Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТЕМА: МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ
План:
1. Визначення фізичних якостей. Їх вимірювання. Поняття «розвиток» та «виховання» фізичних якостей.
Індивідуальний розвиток людини є складним процесом становлення її як організму і як особистості. У розвитку людини відіграють значну роль спадкові задатки, середовище та виховання. І хоча виховання має переважне значення ми не можемо не враховувати генетичні фактори середовища в зрості та формуванні організму людини.
Кожна людина на різних етапах свого існування володіє окресленими руховими можливостями: вона може пробігти якусь дистанцію за певний час, зробити визначену кількість рухів в одиницю часу тощо, тобто рухові можливості людини реалізуються у визначених рухах, які можуть бути оцінені як якісно, так і кількісно.
Фізичними або руховими якостями називаються окремі сторони рухових можливостей людини.
Класичних фізичних якостей – 5, а решта похідні (наприклад, стрибучість).
Фізичні якості вимірюються в таких одиницях:
Сила – кг
Швидкість – с
Витривалість – с
Гнучкість – см або кутових градусах
Спритність – кількісно не вимірюється, а тільки якісно.
Кажучи про фізичні якості ми використовуємо два терміни: розвиток і виховання.
Розвиток характеризує природний хід змін фізичної якості.
Виховання – це активна і направлена дія на зростання показників фізичної якості (педагогічний процес).
2. Виховання сили.
Сила – це здібність долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м’язових зусиль.
При силовій роботі м’язи працюють у трьох режимах:
1. Коли м’яз не змінює своєї довжини – статичний або ізометричний режим (утримання штанги на прямих руках).
2. Коли м’яз зменшує свою довжину – міометричний або долаючий (жим штанги від грудей).
3. Коли м’яз подовжується – поступальний або пліометричний. Наприклад, опускання штанги на груди. Завдяки поступальній роботі м’язів відбувається амортизація у момент приземлення в стрибках, бігу і т.д.
Долаючий і поступальний режими об’єднуються поняттям "динамічний режим". Долаюча сила в 3-4 рази менша, ніж поступальна.
Види сили:
- абсолютна – це максимальна сила людини без урахування її ваги.
- відносна – це максимальна сила людини в перерахунку на 1 кг її ваги.
Силові здібності:
- власно-силові;
- швидкісно-силові.
Власно-силові здібності виявляється при утриманні протягом певного часу граничних обтяжень з максимальною напругою м’язів (статичний характер роботи: силова стійка гімнаста).
Швидкісно-силові здібності – це прояв сили в швидких рухах (спринт, стрибки, метання).
Різновидом швидкісно-силової здібності є вибухова і стартова сила.
Вибухова сила – це здібність проявляти велику силу в дуже короткий час (метання, відштовхування – в стрибках, ударні дії в боксі).
Стартова сила – це здатність вже в початковій фазі навантаження досягати значного збільшення сили.
Прояв силових здібностей залежить від:
- біомеханічних характеристик (довжини плечей важелів, можливості включення в роботу найбільш крупних груп м’язів);
- величини напруги окремих м’язових груп;
- імпульсації, що приходить до м’язів від мотонейронів передніх рогів спинного мозку;
- довжини м’язів;
- частоти імпульсів, що поступають до м’язів;
- фізіологічного поперечника м’язів;
- реактивності м’яза, тобто тієї сили, з якою він відповідає на подразнення;
- трофічного впливу центральної нервової системи. Трафіка – це живлення. Чим краще кора головного мозку регулює трафікою, тим краще м'язи забезпечуються киснем і тим вона більш працездатна;
- кількості рухових одиниць, що включаються в силову роботу (це приблизно 30%). Рухова одиниця – це руховий нейрон та м’язове волокно, яке він іннервує. Тіло рухової клітки знаходиться в спинному чи довгастому мозку, її довгий відросток – аксон (або точніше руховий нейрон), доходить до м’яза і розгалужується, іннервуючи всі м’язові волокна. Кожен м’яз містить десятки тисяч або 100 тисяч рухових одиниць. Однак неровові центри призводять до дії далеко не всі рухові одиниці, а лише приблизно 30%.
Методика виховання сили
Методика – це сукупність засобів, методів, форм, прийомів, правил, шляхів при вихованні людини.
Засобами виховання сили є:
- вправи із зовнішнім опором.
