Тагільський завод
Работа добавлена на сайт samzan.net:
47.
Образотворче мистецтво
Цінними здобутками характеризувалась діяльність художників УРСР, які працювали в евакуації. Цикл портретів знатних людей країни-воїнів, колгоспників, робітників, письменників, учених-створив відомий живописець О.О. Шовкуненко. У творах К.Д. Трохименка відображено суворе життя країни в напружені воєнні роки. Темою трудового героїзму робітничого класу країни пройнята творчість М.Г. Дерегуса, який, пербуваючи на Уралі, створив серію офортів і малюнків «Тагільський завод». Жвавий відгук громадськості дістали твори М.П.Глущенка, присвячені обороні Москви, та картини «По слідах ворога», «Здобуття Клина», «Смерть генерала Доватора».
Не припиняли художники інтенсивної роботи і в галузі графіки. Кілька серій малюнків та акварелей на теми Великої Вітчизняної війни виконав В.І.Касіян. Перша з цих серій – «У фашистській неволі» /1942/ передає страждання радянської жінки, яка стала жертвою фашистів. У другій – «Україна бореться» - показано всенародну боротьбу в тилу ворога. Третя серія – «Відомсти!» - викриває звірства фашистів на окупованій радянській землі, кличе до помсти. Плідно працювали художники О.С. Пащенко, С.Ф. Бесєдін, Ю.В. Балановський та ін. Ряд значних творів створили у цей час скульптори.
Серед інших видів образотворчого мистецтва провідне місце посів плакат. Працюючи в галузі плакатного жанру, В.І. Касіян створив твір великої виразності і переконливості «На бій, слов яни!» /1942/ та оригінальну за задумом серію «Гнів Шевченка-зброя перемоги» /1942/. На тексти Великого Кобзаря серію плакатів «Вражою злою кров’ю волю окропіте!» створив у 1942 р. О.М. Довгаль. Успішно працювали над створенням патріотичних плакатів І.М. Кружков, В.Г. Литвиненко, І.М. Літинський, Р.Ф. Мельничук, С.А. Уманський та ін.
Успішно служило справі остаточного розгрому ворога, відродженню народного господарства і культури образотворче мистецтво республіки.Плодотворно працювали відомі художники М.Г. Дерегус, який створив, зокрема, серію офортів «Шляхами війни», М.П.Глущенко – портрети керівників партизанського руху – С.А. Ковпака, О.Ф. Федорова, М.І. Наумова та ін.
Результатом його поїздок по місцях недавніх боїв були батальні пейзажі. Ряд цікавих праць створили відомі живописці. О.О. Шовкуненко написав портрети видатних людей – Народної артистки СРСР М.І. Литвиненко-Вольгемут, двічі Героя Радянського Союзу С.А. Ковпака, поетів П.Г. Тичини і М.Т. Рильського. К.Д. Трохименко створив картину «Засідання Президії Української Академії наук в Уфі», в якій втілив незабутню сторінку історії української радянської культури в період Великої Вітчизняної війни. Високу оцінку громадськості дістала серія гравюр О.С. Пащенка «Київ 1944 року», в яких передано обурення і гнів варварськими руйнуваннями, завданими гітлерівцями всесвітньовідомому місту. Плодотворним був зазначений період також у творчості Г. Меліхова, Т. Яблонської та інших митців.
Скульптори і художники багатьох міст зразу ж після їх визволення приступили до відбудови культурних і архітектурних пам’яток, понівечених окупантами. Значну допомогу місцевим архітекторам у складанні проектів відбудови міст подали відомі митці С.В. Герасимов, М.Г. Манізер, Г.Г. Ряжський, М.С. Сар’ян, що з цією метою приїздили на Україну. Ознакою пожвавлення мистецького життя були колективні й індивідуальні художні виставки, влаштовані у Львові, Одесі, Києві, Харкові, в частинах Червоної Армії[9, c. 78-79].
1.3. Театральне мистецтво
Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Евакуація театрів і розгортання їх діяльності на нових місцях набагато ускладнювались тим, що ряд сценічних колективів напередодні війни перебував на гастролях у різних місцях Радянського Союзу. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах.
