Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
126
КРИВОРІЗЬКИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ
Робочий зошит
для лекційних занять
з дисципліни
“Основи психології та
міжособове спілкування”
Студента(ки) групи __________________________________
Відділення “Сестринська справа”
Курс ___________ Група _________________________
Викладач ___________________________________________
м. Кривий Ріг
Міністерство охорони здоров’я України
Криворізький медичний коледж, заснований на спільній
власності територіальних громад сіл, селищ і міст
Дніпропетровської області
О.В.Головньова
Робочий зошит
для лекційних занять
з дисципліни
“Основи психології та
міжособове спілкування”
2013 рік
Робочий зошит для лекційних занять студентів відділення «Сестринська справа» з предмету “Основи психології та міжособове спілкування”. – 2013р.
Рецензенти: Бабенко Т.П., викладач анатомії та фізіології, голова циклової комісії науково-природничих дисциплін Криворізького медичного коледжу
Потрясова В.Б. методист Криворізького медичного коледжу
Укладач: Головньова О.В., викладач психології, практичний психолог Криворізького медичного коледжу
Посібник являє собою робочий зошит для лекційних занять студентів, який складено у повній відповідності до програми з дисципліни «Основи психології та міжособове спілкування» для вищих медичних навчальних закладів І-ІІІ рівнів акредитації, які здійснюють підготовку молодших спеціалістів відповідно до освітньо-кваліфікаційної характеристики і освітньо-професійної програми підготовки молодших спеціалістів, затвердженої Управлінням освіти і науки МОЗ України в 2011 році та навчальних планів 2011 р.
Робочий зошит студента з курсу основи психології та міжособове спілкування є спробою допомогти студентові під час лекції у глибокому засвоєнні матеріалу.
Цей зошит надасть змогу студентам використати поданий їм теоретичний матеріал з найбільшою долею ефективності, доцільно опрацювати його, набути знань, умінь та навичок у виконанні завдань, ситуацій, задач.
ЗМІСТ
|
№ п/п |
Теми |
сторінка |
|
Пояснювальна записка |
||
|
ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ |
||
|
1 |
Психологія як наука. Предмет, методи та завдання психології. Особистість. Психологія особистості |
|
|
2 |
Темперамент. Характер. Здібності |
|
|
3 |
Пізнавальна діяльність (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, увага, уява) та емоційно-вольова сфера особистості (емоції, почуття, воля). Стрес |
|
|
МІЖОСОБОВЕ СПІЛКУВАННЯ |
||
|
4 |
Мова. Мовлення. Спілкування Індивідуальні особливості міжособистісного спілкування Зони комфорту. Типи поведінкових реакцій |
|
|
5 |
Міжособистісне розуміння. Конфлікт |
Пояснювальна записка
Дисципліна “Основи психології та міжособове спілкування” покликана сприяти розширенню кола знань майбутніх фахівців-медичних сестер про людську особистість, підвищенню психологічної культури для глибшого розуміння себе та інших, для самовдосконалення, пристосування до змін у навколишньому середовищі.
Вивчення психології необхідне для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами колективу.
Висока медична культура, етикетна поведінка учасників акту спілкування, професіоналізм майбутнього медичного працівника, деонтологічна підготовка значною мірою визначаються рівнем психологічної освіти в теоретичному й практичному контексті.
Мета дисципліни – вивчення психології особистості, діяльності, спілкування, конфліктології взаємовідносин і взаємостосунків, елементів психологічного забезпечення професійної діяльності.
Засвоєння тем контролюється на практичних заняттях.
Після вивчення дисципліни студенти повинні знати:
Студенти повинні вміти:
Студенти мають бути поінформовані про:
Дата _______________________
ТЕМА: ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА
ПРЕДМЕТ, МЕТОДИ ТА ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЇ
ОСОБИСТІСТЬ. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ
Кожний, хто вивчає психологію і хоче глибше оволодіти цією цікавою наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання. Саме усвідомлення особистісного значення психологічних знань сприятиме засвоєнню складних понять і категорій та їх ефективному використанню в житті, навчанні та професійній діяльності.
По-перше, психологічні знання необхідні для глибшого розуміння себе та інших.
По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, пристосування до змін у навколишньому середовищі.
По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами колективу.
Ці чинники визначають незаперечну важливість психологічних знань для кожного студента.
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
______________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Своєю назвою та першим визначення психологія зобов’язана грецькій міфології. Існує такий міф (легенда):
Єрот, син Афродіти, закохався у дуже гарну молоду жінку Психею. Афродіта була незадоволена, що її син, бог-небожитель, хоче поєднати свою долю з простою смертною, і застосовувала усі зусилля, щоб розлучити закоханих, змушуючи Психею пройти через ряд випробувань. Але кохання Психеї була така сильна, а її прагнення знову зустрітися з Єротом так велике, що це призвело враження на богів і вони вирішили допомогти їй виконати усі вимоги Афродіти. Єроту, у свою чергу, вдалося переконати Зевса – верховне божество греків – перетворити Психею у богиню, зробивши її безсмертною. Так закохані поєдналися назавжди.
Для греків цей міф був класичним зразком справжньої любові, вищою реалізацією людської душі. Тому Психея – смертна, яка отримала безсмертя, – стала символом душі, яка шукає свій ідеал.
Офіційно термін “психологія”, _______________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
ПСИХОЛОГІЯ (гр. psyche – душа, logos – вчення) – _________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Шлях розвитку психології як науки можна розподілити на два періоди:
________________________________________________________________________________________________________________________________
ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
|
І етап |
Таке визначення психології дано понад дві тисячі років тому. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини |
|
|
ІІ етап |
Виникла у VII ст. у зв'язку з розвитком природничих наук. Здатність думати, бажати називали свідомістю. Основним методом вивчення вважали спостереження за собою (інтроспекція), опис фактів |
|
|
ІІІ етап |
Виникла у XX ст. Завдання – спостереження за тим, що можна побачити, а саме: поведінкою, вчинками, реакцією людини. Мотиви, що зумовлюють дії людини, не враховувалися |
|
|
ІV етап |
Сформувалася на базі філософії діалектичного матеріалізму. Основою сучасної психології є теорія відображення |
Як наука, психологія виникла на межі XIX і XX ст., експериментальне вивчення психічних явищ і закономірностей почалося з середини ХІХ ст., а предметом психології людство цікавиться протягом всього свого розвитку. Тому в цілому в своєму історичному русі психологія відстоювала самостійність і чистоту свого предмету серед інших наук, неодноразово вимушена була самовизначатися.
Предметом психології – _____________________________________
___________________________________________________________
________________________________________________________________
Етапи становлення предмета психології як науки
|
Час виникнення |
Провідне поняття |
Стисле визначення |
|
Двійник тіла, що живе власним життям та покидає тіло під час сну, смерті, непритомності |
||
|
Нематеріальна, не залежна від тіла пізнавальна та життєдайна основа. В античну епоху ототожнювалась з атомом, вогнем, повітрям, а в епоху середньовіччя – із свідомістю як здатністю до рефлексії. |
||
|
Сукупність мотиваційних, пізнавальних та емоційних властивостей індивіда |
||
|
Сукупність реакцій у відповідь на зовнішні подразники. Згідно з поглядами біхевіористів має бути протиставлена свідомості |
||
|
Система уявлень індивіда про себе, що регулює його стосунки з іншими людьми, ставлення до себе, образ власного “Я” з притаманними йому когнітивними, емоційними та оцінково-вольовими компонентами |
||
|
Соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, яка формується і виявляється у предметній діяльності та спілкуванні. Містить комунікаційні, мотиваційні, характерологічні, самосвідомі сні, інтелектуальні, досвідні, психофізіологічні властивості суб’єкта творчої діяльності |
Психіка – _______________________________________________
________________________________________________________
________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Для того, щоб скласти більш чітке уявлення про те, що таке «психіка», необхідно розглянути структуру (компоненти, форму) психічних явищ.
Основні компоненти прояву психіки
це різні форми чи види взаємодії внутрішнього і зовнішнього психічного, внаслідок чого у психіці відображаються предмети та явища. Психічні процеси є компонентами діяльності людини, що часто стають особливими діями (перцептивними, мнемічними, розумовими, вольовими та ін.).
До психічних процесів відносяться: пізнавальні психічні процеси (відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уява) та емоційно-вольові (емоції, почуття, воля).
це різні види інтегрованого відображення людиною взаємодії внутрішніх і зовнішніх психічних впливів у певний статичний період часу. Причому більшість із них існує без чіткого усвідомлення відображеного предметного змісту. До психічних станів відносять бадьорість, втому, апатію, депресію, ейфорію, відчуження, нудьгу, страх, відчай, сум тощо.
Психічні стани так чи інакше характеризують психіку людини, визначають своєрідність різних психічних процесів
сталі психічні утворення людини, що формуються в процесі життєдіяльності, виховання та самовиховання. Наприклад, на ґрунті будь-якого психічного процесу (відчуття, сприймання, пам’яті, уяви, мислення й волі) можуть виявитися такі властивості людини, які виражаються у формі чутливості, сприйнятливості, уважності, емоційності, балакучості, мовчазності, вдумливості, розсудливості, фантазерства тощо. Так, до психічних властивостей особистості відносяться: темперамент, характер, здібності.
ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЇ:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Основні напрями в сучасній психології
|
Напрям, що досліджує сферу несвідомого. Структуру особистості утворюють три основні компоненти: „Воно", „Я", „Над-Я" |
|
|
Напрям, згідно з яким вважається, що психологія повинна вивчати поведінку, доступну для об'єктивного спостереження. Основною схемою біхевіоризму є принцип „стимул - реакція" |
|
|
Вивчає цілісні структури свідомості, образи |
|
|
Напрям у психології, що вивчає духовний розвиток людини, її особистісний ріст, питання самоактуалізацїї |
|
|
Досліджує закономірності процесів пізнання |
|
|
Напрям, у відповідності до якого психолог самостійно обирає, який підхід застосовувати в конкретній ситуації |
|
|
Об'єднує вчених, для яких психіка – функція мозку, явище, що виникає в процесі життєдіяльності особистості |
Сучасна психологія – це розгалужена система наукових галузей, пов’язаних з різними сферами практичної діяльності людини. Нині налічується близько 50 психологічних дисциплін. психологія праці, спорту, медична, юридична, військова психологія, психологія аномального розвитку, соціальна психологія тощо. За своєю суттю це самостійні науки, але всі вони ґрунтуються на загальній психології, яка вивчає загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки.
Деякі галузеві науки стануть у пригоді медичним працівникам. На окремих із них ми коротко зупинимось.
Основну систему психологічної науки становлять історія психології та загальна психологія. Загальна психологія є теоретичною базовою наукою, результати дослідження якої використовуються прикладними дисциплінами, останні, в свою чергу, збагачують її. Серед завдань загальної психології центральне місце посідає розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ.
Вікова психологія тісно пов'язана з педагогічною, вивчає особливості психіки людини на різних етапах її розвитку – з моменту народження і до смерті. Вона поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, психологію зрілого віку, геронтопсихологію тощо. Центральними проблемами вікової психології є створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю утримання й умовами психічного розвитку дитини, а також організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування, психологічної допомоги в періоди вікових криз, у зрілому віці і старості.
Педагогічна психологія вивчає психіку людини в процесі навчання і виховання її, встановлює і використовує закономірності психіки під час оволодіння знаннями, уміннями та навичками. Ця наука вивчає також психологічні проблеми управління навчально-виховним процесом. Педагогічна психологія поділяється на психологію навчання, яка досліджує закономірності засвоєння знань, умінь і навичок, і психологію виховання, – яка вивчає закономірності активного, цілеспрямованого формування особистості.
Історія психології – галузь психологічних знань, що вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому з них. Вона показує історичне становлення психологічних знань, відшуковуючи зв'язок з духовною і матеріальною культурою народів світу, визначає пріоритетні напрямки досліджень у зв'язку з "духом часу".
Соціальна психологія – галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, зумовлені фактом об'єднання їх у соціальні групи. Виявляє психологічні закономірності взаємин особистості і колективу, визначає психологічну сумісність людей у групі; вивчає такі явища, як лідерство, згуртованість, процес прийняття групових рішень, проблеми соціального становлення особистості. її самооцінки, стійкості, навіюваності; ефективність впливу засобів масової інформації на особистість, особливості поширення чуток, моди, шкідливих звичок і обрядів.
Психологія праці вивчає психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності людини і ставлення її до праці, у тому числі медичної. Ця наука має кілька розділів, які, хоч і тісно пов'язані між собою, є самостійними.
Інженерна психологія вивчає процеси і засоби інформаційної взаємодії між людиною і машиною. Основні проблеми інженерної психології: аналіз завдань людини в системах управління, розподіл функцій між людиною та автоматичними пристроями, зокрема ЕОМ; дослідження спільної діяльності операторів, процесів спілкування та інформаційної взаємодії між ними; вивчення факторів, які впливають на ефективність, якість, швидкість, надійність дій операторів.
Авіаційна психологія розглядає психологічні закономірності трудової діяльності авіаційних спеціалістів, вивчає вплив факторів польоту на розвиток психічних станів, формування професійної придатності, психологічної адаптації членів екіпажу до умов праці.
Космічна психологія вивчає психологічні особливості праці космонавта, залежність цих особливостей від специфічних факторів (невагомості, гіподинамії тощо), а також способи цілеспрямованої організації психічної діяльності космонавта під час підготовки і здійснення космічних польотів.
Юридична психологія вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин. Систему юридичної психології утворює кримінальна психологія, яка вивчає психологічні механізми поведінки і формування особистості злочинця, мотиви злочинів тощо; слідча психологія, яка займається психологічними особливостями поведінки учасників карного процесу (психологічні вимоги до ведення допиту; особливості показань свідків тощо); виправна психологія, яка розробляє проблеми виховання у виправно-трудовій колонії і вивчає психологію ув'язненого, що перебуває в ній, тощо.
Психологія особистості – галузь психології, яка вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, як певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру, внутрішні взаємозв'язки, характеризується індивідуальністю та взаємозв'язана з навколишнім природним та соціальним середовищем.
Медична психологія – це прикладна галузь науки, яка займається психологічними взаємозв'язками проблеми лікувальної діяльності та доглядом за хворими, проблеми впливу на хворих у найрізноманітніших ситуаціях, що виникають у ході цієї діяльності, а також проблеми поведінки медичних працівників. У центрі уваги цієї дисципліни є взаємовідношення хворого із середовищем лікувального закладу (відношення між лікарем і хворим, медичною сестрою і хворим, лікарем – медичною сестрою – хворим).
Патопсихологія, яка вивчає структуру порушень психічної діяльності, закономірності розладу психіки порівняно з нормою, інтерпретуючи одержувані дані поняттями і категоріями психологічної науки (тобто розлади психіки людини вивчаються психологічними методами); олігофренопсихологію, яка вивчає порушення психічного розвитку та можливості його корекції в людей з тяжкими формами недорозвиненості мозку; сурдопсихологію, яка вивчає психічний розвиток глухих і тих людей, що погано чують, можливості його корекції в умовах навчання і виховання, шляхи запобігання розвитку німоти в людей з дефектами слуху, що виключають нормальне мовне спілкування, можливості заміни слухового сприймання зоровим тощо; тифлопсихологію, яка вивчає психічний розвиток сліпих і слабкозорих людей, шляхи і способи його корекції при навчанні та вихованні.
Психологія поводження з хворим – це та загальна дисципліна, що розповсюджується на діяльність лікарів та сестер, суть якої складають знання в області поводження з хворими і центром якої є уміння знайти ключ до особистості хворої людини, уміння знайти шлях до створення необхідного контакту з ним.
Різноманіття медичних спеціальностей та велика кількість проблем, що оточують діяльність лікаря, потребують виділити окремі види медичної психології.
Предметом клінічної психології дорослої людини є порушення поведінки, тобто розлади особистості та соціальної функції поведінки у регуляції відношень людини з соціальним середовищем. Виділяють, як правило, психічні та неврологічні порушення поведінки, а також розлади особистості при психопатіях, соціопатіях, характеропатіях.
Спеціалісти з дитячої психології працюють у системі охорони здоров'я (у лікарнях, психіатричних, педиатричних, неврологічних, нейрохірургічних консультаціях), у закладах Міністерства освіти та виховання, Міністерства юстиції, де вони займаються діагностикою та терапією порушень дитячої психіки; її експертизою.
Розвиток нейропсихології пов'язаний з досягненнями медицини у сфері порушень поведінки хворих із органічними дефектами мозку. Ця наука вивчає питання ролі нейродинамічних факторів у загальній картині порушень вищої нервової діяльності при її відновленні.
На жаль, не має чіткої градації психологічних дисциплін в усьому світі..
Зв'язок психології з іншими науками
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Як і кожна наука, що є галуззю людського пізнання, психологія, крім предмету, має ще й свої методи дослідження.
Метод – це спосіб за допомогою якого можна отримати наукові факти, зафіксувати їх, проаналізувати, але завжди це той самий спосіб, який веде до розкриття закономірностей.
За рівнем застосування методи поділяються на:
________________________________________________________________________________________________________________________________
Універсальними методами називаються ті методи, які використовуються не тільки в психології, а й в інших галузях наукового знання.
Залежно від об’єкту спостереження, розрізняються два види методу спостереження:
____________________ (спостереження власного психічного життя; передбачає перехід від “внутрішніх” до зовнішніх проявів результатів дослідження, що виливається в формі “словесного звіту”);
_____________________ (безпосереднє спостереження за психічним життям інших людей, тобто за їх поведінкою, різними проявами та творчістю; спостереження спрямоване до зовнішньої сторони проявів психічного).