- вправи з подоланням ваги власного тіла;
- ізометричні вправи.
До вправ із зовнішнім опором належать:
Вправи з подоланням власної ваги тіла – застосовують у тренуваннях людей різного віку, статі, підготовленості і у всіх формах занять. Виділяють такі їх різновиди:
Ізометричні вправи, підрозділяються на:
Методи виховання сили:
- метод максимальних зусиль – коли ми працюємо з граничною вагою;
- метод повторних зусиль – коли ми працюємо з великою або граничною вагою, що виражене в стомленні.
- метод динамічних зусиль – коли ми працюємо з малою вагою велику кількість разів і з великою швидкістю.
У практиці спорту застосовують всі три методи виховання сили, проте найбільш ефективним для нарощування сили є метод максимальних зусиль, так як тільки цей метод викликає максимальну м’язову напругу, найбільшу імпульсацію, більше число рухових одиниць, які працюють ритмічно і фазу суперкомпенсації, що дає можливість збільшити навантаження.
У новачків найефективніше використовувати метод повторних зусиль, так як дозволяє уникнути натужень і травм, контролювати техніку.
Сенситивний період для розвитку сили – 15-18 років, так як в цей період закінчується статеве дозрівання, що дає приріст м’язової маси, а м’язи в цей період здатні до тривалої статичної напруги. До 12 років сила росте дуже мало. Темпи приросту її збільшуються з 12 до 14 років, але найбільш сприятливий вік після 12 років. Сила краще всього виховується на фоні відпочинку, тому її краще всього планувати на початку учбово-тренувальних занять або мікроциклу (тиждень). Але буває так, що після силової роботи інші види тренувальної роботи виконувати неможливо, тому на початку можна дати роботу на техніку (не до втоми), а потім спланувати роботу на силу.
Відносна сила залежить від спадковості, а абсолютна від середовища.
Натуженя при силовій роботі
Максимальна м’язова напруга можлива лише при натужені.
Натуженя – це напруга мускулатури видиху при закритій голосовій щілині.
Тут простежується тісний взаємозв’язок між дихальною системою і скелетною мускулатурою.
При натужені у новачків виникають наступні патологічні зміни:
3. Виховання швидкості.
Швидкість – це здатність виконувати рух в короткий відрізок часу.
Фізіологічною основою швидкості є лабільність (мінливість) нервово-м’язового апарату, тобто швидка зміна скорочення і розслаблення м’язів.
У швидкості ми розрізняємо три форми її прояву:
- латентний час рухової реакції (прихована);
- швидкість одиночного руху (постановка ноги);
- частота руху.
У спортивній практиці розрізняють такі рухові реакції:
- проста реакція;
- складна реакція.
Проста реакція – це відповідь наперед відомим рухом на наперед відомий подразник (старт).
Складна реакція – це відповідь яким-небудь рухом на невідомий подразник (кидок м’яча, удар у єдиноборстві).
Складна реакція буває двох видів:
- реакція на рухомий об’єкт (м’яч, волан, кулька);
- реакція з вибором (єдиноборство).
Виховання простої реакції здійснюється наступними методами:
1. Повторний метод – коли з кожною спробою спортсмен хоче поліпшити час реагування.
2. Розчленований метод – реакція в полегшених умовах (старт з гори, за власним сигналом).
3. Сенсорний метод – заснований на здатності відчувати витрачений час (сам намагається вгадати свій час пробіжки).
Сенсорний метод відбувається в три етапи:
1 етап – коли спортсменові обумовлюють витрачений час.
2 етап – коли спортсмен вгадує час.
3 етап – коли спортсмен виконує рухи наперед обумовленою швидкістю.
Методика виховання складної реакції:
1. При вихованні складної реакції спочатку слід озброїти учнів найбільшим запасом технічних прийомів і лише після цього давати різні ситуації, де спортсмен вчиться швидко знаходити правильне рухове рішення (передбачити падіння м’яча).
2. При вихованні складної реакції дуже важлива різноманітність ігрових ситуацій або діяльності змагання.
3. При вихованні складної реакції вчать реагувати на дуже велику швидкість об’єкту і на раптовість його появи.
З досвідом тренувальної для змагання діяльності складна реакція тренується, але до певної межі. Висока якість складної реакції залежить в основному від спадковості.
