий характер стосунків з клієнтами дуже важливий, проте слід взяти до уваги страхи, які переживають більшість людей, намагаючись зав'язати близькі, теплі стосунки з іншими. Деяким здається, що вираження позитивних почуттів зобов'язує, обмежує свободу, робить уразливим. Когось страхає неприйняття партнером позитивних почуттів, відхилення їх, тому безпечнішим видається відстрочення поглиблення міжособистісних стосунків. Ефективному консультантові чужі такі страхи, він здатний вільно виражати свої почуття перед іншими людьми, у тому числі і перед клієнтами.
Постановка реалістичних цілей. Зазвичай успіх спонукає ставити перед собою великі цілі, а невдача, навпаки - опустити нижче планку домагань. Іноді цей механізм самозахисту порушується, і тоді занадто велика мета буде заздалегідь приречена на невдачу або прагнення до незначної мети не доставить ніякого задоволення. Итак, ефективний консультант повинен розуміти обмеженість своїх можливостей. Передусім, важливо не забувати, що будь-який консультант незалежно від професійної підготовки не всемогутній. Насправді жоден консультант не здатний побудувати правильні взаємовідносини з кожним клієнтом і допомогти усім клієнтам вирішити їх проблеми. Такой наївний оптимізм може стати причиною "холодного душу" в повсякденному консультуванні і постійно викликати відчуття провини. Консультант повинен відмовитися від нереального прагнення стати досконалим. У консультуванні ми завжди можемо виконувати свою роботу "добре", але не ідеально. Той, хто не в змозі визнати обмеженість своїх можливостей, живе ілюзіями, що здатний повністю пізнати і зрозуміти іншу людину. Такий консультант постійно винить себе за помилки замість витягання корисних уроків, і в результаті його діяльність неефективна. Якщо ми допускаємо власну обмеженість, то уникаємо непотрібної напруги і відчуття провини. Тоді стосунки з клієнтами стають глибшими і реалістичнішими. Правильна оцінка власних можливостей дозволяє ставити перед собою досяжні цілі.
Емпатія. Здатність до емпатії, співпереживання, співчуття. Під цією здатністю розуміється уміння глибоко психологічно проникати у внутрішній світ іншої людини - клієнта, розуміти його, бачити те, що відбувається з його власних позицій, сприймати світ його очима, приймати як допустиму і правильну його точку зору.
Емпатія - ця основна міжособистісна якість, яку повинен мати психолог-консультант. Головною в цій якості є готовність, бажання і здатність людини психологічно відчувати і розуміти іншого, дивитися на світ його очима, на якийсь час, забуваючи про своє сприйняття світу, про свою власну точку зору. Цю якість психолог-консультант проявляє на всьому протязі процесу консультування і, завдяки ньому, виявляється здатним краще і глибше розуміти клієнта, ефективніше йому допомагати.
Узагальнюючи обговорені вище вимоги, що пред'являються до особи консультанта, можна стверджувати, що ефективний консультант - це передусім зріла людина. Чим різноманітніше у консультанта стиль особистого і професійного життя, тим ефективніше буде його діяльність. Іноді виражати почуття і просто слухати, що говорить клієнт, - це найкраще, але небезпечно обмежуватися тільки такою тактикою консультування, іноді необхідно вступати з клієнтом в конфронтацію. Іноді слід інтерпретувати його поведінку, а часом і спонукати клієнта тлумачити сенс своєї поведінки. Іноді в консультуванні потрібно директивність і структурованість, а іноді можна дозволити собі захопитися бесідою без певної структури.
У консультуванні, як і в житті, слід керуватися не формулами, а своєю інтуїцією і потребами ситуації. Така одна з найважливіших установок зрілого консультанта.
К. Schneider(1992) виділяє три важливі постулати кваліфікованого психологічного консультування і психотерапії :
1. Особиста зрілість консультанта. Мається на увазі, що консультант успішно вирішує свої життєві проблеми, відвертий, терпимий і щирий по відношенню до себе.
2.Соціальна зрілість консультанта. Мається на увазі, що консультант здатний допомогти іншим людям ефективно вирішувати їх проблеми, відвертий, терпимий і щирий по відношенню до клієнтів.
3.Зрілість консультанта - це процес, а не стан. Мається на увазі, що неможливо бути зрілим завжди і скрізь.
Намальована нами модель ефективного консультанта з першого погляду може здатися занадто величною і далекою від дійсності. При цьому напрошується твердження, що риси ефективного консультанта співпадають з рисами успішної людини. До такої моделі і повинен прагнути консультант, якщо бажає бути не технічним ремісником, а художником психологічного консультування. Нарешті, властивості особи ефективного консультанта можуть бути і метою психологічного консультування - поява цих властивостей у клієнта в цьому випадку стає показником ефективності консультування.