Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
9.3 Характеристика бюджетного процесу
9.3.1.Стадії бюджетного процесу на загальнодержавному рівні
Перелік стадій бюджетного процесу, конкретні учасники, механізм виконання робіт і контрольні терміни визначення в статтях 33-62 Бюджетного кодексу України.
Перша стадія – складання проекту державного бюджету України.
Організаційні засади складання проекту державного бюджету України:
а) Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про державний бюджет України;
б) Міністерство фінансів України відповідає за складання проекту закону про державний бюджет України, визначає основні організаційно – методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення проекту державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди;
в) Міністерство фінансів України на підставі основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах визначає загальний рівень доходів, видатків і кредитування бюджету дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту державного бюджету України та індикативних прогнозних показників державного бюджету України на наступні за плановим два бюджетні періоди.
Визначення бюджетної політики на наступний бюджетний період:
а) Міністерство фінансів України спільно з іншими центральними органами виконавчої влади розробляє проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період та до 20 березня року, що передує плановому, подає його на розгляд до Кабінету Міністрів України;
б) НБУ до 15 березня року, що передує плановому, надає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України прогнозні монетарні показники на наступний рік та до1 квітня року, що передує плановому – проект кошторису доходів та витрат НБУ на наступний рік, які використовуються для складання проекту закону про державний бюджет України;
в) КМУ не пізніше 1 квітня року, що передує плановому, розглядає та схвалює проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і у триденний строк подає до Верховної Ради України, яка його розглядає за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.
Проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних і програмних документах економічного та соціального розвитку і містить положення щодо:
1.Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України із зазначенням показників номінального і реального обсягу ВВП, індексів споживчих цін та цін виробників, офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, рівня безробіття;
2.основних завдань бюджетної політики, зокрема граничного обсягу дефіциту ( профіциту ) державного бюджету, частки прогнозного річного обсягу ВВП, що перерозподіляється через зведений бюджет України, граничного обсягу державного боргу, встановлення розміру мінімальної зарплати, прожиткового мінімуму та рівня його забезпечення;
3.пріорітетних завдань податкової політики;
4.реалізації пріоритетних державних цільових програм;
5.взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами, включаючи обґрунтування питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України;
6.інших питань, необхідних для складання проекту закону про державний бюджет України.
Для підготовки проекту державного бюджету України, Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів у терміни, визначені Міністерством фінансів України.
Головні розпорядники бюджетних коштів забезпечують складання бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів відповідно до вимог інструкції з підготовки бюджетних запитів, з урахуванням звітів про виконання паспортів бюджетних програм, а також висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.
Міністерство фінансів України на будь – якому етапі складання і розгляду проекту державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, на предмет його відповідальності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу, у тому числі на підставі звітів про виконання паспортних бюджетних програм, висновків про результати контрольних заходів, проведених органами, уповноваженими на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства, Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до проекту державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.
На основі аналізу бюджетних запитів, що подаються відповідно до статті 35 Бюджетного Кодексу, Міністерство фінансів України готує проект закону про державний бюджет України і подає Кабінету Міністрів України для розгляду.
Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про державний бюджет України а подає його разом відповідними матеріалами Верховній Раді України та Президенту України не пізніше 15 вересня року що передує плановому.
Разом з проектом закону про державний бюджет України, схваленим Кабінетом Міністрів України,подаються:
1.пояснювальна записка до проекту закону про державний бюджет України, яка має містити:
а) інформацію про економічний стан держави та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний' бюджетний період
покладені в основу проекту Держбюджету;
б) оцінку надходженні доходів і інших коштів, пропоновані для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету:
в) пояснення до основних положень проекту Держбюджету і проекту Закону про Держбюджет, включаючи аналіз запропонованих обсягів витрат на виконання функцій і програм.
г) інформацію з обліку пропозицій Верховної Ради до Основних напрямків бюджетної політики, якщо вони були ухвалені Верховною Радою відповідно до Бюджетного кодексу;
д) обґрунтування особливостей між бюджетних взаємовідносин;
е) інформацію з обсягу державного боргу. і графіка його погашення;
ж) прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету по основних видах доходів і витрат на наступні три бюджетні періоди.
2.Прогнозні показники зведеного бюджету відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України.
3.Перелік пільг по податкам і зборам
4.Показники витрат Держбюджету, необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення програм, що враховані в проекті Держбюджету, за умови реалізації цих програм протягом більше одного бюджетного періоду.
5.Зведення і структура фінансових зобов'язань. із державного боргу і державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди по повного погашення боргових зобов'язань.
6.Перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під якими можуть надаватися гарантії Кабінету Міністрів України.
7.Доповїдь про хід виконання Держбюджету України в поточному бюджетному періоді.
8.Прогноз державного бюджету на наступні 2 бюджетні періоди, підготовлений відповідно до статті 21бюджетного кодеку .
9.Пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту держ бюджету
Друга стадія – розгляд та затвердження державного бюджету України.
Розгляд та затвердження державного бюджету України відбувається у Верховній Раді України за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.
Протягом трьох днів з дня прийняття Верховною Радою України закону про державний бюджет України, Кабінет Міністрів України подає Президенту України обґрунтування і розрахунку щодо бюджетних показників такого закону, зміцнених порівняно з проектом закону про державний бюджет України, поданим Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на розгляд у першому читанні.
Якщо Президент України повернув до Верховної Ради України для повторного розгляду закон про державний бюджет України із вмотивованими і сформульованими пропозиціями, які передбачають зміни бюджетних показників, Кабінет Міністрів України у тижневий строк подає Верховній Раді України зміни до показників, зазначених у текстових статтях такого закону, та оновлені додатки до нього відповідно до пропозицій Президента України.
Законом про державний бюджет України визначаються:
1.загальна сума доходів, витратків та кредитування державного бюджету з розподілом н загальний а спеціальний фонди;
2.граничний обсяг річного дефіциту ( профіциту ) державного бюджету у відповідному бюджетному періоді, граничний обсяг надання державних гарантій, а також повноваження щодо цих гарантій відповідно до статті 17 Бюджетного Кодексу;
3.доходи державного бюджету за бюджетною класифікацією у додатку до закону;
4.фінансування державного бюджету за бюджетною класифікацією у додатку до закону;
5.бюджетні призначення головним розпорядником коштів державного бюджету за бюджетною класифікацією з обов’язковим виділенням видатків споживання та розвитку;
6.бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;
7.розмір оборотного залишку коштів державного бюджету;
8. розмір мінімальної зарплати на відповідальний бюджетний період;
9.розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період;
10.перелік кредитів ( позик ), що залучаються державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм;
11.додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.
Висновки Комітету Верховної Ради з питань бюджету по проекту закону про державний бюджет розглядаються Верховною Радою в другому читанні до 20 листопада.
Третя стадія - виконання державного бюджету України.
Кабінет Міністрів України забезпечує виконання державного бюджету України.
Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням державного бюджету України,координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у НБУ
Казначейське обслуговування бюджетних коштів передбачає:
1.розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів;
2.кнтроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень бюджету, взятті бюджетних зобов’язань розпорядником бюджетних коштів та здійснення платежів за цими зобов’язаннями;
3.ведення бух обліку і складання звітності про виконання бюджетів з дотриманням національних положень ( стандартів ) бух обліку;
4.здійснення інших операцій з бюджетними кошами.
Державний бюджет України виконує за розписом, який затверджується Міністерством Фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний строк з дня прийняття закону про державний бюджет України.
Примірник затвердженого розпису державного бюджету України передається до Рахункової палати та Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни, зумовлені внесенням змін до закону про державний бюджет України.
Міністерство фінансів України протягом періоду забезпечує відповідність розпису державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням, а також відповідність розподілу бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів за загальним фондом державного бюджету за визначеними цим розписом періодами року відповідному прогнозу надходжень загального фонду протягом бюджетного періоду.
Виконання державного бюджету України за доходами:
1.Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету, а також погодження рішень центрального податкового органу про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань на термін,що виходить за межі одного бюджетного періоду, стосовно загальнодержавних податків і зборів.
2.Державне казначейство України веде бух облік усіх надходжень державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
3.Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів.
4.Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо не єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють.
5.Податки і збори та інші доходи державного бюджету визначаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.
6.Забороняється проведення розрахунків з бюджетом у не грошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах.
Стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням:
1.встеновлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету;
2.затвердження кошторисів і паспортів бюджетних програм, а також порядків використання бюджетних коштів;
3.взяття бюджетних зобов’язань ;
4.отримання товарів, робіт і послуг;
5.здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов’язань;
6.використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм;
7.повернення кредитів до бюджету.
Четверта стадія – звітність про виконання державного бюджету України.