За допомогою методу спостереження вивчають психічні процеси (пам’ять, мислення, увагу), психічні властивості особистості (темперамент, характер, здібності), психічні стани (афекти, пристрасті).
Перевага цього методу полягає у тому, що під час спостереження не порушується природний перебіг психічних явищ; можливе використання різних технічних засобів; може бути короткочасним і тривалим, вибірковим і суцільним.
Недоліки: суб’єктивність результатів (залежність від дослідника); неможливість контролювати ситуацію, втручатися в хід подій; неможливість повторити спостереження.
Такий метод характеризується можливістю активного втручання в досліджувану ситуацію з боку дослідника.
Експеримент поділяється на види:
________________________ вивчають наявні психічні факти без зовнішнього втручання.
_________________________ психічні якості особистості досліджують у процесі навчання і виховання.
За місцем проведення й особливостями оснащення експеримент поділяють на:
________________________(О.Ф.Лазурський, 1910) здійснюється у природних умовах діяльності людини і побудований так, що хворий не знає по те, що він є об’єктом психологічного дослідження.
_________________________ проходить в штучних (лабораторних) умовах, коли експериментатор сам: ініціює лікувальний процес, організовує ситуацію; штучно моделює всі необхідні умови, використовує спеціальну апаратуру.
Перевага методу:
Недоліки цього методу (у випадку лабораторного експерименту) є негативний вплив «ефекту лабораторії» на психічний стан того кого досліджують, що відображається на одержаних результатах; умови діяльності не відповідають реальності; піддослідні знають про те, що вони є об’єктами дослідження.
Допоміжні методи:
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Особливість бесіди як наукового методу виявляється в тому, що завдяки безпосередньому контакту зі співрозмовником є можливість, не змінюючи мети, переформулювати запитання, одержані відповіді. Найкраще застосовувати для отримання відомостей про минуле людини, пояснення її теперішніх дій і вчинків.
Метод бесіди може дати цінні результати за таких умов:
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Анкети бувають:
________________________________________________________________________________________________________________________________
Основним інструментом пізнання в даному методі виступає автобіографія. Автобіографії розподіляється на спонтанні (коли ініціатива перегляду свого життя належить самій особистості) та провоковані (коли особистість спонукають розповідати про себе за визначеним планом).
Розглядаючи групу спеціальних методів психологічної діагностики в сучасній психології, можна зазначити, що одним з провідних є метод тестування.
Тест – __________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Тестовий метод дає змогу з певною ймовірністю виміряти індивідуальні відмінності, встановити актуальний рівень розвитку необхідних знань, навичок, особистісних характеристик індивіда.
Термін “тест” ввів в лексикон вчений Д.Кеттел (1860-1944) у своїй статті “Розумові тести та виміри” в журналі “Mind” в 1890р.: “Психологія не може стати надійною та точною, як фізичні науки, якщо не буде базуватися на експерименті та вимірюваннях. Крок в цьому напрямку може бути зроблений шляхом застосування серії розумових тестів до більшості людей. Результати можуть мати значну наукову цінність у відкритті постійності психічних процесів, їх взаємозалежності та змін в різних обставинах”.
Тестування проводиться в три етапи:
Тести поділяються на окремі групи. Вербальні та практичні – поділяються за особливостями задач, які використовуються в процедурі. Групові та індивідуальні – за формою процедур дослідження. Тести швидкості та результативності – розрізняються між собою залежно від довжини обмежень у часі, відведеному для проведення вимірюваних процедур.
Своєрідним представником психологічних методів, є метод соціометрії – використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв’язків у групі. Методично соціометрія являє собою цикл вимірюваних процедур та математичних методів для обробки первинних даних опитувальної методики. Метод соціометрії використовується для вивчення соціальних ролей у малих групах та групі в цілому. Робочим інструментом в соціометричному дослідженні є так званий “соціометричний критерій”. Цей критерій поділяється на дві групи. До першої групи належать комунікативні та гностичні; до другої – офіційні та неофіційні.
Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються у психології. Це насамперед поняття людина, індивід, індивідуальність.
________________________ – біосоціальна істота, наділена свідомістю, здатністю пізнавати довколишній світ і активно змінювати, перетворювати його.
________________________ – людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens, продукт філогенетичного й онтогенетичного розвитку, єдності вродженого і набутого, носій індивідуально своєрідних рис.
__________________________ – це своєрідне, неповторне поєднання таких психологічних особливостей людини, як характер, темперамент, особливості перебігу психічних процесів (сприймання, пам’яті, мислення, мовлення, почуттів, волі), особливості її мотиваційної сфери та спрямованості, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.
_________________________ – це конкретний людський індивід, соціальна істота, суб’єкт пізнання, активний діяч суспільного розвитку, з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями, яка має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб.
Склад особистості
Питання про психологічний склад особистості є предметом дискусії між різними ідеалістичними течіями, з одного боку, і між ними та матеріалістичною наукою – з іншого. Деякі наукові теорії особистості доводили перевагу у одних особливостей над іншими, оскільки вважалося, що психічні властивості визначені вже від народження людини і вони незмінні. Більше того, виявлялося, що за одним лише зовнішнім виглядом можна повністю вивчити особистість.
Так, Ернст Кречмер, враховуючи будову тіла людини, розрізняв три основі типи:
Уїльям Шелдон, представник фізичної типології особистості, враховуючи три шари клітин ембріона, з яких в процесі дозрівання організму людини домінує той чи інший, розрізняє три основних типи людей:
Того ж напрямку, але трохи з інших засад французький учений Сіго зробив спробу поділити всіх людей на запропоновані ним чотири групи залежно від розвитку різних систем органів. Згідно з цією класифікацією існують такі типи людей: дихальний, травний, мозковий, м’язовий. Для кожного з них характерними є свій тілесний склад, міміка, характер і свої хвороби.
Люди дихального типу мають великий ніс, дещо розширені вилиці, довгу шию, широкі плечі, їх грудна клітка подовжена і сплющена. У таких людей міміка зосереджена у середній частині обличчя. Вони переважно похмурі, стримані, енергійні, схильні до хвороб легень.
М’язовий тип – це люди з класичними пропорціями, гармонійні.
Тип травний – це здебільшого самовдоволений флегматик, у якого товсті губи і нижня частина обличчя вища і ширша за верхню.
Мозковий тип – люди з високим чолом, розширеною вгорі головою. Міміка у них зосереджена навколо очей. Вважають, що це основні постачальники видатних особистостей, але й кандидати в істерики і неврастеніки.
Однак чистих типів у дійсності дуже мало, а їх комбінації настільки різноманітні, що класифікація Сіго, по суті, виявилась малопридатною.
У ХІХ ст. Ледо поділяв не все тіло. А лише обличчя на п’ять геометричних типів: квадратний, круглий, овальний, трикутний, конічний. Кожен з цих типів, у свою чергу, поділявся на прямий, поздовжній і короткий. Квадратному типу властиві енергія, практицизм, різкість. Круглий тип – діяльний, імпульсивний, палкий. Овальний тип характеризують вередливість, вразливість. Люди, які мають трикутний тип обличчя, хитрі, люблять пригоди, часом дикуваті, а конічний тип – це в основному практики.
Структуру особистості розглядають по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, емоційно-вольові, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й біологічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать), які не можна ігнорувати у процесі виховання особистості. Однак протиставляти біологічне соціальному в особистості не можна. Природні аспекти та риси існують у структурі особистості як соціально зумовлені її елементи. Біологічне та соціальне у структурі особистості утворюють єдність і взаємодіють.
У структурі особистості розрізняють:
типове – є тим найзагальнішим, що властиве кожній людині і характеризує особистість взагалі: її свідомість, активність, розумові та емоційно-вольові прояви тощо, тобто те, чим одна людина схожа на інших людей;
індивідуальне – це те, що характеризує окрему людину: її фізичні та психологічні особливості, спрямованість, здібності, риси характеру, тобто те. Чим людина відрізняється від інших людей.
На фактах, взятих з великої клінічної практики Зігмунд Фрейд простежив складність і багатоплановість структури особистості, значення в її історії внутрішніх конфліктів і криз, наслідків незадоволених бажань.
З.Фрейд уявляв організацію психічного життя у вигляді моделі, що має своїми компонентами різні психічні інстанції, визначені термінами:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Психолог К.Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури:
Об’єднує відношення і моральні риси особистості. В ній необхідно розрізняти рівень, широту, інтенсивність, стійкість, дієвість. У формах спрямованості особистості проявляються як відношення, так і моральні якості
Охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя
Включає знання, вміння, навички та звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання
Об’єднує типологічні особливості особистості, статеві й вікові особливості, темперамент
Структура особистості (за С.Л.Рубінштейном):
Виявляється в потребах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності та поведінки, в світогляді
Набуваються в процесі життя й пізнавальної діяльності
Проявляються в темпераменті, характері, здібностях
Отже, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість – складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її “Я”, яке керує всіма аспектами внутрішнього життя та проявами його в діяльності та стосунках з іншими.
Активність живих істот – один з основних і необхідних проявів життя, внутрішня спонукальна сила, спрямована на задоволення потреб організму. Проте активність людини докорінно відрізняється від активності тварин. У тварин вона є проявом інстинктивних біологічних потреб організму людини провідними в її активності є свідомі й цілеспрямовані прагнення.
Активність людини і форми її виявлення розвинулись історично й мають соціально спрямований характер.
Щодо джерела активності особистості у психології існували різні погляди.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Основні положення цієї теорії обґрунтовують думку, що джерелом активності людини є інстинктивні спонукання, які вона має від народження і які передаються спадково. Це світ інстинктів, біологічних і фізіологічних потягів, неусвідомлюваних імпульсів, природа яких «невідома». Засадовим стосовно його вчення є визначення пріоритету біологічного в людині. Позитивним у вченні З.Фрейда можна вважати його звертання до царини підсвідомого у психіці людини, яке істотно позначається на її життєдіяльності.
Розроблюючи проблему активності особистості, вітчизняна психологія виходить з визнання того, що джерелом активності особистості є:
_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Залежно від того, які мотиви в діяльності та поведінці відіграють домінуючу роль, розрізняють такі види спрямованості:
________________________________________________________________________________________________________________________________
Так без задоволення елементарних потреб людина не могла б існувати як живий організм. Потреби людини дуже різноманітні. Це потреби в їжі, теплі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні інформації, спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо.
Потреби людини мають індивідуальний характер, наприклад, фізіологічна потреба в їжі. Одним до вподоби гостра їжа, другим – солодка, третім – солона тощо. Є особи, які віддають перевагу стравам із м’яса, другі – з риби, треті – молочним стравам.
Однією з найвідоміших класифікацій у психології, яку запропонував Маслоу виділяють класифікацію людських потреб, яка ієрархічно побудована за групами, послідовність яких вказує на порядок появи потреб у процесі індивідуального розвитку.
Ієрархія людських потреб (за Маслоу)
ПОТРЕБИ У САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ
Реалізація своїх цілей,
здібностей, розвиток
власної особистості
ЕСТЕТИЧНІ ПОТРЕБИ
Гармонія, симетрія,
порядок краса
ПІЗНАВАЛЬНІ ПОТРЕБИ
Знати, вміти, розуміти, досліджувати
ПОТРЕБИ ПОВАГИ, ШАНУВАННЯ
Компетентність, досягнення успіхів,
схвалення, признання, авторитет
ПОТРЕБИ У НАЛЕЖНОСТІ ТА ЛЮБОВІ
Належність до суспільства,
знаходитися поруч із людьми,
бути визнаним та прийнятим до них
ПОТРЕБИ У БЕЗПЕЦІ
Відчувати себе захищеним,
позбутися страху, невдач, агресивності
ФІЗІОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ
Голод, спрага, статевий потяг
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Формування переконань відбувається в процесі життя під впливом виховання, навчання і самовиховання, свідомої праці людини над собою.
Переконання як метод впливу на іншу людину через звернення до її свідомості, інтелекту широко використовується лікарями і має свої особливості. Передусім ми маємо закликати – переконуваного до його власного критичного судження. Щоб досягти мети, нам необхідно також надати йому інформацію, логічно впорядковану, яка може бути доведена і мати чіткі висновки. Але й цього для переконання не достатньо. Взагалі переконання та знання лише тоді й можна вважати істинними, коли вони злилися з почуттями і волею людини. Відсутність ясності, нещирість, неправда – головні недоліки, які стоять на перешкоді до досягнення мети в процесі переконання людей.
На основі інтересів, переконань людини складається власний ідеал, який є основним стимулом її самовдосконалювання та формування.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Ідеали людей формуються під впливом суспільних умов життя, у процесі навчання та виховання. Виховання тих чи інших ідеалів залежить від вольових якостей особистості і соціального середовища. Як ідеали, так і деякі інші якості особистості можуть змінюватися з часом лише частково.
Вагомий вплив в розвитку та становленні особистості відіграють установки, які вони набувають в процесі реальності.
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Соціальні установки формуються впродовж життя під впливом культурного середовища, виховання, на підставі власного досвіду, а також прочитаного чи почутого людиною. Установка до різних фактів життя може виявлятися у стандартизованих судженнях, некритично засвоєних людиною під час спілкування з іншими людьми, в упередженні, виокремленні того, що має для неї важливе життєве значення. Саме тому особистість може бачити в об’єктах та явищах життя те, що вона хоче бачити, а не те, що є насправді.
Література:
Дата_____________________
ЛЕКЦІЯ № 2
ТЕМА: ТЕМПЕРАМЕНТ, ХАРАКТЕР, ЗДІБНОСТІ
План
На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.
Фізичні індивідуальні особливості – це конституція організму, його фізіологічні процеси – гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.
Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями – музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними.
Індивідуально-психологічні особливості – неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими їй конкретними задатками, на ґрунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття.
Індивідуальні особливості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері, здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах.
Темперамент (від лат. temperare, temperamentum –узгодженість; змішування в належних співвідношеннях) – __________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Існування індивідуальних відмінностей у психічній діяльності людини було помічено давно.
Першу спробу з’ясувати виникнення темпераменту зробив _______________________________________
Він стверджував, що тіло людини складається з чотирьох елементів-соків:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
«Те, що змітає на своєму шляху холерик, обминає сангвінік, не бачить флегматик, стає великою бідою для меланхоліка»
Гіппократ
Фізіологічне підґрунтя темпераменту
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Фізіологічною основою темпераменту є: ___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Зв’язок типів темпераменту та типів вищої нервової діяльності
|
Вид темпераменту |
Тип нервової системи |
Сила нервових процесів співвідношення |
Особливості зовнішньої поведінки |
Група крові |
Сензитивність
Реактивність
Пластичність
Ригідність
Резистентність
Екстравертність
Інтровертність
У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.
|
КЛАСИФІКАЦІЯ ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ (за Гіппократом) |
|||
|
САНГВІНІК |
ХОЛЕРИК |
ФЛЕГМАТИК |
МЕЛАНХОЛІК |
Описані типи темпераменту у своєму чистому вигляді рідко трапляються в житті. У більшості людей поєднуються риси різних типів темпераменту. Той чи інший темперамент сам по собі не є ні поганим, ні добрим, усе залежить від інших якостей особистості.
ОТЖЕ:
Медична сестра повинна враховувати особливості темпераменту і складу особистості при спілкуванні з хворими та їх родичами. Потрібно пам’ятати, що для сангвініків і холериків характерною є екстравертність, тобто їх реакції і діяльність залежать переважно від її зовнішніх чинників, які викликають враження в даний момент, для флегматиків і меланхоліків – інтровертність, тобто їх діяльність значною мірою визначається уявленнями і думками, пов’язаними з минулим і майбутнім. Ось чому сангвінік і холерик відразу зреагують на ваше зауваження, а флегматик і, особливо, меланхолік зовні можуть не дати помітної реакції, але довго будуть це зауваження переживати.
4. Поняття про характер. Структура характеру
ХАРАКТЕР (від грецьк. сharacter – прикметна риса, ознака, відбиток, чеканка, печатка, прикмета), введений давньогрецьким вченим, філософом Теофрастом (ІV-ІІІ ст. до н.е.) – ___________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Характер формується на базі темпераменту, але ці поняття не є тотожними:
Про характер людини судять і за тим, як вона мислить і поводить себе в різних обставинах, якої думки вона про інших та про саму себе, які манери їй властиві.
Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних риси свого характеру сприяли прогресу суспільства, натомість особи з негативними рисами характеру або слабохарактерні спричинили його занепад.
Фізіологічну основу характеру становить _________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
У кожної людини три характери:
той, який вона сама собі приписує, той,
що їй приписують інші, і той, який має в дійсності.
В.Гюго
Структура характеру:
СПРЯМОВАНІСТЬ
ПЕРЕКОНАННЯ
РОЗУМОВІ РИСИ
ЕМОЦІЇ
ВОЛЯ
ТЕМПЕРАМЕНТ
ПОВНОТА
ЦІЛІСНІСТЬ
ВИЗНАЧЕНІСТЬ
СИЛА
Основними рисами характеру є:
Необхідними рисами характеру медичної сестри є:
Для медичного працівника емпатія – це показник професійної придатності. Крім виявлення й усунення причини захворювання, медик повинен уміти активно втрутитись у психічний стан хворого, надаючи належну допомогу.
Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними.
Крайня інтенсивність (надмірне вираження) певних рис характеру людини називають _____________________________
Акцентуація виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але як свідчать дослідження, основними стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють ґрунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.
