Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
За статтями я дослідила особливості економічної глобалізації в контексті державного управління. Визначено етапи дослідження і прогнозування впливу фінансової глобалізації на національну економіку.
Актуальність теми.Місцеві державні органи - це органи, владні повноваження яких обмежені певною адміністративно-територіальною одиницею. До них відносяться обласні, міські, районні органи. Місцеві органи можуть бути представницькими, виконавчо-розпорядчими і судовими.
З'ясування ролі держави в економіці є предметом багатьох економічних наук. Державне управління економікою — це організуючий i регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Як відомо, суспільство являє собою складну, багаторівневу, цілісну і динамічно розвинену систему. Також добре відомо, що невід'ємним атрибутом будь-якої системи - є управління, яке забезпечує її збереження і розвиток, впорядкування структури, взаємодію з навколишнім середовищем і досягнення цілей системи. Під управлінням розуміється систематична дія суб'єкта управлінської діяльності (спеціально створеного органу) на соціальний об'єкт, яким може виступати суспільство в цілому, його окрема сфера (економічна або соціальна), для того аби забезпечити їх цілісність, нормальне функціонування, динамічну рівновагу з навколишнім середовищем і досягнення наміченої мети. Із зміною умов життєдіяльності людей, особливо таких радикальних, як зміна системи державного пристрою, типу і форм влади, форм власності, ієрархії цінностей і стереотипів поведінки більшості населення, як це відбувається впродовж років незалежності України, протікають дуже істотні, фундаментальні перетворення в управлінській діяльності, в структурі і функціях управління, в процедурах розробки, ухвалення і здійснення управлінських рішень. У цих умовах відбувається зміна управлінських кадрів, а значна частина нових людей, що починають професійно займатися управлінською діяльністю, тим більше тих, хто тільки готується до цього, не володіють необхідною управлінською грамотністю.
Як вже було зазначено вище, що будь-яка система створюється і функціонує для досягнення певної мети або цілей. Далеко не завжди ці цілі бувають чітко сформульовані, але вони завжди існують. Для реалізації цих цілей в будь-якій системі, якщо вона достатньо складна, виникає специфічна субсистема, звана апаратом управління. Це сукупність людей, кожен з яких переслідує і свої власні цілі. Але, крім того, у них, саме як певній сукупності управлінців (менеджерів), є і загальна мета - збереження стабільності і стійкості тієї системи, в якій вони діють, забезпечення просування її до наміченої мети.
Будь-яка система, отже, і її субсистема - апарат управління, змінюється в часі, тому змінюються її цілі, завдання, функції. Для того, щоб система розвивалася успішно, її цілі ставали досяжними, а завдання ефективно вирішувалися, необхідне забезпечення відповідності інтересів управлінського апарату інтересам і цілям самої системи. Якщо такої відповідності немає або воно втрачається, як це трапилося на етапі розвитку незалежної України, коли самокорисливі інтереси апарату управління різко розійшлися з програмованими цілями розвитку системи, наступає системна криза, що захоплює всі основні компоненти даної системи і загрожує її розпадом.
Системну кризу, в якій опинилося пострадянське суспільство, пошуки виходу з цієї кризи, глибинні соціально-економічні, політичні, соціокультурні трансформації ставлять нові, складні завдання перед владними і управлінськими структурами. У суспільній свідомості все виразніше формується переконання про необхідність здійснити перехід від ефективного управління різними сферами суспільного життя - економікою, культурою, наукою, соціальною сферою - к створенню ефективної держави.
Ефективна держава зобов'язана не тільки забезпечувати все необхідне для нормального функціонування ринкової конкуренції, але і допомагати господарюючим суб'єктам адаптуватися до змін ринкової кон'юнктури, створювати сприятливі умови для активізації їх виробничої, комерційної і іншої діяльності. Саме держава в сучасних умовах покликана формувати соціальні інститути розвитку, що підтримують інвестиції в нові технології, стимулюючі інноваційну активність і сприяючі прогресивним технологічним перетворенням як у виробництві, так і в освіті, науці, інших сферах суспільства. Мова йде фактично про посилення регулюючої дії держави на створення сприятливих умов підйому темпів зростання, якості і конкурентоспроможності національної економіки з урахуванням перспективних напрямів глобального науково-технічного прогресу.
