Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема: Світове виробництво технічних культур
План
1. Сучасний стан і територіальна організація виробництва технічних культур
До технічних культур відносяться цукроносні, олійні, волокнисті культури та каучуконоси. До цукроносних культур відносяться цукрова тростина та цукровий буряк. Більше половини цукру виробляється з цукроносної тростини – тропічної трав’янистої однорічної культури.
Цукрову тростину переробляють поблизу плантацій, бо її перевезення та тривале зберігання пов’язані з великими труднощами. Отриманий у результаті переробки цукор-сирець транспортується на будь-яку відстань на цукрорафінадні заводи. Цукрову тростину вирощують в США, Індії, Бразилії, Мексиці, Австралії, на Кубі, Філіппінах, у Пакистані, Аргентині, ПАР, Перу, В’єтнамі, Китаї. Головні транспортери тростинного цукру-сирцю: Куба, Бразилія, Мексика, Ямайка, Пуерто-Ріко, Філіппіни, Маврикій, Австралія. Основними імпортерами є країни Європи, Японія, Канада.
Цукровий буряк як цукроносна культура з кожним роком набуває дедалі більшого значення. Вирощують його переважно в країнах Європи і Північної Америки. Головними виробниками цукру-сирцю з цукрового буряку є Франція, Німеччина, Україна, Італія, Росія, Великобританія, Іспанія, Польща, Чехія, Словаччина. Великих експортерів бурякового цукру немає. Винятком є Франція. Поступово стає великим експортером цього продукту Україна. Більщість країн Європи та США імпортують цукор, навіть якщо у них є власне виробництво.
Олійні культури є сировиною для одержання жирів рослинного походження, що відіграють у раціоні харчування питомішу роль, ніж жири тваринного походження. Головною олійною культурою є соєві боби, з яких у світі отримують до олії. Близько 60% збору соєвих бобів та 80% виробництва соєвої олії припадає на США. Ця олія виробляється також у Китаї, Кореї, Японії, Канаді, Бразилії, Індонезії. Важливе значення для корму худобі має те, що залишається після видобування олії з бобів, - соєвий шрот. Його експортують з США до країн Європи.
Арахіс вирощують в багатьох країнах субтропіків та тропіків. Він поширений в Індії, Нігерії, країнах Західної Африки, Індонезії, Бразилії, Аргентині, США, Китаї. Основні експортери – країни Західної Африки, імпортери – країни Європи.
Рапс – однорічна трав’яниста рослина; розповсюджений як олійна культура у Польщі, Угорщини, країнах Північної Європи, США, Канаді, Китаї. Найбільшим експортером рапсового насіння та олії є Канада.
Соняшник вирощується головним чином у Росії, Україні, країнах Південної Європи, США, Аргентині, Китаї.
Найбільшу кількість бавоняного насіння збирають в Індії, Пакистані, Китаї, США, Узбекистані.
Окрім згаданих польових олійних культур, є важливі деревні олійні культури. Так, сушена м’якоть кокосових горіхів (корпа) переробляється на кокосову олію. Половина світового виробництва корпи припадає на Філіппіни. У країнах Південно-Східної Азії та екваторіальної Африки поширені оливні пальми, з плодів яких одержують пальмову та пальмово-ядрову олії, що використовуються як в харчовій, так і у парфумерній промисловості.
Значне місце серед продукції олії займає маслична олія, що одержується з маслин – плодів оливкового дерева. Основний регіон вирощування довговічних оливкових дерев – середземноморські країни. Перше місце належить Італії, друге – Іспанії, потім ідуть Португалія, Греція, Туреччина, Кіпр, країни Північної Африки, Албанія, Болгарія.
Волокнисті культури є сировиною для текстильної промисловості. Більша частина їх вирощується в країнах і районах тропічного і субтропічного клімату. Найважливішою волокнистою культурою є бавовник. Найцінніші сорти бавовнику вирощуються в пустелях при штучному зрошенні (країни Північної Африки).
Посіви бавовнику в світі займають близько 35 млн. га. Вони зосереджуються у північній півкулі між 20 п.ш. і 40 п.ш. Світове виробництво бавовнику постійно зростає і становить 18 млн. т.