Звітність про виконання державного бюджету України, тобто кошторисів бюджетних установ включає фінансову та бюджетну звітність.
Фінансова звітність бюджетних установ складається згідно з національними положеннями ( стандартами ) бух обліку та за формами, що затверджуються Міністерством Фінансів України.
Бюджетна звітність відображає стан виконання бюджету, містить інформацію в розрізі бюджетної класифікації.
Зведення, складання та подання звітності про виконання державного бюджету України здійснюється Державним казначейством України.
Звітність про виконання державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною та річною.
Річний звіт про виконання закону про державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України, Президенту України та Рахунковій палаті не пізніше 1 травня року, наступного за звітним і включає 17 частин:
1.звіт про фінансовий стан ( баланс ) державного бюджету України;
2.звіт про виконання державного бюджету України;
3.зівт про фінансові результати виконання державного бюджету України;
4.звіт про рух грошових коштів;
5.звіт про власний капітал;
6.інформацію про виконання захищених видатків державного бюджету України;
7.звіт про бюджетну заборгованість;
8.звіт про використання коштів з резервного фонду держбюджету;
9.звіт про стан державного боргу ;
10.звіт про операції щодо державних гарантійних зобов’язань;
11.зведені показники звітів про виконання бюджетів;
12.інформацію про виконання місцевих бюджетів, включаючи інформацію про стан місцевого боргу;
13.інформацію про здійснені операції з державним боргом;
14.інформацію про надані державні гарантії;
15.інформацію про досягнення запланованої мети,завдань та результативних показників головними розпорядниками коштів державного бюджету в межах бюджетних програм;
16.інформацію про виконання текстових статей закону про державний бюджет України;
17.іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.
Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про державний бюджет України готує та подає до Верховної Ради України висновки про виконання закону про державний бюджет України з оцінкою ефективності управління коштами державного бюджету, а також пропозиції щодо усунення порушень, виявлених у звітному бюджетному періоді, та вдосконалення бюджетного процесу загалом.
Розгляд у Верховній Раді України річного звіту про виконання закону про державний бюджет України здійснюється за спеціальною процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.
9.3.2.Стадії бюджетного процесу на місцевому рівні.
Порядок проходження бюджетного процесу на місцевому рівні визначено статтями 75-80 Бюджетного Кодексу України.
Перша стадія – складання проектів місцевих бюджетів.
Міністерство Фінансів України доводить Раді Міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний період.
Рада Міністрів АРК, місцеві органи державної адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад зобов’язані надавати необхідну інформацію:
а) Міністерство Фінансів України – для проведення розрахункова обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників;
б) Комітету Верховної Ради України з питань бюджету – для розгляду цих розрахунків.
Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством Фінансів України, відповідно до статті 34 Бюджетного Кодексу та з урахуванням особливостей складання проектів місцевих бюджетів, місцева фінансові органи розробляють у доводять до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки бюджетних запитів.
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам у терміни та порядку, встановлені цими органами.
Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів здійснюють аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів.
На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді Міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад подають відповідно районним або міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів.
У тижневий строк з дня схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про державний бюджет України Міністерство фінансів України забезпечує доведення Раді Міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам відповідних місцевих рад розрахунків прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методики їх визначення, організаційно-методологічних вимог та інших показників щодо складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозицій щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет.
У тижневий строк з дня прийняття проекту закону про державний бюджет України у другому читанні Кабінет Міністрів України забезпечує доведення Раді Міністрів АРК , місцевим державним адміністраціям , виконавчим органам відповідних місцевих рад визначених таким законом показників міжбюджетних відносин і текстових статей , а також організаційно-методологічних вимог щодо складання проектів місцевих бюджетів.
Рада Міністрів АРК , обласні державні адміністрації доводять виконавчим органам міських рад , районним державним адміністраціям відповідні обсяги субвенцій на здійснення державних програм соціального захисту. Вся отримана інформація є підставою для складання радою міністрів АРК , місцевими державними адміністраціями , виконавчими органами відповідних місцевих рад проектів місцевих рад проектів і підготовки проектів рішень про відповідні місцеві бюджетів.
Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Верховної Ради АРК , відповідної місцевої ради схвалюються Радою Міністрів АРК, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної місцевої ради.
Рішенням про місцевий бюджет визначаються :
1.загальна сума доходів, витратків та кредитування місцевого бюджету з розподілом на загальний та спеціальний фонди;
2.граничний обсяг річного дефіциту ( профіциту ) місцевого бюджету в наступному бюджетному періоді і місцевого боргу на кінець наступного бюджетного періоду; граничний обсяг надання місцевих гарантій, а також повноважень щодо надання таких гарантій з урахуванням положень статті 17 Бюджетного Кодексу;
3.доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією;
4.фінансування місцевого бюджету за бюджетною класифікацією;
5.бюджетні призначення головним розпорядникам коштів місцевого бюджету зо бюджетною класифікацією з з обов’язковим виділенням видатків споживання та видатків розвитку;
6.бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;
7.розмір оборотного залишку коштів місцевого бюджету;
8.додадкові положення, що регламентують процес виконання місцевого бюджету.
Друга стадія – затвердження місцевих бюджетів.
Відповідно до статті 75 Бюджетного Кодексу Верховна Рада АРК,відповідні місцеві ради при затвердженні місцевих бюджетів мають врахувати обсяги міжбюджетних трансферів та інші положення , затверджені верховною радою України при прийнятті проекту закону про державний бюджет України у другому читанні.
Бюджет АРК, обласні , районні і міські бюджети , інші бюджети місцевого самоврядування для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти , на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної ради АРК , відповідної місцевої ради не пізніше ніж у двотижневий строк з дня офіційного опублікування закону про державний бюджет України.
Міські бюджети , районні у містах , селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішенням міської , районної у місті , селищної або сільської ради на пізніше ніж у двотижневий строк з дня затвердження районного чи міського бюджету.
Міські , районні у містах , селищні , сільські ради при затвердженні відповідних місцевих бюджетів та інші положення , необхідні для формування таких місцевих бюджетів , затверджені при прийнятті рішення про районний чи міський бюджет.
Верховна Рада АРК , обласні ,міські , районні , селищні , сільські ради при затвердженні відповідних бюджетів враховують у першочерговому порядку потребу в коштах на оплату праці працівників бюджетних установ відповідно до встановлених законодавством України умов оплати праці та розміру мінімальної зарплати ; на проведення розрахунків за електричну та теплову енергію , водопостачання , водовідведення , природний газ та послуги зв’язку , які споживаються бюджетними установами.
Верховна Рада АРК , місцеві ради при затвердженні відповідних місцевих бюджетів враховують у повному обсязі цільові кошти , передбачені у складі видатків при визначенні міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом та місцевими бюджетами. Обсяги таких коштів зменшенню не підлягають.
Третя стадія – виконання місцевих бюджетів.
Рада Міністрів АРК , місцеві державні адміністрації , виконавчі органи відповідних місцевих рад або сільські голови забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.
Місцеві фінансові органи здійснюють загальну організацію та управління виконанням відповідного місцевого бюджету , координують діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України відповідно до статті 43 Бюджетного Кодексу.
Державне казначейство України веде облік усіх надходжень , що належать місцевим бюджетам , та за поданням органів , що контролюють справляння надходжень бюджету , погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами , здійснює повернення коштів , помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Місцевий бюджет виконується за розписом , який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису місцевого бюджету керівником місцевого фінансового бюджету керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис місцевого бюджету на відповідний період.
Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.
Місцевий фінансовий орган за участю органів , що контролюють справляння надходжень бюджету , у процесі виконання місцевого бюджету за доходами здійснює прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету.
Податки і збори та інші доходи місцевого бюджету визначаються зарахованими до місцевого бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунок органів , що контролюють справляння надходжень бюджету.
Виконання місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням здійснюється відповідно до статей 46-51 Бюджетного Кодексу.
Ведення бух обліку , виконання місцевих бюджетів після та порядок закриття рахунків місцевих бюджетів після закінчення бюджетного періоду здійснюється з урахуванням положень статей 56 і 57 Бюджетного Кодексу.
Четверта стадія – звітність про виконання місцевих бюджетів.
Звітність про виконання місцевих бюджетів визначається відповідно до вимог , встановлених щодо звітності про виконання державного бюджету України у статях 58-61 Бюджетного Кодексу.
Державне казначейство України складає та подає відповідним фінансовим органам звітність про виконання місцевих бюджетів за встановленими формами. Зведені показники звітності про виконання бюджетів одночасно подаються територіальними органами державного казначейства України відповідно Міністерству фінансів АРК , фінансовим органам місцевих державних організацій та виконавчих органів відповідних місцевих рад.
Органи , що контролюють справляння надходжень бюджету , подають місцевим фінансовим органам відповідні звіти.
