Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Український «Сокіл»
У 1894—1914 роках
Український «Сокіл» постав 11 лютого 1894 у Львові (Польське Товариство Руханкове «Сокіл» у Львові — 1867; до нього належали і дехто з українців). Статут «Сокіл» взорувався на чеському статуті «Сокіл», територією діяльності були Галичина й Буковина. Перший голова Василь Нагірний (до 1900), справник — Володимир Лаврівський (обидва піонери сокільського руху). Метою товариства «Сокіл» — виховувати в українському народі єдність, народну силу й почуття честі шляхом плекання фізкультури, а разом з тим витривалість, рухливість, підприємність, розуміння праці у спільному гурті, дисципліну.
За ініціативою А. Будзиновського «Сокіл», поряд руханки і змагань, присвятив увагу пожежній справі (до 1932), мандрівництву, а також фехтуванню, «наколесництву» — велосипедному спортові, з 1912 — вправам у стрілянні. Великі заслуги для розбудови «Сокіл» поклав І. Боберський, з 1901 — керівник учительського гуртка «Сокіл», 1908 — 14 гол. «Сокіл». Тоді ж «Сокіл» поширив свою діяльність на всю Галичину: по містах виникли переважно руханкові філії «Сокіл» (перший засновано 1902 у Станиславові), по селах — руханково-пожежні філії (також: «гнізда») під назвами «Січ» або «Сокіл» (вибір назви залишався за засновниками філій). Зростання числа «Соколів» і «Січей», об'єднаних у централі «Сокіл-Батько» (з 1909 назва централі у Львові), таке: 1902 — 6, 1903 — 70, 1905 — 243, 1907 — 373, 1910 — 601, 1914 — 974. Найгустішою була мережа у Львівському повіті і на Поділлі, рідка — на Покутті й Буковині (2 клітини), на яких насамперед була поширена організація «Січ»; кількість членів бл. 33 000. Додатком до тіловиховної діяльності «Сокіл» було плекання співу, музики, аматорського театру тощо. З 1912 «Сокіл-Батько» організував Стрілецькі сокільські курені (організатор С. Ґорук); тому зустрічається назва — Руханково-стрілецьке товариство «Сокіл».
Як і тіловиховна організація «Січ», «Сокіл-Батько» влаштовував масові здвиги: окружні (перший у Стрию 1906, в Тернополі 1910) — і крайові (у Львові — 1911, 1914). Шевченківський здвиг відбувся на площі «Сокіл-Батько» — «Українському городі» 28 червня 1914 — і був масовою маніфестацією бл. 12 000 членів «Соколу», «Українського Січового Союзу», «Пласту» та спортових дружин. А в 1912 український «Сокіл» брав участь у Всесловянському сокільському здвизі у Празі з нагоди 50-ліття чеського «Соколу».
Крім уже згаданих, серед визначних діячів «Соколу» до 1914 були: К. Ґутковський, Р. Шухевич, Ю. Вінцковський (голова секції фотографічної і велисопедичної), Я. Вінцковський (псевд. Ярославенко, композитор сокільських пісень та гімну «Соколи, соколи, ставайте в ряди»), М. Волошин, Й. Доманик, Л. Лепкий, Р. Дигдалевич, Ціпановський та ін.
На Наддніпрянщині було і кільканадцять (найбільша у Києві) клітин російського «Соколу», до яких належали також українці.
У 1915—1939 pоках
Працю «Соколу» унеможливила війна, пізніше утруднювала польська влада (до 1921 працювала лише централя «Сокіл-Батько»): не дозволила поширення «Сокіл» на північно-західних землях і на Лемківщині, а нові закони про товариства 1933 загальмували і розвиток товариства «Сокіл». Врешті у 1938 відібрано найкращу українську площу в Галичині ніби-то «для військових цілей» — площу «Сокіл-Батько» у Львові. Це вплинуло на зменшення членства «Сокіл»: 1923 — 37, 1927 — 493, 1929 — 486, 1934 — 370, 1936 — 233 (з 23 000 чл.), 1939 до 300 з бл. 35 000 чл. (числа приблизні).
З 1933 «Сокіл» перетворився на триступневу організацію: «Сокіл-Батько», повітові осередки і місцеві гнізда. Тоді ж, крім руханки, більше уваги звертали на спортігри (волейбол, баскетбол) та спротзмагання (легка атлетика, бокс та ін.), якою керувала спортсекція (гол. О. Навроцький), що при ній гуртувалися і спортклуби Галичини, які створили 1925 Український Спортовий Союз. По його ліквідації (1937) польською владою «Сокіл-Батько» знову став спортцентралею. У 1923 він влаштував «Запорізькі ігрища», у 1934 — скликав III Крайовий здвиг. Далі він влаштовував різні сокільські окружні здвиги і виступи, провадив інструкторські курси (переважно під проводом членів, які відбули вишкіл у «Соколі» чи спортклубах у Чехії).