Встановлено, що існує кілька типів характеру.
Швейцарський психолог, психіатр Карл Густав Юнг виділив такі типи характеру: екстравертний (лат. „екстра” – назовні) – переважна скерованість психічних процесів на зовнішній світ, на інших людей. Інтровертний (лат. „інтро” – всередину) – переважна скерованість психічних процесів на свій власний внутрішній світ.
Відома типологія характерів німецького психіатра Карла Леонгарда. Він виділяє 10 акцентуйованих типів характеру (акцентуація – надмірне вираження окремих рис характеру):
Розрізняють такі типи характеру:
надміру підвищений настрій, завжди веселий, балакучий, дуже енергійний, самостійний, прагне до лідерства, ризику, авантюризму, не реагує на зауваження, ігнорує накази, втрачає межі дозволеного, відсутня самокритичність
помірне спілкування, схильність до повчань. У конфліктах – ініціатор. Прагне досягти високих показників у будь-якій справі має підвищену вимогливість до себе. Чутливий до соціальної справедливості, разом з тим підозріливий, недовірливий, образливий, інколи надзвичайно самовпевнений, ревнивий.
у конфлікти вступає рідко. Пунктуальний, акуратний, особливу увагу приділяє чистоті й порядку, скрупульозний, сумлінний, схильний жорстко додержуватися плану, у виконанні дій неквапливий, посидющий, схильний до частих самоперевірок, сумнівів у правильності виконаної роботи, бурчанню. Уступає лідерство іншим людям. Позитивні риси: сумлінність, акуратність, серйозність, надійність. Негативна риса: занудливість.
надають перевагу спілкуванню в вузькому колі людей, з якими встановлені добрі стосунки, розуміють «з півслова». Рідко вступають у конфлікти. Образи носять у собі. Позитивні якості: доброта, емпатійність, почуття обов'язку, старанність, ретельність, тривожність, боязкість, глибокі реакції в області тонких почуттів Негативні риси: надмірна чутливість, плаксивість. Найбільше сильно виражена їх риса – гуманність, співпереживання іншим людям або тваринам, чуйність, мягкосердність, вони радіють чужим успіхам. Уразливі, слізливі, будь-які життєві події сприймають серйозніше, чим інші люди.
__________________________
низька контактність, боягузтво, невпевненість. Рідко вступає в конфлікти. Позитивні риси: товариськість, самокритичність, сумлінність. У них рано формується почуття довгу, відповідальності, високі моральні й етичні вимоги. Почуття власної неповноцінності вони намагаються замаскувати шляхом самоствердження через ті види діяльності, у яких можуть у більшій мері розкрити свої здатності.
часті зміни настрою, манера спілкування залежність від зовнішніх подій. Характеризується зміною радісних і сумних станів. Радісні події викликають у таких людей спрагу діяльності, підвищену балакучість, сумні – пригніченість, сповільненість реакцій і мислення.
властива підвищена роздратованість, нестримність, агресивність, але можливі лестощі, схильність до хамства, нецензурної лайки або мовчазність. Дратівливий, запальний, часто міняє місце роботи, неуживчив в колективі. У людей цього типу відзначається низька контактність у спілкуванні, сповільненість реакцій, брутальність. Для нього ніяка праця не приваблива: працює він лише в міру необхідності, так само й вчиться. Байдужий до майбутнього, живе тільки сьогоденням, бажаючи одержати масу розваг.
властиве постійний пригніченість настрою, замкнутість, низька контактність, небагатослівність, навіть мовчазність, песимістичність, занижена самооцінка, у конфлікти вступає рідко, частіше находить у пасивній стороні. Такі люди домосіди, індивідуалісти, звичайно уникають шумних компаній, ведуть замкнений спосіб життя. Сумлінні, цінують тих, хто з ними дружить, і готові їм підкорятися. У них загострене почуття справедливості.
________________________
виявляють амбіційність, їм властиве хизування, зухвалість. Легкість встановлення контактів, прагнення влади, лідерства, похвали, має схильність до інтриг. Позитивні якості: галантність, артистичність, здатність захопити інших, неординарність мислення та вчинків. Негативні риси: егоїзм, лицемірство, хвалькуватість, зухвалість. Відрізняється підвищеною здатністю до витиснення, демонстративністю поведінки, жвавістю, рухливістю, легкістю у встановленні контактів. Схильний до фантазерства, брехливості й удаванню.
висока контактність, закоханість, балакучість. Дуже часто сперечаються, але не доводять до конфліктів. У конфліктах бувають як активні, так і пасивні. Уважні до близьких та родичів; емпатійні; мають добрий смак; виявляють яскравість почуттів. Негативні риси: схильні перебувати під впливом швидкоплинних настоїв та впадати в паніку.
замкнуті, свої думки та переживання спрямовують на самих себе, на свій внутрішній світ, уникають контактів з іншими, не пристосовані до обставин.
прагнуть до спілкування, контактів з іншими, багато говорять про себе, хвалькуваті, зосереджуються переважно на зовнішніх явищах, а не на собі, схильні погоджуватися з усім, що їм пропонують.
ОТЖЕ:
Характер особистості є індивідуальним для кожної людини. Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Пізнання характеру людини дозволяє прогнозувати досить точно її поведінку, можливі вчинки та дії. При цьому дуже важливо виявити і такі негативні риси характеру, як брехливість, лицемірство, лінощі, грубість, жадібність, зарозумілість, неохайність, бездушність, заздрість, егоїзм. Остання риса може бути показником особистості в цілому, яка полягає у надмірній зосередженості та замкнутості людини на своєму «Я».
індивідуально-психологічні особливості людини, які виявляються в діяльності (навчальній, трудовій, науковій), є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями
Поняття про здібності. Структура, різновиди здібностей. Індивідуальні відмінності в здібностях людей та їх природні передумови. Інтелект, структура
У поняття «здібності» він включає три ідеї.
По-перше, під здібностями розуміється індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої
По-друге, здібностями називають не взагалі індивідуальні особливості, а лише такі, які мають відношення до успішного виконання якої-небудь діяльності, або багатьох діяльностей
По-третє, поняття «здібність» не зводиться до тих знань, навичок або вмінь, які уже вироблено у даної людини
Здібності тісно пов’язані з діяльністю:
Тільки у процесі спеціального навчання можна встановити, чи має людина здібності до певного виду діяльності. Помилкою педагога є оцінювання як нездібних тих учнів, які не мають достатніх знань.
Структура здібностей:
Особливо важливу роль у структурі здібностей відіграють такі якості мислення, як: широта, глибина, якість, послідовність, самостійність, критичність, гнучкість.
Види здібностей:
виявляються у всіх видах людської діяльності. Людина, що має ці здібності, може досягати успіхів у навчанні, праці, розумовій діяльності.
це психічні особливості індивіда, які сприяють успішному виконанню ним певного виду діяльності (технічної, спортивної, музичної, літературної тощо)
пов’язані з функціонуванням у людини теоретичного, абстрактного мислення. Люди, які володіють цими
здібностями, схильні до наукової діяльності.
передбачають наявність і переважання
в діяльності практичного, наочно-дійового мислення. Люди з
практичними здібностями віддають перевагу практичним справам у сферах виробництва, торгівлі, підприємницької діяльності
Проявляються як швидке і якісне засвоєння
знань, вироблення вмінь, однак не передбачають оригінальності
продуктів діяльності.
виявляються через створення людиною нестандартних, оригінальних продуктів діяльності
Індивідуальні відмінності в здібностях людей та їх природні передумови
Спостереження за діяльністю людей показує, що у їхніх здібностях є певні відмінності.
Особливе значення для професійного успіху медичного працівника має наявність у нього комунікативних здібностей, які виявляються в умінні встановлювати правильні взаємини з колегами, пацієнтом і його рідними, відчувати настрій колективу, розуміти кожного хворого.
Рівні розвитку здібностей:
Кожен вид здібностей може проявлятися як в ранньому, так і в зрілому віці і досягати високого рівня розвитку. Коли говорять про здібності людини, то передбачають два рівні їх прояву:
Рівні прояву здібностей:
Рівні кількісного прояву здібностей:
Нульовий рівень – ________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Перший рівень – _______________________ (це поєднання здібностей людини, які проявляються в одній галузі, в одному напрямку (поет, музикант, лікар).
Нахили — це перша і найбільш рання ознака обдарованості, що проявляється в прагненні, тяжінні дитини (або дорослого) до певної діяльності
Другий рівень – ______________________ (гр. talanton – вага, міра, рівень здібностей) (високорозвинені здібності, результати діяльності людини визнаються суспільством).
Третій рівень – ______________________ (це талант, який проявляється у створенні абсолютно нового, раніше невідомого).
Інтелект (від лат. intelectus – розуміння) – ______________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Інтелект не слід ідентифікувати з поняттям «інтелігентність». Хоч у практичному житті високий інтелект частіше супроводить інтелігентну людину, проте ці поняття різні. Якщо інтелект розкриває адаптаційні здібності людини, то інтелігентність, частіше зовні виражена, свідчить про культуру не лише розумі, а й поведінки.
Структура інтелекту: (за Терстоуном):
Інтелект може піддаватися тим чи іншим патологічним порушенням, як природженим так і набутим (олігофренія, слабоумство).
Література:
Дата_____________________
ЛЕКЦІЯ № 3
ТЕМА: ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ (відчуття, сприймання, мислення, пам'ять, увага, уява)
ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ. СТРЕС
План
Пізнавальна діяльність – ____________________________________
________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Відображення реальності в людській свідомості може відбуватися на рівні чуттєвого та абстрактного пізнання.
Чуттєве пізнання характеризується тим, що предмети і явища об’єктивного світу безпосередньо діють на органи чуття людини – її зір, слух, нюх, тактильні та інші аналізатори і відображуються у мозку. До цієї форми пізнання дійсності належать пізнавальні психічні процеси відчуття та сприймання.
Вищою формою пізнання людиною дійсності є абстрактне пізнання, що відбувається за участю процесів мислення та уяви. Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє пам’ять, яка своєрідно відображає, фіксує й відтворює те, що відображується у свідомості у процесі пізнання. Важливою характеристикою пізнавальної діяльності є емоційно-вольові процеси, які спонукають особистість до активних дій, вольових актів.
ВІДЧУТТЯ – це _________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Виникаючи при дії подразника на органи чуття, відчуття є реакцією нервової системи на цей вплив, тобто рефлекторним.
Фізіологічне підґрунтя відчуттів
Фізіологічною основою відчуттів є ________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Аналізатори – це органи організму, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії: зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль, слуховий – звуки, тобто коливання повітря, смаковий, нюховий – хімічні властивості речовин, шкірні – теплові, механічні властивості предметів та явищ. Що спричинюють ті чи інші відчуття.
У кожному аналізаторі знаходяться три відділи:
Існують різні класифікації органів відчуття і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму.
Англійський фізіолог Чарлз-Скотт Шеррінгтон (1857-1952) запропонував об’єднати всі аналізатори в три системи і виділити види відчуттів:
І.
(лат. exter – зовнішній, receptor – той, що сприймає) – відчуття, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла.
За способом подразнення рецептора їх поділяють на:
ІІ.
(лат. interior – внутрішній, receptor – той, що сприймає) – відчуття, що мають рецептори розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці) і тканинах тіла та відображають їх стан.
До них належать органічні відчуття:
ІІІ.
(лат. proprius – власний, pecetor – той, що сприймає) – відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщені в м’язах і суглобах.
відбивають положення нашого тіла у просторі – лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падання, рецептором його є вестибулярний апарат, який передає подразники у вискову частину кори великих півкуль, сигналізує про положення тіла людини в просторі.
До них відносять:
характеризують положення і переміщення частин тіла в просторі, ґрунтуються на сигналах, що надходять від пропріорецепторів.
Загальні закономірності та властивості відчуттів
Різні види відчуттів є не тільки специфічними, а й мають загальні для всіх властивості.
Властивості відчуттів:
це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах даного виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові – за насиченістю, кольоровим тоном.
кількісна характеристика і визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.
часова характеристика (залежить від тривалості дії подразника).
Закономірності, що характеризують відчуття:
здатність людини відчувати незначні величини подразнення
рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття. Абсолютний поріг буває нижній і верхній. Нижній поріг – це мінімальна сила подразника, що діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Визначає рівень чутливості аналізатора. Верхній поріг – це максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше зростання сили подразника, які діють на рецептори, може призвести до виникнення больових відчуттів (наприклад, сліпуча яскравість світла).
Крім абсолютних порогів, чутливість аналізатора характеризується також диференційованим порогом (порогом розрізнення) (лат. differens – різниця) – це мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.
(лат. adapto – пристосовую) – зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у знижені чутливості за великої сили подразників і підвищенні – за малої.
(лат. sensibilis – чутливий) – підвищення чутливості органів чуття внаслідок взаємодії аналізаторів і систематичних вправ. Якщо одночасно з яким-небудь подразником діє й інший сильний подразник, чутливість наших органів чуття значно знижуються, бо новий подразник своєю силою зменшує інтенсивність попереднього.
(гр. synaesthesis – одночасне відчуття) – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора.
Полягає в тому, що будь-який подразник, діючи на відповідний орган чуття, поза волею суб’єкту, викликає не лише відчуття, специфічне для певного органа чуття, а водночас ще й додаткове відчуття або уявлення, характерне для іншого органа чуття.
Найпоширенішим виявом синестезії є так званий кольоровий слух, при якому звук разом із слуховим відчуттям викликає і кольорове зображення.
підвищення діяльності одних аналізаторів при втраті або відсутності інших.
протилежність відчуттів
з припиненням дії подразника відчуття не зникає одразу, а певний проміжок часу зберігається.
Наприклад, відчуття світла, якийсь час триває, коли лампу вимкнено, відчуття тиску предмета на плечі триває після того, як його вже скинули. У зоровій чутливості післядія в аналізаторі виявляється в послідовних образах, у змішуванні кольорів.
СПРИЙМАННЯ – ________________________________________
_________________________________________________________
________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Фізіологічною основою сприймання __________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Сприймання нового предмета відбувається на основі наявних у людини знань. Важливу функцію виконує друга сигнальна система. Слово зумовлює зміст людського сприймання, позначає предмет, надає сприйманню довільного характеру.
У результаті сприймання виникають суб’єктивні образи сприйманих об’єктів – уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв’язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об’єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).
Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого.
Види сприймання
при його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об’єкти сприймання
викликається особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю, інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи
одна з основних форм існування матерії. Відображення в психіці людини розташування, величини, форми, об’ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі та на небі. Відбувається за участю зорового, кін естетичного, слухового аналізаторів.
У сприйманні простору важливу роль відіграють акомодація та конвергенція органу зору.
Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – це зміна опуклості кришталика відповідно до відстані предмета, а конвергенція (лат. converge – сходжуся, наближаюся) – це спрямування очей на фіксований предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов'язані зі сприйманням відстані та обсягу предмета.
При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, угнутості.
Ілюзії сприймання – неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об’єкти, що діють на аналізатори.
Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, міною умов сприймання, дефектами зору тощо.
Наприклад, пряма паличка, занурена у склянку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається великим порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті; два однакових кути, однакових кружечки, однакові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.
це відображення зміни положення предметів у просторі протягом певного часу. Провідна роль належить зоровому аналізатору і кінестетичним відчуттям. Показниками руху є швидкість, прискорення і напрям.
відображення об’єктивної тривалості, послідовності і швидкості подій або явищ реального світу, завдяки чому відображаються зміни, які відбуваються в навколишньому світі.
Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця.
Основні закономірності сприймання:
Наприклад, образ апельсина, який людина тримає в руках виникає внаслідок синтезу зорових відчуттів (колір), дотикових (твердість), нюхових (запах) і попереднього досвіду (смак).
Численні дослідження дають змогу стверджувати, що константність не є вродженою. Джерело її – активні дії інваріанту (незмінну) структуру об’єкта сприймання. Істотно впливає на константність сприймання минулий досвід, але її основною передумовою є відображення ситуації, в якій перебуває об’єкт. Найбільше пов’язана з пам’яттю і свідомими процесами.
Перебуваючи в лікарні або іншому лікувальному закладі, хворі вибірково сприймають інформацію, пов’язану з діагностично-лікувальним процесом. Вони насторожено прислухаються до медичного персоналу. Інших хворих та родичів і відвідувачів щодо умов і ефективності лікування. Хворі загострено сприймають неуважність або прояви антисанітарії. Підсвідомо відбувається вибірка сенсибілізація сприймання і відчуттів.
Наприклад, маленька дитина вперше бачить стілець – в її свідомості він фіксується як еталонний образ. Пізніше вона порівнює з ним схожі за величиною, формою, кольором предмети, і у її свідомості здійснюється акт категоризації – називання цього предмета «стільцем».
Осмисленість сприймання найбільше пов’язана з мисленням та інтелектом.
Осмисленість та узагальненність добре виявляються при сприйнятті незакінчених малюнків. Ці малюнки доповнюються нашими досвідом і знаннями.
Спостереження і спостережливість
Важливими умовами адекватного сприймання є спостереження і спостережливість. Вони яскраво виявляються при довільному цілеспрямованому сприйманні. Спостереження найбільше відрізняє довільне сприймання від мимовільного. Найхарактерніший показник спостереження – тривале, цілеспрямоване зосередження уваги на предметі сприймання. Воно здійснюється з певною метою і за визначеним планом. Спостереження може бути тривалим, коли планується спостереження змін у поведінці тварин під впливом догляду за ними, розвитку дитини під впливом виховання, успішності учнів у засвоєнні знань залежно від умов і методів навчання. Короткотривалим воно буває тоді, коли спостерігаються нетривалі за часом явища.