Квартальний та річний звіти про виконання місцевого бюджету подаються до Верховної Ради АРК , відповідної місцевої ради Радою міністрів АРК , місцевою державною адміністрацією , виконавчим органом відповідної місцевої ради або сільським головою у двомісячний строк після завершення відповідного бюджетного періоду. Перевірка річного звіту здійснюється Рахунковою палатою Верховної ради АРК , комісією з питань бюджету Верховної Ради АРК,
Відповідної місцевої ради, після чого Верховна рада АРК , відповідні місцеві ради затверджують річний звіт про виконання бюджету або приймають інше рішення з цього приводу.
ТЕМА 7.2. Матеріально – технічне забезпечення підприємства.
Питання для теоретичної підготовки
Суть та необхідність МТЗ на підприємстві.
Виробничі запаси, їх види.
Маркетинг в діяльності підприємства.
Форми МТЗ
Основні теоретичні положення теми
При здійсненні господарської діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально – технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію і підлягають постійному поповненню. Необхідні для виробництва ресурси підприємство купує на ринку у підприємств – виробників або у посередників. Коло основних постачальників може бути стабільним , особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості однакових матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових ресурсів і нових постачальників. Вибирати постачальника необхідно за певними критеріями (репутація постачальника, якість та ціна матеріалу, територіальна віддаленість, умови розрахунків, можливість кредитування тощо).
Цією діяльністю займаються працівники відділу МТЗ, які складають план закупівлі необхідних для виробництва ресурсів.
Організація МТЗ складається з таких етапів:
Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх норму вання.
Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничнодопустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробниц тва одиниці продукції визначеної якості.
Основні та деякі допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, допоміжні матеріали для обслуговування обладнання нормуються на одиницю часу його роботи.
Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, са мими підприємствами, інколи науково-дослідними установами на замовлення підприємств. Норми витрат повинні бути прогресивними та технічно - , економічно обґрунтованими.
Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.
Норматив ресурсів в запасах визначається шляхом множення деної потреби у певному виді ресурсу(Д) на норму запасу(З) (в днях):
Н = Д * 3
Денна потреба визначається за формулою:
Д = Мзаг / 360,шт.грн., де
Мзаг - загальна річна потреба в даному виді ресурсу:
М = Σ Nі * qі , де
qі - маса (площа) заготовки однієї деталі і-го виду.
Nі - обсяг продукції.
Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяються на:
- транспортний запас (3 тр) - це час знаходження товарно-матеріальних
цінностей в дорозі від постачальника до споживача ;
- підготовчий запас (3 підг) - це час приймання , перевірки якості й складу
вання матеріалів;
- технологічний запас (3 техн) — на час підготовки сировини, матеріалів до ви робничого споживання.
Кожен з цих видів запасів обчислюється множенням даної потреби в матеріальних ресурсах (Д ) на відповідну величину запасу, в днях,
- поточний запас ( 3 пот ) - для забезпечення безперебійного процесу виробниц тва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками:
Зпот =Д * Т , де
Т—період поставки даного матеріалу ,в днях.
Середній поточний запас обчислюється : Зсер.пот = Д * Т / 2
Зстр = Д * Т зр.пост ,де
Т зр.пост—-період зриву поставки , дні.
Максимальний виробничий запас обчислюється:
З max =3тр +3підг + Зтехн + Зпот + Зстр
Мінімальний виробничий запас:
Зтіп =3тр + Зпідг +3техн + Зстр
Задоволення запитів споживачів передбачає не лише виготовлення продукції, але і здійснення діяльності щодо сприяння покупцям у виборі і придбанні продукції, забезпечення високого рівня якості обслуговування. Запорукою ефективної організації збуту є використання принципів і методів маркетингу.
Процес маркетингу – це впорядкована сукупність етапів і дій по виявленню попиту, розробленню, виготовленню, розподілу і збуту продукції, що відповідає вимогам покупців і можливостям ринку. До основних функцій маркетингу належать:
Головною метою маркетингового дослідження є з’ясування ринкових можливостей підприємства, тому вивчають ринковий попит, розраховують прогноз його змін та місткість певного ринку. Після цього визначають частку свого підприємства на ринку.
Планування політики в галузі виготовлення і асортименту продукції полягає в розробленні товарної політики, виробничої програми, розробленні нової продукції та інш. При плануванні збуту продукції враховують життєвий цикл товару – неперервний у часі процес перетворення ідеї, матеріальних і інших ресурсів у продукцію, включаючи її реалізацію, експлуатацію.
Життєвий цикл товару визначає послідовність періодів існування товару:
На практиці кількість функцій маркетингу та їх обсяг визначаються залежно від техніко – економічних показників діяльності підприємства. Для того, щоб виготовлена продукція була завжди конкурентоспроможною, необхідно здійснювати багато маркетингових рішень, які стосуються товарної, цінової, збутової, комунікативної політики.
Товарна політика є основою маркетингових рішень, пов’язана з формуванням конкурентних переваг і створення таких характеристик продукції, які роблять її корисними для споживача і забезпечують підприємству прибуток.
Цінова політика – ц е формування таких цін , щоб встановленні цілі підприємства були досягнуті.
Збутова політика є сукупністю дій і методів підприємства щодо визначення , вибору, залучення споживачів. Забезпечення якості та вартості сервісу є приоритетним завданням збутової політики, яка може бути забезпечена різними каналами збуту (прямий продаж, із залученням посередників).
Метою комунікативної політики є забезпечення конкурентних переваг продукції підприємства в процесі її просування на цільові сегменти ринку через систему маркетингових комунікацій. Просування продукції здійснюється шляхом залучення споживачів до процесу купівлі продукції через їх інформування та стимулювання. Діяльність з маркетингового сприяння збуту продукції забезпечує виконання таких основних завдань:
Маркетинг – система організації діяльності сучасного підприємства в процесі товарного відтворення, у якій в основі прийняття господарських рішень покладені вимоги ринку, реальні запити, потреби покупців у товарах та послугах та виробничо – збутові можливості даного підприємства. Його значення полягає в тому, що підприємства повинні виробляти те, що потрібно споживачам, а не те , що вони хочуть або можуть виробляти. Для успішного ведення бізнесу служба маркетингу всебічно вивчає ринок товарів для визначення оптимального асортименту та обсягу продукції.
Постачальницько-збутова політика підприємства визначається як невід'ємна частина органічно єдиного комплексу діяльності, спрямованої на задоволення нестатків і потреб покупця продукції підприємства. Підлегле таким цілям виробництво, його постачання матеріальне - технічними ресурсами і збут продукції є складовими частинами єдиної маркетингової політики підприємства.
Постачальницько-збутова політика підприємства полягає в її інтеграції в сукупність економічних відносин , у здійсненні взаємозалежних функцій керування підприємством.
Проведення постачальницько-збутової політики спирається насамперед на визначення її цілей на даному підприємстві, адекватних показників ефективності й обраної стратегії діяльності підприємства. Для досягнення цих цілей виробляються і застосовуються специфічні засоби прогнозування, планування, координації, регулювання, контролю, обліку й аналізу роботи з постачання і збуту. Підприємство забезпечує проведення постачальницьке - збутової політики у взаємозв'язку з удосконалюванням економічного механізму підприємницької діяльності, роботи по підготовці і висновку договорів (контрактів), інформаційних зв'язків і технічного оснащення структурних підрозділів, що здійснюють функції керування підприємством, раціоналізацією своєї організаційної структури.
При здійсненні своєї постачальницьке - збутової політики підприємству доцільно взаємодіяти з відповідними підрозділами органів виконавчої влади суб'єктів України, використовувати послуги консалтингових структур, маркетингових фірм і наукових організацій.
Однієї з задач керування діяльністю підприємства є здійснення заходів по підвищенню культури керування маркетингом, навчанню працівників підприємства методам аналізу і прогнозу ринкової кон'юнктури, по удосконалюванню й освоєнню ефективного використання інфраструктури товарних ринків, а також по залученню для цих цілей сучасних організаційно - технічних засобів.
Придбання (постачання) є питанням вибору (за ціною, якості, умовам оплати і доставки, по інших факторах) потрібного товару, пропонованого в багатьох випадках досить широким колом продавців. Продаж (збут) виробленої підприємством продукції відбувається в умовах твердої конкуренції продавців, і для досягнення успіху від підприємства потрібно подолання багатьох проблем, зв'язаних зі збутом своєї продукції, рішення яких залежить від вибору секторів і сегментів ринку, асортименту виробленої продукції, вибору регіонів продажів, а також ефективності організації і технології виробництва.
