Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
алюх А.М. Інтелектуальна власність // Конспект лекцій. – НУВГП, 2012.
Тема 1. СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
План лекції
1. Зміст дисципліни «Інтелектуальна власність»
Неперервний і динамічний поступ людства в його інтелектуальному, економічному і соціальному розвитку ґрунтується не тільки на здатності більшості членів суспільства до генерування інновацій в усіх сферах його активної діяльності, а й у вірному та належному їх використанні, включаючи дотримання і збереження норм права інтелектуальної власності.
Метою вивчення даної дисципліни є формування у студентів чіткої уяви про предмет інтелектуальної власності, як вона охороняється і до яких негативних наслідків може приводити порушення прав на неї.
У процесі аудиторних занять і самостійної роботи студента буде розкрито і засвоєно наступне коло важливих питань:
Обов’язковою складовою самостійної роботи є підготовка реферату про розвиток відомих інтелектомістких компаній і підприємств, про життєвий шлях видатних винахідників, історії створення значних винаходів, еволюцію об’єктів техніки і новітніх технологій у різноманітних галузях економіки.
2. Поняття про інтелектуальні продукти, власність і капітал.
Результати інтенсивної розумової праці окремих людей та відповідним чином організованих людських спільнот (груп, підрозділів, лабораторій, колективів) трансформуються в інтелектуальні продукти.
Інтелектуальні продукти – новостворені духовні і матеріальні цінності – результати інтелектуальної діяльності особи чи групи осіб.
В зв’язку з тим, що результати праці завжди присвоювались в минулому, присвоюються сьогодні і будуть присвоюватись в майбутньому суб’єктами, які з різних причин претендують на це, момент присвоєння автоматично перетворює інтелектуальну продукцію в інтелектуальну власність.
Інтелектуальна власність – це матеріально виражений результат розумової праці, який охороняється встановленими нормами та офіційними документами (патентами, ліцензіями) і надає автору виключне право на нього.
Сукупність інтелектуальних продуктів, що складається з винаходів, корисних моделей, раціоналізаторських пропозицій, специфічних баз знань та даних, комп’ютерних програм, інших інтелектуальних об’єктів, а також менеджерського досвіду і знань, умінь і навиків окремих людей, які можна конвертувати в прибуток, складає інтелектуальний капітал організації.
В сучасному суспільстві інформаційної або інтелектуальної економіки інтелектуальний капітал відіграє домінуючу роль і є важливим компонентом, який визначає ринкову вартість компанії та проявляється у здатності колективу генерувати нові ідеї, впроваджувати інновації, максимально використовувати всі види внутрішніх ресурсів і, таким чином, зміцнювати та утримувати конкурентні позиції підприємства на певному сегменті ринку.
Прискорений розвиток високотехнологічних галузей орієнтується на максимальне використання наявного у них інтелектуального капіталу. Тому саме інтелектуальний капітал, а не матеріальні активи підприємств має найбільшу цінність і є одним з найважливіших активів, який в сучасних умовах використовується українськими підприємствами неефективно, є по-справжньому «невидимим» для багатьох керівників активом і не виказує своєї справжньої цінності.
Ефективне використання інтелектуального капіталу компанії вимагає, насамперед, ідентифікації всіх належних йому інтелектуальних об’єктів і проведення їх вартісної оцінки. Оцінка інтелектуальної власності – складний процес, пов’язаний з необхідністю детального аналізу безлічі різноманітних чинників. Головна складність цієї роботи пов’язана з труднощами збору достовірної інформації і у вірному виборі методів оцінки в кожній конкретній ситуації. Роботу з оцінки об’єктів інтелектуальної власності проводять спеціалізовані фірми – оцінювачі, які мають ліцензії на цей вид діяльності.
Слід розуміти, що для підприємства головним є не тільки визначення своїх інтелектуальних продуктів, а ще й уміння ефективно управляти ними. Управління інтелектуальним капіталом підприємства передбачає вміння його керівників знаходити адекватні методи захисту від неправомірних посягань на нематеріальні активи і запобігати порушенням виключних прав, одержувати і підтримувати в силі правовий статус об’єктів промислової власності, визначати надлишкові активи і організовувати їх реалізацію шляхом продажу ліцензій або ноу-хау тощо.
Інтелектуальні активи наукомістких підприємств, зазвичай, набагато цінніші за їх матеріальні ресурси. Відомі співвідношення інтелектуального капіталу до загальної вартості таких підприємств в середньому складає 10:1.
Для прикладу, успішна корпорація Microsoft, володіючи матеріальними активами на суму всього в 6 млрд.доларів, на ринку оцінюється в сотні мільярдів доларів. Говорячи про Microsoft, неможливо не згадати її засновника — Білла Гейтса, який, завдяки вмінню ефективно використовувати власний інтелект та інтелект свої працівників, став мультімільярдером і одним із найуспішніших бізнесменів світу.