У процесі спостереження увага може зосереджуватись або на явищі загалом, або на окремих його деталях. Це залежить від поставленої пізнавальної мети.
Успішне спостереження потребує визначення його мети, складання плану (де, коли і як провести спостереження), створення необхідних умов для цього, підготовки засобів спостереження (приладів, інструментів) і фіксації його результатів. Спостерігати треба вміти. Останнє має особливо велике значення тому, що не всім дітям та дорослим властиве вміння спостерігати. Рівень уміння спостерігати залежить як від навчання спостерігати, так і від спостережливості як якості особистості. Якщо дитину змалку привчають спостерігати явища природи, поведінку тварин, ті чи інші аспекти життя, то у неї розвивається такий бік характеру, як спостережливість, тобто здатність помічати в об'єктах малопомітне, але важливе для розуміння їх суті.
Спостереження і спостережливість відіграють велику роль у навчанні та трудовій діяльності людини. Відомо, як високо цінував спостереження і спостережливість Ч.Дарвін (відкриття походження видів він пояснював своєю спостережливістю). І.Павлов вважав, що спостережливість дуже потрібна вченому. На його інституті було написано: “Спостережливість, спостережливість, спостережливість”. К.Ушинський рекомендував учителям навчати дітей спостерігати, якщо вони хочуть розвинути в дітей розум, позаяк спостереження дає матеріал, факти для мислення.
Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує за допомогою мислення.
МИСЛЕННЯ – ___________________________________________
_________________________________________________________
_________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Соціальна природа мислення
Мислення людини нерозривно пов'язане з мовою, яка є знаряддям формування і способом існування думки.
Розумова діяльність органічно пов'язана з практикою. Практика є джерелом розумової діяльності. Мислення породжується потребами людської практики і розвивається у процесі пошуку шляхів їх задоволення.
Значення мислення в житті людини полягає в тому, що воно дає можливість наукового пізнання світу, передбачення і прогнозування розвитку подій, практичного оволодіння закономірностями об'єктивної дійсності, постановки їх на службу потребам та інтересам людини. Мислення є підвалиною свідомої діяльності особистості, формування її розумових та інших властивостей. Рівень розвитку мислення визначає, якою мірою людина здатна орієнтуватися в оточуючому світі, як вона панує над обставинами та над собою.
Розумова діяльність людини, що спрямована на пізнання закономірностей об'єктивного світу, має суспільну природу: людина спирається на досвід.
Розумові дії мислення
Щоб зрозуміти певний об'єкт, треба знати факти, що його характеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумових і практичних дій.
Розумові дії – ___________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Ці дії відбуваються подумки за допомогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будову самого об'єкта.
При цьому залежно від того, які образи відіграють провідну роль, розумові дії бувають:
Операції мислення:
процес поділу на складові частини того, що сприймається, тобто вже осмисленого предмета чи явища. Розрізняють абстрактний і конкретний аналіз.
Абстрактний аналіз – це мислительний поділ об’єкта або явища на окремі частини. Цей акт завжди відбувається за участю мови (внутрішньої або зовнішньої). Спрямований на пізнання сутності предмета, явища.
Конкретний аналіз – це намагання в процесі пізнання практично поділити на частини предмет, явище.
це уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів в єдине, якісно нове ціле.
Аналіз і синтез – основні розумові операції, що в єдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності
важлива розумова операція, за допомогою якої пізнаються схожі та відмінні ознаки і властивості об’єктів. Операції порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об'єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.
виникає в результаті процесу порівняння, коли з розрізнених частин, деталей виділяють головне, загальне, що може бути характерним для певного предмета, явища, об’єкта, ситуації.
(від лат. abstragere – відволікати, відвертати) – уявне відокремлення одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.
глибше розкриває будь-які положення на прикладі справді існуючого в об’єктивному світі предмета, явища. Дає змогу перейти від більш загальних, абстрактних властивостей і ознак до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. Сприяє кращому пізнанню дійсності
Форми мислення:
Розрізняють поняття конкретні (відбивають певні предмети, явища, зв’язки між ними: меблі, рослини, тварини); абстрактні (відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів: вага, мужність, хоробрість, добро, зло). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.
Види мислення
Воно є найтиповішим для дітей раннього (до трьох років) віку. Розвиток тісно пов'язаний з оволодінням предметною діяльністю. Будь-яке розумове завдання розв’язується безпосередньо в самій діяльності. Є одним із перших кроків дитини до опосередкованого пізнання свого оточення. У примітивній формі властиве тваринам.
Воно виникає тоді, коли у дитини є достатній досвід практичних дій і, замість реальних, вона вдається до розумових спроб змінити ситуацію, уявляючи необхідні дії й одержані результати. Зв'язок із практичними діями хоч і послаблюється, але цілком не зникає. Дитина починає застосовувати замінники предметів, що сприяє появі й рої витку їх знакової функції.
Наочно-образне мислення в основному характерне для дітей-дошкільників (3-7 років). Проте в розвинутій формі воно властиве і дорослим деяких професій: художникам, архітекторам, модельєрам тощо.
Абстрактне мислення відбувається у формі міркування за допомогою основних мисленнєвих операцій. Як основний засіб теоретичного освоєння дійсності воно інтенсивно розвивається в процесі навчання.
_______________________________________. Для нього характерне виділення і порівняння не тільки протилежних, різних, а й схожих, однакових, формально загальних ознак, які ототожнюють із суттєвими. У цьому процесі формується емпіричне знання, що не відображає реальної суті предметів.
_______________________________________. Воно спрямоване на аналіз цілісної системи з метою виявлення внутрішніх закономірностей її становлення. Тому теоретичне мислення розкриває внутрішню, глибинну суть предметів і явищ. Це пізнання законів і правил.
1. ______________________________________. Суттю його є підготовка до фізичного перетворення дійсності. Охоплює постановку мети, складання планів, схем, проектів. Як правило, все це відбувається за умови дефіциту часу й емоційних перевантажень, а прийняття рішення майже збігається з його втіленням у практику.
Одним із різновидів практичного мислення є оперативне, характерне для діяльності оператора великих систем управління. Воно відбувається в екстремальних умовах, коли прийняття рішення і його виконання жорстко детерміновані часом, а переживання відповідальності вимагає великого емоційно-вольового напруження.
2. _______________________________________. Цей вид мислення передбачає відкриття законів, створення правил, виявлення властивостей і сутності різних явищ. Воно дає людині змогу абстрагуватися від несуттєвих особливостей, подумки аналізувати власні дії, зіставляти з умовами поставленої задачі, шукати можливі (оптимальні) дії для її розв'язання.
Теоретичне мислення є основою для виховання творчої особистості.
1. __________________________________________________. Продуктом такого мислення є принципово новий або вдосконалений образ певного аспекту дійсності. Воно має своєрідний перебіг, відзначається особливою складністю і потребує великої інтелектуальної активності суб'єкта.
2. ___________________________________________. Виявляється у вирішенні проблем за наявним зразком, віднесення кожної нової проблеми до вже відомого типу.
1. _____________________________________. Будучи завжди розгорнутим у масі, виявляється в логічних строго послідовних міркуваннях, має чітко виражену послідовність етапів і високий рівень усвідомлення, що базується на обґрунтованості попередніх суджень.
2. ____________________________________. Відбувається дуже швидко, є згорнутим і мало усвідомленим, без чіткого вираження етапів. Воно схоже на раптовий акт пізнання, що здійснюється без достатніх логічних підстав. Таким є миттєво знайдений спосіб розв'язування задачі, над якою тривалій час марно міркували.
1. _________________________________ (гр. pathos – біль, страждання і genesis – походження) мислення. Його зміст становлять роздуми, утілення, пов'язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями. Ці переживання можуть підсилювати психологічне напруження і спричинювати психічні розлади. При цьому немає ніякого контролю за перебігом образів і думок.
2. ________________________________ (лат. sanitas – здоров'я і гр. genesis – походження) мислення. Свідомо спрямовується на подолання негативних емоційних розладів і психічне оздоровлення людини. При цьому суб'єкт ніби відокремлює себе від власних переживань і, спостерігаючи за ними, виробляє форму пристосування до них. Це один з ефективних способів вирішення проблем, що травмують психіку, який ґрунтується на свідомому аналізі власних емоцій.
У психології і психіатрії виділяють ще реалістичне мислення (спрямоване на зовнішній світ) і аутичне мислення (майже відірване від дійсності, що керується лише і бажаннями, уявленнями і намірами особистості).
Процес розуміння
Результатом розумової діяльності є розуміння людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності.
РОЗУМІННЯ – _________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Критерієм розуміння є сформульована у слові думка, яка відображує знання істотних ознак об'єкта чи явища. Вміння охарактеризувати словами те, що осмислюється, свідчить про правильне розуміння.
Важлива роль у розумінні належить розумовим і практичним діям, що виконуються у зв'язку з розкриттям сутності об'єкта пізнання.
Процес розв'язання завдань
Мислення – це процес руху думки від невідомого до відомого. Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації. Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об'єктивно необхідним для успішного розв'язання завдання.
Процес розв'язання пізнавального завдання починається з:
Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі розв'язання завдань відіграють почуття. Виключно важливе значення мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття породжуються виникненням ідеї, перебігом розв'язування завдання, завершенням роботи та подоланням утруднень, що виникають на шляху до результату. Розв'язання завдання потребує від людини великих вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. Отже, процес розв'язання завдань потребує мобілізації та напруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної активності.
ПАМ’ЯТЬ (від грецьк. mnema) – ___________________________
_________________________________________________________
_________________________________________________________
________________________________________________________________
Давні греки вважали Богиню пам’яті Мнемозину матір’ю дев’яти муз, які були покровительками всі відомим на той час науками і мистецтвом. Ім’я цієї богині дало назву пам’яті. Від імені грецької музи пам'яті Мнемозіни ці процеси отримали назву мнемічних.
На думку Аристотеля, пам'ять є соціальною спадкоємницею, безцінним багатством і силою людини і людства. Завдяки їй людина через знання опановує надбання попередніх поколінь. Пам’ятаючи минуле, вона краще розуміє сучасність і може прогнозувати майбутнє. Людина без пам'яті перестає бути особистістю, не орієнтується в просторі й часі, все сприймає так, ніби вперше бачить. Як зазначав І.Сєченов, не оволодівши пам’яттю, людина постійно перебувала б у стані новонародженого. Як найважливіша характеристика всіх психічних процесів пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості людини.
Теорії пам'яті
Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні були зроблені асоціативним напрямом психології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднування. Асоціація – обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділяють на три типи:
утворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий – низький, швидкий – повільний, веселий – сумний).
спостерігається тоді, коли в мозку відображуються зв'язки між предметами, схожими у певному відношенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).
це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі) або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу.
пояснює роботу пам’яті з точки зору фізіології: пам'ять працює в два етапи (запам’ятовування інформації, її пригадування)
розглядає мозкові механізми пам’яті: під впливом збудження в корі великих півкуль головного мозку утворюються білкові молекули РНК, які й утримують інформацію
Види пам’яті:
Залежно від змісту матеріалу, який людина запам’ятовує, виділяють:
Виняток становлять ____________________ (гр. eidos – вид, вигляд) образи – дзеркальне (в найменших деталях) відображення слідів пам'яті, яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам'яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам'ять буває у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Цей вид більш властивий дітям.
Якщо за ознаку класифікації обирають час збереження матеріалу, то пам'ять характеризують як:
Залежно від аналізатора сенсорна пам'ять має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина має змогу розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування.
Основним механізмом введення інформації в довготривалу пам'ять та її фіксування є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам'яті.
Коли критерієм класифікації слугує мета діяльності людини, то пам'ять поділяють на:
Мимовільне запам'ятовування відбувається ніби само по собі. Це як побічний продукт діяльності людини, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є активна взаємодія з ними.
За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятовується, пам'ять поділяють на
Смислове запам'ятовування розвивається разом із мовленням і мисленням. Воно може бути мимовільним і довільним.
Процеси пам’яті:
Запам’ятовування за ступенем активності свідомості може бути:
а)
це встановлення зв’язків між враженнями, що виникають у свідомості. Здійснюється: за суміжністю, тобто предмети або явища запам’ятовуються в тому порядку, в якому були сприйняті; за схожістю – якщо те, що сприймається, має деякі однакові ознаки з іншими предметами або явищами; за контрастом або протилежністю між іншими предметами і явищами.
б)
спирається на розуміння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з матеріалом, ми запам’ятовуємо його.
в)
здійснюється без розуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань. Іноді називають зазубленням, потребує багато сил, бо відбувається без внутрішньої переробки інформації, воно малопродуктивне, і не дуже міцне, те, що запам’ятовувалось механічно, згадувати важче.
Розрізняють такі форми збереження інформації в пам’яті:
забезпечує запам’ятовування та відтворення оперативної інформації, потрібної для використання в поточній діяльності. Виконавши свою функцію, така інформація може забуватися
виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.
характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, його відтворенням і нетривалим зберіганням. Максимальна тривалість короткочасної пам'яті складає до 2 діб.
Найпростіша форма відтворення – впізнавання, яке виникає при повторному сприйманні матеріалу.
Складнішою формою відтворення є згадування, особливість полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється.
Згадування може бути:
мимовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів;
довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію.
Різновидами довільного відтворення є пригадування та спогади.
Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об’єктивні та суб’єктивні труднощі, пов’язані з неможливістю пригадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам’ятовування об’єкта чи явища. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання здобутих знань, розвинення пам’яті як психічного процесу загалом.
Спогади – це локалізовані в часі та просторі відтворення образів минулого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об’єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певного періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосередньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоціями, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.
Динаміка забування, встановлена дослідами Г.Еббінгауза: найвищі темпи забування характерні для першої доби після запам’ятовування (60% інформації ми втрачаємо впродовж першої години після запам’ятовування)
Забування – функція часу. Основним стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв’язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам’ятовування. Щоб запобігти забуванню потрібно добре заучувати матеріал.
Індивідуальні особливості пам'яті:
З огляду на викладене у психології розрізняють такі типи пам'яті:
- наочно-образний – частіше зустрічається у художників, письменників, музикантів
- словесно-абстрактний – у вчених, філософів
- змішаний або проміжний – зустрічається у людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словесно-абстрактного типу
«…Увага це саме ті двері, через які проходить все, що тільки входить в душу людини із зовнішнього світу»
К.Д.Ушинський
УВАГА – __________________________________________________
__________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Увага людини має соціальну природу. Вона виникає в процесі праці і на основі праці.
Фізіологічна основа уваги:
Фізіологічним підґрунтям уваги є ___________________________, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють. Ця взаємодія відбувається на основі встановленого І.П.Павловим закону індукції нервових процесів, згідно якому процеси збудження, які виникають в одних ділянках кори головного мозку, викликають (індукують) гальмівні процеси в інших ділянках кори.
Якщо людина зосередила увагу на якомусь предметі, то це означає, що даний предмет викликав збудження у відповідній ділянці кори великих півкуль головного мозку, решта ж ділянок кори виявилася загальмованою, внаслідок чого людина нічого не помічає, окрім даного предмета.
Вагомий внесок у з’ясування фізіологічного підґрунтя уваги зробив ________________________________________________________________.
_______________________________ – це панівна ділянка, яка приваблює до себе хвилі збудження з найрізноманітніших джерел. Серед багатьох збуджень, що виникають одночасно в корі головного мозку, одне є домінуючим, що й становить собою фізіологічне підґрунтя свідомих процесів, уваги. Інші ж збудження при цьому гальмуються.
Види уваги:
У психології розрізняють різні види уваги, які тісно пов’язані між собою і за певних умов переходять одні в одних.
виникає несподівано незалежно від свідомості, непередбачено, не потребує вольових зусиль.
Є короткочасною, але за певних умов залежно від сили сторонніх подразників, що діють на людину, вона може виникати досить часто, заважаючи провідній діяльності.
це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основний компонент – воля. Характерні особливості: цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисципліна розумової діяльності, здатність боротися зі сторонніми відволіканнями.
настає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, не потребує вольових зусиль, але є інтенсивністю. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама діяльність викликає певний інтерес до неї, а то й захоплює її виконавця, і увага набирає ознак мимовільного зосередження.
відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, спрямуванні органів чуття на об’єкт сприймання. Яскраво виявляється у своєрідних руках очей голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах людини.
спрямовується на власні думки, переживання
Характерні властивості уваги:
кількість предметів або явищ, які людина утримує одночасно в своїй свідомості. (4-6 об’єктів)
це коли одночасно можна виконувати дві або більше дій
успішне свідоме налаштування на сприйняття інформації
це здатність людини довільно і свідомо змінювати спрямованість своєї діяльності. Це переміщення в корі великого мозку оптимального збудження.
характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяльності. Залежить від сили або інтенсивності збудження, що забезпечується і силою дії об’єктів діяльності, і індивідуальними можливостями особистості – значущістю для неї діяльності, інтересом до неї.
центральна особливість уваги. Виявляється в мірі інтенсивності зосередження на об’єктах, що є предметом розумової або фізичної діяльності. Заглибившись, людина не помічає дії на неї сторонніх подразників, того, що відбувається навколо. Фізіологічним підґрунтям зосередженості є позитивна індукція нервових процесів збудження та гальмування.