Проте поняття "Ефективна держава" повинно включати не тільки показники ефективності регулюючого механізму державного впливу на розвиток економіки. Воно припускає зростання активності держави, його владних і управлінських структур в досягненні високого стандарту рівня життя населення, регулюванні масштабів і глибини соціальної диференціації суспільства, в забезпеченні державної підтримки соціально уразливих верств населення, в збереженні територіальної цілісності і суверенітету країни, її національній безпеці, в пріоритетному розвитку освіти, науки і культури. Іншими словами, коли ставиться завдання створення ефективної держави, то мається на увазі, що стратегічним напрямом в рішенні цієї принципово нової задачі є становлення такої держави, яка здатна забезпечити стійкий і динамічний розвиток країни, спираючись на чітке порівняння управлінської дії з наявним потенціалом, зі всіма видами ресурсів - людських, фінансових, матеріально-технічних, природних. Це означає, що в перспективі повинні стати ефективними основні функції держави - економічні, соціальні, політичні, оборонні, соціокультурні. Причому економічна ефективність державного управління визначається співвідношенням витрат до отриманих результатів, а соціальна і соціокультурна - показниками соціального самопочуття громадян (задоволеність життям, структура ціннісних орієнтацій і смисложиттєвих установок, упевненість в майбутньому), рівнем розвитку освіти і культури, їх роллю в розвитку особи і суспільства.
Таким чином, державне управління країною здійснюється за допомогою державних органів, апарату державних установ (адміністративні, військові, судові, поліцейські). У державній установі є організована державою група осіб (чиновників), державних службовців, які виконують державні завдання.
Актуальне завдання на початку XXI в. - створення ефективної держави - підсилює значення розгляду даного питання. Зростає і науковий інтерес до цієї проблеми. Формування на початку XXI в. нової моделі розвитку Української держави вимагає наукової розробки державного управління національною економікою.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Комплекс наукових проблем, пов’язаних з економічною глобалізацією та її фінансовою складовою, є предметом досліджень багатьох як іноземних, так і вітчизняних учених. Зокрема, загальні питання розвитку світового господарства та економік окремих угруповань країн світу у контексті фінансової глобалізації перебувають у центрі уваги таких науковців, як лауреати Нобелівської премії з економіки Дж.Тобін та Л.Клайн, а також А.Тейт, Дж.Гелбрейт, В.Іноземцев, А.Некіпелов. Серед інших вчених слід назвати Ю.Акюза та М.Ширакаву – у сфері досліджень сучасних закономірностей розвитку фінансових ринків; П.Кругмана, М.Обстфельда, Е.Роуза, Дж.Ліпскі, Р.Гліка, К.Ван Рійкенгем та Г.Камінскі – у сфері теоретичних та практичних досліджень міжнародних фінансових криз.
Мета дослідження: полягає в дослідженні тенденцій фінансової глобалізації в контексті систем державного управління та економіки України.
Викладення основного матеріалу: сучасна економічна ситуація у світовому господарстві потребує відповідного управління державою. Визначальна роль у забезпеченні суспільного розвитку належить державі, яка здійснює управлінський вплив через систему державного управління. Державне управління - це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою і законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.
Однією з основних суспільних функцій держави є економічна, яка полягає у створенні організаційно-правових умов ефективної економічної діяльності суспільства. Відповідно, одним з видів державного управління є управління економікою. Державне управління економікою - цілеспрямований, організуючий, регулюючий та контролюючий вплив держави в особі її органів і посадових осіб на економічні процеси з метою розвитку економіки шляхом реалізації потреб суспільного розвитку. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості країни у світове економічне співтовариство.