Найбільші виробники бавовнику: Китай (4,5 млн. т), США (3,4 млн. т), Індія й Пакистан (по 1,5 млн. т), Таїланд (1 млн. т), Узбекистан (1,5 млн. т), Туреччина і Бразилія (по 0,7 млн. т).Багато бавовнянику виробляють також Іран, Ірак, Сирія, Афганістан, Єгипет, Судан, Ефіопія, Уганда, Танзанія, Нігерія, Камерун, Заїр, Мозамбік, Мадагаскар, Мексика, Аргентина, Венесуела, Перу, Австралія.
Експортери бавовнику: США, Узбекистан, Китай, Пакистан, Індія, країни Африки. Імпортери: країни Східної і Південно-Східної Азії та Європи.
Льон-довгунець виробляється тільки в країнах Європи: у Білорусії, Росії, Україні, Польщі, Німеччині, Чехії, Словаччині, Румунії, Франції, Бельгії, Нідерландах.
На світовому ринку волокнистої сировини важливе місце належить волокнистим культурам, як джут, сизаль, абака, кенаф. Ця сировина використовується для виробництва грубих тканин: мішковини, парусини, брезенту. Джут вирощується у Китаї, Індії, Бангладеші, Таїланді, Бразилії, Ірані. Головний експортер необробленого джуту – Бангладеш, а джутових виробів – Індія, Китай, Бразилія; імпортери – країни Європи, Північної Америки, Японія.
Основні виробники та експортери абаки – Філіппіни, сизалю – Бразилія, Мексика, Таїланд, кенафу – Таїланд.
Основними районами вирощування каучуконосів є Малайзія, Індонезія, Таїланд, Шрі-Ланка, Ліберія, В’єтнам. Бразилія втратила значення великого виробника натурального каучуку, яким вона була у першому десятиріччі ХХ ст., і тепер на її частку припадає не більше як 3-4% світового збору цієї сировини. Натуральний каучук, у зв’язку з подорожчанням нафти та газу – сировини для синтетичного каучука, а також у зв’язку з екологічними проблемами, успішно конкурує з синтетичним каучуком і поступово повертає свої колишні позиції на світовому ринку.
Особливу групу в рослинництві становлять культури тропічного землеробства: чай (гербата), кава, шоколадне дерево. Найбільші виробники чаю: Індія, Шрі-Ланка, Китай, Японія, Індонезія. Розвиток чаївництва спостерігається також у Кенії, Уганді, Мозамбіку, Танзанії, Аргентині, Грузії, Росії та інших країнах. Головним постачальником чаю на світовий ринок є Індія та Шрі-Ланка, а його споживачами – країни Європи, США, Канада.
Кавове дерево зростає в Африці, Латинській Америці, Південній та Південно-Східній Азії. Виробники кави: Бразилія, Колумбія, Мексика, Сальвадор, Гватемала, Уганда, Кот д’Івуар, Ефіопія, Камерун, Ангола, Заїр, Індія, Індонезія. Найбільші експортери кави: країни Латинської Америки, імпортери – США, країни Європи, Японія, Канада.
Шоколадне дерево росте у Африці та Південній Америці. Головними виробниками какао-бобів, плодів шоколадного дерева, є Гана, Нігерія, Кот- д’Івуар, Камерун, Бразилія, Еквадор. Імпортерами какао-бобів, що йдуть на виготовлення шоколаду та напою какао, є країни Північної Америки та Європи.
2. Світове виробництво цукру
Протягом ХХ століття світовий ринок цукру склався як окремий різновид товарного ринку. Традиції культивування та переробки цукрових буряків у Європі, що закладалися ще у ХІХ ст. були суттєвим чином скореговані виходом на світовий цукровий ринок цукру-сирцю, виробленого з значно більш дешевої (майже у 8 разів) цукрової тростини. Процеси глобалізації, що значно активізувалися наприкінці ХХ ст. позначилися і на світовому ринку цукру, який став значно динамічнішим та гнучким.