Біл Гейтс народився у 1955 році. Вже у сьомому класі він захопився комп’ютерами, просиджуючи за програмуванням до ранку, і мріючи стати професором математики. У 15 років Білл з приятелем Аленом написали програму для регулювання вуличного руху, заробили 20 тис.доларів і більше до школи не ходили. А через 2 роки Гейтс за 30 тис. доларів створив програмний пакет розподілу енергії місцевої дамби, після чого уклав договір зі школою, що вона зарахує цю роботу замість багатьох контрольних і курсових та видасть йому атестат. Того ж року Білл поступив до Гарварду, під час навчання в якому більшу частину часу грав у пінбол і покер, здобувши репутацію дивака, схибленого на техніці.
У 1975 році у літературі з’явився опис комп’ютера компанії MITS. Працюючи по 18 годин на добу, Гейтс з тим же приятелем Аленом в найкоротші терміни створили для цього комп’ютера унікальну програму. Наступним кроком стала реєстрація фірми Microsoft, яка встановила відносини з MITS, Apple, IBM, Commodore та іншими. В кінці 70-років оперативні системи, розроблені Microsoft, стали абсолютним лідером світового ринку комп’ютерних технологій.
У 1981 році Гейтс переконав компанію IBM замовити у нього нове програмне забезпечення. Компанія IBM, змінивши попередні проекти, уклала угоду з Гейтсом, якою передбачила перебудову індустрії персональних комп’ютерів. Гейтс отримав найвигідніший контракт в історії комп’ютерів, одночасно зберігши право продавати свої програми іншим користувачам, навіть конкурентам IBM, a IBM – систему MS-DOS, на той час єдину, яка дозволила компанії до кінця 80-х років домінувати на комп’ютерному ринку. Пізніше, удосконалюючи конфігурацію системи, Гейтс використовував її в наступних поколіннях комп’ютерів. Система MS-DOS – творіння і тяжка праця генія, принесла власникам шалені прибутки. Хто виграв більше, Microsoft чи IBM, – питання суперечливе.
У 1986 році гігабайти інформації перетворилися у ці мільярди доларів – продалися на біржі акції Microsoft, миттєво зробивши 31-річного Білла Гейтса мільярдером, казково багатою людиною. Сьогодні у 85 відділеннях Місrosoft працює понад 60 тис. працівників, а майно Гейтса оцінюється у $50 млрд.
Засоби масової інформації навперебій відшуковують нові факти про Гейтса:
Гейтс – втілення істинного підприємця-інноватора, який зробив карколомну кар’єру, а його Microsoft – лідер, якому належить 44% надходжень ринку програмних продуктів. Згідно типології особистостей, Гейтс темпераментний інтроверт, має високий IQ, мислить математично і раціонально, його дії відзначаються неординарним інтелектуальним розвитком і прагненням до ризикованої конкуренції.
Гейтс не працює заради грошей, жертвує власними благами і можливостями заради досягнення більш високих цілей. Він жертвує на лікування і навчання бідних, приймає участь у численних благодійних акціях, нещодавно передав 400 млн. доларів для вакцинації дітей тощо.
Білл Гейтс увійде в історію як самий молодий мультимільярдер, який досяг фантастичного успіху самостійно, виключно завдяки своїм інтелектуальними здібностям та умілому їх використанню.
Інтелектуальний капітал є серйозною зброєю у конкурентній боротьбі.
Фірма Hewlett Packard змогла обійти численних конкурентів на ринку струменевих принтерів, тільки завдяки тому, що вона вклала значні кошти в лабораторні дослідження і захистила результати розробок великою кількістю патентів.
У промислово розвинених країнах частка використання інтелектуального капіталу підприємствами складає понад 50%, а 80-95% приросту валового внутрішнього продукту припадає на винаходи та ноу-хау, впроваджені в найсучасніші технології.
Відомо, що традиційно інтелектуальний потенціал нашої держави був доволі високим. За часів СРСР в Україні розроблялось 80% всіх високих технологій Союзу, кожне третє авторське свідоцтво на винахід було українським. Сьогодні зареєстровано 70 тисяч українських патентів, серед яких є унікальні пропозиції, які могли би здійснити переворот у ядерній фізиці, машинобудуванні, інших галузях народного господарства. Є неоціненні знахідки вітчизняних винахідників, які успішно пройшли лабораторні випробування і рівних яким немає у світі. Наші науковці пропонують розробки, завдяки яким можна лікувати рак, СНІД, інші смертельні недуги. Однак і сьогодні з використанням винаходів, як і у радянські часи, існують великі проблеми. Ось яких показників досягли Україна у 2006 році у створенні об’єктів промислової власності, таблиця 1.1.