Київський театр опери і балету ім. Т.Г. Шевченка, працюючи в Уфі і в Іркутську,не тільки поновив основні спектаклі (»Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка» та ін.), а й створив наві оригінальні: оперу М.І.Веріківського «Наймичка», балети Л. Деліба «Коппелія», М.А. Римського-Корсакова «Шехерезада», Б.В. Асаф’єва «Бахчисарайський фонтан». За період з липня 1942 р. по травень 1944 р. театр відвідало 230 тис. глядачів.
Напружену творчу роботу провадили Сумський драматичний театр ім. М.С. Щепкіна, Дніпропетровський драматичний театр ім. О.М. Горького, Запорізький музично-драматичний театр ім. М.О. Щорса, Полтавський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка, заслужена капела «Трембіта», Державний симфонічний оркестр УРСР та інші мистецькі колективи. Всьгого за час евакуації театри Української РСР поставили 176 п’єс, які подивилися 15 млн. чоловік.
Засобами сценічного мистецтва артисти України провадили дійову наочну агітаційно-масову роботу серед глядачів. Репертуар відображав глибокі патріотичні почуття радянських людей, показував безмежний героїзм народу, його відданість Радянській Батьківщині. Центральне місце посіли п’єси: «Нашестя» Л.М. Леонова, «Фронт» О.Є. Корнійчука, «Російські люди» К.М. Симонова.
На фронтах побували десятки театральних колективів, ансамблів і акторських бригад, що доносили своє мистецтво до мільйонів радянських воїнів, надихаючи їх на звитяжні подвиги у боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини. Усього театри України, що працювали в евакуації, створили і послали на фронт 106 фронтових концертних бригад. Значну роботу провадили артисти в тилових гарнізонах та госпіталях.
У ході визволення міст і сіл УРСР органами влади, місцевою громадськістю вживаються заходи до створення творчих театральних та естрадних колективів з метою ідейно-політичного виховання і культурного обслуговування населення. Організаторами місцевих пересувних сценічних колективів найчастіше ставали фронтові мистецькі бригади і театри, що просувалися слідом за передовими частинами Червоної Армії. Через кілька днів після визволення Харкова сюди прибула фронтова бригада місцевого драматичного театру на чолі з М.М. Крушельницьким. У найкоротший строк нею було організовано з місцевих артистів музично-драматичний та ляльковий театри й естрадну групу.
Поряд з цим органи влади вживали заходів для відновлення роботи стаціонарних театрів. Громадськість, артисти не стояли осторонь цієї справи. Вони власними силами відбудовували театральні приміщення, готували реквізит, обладнання. Багато театрів у зв’язку з тим, що їх приміщення були зруйновані, працювали в інших приміщеннях, пристосованих під театральні. Одночасно з поверненням театрів створено ряд нових сценічних колективів. Усього на кінець 1945 р. у республіці діяло 103 театри, серед них – 3 тетри опери і балету, 77 драматичних і музично-драматичних, 23 театри музичної комедії, юного глядача, мініатюр і ляльок, тобто 73% довоєнної кількості. За роки війни український театр зріс в ідейно-творчому відношенні, збагатився кращими досягненнями культур братніх народів СРСР[10, c. 176-179].
Незважаючи на важкі умови, театральні колективи у завершальний період війни розширили масштаби діяльності, прагнучи донести своє мистецтво до найширших мас трудящих, виховуючи в них художньо-естетичні смаки. Величезну роботу провадили театри Харкова і Донбасу, які лише за першу половину 1945 р. відвідало до 1350 тис.глядачів.
Творчі колективи велику увагу приділяли обслуговуванню частин діючої армії, польових і тилових військових госпіталів. Водночас театри посилили шефську роботу на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах республіки. Сотні шефських концертів дали артисти для колгоспників під час весняної сівби і збиральних компаній 1944-1945рр.