На початку ХХІ ст. функціонування світового ринку цукру обумовлено одночасним впливом двох протилежних чинників: з одного боку - вільного світового ринку, з іншого - жорстко регульованими внутрішніми ринками окремих країн, або груп країн як у разі ЄС. Традиційно склалося, що переважна частина цукру, що продається на світовому ринку (до 80%) пов’язана з обмеженнями та регулюванням. Певним компенсаторним механізмом виступає взаємодія різних країн у рамках Світової Організації Торгівлі, що дещо наближує підходи до виробничої стратегії та цінової політики на ринку цукру з боку національних економік та світового ринку.
Окремим важливим чинником, що суттєво впливає на світову кон’юнктуру ринку цукру, є його природна пов’язаність з ринком нафтопродуктів. Циклічне коливання світової ціни на нафту впливає на обсяги переробки цукросировини на біоетанол, що в свою чергу позначається на світовій ціні на цукор.
Світові виробники цукру
Загалом цукор виробляють понад 120 країн світу. Традиційно виокремлюють три основні регіони його виробництва:
-Північна півкуля, до якої належать країни-виробники бурякового цукру у Європі, Північній Америці, Центральній Азії та Північній Африці.
-Екваторіальний регіон, що включає країни-виробники тростинного цукру в Азії, Північній та Центральній Америці, Африці.
-Південна півкуля, де зосереджені країни виробники тростинного цукру у Південній Америці, Південній Африці та Океанії.
П’ять найбільших виробників цукру у світі складають - Бразилія, Індія, ЄС, Китай та США (Рис.1). Їх частка у світовому виробництві щорічно сягає 60%. І хоча у окремі роки до п’ятірки можуть входити інші країни, зокрема Таїланд та Мексика, саме перша п’ятірка є визначальною з точки зору світової кон’юнктури.
Рис.1. Найбільші світові виробники цукру 2008/2009 м.р., млн.т. [3]
Важливо зазначити, що Бразилія та Індія належать до виробників тростинного цукру і їх взаємодія є вирішальною з точки зору пропозиції у цьому сегменті. ЄС є найбільшим світовим виробником як цукрових буряків, так і, відповідно, бурякового цукру. Китай та США поєднують вирощування цукрових буряків та цукрової тростини і, відповідно, виробництва цукру з них. Збереження у цих країнах цукрового буряківництва, незважаючи на більш дешевшу тростину, є віддзеркаленням загальносвітових тенденцій протистояння бурякового та тростинного цукровиробництва і свідчить про стратегічне значення цукрового буряку у збереженні балансу сільськогосподарського виробництва.
Станом на 2009 рік буряковий цукор виробляється у 53 країнах світу. Значні обсяги цукрових буряків переробляють США, Франція, Німеччина, Польща, Росія, Україна, Туреччина. Слід зазначити, що буряковий цукор виробляють навіть там, де його собівартість досить висока, наприклад у Фінляндії та на Півночі Японії.
Основними виробниками цукру з тростини є Бразилія, Індія, Таїланд, Мексика, Австралія, КНР, Куба, ПАР, Уругвай. Як вже зазначалося, великі обсяги тростинного цукру виробляються у США
Майже 70% цукру, що виробляється у світі, використовується для внутрішнього споживання. Рівень споживання цукру на особу в основних країнах-виробниках цукру коливається від 9 кг на рік у Китаї до 59 кг на рік у Бразилії при нормі у 20 кг [1, c.330-331].
Бразилія. В наш час цукрова тростина вирощується у Бразилії на площі близько 8 млн. га. До 2020 року очікується розширення площ майже вдвічі (до 14 млн. га.). Основне виробництво цукрової тростини знаходиться у центральній та південній частині країни. Очікувалося, що у 2008/2009 м.р. урожай цукрової тростини у Бразилії зросте на 15% у порівнянні з попереднім маркетинговим роком та сягне майже 500 млн. тонн. Однак, погодні умови дещо завадили досягненню цього показника. Втім, відповідно до прогнозу Міністерства сільського господарства США на 2009/2010 м.р. Бразилія має виготовити 36,9 млн. тонн цукру, що становить 23% світового виробництва.