На кожному етапі соціально-економічного розвитку країни державне управління економікою є владним механізмом упровадження державної економічної політики. Державна економічна політика - це комплекс економічних цілей і заходів держави, які забезпечують вирішення стратегічних і тактичних завдань розвитку економічної системи відповідно до інтересів країни. Метою державної економічної політики є досягнення максимально можливого добробуту суспільства шляхом всебічного розвитку соціально-економічної системи країни та забезпечення соціальної і політичної стабільності. Економічна політика держави охоплює всі аспекти функціонування економіки і включає такі види політики: анти циклічну, структурну, інвестиційну, амортизаційну, інноваційну, конкурентну, грошово-кредитну, фінансово-бюджетну, цінову, зовнішньоекономічну, соціальну, регіональну, екологічну. У процесі вироблення державної економічної політики формується та законодавчо закріплюється сукупність цілей державного управління економікою, реалізацію яких забезпечують органи державної влади. Цілі державного управління економікою лежать у площині забезпечення її ефективного розвитку і визначаються рівнем та середовищем функціонування національної економічної системи з урахуванням можливостей і загроз, сильних і слабких сторін. Такі цілі поділяють на стратегічні, тактичні та оперативні і закріплюють у спеціальних законах, стратегіях економічного розвитку країни, концепціях, програмних документах президента та програмах діяльності уряду тощо. Досягнення цілей державного управління у сфері економіки ґрунтується на конституційних засадах щодо побудови соціально орієнтованої ринкової економіки і здійснюється через реалізацію певної сукупності функцій.
Державне управління економікою, як й іншими сферами суспільної життєдіяльності, базується на використанні таких загальних функцій державного управління, як організація, планування та прогнозування, мотивація, регулювання, контроль.
Організація як функція державного управління економікою полягає у формуванні організаційних положень, які визначають порядок управління та процесуального регулювання: регламентів, нормативів, інструкцій, вимог, відповідальності і т. ін., використання яких дає змогу створювати організаційні умови для функціонування суб'єктів економічної діяльності, встановлювати порядок залучення та використання ресурсів у процесі економічної діяльності, формувати організаційну структуру управління економікою на різних рівнях, налагоджувати взаємозв'язок і взаємодію між об'єктами та суб'єктами державного управління економікою.
Функція планування в державному управлінні економікою полягає в постановці цілей розвитку економіки в цілому та окремих її складових, закріпленні якісних і кількісних критеріїв реалізації цілей, визначенні необхідних для їх досягнення ресурсів, способів і строків, а також форм і методів поетапного контролю за діяльністю економічних агентів, залучених до досягнення поставлених цілей. Для ефективності планування воно має тісно пов'язуватися з прогнозуванням. Функція прогнозування в державному управлінні економікою полягає у виробленні обґрунтованих можливих варіантів розвитку економіки в майбутньому, визначенні шляхів і строків досягнення стратегічних економічних цілей.
Мотивація як функція державного управління економікою полягає в діагностуванні мотивів поведінки учасників економічних відносин з тим, щоб застосувати до них найбільш дієві способи і методи управлінського впливу. На загальнодержавному рівні функція мотивації набуває змісту національної ідеї, яка є мобілізуючим, інтегруючим чинником поведінки економічних агентів.
Важливою функцією державного управління економікою є регулювання. Регулювання можна розглядати у широкому й вузькому розумінні. В широкому розумінні регулювання полягає у встановлені державою певних загальних правил поведінки економічних агентів шляхом прийняття законів та інших нормативно-правових актів. У вузькому розумінні державне регулювання виступає як функція державного управління в конкретних сферах економіки, охоплюючи окремі аспекти економічних відносин. Дієвими важелями державного регулювання економіки є: податкова система, державний бюджет, державні замовлення, митні тарифи, державні цільові програми і т. ін.
Функцію контролю в державному управлінні економікою розглядають з погляду як упорядкування діяльності державних структур, так і гармонізації економічних відносин. Контроль дає можливість виявляти і попереджати відхилення в розвитку економічної системи від визначених параметрів і запроваджувати заходи для приведення її в стан відповідності до них. Функція контролю зорієнтована на забезпечення законності дисципліни, дотримання режиму діяльності і результативності суб'єктів та об'єктів державного управління економікою.