Театри знайомили глядачів з творами класиків російської, української і західноєвропейської літератури, з п єсами, створеними у дні Великої Вітчизняної війни, що прославляли героїчні бойові і трудові подвиги радянського народу. Широку концертну діяльність розгорнула з лютого 1944 р. Українська державна філармонія та 11 обласних філармоній. Колективи республіки обслужили 8,4 млн.глядачів фронту і тилу. Визнанням самовідданої праці діячів українського театру було присвоєння в 1944 р. видатним майстрам сцени А.Бучмі, М.Крушельницькому, Н. Ужвій та іншим звання народного артиста СРСР, а багатьом іншим митцям звання народних і заслужених артистів Української РСР.
1.4. Кіномистецтво
Велике й відповідальне завдання – створення художніх кінострічок, які б надихали трудящих на героїчні ратні й трудові подвиги в ім’я любимої Батьківщини, постало перед радянським кіномистецтвом. Завдяки своєчасній і швидкій евакуації основних кадрів і техніки в кінці 1941р. відновили роботу Київська студія художніх фільмів в Ашхабаді й Одеська кіностудія – у Ташкенті. Працівники Української студії хронікального фільму працювали в Куйбишеві і Москві на базі Центральної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія «Київтехфільм». Частина діячів українського кіно працювала у Центральній об’єднаній кіностудії СРСР в Алма-Аті.
Кіномитці України в 1942-1943 рр. створили кілька художніх фільмів про Велику Вітчизняну війну радянського народу або ж співзвучні цій темі. Одним з перших кінофільмів, поставлених у 1942р. працівниками Київської кіностудії разом з Ашхабадською і Ташкентською студіями, були «Олександр Пархоменко» /сценарій В.В. Іванова, режисер Л.Д. Луков/ і «Як гартувалася сталь» /сценарист і режисер М.С. Донськой/. Серйозною спробою відтворення на екрані подій Великої Вітчизняної війни став фільм «Партизани в степах України», поставлений Київською студією в 1942 р. /режисер І.С. Савченко,сценарій О.Є. Корнійчука/. Новим досягненням радянського кіномитецтва в умовах війни був кінофільм «Райдуга», створений у 1943 р. на Київській студії в Ашхабаді режисером М.С. Донським за сценарієм В.Л. Василевької. Він був відзначений радянською громадськістю як один з кращих творів кіномистецтва періоду Вітчизняної війни.
Широкого розвитку набуло хронікально-документальне кіно. Завдяки роботі фронтових кінооператорів, яка почалась з першого дня війни, всі відображені на плівці факти і події перетворювалися у неповторний літопис Великої Вітчизняної війни. Незабаром при штабах фронтів було створено спеціальні кіногрупи. Одна з таких груп у складі 15 працівників Української студії кінохроніки діяла протягом 1942-1943 рр. на Південно-Західному і Брянському фронтах. Кінодокументалісти УРСР працювали й на інших фронтах. Вони внесли великий вклад у створення 500 номерів різних кіножурналів і близько сотні короткометражних та повнометражних воєнних фільмів, у тому числі таких, як «День війни», «Народні месники», «Чорноморці», «Битва за Кавказ» та ін.[2, c. 142-145]
Видатною подією в документальній кінематографії воєнних років був випуск Українською і Центральною студіями кінохроніки в листопаді 1943 р. фільму «Битва за нашу Радянську Україну», створеного О.П. Довженком у співдружності з Я. Авдєєнком і Ю.І. Солнцевою. Фільм, що охоплював події з 1941 р. до початку 1943 р., відзначався майстерним монтажем, хвилюючим і пристрасним дикторським текстом, створеним О.П. Довженком, емоціональною музикою, написаною А.Я. Штогаренком і Д.Л. Клебановим.
Велику роботу виконала науково-популярна кінематографія. За час роботи в Ташкенті студія «Київтехфільм» випустила близько 60 фільмів на оборонну тематику. У воєнні роки кінопрацівники зазнавали чималих труднощів, викликаних, зокрема, браком виробничої бази. Але почуття обов’язку, їх організованість і згуртованість забезпечували успіх.