Відповідно до рішень бразильського уряду 42,5% врожаю цукрової тростини у 2008/2009 м.р. використовується для виробництва цукру (близько 29 млн. тонн). Слід зазначити, що, наприклад, у 2006/2007 м.р. з вироблених 33,5 млн. тонн Бразилія експортувала 22,2 млн. тонн. Решта врожаю цукрової тростини (57,5% ) використовується для виробництва етанолу (24 млн. м3 ). Такий розподіл використання урожаю цукрової тростини пов’язаний із світовою кон’юнктурою цін на нафту (прибутковість виробництва цукру та біопалива у Бразилії приблизно однакова) та давньою традицією використання біопалива у цій країні. За даними Міністерства сільського господарства США у 2009/2010 м.р. Бразилія експортуватиме 24,3 млн. тонн, що на 4 млн. тонн більше, ніж у 2008/2009 м.р. [5].
Вважається, що на найближчу перспективу Бразилія буде однією із небагатьох країн світу, де виробництво цукру зростатиме.
Індія. Індія другий у світі виробник цукру. Для неї характерним є велике та стабільно зростаюче споживання і нестабільне його виробництво. За різними прогнозами у 2008/2009 м.р. виробництво цукру знизилося на 14-25% у зв’язку з надмірною пропозицією у попередньому маркетинговому році. Сільгоспвиробники країни постійно змінюють сільськогосподарські культури на більш рентабельні. У поточному сезоні індійські фермери переводять земельні угіддя з цукрової тростини на рис, кукурудзу та сою, як більш рентабельні. Таким чином, під цукрову тростину використано 4,3 млн. га, що на 19% менше ніж у 2007/2008 м.р.
Загалом, якщо у 2006/2007 м.р. Індія виробила 27,2 млн. тонн цукру, з яких було експортовано 1,34 млн. тонн, то у 2007/2008 м.р. виробництво індійського цукру склало 26,6 млн. тонн, а експорт – 3,45 млн. тонн. За оцінками експертів на 2008/2009 м.р. експорт індійського цукру мав скласти до 1,2 млн. тонн. Але через вкрай несприятливі погодні умови (відсутність дощів у грудні-січні та неадекватні мусонні зливи у липні) врожай цукрової тростини в Індії значно погіршився. Як наслідок, після трирічної перерви у 2008/2009 м.р. Індія знову стала чистим цукровим імпортером.
За прогнозами Міністерства сільського господарства США на 2009/2010 м.р. Індія має виробити 20,8 млн. тонн цукру [5]. При цьому імпорт цукру до Індії може скласти до 2,5 млн. тонн, що на 700 тис. тонн більше ніж у 2008/2009 м.р.
Європейський Союз. Цукровиробництво в ЄС не втрачало своїх позицій в умовах експансії більш дешевого тростинного цукру завдяки системі регулювання ринку цукру, що була запроваджена в європейських країнах з 1668 року. Ця система мала захисний характер щодо внутрішньо європейського ринку та передбачала квотування виробництва цукру в країнах союзу. Для виробництва цукру у межах визначених квот переробники були вимушені сплачувати фермерам доволі високу ціну за цукрові буряки (за квотою «А» - понад 46 євро/т, за квотою «Б» - понад 32 євро/т). Також здійснювалася підтримка захисних цін на цукор (до 600 євро/т). Як наслідок, підтримувалось стале виробництво цукру з цукрових буряків (понад 17 млн. тонн за квотами «А» і «Б»). Водночас на внутрішніх ринках європейських країн ціна на цукор перевищувала світовий ринок.
З метою підтримки слаборозвинених країн світу та перерозподілу світового цукровиробництва влітку 2005 року ЄС було оголошено про введення нового режиму організації європейського ринку цукру.
Реформування бурякоцукрового комплексу у країнах ЄС було започатковано у 2006 році також з метою підвищення конкурентоспроможності європейського цукру на світовому ринку. В основу реформ було покладено скасування податкових пільг та субсидій неконкурентоспроможним виробникам. Відповідно до започаткованої програми сукупні обсяги цукру, що виробляються у ЄС, мають скоротитися до 14,6 млн. тонн до 2010 року.