Це пояснюється тим, що не працює проста логічна схема реалізації винаходів: «заявити - виготовити - реалізувати - отримати прибуток».
Слід наголосити, що сьогодні в Україні у виробничі процеси залучено лише 0,2% науковців, тоді як у економічно розвинених країнах – понад 80%, до стадії виробництва доходить тільки 0,6% винаходів, в той час як у Фінляндії їх реалізується понад 30%, а у провідних країнах – ще більше.
На початку XXI століття світова торгівля ліцензіями на винаходи і «ноу-хау» сягнула до 0,5 трлн. доларів, що у десять разів більше, ніж у 1990 році. Сукупний обсяг світового ринку патентів склав понад 1,5 трлн. доларів або близько 20% загальносвітового експорту товарів та послуг. Однак частка України не перевищує 0,1% світового ринку патентів, наша держава щорічно закуповує не більше 50 ліцензій, 10 з яких використовуються зі збитками.
Ще одним важливим джерелом економічного зростання розвинених країн є сучасна індустрія на основі використання другої складової інтелектуальної власності – авторського права, найбільш поширеними об’єктами якої є книговидання, аудіо- і відеозаписи, комп’ютерні програми, які забезпечують зростання ВВП своїх країн на 5-6%.
Тут справи України виглядають зовсім кепсько. Права власників продуктів авторського права і чинне законодавство повністю ігноруються. Єдине, що у нашій країні залишається стабільно високим – це обсяги піратства. До 70% всієї продукції у вищеназваних сферах є контрафактною, в т.ч. CD/DVD – до 90% (для порівняння на ринках Західної Європи – 15%, Південної Америки – 24%). З незаконного використання комп’ютерних програм, разом з Індонезією та Росією, Україна посідає третє місце, пропустивши вперед тільки В’єтнам (95% комп’ютерних програм встановлюється нелегально) та Китай (92%).
Ринки об’єктів інтелектуальної власності Росії також суттєво скоротилися, хоча вже з’явилася тенденція до їх зростання. Так, з 1998 до 2000 року кількість заявок на винаходи зросла з 21,3 до 30 тис, корисні моделі – з 2,7 до 6,7 тис, промислові зразки – з 1,5 до 2,3 тис, знаки для товарів і послуг – з 28,6 до 43,3 тис. У 2005 році в Росії діяло понад 100 тис. патентів на винаходи, 20 muс. патентів на корисні моделі, 11 тис. патентів на промислові зразки і 15 тис. свідоцтв на товарні знаки. Однак, навіть при таких показниках, частка Росії на світовому ринку наукомісткої продукції складає лише 0,3%. Це при тому, що частка Китаю становить 6%, Японії – 30%, а США – 36%.
3. Об’єкти інтелектуальної власності
Об’єктами права власності завжди є матеріальні предмети – сукупність різного виду майна, а об’єктами права інтелектуальної власності – нематеріальні речі, а саме, ідеї, проекти, рішення, думки, мелодії тощо.
Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ) рекомендується наступний розподіл об’єктів інтелектуальної власності:
1. Об’єкти промислової власності:
2. Об’єкти авторського та суміжного прав:
3 Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності:
Наведений вище перелік об’єктів не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести і інші результати творчої діяльності – технічну документацію, технологічні регламенти, результати наукових досліджень, електронні версії комп’ютерних файлів тощо.
Вищим класом творчого пошуку серед об’єктів інтелектуальної власності вважаються винаходи, створення яких максимально сприяє науково-технічному прогресу людства.
4. Органи державної охорони інтелектуальної власності в Україні
Основний орган будь-якої країни, який формує та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності називається Патентним відомством.
Патентне відомство України представлено Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (вул. Урицького, 45, м. Київ-35, 03680, тел. (044) 494-06-06, sdip.gov.ua).
Однією з традиційних функцій Патентного відомства є надання прав на об’єкти інтелектуальної власності, які підтверджуються охоронними документами.
Охорона інтелектуальної власності є неможливою без забезпечення функціонування відповідної державної системи, яка містить дві складові:
1) чинну систему законів щодо сфери інтелектуальної власності;
2) інфраструктуру для реалізації цих законів.
Державний департамент інтелектуальної власності України включає кілька установ:
Крім комплексу державних установ та організацій, інтелектуальну власність захищають і громадські організації:
5. Міжнародні та вітчизняні законодавчі акти й угоди у сфері інтелектуальної власності
Існують дві, взаємопов’язані причини, які спонукають уряди країн розробляти, приймати і удосконалювати закони, спрямовані на охорону об’єктів інтелектуальної власності:
1. Необхідність законним чином забезпечити моральні та економічні права авторів на результати їх інтелектуальної діяльності;
2) Прагнення стимулювати в рамках держави творчу активність людей, поширення, застосування та заохочення чесної торгівлі інтелектуальними продуктами, що сприяє економічному і соціальному розвитку країн.