Найбільш ефективні підходи до реалізації цілей та здійснення функцій державного управління економікою узагальнено відображено у принципах державного управління економікою - закономірностях, відносинах, взаємозв'язках, керівних засадах, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані як певні правила.
Державне управління економікою ґрунтується на таких принципах: об'єктивності управління, демократизму, правової впорядкованості, законності, публічності, поєднання централізації і децентралізації, соціальної спрямованості.
Принцип об'єктивності державного управління економікою є відправним і зумовлює необхідність урахування в усіх управлінських процесах вимог об'єктивних закономірностей та реальних можливостей розвитку економіки. Він виражає залежність системи державного управління економікою від суспільних, законодавчо визначених цілей, які поставлені та вирішуються в певний історичний відрізок часу; характеру, рівня розвитку та закономірностей економічного розвитку країни; наявних засобів і ресурсів, що підлягають залученню до управління економікою; внутрішніх закономірностей функціонування та розвитку управління як певного системного суспільного явища.
Принцип демократизму відтворює народовладдя в державному управлінні економікою і передбачає встановлення глибоких постійних взаємозалежностей між економічними агентами і державою як передумови формування демократичної системи управління, яка б базувалась на демократичних засадах її здійснення і пошуку компромісу між інтересами держави, бізнесу, громадськості.
Принцип правової впорядкованості державного управління економікою об'єктивно зумовлює необхідність головним чином законодавчого закріплення основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу, самих принципів державного управління економікою. Доповнюється цей принцип принципом законності державного управління економікою, який передбачає встановлення чіткого в розумінні та послідовного в реалізації режиму повсюдного й повного виконання законів і нормативно-правових актів, які регламентують розвиток економіки.
Серед загальносистемних принципів слід виокремити принцип публічності державного управління економікою, який передбачає: доступність державного управління для громадськості та бізнес-структур; відкритість органів державної влади та органів місцевого самоврядування при виробленні та реалізації механізмів управління економікою; громадський контроль; судовий контроль за дотриманням у процесах державного управління економікою конституційно закріплених інтересів суспільства, підприємницьких структур, прав і свобод громадян.
Принцип поєднання централізації та децентралізації означає, що державне управління економікою має бути побудоване на засадах розумного співвідношення концентрації влади та децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. Надмірна централізація породжує безініціативність нижчих ланок системи органів виконавчої влади у виробленні та реалізації внутрішньої регіональної економічної політики, а перегини децентралізації призводять до відсутності єдності у формуванні та здійсненні державної економічної політики.
Принцип соціальної спрямованості означає, що державне управління економікою має передбачати підпорядкування економічних цілей досягненню соціальних, виходячи з конституційного закріплення соціальної орієнтації держави (ст. 1 Конституції України).
Принципи державного управління економікою взаємопов'язані і тому надзвичайно важливе їх комплексне, системне застосування у взаємозв'язку один з одним. Оптимальне врахування наведених принципів є передумовою формування дієвих механізмів державного управління економікою.
Механізм державного управління економікою - це сукупність способів, методів, важелів, які використовуються органами державної влади в процесі реалізації функцій щодо забезпечення впливу на економіку з метою досягнення цілей економічної політики держави. Структурно механізм державного управління економікою містить два основних елементи: 1) систему організаційно-правових структур (органів управління всіх рівнів); 2) систему організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу у сфері економіки.
Організаційно-право в і структури - це суб'єкти державного управління економікою на всіх рівнях. Організаційно-правові методи і форми - це засоби і прийоми, що використовуються суб'єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.