Ефективна постачальницьке - збутова політика проводиться на основі маркетингу. Ціль маркетингу - вивчення потреб ринку з метою максимального задоволення потреб споживачів і забезпечення умов одержання найбільшого прибутку підприємства від збуту зробленої їм продукції. Відповідно до цієї мети до складу функції маркетингу входять наступні основні задачі:
У сучасних умовах функція маркетингу стає основою діяльності підприємства. У зв'язку з цим рекомендується не обмежувати функцію маркетингу винятково спеціалізованими підрозділами усередині підприємств. Задача керівництва підприємства - створити в кожного працівника ясне представлення про споживача, його запитах; утягнути максимальна кількість працівників у безпосередні контакти зі споживачем; створити умови, що змушують кожного працівника піклуватися про розширення збуту продукції свого підприємства.
Побудова функції маркетингу залежить від розмірів підприємства, розмаїтості виробленої ним продукції, а також ринків, на яких воно оперує. Для середніх і великих підприємств рекомендується застосування наступних форм маркетингу: стратегічний, оперативний і тотальний маркетинг.
Стратегічний маркетинг включає:
1) аналіз положення підприємства на ринку;
2) виявлення й аналіз діяльності існуючих і потенційних конкурентів;
3) складання прогнозів розвитку ринку;
4) аналіз існуючих збутових мереж;
5) аналіз існуючої системи постачання;
6) формування перспективних задач для фінансових, технічних, виробничих, збутових, науково - дослідницьких і конструкторських підрозділів по поліпшенню положення підприємства на ринку;
7) складання бізнес - плану діяльності підприємства.
КОНЦЕПЦІЯ МАРКЕТИНГУ—це орієнтована на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит в межах певного ринку. Вона э основою бізнесу підприємства, а також плано вого керівництва виробничім процесом, дає змогу узгодити, збалансувати мож ливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення попиту споживачів.
СТРАТЕГІЯ МАРКЕТИНГУ—це прогнозування довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні товари . Вона передбачає здійснення стратегічного планування, плануван ня маркетингу.
План маркетингу підприємства—товаровиробника містить такі роз діли: ♦ контрольних показників щодо потреб споживачів;
РОЗДІЛ 3. Організація діяльності підприємства, планування виробництва.
Тема 5 . Організація виробництва та виробнича інфраструктура
Тема 5.1 Виробничий процес підприємства
Питання для теоретичної підготовки
Структура та принципи організації виробництва.
Виробничий цикл, його характеристика.
Суспільні форми організації виробництва.
Види виробничих процесів.
Методи організації виробництва.
Основні теоретичні положення теми
Виробничий процес - це цілеспрямоване, по стадійне перетворення вихідної сировини та матеріалів у готову продукцію, яка призначена для, споживання або подальшого перероблення.
Усі виробничі процеси поділяються на 3 види:
1. Основні процеси, які безпосередньо пов’язані з перетворенням предметів праці у готову
продукцію, випуск якої передбачено планом підприємства.
2. Допоміжні процеси, які сприяють безперебійній роботі підприємства, але безпосередньої участі у виготовленні продукції не беруть(ремонт обладнання, прибирання території)
3. Обслуговуючі процеси створюють умови для здійснення основних та допоміжних процесів(транспортні. складські)
Головна відмінність між основними та допоміжними процесами полягає в тому, що продукт , вироблений у результаті основного виробничого процесу, надходить на ринок, а продукт, отриманий під час допоміжного процесу, споживається в межах підприємства.
Промислові підприємства розрізняються за структурою та обсягом виробленої продукції, широтою її номенклатури. Залежно від цих чинників робочі місця, дільниці, цехи і підприємства поділяються на кілька організаційних типів виробництва. Під типом виробництва розуміють ступінь постійного завантаження робочих місць, однаковою роботою.
Розрізняють такі типи виробництва:
1. Одиничне виробництво-характеризується широким асортиментом продукції і невеликим обсягом випуску однакових виробів(суднобудування, виробництво унікального обладнання)
2. Серійне виробництво характеризується тим, що виготовляється обмежений асортимент продукції періодично, певними партіями. Продукція стандартна: компресори, обладнання хімічної та харчової промисловості.
3. Масове виробництво - виготовляється продукція окремих видів у великій кількості на вузькоспеціалізованих робочих місцях протягом тривалого періоду.
Раціональна організація виробництва залежить від певних принципів:
Спеціалізація, тобто розподіл праці між окремими підрозділами підприємства та робочими місцями.
Паралельність, що означає одночасне виконання окремих частин виробничого процесу, пов'язаного з виготовленням конкретного виробу.
Пропорційність-відносно однакова продуктивність праці в підрозділах підприємства.
Прямоточність - забезпечення найкоротшого шляху пересування предметів праці.
Неперервність-скорочення перерв у процесі виробництва.
Ритмічність-виробничий процес повинен строго повторюватись в рівні проміжки часу.
Технічна оснащеність-автоматизація. механізація виробничого процесу.
Виробничий цикл виготовлення виробу являє собою календарний період перебування його у виробництві від часу запуску вихідних матеріалів та напівфабрикатів в основне виробництво до отримання готового виробу. Інтервал виробничого циклу від початку першої виробничої операції до закінчення останньої називається тривалістю виробничого циклу в часі, яка вимірюється у днях , годинах, хвилинах, залежно від виду виробу та стадії оброблення. Вона враховується при розробленні виробничих програм та підготовці підприємства до виробництва нової продукції. Тривалість виробничого циклу охоплює три стадії:
1 - тривалість робочого часу, необхідного для виробництва продукції;
2- час технічного обслуговування виробництва;
3-тривалість перерв.
Час виконання основних операцій оброблення виробу становить технологічний цикл, що означає час, протягом якого оброблюється предмет праці. Час технологічного обслуговування включає в себе контроль якості оброблення виробу, контроль режиму роботи машин та обладнання, прибирання робочого місця, час доставляння деталей до робочого місця. Час перерв – це час , протягом якого не змінюються жодні якісні характеристики виробу, але продукція ще не є готовою і процес виробництва не завершено. Розрізняють такі види перерв: між змінні, перерви очікування ( пов’язанні із завантаженням обладнання), непередбачені перерви (відключення електроенергії, збої у роботі обладнання). Кожне підприємство зацікавлене в скороченні виробничого циклу. Розрізняють три основні способи поєднання операцій технологічного циклу:
1. Послідовне поєднання – полягає в тому, що наступна технологічна операція починається тільки після завершення обробки всіх предметів партії на попередній операції. Це поєднання дуже просте, але йому властивий тривалий цикл.
2. Паралельне поєднання – предмети праці після завершення однієї операції одразу передаються на наступну так предмети праці однієї партії виготовляються паралельно на всіх технологічних операціях. У цьому разі технологічний цикл істотно скорочується.
3. Послідовно-паралельне поєднання є комбінацією двох попередніх. Цей спосіб використовується при обробці предметів великими партіями, що відповідає умовам велико серійного виробництва.
До форм суспільної організації виробництва належать:
- концентрація;
- спеціалізація,
- кооперування;
- комбінування,
- конверсія,
- диверсифікація виробництва.
Концентрація – це процес зосередження виробництва, робочої сили, засобів праці на великих підприємствах, тобто процес усуспільнення виробництва через збільшення обсягів випуску продукції.
В сучасних умовах процес концентрації промислового виробництва є не просто збільшенням кількості основних фондів. Йому притаманна докорінна зміна техніки на базі НТП, зосередження її на великих підприємствах.
Відокремлюють три основні форми концентрації:
Поряд з процесом концентрації відбувається і зворотній процес – деконцентрація виробництва. Це здійснюється за допомогою створення широкої мережі середніх та малих підприємств.
Спеціалізація – це процес зосередження випуску певних видів продукції в окремих галузях промисловості, на окремих підприємствах, тобто це виробництво однорідної продукції або виконання окремих технологічних операцій. На спеціалізованих підприємствах , як правило, вища якість продукції, рівень механізації та автоматизації, досягається зменшення витрат виробництва.
У промисловості розрізняють такі форми спеціалізації:
- по детальну (виробництво деталей, вузлів тощо)
- предметну (випуск певного виду готової продукції)
- технологічну (виконання окремих стадій технологічного процесу).
Кооперування – це тривалі виробничі взаємозв’язки підприємств, що спільно виготовляють кінцевий продукт. Основна умова кооперування – широка мережа по детально і технологічно спеціалізованих та організаційно відокремлених підприємств.
Комбінування – це поєднання в одному підприємстві (комбінаті) різногалузевих виробництв. взаємопов’язаних технічно, економічно і організаційно. Розрізняють три основні форми комбінування:
З позицій економіки комбінування є однією з найпрогресивніших форм концентрації і організації виробництва, оскільки сприяє якнайповнішому використанню всіх ресурсів підприємства.
Конверсія характеризує істотне перепрофілювання частини або виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом зміни ринкового середовища. Процеси конверсії здійснюються за загальнонаціональними програмами, які розроблює і затверджує найвище керівництво країни.