Деякі європейські країни (Ірландія, Латвія, Словенія) припинили виробництво цукру. Частково у квотах відмовлено Чехії, Греції, Іспанії, Італії, Угорщині, Португалії, Словаччині, Фінляндії та Швеції. Водночас найбільшим виробникам цукру в ЄС - Німеччині, Франції, Бельгії, Голландії, Австрії та Великобританії - квоти дещо збільшені.
Важливо підкреслити, що зазначені європейські країни демонструють дуже високий рівень ефективності виробництва цукрових буряків та їх переробки. Так, середня врожайність цукрових буряків у Німеччині складає 63 т/га, а у Франції – 72т/га. На виробництво однієї тонни цукру у цих країнах витрачають не більше 6,5 тонн цукрових буряків.
За останній час для країн ЄС є характерним зменшення площ вирощування цукрових буряків (за прогнозами до 36%), але у середньостроковій та довгостроковій перспективі можливе зростання виробництва цукросировини для виробництва біоетанолу.
Росія. Наявні у Росії потужності дозволяють переробляти до 32 млн. тонн цукрових буряків та виробляти понад 4 млн. тонн бурякового цукру а також переробляти до 8,8 млн. тонн цукру-сирцю та виробляти 8,5 млн. тонн тростинного цукру. Можливості по переробці цукру мають 74 російські цукрові заводи із загальною потужністю переробки – 40 тис. тонн сирцю на добу.
Протягом 1997-2004 років бурякоцукровий комплекс Росії знаходився у занепаді, посівні площі під цукровим буряком скорочувалися, середня врожайність не перевищувала 20 т/га. Починаючи з 2005 року урядом Росії вжито серйозних заходів щодо відродження буряківництва та виробництва бурякового цукру. Площі під цукровим буряком перевищили 1 млн. га, поступово зростає врожайність, виробництво бурякового цукру у 2005 році склало 2,48 млн. тонн, у 2006 році – 3,26 млн. тонн, у 2007 році – 3,14 млн. тонн. У 2005-2008 роках виробництво цукру з тростинного цукру-сирцю в Росії становить приблизно 3 млн. тонн на рік.
На думку експертів, Росія й надалі підтримуватиме свій бурякоцукровий комплекс із відповідним зростанням обсягів виробництва бурякового цукру.
Польща. За обсягами виробництва та споживання цукру ця країна дуже схожа на Україну (протягом останніх років виробництво цукру складає до 2 млн. тонн, а споживання – близько 40 кг на людину в рік). З 1989 по 2005 роки кількість цукрових заводів у Польщі зменшилася з 78 до 40. Наразі виробництво цукрових буряків та цукру в країні не зменшилося. Так у 1991/1992 м.р. обсяг виробництва цукрових буряків у Польщі становив 11,2 млн. тонн, а у 2005/2006 м.р. відповідно 11,9 млн. тонн.
Для порівняння з 1991 по 2008 рік кількість працюючих цукрових заводів в Україні зменшилася з 192 до 70, а виробництво цукру «впало» з 6 млн. тонн до 1,7 млн. тонн.
Основні експортери та імпортери. Бразилія традиційно експортує 45-55 % виробленого цукру, цей показник коливається в залежності від обсягів внутрішнього виробництва та ситуації на світовому ринку. Кілька десятиліть поспіль країна є світовим лідером за експортом цукру. В середньому за останні п’ять років експорт бразильського цукру приблизно 13 млн. тонн (у рекордному за виробництвом 2003/2004 м.р. було експортовано 14 млн. тонн). Як зазначає Аналітичне Агентство AGRICULTURE у серпні 2009 року Бразилія поставила на експорт 2,1 млн.тон цукру [6]. За сім місяців цього року, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, об’єм експорту з Бразилії виріс на 43,8% і становить 9,2 млн. т. Для порівняння, Таїланд – другий світовий експортер цукру – останніми роками експортував 4-5 млн. тонн цукру на рік.
Головні традиційні ринки збуту цукру сирцю – Росія, Єгипет, Іран, ОАЕ. Білий (товарний цукор) Бразилія експортує головним чином до країн Азії та Африки.
