Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Назва реферату: Концепція дрібновласницького соціалізму
Розділ: Історія економічних вчень
Концепція дрібновласницького соціалізму
Засновиком напрямку дрібновласницького соціалізму є Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773—1842). Він посі дає своєрідне місце в історії політичної економії. За словами К. Маркса, він завершує класичну політичну економію і започатко вує дрібнобуржуазний напрям. Західні економісти, оцінюючи світо гляд Сісмонді, підкреслюють те, що він першим виступив проти ка нонів класичної політичної економії, яку назвав «економічною ортодоксією». Народився Сісмонді в родині протестантського пас тора в околицях Женеви. Службову діяльність розпочав у ліонсько му банку. Згодом залишає Францію і повертається до Женеви, деякий час живе в Англії та Італії. 1880 р. знов повертається до Женеви, де працює секретарем торгової палати. Залишивши цю посаду, Сісмонді цілком присвячує себе науковій діяльності. Він був не ли ше економістом, а й істориком, що залишив і в цій галузі велику на укову спадщину.
Як економіст Сісмонді спочатку був послідовником А. Сміта. У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їхньому застосуванні до торгового законодавства» (1803) він пропагує ідеї Сміта, виступає прихильником вільної конкуренції, фритредерства. 1819 р. Сісмонді опублікував свою головну працю «Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відно шенні до народонаселення». (Уже сама назва свідчить про намагання Сісмонді побудувати політичну економію на нових засадах. Він пе реконаний, що це йому вдалося. У передмові до другого видання праці (1827) він пише, що «розхитав основи науки».
Які ж нові ідеї проголошує Сісмонді? Передовсім він заперечує класичне визначення предмета й методу політичної економії. У кла сиків, писав він, політична економія є наукою про багатство, яке вони відокремлюють від людини. Класична політична економія ні би не помічає людину, «якій належить багатство і яка має ним ко ристуватись». Він дає нове, порівняно зі Смітом і Рікардо, тлума чення політичної економії. Предметом політичної економії Сісмонді вважає «матеріальний добробут людей, оскільки він залежить від держави».
Сміт і Рікардо вивчають економічні процеси як природні, такі, що відбуваються стихійно, Сісмонді намагається дослідити їх як та кі, що регулюються державою. Якщо класики аналізували реальні процеси створення багатства, його обігу й розподілу, то Сісмонді цікавить, як уряд повинен сприяти його виробництву й розподілу. Отже, політична економія перетворюється у нього з науки, що вивчає причинні зв'язки явищ, на науку, що визначає етичні норми господарської діяльності людей. Сісмонді застосовує також інші методи дослідження. Він критикує абстрактний метод класиків, іг норування ними конкретно-історичних обставин. Сам Сісмонді, ста влячи в центр своїх досліджень становище людини, наголошує на необхідності всебічного вивчення історичного розвитку країни, де ця людина живе. Відтак його можна вважати попередником істори чної школи.
Сісмонді виступає з безкомпромісною критикою капіталізму. Він був одним із перших, хто звернув увагу на тяжке й безправне життя робітників. Спостерігаючи поляризацію капіталістичного суспільст ва, він бачить формування двох абсолютно протилежних класів — трудівників і власників — або, за його словами, багатіїв і бідняків.
Свобода конкуренції посилює цей процес. Саме вона призводить до руйнування дрібного виробництва, тобто до відокремлення влас ності від праці. У такому відокремленні Сісмонді вбачає головну небезпеку, оскільки цей процес відбувається не лише в промислово сті, а охоплює й сільське господарство, де формується велика земе льна власність і селяни перетворюються на сільськогосподарських робітників.
Отже, Сісмонді вперше поставив питання, яких політична еко номія раніше не розглядала. Він проголосив протилежність ін тересів багатих і бідних, що, на його думку, посилюватиметься із розвитком виробництва.