Диверсифікація означає одночасний розвиток різних, невзаємопов’язаних видів виробництв, розширення номенклатури та асортименту продукції в межах одного підприємства. Диверсифікація відображує процес розширення підприємницької діяльності підприємства. Диверсифікованим вважається підприємство , на якому понад 30% загального обсягу продажу – це товари, не пов’язані з його основною діяльністю.
Залежно від особливостей виробничого процесу і типу виробництва застосовується певний метод організації виробництва.
Метод організації виробництва-це певний спосіб виконання виробничого процесу, що передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів Розрізняють три методи організації виробництва: непотоковий потоковий автоматизований
Непотокове виробництво з організаційного погляду є досить складним. Воно застосовується, як правило, в одиничному та експериментальному виробництві непотокове виробництво характеризується такими ознаками:
на кожному робочому місці виготовляються та обробляються різні за конструкцією та технологією вироби, бо їх кількість невелика;
усі робочі місця розташовані групами, без певного зв’язку з послідовністю виконання виробничих операцій(немає зв'язку типу "потокова лінія");
існують перерви у виробничому циклі, оскільки предмети праці переміщуються складними маршрутами(після оброблення надходять на склад та чекають закінчення оброблення всієї партії);
обладнання, яке застосовується, є універсальним.
Потокове виробництво-найбільш досконалий метод організації виробництва. Цей метод передбачає оброблення предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом.
Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура випуску однорідної продукції. У потоковому виробництві найповніше виражені основні принципи високоефективної організації виробничого процесу, і передусім принципи прямоточності. неперервності. Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення значних обсягів продукції протягом тривалого часу. Тому застосовується цей метод переважно у масовому та великосерійному виробництві: при одиничному виробництві використовуються лише елементи потокового виробництва(при виготовленні уніфікованих деталей)
Потоковому виробництву властиві такі ознаки:
1 - поділ виробничого процесу на окремі операції і закріплення їх за певним робочим місцем на тривалий термін
за групою робочих місць закріплюється оброблення одного виду продукції або конструктивно подібних предметів
2 - робочі місця розміщуються послідовно, відповідно до технологічного процесу
узгодження та ритмічне виконання всіх операцій на основі єдиного розрахункового ритму потокової лінії
технологічний процес строго диференційований-на кожному робочому місці виконується лише одна або кілька однорідних операцій
3 - передання оброблюваних деталей з операції на операцію відбувається з мінімальною перервою і за допомогою спеціальних транспортних засобів(конвеєр)
4-предмети праці передаються з однієї на іншу операцію поштучно або великими порціями. Автоматизація виробництва-процес. за якого всі або переважна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника , передаються машинам і відбуваються без безпосередньої його участі. За робітником залишається лише функція налагодження, нагляд} та контролю.
Автоматизація виробничого процесу досягається шляхом використання систем машин-автоматів. які є комбінацією різнотипного обладнання та інших технічних засобів, що розташовані в технологічній послідовності та об’єднанні засобами транспортування, контролю і управління для виконання часткових процесів виготовлення виробу(продукції)
Особливу роль при цьому відіграє комплексна автоматизація виробництва, за якої без безпосередньої участі людини, але під її контролем машинами-автоматами здійснюються всі процеси виробництва-від надходження сировини до виходу готової продукції.
Розрізняють 4 напрямки автоматизації:
Упровадження напівавтоматичних та автоматичних верстатів.
Створення комплексних систем-машин з автоматизацією всіх
ланцюгів(частин)виробничого процесу, зокрема автоматичних ліній
Конструювання та виробництво промислових роботів, які виконують у виробничому
процесі функції, що подібні до руки людини, і завдяки цьому замінюють людину.
Розвиток комп’ютеризації та гнучкості виробництв і технологій.
Гнучкість виробництва-здатність швидко при мінімальних витратах на тому самому обладнанні переходити на випуск пової продукції.
Питання для закріплення матеріалу і самоконтролю
1. Суть структури та принципів організації виробництва.
2. Виробничий цикл, його характеристика.
3. Які суспільні форми організації виробництва існують на підприємстві?
4. Які методи організації виробництва існують?
5. В чому суть автоматизації виробництва?
Тема 5.2. Інфраструктура підприємства.
Питання для теоретичної підготовки
Поняття , види і значення інфраструктури.
Система технічного обслуговування.
Соціальна інфраструктура підприємства.
Основні теоретичні положення теми
Результативність роботи підприємства залежить не тільки від рівня організації основного виробничого процесу, а й від господарств і служб, які створюють умови для ефективного функціонування основного виробництва. За умови постійного вдосконалення техніко –технологічної бази підприємства, збільшення інтенсивності робочого навантаження на його основні фонди, набувають значення проблеми раціональної організації допоміжних і обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.
Інфраструктура підприємства - комплекс цехів, господарств і служб, який забезпечує необхідні умови для його діяльності (функціонування); вона служить своєрідним «тилом виробництва», без якого неможлива робота будь-якого підприємства(фірми). Розрізняють виробничу і соціальну інфраструктуру, яка складається з певних елементів.
Виробнича інфраструктура підприємства - сукупність підрозділів, які безпосередньо не беруть участі у виробництві основної (профільної ) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи для неї необхідні умови.
Склад і розміри об’єктів виробничої інфраструктури залежать від галузі, типу і масштабів виробництва, особливостей конструкції і технології виробництва виробів, рівня спеціалізації конкретного підприємства(фірми)
До складу виробничої інфраструктури підприємства входять допоміжні обслуговуючи цехи (дільниці) і господарства, комунікаційні мережі, засоби збору і збереження інформації, природоохоронні споруди.
До складу соціальної інфраструктури входять установи громадського харчування, охорони здоров’я, спортивні споруди, дитячі дошкільні установи, установи освіти, культури і відпочинку , житлово-комунальне господарство.
Специфічним елементом інфраструктури підприємства є капітальне будів ництво. Це процес створення нових, технічного переоснащення, реконструкції, розширення діючих об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури підприємства.
Ефективна робота основного виробництва вимагає чіткого й безперебійного його обслуговування — ремонту основних фондів, забезпечення інструментом, енергією, іншими видами послуг. Завданням підприємства є виробництво кін цевої продукції, тому основне виробництво має переважати не тільки за пито мою вагою виготовленої продукції, а й за кількістю працівників, засобів праці.
Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є постійне підтримування в робочому стані машин і устаткування, своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, інструментом та інш. Усе це здійснює система технічного обслуговування виробництва, яка є центральною складовою виробничої інфраструктури підприємства.
Система технічного обслуговування має таку структуру:
* матеріальні – для збереження запасів сировини, палива та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні;
* виробничі – для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення;
* збутові – для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації.
Зростання ролі і значення виробничої інфраструктури підприємства зумовлюється тим, що :
- підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт з ремонту та налагодження устаткування, потребує розширення номенклатури інструментів, оснащення і пристроїв.;
- постійно зростає навантаження на комунікаційні мережі підприємства.
За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на разногалузевих підприємствах зайнято приблизно 40-50% загальної чисельності персоналу. Це пояснюється не лише великими обсягами робіт з обслуговуванням основного виробництва, а й тим, що багато які допоміжні та обслуговуючи операції важко піддаються механізації та автоматизації.
Соціальні потреби працівників підприємств охоплюють широке коло проблем, що стосуються забезпечення належного рівня і дальшого поліпшення умов праці, охорони здоров’я та побуту всіх категорій персоналу і членів сімей персоналу, поліпшення соціально-культурного обслуговування тощо.
Соціальну інфраструктуру сучасного підприємства, спрямовану на задоволення соціальних потреб його працівників утворюють різні підрозділи, заклади побутового обслуговування тощо. Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства з кадрів і соціальних питань.
Для задоволення соціальних потреб працівників розробляють план соціального розвитку, тобто систему конкретних заходів, спрямованих на поліпшення умов праці та побуту працівників. У цьому плані обов’язково мають передбачити заходи поліпшення санітарно – гігієнічних умов праці, підвищення безпеки праці, що запобігають травматизму і професійним захворюванням, а також поліпшення житлових і побутових умов працівників, зміцнення матеріально – технічної бази об’єктів соціальної інфраструктури. Це сприятиме підвищенню трудової активності персоналу.
Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства важливо створити комфортне соціальне середовище на сприятливий психологічний клімат. Активізувати соціальну мотивацію праці. Усе це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.
Питання для закріплення матеріалу і самоконтролю
1. В чому суть , види і значення інфраструктури?
2. Яка структура системи технічного обслуговування?
3. Яке значення має соціальна інфраструктура підприємства?
Тема 6. Регулювання, прогнозування та планування діяльності
Питання для теоретичної підготовки
Прогнозування й регулювання діяльності підприємства.