Бразильський цукор є високо конкурентним на світовому ринку. Цьому сприяє не тільки висока якість та низька собівартість виробництва. Останніми роками просуванню бразильського цукру на світовий ринок сприяла девальвація реалу щодо американського долару. Високий попит на Бразильській цукор значною мірою підтримується коливаннями виробництва цукру в Індії і Таїланді, у яких значно меншим є стабілізаційний вплив з боку національних урядів на виробничу ситуацію у цукровій галузі. За оцінками FAPRI бразильський експорт у 2018/2019 м.р. сягатиме 31,076 млн. тонн
Певний вплив на світову кон’юнктуру ринку цукру чинить стабільне зростання попиту на білий цукор з боку КНР. У цій країні попит щорічно збільшується на 4%, у той час як середній показник зростання світового попиту – 2%. Очікується, що у найближчі п’ять років Китай стане найбільшим світовим споживачем цукру.
Окрім Бразилії та Таїланду головними експортерами цукру є Австралія, Гватемала, Індія та ПАР, сукупна частка яких у світовій торгівлі цукром сягає 90%. Найбільшими імпортерами цукру окрім зазначеного Китаю є Індонезія, Японія, Малайзія та Південна Корея. У результаті впровадження ЄС реформування бурякоцукрового комплексу деякі країни Європи переходять до розряду країн-імпортерів цукру.
Важливим гравцем у світовій торгівлі цукром є Росія, яка, з одного боку, постійно збільшує обсяги імпорту та переробки цукру-сирцю. З іншого боку, Росія докладає значних зусиль для збільшення обсягів експорту цукру до країн СНД та Центральної Азії.
3. Світовий ринок олійних
Частка соняшнику, що є основною олійною культурою, вирощуваною в Україні, в загальному обсязі всіх олійних, які виробляє світовий ринок, невелика — менше 10%. Так, виробництво всіх олійних культур у світі в минулому сезоні становило близько 390 млн т, із них насіння соняшнику — 30 млн т. Щоправда, із 79 млн т рослинної олії, виробленої із вказаного обсягу олійних культур, соняшникової — 10 млн т. Однак олійне насіння (та горіхи) — не єдина сировина для виробництва рослинних олій і жирів. Дуже популярною є пальмова олія. Її одержують із плодів олійної пальми (у м’якоті плоду міститься майже 70% олії), виробництво якої щороку збільшується і завдяки якій у світі виробляють понад 110 млн т рослинних олій та жирів (2005/06 МР — в 116 млн т; 2006/07 прогнозують на рівні 120). Наступного року виробництво пальмової олії, як очікується, зросте на 2 млн т і перевищить 37 млн т. Динаміку та структуру виробництва олійних культур і рослинних олій у світі подано на рис. 1–4.
В останнє десятиліття значно зросла частка використання рослинної олії у світовому виробництві дизельного палива й мастильних матеріалів. Споживання ріпакової олії на зазначені цілі вже можна назвати традиційним. Нині спостерігається збільшення частки пальмової та соєвої олій у структурі споживання рослинних олій для виробництва продукції біодизельного комплексу, зокрема в ЄС-25.