Сісмонді не лише критикує капіталізм, він розробляє проект його реформування. Якщо розвиток виробництва за умов конкурентної боротьби посилює нерівність у суспільстві, призводить до загост рення суперечностей, то немає сенсу дотримуватись ідеї економіч ного лібералізму, що її пропагували класики.
Держава має втручатися в економічне життя. Передовсім треба (наскільки це можливо) відновити поєднання праці та власності. Для цього Сісмонді пропонує поділити виробництво між дрібними власниками, повернутись до дрібного виробництва і в сільському господарстві, і в промисловості. Однак шляхів реального здійснення цієї програми він не тільки не запропонував, а й не бачив. Сісмонді проти радикальних реформ, він оголошує себе противником комуні зму, а його соціальні вимоги обмежуються необхідністю запрова дження робітничого законодавства.
Теорія вартості, капіталу і доходів. Сісмонді, як уже було ска зано, завершує етап класичної політичної економії у Франції. К. Маркс відносив Сісмонді до класиків на тій підставі, що останній був прихильником трудової теорії вартості. Сісмонді справді писав, що «праця є єдиним джерелом багатства...». Проте в нього, як і у класиків, немає визначення субстанції вартості. У нього мінова вар тість товару визначається витратами праці на його виробництво.
Теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке роз межування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.
Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як за соби виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал. На громадження капіталу, як і Сміт, він зв'язує з ощадливістю.
Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. «Прибу ток підприємця, — писав він, — становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує». Заробітної плати і факторів, що її визначають, він спеціально не досліджував, але, на рівні зі Смітом, ставив її в залежність від нагромадження капіталу і зростання народонаселення.
Ренту він розглядає у фізіократичному дусі — як винагороду
природи за виробничу діяльність. Заслугою Сісмонді, однак, було його критичне ставлення до тези Рікардо про те, що гірші землі ренти не дають.
Теорія відтворення і криз. Ця теорія є наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він метою капіталістичного виробницт ва називає споживання, а суперечність між виробництвом і спожи ванням є основною суперечністю капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому господарстві Робінзона, не іс нує її у дрібному товарному господарстві.
Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталі зму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи. Звівши, як і Сміт, вартість до суми доходів, він робить висновок, що для ре алізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб виробництво від повідало доходам суспільства. Зменшення доходів відповідно зме ншить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізованою.
«Виробництво, — писав Сісмонді, — має співвідноситись із суспільним доходом, і ті, хто заохочує до безмежного виробництва, не турбуючись про те, щоб визначити цей дохід, штовхають націю до загибелі, сподіваючись відкрити їй шлях до багатства».
З розвитком капіталізму, стверджував він, звужується внутрішній ринок. Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витискує ться з виробництва машинами, а зайнятим у виробництві капіталісти намагаються платити якомога менше. Не зростає ринок і за рахунок попиту з боку капіталістів, які частину свого доходу, що її мали б використати на споживання, нагромаджують (виробниче нагрома дження Сісмонді ігнорує). За цих обставин усе більшу й більшу час тину суспільного продукту стає неможливо реалізувати на внутріш ньому ринку. Зовнішні ринки у зв'язку з розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються.
До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була вели ка маса споживачів — дрібних товаровиробників. Але капіталізм руйнує дрібне виробництво, звужуючи тим самим внутрішній ринок. Він породжує загальне надвиробництво, а відтак і кризи. Отже, кризи у Сісмонді — це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно не доспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможлив люють його розвиток. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді звер тається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою «припинили розвиток капіталізму» і сприяли тим самим встанов ленню «загального добробуту й достатку» за умов дрібного вироб ництва.
Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й на явності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї теорії роз виває Мальтус.
Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної ду мки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли представники соціалістичних учень, а ідеї щодо предме та й методу політичної економії — представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як єдиної спонукальної сили еко номічного розвитку започаткували критичне ставлення до економіч ного лібералізму.
Список використаної літератури:
Історія економічних вчень. Підручник. – К., 1999.
Економічний словник-довідник. – Харків, 2000.