Суб'єктами державного управління економікою є: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади - міністерства (аграрної політики, з питань житлово-комунального господарства, вугільної промисловості, економіки, палива та енергетики, праці та соціальної політики, промислової політики, транспорту і зв'язку, фінансів, регіонального розвитку і будівництва), державні комітети (архівів, з водного господарства, земельних ресурсів, лісового господарства, рибного господарства, з державного матеріального резерву, Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління), центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, Національна комісія регулювання електроенергетики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Державний департамент України з питань виконання покарань, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державна служба експортного контролю, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державний комітет фінансового моніторингу); місцеві державні адміністрації; територіальні органи центральних органів виконавчої влади. Кожний з перелічених суб'єктів здійснює управління у сфері економіки в межах своїх компетенцій, що встановлюються Конституцією України, законами та іншими нормативними актами.
Трансформаційні процеси в усіх сферах суспільної життєдіяльності зумовлюють зміну характеру управлінського впливу на економічні відносини. Вплив держави на розвиток економіки в умовах розвитку ринкових відносин набуває характеру загального регулювання. При цьому державне регулювання економіки виступає як загальне впорядкування економічної діяльності в певній сфері, яке здійснюється відповідно до вимог законодавства шляхом впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин - встановлення загальних правил, нормативів, стандартів, яких повинні дотримуватись усі учасники господарської діяльності в даній сфері.
Необхідність паралельного зосередження уваги на механізмах державного управління пов'язана з тим, що складна, багатоукладна економіка містить у своїй структурі державний сектор, який відіграє важливу роль у забезпеченні її ефективного функціонування. Перебування майна в державній власності передбачає наявність відповідної розгалуженої системи органів державного управління, за якими закріплюються виконавчі та розпорядчі функції щодо використання цього майна, управління ним. У цьому випадку держава реалізує всі свої повноваження як власник майна і використовує весь набір методів щодо управління ним.
Стосовно інших секторів економіки інших держав в особі її органів і посадових осіб здійснює регулювання їх функціонування й розвитку.
Економіка США найбільш відкрита до глобалізаційних процесів, бо маючи сильний економічний базис може поширити свій вплив на країни інших континентів. Основними важелями глобалізаційних процесів вважають перш за все розвиток світової інституціональної інфраструктури як гаранта створення умов для вільного підприємництва. Дещо інша спрямованість у країн «азіатських тигрів», які вбачають не лише розширення ринків збуту та обміну інформацією, але й полегшення доступу до основних видів ресурсів, нестачу яких ці країни компенсували з моменту початку процесів світового розподілу праці, але ці країни, так як і країни ісламського світу, мають особливості менталітету, що не дозволяють уніфікувати всі види відносин між країнами.
|
Держава |
Спрямованість держави |
Рушійна сила управління |
Акценти державного регулювання |
|
США, Голландія |
Свобода підприємництва |
Закон, суспільство |
Інфраструктура |
|
Німеччина |
Соціальна орієнтація |
Уряд |
Податки |
|
Данія, Іспанія |
Професійність та лібералізація влади |
Особистість |
Галузева політика |
|
Японія, Північна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур |
Жорстка дисципліна та перерозподіл ресурсів |
Традиції |
Ресурси |
|
Україна |
Податковий вплив |
Олігархічні інтереси |
Все |
Європейські, особливо скандинавські країни довгий час проводили політику соціально-орієнтованої економіки, що передбачає соціальні гарантії саме громадянам окремо визначеної країни, що в свою чергу породжує суперечності створення єдиного економічного та географічного простору.
Державне управління економікою України все ще знаходиться у пошуковій стадії щодо ефективної моделі управління не лише розвитком країни окремо, але й її як суб’єкта світової економіки та активного учасника глобалізаційних процесів. Головною особливістю державного управління економікою України є нетотожність політичного та стратегічного вектору розвитку в інтегрованій спільноті. Це утворює з України велику «чорну скриньку», що стає на заваді розвитку інвестиційної привабливості України, а це найбільш важливий важіль участі та регулювання глобалізаційних процесів на державному рівні.