Серед розладів уваги найчастіше спостерігається підвищене відволікання. Хворим важко зосередитися на одному об’єкті або діяльності. Увага нестійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, можуть порушувати зосередженість уваги і діяльність хворого. Відволікання хворих буває настільки сильне, що вони не можуть зосередитися на запитаннях лікаря, постійно переключаються з однієї думки на іншу.
Спостерігається при підвищеній втомлюваності, загальній слабкості людини, зумовленій виснаженням нервової системи, тривалим і інтенсивним емоційним напруженням, надмірною розумовою працею. Воно може з’явитися після інфекцій, інтоксикації, при травмах, пухлинах, склерозі судин головного мозку. Хворі з підвищеним відволіканням не можуть утримувати в свідомості одночасно більше одного, навіть добре їм знайомого предмета
УЯВА – ________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Виникає і розвивається уява в процесі діяльності людини. У ній чітко виявляється суто людський характер діяльності: не уявивши результату праці, не можна розпочати роботу. Уява дає змогу передбачити заздалегідь не тільки результат праці, а й його проміжні форми. Мотивується уява потребами особистості.
УЯВЛЕННЯ – __________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
І.М.Сеченов називав уявлення "середніми результатами почуттєвого знання про предмет".
У психології уявлення визначається як образ предмета або явища, відтворення свідомості на основі минулих вражень або завдяки уяві, тобто образу раніше сприйнятого предмета або явища, а також образу, створеного творчою уявою.
Фізіологічно виникнення уявлень можна пояснити як дію визначеного подразника, що зафіксований у процесі сприйняття у корі головного мозку, та у наступному цей перший умовно рефлекторний зв'язок може оживлятися, відновлюватися, у результаті чого виникає образ раніше сприйнятого об'єкта, тобто уявлення.
Уявлення поділяються на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикальні.
Види уяви
Залежно від способу створення нових образів уяву поділяють на:
Така уява створює образи, намічає програми поведінки, що не втілюються або не можуть бути втілені в життя. Вона виникає тоді, коли людним певних причин ухиляється від необхідності діяти, і поринає у світ фантастичних, далеких від реальності уявлень.
Залежно від участі волі в діяльності пасивної уяви її поділяють на:
спрямована на створення певного образу, але не пов'язана з волею, необхідною для його втілення в життя. Прикладом такої уяви є марення – зумисне створені образи фантазії, не пов'язані з волею і не спрямовані на втілення їх у життя. Нерідко вони виникають тоді, коли потреби у людини є великими, а можливості їх задоволення – малими.
створення нових образів не керується спеціальною метою уявити певні події, предмети ми явища. Вона породжується діяльністю, спрямованою на досягнення інших цілей. Створення образів може зумовлюватися змістом розповіді, тексту, малюнка тощо. Нерідко причинами мимовільної уяви є малоусвідомлювані людиною потреби, потяги, установки. Вона виникає також при послабленні діяльності свідомості: у дрімотному стані, сновидіннях, при патологічних розладах свідомості.
Особливість її полягає в тому, що створені образи і намічені програми поведінки людина намагається реалізувати на практиці.
передбачає самостійне створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності. Властиві самостійний добір матеріалу, його спеціальний аналіз, удосконалення образу в процесі діяльності. Цей вид уяви – найважливіший для творчої діяльності людини.
Особливою формою творчої уяви є мрія – образ того, чого людина прагне, але не може досягти протягом певного часу.
постає як процес створення образів, що відповідають опису. При цьому створений образ є лише суб'єктивно новим, а об'єктивно його вже створили інші люди. Побудова його відбувається на основі словесного опису об'єктів, сприймання їх зображень (карт, схем, креслень). Тобто репродуктивна уява здійснює перекодування інформації з однієї репрезентативної системи в іншу, наприклад із слухової у зорову.
Залежно від характеру діяльності людини активну уяву поділяють на:
Отже, однією і причин виникнення уяви є необхідність для людини існувати й діяти в середовищі з неповною інформацією.
ЕМОЦІЇ – ________________________________________________
________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні.
Розрізняють:
ПОЧУТТЯ – ________________________________________________
___________________________________________________________
________________________________________________________________
________________________________________________________________
Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. Потреба завжди супроводжується позитивними чи негативними переживаннями.
Емоції та почуття як переживання людини складають прояви афективної сфери особистості. Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв’язки з навколишнім світом, зумовлюючи неповторність особистості.
АФЕКТИВНИЙ ПРОСТІР – _____________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Властивості емоцій та почуттів:
емоції та почуття можуть бути стенічними – такими, які посилюють активність, спонукають до діяльності та астенічні – ті, які пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують
вираженість позитивного або негативного відтінку переживання: “радість-горе”, “любов-ненависть”, “симпатія-антипатія”, “задоволення-незадоволення” (протилежність)
часові характеристики переживань, які можуть бути як тривалими, так і короткочасними
сила прояву емоцій та почуттів
Функції емоцій та почуттів:
Як будь-які інші прояви психіки, афективна сфера людини має позитивні й негативні наслідки для особистості. Стосовно позитивів, то маємо такі аспекти їх проявів:
Однак має місце і негативний вплив афективної сфери на людину:
Фізіологічне підґрунтя емоцій і почуттів є:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
За І. Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових нервових зв'язків. У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, збуджує захоплення, глибокі переживання. Усвідомлюючи ситуацію, що викликає певні почуття, та самі почуття, людина може зменшити силу переживань, стримувати, регулювати їх, але зовнішнє вираження емоцій, внутрішній емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.
Електрофізіологічні дослідження діяльності мозку дали змогу описати своєрідний механізм виникнення емоцій.
Види емоцій та почуттів
ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності: радість, гнів
ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують: сум, горе
реакція психіки на задоволену потребу: радість, насолода, задоволення
наслідок незадоволеної чи недостатньо задоволеної потреби: сум, гнів, страх
немає безпосереднього зв'язку між ступенем задоволення потреби та реакцією психіки: інтерес, здивування
Трапляється, що людина одночасно переживає протилежні емоції та почуття. Таке явище наука назвала амбівалентністю емоцій та почуттів
Прояви емоційного стану людини (форми). Вищі почуття
Прояви емоційного стану людини
Багатство емоційних станів виявляється у формах:
це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус. Розрізняють настрої позитивні, які виявляються у бадьорості, і негативні, які пригнічують, викликають пасивність. Виразно не спрямований на щось конкретне. Причини настроїв – непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею, хворобливі стани, приємні звістки.
це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання – сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою, діяльність внутрішніх органів, ослаблюються гальмівні процеси кори великих півкуль головного мозку. Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які потрапляє людина. Залежить певною мірою від індивідуальних особливостей людини – її темпераменту, характеру, вихованості.
Розрізняють: фізіологічний афект (незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, людина здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник); патологічний афект (супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини, порушуються змістові зв’язки між окремими словами, людина практично не контролює свої дії, не в змозі усвідомлювати свої вчинки, може образити, скоїти вбивство).
емоційний стан, зумовлений ситуаціями значно сильного напруження – загрозою життю, фізичним і розумовим напруженням, страхом, потребою швидко приймати відповідальне рішення. Поведінка значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та мислення, виявляється неадекватні емоції. Виходячи із тривалості впливу стресора, виділяють три стадії: реакція тривоги, стадія стійкості, стадія виснаження.
(від лат. frustratio – брехня, розлад, руйнування планів) – це своєрідний емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи. Розрізняють такі види: агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Виникає в результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, де людина не має підтримки, співчутливого ставлення.
це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямку, у зосередженні їх на одній меті.
емоційний стан, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. У психологічному стані страху змінює свою поведінку. Викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує діяльність. Під впливом страху виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м’язів, рясне потовиділення), з’являється своєрідний вираз обличчя. Коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав’язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії)
позитивний емоційний стан, пов'язаний і задоволенням актуальних потреб
емоційна реакція на раптові, несподівані обставини
негативне переживання, пов’язане з неможливістю задоволення важливих для людини потреб
негативне переживання, що є реакцією на перешкоди, які раптово виникли на шляху до досягнення мети
стан, викликаний невідповідністю думкам оточуючих або власним принципам
В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності.
За змістом ВИЩІ ПОЧУТТЯ поділяють на:
це переживання людиною свого ставлення до діяльності
це чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів, форм. Ці почуття викликають твори мистецтва. Поділяються на кілька форм їх вияву – почуття піднесеного, комічного, трагічного
це емоційні переживання, пов’язані з розумовою діяльністю: почуття нового, здивування, впевненості в істинності рішення
це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.
Належать такі почуття: обов’язку, доброзичливості до людей, співчуття, любові.
ВОЛЯ – ________________________________________________
________________________________________________________
________________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Фізіологічні основи волі включають в себе:
Довільні дії та їх особливості
У вольовій діяльності розрізняють дії:
завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними.
неусвідомлювані дії та рухи.
рухи не усвідомлюються, а отже, не контролюються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники діють раптово, несподівано.
Аналіз складної вольової дії
Вольові дії людини визначаються свідомо поставленою метою. Діючи, людина ставить перед собою завдання, планує їх виконання, добирає засоби, за допомогою яких вони здійснюються. Щоб успішно навчатися, учень повинен усвідомлювати мету навчання, свої шкільні завдання, вміти організовувати їх виконання, бути наполегливішим.
Кожна вольова дія чимось мотивується. Мотив – це рушійна сила, яка спонукає людину до дії, до боротьби за досягнення поставленої мети. Мотивами дій є людські потреби, почуття, інтереси, усвідомлення необхідності діяти.
Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важливість завжди породжують силу, енергію і рішучість дій. Чим більшого суспільного значення набуває завдання, тим більшої енергії та завзяття люди докладуть у боротьбі за його здійснення. Пристрасна любов до своєї справи спонукає людей до творчої праці.
Вольові дії бувають:
це така дія, яка не потребує особливого напруження сил і спеціальної організації дії. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення та у здійснення цього рішення. Наприклад, захотівши пити, людина одразу наливає води у склянку і п’є, якщо їй холодно, вона вдягає пальто. Ці дії не потребують складних засобів для їх виконання.
потребує значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння організовувати себе на виконання дії. Так, наприклад, розв’язуючи математичні завдання, щоб досягти бажаного успіху, необхідно здійснювати низку вольових дій. Складність вольової дії залежить від складності завдання, на виконання якого вона спрямована.
Щоб зрозуміти сутність вольових дій, дуже важливо знати структуру (етапи) вольового акту:
Вольовий акт складається з таких елементів: імпульсу мети, мотиву, способу і засобу діяльності, прийняття рішення і виконання його.
Кожна людина має свій індивідуальний набір вольових якостей, від яких залежать не тільки дії, а й вчинки особистості.
ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ – ____________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Основні якості волі:
визначається принциповістю та переконанням людини і виявляється у глибокому усвідомленні нею своїх завдань і необхідності їх здійснювати. Є підґрунтям сильної волі. Протилежна якість – недостатня цілеспрямованість – є ознакою слабовілля. Люди без чіткої цілеспрямованості, твердих переконань, принципів, якими б вони керувалися у своїй діяльності, часто перебувають під впливом випадкових бажань, підпадають під вплив інших.
виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дій. Принципові люди в повсякденному житті твердо відстоюють свою позицію, свої думки і погляди, не йдуть на сумнівні компроміси. Негативною вольовою якістю є безпринципність.
спроможність приймати рішення та виконувати його, покладаючись на самого себе. Несамостійність є типовим проявом слабовілля. Вона виразно виступає у формі навіюваності – схильності легко піддаватися чужим впливам і порадам.
здатність самостійно ставити перед собою завдання й без нагадувань і спонукань інших виконувати їх.
уміння стримувати свої почуття, якщо це потрібно, гальмувати імпульсивні дії, підкоряти себе поставленій меті. Протилежною, негативною, рисою є нестриманість.
здатність людини володіти собою, керувати власною поведінкою та діяльністю
здатність тривалий час системно йти до поставленої мети. Ненаполегливі люди легко пасують перед труднощами, піддаються сумніву і перестають діяти. Наполегливість відрізняється від впертості – необґрунтованого, нерозумного відстоювання малопродуктивних рішень.
дає змогу особистості виконати прийняте рішення без зайвих вагань. Важливою умовою рішучості є сміливість, тобто готовність людини йти на виправданий ризик. Рішучість має ґрунтуватися на глибокій розсудливості і лише тоді вступати в дію, коли людина остаточно вирішує, що їй потрібно. Протилежна риса – нерішучість, є проявом слабкої волі. Нерішуча людина завжди вагається, приймає рішення або надто повільно, або дуже поквапливо. Вона схильна відтягувати прийняття остаточного рішення чи його неодноразово переглядати.
вміння планувати і впорядковувати свої дії
здатність діяти, не зважаючи на загрозливі обставини (небезпека життя, здоров’я, престижу)
дотримання свого слова і вчасне виконання певної дії
можливість впорядковувати свою поведінку відповідно до суспільних вимог
здатність дотримуватися певних норм і відповідати за наслідки своїх дій
Література
Консультація № 1
Розлади відчуттів та сприймання
Розлади відчуттів:
Розлади сприймання:
Зміст найрізноманітніший. Хворий може бачити предмети, процеси, події, яких об’єктивно не існує, чути розмови, відчувати запахи, смак їжі, ставиться до галюцинацій, як до чогось, що існує насправді. Він може коритися «почутому» наказові, розмовляти з голосами, гнати від себе звірів тощо.
Галюцинаторний образ виникає мимовільно. Хворий не може його контролювати, довільно викликати галюцинацію і припиняти її. Крім того, не можна переконувати хворого в нереальності галюцинаторного образу. Від галюцинацій слід відрізняти псевдогалюцинації, під час яких образи не проектуються у зовнішній світ, а перебувають “у голові” хворого. Голоси хворий чує «внутрішнім» слухом, зображення бачить «духовними» очима.
Особливістю тактики медичного працівника з хворими з різними видами розладів відчуття та сприймання полягає в уважному вислуховуванні їх скарг. Іноді не слід переконувати хворих та сперечатися з ними. Якщо розлад виявлених вперше, необхідно сказати лікарю, який лікує хворого, якщо це спостерігалося раніше необхідно діяти згідно з показаннями лікаря.
Консультація № 2
Розлади емоцій та почуттів, поведінка медичного працівника з хворими
Патологічна зміна емоцій і почуттів виявляється по-різному:
У практиці для позначення змін емоційного стану вживають спеціальні поняття:
Особливої уваги потребує депресія. Хворі на депресію прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто в таких хворих можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.
При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим у лікарні, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для медичних працівників.
Якщо соматичне захворювання не дає змоги перевести хворого в психіатричну лікарню, за ним встановлюють постійний нагляд і відповідний контроль.
Особи з виявленою емоційною лабільністю передусім потребують чуйного ставлення з боку медичних працівників. Цю категорію хворих слід оберігати від сильних емоційних потрясінь. Доброзичливий вираз обличчя, обережні рухи рук, ласкаве слово медичного працівника повертають хворому, як правило, гарний настрій. Позитивні естетичні відчуття входять до комплексу терапевтичних заходів. Велике значення мають і зовнішній вигляд медичного працівника, відповідне оформлення приміщень та кабінетів, і освітлення палат, колір стін, розстановка меблів.
Дослідження емоцій передбачає передусім огляд хворого. Звертають увагу на вираз обличчя, позу, особливості мовлення. На шкірі хворого можуть бути рубці – сліди спроб самогубства (в ділянці серця, ліктьових вен, шиї). Після огляду з хворим ведуть бесіду, детально розпитують про його настрій. Мають значення міміка і пантоміма (швидка, повільна, скупа) під час бесіди й огляду. Підбиваючи підсумки, оцінюють ступінь емоційно-моторної стійкості. Додаткові відомості можна одержати в бесіді з родичами хворого, співробітниками, іншими хворими цієї палати.
Спеціальних експериментальних методів для вивчення ступеня емоційної збудливості, які міг би застосувати практичний лікар немає. Існує кілька непрямих методів вивчення емоційної діяльності, а саме: асоціативний експеримент, тест Розенцвейга, метод Роршаха, рівень тривожності.
Консультація № 3
Порушення вольової сфери, поведінка медичного працівника
Серед патологічних змін вольової сфери виділяють:
Так, хворі з маніакальним синдромом багато рухаються, ходять від одних знайомих до інших без потреби, знайомляться на вулицях і розповідають, наприклад, про свої проекти, винаходи. Якщо оточуючі не знають про захворювання людини, її вважають дуже діяльною і зацікавленою проблемами. Більш детально знайомство з цією категорією хворих свідчить, що підвищена активність у них поєднується з дуже низькою продуктивністю. Хворі, як правило, не доводячи обрану справу до кінця, беруться за іншу. Хворим на параною властива цілеспрямована діяльність. Так, хворі з манією переслідування наперед обмірковують план, як нищити своїх ворогів, і протягом тривалого часу намагаються здійснити його. Супроводжується також інтенсивними емоційними станами, жестикуляцією і мімікою.
Виявляється у відсутності спонукань до діяльності, в нездатності прийняти рішення і виконати потрібну дію, хоч необхідність її усвідомлюється. Глибокий прояв абулії характеризується повною відсутністю у хворих зовнішніх рухових реакцій – вони нерухомо сидять або лежать. Тому без допомоги медичного персоналу вони не в змозі задовольняти елементарні життєві потреби. Загальмовані і мовні реакції.