Серед діячів «Сокола» у 1920—30-х pоках (крім довоєнних) фігурували М. Заячківський (головував 1922—33), М. Хронов'ят (головував 1933—39), С. Гайдучок, М. Тріль, І. Мриц (голова лижної секції), М. Галібей, Я. і Е. Благітки, Т. Білостоцький, Е. Жарський, А. Палій та ін.
Видавнича діяльність товариства «Сокіл»: журнал «Вісти з Запорожа» (1910 — 14; ред. І. Боберський), «Сокільські Вісти» (1928 — 39); сокільські календарі (перші видані В. Лаврівським з 1894) та ряд книжечок (з 1935 вони виходили в «Сокільській Бібліотеці» (з ділянки спорту, руханки і посібники для праці в «Сокіл» — В. Лаврівського, А. Будзиновського, І. Боберського, С. Гайдучка, М. Тріля, О. Верхоли, Е. Жарського, Я. Благітки, Т. і П. Франків, Д. Навроцької, Д. Сіяк, К. Суховерської, І. Мрица та ін.
«Сокіл» на еміграції розвинув діяльність головно в Чехо-Словаччині. Починаючи з 1922, постав ряд сокільських організацій у Подєбрадах, Празі, Пршібрамі, Ржевніцах, Ліберці та ін. Вони творили Союз Українського Сокільства за кордоном (об'єднував 5л. 500 чл.). Український «Сокіл» в Чехо-Словаччині брав участь у чеських сокільських здвигах (інколи і репрезентував крайовий «Сокіл»), підтримував зв'язки з «Сокіл-Батько» і з І. Боберським, який жив у Канаді, та (з 1932) в Юґославії. По німецькій окупації Чехо-Словаччини український «Сокіл» не існував. В інших країнах українського поселення український «Сокіл» досяг значного розвитку в Аргентині (централя в Буенос-Айресі з кількома філіями); в Юґославії українці належали до югославського товариства «Сокіл» (до 1940). Не мав успіху український «Сокіл» ні в Канаді, ні в США, хоч там діяли досить сильні чеський і польський товариства «Сокіл»; проте діяв у США «Сокіл» закарпатських русинів.
Пластовий табір – музей “Сокіл” є найдавнішою і найславнішою оселею Пласту, яка була посвячена в 1926 році. З огляду на суспільну важливість табору, його історичну цінність, у 2009 р. "Сокіл" визнано пам'яткою культурної спадщини України.
Щороку (до 1939 р.) тут відбувалися табори для юнацтва, які мали велике значення для національного виховання і фізичного гарту молоді під час польської окупації. Таборували на Соколі десятки пластунів і пластунок; кожен з них зберіг у пам’яті неповторний чар пластування серед верхів Карпат і неспокійної Лімниці.
“Найкраще почували себе пластуни в митрополичих добрах у нетрях кедринових лісів, запашних живицею, отеплених життєдайним сонцем, пронизаних бистрою Лімницею і рвучкими, кришталево-чистими потоками. Там вони встелили собі гніздо на горі Сокіл...” (Тисовський О. З юних літ УПЮ).
“Сокіл - гора в Карпатах, над рікою Лімницею, де колись пластуни побудували собі табір” (Храплива Л., “Хроніка").
"Сокіл - наші гордощі й праця" - Дорош Ю.
Прагнучи зберегти спогади про "Сокіл", після ІІ світової війни пластуни у нових країнах поселення заснували дві пластові оселі з подібною назвою - "Сокіл" у Вікторії (Австралія) та "Новий Сокіл" у штаті Нью - Йорк (США).
“Сокіл” є цінністю та історичною колискою Українського Пласту, кузнею пластових характерів його членів. Табір є центром пластового життя, місцем паломництва пластунів з усього світу. В нього вкладено багато праці та енергії, з ним пов’язано безліч спогадів та мрій.
В 1990 р. пластуни повернулися на Сокіл. З цього часу пріоритетом є відбудова табору-музею “Сокіл”, як пластової оселі - з метою забезпечення потреб Пласту при проведенні літніх таборів, вишколів, семінарів тощо.
Опікується питаннями розбудови “Сокола”, формуванням напрямних діяльності, визначенням першочергових завдань Управа оселі. Її персональний склад формують спільно Головна Пластова Булава та Крайова Пластова Рада України. Ресурсне забезпечення здійснює Фонд Сокола.
Оселя розташована поблизу с. Гриньків, Рожнятівського р-ну Івано – Франківської області. Гора, у підніжжі якої розташований Сокіл, називається Сигліс ("гострий ліс").
Назва гори (“Сокіл”) на думку окремих дослідників, утворена семантичним шляхом від апелятива сокіл - “висока прямовисна скала; гора”. Вона вказує на форму гори. Також, є версія, яка пояснює назву гори від назви потічка, що протікає поруч.
Урочище “Сокіл” є ботанічною пам’яткою природи загальнодержавного значення, осередком реліктової для Карпат сосни звичайної.