Що стосується України, то, на жаль, на сьогодні Україна недостатньо розвинута, оскільки вона:
– значно відстає від провідних держав світу в галузі інформатизації та розвитку інформаційних технологій;
– перебуває лише на початку формування власних ТНК, конкурентоспроможних на глобальному рівні й здатних до здійснення глобальної стратегії розвитку;
– досить непослідовно запроваджує економічну лібералізацію;
– не приділяє належної уваги координації своєї зовнішньоекономічної політики з іншими пострадянськими й постсоціалістичними країнами, що розвиваються, – це робить політику мало гнучкою та в цілому послаблює зовнішні позиції.
З метою визначення особливостей і закономірностей прояву процесів глобалізації на території України можливо використати наступну послідовність етапів (рис. 1).
Рис.1. Послідовність дослідження впливу глобалізаційних процесів на національну економіку
Дослідження кожного рівня за етапами повинно супроводжуватися розрахунками коефіцієнтів інтенсивності інтеграційних процесів, зовнішньоекономічної активності галузі, визначення провідних позиції формування рейтингу регіонів за інтенсивністю прояву процесів глобалізації.
Для України залишається невирішеним питання гармонізації національних інтересів зі стандартами й цінностями глобалізаційного світу – їх українська політична еліта, здається, усвідомлює, але проте ще не розв'язної залишається проблема одночасного створення національних державних установ і права, які б гармоніювали з існуючими в Європейському Союзі.
Глобалізація як всеохоплююче явище впливає на всі процеси, що протікають на планеті, багато в чому їх формуючи й визначаючи. При цьому, чим інтегрованіша у світове співтовариство країна, тим більший вплив на неї мають глобальні процеси. Україна на початку свого незалежного існування виявилася досить слабко утягненої в сферу глобальних процесів, втім, як більшість країн-учасниць колишнього СРСР у результаті економічної деструктуризації на момент розпаду. Отже, маємо на старті глибоку економічну кризу з наступними спробами ринкових трансформацій, з однієї сторони, й інтенсивний процес глобалізації, у який утягнені більшість країн світу, – з іншого. Узагальнення основних причин економічних загроз фінансової глобалізації для України можливо представити наступним чином (рис. 2).
Спираючись на важливість визначення Україною належного місця в міжнародній економіці, можна відзначити актуальність питань інтеграції України за такими стратегічними напрямками, як: перебудова на ринковій основі виробничих зв'язків з країнами СНД; входження до європейського економічного простору через посилення співробітництва з країнами Центральної й Східної Європи, країнами ЄС; розвиток економічних зв’язків з країнами, що розвиваються. Особливої уваги заслуговує доля України в міжнародних організаціях для забезпечення рівноправного співробітництва у світовій економіці.
Рис.2. Національні умови загроз фінансової глобалізації для України
Доля України буде залежати від її спроможності знайти і втілити в життя новий, критичний шлях розвитку – модель глобального конкурентоспроможного інтегрування на основі внутрішньодержавного і міждержавного солідаризму та випереджувально-інноваційних стратегій розвитку. Проведені дослідження показали, що вплив глобалізації на національну економіку досить складний та суперечливий. Існують як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні сторони очевидні: по-перше, це можливість брати активну участь в обговоренні режимів регулювання міжнародних економічних відносин, а не бути осторонь, як це спостерігається тепер. По-друге, відбудеться скорочення витрат на здійснення зовнішньоекономічних операцій, що є дуже важливим, оскільки загальне підвищення цінової конкурентоспроможності українських виробників – найактуальніше питання сьогодення. Цим самим наша країна виконає одну з головних умов поглиблення відносин з ЄС та отримає можливість захисту інтересів України та її підприємств відповідно до міжнародних форм та процедур, що мінімально залежать від коливання політичних відносин з тією чи іншою країною. Забезпечення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів за рахунок приєднання країни до загальноприйнятих у світі регулятивних норм також є однією з позитивних сторін, оскільки сучасному становищу держави не позаздриш. Іноземні інвестори не довіряють політичній та економічній нестабільності в країні і тому забирають свої капіталовкладення, а це негативно впливає на розвиток виробничої промисловості. Позиція, яку зараз підтримує Україна, приведе до збільшення можливостей входження країни до великих міжнародних коопераційних проектів, що в перспективі можуть забезпечити істотне підвищення конкурентоспроможності