Форми ступору:
Депресивний – спостерігається при маніакально-депресивному психозі. Хворі не здатні до будь-яких дій, рухів, на запитання відповідають неохоче, окремими словами, на обличчі застиглий вираз туги і скорботи.
Психогенний – хворі нерухомі, відсутнє мовне спілкування з оточенням, але під час розмови про травмуючи ситуацію, яка замовила цей стан, хворі виявляють ту або іншу емоційну і вегетативну реакцію (плачуть, червоніють, бліднуть).
Кататонічний – хворі нерухомі, вони годинами можуть сидіти, лежати або стояти, не міняючи пози. Внаслідок підвищення тонусу м’язів спроба змінити положення тіла не вдається. Найбільш чітко стан рухової загальмованості виявляється в тому, що хворі спонтанно прибирають так звану внутріутробну позу з притиснутими до тулубу кінцівками. Рухова пасивність, при якій тонус м’язів знижений і хворому легко можна надати будь-якого положення, в якому він застигає, називається каталепсією, або восковою гнучкістю. Може супроводжуватися симптомом негативізму. Хворий чинить немотивовану протидію за будь-якої спроби вплинути на нього, наприклад, при проведені медичних процедур, годуванні, одяганні.
Для вивчення порушення вольової сфери особистості застосовують спеціальні прийоми, за допомогою яких можна виявити ті чи інші патологічні зміни.
У клініці передусім звертають увагу на здатність людини виконувати певні дії з предметами (запалити сірника, показати, як користуватися ключем, розкрити і закрити портфель, пиляти дрова, забивати молотком цвяхи). У процесі бесіди з хворими вивчають його здатність впливати на іншу людину. Визначаючи патопсихологічний діагноз, лікар прагне також знати, чи здатний хворий виконувати безоб’єктивні дії (свистіти, стрибати) і аутокінетичні рухи (стиснути кулак, висунути язик), чи може він відтворити запропоновані йому рухи. Звертають увагу також на належність успішності виконання дії від складності запропонованого завдання.
Ряд порушень волі, і насамперед окремі сексуальні збочення, через цілком зрозумілі причини, розпізнати і вивчити непросто, що ускладнює і відповідну оцінку вольової сфери.
Дата_____________________
ЛЕКЦІЯ № 4
ТЕМА: МОВА. МОВЛЕННЯ. СПІЛКУВАННЯ. ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ. ЗОНИ КОМФОРТУ. ТИПИ ПОВЕДІНКОВИХ РЕАКЦІЙ
План
МОВА – ___________________________________________________
____________________________________________________________
___________________________________________________________
________________________________________________________________
Мова – суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливість налагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.
Мова є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилась у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.
Слово як одиниця мови має два боки:
________________________________________________________________________________________________________________________________
Основні елементи мови
сукупність слів у кожній окремій мові. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: що багатший і різноманітніший словник, то багатша і різноманітніша мова. У практиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто слова, якими людина користується для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний – слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від її освіти, професії, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності.
визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення
Мова виконує такі функції:
Охарактеризовані основні елементи та функції мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми.
Мова і мовлення – поняття не тотожні.
МОВЛЕННЯ – __________________________________________
_______________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Залежно від віку, характеру діяльності, середовища мовлення людини набирає певних особливостей незважаючи на те, що люди спілкуються однією мовою.
Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої – навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності; кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.
Види мовлення
І.
мовлення, основною ознакою якого є доступність для сприйняття (на слух, зір) іншими людьми, є необхідним для спілкування
основний різновид мовлення, яке є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху
мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями того, хто слухає, та того, хто говорить, тобто постають як пасивний чи активний співрозмовник.
Прикладом може бути спілкування лікаря і хворого.
Діалогічне мовлення тісно пов'язане із ситуацією, в якій ведеться розмова, й тому називається ситуативним. Водночас воно є контекстуальним, оскільки, здійснюючись як певна діяльність двох або кількох осіб, кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням.
це таке мовлення, коли говорить одна особа, а інші слухають, сприймають її мову.
Прикладами монологічного мовлення є доповідь, лекція, виступ на зборах, пояснення вчителем нового матеріалу тощо. Монологічне мовлення є організованим видом мовлення.
ІІ.
це внутрішній беззвучний процес, що недоступний для сприйняття іншими людьми і не може бути засобом спілкування.
Не вимовляється вголос, хоча часто виявляється у вигляді шепотіння, а то й починає звучати, переходячи в розмову із самим собою. Це трапляється у разі великого напруження думки, що супроводжується виразними емоціями.
Внутрішнє мовлення не спрямоване на спілкування з іншими людьми. Людина користується внутрішнім мовленням, коли щось обмірковує, планує свої дії, не висловлюючись вголос і не записуючи на папері, не контактуючи при цьому з іншими людьми.
Обидва різновиди мовлення людини – зовнішнє та внутрішнє – перебувають у тісному взаємозв'язку та постійних взаємопереходах. Легкість і швидкість таких взаємопереходів залежать від багатьох умов, а саме: змісту, складності та новизни розумової діяльності, мовного досвіду та індивідуальних особливостей людини.
Індивідуальні особливості мовлення:
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Обов’язковою умовою володіння словом є культура мовлення – вміння правильно вживати і вимовляти слова, будувати з них фрази. Відомі три основні етапи оволодіння культурою мовлення:
І етап – ___________________________________________________
________________________________________________________________
ІІ етап – ___________________________________________________
________________________________________________________________
ІІІ етап – __________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Культура мовлення має ще одну важливу властивість – уміння вислухати співбесідника, що є складовою частиною культури спілкування і культури людини в цілому.
"Якщо, слухаючи вас, дивляться вам в обличчя, реагують на ваші слова, погляд спрямований вам в очі – будьте впевнені: ви спілкуєтеся".
М.І.Лісіна
СПІЛКУВАННЯ – ______________________________________
________________________________________________________
________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Головною характеристикою спілкування є ___________________:
Соціальна природа спілкування виражається в тому, що воно завжди відбувається в середовищі людей, де суб’єкти спілкування завжди постають як носії соціального досвіду. Соціальний досвід спілкування виявляється у змісті інформації, що є його предметом (знання, відомості, способи діяльності), у засобах (мовна та немовна комунікація при спілкуванні), у суспільно вироблених у процесі історичного розвитку різновидах спілкування. За змістом спілкування охоплює всі царини людського буття та діяльності, об’єктивні та суб’єктивні їх прояви. Спілкування між людьми відбувається при передаванні знань, досвіду, коли формуються різні вміння та навички, погоджуються та координуються спільні дії.
Для спілкування необхідні як мінімум двоє, тому що не всяка зовнішня мова є спілкування. Не можна вважати спілкуванням розмову хворого галюцинаціями із вигаданими співрозмовниками: він спілкується не з іншою особистістю, а з проекціями власної несвідомої психіки.
АУТИЗМ – ______________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Тобто спілкування завжди соціальне.
Важливий вплив на характер спілкування справляють відносини, що склалися між членами контактної групи. Від того, якими є взаємовідносини, залежать система спілкування конкретної особистості, її манера, колорит, використовувані засоби.
Структура спілкування:
люди (не менш, ніж двоє) чи групи людей, які беруть участь у процесі взаємодії
механізми передачі змісту – вербальні (слова) і невербальні (жести, міміка, пантоміміка, паузи, речі, одяг)
наповненість спілкування – інформація, дії, емоції чи почуття
практичні – обмін інформацією, речами, виконання справи, психологічні – осмислення інформації, налагодження стосунків, переживання емоцій та почуттів
Основні засоби спілкування:
Вербальна комунікація за допомогою слова – основна і найдосконаліша форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та культура мовного висловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожної конкретної особистості.
Найдинамічніше зовнішній бік невербального спілкування виявляється в жестах, міміці.
ЖЕСТ – _______________________________
________________________________________
________________________________________
________________________________________
Немовні засоби спілкування, які супроводжують вербальне повідомлення, створюють підтекст, котрий полегшує, збагачує й поглиблює сприймання інформації, що передається. Відповідність невербальних засобів спілкування цілям і завданням, змісту словесної комунікації – важливий елемент культури спілкування.
Функції спілкування:
Щоб повніше оцінити вплив спілкування на розвиток суспільства. Вчені намагаються встановити його функції, виділити і вивчити окремі його аспекти.
Найважливіші функції спілкування виділяють, аналізуючи його роль на індивідуальному рівні суспільного буття людини. У характеристиці спілкуванні здебільшого виділяють три класи функцій:
Аспекти спілкування. Оцінити важливість спілкування у житті й діяльності людей неможливо без виявлення і вивчення його окремих аспектів. На основі класів функцій сучасний російський психолог Галина Андрєєва запропонувала розглядати: комунікативний (обмін інформацією), інтерактивний (міжособистісна взаємодія), та перцептивний (сприймання один одного партнерами по спілкуванню і досягнення взаєморозуміння) аспекти спілкування.
Спільна діяльність людей – явище суспільне й відбувається під соціальним контролем. Соціальний контроль – це оцінка діяльності з погляду її відповідності прийнятим у суспільстві зразком поведінки, що регламентуються нормами взаємовідносин людей. Взаємодія людей відбувається ефективно, якщо їхня поведінки відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які грають співрозмовники. Під роллю розуміється нормативно схвалений зразок поведінки, якого чекають від кожного, хто займає ту чи іншу соціальну позицію. Оскільки ми живемо в суспільстві, то граємо ролі, виконуючи певні соціальні функції: службові функції (начальник, підлеглий, лікар, медична сестра, вчитель, учень); життєві функції (клієнт, покупець, сусід, пацієнт, гість, хазяїн); сімейні функції (чоловік, дружина, батьки, дочка, родичі).
Виконання соціальної функції означає: робити те, що необхідно на даному місці, за даних обставин відповідно до законів, з одного боку, та існуючих звичаїв – з іншого.
Соціальні функції спілкування поділяються на функції керування і контролю, вони пов’язані з організацією діяльності груп і колективів. Наприклад, розпорядження, які віддає лікар медичній сестрі. Медична сестра сприймає сказане лікарем, розуміє його розпорядження і виконує їх. Взаємодія людей, спілкування мають бути активними і виявляться в реальній діяльності.
характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.
спостерігається тоді, коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу – група. Таким є спілкування вчителя з класом, викладача з групою, керівника – з колективом підлеглих, оратора – з аудиторією.
передбачає спілкування груп людей
коли суб’єкти спілкуються віч-на-віч
особи використовують певні допоміжні об’єкти – телефон, Інтернет, листи, інших людей
коли один акт спілкування триває не більше двох годин
тривалість одного акту спілкування складає більше двох годин. Тривалість комунікативних зв'язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники
суб’єкти спілкування досягли поставленої мети, повністю вичерпано зміст теми, причому його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні
зміст теми розмови залишається нерозкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін
коли відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно долаються
наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах
МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ – ________________
_____________________________________________________
______________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
А.Б.Добрович визначив особистісні орієнтації людини, які визначають типовий характер її спілкування:
властива людям, які мають високу потребу у спілкуванні і охоче спілкуються з різними партнерами, виявляючи при цьому привітність і доброзичливість. їхня комунікативність щонайбільше детермінується такою емоційною якістю, як товариськість
полягає в тому, що індивід отримує задоволення від спілкування не з усіма, хто зустрічається на його життєвому шляху, а тільки з тими, хто поділяє його громадянські інтереси і погляди. Найчастіше це люди інтелектуального складу, для яких важливі логічність і переконливість аргументів та вірність своїм переконанням
вираженість вольових якостей, зокрема потреби в самоствердженні і домінантності в характері особи, часто породжує активно-жорстку орієнтацію, яка постає у виборі для постійного спілкування тих, хто визначає її ведучу роль, у прагненні стверджувати свою волю. Найчастіше, відчуваючи неможливість прямого, безкомпромісного диктату, вони “купують” це право турботою про партнера, причому ця турбота може мати навіть самовідданий характер. Влада постає для таких людей найбільшою цінністю, за неї вони здатні віддати все
полягає в готовності визнати ведучу роль партнера у спілкуванні в обмін на його турботу і достатньо гуманне ставлення до себе. Люди цього типу часто складають гармонійну подружню пару з активно-жорсткими партнерами
полягає в прагненні спілкуватися з престижними людьми, тому що це начебто підносить соціальну цінність самих суб'єктів цієї орієнтації
означає пошуки тих, знайомство з ким може мати якусь матеріальну вигоду; це так звані корисні зв'язки, до яких часто прагнули радянські люди в часи дефіцитів. Такі люди не відмовляються і від більш щирого спілкування, можуть мати друзів, але ніколи не упускають можливості завести корисне знайомство
притаманна малокомунікабельним людям, надмірно чутливим до всього того, що їм здається приниженням або образою
Спілкування можна розглядати на різних рівнях. Усе залежить від того, що береться за основу. Саме тому є чимало класифікацій рівнів спілкування.
Вже відомий підхід до спілкування Б.Ломова, який виокремлює такі рівні:
Кожен із перелічених рівнів може проявлятися в різних ситуаціях і в різних сферах: діловій, міжособистісній, рольовій тощо. Зокрема, одна справа, коли партнери виступають як рівноправні учасники спілкування, і зовсім інша, якщо один з них відчуває певну залежність, а особливо, якщо починає проявлятися нерівноправність у формі тиску, агресії, залякування і т. п.
Американський психотерапевт і теоретик психоаналітичного напряму Е.Берн виокремлює шість рівнів спілкування:
1) "нуль спілкування" або "замкнення на себе";
2) ритуали (норми спілкування);
3) розваги;
4) ігри (людина думає одне, а демонструє інше з тим, щоб завести другого в пастку);
5) близькість;
6) робота (ділове спілкування).
На кожному з цих рівнів людина використовує різні способи і засоби спілкування, тому що його мета щоразу змінюється. Він описує життєві ігри людей, використовуючи позиції, які кожен проявляє в певних ситуаціях, – Батька, Дитини та Дорослого.
Аналізуючи особливості діалогу, А.Добрович пропонує вирізнити сім рівнів спілкування:
вважається найвищим рівнем людського спілкування, адже на цьому рівні партнер сприймається як носій духовного начала, яке пробуджує високі почуття: від дружби до можливості наблизитися до найвищих цінностей людства.
Є характерним для ситуацій спілкування суб'єкта з дуже шанованою, авторитетною особою, наприклад, відомим спеціалістом уданій галузі, вченим, керівником, письменником тощо. Тут виявляється повна довіра і повага до слів цієї особи, мінімальна установка на критичний аналіз її слів.
спілкування характерний майже для всіх людей у ситуаціях виконання якоїсь спільної справи.
спостерігається у тих ситуаціях, коли один або обидва партнери змушені для вирішення свого завдання займати певну статусну позицію, наприклад, керівника, інспектора, контролера, підлеглого, прохача тощо.
Сама назва рівня говорить про те, що спілкування тут відбувається за певними стандартами, а не за взаємним вловлюванням партнерами актуальних ролей один одного. Іншими словами, йдеться про «контакт масок»: «маска нуля» (я вас не чіпаю – ви мене не чіпайте), «маска тигра» (маска агресивності), «маска зайця» (щоб не накликати на себе гнів або насміхання інших) та ін.
є типовим для тих ситуацій, коли людина хоче дуже сподобатися партнеру і “грає” себе в найкращому варіанті, що властиве, насамперед ситуаціям залицяння.
полягає в тому, що партнери начебто домовляються (заключають конвенцію) про те, що вони поважають один одного.
рівень спостерігається в тих випадках, коли суб'єкт намагається за допомогою різних прихованих комунікативних засобів (підтекстів, замовчування, натяків, іронії) отримати від партнера матеріальну чи психологічну вигоду.
це найнижчий рівень спілкування. Характеризується тим, що ставлення до партнера в спілкуванні визначається тим, чи потрібен він суб'єкту в даний момент.
Кожен із зазначених рівнів автор розглядає в контексті чотирьох фаз поведінки індивіда:
перша фаза – спрямованість на партнера;
друга – психічне відображення партнера;
третя – інформування партнера;
четверта – відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви з ним зникли, або повернення до другої фази, якщо вони збереглися.
Враховуючи ту обставину, що партнери діють у контакті, першу фазу комунікативного акту вчений називає взаємоспрямованістю, другу – взаємовідображенням, третю – взаємоінформуванням, четверту – взаємовідключенням.
В цілому, підводячи підсумок аналізу рівнів, слід підкреслити, що в реальній взаємодії спілкування відбувається не на одному рівні або перестрибує з одного на-інший.
Для характеристики особливостей спілкування в психології використовують також поняття «тип спілкування». Відомими і описаними в науковій літературі є такі типи:
який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.
спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології.
вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог.
який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами.
Водночас тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.
У розмову втручається рішуче, без вагань. Проте, якщо хтось звертається до нього, він не відчуває себе змушеним відповідати. Це людина тверда і напориста. Домінант легко перебиває співрозмовника, але не дає перебити себе. Якщо він щось пояснює, то вважає свої слова кінцевою істиною і не цікавиться, чи правильно його зрозуміли. Дуже важко визнати свою неправоту, навіть коли вона очевидна. Він рішучий, йому легко закінчити розмову на півслові.
Правила спілкування з домінантною людиною:
Є повною протилежністю вищеописаному типу. Найчастіше ця людина відчуває себе прохачем. Вона надто делікатна, ніколи не перебиває співрозмовника, але терпеливо зносить, коли перебивають її. Внаслідок своєї нерішучості нерідко дає збити себе з пантелику і робить висновок, що не має рації. Сварка її лякає. Лише у випадку мирної спокійної ділової розмови така людина поступово стає сміливішою, наважується перебити і починає настоювати на своєму. Але коли помітить, що співрозмовнику нічим заперечити, вона мимоволі сама шукає аргументи на його користь і цим делікатно затушовує свою правоту в дискусії.