Принципи та методи планування на підприємстві.
Види планів, порядок їх розробки.
Державне економічне регулювання
Характеристика окремих методів планування
Суть та необхідність бізнес - планування
Складові елементи БП
Основні теоретичні положення теми
Прогноз означає спробу визначити стан якогось явища чи процесу в майбутньому. Процес складання прогнозу називають прогнозуванням.
Прогнозування розвитку підприємства – це процес наукового обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану в майбутньому. Прогнозування має дати відповіді на такі питання:
- Чого слід очікувати в майбутньому?
- Яким чином необхідно змінити нинішні умови, щоб досягти бажаного результату?
Процес прогнозування базується на таких основних принципах:
Ефективне функціонування економіки передбачає необхідність державного регулювання, тобто ступінь державного впливу на розвиток господарства, окремого підприємства.
Основними формами державного регулювання є належна фінансова й кредитна політика, від лагоджена податкова система, кредитування, державні пільги, дотації тощо.
В Україні запроваджена єдина державна регуляторна політика у сфері підприємництва – діяльність, спрямована на досягнення оптимального регулювання державою підприємницької діяльності, усунення правових, економічних та адміністративних перешкод у реалізації права підприємства на підприємницьку діяльність. Необхідно впорядкувати нормативно – правові акти, щоб забезпечити ефективність і досягнення позитивних результатів діяльності підприємства.
У системі управління підприємством особливе місце належить плануванню як його основній функції.
Планування - це процес встановлення цілей підприємства і вибору найефективніших способів їх досягнення.
Мета планування - ліквідувати негативний вплив на підприємство мінливості середовища, в якому воно функціонує.
Перехід до ринкової економіки зумовив самостійне здійснення підприємством всього комплексу планової роботи. В таких умовах плани підприємств мають рекомендаційний характер, зорієнтовані на задоволення підприємствами потреб споживачів. Підприємства можуть самостійно визначати шляхи розвитку виробництва, використовувати системи мотивації праці, встановлювати виробничу програму тощо. В основі розробки планів підприємства лежить співвідношення між попитом і пропозицією, конкретні договори на поставку продукції між господарюючими суб'єктами, між підприємством і державою. Підприємства несуть відповідальність за результати своєї роботи, повинні стежити за зміною ринкової кон’юнктури, враховувати ризик.
Основними принципами планування є:
Методи планування - це способи встановлення планових показників. До методів планування пред'являються певні вимоги. Вони повинні бути адекватними зовнішнім умовам ринку, враховувати різноманітність шляхів досягнення основної мети підприємства - максимізації прибутку.
Існують такі методи планування:
1) ресурсний-використовується при монопольному становищі підприємства на ринку або слабкій конкуренції; планові показники встановлюються,
виходячи з ресурсних можливостей підприємства;
2) статистичний - показники встановлюються з використанням середніх
статистичних величин за даними минулих періодів;
3) факторний - вплив різних техніко-економічних факторів визначає величину планового показника;
4) балансовий - полягає у використанні в планових розрахунках системи
таблиць-балансів, в яких відображаються потреби в певних видах ресурсів та джерела їх покриття;
У практиці функціонування вітчизняних підприємств склалась певна система планування, яка полягає у розробці та взаємо узгодженості планів різних видів. Найчастіше плани поділяються за часовими рамками розрахунків техніко-економічних показників:
Календарно-виробниче планування
передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження
продукції на зміну, добу і доведення їх до підрозділів підприємства.
Диспетчерування передбачає оперативний контроль за виконанням
поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі,
мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобіганням відхиленням.
Оперативно-виробниче планування покликане забезпечити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Даним видом планування займаються економісти планово-економічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на великих підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.
Розробка планів будь-яких рівнів неможлива без використання системи показників. Під показником слід розуміти міру планового завдання, яка надає йому кількісної або якісної визначеності. Розрізняють такі групи показників:
Бізнес-план – це ретельно підготовлений плановий документ, який розкриває усі сторони будь-якого започаткованого комерційного проекту. Він дозволяє передбачати заходи щодо реалізації нової ідеї, визначати необхідне фінансове забезпечення і отримання певного зиску. Практично його можна вважати формою експертної оцінки діяльності та ефективності здійснення тієї або іншої підприємницької ідеї.
Бізнес-план – це документ, який містить систему ув’язаних у часі та просторі та узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання максимального прибутку внаслідок реалізації підприємницького проекту (угоди).
Бізнес-планування містить три етапи:
Складання бізнес-плану передує визначення цілей власного бізнесу в загалі і бізнес-плану зокрема.
Бізнес-план дає змогу розв’язати цілий ряд завдань, основними серед яких є:
Кожне завдання плану може бути розв’язане лише у взаємозв’язку з іншими. Центром бізнес-планує концентрація фінансових ресурсів. Саме бізнес-план є важливим засобом збільшення капіталу підприємства. Процес складання плану дає змогу глибоко проаналізувати розпочату справу у всіх деталях. Бізнес-план є основою бізнес пропозицій у переговорах із майбутніми партнерами, він відіграє важливу роль при комплектуванні основного персоналу підприємства.
Таким чином, бізнес-план, по-перше, може бути використаний для розробки концепції бізнесу, для детального відпрацювання стратегії, для попередження помилок шляхом детального аналізу маркетингу, фінансів, виробничої діяльності підприємства.
По-друге, бізнес-план є інструментом, за допомогою якого суб’єкт господарювання може оцінити результати своєї діяльності за певний період.
По-третє, бізнес-план є засобом залучення коштів.
Бізнес-план може сприяти залученню інвесторів та кредиторів. Перед тим, як ризикувати своїм капіталом, інвестори мають впевнитись у надійності розробки проекту та мати уявлення про його ефективність. Вони мають вивчити бізнес-план перед розглядом можливості капіталовкладень.
Розробка бізнес-планів характерна для всіх форм та видів підприємництва, це складова частина підприємницьких угод виробничого, торгово-комерційного і фінансово-кредитного характеру.
Бізнес-план є ефективним засобом донесення нової ідеї до осіб, спроможних фінансувати. Водночас – це основа для оцінки перспективи розвитку та управління новим бізнесом.
Розробка бізнес-плану є досить трудомістким процесом і вимагає значних затрат часу та коштів. Тому одним із факторів, що зумовлює ефективність і результативність бізнес-планування, є його організація.
Підготовкою бізнес-плану можуть займатися менеджери, підприємці, фірми, групи фірм або консалтингові організації. Основу групи спеціалістів, що розробляють бізнес-план, становлять маркетологи, економісти, статисти, фінансисти.
Для розробки стратегії розвитку великої фірми складається розгорнутий бізнес-план. Не рідко вже на стадії його підготовки визначається партнер.
Підприємства, що працюють у стабільній ситуації та виробляють товар для сталого ринку, при зростанні обсягів виробництва розробляють бізнес-план, спрямований на удосконалення виробництва та пошук шляхів зниження його витрат. Але всі ці підприємства постійно розглядають заходи щодо модернізації продукції чи послуг, що виробляються чи надаються. Підприємства, які виробляють продукцію в умовах постійного ризику, насамперед систематично працюють над освоєнням нових видів продукції, переходом на виробництво товарів нових поколінь та продовженням їх життєвого циклу. Якщо підприємство, плануючи значне зростання виробництва традиційних продуктів або тих, що освоюються, не має достатніх власних потужностей для їх виробництва, воно може вирішити цю проблему такими варіантами:
Другий варіант, як правило забезпечує прискорене розв’язання завдань і потребує менше засобів. У цьому випадку вже на стадії розробки бізнес-плану визначаються вимоги до майбутнього виробництва.
Одне із першочергових завдань бізнес-плану – це пошук інвесторів: нових акціонерів, кредиторів , спонсорських вкладень тощо.
В Україні бізнес-план може застосовуватись також у процесі постприватизаційної діяльності підприємств , особливо в малому та середньому бізнесі. При цьому в основу приватизації може бути закладена ідея конкурсу бізнес-планів покупців підприємств як альтернативних шляхів їх подальшого ефективного функціонування.
Наказом Фонду державного майна України від 26 вересня 1994 р. затверджено Положення про типовий бізнес-план, яке визначає порядок розробки покупцями бізнес-планів і вимоги до них.
Згідно з Положенням, бізнес-планом є документ, який містить у собі зобов’язання покупців щодо подальшої експлуатації об’єкта приватизації та обґрунтування можливостей їх виконання відповідно до вимог, що встановлюються Фондом державного майна України.
На даному етапі бізнес-план обов’язково розробляється покупцями у таких випадках:
У бізнес-плані повинна міститися інформація, яка характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства за останній рік у цілому та за структурними підрозділами, а також стратегічні напрямки розвитку підприємства на 2, 3, 5-річну перспективу. Заходи та пропозиції, викладені покупцем у бізнес-плані, враховуються в разі підписання договору купівлі-продажу.