та розширити можливості більш вільного доступу до зарубіжних ринків за рахунок зменшення тарифних і нетарифних перешкод. Але для України стратегічно важливою метою має стати стимулювання структурних реформ усередині країни, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності у відкритому ринковому середовищі, що є стратегічно важливою метою. Покращити становище України на світовому ринку можливо завдяки застосуванню ефективної інноваційної та зовнішньоекономічної політики. Оптимальний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків ґрунтується, передусім, на принципових змінах у структурі національної економіки України. Тому важливим стає питання реформування зовнішньоекономічного сектору України, інтеграції її господарської системи у міжнародну економіку, створення розгалуженої інфраструктури, яка б забезпечувала швидку реалізацію ринкових перетворень, перш за все у зовнішньому секторі економіки. Від трансформації зовнішнього сектору економіки України залежать подальший економічний розвиток країни, ефективність і результативність підприємницької діяльності, місце України в системі світового господарства. Якщо Україна хоче стати повноцінним суб’єктом глобальної економічної діяльності, брати участь не лише на ринках виробів чорної металургії або простих хімічних виробів, вона має створювати власні транснаціональні структури.
Висновки
З усіх галузей і сфер, що регулюються адміністративно-правовими нормами, найбільш складними є ті, які належать до економіки. Формування Україною власної економічної політики пов'язується з визначенням головних її напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва і відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство. Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави. Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України пов'язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до ринкових механізмів. Органи державної влади здійснюють заходи щодо поглиблення правової та адміністративної реформ, створення гарантій проведення ринкових перетворень, невідворотності переходу до ринкової економіки. Разом з тим, як відмічається у Невідкладних заходах щодо прискорення реформ і виведення економіки України з кризи, затверджених Розпорядженням Президента України від 18 серпня 1997 p.[1], основні завдання етапів лібералізації економіки та здійснення політики грошової стабілізації значною мірою вичерпали себе. За таких умов поряд із законодавчим забезпеченням економічної реформи, заходами щодо фінансової та грошової стабілізації, яка передбачає зміцнення фінансів підприємств і організацій, важливого значення набувають процеси управління цими напрямами, оскільки здійснення наміченої політики неможливе в умовах неефективної системи управління.
Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси, розширення сфери застосування загальнодержавних програм розвитку економіки, приватизації державної та комунальної власності, демонополізації, конкуренції, безвідходних технологій (екологізації суспільного виробництва). Важливе значення надається пошуку оптимальних форм організації економіки, її галузей та комплексів, прискоренню підприємництва, стимулювання науково-технічного прогресу, введення нових технологій, підвищення ефективності та інтенсифікації інвестиційної і зовнішньоекономічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори — ліцензування, квотування, здійснюється структурна перебудова народного господарства.
За таких умов, а особливо в кризовій економічній ситуації, державне управління є не тільки необхідним, навпаки — його значення підвищується. Лише держава в особі її органів влади може: здійснювати економічну і соціальну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств населення; пом'якшувати стихійні процеси ринкової саморегуляції з метою запобігання хаосу в економіці; стимулювати ринкову економіку, забезпечувати ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів; гарантувати захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політичної експансії.
У державному управлінні економікою йдеться не про поновлення адміністративно-командної системи, а про створення нової системи управління, яка б здійснювала виконавчу владу на засадах регулювання, координації, заохочення вибору найбільш пріоритетних напрямів діяльності, самостійності в пошуках варіантів розв'язування різноманітних проблем.
Список використаної літератури
2. Національна економіка: підручник / за ред. проф., к.е.н. П.В. Круша. – К.: Каравела; Піча Ю. В., 2008. – 416 с.
3. Тігіпко С.Л. Стратегія розвику України в умовах економічної інтеграції та глобалізації фінансових ринків / С.Л. Тігіпко // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 7. – С.3-9.