Правила спілкування з недомінантним співрозмовником:
Дуже легко переключається на спілкування, відволікаючись від своїх справ. Спілкування – це його стихія. У розмову він включається швидко та із задоволенням. Мова його швидка, інколи навіть занадто, пантоміміка метушлива. Схильний вимагати від співрозмовника негайної відповіді, він не переносить пауз на роздуми, а поглядом або жестом “підганяє” співрозмовника. Стиль його мови і письма є недбалим. У розмові пропускає слова і не закінчує думку, оскільки переконаний, що його і так зрозуміють.
Правила спілкування з мобільним співрозмовником:
Йому потрібен певний час, щоб включитись у розмову. Спочатку він вивчає співрозмовника, а вже потім ґрунтовно поступово включається у поважну розмову. Слухає співрозмовника уважно. Говорить повільно, серйозно, думку висловлює детально, інколи занадто, фрази будує якомога зрозуміліше, підбирає точні слова, нерідко вдалий вислів повторює один-два рази. Не любить, щоб його перебивали, але і сам не перебиває співрозмовника.
Прагне ясності в усьому, тримається однієї лінії, йому не подобаються приблизні версії. Коли головне вже обговорено і зроблено спільні висновки, він продовжує вдаватись у деталі. У сварці переконати таку людину своїми аргументами дуже важко. Спілкування з ним певною мірою втомлює співрозмовників. Розпрощатись з такою людиною відразу неможливо. Він намагається в кінці розмови поставити всі крапки над “і”
Правила спілкування з ригідним співрозмовником:
Дуже схильний до спілкування як до форми діяльності. Без співрозмовників і спілкування він нудьгує, для спілкування потрібен будь-хто. Йому не зрозуміло, як це інша людина не бажає спілкуватись. У такому випадку він трактує позицію партнера як ворожу або образливу. У нього розвинена емпатія, він імпонує безпосередньою теплотою, готовністю допомогти. Проте дружелюбність екстраверта поверхнева і не дуже стійка. Тривале спілкування з однією і тією ж особою обтяжує його, йому потрібна різноманітність. Про людину, з якою, здається, екстраверта зв’язує дружба, він за її плечима може сказати неприємне, але без зла (так, до слова). Він допитливий, перш за все до життя людей. Отримує задоволення, коли трохи розпустить плітки. Проте охоче допоможе людині, про яку вчора говорив неприємне або з насмішкою. Він уважний до присутніх, їх мови, одягу і вчинків, але свідомо і підсвідомо хоче такої ж уваги і до себе. Любить привертати до себе увагу. Для цього використовує оригінальні висловлювання й манеру одягатись.
Правила спілкування з екстравертом:
Він здебільшого перебуває у своєму внутрішньому світі. Віддає перевагу спілкуванню із самим собою у думках, і йому важко приступити до зовнішньої комунікації. Переконаний, що більшість людей його не розуміє, а тому немає сенсу з ними спілкуватись. Асоціативний світ інтроверта химерний і складний. Йому важко підібрати адекватні слова і вирази, які відображали б його погляди. Для спілкування вибирає всього 2-3-хспіврозмовників (звичайно подібних до себе), якщо йому пощастить знайти їх. Він мовчун, а якщо висловлюється, то дуже нечітко або всупереч прийнятим думкам. Звернутись до незнайомого для нього важка проблема. Він розуміє, що відрізняється від більшості людей. Звичайну теплоту сприймає насторожено, а поверхневі знаки симпатії його дратують. Проте, якщо він комусь щиро повірив і прив’язався, то це серйозно і надовго. Інтроверт не любить щоденних зустрічей і розмов на особисті теми. Вступати з ним в діалог і підтримувати розмову дуже важко.
Правила спілкування з інтровертом:
СТИЛЬ СПІЛКУВАННЯ – _______________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
Результати наукового дослідження В.В.Латинова показали, що індивідуальний характер комунікативної поведінки визначається переважно двома парами опозиційних якостей:
1) домінування – поступливість
2) дружелюбність – ворожнечість.
У дослідженні за допомогою факторного аналізу були визначені такі основні, типові стилі комунікативної поведінки:
Ці стилі складаються під впливом багатьох чинників, проте значну роль у їх формуванні відіграють властивості темпераменту та емоційно-вольові риси характеру, які тісно пов'язані з індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності людини. Все ж таки найбільше характер спілкування визначається культурними факторами переважаючими уявленнями і стереотипами.
Найяскравіше стиль спілкування проявляється в діловій та професійній сфері, у стосунках між діловими партнерами або між керівником і підлеглим. Саме тому проблема стилю найкраще досліджена у сфері лідерства – керівництва.
Відомою є класифікація К.Левіна, який виокремив три стилі лідерства (керівництва). Відповідно до зазначених стилів лідерства – керівництва описуються й стилі спілкування:
Для опису вказаних стилів використовуються й інші назви:
В цілому стиль спілкування зазвичай залишається постійним за певних ситуацій, проте якщо змінюються обставини, то можливі адаптація, вдавання до іншого стилю або комбінація стилів. Більшість людей має якийсь превалюючий стиль, а також один або кілька запасних, які виявляються тоді, коли неможливо застосувати основний. Водночас жоден із названих тут стилів спілкування не є універсальним. В одних випадках ефективним може бути альтруїзм, консультування чи маніпулювання, за інших обставин – делегування, відчуження чи авторитаризм.
ОСОБИСТИЙ ПРОСТІР – __________________________
__________________________________________________
___________________________________________________
___________________________________________________
__________________________________________________________________________________________________________________________________
Частину просторового середовища людина природно вважає своєю власністю, якою може розпоряджатися й охороняти від чужих зазіхань. Цим персоналізованим простором, або "власною персональною територією", можуть бути житло, конкретне місце у цьому житлі, робоче місце людини, ліжко і тумбочка у гуртожитку тощо. Це так звана "первинна особистісна територія".
Крім цього, психологи розпізнають "вторинну територію", якою людина "за звичкою" або "за традицією" намагається користуватись, але не контролює надто безапеляційно (місце в лекційній залі, бібліотеці, на пляжі тощо). Персональна територія й особистісний простір необхідні для встановлення межі між "собою" та "іншими" і виконують функцію регуляції міжособистісних відносин.
У зональному просторі людини можна виділити нижчезазначені зони:
Прийнято виділяти чотири види комунікативної дистанції між людьми:
найголовніша, саме цю зону людина охороняє, як свою власність. У цю зону дозволяється доступ тільки особам, які перебувають в тісному емоційному контакті з ними. Це діти, батьки, подружжя, близькі родичі і друзі. В цій зоні є ще підзона, радіусом 15см, в яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного контакту. Це над інтимна зона.
Перебування на близькій відстані може бути ситуаційним (поїздка в громадському транспорті, відвідування лекцій, мітингів тощо) і є нормальним явищем в умовах сімейного життя, а також при виконанні професійних обов'язків (робота медиків, перукарів, косметологів та ін.). Проте навіть короткотривале перебування в стані ситуаційної близькості (наприклад, у переповненому ліфті) викликає в людей відчуття дискомфорту. Щоб зменшити його, вони здебільшого стають боком один до одного, оберігають від контакту певні частини тіла, уникають зорового спілкування.
Межами персональної відстані є 45-120см. Вона не є строго постійною і залежить від психологічної близькості з людиною та установкою на її сприймання. Для особи, яка знаходиться з людиною в теплих і дружніх взаємостосунках, ця відстань зменшується, а для незнайомих або небажаних – збільшується. Звичайно ця відстань дорівнює довжині витягнутої руки (приблизно 1м).
Відомо, що діти і підлітки мають менші, ніж дорослі, зони особистісного простору. Разом із тим, встановлено, що молоді організми, які ростуть в умовах надмірної скупченості, затримуються у своєму розвитку. Потомство скупчених щурів було менш активним, ніж контрольні тварини.
За одних і тих же умов індивідууми із зонами більшого особистісного простору гірше переносять скупчення, ніж люди з меншим особистісним простором.
Як відомо, деякі хворі, які лікуються стаціонарно, вимушені перебувати в багатомісних палатах, де їх особиста територія обмежена ліжком і тумбочкою, а особистісний простір часто порушують інші люди (сусіди по палаті, їх відвідувачі, обслуговуючий медперсонал).
Отже, медик у своїй повсякденній практичній діяльності повинні пам’ятати про існування феномена, як особистісний простір, що дає можливість значно підвищити ефективність спілкування.
Залежно від поведінкових реакцій, розрізняють такі типи пацієнтів:
Агресивна людина звичайно говорить голосно і здійснює контакт очима протягом тривалого часу, так що інша людина сприймає це як настирливість. Постава є прямою, часом ця людина нахиляється трохи вперед. Загальне враження – це враження сили, домінування (панування).
Характеристика поведінкових реакцій пацієнтів
|
Ознаки |
|||
|
Вираз обличчя |
Напружений, сердитий, пильний погляд |
Розслаблений, приємний, твердий, добрий зоровий контакт |
Нервовий, очі опущені |
|
Положення тіла |
Руки на стегнах, ходіння назад і вперед. Часто стоїть, коли решта сидить. Намагається домінувати над іншими |
Розслаблене положення тіла. Зберігає особистий простір |
Зігнутий, положення тіла незручне. Може прихилитись до чогось або втекти |
|
Тон голосу. |
Голосний, вимогливий, загрозливий і наказовий |
Твердий, упевнений в собі, проявляє інтерес до іншої людини |
Тихий, слабкий, часто тремтить, нерозбірливий |
|
Жести |
Різкі, стрімкі, стиснуті кулаки |
Відповідають моменту (адекватні) |
Нервові і стурбовані |
|
Вербальний компонент (мова) |
Звинувачувальний, атакуючий, старається принизити будь-якою ціною |
Щирий прояв почуттів, які відтворюють те, що людина відчуває |
Прагнення приховати зміст слів, виправдатися, підкорятись іншій людині |
|
Поведінка |
Розглядає свої права як вищі (зверхні) по відношенню до прав інших. Претендує на права за рахунок інших Робить вибір за себе і за інших Працює напрямку досягнення мети, часто за рахунок інших Часто поводиться у вимагальній, ворожій манері. Не має впевненості з собі Часто нападає на інших, замість того, щоб зустрітися віч-на-віч з проблемами Говорить іншим, що думає, змушує їх боятися і уникати його. Маніпулює іншими |
Претендує на права і поводиться так, що це збігається з його правами Робить власний вибір Формулює мету і намагається досягти її Є впевненим у собі Не лякається проблем, часто зустрічає їх «віч-на-віч» Говорить іншим, що думає, таким чином отримує їх повагу |
Відмовляється від своїх прав. Займається самозапереченням Дозволяє іншим вирішувати за себе Може мати цілі і сподіватися, що вони будуть здійснені, однак неактивно домагається їх здійснення (виконання) Не має (потребує) впевненості в собі Часто уникає проблем Дозволяє іншим маніпулювати; собою |
Взаємовідносини стають багатшими, змістовнішними, якщо люди оволодівають навичками і дотримуються норм і принципів культурного спілкування. Вияв поваги до людської гідності й індивідуальності особистості дає можливість удосконалювати стосунки між людьми. "Поводься з іншими так, як би ти бажав, щоб вони поводилися з тобою" – основне правило моральності, яке має бути життєвим кредо лікаря.
Література
Консультація № 4
Вплив особливостей темпераменту та характеру на індивідуальний стиль спілкування
Динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах – вони виявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тім, що розходження по темпераментах – це розходження не за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів.
Установлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, нестресової ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що в залежності від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.
У залежності від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою установити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень гнітючої більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності.
Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля.
Флегматика потрібно втягнути в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу. У відношенні меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи, рішучість і віл. Негативну оцінку варто використовувати як можна обережніше, усіляко зм'якшуючи її негативну дію. Меланхолік - самий чуттєвий і ранимий тип з ним треба бути гранично м'яким і доброзичливим.
Від темпераменту залежить, яким способом людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент виявляється в особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість спогаду і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключаємість уваги.
ТЕМПЕРАМЕНТ І ХАРАКТЕР
Темперамент треба строго відрізняти від характеру. Темперамент ні в якій мері не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межа можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.
Хоча темперамент, не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образа поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливостей. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини. а органічно входить у його структуру. Життєві враження. виховання і навчання на природній основній тканині темпераменту – типі вищої нервової діяльності – поступово тчуть візерунки.
Відношення особистості, її переконання, прагнення, свідомість необхідності і боргу дозволяють переборювати одні імпульси, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм.
Темперамент не визначає шлях розвитку специфічних особливостей характеру, темперамент сам перетвориться під впливом якостей характеру. Розвиток характеру і темпераменту в цьому змісті є взаємообумовленим процесом.
Консультація № 5
Діяльність медичної сестри за І.Харді
Венгерський психолог Іштван Харді звернув увагу на особливості різних типів медичних сестер, з тим, щоб допомогти спеціалістам побачити себе ніби з боку.
Фаховий тип поведінки медичних сестер
1. Сестра-рутинер (робот) механічно виконує свої обов´язки. Вона уважна, скрупульозна, кваліфікована, акуратна, ретельно виконує всі доручення лікаря. Працює чітко за інструкцією, проте не вкладає у свою роботу психологічного змісту. Стосунки з пацієнтами позбавлені емоційного співчуття і співпереживання. Саме така медична сестра розбудить пацієнта, який спить, щоб у призначений лікарем час дати йому снодійне.
2. Сестра-гренадер – рішуча, безкомпромісна, наполеглива, миттєво реагує на найменші порушення дисципліни пацієнтами. У разі недостатньої освіти, культури, невисокого рівня вихованості може бути груба і навіть агресивна з пацієнтами. Якщо така медична сестра розумна, освічена, то може стати лідером серед медичних сестер і бути прикладом для молодих колег.
3. Сестра материнського типу. Для неї робота з пацієнтами, турбота про них, співпереживання є невід´ємною умовою життя. Вона завжди чуйна, уважна, виконує відповідально і сумлінно свої обов´язки щодо пацієнтів незалежно від їхнього соціального стану, національності та расової приналежності, політичних і релігійних переконань. Такі медичні сестри завжди зібрані, спокійні, урівноважені. В екстремальних ситуаціях не допускають паніки і розгубленості, їхні дії чіткі та впевнені.
4. Сестра-експерт. Це – вузький спеціаліст. Має глибокі фахові знання, виявляє особливу допитливість у визначеній сфері діяльності і пишається значущістю у своїй галузі. Така медична сестра в деяких питаннях навіть затьмарює лікаря. Часто це висококваліфіковані сестри кабінетів функціонального дослідження, рентгенологічних кабінетів або клінічних лабораторій. За фаховою порадою до них звертаються навіть молоді лікарі.
5. "Нервова сестра" – у лікувальних установах медичних сестер з таким типом поведінки не повинно бути. Наявність їх свідчить про помилки в роботі адміністрації. Емоційно нестійка, дратівлива, запальна медична сестра схильна до невротичних реакцій і може стати серйозною перешкодою в роботі медичного закладу. "Нервова сестра" – це або патологічна особистість, або людина, яка страждає на невроз. Такі медичні сестри є професійно непридатними для роботи з пацієнтами і часто самі потребують серйозної психотерапевтичної допомоги.
6. Сестра, яка грає завчену роль. Така медична сестра ще не сформувала фахової приналежності, її поведінка відрізняється неприродністю, що заважає їй встановити контакти з колегами, пацієнтами. Тому повинна сама визначити свою фахову мету і за бажанням працювати у цій сфері, виробити адекватний стиль спілкування як з пацієнтами, так і з колегами.
Дата_____________________
ЛЕКЦІЯ № 5
ТЕМА: МІЖОСОБИСТІСНЕ РОЗУМІННЯ. КОНФЛІКТ
ПЛАН
Реальний механізм взаємодії можна зрозуміти на основі аналізу того, як виникає взаєморозуміння між я учасниками. Від ступеня розуміння людини людиною залежать їхні спільні дії. Якщо стратегія взаємодії визначається контекстом соціальної діяльності, то її тактика залежить від рівня міжособистісного розуміння.
ПРОЦЕС МІЖОСОБИСТІСНОГО РОЗУМІННЯ (інша його поширена назва – соціальна перцепція) _______________________
__________________________________________________________
__________________________________________________________
________________________________________________________________
Цей термін обґрунтував американський психолог Джером-Сеймур Брунер для позначення явища соціальної зумовленості сприймання, його залежності не тільки від об’єкта, а й від минулого досвіду суб’єкта, його цілей, намірів.
Це передусім пізнавальний процес. Він починається з відображення зовнішності. Але вже на цьому етапі більшість людей робить висновки про особистісні риси, які не виявляються безпосередньо на рівні сприймання. Включення у психічний образ властивостей особистості, які не даються безпосередньо як фізичні властивості, є характерною ознакою цього процесу. Особистісний зміст іншої людини встановлюється шляхом інтерпретації елементів зовнішності, поведінки та діяльності.
Виділяють дві стадії міжособистісного розуміння:
На стадії абстрактно-логічного відображення людина інтерпретує поведінку інших людей. Сутність такої інтерпретації полягає в поєднанні сприйнятих елементів-ознак зовнішності із семантичним змістом, що визначається власним досвідом спілкування та системою знань.