Отже, бізнес-план виконує як зовнішні, так і внутрішні функції. При пошуках партнерів, інвесторів і кредиторів добре виконаний та оформлений бізнес-план є найкращою візитною карткою підприємства.
У сучасних умовах бізнес-план є робочим інструментом, який описує процес функціонування підприємства, показує, яким чином її керівники мають намір досягти своєї мети. Якісно розроблений бізнес-план допомагає підприємству зростати, здобувати нові позиції на ринку, розробляти перспективні плани свого розвитку, формувати концепції виробництва нових товарів і послуг та обирати раціональні шляхи їх реалізації.
Зміст та структура бізнес-плану немає жорстокої регламентованої форми, але, як правило, у ньому передбачаються розділи, в яких розкривається концепція і мета бізнесу, характеризується специфіка підприємства та задоволення ним потреб ринку; оцінюється ємність ринку та встановлюється стратегія поведінки підприємства на певних ринкових сегментах, визначається організаційна і виробнича структура, формується фінансовий проект справи, у т. ч. стратегія фінансування та пропозиції по інвестиціях, описуються перспективи зростання підприємства.
У загальному вигляді бізнес-план складається з таких розділів:
Питання для закріплення матеріалу і самоконтролю
Тема 7. Виробництво, якість та конкурентоспроможність продукції
Тема 7.1. Виробництво продукції
Питання для теоретичної підготовки
Загальна характеристика продукції.
Виробнича програма підприємства.
Планування обсягів виробництва продукції.
Основні теоретичні положення теми
Результатом діяльності підприємства є виготовлена продукція, виконана робота, наданні послуги. За економічним призначенням продукція підрозділяється на :
- засоби праці;
- предмети споживання.
Продукція вимірюється в :
1. Натуральних (фізичних) одиницях – штуках, тоннах, метрах тощо.
2. Вартісних (грошових ) - продукція валова, товарна, чиста, реалізована, вартість робот , послуг.
Товарна продукція – це продукція, прийнята відділом технічного контролю і здана на склад готової продукції.
Реалізована продукція – це продукція, доставлена споживачам, гроші за яку надійшли на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно чинного законодавства, датою реалізації продукції вважається дата передачі права власності на вказану продукцію незалежно від термінів оплати. Товарна і реалізована продукція за своїм складом однорідні. Кількісно вони відрізняються на величину зміни залишків нереалізованої готової продукції на початок і кінець планового періоду.
Валова продукція – це вартість усієї продукції підприємства незалежно від ступеня її готовності. Вона включає товарну продукцію і зміну залишків незавершеного виробництва.
Незавершене виробництво – це незакінчена у виготовлені продукція , що знаходиться в процесі виробництва на різних його стадіях. Розміри незавершеного виробництва залежать від обсягів виробництва і тривалості виробничого циклу.
Чиста продукція – це вартість, створена на підприємстві, або додана вартість
Для того, щоб підприємство було спроможне задовольняти запити своїх реальних та потенційних споживачів, процеси випуску продукції повинні базуватись на розробленій виробничий програмі.
Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) - це система завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.
При обґрунтуванні якісних показників виробничої програми товаровиробник повинен визначити вимоги до продукції, встановлені замовником, законодавчі вимоги щодо продукції.
Формування виробничої програми базується на основі вивчення і аналізу попиту на продукцію підприємства із врахуванням його можливостей.
Підставою для визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і договори. Обсяг випуску за окремими виробами обґрунтовується виробничими потужностями. В процесі такого обґрунтування виявляється диспропорція в завантажені обладнання, розробляються заходи щодо розширення спеціалізації і кооперування. Виходячи з натуральних обсягів постачань, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному виразі.
Натуральними показниками виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях за номенклатурою та асортиментом.
Номенклатура - це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент - це різновидність виробів у межах даної номенклатури.
Номенклатура виробів підприємства може бути :
- Централізована номенклатура формується шляхом укладення державних контрактів і замовлень, які формуються на основі пропозицій міністерств і відомств. Фінансування державного контракту проводиться за рахунок коштів бюджету або власних коштів підприємства наявних кредитних ресурсів.
- Децентралізована номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладення договорів поставок.
Виробнича програма повинна бути оптимальною, тобто відповідати структурі ресурсів та забезпечувати найкращі результати роботи підприємства.
Планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом поточного або перспективного плану підприємства.
Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках встановлюють на основі обсягу поставок:
ОВ = ОП - Зп + 3к, натур. один.,
де ОП - обсяг поставок у натуральних одиницях;
Зп, Зк - запаси продукції на складі, відповідно, на початок і кінець року.
Запаси готової продукції на початок планового періоду визначаються з їх фактичної величини на кінець звітного періоду. Величина запасу готової продукції на кінець планового періоду визначається виходячи із терміну зберігання продукції на складі і тривалості планового періоду, тобто:
Зк = ОП * Тзб / Д,
де Тзб – середній термін зберігання певного виду продукції на складі;
Д - тривалість планового періоду, днів.
Вартісними показниками виробничої програми є:
- обсяг товарної продукції, до неї включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, роботи з освоєння нової техніки, тару, що не входить в вартість виробу
п
ТП = Σ Ni * Ці + Р, грн.,
і=1
Ni - випуск продукції і-го виду в натур, одиницях;
Ці - гуртова ціна одиниці виробу і-го виду, грн.;
Р - вартість робіт і послуг на сторону, грн.;
п - кількість видів продукції.
- валова продукція, до якої включають всю продукцію в вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності:
ВП = ТП - (НЗВп - НЗВк) - (Іп - Ік), грн.,
НЗВп, НЗВк - вартість залишків НЗВ на початок і кінець року;
Іп, Ік - вартість інструменту для власних потреб на початок і кінець року.
- реалізована продукція - це продукція, яка відвантажена споживачеві і за яку надійшли кошти на розрахунковий рахунок підприємства або мають надійти у зазначений термін:
РП = ТП + (Гп - Гк) + (Внп - Вик), грн.,
Гп, Гк - залишки готової нереалізованої продукції на початок і кінець року, грн.; Внп, Внк - залишки продукції, відвантаженої, за яку термін оплати не настав, і продукції на відповідальному зберіганні у покупців, на початок і кінець року;
- чиста продукція визначається:
ЧП = ТП - (М + А), грн.,
ЧП = Зо + Зд + Пр, грн.,
М - матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;
А - сума амортизаційних відрахувань, грн.;
Зо, Зд - заробітна плата, основна та додаткова, грн.;
Пр - прибуток підприємства, грн.
Питання для закріплення матеріалу і самоконтролю
1. Які принципи та методи планування на підприємстві?
2. Види планів, порядок їх розробки.
3. Які показники виробничої програми, їх визначення?
ТЕМА 7.2. Матеріально – технічне забезпечення підприємства.
Питання для теоретичної підготовки
Суть та необхідність МТЗ на підприємстві.
Виробничі запаси, їх види.
Маркетинг в діяльності підприємства.
Форми МТЗ
Основні теоретичні положення теми
При здійсненні господарської діяльності підприємство використовує різноманітні матеріально – технічні ресурси: сировину, матеріали, паливо, енергію, комплектуючі тощо. В процесі виробництва вони перетворюються на продукцію і підлягають постійному поповненню. Необхідні для виробництва ресурси підприємство купує на ринку у підприємств – виробників або у посередників. Коло основних постачальників може бути стабільним , особливо за умови масового та серійного виробництва, коли існує постійна потреба у великій кількості однакових матеріалів. Але періодично виникають нові завдання, які потребують нових ресурсів і нових постачальників. Вибирати постачальника необхідно за певними критеріями (репутація постачальника, якість та ціна матеріалу, територіальна віддаленість, умови розрахунків, можливість кредитування тощо).
Цією діяльністю займаються працівники відділу МТЗ, які складають план закупівлі необхідних для виробництва ресурсів.
Організація МТЗ складається з таких етапів:
Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх норму вання.
Норма витрат матеріальних ресурсів - це граничнодопустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробниц тва одиниці продукції визначеної якості.
Основні та деякі допоміжні матеріали нормуються на одиницю продукції, допоміжні матеріали для обслуговування обладнання нормуються на одиницю часу його роботи.
Норми витрат матеріальних ресурсів розробляються, як правило, са мими підприємствами, інколи науково-дослідними установами на замовлення підприємств. Норми витрат повинні бути прогресивними та технічно - , економічно обґрунтованими.
Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів. Створення необхідних запасів повинно забезпечувати безперервну роботу підприємства і прискорення оборотності оборотних засобів.