Сфера суспільних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної власності, урегульована величезною кількістю нормативно-правових актів, які поділяються на:
Сьогодні основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 22 угоди, 16 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а 6 – у сфері авторського права.
Приведемо найбільш важливі з цих угод, назви яких пояснюють їх призначення.
Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 року, учасниками якої є 136 країн, стала першою найважливішою подією у створенні загальної системи охорони інтелектуальної власності.
Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів 1886 року, до якої приєдналося 117 країн.
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року, число учасників якої налічує 46 країн.
• Вашингтонський договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) 1970 року.
Всесвітня конвенція з авторського права 1952 року.
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 року, яка об’єднувала 128 членів, а з 1994 року увійшла до СОТ.
Договір ВОІВ з авторського права 1996 року.
Женевська конвенція 1971 року з охорони інтересів виробників фонограм від незаконного відтворювання їхніх фонограм.
Женевський договір 1999 року про закони щодо товарних знаків.
Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).
Адмініструє ці угоди Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована у 1967 році у Стокгольмі як спеціалізована установа ООН, яка об’єднує майже 180 держав та займається:
На сьогоднішній день Україною ратифіковані 18 угод з 22-х.
Переваги від запровадження і дотримання міжнародних домовленостей продемонструємо наступним прикладом. Якщо патентовласник бажає отримати правову охорону в декількох країнах, він повинен отримувати патенти в кожній із них окремо. Однак, завдяки ВОІВ, з цього правила існують і винятки, а саме:
• у сфері охорони прав на винаходи діє європейський патент, що видається Європейським патентним відомством (м. Мюнхен) і охоплює 17 країн;
у сфері охорони товарних знаків існує міжнародна реєстрація товарів та послуг, яка поширюється на 34 країни;
у сфері охорони промислових зразків діє міжнародне депонування їх зразків, яке поширюється на 21 країну.
Світова організація торгівлі (СОТ) є міжнародною організацією, яка утворена у 1994 році і діє за 28 угодами. Членами цієї організації є 141 країна, ще близько 30 ведуть переговори щодо вступу до неї. Головна мета СОТ полягає в розробці системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за її дотриманням.
Справедливе відношення реалізується шляхом застосування, так званого «режиму найбільшого сприяння», згідно з яким країна забезпечує однакові умови торгівлі всім учасникам, а імпорт не може піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку на користь вітчизняних товарів.
Правова структура СОТ ґрунтується на трьох угодах, які визначають її базові принципи: ГАТТ (товари), ГАТС (послуги) і ТРІПС (інтелектуальна власність).
Питання гармонізації національного законодавства з інтелектуальної власності до міжнародних стандартів, захисту прав власників інтелектуальних продуктів є дуже актуальними та потребують негайного вирішення.
На сьогодні в Україні сформована певна законодавча база з охорони інтелектуальної власності та відбувається процес поступової її гармонізації.
Низка правових актів України у сфері інтелектуальної власності, які складають основу діючого комплексу законів, включає:
6 Інститути авторського, суміжних та патентного прав
Інститут авторського та суміжного прав регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням творів науки, літератури і мистецтва, створення фонограм, відеограм, передач організацій мовлення тощо.
Основними принципами інституту авторських та суміжних прав є:
Інститут патентних прав регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням об’єктів промислової власності, а також набуттям, здійсненням та захистом прав на них. Інститут стимулює створення та комерціалізацію об’єктів промислової власності, забезпечує їх охорону та захист.
Основні принципи інституту патентних прав є наступними:
Очевидно, що інститут авторського права має ряд суттєвих відмінностей від інституту патентних прав.
Інститут прав на позначення товарів і послуг покликаний забезпечувати належну індивідуалізацію товарів та послуг, які виробляються різними суб’єктами господарювання і складається з прав на позначення виробників продукції та прав на позначення товарів і послуг.
Фірмова назва є комерційним іменем суб’єкта підприємницької діяльності і нерозривно пов’язане з його діловою репутацією. Якщо комерційне ім’я фірми заслужило довіру споживачів, воно не тільки забезпечує власнику додаткові дивіденди, а й неабияку повагу та ринковий імідж. Тому право на фірмове найменування розглядається і як особисте немайнове благо.
Знаки для товарів та послуг в якості реклами сприяють просуванню та утриманню останніх на відповідних ринках, а в якості торговельної марки слугують для захисту продукції від підробок.
Аналогічні функції виконує зазначення походження товару, яке виступає гарантією наявності в товарі неповторних властивостей, зумовлених географічним місцем його виробництва.
- 10 -