У завершальний період Великої Вітчизняної війни посилилась роль мистецтва в ідейно-політичному й естетичному вихованні народу. Твори митців проймав пафос видатних перемог Червоної Армії на фронтах, у визволенні радянської землі від фашистських загарбників. Значне місце посідають твори митців, присвячені відбудові зруйнованого господарства та трудовому подвигу народу, який приступив до відродження міст і сіл, економіки і культури. Мотиви мирної праці і відбудованих робіт дедалі більше втілення знаходили у творах музичного, образотворчого й театрального мистецтва.
Нові завдання постали перед працівниками кіномистецтва.У червні 1944 р. повернулася з евакуації Київська кіностудія художніх фільмів. Відбудовні роботи розгорнулися і на Одеській кіностудії художніх фільмів. Вже на кінець року обидві кіностудії відновили виробничу діяльність.
Творчим успіхом кінематографістів УРСР був випуск фільму «Нескорені» за однойменною повістю Б. Горбатова /режисер М. Донськой/ про боротьбу шахтарів Донбасу проти німецько-фашистських окупантів. Успіхом у кіноглядача користувалися поставлені у 1945 р. Київською кіностудією фільми «Зигмунд Колосовський» /сценарій І. Луковського, режисери С. Навроцький і Б. Дмоховський/, присвячений боротьбі польського народу проти фашистських загарбників, та «У далекому плаванні» за мотивами морських оповідань К.М. Станюковича.
Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка повернулася з евакуації в Київ улітку 1944 р. Визначним успіхом радянського документального кіно був фільм О. Довженка і Ю. Солнцевої «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських земель». Знімальні групи було організовано в Харкові, Одесі, на Донбасі. Кілька груп кінодокументалістів діяли на фронті. На екранах країни з явилися документальні фільми, які розповідали про грандіозні відбудовані роботи на визволеній землі. В серпні 1944 р. з евакуації повернулася в Київ і розгорнула роботу Українська кіностудія науково-популярних та учбових фільмів, діяльність якої була тісно пов’язана з потребами діючої армії і оборонної промисловості[1, c. 211-212].
Культура ХХ ст. – одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністських ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об’єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного “я”, втрати індивідуальності.
У ХХ ст. виразно виявилися дві тенденції. З одного боку, помітною є криза духовності, яка характеризується передусім відчудженням мас від культурних надбань нації та людства, витісненням духовних цінностей на периферію людської свідомості, пануванням стереотипів масової псевдокультури. З іншого боку, посилюється протилежний процес, пов’язаний із прагненням частини суспільства повернутися до лона культури, зробити своє буття дійсно духовним. В океані пароксизмів безкультур’я нашого століття - кровопролитних світових та регіональних війн, ядерної загрози, національно-етнічних та релігійних конфліктів, політичного тоталітаризму, руйнування та знищення природи, зростаючої егоїзації індивідів - багато хто починає сприймати культуру як землю обітовану, як панацею, єдину рятівну силу, спроможну розв’язати проблеми сучасного людства.
2. Мать скончалась
3. Экология Туймазинского района Республики Башкортостан
4. Понятие финансов их классификация
5. Шпаргалка по психологии и педагогике
6. Введение 2 Представление о личности в психосинтезе 3
7. а В конкурсе участвуют две команды в количестве 89 человек от класса отряда и т
8. Исполнительное Резюме Опишите в общих словах процесс и область деятельности
9. тарифный коэффициент i го разряда; ni количество рабочих i го разряда чел
10. Создаем новый файл размером 500500 пикселей
11. Сибирский филиал А
12. Финансово-промышленный конгломерат на примере нефтяной компании ЛУКОЙЛ
13. Я предлагаю здесь и сейчас каждому из вас оставить прошлые обиды на себя на мир на людей окружающих вас
14. х гг XI в Вся история византийского искусства этого периода ~ это история того как художники стремились вы
15. тема издержек производства и их эффект на масштабы производства рассматривается с теоретической точки зрени
16. На тему- ``Біологічні особливості та виробнича характеристика малини``
17. Курсова робота з
18. Тема 14 Договор аренды и другие виды договоров в сфере коммерческой деятельности
19. Пути и средства социальной адаптации несовершеннолетних правонарушителей
20. . Больному по поводу гнойного артрита плечевого сустава произвели заднюю артротомию