Норматив ресурсів в запасах визначається шляхом множення деної потреби у певному виді ресурсу(Д) на норму запасу(З) (в днях):
Н = Д * 3
Денна потреба визначається за формулою:
Д = Мзаг / 360,шт.грн., де
Мзаг - загальна річна потреба в даному виді ресурсу:
М = Σ Nі * qі , де
qі - маса (площа) заготовки однієї деталі і-го виду.
Nі - обсяг продукції.
Виробничі запаси залежно від їх призначення поділяються на:
- транспортний запас (3 тр) - це час знаходження товарно-матеріальних
цінностей в дорозі від постачальника до споживача ;
- підготовчий запас (3 підг) - це час приймання , перевірки якості й складу
вання матеріалів;
- технологічний запас (3 техн) — на час підготовки сировини, матеріалів до ви робничого споживання.
Кожен з цих видів запасів обчислюється множенням даної потреби в матеріальних ресурсах (Д ) на відповідну величину запасу, в днях,
- поточний запас ( 3 пот ) - для забезпечення безперебійного процесу виробниц тва матеріальними ресурсами між двома черговими поставками:
Зпот =Д * Т , де
Т—період поставки даного матеріалу ,в днях.
Середній поточний запас обчислюється : Зсер.пот = Д * Т / 2
Зстр = Д * Т зр.пост ,де
Т зр.пост—-період зриву поставки , дні.
Максимальний виробничий запас обчислюється:
З max =3тр +3підг + Зтехн + Зпот + Зстр
Мінімальний виробничий запас:
Зтіп =3тр + Зпідг +3техн + Зстр
Задоволення запитів споживачів передбачає не лише виготовлення продукції, але і здійснення діяльності щодо сприяння покупцям у виборі і придбанні продукції, забезпечення високого рівня якості обслуговування. Запорукою ефективної організації збуту є використання принципів і методів маркетингу.
Процес маркетингу – це впорядкована сукупність етапів і дій по виявленню попиту, розробленню, виготовленню, розподілу і збуту продукції, що відповідає вимогам покупців і можливостям ринку. До основних функцій маркетингу належать:
Головною метою маркетингового дослідження є з’ясування ринкових можливостей підприємства, тому вивчають ринковий попит, розраховують прогноз його змін та місткість певного ринку. Після цього визначають частку свого підприємства на ринку.
Планування політики в галузі виготовлення і асортименту продукції полягає в розробленні товарної політики, виробничої програми, розробленні нової продукції та інш. При плануванні збуту продукції враховують життєвий цикл товару – неперервний у часі процес перетворення ідеї, матеріальних і інших ресурсів у продукцію, включаючи її реалізацію, експлуатацію.
Життєвий цикл товару визначає послідовність періодів існування товару:
На практиці кількість функцій маркетингу та їх обсяг визначаються залежно від техніко – економічних показників діяльності підприємства. Для того, щоб виготовлена продукція була завжди конкурентоспроможною, необхідно здійснювати багато маркетингових рішень, які стосуються товарної, цінової, збутової, комунікативної політики.
Товарна політика є основою маркетингових рішень, пов’язана з формуванням конкурентних переваг і створення таких характеристик продукції, які роблять її корисними для споживача і забезпечують підприємству прибуток.
Цінова політика – ц е формування таких цін , щоб встановленні цілі підприємства були досягнуті.
Збутова політика є сукупністю дій і методів підприємства щодо визначення , вибору, залучення споживачів. Забезпечення якості та вартості сервісу є приоритетним завданням збутової політики, яка може бути забезпечена різними каналами збуту (прямий продаж, із залученням посередників).
Метою комунікативної політики є забезпечення конкурентних переваг продукції підприємства в процесі її просування на цільові сегменти ринку через систему маркетингових комунікацій. Просування продукції здійснюється шляхом залучення споживачів до процесу купівлі продукції через їх інформування та стимулювання. Діяльність з маркетингового сприяння збуту продукції забезпечує виконання таких основних завдань:
Маркетинг – система організації діяльності сучасного підприємства в процесі товарного відтворення, у якій в основі прийняття господарських рішень покладені вимоги ринку, реальні запити, потреби покупців у товарах та послугах та виробничо – збутові можливості даного підприємства. Його значення полягає в тому, що підприємства повинні виробляти те, що потрібно споживачам, а не те , що вони хочуть або можуть виробляти. Для успішного ведення бізнесу служба маркетингу всебічно вивчає ринок товарів для визначення оптимального асортименту та обсягу продукції.
Постачальницько-збутова політика підприємства визначається як невід'ємна частина органічно єдиного комплексу діяльності, спрямованої на задоволення нестатків і потреб покупця продукції підприємства. Підлегле таким цілям виробництво, його постачання матеріальне - технічними ресурсами і збут продукції є складовими частинами єдиної маркетингової політики підприємства.
Постачальницько-збутова політика підприємства полягає в її інтеграції в сукупність економічних відносин , у здійсненні взаємозалежних функцій керування підприємством.
Проведення постачальницько-збутової політики спирається насамперед на визначення її цілей на даному підприємстві, адекватних показників ефективності й обраної стратегії діяльності підприємства. Для досягнення цих цілей виробляються і застосовуються специфічні засоби прогнозування, планування, координації, регулювання, контролю, обліку й аналізу роботи з постачання і збуту. Підприємство забезпечує проведення постачальницьке - збутової політики у взаємозв'язку з удосконалюванням економічного механізму підприємницької діяльності, роботи по підготовці і висновку договорів (контрактів), інформаційних зв'язків і технічного оснащення структурних підрозділів, що здійснюють функції керування підприємством, раціоналізацією своєї організаційної структури.
При здійсненні своєї постачальницьке - збутової політики підприємству доцільно взаємодіяти з відповідними підрозділами органів виконавчої влади суб'єктів України, використовувати послуги консалтингових структур, маркетингових фірм і наукових організацій.
Однієї з задач керування діяльністю підприємства є здійснення заходів по підвищенню культури керування маркетингом, навчанню працівників підприємства методам аналізу і прогнозу ринкової кон'юнктури, по удосконалюванню й освоєнню ефективного використання інфраструктури товарних ринків, а також по залученню для цих цілей сучасних організаційно - технічних засобів.
Придбання (постачання) є питанням вибору (за ціною, якості, умовам оплати і доставки, по інших факторах) потрібного товару, пропонованого в багатьох випадках досить широким колом продавців. Продаж (збут) виробленої підприємством продукції відбувається в умовах твердої конкуренції продавців, і для досягнення успіху від підприємства потрібно подолання багатьох проблем, зв'язаних зі збутом своєї продукції, рішення яких залежить від вибору секторів і сегментів ринку, асортименту виробленої продукції, вибору регіонів продажів, а також ефективності організації і технології виробництва.
Ефективна постачальницьке - збутова політика проводиться на основі маркетингу. Ціль маркетингу - вивчення потреб ринку з метою максимального задоволення потреб споживачів і забезпечення умов одержання найбільшого прибутку підприємства від збуту зробленої їм продукції. Відповідно до цієї мети до складу функції маркетингу входять наступні основні задачі:
У сучасних умовах функція маркетингу стає основою діяльності підприємства. У зв'язку з цим рекомендується не обмежувати функцію маркетингу винятково спеціалізованими підрозділами усередині підприємств. Задача керівництва підприємства - створити в кожного працівника ясне представлення про споживача, його запитах; утягнути максимальна кількість працівників у безпосередні контакти зі споживачем; створити умови, що змушують кожного працівника піклуватися про розширення збуту продукції свого підприємства.
Побудова функції маркетингу залежить від розмірів підприємства, розмаїтості виробленої ним продукції, а також ринків, на яких воно оперує. Для середніх і великих підприємств рекомендується застосування наступних форм маркетингу: стратегічний, оперативний і тотальний маркетинг.
Стратегічний маркетинг включає:
1) аналіз положення підприємства на ринку;
2) виявлення й аналіз діяльності існуючих і потенційних конкурентів;
3) складання прогнозів розвитку ринку;
4) аналіз існуючих збутових мереж;
5) аналіз існуючої системи постачання;
6) формування перспективних задач для фінансових, технічних, виробничих, збутових, науково - дослідницьких і конструкторських підрозділів по поліпшенню положення підприємства на ринку;
7) складання бізнес - плану діяльності підприємства.
КОНЦЕПЦІЯ МАРКЕТИНГУ—це орієнтована на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит в межах певного ринку. Вона э основою бізнесу підприємства, а також плано вого керівництва виробничім процесом, дає змогу узгодити, збалансувати мож ливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення попиту споживачів.
СТРАТЕГІЯ МАРКЕТИНГУ—це прогнозування довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні товари . Вона передбачає здійснення стратегічного планування, плануван ня маркетингу.
План маркетингу підприємства—товаровиробника містить такі роз діли: ♦ контрольних показників щодо потреб споживачів;