Методика виховання швидкості:
Стабілізація швидкості руху або швидкісний бар’єр
Якщо спортсмен довгий час бігав дистанцію змагання, і тривалий час він показує один і той же результат, то наступає динамічний стереотип на швидкість. На практиці швидкість виконання стопориться, наступає так званий бар’єр і зруйнувати цей бар’єр надзвичайно важко (зациклення на одному результаті).
Руйнується наступними шляхами:
У новачків, щоб не наступив швидкісний бар’єр слід йти по шляху різноманітності засобів швидкісно-силової роботи.
4. Виховання витривалості.
Якщо людина виконує якусь роботу тривалий час, то через деякий час вона відчуває стомлення, яке у різних людей наступає в різні терміни, причиною чому різний рівень витривалості.
Якщо людина тривало виконує якусь роботу і втомлюється, але якийсь час за рахунок вольових зусиль вона може зберегти задану інтенсивність роботи це називається фазою компенсованого стомлення.
Якщо вольові зусилля не допомагають й інтенсивність роботи падає, це називається фазою декомпенсованого стомлення.
Витривалість – це здатність протистояти стомленню або тривало виконувати певну роботу без зниження її ефективності.
Крім компенсованого і декомпенсованого в спортивній практиці зустрічаються наступні види стомлення:
Залежно від заданих в роботі м’язів стомлення буває:
- глобальне – коли в роботі беруть участь понад 2/3 м’язів;
- регіональне – коли в роботі беруть участь від 1/3 до 2/3 м’язів;
- локальне (або місцеве) – коли в роботі беруть участь менше 1/3 м’язів.
Витривалість буває двох видів:
Загальна витривалість – це здатність тривало виконувати роботу помірної інтенсивності (довго плавати, бігати).
Спеціальна витривалість – це здатність тривало виконувати вправи змагань (тривало грати у футбол).
Методика виховання витривалості:
1. Засобами виховання загальної витривалості є вправи помірної інтенсивності типу кросу, греблі. Засобами виховання спеціальної витривалості є самі вправи змагань, які виконуються багато разів.
2. Для виховання витривалості використовуються вправи як аеробного, так і анаеробного характеру.
3. Витривалість виховується тільки на фоні стомлення, тому її планують в кінці учбово-тренувального заняття або мікроциклу.
Методи: безперервний, інтервальний.
4. У вихованні витривалості обовʼязково проходять функціональні і морфологічні перебудови в організмі.
5. У вихованні витривалості обов’язково підвищуються психічні межі.
6. Сенситивний період розвитку витривалості 15-16 років, коли організм за анатомічними і фізіологічними функціями нагадує дорослого.
7. Витривалість залежить від середовища.
5. Виховання спритності.
Спритність – це:
Методика виховання спритності:
1. Стандартними засобами виховання спритності є гімнастика, акробатика, спортивні і рухливі ігри.
2. При вихованні спритності на початку слід озброїти учнів найбільшим запасом різноманітних вправ і лише після цього давати різні ситуації, де учень вчиться знаходити правильне рухове рішення.
3. При вихованні спритності слід йти по шляху поступового ускладнення вправи за координаційною складністю.
4. Сенситивний період 10-15 років.
5. Спритність залежить від середовища.
Методи: повторний, ігровий, змагальний.
6. Виховання гнучкості.
Гнучкість – це здатність виконувати рухи з великою амплітудою.
Гнучкість залежить від еластичності м’язів, сухожиль і зв’язок, від часу доби і температури і не залежить від статури.
Гнучкість буває:
- активна – це здатність проявляти її тільки за рахунок власних м’язових зусиль.
- пасивна – це здатність проявляти її крім власних м’язових зусиль ще і за рахунок якихось зовнішніх сил.
Методика виховання гнучкості:
1. Засобами виховання гнучкості є вправи з великою амплітудою, так наприклад вправи на розтягування.
2. Вправи на розтягування потрібно виконувати серіями по кілька разів (заздалегідь розігрівшись) до появи легкої болі. Гнучкість краще всього підтримувати щодня.
3. В учбово-тренувальному занятті роботу на гнучкість можна планувати в будь-якій частині заняття, так як втома на гнучкість не впливає (на пасивну, а на активну впливає).
4. Сенситивний період розвитку гнучкості для звичайних дітей 7-10 років, для груп зі спортивною спеціалізацією – 4-6 років.
5. Гнучкість в основному залежить від спадковості.
PAGE 7