Пальмова олія За останні 30 років світове виробництво й споживання пальмової олії зросло більш ніж у десятеро, за останнє десятиріччя — приблизно вдвічі. На сьогодні частка пальмової олії у загальному обсязі світового виробництва рослинних олій та жирів становить 30%. У 2005/06 МР за обсягами виробництва пальмова олія потіснила беззаперечного лідера минулих років — соєву олію. За обсягами зовнішньої торгівлі пальмова олія є лідером упродовж чверті століття. Проте якщо на початку 70-их обсяги експорту пальмової олії були близькими до обсягів експорту соєвої, і її частка у зовнішній торгівлі становила 30%, то тепер наближається до 60% (див. рис. 5). Водночас істотні зміні сталися і з цінами. Так, якщо років 10–11 тому пальмова олія була однією з найдорожчих на світовому ринку, то нині (з початку нового століття) вона стала найдешевшою з рослинних олій (зрозуміло, мова не йде про окремі фракції). Проте останнім часом спостерігалось деяке відновлення цін на пальмову олію. Згідно з прогнозами експертів, ціни на пальмову олію підвищуватимуться й далі в міру підвищення попиту з боку виробників біопалива. Пальмова олія, традиційно використовувана в харчовій і косметичній індустрії, знаходить усе ширше застосування як сировина для біопалива. За даними Credіt Suіsse, світове споживання біодизельної продукції з 2005 до 2010 р. має зрости на 30%. У Європі споживання біодизелю у найближчі п’ять років може збільшитися більш ніж утричі (з 3,8 млн т в 2006 р. до 11,5 млн т в 2011). Причому Європа імпортуватиме біодизель з Азії, зокрема, з Малайзії та Індонезії. Аналітики Credіt Suіsse з Куала-Лумпуру, зокрема, прогнозують, що середня ціна на малайзійську пальмову олію за рік підвищиться приблизно на $80/т. До речі, Малайзія та Індонезія — найпотужніші виробники пальмової олії, що разом забезпечують 80% загального обсягу світового виробництва продукту. Вони ж і найпотужніші світові експортери. Серед основних імпортерів пальмової олії можна назвати Китай (18% з тенденцією до зростання), країни ЄС-25 (17% з тенденцією до зростання), Індія (13–15%) та Пакистан (6%).На країни СНД поки що припадає лише 2–3% світового імпорту пальмової олії, проте наявна тенденція до зростання через нарощення виробництва маргаринів і замінників вершкового масла. Зауважимо також, що частка Індії в світовому імпорті останніми роками дещо знизилась, проте ця країна вирішила замінити умови ввезення на сприятливіші, отже, в новому сезоні очікується відновлення обсягів імпорту до рівня 2004/05 МР.
Соєвий комплекс Виробництво соєвої олії в світі зростає, хоча й не так стрімко, як пальмової. За обсягами виробництва соєвих бобів, і, відповідно, продукції їхньої переробки, на глобальному рівні лідирують США. Другим світовим виробником сої та одночасно четвертим серед виробників продукції переробки сої (після Китаю і Аргентини) є Бразилія. США та Бразилія забезпечують 38 та 25% світового виробництва сої, 27 та 15% соєвої олії, 26 та 19% соєвого шроту, відповідно. Останніми роками зростання виробництва соєвої олії у світі забезпечують США, Бразилія та Китай (18%), де досить великі обсяги соєвих бобів виробляють та імпортують (імпорт нарощується). Цей вид рослинної олії найбільш поширений у США (займає майже 4/5 ринку олії), а також у Китаї та Японії. У Європі виробництво сої невелике, соєва олія особливою популярністю не вирізняється. Більшим попитом користується соєвий шрот, який досить активно імпортують. У країнах ЄС виробляють 7% світового виробництва олії та шроту із сої (валовий збір соєвих бобів щороку зростає, але ще не подолав позначку 1 млн т). Виробництво соєвих бобів та продукції переробки в інших країнах Європи теж зростає, але повільніше, ніж у провідних країнах-виробниках. Соєвий шрот — основний з продуктів переробки сої (вихід шроту під час переробки бобів, у середньому, становить 78,5–79%, тоді як соєвої олії — 18–18,5%). Із соняшниковим, наприклад, різниться більшою поживністю й меншим вмістом клітковини. 