Адекватність розуміння поведінки інших людей
КАУЗАЛЬНА АТРИБУЦІЯ (від лат. causa – причина, atributio – наділяю) – ______________________________________________
________________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Найчастіше це буває за дефіциту інформації про партнера, що змушує орієнтуватися на «гарну» чи «погану» людину. Як правило, каузальна атрибуція здійснюється неусвідомлено – на основі ідентифікації партнера з якоюсь знайомою людиною або шляхом віднесення його до певної групи осіб, про яку вже є певні уявлення.
У таких випадках люди можуть робити безпідставні висновки, ґрунтуючись не на причинно-наслідкових відношеннях, а на випадкових асоціаціях. Наприклад, усіх осіб з великим лобом вони вважатимуть розумними, огрядних – добродушними, тих, хто має жорстке волосся, – хоробрими.
Крім еталонів, що виконують при розумінні іншої людини роль певних «мірок» і дають змогу «класифікувати» й типізувати», можуть виявлятись і певні набори психологічних властивостей, приписуваних тим особам, «клас» яких, як здається, установлений.
Це явище приписування певної низки рис іншій людині через віднесення її за виділеними певними рисами до певного «класу» або групи людей пояснюється фактом «неусвідомленого структурування особистості» й має назву стереотипізації, а низка приписуваних психологічних рис названа «оцінними стереотипами».
СТЕРЕОТИПІЗАЦІЯ (лат. stereos – stereos; гр. typos – відбиток, форма) – __________________________________________________
_________________________________________________________
________________________________________________________________
Явище стереотипізації розгортається після встановлення належності людини до певної соціальної спільноти, визначення її соціального статусу, ролі та ін. Виявлення причетності іншої людини до відповідного «класу», типу, групи людей тягне за собою створення певної установки на подальшу фіксацію в людини певних властивостей. Установка може виникнути як на чуттєвому, так і на логічному рівні відображення.
На підставі дослідження явища каузальної атрибуції виділяють чотири основні засоби інтерпретації в процесі міжособистісного розуміння:
Однією з суттєвих ознак міжособистісного розуміння є його _______________________________, під якою розуміють точність і об'єктивність відображення психічного образу іншої людини.
Адекватність характеризує насамперед результат процесу міжособистісного розуміння і має не тільки теоретичне, а й практичне значення.
Проблема впливу віку та статі на точність сприймання і розуміння є складною і неоднозначною. Встановлено, що з віком збільшується обсяг понять та висновків, використовуваних для характеристики інших людей. Жінки загалом точніше відображають риси зовнішності, ніж чоловіки.
ІДЕНТИФІКАЦІЯ (лат. identicus – однаковий, тотожний; лат. facio – роблю) – ____________________________________________
__________________________________________________________
___________________________________________________________
________________________________________________________________
Розглядаючи вплив ідентифікації на особливості міжособистісного відображення в онтогенезі, можна виділити __________________________ як перший рівень, етап ідентифікації.
Сутність імітації полягає в безпосередньому відбитті у діях і вчинках стосунків між людьми. Головний засіб засвоєння соціального досвіду дитиною – це імітація, яка має неусвідомлений характер, але завдяки їй дитина відображає певні соціальні дії й просувається в пізнанні інших людей.
ІІ рівень – __________________________________. Зміст наступного рівня ідентифікації полягає у з'ясуванні соціально прийнятних форм поведінки та оцінювання інших людей. Передумовою становлення цього рівня виступає перехід від імітації зовнішніх виявів поведінки дорослих до уявлення про їхні внутрішні особливості, які пізнаються опосередковано.
ІІІ рівень – ______________________________. Цей рівень характеризується висуванням на передній план прогностичної функції, орієнтація в соціальній ситуації здійснюється завдяки аналізу особистісних смислів у поведінці людини. Це зумовлює необхідність бачити в іншій людині не стільки об'єкт управління, скільки суб'єкт, з яким здійснюється взаємодія.
У розумінні іншої людини важливу роль відіграє ступінь розвитку уяви, що дає нам змогу подумки посісти місце партнера по спілкуванню. Треба з'ясувати, як та чи ішла людина буде нас розуміти. Вміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима партнера має назву рефлексії.
РЕФЛЕКСІЯ (лат. reflexio – відображення) ___________________
_________________________________________________________
_________________________________________________________
________________________________________________________________
І рівень рефлексії – __________________________________________. У спілкуванні людина не бачить станів, намірів, думок іншої людини. Характерні для цього ступеня особливості уяви можуть виступати як наслідок гальмівних властивостей нервової системи, її слабкості, а також як збіднений досвід міжособистісного спілкування.
ІІ рівні спостерігається ______________________________________. Її головна ознака – виникнення у процесі спілкування окремих уривчастих уявлень про внутрішній світ іншої людини. Умовами розгорнутої діяльності уяви є головним чином сильно виражений у діяльності, поведінці іншої людини її стан або свідомий намір зрозуміти переживання іншої людини.
ІІІ рівень характеризується ____________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________. Суттєвими ознаками цього рівня є, по-перше, те, що спостереження за станом іншої людини здійснюється мимовільно й постійно; по-друге, для цього рівня характерні згортання процесу уяви й одночасне включення у стан іншої людини в кожному акті спілкування.
Для формування третього рівня рефлексії велике значення має ___________________ – здатність бачення особливостей, що характеризують особистість іншої людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації. Здатність інтуїтивно визначати стан іншої людини, інтерпретувати її як особистість розвивається через накопичення досвіду спілкування з іншими людьми, аналіз та узагальнення цього досвіду. Інтуїція, яка є одним із засобів усвідомлення людиною дійсності, являє собою феномен, у якому інтегруються сприймання, мислення, уява та почуття.
Процес міжособистісного розуміння тісно пов'язаний з емоційною сферою. Почуття, співчуття та співпереживання допомагають адекватному розумінню інших людей. Уміння сприйняти почуття іншої людини як власні, здатність до емоційного відгуку – необхідний компонент спілкування та специфічний засіб, пізнання людини людиною. Цей феномен має у психології назву емпатія.
ЕМПАТІЯ – _____________________________________________________
________________________________________________________________.
Дослідження засвідчують, що розвиток емпатії залежить не стільки від кола взаємодії з іншими людьми, скільки від суб'єктивної важливості цих осіб для особистості, тобто зумовлений кількістю осіб, яких вона по-справжньому цінує. Обмеженість кола осіб, яким схильна співчувати людина, не тільки блокує емоційну чутливість, в окремих випадках вона може переходити в жорстокість.
Історична еволюція розвитку поняття конфлікт
Там, де є людина, завжди є конфлікти, тому що вони-постійний супутник буття й суспільного розвитку.
Поширеність конфліктів, їхня роль у суспільному житті привертали увагу ще із древніх часів.
Про конфлікт писали древні мудреці. Античні філософи розглядали конфлікти як найважливіший і необхідний атрибут громадського життя й розвитку. Зокрема, Геракліт думав, що саме негативні наслідки зіткнень і війн змушують людей шукати миру й прагнути до нього. Більше того, він наполягав на тому, що не тільки люди, але й боги, і весь космос існують у протиріччях і боротьбі, є джерелом появи нового у світі.
Аналіз наукової літератури показує, що в ній не тільки відсутня єдність розуміння терміну "конфлікт", але і нараховує різні рівні його застосування:
Теорія управління стверджує, що за наявності 30% незадоволених або критично настроєних осіб у колективі починається дезорганізація, а за наявності 50% настає криза, що породжує конфлікт.
Тому в діяльності будь-якого колективу питання конфлікту посідає одне з не останніх місць.
Вивчення теорії конфліктів – відносно новий напрямок у науці. Лише у другій половині ХХ ст. починає розвиватися конфліктології як наука про розв’язання конфліктів.
Одним із засновників конфліктології вважають Дж.Бертона, який вивчав проблеми профілактики конфліктів і розкриття причин потенційних психічних напружень. Бертон дійшов висновку, що конфлікт – це закономірне явище в людському суспільстві, оскільки люди по-різному, сприймають соціальні цінності і переслідують різні інтереси. Очевидним є постулат про те, що розвиток будь-якого суспільства не може бути безконфліктним.
КОНФЛІКТ (від лат. confictus – зіткнення) – ______________
_____________________________________________________
_____________________________________________________
_____________________________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
В основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, що містить:
Витоки, причини та функції конфліктів
Спостереження показують, що 80% конфліктів виникає незалежно від бажання їхніх учасників. Відбувається це через особливості нашої психіки, тому що більшість людей або про конфлікти не знає, або не надає значення конфліктогенам.
Основну роль у виникненні конфліктів __________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Конфліктогенами називають _____________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Таким чином, витоки конфліктів – це протиріччя, а вони виникають там де є неузгодженість:
Конфлікт виникає тільки за певних умов:
Більшість причини можна віднести до одного з трьох типів:
Виділяються також типові причини конфліктів, що поділяються на:
ФУНКЦІЇ КОНФЛІКТІВ:
Виділяють такі позитивні (конструктивні) функції конфлікту:
Негативні (деструктивні) функції конфлікту:
Структура конфлікту:
Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави. З точки зору соціальної психології, що досліджує особистісні, міжособистісні та міжгрупові конфлікти, найтиповішими сторонами конфлікту є окремі аспекти (риси) особистості, самі особистості та соціальні групи. За такої класифікації учасників можливі конфлікти типу: риса особистості – риса особистості, особистість – особистість, особистість – група, група – група. В соціально-психологічному плані учасники, конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками.
Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями.
Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередньо. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфліктні стосунки.
Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають «взаємодіями» (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скільки діями.
Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу конфліктної взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію – важливий бік конфліктної взаємодії.
Стадії конфлікту:
Усвідомлення ситуації як конфліктної завжди має емоційне забарвлення. Виникнення та вплив емоцій на перебіг конфлікту є дуже важливою проблемою адекватного розв'язання конфліктних ситуацій і вимагає спеціального аналізу.
Узагальнюючи найбільш розповсюджені класифікації конфліктів можна виділити такі базові класифікації та типології конфліктів:
опонентом виступає “Я” – можливості і “воно” – бажання
У трудовому процесі люди реалізують різні цілі або, маючи однакову ціль, використовують різні засоби для її досягнення. Спільна службова діяльність об’єднує людей з різними рисами характеру і різним інтелектом, з різним вихованням. Іноді вони просто не можуть співіснувати через психологічну чи психофізіологічну несумісність
можливий тоді, коли очікування особистості не збігаються із прийнятими групою установками. Бувають ситуації, коли людина вважає свою ідею найціннішою, а група цього не сприймає. Конфлікт між керівником і виконавцями виникає, якщо незаслужено засновані заходи покарання чи винагородження
протистоять дві групи одного колективу. Групи можуть бути формальними і неформальними.
Конфліктне напруження у ланці керівник-виконавець належить до групи конфліктних ситуацій вертикальної спрямованості.
Часті випадки, коли до конфліктних ситуацій втягуються і колеги, тоді вертикальний конфлікт переростає у горизонтальний.
Конструктивний конфлікт відіграє інтегративну роль в оптимізації організаційної структури персоналу.
У деструктивних міжособистісних конфліктах один із опонентів використовує морально засуджуючі методи боротьби, намагається психологічно “придушити” партнера, дискредитувати його в очах оточуючих. Цей прийом завжди викликає гнів, шалений опір. У такій ситуації розраховувати на швидке вирішення конфлікту не доводиться. Деструктивним вважають конфлікт, що виникає у розпалі сварки на засіданні, зборах, коли людина вступає у суперечку лише тому, що не суперечаться не може. В цілому це знижує ефективність заходу, що проводиться. Якщо особа виступає від імені групи, то цим принижує позицію групи. Члени її можуть тимчасово сприйняти мотиви сперечальника, але лише для того, щоб погасити конфлікт.
До запланованих конфліктів удаються свідомо з метою знаття напруги, яка виникає в результаті протиборства між окремими особистостями, групою і особистістю, групою і суспільством, між групами в одній організації. При цьому можуть переслідуватися особистісні, групові або суспільні цілі.
Існують і інші класифікації конфліктів, що цілком закономірно, оскільки багатогранність та психологічна складність явища дозволяє вибирати різні основи для їх аналізу.
КЕРУВАННЯ КОНФЛІКТОМ – __________________________________
________________________________________________________________________________________________________________________________
Керування конфліктом стає можливим при наявності необхідних умов:
Керування конфліктами містить у собі:
Розмаїтість конфліктів велика, причини їх виникнення неможливо перелічити, але серед найбільш популярних та широко застосованих у різноманітних сферах життєдіяльності людини є концепція Томаса-Кілмена, у якій виділяють п’ять основних стратегій (іноді називаються “конфліктними звичками”), або стилів (форм, типів) поведінки людей у конфліктних ситуаціях:
Змагання (конкуренція або відкрита боротьба за свої інтереси, завзяте відстоювання своєї позиції) – доречне, коли: результат важливий для вас і ви робите ставку на вирішення проблеми; маєте достатній авторитет і ваше рішення найкраще; потрібно прийняти швидке рішення й у вас є для цього влада; ситуація є критичною і необхідне термінове реагування; слід навести порядок заради загального добра; ви відчуваєте, що у вас немає іншого виходу і вам немає чого втрачати; при взаємодії з підлеглими, що віддають перевагу авторитарному стилеві.
Його можна використовувати тоді, коли зачеплена проблема, не важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її рішення або коли відчуваєте, що перебуваєте у безнадійному становищі.
Цей стиль також рекомендується у тих випадках, коли ви відчуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини або коли ця людина наділена більшою владою.
Стиль уникання може стати придатним у спілкуванні із “тяжкою” особистістю.
Цей підхід може бути корисним також, коли ви прагнете прийняти рішення, але не знаєте, як вчинити або це рішення прийняти одразу немає потреби. Він годиться також для тих випадків, коли ви відчуваєте, що для розв’язання проблеми ви не володієте достатньою інформацією.
Дехто вважає стиль уникання “втечею” від проблем та відповідальності, а не ефективним підходом до розв’язання конфлікту. У дійсності ухиляння або відстрочка можуть бути цілком придатною та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.
Його можна використовувати, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і несуттєвий для вас.
Цей стиль корисний також і в тих ситуаціях, коли ви не можете отримати верх, оскільки інша людина наділена більшою владою; таким чином ви йдете на поступки і угамовуєтеся з тим, чого хоче опонент.
Цей стиль необхідно використовувати тоді, коли ви відчуваєте, що трохи поступившись, ви можете вдатися до цієї стратегії, якщо на даний момент потрібно пом’якшити ситуацію, а надалі повернетесь до цього питання та зможете відстояти свою позицію.
Стиль пристосування дещо нагадує стиль уникання, оскільки його можна використати для отримання відстрочки у вирішенні проблеми. Проте основна відмінність полягає у тому, що дієте разом із іншою людиною; погоджуєтесь робити те, чого хоче інший. Коли ж застосовуєте стиль уникання, ви не робите нічого для задоволення інтересів іншої людини, ви просто відштовхуєте від себе проблему.
Вимагає певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це час, повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного, а потім виробити альтернативні варіанти розв’язання проблеми. Відсутність хоча б одного з цих елементів робить такий підхід неефективним.
Стиль співробітництва серед інших стилів є найважчим, зате він допомагає знайти рішення, яке найбільше задовольняє обидві сторони у складних конфліктних ситуаціях.
Компроміс досягається на більш поверховому рівні, порівняно із співробітництвом, ви поступаєтесь у чомусь, інша людина теж у чомусь поступається, і в результаті ви зможете дійти згоди.
Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли ви та інша людина хочете одного й того самого, але знаєте, що тим часом це є для вас нездійсненим.
Форми поведінки у конфліктній ситуації
(Сітка Томаса-Кілмена)
|
Стиль конкуренції (акула) |
Стиль співробітництва (сова) |
|
|
Стиль компромісу (лиса) |
||
|
Стиль уникання (черепаха) |
Стиль Пристосування (ведмежа) |
|
Активні дії
Пасивні дії
Індивідуальні дії Спільні дії
Задоволення інтересів іншої сторони конфлікту
Основою для виділення розглянутих стратегій та стилів поведінки є динаміка співвідношення між ступенем настирливості у задоволенні своїх інтересів та ступенем готовності піти на зустріч іншому учаснику у задоволенні його інтересів.
Вибір власних, продуктивних для кожної людини індивідуальних стратегій та стилю поведінки у конфліктах, а також застосування у відповідності з вибраним стилем поведінки набору тактик впливу залежить:
Істотне місце серед конфліктів та стимуляції конфліктної поведінки займає соціальна роль особистості. У відповідності з класифікацією акцентуацій характеру розрізняють такі типи конфліктної поведінки у залежності від соціальних ролей.
Д.Скот, ототожнює поняття “конфліктна” та “важка” людина, виділяючи такі типи особистості та властиву їй поведінку у конфліктах:
Зв’язки та відношення особистості, які виникають у конфліктах, складні та різноманітні. Тому звернення до інтелектуальних та поведінкових ресурсів особистості неминуче. У зв’язку з цим цікаві дослідження особливостей поведінки особистостей у конфліктах у професіональній діяльності.
Навики візуальної діагностики особливостей поведінки дозволяють адекватно оцінювати конфліктність особистості та відрізняти конфліктні типи поведінки, передбачуючи та прогнозуючи можливі розв’язання конфліктів у різноманітних ситуаціях.
Література:
Питання до диференційованого заліку
з предмету «Основи психології та міжособового спілкування»
спеціальність „Сестринська справа”