99% шроту (чи макухи) із сої використовують як корм. Соєві шроти високої якості застосовують у харчовій промисловості як соєве борошно, концентрати й ізоляти соєвого білка. Соняшниковий комплекс Попри структурні зміни на світовому ринку рослинних олій та жирів, соняшникова олія залишається однією із найдорожчих видів рослинних олій (зокрема, якщо порівняти з лідируючими за обсягами світового виробництва соєвою та пальмовою) і користується великою популярністю в споживачів, що мешкають на території від Піренейського півострова до Уралу, завдяки чому обсяги виробництва цієї олії не знижуються. Але й не нарощуються — через вибагливість соняшнику, основне виробництво якого зосереджено в Євразії та Південній Америці. Динаміку збираних площ та врожайності соняшнику подано на рис. 6–7. У новому сезоні на переробку, як очікується, буде спрямовано близько 25 млн т соняшнику, що відповідає показникові 2005/06 МР. Україна, разом із ЄС, Аргентиною та Росією, входить до четвірки найбільших світових виробників соняшнику. Доки експорт насіння соняшнику з України та Росії не обмежували вивізним митом, експортували з цих країн переважно його. І це закономірно. Країни, що мають достатні потужності для переробки, навіть якщо потребують імпорту, воліють завозити сировину, завантажувати власні потужності, забезпечувати робочі місця всередині країни. А отже, неохоче закуповують на зовнішніх ринках готову продукцію, якщо тільки не йдеться про міцні довготривалі торговельні зв’язки (в основі яких можуть лежати й політичні міркування). Саме такої політики дотримуються, зокрема, країни Євросоюзу та Китай. Китай імпортує соєві боби. Покупці з країн ЄС досить охоче свого часу закуповували українське й російське соняшникове насіння. Після введення Україною та Росією експортного мита на насіння соняшнику експорт олійного насіння значно скоротився. Скоротився також експорт насіння соняшнику з Аргентини. Отже, останнім часом збільшується постачання на зовнішні ринки соняшникової олії та шроту. Європейці змушені імпортувати, зокрема, сиру соняшникову олію, яку потім доробляють на власних підприємствах, з Аргентини та, з меншим ентузіазмом, — з України (вони на цей час є найпотужнішими постачальниками соняшникової олій із обсягами річного експорту понад 1 млн т). Провідними експортерами насіння соняшнику за таких умов стали Болгарія та Румунія (хоча лідером за обсягами відвантажень у 2005/06 МР все ж таки була Росія — внаслідок вкрай низьких внутрішніх цін). У новому сезоні валовий збір соняшнику очікується на рівні 29 млн т, з яких на переробку буде передано трохи більше 25 млн т. Обсяг світової торгівлі соняшником становитиме 17–18 млн т, соняшниковою олією — на рівні 3, соняшниковим шротом та макухою — теж близько 3 млн т.
Ріпаковий комплекс Поліпшення якості ріпакової олії викликало збільшення попиту на неї в усьому світі. Обсяг світового виробництва ріпакової олії перевищив обсяг виробництва соняшникової уже 1985 року. З того часу ріпакова олія посідає третє місце за обсягами виробництва рослинних олій після пальмової та соєвої. Площі культивування ріпаку в світі збільшуються й донині, проте частка цієї культури в загальному обсязі виробництва олійних дорівнює близько 12%. Ріпак (канола) поширений в Європі, Азії, Америці й Австралії. Потенціал подальшого збільшення світового виробництва ріпаку не вичерпаний: можливе розширення його посівів, зокрема в Україні та Росії, за наявності високого попиту на цей вид олійної сировини. Ріпакову (канольну) олію у багатьох країнах використовують для смаження, заправлення салатів, а також як сировину для виготовлення маргаринів. Ця олія досить тривалий час зберігає прозорість, не набуває неприємного запаху під впливом повітря, як наприклад, соєва. За смаковими якостями вважається однією з кращих рослинних олій, користується попитом, зокрема, вибагливих європейських споживачів. Достатньо великий відсоток ріпакової олії (10 років тому був на рівні 10%, останнім часом — 20–25%, у новому МР, як очікується, перевищить 30%) використовують на технічні цілі. Причому, завдяки використанню з технічною метою, зростає переробка ріпаку, стимулюючи виробництво цієї олійної культури. Найпотужніший експортер ріпаку (каноли) — Канада із часткою світової торгівлі на рівні 70% (у 2005/06 МР — близько 80%). Основні імпортери канадської каноли: Мексика, США, Японія, Китай, Пакистан. У 2005/06 до провідних імпортерів каноли приєдналися ОАЕ, що теж завозили її з Канади. Другим світовим експортером цієї культури традиційно є Австралія (10–25% світової торгівлі), за третє місце сперечаються США та ЄС (що також імпортують), проте у наступному сезоні їх посунуть Україна і Росія. У Сполучених Штатах урожай прогнозується нижчим, так само як і в світового лідера з виробництва ріпаку — ЄС-25, — до того ж, в Євросоюзі основні обсяги споживає внутрішній ринок. В Україні та Росії, навпаки, валовий збір, за оцінками, значно вищий, ніж торік, а основні обсяги товарного насіння ріпаку експортують.